Сiм`я i шлюб з точки зору етики
“Сiм'я i шлюб з точки зору етики”
Етимологiя росiйського слова «брак» указує на спорiдненiсть iз давньоруським «брачити», тобто «вiдбирати». Українське слово «шлюб» бере свiй початок вiд давньо-слов'янського слова «сълюб», що означало урочисту обiцянку. «Слюбитись» в рядi слов'янських мов означає домовитися. Шлюб — це санкцiонована суспiльством форма взаємин мiж статями та ставлення до потомства, тобто засiб регуляцiї статевих стосункiв i вiдтворення населення. Це вiльна рiвноправна спiлка жiнки та чоловiка, укладена з дотриманням порядку та умов, установлених законом, яка утворює сiм'ю i породжує взаємнi особистi й майновi права та обов'язки мiж подружжям '.
Наведене визначення шлюбу як соцiального явища мiстить i очевидну суперечнiсть: шлюб — «вiльний», але пов'язаний з «обов'язками». Однак це й суперечнiсть реального життя. На думку К. Маркса, «... нiкого не змушують брати шлюб, але кожного змушують коритися законам шлюбу, якщо вiн узяв шлюб»2. Сучасний шлюб є моногамним (моногамiя — мiцна, стала одношлюбнiсть) i являє собою iсторично четверту форму шлюбу, яку знає людство.
Початок формування шлюбних вiдносин у зароджуваному суспiльствi пов'язаний iз потребою в особливих соцiальних нормах для регуляцiї статевого спiлкування всерединi роду, приборкання бiологiчного iнстинкту. Так, накладалися заборони (табу) на статеве спiлкування мiж чоловiками та жiнками даного роду в певнi перiоди (пiдготовка до полювання, саме полювання). Табу привели до виникнення звичаїв, котрi згодом породили екзогамний шлюб (мiжродовий, мiжплемiнний).
Заборони поширювалися тiльки на членiв свого роду, обмежували статеве спiлкування тiльки мiж кревними родичами, однак вихiдцiв з iнших родiв i племен не стосувалися. Виникнення екзогамного шлюбу збiгається з процесом формування гомо сапiєнс, що з'явився приблизно 40 тис. рокiв тому. Таким чином iз ендогамiї, тобто статевого зв'язку мiж представниками тiльки одного роду, через агамiю, тобто тимчасову заборону статевих зносин, виникла екзогамiя — систематичнi статевi зв'язки мiж представниками рiзних родiв. Виникає груповий (дуально- родовий) шлюб, де всi мужчини одного роду є чоловiками всiх жiнок iншого роду, мужчини ж цього другого роду, вiдповiдно,— чоловiками жiнок першого.
У рамках групового шлюбу виробничi та дiтороднi стосунки були вiдiрванi однi вiд одних. Груповий шлюб iще не став шлюбом персональним, тобто скiльки-небудь постiйних «подружнiх» пар не iснувало. За таких вiдносин визначити лiнiю батькiвства було неможливо Походження дiтей лiчилося тiльки по матерi, визнавалася тiльки жiноча лiнiя рiдства. Дiти знали тiльки своїх матерiв. Сестри з їхнiми дiтьми, кревнi брати та iншi родичi й становили материнський рiд. Матерiальною основою групового шлюбу виступало головним чином домашнє господарство, оскiльки мисливство вже не завжди могло забезпечити добробут роду.
вiн ще не був моногамним. Чоловiк мiг бути зв'язаний такими парними стосунками з кiлькома жiнками, так само як i жiнка — з кiлькома чоловiками. Такий шлюб скорiше був первiсно-егалiтарним, тобто рiвноправним. Дана форма шлюбу виникла приблизно 25—24 тис. лiт тому, що зумовлювалося переходом до нових форм господарських, економiчних вiдносин усерединi роду, виникненням особистої власностi.
Поява останньої, надлишкiв продуктiв у деяких членiв роду поклала початок дарообмiновi як черговому кроковi на шляху до усталення сiм'ї, перетворення її на господарську одиницю суспiльства. Чоловiк дарував «своїй» жiнцi з чужого роду частину надлишку, жiнка ж могла дарувати йому свою, й доки iснував дарообмiн, пiдтримувався зв'язок мiж чоловiком i жiнкою. Так виник Індивiдуальний парний шлюб.
практика викликала виникнення всерединi дуально-родової органiзацiї такої постiйної господарської одиницi, як община, котра складалася з парних сiмей. До кожної з них входили чоловiк, жiнка та її дiти. В такому виглядi шлюб виглядав як спiлка мiж чоловiком i жiнкою, а одна з цiлей даної спiлки — забезпечення утримання та виховання дiтей жiнки. Нарештi, з виникненням парного шлюбу статевi зносини мiж партнерами вже регулювалися не тiльки моральними нормами, а й певними соцiально-економiчними вiдносинами.
Виникнення та змiцнення приватної власностi привело до усталення класових вiдносин, що лягли пiдвалинами в сучасного виду шлюб — моногамiю. Своєї класичної форми моногамний шлюб i моногамна сiм'я досягають лише в зрiлому класовому суспiльствi.
