Службовий етикет як засiб впливу на формування мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв
Службовий етикет як засiб впливу на формування мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв
Вступ
проблеми суспiльного розвитку. Мотивацiя дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв має бути зорiєнтована на норми демократичного громадянського суспiльства i повинна стати дiєвим iнструментом побудови такого суспiльства. І сьогоднi виявляється, щоб вирiшити цi проблеми, необхiдно зробити наголос на формуваннi високої культури працi спецiальних категорiй державних службовцiв. Для того, щоб державна служба впливала на формування та розвиток прогресивної культури в суспiльствi, вона сама має формуватися як етична система, бути носiєм прогресивної суспiльної моралi та її цiнностей.
Сучасний перiод розвитку суспiльства вимагає значного вдосконалення процесiв мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв i органiв виконавчої влади [2, с. 141]. Культура спiлкування людей ґрунтується на дотриманнi певних правил, вироблених людством протягом багатьох столiть.
Слово “етикет” походить з французької i перекладається як “манера поведiнки”, а ще – як “ярлик, етикетка”. Сформованi норми моральностi є результатом тривалого процесу становлення вiдносин мiж людьми як у суспiльному, так i в сiмейному життi. Без дотримання цих норм полiтичнi, економiчнi, культурнi та сiмейнi вiдносини неможливi. До етикету належать, насамперед, правила ввiчливостi, прийнятi в певному товариствi. Сучасний етикет увiбрав у себе звичаї i традицiї багатьох народiв вiд сивої давнини до наших днiв. Цi правила поведiнки є загальними, оскiльки їх дотримуються не тiльки представники якогось певного товариства, а й рiзних соцiально-полiтичних систем. Водночас, вимоги етикету не є абсолютними: їх дотримання залежить вiд мiсця, часу й обставин. Поведiнка, неприпустима в одному мiсцi i за певних обставин, може бути доречною в iншому мiсцi та за iнших обставин [6, с. 253].
Вони наче неписанi угоди про те, що саме в поведiнцi людей вважати прийнятним, а що нi. Кожна культурна людина має не лише знати й дотримуватися основних норм етикету, але й розумiти необхiднiсть визначених правил вiдносин. Манери багато в чому вiдображають внутрiшню культуру людини та її моральнi й iнтелектуальнi якостi. Умiння правильно поводитися у товариствi має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактiв, сприяє досягненню порозумiння, створює дружнi та стiйкi стосунки [7, с. 246].
Етикет дуже тiсно пов’язаний з етикою, яка вiдрiзняється вiд нього тим, що розглядає моральну сторону життя людини, а етикет зводиться лише до зовнiшньої поведiнки. Етикет – це набiр правил поведiнки, прийнятих у суспiльствi. Етичнi почуття – це духовне джерело кожної людини, його рушiй, природна невiд’ємна якiсть. Сутнiсть цього почуття полягає в тому, що потреба в тих чи iнших дiях виникає в особи внаслiдок необхiдностi досягнення внутрiшньої духовної рiвноваги через доброчинну дiяльнiсть та втiлення справедливостi. Стимулом до добра є саме добро, а не право вимоги iншої особи на певнi дiї. Професiйна етика у дiяльностi правоохоронних органiв є iсторично сформованою сукупнiстю моральних наказiв, вимог, наукових теорiй про поведiнку, зумовлену специфiкою професiйних обов’язкiв. Говорити про професiйну етику будь-якої професiйної групи можна тодi, коли вже склалися певнi традицiї її дiяльностi [18, с. 57].
Специфiка мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв, у тому числi й мiлiцейської служби, зумовлює необхiднiсть дослiдження її моральних аспектiв. Дiяльнiсть мiлiцiї регламентована правовими дисциплiнарними нормами, закрiпленими в Законi України “Про мiлiцiю”, Дисциплiнарному статутi, присязi, наказах i iнструктивних актах. Але тiльки правових норм мотивацiї дiяльностi для регулювання поведiнки спiвробiтникiв мiлiцiї (як i для всiх громадян) недостатньо. Соцiальнi функцiї правових норм обмеженi, оскiльки в суспiльствi iснують вiдносини, пов’язанi з неповторнiстю прояву поведiнки особистостi, та й зростаюча динамiка громадського життя зумовлює швидке зростання i змiну характеру потреб. Тут нерiдко вступають у сферу регуляцiї моральнi норми, що порiвняно з правовими, бiльш унiверсальнi у своїх суспiльних функцiях, нерiдко в професiйних групах вони мають назву “неписаних законiв” у мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв,.
забезпечення працiвникiв мiлiцiї тощо). На основi законiв видаються нормативнi акти МВС України, статути, положення, накази та iнструкцiї. Деякi з них затверджує Кабiнет Мiнiстрiв України. Наприклад, на сьогоднi видано Дисциплiнарний статут ОВС України, Положення про проходження служби рядовим i начальницьким складом ОВС України, Присяга працiвника ОВС України, Кодекс честi працiвника ОВС України, Директива № 8 “Про питання службового етикету працiвникiв ОВС України” та iн. Певну роль у регулюваннi мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв вiдiграють накази, розпорядження та рiшення колегiй УВС та структурних пiдроздiлiв МВС (Етичний кодекс працiвника ОВС України) [5].
