Етнiчна культура
Змiст
Вступ
1. Етнiчна культура
3. Вивчення складу населення
Виводи
Лiтература
Вступ
Упродовж останнiх 100-150 рокiв на Землi рiзко збiльшилася кiлькiсть мiст i чисельнiсть мiського населення, пiдвищилася його частка в усьому населеннi планети, посилилася роль мiст в усiх сферах життя суспiльства. Вiдобразивши суттєвi структурнi змiни в економiцi та соцiальному життi, процес урбанiзацiї, будучи назагал прогресивним явищем, спричинив багато нових проблем, якi десятилiттями зберiгають актуальнiсть. Тому бiльшiсть сучасних суспiльних наук, дослiджуючи рiзнi аспекти буття людини та суспiльства, часто акцентують увагу саме на мiстi, мiських жителях. Серед великої кiлькостi проблем сучасного суспiльного життя, що потребують детального вивчення, належне мiсце має посiсти проблема взаємодiї та взаємозв’язку мiста й етносу.
Впродовж тривалого перiоду в Українi було дуже мало наукових праць етноурбанiстичного спрямування. Вiдсутнiсть ґрунтовних дослiджень iз цiєї проблематики зумовлювалася панiвною у Радянському Союзi, до складу якого до 1991 р. входила Україна, офiцiйною марксистсько-ленiнською iдеологiєю. Ця iдеологiя визнавала перевагу класових iнтересiв над нацiональними, що вiдвертало увагу вiд дослiдження етнiчного складу мiського населення й загалом вiд вивчення етнiчних проблем. Марксисти вважали також, що мiська культура не є невiд’ємною частиною нацiональної культури, а навпаки - суперечить їй, нiвелюючи нацiональнi традицiї. Таке висвiтлення проблеми вiдбувалося у процесi пропаганди псевдонаукової концепцiї “злиття нацiй у єдиний радянський народ", яка слугувала прикриттям процесу швидкої русифiкацiї населення рiзних нацiональностей колишнього СРСР. Натомiсть у зарубiжних країнах етноурбанiстичнi дослiдження розвивалися в зовсiм iнших умовах. Наприклад, у США етнiчний склад мiського населення привернув увагу науковцiв ще в 30-х роках ХХ ст., оскiльки особливiстю цiєї країни, як й iнших країн Америки, є те, що їхнє населення формувалося за рахунок переселенцiв з багатьох реґiонiв свiту, тому характеризується значною етнiчною строкатiстю. В 70-80-х роках ХХ ст. вивчення етнiчних груп у мiстах набуло актуальностi й для країн Захiдної Європи у зв’язку iз мiґрацiями робiтникiв - вихiдцiв iз країн Пiвнiчної Африки, Туреччини, колишньої Югославiї та деяких iнших реґiонiв.
Вiдповiдно до висловлених вище мiркувань, метою цiєї роботи є дослiдження наукової сутностi проблеми географiчного дослiдження етнiчного складу мiського населення (етногеографiчного дослiдження мiського населення). Конкретнi завдання роботи полягають в тому, щоб розкрити актуальнiсть проблеми, проаналiзувати взаємозв’язок мiж мiстом та етносом, охарактеризувати головнi напрямки етногеографiчного дослiдження мiського населення, дослiдити питання методики та методологiї таких дослiджень.
Безперечно, що у мiстi значною мiрою втрачаються традицiйнi етнiчнi риси людини. Проте зникають здебiльшого етнiчнi особливостi традицiйної матерiальної культури (причому далеко не всi), а загалом етнiчне в людинi залишається, воно лише переходить у її духовне життя, в її психологiю. Існують два взаємопов’язанi типи етнiчної культури: традицiйний сiльський тип, в основi якого лежать багатовiковi зв’язки селянина iз землею, вираженi в матерiальнiй культурi, побутi, традицiях, звичаях; i сучасний урбанiстичний тип, який ґрунтується не стiльки на зовнiшнiх етнiчних атрибутах, скiльки на внутрiшньому психологiчному усвiдомленнi етнiчного корiння, тобто на етнiчнiй самосвiдомостi.
