Етнiчна специфiка духовної культури грекiв Приазов'я
Пiдвищений iнтерес українських етнографiв до Приазов'я закономiрний, оскiльки це один з найбiльш змiшаних в етнiчному вiдношеннi регiонiв України. Питання мiжетнiчних зв'язкiв у нових полiтичних i соцiально-економiчних умовах займають одне з провiдних мiсць у дослiдженнях етнологiв не тiльки нашої країни, а й усього свiту. Причому слiд зазначити, що в даний час етнiчна специфiка у бiльшостi народiв змiщується з матерiальної сфери в сферу духовну. В цьому зв'язку являє великий iнтерес вивчення весiльного ритуалу, оскiльки в ньому найбiльше акцентована етнiчна специфiка того або iншого народу, а в даному випадку грекiв Приазов'я.
Мета статтi – прослiдити етнiчну специфiку грекiв Приазов'я (урумiв-тюркофонiв i румеїв-еллiнофонiв) в iсторичнiй ретроспективi в контекстi їх етнокультурної взаємодiї з iншими народами на матерiалi весiльної обрядовостi.
Слiд зазначити, що сьогоднi iснують лише працi описового характеру. Серед них стаття С.І Маркова [1], яка висвiтлює урумське весiлля кiнця ХІХ столiття, i робота краєзнавця О. Ксенофонтової-Петренко [2] про румейське весiлля в с. Сартана. Звертає на себе увагу праця проф. В. К. Борисенко [3]. Це одна з небагатьох праць з етнiчної культурi грекiв, де розглядається сучасний стан грецького весiльного обряду. Висвiтлення весiльної обрядовостi мало мiсце в рамках наукових конференцiй [4].
Новизна роботи полягає в тому, що при вивченнi весiльної обрядовостi використовується комплексний пiдхiд. Разом з iсторичною лiтературою в науковий оборот вводяться етнографiчнi, лiнгвiстичнi i фольклорнi джерела, з використанням термiнологiї урумiв – грекiв-тюркофонiв i румеїв – грекiв – еллiнофонiв з етимологiчними поясненнями, що дозволяє розглянути дане явище в часi i просторi. Стаття написана на основi дослiджень ХІХ – ХХ ст. та польових матерiалiв, зiбраних пiд час етнографiчних експедицiй у грецьких селах Донецької областi у 1970–2002 рр. [5]
Традицiйно шлюби мiж греками бралися лише в рамках рiдного села. Шлюби мiж урумами i румеями, так само як i з росiянами, українцями i представниками iнших народiв, аж до початку ХХ ст. були дуже рiдкiсними [6]. В 70-i роки ХХ ст. значно збiльшилося число мiжнацiональних шлюбiв, а в даний час звертає на себе увагу тенденцiя до зростання кiлькостi шлюбiв з представниками iнших нацiональностей, особливо слов'янами. Але останнi нашi дослiдження показали, що найстiйкiшими є шлюби мiж греками в рамках одного села [7].
Тепер перейдемо безпосередньо до розгляду самого весiльного ритуалу, який складається з послiдовно чергуючих обрядових дiй: передвесiльної, весiльної i пiслявесiльної обрядовостi. Традицiйне грецьке весiлля – дугкунühünгамус
(грец. γαμος) завжди розiгрувалося повно i послiдовно, з дотриманням безлiчi найдрiбнiших дiй. Багаторазовi опитування знавцiв традицiйного грецького весiлля свiдчать про те, що в рiзних селах деякi обряди вже забутi, але в цiлому весiлля зберiгає загальний стрижень, хоча є локальнi вiдмiнностi, на яких ми акцентуватимемо увагу.
В грецьких селах довгий час вибором нареченої займалися батьки нареченого. Але вже на початку XX столiття питання шлюбу обговорювалися i з молодятами. Основною передвесiльною обрядовою дiєю є сватання – аравона, аравонязму (
дав.
грец.
αρραβών
(крим. татар.). Досвiдченi в весiльних справах близькi родичi або сусiди нареченого пукушарс, прокоршарπροξενητης
– сват) приходили в будинок до батькiв нареченої з подарунком смадъ, нареченої, а в В. Янисолi «симадъха
» складався з 20 копiйок, каблучки, шарфа або кофти та карбованця – все це складалося в довгий рушник, який у свою чергу перегинався кiлька разiв i набирав форми трикутника [9]. Пiд час цiєї зустрiчi призначався час для заручення молодят– мегала аравонис (
греч.
