Етнографiчний район Карпат
Карпати i Прикарпаття, Галичина, Буковина, Покуття
До Карпатського етнографiчного району належать Львiвська, Івано-Франкiвська, Закарпатська (крiм схiдної частини), Чернiвецька, бiльша частина Тернопiльської областей. В Карпатському етнографiчному районi видiляються три основнi пiдгрупи: Прикарпаття, Власне Карпати, Закарпаття. Так iсторично склалося, що, перебуваючи у складi рiзних держав, українцi зберегли свою етнокультуру, хоча i не уникли деяких взаємовпливiв з культурами словакiв, угорцiв та полякiв. Мешканцi гiрських районiв Карпат зберегли найархаїчнiшi риси культури, якi дещо вiдмiннi вiд полiських.
Ще до 40-х рокiв тут зберiгались залишки ручного землеробства (в Закарпаттi залишки пiдсiчно-вогневого землеробства), а в деяких мiсцевостях обробiток землi з допомогою рискаля i сапи (на Івано-Франкiвщинi). У гiрському скотарствi багато спiльних рис зi степовим, проте воно має свої особливостi: тiльки в гiрських скотарiв жiнки не допускаються до роботи на полонинах, тiльки вiвчарi зберегли обряди, пов’язанi з культом вогню. Пастухи полонин вдягалися в сорочки, прокип’яченi в лою, змiшаному з iншими жирами. Архаїчнi риси збереглися також в обрядах при покiйнику, якi вiрогiдно залишилися ще з княжої доби. Зрiдка такий обряд ще, зберiгався i на Подiллi.
У гiрських районах i влiтку й узимку носять киптар. Давнi типи житла з коморою, розмiщеною позаду хати, характернi також i для полякiв. Житло також має галерею, в iнших районах вона поширилася значно пiзнiше. У Карпатському регiонi є три етнографiчнi групи: лемки, бойки, гуцули. Розглянемо особливостi культури i побуту кожної з них.
Лемки живуть по обидва схили Бескиду, мiж рiчками Саном (Сяном) та Попрадом. Це автохтоннi жителi Карпат: Першi згадки про них у писемних джерелах з’являються в VI ст. до лемкiв за етнографiчними особливостями культури належать русини, якi через рiзнi iсторичнi обставини опинилися на територiях рiзних держав: Угорщини, Польщi, Словаччини, України. Значна частина цих українцiв асимiлювалася мiсцевим населенням. Так у Словаччинi їх було близько 200 тисяч, нинi лишилося близько 40 тис.; у Польщi пiд час операцiї “Вiсла” в 1947 p. русинiв було примусово вивезено з рiдних земель i розселено по всiй країнi. Тому визначити мiсця їхньої локалiзацiї нинi важко, хоча приблизно можна вважати: в Словаччинi - Пряшiвщина (по с. Остурно), в Польщi - по Бiлу Вежу є мiсцевостi, заселенi українцями-русинами.
Отже, лемки є найзахiднiшою групою українцiв. Назву свою вiрогiдно отримали вiд сусiднiх народiв за вживання поширеної тут дiалектної частки лем, що означає “тiльки, лише". За гiпотезою М. Худаша, назва лемкiв походить вiд давньослов’янського iменi Лемко. Самоназва їх - русини або лемаки.
Народний одяг Лемкiвщини має специфiчнi риси, що лишилися, [вiрогiдно], з князiвської доби - плащоподiбна чуга з широким комiром та шнурками. Іншi стародавнi види одягу: сiряк, лейбик, опанча, сiрманя (одяг з пелериною). Тiльки у лемкiв лишився обрус, який накидається (а не пов’язується) на голову, а також чоловiча сорочка з розрiзом iззаду.
Культурно-побутовi особливостi населення Закарпаття позначенi деяким впливом сусiднiх народiв: так звана волоська сорочка з чотирикутним вирiзом нагадує молдавську (не слiд плутати волохи - молдовани i валахи - румуни). На Закарпаттi до початку ХХ ст. збереглися будiвлi кiлькох сiмей в одному подвiр’ї, вiдомi ще з описiв ХVІІІ ст. Типовим для закарпатцiв є народний верхнiй одяг з ворсу гуня, який має плащеподiбну форму i поширений також серед угорцiв. Збереглося також кiлька видiв короткого чоловiчого i жiночого верхнього одягу: уйош, сiрак, кожух (губа) без рукавiв. Дiвчата носили гiрляндочки з квiтiв (косицi) над вухами - традицiйна прикраса. Набедреним одягом жiнок є лише фартух (плат), який закриває сорочку тiльки спереду. З Їжi тут цiкавi ячнi коржики. Землеробство, як i в горах, пiдсiчно-вогневе. Бойки живуть на Івано-Франкiвщинi; у пiвденно-захiднiй частинi Рожнятiвського району та в Долинському районi (за винятком його пiвнiчної частини); на Львiвщинi: у Воловецькому, на пiвночi Мiжгiрського i Великоберезнянського районiв; в Закарпатськiй областi. Самi бойки цю назву не люблять, дехто вважає її глузливою, тому вiддають перевагу назвi верховинцi. Дослiдник С. Верхратський виводить назву бойкiв вiд дiалектної частки бойє, яку вони вживають у значеннi “так". “Руська трiйця” - Маркiян Шашкевич, Іван Вагилевич та Якiв Головацький - вважали бойкiв нащадками кельтських племен, якi з VI ст. до н. е. жили в Центральнiй Європi, а близько І ст. н. е. перейшли на Балкани. Археологи стверджують, що в басейнах рiк Тиси, Днiстра, Захiдного Бугу, а також Прип’ятi, Днiпра, в Криму є пам’ятки кельтського походження. Як видно, територiя бойкiв також позначена кельтськими пам’ятками. Мовознавцi назву бойкiв пов’язують з антропонiмом (прiзвище чи iм’я) Бойко, яке в слов’ян було поширене з дуже давнього часу.
