Соцiальна вiдповiдальнiсть та етика в менеджментi
АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК
Факультет економiки та менеджменту
Кафедра менеджменту та вiйськового господарства
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ: «СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТА ЕТИКА В МЕНЕДЖМЕНТІ»
Виконала: студентка групи 567 Величко А. А.
Перевiрила: доцент, Черкашина М. В.
ПЛАН
Вступ
1. Соцiальна вiдповiдальнiсть
1. 1 Поняття соцiальної вiдповiдальностi
1. 2 Види соцiальної вiдповiдальностi
1. 3 Переваги та недолiки соцiальної вiдповiдальностi
2. Соцiальнi зобов’язання
3. Соцiальний контракт
3. 1 Поняття соцiального контракту
3. 2 Формування соцiального контракту
4. Сутнiсть етики менеджменту
4. 1 Визначення етики менеджменту та види етичних пiдходiв
4. 2 Фактори, що визначають етичний вибiр
5. Механiзм формування етичної поведiнки
6. Стандарти етики менеджменту
Висновок
Список використаної лiтератури
ВСТУП
Сучасна органiзацiя є складовою частиною оточення, що включає багато складових ( мiсцевi спiлки, споживачiв, постачальникiв, засоби масової iнформацiї, робiтникiв, акцiонерiв), вiд яких залежить саме iснування органiзацiї. Вона пов’язана не лише з досягненням економiчного результату, який вимiрюється передусiм обсягами виготовленої продукцiї(послуг), рiвнем прибутку пiдприємства.
Важливе значення має й етика дiлового спiвробiтництва, виявом якої є дотримання правил i норм партнерства, конкурентної боротьби, турбота про дiлову репутацiю фiрми та людей, причетних до неї. Не менш значущими для пiдприємцiв, менеджерiв є вiдповiдальнiсть перед суспiльством, соцiальна етика. Адже кожна органiзацiя використовує у своїй дiяльностi матерiальнi, фiнансовi та трудовi ресурси держави i тому повинна усвiдомлювати свiй обов’язок, нести вiдповiдальнiсть перед суспiльством, спрямовуючи частину своїх доходiв та зусиль на його благо i вдосконалення.
1. СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
У повсякденнiй роботi менеджерiв все бiльше мiсце посiдають громадськi справи i питання соцiальних змiн. Експерти менеджменту пiдкреслюють, що соцiальнi проблеми сьогоднi такi ж важливi, як i питання прибутку, хоча в недалекому минулому бiзнесмена цiкавив лише прибуток.
процесi вивчення цих рiзновидiв вiдповiдальностi необхiдно мати на увазi те, що спiввiдношення соцiальної вiдповiдальностi з її рiзновидами можливо уявити як дiалектичний зв'язок загального та особливого.
Соцiальна вiдповiдальнiсть є родовим поняттям стосовно її рiзновидiв. Найбiльш суттєвi риси та ознаки, якi притаманнi соцiальнiй вiдповiдальностi, властивi i її окремим рiзновидам:
порушення їх — обов'язок звiтувати перед суспiльством i нести покарання.
Схоже, але бiльш ємке визначення соцiальної вiдповiдальностi знаходимо у Р. Хачатурова та Р. Ягутяна. Пiд соцiальною вiдповiдальнiстю вони розумiють дотримання суб'єктами суспiльних вiдносин вимог соцiальних норм, а у випадках безвiдповiдальної поведiнки, що не вiдповiдає вимогам норм чи порушує суспiльний порядок, вони зобов'язанi нести доповнюючий обов'язок особистого чи майнового характеру.
1) вiдповiдальнiсть як реакцiя суспiльства на поведiнку iндивiда (суспiльна вiдповiдальнiсть);
За Осовською ж соцiальна вiдповiдальнiсть — це готовнiсть вiдгукнутися на потреби суспiльства, жертвуючи при цьому короткостроковим прибутком. Вкладення в будiвництво лiкарень i шкiл, фiлантропiчнi програми, безпека i висока якiсть продукцiї без забруднення навколишнього середовища - все це також пiдпадає пiд категорiю соцiальної вiдповiдальностi.
1. 2 Види соцiальної вiдповiдальностi
Соцiальна вiдповiдальнiсть вiдображає певне спiввiдношення мiж особистiстю та суспiльством iнтегрально. Як зазначає О. Ростигаєв, соцiальна вiдповiдальнiсть є виразом всiєї багатоманiтностi соцiальних вiдносин та узагальнений вираз всiх форм вiдповiдальностi. Специфiка конкретних видiв вiдповiдальностi обумовлена природою тих суспiльних вiдносин, всерединi яких вони виникли та iснують у власнiй якiснiй визначеностi.
М. Бахтiним видiляються наступнi види соцiальної вiдповiдальностi: моральна, персональна, полiтична, соцiальна. Р. Хачатуров вважає, що у суспiльствi iснує стiльки рiзновидiв соцiальної вiдповiдальностi, скiльки в ньому дiє рiзновидiв соцiальних норм.
Досить обґрунтованою вважаю класифiкацiю соцiальної вiдповiдальностi на не правову та правову.
1) Не правова соцiальна вiдповiдальнiсть
Моральна вiдповiдальнiсть настає у випадку порушення традицiй, звичаїв, норм культури та естетичних норм. Вона вiдображається у суспiльному осудi та соцiальному вiдмежуваннi вiд суб'єкта, що порушує чи ухиляється вiд виконання норми поведiнки. Моральна вiдповiдальнiсть має важливе значення, оскiльки забезпечує вiдповiднiсть суб'єктiв прийнятим у суспiльствi уявленням про добро та зло, справедливiсть та несправедливiсть.