Ще однiєю важливою перешкодою, що в совєтський перiод стримувала етнiчне вивчення мiст, було вiдведене етногеографiї (науковiй дисциплiнi, в межах якої найчастiше вивчають цю проблему) мiсце серед суспiльних наук. У радянськiй системi суспiльних наук етнiчна географiя розглядалася як етнографiчна дисциплiна, чи, в кращому випадку, як дисциплiна, яка перебуває на стику етнографiї та географiї. В. Старовойтова навiть запропонувала видiлити окрему субдисциплiну - “урбаноетнографiю", яка б вивчала рiзнi етноси у мiстах. Очевидно, що лише етнографiчний пiдхiд до вивчення як проблеми просторового розмiщення етносiв загалом, так i етнiчних вiдносин у мiстах, зокрема, хоч i є необхiдним, але не найважливiшим. Швидкий розвиток етногеографiї у постсовєтський перiод одразу ж виявив помилковiсть вiднесення етногеографiї до етнографiчних наук i засвiдчив, що за предметом дослiдження та методами дослiдження, етногеографiя виступає як географiчна наука. Зрозумiло, що етнiчним вивченням населення мiст повиннi займатися представники рiзних наук (етнографiї, демографiї, iсторiї, соцiологiї), але комплексне дослiдження усiх аспектiв цiєї проблематики неможливе без геопросторового її бачення, тобто без географiчного пiдходу, який дає змогу пов’язати данi рiзних суспiльних наук i дослiдити проблему як у локальному та загальнодержавному, так i в глобальному контекстах.
2. Вплив факторiв на ентнiчнi процеси
Вплив урбанiзацiї на етнiчнi спiльноти є найрiзноманiтнiшим. Почнемо з того, що вона, зазвичай, сприяє ускладненню етнiчного складу населення територiї. Пов’язане це з мiґрацiями населення, завдяки яким зростають мiста. Найбiльшi з них мають значнi ареали мiґрацiйного притягування, що можуть виходити за межi реґiону чи країни, де знаходиться мiсто, i охоплювати етнiчнi територiї декiлькох етнiчних спiльнот, завдяки чому i вiдбувається притiк мiґрантiв рiзних нацiональностей. Проте мiжетнiчнi зв’язки, неминучi в процесi адаптацiї декiлькох етнiчних груп у мiстi, пришвидшують рiзноманiтнi етнiчнi процеси, кiнцевим результатом яких здебiльшого є поступова асимiляцiя малих етнiчних груп бiльшими, а отже, зростання етнiчної однорiдностi мiста.
Окремою важливою науковою проблемою є роль мiст у процесi формування та розвитку тiєї чи iншої етнiчної спiльноти. Мiста завжди виступають центрами консолiдацiї етносу, незалежно вiд того, бiльшiсть чи меншiсть у них становить корiнний етнос, i це пов’язане з роллю полiтичних, економiчних та культурних центрiв, яку вони вiдiграють.
Ще одним наслiдком впливу мiста на етнiчнi групи є внутрiшньоетнiчнi змiни, тобто модифiкацiя основних етноформувальних ознак: мови, культури та iн. Наприклад, процес урбанiзацiї зумовлює поступове зникнення локальних дiалектних розбiжностей у мовi того чи iншого етносу i сприяє поширенню лiтературної мови, а також - появi жаргонiв рiзного походження.
Процес урбанiзацiї поступово змiнює антропологiчнi риси представникiв етнiчної групи. Причиною цього є не лише мiжетнiчна взаємодiя етнiчних спiльнот рiзних антропологiчних типiв, що вiдбувається у мiстах. Змiни значною мiрою пов’язанi зi специфiчними властивостями мiського середовища (особливий мiкроклiмат мiста, вода, повiтря тощо), що виникли в результатi взаємодiї природних та техногенних факторiв, та з умовами мiського способу життя (зростання ролi розумової працi, змiни в харчуваннi, способах вiдпочинку тощо). Усе це породжує контрасти в антропологiчних рисах жителiв мiста та поступовi загальнi змiни їхнiх найважливiших антропологiчних ознак.
Важливою проблемою, що виникає у переселенцiв до мiст, є потреба в адаптацiї до мiських умов життя, мiського середовища. Ця проблема посiдає одне з провiдних мiсць в урбанiстичних дослiдженнях у США, Канадi, країнах Захiдної Європи. Така увага зрозумiла: найбiльш корисною для суспiльства може бути лише та людина, яка у своїй щоденнiй життєдiяльностi на всiх рiвнях (вiд побутового до психологiчного) вiдчуває себе комфортно. В полiетнiчному мiстi труднощi адаптацiї зростають, оскiльки виникає необхiднiсть у пристосуваннi не лише до нового способу життя, а й до iнших етнiчних культур. У цiй ситуацiї вiдмiнностi у шляхах i умовах адаптацiї рiзних етнiчних груп можуть спричинити соцiальну нерiвнiсть мiж ними (в заробiтнiй платнi, освiтньому рiвнi, умовах проживання та iн), що є потенцiйним джерелом конфлiктних ситуацiй на етнiчному ґрунтi.
