Такт i безтактнiсть у дiловому спiлкуваннi
Тема
Такт i безтактнiсть у дiловому спiлкуваннi
Змiст
Вступ
1. Такт як одна з складових етики
2. Тактовнiсть та безтактнiсть пiд час телефонної розмови
2. 1. Проблеми такту у користуваннi мобiльним телефоном
3. Питання такту пiд час iнтерв'ю, радiоiнтерв'ю та телепередач
4. Тактовнiсть дiлових вiдносин у торгiвлi
5. Такт у мовному етикетi дiлового спiлкування
Висновок
Вступ
мiсцi можна сказати, зробити або не можна.
навiть там, де не дiє сила.
Зробити вигляд, що ти не помiтив невдалої реплiки спiвбесiдника, або обернути її на жарт?
Такт - це чуйнiсть, скромнiсть в поведiнцi. Такт - результат виховання, а основа його - пошана до оточуючих, пошана чужої думки, дбайливiсть у вiдношеннi до керiвника, колег, близьких.
Репутацiю людини нетактовної заслужити легко. Варто Вам, наприклад, похвалитися чим-небудь перед своїм спiвбесiдником або пiдкреслити, що Ви займаєте значно вище положення на службових «сходах», нiж вiн. Або нагадати немолодiй жiнцi про її вiк. Або... . Одним словом, таких прикладiв можна навести десятки.
Не порушуючи, здавалося б, нiяких норм пристойностi, Ви можете зробити скiльки завгодно промахiв i заслужити репутацiю неввiчливої людини, якщо будете поводитися нетактовно.
Часто говорять: «У нього природний такт». Це означає, що виховання, яке отримала людина, те середовище, в якому вона виросла, виробили у неї правильне вiдчуття мiри, поведiнки серед людей. Це вiдчуття вже не потребує особливої шлiфовки. Але в бiльшостi випадкiв нетактовнiсть - це не стiльки ознака невихованостi, скiльки небажання контролювати себе.
Показники нетактовної поведiнки загальновiдомi. Нетактовно, наприклад:
голосно, при всiх зробити зауваження знайомому з приводу його
зовнiшнього вигляду;
у присутностi стороннiх в розмовi торкатися суто особистих стосункiв, як своїх власних, так i Ваших друзiв;
читати особистi листи, листи знайомих, пiдслуховувати чужi розмови.
Буває, що доводиться спiлкуватися (в гостях, на нарадi або в якому-небудь публiчному мiсцi) з людиною, яка Вам неприємна. Будь Ви вiч-на-вiч, Ви могли б з'ясувати Вашi стосунки як завгодно. Але навколо Вас люди, i їм не можна псувати настрiй тiльки через те, що Ви вiдчуваєте до когось антипатiю. Тактовна людина зумiє в цьому випадку уникнути зiткнення. Спокiй, умiння володiти собою - теж одне з основних правил тактовної людини.
А ось, наприклад, плiткарство - типово не етичний вчинок. Так само, як використання в своїй (хай навiть благородних) цiлях чужої таємницi або непрошене втручання в чужi справи.
Мiркуючи про свою поведiнку в суспiльствi i вдома, нi на секунду не можна забувати про те, що людям властивi тi або iншi недолiки. І що власнi недолiки Вам завжди менше впадають в очi, нiж недолiки оточуючих. Всiм, звичайно вiдоме прислiв'я про соломинку в чужому оцi.
Якщо Ви, озброєнi деякими вiдомостями про правила доброго тону, помiчаєте, що хтось цих правил не знає, треба виявити певну терпимiсть i такт. Але це не вiдноситься до тих, хто порушує спокiй суспiльства, хто зловживає своїм «правом» на незнання добрих манер.
Етика об'єднує в собi i поняття такту, i те, що прийнято називати поряднiстю. Без етики не може бути нi ввiчливостi, нi добрих манер. Позбавленi етичної основи, вони перетворюються на свою протилежнiсть: допомагають приховувати нечеснi намiри i негiднi вчинки. Можна бути цiлком ввiчливою (такт!) i при цьому абсолютно непорядною (етика!) людиною.
