Етика поведінки державного службовця

Етика поведiнки державного службовця на тему: Етика поведiнки державного службовця План Вступ 1. Поняття службового етикету 2. Основнi принципи службового етикету Висновок Список використаної лiтератури Вступ Кожна професiя має свою власну мораль. Особливе мiсце в системi професiйної етики посiдає етика державного службовця, оскiльки вона значною мiрою характеризує взаємовiдносини держави i громадянина. Моральнiсть, переважно, розумiється як особиста чеснiсть, поряднiсть, а в адмiнiстративнiй поведiнцi - як майже унiверсальна норма, згiдно з якою службова посада не повинна використовуватися для досягнення особистих корисливих цiлей. Антонiм "етики-моральностi" - корупцiя. Етика державного службовця i юридична вiдповiдальнiсть - категорiї нерозривнi. Сьогоднi, у разi порушення державним службовцем етичних правил, якi втiленi у правових нормах, вiдразу викликає реакцiю громадськостi. до моральних вiдхилень особи i державних iнституцiй. Етикет службових взаємин, пiдсумовуючи i розвиваючи духовну культуру людства, є логiчним вираженням кращих норм i правил поведiнки. Вiн набуває сенсу обов'язковостi повсякденного поважного вiдношення до людей, безвiдносно до чи їхньої посади, чи до суспiльного положення. Чемне поводження з жiнкою, шанобливе ставлення до старших, дотримання форм вiтання, правила ведення розмови, поводження за столом, виконання вимог, пропонованих до одягу - усi цi правила пристойностi увiбрали в себе загальнi представлення про достоїнство людини, про норми взаємин мiж людьми в службовiй сферi. Етикет службових взаємин - це сукупнiсть найбiльш доцiльних правил поведiнки людей у трудових колективах, обумовлених найважливiшими принципами загальнолюдської моралi i моральностi. На початку XX ст. була широко вiдома "Пам'ятка правил поведiнки спiвробiтникiв установи", у якiй, зокрема , говорилося: "ми проводимо на роботi кращу частину свого життя. Потрiбно ж навчитися працювати так, щоб робота була легка i щоб вона була постiйною життєвою школою". Виконуючи свої службовi обов'язки, усi ми стаємо об'єктом уваги iнших: як ми входимо, як здороваємося, як сiдаємо, їмо, як розмовляємо i як слухаємо, як питаємо i як вiдповiдаємо, усе це викликає обговорення й осуд, указує на придатнiсть чи непридатнiсть на роботi. Для успiху якої б те нi було дiяльностi на роботi необхiдно бути ввiчливим у спiлкуваннi з людьми будь-якого рангу; у робiтнику (службовому) примiщеннi говорити мало i не голосно. По телефону розмовляти напiвголосно i коротко, стежити за культурою мови, нiколи не дозволяти собi сваритися, бути акуратним в усьому. Час - матерiальна цiннiсть i економiя свого i чужого робочого часу є ефективне джерело виробничих успiхiв усього колективу. Необхiдно бути уважним до чужої думки, навiть якщо вона виявитьться невiрною, а спростовуючи її, бути терплячим, тактичним i нiколи не дратуватися. Безтактнiсть ранить того, кому вона адресована i принижує того, вiд кого виходить. Етикет службових взаємин стосується усiх - i пiдлеглих i керiвникiв. Його правила i вимоги обов'язковi, тому що сприяють створенню здорового морально-психологiчного клiмату i гарного настрою. Добре, якщо людина має почуття гумору i цiнує його в iнших. Ученими доведено, що гарний настрiй позитивно впливає на здоров’я людини i пiдвищує продуктивнiсть його працi. Керiвнику завжди необхiдно пам'ятати, що зауваження пiдлеглому варто робити вiч-на-вiч. Треба умiти визнати свою помилку, якщо ваше розпорядження виявилося помилковим; умiти заохочувати, умiти карати; бути коректним, не дозволяти собi сперечатися по дрiб'язках. Треба бути доброзичливим у вiд-носiннях з товаришами по службi i пiдлеглих; вести розмова в делiкатнiй формi. Спiвробiтник любої установи повинний мати загальну культуру, iнтелект, поряднiсть. Однак завжди особливого