Вивчення етнiчного складу населення є одним iз безпосереднiх завдань етнiчної географiї. Етногеографи, як вiдомо, аналiзують загальну кiлькiсть рiзних етнiчних спiльнот, що проживають на тiй чи iншiй територiї, та їх питому вагу в усьому населеннi, а також особливостi розселення етнiчних груп, тобто форми та характер територiального розмiщення, просторовi форми взаєморозташування з iншими етнiчними групами та мiґрацiйнi процеси. Географiчне дослiдження етнiчного складу населення потрiбно здiйснювати з врахуванням його iсторичної динамiки та аналiзувати в контекстi загальносуспiльного розвитку дослiджуваної територiї з урахуванням найрiзноманiтнiших природних, суспiльно-полiтичних та економiчних факторiв.
Етнiчний склад мiського населення завжди був складнiшим порiвняно з етнiчним складом навколишньої сiльської територiї. Пов’язано це з генезою мiст, тобто з особливостями їх формування й розвитку. Будь-яке мiсто - це передусiм центр певної мiсцевостi, певної системи розселення населення, своєрiдна “фокусна точка" й, як i в будь-якому центрi, в мiстi перетинаються найрiзноманiтнiшi лiнiї, зв’язки, потоки, пришвидшується й урiзноманiтнюється дiя всiх суспiльних процесiв. Крiм цього, мiсто породжує новi явища й процеси, створює новi соцiальнi проблеми, специфiчнi, властивi лише йому.
Сiльська мiсцевiсть, на вiдмiну вiд мiста, завжди характеризується повiльнiшим, бiльш консервативним способом життя, що можна пояснити багатовiковим зв’язком селянина iз землею, яка, годуючи його, завжди була найбiльшою цiннiстю. Для того, щоб змiнити етнiчний склад населення сiльської мiсцевостi потрiбно було позбавити селян землi, або вiднайти вiльну землю, щоб поселити сiльських iноземних колонiстiв. Отже, цiлком зрозумiлою є необхiднiсть при етногеографiчному вивченнi населення дослiджувати як етнiчний склад мiського населення, так i етнiчний склад населення сiльської мiсцевостi, а не обмежуватися тiльки вiдомостями щодо всього населення. У протилежному випадку виникає ймовiрнiсть неправильної оцiнки етнiчної ситуацiї у цiлому. Типовим прикладом тут може бути етнiчна ситуацiя, яка простежувалася в Галичинi у першiй третинi ХХ ст. Назагал у складi населення реґiону тодi абсолютно переважали українцi, однак у складi мiського населення ситуацiя була зовсiм iншою. Українцi становили тiльки четверту частину населення мiських поселень, а основу їх населення складали представники iнших етнiчних спiльнот: у великих мiстах це були, передусiм, поляки, а також євреї; у середнiх за люднiстю мiських поселеннях переважали євреї, а на другому мiсцi були поляки; тiльки у малих мiських поселеннях пiдвищувалася частка українцiв.
“не в абстрактному середовищi, а в етнiчно специфiчному, що активно й вибiрково" впливає на мiсто, на етнiчнi групи, що у ньому проживають. Бiльшiсть мiст виникали саме iз сiльських поселень, i саме за рахунок сiльського населення, як правило, вони зростають. Навiть якщо корiнний етнос не становить бiльшостi в населеннi мiста, воно залишається центром консолiдацiї етносу, зростання нацiональної iнтелiгенцiї, розвитку нацiональної культури. Отже, дослiдження етнiчного складу населення мiста неможливе без вивчення процесу формування й розвитку етнiчної територiї народу, що є корiнним для реґiону, у якому розташоване мiсто. Вiдповiдно, вивчення рiзних етнiчних груп у мiстi треба поєднувати з вивченням проблем корiнного етносу та iнших етнiчних спiльнот, розселених в однiй iсторико-етнографiчнiй областi й об’єднаних спiльною iсторичною долею та тривалими етнокультурними контактами.
