"Так, звичайно." Але в якiй формi проходить це спiлкування? Найчастiше це просто розмова, обмiн iнформацiєю. У той же час, усiм вiдомо, що поняття СПІЛКУВАННЯ
набагато ширше, нiж наше звичайне:"Привiт!" - "Бувай".
Якщо заглянути в минуле, то нам, що вважають себе сучасними людьми , стане просто соромно. Адже люди вже починаючи з XVI-XVII столiть спiлкувалися на такому високому рiвнi, що нам i не снилося. Зараз ми виправдуємося перед самими собою, мовляв "скажене столiття, нам i присiсти нiколи не те що поговорити". І, утiшаючи себе цiєю думкою, продовжуємо спiлкуватися на тому ж низькому рiвнi.
Припускаючи, що "умiю спiлкуватися" означає "умiю правильно спiлкуватися", а тiльки так i треба розумiти поставлене питання, то вiдповiдь на нього можна вважати, як недостатньо скромну. Хоча мова i вiдiграє величезну роль у спiлкуваннi людей, але всi прекрасно знають, що людям, наприклад, якi люблять, не потрiбнi слова, щоб виражати свої почуття, думки. Їм цiлком достатньо бачити один одного. Цей факт має своє пiдтвердження в романi Л. Толстого "Анна Коренiна" у сценi пояснення Кiтi i Левiна, коли вони, не вимовляючи нi слова, пишуть крейдою на зеленому сукнi столика для карткових iгор лише початковi букви слiв, що складають дуже складнi за змiстом i синтаксисом речення.
Також, величезне значення в спiлкуваннi мiж людьми має мiмiка спiврозмовникiв. Чи не доводилося Вам самим спiлкуватися з ким-небудь за допомогою поглядiв, жестiв? Звичайно, доводилося! Але якщо Ви розумiли один одного, виходить, це розумiння було результатом дуже складної роботи.
Крiм того, потрiбно не тiльки говорити зi спiврозмовником (жестикулювати, вимовляти слова, писати початковi букви слiв), але i розумiти його жести, погляди. Якщо у Вас i це вийшло, то Вам залишилася зовсiм мало: щоб спiврозмовник розумiв Вас. Здавалося б, якщо вiдповiдає значить розумiє. При всiй простотi це не завжди так. Коли вченi намагаються пояснити якесь явище чи факт, вони розкладають його на складовi частини, а потiм докладно описують кожну з них. Виходить досить докладний опис, розкладений "по поличках". Так i ми спробуємо розкласти
на частини i, розiбравши, описати їх.
спiлкування, комунiкацiї. По-перше
, вiн складається безпосередньо iз самого акту спiлкування, комунiкацiї
, у якому беруть участь самi комунiканти, що спiлкуються.
Причому в нормальному випадку їх має бути не менше двох. По-друге, комунiканти повиннi виконувати дiю, яку ми i називаємо спiлкуванням,
тобто робити щось (говорити, жестикулювати, дозволяти "читати" по обличчю, що свiдчить, наприклад, про емоцiї, якi переживаються у зв'язку з тим, що повiдомляється). По-третє, повiдомлення характеризується якимось змiстом, якоюсь формою i смислом. Це не одне i те саме. Припустимо, що хтось (скажiмо, молода людина) пiдносить комусь (знайомiй дiвчинi) букет жовтих тюльпанiв. І робить вiн це незвичайно: без посмiшки, з вiдчуженим виразом обличчя. За формою (промовляючи: "Вiзьми, будь-ласка, квiти вiд мене") все тут стилiстично, граматично i по етикету коректно. "Передача чи вручення квiтiв" цiлком може бути в загальному оцiнена позитивно. Але змiст особливий: "юнак розлучається з дiвчиною". Згадайте, що обличчя його було серйозним, а тюльпани були жовтi (здавна жовтий колiр символ розлуки) . Зрозумiло, справжнiй с м и с л реального
такого роду може бути й iнший, якщо юнак зумiв дiстати тiльки жовтi тюльпани взагалi не знав, що жовтий колiр це символ. Непривiтний вираз обличчя може бути зумовлений обставинами, що не мають нiякого вiдношення до побачення. Важливо було тiльки навести приклад можливого в цiй ситуацiї с м и с л у , показати, чим с м и с л може вiдрiзнятися i вiд з м i с т у, i вiд ф о р м ы конкретного комунiкативного акту.