значення набуває моральний потенцiал. Основною моральною умовою службових взаємин мiж керiвниками i пiдлеглими є збереження достоїнства iнших, так само як i свого власного, тому що справдi iнтелiгентна людина не опускається до неправди, чванства, лицемiрства, зазнайства й iнших порокiв, що принижують i ображають навколишнiх його людей, а отже, i самого себе. Ввiчливiсть - головне правило етикету службових взаємин. Правила службового етикету рекомендують залишати за межами установи, пiдприємства свої негоди i неприємностi. У службовому етикетi немаловажну роль грають i такi моральнi якостi працiвника, як сумлiннiсть, добропоряднiсть, чуйнiсть, поважнiсть, коректнiсть, тактичнiсть, точнiсть, делiкатнiсть, чуйнiсть, скромнiсть i простота, жаль i милосердя. Знання службового етикету – один з важливих показникiв професiоналiзму працiвника. Саме в етикетi людина постiйно, у самих рiзних ситуацiях засвоює на практицi “золоте правило моральностi” – ставитися до iнших так, як би ви хотiли, щоб ставились до вас iншi. Етикетнi правила – це мова культурного спiлкування, його зовнiшня формула. Службовий етикет має внутрiшнiй i зовнiшнiй аспекти. До внутрiшнього належить структура етикету податкiвця, до зовнiшнього – правила службової поведiнки. Особливiстю професiйної дiяльностi є спрямованiсть iнтересiв податкiвця на виконання головної мети i сенсу життя – служiння державi. Саме це є джерелом натхнення для власного морального удосконалення. Працiвник ДПС має володiти такими моральними якостями: чеснiсть, поряднiсть, ввiчливiсть, тактовнiсть, вихованiсть, ерудованiсть, компетентнiсть, рiшучiсть, уважнiсть тощо. Вмiння поводити себе з людьми належним чином є одним з важливих факторiв, який допомагає досягти успiху у службовiй дiяльностi. Існує шiсть основних принципiв, якi дозволять це зробити, а саме: пунктуальнiсть, конфiденцiйнiсть, доброзичливiсть, увага до оточуючих, зовнiшнiй вигляд, грамотнiсть. Але навiть найдосконалiше знання етикетних правил не гарантує правильностi поведiнки людини, якщо вона не здатна до емоцiйної пiдтримки спiврозмовника. Реальнi обставини настiльки рiзноманiтнi, що нiякi правила та норми не в змозi охопити їх повнiстю. Визначити певну мiру у висловлюваннях i дiях, а також у проявi щирого iнтересу до iншої людини дозволяє розвинений такт. Особливий такт i увагу слiд придiляти тим, хто проявляє нервознiсть, страх або нiяковiє. Як правило, така реакцiя спостерiгається у надмiрно збуджених, вразливих людей. Нiколи не слiд вiдповiдати рiзкiстю на рiзкiсть, грубiстю на грубiсть. Спокiйна, тверда i доброзичлива манера спiлкування – кращий засiб усунення негативної реакцiї i створення нормальної атмосфери для бесiди. Якщо на зауваження платник податкiв реагує збуджено, необхiдно дати йому час заспокоїтись, а потiм переконати, що у своїх дiях працiвник ДПС керується iнтересами держави, необхiднiстю наповнення бюджету. Роз’яснюючи платнику податкiв правильнiсть його дiй, слiд посилатися на певнi закони, постанови та iншi нормативно – правовi акти. Створюючи моделi поведiнки у рiзних ситуацiях i пояснюючи, як себе поводити, етикет навчає людину манерам та кращим моральним якостям. Адже професiя податкiвця вимагає не тiльки високої професiйної майстерностi, але й культури поведiнки. 