Для поселень бойкiв дуже характерний замкнутий двiр, де будiвлi розташованi в одну лiнiю. Клуня називається боїско. Оригiнальний стародавнiй звичай мали жiнки для укладання волосся. У буденнi днi замiжнi жiнки вiд закладених пiд очiпок кiс вiддiляли по пасму волосся з обох бокiв так, щоб воно спускалось на груди. На свята ж волосся повнiстю розпускалося на спину, навiть якщо воно було довшим, нiж до пояса. Розпущене волосся покривали пiвкою, давнiм видом намiтки (прямокутне полотно або перкаль з вишивкою на одному з країв). Чоловiки також носили довге розпущене волосся, яке iнодi заплiтали в двi коси - це було дуже архаїчне явище, зафiксоване тiльки у бойкiв. Жiночi сердаки без рукавiв такi ж, як i в лемкiв та болгар. Жiноча сорочка складається з двох частин: верхня дуже коротка, вiдокремлена вiд нижньої - подолки. Чоловiчий сердак довший вiд гуцульського, з вусами, бiльше схожий на свиту.
Гуцули живуть на Івано-Франкiвщинi: пiвдень Надвiрнянського, Косiвського та Верховинського районiв; в Чернiвецькiй областi: в Путильському та на пiвднi Вижницького районiв; в Закарпатськiй областi переважно в Рахiвському районi.
народних месникiв. На думку Дмитра Зеленiна це слово позначало партизанiв, тобто “благородних розбiйникiв". Мовознавцi пов’язують цю назву з дiєсловом кочувати через форми кочул, гочул, що не зовсiм переконливо. Немає також достатнiх аргументiв на пiдтвердження гiпотез про походження цiєї назви вiд назви тюркського племенi уци, або давньоруського племенi уличi. Отже, назва досi лишається не зовсiм зрозумiлою. Самi гуцули не називають себе цим словом, яке, можливо, в давнину було для їхнiх предкiв образливим.
Володимир Шухевич писав: “Всiм укладом свого життя, своїми нравами i звичаями гуцули вiдрiзняються вiд своїх спiввiтчизникiв, що живуть у Карпатах i далi на захiд. Зокрема, гуцульський костюм являє собою особливе й видатне явище; бiльш за все вiн вiдзначається великою кiлькiстю металiчних прикрас, що дуже красиво видiляються на темно-червоному фонi їхнього одягу”.
Оригiнальнiсть культури гуцулiв стала причиною гiпотез про походження їх вiд кавказцiв, котрi змiшалися з українцями (Федiр Вовк), або фракiйцiв. Володимир Сiчинський знаходить в гуцульськiй архiтектурi чимало спiльних рис iз культурою давнiх етрускiв. Архаїзм давнiх гуцульських будiвель полягає насамперед у типовому замкненому подвiр’ї - своєрiднiй фортецi, яка має тiльки ворота i хвiртку. Кожна гуцульська хата нагадує своєрiдний музей народного мистецтва: всi речi повсякденного вжитку (посуд, меблi, килими, одяг, зброя) прикрашаються рiзноманiтними вiзерунками, рiзьбою, вишивками, художнiм розписом тощо.
Живучи в горах, гуцули не забули землеробства, тим бiльше, що в жнива вони спускалися в долини на заробiтки. Землеробська термiнологiя гуцулiв уся слов’янського походження, тодi як термiнологiя тваринництва має багато слiв волоського (молдавського) походження: бербениця - дiжка: бриндзя; будз - назви сирiв; деякi назви рослин i тварин.
плетених з вовни, прикрашених геометричним орнаментом. З часiв Київської Русi збереглися жiночi чiльця - налобнi прикраси. Згарди - литi з металу хрести, нанизанi на ремiнець, якi носять жiнки, не зустрiчаються бiльше нiде в Європi. Лише в гуцулiв зберiгся плащевидний ритуальний одяг нареченої гугля, який нагадує давньоруське корзно.
