Професiйна етика. Юридична етика як вид професiйної етики. Професiйна етика державних службовц
Тема 2. Професiйна етика. Юридична етика як вид професiйної етики. Професiйна етика державних службовцiв.
План
2. Специфiка юридичної професiї i значення юридичної етики.
5. Професiйна етика державних службовцiв.
1
. Професiйна етика: поняття, види, значення.
Сьогоднi прийнято говорити про професiйну етику лiкаря, педагога, журналiста, депутата, суддi, вiдповiднi етичнi кодекси в бiзнесi, у вiйськових, у сферi торгiвлi, iснують мiжнароднi етичнi кодекси для працiвникiв музеїв, товариства Червоного хреста i в рамках iнших мiжнародних органiзацiй. В силу поглиблення професiоналiзацiї працi перед спецiалiстами рiзноманiтних напрямiв все частiше виникають моральнi колiзiї, вирiшити якi, спираючись тiльки на професiйнi знання не можливо. Бiльше того, професiйне захоплення, позбавлене моральних критерiїв та цiнностей, може бути небезпечним як для самої людини, так i для оточуючих, а в бiльш широких масштабах — i для суспiльства в цiлому. Тому проблеми професiйної етики зовсiм не зайвий додаток до професiйної освiти.
Ми можемо стверджувати, що кожна трудова дiяльнiсть (незалежно вiд професiї) базується на моральнiй системi суспiльства. Проте, iснує безлiч професiй, де такi поняття як обов’язок, совiсть, справедливiсть не є головними в професiйнiй дiяльностi людини. Можна бути блискучим музикантом чи фiзиком, неабияким iнженером чи висококласним токарем i, незважаючи на нестерпний i корисливий характер, користуватися репутацiєю вiдмiнного фахiвця. Приходячи в цi професiї, люди не складають нiяких присяг, не створюють кодексiв честi тощо. Тут головна роль належить таланту, вмiнню, майстерностi i працьовитостi.
Наприклад, норовливому i скандальному музиканту його вiдштовхуючi властивостi не перешкоджають блискуче зiграти свою партiю. Хто стане цiкавитися особистими якостями кулiнара, покуштувавши смачно приготовану їжу? Тут завжди на першому мiсцi — професiоналiзм.
Проте є професiї, моральний аспект в яких вiдiграє основоположну роль. Якi? (лiкарi, депутати, вчителi, юристи) чому? Просто в цих сферах дiяльностi спостерiгається особливо велика залежнiсть однiєї людини вiд iншої, i результати професiйної дiяльностi можуть мати доленосне значення для iнших людей. Це професiї, де „об’єктом працi” виступають живi люди, де в процесi професiйної дiяльностi вiдбувається вторгнення у внутрiшнiй свiт людини часто в критичних життєвих ситуацiях. Вiдповiдно до професiоналiв, якi займаються такою дiяльнiстю, суспiльство висуває не тiльки вимоги загальної моралi (що стосуються будь-якої людини незалежно вiд професiї), але i специфiчнi моральнi вимоги. Бiльше того, моральнiсть представника такої професiї буде показником рiвня професiйностi. І не треба про це забувати. (приклад, лiкар педiатр, кардiолог).
Отже виникає така галузь наукового знання, як професiйна етика. Проте є дискусiя з приводу визначення професiйної етики. Однi вченi вважають, що професiйна етика виникає як наука про професiйну мораль
, яка складається з „особливих” норм моралi, що доповнюють загальнi моральнi принципи. Іншi вченi, навпаки, вважають, що деякi моральнi норми i принципи в професiйнiй етицi повиннi
(наприклад, лiкар може бути не завжди правдивим, юрист — не завжди гуманним). Третя група вчених вважає, що неправильно шукати якiсь особливi моральнi норми для професiоналiв, як неправильно i обмежувати (iгнорувати) загальнi норми.
— система конкретизованих моральних норм i принципiв з врахуванням особливостей тої чи iншої професiйної дiяльностi людей.
