Функцiї моралi
Київський педагогiчний унiверситет iм. Б. Д. Грiнченка
Кафедра фiлософiї
Індивiдуальне навчально-дослiдне завдання
"Етика та естетика"
на тему:"Функцiї моралi"
Виконала:
студентка групи 47-ПН
Швайчук Олена
Перевiрила:
викладач Лаврова Л. Я.
Київ, 2009
ПЛАН
ВСТУП
Функцiя усуспiльнення людини
Оцiнно-iмперативна функцiя моралi
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Поняття "мораль" надзвичайно багатозначне. Існує кiлька десяткiвпевної моралi. Найчастiше пiд мораллю розумiють один з основних способiв нормативної регуляцiї дiй людини в суспiльствi, а також особливу форму суспiльної свiдомостi i вид суспiльних вiдносин.
вiд природи, то людина - iстота iсторичне - складає свою долю сам. Для нього немає раз i назавжди написаного закону. Що є людина, нiколи не може бути вирiшено остаточно, бо нi iсторiя, нi наша особиста доля ще не завершенi.
Щогодини ми стаємо iншими, удосконалюємося за програмою, якої щенi, яку ми самi собi пишемо. Справа не в тому, щоб придумати модель майбутнього i вирiшити, як ми збираємося жити. Набагато важливiше вирiшити, якими будемо ми самi, що буде вважатися людяним i належним людинi. Якi будуть не тiльки нашi права, але i обов'язки? Ким ми повиннi стати, щоб у повною мiрою називатися людьми? Людина завжди на шляху цього пошуку, такий iстинно людський шлях i є мораль[2].
Прагнучи гармонiзувати вiдносини мiж людьми, суспiльство регулює їх рiзними засобами, зокрема й за допомогою моральних вимог. При цьому iндивiд з його прагматичними егоїстичними iнтересами часто розглядається як така ланка суспiльства, що заважає його гармонiзацiї. Проте кiнцевою метою функцiонування суспiльства є формування людини як цiлiсної, всебiчно розвинутої особистостi. Цю роль виконує насамперед мораль, яка ґрунтується на принципi, згiдно з яким людина є найвищою цiннiстю.
Функцiональний аналiз моралi дає змогу розкрити деякi її гранi. Мораль як унiверсальний регулятор поведiнки людини, вiдносин мiж людьми виконує найрiзноманiтнiшi функцiї, якi обумовлюються сферою, характером вияву життєдiяльностi особи, соцiальних груп, суспiльства[5].
Основнi функцiї моралi. Регулятивна функцiя
Серед найважливiших функцiй моралi виокремлюють регулятивну, оцiнно-iмперативну, комунiкативну, пiзнавальну, виховну, орiєнтуючу та iн. Цей подiл умовний, оскiльки перелiченi функцiї часто перетинаються. Так, регулятивна функцiя включає в себе оцiнно-iмперативну й орiєнтуючу, а виховна — мотивацiйну й деякi iншi. До того ж суто функцiональний пiдхiд до вивчення моралi таїть у собi загрозу її недооцiнювання: мораль, а водночас i найвищi вселюдськi цiнностi, можуть розглядатися як засiб досягнення локальних цiлей — прагматичних, полiтичних тощо.
роздiлення її за вiдношенням до практики-поведiнки на сферу суспiльної свiдомостi, початково тлумачену як протилежну iндивiдуальнiй свiдомостi, тягне за собою уявлення, що норми, приписи, правила виробленi суспiльством у процесi практики, а iндивiдовi належить їх засвоїти. Ставши пiсля засвоєння норм суспiльним iндивiдом, вiн у моральному вiдношеннi оцiнює ситуацiю, робить вiльний вибiр, i одтепер уже свiдомо реалiзує їх у поведiнцi. В цьому й полягала суть тлумачення регулятивної функцiї моралi.