Полiтична вiдповiдальнiсть настає при порушеннi норм, дотримання яких покладається суспiльством на публiчного полiтика. Її призначенням є забезпечення упорядкування полiтичної сфери суспiльних вiдносин шляхом демонстрацiї недовiри, не обрання полiтика на новий термiн до представницького органу, виключення з певної органiзацiї.
Корпоративна вiдповiдальнiсть настає у випадку порушення корпоративних правил, якi прийнятi певною соцiальною структурою та не мають правового значення. Вiдображається у осудi членами корпорацiї чи виразi недовiри порушнику.
Релiгiйна вiдповiдальнiсть засновується на нормах, що регламентують порядок вiдправлення релiгiйних культiв, та на вiрi у Бога. Забезпечують органiзацiю релiгiйної сфери шляхом визначення можливих засобiв впливу до суб'єктiв, що порушують вимоги релiгiйних норм.
Всi згаданi вище види соцiальної вiдповiдальностi мають пасивний характер, оскiльки негативна реакцiя з боку суспiльства у цих випадках не передбачає примусового впливу на нормопорушника. Вона не заснована на правi вимагати вiдповiдної поведiнки, а вiдображається у бажаннi висловити негативне ставлення шляхом вiдмови у спiлкуваннi чи дистанцiювання.
2)Правова вiдповiдальнiсть
настає у випадку порушення норм державно-органiзованого права. Вона має активний характер, оскiльки передбачає активний психологiчний вплив на порушника аж до застосування примусового фiзичного впливу.
Юридична вiдповiдальнiсть. Пiд юридичною вiдповiдальнiстю розумiється необхiднiсть для органiзацiї встановленим суспiльством правилам, досягнення її економiчних цiлей у рамках закону. Закони можуть видаватися мiсцевою або центральною владою.
Також до видiв соцiальної вiдповiдальностi вiдносять
Економiчна вiдповiдальнiсть. У граничному випадку економiчна вiдповiдальнiсть фiрми зводиться винятково до максимiзацiї прибутку. Дану концепцiю запропонував i розробляє нобелiвський лауреат, економiст Мiлтон Фрiдмен. Згiдно М. Фрiдмена дiяльнiсть компанiї повинна бути пiдлегла одержанню прибутку, а її єдина мiсiя полягає в пiдвищеннi прибутку (доти, поки дiї органiзацiї не виходять за рамки закону).
Етична вiдповiдальнiсть. Етично вiдповiдальна поведiнка компанiї означає суспiльно кориснi дiї, що не передбаченi законами або не вiдповiдають прямим її економiчним iнтересам. Для того щоб поведiнка органiзацiї була етичною, її менеджери повиннi дотримуватися принципiв рiвностi, чесностi i неупередженостi, дотримувати права спiвробiтникiв. Як неетичнi оцiнюються рiшення, що дозволяють людинi чи всiй органiзацiї одержувати вигоди за рахунок суспiльства.
Прийнята на себе вiдповiдальнiсть. Прийняття на себе вiдповiдальностi носить для корпорацiї винятково добровiльний характер i зв'язана з бажанням компанiї внести свiй внесок у розвиток суспiльства, до якого її не зобов'язують нi економiчнi мотиви, нi закони, нi етика. Як правило, маються на увазi рiзнi дiї фiлантропiчного характеру, яких нiхто не вимагає i якi не приносять компанiї вiдчутної вигоди.
Визначення пiдприємцями та менеджерами соцiальної вiдповiдальностi й вiдповiдна поведiнка мають свої преваги та недолiки; зокрема Кузьмiн О.Є визначає такi переваги :
- створює можливостi впливу на змiни суспiльства;
- допомагає розв’язувати соцiальнi проблеми, в тому числi й працiвникiв органiзацiї;
- формує норми моралi в органiзацiї;
Недолiки:
- порушення принципiв максимiзацiї прибутку;
- зростання собiвартостi продукцiї у зв’язку зi збiльшенням витрат на соцiальнi потреби;
- неможливiсть забезпечення високого рiвня пiдзвiтностi суспiльству
- змiна потреб i надiй широкої публiки
- наявнiсть ресурсiв для надання допомоги у вирiшеннi соцiальних проблем.
Недолiки:
Концепцiя соцiальної вiдповiдальностi охоплює п’ять ключових положень:
1. Органи державної влади мають створювати умови i показувати приклади турботи про соцiальну вiдповiдальнiсть.
2. Бiзнес має дiяти як двосторонньо вiдкрита система: - з одного боку враховувати потреби суспiльства, а з iншого – бути вiдкритим перед суспiльством у своїй дiяльностi для громадськостi.
3. Соцiальнi витрати мають бути ретельно обчисленi й розглянутi з метою обґрунтування правомiрностi їх вiднесення до собiвартостi виготовлення того чи iншого продукту, надання послуг.
4. Соцiальнi витрати, що розподiляються за кожним продуктом, послугою, видом дiяльностi, в кiнцевому пiдсумку оплачуються споживачем.
5. Дiловi органiзацiї, як i населення, залучаються до вiдповiдальностi за розв’язання поточних соцiальних проблем, якi перебувають за межами сфер їхньої дiяльностi. На цих результатах створився «Залiзний закон вiдповiдальностi», за яким фiрми, якi його порушують, у довгостроковiй перспективi чекає фiаско через втрату iмiджу в районi своєї дiяльностi.