Професiйна дiяльнiсть, об’єктом якої стають живi люди, утворює складну систему взаємоперехiдних, взаємозумовлених моральних стосункiв. До цiєї системи належить перш за все: 1. ставлення спецiалiстiв до об’єкта працi (слiдчий - обвинувачений, лiкар – хворий), 2. стосунки спецiалiста з колегами (адвокати мiж собою), 3. ставлення спецiалiста до суспiльства (призма професiйної дiяльностi, анекдот).
Професiйна етика є збiрним поняттям, вона охоплює весь спектр професiйних вiдгалужень етики: медичної, юридичної, педагогiчної тощо.
2.
У центрi уваги юридичної етики знаходиться питання щодо ролi, характеру та ступеня впливу морально-етичних категорiй — добра i зла, обов’язку i совiстi, справедливостi та вiдповiдальностi, гiдностi та честi або їхньої вiдсутностi на професiйну дiяльнiсть юристiв усiх професiй.
Постiйне спiлкування з людьми, необхiднiсть прямого втручання i участi в їх долях зобов’язує представникiв окремих професiй виконувати моральнi норми завжди i скрiзь. Це спецiалiсти, вiд непродуманих слiв i рiшень яких можуть настати незворотнi наслiдки (наприклад, позбавили волi невинного). Це важливо, якщо людина за збiгом обставин попадає пiд владу посадової особи, вiд якої залежить її подальша доля. За таких обставин на перший план виступають властивостi морального характеру, що притаманнi цiй посадовiй особi, її моральнi принципи i ставлення до конкретних обставин. (золоте правило, посадової особи).
До такої специфiки належить:
1. основнi юридичнi професiї включають наявнiсть влади над iншими людьми i вирiшення їх доль.
2. крiм того, функцiонування однiєї з гiлок влади, а саме судової, повнiстю забезпечують юристи. Переоцiнити соцiальне значення суду важко, оскiльки суд — це основний орган, де повинна бути вiдновлена справедливiсть.
3. повноваження, закрiпленi за посадами, якi обiймають юристи, є досить широкими, а вiдповiдно породжують серйознi моральнi, матерiальнi та правовi наслiдки.
4. рiшення винесенi окремими посадовими особами (наприклад, суддi) виносяться вiд iменi України, а тому неправомiрне або несправедливе рiшення, по-перше шкодить особi, щодо якої воно прийняте, по-друге, дискредитує не тiльки самого юриста, але i державу в цiлому.
5. робота юристiв — це постiйний розгляд i вирiшення мiжособистiсних конфлiктних ситуацiй, де зiштовхуються дiаметрально-протилежнi iнтереси, i їх вирiшення має бути справедливим. Оскiльки незаконне, несправедливе розв’язання конфлiкту — це причина виникнення нового.
6. спiлкування з людьми пiд час здiйснення професiйних обов’язкiв дуже часто вiдбувається в критичних ситуацiях в режимi пiдвищеної психологiчної напруги (слiдчий – обвинувачений, суддя – засуджений). Проблема в тому, що в нервовому напруженнi значно важче дотриматися моральних норм.
7. важливою особливiстю професiї юриста є гласнiсть, „прозорiсть” процесу роботи, можливiсть об’єктивної оцiнки дiяльностi посадової особи. Це зобов’язує юриста контролювати емоцiї, тому що кожне промовлене слово має свої наслiдки, i йдеться не тiльки про змiст слiв, але й про манеру висловлюватись.
Отже, стає зрозумiло, що професiя юриста має важливе соцiальне значення i є необхiдною для нормального функцiонування суспiльства. (на жаль через невдале, а то й вкрай погане виконання своїх обов’язкiв, населення України так не вважає, приклад про Буша, Ширака i наших посадовцiв). Якщо узагальнити, основною метою дiяльностi юриста є забезпечення справедливостi, що є дуже нелегкою справою, оскiльки ще з Античностi i до наших днiв серед науковцiв i пересiчних громадян є суперечка, що ж слiд вважати справедливим. Звичайно, передусiм, юрист у своїй дiяльностi повинен строго дотримуватись норм права, зокрема, якi забезпечують права людини. Але цього недостатньо. Слушною видається думка, що елемент справедливостi досягається гармонiєю права i моралi.
3.