Оскiльки володiння приватною власнiстю на засоби виробництва стали основою розподiлу створеного в суспiльствi продукту, чоловiк виступає в ролi годувальника тiльки тому, що є власником засобiв виробництва. Розвиток нових економiчних вiдносин змiнив роль партнерiв у сiм'ї, жiнка фактично стала рабою чоловiка, материнське право було лiквiдоване. За словами Ф. Енгельса, це була всесвiтньо-iсторична поразка жiночої статi, в результатi якої «чоловiк захопив кермо влади i в домi, а жiнка була позбавлена свого почесного становища, закабалена, перетворена в рабу його бажань, в просте знаряддя дiтородiння» '.
В умовах рабовласницького та феодального суспiльства жiнки були позбавленi багатьох громадянських прав. У нерiвному становищi вони були й перед законом, котрий оголошував чоловiка владарем усiх членiв сiм'ї. В Стародавньому Римi чоловiк пiсля року життя з дружиною мiг зробити її своєю рабою або продати у рабство. Батькiвська сiм'я жiнки тим, що хоча б раз на рiк приймала дочку пiд свiй дах, рятувала i її свободу, й права громадянства. Пiзнiше повернення жiнки в батькiвську сiм'ю поступилося мiсцем пошануванню дружини й матерi в домiвцi чоловiка. День цей став сiмейним святом, коли жiнку звiльняли вiд її звичайних домашнiх обов'язкiв, вiншували, вручали подарунки. Свято припадало на березень i з нього походить сучасна традицiя вiдзначати 8 березня — Мiжнародний жiночий день.
разом iз чоловiками. Вони самостiйно вибирають нареченого й зустрiчаються з ним до весiлля. Шлюб укладається в оселi жiнки. На її родичiв молодий працює певний час, доки не дiстане дозвiл увести жiнку в своє житло. Молода, трохи поживши з чоловiком, має право пiти вiд нього до своїх батькiв. Пояснення просте: «Я його не хочу!» — говорить вона й це вважається вагомою пiдставою для розiрвання шлюбу.
Хоч загальнi правила вiддають безумовну перевагу батькiвським родичам (або, як висловлюються етнографи, принциповi патрилiнiйностi), мiсцева традицiя на боцi родичiв з боку матерi (принцип матрилiнiйностi). Наслiдком цього є й те, що дружина вiдiграє незвичайну роль у внутрiшньосiмейному життi. Вона доглядає дiтей, пасе кiз та овець, але вона ж приймає гостей як глава сiм'ї. Чоловiк захищає сiм'ю та рiд, заробляє на прожиток i доїть верблюдиць, але вiн же готує їжу, меле зерно, пере свiй одяг, ходить по воду та за паливом. Найцiкавiше, що права жiнок надiйно оберiгає племiнне зiбрання, в якому немає жодної жiнки — лише мудрi старики та дужi воїни.
В племенах альхумум та сайїн з гордiстю говорять, що за законом кревної помсти за вбивство однiєї жiнки платять своїми життями десять чоловiкiв. З убивцею безоружно! жiнки одноплемiнники не обмiнюються вiтаннями, не моляться з ним поруч, не наглядають за його худобою, не вiрять його слову й вiдмовляють йому в тому, в чому бедуїн нiкому нiколи не вiдмовляє,— в ковтку води.
В умовах буржуазного суспiльства сiм'я починає втрачати свiй патрiархальний характер i набувати рис рiвноправностi, егалiтарної сiм'ї. В такiй сiм'ї чоловiк i дружина працювали, обоє утримували своїх дiтей. Шлюб їхнiй будувався на рiвноправних вiдносинах. Завдяки руховi жiнок за своє визволення уже з кiнця XIX ст. вони стали володiти основними економiчними й полiтичними правами. В наш час лише в чотирьох країнах жiнки позбавленi права брати участь у виборах до парламенту (Лiхтенштейн, Сан-Марiно, Пiвденно-Африканська Республiка, Андорра). В трьох країнах права жiнок обмеженi (Іспанiя, Болiвiя, Гватемала).
шлюбу, його реєстрацiю. Інакше один iз подружжя може через суд оголосити шлюб недiйсним. Необхiднiсть включення цiєї умови до числа тих, що визначають дiйснiсть шлюбу, викликана (хоч i нечастими) випадками викрадення (згiдно з традицiєю) наречених. Проте згода не є ще достатньою пiдставою для визнання шлюбу дiйсним.
Другою умовою вступу в шлюб є шлюбне повнолiття майбутнього подружжя. Згiдно з Основами законодавства шлюбний вiк установлено єдиним для юнакiв i дiвчат — 18 рокiв. Законодавчi органи деяких республiк, наприклад України, знижують шлюбний вiк жiнки до 17 рокiв. У разi, коли молодi люди вступають в iнтимнi зносини й чекають на дитину, мiсцевi органи влади мають право реєструвати шлюб мiж особами, котрi не досягли шлюбного вiку (на Українi — з 16 рокiв).
Дотримання принципу моногамiї є третьою умовою вступу в шлюб, бiльш того, вiдступ вiд цього принципу вважається в нас злочином i переслiдується, як це загальновiдомо, вiдповiдними статтями кримiнального кодексу.
