Етична культура юриста 2

Етична культура юриста 2 Мiнiстерство Науки та Освiти Кафедра гуманiтарних та фундаментальних юридичних наук На тему «Етична культура юриста» Виконала: Михайловська Маргарита Юрiївна Перевiрив викладач: Купiна Яна Юрiївна Харкiв 2006 ПЛАН: Вступ Поняття етичної культури юриста Кодекс професiйної етики юриста Професiйно-особистi якостi юриста Професiйна тайна юриста Моральна вiдповiдальнiсть юриста Висновок 10. Список використаної лiтератури 1. Вступ Фундаментальнi – це глибокi знання, якi дають розумiння внутрiшнiх закономiрностей держави та права. Вони складаються з глибоких i твердих знань всiх важливих юридичних понять i категорiй. Спецiалiзованi – це конкретнi юридичнi знання, якi використовуються для потреб того чи iншого виду юридичної дiяльностi. основнi риси юридичної професiї : 1. Це гуманна професiя, тобто вона спрямована, насамперед, на забезпечення прав i свобод людини, що включає: а) створення органiзацiйних умов для їх реалiзацiї; 2. Це соцiально значима професiя, тому що вона зв’язана з державою i правом, важливими соцiальними явищами, при цьому часто юристи мають значнi владнi повноваження. 3. Це високоiнтелектуальна професiя, тому що юристу треба охоплювати всi сторони життя суспiльства, враховуючи при цьому складнi, заплутанi юридичнi проблеми. юридичних проблем. 5. Це точна професiя, тобто вона є дiяльнiстю, яка сприяє на конкретнi юридичнi факти при точному дотриманнi законодавства для отримання конкретного результату. 7. Ця професiя має велику свободу i самостiйнiсть, оскiльки без них неможливо вирiшити тi складнi нестандартнi ситуацiї, якi виникають в дiяльностi юриста, але ця свобода може бути лише в межах закону. 8. Це вiдповiдальна робота, тому що вона завжди пов’язана з долею i помилок не повинно бути. Спецiалiзацiя юриста несе в собi велику вiдповiдальнiсть, тому що юрист це людина яка повинна дуже дбайливо ставитись до своїх обов’язкiв. І для цього треба особливу увагу надати етичної культури юриста. Саме цю тему я вирiшила розкрити у першому рефератi з юридичної деонтологiї, тим паче що саме ця наука є базовою для усiєї культури юриста. 2. Етична культура юриста Етична культура юриста – це знання юристом його моральних прав та обов’язкiв та використання їх у професiйнiй дiяльностi. – це норми поведiнки, якi базуються на поняттях про добро i зло, честь i обов’язок, правду i справедливiсть. Мораль · визнання iснуючих моральних норм як необхiдних регуляторiв поведiнки; 1. Гуманне вiдношення до людини, тобто вiдношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цiлi; 2. Чеснiсть i правдивiсть, тому що справедливостi не можна досягти. нечесним шляхом; 3. Доброзичливiсть i чуйнiсть, оскiльки юристам часто доводиться Однак цi риси неможна поєднувати з всепрощенням; 4. 5. Дотримання професiйної таємницi. Це необхiдно для об’єктивного i повного розслiдування кримiнальної справи, а також, щоб не показувати iнтимне життя учасникiв юридичного процесу. Практичний аспект мають моральне вiдношення та моральна поведiнка. оскiльки юрист у своїй дiяльностi так чи iнакше у процесi дiяльностi торкається iнтересiв клiєнта, колег чи iнших громадян, якi вiдповiдають йому дiями чи оцiнюванням. Поведiнка юриста – це об’єктивний показник його моральних якостей. Воно виражається через сукупнiсть його вчинкiв, маючих моральне значення. Структура етичної культури юриста: 1) наявнiсть етичних почуттiв, знань, потреб; 2) перетворення етичних почуттiв, знань, потреб в моральнi установи, звички давати моральну оцiнку чужої поведiнки; 3) готовнiсть дiяти, базуючись на знаннях, поступати морально – по совiстi. Базове правило юриста – робити для клiєнта усе, що не заборонено законом, що вiн би був в змозi зробити для себе сам, маючи для цього знання та практику. Вiд рiвня етичної культури юриста залежить якiсне та ефективне виконання обов’язкiв; зберiгання честi; репутацiї людини якiй надають юридичну допомогу; престиж юриста та його колег. 