Юридична етика
— це вид професiйної етики, що дослiджує застосування загальних норм моралi пiд час здiйснення специфiчної професiйної дiяльностi юристами, зокрема моральнi проблеми, якi виникають пiд час такого застосування.
Юридична етика переносить дослiджуванi етикою абстрактнi моральнi категорiї на практичний ґрунт, пропонує шляхи втiлення їх у реальне життя, сприяє моралiзацiї професiйної дiяльностi, додає їй морального змiсту.
Ви напевно неодноразово чули такий термiн як етика права. Постає питання, а що ж таке правова етика або етика права? Цi поняття не слiд ототожнювати.
Предметом етики
права є моральний змiст права: його онтологiя, основнi цiнностi, норми, а також практика реалiзацiї цього змiсту в рiзних правових системах (або умовах).
Тодi як предмет юридичної етики
— це вiдношення або ставлення спецiалiста, професiонала до змiсту i цiнностей права, законодавчих норм, правил, i реалiзацiя цього вiдношення в професiйнiй дiяльностi.
є кожен дiєздатний громадянин. Етика права у суб’єкта права — явище довiльне. Вона передбачає своєрiдну реакцiю на зовнiшнє право, закони. Проявляється ця реакцiя у внутрiшнiй позицiї людини, якi прямо пропорцiйно впливає на зовнiшню поведiнку (правомiрну чи нi).
Суб’єктом юридичної етики
є спецiалiст, який безпосередньо реалiзує в професiйнiй практицi своє вiдношення до права. Закон по-рiзному може бути використаний, i це залежить бiльшою мiрою не вiд закону, а вiд особи, яка його застосовує.
У суб’єкта етики права на перший план виходить цiннiсне ставлення до права, його роль в нормативнiй творчостi та застосуваннi права є мiнiмальною i опосередкованою.
У суб’єкта юридичної етики цiннiсне вiдношення вiдходить в тiнь, а на першому мiсцi стає знання нормативних документiв i вмiння їх застосовувати, тобто знання букви закону. При чому у юриста-фахiвця знання може не спiвпадати з внутрiшньою моральною оцiнкою норми закону. В такому випадку виникає внутрiшнiй конфлiкт мiж особистою людською позицiєю i позицiєю спецiалiста. Саме такi проблеми покликана дослiджувати юридична етика.
4. Структура, види i норми професiйної етики.
загальну
та особливу
частину юридичної етики.
В загальнiйОсоблива
частина дає уявлення про значення i роль етичних категорiй стосовно спецiалiзованих iнститутiв юридичної професiї.
За ознаками спецiалiзацiї юридичну етику слiд подiлити на:
1. суддiвську етику;
2. етику слiдчого;
3. прокурорську етику;
4. адвокатську етику;
5. етику нотарiуса;
6. етику юрисконсульта;
7. мiлiцейську етику.
Крiм того, з появою у складi Мiн’юсту Державної виконавчої служби, а також Департаменту з питань виконання покарань, пов’язаних з вкрай болючими питаннями виконання судових рiшень та вирокiв, чiльне мiсце в зазначених органах вiдведено юристам, а вiдповiдно вимогою часу є створення щонайменше ще двох галузевих юридичних етичних систем.
Офiцiйна етика
— це етичнi вимоги, що мiстяться в правових нормах, невиконання яких може мати негативнi наслiдки (звiльнення з посади, вiдсторонення вiд справи). Наприклад, у Законi України „Про статус суддiв” вiд 15 грудня 1992 р. мiститься вимога до суддi „не допускати вчинкiв i будь-яких дiй, що ганьблять звання суддi i можуть викликати сумнiв у його об’єктивностi, неупередженостi i незалежностi”. Це вимога Закону. Однак ця вимога носить i етичний характер, вимагаючи вiд суддi високої моральностi.
Корпоративна етика — (це суддiвська, адвокатська етика).
у присутностi клiєнта образливо вiдгукуватися про роботу колеги, навiть якщо клiєнт з ним не знайомий. Це вимоги традицiйної
етики.