Нарештi, п'ятою умовою є психiчне здоров'я осiб, котрi вступають у шлюб. Закон не допускає укладення шлюбу мiж особами, одна з яких визнана в судовому порядку недiєздатною з причини душевної хвороби. Поява дефектiв психiки пiсля вступу в шлюб дає право одному з подружжя шлюб розiрвати.
сiм'ї, захист iнтересiв дiтей. Отже, держава захищає й iнтереси всього суспiльства, враховуючи вплив сiм'ї на вiдносини в ньому, на характер соцiальних процесiв, що вiдбуваються в ньому.
не з'ясована, не розв'язана. Династiї, суспiльства, iмперiї оберталися на порох, якщо в них починала занепадати сiм'я, якщо вiн i вона перелюбствували, не знаходячи одне одного... З розпадом сiм'ї руйнувалася злагода, зло починало переважати над добром, земля розверзалася пiд ногами, щоб поглинути набрiд, який уже без будь-яких на те пiдстав iменував себе людьми»,— так мiркує герой роману В. П. Ас-таф'єва «Печальний детектив» '.
Усвiдомлення необхiдностi вступу в шлюб, створення сiм'ї набувало часом незвичайних форм. Так, давньогрецький мислитель Платон вважав, що суспiльство має засуджувати тих, хто не створив сiм'ї до 35 рокiв. Нежонатi пiсля цього вiку мусять сплачувати вiдповiдний пода-ток. У стародавнiх Афiнах i Спартi справдi iснував зви-чай пiд час свята весни сiкти рiзками тих, хто ухилявся вiд вступу в шлюб.
За Арiстотелем, держава виростає з сiм'ї, котра є першим видом спiлкування людей. І якщо Платон виходив iз рiвностi чоловiка й жiнки в подiбному спiлкуваннi, то Арiстотель стверджував, що чоловiк має владарювати над жiнкою. Це положення, дещо видозмiнене в дусi часу, було сприйняте християнством i захiдноєвропейською традицiєю. Тiльки з середини XIX ст. намiтився вiдхiд вiд цiєї традицiї. І. Кант вважав, що спiлкування статей має бути договiрним вiдношенням, а моногамний шлюб, заснований на пожиттєвiй вiрностi подружжя одне одному, постає єдино моральною й правомiрною формою шлюбу.
Фiхте наполягав на рiвностi чоловiка та жiнки в шлюбi, розглядав кохання як єдине його моральне пiдґрунтя. Нарештi, Гегель уперше поставив у залежнiсть вiд умов життя форми сiм'ї та шлюбу. Так, сучасну йому сiм'ю вiн вважав зумовленою християнською мораллю та приватною власнiстю на землю.
вiдносин народiв, що стоять в економiчному та соцiальному планi на низькому рiвнi розвитку. Морган здiйснив також порiвняльний аналiз функцiонування сiм'ї за рiзних умов. Перше марксистське дослiдження про сiм'ю, написане Ф. Енгельсом у 1884 p., грунтувалося на висновках, що мiстилися в книзi «Стародавнє суспiльство». Праця «Походження сiм'ї, приватної власностi i держави» стала основою справдi наукового вчення про сiм'ю.
Ключем до розумiння сутi сiм'ї був розгляд її як категорiї iсторичної. Ф. Енгельс послiдовно показав зв'язок форми сiм'ї (вiд первiсної групової до моногамної) з процесами в суспiльному життi. Змiна способу виробництва з неминучiстю породжувала новi форми сiм'ї. Енгельс показує викликане розвитком продуктивних сил ослаблення впливу родинних зв'язкiв на суспiльний лад. Утвердившися, приватна власнiсть сформувала й суспiльство, в якому «сiмейний устрiй цiлком пiдпорядкований вiдносинам власностi»1. Пiддаючи гострiй критицi буржуазну сiм'ю, Енгельс протиставляє їй новий, вищий тип сiм'ї, де, на його думку, умови для утвердження цього типу забезпечать залучення жiнки до суспiльного виробництва, встановлення справжньої рiвноправностi з чоловiками в суспiльному життi, звiльнення жiнки вiд тягаря домашнього господарства.
Пiд сiм'єю мається на увазi мала соцiальна група, члени якої пов'язанi шлюбними чи родинними вiдносинами, спiльнiстю побуту, взаємною допомогою й моральною вiдповiдальнiстю. Через сiм'ю вiдбувається змiна поколiнь людей, у нiй здiйснюється виховання, первинна соцiалiзацiя людини, досягнення нею громадянської зрiлостi. Спрямовуючи свiй потужний потенцiал на духовне становлення особистостi, сiм'я слугує ефективним засобом для вiдновлення, пiдтримки духовних i фiзичних сил людини, включення її в суспiльне життя. Поряд з iншими соцiальними функцiями сiм'я виявляє пiклування про людей похилих i непрацездатних.
шлюбi, а також їхнього потомства.
Першим рiзновидом сiм'ї стала патрiархальна, де главенство належало чоловiковi. Подiбнi сiмейнi вiдносини дiстала назву патрiархату. Зазнаючи впливу мiнливих умов життя, патрiархат набуває рiзних форм. У деяких країнах Сходу й досi практикується полiгiнiя (багатоженство), за якої чоловiк водночас перебуває в кiлькох шлюбних спiлках. У Європi та в бiльшостi країн свiту еволюцiя патрiархальної сiм'ї iшла в бiк закрiплення моногамiї.
