Актуальнi проблеми етики та їх значення для розв`язання загальнолюдських проблем
Реферат на тему:
мудрiстю, а етика — з мудрiстю життя, їм по праву й належить осмислювати ступiнь неблагополуччя в людському домi, пiднестися до осягнення стану свiту, шляхом аналiзу того, що вiдбувається, знайти причини, котрi потрясають основи специфiчно людського способу iснування. В цьому зв'язку актуалiзується моральна проблематика, що органiчно вплiтає щонайгострiшi питання людства в життєву тканину iндивiдуального морального розвитку, загальне людства в те неповторне, творче, що переживається в почуттi.
претензiй на науковiсть, вiд наукового аналiзу моралi й здобутих таким чином знань, спостерiгається цiлковита переорiєнтацiя на моральнi цiнностi як умову адекватного вiдтворення своєрiдної мiсiї моралi.
Спроби осмислення того, яким чином вiдбувається освоєння моральних цiнностей, переносяться в площину вiдтворення даного процесу. Моральний вплив, безпосередньо здiйснюваний у формах проповiдi, есе, уявляється способом адекватного вiдтворення моральних цiнностей. Спираючись на досвiдно вiдоме про особливостi моральностi, закрiплене в цiннiсних координатах, дослiдники, як правило, концентрують увагу на розкриттi зв'язку моральних цiнностей з моральним учинком.
Вiдмова вiд спроб обгрунтування моралi з неморальних джерел, звернення до цiлiсно вираженої у вчинку своєрiдностi моралi веде до асоцiативного способу вiдображення специфiки морального через вiдоме з його безпосереднього прояву в життєдiяльностi людей. Головною для даної орiєнтацiї сьогоднi залишається iдея адекватного вiдтворення моралi або ж, як вона частiше формулюється прихильниками цiєї орiєнтацiї,— викладу моралi моральним способом.
Вартий обмiркування той факт, що виведення специфiки моралi з моральних джерел, тобто з моральних цiнностей, крiм урахування iсторичного досвiду, в якому вони закрiпленi, увiчненi, та особистого досвiду, в якому вони iснують, передбачає наявнiсть механiзму їх реалiзацiї, оживлення, й тут на перше мiсце висувається питання про те, яким чином це вiдбувається.
За всiєї самоочевидностi того, що моральнi цiнностi мають загальнолюдський характер, вивести останнiй iз моральних джерел, тобто з моральних же цiнностей, так само неможливо, як неможливо пояснити їх реалiзацiю iндивiдуумом через iнтерiоризацiю. І справа тут не лише в тому, що за такого тлумачення «впровадження» моральних цiнностей у моральну свiдомiсть iндивiда розраховане на максимально нетворчий акт i по сутi є не що iнше, як бiльш чи менш витончена манiпуляцiя його свiдомiстю, навернення його в чиюсь, а не в свою вiру.
При найтонше побудованих асоцiацiях i прихованому моралiзаторствi цi цiнностi залишаються байдужими адресатовi доти, доки не запрацює механiзм, дiями якого й створювалися моральнi цiнностi. Та де гарантiя, що пропонованi для вiдтворення морального операцiї забезпеченi таким механiзмом? Якщо врахувати, що початкове уявлення про моральнiсть спирається на безпосередньо-досвiдний характер її вираження, на рiвень iндивiдуального морального розвитку проповiдника, апелює до конкретної, iндивiдуальної форми буття, то де- пiдстави для взаємодiї i в чому вбачається її смисл? Можливо, в тому, що цiнностi стали реальнiстю? А де гарантiї, що самi цiнностi будуть сприйнятi адекватно, в тому числi й їхнiм проповiдником, що вони, як це мало мiсце в iнтерпретацiях «золотого правила» ', з мiри людяностi не перетворяться на постулати Санчо Панса, котрий побачив цiннiсть у шоломi Мамбрiна, лише уявивши його тазком для голiння?
Подiбнi метаморфози вiдбуваються тому, що для вказаної iнтерпретацiї необхiдно принаймнi... розумiти Дон Кiхота. Не можна не погодитися з прихильниками даної орiєнтацiї, що в моральних контактах має мiсце особливе розумiння, котре означає спiвпереживання. Зауважимо, що осмислення механiзму останнього можливе тiльки на науковому рiвнi аналiзу.