2. Основнi принципи службового етикету Службовий етикет - це загальноприйнятi (або декларативно встановленi) правила соцiальної поведiнки у професiйному спiлкуваннi в конкретнiй органiзацiї. Це система норм та атрибутiв дiлового етикету, притаманна конкретнiй органiзацiї: вимоги до естетизацiї внутрiшнього середовища органiзацiї, стиль спiлкування; стандарти спiлкування, ведення справ з суб'єктами зовнiшнього оточення органiзацiї; частка заходiв щодо формування iмiджу органiзацiї. Службовий етикет має, з одного боку, забезпечувати нормативну регуляцiю процесу спiлкування нерiвних за соцiальним статусом партнерiв шляхом вирiвнювання їх позицiй, але не в соцiальному, а тiльки в комунiкативному планi. З iншого - зберiгати i пiдтримувати певну “нерiвнiсть” партнерiв, що мають рiзний службовий статус, для забезпечення належної субординацiї i дисциплiни. Керiвники провiдних органiзацiй звертають особливу увагу наш питання дiлового спiлкування. Вiдомий американський пiдприємець Дж. Рокфеллер, добре розумiючи значення спiлкування для дiлової дiяльностi, казав: «Вмiння спiлкуватися з людьми - такий же товар, як цукор або кава. Але воно є таким важливим, що я готовий платити за це вмiння бiльше, нiж за будь-яких iнший товар у цьому свiтi». Однiєю з функцiй службового етикету є зближення людей з рiзними соцiальними статусами, полiпшення їх взаєморозумiння та взаємоповаги. Етикет сьогоднi - це, насамперед, засiб спiлкування, засiб регуляцiї взаємовiдносин людей, якi спiлкуються. Можна навести таку аналогiю; без знання норм та правил службового етикету органiзацiї людина схожа наш який опинився за кермом i виїхав на вулицю, не знаючи правил дорожнього руху. Органiзацiйна поведiнка в сучасних умовах народжує новi ситуацiї спiлкування, вносить новi етикетнi вимоги. Запам'ятати їх всiх неможливо. Життя набагато складнiше, анiж правила, i в ньому трапляються такi ситуацiї, якi досить важко передбачити навiть у найповнiшому зведеннi правил етикету. Можливо, на сьогоднi важливiшим є не вивчити правила, а зрозумiти «дух», сутнiсть та змiст етикету, тобто засвоїти основнi прин­ципи. Можна виокремити декiлька таких принципiв службового етикету, якi є надзвичайно важливими для посадових осiб та працiвникiв сiльських, селищних рад та їх виконавчих комiтетiв. Перший - це принцип гуманiзму, людяностi, який втiлюється безпосередньо в моральних вимогах до культури взаємовiдносин: ввiчливiсть; тактовнiсть; скромнiсть; точнiсть. до людей - це головна основа моральностi службового етикету сучасної органiзацiї. Тактовнiсть у присутностi iнших осiб, не ставити запитань, якi ставлять спiврозмовника в невигiдне становище. Скромнiсть - умiння спiввiднести самооцiнку з думками людей, якi нас оточують, не переоцiнювати себе, не пiдкреслювати своєї значущостi та не афiшувати своїх переваг, вмiти при цьому стримувати себе. Справжня скромнiсть не має нiчого спiльного зi скутiстю, закомплексованiстю. Усе це вияви комплексу сором'язливостi, що виникають у разi недостатнього володiння навичками вiльного культурного спiлкування. Особа не знає, як розпочати розмову з iншими, про що говорити, боїться щось або зробити не так, як треба. Точнiсть - вмiння цiнувати своє слово, виконувати те, що було обiцяно, своєчасно приходити, не запiзнюватися. Існують рiзнi сторони або вiдтiнки ввiчливостi: шанобливiсть, ґречнiсть; делiкатнiсть. Коректнiсть - пiдкреслено офiцiйна, переважно службова й дещо сухувата, холодна ввiчливiсть, особливе вмiння стримувати себе в будь-яких обставинах, конфлiктах. - ввiчливiсть, яка пiдкреслює повагу до людини виявляється у ставленнi до лiтнiх людей, зокрема до жiнок похилого вiку. Люб'язнiсть Делiкатнiсть - ввiчливiсть у поєднаннi з особливою м'якiстю й глибоким розумiнням внутрiшнього стану та настрою iнших людей. Другий принцип службового етикету - доцiльнiсть дiй. Сучасний службовий етикет передбачає, що все у спiлкуваннi має бути помiркованими простим. Якщо ми не знаємо, як поводити себе в якiйсь нестандартнiй для нас ситуацiї, то варто керуватись принципом доцiльностi i зручностi. Треба пам'ятати, що зручно повинно бути не тiльки нам, а й людям, з якими ми спiлкуємося. Реальне життя складне й багатогранне, i тому виникають ситуацiї, що не регулюються встановленими правилами i нормами. Сучасний службовий етикет не догматичний, вiн передбачає можливiсть вибору. Третiй принцип службового етикету - це краса, або естетична привабливiсть поведiнки. оформлене, бо будь-який вишуканий i шляхетний за намiрами вчинок може за формою виглядати непривабливо й безглуздо або й втратити свiй благородний моральний змiст. Найбiльше це виявляється в манерах, жестах, мiмiцi. Основним принципом поведiнки з точки зору службового етикету можна вважати глибоку повагу до iнтересiв та почуттiв iнших спiвпрацiвникiв, усiх громадян, якi переступають не лише порiг державної установи мiсцевого самоврядування, а й контактують у неформальнiй ситуацiї. 