На початку свого формування патрiархальна сiм'я була дуже численною й могла налiчувати кiлька сот чоловiк. До неї входили родичi й нащадки одного батька разом iз їхнiми дружинами, дiтьми та родичами. До складу сiм'ї входили також раби та наложницi. Завдяки своїм внутрiшнiм резервам як великої виробничої одиницi патрiархальна сiм'я, переживши рабовласництво, збереглася й за феодалiзму. Але розвиток капiталiстичного способу виробництва зруйнував її до решти.
Індустрiалiзацiя виробництва, розпочате ранiше вiдокремлення працi вiд сiм'ї породили новий її рiзновид — сiм'ю нуклеарну (вiд латинського «нуклеус» — ядро). Вперше цей термiн стосовно сiм'ї ужив американський соцiолог Ж. П. Мурдок, котрий позначив таким чином сiм'ю, що складалася тiльки з необхiдних для її утворення завгодно дiтей, хоча не виключає й вiдсутностi їх. Нукле-арна сiм'я може бути повною й неповною. Остання має одного з батькiв та його дiтей.
iншої. Даний рiзновид сiм'ї демократичнiший у тому розумiннi, що не вимагає для своїх членiв єдиної професiї, формує рiзнi стилi життя, розширює спектр форм проведення дозвiлля i т. д. Система соцiального забезпечення, розвиток сфери послуг, пiдвищення розмiрiв пенсiй також стимулюють формування нуклеарної сiм'ї, оскiльки знiмають у хворих i похилих людей необхiднiсть у пiдтримцi з боку близьких родичiв. Кiлькiсть сiмей, котрi включають три поколiння родичiв, неухильно зменшується.
В умовах сучасного суспiльного виробництва чимдалi зростаючу роль вiдiграють умiння та здатностi самостiйно розкривати свої обдарування. Родичi вже мало чим можуть допомогти в цьому, що в свою чергу обмежує частоту зустрiчей мiж ними, ослаблює їхнi стосунки.
у спектрi цих вiдносин формують два основних типи сiм'ї — авторитарну й демократичну. Авторитарна сiм'я грунтується на суворому, незаперечному пiдкореннi жiнки чоловiковi (або чоловiка жiнцi), дiтей — батькам. Для демократичної сiм'ї характернi рiвна участь подружжя у справах сiмейного життя, спiльне прийняття ними важливих рiшень. Останнє є можливим за взаємної поваги мiж членами сiм'ї, врахування ними як особливостей рiзних життєвих ситуацiй, так i особистих якостей i здатностей обох для розподiлу внутрiшньосiмейних ролей.
На вiдмiну вiд сiм'ї авторитарної, де хтось iз подружжя монополiзує кермо правлiння, в сiм'ї демократичнiй, як правило, вiдсутнiй «офiцiйний» глава. Виникаючi життєвi ситуацiї висувають на перший план лiдера, тобто того з подружжя (а iнодi й дорослих дiтей), хто має найбiльший авторитет у вирiшеннi конкретних питань.
Соцiологiчнi дослiдження показують, що структура сучасної нуклеарної сiм'ї еволюцiонiзує в бiк формування сiм'ї егалiтарної (вiд латинського egalitare — зрiвняльний), у котрiй усi дорослi члени мають рiвну частку прав.
Аналiз функцiй сiм'ї допомагає дати вiдповiдь на запитання, поставлене ранiше: яку роль вона вiдiграє в суспiльствi? Звiсно, самi функцiї сiм'ї, їхнє мiсце, значення та субординацiя вiдображають, з одного боку, вплив суспiльства на сiм'ю, з iншого — виконання нею ряду суспiльних завдань, пов'язаних iз її мiсцем у соцiальнiй структурi.
В iсторiї сiм'ї прийнято виокремлювати шiсть її основних функцiй: економiчну, репродуктивну, виховну, рекреативну, комунiкативну та регулятивну. Стосовно сучасної сiм'ї iснує кiлька вiдмiнних у рiзних авторiв типологiй функцiй сiм'ї. Так, С. Д. Лаптенок видiляє такi з них: господарсько-побутову, вiдтворення населення, виховну та органiзацiї дозвiлля. Г. М. Свердлов та В. А. Рясенцев найважливiшими для радянської сiм'ї називають функцiї продовження роду, виховну, господарську та взаємодопомоги. Для Н. Г. Юркевича такими є функцiї духовного спiлкування, сексуальна, народження дiтей, спiвробiтництва в процесi їх виховання, добування необхiдних засобiв для ведення домашнього господарства, взаємної моральної та матерiальної пiдтримки. А. Г. Харчев визначив як основнi функцiї вiдтворення населення, соцiалiзацiї, господарську, органiзацiї споживання та дозвiлля.
Багато дослiдникiв пiдкреслюють зростання в сучаснiй сiм'ї значення функцiй, що задовольняють емоцiйнi та соцiально-психологiчнi потреби. Останнє особливо помiтне в практицi вiдношень мiської сiм'ї, яка меншою мiрою, нiж сiльська, зберегла риси виробничої частки суспiльства.