Однiєю з найвищих i абсолютних моральних цiнностей, котрi реалiзуються в iндивiдуальному свiтi особистостi, виступає любов, неповторну своєрiднiсть якої не можна висловити iнакше, нiж через вiдтворення її конкретної, неповторної своєрiдностi. Але саме таким чином вiдкривається розумiнню те, як слiд пiдходити до питання про наукове пiзнання. Розкрити iншому суть свого почуття, домогтися розумiння ним цього почуття на рiвнi його переживання, пiзнати його — не те ж саме, що в гносеологiчному розумiннi означає його пiзнання.
Ступiнь сприйнятливостi вiдтворюваного образу любовi залежить не тiльки вiд способу її вiдтворення, а й вiд адресата. Тут залежнiсть його сприйняття розкривається не стосовно iнтересу, освiченостi, iнформованостi про любов i не вiд особистого досвiду цього адресата. Сам iндивiдуальний досвiд, рiвень розвитку почуттiв свiдчать про певну здатнiсть загальнiшого порядку, яка сягає своїми коренями в основи людини, її вiдносини зi свiтом. Саме в площинi вiдносин iндивiдуально переживане почуття як таке або ж його недоступнiсть для iндивiда дiстають пояснення i з боку його осягненостi iншими. З'ясовується також, чому це можливе в такiй формi, як спiвпереживання. Отже питання виходить за межi конкретного вияву почуття, потребує в своєму вирiшеннi визначення специфiки породжуючих його вiдносин.
Емпiричний аналiз породжує сентенцiю, що у кожного своя любов, але вiн не може пояснити, в чому її суть i чому вона доступна не кожному. Ототожнення гуманiзацiї етики з її «екзистенцiалiзацiєю» не наближує нас до вирiшення вiчного питання про рiвнiсть людства в його моральному, iстинно людському змiстi. Серед рiзних аспектiв цього питання й той, якою стосується законна претензiя: чому любов у таких нерiвних частках дiстається не тiльки конкретним людям, а й епохам? Постулати типу «якою мiрою мiряєте...» не вiдповiдають на питання «чому?»
Е. Фромма ' таким унiверсальним началом, яке розсуває межi людської спiльностi до планетарного буття, виступає любов. У осмисленнi любовi автор вбачає вiдповiдь на всi проблеми людського iснування. З цих позицiй розумiється необхiднiсть змiн соцiальної структури, розглядається механiзм подолання вiдчуження. Зауважимо, що всi докази, так само як i визначення критерiю iстинностi людських цiнностей, пов'язанi з аналiзом людських вiдносин на рiвнi їхньої моральної форми — «iстинно людського спiлкування».
Полишаючи осторонь звичну до недавнього часу оцiнку даної концепцiї як абстрактно-антропологiчної, розглянемо, з чим пов'язане звернення до загального людського iснування — до вiдносин: iстинно людських i не iстинно, формалiзованих, анонiмних, функцiональних' або ж, як їх сьогоднi позначають, рольових. Розглядаючи любов як особливий спосiб ставлення людини до свiту й до iншого, Е. Фромм абсолютизує в нiй родову, iманентну людському розвитковi потребу «ставитися» 2, розкриту Марксом у безпосередностi її прояву в способах освоєння людиною дiйсностi, серед яких i моральний спосiб освоєння.
Для наших мiркувань щодо наукових способiв визначення моральних цiнностей даний приклад важливий як свiдчення того, що плiднi пошуки пояснення моральних цiнностей вирiшуються переходом в iншу площину, яка дає змогу зримо уявити специфiчно людське ставлення до свiту. На даному рiвнi специфiка морального вимальовується об'ємно, вiдкривається аналiзовi з опертою на закономiрностi її прояву суперечливою вiрогiднiстю. Таке осягнення морального недоступне емпiричному аналiзовi.
Із багатства матерiалу з даної теми, який мiститься в кризi В. Франкла «Людина в пошуках смислу»3 особливий iнтерес являє те, як у процесi розробки конкретних методик психотерапiї для подолання екзистенцiонального вакууму, пов'язаного з утратою людиною сенсу життя, Франкл, учений екзистенцiональної орiєнтацiї, виходить за межi її основної тези — «iснування передує сутностi». Вiн розширює межi екзистенцiоналiзму, долаючи при цьому закладенi в ньому обмеження для проникнення в людську природу сенсу життя.
розширюються до масштабiв Всесвiту, як тiльки цей сенс усвiдомлюється як людський, а його аналiз перемiщується на сутнiсний рiвень.
