РЕФЕРАТ
на тему:
«Людська моральнiсть: обов’язок, честь, гiднiсть, совiсть»
Виконала:
студентка 4-го курсу
Київ-2009
План
1) Моральний обов’язок
2) Поняття честi
3) Людська гiднiсть
Використана лiтература
Моральний обов’язок
Суттєво особливiстю морального погляду на свiт є подiл свiту на свiт сущого i свiт належного – того, що передбачається вимогами моралi, iдеєю добра, але ще не дiстало реалiзацiю.
(Деонтологiя (грец. deon – потрiбне, необхiдне, Logos –слово, вчення) – наука про належне, про те, що має бути).
Важливою для людської моральностi є позитивна цiннiсна орiєнтацiя на благо, добро. Але важливо i те, що в суспiльному життi людей, у вирi випадковостей, конфлiктiв, з котрими стикається людина у своєму безпосередньому iснуваннi, така позитивна цiннiсна орiєнтацiя не може бути збережена без елемента самопримусу, обов’язковостi, вольового зусилля (що якраз i втiлюється в уявленнi про належне). Слiд зважити у повному розумiннi слова. Можна чудового усвiдомлювати, що чомусь, чого тепер немає, належить бути, що якiсь змiни неодмiнно потрiбнi й т. iн. – i водночас самому нiчого не робити для встановлення цього належного й обов’язкового порядку речей i навiть не вiдчувати необхiдностi такого власного втручання. Категорiя обов’язку якраз i фiксує набуття загальним уявленням про належне форми конкретної вимоги, зверненої до людського суб’єкта вiдповiдно до його становища в даний момент. Іншими словами, обов’язок – це усвiдомлення належного, за якого здiйснення належного стає для особи нагальним практичним завданням.
Ще iнакше: ми повиннi вiдчувати свою суб’єктивну причетнiсть до реалiзацiї цього належного, усвiдомлювати, що без власних цiлеспрямованих зусиль воно, можливо, i не буде здiйснене.
Так, можна щиро переживати з приводу нинiшнього стану природного середовища, шкодувати, що цей стан аж надто далекий вiд належного. Проте справдi моральне усвiдомлення цiєї ситуацiї має мiсце тодi, коли ми починаємо розумiти, що спасiння природи потребує конкретних зусиль кожного з нас, коли дбайливе ставлення до довкiлля набуває дiєвостi безпосереднiх життєвих завдань людської особистостi.
сприймати виконання певної сукупностi своїх громадянських, виробничих та iнших зобов’язань як власний моральний обов’язок. Трапляється, проте, що мiж морально санкцiонованими суспiльними вимогами до особистостi та її власне моральним обов’язком визрiвають суперечностi, конфлiкти, розв’язати якi може лише сам є дана особистiсть.
Так, обов’язок вояка вимагає в разi крайньої потреби вбити ворога, тим часом як моральний обов’язок виходить iз категоричної заборони «не вбий».
ризикувати заради власних переконань.
2. Вiдповiдальнiсть – етична категорiя, яка означає усвiдомлення iндивiдом (соц. групою, народом) свого обов’язку перед суспiльством, людством. (за словником).
Якщо категорiя обов’язку позначає надання уявленню про належнi форми конкретного практичного завдання певного людського суб’єкта, то категорiя вiдповiдальностi характеризує згаданого суб’єкта з точки зору виконання ним цього завдання. Якою мiрою людина виконує свiй обов’язок або ж якою мiрою вона винна в його невиконаннi – це i є питання про її моральну вiдповiдальнiсть.
Категорiя вiдповiдальностi тiсно пов’язана з уявленням про свободу людини. Очевидно, що не маючи свободи, людська особистiсть не була б у змозi вiдповiдати за свої вчинки.
(Коли шибку у вашому вiкнi розiб’є футбольний м’яч, пущений хлопчинами з подвiр’я, вам не спаде на думку картати м’яч, бо вiн. Як просте фiзичне тiло, не мiг довiльно змiнити траєкторiю свого руху. Коли ваш собака стягне зi столу скатертину, ви можете нагримати на нього, але ж не будете всерйоз звинувачувати його в хулiганських дiях, всерйоз ображатися на нього).