1) вiдношення юриста до своєї професiйної дiяльностi та її результатам; 2) вiдношення з колегами по роботi; 3) вiдношення з клiєнтами. Непiдкорення нормам етичної культури може сприяти за собою санкцiї та виключення з рядiв професiї. Етична культура – це етичнi обов’язки та вiдповiдальнiсть , яка при суща юридичнiй практицi. 3. Загальнi вимоги, якi ставляться до юристiв Для всiх юристiв повиннi бути характернi такi якостi: У соцiальнiй сферi: намагання встановити iстину, справедливiсть, гуманiзм, чеснiсть. У пошуково-пiзнавальнiй сферi – спостережливiсть (цiлеспрямоване сприйняття предметiв та явищ через призму професiйно-юридичної дiяльностi). Уважнiсть (увага психiчнiй дiяльностi до певних об’єктiв). У сферi реконструктивно-конструктивної дiяльностi: здiбнiсть всебiчно аналiзувати отриману iнформацiю. Здiбнiсть формулювати гiпотези. Творчий, оригiнальний пiдхiд до розв’язання задач. Проникливiсть. У сферi засвiдчувальної дiяльностi : а) розвинута письмова мова; б) здiбностi швидко узагальнювати iнформацiю; в) вмiння дати письмовий опис юридичного явища. У сферi органiзацiйної дiяльностi: само дисциплiнованiсть, цiлеспрямованiсть, наполегливiсть, вмiння органiзовувати людей. У сферi комунiкативної дiяльностi: Існують особистi якостi, якi є негативними для юриста: – цинiзм, нечеснiсть, владолюбство, жорстокiсть, авантюризм. У пошуковiй сферi - неуважнiсть, вiдсутнiсть пошукової домiнанти (юридичний азарт). В реконструктивнiй сферi - низький рiвень iнтелекту, стереотипнiсть i консервативнiсть мислення. У засвiдчу вальнiй сферi - недбалiсть, невмiння швидко передавати усну мову письмово. В органiзацiйнiй сферi – не цiлеспрямованiсть , вiдсутнiсть органiзацiйних здiбностей. 4. Кодекс професiйної етики юриста Кодекс професiйної етики юриста – це система моральних принципiв, якi лежать в основi дiяльностi юриста i служать його методологiчним орiєнтуванням. моральнi принципи, це i буде змiст кодексу професiйної етики юриста. пiд цими словами мається на увазi визнання юристом своєї мiсiї служiння праву та закону. Юрист - практик не повинен рiвняти право та закон, але вiн не може говорити що закон без права не буває. Вiн зобов’язаний пам’ятати про те що закон у правовiй державi є правовим, справедливим, котрий пiдлягає не уклонному виконанню. Базуючись законом , вiн дотримується верховенства закона, кожен юрист повинен вести боротьбу за закон, бути служителем права. 2. Гуманне вiдношення до людини – це вiдношення до його життя та здоров’я, гiдностi та достоїнства як до найвищої соцiальної цiнностi. Для юриста важливо визнавати свою роль як представника держави у метi створення умов для iснування прав, свобод, законних iнтересiв людини та громадянина. Диплома у працi юриста недостатня рiч для створення професiональної репутацiї юриста у правничiй сферi. Необхiдно дбайливе ставлення до людини, з яким вiн постiйно стикається в процесi виконання своїх службових обов’язкiв. Усi люди, з якими юрист спiлкується у своїй роботi, сприймають його не тiльки як