вибiр або не пiдтвердив його в своїй поведiнцi, то громадська (а не суспiльна) думка активiзувалася в бiк радикальних i за своєю суттю адмiнiстративних форм покарання, оформлюваного як думка трудового колективу. Так i розумiлася в етицi свобода морального вибору та вiдповiдальностi людини, а регулятивна функцiя моралi по сутi означала приборкання iндивiда (запевно не суспiльної iстоти) суспiльними (оскiльки вони виробленi суспiльством) моральними нормами.
Вiдомо, що в життi суспiльства взаємодiють двi протилежнi тенденцiї: упорядкованiсть, що забезпечує його стабiльнiсть, i хаос, який загрожує його iснуванню. Щоб усунути цю загрозу, суспiльство вдається до рiзних регулятивних засобiв — права, полiтичних й адмiнiстративних механiзмiв. Проте силовi важелi регулювання життя суспiльства не завжди дають бажаний ефект. До того ж при їх використаннi часто iгнорують необхiднiсть рахуватися iз вселюдськими цiнностями i провiдну iстину моралi, яка проголошує основною цiннiстю людину. А це негативно впливає й на розвиток суспiльства. Мораль регулює поведiнку як окремої людини у всiх сферах її життєдiяльностi (на вiдмiну вiд права, полiтики, релiгiї тощо), так i рiзних соцiальних суб'єктiв, суспiльства в цiлому. Вона ставить перед людиною, iншими соцiальними суб'єктами максимальнi вимоги, що йдуть вiд морального iдеалу. Кожен будує свою позицiю, орiєнтуючись на моральнi цiнностi. Моральнi цiнностi виступають центром духовного свiту людини, спiльнот й здебiльшого впливають на їх полiтичнi, правовi, релiгiйнi, етичнi погляди, оцiнки, позицiї. Це й спричинює саморегулювання соцiальної поведiнки, дiяльностi людей. Автономнiсть моральної свiдомостi дозволяє людинi обирати лiнiю поведiнки, не посилаючись на авторитет або закон. У критичних, екстремальних ситуацiях моральнiсть залишається єдиною опорою людини. Регулятивна функцiя моралi пов'язана iз свiтоглядною, оцiнювальною, iншими, спирається на них й забезпечує погодження поведiнки iндивiдiв й iнших соцiальних суб'єктiв[5].
— повноцiнний вияв у моралi свободи, самостiйностi особистостi. Жоден iз засобiв регулювання людської поведiнки не здатен забезпечити такої їх реалiзацiї;
— унiверсальнiсть, однакова зорiєнтованiсть на кожну людину;
— поширенiсть на всi сфери життя людини;
— заснованiсть на протиставленнi належного (iдеального) iснуючому;
— постановка перед людиною максимальних вимог. Здебiльшого вони є нездiйсненними, оскiльки iдеалу не можна досягти;
— опора на громадську думку i внутрiшнє переконання особистостi, передусiм — на її сумлiння;
— пов'язанiсть переважно з духовними санкцiями, насамперед з громадською думкою та особистим самоосудом чи схваленням своєї поведiнки.
Поведiнка людей регулюється й iншими позаiнсти-туцiйними засобами, насамперед звичаями, якi iсторично передують моралi.
Звичай— вид суспiльної дисциплiни, яка iсторично (i стихiйно) склалася i поширилася в суспiльствi чи колективi; загальний, звичний стиль дiй i вчинкiв, якого повиннi дотримуватися iндивiди, групи, суспiльство загалом.
У людському життi, попри всю його рiзноманiтнiсть i ускладненiсть, ситуацiї часто повторюються, що вимагає вiд людини однотипних вчинкiв. Загальноприйнятi у конкретному суспiльствi прийоми i способи працi, форми суспiльно-полiтичної дiяльностi, шлюбно-сiмейного життя, взаємини людей у побутi, релiгiйнi ритуали тощо — усе це утворює звичаї в найширшому розумiннi. У вузькому розумiннi звичаями вважають дiї, якi вiдтворюються масами стихiйно. Саме їх часто ототожнюють з мораллю, а ще частiше — з моральнiстю.