2. Тактовнiсть та безтактнiсть пiд час телефонної розмови
Основа успiшного проведення дiлової телефонної розмови — компетентнiсть, тактовнiсть, доброзичливiсть, володiння прийомами ведення бесiди, прагнення оперативне й ефективно вирiшити проблему чи надати допомогу в її вирiшеннi. Важливо, щоб службова, дiлова телефонна розмова велася в спокiйному ввiчливому тонi i викликала позитивнi емоцiї. Ще Ф. Бекон вiдзначав, що вести розмову в доброзичливому тонi бiльш важливо, нiж уживати гарнi слова i розташовувати їх у правильному порядку. Пiд час дiлової телефонної розмови необхiдно створити атмосферу взаємної довiри.
Якщо телефонують вам, то виявляти такт необхiдно таким чином:
• спробуйте якомога швидше зняти слухавку й назвiть органiзацiю, яку ви представляєте;
• у разi потреби занотуйте iм'я, прiзвище та контактний телефон спiврозмовника;
• не кладiть несподiвано трубку, навiть якщо розмова є нецiкавою, нудною та надто тривалою для вас;
• якщо ви даєте обiцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати її якомога швидше. У разi виникнення складних питань запропонуйте спiврозмовниковi зустрiч для детального обговорення сутi проблеми;
• завжди стисло пiдсумовуйте бесiду, перелiчiть iще раз домовленостi, що їх ви досягли.
Незалежно вiд того, хто телефонує, тактовнiсть можна демонструвати так:
• будьте доброзичливим, у жодному разi не виказуйте свого невдоволення чимось;
• ставте запитання та уважно вислуховуйте вiдповiдi на них;
• симпатiя до вас зросте, якщо ви кiлька разiв упродовж бесiди назвете спiврозмовника на iм'я та по батьковi;
• розмовляйте середнiм за силою голосом.
Будь-яку телефонну розмову починаємо коротким виявленням ввiчливостi:
Добрий день (ранок, вечiр)! Доброго (ранку, вечора)! Якщо телефонуєте у справi, то потрiбно назвати не лише прiзвище, iм'я та по батьковi, а й посаду, що її ви обiймаєте. Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, спiврозмовник має право запитати: Вибачте, з ким я розмовляю? У вiдповiдь ви не повиннi обурюватися чи одразу класти слухавку — згiдно з правилами етикету вам слiд вiдрекомендуватися; на анонiмний дзвiнок можна не вiдповiдати й одразу покласти слухавку. Якщо до телефону пiдiйшов не той, хто вам потрiбен, ви повиннi перепросити i звернутися з проханням покликати потрiбну вам людину: Добрий день. Перепрошую за турботу, чи не могли б ви запросити до телефону Івана Петронича (пана Петренка); Дуже прошу, попросiть до телефону Олму Власiвну (панi Ольгу, панi Романчук); Будь ласка, покличте до телефону... Зазвичай вiдповiдають так: Добрий день. Зачекайте, будь ласка, хвилиночку, я зараз передам їй слухавку; ... Прошу зачекати; ... Будь ласка, зачекайте. ... На жаль (шкода, вибачте) Іван Петрович вийшов, повернеться о 14 годинi. Можливо, ви хотiли б йому щось передати. Є його заступник, можливо, вiн змiг би допомогти вам. Коли до телефону пiдiйде потрiбна вам людина, неодмiнно слiд знову привiтатись i назвати себе.
Нетактовно давати абонентовi неправильну iнформацiю, розмовляти грубо, якщо вiн помилився номером телефона. Буде люб'язно з вашого боку, коли допоможете абонентовi з'ясувати причину невдачi. Своєю чергою, якщо ви зателефонували не за потрiбним вам номером, маєте обов'язково перепросити за завданi турботи. Намагайтеся завжди бути ввiчливим, адже ваша тактовнiсть — це насамперед повага до самого себе. Ввiчливiсть має стати духовною потребою кожної людини.
Не варто телефонувати в особистих справах зi службового телефону, а в службових справах недоречно телефонувати додому тiй особi, котра має їх виконати (розв'язати). У разi, якщо вам телефонують на роботу в особистих справах, вiдповiдайте, що ви неодмiнно зателефонуєте пiсля роботи.
Мобiльний телефон нинi є неодмiнним атрибутом кожної дiлової людини. Послуговуючись ним, треба дотримуватися певних етичних норм, щоб не створювати незручностей для iнших. Звичайно, традицiйнi правила спiлкування по телефону, якi названо вище, залишаються, але треба враховувати специфiку мобiльного зв'язку, оскiльки телефон завжди у його власника.