Щодо людини вважається, що їй притаманна свобода дiї, свобода вибору, що вона здатна осмислено, з урахуванням можливих наслiдкiв обирати той чи iнший варiант поведiнки – а тому має нести вiдповiдальнiсть за вчинене нею.
Інодi легко переконатися. Що i стосовно людини мiра справжньої свободи завжди є величиною конкретною, тому моральнi висновки про ступiнь вiдповiдальностi будь-якого в кожному разi мають бути зваженими. (Хтось, почуваючи себе зле, розбив дорогу рiч; хтось не висловив належного спiвчуття своєму приятелевi, оскiльки й гадки не мав про нещастя, яке з ним сталося).
Отже, питання про вiдповiдальнiсть здебiльшого не просте i вирiшується неоднозначно. Серед чинникiв, якi потрiбно враховувати при розглядi проблем, пов’язаних з моральною вiдповiдальнiстю, - повнота обiзнаностi з реальними обставинами, можливiсть їхнього адекватного усвiдомлення, внутрiшнiй стан суб’єкта, його здатнiсть до вiдповiдної дiї i т. п.
В се ж, коли йдеться про власну вiдповiдальнiсть. Людина iз сумлiнням найчастiше схильна поширювати її далеко за межi своєї реальної свободи в конкретнiй ситуацiї. Її не влаштовують «заспокiйливi» мiркування вiдносно того, що, мовляв, усе передбачати неможливо, а вище голови не стрибнеш. Треба сказати, що неспокiй сумлiння у подiбних випадках, хто яким би очевидним було б наше ситуацiйне алiбi в них, має своє пiдстави.
Але за будь-яких можливих обставин людина є iстотою принципово свобiдною, а отже – вiдповiдальною. Якщо ми не хочемо зректися власної людяностi, ми маємо розглядати себе крiзь призму цього нашого iдеального родового стану.
3. Категорiя справедливостi фiксує той належний порядок людського спiвжиття. Який i має бути встановлений внаслiдок вiдповiдального виконання свого обов’язку.
На вiдмiну вiд вищеназваних категорiй, категорiя справедливостi передбачає не просто оцiнку того чи iншого явища (добро це чи зло тощо), а спiввiдношення кiлькох (двох або бiльше) моментiв, мiж якими i належить встановити етичну вiдповiднiсть. Так, справедливо, щоб гiдну вчинковi вiдповiдала заслужена винагорода, злочину – кара, правам – обов’язки i т. п.
Важливою рисою справедливостi є те, що «вектор» справедливостi з iдейних i моральних висот спрямований безпосередньо в конкретику реального суспiльного життя.
Навести приклади.
позицiї пiд натиском морально-правового устрою раннiх д-в. Головна причина в тому, що «вiдплатна» справедливiсть не могла забезпечити впорядкованiсть i законовiдповiднiсть суспiльного життя. Тому, незалежно вiд свого географiчного положення, етнiчної, культурної специфiки, держава на певному етапi розвитку мала вступити в б-бу з даним первiсним варiантом дiючої справедливостi – для того, щоб звiльнити мiсце для бiльш цивiлiзованих форм.
В реальному життi ми дотепер часто ставимося до iнших людей так, як вони ставляться до нас (а не так, як ми б волiли, щоб до нас ставились), на образу вiдповiдаємо образою, на неприязнь – неприязню. Проте цей факт людського iснування, природним чином залишаючись у свiтi сущого, в сучасному цивiлiзованому свiтi вже не має вiдношення до свiту належного, до нормативної структури моралi як такої.
У юридичному аспектi справедливiсть означає законнiсть. Але слiд ототожнювати поняття «справедливiсть» i «право». Неправова «справедливiсть» - на жаль. Не вигадка, а прикра реальнiсть. Донедавна ми на власному досвiдi мали справу з системою, що прагнула забезпечити централiзоване встановлення «справедливостi» поза будь-якими правовими обмеженнями, Така «справедливiсть» - принада тоталiтарних режимiв. Що сподiваються насильницьким запровадженням «належного порядку» згори замiнити для своїх громадян правовi гарантiї їх вiльної iнiцiативи й життєдiяльностi.