3. Етичнi кодекси державних службовцiв У сiчнi 1996 р. Комiтет мiнiстрiв на 554-й зустрiчi заступникiв мiнiстрiв поставив перед GМС вимогу виробити проект (Європейського) Кодексу поведiнки державних службовцiв. Робоча група GMC (багатодисциплiнарну групу з питань корупцiї) з адмiнiстративного та конституцiйного права зустрiчалася 6 разiв з 1997 по 1999 роки, щоб розглянути та завершити проект зразкового кодексу поведiнки. GMC розглянув цей текст на своїй 18-й зустрiчi, схвалив його у другому читаннi на 19-й зустрiчi i подав до Європейської комiсiї з юридичного спiвробiтництва (CDCJ) на розгляд. GMC взяв до уваги думку CDCJ та ухвалив проект рекомендацiй на своєму 20-му-пленарному засiданнi. Комiтет мiнiстрiв Ради Європи ухвалив рекомендацiю на своєму засiданнi (Страсбург) та вирiшив опублiкувати пояснювальну доповiдь. Успiшна стратегiя боротьби з корупцiєю, повинна бути глобальною i пiдтримуватися усiма зацiкавленими сторонами, особливо тими, хто несе найбiльшу вiдповiдальнiсть. Її основами повиннi бути попередження, освiта та правоохороннi дiї. Кожен з цих елементiв є суттєвим, однаково важливим i таким, що доповнює iншi. У цьомуконтекстi кодекси поведiнки мають значення для всiх трьох елементiв стратегiї. Їх головний внесок стосується пiдвищення рiвня правової освiти та попередження злочинiв, але є у них також правоохороннi аспекти. Вони можуть бути ефективними при змiнi етичного клiмату як удержавному, так i у приватному секторах. Враховуючи велику кiлькiсть завдань, що їх виконує сучасна державна адмiнiстрацiя, персонал якої неоднорiдний за походженням та соцiальним складом, потреба у кодифiкацiї правил поведiнки зараз бiльша нiж ранiше, коли бiльш однорiдний персонал виконував подiбнi функцiї i дотримувався подiбних цiннiсних орiєнтацiй. чесностi вiд державних службовцiв. Вони знаходяться не лише на службi у керiвництва у вузькому розумiннi, але й повиннi виконувати свої обов'язки як службу суспiльству з цiлому. Тому вимоги до державного службовця до деякої мiри вiдрiзняються вiд вимог до найманого працiвника приватного сектору. Особливого розгляду потребують вищi щаблi цивiльної служби i члени керiвних, органiв , якi в той же самий час можуть бути обраними представниками, а можуть ними не бути. Цi категорiї можуть вимагати особливих правил стосовно їх чесностi та iнших аспектiв. Треба зазначити, однак, що кодекс поведiнки не може замiнити статутного права у питаннях статусу державних службовцiв. Кодекси поведiнки повиннi бути чiткими та стислими вказiвками, якої поведiнкичекає органiзацiя вiд своїх членiв iяких iдеалiв прагне досягти. Мета кодексу поведiнки державних службовцiв є триєдиною: · характеризувати етичний клiмат, що переважає у державнiй службi; · роз’яснити громадськостi, якої поведiнки слiд чекати вiд державних службовцiв та як треба поводити себе у стосунках з ними. Це одночасно державний документ та звертання до кожного окремого державного службовця. Не можна вважати, що державний службовець знає, яких норм поведiнки чекають вiд нього, якщо йому нiколи не говорили, в чому вони полягають. Покладання на якийсь неписаний, процес засвоєння норм у службовому оточеннi є випадковим i недостатнiм. Якщо державному службовцевi належить надати звiт про свою поведiнку, то є суттєвим, щоб його було поiнформовано, чого