2. Вони встановлюються певними суб'єктами та гарантуються певними засобами.
3. Є засобами гарантування прав людини та суспiльних iнтересiв.
4. Є елементами надбудови суспiльства, що залежать вiд рiвня розвитку економiчних, полiтичних та суспiльних вiдносин.
5. Мають динамiчний характер, тобто розвиваються та трансформуються разом iз суспiльними вiдносинами.
6. Існують у певнiй сферi та регламентуються певним рiзновидом соцiальних норм.
7. Переслiдують досягнення певної мети та мають функцiональну спрямованiсть.
9. Забезпечують системнiсть суспiльства як соцiального утворення.
10. Виробляють повагу до прав та свобод людини i є проявами культури суспiльства.
2. СОЦІАЛЬНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
Серйозною проблемою теорiї i практики менеджеризму є суперечностi мiж комерцiйною ефективнiстю корпорацiй i рiвнем соцiального добробуту суспiльства. Мова йде про те, що високим економiчним показникам господарської активностi фiрм далеко не завжди вiдповiдають змiни в соцiальному становищi населення. Вiдомi приклади, коли дiяльнiсть корпорацiй веде до погiршення якостi життя людей. Проте саме добробут людей, а не корпоративнi переваги здавна розглядалися як прiоритетна мета, основоположний принцип справедливого керування в суспiльствi.
У повсякденнiй роботi менеджерiв все бiльше мiсце посiдають громадськi справи i питання соцiальних змiн. Експерти менеджменту пiдкреслюють, що соцiальнi проблеми сьогоднi такi ж важливi, як i питання прибутку, хоча в недалекому минулому бiзнесмена цiкавив лише прибуток.
Американськi спецiалiсти в галузi менеджменту говорять, що в нинiшнiй перiод менеджмент буде формуватися пiд дiєю соцiальних прiоритетiв над метою бiзнесу. Вже є менеджери, якi в своїй дiяльностi орiєнтуються на суспiльну мету i беруть на себе бiльшу вiдповiдальнiсть перед суспiльством за результати приватно - пiдприємницької практики, нiж це було властиво попереднiм професiйним управлiнцям або власникам.
Поступово в очах суспiльної думки видозмiнюється i сам статус менеджменту. Ранiше вважали, що менеджмент — це певна система влади, а нинi вiн виступає як важливий ресурс суспiльства.
Сучасний менеджмент не може iгнорувати справедливi вимоги трудящих щодо полiпшення свого соцiального становища.
Прийшло усвiдомлення того факту, що конструктивна соцiальна полiтика фiрм i корпорацiй - не вид благодiйної дiяльностi, а iнвестицiя в персонал, в соцiальний потенцiал виробництва, значимiсть якої для майбутнього важко переоцiнити.
Суперечки про роль бiзнесу в суспiльствi породили чисельнi аргументи за i проти соцiальної вiдповiдальностi.
1. Сприятливi для бiзнесу довгостроковi перспективи.
Пiдприємства, соцiальнi дiї яких полiпшують життя мiсцевого населення i лiквiдують необхiднiсть державного регулювання, можуть мати власний iнтерес через вигоди, що забезпечуються участю в життi суспiльства.
Наявнiсть ресурсiв для надання допомоги у вирiшеннi соцiальних проблем.
2. Витрати на соцiальнi потреби.
3. Недостатнiй рiвень звiтностi широкiй публiцi.
4. Нестача вмiння вирiшувати соцiальнi проблеми, тобто невмiння задовольнити соцiальнi потреби, непрофесiоналiзм.
5. Застосування соцiальної вiдповiдальностi тiльки з рекламною метою.
Пiдприємцi та менеджери повиннi вибирати такий варiант соцiальної вiдповiдальностi, який забезпечував би переваги та сприяв усуненню чи послабленню недолiкiв.
пiдвищити прибуток i доходи змушує керуючих вiдмовитися вiд передачi частини своїх ресурсiв на програми, зумовленi соцiальною вiдповiдальнiстю.
Органiзацiї повиннi спрямувати частину своїх ресурсiв i зусиль на користь мiсцевих товариств, в яких функцiонує пiдприємство, його пiдроздiли та суспiльство в цiлому.
на соцiальну вiдповiдальнiсть виправданi кращим вiдношенням суспiльства до фiрми. Це повинно вести до пiдвищення лояльностi споживачiв до виробникiв продукцiї, зниження рiвня регулюючого втручання держави та загального покращання стану суспiльства.
Важливо також пiдкреслити, що не слiд думати, нiбито на соцiально вiдповiдальну поведiнку здатнi тiльки великi органiзацiї. Органiзацiя по прибиранню смiття або пiдприємство, яке торгує пiцою i яке стало спонсором спортивної команди, i маленьке оброблювальне пiдприємство, яке дозволяє школярам екскурсiї для ознайомлення з його роботою, — всi вони є соцiально вiдповiдальними.