професiонала у своїй дiяльностi, а ще й як людину у котрої є свої позитивнi та негативнi риси. Кожна людина яка з якоїсь причини має справу з прокурором, суддею, слiдчим, нотарiусом, адвокатом, чекає вiд нього не лише його розум у цiй сферi, а й повагу до себе, як до людини. Юрист не повинен губити рiвновагу, виходити з себе пiд час професiйного контакту з лицями, зкоївшими злочин, а повинен поважати їх права. Вiд вiдношення юриста до кожної конкретної людини ми можемо судити о його моральнiй культурi. Повага до людини та її проблемам створюють атмосферу психологiчного довiри та вже може гарантувати успiх юридичного дiла. У суспiльствi за роки юридичної практики склалося певне поняття поваги . Воно припускає справедливiсть, рiвнiсть прав, можливе повне втiлення iнтересiв людини, довiра до неї, увага до її проблем, чуйнiсть, делiкатнiсть та тактовнiсть. На жаль усi цi слова для багатьох юристiв у наш час є лише гарними словами. Але юрист повинен з однакової чуйнiстю як вiдгороджувати вiд правопорушень зацiкавленiсть суспiльства, так i захищати iнтереси людини. Дуже важливо щоб усi цi норми виконувались, бо за порушеннях їх права людини ущемляються, особистiсть подавляється та вже складнiше знайти тоненьку грань мiж справедливiстю та свавiльством. 3. Тактовнiсть – це начальний принцип високого морального рiвня виконання професiйних обов’язкiв. Тактовнiсть означає нездатнiсть на молекулярному рiвнi к скоєнню безчесному, низькому поступку. Вона зазвичай виявляється у способах та прийомах якими юрист користується пiд час своєї дiяльностi. Для здiйснення своєї мети юрист користується способами та прийомами якi не суперечать нормам моралi та вiдповiдають усiм прийнятим правилам поведiнки. Нажаль цi всi аспекти неможливо утвердити законодавством. 4. Довiра являється вiдношенням людини до конкретних дiй iншого лиця, до нього самого i базоване на впевненостi у його правотi, вiрностi, чесностi. Якщо керiвник бачить у пiдлеглому тiльки виконавчого своєї волi, а не особистiсть, мiж ними не позникає довiра. Грубiсть та черствiсть вiд керiвника, потребi зiрвати злiсть на пiдлеглих, вiдсутнiсть самоконтролю робить негативну атмосферу у суспiльствi. Пiдлеглий котрого образив керiвник перенесе весь свої негатив на iнших пiдлеглих та клiєнтiв. Фундаментом для довiри може стати тiльки пiклування керiвника о своїх пiдлеглих. Керiвник повинен з розумiнням ставитись до проблем у сiм’ї пiдлеглого, в мiру своїх можливостей вiдгукнутись на прохання пiдлеглого, вмiти вислухати та дати пораду, закрiпити впевненiсть пiдлеглого у його професiйнiй природностi, об’єктивно оцiнити його як спецiалiста. Виконувати борг керiвника – захищати своїх пiдлеглих вiд погроз, насилля, образи, жертвами яких вони становляться при виконання службових обов’язкiв, а також пiклуватися о здоровiй морально-психiчної атмосферу колективi. Тодi всi пiдлеглi, що керiвник до нього не байдужий, i тодi iнтереси дiла становляться i його iнтересами. Для довiри важливо бути вдячним за допомогу, проявляти вимогу до себе та до колег, вмiти признавати помилки, допомагати iншим. – розумiння почуттiв та думок iнших людей. Спiвчуття проявляється в усвiдомленнi моральної пiдтримки, прагненням людини допомогти йому їх розв’язати. грають важливу роль, тому що завдяки їм наладжується морально-психологiчний контакт. Клiєнт буде спiвпрацювати з юристом якщо побачить його спiвчуття до справи та реальне бажання установити справедливiсть по цьому дiлу. ця риса з самого початку мається на увазi принциповiсть, вiрнiсть своїм обов’язкам, дотримання прав iнших людей. Юрист повинен обiцяти клiєнту тiльки те, що вiн реально може йому забезпечити: захист клiєнта та його родини, чи доведення дiла до кiнця. Чеснiсть це залог моральних вiдношень в юридичнiй практицi, вона необхiдна для установленнi iстини як зi сторони потерпiлого так i за сторони юриста. 