Поняття щастя в етицi
Реферат на тему:
щастя
в етицi
хоч би в чому воно полягало стосовно кожної людини нарiзно, можливе тiльки за вдоволення перших матерiальних потреб людини (Добролюбов). Водночас стан специфiчно моральної вдоволеностi, позначений поняттям «щастя», пов'язаний з усвiдомленням людиною своєї життєдiяльностi як осмисленої, вiльно пiдпорядкованої досягненню поставлених цiлей. Поняття «щастя» фiксує ступiнь вдоволення iндивiда вiд реалiзацiї життєвих цiлей, оцiнку досягнутого в порiвняннi з високим iдеалом.
Серед учених-етикiв утвердилося визначення розглядуваного поняття моральної свiдомостi як такого стану людини, «який вiдповiдає найбiльшiй внутрiшнiй вдоволеностi умовами свого буття, повнотi й осмисленостi життя, здiйсненню свого людського призначення» К Отже, для досягнення щастя людина повинна:
людина мусить постiйно триматися свого уявлення про життя, прагнути його реалiзувати в усiх виникаючих ситуацiях морального вибору; в) нарештi, для вiдчуття щастя абсолютно необхiдний збiг у"достатнiй мiрi актуального стану буття та уявлення про те, яким воно має бути.
Моральна практика дає багатий спектр уявлень про щастя: для одних людей — це цiкава робота, якiй вiддають усе життя до решти, для iнших — спiлкування з коханою людиною, сiм'я. Для багатьох щастя невiддiльне вiд кар'єри, просування службовими сходинками, слави, матерiального достатку. Справдi, на рiвнi особистого свiтовiдчуття в поняття «щастя» вкладається передусiм «предметний» сенс, пов'язаний з конкретною метою життєдiяльностi. При цьому часто засоби досягнення щастя приймаються за саме щастя. Оскiльки засооїв цих оезлiч i вииiр їх диктується конкретною ситуацiєю (для хворої людини — це здоров'я, для стомленої, засмиканої життєвими незгодами похилої людини — це спокiй, для молодої людини — рух, калейдоскоп подiй), то на рiвнi буденної свiдомостi виникає iлюзiя незводимостi безлiчi уявлень до єдиного поняття.
якi прагнуть щасливого життя. Вона полягає в тому, що «прий-мають засоби до нього за його саме й чим бiльше ДО нього прагнуть, тим далi вiд нього опиняються»
Як уже зазначалося, питання що таке щастя людське, як досягти щастя, належать до числа «вiчних» питань. Вони хвилювали людину ще в сиву давнину, що вiдобразилося в народних повiр'ях, приказках та прислiв'ях. ТЗІра у вдалий випадок, який принесе щастя, жива й у наш час. При нагодi старшi люди скажуть: «не родися красивим, а родися щасливим». Проводжаючи в самостiйне життя, зауважать: «кожен сам коваль свого щастя». Все це є узагальнення багатоманiтностi життєвого досвiду пошукiв i переживань щастя.
Народна мудрiсть, афоризми, висловлювання великих людей, допомагають зробити набутком кожного загальнi правила та закономiрностi щасливого життя. Щастя дiстається тому, хто багато трудиться, говорив Леонардо да Вiнчi, пiдкреслюючи тим самим зв'язок щастя та працi. Дбаючи про щастя iнших, ми знаходимо своє власне, стверджував фiлософ Платон, вважаючи, що для особистого щастя необхiдне спiлкування з iншими людьми, зв'язок особистого щастя зi щастям iнших. Аналiзуючи думки про щастя, пiдкреслимо їхнiй гуманiстичний пафос. Усi люди однаково прагнуть щастя й мають на це право. Але досягнення щастя, боротьба за нього невiддiльнi вiд пiклування про щастя iнших. Прагнучи щастя, необхiдно чини ти опiр усiм проявам нещастя. Моральна поряднiсть, вiрна дружба, некорисливе кохання — все це те, без чого щастя неможливе.
Так само, як i сенс життя, щастя є найвищою соцiальною потребою. В iєрархiї моральних цiнностей йому належить провiдне мiсце. Як писав Арiстотель, щастя — це така мета дiй, яку «нiхто не вибирає нi заради (благ), нi заради чогось iншого». Це, «очевидно, щось досконале... (повне, кiнцеве) й самодостатнє» '. Якщо сенс життя органiзовує дiяльнiсть людини, спрямовує її устремлiння, то щастя означає виконання цих устремлiнь, певною мiрою характеризує дiяльнiсть людини як процес закiнчений (момент збiгу стану буття людини з її уявленнями про те, яким воно має бути). Щастя є чуттєво-емоцiйною формою iдеалу.
Ідея щастя як загальної мети, як найвищого блага виникає в тiсному зв'язку з iдеями свободи, рiвностi, справедливостi, гуманiзму. В Новий час уявлення про щастя доповнюється iдеями демократiї та прогресу. В такому потрактуваннi щастя стає орiєнтиром для суспiльства в цiлому, для класiв та окремих особистостей i водночас воно сповнює боротьбу за високi iдеали чуттєво-емоцiйним змiстом, надає цiй боротьбi глибокого особистiсного сенсу, формує вiдчуття спiвпричетностi з великими звершеннями.
Життєвий загальнолюдський досвiд видiляє й складовi щастя, тобто чинники, що визначають стан моральної вдоволеностi. Загальноприйнятим вважається умовний подiл чинникiв щастя на зовнiшнi та внутрiшнi. Звичайно саме зовнiшнi чинники передусiм фiксуються масовою свiдомiстю. До них належать рiвень матерiального добробуту, становище людини в суспiльствi (колективi) та сiм'ї, характер трудової дiяльностi, коло улюблених занять i т. п. До числа внутрiшнiх чинникiв слiд вiднести розум, волю, темперамент, характер, моральнi якостi особистостi. Цi чинники формують морально-психологiчний i духовний свiт особистостi.