Звичаї вiдрiзняються вiд моралi насамперед неможливiстю вибору, оскiльки людина змушена дiяти так, як це прийнято у конкретнiй спiльнотi. На вимогу "Роби так, як мусять робити всi iншi люди" людина чинить вiдповiдно до моральних вимог i своїх переконань, насамперед вiдповiдно до свого сумлiння, тобто здiйснює вибiр. Якщо мораль рiзко протиставляє належне сущому, то звичай їх ототожнює: "Роби так, як роблять усi iншi". Звичаї вiдiграють важливу роль у життi суспiльства, оскiльки вони є наймасовiшою формою регуляцiї людського життя. Адже в буденних ситуацiях людина спiлкується, дiє згiдно з певними, звичними для неї, її спiльноти, середовища загалом, традицiями. Лише в неординарних ситуацiях, коли вчинок пов'язаний iз необхiднiстю вибирати, людина не може покладатися на звичне, тобто на звичай, шукаючи адекватних рiшень у сферi моралi. У цiй ситуацiї доводиться робити самостiйний вибiр — вибiр моральний.
Як i мораль, звичай є необхiдним засобом регулювання поведiнки людей. Вiн об'єднує, цементує спiльноту, визначає буденнi взаємини її iндивiдiв, формуючи та оберiгаючи її традицiї, а вiдповiдно, i забезпечуючи її стабiльнiсть. Мораль або пiдсилює роль звичаю, якщо для неї такий стан речей виправданий, або дiє опонуюче щодо невиправданого, на її погляд, звичаю, намагаючись подолати його. Правда, засудження мораллю конкретного звичаю не завжди виправдане, оскiльки й мораль не є абсолютною досконалiстю. Оптимально, коли дiя, що вiдповiдає звичаю, реалiзується згiдно з моральним вибором. Тодi вона перестає бути звичаєвою, а стає вчинком, тобто моральним феноменом.
Крiм позаiнституцiйних, iснують iнституцiйнi форми регулювання поведiнки людей зi своїми специфiчними нормами. Основною з них вважають право, норми якого встановлюються i проголошуються вiд iменi держави.
Мораль i право мають у собi багато подiбного i водночас вiдмiнного, специфiчного.
Спiльними для моралi i права є такi особливостi:
— належнiсть до форм суспiльної свiдомостi;
— функцiонування як систем вiдносно стiйких норм, якi регулюють поведiнку людей i поширюються, принаймнi формально, на всiх громадян суспiльства;
— моральна свiдомiсть (як i естетична) має особистiсний характер, тому моральнi вимоги iнтерiоризуються iндивiдом у самовимоги. Правовi норми реалiзуються як обов'язкова для iндивiда воля держави, будучи переважно зовнiшнiми щодо нього;
— правовi норми поширюються на всiх членiв суспiльства (його громадян), а моральнi — на всiх людей;
— правовi норми мають iнституцiйний статус, а моральнi — позаiнституцiйний (народжуються, як правило, стихiйно i живуть у суспiльнiй свiдомостi);
— моральнi норми є усними, а правовi — викладають на письмi (крiм звичаєвого права);
Кожнiй людинi доводиться самостiйно iнтерпретувати норми моралi, особливо в нетипових життєвих ситуацiях i завдяки цьому ставати їх спiвтворцями. Незавершенiсть i усний характер моральних норм робить їх унiверсальними, придатними для всiх випадкiв життя;
— реалiзацiя норм права забезпечується за необхiдностi заходами примусу (адмiнiстративними, кримiнальними й економiчними санкцiями) за допомогою правосуддя, яке здiйснюється службовими особами. Вимоги моралi пiдтримуються силою громадської думки i особистiсною переконанiстю iндивiдiв. Моральна санкцiя здiйснюється засобами духовного впливу, причому не окремими людьми, надiленими певними особливими повноваженнями, а всiєю соцiальною групою, суспiльством чи й людством загалом;
— кожний антисуспiльний вчинок (проступок) заслуговує на моральний осуд, але не всi вони пiддаються кримiнальному покаранню.