повиннi вести свої справи у вiдповiдностi до суспiльних очiкувань
Одже як би там не було, органiзацiї повиннi вести свої справи вiдповiдно до суспiльних очiкувань. Інакше кажучи, соцiальне зобов’язання для пiдприємства означає щось бiльше, нiж просто фiлантропiчну дiяльнiсть. Мається на увазi, що органiзацiя дiє вiдповiдально i в злагодi з турботами i сподiваннями широкої публiки. Ця точка зору вiдображена в наступному висловi Едуарда Дж. Харнеса, глави фiрми «Проктер енд Гембл»:
«Керiвництво компанiї зобов'язане використовувати весь свiй талант, щоб вiддавати найвищi прiоритети прибутку, розвитку. Однак йому потрiбно також мати достатньо широкi погляди, щоб в iнтересах своєї компанiї усвiдомити важливiсть виконання компанiєю будь-якого розумного очiкування, що сформувався по вiдношенню до неї всерединi мiсцевої громади та рiзних зацiкавлених верств суспiльства. Вiдкрите визнання прiоритетiв i соцiально вiдповiдальна поведiнка забезпечують компанiї досягнення важливих вторинних цiлей. Прибутковiсть i розвиток йдуть плiч-о-плiч з чесним ставленням до працiвникiв, споживачам всiх рiвнiв та мiсцевiй громадi ».
3. СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРАКТ
Історiя замовчує коли i в яких суспiльствах вперше виник суспiльний договiр. Однак уже давньогрецький софiст Протагор, вказував, що нiхто не є абсолютно самодостатнiм, i що люди пов'язанi один з одним взаємним спiвробiтництвом.
Багато столiть потому, такi фiлософи як Жан-Жак Руссо та Томас Гоббс, якi дотримувалися в цьому питаннi протилежних позицiй, прийшли до схожих висновкiв. Заради миру, виживання та отримання ресурсiв, кожнiй людинi необхiдно вiддати частину своїх прав i взяти на себе певнi зобов'язання по вiдношенню до iнших людей - так з'являється «соцiальний контракт» або ж «суспiльний договiр».
Соцiальний контракт - це договiр, що укладається мiж замовником та виконавцем соцiального замовлення на пiдставi результатiв вiдкритого публiчного конкурсу, в якому регулюються вiдносини замовника i виконавця шляхом визначення прав та обов'язкiв сторiн.
«Суть iдеї суспiльного договору можна висловити просто: кожен з нас помiщає себе пiд владу загальної волi, i група розглядає кожного iндивiда як частину цiлого». Книга Руссо «Соцiальний контракт, або принципи полiтичних прав» надихала революцiонерiв i полiтичних реформаторiв у Пiвнiчнiй Америцi та Францiї 18-го столiття, а потiм i в усьому свiтi.
Соцiальний контракт змiнювався вже неодноразово, навiть протягом невеликого, з точки зору iсторiї, строку iснування незалежної України, i ми будемо проходити через це знову i знову. Однак одним удосконаленням правового поля проблем, що постали перед країною, не вирiшити. Необхiдна змiна характеру вiдносин мiж владою i народом, в тому числi, пiдвищення взаємної вiдповiдальностi влади i народу один перед одним.
Але хто сьогоднi вiзьме на себе роль суворого, неупередженого i непiдкупного арбiтра в набридлому всiм поєдинковi «Влада проти Народу»? Адже 13 рокiв з дня прийняття Конституцiї 1996 року «вдосконалення» суспiльного договору йшло у бiк укладення негласних домовленостей мiж владою i народом про те, що «трiшки» порушувати Основний Закон нiкому не забороняється.
І лише безплiднi намагання зупинити процес наростаючого заперечення прав i свобод громадян i вседозволеностi влади показують, як далеко зайшла наша країна на шляху до самознищення. Сьогоднi зрозумiлим є тiльки одне, якщо ми справдi хочемо зберегти країну, необхiдно залишити всi спроби узаконити i видати за громадський договiр партiйнi та корпоративнi цiнностi i цiлi. Минуле зависає на всiма нами важким тягарем, але Україна повинна, нарештi, повернутися обличчям до майбутнього. Тому в новому суспiльному договорi не повинно бути того, що суперечить iнтересам суспiльства, всього суспiльства.
3. 1 Формування соцiального контракту
Особливiстю процесу впровадження соцiального контрактування є органiзацiя конкурентного середовища. Тобто, виграють тендер, який органiзовує мiсцева влада, найкращi постачальники. Саме з ними й укладається такий контракт. І цей процес має кiлька етапiв.
Перший етап – визначення мiсцевою владою потреби в певних послугах. Для цього мiська влада видає вiдповiдний документ (наказ), де має бути вказано: вид послуг, цiльова аудиторiя, термiни надання послуг, вимоги щодо статусу i квалiфiкацiї, певного досвiду органiзацiї, яка подається на тендер. У цьому наказi можуть бути певнi обмеження щодо виду i статусу тих органiзацiй, якi будуть подаватися на тендер.
Постачальниками соцiальних послуг можуть бути як бiзнесовi, так i неприбутковi органiзацiї. З деяких причин болгарськi мунiципалiтети надають перевагу роботi саме з неприбутковими органiзацiями. Наприклад, торiк органiзували кiлька тендерiв, якi були вiдкритi лише для неприбуткових органiзацiй. Тому в наказi можуть обмежити можливiсть участi тiльки таких органiзацiй. Це можуть бути фонди чи асоцiацiї, метою дiяльностi яких є задоволення суспiльних потреб, а не отримання певного доходу.
У наказi також вказується термiн, протягом якого постачальники можуть подавати свої пропозицiї, i остаточний термiн – коли влада має оголосити результати для широкої громадськостi. В наказi (що дуже важливо) мунiципалiтети вказують бюджет i кiлькiсть послуг, розмiр внеску (у вiдсотках), який може зробити сам постачальник. Адже мунiципалiтети найбiльше цiкавить ця частина внеску й те, як вона буде розподiлена. Мiсто теж дає свою частину коштiв i разом вони формують загальний бюджет, за який i надаються послуги.