μεγάλος
αρραβώνας
вiд др. гр..
μέγας
αρραβών
)
– велике сватання.
На сватання запрошувалися музиканти. Всi грецькi свята, i особливо сiмейнi обряди та звичаї, супроводяться музикою [10]. В традицiйний iнструментарiй грекiв входилагiмiча
, чемене, чимане –
струнно-смичковий iнструмент, який походить вiд турецької
(турец.
kamançа, keman
–
скрипка). До духових iнструментiв належали: хавал
(татар.
къавал
, турец. хavalı
– –
це сопiлка,зурна
(турец. zurna
) – тулуп – зурна
(турец. tulum –
волинка) –
це старовинний чабанський музичний iнструмент, що виготовлявся з козиної шкури, яка надувалась повiтрям i забезпечувалась дудками [11]. В
ажливе мiсце займали ударнi iнструменти: давул
, даул
(турец
– великий барабан) i доре, даiре, даре –
бубен, обтягнутий шкiрою i обчiпляний дзвониками. В ХІХ ст. всi цi iнструменти були розповсюдженi серед населення Криму [12] та в Туреччинi [13]. На сьогоднi їх не залишилося нi у кримських татар, нi в марiупольських грекiв. Колись найпопулярнiший музичний iнструмент – скрипка – вiдiйшов на другий план i зараз використовується тiльки на весiллях.
У грекiв українського Приазов'я приготування до весiлля починалися за тиждень до вiнчання, що є характерним i для жителiв материкової Грецiї [14]. Починаючи з недiлi кожний день був маленьким спектаклем. Уруми, наприклад, влаштовували «свято сита», де головною дiйовою особою була кухарка ащi
(турец.şçi
‑повар). Цей обряд досить добре описаний у вищезгаданих роботах. Але звертає на себе увагу весiльна страва «кулво
» [15], яка на сьогоднiшнiй день практично забута. Приготування цiєї страви є вельми трудомiстким процесом. По-перше, робився каркас з лози у виглядi пiвсферичної форми, потiм вiн облiплювався з тiста рiзними фiгурами, а пiсля випiкання, до нього прив'язувалися цукерки, горiхи i iншi солодощi.
Передвесiльним урумським обрядом був i «обряд хени», вiдомий в тюркському свiтi практично у всiх народiв. Полягав вiн у фарбуваннi волосся i нiгтiв нареченої, але по сутi – це був сумно-прощальний вечiр нареченої з батькiвською домiвкою. Хресна мати вiдводила наречену до себе додому для обмивання «
(турец.gelinhamam
– банити). Поверталася наречена додому пiд червоною хусткою –
. В. А. Горделiвський звертає особливу увагу на цей ритуал, що займає почесне мiсце у весiллi османiв. «Обряд хени» – фарбування волосся – це дiвич-вечiр, свято жiнок… пофарбована хною дiвчина перетворюється нiби в наречену: слово «хинали»
в народнiй мовi – синонiм слова «наречена» [16].
. –
προίκα
вiд дав. грец.
Προίξ
–
посаг). У п'ятницю вечором родички i подруги приходили розглядати вироби нареченої. В кiнцi ХІХ – поч. ХХ ст. в суботнiй вечiр, коли у нареченого i нареченої влаштовувався весiльний бенкет, шафери (друзi нареченого) приносили нареченiй пiвня. Вона його золотила i повертала назад. В українському весiльному фольклорi також мають мiсце пiснi про мiфологiчного птаха з «золотими перами», якого наречений повинен принести на весiлля [17]. Ймовiрно, ця традицiя сходить до часiв язичества. Звичаї, пов'язанi з пiвнем, зустрiчаються як в Грецiї [18], так i в Туреччинi [19].
Недiля – це був день вiнчання i весiлля в будинку нареченого. Традицiйна весiльна церемонiя починалася iз запрошення посаджених батькiв
i паранфiси
, роль яких, як правило, виконували хреснi нуна
–νουννά
вiд лат. nonnusкалота. батьки нареченого. А в В. Янисолi посаджених батькiв забирали, а лише на другий день тi влаштовують пригощання. В цiлому слiд зазначити, що роль посаджених батькiв – не тiльки почесна, але й важлива – вони несуть значнi матерiальнi витрати i до сьогоднiшнього дня.
нiф
(νύφη
вiд дав. грец. νύμφη
– нiмфа),делинъ
(турец.
gelin
–
наречена).
