"кохання" у класичних лiтературних творах
План
1. Вступ.
1) «Онєгiн»;
2) «Легкий подих»;
3) «Майстер i Маргарита».
3. Висновок.
4. Лiтература.
Вступ
Якщо розглядати будь-яку тему, то починати треба з визначення. Що ж таке кохання, любов? В тлумачному словнику цьому слову дали таке визначення: кохання – це почуття глибокої сердечної прихильностi до iншої людини. Як сказав Дейвiд Юм «Любов є не що iнше, як бажання щастя iншiй людинi». Повнiстю з ним згодна, але iнодi закоханi переступають цю межу i майже впевненнi в тому, що близька їм людина може бути щаслива тiльки з нею. Тут вже прокидається певний егоїзм, який iнколи доводить до психiчних розладiв або ще гiрше до спроби самогубства. Хоча з iншого боку такi випадки тiльки пiддтверджують, що таке почуття як кохання настiльке велике, що коли воно закрадається тобi в душу, ти вже не годний боротися нi з ним, нi з собою. Що ж це за вiдчуття якi надають крила, впевненностi, щастя? Багато письменникiв i поетiв, художникiв i композиторiв намагалися пояснити цi явища, але в них прослiджуьтся рiзнi шляхи i переконання щодо «любовi». І я в данiй роботi спробую аналiзувати i порiвняти деякi твори, вiдтворити зв´язок такого рiзного i в той же час однакового кохання.
Лiричнi вiдступи в романi О. С. Пушкiна «Євгенiй Онєгiн»
Почати хочу з вiдомого усiм роману Олександра Сергiйовича Пушкiна. Кохання, яке вiн оспiвує у своїх вiршах дуже високе. Зараз хочу розiбрати вiдносини Тетяни з Онєгiним. І якщо в iнших творах, закоханi повиннi долати масу перешкод i в кiнцi кiнцiв залишаються разом, то в даному випадку подiї розвиваються зовсiм в iншому руслi.
А взагалi особисто я, притримуюся такої думки, що невзаємне кохання – не кохання. Може це прозвучить грубо, але у Тетяни був свого роду «спортивний iнтерес». Вона побачила Онєгiна i вирiшила, що це кохання всього її життя. Як можна було зробити такi висновки? Вона майже не знала його, що вiн з себе уявляє! Також це пiдтверджує iї вiдлюкуватись, в порiвняннi зi своєю сестрою Ольгою. Якби вона не була такою замкнутою, а бiльше спiлкувалася, ходила на бали, званi вечерi, то її стражданням не було мiсця. Загалом кохання в них не було.
Онєгiн в свою чергу згадав про Таню тiльки тодi, коли почав вiдчувати самотнiсть, коли зрозумiв, що вона може належати комусь iншому. Це зачепило його самолюбство. Вiн був впевненний, що Тетяна на невидимiй ниточцi прив´язана до «свого лицаря» назавжди – i це тiшило. Тепер вiн пише їй листи, прагне зустрiчi. Людина не може не кохати, не кохати, а потiм все зрозумiти: i як вiн був не правий, i як хоче все змiнити, такого не буває. Як кажуть росiяни: «Дорога ложка к обеду». І саме це стає третiм етапом в цiй iсторiї.
«Тогда – не правда ли? – в пустыне,
Вдали от суетной молвы,
Меня преследуете вы?
Зачем у вас я на примете?
Не потому ль, что в высшем свете
Теперь являться я должна;
В цих рядках виднiються нотки вiдчаю, скритi за почуттям злостi. Тетяна ображена i не розумiє, що змусило Євгенiя, переглянути його ставлення. Вона дає ясно зрозумiти, що минуле не повернеш i її теперiшнє життя не перетинається з першим коханням, хоча я впевнена, що її серце, ще довго прискорено билося. Загалом в неї склалася майже така ситуацiя, як i у її матерi, тому буде доцiльним закiнчити таким пiдсумком:
Замена счастию она».