представники державних структур (наприклад, департаменту охорони здоров’я) та третього сектора. Всi iншi члени комiсiї призначаються мером.
не робить, оскiльки немає практичного досвiду та стандартiв, на яких базувалася б розробка таких критерiїв. Одже соцiальний контракт, укладений мiж замовником та виконавцем соцiального замовлення.
Процес формування соцiального контракту має 3 етапи:
1)визначення мiсцевою владою потреби в певних послугах
2)призначення мером мiста комiсiї, яка буде оцiнювати тендернi пропозицiї.
3)оцiнювання поданих пропозицiй на основi законодавчо визначених критерiїв.
4. ЕТИКА МЕНЕДЖМЕНТУ
менеджмент етика соцiальний вiдповiдальнiсть
4. 1
Визначення етики менеджменту та види етичних пiдходiв
Етика — це набiр моральних принципiв i цiнностей, якi керують поведiнкою людини чи групи людей i визначають позитивнi i негативнi оцiнки їхнiх думок i дiй. Етика менеджменту зв'язана з внутрiшнiми цiнностями, а вони у свою чергу є частиною корпоративної культури i впливають на прийнятi рiшення, визначають їхню соцiальну допустимiсть у рамках зовнiшнього середовища.
Вiдповiдно етичною поведiнкою є сукупнiсть вчинкiв, дiй людей, якi вiдповiдають нормам моралi, свiдомостi, порядку,що сформувалися в суспiльствi, або до яких воно прямує. У процесi пiдприємницької та управлiнської дiяльностi спостерiгаються випадки вiдхилення вiд суспiльних норм, тобто неетичної поведiнки,вона може бути зумовлена рiзними чинниками:
1. конкурентною боротьбою
2. прагненням великих прибуткiв
4. недооцiнкою етичних норм у суспiльствi
5. намаганням досягнути мети та реалiзувати мiсiю органiзацiї будь-якою цiною
6. неетичною поведiнкою партнерiв
7. конфлiктними, стресовими ситуацiями в органiзацiї
9. занадто складною системою розроблення та прийняття рiшень в органiзацiї…
- запровадження етичних норм, якi вiдображають систему загальних цiнностей, суспiльних уподобань, правил поведiнки працiвникiв органiзацiї.
- Створення комiтетiв з етики
- Застосування механiзмiв стимулювання , якi б протидiяли неетичнiй поведiнцi та вчинкам
- Здiйснення соцiальних ревiзiй для з’ясування впливу соцiальних факторiв на органiзацiю
- Органiзацiю навчання етичної поведiнки керiвникiв i усього персоналу
- Проведення нарад, конференцiй, симпозiумiв, тощо з проблем етичної поведiнки
Сформованi норми моральностi є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин мiж людьми. Без дотримання цих норм неможливi полiтичнi, економiчнi, культурнi вiдносини, тому що не можна iснувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.
Зiштовхуючись iз проблемою етичного вибору, менеджери, як правило, опираються на нормативнiй точцi зору , тобто визначених нормах i цiнностях, у вiдповiдностi з якими i приймаються рiшення. У нормативнiй етицi видiляють декiлька пiдходiв до опису систем цiнностей i вiдповiдно прийняттю етично складних рiшень, що можуть бути застосованi в практицi менеджменту: утилiтарний пiдхiд, iндивiдуалiстичний пiдхiд, морально-правовий пiдхiд, концепцiя справедливостi.
Утилiтаристський пiдхiд. Основнi принципи утилiтаристського пiдходу говорять, що вiдповiдна нормам моралi поведiнка приносить найбiльшу користь найбiльшому числу людей. Приймаючий рiшення iндивiд повинний розглянути вплив кожного його варiанта на всi зацiкавленi сторони i вибрати варiант, що приносить задоволення найбiльшому числу людей.
його обмежують, повиннi припинятися. Кожна людина вибирає для себе найбiльш вигiдне в довгостроковiй перспективi рiшення, на основi чого i судить про якiсть своїх рiшень. Індивiдуалiзм зводиться до поведiнки, вигiднiй iншим людям, тобто дiї людини починають вiдповiдати бажаним для суспiльства нормам. Одна з особливостей цього пiдходу в тому, що вiн допускає (якщо такi необхiднi) дiї iндивiда, спрямованi на придбання особистих короткострокових вигод, узагалi ж не вiдповiдним суспiльним нормам.
Морально правовий пiдхiд. Морально-правовий пiдхiд стверджує, що людина споконвiчно надiлена фундаментальними правами i волями, що не можуть бути порушенi чи обмеженi рiшеннями iнших людей. У процесi ухвалення рiшення можуть бути врахованi наступнi моральнi права:
1. Право на волю згоди
2. Право на приватне життя
3. Право на волю совiстi
4. Право на належне звертання
5. Право на життя i безпеку.
Концепцiя справедливостi. Існує розподiльна справедливiсть (рiвним – рiвне), процедурна справедливiсть (вiдповiднiсть правилам), компенсацiйна справедливiсть (вiдшкодування збитку).
4. 2 Фактори, що визначають етичний вибiр
При прийняттi етично вiрних рiшень менеджер орiєнтується насамперед на окремi особистiснi характеристики, такi як власне его, впевненiсть у своїх силах, розвинуте почуття незалежностi. Одна з найбiльш важливих особистих характеристик менеджера — стадiя його морального розвитку.
