Реферат на тему:
Аналiз iсторичного становлення етичної думки дає змогу зауважити таку закономiрнiсть: кожному з трьох основних етапiв iсторичного розвитку етики властивий ряд основних напрямiв, що групують етичнi концепцiї та школи.
Правомiрнiсть видiлення таких напрямiв пiдтверджує наявнiсть вiдмiнностей (у рамках єдиного для iсторичного етапу свiтоглядного принципу), якi стосуються як теоретично вихiдних засновкiв, так i нормативних орiєнтирiв. Наприклад, при загальному космологiчному принципi античного етичного аналiзу рiзнi тогочаснi фiлософи закладали в основу потрактування моралi й унiверсальнiсть космiчного свiтопорядку, й специфiку людської природи, й свiт iдеальних сутностей, i загальнозначущi чесноти. З точки зору нормативної орiєнтацiї, наскрiзний для античностi iдеал моральної життєдiяльностi як життєдiяльностi мудреця знову-таки представлений варiативно. Вiд свiдомого служiння суспiльному благу, суспiльнiй справедливостi (Демокрiт) до гедонiстично-евдемонiстичного або аскетично-стоїчного вiдходу вiд соцiального життя, суєти суспiльної участi, успiху та заклопотаностi.
протилежнiсть мiж широко трактованими натуралiстичними концепцiями, згiдно з якими (з тими чи iншими застереженнями й уточненнями) джерелом моралi вважалося природне єство людини як частки свiтобудови й частки суспiльства, i концепцiями iдеалiстичними (або релiгiйно-етичними), в яких виток моралi вбачався в якiйсь надлюдськiй, надприроднiй сутностi (Боговi, долi, iдеї i т. п.).
Традицiйно цей подiл пов'язують з видiленням у фiлософiї таких напрямiв, як матерiалiзм та iдеалiзм, так званих «лiнiй Демсгтфiта» i «лiнiй Платона». Однак якщо для фiлософської думки це розрiзнення можливо й правомiрне, то стосовно етичної думки з її багатоманiтнiстю як гносеологiчних, так i нормативних позицiй воно постає малоефективним. Бiльш прийнятним уявляється визначення цих двох протилежних напрямiв у образах емпiричного i трансцендентного пiдходiв. Так, емпiричнiсть полягає у властивому натуралiстичному пiдходi, запереченнi потойбiчного, божественного обгрунтування моралi, в орiєнтацiї при її поясненнi на факти реальної життєдiяльностi людей. Тут моральнiсть виводиться з емпiрично фiксованої дiйсностi й утверджується як досяжний у реальнiй життєдiяльностi iдеал. До емпiричного (натуралiстичного) напряму в етицi належать мислителi, котрi дослiджують мораль як породження «природи людини» (Демокрiт, Епiкур, Бентам, Мiлль, Фейербах), космологiчної закономiрностi (Гераклiт, Пiфагор, Спенсер), фактiв суспiльного життя (Арiстотель, Гоббс, Гельвецiй).
Етимологiя поняття «трансцендентний» (такий, що виходить за межi) цiлком вiдповiдає орiєнтацiї на надприродне джерело моралi, котре мiститься за межами всякого можливого досвiду й тому суто умодосяжне. Трансцендентальну етику репрезентують мислителi, погляди яких формувалися в руслi релiгiйно-етичних систем (Августин, Фома Аквiнський), фiлософсько-етичного (об'єктивного та суб'єктивного) iдеалiзму (Платон, Гегель, Кант), англiйської школи моральних почуттiв.
ригористичну етику (етику обов'язку), етику любовi, етику самовдосконалення, етику самозречення i т. п.
Якщо етична думка як емпiричний i трансцендентний напрям проявляється з точки зору своїх фiлософських основ, то як етика щастя, етика обов'язку, етика любовi, етика самовдосконалення i т. д. вона виявляється в своєму нормативному значеннi. Останнє дуже багато важить для реальної моральної практики, оскiльки виступає як певне цiннiсне, духовно-практичне вiдношення.
Пропонована типологiзацiя вiдображає взаємозалежнiсть пiзнавальної та нормативно-практичної позицiй в етицi, а отже, вiдiграє роль певного методологiчного засобу, що сприяє виявленню конструктивного значення етичної думки в реальному процесi соцiального функцiонування моралi, виявленнi ряду сутнiсних закономiрностей самого морального феномена.
2. Етика i естетика. Пiдручник. – М., 1999.
|
