Мовленевий етикет лiкаря
Реферат на тему:
Мовленевий етикет лiкаря
План
2. Функцiї мовленевого етикету.
Пiд мовленнєвим етикетом розумiють мiкросистему нацiонально специфiчних стiйких формул спiлкування, прийнятих i приписаних суспiльством для встановлення контакту спiвбесiдникiв, пiдтримання спiлкування у певнiй тональностi. Такi стiйкi формули спiлкування, або стереотипи спiлкування є типовими, повторюваними конструкцiями, що вживаються у високочастотних побутових ситуацiях. Тобто, набiр типiзованих частотних ситуацiй призводить до появи набору мовленнєвих засобiв, що обслуговують такi ситуацiї. Ступiнь стандартизацiї одиницi знаходиться у прямiй залежностi вiд частотностi її вживання.
Вважається, що мовленнєвий етикет є однiєю з важливих характеристик поведiнки людини. Бо без знання прийнятих у суспiльствi форм етикету, без вербальних форм вираження ввiчливих стосункiв мiж людьми, iндивiд не може ефективно, з користю для себе i оточуючих здiйснювати процес спiлкування. Стельмахови М. Г. з цього приводу зауважує: "Не треба забувати, що будь-який, навiть найменший вiдступ вiд мовленнєвого етикету псує настрiй, вносить непорозумiння в людськi стосунки, а iнколи, навiть, калiчить душу i ранить серце людини"1.
Мовленнєвий етикет, як соцiально-лiнгвiстичне явище детермiнований з функцiонального боку, тобто в основi його видiлення лежать спецiалiзованi функцiї. Формановська Н. І. 2 нараховує їх близько шести.
Перша з них контактна (фатична) функцiя — встановлення, збереження чи закрiплення, пiдтримуваних зв'язкiв i стосункiв, iндивiдуальних чи соцiально-масових. Поняття "контактна функцiя" однаково стосується усiх тематичних груп одиниць мовленнєвого етикету, бо навiть прощаючись, ми встановлюємо можливiсть подальшого контакту.
Регулююча функцiя (регулятивна) — теж стосується усiх проявiв мовленнєвого етикету, бо вибiр певної форми при встановленнi контакту регулює характер стосункiв адресата i адресанта.
Функцiя впливу (iмперативна, волюнтативна) - передбачає реакцiю спiвбесiдника — вербальну, жестову, дiяльнiсну.
Функцiя звертальна (апелятивна) — тiсно пов'язана з iмперативною, бо привернути увагу, означає здiйснити вплив на спiвбесiдника.
Усi функцiї мовленнєвого етикету iснують на основi комунiкативної функцiї мови.
Як i всякий етикет, лiкарський має потребу у зводi твердих правил. Це було зрозумiло ще найпершим свiтським лiкарям - асклепиадам, нащадкам легендарного Асклепiя. Клятва, що лише умовно називається Гiппократовой, iде корiннями в давнину, пiзнiше вона була оформлена як документ i мiстила п'ять основних вимог до лiкаря, якi, як "Отче наш", за всiх часiв повинен був вiдчути кожен майбутнiй лiкар - зобов'язання молодого лiкаря вiдносно вчителя-майстра; заборона розголошення лiкарської таємницi; дiй, що можуть заподiяти моральний або фiзичний збиток хворому або його родичам; вiдданiсть професiї; колегiальнiсть в iнтересах хворого. Цiкаво, що в рiзних країнах антична клятва iз практично незмiнної протягом 17 столiть. (Перетерпiвши, тiльки в нас у країнi декiлька "редакцiй", вона лише називалася по-рiзному - "Факультетську обiцянку" у дореволюцiйнiй Росiї, "Присяга радянського лiкаря" - пiзнiше.)
спiлкування iз хворим - це лiкарi старої школи. Тi, що сьогоднi приходять їм на змiну, на жаль, до цього не готовi. По думцi Зої Бондарєвої, лiкар належить до елiтарної частини суспiльства й апрiорi повинен бути iнтелiгентною, вихованою людиною. Почасти цi якостi визначаються родоводу. Споконвiчно вибранiсть лiкаря складалася в клановостi й сiмейностi, династiйности цього цеху. Те, що вiдбувається зараз, мало вiдповiдає тому, як повинно бути. "Я висловлю думку, що комусь здасться крамольною, - продовжує професор Бондарєва, - серед майбутнiх лiкарiв великий вiдсоток студентiв iз сiльської мiсцевостi, вони й становлять основну масу лiкарiв, що, на мiй погляд, не полiпшує її якостi. Взяти елiтарне англiйське суспiльство, - тiльки англiйськi лiкарi, єдинi у свiтi, всi як один перестали курити!"