Отже, не можна:
• користуватися мобiльним телефоном пiд час перегляду спектаклю, кiнофiльму, на концертах, конференцiях, пiд час нарад i, звичайно ж, пiд час навчальних занять. Краще переадресовувати вхiднi дзвiнки на поштову скриньку або ввiмкнути вiбродзвiнок замiсть звукового сигналу;
• класти телефон на стiл пiд час, дiлової зустрiчi, в кав'ярнi та аудиторiї, щоб не засвiдчити неповаги до спiврозмовника чи викладача. Якщо все ж вхiдний дзвiнок перервав бесiду, треба розмову по телефону закiнчити якнайшвидше i на час розмови вiдiйти або вийти взагалi;
• гратися телефоном пiд час занять, демонструвати його функцiональнi можливостi;
• розмовляти по телефону, перебуваючи за кермом автомобiля, бо це вiдволiкає вашу увагу.
3. Питання такту пiд час iнтерв'ю, радiоiнтерв'ю та телепередач
— якщо пiд час iнтерв'ю присутня ще одна особа, представте її та вмотивуйте її присутнiсть;
— запропонуйте теку з матерiалами, що стосуються теми iнтерв'ю;
— чекайте доти, доки журналiст сам не розпочне бесiди;
— викладайте думки якомога доступнiше, простiше, послуговуючись прикладами iз щоденного життя;
— на неприємнi для вас запитання вiдповiдайте так: «Що ви маєте на увазi?»;
— можна вiдповiдати на деякi, не пов'язанi з темою iнтерв'ю запитання, але при цьому треба наголосити, що «ми вiдхиляємося вiд головної теми». Намагайтесь перешкоджати подальшим вiдхиленням;
— не вiдповiдайте на провокацiйнi запитання;
— коментарi журналiста, а також поданi ним пояснення не можна змiнювати без його згоди. Ви можете лиже зазначити, що вiн зробив неправильний висновок;
— будьте об'єктивними i ввiчливими, не погоджуючись iз тим, як передано Вашi висловлювання: «Я не казав цього» є менш дiєвим, анiж: «Певно, я незрозумiла висловився, насправдi я хотiв сказати... »;
- пiд час дискусiї за участi кiлькох осiб не говорiть одночасно з iншими, а подайте репортеровi знак, якщо хочете щось сказати. Якщо хочете вiдреагувати миттєво, вважаючи, що хтось говорить дурницi, виберiть слушний момент; якщо вас перебив хтось iнший, а ви не хочете йому поступатися - трохи пiдвищiть голос i продовжуйте говорити. Можна також запитати: « Чи можна менi закiнчити свою думку?».
Будьте обережнi, коли Вам пропонують взяти участь у програмi, в якiй рiзнi люди даватимуть iнтерв'ю окремо, оскiльки програма монтуватиметься з рiзнорiдних уривкiв, вашi слова можуть бути вилученi з контексту. Якщо ви вирiшили вiдмовитися, обов'язково обґрунтуйте свою вiдмову. Вiдмовлятися вiд iнтерв'ю без жодних на те пiдстав — не найкраща iдея;
пiд час iнтерв'ю дивiться на журналiста, а не в камеру;
залишайтеся доброзичливим, навiть якщо запитання вам не подобаються: будьте врiвноваженими, у жодному разi не кричiть, але реагуйте на зауваження рiшуче;
не виказуйте свого хвилювання.
4. Тактовнiсть дiлових вiдносин у торгiвлi
Тактовнiсть. Інодi все ж таки виникає потреба якось виливати на покупця, керувати його вчинками: спрямувати дiї, допомогти зважитися на придбання товару, виправити помилки тощо. Як же вплинути на поведiнку покупця, не наражаючись на протест, обурення чи знiяковiлiсть, сором'язливiсть? Аби досягти своєї мети, не зашкодивши нi собi, нi покупцевi, продавець має бути тактовним, виходити з позицiй та iнтересiв самого покупця.
— покупець буде змушений захищатись. Як саме — залежить вiд його iндивiдуальностi. Один пiде геть, другий почне виправдовуватись, сперечатись, обурюватись, третiй мовчки скориться, але увiйде до вiддiлу напружений, готовий до конфлiкту з будь-якого незначного приводу. Як бачимо, категоричне зауваження продавця може стати причиною цiлої низки негативних реакцiй покупцiв.