початково — добивається того, що знайти в своєму життi сенс i здiйснити його»4. Отже, перед нами приклад того, як емпiричний аналiз, безумовно доцiльний при розробцi подiбних методик, вiдкриває дорогу науковому аналiзу, як тiльки виникає необхiднiсть заглиблення у вивчення явища, пов'язаного з проблемами людського буття.
Моральна проблематика, визначаючи предмет дослiдницького iнтересу i вiдповiднi йому способи аналiзу, зумовлює й докорiнну змiну його напряму. «Вершинна психологiя, котра включає в своє поле зору прагнення до сенсу» ', являє собою координати, що вiдкриваються логiцi аналiзу. їх можна пiдкрiпити словами Гете про те, що, приймаючи людину «такою, якою вона є, ми робимо її гiршою; приймаючи ж її такою, якою вона повинна бути, ми змушуємо її бути такою, якою вона може стати» 2.
iндивiда, в iснуваннi) науковому аналiзовi перспективна лише в планi критичного переосмислення етичних знань про моральне, якi не пiдтверджуються практикою.
Розвиток даної тенденцiї не мiстить у собi можливостей для розв'язання проблем методологiчного характеру, серед яких основною виступає проблема способiв наукового визначення моральних цiнностей. Апеляцiя до iндивiдуального iснування в своїй претензiї на спосiб аналiзу моральних цiнностей обмежена живою безпосереднiстю морального почуття, неповторно iндивiдуального, унiкального переживання моральних цiнностей.
Оскiльки виявлення їхньої сутностi лежить за межами iндивiдуального досвiду, а значить, можливе лише на рiвнi аналiзу їхнього генезису та еволюцiї, досягнутого при з'ясуваннi їхньої специфiки в контекстi розробки проблеми людини, то пропонований пiдхiд, виключаючи загальне — пiдставу для визначення цiнностей як моральних, позбавляється критерiїв у визначеннi їх наявностi, рiвня прояву в iснуваннi iндивiда, можливостi пiзнання суспiльної, духовної природи почуттiв, пояснення спiвпереживання як механiзму морального вiдношення.
усвiдомлює себе стосовно суспiльства, в якому живе, i стосовно людства, якому належить. Схоже, що її моральне самопочуття та пошуки виходу, способiв подолання екзистен-цiонального вакууму й виступають силами, що спонукають сьогоднi екзистенцiональну фiлософiю до перегляду ряду теоретико-методологiчних положень. Серед них i того, котре становить її основу.
Очевидно, прояснення iстини, що забуття сутностi людської також таїть у собi наслiдки, як i забуття буття, i є поворотним кроком у розвитку дослiдницької думки, схильної до гуманiстичної iдеї оздоровлення людства ним же породженими цiнностями. Й цiлком чiтко простежується закономiрнiсть, iз якою в безпосереднiй реалiзацiї моральних цiнностей у життєдiяльностi iндивiда проявляється його людська сутнiсть. Ця самоочевиднiсть розгортається сьогоднi в напрямi дедалi бiльшого вкорiнення моральних цiнностей в основу проблематики суспiльно-iсторичного розвитку, усвiдомлення їхнього iманентного людському розвитковi характеру, визначення їх як загальнолюдських цiнностей.
моральних цiнностях зв'язок мiж iснуванням iндивiда та його людською сутнiстю,— таким постає вихiдне завдання при теоретичнiй розробцi способiв наукового визначення моральних цiнностей у їхньому зв'язку з нормативним характером моральної свiдомостi.
Розробка даної проблеми вiтчизняною етикою ведеться давно i в рiзних напрямах, але за всiх вiдмiнностей у висновках спiльним є пiдхiд до моралi як до освоєння людиною дiйсностi. Це дає пiдставу говорити про цiлий напрям в етичнiй науцi, на вiдмiну вiд ранiше розглянутої орiєнтацiї.
Гуманiстичний пафос, що спрямовує дослiдницьку думку на захист «морального життя», «забуваного буття», проявився в етицi давно. Вiн був тим первiсним iмпульсом переосмислення етичних знань, з якого й почалася наукова розробка проблеми моральних цiнностей. При цьому важливо пiдкреслити й принципове значення орiєнтацiї на сходження вiд конкретного до абстрактного, яка мала мiсце в цей перiод. Не менш суттєвою подiєю для розвитку етичної науки стало звернення до проблеми моральних вiдносин. Так вiдбувалася принципово нова постановка проблеми дiяльної сутностi моралi, яка докорiнно змiнила уявлення про її специфiку й способи наукового визначення останньої.