7. Правдивiсть юриста представляє собою моральну якiсть, яка характеризує юриста як особистiсть, яка взяла для себе правило говорить людям правду, не скривати вiд них реального положення справ. Правдивiсть це загальнолюдська вимога, але окремi види юридичної дiяльностi в силу їх специфiки нуждаються у деяких обмеженнях – виправданих i допустимих. означає не тiльки дiяти компетентно чи володiти знаннями, вмiннями, але й з найбiльшою вiддачею особистих сил i здiбностей, прикладання усiх зусиль для здiйснення свого професiйного боргу в найкоротшiй термiн та з максимальною увагою до iнтересiв дiла. 9. Самовiдданiсть висловлюється у дiях, котрi по своєму характеру уявляють акт самопожертви – добровiльного принесення в жертву своїх iнтересiв, досягнення поставлених цiлей в iм’я справедливостi. 5. Борг – одна з основних категорiй етики, оскiльки сфера моралi – це сфера потрiбного. Борг – суспiльна необхiднiсть, виражена в моральних вимогах до особистостi. Іншими словами, це перетворення загального до усiх вимоги морального в особисту задачу конкретної особи , сформульовану до його положення та конкретної ситуацiї. У нашiй розмовi ми говоримо про юристiв, тому i зазначимо Види боргу у юридичнiй дiяльностi: - нацiональний, - суспiльний, - державний, - громадянський, - моральний, - службовий, - персональний. Як складова частина суспiльного боргу, професiйний борг юриста – центр зв’язку усiх сукупностей моральних норма та принципiв практичної дiяльностi, якими вiн користується. Професiональний борг пiдтримує бажання юриста та усього колективу виконувати дiла якiсно, у зазначений час, примушує використовувати фiзичнi та моральнi сили для досягнення поставлених цiлей. Професiйний борг юриста часто професiйний борг спiвпадає з юридичними обов’язками, насамперед тодi, коли працiвник не находиться на службi. Наприклад затримання правопорушника спiвробiтником мiлiцiї, який не находиться на службi це його професiйний борг. На основi цього можна сказати, що поняття професiйний борг ширший за поняття «службовий борг», який пов`язан з виконанням функцiональних обов’язкiв. Борг юриста, де б вiн не працював, - не мириться з порушенням закону, прав людини, iнтересiв держави та громадянства. І знову ж таки у цьому можна видiлити основнi риси професiйного боргу: 1. Має об’єктивну та суб’єктивну сторони. Об’єктивна сторона боргу полягає у тому, що юрист пiдлегле повинен захищати особистiсть та її права, законнi iнтереси, забезпечити законнiсть та правопорядок у державi. Об’єктивна сторона являє собою чiткi обов’язки, якi поставленi державою перед юристом та його працею. Суб’єктивна сторона боргу добровiльно та цiлеспрямоване. Суб’єктивна сторона боргу являється внутрiшнiм переконанням в справедливiсть свого дiла, котрому присвячене життя. 