грец.περί
–перший компонент у складних словах i має значення: навколо, з усiх бокiв;φταρ
– вiд дав. грец.κεφάλι
; вiдрумейського фталь
– голова).
Його надiвали перед вiнчанням, а також носили перший рiк пiсля одруження i на свята. Перiфтар являв собою полотнище довжиною до 3 м i 40 см завширшки i по довгих краях мав вишукану двобiчну вишивку геометричного орнаменту, виконану кольоровими вовняними або шовковими нитками, золотою канителлю. Кiнцi перiфтара прикрашала невелика бахрома. Гречанки обгортали не тiльки верх голови, але й шию, а кiнець перiфтара звисав ззаду, iнодi його притискали паском до пояса. Дослiдникам рiзних часiв вдалося зiбрати в Марiупольському краєзнавчому музеї невелику колекцiю цих головних уборiв [20]. На сьогоднiшнiй день нам насилу вдалося вiдновити послiдовнiсть одягання перiфтара з прикрасами.
Обряд одягання i голiння жениха –
(греч. γαμπρός
– наречений) називався «коронацiєю» i супроводився награшем «Гамбрiятку»
[21]. Обов'язковою досi є церемонiя голiння у присутностi хрещеного батька i парагамбросiв
(
παραγαμπρός
,
грец.παρα
–
знаходиться поряд). Аналогiчнi обряди мають мiсце у народiв Малої Азiї i Закавказзя [22].
Вiнчатися наречений i наречена їхали окремо. Супроводжувала наречену хресна мати, яка заздалегiдь її викупляла. Причому проходив цей ритуал обов'язково в пiсеннiй формi пiд акомпанемент зурни i бубна. Пiсля благословення батькiв наречена пiд сумний марш стародавньої схiдної традицiї викрадення нареченої [25]. «Наречений виносив наречену на руках з будинку i садив її на приготовлену гарбу… у такому виглядi всi присутнi вiдправлялися в церкву у супроводi молодих людей з музикою i пiснями, при цьому один з них iшов попереду з голою шаблею» [26]. Взагалi звичай iти попереду весiльної процесiї з прапором або шаблею характерний для болгар [27] i турок [28].
Пiсля закiнчення обряду вiнчання вся церемонiя поверталася в будинок нареченого, де їх зустрiчала свекруха – петъера
(грец. πεθερά
), хайнатаkaynana«Дубурджа»
, як би запрошуючи їх зайти в хату. Далi виконувався обряд «обсипання» молодят, який широко iснував у стародавнiх грекiв, римлян i слов'ян [29]. Мати нареченого брала в руки тарiлку, наповнену солодощами i дрiбними монетами, обсипала молодят i гостей, а порожню тарiлку розбивала на щастя. Пiсля чого всi заходили в будинок. Цiкава особливiсть збереглася в с. Сартана i с. Чермалик. Свекруха брала мiзинець правої руки нареченої, умочувала його в тарiлку з медом i робила хрести. В с. Н. Каракуба, перш нiж ввести молодят в будинок, хрести випалювалися на лутках, що нiбито перешкоджало проникненню злих духiв. Цiкаво, що звичай робити хрести зустрiчається лише у острiв'ян Крiту [30].
пiсля того, як прозвучить награш «Трапезiтку».
В минулому всi грецькi весiлля супроводжувалися танцями. Вони виконувались в рiзнi моменти весiльного обряду. Танець
(турец. yarım
– неповний, незавершений, hava –
мелодiя, наспiв) [31] – весiльний танець найстарiших жителiв села пiсля вiнчання молодих пiд час весiльної ходи. Вiн виконується в спокiйному темпi в колi або пiвколi, але обов’язково з чiткими рухами. Танець «Дубурджа»
(турец. duburacı –
веде подвiйну гру), який вiдрiзнявся своєю оригiнальнiстю, виконувався тiльки матiр'ю перед гостями i нареченими пiсля звершення обряду вiнчання та повернення їх з церкви у батькiвський дiм. Незвичайнiсть цього танцю полягає у використаннi нетрадицiйних рухiв для грецьких танцiв – вибивання та вистукування. Танець «Джин-ава»
(турец. cavan
-
ava
) виконувався протягом весiлля двiчi: коли наречений, озброєний шаблею, забирав наречену з батькiвського дому, та пiд час обряду обдарування молодих – «саачув»
(турец. sağaçuv
–«Ер аваси»
(турец. er
-
avası
,
татар. акъай аваси
– чоловiчий танець) та «Агир аваси»
(турец. ağır
–
avası
–
важкий або повiльний, статечний, урочистий танець; татар. агьыр аватар
) [32].