Особливi й гуцульськi штани: холошi вишиваються iз зворотного боку яскравою вовною, а потiм вивертаються вишивкою наверх. Сорочка носиться поверх штанiв. Онучi та шкарпетки (капчурi) вишиваються по краях. Жiнки носили доколiнницi - ногавицi з бiлого сукна (в холодну пору року). Доколiнницi - стародавнiшi вiд жiночих штанiв. Гуцулки також носили головнi перемiтки - убруси. Безрукавний одяг називався: гугля, гуня, манта, чуга.
мали права вдягати цей головний убiр.
Етнографiчний район Карпат i Прикарпаття має ще iсторичну назву Галичина. У Х - ХІ ст. вона входила до складу Київської Русi. В ХІІ ст. тут було Галицьке князiвство, а ХІІІ - XIV ст. Галицько-Волинське. Отже, нинi територiя Галичини точно не визначена. Крiм того, Галичиною називалися у пiзнiшi часи й землi, що входили до iнших держав (Польщi, Австрiї). Нинi Галичиною прийнято вважати територiї Івано-Франкiвської, Львiвської, Тернопiльської, Чернiвецької областей. Частину етнографiчних груп цих областей ми вже розглянули, тому далi мова пiде про райони, перехiднi мiж Подiллям i Гуцульщиною.
була б правомiрною, якщо припустити, що цi племена перемiстилися на захiд. Цiкавою гiпотезою є думка Олексiя Стрижака про кельтське походження назви i самого населення Галичини. Це пiдтверджується багатьма топонiмами та етнонiмами спiльного походження як у Галичинi в Українi, так i в Галлiї у Францiї, в Галатiї у Малiй Азiї, тобто на всьому шляху, який подолали цi племена. Греки називали кельтiв галатами, римлянм - галлами. Цiкаво й те, що в пiвденнiй Галлiї є iсторична провiнцiя Руссийон, столицею якої було мiсто Русцино, а трохи пiвнiчнiше - м. Рутени (теперiшнє Родез), населення якого ще i нинi називає себе рутенами.
Галицьке Прикарпаття є перехiдним етнографiчним районом мiж Карпатами та Подiллям. Зберiгаючи основнi риси культури, спiльнi з населенням Карпат, Галицьке Прикарпаття має й свої оригiнальнi особливостi. До наших днiв у Чернiвецькiй областi збереглися хати-мазанки, якi можна вважати полiпшеним варiантом трипiльських будiвель: стiни, стеля, пiл для спання, дверi й лави - все це виплетене з лози. На Тернопiльщинi переважають садиби на кiлькох терасах: на верхнiй - хата, на нижнiй - господарськi будiвлi. Такого типу забудови характернi також i для Подiлля.
Одяг жiнок вiдрiзнявся вiд одягу iнших регiонiв тим, що жiнки тут не носили керсета, замiсть нього була коротенька безрукавка з перехватом на талiї - камiзелька. Чоловiчий одяг - полотнянка, опанча з вiдлогою - особливо не вiдрiзнявся вiд подiльського. Жiночий кожушок кабат - кофтоподiбний одяг приталеного крою, близький до закарпатського сiряка. Дiвчата заплiтали коси в дрiбушки. На весiллi у молодої вiдтинали косу - звичай дуже архаїчний. Головний убiр дiвчат вiнчик.
молдавських господарiв з XIV ст. Нинi пiвденна Буковина належить до Сучавського повiту в Румунiї, а її населення є нащадками волохiв i слов’ян. Пiвнiчна Буковина - це переважно територiя Чернiвецької областi.
Господарство Буковини має такi ж особливостi, як i середнє Поднiпров’я (Правобережжя): тут переважає землеробство, поширений безколiсний плуг, який застосовувався аж до початку ХХ ст. Житло таке ж, як i на Правобережжi, але були вiдомi рубленi хати, в яких стiни мазали широкою смугою тiльки посерединi вiд верху до низу. В необмазанiй частинi стiни нагадують гуцульську хату. Чоловiки-буковинцi носять широкi шкiрянi пояси та кольоровi торбинки через плече, як i гуцули. Жiночi сорочки двох типiв: тунiкоподiбна та волоська. Запаска називається горбаткою. Вона схожа на гуцульську, але має горизонтальний крiй, як молдавська катринца. Верхнiй одяг - кирея або манта.
Назва Покуття походить вiд назви смт Кути Косiвського району Івано-Франкiвської областi. На думку польського етнографа Оскара Кольберга, автора збiрки “Покуття", “Гуцульщина" та iн., поляки, захопивши значну частину України, говорили: “Наша держава по Кути”, що пiзнiше оформилося в Покуття. Нинi Покуттям прийнято вважати рiвнинну частину Івано-Франкiвщини мiж Днiстром i Прутом. Отже, це пiвденно-схiдний кут Галичини.