За рiвнем формальних вимог юридична етика може бути представлена документами такого рiвня
:
1. мiжнародний — вимоги якого сформульованi та викладенi в актах, прийнятих на мiжнародних форумах юридичної громадськостi, що обов’язковi для правових вiдомств i спiвтовариств країн, якi пiдписали цi акти. (Кодекс поведiнки посадових осiб по пiдтримцi правопорядку, прийнятий на 34 сесiї Генеральної Асамблеї ООН 17 грудня 1979 р. у м. Нью-Йорку) та iн.;
2. європейський - вимоги якого сформульованi та викладенi в актах, прийнятих на європейських форумах юридичної громадськостi й обов'язковi для правових вiдомств i спiвтовариств держав, що пiдписали цi акти (Кодекс правил здiйснення адвокатської дiяльностi адвокатiв європейського спiвтовариства, прийнятий делегацiєю дванадцяти країн-учасниць на пленарному засiданнi в Страсбурзi в жовтнi 1988 р.), та iн.;
3. вiтчизняний - вимоги якого сформульованi та викладенi у вiдповiдних актах українського значення: «Правила адвокатської етики», «Правила поведiнки державних службовцiв» та iн.
4. регiональний - вимоги якого сформульованi та викладенi в актах, прийнятих на колегiальних зборах представникiв конкретної професiї регiону, якi носять рекомендацiйний характер лише для представникiв цiєї професiї певного регiону.
, на вiдмiну вiд норми правової, не спричиняє санкцiй, передбачених законом, якщо порушення етичних вимог не переростає в правопорушення. Етичнi норми мiстять, переважно, рекомендацiйний характер. Однак за деякi етичнi порушення передбаченi та можуть застосовуватися санкцiї корпоративного впливу, що можуть мати правовi наслiдки. Наприклад у 1998 р. Вища квалiфiкацiйна комiсiя анулювала свiдоцтво про право на зайняття адвокатською дiяльнiстю, мотивуючи це несумлiнним вiдношенням адвоката до своїх обов'язкiв. Тут несумлiннiсть як моральна категорiя, має правовi наслiдки - анулювання права на заняття адвокатською дiяльнiстю.
На цей час iснує бiльше десятка мiжнародних документiв, присвячених етичним аспектам правової сфери. Деякi з них визнанi ще радянською державою, а до бiльшостi Україна приєдналася пiсля здобуття власної незалежностi. Це Загальна декларацiя прав людини, Деонтологiчний кодекс, прийнятий на пленарному засiданнi дванадцяти делегацiй Європейського спiвтовариства в жовтнi 1988 р. у Страсбурзi, та багато iнших.
Найважливiшим вiтчизняним офiцiйним джерелом юридичної етики є Конституцiя України, статтею 62 якої закрiплена презумпцiя невинуватостi, як найважливiшого принципу судочинства, безсумнiвно є великим морально-етичним досягненням. Також важливим є положення про звiльнення вiд вiдповiдальностi особи за вiдмову вiд дачi показань щодо себе, членiв своєї родини i близьких родичiв, що знайшло своє закрiплення в ст. 63.
До офiцiйних джерел юридичної етики варто вiднести деякi Закони України (Закон України «Про адвокатуру», прийнятий 19 грудня 1992 р.), Укази Президента (Указ Президента вiд 30 вересня 1999 р. «Про деякi мiри щодо пiдвищення рiвня роботи адвокатури», що затвердив Положення про квалiфiкацiйно-дисциплiнарну комiсiю адвокатури), Постанови Кабiнету Мiнiстрiв (Постанова КМУ вiд 14 травня 1999 р. № 821 «Про твердження порядку оплати працi адвокатiв по наданню громадянам правової допомоги в кримiнальних справах за рахунок держави»).
До офiцiйних джерел юридичної етики варто також вiднести рiшення Конституцiйного Суду України. Зокрема, рiшення вiд 16 жовтня 2000 р. за N 13-рп/2000, що розширив коло осiб, якi допускаються до виконання функцiй iз захисту прав громадян у кримiнальних справах. Будучи чисто правовим по своїй сутi, рiшення торкається маси етичних питань, що потребують регулювання.
Корпоративнi деонтологiчнi документи. Сюди слiд вiднести рiшення Квалiфiкацiйно-дисциплiнарної комiсiї з результатiв розгляду скарг на мiсцевi КДК.