А ось як реагуватиме на ситуацiю квалiфiкований продавець: «Шановнi добродiї, в нашому магазинi дуже дорогi й гарнi речi, тому просимо всiх покупцiв ласувати пирiжками й морозивом за межами нашого вiддiлу». Зауваження зроблено тактовно, воно не зачiпає гiдностi людини, не принижує її перед iншими. Покупець i сам почувається нiяково, оскiльки знає про свою помилку, тому поквапиться з'їсти морозиво за межами вiддiлу, але вже без образи й роздратування.
5. Такт у мовному етикетi дiлового спiлкування
У практицi дiлових вiдносин завжди є якiсь стандартнi ситуацiї, яких неможливо уникнути. Для цих ситуацiй i виробляють форми i правила поведiнки. Цей набiр правил складає етикет дiлового спiлкування. От одне з визначень етикету дiлових вiдносин — це звiд правил поводження в бiзнесi, що являє зовнiшню сторону дiлового спiлкування.
Дiловий етикет — результат тривалого добору правил i форм найбiльш доцiльного поводження, що сприяло успiху в дiлових вiдносинах. Не завжди легко давалося освоєння цих правил, тому пiдприємцi "вiд сохи" нерiдко вiдзивалися про них не дуже добре: "Навiщо менi все це?" Можна дотримуватися i даного принципу. Однак якщо ви хочете установити мiцнi дiловi вiдносини з закордонними партнерами, то знання дiлового етикету просто обов'язково.
Культура поводження в дiловому спiлкуваннi немислима без дотримання правил вербального (словесного, мовного) етикету, зв'язаного з формами i манерами мови, словниковим запасом, тобто з усiм стилем мови, прийнятим у спiлкуваннi даного кола дiлових людей. Існують iсторично напрацьованi стереотипи мовного спiлкування. Ними користалися ранiше росiйськi купцi, пiдприємцi, а зараз їх використовують культурнi росiйськi i закордоннi дiловi люди. Це слова: "дами", "добродiї", "пани" i "панi". Серед iнших соцiальних груп подiбнi звертання поки широко не прищеплюються, i ми часто спостерiгаємо, як люди вiдчувають внутрiшнiй дискомфорт на зустрiчах, зборах, оскiльки не знають, як звернутися один до одного: слово "товариш" як би принижує їхнє достоїнство через визначене вiдношення до цього слова, що склалося пiд впливом засобiв масової iнформацiї. А з iншого боку, багато хто до "панiв" явно не доросли через своє злидарське iснування. Тому дуже часто в транспортi, у магазинi, на вулицi ми чуємо принизливi фрази: "Гей, чоловiк, пiдсуньтеся", "Жiнка, передайте грошi на квиток" i т. д.
Серед дiлових людей звертання "пан" має право на життя. Це слово пiдкреслює, що данi громадяни, соцiальна група вiльнi i незалежнi у своїх дiях бiльш, нiж яка-небудь iнша соцiальна група в сучаснiй Українi. Крiм того, ця форма звертання не запозичена слiпо де-небудь на Заходi чи Сходi. Бездумнi запозичення, що запускаються в оборот найчастiше нашими не дуже культурними теле- i радiожурналiстами, репортерами, як правило, рiжуть слух i пiдкреслюють убогiсть i претензiйнiсть подiбних запозичень, наприклад "вiдбулася презентацiя", "формується новий менталiтет українцiв" чи "спонсори вернiсажу" i т. п. "Пан" — споконвiку українське слово. Воно має саме поширене значення як форма ввiчливого звертання до групи людей чи окремої людини, що вживалося в привiлейованих шарах суспiльства. Крiм того, в iншому його значеннi — «хазяїн майна» є i поважне вiдношення до людини.
У дiловiй розмовi треба вмiти дати вiдповiдь на будь-яке питання. Навiть на найпростiшi, що задаються щодня по кiлька разiв: "Як справи?", завжди необхiдно пам'ятати про почуття мiри. Не вiдповiсти нiчого неввiчливо; буркнути "Нормально" i пройти повз теж неввiчливо, якщо не грубо; пуститися в довгi мiркування про свої справи — стати занудою. У таких випадках дiловий етикет потребує вiдповiдати приблизно так: "Спасибi, нормально", "Спасибi, поки скаржитися грiх" i т. п., цiкавлячись, у свою чергу: "Сподiваюся, що й у Вас усе нормально?". Такi вiдповiдi нейтральнi, вони заспокоюють усiх, вiдповiдають сформованим в Українi нормам: "Не навроч, коли справи йдуть добре".