Необхiдно, далi визначити в кожному конкретному комунiкативному актi
канал зв'язку. При розмовi по телефонi таким каналом є органи мови i слуху; у такому випадку говорять про аудiо-вербальний (слухословесний) канал, простiше про слуховий канал. Форма i змiст листа сприймаються по зоровому (вiзуально-вербальному) каналi. Рукостискання спосiб передачi дружнього вiтання по кiнесикотактильному каналi. Якщо ж ми по костюму довiдаємося, що наш спiврозмовник, припустимо, узбек, то повiдомлення про його нацiональну приналежнiсть прийшло до нас по вiзуальному (зоровому) каналi , але не по вiзуальновербальному, оскiльки словесно (вербально) нам нiхто нiчого не повiдомляв.
виступають мотиви учасникiв спiлкування, тобто їх мета i намiри. Допустимо викладач, хоче в лекцiї повiдомити щось студентам, щоб вони це засвоїли. Буває, що хтось зi студентiв не хоче в цей же час засвоювати це. Тодi говорять про "ножицi в iнтенцiях" (намiрах). Спiлкування в таких випадках або утрудняється, або приводить до нульового результату.
акту комунiкацiї
може говорити одне, а думати про зовсiм iнше, тобто бреше чи просто замовчує з якихось (не обов'язково поганих) причин.
У цiлому рядi випадкiв (а за допомогою наукових методiв) завждиможна знайти дисоцiацiю (тобто неузгодженiсть) форми i змiсту повiдомлення. Кримiналiсти, наприклад, добре знають, як важливо спостерiгати пiд час дачi свiдчень за виразом обличчя i зовнiшнiм виглядом допитуваного. Та й ми з вами, не будучи фахiвцями, часто говоримо начебто: "по очах бачу, що неправда", "говорить про веселе, а сам ходить, мiсця собi не знаходить, щось його тривожить. Запитаєш "все в порядку", а на дiлi..."
Отже, якщо ми хочемо, щоб нас зрозумiли правильно, треба, щоб i форма, i змiст, гармонiйно зливалися один з одним, не вносячи елементiв дисоцiацiї. І канали зв'язку при цьому повиннi бути вiльнi вiд "шуму" (так фахiвцi називають будь-якi, не тiльки звуковi, перешкоди). Розмовляючи, не слiд вiдвертатися, займатися стороннiми справами (наприклад, перегортати книгу), не можна, одним словом, "засмiчувати" канал зв'язку. Звичайно, що слiд говорити досить голосно, але не оглушати, пiдримувати оптимальну дистанцiю спiлкування (тут навiть є спецiальнi цiкавi дослiдження). Поганий почерк не такий вже й малий недолiк, якщо подумати, що вiн може перешкодить адресату легко i правильно зрозумiти написаний лист. А Ви самi хiба не вiдчували роздратування, розбираючи чиїсь закарлючки?
при цьому ознака, яку можна назвати "рiвнем сформованостi культури спiлкування".
За формою контактування: прямi, опосередкованi.
Скажiмо, переписування є опосередкованою формою контактування, а особиста бесiда прямою формою контактування;
За типом зв'язку: двонаправленi й односпрямованi. Наприклад, читання книги, чи перегляд кiнофiльму, або виконання ролi глядача на спектаклi односпрямований
. Але якщо Ви аплодуєте акторам, чи пишете автору п'єси, чи книги, кiнорежисеру лист, чи нагороджуєте спiвакiв оплесками зв'язки стають двонаправленими, взаємними;
За ступенем взаємовiдповiдностi комунiкантiв: висока, задовiльна, незначна, незадовiльна, негативна. При незадовiльному ступенi взаємовiдповiдностi (у таких випадках i про комунiкабельну несумiснiсть i навiть про повну психологiчну несумiснiсть) доречно констатувати: "говорять рiзними мовами". Хоча мають при цьому на увазi зовсiм не рiзнi нацiональнi мови, а, наприклад, несумiснi iнтереси, манеру розмовляти i спiлкуватися в цiлому;
За результатами: вiд негативного ("зовсiм перекручено мене зрозумiв, зiпсував мою думку") через нульовий ("нiяк не можемо зрозумiти один одного") до позитивного ("вiн мене розумiє, а я його"). Шкала негативного i позитивного результатiв розтягнута достатньо: ми можемо зрозумiти кось так, що вiн буде в захватi, а можемо викликати просто кивок схвалення. Нерозумiння може межувати i з перекрученим розумiнням. Саме тому i необхiдно прагнути до максимального успiху в спiлкуваннi.