Подiбний подiл виправдовується моральною практикою. Так, Л. М. Толстой фiксує його в рядi афоризмiв, наприклад у такому: «щастя залежить не вiд обставин, а вiд себе». Моральний досвiд показує, що наявнiсть зовнiшнiх чинникiв самих по собi ще не гарантує щастя, оскiльки вони мають ще дiстати вираження в координатах внутрiшнього свiту особистостi.
Побутує думка, що всi щасливi сiм'ї схожi одна на одну. Вона має пiд собою вагоме пiдґрунтя. Стосунки в таких сiм'ях заснованi на любовi, взаємнiй повазi, взаєморозумiннi, бажаннi допомогти одне одному, вiрностi (як не згадати висловлювання Сенеки: «щастя потребує вiрностi»). При цьому зовнiшнi чинники бувають найрiзноманiтнiшими (сiм'ї цi в матерiальному вiдношеннi можуть перебувати на протилежних полюсах шкали достатку, оскiльки останнє не приводить автоматично до щастя).
Серед внутрiшнiх чинникiв особливе значення для щастя мають чесноти. Досить певно висловився з цього приводу Л. М. Толстой: є два бажання, здiйснення яких може принести iстинне щастя людинi,— бути корисним i мати спокiйне сумлiння. Необхiдний аксесуар щастя — це впевненiсть, що живеш правильно (А. С. Макаренко). Становi щастя близьке почуття виконаного обов'язку, яке живиться потребою в повазi та любовi з боку iнших людей. Нарештi, багато важать незаплямована честь i гiднiсть людини.
Усi цi внутрiшнi чинники демонструють свою значущiсть у складних ситуацiях морального вибору, коли в офiру приноситься матерiальне благополуччя. Види дiяльностi, де постiйно виникають екстремальнi ситуацiї (наприклад, альпiнiзм), висувають на перший план у шкалi моральних цiнностей саме чесноти людини, котрi «зцiлюють душу». «Адже гори не тiльки калiчать, а й iзцiлюють душу, вчать взаємовиручцi, справжнiй чоловiчiй дружбi»,— говорить Микола Захаров, п'ятиразовий чемпiон країни з альпiнiзму '.
Вiдмiнностi в змiстi внутрiшнього свiту особистостi й реальних умов її життя породжують i багатоманiтнiсть уявлень про шляхи досягнення щастя, щастя як такого. Навiть у представникiв одного колективу вони не збiгаються. На рiвнi дiяльностi суспiльства розкривається конкретно-iсторичний, соцiально-класовий характер уявлень про щастя. Так само, як i уявлення про сенс життя, уявлення про щастя виконує нормативну функцiю — зумовлює характер нашої поведiнки, ставлення до суспiльства та природи.
Звичайно, протягом усього свого життя людина не може бути постiйно ним вдоволена. Не буває щастя без червоточинки, зауважив Горацiй. Трапляються в життi моменти, коли людина вiдчуває себе глибоко нещасною. Така дiалектика життя, котра дає можливiсть повнiше й гострiше вiдчути його радiсть. Розумiння причин нещастя, вмiння з гiднiстю переносити й долати їх, зацiкавленiсть у включеннi до особистого досвiду набутих моральних урокiв роблять можливiшим досягнення щастя.
Важливiсть визначення сутi справжнього щастя диктується ще й тим, що викривлене уявлення про нього може зробити життя людини нещасливим. Правильне ж усвiдомлення складових щастя є однiєю з передумов досягнення моральної вдоволеностi життям, своїм мiсцем у свiтi. Уточнюючи «вiчне» питання про шляхи досягнення щастя, Кант зауважував, що «мораль, власне кажучи, є вченням не про те, як ми повиннi зробити себе щасливими, а про те, як ми повиннi стати гiдними щастя» '. Тобто, акцент робиться не на засобах досягнення щастя (зовнiшнiх чинниках), а на визначеннi й формуваннi тих моральних якостей внутрiшнього свiту людини, тих моральних механiзмiв, котрi тiльки й роблять iндивiда моральним суб'єктом.
Гiдною щастя людина стає тiльки прагнучи його досягнення, ведучи активний пошук форм життєдiяльностi, що" забезпечують моральну вдоволенiсть. Щастя завойовується й виробляється, а не дiстається в готовому виглядi з рук благодiйника (О. І. Писарєв). «Очiкування» щасливої митi грунтується на розумiннi щастя як сприятливої долi й тiльки. Разом iз тим правi й тi, хто вважає, що «людина, котра присвятила себе гонитвi за повним щастям, буде найнещасливiшою з людей» 2.
вже тим, що так тлумачене щастя є головною метою життя й тому вiльно чи мимовiльно набуває предметних рис, пов'язується iз зовнiшнiми чинниками. Отже, треба не шукати щастя, а вкладати його в те, що шукаєш. Це пов'язане з активним творчим процесом, що вершиться у внутрiшньому космосi моральної свiдомостi. Таким чином, можна зробити висновок, що виховання людини має бути орiєнтоване на навчання того, на основi чого щастя стає можливим, бо щастю як такому навчитися неможливо.
ввiбрала в себе загальнолюдськi цiнностi, можливе лише через глибоке засвоєння уявлень про сенс життя, iдеал, щастя, що, в свою чергу, дає змогу правильно усвiдомити своє мiсце в життi в усiй його конкретностi.
Використана лiтература
2. Етика i естетика. Пiдручник. – М., 1999.
|