Етнографiчнi особливостi Покуття мають багато спiльного з Буковиною та Гуцульщиною, проте є й оригiнальнi риси. Подвiр’я має своєрiдне планування типу “дворядної зв’язi". Інтер’єр хати вiдзначається великою кiлькiстю барвистих тканин, вишивок. На лiжках викладають по кiлька вишитих подушок, на жердках вивiшують рушники, а над лiжком - одяг. Мальовнича керамiка також була окрасою покутської хати: миски, глечики рiзної форми i рiзного призначення. Одяг вiдрiзняється вiд гуцульського i буковинського переважно вiзерунками, вишивками, але не кроєм. Чоловiки носять сорочку поверх штанiв, одягають торбинку через плече. Жiнки пiдтикають запаску, як на Буковинi. Сердак тут носили довгий, опанчу - подiльського типу
Українськi Карпати
Українськi Карпати є фiзико-географiчною провiнцiєю величезної Карпатської гiрської країни. Це середньовисотнi гори, їх витягнутi з пiвнiчного заходу на пiвденний схiд паралельнi гiрськi хребти мають асиметричну будову. Вони складенi глинястими сланцями, алевритами, вапняками, пiсковиками крейдового та палеогенового перiодiв. Сланцi легко пiддаються руйнуванню, тому гiрськi хребти здебiльшого мають пологi схили, зручнi перевали. На найвищих гiрських масивах (Чор-ногора, Полонинський хребет, Рахiвськi гори, Чивчини) трапляються давньольодовиковi форми.
В Українських Карпатах немає льодовикiв i постiйної снiгової лiнiї. Однак на окремих невеликих дiлянках найвищих вершин снiг лежить до середини лiта.
На клiматичнi умови Українських Карпат впливають висота та орiєнтацiя схилiв гiрських хребтiв, змiни температури i кiлькостi опадiв з висотою. Сумарна рiчна сонячна радiацiя становить З 770-4 106 МДж/м2 у Передкарпаттi i 4 399 МДж/м2 на Закарпатськiй низовинi. Середнi температури сiчня становлять вiдповiдно - 4,5 i - З °С, а в горах - 6... - 12 °С. Зима м'яка, багатоснiжна, з тривалими вiдлигами, а лiто в горах не жарке, з дощами. Середнi температури липня в Передкарпаттi +19 °С, Закарпаттi +20 °С, в горах +10... +7 °С. Гори i передгiр'я надмiрно зволожуються: рiчнi суми опадiв у передгiр'ях становлять 500-800 мм, а в горах - 1 500 - 2 0000 мм. Випадання снiгу iнодi супроводжується снiговими зсувами, лавинами. Подекуди лавини набирають великої руйнiвної сили i бувають небезпечними. Інтенсивне танення великої маси снiгу, дощi спричинюють бурхливi розливи карпатських рiчок. Тодi швидка течiя пiдмиває берег, несе каламуть, камiння, дерева. Пiдйом рiвня води в рiчках iнодi набуває характеру стихiйного лиха. Паводки на рiчках Карпат можливi в будь-яку пору року пiсля тривалих дощiв. Бурхливi рiчки прорiзують гiрськi хребти, утворюючи вузькi долини, мальовничi ущелини, оточенi густою зеленню лiсiв. (Знайдiть цi рiчки на картi)
горбистих передгiр'їв на неогенових породах з буково-дубовими, буковими, буково-грабовими лiсами на ясно-сiрих i сiрих лiсових ґрунтах. Такi ландшафти поширенi на острiвних горбогiр'ях та терасово-рiвнинних мiсцевостях Закарпатської низовини, для яких характерними є дубово-грабовi i дубовi лiси на дерново-буроземних ґрунтах.
Низькогiрний пояс пiднiмається вiд 700 до 1 200 м. Там ростуть високостовбурнi буковi, мiшанi буково-смерековi, ялиново-смерековi лiси. Середньогiрний пояс досягає 1 200 - 1 500 м, у якому переважають ялиновi i ялиново-ялицевi лiси. Вище, в субальпiйському поясi (1 500 - • 1 800 м), ростуть чагарники з гiрської сосни, чорної вiльхи, ялiвцю, схили вкритi гiрськими луками.
Гiрськi хребти Українських Карпат витягнутi з пiвнiчного заходу на пiвденний схiд, що збiгається з простяганням тектонiчних структур i вiдповiдних їм орографiчних елементiв.
В Українських Карпатах зосереджено понад 1 400 природоохоронних об'єктiв.
Вулканiчно-Карпатська, Закарпатська низовинна лiсолучна.