2. Визначається взаємодiями норм права та норм моралi, оскiльки норми моралi регулюють внутрiшнє осо знання людиною своєї поведiнки, а норми права зовнiшню поведiнку. Вiдступ вiд норм моралi, як правило завжди являється одночасно i порушенням правових норм. Вимоги професiйного боргу юридично закрiпленi в законах, уставах, положеннях. В цих актах зазвичай значиться i моральна оцiнка поведiнки юриста. Для законодавства України характерно єднiсть моральних та правових норм. У сферi професiйного борг нема юридичних вимог, котрi були б лишенi моральної сили, як нема i моральних норм, котрi на мали б правничої сили. Можна зробити висновок, що в професiйному боргу правова та моральна сторони зливаються в одну. 3. Не спiвпадає з юридичними обов’язками. Юридичний обов’язок юриста зв`язан з його компетентнiстю, яка чiтко визначена нормами права та тягне за собою державне пригнiчення у виглядi рiзноманiтних юридичних санкцiй у разi її невиконання. Професiйний борг значно бiльше за поняття юридичного обов’язку. Обов’язок, це те що юрист повинен виконувати кожен день для клiєнта, повiдомляти його про процес дiла, iнформувати його про новiтнi закони, якi можуть якимось образом зачепити його справи. 4. Самодисциплiна виступає як внутрiшня готовнiсть слiдкувати правилам закону, присяги та наказам керiвництва. Дуже важливо щоб юрист виконував свої обов’язки не пiд впливом когось, а за покликом серця, за совiстю, добровiльно. Самодисциплiна можлива тiльки коли людина має такi якостi: - почуттiв, - звичок, - самооцiнка людиною своїх вчинкiв, моральних якостей; Саме цьому само дисциплiнованiсть є високоморальною поведiнкою, яке коїться на основi почуття боргу та совiстi. Совiсть – це внутрiшнє осмислювання морального боргу та вiдповiдальнiсть перед громадою, яке потребує самоконтролю, виконання норм особистої та службової поведiнки, самокритичної оцiнки вчинкiв. Тут борг та вiдповiдальнiсть нерозривно зв’язаний. Совiсть особистостi в цiлому, не обов’язково юриста, проявляється у двох формах: 1) Моральному задоволеннi (виконаний борг; допомога людинi, котрий потребує її; захист вiд правопорушникiв) 2) почуття стида (при скоєннi без морального вчинку про який знає тiльки людина, котра цей поступок зробила). Гiднiсть – це внутрiшня самооцiнка особистостi власних якостей, здiбностей, мирового огляду, свого «я». Честь – це громадська та особиста оцiнка особистостi, мiра духовних та соцiальних якостей громадянина. Поняття честi розкриває вiдношення людини до самого себе та вiдношення людей якi знаходяться навколо нього. Воно грає таку ж роль у взаємовiдносинах з людьми i регулювання особистостi своєї поведiнки, як i достоїнство. Моральна цiннiсть особистостi в поняттi честi пов’язано з конкретним положенням людини, його дiяльнiстю та моральними заслугами, якi за ним визнаються. На вiдмiну вiд поняття гiдностi особистостi, яке базується на принципi рiвностi усiх людей в моральному та правовому вiдношеннi. Честь юриста – це рухома сила усiх моральних вчинкiв. Честь юриста не вiддiляється вiд честi усього колективу. Тому вони повиннi обходити вчинки, якi могли б нашкодити усьому колективу. Репутацiя – це сукупнiсть усiх вражень вiд багатьох людей про якусь людину, о її недолiках чи достоїнствах. Репутацiя i честь – два тiсно зв’язанi поняття. Оцiнка, яка є в поняттi честi находить своє вираження у репутацiї. Честь потребує вiд людини постiйної уваги до своєї репутацiї, та репутацiї людей навколо себе. Професiйна кар’єра установлено законодавством. 6. Професiйно-особистi якостi юриста Норма права (юридична норма) - це загальнообов'язкове правило поведiнки, яке встановлене (санкцiоноване) i охороняється державою, яке виражає завдяки певних матерiальних умов життя суспiльства волю i iнтереси народу (полiтичних сил, що стоять у влади) i активно дiє на суспiльнi вiдносини.