Бун
i
нська ф
i
лософ
i
i
"Легкий подих"
"темнi алеї", сповненi чогось таємничого i несподiваного, це чудова мить, що часто веде до трагiчного фiналу i яку дуже легко загубити або не впiзнати вчасно. Потiм можуть прийти тяжке розчарування, смуток, i навiть загибель iнколи є рятунком для почуття. У творах Бунiна трапляються трагiчнi фiнали через конфлiкт мiж iдеальним i реальним, але загибель героїв чомусь досить часто постає у нього свiтлою, принаймнi має вигляд кращої з можливих розв'язок.
(Це якраз те, про що йдеться в естетицi, прекрасне i потворне – красива смерть). З подiбним протирiччям реального й iдеального ми стикаємось i в оповiданнi "Легкийподих".
Подiї твору на перший погляд можуть здатися брудними i заяложеними. Молоду дiвчину зводить старий розпусник, сама вона веде незрозумiлу гру в кохання з козачим офiцером, що був "некрасивый и плебейского вида, не имевший ровно ничего общего с тем кругом, к которому принадлежала Оля Мещерская". Але насправдi бруду чи то "чорнухи" в оповiданнi немає, навпаки, воно насичене особливою лiричною атмосферою.
"Легкому подиху" Бунiн використовує прийом, який можна назвати "доказом вiд зворотного" - навiть за такого розвитку подiй кохання лишатиметься чимось свiтлим i недоторканим, воно вище за буденний бруд.
вчинки та її образ майже в усiх викликають захоплення. Вона створена для щастя, тому й знаходить його в потворнiй дiйсностi. Саме це дає вiдчуття "легкостi подиху", який неможливо зберегти в заяложенiй дiйсностi. Оточуючi пiдсвiдомо вiдчувають цю її особливiсть, тому й тягнуться до неї. Вона нiби заражає iнших своїми радощами.
може викликати таку сильну пристрасть. Багато кого кидають коханi, та дуже рiдко закоханi доходять до таких крайнощiв. Це знову ж таки свiдчить про непересiчнiсть особистостi Олi. Її вчинок був жорстоким, але можна здогадатися, що маючи таку особливу натуру, вона запаморочила голову цьому офiцеровi ненавмисне. Можливо в стосунках з ним Оля сама шукала свою мрiю, але не могла знайти.
Вона вiдчувала огиду до батькового друга Малютiна, який повiвся з нею, м'яко кажучи, не шляхетно. Те, що вiдбулося мiж ними, могло просто зламати її, як це було з багатьма дiвчатами. Вона могла поринути в безодню страждань i прожити в них решту життя, могла почати ненавидiти весь свiт. Та цього не сталося: запас кохання i прагнення до щастя в душi Олi виявився надзвичайно великим. Замiсть цього вона "зовсiм збожеволiла вiд радощiв", компенсуючи цим власну огиду i приниження. Енергiя молодостi, мрiї, жага кохання були в неї незрiвнянними, але не знаходили гiдного виходу. Мрiї своїм свiтлом одухотворювали всi її зовнi аморальнi вчинки. Тому, мабуть, i загальне враження вiд її образу залишається сповненим чогось свiтлого i прекрасного.
"Легкийподих" не згас пiд тиском обставин. Не знищила його навiть смерть Олi: "Теперь это легкое дыхание снова рассеялось в мире, в этом облачном небе, в этом холодном весеннем ветре". Такими лiричними рядками закiнчується оповiдання. Вони ж передають iдею автора: кохання, навiть таке "розсiяне", потенцiйне, що не знайшло свого справжнього героя, завжди є дивом, завжди знайде вiдповiдь у душах iнших людей.
Проблема кохання в романi М. А. Булгакова «Майстер i Маргарита»
Бiльш за все менi подобається, як змальоване кохання у Михайла Афанасьєвича Булгакова у вiдомому романi «Майстер i Маргарита». Я вважаю, що це найяскравiший приклад справжньої любовi у всiй лiтературi.
ця моральна близькiсть стає шляхом до великого кохання, яке не знає меж i перешкод, яке викликає шанобливий подив навiть у сатани. І тому Майстер i отримує жаданий спокiй, необхiдний для творчостi, лише з Маргаритою.