Честь
Поняття «честь» визначається ставлення людини до самої себе, а також ставлення до неї суспiльства як до представника певної людностi, групи – соцiальної, професiйної, нацiональної, статево-вiкової, за тими чи iншими конкретними уподобаннями. Ви можете мати честь як робiтник, майстер своєї справи, як вояк, як українець, росiянин, єврей, як юнак або дiвчина, як мешканець Києва, як член певного клубу або ж партiї тощо. (Саме слово «честь» етимологiчно пов’язане з «часть», «частина»: в надбаннi даної групи, як матерiальному, так i моральному, в її славi й доброму йменнi. В повазi, яку вона викликає до себе, кожен її член має свою частину. Звiдси й тiсний зв’язок поняття честi з поняттям репутацiї – загальної думки, яка складається в суспiльствi щодо морального обличчя певної особи або колективу. Людина честi має пiклуватися як про репутацiю групи, до якої вона належить, так i про власну свою репутацiю.
Історично поняття про честь виникає насамперед як вiдображення родової й станової диференцiацiї людських спiльнот: людина, згiдно з первiсними уявленнями про честь, не повинна робити того, що принижує гiднiсть даного роду або стану.
Людська гiднiсть
Основою вiдношення людини до свiту є визнана суспiльством значущiсть ряду предметiв, що служать певними суспiльними взiрцями, мiрами, вимогами, iдеалами. До цього ряду належать честь, совiсть, гiднiсть та iн.
Уявлення про гiднiсть, честь, добро, совiсть, красу змiнюються залежно вiд iсторичного часу, епохи, рiвня розвитку, культури.
Поняттям «гiднiсть» визначається ставлення людини до самої себе i суспiльства до неї як до визнаної цiнностi. Цим поняттям позначається сукупнiсть уявлень про самоцiннiсть особи, її соцiальну рiвнiсть з iншими людьми, за допомогою яких визначають конкретну мiру суспiльної цiнностi людини.
Уявлення про гiднiсть виконують функцiю регулятора людської поведiнки: за будь-якої ситуацiї людина мусить поводитися так, щоб не втратити свого «обличчя».
переживається вiдповiдними почуттями, на противагу переживанню соцiальної пригнiченостi.
Отже, гiднiсть – це високе почуття i глибоке усвiдомлення людиною (люднiстю) власної самоповаги.
Поняття «совiсть» визначається почуття й усвiдомлення людиною (люднiстю) вiдповiдальностi за свою поведiнку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспiльством.
Ця риса допомагає людинi контролювати виконання своїх обов’язкiв перед суспiльством i самою собою, що суспiльством визначається як показник досконалостi та самодостатностi. Само оцiнний характер совiстi виявляється у почуття морального задоволення своїм вчинками або почуттi сорому за них.
Наявнiсть феномену совiстi засвiдчує певний рiвень iнтелектуальної досконалостi особи, бо здатнiсть перейматися думками та почуттями iнших людей – це те, що iснує лише як духовне, а не матерiальне.
– носiїв честi. Совiстi та гiдностi, образи яких вiдбились в народнiй (фольклорнiй) культурi.
Поряднiсть – це почуття i усвiдомлення людиною (люднiстю) причетностi та вiдповiдальностi стосовно долi iнших людей.
чесною. Як правило, людську поряднiсть вбачають у конкретних позитивних вчинках: вiдповiдальностi за долю iнших людей, особистiй причетностi до суспiльного життя.
Використана лiтература
Левiнас Е. Мiж нами. Дослiдження думки про iншого. К., 1999. С. 119—138.
Мелешко Е. Д., Назаров В. Н. Счастье (систематизация мудрых изречений) // Этическая мысль: Науч. -публицист. чтения. М., 1988. С. 258—281.
Рiдель М. Свобода i вiдповiдальнiсть // Ситничен-ко Л. А. Першоджерела комунiкативної фiлософiї. К., 1996. С. 68—83.
Рiкер П. Навколо полiтики. К., 1995. С. 269—311.
Татаркевич В. О счастье и совершенстве человека. М., 1981. 368 с.
|