Однiєю з основних функцiй сiм'ї є економiчна. Історичнi форми сiм'ї, що передували нуклеарнiй, були тiсно пов'язанi з виробничою дiяльнiстю. В умовах докапiталiстичних формацiй праця не вiдокремлювалася вiд сiм'ї. Змалку дiти прилучалися до того виду працi, в якому були зайнятi, як правило, всi члени сiм'ї. Для кожної iсторичної форми сiм'ї була характерна й особлива органiзацiя споживання та побуту.
Вiдокремлення працi вiд сiм'ї за капiталiзму залишило за нею функцiї накопичення матерiальних благ. В умовах нашої країни, враховуючи перспективи вiдродження приватної й дальшого розвитку кооперативних форм власностi, слiд сподiватися посилення розглядуваної функцiї сiм'ї, хоча ще недавно передбачалося звуження її сфери. Певною мiрою вiдбувається й вiдродження виробничої функцiї.
Нуклеарна сiм'я стала своєрiдною вiдповiддю на потреби сучасного iндустрiального суспiльства. Вона мобiльнiша, а суспiльне виробництво, як вiдомо, часто потребує пересування людей з однiєї мiсцевостi до iншої. Даний рiзновид сiм'ї демократичнiший у тому розумiннi, що не вимагає для своїх членiв єдиної професiї, формує рiзнi стилi життя, розширює спектр форм проведення дозвiлля i т. д. Система соцiального забезпечення, розвиток сфери послуг, пiдвищення розмiрiв пенсiй також стимулюють формування нуклеарної сiм'ї, оскiльки знiмають у хворих i похилих людей необхiднiсть у пiдтримцi з боку близьких родичiв. Кiлькiсть сiмей, котрi включають три поколiння родичiв, неухильно зменшується.
частоту зустрiчей мiж ними, ослаблює їхнi стосунки.
у спектрi цих вiдносин формують два основних типи сiм'ї — авторитарну й демократичну. Авторитарна сiм'я грунтується на суворому, незаперечному пiдкореннi жiнки чоловiковi (або чоловiка жiнцi), дiтей — батькам. Для демократичної сiм'ї характернi рiвна участь подружжя у справах сiмейного життя, спiльне прийняття ними важливих рiшень. Останнє є можливим за взаємної поваги мiж членами сiм'ї, врахування ними як особливостей рiзних життєвих ситуацiй, так i особистих якостей i здатностей обох для розподiлу внутрiшньосiмейних ролей.
лiдера, тобто того з подружжя (а iнодi й дорослих дiтей), хто має найбiльший авторитет у вирiшеннi конкретних питань.
Соцiологiчнi дослiдження показують, що структура сучасної нуклеарної сiм'ї еволюцiонiзує в бiк формування сiм'ї егалiтарної (вiд латинського egalitare — зрiвняльний), у котрiй усi дорослi члени мають рiвну частку прав i вiдповiдальностi, дiти ж займають досить незалежне становище.
Аналiз функцiй сiм'ї допомагає дати вiдповiдь на запитання, поставлене ранiше: яку роль вона вiдiграє в суспiльствi? Звiсно, самi функцiї сiм'ї, їхнє мiсце, значення та субординацiя вiдображають, з одного боку, вплив суспiльства на сiм'ю, з iншого — виконання нею ряду суспiльних завдань, пов'язаних iз її мiсцем у соцiальнiй структурi.
В iсторiї сiм'ї прийнято виокремлювати шiсть її основних функцiй: економiчну, репродуктивну, виховну, рекреативну, комунiкативну та регулятивну. Стосовно сучасної сiм'ї iснує кiлька вiдмiнних у рiзних авторiв типологiй функцiй сiм'ї. Так, С. Д. Лаптенок видiляє такi з них: господарсько-побутову, вiдтворення населення, виховну та органiзацiї дозвiлля. Г. М. Свердлов та В. А. Рясенцев найважливiшими для радянської сiм'ї називають функцiї продовження роду, виховну, господарську та взаємодопомоги. Для Н. Г. Юркевича такими є функцiї духовного спiлкування, сексуальна, народження дiтей, спiвробiтництва в процесi їх виховання, добування необхiдних засобiв для ведення домашнього господарства, взаємної моральної та матерiальної пiдтримки. А. Г. Харчев визначив як основнi функцiї вiдтворення населення, соцiалiзацiї, господарську, органiзацiї споживання та дозвiлля.
меншою мiрою, нiж сiльська, зберегла риси виробничої частки суспiльства.
Однiєю з основних функцiй сiм'ї є економiчна. Історичнi форми сiм'ї, що передували нуклеарнiй, були тiсно пов'язанi з виробничою дiяльнiстю. В умовах докапiталiстичних формацiй праця не вiдокремлювалася вiд сiм'ї. Змалку дiти прилучалися до того виду працi, в якому були зайнятi, як правило, всi члени сiм'ї. Для кожної iсторичної форми сiм'ї була характерна й особлива органiзацiя споживання та побуту.
форм власностi, слiд сподiватися посилення розглядуваної функцiї сiм'ї, хоча ще недавно передбачалося звуження її сфери. Певною мiрою вiдбувається й вiдродження виробничої функцiї.