Вивчення етнiчного складу населення мiста слiд розпочати з аналiзу його географiчного положення. Насамперед треба дослiдити власне етногеографiчне положення мiста, тобто його розташування в межах етнiчної територiї корiнного народу, а також положення стосовно етнiчних територiй безпосереднiх етнiчних сусiдiв. Етногеографiчне положення мiста передусiм залежить вiд положення та конфiгурацiї етнiчної територiї корiнного етносу. Свого часу В. Покшишевський, порiвнюючи етнiчний склад населення столиць союзних республiк колишнього СРСР та вибiрково деяких iнших мiст, подiлив усi мiста за їхнiм розташуванням у межах територiї “розселення основної частини нацiї" (етнiчної територiї, але з урахуванням щiльностi населення. - Л. Р.) на центральне, периферiйне, нiбито-периферiйне (коли мiсто розмiщене на околицi етнiчної територiї, але в мiсцi значної густоти населення) та альтернативне (видiлялося тодi, коли етнiчна територiя була роздiлена на двi вiдокремленi частини). Зрозумiло, що цей подiл потребує уточнення з урахуванням iнших складових частин етногеографiчного та загалом географiчного положення, адже рiзнi елементи останнього (полiтико-географiчне та геополiтичне, економiко-географiчне, фiзико-географiчне положення) опосередковано, а доволi часто й прямо впливають на етнiчний склад населення мiста.
та етнопроцесуальний напрямки. Кожен з напрямкiв характеризується певним набором проблем, якi необхiдно вирiшити, та методiв, за допомогою яких цi проблеми вирiшуються.
Суть першого напрямку полягає в дослiдженнi кiлькiсного спiввiдношення етнiчних груп, що проживають у мiстi, та динамiки їхньої чисельностi й питомої ваги. Його застосування передбачає аналiз основних показникiв етнодемографiчної ситуацiї щодо реґiону, мiста й етнiчних груп, якi у ньому проживають, а також вивчення мiґрацiйних процесiв. Основою пiдходу є вивчення та iнтерпретацiя статистичних даних.
визначення етнiчної мозаїчностi мiста, був В. Сметанич. Вiн видiлив мiстоформувальнi (становлять не менше нiж 1% населення мiста) i мiстовизначальнi (не менше нiж 10% населення) нацiональностi та за кiлькiстю вiдповiдно перших i других запропонував обчислювати етнiчну мозаїчнiсть населення мiста. Згодом низка науковцiв вивели математичнi показники етнiчної мозаїчностi мiст.
Наступний напрямок вивчає етномiкрогеографiю мiста, тобто просторовi особливостi розмiщення рiзних етнiчних груп у межах територiї мiста (району, кварталу, вулицi чи навiть окремого будинку). Цей напрямок передбачає чи не найбiльш копiтку й трудомiстку роботу, логiчним завершенням якої має бути етнiчна карта мiста. Спроб детального вивчення етномiкрогеографiї мiста в колишньому СРСР було небагато попри те, що це питання має великий науковий iнтерес. Прикладом застосування методу можуть бути етнiчнi карти, складенi у процесi здiйснення в 70-80-х роках ХХ ст. Інститутом етнографiї АН СРСР наукового проекту “Оптимiзацiя соцiально-культурних умов розвитку й зближення нацiй у СРСР".
Третiй напрямок вивчення етнiчного складу населення мiста передбачає дослiдження етнiчних процесiв у ньому. Складнiсть цього пiдходу полягає в тому, що при його застосуваннi матерiали переписiв населення можуть використовуватися лише дуже незначною мiрою, а головним джерелом iнформацiї тут, як правило, виступають результати конкретно-соцiологiчних дослiджень населення мiста.
Цими напрямками дослiдження етнiчного складу населення мiста не обмежується. Так, перспективним є етнолiнґвiстичний напрямок у дослiдженнi мiського населення, тобто вивчення мовного складу населення, а також етнолiнґвiстичних процесiв у мiстах, зокрема мовної асимiляцiї, явища двомовностi (бiлiнґвiзму) тощо.