Функцiя усуспiльнення людини
спонукає етику до теоретичної розробки моралi, знання якої вiдкрили б закон свободи вибору й моральної вiдповiдальностi людини як головну детермiнанту її людського благополуччя, як закон людського буття, прочитаний у його позитивному розумiннi древнiми, як абсолютний моральний iмператив, котрий свiдчить, що головною функцiєю моралi є усуспiльнення (соцiалiзацiя) людини.
покладається на неї iз зовнi, не визначається поза нею покладеними критерiями, а є проявом її суспiльної сутностi, її внутрiшньої свободи.
Свобода морального вибору здiйснюється в межах моральної дiяльностi, розкривається в суворiй логiцi моральної дiяльностi, вироблених перевагах згiдно з критерiєм добра i зла. Це означає, що у ставленнi до iншого як до людини суб'єкт морального вiдношення вибирає через мотиви вибору спосiб, яким здiйснюється вибiр (спiвпереживання, спiвчутливiсть), у цiлепокладаннi результату вибору. Взятих у цiлому й у кожному з них людина вибирає: бути їй моральним суб'єктом, справдi суспiльним, людським iндивiдом, а чи суб'єктом без моральностi, частковим, функцiональним, позбавленим власного стрижня, людського смислу.
Природно, що розумiти це треба як процес взаємопов'язаних мiж собою уподобань, переваг. Здiйснюванi, наприклад, у логiцi iндивiдуалiзму прояви зверхностi у ставленнi до iншого спираються на мотиви утвердження над ним закономiрного, коли iнша людина є не метою, а засобом. І не в прилученнi до неї як до iншого вбачається утвердження себе, не в почуттi спiльностi уявляється результат, а в самоствердженнi цiною iншого, в розсуспiль-неннi, в зверхностi, переживанiй у почуттi самовдоволення. Отже, йдеться не про одноразовий акт. Якби це було так, iмперативнiсть закону ставлення до iншого як ставлення до себе давно б усвiдомилася людством у своїй глибинi i серйозностi. Ця iстина виявляється в пророцтвах мудрецiв усiх культур i всiх релiгiй, але зостається не усвiдомленою в своєму значеннi для людських доль.
Свобода морального вибору, детермiнована суспiльною сутнiстю людини, накладувана нею ж i по вiдношенню до неї вiдповiдальнiсть є вiдповiдальнiсть перед собою за об'єктивний результат вибору, виражений у тому, яким став iндивiд у людському розумiннi.
Реалiзуючи, присвоюючи свою суспiльну сутнiсть у подальших вiдношеннях до iнших (у межах знятої сприйнятливостi, розвиненостi моральних почуттiв) на рiвнi доступних йому контактiв, iндивiд буде в цих межах дружити, кохати, переживати своє життя, тим i вiдповiдаючи за зроблений вибiр.
Свобода морального вибору й вiдповiдальностi людини є законом морального способу iснування суспiльної сутностi людини, iстинної форми її буття. Об'єктивний характер закону, що визначає його належнiсть до законiв, за якими вiдбувається еволюцiйний розвиток людства, пiдтверджується тим, що його реалiзацiя здiйснюється в єдностi мети i засобiв її досягнення. Детермiнований суспiльною сутнiстю людини, моральний спосiб її безпосереднього iснування розвивається в заданому цiєю сутнiстю напрямi становлення людини в процесi її усуспiльнення. В цих межах здiйснюваний у моральнiй дiяльностi вибiр виражає певну мету й вiдповiднi їй засоби її досягнення.
знiмається в новiй метi як її основа. Незалежно вiд того, в якому аспектi й на якому рiвнi виявляється ставлення до iншого як до людини, мета й вiдповiднi їй засоби в дiалектичнiй єдностi стають пiдвалинами процесу спадкового розвитку людини, її усуспiльнення лише за умови, що цей процес здiйснюється в межах моральної дiяльностi. В цьому розумiннi й залучаються поняття моральна цiль i моральнi засоби стосовно розкриття необхiдностi вiдповiдностi засобiв метi.