На стадiї попереднього розвитку людей цiкавлять насамперед зовнiшнi вигоди (i покарання). Пiдпорядкування влади ґрунтується на погрозi негативних наслiдкiв у випадку непокори. В органiзацiйному змiстi цiєї стадiї вiдповiдають менеджери, що використовують авторитарний чи примусовий стилi керiвництва, а також менеджери, що орiєнтуються на гарантiї виконання окремих задач.
На другiй стадiї загального розвитку люди адаптуються до чекань позитивного поводження колег (родини, друзiв, суспiльства). Кращим способом досягнення цiлей стає спiльна робота в групах. Найбiльш адекватним стилем лiдерства стає заохочення взаємодiй i кооперацiї .
стають бiльш важливими, чим навiть iстотнi зовнiшнi. На цьому вищому рiвнi розвитку менеджери використовують трансформацiйний чи обслуговуючий стилi керiвництва , увага концентрується на потребах послiдовникiв i стимулюваннi навколишнiх до самостiйного мислення, рiшенню виникаючих проблем виходячи з принципiв моралi.
Таким чином етична чи аморальна практика ведення бiзнесу є вiдображенням системи цiнностей, яка сформувалась у суспiльствi, певнiй соцiальнiй групi чи органiзацiї. Тому етичнi норми поведiнки необхiдно впроваджувати на засадах виховання високого рiвня культури та навчання етикету кожного члену колективу.
5. МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ЕТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ
Для того щоб етичнi принципи, норми, правила та стандарти перетворились в реалiї дiлового життя, вони повиннi бути включенi в процес прийняття рiшень на всiх рiвнях управлiння, а також в практику роботи всiх спiвробiтникiв, тобто бути частиною реального кадрової полiтики.
1) етичнi кодекси; 2) комiтети з етики;
3) тренiнг; 4) соцiальнi аудити;
5) юридичнi комiтети; 6) служби, що розглядають претензiї громадян з етичних питань;
7) змiни в корпоративнiй структурi.
Найбiльш часто застосовуваним механiзмом є етичний кодекс. Вiн розробляється спецiально створеним органом - комiтетом, комiсiєю тощо близько 90% закордонних компанiй впроваджувало етичнi принципи за допомогою таких кодексiв. Вони можуть бути розробленi для компанiї в цiлому i мiстити загальнi для всiх етичнi правила.
Щоб зробити кодекс ефективним, зазвичай бувають прийнятi певнi дисциплiнарнi заходи, що направляються на покарання порушникiв кодексу i заохочення вчинкiв, здiйснених вiдповiдно до правил етичного кодексу.
Комiтет з етики корпорацiї має певний набiр функцiй, до яких вiдносяться наступнi:
1. винесення етичних питань для обговорення правлiнням або топ-менеджерами;
2. доведення основних вимог етичного кодексу до вiдома менеджерiв усiх рiвнiв та рядових спiвробiтникiв;
3. розробка заходiв, що пiдтримують кодекс;
4. аналiз i перегляд кодексу на основi щорiчних звiтiв внутрiшньо-корпоративних i залежно вiд змiн зовнiшнього середовища органiзацiї, особливо системи духовних цiнностей i думки громадськостi;
5. складання звiтiв про дiяльнiсть комiтету для ради директорiв;
6. забезпечення вищого рiвня менеджменту консультацiями фахiвцiв з етичних питань.
Управлiнський етичний тренiнг є ще однiєю можливiстю впровадження етичних принципiв в дiяльнiсть корпорацiй. Це набори етичних норм, своєрiднi етичнi модулi, якi включаються в загальну програму пiдготовки менеджерiв низового i середньої ланки.
Тренiнг сприяє практичному впровадженню етичних принципiв в структуру прийняття корпоративних рiшень.
Соцiальний аудит покликаний перевiрити i дати iнформацiю про те, якою мiрою дiї корпорацiї вiдповiдають очiкуванням суспiльства. Вiн може бути використаний у корпорацiї для внутрiшнього контролю за ступенем етичностi дiй корпусу менеджерiв, за виконанням етичного кодексу, за рацiональним використанням ресурсiв, для звiтностi перед власниками акцiй i т. п.
Юридичний комiтет займається контролем за дотриманням корпорацiєю всiх законiв i пiдзаконних актiв з усiх напрямкiв дiяльностi;частина роботи такого комiтету стосується спостереження за вiдповiднiстю дiй корпорацiї законам i пiдзаконним актам, що носять етичний характер: з охорони навколишнього середовища, захист прав людини i т. п.
працюючих в даної корпорацiї.
Отже,чи можна за допомогою певних механiзмiв i важелiв менеджменту зробити поведiнку корпорацiї етичним?
Урядовi постанови у багатьох країнах змусили корпорацiї бiльш гнучко реагувати на мiнливi суспiльнi цiнностi, витрачати кошти на контроль за забрудненням навколишнього середовища, забезпечувати рiвнi можливостi трудитися нацiональним меншинам i жiнкам i т. п. Етичнi кодекси, розробленi на базi цих постанов, не раз допомагали менеджерам корпорацiй знаходити вихiд зi складних етичних ситуацiй, а також створювати корпоративну культуру.
Характерною особливiстю сучасних кодексiв етики є те, що роздiли, що мiстять рекомендацiї щодо усунення етичних проблем, що виникають у зв'язку з конфлiктами iнтересiв, розробленi бiльш детально i ретельно, нiж iншi роздiли.