вiд нього чекають i в чому його поведiнка вiдрiзняється вiд очiкуваної. Чiткий, стислий та доступний виклад норм, якими повинен керуватися державний службовець у своїй дiяльностi, є головною вимогою. Зразковий кодекс повинен бути придатним до того, щоб його прийняли, зi змiнами або без них, у стосунку до бiльшостi державних службовцiв положення повиннi встановлювати керiвнi принципи i , у той же час, надавати дорадчi вiдомостi, достатньо конкретнi для того, щоб їх використовували у будь-якiй ситуацiї, яка може виникнути. Як зразок для загального використання, вiн може не мiстити детальних керiвних вказiвок необхiдних для певних категорiй службових осiб або найманих працiвникiв, чиї функцiї або професiї потребують особливої регламентацiї. охоплюють законнiсть, дбайливiсть, ефективнiсть та ощадливiсть, прозорiсть, конфiденцiйнiсть та вмiння поводитися з класифiкованою iнформацiєю, персональну вiдповiдальнiсть та незалежнiсть суджень, чеснiсть i послiдовнiсть у спiвпрацi та професiйне вдосконалення. Їх керiвнi положення взагалi можна розподiлити на такi, що стосуються особистої чесностi, i такi, що стосуються вiдповiдальностi керiвникiв за збереження чесностi державної служби або фiрми, а саме такi, що стосуються розробки та впровадження вiдповiдних систем функцiонування, забезпечення iнформування пiдлеглих (також про їх обов'язки), застосування систем нагляду та звiтностi та належних процедур вiдбору, вдосконалення кодексу поведiнки та пiдтримання дисциплiни. 4. Етика державних службовцiв. Свiтова практика Державна служба є ключовим елементом системи державного управлiння, вiд ефективного функцiонування якого залежить додержання конституцiйних прав i свобод громадян, послiдовний i сталий розвиток країни. щодо здiйснення системних перетворень реальних (внутрiшнiх) передумов для вступу до Євросоюзу наближення державної служби до Тi загальноприйнятих засад для країн - членiв ЄС набуває особливо актуального значення. Одним iз проблемних питань дiючої системи державної служби, яке потребує подальшого вирiшення, є нормативне врегулювання вимог професiйної етики державних службовцiв. Проте не лише визначення морально-етичних принципiв службової поведiнки державних службовцiв, а й законодавче закрiплення механiзму їх запровадження i дотримання має велике соцiальне значення та є головною тенденцiєю сучасного розвитку державної служби зарубiжних країн. Незважаючи на вiдмiнностi у пiдходах рiзних країн до формування органiзацiйної культури державних службовцiв, незмiнною є її мета - забезпечити професiйну дiяльнiсть службовцiв в iнтересах громадян i суспiльства, а також запобiгти можливим зловживанням владою i порушенням закону. Етична система державної служби США Вiдмiнною ознакою американської моделi розвитку теорiї державного управлiння є увага до розвитку iндивiдуальних здiбностей працiвникiв та економiчна мотивацiя. У 30-х роках XX ст. на змiну поняттю "економiчна людина" було запроваджено "школу людських вiдносин", основними поняттями якої стали "задоволення працею" i "моральний вплив", а провiдну роль став вiдiгравати iндивiд, а не органiзацiя. Основна iдея школи полягала в тому, що змiна системи управлiння неможлива без змiни поведiнки iндивiдiв. Американцi надають дуже великого значення питанням професiйної етики державних службовцiв. У 1958 р. Конгрес США прийняв резолюцiю, яка ухвалила етичний кодекс для працiвникiв федеральних служб, а у 1989 р. - закон про реформу етичних норм. У жовтнi 1990 р. президент США посилив етичнi вимоги до державних службовцiв виконавчим указом "Принципи етики поведiнки посадових осiб i службовцiв держапарату". Основний мотив етичних вимог до державних службовцiв - це належне виконання службового обов'язку, чеснiсть i вiдповiдальнiсть. конфлiктам iнтересiв i їх вирiшення, пiдвищення суспiльної довiри до