ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
ЗМІСТ
Вступ
1 Етикет як важлива частина загальнолюдської культури
2 Поведiнка як вiдбиття нашого внутрiшнього Я
Висновки
ВСТУП
На сьогоднiшньому етапi розвитку суспiльства тема етичної поведiнки та взаємозв’язок внутрiшньої та зовнiшньої культури людини є дуже актуальною, а особисто для мене – досить цiкава та пiзнавальна. Адже культурна поведiнка у своїй основi є всезагальною i дотримуватись її повиннi не окремi особи, а все суспiльство в цiлому. На нормах поведiнки базуються полiтичнi, економiчнi, культурнi вiдносини, бо iснування в суспiльствi, взаємодiя та взаємовiдносини з iншими людьми без дотримання певних правил неможливе.
Багато педагогiв вивчали дану проблему, бiльшiсть вважала, що людина може поводитися добре лише тодi, коли вона має певнi моральнi якостi, гармонiю зовнiшнього та внутрiшнього. В процесi життя людини вiдбувається її взаємодiя з навколишнiм середовищем, але зовнiшнi обставини впливають на людину через внутрiшнi умови, через тi якостi, що в неї сформулювалися.
загальнолюдської культури, моральностi, моралi, у добрi, справедливостi, людяностi – в областi моральної культури i у красi, порядку i благоустрої. Поняття культури поведiнки можна визначити, як сукупнiсть корисних для суспiльства стiйких форм повсякденної поведiнки в побутi, у спiлкуваннi, у рiзних видах дiяльностi. Але культура поведiнки не зводиться до формального виконання етикету. Вона тiсно пов’язана з моральними почуттями та уявленнями i, в свою чергу, пiдкрiплює їх.
Тому об’єкт мого дослiдження – сутнiсть та особливостi етичної поведiнки у кожної окремої людини та в суспiльствi в цiлому. Мета мого iндивiдуального завдання полягає в тому, щоб не тiльки пояснити, що представляє собою сукупнiсть певних етичних норм поведiнки, манер та вчинкiв, а й дослiдити та показати тiсний зв’язок внутрiшньої культури людини та її вiдповiдної поведiнки в суспiльствi.
1 ЕТИКЕТ ЯК ВАЖЛИВА ЧАСТИНА ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
Культура спiлкування має не тiльки внутрiшню (моральну, психологiчну), а й зовнiшню сторону - етикет, норми якого досить значущi в моральному планi. Людина, спiлкуючись вiдповiдно до загальноприйнятих норм i правил, демонструє свою готовнiсть зважати на ту спiльноту людей, серед яких вона живе.
певних правил неможливе.
Етикет - слово французького походження, що означає манеру поводження. До нього вiдносяться правила чемностi i ввiчливостi, прийнятi в суспiльствi.
Етикет - це сукупнiсть правил поведiнки, якi регулюють зовнiшнi прояви людських стосункiв (ставлення до iнших людей, форми звертання, поведiнку, манери тощо). Етикет мiстить вимоги, якi набувають характеру бiльш-менш регламентованого церемонiалу i для дотримання яких особливе значення має певна форма поведiнки. Етикет, як правило, вiдбиває певнi моральнi принципи, притаманнi суспiльству, й певною мiрою стає ритуалом. Водночас етикет має суто зовнiшню, часом вiдiрвану вiд морального змiсту форму, яка має суворо канонiзований характер. Вiн визначається системою детально розроблених правил чемностi, чiтко класифiкує правила поведiнки з представниками рiзних класiв i прошаркiв, з посадовими особами (вiдповiдно до їхнього рангу), а також правила поведiнки в певних мiсцях. Проте якщо за суворим дотриманням правил етикету криється недоброзичливе ставлення до iнших, то вiн стає формою лицемiрства.