Крiм цього, етноурбанiстичнi працi останнiх рокiв дають змогу стверджувати про формування ще одного напрямку етногеографiчного дослiдження населення мiста - етнокультурного. Цей напрямок наразi iснує у виглядi деяких теоретично обґрунтованих положень, однак поки ще мало пiдтверджених практичними результатами. Одним iз головних положень етнокультурного напрямку є твердження про iснування етнiчного (етнокультурного) ядра мiста. Пiд етнiчним ядром мiста розумiють ту частину населення, яка є носiєм мiської етнiчної культури. Етнiчне ядро формується з корiнних жителiв мiста впродовж декiлькох поколiнь. У тому випадку, коли в мiстi живе декiлька численних етнiчних груп, воно може мати декiлька етнiчних ядер. У суспiльному життi мiста роль етнокультурного ядра полягає в пiдтримцi та кiлькiсному i якiсному вiдтвореннi суспiльства, яке виступає носiєм локальної мiської культури, i досягається через оптимальну адаптацiю до конкретних соцiально-iсторичних i природних умов. Окрiм якiсного вiдтворення населення, етнiчне ядро має ще одну важливу функцiю - адаптацiї мiґрантiв до умов мiського життя. З етнокультурним ядром пов’язано багато зовсiм не розроблених проблем: умови й фактори його формування, критерiї стiйкостi, причини дезiнтеґрацiї, змiна ядра, етнокультурна класифiкацiя мiст.
На пiдставi етногеографiчного вивчення мiста можна розробити етнiчну типологiю мiст, яка дасть змогу вибрати з кожного типу найбiльш репрезентативнi об’єкти для наступного детального їх дослiдження. Свого часу цiкаву спробу типологiї мiських поселень за етнiчним складом населення здiйснила Л. Моногарова для мiст Таджикистану. Вона врахувала такi критерiї:
а) етнiчний склад населення мiста;
б) географiчне положення;
в) функцiональний тип;
г) загальна чисельнiсть населення;
а) етнiчний склад населення;
в) люднiсть мiських поселень;
використання методу районування при вивченнi етнiчного складу мiського населення. Так, Н. Юхньова виконала етнiчне районування мiського населення Європейської частини Росiйської iмперiї за матерiалами перепису 1897 р. Автор видiлила i картографувала ареали домiнування в мiському населеннi рiзних нацiональностей (український, росiйський, єврейський ареал тощо). Результати районування показали, що етнiчний склад мiського населення дослiджуваної територiї мав безпосереднiй зв’язок з iсторико-географiчними особливостями розвитку окремих її реґiонiв.
робiт. Тому поступово формується окрема наукова субдисциплiна - етнiчна картографiя. Етнiчне картографування має давню iсторiю, проте в основi бiльшостi сучасних етнiчних карт є етнiчний склад сiльського населення, найчастiше вiдображений методом етнiчних територiй, тодi як вiдомостi про етнiчний склад мiського населення не наводяться. Отже, потрiбно шукати новi способи картографування етнiчного складу населення територiї. Крiм карт власне етнiчного складу населення мiст, треба також складати й iншi карти з етноурбанiстичної тематики, якi вiдображали б динамiку етнiчного складу мiського населення, етнiчнi процеси у мiстах, етнодемографiчну ситуацiю тощо. Загалом питання картографування етнiчного складу мiського населення є лише частиною широкої проблеми розвитку етнiчної картографiї в Українi, кiнцевою метою розв’язання якої має стати створення етнiчного атласу України.
картографiї, iсторичної географiї, етнiчної демографiї, етносоцiологiї та iн.
Одними з найважливiших при вивченнi етнiчного складу мiського населення є географiчнi методи, оскiльки мiсто як особлива й складна форма просторового розселення населення виникає, функцiонує й розвивається передусiм пiд впливом географiчних факторiв. Суть географiчного пiдходу полягає в тому, що його застосування обов’язково передбачає зв’язок з територiєю, а також комплекснiсть, конкретнiсть та глобальнiсть мислення. Використавши географiчний пiдхiд i проаналiзувавши просторовi особливостi етнiчного складу мiського населення певного реґiону, можна пов’язати результати дослiджень рiзних наукових дисциплiн i досягнути цiлiсного бачення проблеми.
Окремо зупинимося на картографiчному методi. Картографування власне етнiчного складу мiського населення найчастiше залежить вiд його спiввiдношення з етнiчним складом навколишньої сiльської мiсцевостi та вiд мети картографування. Найпоширенiшим способом картографування етнiчного складу населення мiст є спосiб людностi з використанням: а) знаку-сфери, пропорцiйної, де N - чисельнiсть населення мiста; б) квадрата, розбитого на рiвновеликi квадратнi клiтинки, де площа квадрата дорiвнює площi проекцiї куба, об’єм якого вiдповiдає людностi мiста. Зручнiсть другого способу свого часу довiв В. Наулко, який склав карту етнiчного складу населення України за результатами перепису населення 1959 р.