виконавчої влади, надання етичної освiти службовцям (за даними Комiтету таку освiту щороку здобувають понад 600 тис., або 50%, державних службовцiв). Комiтет має також право видавати "коригуючi розпорядження стосовно окремих установ i службовцiв". Крiм Комiтету з етики на особливу увагу заслуговує блок адмiнiстративно-правового захисту персоналу, зокрема Рада iз захисту системи заслуг. Вона опiкується постiйними федеральними службовцями з приводу порушень принципу системи заслуг та є надзвичайно авторитетною серед службовцiв. На думку дослiдникiв, Рада є запорукою ефективностi роботи державних службовцiв i загалом "управлiнської машини". Як уже зазначалося, система заслуг - це система принципiв добору i просування службовцiв по службi на основi їх професiйних i дiлових якостей. Рiшення Ради, завданням якої є захист службовцiв вiд свавiлля керiвникiв, практично нiхто не пiддає сумнiву. Саме iснування Ради, вважають дослiдники, змушує представникiв вищої бюрократiї дотримуватися належної службової поведiнки. Державний службовець США не вiдчуває себе гвинтиком бездушного механiзму управлiння, а свiдомо бере участь у вирiшеннi суспiльних проблем. Самодiяльнiсть у боротьбi за професiйну честь державного службовця реалiзується також засобами Американської асоцiацiї державних службовцiв, Нацiональної органiзацiї Честi, якi провадять щорiчнi науковi конференцiї "Державна служба - як честь та честь державної служби" та iн. Отже, сучасна етична система державної служби США є важливим елементом системи формування прозорого, етичного, вiдповiдального уряду. Вона має цiлiсний характер, є децентралiзованою, у нiй логiчно поєднано полiтико-правовi й суто морально-етичнi засоби, якi сприяють створенню умов для функцiонування етичної професiйної державної служби та її вдосконалення. Професiйна етика у розвинених демократичних країнах Європи розглядається як основна мета управлiння людськими ресурсами. Якщо етичнi принципи проголошено, то вони мають бути нормою щоденної практики. Професiйна етика - це прагматичний засiб, її мета полягає в тому, щоб вiдмовитися вiд етики слухняностi й вiддати перевагу професiйнiй етицi переконання й вiдповiдальностi перед громадянами. Досягнення такої мети потребує не так розробки нових обов'язкiв або перебудови органiзацiї з використанням адмiнiстративно-правових засобiв, як створення державним службовцям належних умов працi. Комiтет Мiнiстрiв Ради Європи схвалив i рекомендував для прийняття країнами - членами Ради Європи зразок Кодексу поведiнки державних службовцiв. У цьому Кодексi вiдсутнi принципи щодо професiоналiзму державних службовцiв, адже квалiфiковану працю мають виконувати лише професiйно пiдготовленi особи. Прийняття етичного кодексу можна розглядати як один iз способiв подолання бюрократизму та корупцiї. Кодекс визначає стандарти чесностi та поведiнки, яких мають дотримуватися державнi службовцi, загальнi принципи, що окреслюють етичнi межi службової дiяльностi, норми i правила реалiзацiї цих принципiв. Великобританiя Центральна iдея етичного врядування в Європi цiлком вiдповiдає пiдходу, який реалiзується у США. Однак це не означає, що способи її реалiзацiї є iдентичними. Найближчою до системи США є етична система Великобританiї. Дослiдники Британської державної служби вiдзначають, що їй притаманнi висока корпоративна етика, сувора вiдповiднiсть кодексу адмiнiстративної моралi. Існує думка, що високi моральнi якостi державних службовцiв завжди були предметом особливої гордостi британцiв. Британського державного службовця характеризують висока самодисциплiна, чеснiсть, моральнiсть, турбота про "суспiльний гаманець", професiйна честь, прагнення завжди знайти найкраще рiшення. Громадянська служба i сьогоднi розглядається у Великобританiї як "почесний обов'язок шляхетних людей", як знак довiри до них з боку "корони" i суспiльства. Поведiнка "слуг корони" регламентується етичним Кодексом державного службовця. У свiтовiй практицi немає аналога цього документа. Його своєрiднiсть полягає в тому, що вiн, з одного боку, регламентує етику професiйної дiяльностi службовцiв починаючи вiд надання послуг населенню до полiтичних консультацiй мiнiстрам, з iншого - визнає взаємнi обов'язки службовцiв i мiнiстрiв. Тому вiн складається з двох частин: вимог до службової дiяльностi мiнiстрiв та вимог до решти службовцiв. Принципи вiдкритостi та вiдповiдальностi "нової" державної служби Великобританiї з 1991 р. стали утверджуватися через десятирiчну державну програму "Громадянська хартiя". Метою програми є досягнення найвищих можливих. стандартiв дiяльностi в iнтересах тих, хто користується державними послугами у Великiй Британiї. Хартiєю було встановлено стандарти державних послуг у 40 галузях (у тому числi у сферi оподаткування). Для виявлення i запозичення кращого досвiду надання державних послуг, а також пiдвищення вiдповiдальностi державних установ за задоволення потреб споживачiв у 1992 р. Кабiнетом Мiнiстрiв було введено загальнонацiональну премiю "Знак хартiї". Загалом дiяльнiсть "Громадянської хартiї" сприяла кращому розумiнню населенням своїх прав пiд час отримання державних послуг, а також створила передумови для змiни психологiї та культури самих державних службовцiв. не як набiр рецептiв, а як допомiжний засiб у визначеннi цiлей державного управлiння i способiв їх досягнення на державнiй службi. У 1994 р. за наказом прем'єр-мiнiстра Великобританiї було створено як постiйний iнститут Комiтет з проблем стандартiв у суспiльному життi, завданням якого стало вивчення стандартiв поведiнки та роботи всiх державних службовцiв, у тому числi стандартiв їх фiнансової та комерцiйної дiяльностi. У Францiї, як i в бiльшостi країн Європи, етика державного службовця означає, насамперед, повагу до закону. Як i у Великобританiї, вирiшальною в успiшному реформуваннi державної служби визнано моральну мотивацiю - свiдоме ставлення державних службовцiв до реформ як до особистих цiлей. Ще в 70-тi роки XX ст. в законодавствi Францiї про державну службу серед обов'язкiв державного службовця було регламентовано дотримання ряду принципiв i правил службової поведiнки. У 90-тi роки склалася об'єктивна потреба реформування державної служби у зв'язку зi зниженням її авторитету, виникненням нових комплексних завдань. Пiдвищена увага стала придiлятися не лише законодавчому закрiпленню правил службової поведiнки, а й їх реалiзацiї. У 1991 р. було створено низку органiв, зобов'язаних спостерiгати, розкривати i вiдстежувати серйознi порушення правил службової поведiнки державних службовцiв та доводити за необхiдностi вiдповiдну iнформацiю про це до прокуратури й iнших органiв (Центральний департамент по запобiганню корупцiї, Мiжвiдомча комiсiя з розслiдування контрактiв, що укладаються службовцями, Вища рада з етики в нацiональнiй полiцiї). Важливим напрямом адмiнiстративної реформи є також пiдготовка державних службовцiв з менеджменту, який пов'язує утвердження нового пiдходу до їх професiйної етики з формуванням "нової управлiнської культури". Такий пiдхiд до вирiшення проблеми було зумовлено двома основними припущеннями: менеджмент людських ресурсiв повинен перестати бути виключною сферою компетенцiї фахiвцiв у цiй галузi й має стати одним iз функцiональних обов'язкiв кожного керiвника. Росiйський досвiд але все ж вони якось регулювали поведiнку державних службовцiв i ставали на завадi бюрократичним зловживанням. На мiсцi цих норм виник моральний вакуум з притаманною йому вседозволенiстю та корупцiєю. Тому основний акцент у реформуваннi державної служби Росiї робиться не на структурному, а на кадровому аспектi вдосконалення. Процес реформування - справа не одного року i залежить