Найбiльш повно питання службового етикету в нормативних актах ОВС України розробленi в директивi № 8 “Питання службового етикету працiвникiв органiв внутрiшнiх справ України”. Вона визначає основнi засади дотримання працiвниками мiлiцiї правил службового етикету, субординацiї, взаємної поваги та ввiчливостi у стосунках iз громадянами i є обов’язковою для виконання всiма без винятку особами рядового i начальницького складу органiв внутрiшнiх справ України [17].
Кожний працiвник зобов’язаний виконувати службовi обов’язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Дисциплiна зобов’язує, зокрема, кожну особу рядового i начальницького складу: додержуватися законодавства, виконувати вимоги присяги, статутiв та наказiв начальникiв; додержуватися норм професiйної етики (етикету), не вчиняти дiй, що можуть призвести до втрати незалежностi й об’єктивностi при виконаннi службових обов’язкiв; постiйно вдосконалювати свою професiйну квалiфiкацiю, пiдвищувати рiвень культури в роботi; сприяти начальникам у змiцненнi дисциплiни та забезпеченнi статутного порядку, виявляти повагу до начальникiв, старших по службi й за званням, бути ввiчливим, додержуватися правил носiння встановленої форми одягу i вiддавання вiйськової честi; з гiднiстю та честю поводити себе поза службою, бути прикладом у додержаннi громадського порядку, утримувати iнших вiд порушень правопорядку, що, у свою чергу, є рушiйною силою мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв [7].
Вищевикладене дає пiдстави стверджувати, що однiєю з найважливiших складових службової дисциплiни в системi мотивацiї дiяльностi є дотримання службового етикету.
Етикет спецiальних категорiй державних службовцiв – складова їх морально-естетичної культури, що включає регламентованi форми поведiнки i спiлкування зi своїми колегами та громадянами. Етикет регулює манери, а манери – це здатнiсть тримати себе, зовнiшня форма поведiнки особливостi мови (iнтонацiя), жести, мiмiка, хода.
Службовий етикет у загальному розумiннi – це звiд правил i норм, що регулюють порядок вiдносин працiвникiв мiж собою та працiвникiв iз громадянами. Вiдмiтною рисою службового етикету спецiальних категорiй державних службовцiв є його нормативний характер. Порядок вiдносин регламентований законами та пiдзаконними нормативно-правовими актами, виконання яких є обов’язковим. При цьому основними принципами службового етикету спецiальних категорiй державних службовцiв є: сувора службова субординацiя; свiдома дисциплiна; взаємна повага; повага до старших за спецiальним званням, посадою, вiком; ретельнiсть, пунктуальнiсть, iнiцiатива, витримка, спокiй, що виражається в позитивнiй мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв [4].
Водночас досить цiкавою i такою, що заслуговує на увагу є думка В. Темченко про те, що дисциплiнарний i етичний кодекси мають рiзну природу. Перший – правову (iмперативно-атрибутивну), а другий етичний кодекс, – це завжди додатковий професiйний обов’язок, що має суб’єктивно-цiннiсний характер i механiзм реалiзацiї, тому в ньому не може бути норм правового характеру, яким притаманна загальнообов’язковiсть i застосування способiв i засобiв зовнiшнього примусу та юридичної вiдповiдальностi [19, с. 26].
категорiй державних службовцiв, такi: етична норма – це обов’язок особи, що не передбачає взаємних етичних вимог i обов’язкiв та їх матерiальну зацiкавленiсть; вони опосередкованi принципом прагнення до iдеалу, не об’єктивованi i не мають зовнiшнього державного чи суспiльного примусу; етичний обов’язок – це внутрiшня потреба людини в необхiдностi чинити добро, справедливiсть, досягнення особистої духовної рiвноваги, що може перебувати в межах правового обов’язку чи доповнювати його, але вибiр здiйснюється односторонньо та диспозитивно за власним бажанням; змiст цього обов’язку полягає в певнiй моделi поведiнки етичного характеру, яка опосередкована етичними почуттями особи; сутнiсть етичного обов’язку – в самоусвiдомлюванiй установцi до дiї цiннiсного характеру (особиста воля), що виражає глибокi почуття особистої гiдностi, етичної рiвноваги й досконалостi; етична вiдповiдальнiсть особи не має характеру зовнiшнього примусу i пов’язана з особистим усвiдомленням добра, зла, справедливостi та вiдповiдальностi за дiї (вiдсутнiсть судової, дисциплiнарної чи iншої правової процедури притягнення до вiдповiдальностi за неетичний вчинок); етична мета – це i добродiйний вчинок, i його результати (наприклад, соцiальна допомога багатодiтним сiм’ям, де батьки зловживають спиртними напоями, не повинна створювати матерiальних можливостей для збiльшення цих сiмей); реалiзацiя етичної мети обумовлює, але не покладає обов’язки на адекватнi дiї iншої сторони етичного вiдношення; спiвробiтник мiлiцiї завжди використовує принцип етичних очiкувань, маючи на увазi, що юрист-професiонал покладає на себе обов’язок не застосовувати недосконалiсть соцiально-нормативного регулювання вiдносин, а використовувати свої знання для досягнення справедливостi; реалiзацiя етичного почуття за наявностi заборони iншої сторони спростовує саму етичну сутнiсть дiї (наприклад, приниження благодiйнiстю), принцип взаємної етичної упередженостi передбачає визнання за кожною людиною природної якостi й потреби у справедливостi та доброчиннiй дiяльностi (презумпцiя доброчинностi); спiвробiтник мiлiцiї у своїй дiяльностi керується почуттям особистої етичної гiдностi, рiвноваги й потреби у досконалостi та визнає це за iншими [14, с. 27-28].