Прав у хворих багато (вони не мають права лише вимагати неможливого). Однак погано те,що зi словосполучення "хвора людина" непомiтно пропадає слово "людина" - суб'єкт, а ознака суб'єкта стає визначальною, - iменником. Цi семантичнi перетворення повною мiрою вiдбивають змiни, що вiдбуваються вiдносно суб'єкта. Може бути, у новiй якостi вiн, "маючи право на все", губить лише лiнгвiстичне право називатися людиною?
Знайома звернулася до дерматолога зi скаргою на червонi плями, їй авторитетно заявили: "Це сифiлiс. Здавайте кров". Із приятелькою в коридорi стало погано. У лабораторiї вона впала на стiлець, але їй популярно пояснили, що у венерологiв жарт такий.
Майже кожнiй жiнцi приходилось чути вiд лiкаря : "Нiчого страшного. Ерозiя - це предрак". І читати розвiшанi майже в кожнiй консультацiї пам'ятки аналогiчного змiсту.
"Не можна лiкувати тiло, не лiкуючи душу", - проказував колись Сократ.
Професор Андрiй Дмитрович Куiмов , завiдувач кафедрою факультетської терапiї НДМІ, захищаючи права лiкарiв, що часто бувають беззахисними вiд агресiї родичiв важких пацiєнтiв, що виписалися з полiпшенням i скарги, що строчить, на доктора, що забув привiтатися, все-таки наполягає на своєму: слово "вбиває", слово лiкує й калiчить.
- Є професiї, де лiкарi, за принципом зворотного зв'язку з пацiєнтами, зараженi бездушшям. Травматологи - на жаль, грубi, як правило. У венерологiв - свої риси характеру. Деонтологiя адже припускає свої етичнi норми в психiатрiї, онкологiї, дерматовенерологии, акушерствi, педiатрiї.
Лiкаревi необхiдно вмiти будувати дiалог. Щоб одержати зрозумiлу вiдповiдь вiд пацiєнта, направити процес передачi iнформацiї в потрiбне русло, перехопити й удержати iнiцiативу в бесiдi, активiзувати увага пацiєнта, зробити спiлкування бiльш ефективним, треба знати технiку постановки питань i технiку вiдповiдей на них. Шляхом свiдомого використання рiзного типу питань сучасний лiкар повинен умiти "розговорити" мовчазного, закритого пацiєнта й у той же час повинен умiти вчасно зупинити занадто говiркий хворого.
Лiкар повинен умiти не тiльки говорити, але й слухати. Умiння слухати є одним з головних показникiв риторичної культури, воно особливо важливо для лiкаря, оскiльки одним з найважливiших принципiв роботи медичного робiтника повинно бути виняткова увага до пацiєнта.
Лiкар повинен умiти володiти певними формулами мови, щоб коректно реалiзувати рiзнi iнтенцiї: вiтання, подяки, спiвчуття, прохання, вiдмови й т. п.
Лiкар повинен умiти використати весь багатий потенцiал лiнгвiстичних засобiв впливу, наявних в українськiй i росiйськiй мовах.
Лiкар повинен володiти паралiнгвiстичними засобами й прийомами такими, як: сила голосу, темп, мелодика, пауза й т. п.,- щоб умiти показати своє небайдуже вiдношення до хворої людини, умiти виразити своїм голосом спiвчуття, спiвучасть i т. п. у процесi спiлкування.
Лiкар повинен умiти мати поняття про невербальнi засоби спiлкування таких, як: поза, жест, погляд, дистанцiя, манiпуляцiя iз предметами. Вiн повинен умiти iнтерпретувати невербальнi засоби спiлкування, щоб зрозумiти те, що пацiєнт не хоче або не може виразити вербально.
Таким чином, можна констатувати величезну роль риторики й культури мови в пiдготовцi сучасних медикiв.
Використана лiтература:
· Стельмахович М. Г. Мовний етикет // Культура слова. — К., 1981. — вип. 20.
· Іванова Е. Н. Ефективне спiлкування i конфлiкти., С-Пб., 1997.
· Митителло В. Л. Етика й етикет дiлової людини. - Самара, 1992.
· Назаров В. Н., Мелешко Е. Д., Етика: словник афоризмiв i виречень., М., 1999
· Шмiдт Р. Мистецтво спiлкування. - М., 1992.
|