Моральнi вимоги до державних службовцiв встановленi в багатьох нормативно-правових актах, зокрема Конституцiї України, Законi України „Про державну службу” тощо. Але максимально деталiзованi i конкретнi норми мiстить Наказ Головдержслужби „Про затвердження Загальних правил поведiнки державного службовця” № 58 вiд 23. 10. 2000 р., який мiстить наступнi положення:
1. Державна служба України ґрунтується на принципах служiння Українському народу та Українськiй державi; демократизму, гуманiзму i соцiальної справедливостi; верховенства права, що забезпечує прiоритет прав i свобод людини i громадянина; професiоналiзму, iнiцiативностi, чесностi, вiдданостi справi; персональної вiдповiдальностi за виконання посадових повноважень i дотримання службової дисциплiни; полiтичної неупередженостi; вiдкритостi, гласностi та контрольованостi.
повноважень.
3. Поведiнка державних службовцiв має вiдповiдати очiкуванням громадськостi й забезпечувати довiру суспiльства та громадян до державної служби, сприяти реалiзацiї прав i свобод людини i громадянина, визначених Конституцiєю i законами України.
5. Державнi службовцi, з урахуванням конституцiйних прав, можуть брати участь у полiтичнiй чи iншiй громадськiй дiяльностi лише поза межами їх службових обов'язкiв i в поза робочий час, щоб не пiдривати вiру громадськостi в неупереджене виконання ними своїх функцiй. Власнi полiтичнi погляди вони не можуть використовувати при виконаннi своїх посадових обов'язкiв.
6. Державний службовець, як i iншi громадяни, має право на приватне життя i повинен поважати приватне життя iнших державних службовцiв, зберiгати з цих питань конфiденцiйнiсть iнформацiї, якщо iнше не встановлено законами України.
7. Державний службовець при виконаннi службових обов'язкiв повинен дiяти на пiдставi, в обсязi та у спосiб, якi передбаченi Конституцiєю та законами України, а також укладеними i в установленому порядку ратифiкованими мiжнародними договорами України, на засадах чесностi, справедливостi, вiдповiдальностi, вiдкритостi й прозоростi.
8. Державний службовець повинен сумлiнно виконувати свої службовi обов'язки, проявляти iнiцiативу i творчi здiбностi, постiйно вдосконалювати органiзацiю своєї роботи.
виступати проти антидержавних проявiв i сил, якi загрожують порядку в суспiльствi або безпецi громадян.
10. Державний службовець повинен шанобливо ставитися до громадян, керiвникiв i спiвробiтникiв, дотримуватися високої культури спiлкування, не допускати дiй i вчинкiв, якi можуть зашкодити iнтересам державної служби.
правомiрних дiй та вимог, допускати прояви бюрократизму, вiдомчостi та мiсництва, нестриманiсть у висловлюваннях або iншим чином поводитися таким чином, що дискредитує орган державної влади або ганьбить репутацiю державного службовця.
12. Державний службовець має виявляти толерантнiсть i повагу до рiзних релiгiйних органiзацiй, шанування та дотримання народних звичаїв i нацiональних традицiй, установленого протоколу у вiдносинах з представниками мiжнародних органiзацiй, iноземних установ та iноземцiв.
13. При виконаннi своїх повноважень державний службовець має забезпечувати, щоб матерiальнi та фiнансовi ресурси, якi йому дорученi, використовувались рацiонально, ефективно та економно.
14. Державний службовець повинен постiйно полiпшувати стан вiдповiдностi своїх умiнь, знань i навичок функцiям та завданням займаної посади, пiдвищувати свiй професiйний, iнтелектуальний та культурний рiвень за освiтньо-професiйними програмами та шляхом самоосвiти.
15. Державний службовець повинен дiяти в межах своїх повноважень. У разi одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невiдкладно в письмовiй формi повiдомити про це керiвнику, який дав доручення, а в разi наполягання на його виконаннi - повiдомити вищу за посадою особу.