(грец. τραπέζι
–
стiл) – застiльний весiльний танець, пiд час якого гостi вiтають наречених, пританцьовуючи пiд музику сидячи, не виходячи з-за столу.
Але найпопулярнiшим танцем у грецьких селах Приазов’я є «К'айтарми»
[34]. Греки, якi проживали в Криму поряд з татарами, перейняли багато їх звичаїв, а серед них такий: при одруженнi в дiм нареченого приїжджав численний табiр родичiв, землякiв нареченої, де вiдбувався взаємний показ хореографiчного мистецтва [35]. До сьогоднiшнього дня «Кайтарма»
залишається улюбленим танцем багатьох народiв Криму [36].
«Хайтармi»
брала участь будь-яка кiлькiсть виконавцiв. Загальнiй танець змiнювався виступом окремих пар. В кiнцi кожної танцювальної фiгури танцюристи вигукували «О-П-Р». Пiд час виконання танцюристи дiляться на невеликi групи, кожна з яких змiнює фiгуру танцю, але всi виконують один i той же рух – приставний крок. У весiльному обрядi «Хайтармi»
вiдводиться важлива роль. Інколи вiн є застiльним, тобто двi – три парi старших людей танцюють, а решта сидять за столом, аплодуючи в ритм музики.
Другий день весiлля був менш урочистим, але бiльш вiдповiдальним. Основними подiями цього дня був обряд пiд назвою «солодка горiлка», поширений у народiв Середземномор’я [37], обмiн подарунками i одаровування молодят – харизмата.
– гъальти рахи
(грец. γλυκός
– солодкий, тур. Raki
– виноградна горiлка.), билли рахи
(турец.ballı
– медовий) – одне iз знакових понять у традицiйному грецькому весiллi. Її приготування i пригощання нею означає успiшне з'єднання молодожонiв, причому обряд був обов'язковим тiльки за наявностi явних доказiв цнотливостi нареченої. Напiй несли в будинок батькiв нареченої разом з тваринами (баран, курка, пiвень), а вiдсутнiсть голови – знак ганьби молодої. В даний час цей обряд практично забутий. Але основнi подiї другого дня – це обмiн подарунками мiж найближчими родичами i одаровування молодят – харизмата
(χάρισματα
вiд дав. грец. Χάρις
– подарунок). Сучасна система взаємного одаровування родичiв зазнала деяких змiн: звузилося коло одаровуваних, дарування проводиться в перший день весiлля i збiльшилася цiннiсть самих подарункiв.
Висновки
Тепер пiдведемо пiдсумки i звернемо увагу на змiни в сучасному весiльному ритуалi марiупольських грекiв, що йдуть по лiнiї спростування та зменшення обрядових дiй. Фольклорнi елементи втратили своє пряме значення, але зберiгаються як данина традицiї. В весiльнiй обрядовостi грекiв досить стiйко зберiгаються етноспецифiчнi риси, якi сформувалися не стiльки пiд впливом етногенетичних процесiв, скiльки внаслiдок взаємодiї грекiв з iншими народами, насамперед тюркськими та схiднослов‘янськими.
Подальше дослiдження духовної культури та мiжетнiчних контактiв грекiв Приазов’я допоможе вiдтворити цiлiсну картину iсторичного минулого й сучасного цього народу.
Лiтература
1. Марков С. И. Заметки о быте греков Приазовья // Мариуполь и его окрестности. – Мариуполь, 1892. – С. 406–438.
2. Ксенофонтова-Петренко О. Н. Семейные обряды в с. Сартана // Культурно-бытовые процессы на Юге Украины. – М.: Наука, 1979. – С. 173–185.
3. Борисенко В. К. Весiльнi звичаї та обряди грекiв Призов’я // Пiд одним небом: Фольклор етносiв України. – К., 1996. – С. 69–78.
4. Богадица Т. К. Современный свадебный обряд греков Приазовья (пос. Сартана) // Мариуполь: история и перспективы. Научно-практическая конференция. Сборник трудов. – Мариуполь, 2002. – С. 157–158; Моруженко О. Б. Новые и традиционные черты свадебной обрядности греков Приазовья // Донбасс и Приазовье: Проблемы социального, национального и духовного развития. Тезисы докладов международной научно-практической конференции. – Мариуполь, 1993. – С. 143–145; Моруженко О. Б. Традиционная свадебная обрядность в Греции и у приазовских греков // Україна-Грецiя: iсторiя та сучаснiсть. Тези мiжнародної наукової конференцiї. – К., 1993. – С. 93–95.