що в подальшому буде впливати на мотивування дiяльностi кожного правоохоронця. Переважна бiльшiсть джерел наголошує, що сучасний працiвник органiв внутрiшнiх справ має володiти цiлим рядом особистiсних якостей, якi й формують мотивацiю особистостi до правоохоронної дiяльностi. Це чеснiсть, освiченiсть, особиста мужнiсть i висока культура; сумлiнне ставлення до службового обов’язку й емоцiйна стiйкiсть; принциповiсть i спостережливiсть; висока професiйна майстернiсть; висока працездатнiсть; гуманiзм, нетерпимiсть до найменших порушень закону i норм моралi, чуйне й уважне ставлення до людей [12, с. 124].
Працiвник мiлiцiї у ставленнi до громадян має виявляти повагу, звертатись на “Ви”, свої вимоги та зауваження викладати в переконливiй формi. Звертаючись до громадянина, вiн має привiтатися, пiсля чого, приклавши руку до головного убору, назвати йому своє прiзвище, звання та пред’явити на його вимогу службове посвiдчення й повiдомити мету [1, с. 131].
Працiвник мiлiцiї у будь-якiй ситуацiї зобов’язаний з честю та гiднiстю нести свою почесну службу, бути прикладом високої культури поведiнки i дисциплiни, увiчливого ставлення до громадян, кожним своїм вчинком i словом сприяти змiцненню авторитету мiлiцiї України i глибокої поваги до неї з боку населення [2, с. 143].
У випадку порушення працiвником мiлiцiї прав та законних iнтересiв громадянина передбачено публiчне вибачення. Ця моральна дiя має глибокий змiст. Вона дисциплiнує, змушує критично оцiнювати власну поведiнку й застерiгає вiд подiбних вчинкiв, що в подальшому негативно впливає на мотивацiю дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв. Спецiальнi категорiї державних службовцiв повиннi мати високi особистi, дiловi та моральнi якостi, освiтнiй рiвень, оскiльки при виконаннi службових обов’язкiв вони керуються законом, їх правозастосовна дiяльнiсть повнiстю залежить не тiльки вiд правової культури, а й вiд особистої дисциплiни, фахового рiвня, що вiдображається в мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв [15].
Отже, службовий етикет спецiальних категорiй державних службовцiв – це система встановлених законами та пiдзаконними нормативно-правовими актами правил i норм, якi регулюють порядок вiдносин спецiальних категорiй державних службовцiв мiж собою та з громадянами та дотримання й виконання яких є обов’язковим. Слiд пам’ятати, що дотримання всiма без винятку особами рядового i начальницького складу спецiальних категорiй державних службовцiв правил службового етикету, службової субординацiї, увiчливостi у стосунках з колегами по службi та громадянами є невiд’ємною складовою i запорукою формування позитивного iмiджу спецiальних категорiй державних службовцiв, необхiдною передумовою поглиблення партнерських вiдносин з населенням.
Цi вимоги заснованi на моральних нормах. Етика державного службовця – це система норм поведiнки, порядок дiй i правил, вiдносин i принципiв у державно-службових вiдносинах, що являють собою сукупнiсть найбiльш придатних, глибоко усвiдомлених i конкретизованих, якi належать даному суспiльству i є нормами загальнолюдської моралi. Етика спецiальних категорiй державних службовцiв тiсно пов’язана iз соцiальною структурою конкретного суспiльства i чiтко визначається нею. У цьому, як правило, вiдображаються традицiйнi уявлення суб’єктiв того чи iншого суспiльства про статус свого суспiльства в цiлому, про перевагу своєї цивiлiзацiї тощо. Разом з тим етика державної служби являє собою об’єднання унiверсальних правил, що застосовуються в усьому цивiлiзованому свiтi [16, с. 149].
дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв,. Керiвникiв, якi вмiють працювати з людьми, в органах виконавчої влади бiльшiсть. Однак на практицi ще трапляються факти грубого адмiнiстрування, якi допускають окремi керiвники. Це виникає здебiльшого через невмiння поводити себе в конкретнiй ситуацiї через нестачу культури i знань. Неприпустимо, щоб керiвник втрачав самоконтроль, щоб його поведiнка ставала брутальною [14, c. 180–181].
У науковому планi проблема службового етикету як засобу впливу на формування мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв хоч повнiстю i не пiддавалась комплексному дослiдженню, але багато її аспектiв розглядались. Спочатку ця тема осмислювалась переважно дореволюцiйними росiйськими вченими, якi займались полiцейським правом. У працях І.І. Андрiєвського, В. Ф. Дерюжинського, В. В. Івановського, І. Т. Тарасова та iнших “полiцеїстiв” аналiзувались проблеми професiйної пiдготовки кадрiв полiцiї, їх матерiальної забезпеченостi та деякi iншi питання.
У зв`язку з викладеним зауважимо, що використання досягнень досоцiалiстичної правової думки в сучаснiй юридичнiй теорiї i практицi є принципово важливим. Як правильно зазначено, багато дослiджень того перiоду обiгнали час, перевершили захiдноєвропейський рiвень, а головне – виразили моральнi й гуманiстичнi традицiї вiтчизняної фiлософiї [6, с. 230]. Зараз цi працi бiльш цiннi, нiж радянськi, оскiльки вони є об’єктивними, адже науковцi тих часiв керувалися не єдино правильним вченням, а науковою методологiєю мотивацiї дiяльностi.
повноважень, можуть скористатися правом оскарження.
Для цього треба витратити не тiльки час i сили, перебороти помилкову сором’язливiсть, бути готовим до певної напруженостi у вiдносинах з власним керiвництвом, але й мати достатню юридичну пiдготовку не нижче тiєї, яку мають представники контрольних i наглядових iнстанцiй [8, с. 21].
Вiдсутнiсть вiри в закон, правова нестiйкiсть, небажання, а часом i невмiння боротися за свої права за всiма правилами закону призводить до того, що державний службовець, намагається неправовими засобами вирiшити конфлiкт, що виник. Такi дiї можуть виражатись у негативнiй мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв. У цьому випадку, як вiдомо, сила права уже не працює, а дiї працiвника часом межують уже з правопорушеннями [18, с. 140; 17, с. 103].
В умовах формування в Українi правової держави i громадянського суспiльства взаємодiя спецiальних категорiй державних службовцiв i населення стає власне формою соцiального контролю за дiяльнiстю державних органiв. Сьогоднi загальновiдомi факти нетактовної поведiнки, бездушностi та безкультурностi пiд час виконання службових обов’язкiв, порушення законностi, зволiкання при розглядi заяв i повiдомлень про правопорушення, зловживання владою, що наявнi серед особового складу спецiальних категорiй державних службовцiв, iнодi набувають значного резонансу, пiдривають мотивацiю дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв, довiру до неї, викликають законнi скарги з боку громадян. Саме тому необхiднiсть створення системи соцiального контролю за дiяльнiстю органiв правопорядку диктується потребами захисту прав i свобод громадян, що зростають [2, с. 7].
Виховання кадрiв – це важливий елемент роботи i складова кадрової функцiї. Сьогоднi вона потребує особливої уваги. У зв’язку з лiквiдацiєю пiдроздiлiв полiтико-виховної роботи створився певний вакуум у здiйсненнi такої складової кадрової функцiї, як виховання. Так, наприклад, згiдно з наказом МВС України “Про пiдвищення рiвня загальної i професiйної культури, службової етики працiвникiв органiв внутрiшнiх справ та роль керiвникiв в органiзацiї виховної роботи” вiд 12. 09. 92 р. в органах внутрiшнiх справ мають розроблятися комплекснi програми, спрямованi на пiдвищення загальної i професiйної культури особового складу [19]. Вiдповiдальнiсть за стан виховної роботи з особовим складом покладена на керiвникiв органiв внутрiшнiх справ, їх заступникiв, начальникiв структурних пiдроздiлiв i служб. Зазначено також, що особиста участь керiвникiв у вихованнi пiдлеглих є невiд’ємною складовою їх службової дiяльностi. Методичне забезпечення цiєї дiяльностi покладено на апарати по роботi з особовим складом. У Концепцiї розвитку системи Мiнiстерства внутрiшнiх справ, на жаль, проблемi виховання не придiлено належної уваги, у цiй Концепцiї навiть вiдсутнiй сам термiн “виховання”. Без вирiшення цiєї проблеми сподiватися на значне покрашення роботи органiв внутрiшнiх справ важко [8].
Виконання складних i вiдповiдальних завдань базується, перш за все, на дотриманнi особовим складом службової дисциплiни. Саме цей чинник забезпечує належну мотивацiю дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв, органiзованiсть i готовнiсть до швидких i рiшучих дiй з охорони правопорядку. А ефективний результат боротьби зi злочиннiстю – це запорука престижу спецiальних категорiй державних службовцiв, у тому числi на мiжнароднiй аренi, тому важливiсть цих питань постiйно зростає. Будь-яке вiдхилення працiвника вiд норм поведiнки тягне втрату довiри до спецiальних категорiй державних службовцiв, стримує звернення громадян до наших органiв [12, с. 108].