вiд низки факторiв, у тому числi полiтичного характеру. втiлення залишається невирiшеним у теорiї та методологiї державного управлiння. Пiдходи до реалiзацiї етичних вимог та розробки механiзмiв її практичного формування - в єдностi iндивiдуального й суспiльного компонентiв. Аналiз етики державних службовцiв США, Великобританiї, Францiї та Росiї свiдчить: незважаючи на вiдмiнностi у пiдходах до формування комплексної системи норм i способiв функцiонування етики державних службовцiв, незмiнною є її мета - забезпечити професiйну дiяльнiсть службовцiв в iнтересах громадян i суспiльства, а також запобiгти можливим зловживанням владою i порушенням закону. Професiйну етику не можна запровадити авторитарними методами. До цього процесу потрiбно залучати самих державних службовцiв. Продуктивним є лише двостороннiй спосiб її запровадження: з одного боку, потрiбно усвiдомлення ролi професiйної етики як основи професiйної культури, колективне вироблення її цiнностей i норм кожним службовцем, а з iншого - полiтична воля з належним формальним забезпеченням професiйної етики як робочого iнструменту державної служби. Суспiльнi цiнностi вiдiграють особливу роль у поведiнцi державного службовця. Вони формують своєрiдну систему координат, у просторi якої вiдбувається орiєнтацiя його поведiнки. У професiйнiй етицi державних службовцiв суспiльна цiннiсть може називатися "Батькiвщина", "нацiя". Потрiбна практична реалiзацiя в суспiльнiй дiяльностi й вiдносинах єдностi двох цiнностей - Людини i Батькiвщини. Батькiвщина - це не абстракцiя, не самоцiль, а живий органiзм, який забезпечує повагу гiдностi людини, розкриття i сприйняття iнтересiв кожного i є осередком, в якому кожна особистiсть почуває себе захищеною, потрiбною i належно оцiненою. Висновок Таким чином, етика державного службовця - це система норм поведiнки, порядок дiй i правил, взаємин i принципiв у державно-службових вiдносинах, що є сукупнiстю найбiльш придатних, глибоко усвiдомлених i конкретизованих норм загальнолюдської моралi, властивих даному суспiльству. Етика державно-службових вiдносин у широкому значеннi є практично-виховною i регульованою чиннiстю. Вiдтак проблема професiйної етики державного службовця пов'язана з тим, що його дiяльнiсть повинна вiдповiдати не тiльки Конституцiї України, чинному законодавству, а й моральним принципам i нормам. При цьому етичний кодекс, яким державнi службовцi мають керуватися, не просто спирається на загальноприйняту мораль, але й конкретизує її вимоги вiдповiдно специфiки службової дiяльностi, неординарних обов'язкiв i повноважень, що покладаються на них. У цьому й полягає сутнiсть етики державного службовця. Список використаної лiтератури 1. Все про етикет. Про норми поведiнки. – Ростов-на-Дону, 2002. 3. Методичнi рекомендацiї до проведення занять у системi пiдвищення квалiфiкацiї державних службовцiв. – К., 1997. 4. Методичнi матерiали до написання випускної роботи. Випуск №10. Серiя “Навчально-методичнi матерiали”. – Івано-Франкiвськ, 2006. 6. Николаев В. И. Этикет и мы. – М., 2003. 7. Опалев А. В. Умение обращаться с людьми. Этикет делового человека. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1996. 9. Протасова Н. Г. Теоретичнi основи навчання державних службовцiв у системi пiдготовки та пiдвищення квалiфiкацiї. Навчальний посiбник. – К., 2000. 10. Психология и этика делового общения. (Учебн. пособие под общ. ред. В. Н. Лавриненко). - М.: ЮНИТИ, 1997. 11. Соловьев Э. Я. Современный этикет. Деловой протокол. - М.: Ось-89, 1998. 12. Уткин Э. А. Деловая этика. – М.: Изд-во «Зерцало», 1988. 13. Формановская Н. И. Вы сказали: «Здравствуйте». Речевой этикет в нашем общении. - М., 1983 16. Чиненный А. И., Стоян Т. А. Этикет на все случаи жизни. - М.: Гном-пресс, 1997. 17. Шейнов В. П. Психология и этика делового контакта, - Минск: Амалфея, 1997.