У вербальному (словесному, мовному) спiлкуваннi дiловий етикет припускає застосування рiзних психологiчних прийомiв. Один з них — формула поглажування. Це словеснi звороти типу: "Удачi Вам!", "Бажаю успiху", вiдомi фрази: "Великому кораблю — велике плавання", "Нi пуху, нi пера!" i т. п. Широко застосовуються такi мовнi знаки уваги, як "Салют", Немає проблемi т. п.
У мовному етикетi дiлових людей велике значення мають комплiменти приємнi слова, що виражають схвалення, позитивну оцiнку дiяльностi в бiзнесi, що пiдкреслюють смак в одязi, зовнiшностi, збалансованiсть вчинкiв партнера, тобто оцiнку розуму дiлового партнера. Не дарма героїня популярного колись фiльму "Старша сестра" говорила, що ласкаве слово i кiшцi приємне. З цього погляду комплiмент — не механiзм лестощiв. Лестощi, особливо грубi, — це маска, за якою найчастiше ховається меркантильний iнтерес. Комплiмент, тим бiльше, якщо ви маєте справу з партнером-жiнкою, — необхiдна частина мовного етикету. Пiд час дiлового спiлкування завжди є реальна можливiсть для комплiментiв. Вони надихають вашого дiлового партнера, додають йому впевненiсть, схвалюють. Особливо важливо пам'ятати про комплiмент, якщо ви маєте справу з новачком так, примiром, що потерпiв спочатку невдачу. Не випадково в японських фiрмах заборонена вiдкрита критика своїх працiвникiв: фiрмi це невигiдно, тому що трудова активнiсть i iнiцiатива знижуються.
багатовiкового життєвого досвiду, побуту попереднiх поколiнь того чи iншого народу. Якi б не були традицiї, правила поведiнки, — їх приходиться виконувати, якщо, звичайно, ви хочете домогтися успiху. Справедливе прислiв'я "У чужий монастир зi своїм статутом не ходять". Нерiдко треба дотримуватись всiх правил навiть у тому випадку, якщо вони вам не по душi. Інтереси справи вище ваших смакiв i пристрастей.
Етикет i такт дiлової людини виявляються на кожнiм кроцi: пiд час скороминущої розмови з пiдлеглим, колегою, на виробничiй нарадi i т. п. На жаль, iнодi посадовi особи зловживають формою звертання на "ти". Звертаються на "ти" до пiдлеглих, що набагато старше їх за вiком, але говорять "ви" молодому вищестоящому начальнику. У формi звертання на ти виявляється зневагу до пiдлеглого. Колись Максим Горький вiдповiв так на прохання молодого лiтератора бути з ним на "ти": "Я не пан...". Дiйсно, звертання на "ти", особливо привселюдно, до пiдлеглого — це демонстрацiя панського чванства, низького рiвня iнтелекту. Займана посада не дає йому пiдстави для подiбного спiлкування з пiдлеглим чи найманим робiтником. Таке звертання принижує достоїнство людини. Етикет службових, дiлових вiдносин вимагає строгого дотримання мовних норм як у мiжособистiсному спiлкуваннi, так i пiд час дiлових бесiд, нарад. Коли ви розмовляєте з людьми (чи навiть з однiєю людиною), ведiть бесiду так, щоби вам нiхто не заважав. Усi справи, за винятком екстрених, раптових, можуть почекати.
6. Такт i безтактнiсть у вiдносинах мiж керiвником i пiдлеглим
Керiвник i пiдлеглий. Спочатку зупинимося на кiлькох часто повторюваних ситуацiях, в яких i керiвник i пiдлеглий не завжди дотримуються етичних норм.
Вiтатися? Не вiтатися? Як вiтатися? Керiвник першим вiтається зi старшими за себе працiвниками i жiнками (вихованi люди вiтаються один з одним одночасно). Входячи в кiмнату, де сидять його працiвники, керiвник вiтається першим, працiвники вiдповiдають, але сидячи, не встаючи. Цигарки в ротi при цьому не повинно бути нi в кого.
Сiдати? Стояти? Коли сiсти, а коли встати? Вважається, що керiвник має сидiти тодi, коли працiвник стоїть. Це означає, що викликаний працiвник затримається тут, у кабiнетi, недовго - лише одержить розпорядження чи вiдповiсть на питання.