зовнiшнього та внутрiшнього. Проте зовнiшня поведiнка людини, що вiдповiдає нормам етикету та правилам доброго тону, тiльки тодi набуває особистiсного смислу, якщо в основi її лежать моральнi мотиви. Пристойна поведiнка — результат осмисленого ставлення до власних вчинкiв, вiдповiдальностi за їх наслiдки. Не випадково видатнi гуманiсти минулого про етикет говорили так: “Хорошi манери складаються з дрiбних самопожертв” (Р. Емерсон); “Спiлкуючись з людьми, думай не про свою користь, а про користь того, з ким спiлкуєшся, i не про те, як ти будеш судити про нього, а як вiн буде судити про тебе” (Л. Толстой); “У будь-якому дрiбному, навiть незначному, непримiтному вчинку вже виявляється весь наш характер.” (Ж. де Лабрюйєр).
Етикет наслiдує кращi моральнi принципи, норми, звичаї, традицiї поведiнки та культуру спiлкування всiх народiв. Вони є загальнолюдськими або притаманними певному народовi. Наприклад, японець, як правило, у спiлкуваннi не вживає заперечення “нi”. Те, як вiн вклоняється пiд час зустрiчi, залежить вiд статусу особи, з якою вiн вiтається: чим вищий статус особи, тим нижчим буде уклiн. Деякi з правил етикету, що спочатку були звичаєм лише одного народу, поступово стають надбанням усього людства (наприклад, з Древнього Китаю та Японiї — прояв поваги до старших за вiком людей, з Древнього Риму — звичай гостинностi).
В мiру змiн умов життя людства, росту утворень i культури однi правила поведiнки змiнюються iншими. Те, що ранiш вважалося непристойним, ставати загальноприйнятим, i навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить вiд мiсця, часу й обставин. Поводження, неприпустиме в одному мiсцi i за одних обставин, може бути доречним в iншiм мiсцi i за iнших обставин.
Сучасний етикет успадкував всi звичаї i досвiд всiх народiв свiту з давнiх часiв до сьогодення. Культурна поведiнка у своїй основi є всезагальною i дотримуватись її повиннi не окремi особи, а все суспiльство загалом. В кожнiй країнi народ вносить свої виправлення i доповнення в етикет, що зумовлено соцiальним, полiтичним, суспiльним життям та специфiкою iсторичного розвитку країни, походженню, традицiями та звичаями народу.
Норми етикету є "неписаними", тобто мають характер певної своєрiдної угоди мiж людьми, щодо дотримання певних стандартiв поведiнки. Кожна культурна людина повинна не тiльки знати i дотримуватися основних норм етикету, але й розумiти необхiднiсть iснування визначених правил i взаємин мiж людьми. Манери багато в чому вiдбивають внутрiшню культуру людини, його моральнi й iнтелектуальнi якостi. Умiння правильне поводитися в суспiльствi має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактiв, сприяє досягненню взаєморозумiння, створює гарнi, стiйкi взаємини.
В сучасному свiтi культурна поведiнка має дуже велике значення: вона допомагає встановлювати контакти мiж людьми, спiлкуватись та створювати стiйкi взаємини.
людянiсть - в областi моральної культури i про красу, порядок, благоустрiй, побутовiй доцiльностi - в областi культури матерiальної.
2 ПОВЕДІНКА ЯК ВІДБИТТЯ НАШОГО ВНУТРІШНЬОГО Я
Але як цього досягти?
Щойно сказаним я зовсiм не маю намiру сказати, що слiд прагнути подобатися кожному i так само любити всiх i вся. Це було б неправильно, та такого й не може бути.
властивостями, у них рiзний досвiд, риси характеру, вдача, у кожного iндивiдуальна i шкала позитивних якостей, якi вiн визнає i вiдповiдно до яких себе поводить.