16. Державному службовцю забороняється розголошувати довiрену йому державну таємницю, iншу iнформацiю з обмеженим доступом, установлену Законами України "Про iнформацiю" та "Про державну таємницю", у тому числi й пiсля залишення ним державної служби, а також використовувати таку iнформацiю для власного iнтересу або iнтересу iнших осiб шляхом порад чи рекомендацiй. У той же час державний службовець не повинен приховувати вiд громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя, здоров'я i безпеки людей, крiм випадкiв заборони розголошення вiдомостей, що становлять державну таємницю, вичерпний перелiк яких визначений законом, а також завдавати шкоди державнiй iнформацiйнiй полiтицi, суб'єктам iнформацiйних вiдносин шляхом ухилення чи утримання вiд ужиття заходiв щодо охорони державної таємницi та iншої iнформацiї з обмеженим доступом.
17. Державний службовець повинен на вимогу заявляти про наявнiсть чи вiдсутнiсть у нього конфлiкту iнтересiв. Конфлiкт iнтересiв випливає iз ситуацiї, коли державний службовець має приватний iнтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичiв, друзiв чи осiб та органiзацiй, з якими вiн має або мав спiльнi дiловi чи полiтичнi iнтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об'єктивне виконання службових обов'язкiв. Будь-який з таких конфлiктiв має бути вирiшений до прийняття на державну службу чи призначення на нову посаду.
"Про державну службу" та "Про боротьбу з корупцiєю", уникати дiй, якi можуть бути сприйнятi як пiдстава пiдозрювати його в корупцiї. Своєю поведiнкою вiн має продемонструвати, що не терпить будь-яких проявiв корупцiї, вiдмiтає пропозицiї про незаконнi послуги, чiтко розмежовує службу i приватне життя, при найменших ознаках корумпованої поведiнки iнформує свого керiвника або державний орган вищого рiвня.
19. Державний службовець вiдповiдно до Законiв України "Про державну службу" та "Про боротьбу з корупцiєю" не має права: сприяти, використовуючи своє службове становище, фiзичним i юридичним особам у провадженнi ними пiдприємницької дiяльностi, а також в отриманнi субсидiй, субвенцiй, дотацiй, кредитiв чи пiльг з метою одержання за це для себе, своїх родичiв або iнших осiб матерiальних благ, послуг, пiльг або iнших переваг; займатися пiдприємницькою дiяльнiстю безпосередньо чи через посередникiв або пiдставних осiб, бути повiреним третiх осiб у справах державного органу, в якому вiн працює, а також виконувати роботу на умовах сумiсництва (крiм наукової, викладацької, творчої дiяльностi, а також медичної практики); входити самостiйно, через представника або пiдставних осiб до складу правлiння чи iнших виконавчих органiв пiдприємств, кредитно-фiнансових установ, господарських товариств, органiзацiй, спiлок, об'єднань, що провадять пiдприємницьку дiяльнiсть; вiдмовляти фiзичним i юридичним особам в iнформацiї, надання якої передбачено правовими актами, навмисне затримувати її, надавати недостовiрну чи неповну iнформацiю; вiдмовляти у видачi або затримувати пiдготовку та видачу фiзичним або юридичним особам передбачених законодавством довiдок, посвiдчень, iнших документiв; вимагати чи приймати вiд фiзичних i юридичних осiб подарунки, послуги чи будь-якi iншi переваги, якi є чи можуть виглядати як винагорода за рiшення чи дiї, якi належать до його службових обов'язкiв; сприяти, використовуючи своє службове становище, фiзичним i юридичним особам у проведеннi ними зовнiшньоекономiчної, кредитно-банкiвської та iншої дiяльностi з метою одержання за це для себе, своїх родичiв або iнших осiб матерiальних благ, послуг, пiльг чи iнших переваг; неправомiрно втручатися, використовуючи своє службове становище, у дiяльнiсть iнших органiв чи посадових осiб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень; бути повiреним третiх осiб у справах органу державної влади, в якому вiн працює, або органiв державної влади, пiдприємств, установ i органiзацiй, дiяльнiсть яких контролює; надавати незаконнi переваги фiзичним або юридичним особам пiд час пiдготовки i прийняття нормативно-правових актiв чи рiшень.
протягом свого робочого часу.
|