Керiвник може запропонувати пiдлеглому сiсти, якщо розмова має бути тривалою або якщо керiвник хоче пiдкреслити, що в данiй розмовi вiн не має намiру повнiстю використати своє керiвне становище.
Безвiдносно до часу тривання розмови керiвник може запросити сiсти значно старшого за себе працiвника або лiтню жiнку. Якщо розмова затягується, керiвник не повинен проявляти нетерпiння, супитися, стукати пальцями по столу, хитати ногою та iн. Вiн повинен просто встати й цим показати, що розмову закiнчено.
Якщо у час розмови керiвника з пiдлеглим до кабiнету входить вiдповiдальний працiвник вищого рангу, пiдлеглий має встати, якщо вiн сидiв, привiтатися з тим, хто увiйшов, i одержати дозвiл свого керiвника зайти пiзнiше для продовження розмови (гiрший варiант: керiвник просить пiдлеглого вийти i зайти пiзнiше).
звучить фамiльярно або нешанобливо, хочете ви цього чи нi (це може бути дружне, жартiвливе, звичне звертання, яким користуються молодi працiвники, проте не бажано, щоб це чули стороннi люди - вiдвiдувачi).
Трапляється, що керiвник i пiдлеглий давно знають один одного i говорять один одному “ти”. Проте на роботi вони мають звертатися - в присутностi iнших працiвникiв, а особливо вiдвiдувачiв, - на iм'я та по батьковi, якщо хочуть, щоб їх установу поважали. Називання без iменi, лише по батьковi (Петровичу, Іванiвно), звертання типу Тьотю Катю, або Галочко в присутностi вiдвiдувачiв або стороннiх службових осiб також вважається неприйнятним. У малих колективах, особливо жiночих, поширенi пестливi, зменшенi найменування типу Лесик Іванович, Галочка Семенiвна, Манюня Павлiвна, навiть Оксана Петрiвночка та iн. Але в присутностi стороннiх осiб вiд таких звертань краще утримуватись.
боку, нiщо так не ображає людину, як постiйне плутання її iменi та по батьковi або пережручення їх. Якщо керiвник називає пiдлеглих лише на iм'я, то це дуже схоже на тикання - називання на ти, хоч керiвник i каже при цьому Ви.
Керiвник має чiтко розрiзняти два типи звертань: “Ви, Інно Володимирiвно, сьогоднi знову запiзнилися” i “Ви сьогоднi знову запiзнилися” (користуватися слiд першим типом звертання завжди, другим - у крайнiх випадках). Як розмовляти? Першою етичною вимогою в стосунках керiвника i пiдлеглих є вимога поваги й доброзичливостi: керiвник нiколи, нi за яких обставин не повинен проявляти неповагу до свого пiдлеглого. Це не виключає вимогливостi, але це єдине, що може забезпечити взаємоповагу в колективi. Безапеляцiйнiсть завжди сприймається як прояв невихованостi. Надто категорично висловлює свою думку та людина, яка абсолютно впевнена в своїй непогрiшностi, а думку iнших готова вiдкинути, навiть не вислухавши її. Цiлком очевидно, що в багатьох ситуацiях керiвник повинен сказати: я вважаю, я переконаний, я вимагаю. Такi слова показують, що керiвник готовий узяти на себе вiдповiдальнiсть за вирiшення певних проблем. Проте в питаннях, якi не мають принципового значення, керiвник повинен умiти знайти м'якший, не такий категоричний варiант (я гадаю, менi здається, чи не здається вам, що, давайте подумаємо, спробуємо разом розiбратися та iн.). Проте створювати спокiйну доброзичливу атмосферу спiлкуваннi має не лише керiвник, а й увесь колектив, у якому всi розмовляють спокiйно, коректно, ввiчливо, неголосно. На жаль, у деяких колективах (i навiть у сiм'ях) настiльки звикають до крику, вульгарних висловiв i лайок, цинiчних, грубих, двозначних характеристик i зауважень, що ця образлива манера розмовляти уже нi в кого не викликає протесту; лайку та грубощi просто пропускають повз вуха. Особливо дико, коли в такий спосiб спiлкування включаються й жiнки.