Отже, прагнення подобатися iншим має кiлька своїх "але". Справа в тому, що в кожної людини своя вимога до "масштабу" популярностi. Тi, кого не люблять однi, можуть бути улюбленцями iнших. І, врештi-решт, прихильнiсть можна за певних обставин дуже швидко втратити (наприклад, тодi, коли хтось поведе себе щодо iншого не так, як той сподiвався) або, навпаки, здобути (знову ж таки несподiваним добрим вчинком). Є й люди, яких взагалi усi недолюблюють.
Звичайно, для людини набагато краще, коли до її iнших позитивних якостей додається ще й авторитет. Проте не слiд прагнути до нього скрiзь i завжди. Так, чого доброго, можна стати й смiшним. До того ж у кожного з нас є, що в собi виправляти. Адже саме вiд нас великою мiрою залежить те, як до нас ставляться iншi. Слiд подумати, чи не занадто ми егоїстичнi, заздрiснi, недовiрливi, марнославнi, легковажнi, нешляхетнi, малонадiйнi, чи нема у нас ще якихось негативних якостей.
Нiмецький поет В. Гете писав: «Поведiнка – це дзеркало, у якому кожен показує своє обличчя». Отже, я спробую розкрити деякий змiст цього вислову.
На мою думку, треба вмiти вiдчувати поряд з собою людину, умiти розумiти її душу, бачити в її очах складний свiт – радiсть, горе, бiду, нещастя. Своєю поведiнкою, своїми вчинками не можна людинi болю, образи, хвилювання. Треба вмiти пiдтримати людину, допомогти їй, коли у неї горе. Ми маємо виховати себе так, щоб не «сипати сiль» на чужi рани, щоб не смiятися тодi, коли всiм сумно.
посадi.
Живучи поряд, спiлкуючись мiж собою ось уже багато столiть, люди навчились розрiзняти хороше i погане: хорошi вчинки вiд поганих, позитивнi риси характеру вiд негативних. Усе хороше накопичувалось людьми i згодом стало правилами гарної поведiнки. Усi правила гарної поведiнки, надбанi людством, називаються «етикет», як вже говорилося в першому роздiлi. До етикету вiдноситься те, як людина обходиться з iншими людьми, її зовнiшнiй вигляд, поведiнка в громадських мiсцях, манери, вчинки, жести, способи вiтання, культура мовлення.
Отже, людина має контролювати свої вчинки. А що таке вчинок? Вiн є одиничним, вiдносно завершеним актом поведiнки. Вiн реалiзує моральну спрямованiсть поведiнки. Думаю, що багато людей знають або чули влучний крилатий вислiв: «Посiєш учинок – пожнеш звичку, посiєш звичку – пожнеш характер, посiєш характер - пожнеш долю». А до певних вчинкiв, на мою думку, впливає не тiльки виховання. Також багато хто дивиться на поведiнку iнших людей, яких вважають авторитетами, часто намагаючись поводити себе вiдповiдно. Прикладом можуть буди дiти й пiдлiтки, що дивляться на поведiнку та вчинки своїх батькiв, вчителiв i намагаються поводити себе так само, вважаючи таку поведiнку правильною.
Існує також загальний принцип поведiнки, з якого випливає бiльшiсть iнших. І в ньому втiлена сама мудрiсть доброго ставлення до людей: "Поводь себе з iншими так, як хотiв би, щоб iншi поводилися з тобою". На мою думку, цей принцип передбачає не тiльки те, чого людина не повинна робити у поводженнi з iншими, а й те, що необхiдно робити для того, щоб взаємини мiж людьми були якнайкращими.
"Увiйди в становище iншого". У будь-якiй ситуацiї, якщо йдеться про стосунки мiж людьми, "виграє" насамперед той, хто може увiйти в становище iншого, зрозумiти його iнтереси, бажання, побоювання, мрiї. Менi здається, що причиною бiльшостi суперечок мiж людьми є те, що обидвi сторони не можуть поставити себе на мiсце одна одної. Той, хто егоїстично наполягає лише на своїх власних iнтересах i нiчого й чути не хоче про iншого, завжди вдається до непотрiбних сварок i викликає до себе загальну неприязнь.