висотами вiд 200 до 700 м. Вона приурочена до Передкарпатського прогину, що заповнений потужною товщею неогенових вiдкладiв - глин, пiсковикiв, мергелiв, сланцiв, а також антропогенових водно-льодовикових, рiчково-озерних пiщаних, глинястих, галечникових! нашарувань. Клiмат помiрно теплий, з надмiрним зволоженням. За рiк там буває 600-750 мм опадiв. Лiси займають близько 25%, а болота - 10% територiї областi. В Перед-карпатськiй височиннiй областi поширенi передгiрнi, горбистi, терасово-рiвниннi ландшафти з дубовими i грабово-дубовими лiсами на дерново-пiдзолистих, поверхнево оглеєних i лучних ґрунтах. Великi площi зайнятi сiльськогосподарськими угiддями. На орнi землi припадає близько 40%, на сiножатi i пасовища - 25% територiї.
Зовнiшньокарпатська фiзико-географiчна область простягається смугою 260-280 км з пiвнiчного заходу на пiвденний схiд. Знаходиться в межах Львiвської, Івано-Франкiвської i Чернiвецької областей.
До неї входять Схiднi Бескиди, Горгани, Покутсько-Буковинськi Карпати. Це середньо - i низькогiрнi хребти з висотами 800-1 000 м. Вони складенi крейдовими i палеогеновими гiрськими породами: чорними сланцями, пiсковиками та iн. Схили хребтiв пологi, вершини - куполоподiбнi. Вони перетинаються долинами рiчок Прута, Черемоша, Серету та iн. Клiмат областi прохолодний, вологий. За рiк тут буває вiд 700-800 до 1 000 мм опадiв. Це сприяє iнтенсивному поверхневому змиву, утворенню сельових явищ в басейнах рiчок Черемош, Серет.
У межах Зовнiшньокарпатської областi поширенi середньо-, низькогiрнi, улоговиннi ландшафти з ялиново-буковими, яли-
ново-широколистими лiсами. Середньогiрнi хребти Горган займає субальпiйський пояс з кам'янистими осипищами, криволiссям, гiрськими луками (мал. 58).
До Вододiльно-Верховинської фiзико-географiчної областi входять гiрськi хребти Вододiльний, Верховинський, Горгани, а також Ворохта-Путильське низькогiр'я, Стрийсько-Сянська верховина, Воловецька верховина, Ясiнська мiжгiрна улоговина. Область знаходиться в межах Львiвської, Івано-Франкiвської i Закарпатської областей. Гiрськi хребти складенi породами крейдового i палеогенового перiодiв - сланцями, пiсковиками та iн. У рельєфi переважають низькогiрнi i середньогiрнi хребти з висотами 800-1 200 м, мiжгiрнi улоговини, низькогiрно-увалистi малолiсистi мiсцевостi - верховини. Клiмат помiрний, прохолодний. Середнi температури сiчня - 8,5... - 5 °С, липня +13... +17 °С. Рiчнi суми опадiв у низькогiр'ях становлять 750 мм, у середньогiр'ях - до 1 500 мм. У ґрунтовому покривi поширенi буроземнi ґрунти, на яких ростуть ялиновi лiси. Значнi площi зайнято вторинними (пiслялiсовi) луками, орними угiддями. У ландшафтнiй структурi Вододiльно-Верховинської областi переважають низькогiрнi схиловi i мiжгiрно-улоговиннi ландшафти. Природнi умови областi сприятливi для розвитку лiсового господарства, мiжнародного туризму тощо.
Полонинсько-Чорногiрська область - найвища частина Українських Карпат з добре вираженою висотною пояснiстю ландшафтiв. Вона розташована мiж Вододiльно-Верховинською, Рахiвсько-Чивчинською та Вулканiчно-Карпатською фiзико-географiчними областями. До складу областi входять Полонинський хребет, гiрськi масиви Свидовець, Чорногора та Гринявськi гори. В її будовi наявнi породи юрського, крейдового i палеогенового перiодiв. Це - вапняки, конгломерати та iн.
Клiматичнi умови змiнюються з висотою. Рiчнi суми опадiв становлять 1 300-1 500 мм i бiльше. Середньогiрнi хребти в нижнiх i середнiх частинах вкритi буковими i ялиновими лiсами. Пiд цими лiсами розвинулися буроземнi i дерново-буроземнi ґрунти. На бiльш пологих пiвденно-захiдних схилах, де бiльше тепла, ростуть буковi лiси, на пiвнiчно-схiдних - ялиновi, ялиново-ялицевi. І буковi, i ялиново-ялицевi лiси пiднiмаються до лучного субальпiйського поясу. Верхнi частини гiрських хребтiв мають крутi схили, на них є льодовиковi форми - кари, осипнi конуси.