дає змогу вiдзначати позитивнi та негативнi риси подiй i явищ, спiввiдносячи власнi погляди з усiєю наявною iнформацiєю i не вiддаючи при цьому переваги у кiнцевiй оцiнцi власному ставленню. Толерантнiсть правоохоронця – це ознака його розуму, культури, професiоналiзму. Ядром системи якостей правоохоронця, “констант”, що визначають його професiоналiзм, є особистiсний блок мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв [9, с. 108]. Треба вiдзначити, що в науковiй лiтературi не iснує єдиного унiфiкованого набору таких якостей, проте бiльшiсть дослiдникiв пiдкреслюють необхiднiсть наявностi в структурi особистостi правоохоронця таких елементiв, як здатнiсть спiвчувати iншiй людинi; доброзичливiсть; чутливiсть; безкорисливiсть; терпимiсть; полегкiсть щодо рiзних нестандартних проявiв поведiнки, зовнiшнього вигляду i способу мислення будь-якої людини; принципова вимогливiсть до себе та iнших; переконанiсть у необхiдностi служiння народу в цiлому, а не окремим його прошаркам; творчий склад розуму; здатнiсть прораховувати варiанти можливих наслiдкiв дiй людей, їх протистоянь чи, навпаки, об’єднань. До того ж пiдкреслимо, що така дiяльнiсть потребує великого самовладання навiть у найскрутнiших ситуацiях, спiввiдносити свою поведiнку, спрямовану на iнших людей, iз суспiльними моральними та правовими нормами в процесi мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв.
Таким чином, константнi елементи феномену професiоналiзму (сукупнiсть професiйно-особистiсних характеристик) визначають необхiднi та достатнi суб’єктивнi умови його становлення, тобто створюють “форму” мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв. Наповнити же цю “форму” реальним “змiстом”, розкрити механiзм формування та реалiзацiї професiоналiзму в правоохороннiй дiяльностi можна лише завдяки варiативним елементам – професiйнiй культурi та етицi [7, с. 109].
У науковiй лiтературi iснує декiлька трактувань поняття професiйної культури правоохоронця. Однi автори визначають її як сукупнiсть властивостей i якостей (загальнодюдських, класових, професiйних тощо), що знаходять зовнiшнiй прояв у правоохороннiй дiяльностi [14, с. 157]; iншi – прихильники дiяльнiсного пiдходу: до професiйної культури вiдносять квалiфiковане, сумлiнне i ретельне виконання трудових процесiв [5, с. 98]; третi додають туди ще елементи психологiчної та педагогiчної культури [1]. Ми розглядаємо професiйну культуру спецiальних категорiй державних службовцiв як рiвень оволодiння спiвробiтником знаннями, способами та методами правоохоронної дiяльностi та використання їх на практицi вiдповiдно до рiвня розвитку власної мiкрокультури в мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв.
Як вважає Н. П. Матюхiна, головним напрямком соцiальної роботи з особовим складом спецiальних категорiй державних службовцiв є: створення адекватних соцiальних умов для професiйної дiяльностi працiвникiв, їх вiдпочинку; органiзацiя виховної, культурно-дозвiльної та спортивно-оздоровчої роботи; участь у профорiєнтацiйнi дiяльностi та профвiдборi; сприяння професiйнiй адаптацiї працiвникiв; профiлактика явищ професiйної деформацiї в їх середовищi; проведення медико-соцiальної роботи; соцiальна реабiлiтацiя працiвникiв, що зазнали психiчної та фiзичної травми, стресу, переживають кризовi ситуацiї; забезпечення дiєвого соцiального та правового захисту особового складу; соцiальний патронаж ветеранiв похилого вiку, працiвникiв, що отримали поранення, сiмей загиблих; забезпечення в пiдроздiлах спецiальних категорiй державних службовцiв морально-психологiчного клiмату, формування у працiвникiв певних соцiальних умiнь та навичок [15, с. 65-70].
У ст. 7 Дисциплiнарного статуту органiв внутрiшнiх справ України зазначено, що службова дисциплiна базується на високiй свiдомостi та зобов’язує кожну особу рядового i начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працiвника органiв внутрiшнiх справ України, статутiв i наказiв начальникiв; захищати й охороняти вiд протиправних замахiв на життя, здоров’я, права та свободи громадян, власнiсть, довкiлля, iнтереси суспiльства i держави; поважати людську гiднiсть, виявляти турботу про громадян i бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професiйної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовiй дiяльностi бути чесним, об’єктивним i незалежним вiд будь-якого впливу громадян, їх об’єднань та iнших юридичних осiб; стiйко переносити всi труднощi та обмеження, пов’язанi зi службою; постiйно пiдвищувати свiй професiйний та культурний рiвень; сприяти начальникам у змiцненнi службової дисциплiни, забезпеченнi законностi та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службi та iнших громадян, бути ввiчливим, дотримуватися правил внутрiшнього розпорядку, носiння встановленої форми одягу, вiтання та етикету; з гiднiстю i честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманнi громадського порядку, припиняти протиправнi дiї осiб, якi їх учиняють; берегти та пiдтримувати в належному станi переданi їй в користування вогнепальну зброю, спецiальнi засоби, майно i технiку [8].
Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть полягає в накладеннi на спецiальних категорiй державних службовцiв, якi порушили службову дисциплiну, дисциплiнарних стягнень, передбачених Дисциплiнарним статутом. Слiд зауважити, що пiдстави дисциплiнарної вiдповiдальностi спецiальних категорiй державних службовцiв у науковiй лiтературi визначаються по-рiзному. Найчастiше такою пiдставою називається дисциплiнарна провина, пiд якою розумiється як порушення встановлених службових правил поведiнки, так i порушення норм права чи етики в побутi, що, у свою чергу може негативно впливати на мотивацiю дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв [8, с. 11].
Дисциплiна охоплює всi напрями та форми дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв, виконання працiвниками службових обов’язкiв; поведiнку їх у побутi, громадських мiсцях. Тому ми погоджуємося з думкою Ю. П. Битяка, який зазначає, що “i поза часом виконання службових обов’язкiв державний службовець зобов’язаний дотримуватися службової етики” [3, с. 97-103]. Вважаємо, що пiдвищенi вимоги до способу життя, мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв у позаслужбовий час пояснюються пiдвищеною увагою громадян до дiяльностi цих органiв. В очах пересiчних громадян дiяльнiсть спецiальних категорiй державних службовцiв поєднує в собi риси як громадянина, так i суб’єкта державної дiяльностi (посадової особи державних органiв) з урахуванням специфiки останньої у правоохороннiй сферi та пов’язаних з цим особливих вимог.
пiд час спiлкування з людьми. Керiвники органiв i пiдроздiлiв спецiальних категорiй державних службовцiв повиннi орiєнтувати особовий склад на те, щоб вiн особливо уважно i тактовно поводився пiд час спiлкування з населенням. Саме в спiлкуваннi з населенням формується авторитет працiвника зазначених органiв. Вимоги щодо тактовного ставлення спецiальних категорiй державних службовцiв до громадян мiстяться в Етичному кодексi, що, у свою чергу є позитивним мотивом в дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв, України [5].
неупереджено, з почуттям поваги до їх людської гiдностi, не допускаючи при цьому жодних проявiв дискримiнацiї на ґрунтi статi, раси, вiку, мови, релiгiї, нацiональностi, громадянства, соцiального походження, освiти, матерiального стану, полiтичних та iнших переконань; не допускати проявiв жорстокого або принизливого ставлення до людей, поважати їх природне право на життя, законнi права на свободу думки, совiстi, самовираження, збереження здоров’я, мирного зiбрання, володiння майном тощо; повсякчас бути готовими до надання людям допомоги i захисту в межах службових повноважень та виходячи iз загальнолюдських морально-етичних позицiй; у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистiй поведiнцi бути зразком чесностi, чемностi, тактовностi, зовнiшньої охайностi й внутрiшньої дисциплiнованостi, культури спiлкування, зокрема мовної [4].
До того ж у Кодексi честi спiвробiтника органiв внутрiшнiх справ України говориться: “своїми вчинками i поведiнкою, способом життя пiдтверджувати високi принципи безкорисливостi, чесностi i скромностi в суспiльному та особистому життi, нетерпимо ставитись до яких-небудь аморальних проявiв” [7].
Як вiдомо, ефективне правове регулювання певних груп суспiльних вiдносин адмiнiстративно-правовими нормами може бути досягнуто лише внаслiдок одночасного вдосконалення змiсту й форми нормативно-правових приписiв, тобто шляхом здiйснення їх систематизацiї, у тому числi й норм, якi передбачають дисциплiнарну вiдповiдальнiсть рiзних категорiй державних службовцiв, i, крiм iншого, мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв. Звичайно, робота iз систематизацiї нормативно-правових актiв через свою особливiсть займає багато часу, практика правозастосування та її узагальнення вiдстає вiд нормотворчого процесу в окремих галузях управлiння. Звiдси цiлком зрозумiла циклiчнiсть у розвитку нормативно-правового регулювання iнститутiв юридичної вiдповiдальностi в Українi [8, с. 177].
Кодексу поведiнки i дисциплiнарної вiдповiдальностi державних службовцiв, а в подальшiй перспективi – Кодексу державної служби, що будуть позитивно впливати на мотивацiю дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв [1, с. 71].