Складнiстю дослiджуваного об’єкта та тривалiстю його еволюцiї пояснюється необхiднiсть використання при етногеографiчному вивченнi мiста iсторичного та логiчного пiдходiв. Суть iсторичного пiдходу полягає в дослiдженнi iсторичних особливостей динамiки етнiчного складу населення мiст у їхньому конкретному розмаїттi, у виявленнi найважливiших iсторичних фактiв, та на цiй основi такому вiдтвореннi iсторичного процесу, при якому б розкривалися логiчнi закономiрностi його розвитку. Використання iсторичного пiдходу значно ускладнює наукове дослiдження, тому вiн завжди поєднується з логiчним пiдходом. Останнiй не передбачає безпосереднього розгляду ходу iсторiї, а розкриває її логiку шляхом вивчення iсторичного процесу на вищих стадiях його розвитку. Основою пiдходу є особливiсть складних об’єктiв, яка полягає в тому, що вони на вищих стадiях розвитку у своїй структурi й функцiях у стислому виглядi вiдображають усi риси попередньої еволюцiї.
яка останнiм часом набула значного розвитку. Це, зокрема, методи iсторико-географiчних зрiзiв, синхронного та дiахронного аналiзу. Метод iсторико-географiчних зрiзiв полягає у вивченнi вузлових моментiв у розвитку дослiджуваного об’єкту, при проходженнi яких вiдбувалися якiсно новi змiни основних його характеристик. Історико-географiчнi зрiзи можуть бути компонентними та iнтеґральними. За допомогою перших вивчаються окремi сторони дослiджуваного об’єкта в той чи iнший вузловий момент, тодi коли другi передбачають комплексне дослiдження об’єкта. Необхiдною умовою при проведеннi iсторико-географiчного зрiзу є одночасне дослiдження взаємовiдносин рiзних компонентiв об’єкта та їх зiставлення, тобто використання методу синхронного аналiзу. Щоб пов’язати рiзночасовi зрiзи й визначити тенденцiї розвитку об’єкта за увесь iсторичний перiод, застосовується дiахронний аналiз.
Оскiльки найчастiше основним джерелом вiдомостей про етнiчний склад населення мiст є матерiали переписiв населення, то для їх аналiзу обов’язково використовують найрiзноманiтнiшi математичнi та статистичнi методи: табличний метод, аналiз рядiв динамiки, метод iндексiв тощо. Суть цих методiв детально описана в працях зi статистики, соцiологiї, демографiї; тому зупинимося лише на деяких кiлькiсних показниках.
Вище вже йшлося про задачу етнiчної мозаїчностi мiста, яка є частиною ширшого питання типологiї етнiчних середовищ. Свого часу вiдомий географ В. Покшишевський сформулював таку задачу: етнiчний склад населення якого з мiст є складнiший, що має спiввiдношення частки трьох нацiональностей 50: 30: 20 чи 40: 35: 25? Пiзнiше науковцями було запропоновано декiлька варiантiв розв’язання цiєї задачi. Найвiдомiшими з них є обчислення iндексiв етнiчної мозаїчностi Л. Моногарової та Б. Еккеля.
контактуючих з ними етносiв бiльш активно, а iнших - менш активно". Отже, показники етнокультурного домiнування вiдображають ступiнь сприйняття культурних особливостей рiзними етнiчними спiльнотами. Одним iз видiв етнокультурного домiнування є етнолiнґвiстичне домiнування, тобто сприйняття етнiчними спiльнотами рiзних мов (на пострадянському просторi найчастiше мови корiнної нацiональностi та росiйської мови). Показники етнолiнґвiстичного домiнування можна визначити на пiдставi матерiалiв переписiв населення, тодi як для iнших видiв домiнування для того, щоб отримати вихiднi данi, потрiбно здiйснювати етносоцiологiчнi дослiдження. При вивченнi етнолiнґвiстичного домiнування найчастiше використовують два пiдходи:
а) аналiз мовної взаємодiї населення корiнної нацiональностi (тобто в Українi - українцiв) та росiян;
нацiональностей.