трiасовими конгломератами, вапняками i доломiтами, юрськими вапняками, крейдовими сланцями i пiсковиками. Схили Рахiвсько-Чивчинських гiр крутi, їх вершини i гребенi гострi. Не випадково один з гiрських масивiв цього району названо Гуцульськими Альпами. Рахiвськi i Чивчинськi гори розчленованi глибокими рiчковими долинами на окремi масиви. Чивчинськi гори є вододiлом рiчок Тиси, Пруту, Серету. За рiк тут буває 1 300-1 500 мм опадiв. Зима холодна, середнi температури сiчня - 5... - 7 °С, лiто прохолодне, середнi температури липня залежно вiд висоти гiр змiнюються вiд +18 до +10 °С. Переважають буроземнi ґрунти, якi розвинулись пiд буковими, ялиновими i ялицевими лiсами, що пiднiмаються до 1 700-1 800 м. Вище знаходиться пояс з гiрської низькорослої сосни, вiльхи, ялiвцю. Для Рахiвсько-Чивчинської областi характернi середньогiрськi, альпiйськi, гiрськоущелиннi i долинно-терасовi мiсцевостi.
У межах областi знаходиться Чорногiрський масив Карпатського заповiдника та кiлька заказникiв, понад 50 пам'яток природи.
Вулканiчно-Карпатська область (Вулканiчнi Карпати) знаходиться в межах Закарпатської областi на пiвденний захiд вiд Полонинсько-Чорногiрського хребта. До неї входять власне Вулканiчний хребет, Березне-Лiпшанська долина, Іршавська i Верхньотисинська улоговини. Вулканiчнi Карпати утворилися в неогенi. Хребет складений вулканiчними породами: андезитами, туфами, базальтами. Над прилягаючою до хребта Закарпатською низовиною вiн пiднiмається на 600 - 700 м. Долини рiчок Тиси, Боржави, Латорицi роздiляють Вулканiчний хребет на окремi масиви. Клiмат помiрно теплий, вологий. Рiчнi суми опадiв становлять 800-1 000 мм. У цих умовах добре ростуть дубово-буковi i буковi лiси, пiд якими сформувались буроземнi i буроземно-пiдзолистi ґрунти. Це сприяє розвитку землеробства, виноградарства, садiвництва.
На територiї Вулканiчно-Карпатської областi знаходяться частина Карпатського заповiдника, заказники Росiшний, Чорна гора, пам'ятки природи гора Яворник, урочище Тепла Яма та iн.
порiд: брилами, галькою, глинами, пiском. Поверхня Закарпатської низовини рiвнинна, найвищi висоти не перевищують 120 м (мал. 59).
глейовими, лучно-болотними та болотними ґрунтами з дубовими i вiльховими лiсами, луками. Майже половина низовини зайнята сiльськогосподарськими угiддями - орними землями, садами, виноградниками. В межах областi знаходяться Карпатський заповiдник, заказники Росiшний, Стужиця, Горгани та кiлька заказникiв, iншi природно-заповiднi об'єкти й територiї
Напрямки розвитку дiяльностi карпатського регiону
Невiд’ємною складовою формування i побудови соцiально-орiєнтованої ринкової економiки областей Карпатського регiону є реалiзацiя комплексу заходiв, пов’язаних з розвитком соцiального захисту населення, охорони здоров’я, удосконалення мiжнацiональних вiдносин в усiх сферах суспiльного життя. Прiоритетами соцiальної полiтики на регiональному рiвнi є створення умов для забезпечення достатнього життєвого рiвня населення областей, збереження i вiдтворення трудового потенцiалу, рiзке скорочення безробiття, утвердження необхiдностi мотивацiї до працi, недопущення надмiрної диференцiацiї населення за рiвнем доходiв, полiтики охорони здоров’я тощо.
Без врахування природних, iсторичних, геополiтичних, економiчних особливостей регiонiв розраховувати на успiх ринкових реформ буде важко. Внаслiдок цього останнiм часом активiзувалась проблема регiоналiзацiї реформ, вибору оптимальних стратегiй територiального розвитку.
Карпатський регiон, в який входить Львiвська, Закарпатська, Івано-Франкiвська, Чернiвецька областi, займає загальну площу 56,6 тис. км i в ньому проживає бiля 6,5 млн. чоловiк (13,7% вiд загальної кiлькостi в країнi).
Перспективна полiтика розвитку економiки та соцiальної сфери областей регiону повинна базуватися на врахуваннi комплексу факторiв сприятливого та релаксантного характеру.