етики працiвникiв органiв внутрiшнiх справ та ролi керiвникiв в органiзацiї виховної роботи” вiд 12. 09. 92 р. Пiдкреслюючи значення та вiдповiдальнiсть виховної дiяльностi в ОВС, у наказi зазначалось, зокрема, що участь керiвникiв у вихованнi працiвникiв потрiбно вважати невiд’ємною складовою їх службової дiяльностi. Вiдповiдно до наказу, керiвний склад органiв, пiдроздiлiв та навчальних закладiв МВС України зобов’язувався проводити iндивiдуальну виховну роботу з пiдлеглими, контролювати питання пiдвищення професiйного, освiтнього та культурного рiвня працiвникiв, поведiнку на службi та в побутi, застерiгати вiд небажаних та таких, що компрометують, зв’язкiв [19].
наставництво. Вiд пiдлеглих вимагалося пiдвищувати рiвень культури спiлкування i поведiнки у громадських мiсцях, покращувати стройову виправку i зовнiшнiй вигляд, виявляти турботу про духовний i моральний стан працiвникiв. У наказi зверталась увага також на необхiднiсть розвивати та вдосконалювати такi форми етичного й естетичного виховання працiвникiв ОВС, як школи i унiверситети культури, читацькi конференцiї i клуби за iнтересами, фестивалi самодiяльної творчостi тощо[16, c. 18-19].
Важливе мiсце в процесi пiдвищення мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв має займати система виховної та соцiально-психологiчної роботи, яка сьогоднi створюється, її треба розумiти як комплекс заходiв, що здiйснюються практичними органами, а також спецiальними психолого-педагогiчними пiдроздiлами з таких питань: професiйно-орiєнтацiйна робота серед населення з метою пропаганди дiяльностi правоохоронних органiв та професiйний вiдбiр кадрiв для навчання та роботи спецiальних категорiй державних службовцiв; психолого-педагогiчна пiдготовка спiвробiтникiв; психолого-педагогiчний супровiд дiяльностi працiвникiв на всiх етапах навчання та служби; психологiчне забезпечення заходiв з охорони громадського порядку, розробка текстiв звернень, листiвок, пам’яток; проведення переговорiв з населенням; навчання учасникiв таких заходiв методам та прийомам самомобiлiзацiї; розробка рекомендацiй з формування готовностi особового складу до дiй в екстремальних умовах; психологiчна реабiлiтацiя спiвробiтникiв, що постраждали при виконаннi службових обов’язкiв; соцiально-психологiчний захист працiвникiв та їх сiмей тощо [21, с. 65].
Слiд зазначити, що виконання спецiальними категорiями державних службовцiв своїх оперативно-службових та виховно-профiлактичних функцiй проходить сьогоднi в умовах постiйно пiдвищеного психоемоцiйного напруження, характеризується частим виникненням екстремальних ситуацiй, що зумовлює значне зростання психiчних навантажень на кожного спiвробiтника. Так, навантаження на основний оперативний склад органiв внутрiшнiх справ за минулий рiк збiльшились у 2–5 разiв i в середньому по Українi в 2–3 рази перевищують науково обґрунтованi норми. Наприклад, на одного слiдчого припадає в середньому 80 справ, що перебувають у провадженнi. За даними МВС України, щоб зменшити навантаження на одного працiвника органiв внутрiшнiх справ, потрiбно видiлити 124 тисячi штатних одиниць. Вирiшення цiєї проблеми, пiдбiр та пiдготовка квалiфiкованих кадрiв у бажанiй кiлькостi займе, звичайно, багато часу. Тому необхiдно шукати шляхи позитивної мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв щодо формування у майбутнiх працiвникiв психологiчної стiйкостi до можливих фiзичних та психiчних перевантажень [9, с. 48].
то, згiдно з проведеними дослiдженнями, професiя мiлiцiонера займає друге мiсце – 7,7 бала (професiя шахтаря – 8,3 бала). Дiйсно, дiяльнiсть багатьох служб спецiальних категорiй державних службовцiв, перш за все оперативних, пенiтенцiарних, проходить у мiнливих умовах, характеризується частим виникненням екстремальних ситуацiй, пов’язана з ризиком для життя. Вплив цих умов, психiчнi перевантаження призводять спiвробiтникiв до стану, який називається “стрес”. Вiн виникає в перiод небезпеки, страху, невдач, втрати надiї, перспективи, спричинює вкрай негативний вплив на органiзм, гальмує продуктивну дiяльнiсть спiвробiтника, принижує його працездатнiсть, травмує психiку, а через неї й iншi системи органiзму, i в цiлому веде до психологiчної та професiйної деформацiї [9, с. 49].