Друга функцiя сiм'ї (репродуктивна) полягає у вiдтвореннi населення, тобто в продовженнi людського роду, народженнi дiтей. Дiти—вершина здорового шлюбу, вказував Р. Нойберт. Посилення в останнi десятирiччя iнтересу дослiдникiв — соцiологiв, демографiв, психологiв, етикiв — до проблем вiдтворення населення викликане рядом причин. Одна з них — змiна типу репродуктивностi сiм'ї: багатодiтний тип сiм'ї витiсняється середньодiтним i ще частiше малодiтним. Так, бiльш як половина всiх сiмей мають одну дитину або взагалi не мають дiтей, значно скоротилося число сiмей, котрi мають двоє чи троє дiтей.
Великою мiрою це пов'язане з поширенням мiського способу життя. В результатi процесу урбанiзацiї в мiстах тепер живе двi третини населення країни. Значна частина сiльських сiмей також веде мiський спосiб життя. Виробнича зайнятiсть жiнок, суперечностi зростання матерiального добробуту й культури людей не стимулюють поязи багатодiтних сiмей.
Головним же чинником, що визначив особливостi сучасного репродуктивного процесу, стала здiйснена водночас iз науково-технiчною революцiєю друга, демографiчна революцiя. В минулому висока дитяча смертнiсть позначалася на кiлькостi дiтей у сiм'ї. Для вiдтворення чисельностi батькiв необхiдна була наявнiсть 5—7 дiтей. Нинi завдяки успiхам у галузi охорони здоров'я, рiзним заходам (економiчним, соцiальним, юридичним) стало можли- 9 вим досягнення в довготривалiй перспективi бажаного типу дiтородження. В сiм'ї для вiдтворення чисельностi батькiв тепер досить мати двi-три дитини. У батькiв виникає впевненiсть, що не одна дитина з чотирьох, як це було ранiше, а принаймнi дев'ятеро з десяти доживуть до весiлля i сформують молоду сiм'ю.
Ідея регулювання чисельностi населення була сформульована в античностi. Платон, наприклад, вважав, що iдеальна держава не повинна бути дуже численною. Надмiр населення вiн пропонував вiдселяти на залежнi терито-рiї-колонiї. Арiстотель також негативно ставився до можливого перенаселення держави, яке з неминучiстю мало призвести до збiднення та обезземелювання громадян. Наслiдком цього вiн передбачав наростання смути. й злочинностi в суспiльствi. Для регулювання чисельностi населення Арiстотель пропонував прийняти закон про шлюб, згiдно з яким чоловiкам до 37 рокiв, а жiнкам — до 18 рокiв заборонялося б мати дiтей. Окрiм, того, вiн вважав за необхiдне умертвляти хворих дiтей i «надлишок» новонароджених.
Практичну реалiзацiю iдея регулювання дiтородження дiстала за часiв правлiння римського iмператора Августа. Так, були розробленi й уведенi в суспiльне життя закони про обов'язковiсть шлюбiв для тих, хто належав до станiв вершникiв i сенаторiв, про обмеження для холостякiв i бездiтних, про переваги римських громадян (включаючи жiнок), котрi мають дiтей1, про перелюбство та розпусту, про порядок шлюбу для всiх станiв. Як зазначав Гай Све-тонiй Транквiлл у своїй книзi «Життя дванадцяти цезарiв», цей останнiй закон Август «хотiв зробити ще суворiшим за iншi, але бурхливий опiр змусив його вiдмiнити чи пом'якшити покарання... Та й пiсля цього якось на всенародних iграх вершники почали наполегливо вимагати вiд нього вiдмiни закону; тодi вiн, пiдкликавши синiв Германiка (внука своєї сестри.— Авт.), на виду в усiх посадовив їх собi та батьковi на колiна, знаками й поглядами переконував народ не ремствувати й брати приклад iз молодого батька. А дiзнавшися, що дехто обминає закон, заручаючись iз неповнолiтнiми або часто перемiнюючи жiнок, вiн скоротив термiн заручин i обмежив розлучення»2.
У цивiлiзованих країнах свiту здiйснюється демографiчна полiтика, що включає науково обгрунтованi, апробованi життям програми. До них належать охорона материнства й дитинства, полiпшення матерiального становища малозабезпечених i багатодiтних сiмей, надання безкоштовної медичної допомоги, оплачуваних вiдпусток за вагiтнiстю та пiсля народження дитини, виплату допомоги в разi народження дитини, ряд пiльг молодим сiм'ям та iн.
Чергова функцiя сiм'ї — виховна. Як слушно зазначав Д. Локк, вiд правильного виховання дiтей залежить добробут усього народу. В сiм'ї дитина пiзнає й засвоює першi моральнi норми та взiрцi поведiнки, набуває певних морально-психологiчних i фiзичних якостей. Тим-то на час соцiальної зрiлостi у дiтей формуються досить стiйкi життєво-цiннiснi орiєнтацiї.
Особливо слiд пiдкреслити взаємозв'язок двох останнiх функцiй. Кiлькiсть дiтей, як указувалося, впливає певним чином на характер реалiзацiї сiм'єю виховної функцiї. Якщо в сiм'ї одна дитина, процес виховання значно ускладнюється. Так, А. С. Макаренко писав: «Можна, наприклад, рiшуче стверджувати, що виховання єдиної дитини тяжча справа, нiж виховання кiлькох дiтей. Навiть у тому випадку, якщо сiм'я терпить деякi матерiальнi утруднення, не можна обмежуватися однiєю дитиною» '.