Є люди, що не дуже говiркi. Вони можуть слухати Вас уважно, але водночас Ви цього не бачите. Вам здається, що Вас просто не хочуть слухати, а насправдi у Вашого спiврозмовника така звичка i для нього це норма спiлкування. Часто так поводяться люди, що мають або високе ставище в суспiльствi, або високий рiст. Часто при розмовi з такими людьми ми почуваємо себе незатишно, бентежимось, а iнодi i зупиняємося, тому що нам здається, що нас не зовсiм уважно слухають чи просто iгнорують. Цьому часто сприяє наша власна установка перед розмовою. Якщо нам хтось щось сказав до розмови те, що не робить спiврозмовнику честi, то в нас з'являється вiдчуження, i при тому не завжди правомiрне.
спiврозмовника, треба знати, що таке у с т а н о в к а, як вона розвивається в умовах спiлкування, як її можна змiнити i як нею варто керувати. Проробiть думкою (можна i на практицi!) такий експеримент. Ви з приятелем знаходитесь в кiнозалi. Згасло свiтло, почалася демонстрацiя фiльму. Усi (i Ви зi своїм приятелем теж) уважно стежите за подiями на екранi. Зненацька Ви запитуєте його (пошепки, звичайно, але так, щоб Вам було чути):" Згадай, будь ласка, як називається яйцекладний ссавець. Качконiс, чи що?" Якщо фiльм тематично нiяк не зв'язаний у даний момент iз Вашим качконосом i зоологiєю взагалi, можете не сумнiватися, що Ваше питання не буде навiть почутим. Вас обов'язково перепитають. Але адже якщо Ви запитаєте що небуть доречне, що стосується сюжету фiльму, характеристики актора i т. п., вам дадуть вiдповiдь. Навiть якщо Ви задасте своє питання тихiше нiж перше. Чому? Тому, що "доречне", "зрозумiле" те, що вiдноситься до найбiльш ймовiрного в данiй ситуацiї, про що прийнято в данiй ситуацiї говорити, що входить у "установку на сприйняття даного фiльму". Все iнше виявляється поза увагою, а тому i не розумiється, i не сприймається.
"раптом", тобто зненацька) починає розповiдати випадок зi свого життя, чи скажiмо, анекдот, у той час, як нi того нi iншого вiд нього не чекають. Деякi люди починають розмову, як би продовжуючи розвивати свої власнi думки, якими вони були поглинутi самi, а нiхто з присутнiх про них не мав нiякого поняття.
Найпоширенiшим видом спiлкування
Мова - безцiнний дарунок, яким надiлена людина. " Якщо мовою не розповiси, на пальцях - не поясниш”кажуть у народi. За допомогою слiв можна розповiсти про все. "Характер нашої мови полягає в надзвичайнiй легкостi, з якою все виражається в нiй: вiдвертi думки, внутрiшнi лiричнi вiдчування, елемент обурення, витiвка, що iскриться i потрясає пристрасть", писав А. П. Герцене.
"корчимся у безслiв’ї ", намагаючись знайти його, це єдино потрiбне, правильне, точне.
Спiлкування за допомогою мови забезпечує успiх спiльної дiяльностi. Коли ми хочемо виразити своє вiдношення до плутанини, що навколо панує, ми говоримо: "Вавiлонське стовпотворiння!" Джерела цих крилатих слiв у бiблiйнiй легендi про спорудження в древньому Вавилонi вежi, що закiнчилося невдачею, тому що Бог розгнiвався, змiшав мови людей i вони перестали розумiти один одного. "Говоримо з тобою на рiзних мовах, не можемо знайти спiльного", з гiркотою констатуємо ми, коли немає взаєморозумiння i вiдносини не складаються. Спiлкування за допомогою слова (мовне спiлкування) закрiплює i зберiгає досвiд людства, передаючи його вiд поколiння до поколiння, тому що мова - це знаряддя культури.
У бiльш нiж 3,5 тисячах мов свiту багатогранно вiдбиваються всi досягнення науки, технiки, мистецтва. Інтерес до рiдної мови, прагнення до iдеального володiння його письмовою й усною формами завжди характеризують культурну людини. Немає такої сфери спiлкування, де б не було потрiбно гарно володiти мовою й умiти користатися цим безцiнним дарунком, який нам заповiли предки.
"Звичайно, всi скажуть. Адже з дитинства нею спiлкуємося. От чужа, незнайома мова - iнша справа." Але виявляється, що уся граматика тiльки складова частина мови. Та й не тiльки в нiй суть. Головне в тому, що мова найважливiший засiб спiлкування.
1. "Основы этических знаний" под ред. профессора М. Н. Росенко. Изд. "Лань", 1998г.
2.
|