На завершення роздумiв про головну функцiю моралi — усуспiльнення людини — необхiдно пiдкреслити таке. Функцiя усуспiльнення людини в процесi моральної дiяльностi має унiверсальне значення для життєдiяльностi людей, її основоположний для суспiльного розвитку смисл розкривається по вiдношенню до того значення, яке вона має для розвитку творчих потенцiалiв людини, її почуттiв i здатностей, для розвитку форм iстинно суспiльного буття людства.
в єдностi моральних цiлi й засобiв.
iншого як до людини, спирається на совiсть людських iндивiдiв та її узагальнене вiдображення в суспiльнiй думцi. Регулятивна функцiя моралi прямо залежить вiд рiвня морального розвитку суспiльства й вiд характеру зв'язку моральностi та моралi.
Вираженi в тлумаченнi моралi iдеологiзованi iнтерпретацiї загальнолюдських моральних цiнностей хоча й мiстили в собi певну спiввiднесенiсть з реальною моральнiстю, враховували її стан навiть у кризовi для моральної дiяльностi перiоди, але брали тiльки тi начала, котрi виражали її загальнолюдський, об'єднувальний, усуспiльнюючий смисл. Суперечливiсть мiж справжньою моральнiстю, людянiстю, вираженою в моральних цiнностях, нормах, принципах, i її iсторично конкретним формалiзованим iснуванням розв'язувалася у викривленому тлумаченнi моральних цiнностей i норм, у пристосуваннi їх до рiвня, доступного сприйняттю. Так, зведення моральної дiяльностi до поведiнки, специфiки моральної свiдомостi, вираженої у формi почуттiв,— до рацiонального осмислення по вiдношенню до здорового глузду — всi такi перетворення змiнювали й особливостi регулятивної функцiї моралi.
Спираючись не на совiсть, а на здоровий глузд, розраховуючи на суспiльну думку не в розумiннi виявлених у нiй загальної совiсливостi, доброзичливостi, керуючись не загальним моральним законом, що постав iз глибин залягання людських почуттiв, людських прихильностей, а перетворивши все це на модель здорової домовленостi та взаємовигiдної поведiнки, регулятивна функцiя моралi стала силою, здатною впливати на зовнiшню благопристойнiсть поведiнки вiдповiдно до системи поведiнкових стереотипiв. І манiпулюючи ними, змiнюючи їх вiдповiдно до моди, регулятивна функцiя моралi виконує роль у спектаклi, поставленому режисером, котрий утратив будь-яке уявлення про творчiсть. Дружба, любов, братерство, героїзм, докори совiстi й високi злети в твореннi добра, обшири, що вiдкриваються у злиттi з людством, залишаються поза сферою її дiї.
Те ж саме вiдбувається з виховно-iдеологiчною функцiєю моралi. Зi сфери свiтоглядної, в якiй моральна дiяльнiсть формувала розумiння людської сутностi буття, вона перемiщується на рiвень iдеологiчного впливу, на зовнiшню органiзацiю проявiв iндивiдiв, у поведiнку, так само регламентується мiркуваннями здорового глузду й вiдповiдно до цього справляє виховну дiю. Але з таким чином органiзованого суспiльного порядку проривається вiдчай самотностi, спустошенiсть або навiть байдужiсть не реалiзованої спiвпричетностi зi свiтом, i способи їх подолання криють небезпеки, врегулювати чи зняти якi всi, таким способом здiйснюванi, функцiї моралi в їхньому сьогоднiшньому вираженнi неспроможнi.
Як подолати моральний вакуум? Досягти дружби? Дружба сама постає iз себе, виникає з любовi. Навчитися бачити в iншому — людину, розумiти всi глибиннi процеси її неповторного прояву, бачити в них мету, смисл для своєї з ними спiвпричетностi — головна умова для розвитку "людини розумiючої" — моральної[6].