буття. Таку концентрацiю батькiвської любовi на однiй дитинi Макаренко вважав страшною помилкою.
По-друге, пiклування батька й матерi здебiльшого перевищує корисну норму, що викликає й певну нервознiсть батькiвської любовi. Нiяких жертв, радив Макаренко. Навпаки, нехай дитина поступається перед батьками.
занепокоєння, навiть страху. На думку Д. Дiдро, батьки люблять своїх дiтей тривожною й поблажливою любов'ю, яка псує останнiх.
i сестер, часто бувають властивi такi недолiки, як вередливiсть, уразливiсть, невмiння цiнувати особистiснi достоїнства iншого, прагнення пiдкорити собi iнших при небажаннi пiдкорятися самому, вiдсутнiсть ощадливостi та iн. Вступивши в доросле життя з такими якостями, важко стати в ньому щасливою людиною. Причину формування такого типу «нещасливцiв» слушно пiдмiтив Ж. Ж. Руссо: найпевнiший спосiб зробити вашу дитину нещасливою — це привчити її не мати нi в чому вiдмови.
Коли ми говоримо про виховну функцiю сiм'ї, то розумiємо пiд цим не тiльки виховання. Спiлкування в сiм'ї, всi сторони сiмейного життя справляють виховну дiю на кожного з членiв сiм'ї, причому ця дiя триває протягом усього життя.
«зворотний» вплив породжує потребу в самовихованнi, те бажання «переселитися» в духовний свiт дитини, про яке писав М. І. Пирогов.
Виховна дiя сiм'ї на дiтей значною мiрою залежить вiд їхнього вiку, характеру проблем, що виникають у рiзнi перiоди життя дiтей. Змiнюються при цьому й функцiї старших (батькiв) у сiм'ї. Особливо значущим вплив сiм'ї виявляється в першi роки життя дитини, велика при цьому роль матерi. Емоцiйний контакт, що складається в цей час, потому переноситься на свiт в цiлому, на стосунки з iншими людьми. Ян Амос Коменський, якого по праву вважають батьком сучасної педагогiки, в своїй «Великiй дидактицi» в 16 правил мистецтва розвивати моральнiсть включив розвиток чеснот iз самого малечку. На його думку, багато важить звичка, набута з юних лiт, бо «довго зберiгатиме посудина той запах, яким просякла з першого разу» '.
Емоцiйнi уявлення й поняття про довколишнiй свiт, що складаються у дiтей пiд дiєю сiмейного виховання, незрiвнянно ширшi й глибшi, нiж тi, що їх спроможнi формувати дошкiльнi заклади та школа. Водночас слiд пам'ятати, що такi якостi особистостi, як працелюбство, чеснiсть, доброта, готовнiсть допомогти нужденним, умiння спiвчувати й спiвпереживати, стануть результатом виховання в сiм'ї, якщо вони притаманнi самим батькам, присутнi в їхнiх взаєминах. Одна з особливостей дитячого сприйняття свiту, згiдно з Коменським, полягає в тому, що дiти вчаться копiювати ранiше, нiж пiзнавати. «Адже дiти — це мавпи: хоч би що вони бачили — хороше чи погане, вони прагнуть це наслiдувати навiть без усякої зовнiшньої спонуки»2.
Звiдси ще одне правило мистецтва розвивати моральнiсть, за яким батьки повиннi давати дiтям приклади порядного життя. Останнє важливе ще й тому, що дiти немовби вiдтворюють сiмейну атмосферу, стиль стосункiв у сiм'ї у своєму спiлкуваннi з товаришами, в школi, на подвiр'ї. Взаємини батькiв мiж собою переносяться вирослими дiтьми в молодi сiм'ї, стають моделлю батькiвства та материнства. Запiзнiлою реакцiєю, що свiдчить про розумiння значущостi цих стосункiв для формування пiдростаючого поколiння, є те, що, за висловом Ф. Шiллера, вони менш за все прощають своїм дiтям тi пороки, якi вони самi їм прищепили.
За всiєї важливостi, незамiнностi виховання в сiм'ї, воно має бути доповнене суспiльним вихованням. Інакше важко створити всi необхiднi умови для формування цiлiсної особистостi.
Одна з основних функцiй сiм'ї — рекреативна. Добре вiдомо, що стосунки мiж членами сiм'ї передбачають подання один одному матерiальної, фiзичної допомоги, моральну та психологiчну пiдтримку, взаємне пiклування про здоров'я. Окрiм того, спосiб використання вiльного часу, органiзацiя дозвiлля членiв сiм'ї покликанi сприяти вiдновленню фiзичних i духовних сил людини.
Проблема органiзацiї сiмейного дозвiлля досить злободенна. Можна сказати, що характер використання вiльного часу може слугувати одним iз показникiв зрiлостi особистостi. Сiмейне дозвiлля — це зустрiчi з родичами, друзями та знайомими, читання, слухання радiо, магнiтофонних записiв, перегляд телепередач i вiдеозаписiв, рiзнi захоплення (хоббi). До сiмейного дозвiлля входять i вiдвiдання музеїв, театрiв i кiнотеатрiв, концертних залiв, проведення щорiчної вiдпустки, екскурсiї, туристичнi походи, прогулянки в парках i т. д. Участь у художнiй самодiяльностi, спортивних змаганнях, просто заняття фiзкультурою також допомагають органiзувати сiмейне дозвiлля.