До сприятливих факторiв вiднесено:
України створенi та функцiонують євро регiони на захiдному та пiвденно-захiдному кордонах: “Буг", “Верхнiй Прут", “Карпатський” та iн.;
достатнiй ресурсний потенцiал (природний, мiнерально-сировинний, трудовий), здатний забезпечити стабiльний розвиток традицiйних для областей галузей економiки;
економiчний. Деякi позитивнi структурнi зрушення, досягнутi в останнi роки в сферi приватного господарювання, зменшення залежностi вiд кон’юнктури зовнiшнього ринку, зростання iнвестицiйної активностi тощо служать вагомою передумовою для економiчного зростання;
транспортний. Розвинута мережа автомобiльних та залiзничних дорiг з урахуванням зручного географiчного положення може принести реальнi прибутки економiцi регiону;
рекреацiйний. Регiон володiє вагомим природним потенцiалом для санаторно-курортного лiкування та оздоровлення населення, який за своєю економiчною властивiстю i вiддачею може перетворити рекреацiйну сферу в одну з провiдних галузей економiки областей Карпатського регiону;
еколого-клiматичний. Порiвняно низький рiвень антропогенного забруднення довкiлля та виняткова екологiчна роль Карпат на континентi сприяють позитивному сприйняттю областей держави на мiжнароднiй аренi. Природно-клiматична специфiка областей створює умови для спецiалiзацiї сiльськогосподарського виробництва продукцiї європейського асортименту;
iсторичний. Вiдносно бiльш висока ринкова культура, обумовлена iсторичним минулим регiону, створює передумови для швидкої адаптацiї населення до ринкових умов господарювання.
Розумною альтернативою подальшiй промисловiй ескалацiї може служити економiчно, соцiально та екологiчно обґрунтоване освоєння рекреацiйного потенцiалу Карпатського регiону. Тут зосередженi найбiльшi на Українi запаси мiнеральних вод усiх вiдомих типiв, значнi поклади лiкувальних грязей та озокериту, якi є основою розвитку санаторно-курортної справи. Сприятливий клiмат, мальовничi природнi ландшафти (полонини, гори, рiчки, лiси), багата iсторико-культурна спадщина сприяють створенню сучасної туристичної iндустрiї в краї.
Не менш важливо i те, що вигiдний геополiтичний фактор зможе активiзувати iнтеграцiю рекреацiйної системи регiону в Європейський рекреацiйний простiр.
Надмiрна експлуатацiя природних ресурсiв, якi фактично склали економiчне ядро регiону, опинились перед загрозою закриття. Орiєнтована, до того ж, на внутрiшнi ринки колишнього СРСР, регiональна економiчна система виявилась нежиттєздатною в кризових умовах.
Створений в регiонi виробничий потенцiал, його структура i ефективнiсть є прямим результатом реалiзацiї економiчної полiтики командно-адмiнiстративної економiки в Захiдних областях України. За рахунок екстенсивного нарощування виробничих потужностей, в першу чергу в природо експлуатуючих галузях, благодатний край був активно перетворений в сировинний придаток iмперiї.
Такi дiї призвели до шкiдливих наслiдкiв у багатьох регiонах країни: вирубка лiсiв, мелiорацiя, створення штучних водойм, висушування цiлих регiонiв i iншi шкiдливi дiї для природи, яка побудована на саморегулюваннi.
ж була частка регiону в загальному обсязi споживання матерiальних благ i послуг населення. В тi ж роки в економiку Карпатських областей щорiчно спрямовувалось в середньому 9 - 10% iнвестицiй.
Таким чином, певний рiст економiчних показникiв, безперечно, був викликаний виключно дiєю екстенсивних факторiв, якi вже останнiми роками вичерпали себе i не дають нiяких вагомих доходiв в регiонi.
У Карпатському регiонi сформувався iндустрiально-аграрний тип господарського комплексу з розвинутою промисловiстю та багатогалузевим сiльським господарством, в якому вирощують продукцiю тваринництва (м'ясну, молочну), зерновi культури, овочiвництво (огiрки, капуста, морква, редис та iншi), садiвництво (яблука, грушi, сливи), бджiльництво (набирає розвитку в окремих районах), птахiвництво (кури, гуси, iндики, качки), крiльництво, козярство та iншi напрямки дiяльностi.
Видiленi нами галузi сiльського господарства, якi мають достатньо розвинену структуру в Карпатському регiонi, пiдтверджують те, що цi напрямки сприяють розвитку рекреацiї, туризму i забезпечення регiону свiжими сiльськогосподарськими продуктами харчування, а також значною кiлькiстю туристiв.
автобуси, крани на колiсному шасi, верстати рiзних видiв, телевiзори, машини сiльського пристосування, долота для нафтогазової промисловостi i багато iнших.
Необхiдно також наголосити, що у 1990 роцi регiон давав 32,7% товарної продукцiї лiсової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловостi, 10% машинобудування, металообробки, промисловостi будiвельних матерiалiв, легкої i харчової промисловостi.
добрива, 39% кольорових телевiзорiв, 75% автомобiльних кранiв, третину паперу, четверту частину картону, половину вироблюваних в країнi нетканих матерiалiв i iн.
Провiдне мiсце в галузевiй структурi промисловостi займають машинобудування та металообробка - 25%, легка - 16%, лiсова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловiсть - 8,6%.
0,4 га та 0,24 га при середньому по Українi 0,78 га та 0,67 га).