Не можна сказати, що даний процес був усвiдомлений у своєму значеннi з перших же крокiв становлення проблеми. Скорiше, як уже пiдкреслювалося, загальне виявилося в рiзних напрямах її розробки через звернення до безпосереднього вираження моральностi в життєдiяльностi людей.
Емпiричний аналiз не вичерпує методологiчних проблем. За всiєї його спрямованостi проти сваволi «мислячої голови», викривальної моцi повсталого проти «забування» буття, самоочевидної сьогоднi невiдповiдностi постульованого в абстракцiях мислено загального реальнiй картинi розсуспiльненого, окремого iснування, емпiричний аналiз не може розкрити навiть власну актуалiзацiю iнакше, анiж звертаючись до напрацьованого на сутнiсному рiвнi пiзнання. Слiд пiдкреслити, що процес емансипацiї людської iндивiдуальностi, який стимулює сьогоднi розвиток етичної думки, не дiстав ще достатнього вираження в етицi саме через обмеженi можливостi емпiричного аналiзу.
В окремих дослiдженнях триває розробка теоретико-методологiчних аспектiв позначених проблем i це становить поки що їхнi вiдмiтнi концептуальнi особливостi. В розвитку цих дослiджень проглядається їхня залежнiсть вiд дiяльнiсного пiдходу до моралi. Вiдхiд вiд категорiальної системи в її гносеологiчному обгрунтуваннi та звернення до моральних цiнностей у пошуках способу адекватного вiдтворення в теорiї специфiки моралi здiйснюється в цих дослiдженнях у контекстi розробки в них же висунутого визначення моралi як способу освоєння людиною дiйсностi '.
Закладенi таким чином основи нового напряму у вивченнi моралi набули розвитку у розробцi ряду таких глобальних проблем, як спiввiдношення добра i зла, проблема всеiсторичного характеру моралi, моральних вiдносин, сенсуалiзму в етицi й почуттiв у моральностi. В цьому, напевно, й полягає головний доказ на користь визнання за принципом дiяльнiсного пiдходу до моралi основоположного способу наукового визначення моральних цiнностей.
Як бачимо, розумiння моралi i, вiдповiдно, пiдхiд до неї вiдкривають рiзнi можливостi для її вивчення етикою, а також рiзне тлумачення етики як науки. Сьогоднi, коли значення моральностi для нормального самопочуття людини виявляється у зв'язку з гострим дефiцитом таких iстинно людських цiнностей, як совiсть, сенс життя, почуття власної гiдностi, обов'язку та iнших складових самодостатнього свiту особистостi, вiдкривається в їхньому значеннi для розвитку людства в цiлому, стає очевидним, що моральнiсть не може бути зведена до виконання людиною правил поведiнки. Тим бiльше, що самi. правила вказують на певнi норми й вимагають серйознiшого обгрунтування їхньої своєрiдностi, нiж те, котре виводиться з потреб, що виникають у суспiльнiй практицi людей. Покладенi на особистiсть таким чином обов'язки недосконалi тим, що обертають мораль на спосiб приборкання iндивiда, передбачають цю необхiднiсть як започатковану наперед, керуючись тим, що людський iндивiд явно антисуспiльний. І лише дiючи згiдно з правилами, виробленими суспiльством, iндивiд стає суспiльною iстотою.
Навряд чи необхiдно розкривати коренi такого спрощеного розумiння суспiльної сутностi людини й реалiзацiї її у вiдносинах iз суспiльством. Побудоване на кiлькiсному вимiрi суспiльностi людини, поза її якiсною певнiстю, що реалiзується в творчiй дiяльностi й тому покладає в своїй основi творчий потенцiал iндивiдуальностi, таке розумiння суспiльностi виключає з моралi можливiсть творчої участi iндивiдiв, стверджує мораль покори, яка знеособлює людину, пропонує моралiзаторство всупереч своєрiднiй моральнiй дiяльностi людини.
зв'язку з моральними цiнностями — цi та iншi подiбнi питання, пов'язанi з аналiзом специфiки моральної свiдомостi, й зумовили розвиток другого напряму в сучаснiй етицi.
Використана лiтература
|