Саме iснування етичного кодексу корпорацiї як колективного етичного стандарту допомагає менеджерам корпорацiї перейнятися розумiнням етичностi своїх дiлових рiшень. І письмова форма надає кодексiв ще бiльшу значимiсть.
Кодекс дає загальний орiєнтир в тих ситуацiях, коли важко однозначно визначити, що етично, а що неетично в дiях менеджменту корпорацiї, тобто коли в суперечнiсть приходять унiверсальна етика та професiйна етика.
Однак у етичних кодексiв є ряд недолiкiв:
Б. Вони вимагають високої квалiфiкацiї тих, хто їх складає.
B. Інодi їх рекомендацiї занадто розпливчастi, i з їх по мiццю насилу можна вирiшити конкретну етичну проблему.
Г. Своїм iснуванням кодекси передбачають необхiднiсть застосування покарань для порушникiв.
У свiтовiй економiцi багато компанiй в даний час створюють пiдроздiли або наймають окремих спiвробiтникiв для розробки етичних кодексiв: вживаються заходи щодо ознайомлення менеджерiв з положеннями цих кодексiв; створюється також система заохочення менеджерiв за умови врахування ними питань етики при прийняттi рiшень i вiдповiдностi їх службового поведiнки етичним нормам, зафiксованим у кодексах.
При контролi службових дiй спiвробiтникiв компанiї використовують тести на детекторах брехнi, тести на прийняття наркотикiв i т. п.
Бiльш продуктивним, на погляд менеджерiв багатьох фiрм та їхнiх власникiв, є шлях прийняття на роботу випускникiв навчальних закладiв, де була велика i розгалужена програма навчання основам етики. У такому випадку етичнi стандарти закладаються у свiдомiсть (i пiдсвiдомiсть) майбутнього спiвробiтника як частина свiтоглядного комплексу i, навiть можна сказати, як непорушнi аксiоми, що не пiдлягають оскарженню. Тодi громiздка i дорога система розробки кодексiв компанiй, навчання спiвробiтникiв етичним нормам контролю за дотриманням етичних вимог виявляється в значнiй мiрi непотрiбною. Тому великi i багатi фiрми, що мають власнi дiловi школи, школи бiзнесу, впроваджують у них такi програми для навчання студентiв, як програми етики менеджменту, етики бiзнесу, етики дiлових вiдносин, етики мовного впливу. Інодi це набiр етичних принципiв, якi є етичнi стандарти в теорiї, iнодi-конкретнi приклади i ситуацiї, вивчення i розбiр яких дає можливiсть студентам самим сформулювати теоретичнi постулати,визначають етичнi межi дiй i поведiнки в їх майбутньої дiлової практики.
Стосовно бiзнесу етика визначає такi моральнi критерiї i параметри вiдносин мiж виробниками i споживачами, службовцями i керуючими компанiї, самими компанiями i державою, якi утворюють систему взаємних обов'язкiв iндивiдуумiв.
довiри партнерiв один до одного вiдiграє суттєву роль в бiзнесi.
Існує чимало етичних критерiїв цивiлiзованого пiдприємництва, але особливу цiннiсть в дiлових вiдносинах набуває чеснiсть i поряднiсть партнерiв. Американський пiдприємець К. Редолл писав, що в бiзнесi необхiдно покладатися на сумлiннiсть iндивiдуума: це той бiк свободи, яка називається вiдповiдальнiстю.
становищем, не давати хабарiв, не приймати подарункiв), або декларуванням загальних принципiв.
та iн.). В деяких галузях родиннi фiрми застосовують галузевi етичнi кодекси. Це дозволяє, з одного боку, розробити єдинi етичнi критерiї в певнiй сферi бiзнесу для всiх пiдприємцiв, якi ведуть власну справу в цiй сферi, з iншого - спрощують виявлення неетичної поведiнки конкурентiв, створюють конкурентнi стимули для пiдвищення доброякiсностi виробiв.
"посередника зi скарг працюючих". У функцiї посередникiв входять дослiдження етичних питань, консультацiї для службовцiв, аналiз потенцiйних проблемних галузей.
японської корпорацiї "Мацусiта Денкi" вiдмiчає, що споживач - король. Роль вiдданого пiдлеглого полягає в тому, щоб допомогти королю прийняти правильне рiшення. Тодi разом, мудрий правитель i його вiрнi пiдданi, в станi забезпечити процвiтання суспiльства i нацiї. Таке кредо багатьох компанiй у вiдношеннi до споживача.
Складовою пiдприємницької етики є культура ведення дiлових переговорiв мiж потенцiйними партнерами. Дiловi переговори проводяться з метою встановлення контактiв, обговорення проектiв майбутнiх угод, сумiсних дiй, вирiшення питань, якi становлять взаємний iнтерес для сторiн.
Органiзацiя дiлових переговорiв вимагає ретельної пiдготовки, вивчення можливостей потенцiйного партнера, вмiння спiлкуватися в будь-якому культурному середовищi, знання нацiональних традицiй, звичок, правил етикету. Оволодiння етикою ведення переговорiв є основою для встановлення щирих i мiцних вiдносин мiж бiзнесменами.
Якщо в захiдноєвропейських i американських фiрмах для налагодження дiлових зв'язкiв достатньо обмiну офiцiйними листами, то японським бiзнесменам важливий безпосереднiй контакт з потенцiйним партнером i особиста зустрiч. Усна угода має для японського партнера бiльшу вагу, нiж письмовий контракт. Це випливає з органiзацiї японського дiлового спiлкування на досягнення гармонiї, консенсусу i компромiсiв.