Крiм коефiцiєнтiв етнолiнґвiстичного домiнування, iснують й iншi етнолiнґвiстичнi показники, наприклад показник рiзномовностi Дж. Ґрiнберґа, видозмiною якого, до речi, є згаданий вище показник етнiчної мозаїчностi Б. Еккеля.
Виводи
Пiдсумовуючи дослiдження напрямкiв та методiв етногеографiчного дослiдження мiського населення зазначимо таке. Взаємозв’язки мiж мiстом i етнiчною спiльнотою мають велику кiлькiсть аспектiв. Значна частина з них є предметом етногеографiчних дослiджень. Зокрема, на сучасному етапi розвитку етнiчної географiї видiлено наступнi напрямки вивчення етнiчного складу мiського населення: етнодемографiчний, етнопроцесуальний, етномiкрогеографiчний, етнолiнгвiстичний, етнокультурний. У процесi етногеографiчного дослiдження мiських поселень доцiльно використовувати показники етнiчної мозаїчностi мiського населення, етнолiнґвiстичного домiнування, iнтегральний, iсторичний та логiчний пiдходи.
Для України потреба в геоетноурбанiстичних дослiдженнях є особливо великою. Адже характерною рисою мiських поселень України є те, що вони тривалий перiод розвивалися в колонiальних умовах. Тому мiста України поступово втратили український характер, i тривалий перiод були багато в чому чужими для навколишнього українського сiльського оточення. Протистояння мiж українським селом i неукраїнським мiстом - одна з найважливiших проблем української iсторiї. Певною мiрою в деяких реґiонах України це протистояння вiдчувається i тепер. Актуальнiсть дослiдження етнiчного складу мiського населення зросла на початку ХХІ ст., пiсля проведення Всеукраїнського перепису населення. З оприлюдненням його пiдсумкiв з’явилася можливiсть простежити змiни, якi вiдбулися в етнiчному складi мiського населення України у постсовєтський перiод, пiсля кардинальної змiни суспiльно-полiтичної та економiчної ситуацiї.
Лiтература
1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. - Москва: Мысль, 1983. - 350 с.
2. Арутюнов С. А. Процессы и закономерности вхождения инноваций в культуру этноса // Советская этно-графия, 1982. - № 1. - С. 34-48.
5. Дубова Н. А. Антропологические аспекты урбанизации // Советская этнография. - 1987. - №1. - C. 80-85.
6. Жекулин В. С. Историческая география: предмет и методы. - Ленинград: Наука. Ленингр. отд., 1982. - 224 с.
8. Лозинський Р. Групування мiст сучасної Галичини за нацiональною ознакою населення // Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя географiчна. - Випуск 22. - Львiв, 1998. - С. 56-60.
Львiв, 2000. - С. 221-225.
12. Покшишевский В. В. Этнические процессы в городах и некоторые проблемы их изучения // Советская этнография. - 1967. - № 5. - С. 3-15.
13. Проблемы этнической географии и картографии. - Москва: Наука, 1978. - 168 с.
14. Сметанич В. С. Национальный состав населения - важный вопрос типологии советских городов // Ученые записки Пермского гос. ун-та. - Т. 242. - Пермь, 1970. - С. 90-103.
15. Старовойтова Г. В. Этническая группа в современном советском городе: Социологические очерки. - Ленинград: Наука. Ленингр. отделение, 1987. - 174 с.
16. Чистов К. В. Проблемы этнографического и фольклорного изучения Северо-Запада СССР // Этногра-фическое изучение Северо-Запада СССР. - Ленинград: Наука. Ленингр. отделение, 1977. - С. 3-10.
18. Эккель Б. М. Определение индекса мозаичности национального состава республик, краев и областей СССР // Советская этнография. - 1976. - № 2. - С. 33-39.
19. Этносоциология: цели, методы и некоторые результаты исследований / Арутюнян Ю. В., Дробижева Л. М., Кондратьев В. С. и др. - Москва: Наука, 1984. - 256 с.
20. Юхнева Н. В. Изучение города как этнографическая проблема // Этнографическое изучение Северо-Запада СССР. - Ленинград: Наука. Ленингр. отделение, 1977. - C. 141-169.
21. Юхнева Н. В. Материалы к этническому районированию городского населения Европейской части России (по данным переписи 1897 г) // Этнические группы в городах Европейской части СССР. (Форми-рование, расселение, динамика культуры). - Москва: МФГО, 1987. - С. 112-125.
|