Свiтоглядна функцiя моралi
Свiтоглядна (або цiннiсно-орiєнтацiйна) функцiя моралiвизначає мораль як складову часину узагальнених та певним чином субординованих поглядiв особистостi, спiльноти, суспiльства на змiст та характер моральних вiдносин. Мораль вмiщує у собi життєво важливi для людини орiєнтири. Вона не тiльки є зведенням правил поведiнки, а ще й обґрунтовує моральнi вимоги. Моральна свiдомiсть виводить людину на вищi моральнi цiнностi, перш за все, на поняття сенсу життя. Це уявлення про призначення людини, мету життя, щастя, гiднiсть тощо, що орiєнтують на втiлення цих цiнностей у лiнiї поведiнки, дiяльностi людини. Для цього моральна фiлософiя має з'ясувати i картину свiту, i мiсце людини у ньому, i ставлення людини до свiту i до себе.
У моральнiй фiлософiї (теоретичному рiвнi свiдомостi) свiтогляднi позицiї базуються на етичних поняттях (добра, зла, справедливостi тощо). Реалiзуючи свої основнi властивостi (iмперативнiсть, нормативнiсть, оцiнювальнiсть), мораль допомагає у формуваннi суспiльного iдеалу, вирiшеннi завдань суспiльного життя, розумiннi процесiв, що вiдбуваються.
Таким чином, мораль iснує як певна i цiлiсна система моральностi, що має власнi засоби впливу на суспiльнi процеси.
Оцiнно-iмперативна функцiя моралi
Суть її полягає в тому, що мораль осмислює дiйснiсть такою, якою вона повинна бути, тобто як iдеальну модель належного. Це осмислення охоплює процедуру морального оцiнювання дiйсностi, насамперед вiдповiдностi поведiнки, вчинкiв людей найвищим уселюдським цiнностям, добру. Наслiдком такого осмислення є вiдповiднi повелiння. Оцiнно-iмперативна функцiя моралi реалiзується через моральну оцiнку (самооцiнку), яка є виразом морального переконання особистостi та громадської думки. Моральна оцiнка здiйснюється за допомогою понять моральної свiдомостi: добро, зло, благо, справедливiсть, совiсть, гiднiсть, честь тощо. У моральнiй свiдомостi реальне, суще зiставляється iз належним, iдеальним. Моральнi оцiнки носять унiверсальний характер, поширюються на всi дiї, вчинки людини, соцiальних суб'єктiв. Мораль оцiнює соцiальнi явища i процеси зi своїх критерiїв.
Комунiкативна функцiя моралi
Справжнього морального значення будь-який вчинок людини може набути тiльки в мiжособистiсних стосунках, у контекстi спiлкування. Поза спiлкуванням немислимi становлення i розвиток людини як особистостi, функцiонування суспiльства загалом. Змiстовнiсть спiлкування людей значною мiрою залежить вiд рiвня їх моральної культури, яка за належних умов виявляється у доброзичливостi, взаємоповазi, приязнi. Саме у такiй площинi реалiзується комунiкативна функцiя моралi. [5]
Виховна функцiя
Четверта основна функцiя моралi - виховання особистостi. Мета морального виховання полягає у формуваннi духовної особистостi, здатної до самовдосконалення. Така особистiсть постає вiльною i вiдповiдальною.
Народжений дитина нi моральний, нi аморальним. І тим i iншим вiн може стати лише в суспiльствi, в колективi, в сiм'ї, в спiлкуваннi.
Моральнiсть просочує кожен крок людини. Вона формує у ньогоуявлення про цiнностi життя та його сенс. Моральнiсть не стiльки привчає до дотримання зводу правил, скiльки виховує саму здатнiсть керуватися iдеальними нормами та "вищими" мiркуваннями. При наявностi такої здатностi до самовизначення людина може не тiльки вибирати вiдповiдну лiнiю поведiнки, але й постiйно розвивати її, тобто самовдосконалюватися.
тим цiкавiше вiн для оточуючих.
Усi конкретнi переваги, якi ми знаходимо у морально вихованої особистостi, випливають з фундаментальної її здатностi дiяти як належить, виходити з цiннiсних уявлень, зберiгаючи при цьому свою автономiю[3].