В той день, коли вони зустрiлися, їх наче звела доля, наче той букет жовтих квiтiв був знаком, поштовхом для справдi великого кохання. І потiм подiї розвиваються в геометричнiй прогресiї. Пройшло зовсiм мало часу з моменту їх знайомства, але Маргарита вперто вiрить у те, що роман Майстра має жити, а не бути їжею вогню. Закоханi без жодних слiв розумiють i поважають один одного, i готовi на все, навiть на смерть аби їх половинка була щаслива. В романi не має мiсця егоїзму, ревнощам. Особливо останнє, на мою думку, є визначальним компонентом в коханнi. «Якщо любиш – вiдпусти, якщо це твоє – воно поверненться»! Цей вислiв можна вважати фундаментом справжнiх вiдносин, адже лише на довiрi i повазi будується спiльне щастя.
Маргарита вiдчайдушно погоджується на пропозицiю Воланда, стати королевою балу, хоча напевно не знає чим може все це скiнчитись. Сатана може не дотримати обiцянок i тодi пропаде вона, i загубить свого Майстра. Що пiдштовхнуло її так вчинити? Вiдповiдь одна i вона очевидна: Маргарита закохана. Здається, що, коли людина любить вона довiряє лише своєму серцю, наче мозок функцiонує тiльки в я костi тiлесних потреб. Серце наповнюється добрими почуттями, бачить свiт в рожевому кольорi, йому здається, що все навколо спiває, танцює, смiється... І на останок вiд «Фаусту» Гете : «... - Я - часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо». В любовi, як i в їжi, варто вiддавати перевагу не кiлькостi, а якостi. Справжня насолода закiнчується, коли починається розпуста, тому що, погрузнувши в розпустi, приходиш до вiдрази (А. i С. Голон).
Знов таки, не навмисно ми повернулися до питання прекрасного i потворного. Адже не можна забувати, що Маргарита, коли вiддалася цьому прекрасному почуттю, була одружена, тому свiдомо зраджувала. Це можна вiднести до потворного, ницого. Але звинувачувати її в цьому ми не маємо права, бо вона знайшла своє кохання (нагадаю, що вона була не щаслива в шлюбi) i це прекрасно. А в роботi Булгакова це прекрасне уособлює порятунок всього людства, яке на жаль забуло що є найцiннiшим в цьому сiрому свiтi.
Висновки
щось одне серед таких цiнностей, як грошi, влада, слава i кохання, то переважна бiльшiсть вибрала б останнє.
Так що ж це таке - кохання? З цього приводу є багато думок i визначень. Звичайно це стан душi людини. Але це стан такої сили потрясiння, захвату, захоплення, екстазу, який змiнює людину фiзично i духовно.
Але не всiм людям вiд природи дано кохати. Дехто проживає життя, так i не пiзнавши сили цього надзвичайного почуття, почуття, якого не купиш нi за якi грошi. Воно або є, або його немає, i примусити себе кохати нiхто не може. Кохання не можна запланувати, воно не буває з примусу. Це надзвичайно тонке почуття, яке може зруйнувати необережне слово, погляд. Воно вривається в життя раптово, навiть коли не чекаєш, навiть коли це тобi не потрiбно. Це як мана, як раптове оп'янiння. З приходом кохання життя набирає сенсу, повноти.
Цiкаво, що кохання нiби проходить кiлька етапiв, найчастiше три. Спочатку це платонiчне замилування, романтика, квiти, музика. Пiзнiше - пристрасть, а потiм - довiра, прив'язанiсть, спорiдненiсть душ.
Звичайно, кожен мрiє про красиве кохання, романтичне, єдине i неповторне. Та не всi розумiють, що воно не приходить саме собою, що потрiбна ще й велика робота душi i серця.
це надзвичайне почуття, бо дуже приємно дивитися на щасливих людей.
Лiтература:
Джерела, якi надихнули на роботу:
1. Булгаков М. А. Мастер и Маргарита.
3. Пушкин А. С. Евгений Онегин.
|