Тут вiдзначимо, що регiон, на який припадає 6,4% площi сiльськогосподарських угiдь держави та 5,3% рiллi, виробляє 10% продукцiї сiльського господарства України. Разом з тим, можна констатувати, що агропромисловий комплекс нинi не забезпечує потреб населення регiону в продуктах харчування, в останнi роки знижується виробництво усiх видiв продуктiв харчування сiльського виробництва. Значна частина постачається з iнших країн - переважно Польщi, Туреччини та iнших.
Завезення продуктiв харчування з iнших країн нинi пояснюють iншими причинами, до яких можна вiднести такi, як продаж товарiв (продуктiв) за демпiнговими цiнами, низький розвиток фермерства в регiонi (1,2 - 3,1% вiд загальної кiлькостi), високi податки, що дiють в країнi, не надають можливостi вiтчизняному виробниковi розширити виробництво, нестабiльна фiнансова система, низький рiвень державної пiдтримки сiльськогосподарського виробника з боку державних органiв влади, вiдтiк капiталу за межi України та низька участь iноземних iнвесторiв в економiцi, зокрема в галузi сiльського виробництва.
За останнi роки нагромадилось багато соцiально-економiчних проблем, гострота i необхiднiсть яких з усiєю силою проявились в нашi днi. Оцiнюючи ситуацiю в регiонi за критерiями цивiлiзованих нацiй, шукаючи найоптимальнiшi шляхи до процвiтання i прогресу, треба рахуватись з тими негативними явищами i фактами, якi виникли i мають мiсце, а саме:
соцiально-економiчна структура регiону страждає виробничою однобокiстю: майже З/4 працюючих зайнято у виробничiй сферi, що говорить про соцiально несприятливий характер регiональної економiки;
промисловiсть регiону, як i в цiлому його господарство, є еколого небезпечним, а окремi виробництва i галузi з вiдсталими технологiями є взагалi несумiснi з природою краю; орiєнтацiя деяких галузей промисловостi, особливо машинобудування, на привiзну сировину (комплектуючi) i прискоренi темпи розвитку природо-експлуатуючих галузей (сiрка, лiс, калiйнi солi, нафта, газ, вугiлля) зробили регiональну економiчну систему малопридатною до виживання в критичних ситуацiях;
в регiонi чiтко простежується тенденцiя до рiзкого погiршення демографiчної ситуацiї: падає природнiй прирiст населення, йде процес старiння населення. Кожен п'ятий житель регiону - пенсiонер. Існує реальна загроза генофонду регiону, а саме поступово загострюється соцiальна ситуацiя, пов'язана з проблемами безробiття i зайнятостi населення, яку пiдсилює ще й той факт, що тут вже давно був надлишок трудових ресурсiв, який було зроблено штучно;
заподiянi в попереднi роки екологiчнi збитки природi, якi сьогоднi доповнюються марнотратством i безгосподарнiстю, спричинили значне погiршення стану навколишнього середовища, викликали деградацiю унiкальної природи Карпат.
Аналiз географiчних, природних, iсторичних, економiчних умов показує, що Карпатський регiон на етапi становлення державностi i входження України у свiтове господарство має унiкальний шанс стати своєрiдним полiгоном, де розумна економiчна полiтика може успiшно поєднати регiональнi, державнi та мiжнароднi iнтереси країни, забезпечивши при цьому прогрес у соцiально-економiчному життi регiону.
Варто вiдзначити, що необхiдно вибрати правильний стратегiчний курс розвитку регiону, беручи до уваги те, що Карпати є географiчним центром Європи, а в природному вiдношеннi - унiкальною екологiчною системою на заходi України. Отже, при формуваннi полiтики освоєння цього краю необхiдно розумно використати його геополiтичнi переваги i зберегти екологiчний феномен територiї.
Майбутня соцiально-економiчна модель Карпат має бути економiчно вигiдною для України i екологiчно сумiсною з прилеглими територiями сусiднiх країн.
Необхiдно також вiдзначити, що через Карпатський регiон проходять всi сполучення iз країнами заходу, як транспортними засобами (автомобiльний, залiзнодорожнiй), так i повiтряний та трубопровiдний, що мiцно поєднує регiон з сусiднiми країнами.
Налагодженi шляховi сполучення роблять регiон привабливим для туризму та економiчної спiвпрацi у всiх напрямках дiяльностi.
Карпатський регiон, як один iз стародавнiх районiв України, має надзвичайно вигiдне географiчне положення, багату природно-ресурсну базу, найбiльшi в Українi запаси мiнеральних вод усiх вiдомих типiв, значнi поклади лiкувальних грязей та озокериту, якi є основою розвитку санаторно-курортної справи.
Карпатський регiон розташований в сприятливому клiматичному поясi, має мальовничi природнi ландшафти - полонини, гори, рiчки, рiзнi породи лiсу, крiм того, багата iсторико-культурна спадщина сприяє створенню сучасної туристичної iндустрiї для всiєї Європи, що буде економiчно вигiдною галуззю для регiону, основною стратегiєю його розвитку та пiднесення добробуту населення.
|