Пiзнавальна функцiя моралi
Пiзнання життя, вибiр свого шляху здiйснюється з позицiй моральних критерiїв власними зусиллями. Щоб зрозумiти моральний сенс того, що iснує i здiйснюється у життi, необхiдно до нього якось морально ставитись, для чого важливим є пiзнання iсторичної й моральної необхiдностi. Зацiкавлений погляд на свiт, людей, самого себе дає можливiсть оцiнити перспективи, отримати цiлiсне уявлення про сенс людського буття i власного. Так, за допомогою моралi людина пiзнає свiт морального життя, свiй внутрiшнiй свiт, внутрiшнiй свiт iнших людей, власнi та людськi моральнi якостi. Пiзнання здiйснюється з позицiй загальнолюдських моральних цiнностей, морального iдеалу, розумiння соцiального та морального прогресу. Моральнi якостi людини як складники її загальної культури є важливою умовою будь-якого пiзнання, у тому числi, наукового i художнього. У моральному пiзнаннi вiдiграють значну роль моральнi почуття, iнтуїцiя, а також вiра. У процесi пiзнавальної дiяльностi особистостi формуються уявлення про змiст моральних вiдносин на почуттєвому та рацiональному (теоретичному) рiвнях, що дозволяє розумiти моральну сутнiсть iснуючого i прогнозувати розвиток подiй. Завдяки моралi iндивiд одержує першi уявлення про норми поведiнки, якi пред'являє йому суспiльство (не тiльки iнформацiю про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро i зло, честь i гiднiсть тощо. Моральна свiдомiсть загалом належить до буденного рiвня, тому це пiзнання має iнтуїтивний характер. Щоб спростувати скептичне ставлення до пiзнавальної ролi моралi, потрiбно враховувати, що вона є однiєю з могутнiх сил, якi зумовлюють рефлексiю,
тобто осмислення людиною власних дiй i їх законiв; дiяльнiсть самопiзнання, що розкриває специфiку духовного свiту людини. Так, будь-який моральний осуд громадською думкою змушує людину замислитися над вiдповiдною моральною проблемою, а вiдтак i звернутися до етики, тобто теорiї моралi. Моральнi проблеми постiйно оволодiвають свiдомiстю, переживаються, осмислюються. Результати такого осмислення вiдображаються на моральних почуттях. Саме тому їх iнодi називають "почуттями-теоретиками". Отже, чогось людину навчає мораль, а чогось (глибше i ґрунтовнiше) — її теоретичне мислення, пробуджене неспокоєм моральної самосвiдомостi, наприклад муками сумлiння. Зрозумiло, що пiзнавальна функцiя моралi тiсно взаємодiє iз свiтоглядною, оцiнювальною, виховною та є продовженням функцiї соцiалiзацiї[7].
ВИСНОВОК
Слiд зазначити, що видiлення певних функцiй моралi (як i окремий аналiз кожної з них) є досить умовним, оскiльки насправдi вони завжди тiсно злитi один з одним. Поряд iз зазначеними основними функцiями, нерiдко видiляють i iншi, зокрема, комунiкативну, мотивацiйну, прогностичну, оцiночно-iмперативну та iншi. Мораль одночасно регулює, виховує, орiєнтує i т. д.
виховна функцiя мiстить у собi почасти оцiночно-iмперативну, мотивацiйну; пiзнавальна - орiєнтуються i прогностичну i т. д.
Саме в цiлiсностi функцiонування виявляється своєрiднiсть її впливу на буття людини. Для успiшного функцiонування i розвитку моралi важливо вiльний, необмежений прояв всiх її функцiй, їх гармонiйна цiлiснiсть, єднiсть [4].
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Тофтул М. Г. Етика:навчальний посiбник. - К., 2006
2. Гусейнов А. А. Этика: Пiдручник ― М., 2004. 3. Зеленкова І. Л., Бєляєва О. В. Этика: Навчальний посiбник. – М.,1995. 4. Скрипник А. П. Этика: Пiдручник. ― М., 2004.5. Анiсiмов С. Ф. Мораль и поведiнка. - М., 1986.
6. Кант И. Основы метафизики нравственности//Соч.: В 6 т. М., 1964. Т. 4.
|