[1] Базуючись на нормативно - правових документах вiдповiдних до спецiальностi юриста, можна сформулювати декiлька правил загального характеру поведiнки спецiалiста-юриста якi повиннi бути основними у його буденнiй працi: 1) справедливiсть та об'єктивнiсть у прийняттi рiшень, того що засуджуючи чи захищаючи людину юрист повинен позбавити власнi почуття нальоту упередженостi та суворо наслiдувати букву закону; 3) терпимiсть у стосунках як з близькими, так й з цiлком невiдомими вам людьми, того що професiя "юрист" накладає на свого носiя певний вiдбиток, який формує його подальше вiдношення до людини, й, найчастiше - це вiдбиток у загальнолюдському розумiннi, - негативний, адже юрист, побачивши негативнi приклади людського iснування починає дивитись на собi подiбних не як на носiїв розуму та усього, що прийнятно вважати людським, а, як на носiїв низки негативних характеристик; 4) юрист повинен соцiалiзуватись путями, прийнятними його статусу та зрозумiлими iншiй частинi соцiуму, адже, якщо юрист соцiалiзуватиметься путями, що будуть визнанi такими, що суперечать моралi, в нього виникнуть проблеми iз розумiнням його як безпосереднiм керiвництвом, так i тими людьми, що його оточують; 5) юрист повинен виховувати власну родину у дусi поваги до законiв, адже у ситуацiї виникнення правового прецеденту до якого будуть причетнi родичi чи близькi спецiалiста-юриста, це зiпсує його репутацiю та подальше просування за iєрархiчними сходами юридичної установи працiвником котрої є цей юрист; 6) юрист повинен презирливо ставитись до усiх почуттiв, що заважають здiйсненню професiйної дiяльностi, крiм тих випадкiв, коли внутрiшнiй iмператив настiйливо противиться здiйсненню того чи iншого професiйного дiяння, адже йти проти власних принципiв не є вiрно анi з поглядiв загальної юридичної фiлософiї, анi з позицiй загальнолюдського вiдношення до власного призначення у суспiльствi. Юристи повиннi мати певнi якостi у багатьох сферах життєдiяльностi, а саме: - у соцiальнiй сферi — намагання встановити iстину, справед­ливiсть, гуманiзм, чеснiсть; - у пошуково-пiзнавальнiй сферi — уважнiсть та спостережливiсть, тобто, цiлеспрямоване сприйняття предметiв та явищ, а також вiдшукування фактiв, якi стосуються злочину, та осiб, якi його скоїли; - у сферi реконструктивно-конструктивної дiяльностi — вмiння всебiчно аналiзувати отриману iнформацiю, формулювати гiпотези; творчий, оригiнальний пiдхiд до розв'язання завдань; проникливiсть; - у сферi засвiдчувальної дiяльностi — розвинута письмова мова; вмiння швидко узагальнювати iнформацiю; вмiння письмово описувати юридичнi явища; - у сферi органiзацiйної дiяльностi — самодисциплiнованiсть, цiлеспрямованiсть, наполегливiсть; органiзаторськi здiбностi; Існують також особистiснi якостi, якi є негативними для юриста: - у соцiальнiй сферi — цинiзм, нечеснiсть, владолюбство, жор­стокiсть, авантюризм; - у пошуковiй сферi — неуважнiсть, вiдсутнiсть пошукової домi­нанти (юридичний азарт); - у реконструктивнiй сферi — низький рiвень iнтелекту, стерео­типнiсть i консервативнiсть мислення; - у засвiдчувальнiй сферi — недбалiсть, невмiння швидко переда­вати усну мову письмово; - в органiзацiйнiй сферi - нецiлеспрямованiсть, вiдсутнiсть органiзацiйних здiбностей; - у комунiкативнiй сферi - iмпульсивнiсть, надмiрна сором'яз­ливiсть, груба поведiнка. 