статтi разом iз студентами iсторичного факультету МДІ проводили комплексне етнографiчне дослiдження всiх грецьких сiл Приазов'я.
7. Такай вывод сделан на основании анализа опросных листов о брачных приоритетах греков Приазовья.
8. Ксенофонтова-Петренко О. Указ. праця. – С. 174
9. Наулко В. И. Материалы полевых этнографических исследований. – Рукопись. – С. 6.
10. Практично вся музика марiупольських грекiв є вiддзеркаленням кримської народної музики. За висловом Л. С. Юносова, дослiдника кримськотатарської музики, музичне мистецтво Криму сформувалося пiд впливом багатьох культур. Народи, якi населяли Кримський пiвострiв, близькi за мовою, звичаями i музичними традицiями. Багатовiкове спiльне мешкання сприяло появi кримської народної музики.
11. Бирих А. К. Мокиенко В. М. Степанова Л. И. Словарь русской фразеологии. Историко-этимологический справочнтк. – СПб, 1998. – С. 96.
12. Алиев Ф. М. Антология крымской народной музыки.–Симферополь, 2001. –С. 339–347; Хартахай Ф. А Историческая судьба крымских татар // Вестник Европы. –1867а. –июнь. –С. 141–174.
13. Олесницкий А. Песни Крыма.–М., 1910. –С. 15
14. Моруженко О. Б. Анализ традиционной свадебной обрядностив Греции и у приазовских греков // Матерiали вузiвської наукової конференцiї професорсько-викладацького складу за пiдсумками науково-дослiдницької роботи: iсторичнi науки, полiтологiя. Книга І. -Донецьк, 1997. – С. 26.
15. За словами информатора Т. К. Фонова з с. Н. Каракуба.
16. Горделевский В. А. Османская свадьба. – М 1915. – С. 6.
17. Вовк Х. Студiї з української етнографiї та антропологiї.– К., 1995.– С. 197.
18. Венгер В. Эллада. Картины Древней Греции, ее религия, могущество и просвещение. – М., СПб, 1868. – С. 47.
19. Серебрякова М. Н. Семья и семейная обрядность в турецкой деревне.–Л., 1978. -С. 39.
22. Марков С. И. Указ. праця –С. 423; Державин Н. С. Свадьба у анатолийских греков // Известия кавказского отделения РГО. – 1914. -Т. 17. -С. 211; Акритас П. Г. Свадебные обычаи абхазских греков // Советская этнография.–1936. –№4–5.–С. 91.
23. Ашла А. Песни греков Приазовья, 1988.
24. Ксенофонтова-Петренко О. Указ. праця – С. 179.
25. Россия. Полное географическое описание нашего отечества. – СПб., 1910. – Т. 14. – С. 124.
‑Т. 13. -Вип. 1. – Труды этнографического отдела. – Кн. 3. – Вип. 1. – 1874. – С. 46.
27. Россия…. – С. 202.
28. Серебрякова М. Н. Семья и семейный быт…. – С. 24.
30. Баранцевич Е. М. Остров Крит и события на нем (Историко-географический и этнографический очерк) СПб., 1897. -С. 80; Народы зарубежной Европы. – Ч. 1. – М.: Наука, 1964. – С. 588.
31. В с. Велика Янiсоль танець «Ярим – ава» називають танцем бiля порога.
33. Зайченко С. Танцы греков Приазовья. – Мариуполь, 1995. – С. 25.
34. Мелодiї кримськотатарської «Кайтарми» зустрiчаються у молдованiв, румун, болгар, туркiв. Виконання «Кайтарми» вимагає вiд музикантiв великої вiртуозностi. Вiдомий серед грекiв Приазов'я музикант В. Мазiн звертав увагу на труднощi для виконання цiєї мелодiї музикантами iнших нацiональностей у зв'язку iз специфiчними особливостями метроритмiки.
35. Тресков И. В. Фольклорные связи Северного Кавказа и Крыма. – Нальчик, 1963. – С. 267.
36. Багинская-Гурджи В. Свадьба в крымчакской семье. // Дружба народов. – 1993. – №8. – С. 220.
Етнографски. Фолклорни и езикови проучвания. – София, 1980. – С. 405.
| 