з обмiну вiзитними карточками. В ходi переговорiв важливо дотримуватися терпимостi, коректних i доброзичливих стосункiв мiж спiвбесiдниками, яких би суперечливих поглядiв вони не дотримувалися.
При встановленнi дiлових контактiв iз захiдними бiзнесменами слiд мати на увазi їх певний iнфантилiзм, небажання перетворювати бiзнес у науку або важку роботу. Крiм телефонного й особистого спiлкування, проведення дiлових обiдiв, британськi пiдприємцi пiдтримують дiловi контакти, регулярно вiдвiдуючи конгреси, семiнари та виставки, беручи участь в роботi престижних клубiв. На переговорах позицiя деяких захiдних бiзнесменiв досить жорстка, торгово-полiтичнi фактори переважають над чисто комерцiйними. Перед початком дiлових переговорiв наприклад з англiйськими бiзнесменами партнеру необхiдно вияснити структуру ринку товарiв тiєї чи iншої фiрми, її комерцiйне i корпоративне "обличчя". Починати переговори доцiльно iз звичних людських проблем: погода, спорт, дiти. Проводити їх слiд не на базi суто комерцiйної угоди, а в сферi людських вiдносин. Перед початком зустрiчi необхiдно поцiкавитись часом, який є в розпорядженнi партнера. Слiд пам'ятати, що коли англiйський партнер запросив Вас на обiд, необхiдно в зручний для нього час провести такий же захiд у вiдповiдь. В
Нiмеччинi для налагодження дiлових зв'язкiв достатньо обмiну офiцiйними листами з пропозицiями про спiвробiтництво i проханням про особисту зустрiч з представниками фiрми. Доцiльно при укладеннi контрактiв використовувати практику роботи через агентськi фiрми.
Необхiдними елементами етики дiлового спiлкування є подання знакiв поваги до тих, з ким велись переговори.
В англiйському суспiльствi i дiлових сферах розроблений ритуал дарування i визначене коло товарiв, якi вважаються подарунками, а не хабарами.
У Францiї не прийнято вручати подарунки партнеру в ходi першої зустрiчi. Коли укладена угода, може бути органiзована вечеря на честь успiшного завершення переговорiв. При бажаннi можна вручити сувенiр, книгу, яка вiдповiдає смакам партнера, або платiвку.
Однак етика бiзнесу зачiпає не тiльки проблему соцiально вiдповiдальної поведiнки. Вона зосереджена на широкому спектрi варiантiв поведiнки керуючих i тих. ким керують. Бiльше того, в фокусi її уваги i цiлi, i засоби, що використовуються для досягнення мети обома сторонами. Наприклад, майже всi американцi вважають, що неетично давати взятку iноземному чиновнику заради одержання контракту. Дiї керiвникiв або рядових працiвникiв, якi порушують закон, також слiд розцiнювати як неетичнi.
Таким чином, дуже важливо, щоб керiвники високого рiвня служили рольовими моделями належної етичної поведiнки, а органiзацiї мали можливiсть пiдвищити свої етичнi стандарти.
ВИСНОВОК
Одже соцiальна вiдповiдальнiсть — це готовнiсть вiдгукнутися на потреби суспiльства, жертвуючи при цьому короткостроковим прибутком. Вона допомагає забезпечити довгостроковi перспективи розвитку суспiльства, створювати вплив на змiни суспiльства, розв’язувати соцiальнi проблеми, в тому числi й працiвникiв органiзацiї, формує норми моралi в органiзацiї i т. п.
Соцiальна вiдповiдальнiсть подiляється на:
Не правову соцiальну вiдповiдальнiсть: моральна, полiтична, корпоративна, релiгiйна.
Також до видiв соцiальної вiдповiдальностi вiдносять:економiчну вiдповiдальнiсть, етичну вiдповiдальнiсть, прийняту на себе вiдповiдальнiсть.
Для успiшного управлiння органiзацiя повинна вмiти пристосовуватися i вiдгукуватися на проблеми, якi виникають в соцiальному середовищi, щоб зробити це середовище бiльш сприятливим для органiзацiї, для чого застосовується соцiальна вiдповiдальнiсть, яка укладається за допомогою соцiального контракту.
Етика менеджменту зв'язана з внутрiшнiми цiнностями, а вони у свою чергу є частиною корпоративної культури i впливають на прийнятi рiшення, визначають їхню соцiальну допустимiсть у рамках зовнiшнього середовища.
Для того щоб етичнi принципи, норми, правила та стандарти перетворились в реалiї дiлового життя, повиннi застосовуватись механiзми, за допомогою яких можна впровадити в практику етичнi норми. До них вiдносяться:
1) етичнi кодекси; 2) комiтети з етики;
3) тренiнг; 4) соцiальнi аудити;
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.
Осовська Г. В.,Осовський О. А «Основи менеджменту»:3-є видання,-К.: «Кондор», 2008р.
2.
О.Є. Кузьмiн, О. Г. Мельник «Основи менеджменту», пiдручник – К.: «Академвидав», 2003р.
3.
«Основи менеджменту» за ред. М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурi; переклад англiйської мови – М.: «Дело», 2000р.
4.
Інтернет: Google.com ; yandex.com.
5.
М. М. Мартиненко «Основи менеджменту» - К.: «Академвидав», 2003р.
6.
Кредiсов А. І., Панченко Є. Г., Кредiсов В. А.
7.
8.
Хмiль Ф. І. Менеджмент: пiдручник. -К.: Вища шк.., 2003
| 