Травмує працiвникiв i така манера керiвника спiлкуватися з колективом, яку можна назвати лаконiчно - загадковою (людина нiколи не знає, що її чекає). Проявляється це найчастiше в манерi керiвника викликати на розмову до себе. Пiсля почутої по телефону фрази “Зайдiть до мене” багато людей, як зазначають психолога, в глибинi душi вiдчуває хвилювання, чекаючи неприємної розмови. Найчастiше хвилювання з'являється у тих, хто багато працює, вкладаючи в роботу всього себе. Люди ж, якi звикли при виконаннi своїх службових обов'язкiв ховатися за спини iнших, нiчого самостiйно не вирiшувати, таких викликiв, як правило, не бояться, бо оскiльки вони нiчого не роблять, то й лаяти їх немає за що. I хоча найчастiше такi побоювання перед дверима кабiнету розсiюються одразу ж за дверима (керiвник, виявляється, просто хотiв порадитися про щось) - неприємний слiд вiд них залишається. Тому, запрошуючи до себе людину, керiвник хоча б кiлькома словами повинен попередити про тему майбутньої розмови.
Такт. Тактовнiсть. Це слова латинського походження. В латинськiй мовi слово такт означало дотик, а ще - почуття. Кажуть, що тактовнiсть починається з умiння знайти правильну лiнiю поведiнки з кожною людиною, залежно вiд її душевного стану; це вмiння вiдчути людину, начебто доторкнутися до неї душею. Іншими словами, це те чуття мiри, яке пiдказує людинi, що в цiй конкретнiй ситуацiї) можна, а чого не слiд говорити й робити. Тактовнiсть не може бути суто зовнiшнiм, наносним проявом; диктує тактовнi вчинки культура, чуйнiсть, умiння пiдiйти до людини так, щоб не образити, не роздратувати, не зробити людинi боляче, а, навпаки, - вивести людину з неприємної ситуацiї чи пригнiченого стану.
Тактовна людина, починаючи розмову, завжди спробує з'ясувати, чи зацiкавить спiврозмовника те, що ми збираємось йому розповiсти, чи не буде йому нудно (а може прикро), чи має вiн час i настрiй нас вислухати, чи не вразимо ми його своєю розповiддю...
Тактовний колега, товариш чи знайомий не стане привселюдно переказувати вам плiтку, яку вiн щойно про вас почув, а свої сумнiви й пiдозри щодо вiрогiдностi почутого висловить обережно, у формi непрямих запитань i обов'язково наодинцi. Тактовна людина у великому товариствi остерiгається говорити на неприємнi теми (смерть, калiцтво, зрада, розлучення), бо може хтось iз присутнiх це дуже болiсно вiдчує. Бiльше того, вiн намагатиметься зупинити такого оповiдача, вiдвернувши його увагу якимось запитанням. Нетактовна людина спочатку говорить, а потiм думає. А треба б навпаки: спочатку подумати, чи не зачепите ви когось тим, що скажете, чи не зашкодите комусь чи собi, а вже потiм говорити (здавалося б, так просто, а як же важко завжди бути тактовною людиною...).
Нетактовна людина звичайно буває розв'язною, самовпевненою, не рахується з оточуючими людьми, любить бути в центрi уваги будь-якою цiною (навiть цiною чиєїсь репутацiї).
Список використаної лiтератури
1. Етика: Навч. посiб. / В. О. Лозовой, М.І. Панов, О. А. Стасевська та iн.; За ред. проф. В. О. Лозового. — К.: Юрiнком Інтер, 2004. - 224 с.
2. Етика: Навч. посiбник / T. Г. Аболiна, В. В. Єфименко, О. М. Лiнчук та iн. К.: Либiдь, 1992. — 328 с.
3. Лозовой В. А. Нравственная культура личности: содержание и пути формирования. Учебное пособие. – Харьков, 2001. – 44 с.
4. Малахов В. А. Етика: Курс лекцiй: Навч. посiбник. – К. : Либiдь, 1996. – 304 с.
6. Все об этикете. Книга о нормах поведения в любых жизненных ситуациях. – Ростов-на-Дону: Изд-во «Феникс», 1995. – 512с.
7. О деловой этике и этикете. – М.: Фонд «Правовая культура», 1994.
8. Социальная психология и этика делового общения: Учебное пособие для вузов/ Под общей редакцией профессора В. Н. Лавриненко. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995. – 160с.
10. Ягер Джен. Деловой этикет: как выжить и преуспеть в мире бизнеса. – М.: Джон Уайли энд Санз, 1994.
|