7. Професiйна тайна юриста. Право на тайну – це абсолютне право особистостi на приховування вiд людей iнформацiї яка має вiдношення до прояву особистостi у суспiльствi. Особистi та професiйнi тайни являються об’єктом захищеної iнформацiї. Конституцiя України закрiпила право громадянина на недоторканiсть, на тайну його особистого та сiмейного життя. Особистi тайни гарантованi конституцiйними нормами права на недоторканiсть до особистого та сiмейного життя: 1) не допускається збирання, зберiгання, використання та розповсюдження конфiденцiальної iнформацiї о людинi без її згоди. 2) Кожен громадянин має право знайомитись в органах державної властi, органах мiсцевого самоврядування, органiзацiях з iнформацiєю про себе. Виключення складає випадки, коли така iнформацiя є державною або iншою, яка захищена законом. 4) Кожному гарантується право на вiдплати матерiального та морального шкоди, нанесеного збиранням, зберiганням, використанням та розповсюдженням неправдивої iнформацiї о людинi та членах її сiм’ї. Професiйна тайна чи конфiденцiйнiсть виконання його професiйного боргу. Вона виражається в нерозголошеннi конфiденцiйної iнформацiї – яка находиться в володiннi юридичної особи. В дiючому законодавствi України при вiдсутностi чiткого поняття професiйна тайна Вмiння володiти професiйною таємницею - це дуже важливе етичне вимога - нерозголошення службової таємницi громадянина; - нерозголошення службової таємницi колегам, якi не мають вiдношення до розглядає мого дiла. Юрист зберiгає право секретностi в вiдношеннi до кожного клiєнта, не має значення постiйний вiн чи випадковий. Це правило дiє i тодi, коли юрист вже не веде дiло клiєнта за певних причин. Часткове розголошення iнформацiї може бути необхiдним у тому разi, коли юрист подає протест позову в процесi розглядання дiла клiєнта. Юрист може розголосити тайну партнерам по фiрмi та неюридичному персоналу у тому випадку, коли клiєнт не проти цього. Та у всякому разi юрист повинен попередити подальше розповсюдження iнформацiї. Санкцiоноване розголошення таємницi можливе у випадках: 1) розголошення потребується по закону чи з вiдповiдностi до судового порядку, при цьому юрист повинен бути дуже уважним та не розголошувати iнформацiю у бiльшому об’ємi, чим потрiбно; 2) розголошення iнформацiї необхiдно для попередження порушення i юрист має обґрунтованi причини вважати, що є ймовiрнiсть таким шляхом попередити порушення; 3) розголошення має бути оправдано захистом юриста чи його колег вiд усiлякого звинувачення у їх протизаконної дiї чи неправомiрнiй поведiнцi чи в отриманнi взятки, але тiльки в необхiдних для дiла рамках. 8. Моральна вiдповiдальнiсть юриста Моральна вiдповiдальнiсть юриста – це необхiднiсть давати звiт у своїх справах, поступках, поведiнки, вiдношеннях у процесi практичної юридичної дiяльностi. Якщо умовно подiлити моральну вiдповiдальнiсть на внутрiшню (совiсть) та зовнiшню (суспiльнi санкцiї), то центром її тяжiння приходиться на вiдповiдальнiсть юриста-спецiалiста перед собою . Разом з тим, юристи-практики находяться пiд контролем у суспiльствi, та юрист який порушує норми моралi, повинен нести моральну вiдповiдальнiстьперед колегами та суспiльством. Великi неприємностi виникають, коли випускник юридичного вузу, який бажає працювати на совiсть, потрапляє до колективу з низьким рiвнем етичної культури. Не завжди починаючий юрист вмiє вiдстояти незалежнiсть своїх моральних принципiв. Особистiсть зокрема людських факторiв, почуває на собi вплив дiяльностi колективу навколо нього. Саме колектив являється тим морально-правовим полем, де здiйснюються основнi запроси особистостi. Здолання потрiбностi