В останнi десятилiття соцiологи особливо наголошують на комунiкативнiй функцiї сiм'ї. Ефективнiсть сiмейного виховання, сiмейний бюджет, можливiсть вiдновлення фiзичних i духовних сил членiв сiм'ї залежать не в останню чергу вiд характеру стосункiв, рiвня взаєморозумiння, що склалися в сiм'ї. Чим бiльше цi стосунки довiрчi, чим повнiше вони виконують роль емоцiйного захисту, здатнi вiдгукнутися спiвчуттям i спiвпереживанням, тим вища їхня моральна цiннiсть. Така «вiдкритiсть» вiдносин мiж подружжям, батьками та дiтьми дає змогу розв'язувати виникаючi проблеми найрiзноманiтнiшого кшталту — вiд бюджету сiм'ї до найтонших iнтимних питань. Характер взаємин у сiм'ї впливає на розвиток iнтелекту дiтей, їхнiх емоцiй.
Крiм органiзацiї спiлкування та налагодження взаєморозумiння, сiм'я слугує також важливою ланкою мiж своїми членами та засобами масової iнформацiї, лiтературою та мистецтвом. Оцiнки, що їх дають батьки, старшi члени сiм'ї подiям, особам, тим чи iншим явищам у суспiльному життi, феноменам культури, до певного вiку сприймаються дiтьми без критичного аналiзу. Не можна не бачити тiсного зв'язку цих оцiнок з початком формування у пiдлiткiв мотивацiї своєї поведiнки, свiтоглядних настановлень. Коло сiмейних iнтересiв у кiнцевому пiдсумку впливає на подальший вибiр сфери професiйної дiяльностi.
Сiм'я справляє значний вплив на зв'язок своїх членiв iз природою, визначає характер ставлення до неї. Так, пiд час туристських походiв або просто прогулянок природа виступає чудовим фоном для виховання багатьох необхiдних для дорослого життя якостей. Моделювання за таких умов рiзних ситуацiй природного людського життя включає дiтей у пiдготовку до реалiй сiмейного побуту, подолання труднощiв, вирiшення спiрних питань, виконання ряду обов'язкiв, що вимагають певної самостiйностi i, звичайно, знань, умiння. Моральнi цiнностi й традицiї сiм'ї — мужнiсть i жiночнiсть, шанобливiсть до жiнки, взаємодопомога, працелюбство, бережне ставлення до природи — знаходять свої практичнi форми й легко засвоюються дiтьми.
До числа основних функцiй сiм'ї належить i регулятивна. Сiмейне життя виробляє певну систему регулювання стосункiв мiж членами сiм'ї. Тут здiйснюється, як говорять соцiологи, первинний соцiальний контроль, реалiзуються влада й авторитет. Зауважимо, що влада й авторитет глави сiм'ї, характернi для авторитарного її типу, пiдтримували держава, традицiя. Таким чином, через главу сiм'ї, через втлумачений йому почуття вiдповiдальностi здiйснювався контроль за поведiнкою пiдростаючого поколiння. За непослух батькам передбачалися рiзнi покарання, аж до позбавлення спадщини, загроза пiддати остракiзмовi з боку батькiв, суспiльства. Батькам же держава доручала «виправляти» поведiнку дорослих дiтей, здiйснювати нагляд за ними. Ще Епiктет вважав, що строгiсть батька — чудовi лiки: в них бiльше солодкого, нiж гiркого.
праця батькiв, їхнє громадянське обличчя та поведiнка. Нехтування проблемами пiдростаючого поколiння, пiдкреслювання вiкової дистанцiї завдають непоправних втрат вихованню, утруднюють здiйснення регулятивної функцiї сiм'ї. Ставлення ж до дiтей як до рабiв Гегель вважав найаморальнiшим з усiх взагалi аморальних стосункiв.
Останнiми роками вченi-етики та соцiологи виокремлюють також фелiцитологiчну (вiд iталiйського felicita — щастя) функцiю сiм'ї. Прагнення щастя особливо проявляється при вступi в шлюб, у процесi формування сiм'ї. В усякому разi умови, створюванi в демократичнiй, егалiтарнiй сiм'ї, сприяють дальшому розвитковi сутнiсних сил i спроможностей людини, реалiзацiї нею своїх творчих задаткiв, що в свою чергу сприяє вiдчуттю повноти щастя та осмисленостi буття.
Сiм'я як найважливiший осередок суспiльства вiдчуває на собi вплив усiх процесiв, що вiдбуваються в ньому, всiх властивих йому суперечностей. Тому характер реалiзацiї притаманних їй функцiй залежить великою мiрою вiд стану суспiльства в цiлому. Змiни, що вiдбуваються в нашiй країнi, об'єктивно сприяють гуманiзацiї сiмейних стосункiв, зростанню ролi сiм'ї в процесi формування моральностi пiдростаючого поколiння.
Використана лiтература
1. Курс лекцiя з етики. – М., 2000.
2. Етика i естетика. Пiдручник. – М., 1999.
|