Вiд поведiнки людини залежить також те, чи добре до неї ставляться iншi. Адже людина скорiше вiддасть перевагу тим, що, зустрiвши її, посмiхаються й показують, що вони радi зустрiчi, анiж тим, яким "нi холодно нi жарко" вiд неї, чи тим, якi насупленi й похмурi. Але треба пам’ятати, що деякi люди, якi добрi актори, спекулюють своєю занадто дружньою посмiшкою, маючи на думцi лише одне - свої особистi iнтереси.
Дуже цiнними рисами особистостi є її вмiння спiлкуватися, доброзичливiсть до оточуючих, урiвноваженiсть, здатнiсть швидко забути прикре непорозумiння. Але людина може поводитися добре лише тодi, коли вона має певнi моральнi якостi, гармонiю зовнiшньої та внутрiшньої культури. Зовнiшня поведiнка людини, що вiдповiдає нормам етикету та правилам доброго тону, тiльки тодi набуває особистiсного смислу, якщо в основi її лежать моральнi мотиви. Отже, я можу сказати, що поведiнка людини багато в чому вiдбиває її внутрiшню культуру, її моральнi й iнтелектуальнi якостi, тобто поведiнка є своєрiдним дзеркалом, в якому вiдбивається образ нашого внутрiшнього Я.
ВИСНОВКИ
Отже, як висновок, я можу сказати, що в процесi спiлкування культура поведiнки характеризує духовний i морально-естетичний образ людини, свiдчить, наскiльки глибоко й органiчно вона засвоїла культурнi надбання людства. Наприклад, повага до спiврозмовника виявляється у ввiчливостi, делiкатностi, тактовностi, в умiннi цiнувати чужий час. Обов’язковiсть з точки зору культури поведiнки у спiлкуваннi означає своєчаснiсть i точнiсть у виконаннi домовленостей, обiцянок, повернення позиченого тощо. Чеснiсть за формою вияву збiгається з вiдвертiстю.
Актуальнiсть дослiдження теми даної iндивiдуальної роботи зумовлена тим, що поведiнка – це зовнiшнiй показник наших внутрiшнiх якостей. Я вважаю, що секрет особистої привабливостi людини як спiврозмовника виявляється не в чудовiй зовнiшностi, модному вбраннi або прикрасах. Люди не люблять тих, хто демонструє свою зверхнiсть. Привабливою називають людину, яка доброзичливо й з повагою ставиться до iнших. Виявляється це ставлення у манерi поведiнки: вираз очей та мiмiцi обличчя, певних позах та жестах, тонi та тембрi голосу, у ставленнi до спiврозмовника.
Таким чином, мета мого iндивiдуального завдання, яка заклечається в тому, щоб пояснити, що представляє собою сукупнiсть етичних норм поведiнки, дослiдити та показати тiсний зв’язок внутрiшньої культури людини та її вiдповiдної поведiнки в суспiльствi, на мою думку, досягнута. Отже, ця тема розглядалась протягом багатьох рокiв рiзними педагогами та є досить актуальною в наш час, тому потребує подальшого розгляду та аналiзу впливу внутрiшнiх якостей людини на її поведiнку при взаємодiї з iншими людьми та навколишнiм середовищем.
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ
поведiнка етикет вчинок
1. Словарь по этике / Под ред. И. С. Кона. — М. 1981.
2. Щёкин Г. В. Визуальная психодиагностика: познание людей по их внешности и поведению. — К., 1995.
3. Малахов В. А. Етика: Курс лекцiй. Навч. посiбник. – К., 1997.
4. Шеломенцев В. Н. Этикет и культура общения. – К., 1995.
5. Чмут Т. К., Чайка Г. Л. Етика дiлового спiлкування: Навч. посiб. – К., 2006.
|