окремої особистостi працювати по закону та совiстi, веде до тяжких морально-психологiчних конфлiктiв, що негативно сприяє на свiдомiсть юриста так i на рiшення юридичних справ. Тому що рiшення багатьох юридичних справ потребує колективної роботи. Таким чином вiдповiдальнiсть за порушення, якi допустив окремий юрист, повинна лягати на колектив та його керiвника. Ще частiше проявлення, це коли юрист сам приймає аморальне рiшення, та виправдовуває його прийняття давленням зi сторони колектива. Але юрист як особистiсть має моральну свободу, та вибiр варiанта поведiнки. Якщо юрист морально стiйкий, опирається у своїх дiях на норми моралi та права, вiн зможе прийняти важливе рiшення без морально-психологiчного давлення колективу. Наприкiнцi вивчання цiєї теми я же бiльше усвiдомила необхiднiсть квалiфiкованих спецiалiстiв у юридичнiй галузi, якi повиннi у наш час перехiдного перiоду нашого суспiльства та держави, якi супроводжуються кризами в економiцi, полiтицi та духовному життi людей, саме юристи, як носiї високих етичних принципiв, повиннi бути зразком у виконаннi своїх професiйних обов’язкiв. Юрист має великий державно - власний вплив, йдучи по державним ступiням вiн повинен не забувати про те, що не можна використовувати аморальнi прийми для досягнення корисних у свою користь цiлей. Кар’єру вiн повинен зробити чистими руками. Опит дiяльностi юристiв у юридичнiй сферi зазначає то, що за основу низької службової дисциплiни, проступкiв та навiть злочинiв, скоєних ними (порушення службового боргу, розголос професiйної тайни, порушення присяги та iнше), лежить не тiльки слабкий професiоналiзм, а й ще бiльше низька етична культура. Та за перiод вивчання цiєї теми, я хочу сказати, що менi дуже прикро, що наша країна має великi таланти, але усi вони прихованi через непрофесiоналiв у своєму дiлi. Я зрозумiла та запам’ятала на все життя, що етична культура, це насамперед перше враження, яке має вплив на клiєнта, а далi вже йде знання свого дiлу, вiртуознiсть у аспектах та вмiння працювати. І своєю подальшої роботою я хочу зробити певний круг людей бiльш ввiчливими, бiльш поважними та гарнiшими. Тому що бiльшiсть людей коли починають мати бiльше матерiальних благ, забувають, що навколо них є люди, якi потребують їх допомоги, i не заслуговують на принижуюче вiдношення з боку спецiалiста. Увесь свiт кращiм не зробиш, але я вiрю у те що бiльшiсть перемагає i вiд усього серця бажаю, щоб наше поколiння було надзвичайними юристами. Для усвiдомлення усього цього менi допомогла саме розкриття теми етичної культури юриста, тому що кожен день ми не замислюємось над цим, ми не зважаємо на це уваги, а потрiбно, якщо кожна людина, хоча б раз прочитала, усе те що написано у пiдручниках про цю тему, вона зрозумiла б що люди можуть бути лагiднiшими та доброзичливими, але для цього потрiбне тренування не тiльки свого характеру, а й освiдомлення усiєї важливостi кожної професiї на землi. Список використаної лiтератури: 1. Скакун О. Ф., Юридична деонтологiя – Х.: Еспада, 2002 2. Бризгалов І. В., Юридична деонтологiя – К.: МАУП, 1998 3. Гусарєв С. Д., Юридична деонтологiя – К.: ВІРА, 1999 4. Кобликов А. С., Юридична деонтологiя – М.:НОРМА, 2002 5. Кукушин В. М., Твоя професiйна етика – М., 1994 6. Афанасьєва О. В. Етика та психологiя професiйної дiяльностi юриста – Р.,2000 7. Букрєєв В.І., Римська І. Н., Етика права – М.:Юрайт, 1998 [1] Н. Плешкова, стаття "Поняття правових норм. Їх структура, види, тлумачення" (c) СП УДТ - 2000 ст. 2