ВИСНОВОК
на роботi, вдома, у громадських мiсцях, створить iмiдж iнтелiгентної людини та квалiфiкованого юриста-професiонала та впливати на успiшну мотивацiю дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв, Суворе дотримання правил етикету – важлива умова високої культури поведiнки спецiальних категорiй державних службовцiв, але навiть скрупульозне знання i дотримання правил етикету не гарантує належної поведiнки людини, бо конкретнi обставини настiльки рiзноманiтнi, що жоднi правила й норми не в змозi охопити їх повнiстю. Щоб уникнути всiх помилок в мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв, необхiдно виробити в собi вiдчуття емоцiонального спiвпереживання людям; це називають тактом, i лише розвинуте почуття такту дасть змогу правоохоронцю визначити належнi мiру в словах i вчинках, у виявi iнтересу i поваги до громадян нашого суспiльства. На сьогоднi при закрiпленнi комплексу службових обов’язкiв i прав спецiальних категорiй державних службовцiв приписи закону ґрунтуються на принципi поваги i дотримання прав людини, що вiдповiдає нормам Кодексу поведiнки посадових осiб з пiдтримання правопорядку, який було затверджено Резолюцiєю Генеральної Асамблеї ООН вiд 17. 12. 79 р. Оцiнюючи свої можливостi стосовно служби в правоохоронних органах, молодь примiряє їх не стiльки до всiєї системи правоохоронних органiв в цiлому, скiльки до мотивацiї дiяльностi спецiальних категорiй державних службовцiв.
ЛІТЕРАТУРА
1. Пєтков С. В. Ефективний менеджмент в органах внутрiшнiх справ : монографiя / С. В. Пєтков. – Сiмферополь : Таврiя, 2004. – 564 с.
1. Пєтков С. В. Сучаснi менеджери i менеджмент у державному управлiннi / С. В. Пєтков // Вiсник Запорiзького юридичного iнституту. – 2003. – №4.– С. 84–94.
2. Пєтков С. В. Шляхи пiдвищення ефективностi управлiнських рiшень в ОВС України / С. В. Пєтков // Вiсник Запорiзького юридичного iнституту. – 2005. – №3. – С. 48–56.
3. Положення про Нацiональну раду з питань державного управлiння та мiсцевого самоврядування : затверджено Указом Президента України вiд 03. 05. 2006 р. № 340/2006 [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.rada.gov.ua.
ресурс] –
5. Положення про пiдготовку науково-педагогiчних i наукових кадрiв : затверджено постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 01. 03. 1999 р. № 309 [Електронний ресурс] – Режим доступу : www.rada.gov.ua.
6. Савченко А. В. Мотив i мотивацiя злочину : монографiя / А. В. Савченко. – К. : Атiка, 2002. – 144 с.
7. Серьогiн С. Органiзацiя кар’єри державного службовця як засiб попередження i запобiгання корупцiї / С. Серьогiн, В. Хлуткова // Вiсник УАДУ. – 1999. – № 4. – С. 100–105.
8. Синявська О. Ю. Органiзацiйно-правовi засади забезпечення життєдiяльностi персоналу органiв внутрiшнiх справ України : автор. дис. на здобуття наукового ступеня докт-ра. юр. наук за спец. : 12. 00. 07 / О. Ю. Синявська ; Харкiвський нац. ун-т внутрiшнiх справ. – Х., 2008. – 42 с.
10. Тейлор Ф. У. Наукова органiзацiя працi / Ф. У. Тейлор // Наука управляти: з iсторiї менеджменту. Хрестоматiя : навч. посiбник / [упоряд. Л. І. Козiй, М. І. Матрохiна, П. Л. Пироженко]. – К. : Либiдь, 1993. – 304 с.
11. Темченко В. Психологiчнi основи теорiї та принципи етики працiвникiв мiлiцiї / В. Темченко // Право України. – 2002. – № 5. – С. 26–28.
України в областях, м. Севастополi та на транспортi : затверджено наказом Мiнiстерства внутрiшнiх справ України вiд 25. 11. 2003 р. № 1458 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.mvs.gov.ua.
юридичного iнституту. – 2001. – № 4. – С. 3–11.
15. Шмаленко Ю. І. Особливостi службового етикету працiвникiв мiлiцiї / Ю. І. Шмаленко // Вiсник Одеського iнституту внутрiшнiх справ. – 2005. – №3. – С. 245–251.
16. Щербина В.І. Дисциплiнарна вiдповiдальнiсть державних службовцiв органiв внутрiшнiх справ : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : 12. 00. 05. / В. І. Щербина ; Унiверситет внутрiшнiх справ. – Х., 1998. – 22 с.
17. Щодо посилення взаємозв’язку вiдомчої науки з практичною дiяльнiстю пiдроздiлiв МВС України : розпорядження МВС України вiд 10. 09. 2003 р. № 461 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.mvs.gov.ua.
практичної дiяльностi та пiдготовки кадрiв органiв внутрiшнiх справ”. – К., 1994. – С. 65–68.
19. Веснин В. Р. Основы менеджмента : курс лекций / В. Р. Веснин. – М., 1996. – 440 с.
21. Вивчення громадської думки як внесок до адмiнiстративної реформи / [пер. з анг. С. Ю. Полянського]. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 192 с.
23. Воронько О. А. Керiвнi кадри: державна полiтика та система управлiння : навчальний посiбник / О. А. Воронько. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. – 156 с.
|
