Нацiональний технiчний унiверситет
"Харкiвський полiтехнiчний iнститут"
Кафедра етики, естетики, iсторiї культури
Контрольна робота зетики
Тема: "Розумiння добра i зла в iсторiї людства"
Студента 1 курсу
Групи КІТЗ-19
Змiст роботи
Вступ
Людина як центральна проблема фiлософiї
Розумiння добра
Розумiння зла
Дiалектика добра i зла
Рiзниця мiж добром та злом
Змiст та взаємовизначенiсть добра i зла
Проблема вибору
Висновок
Вступ
На протязi багатьох столiть людство мрiяло про щасливе та благополучне життя, наповнене високим змiстом та засноване на iдеалах добра та справедливостi, вiрностi та честi, порядностi та товариськiй взаємодопомозi, красотi та гармонiї.
вдосконалення людини i надавали її життю гiднiсть та значення. У мiфах та легендах, релiгiйних та фiлософських вченнях висловленi мрiї людей про iдеальний свiт, у якому добро та справедливiсть, обов’язок та вiдповiдальнiстю, честь i гiднiсть є основою суспiльних вiдносин. Значний вклад у духовнi пошуки людства вносили i вносять релiгiя та мистецтво. Однак, тiльки у етицi як фiлософськiй науцi про свiт моральних цiнностей та цiлей, мораль стає предметом спецiального iнтересу у цiлому.
Етика виникла бiльш нiж двi з половиною тисячi рокiв тому, коли у результатi суспiльного розподiлу працi пiзнавальна, теоретична дiяльнiсть вiдокремилась вiд безпосередньо практичного морального усвiдомлення. Вона дає напрям на вирiшення тих практичних проблем морального буття людини, з якими їй доводиться постiйно зустрiчатись у повсякденному життi – що добре i що погано, що правильно, а що нi i чому, як слiд дiяти, щоб зберегти добре iм'я та гiднiсть. Спочатку етика формувалась як "практична фiлософiя", що дає людинi розумiння про доброчинне життя. при цьому бiльшiсть фiлософiв розглядали свої фiлософськi системи як необхiдну основу "практичної фiлософiї", вбачаючи саме у нiй головне значення i результат своїх теоретичних настроїв.
Етика завжди прагнула до теоретичного розумiння цiнних для людини проблем життя – як та для чого потрiбно жити, на що орiєнтуватися, у що вiрити i чого прагнути.
Для того, щоб вiдповiсти на питання щодо теми, треба, перш за все, вiдповiсти, що таке добро та зло, i спробувати дати цим поняттям визначення.
Людина як центральна проблема фiлософiї
Землi матерiальнi та духовнi цiнностi. Чи можливо протистояти цьому? Це можливо тiльки за умови здорового глузду, розуму та бажання, сформованих на основi вивчення, розумiння сутi тих життєвих реалiй, у яких трапляються тi чи iншi соцiальнi конфлiкти, реалiзуються людськi взаємовiдносини.
Головною проблемою соцiальної фiлософiї є проблема людини, сенсу та цiлей його життя. Людина – початок фiлософських мiркувань, їх принцип та кiнцевий результат. Саме тому кожен фiлософ на протязi усiєї iсторiї перш за все намагався об'єктивно розiбратись у духовних орiєнтирах свого часу, соцiальних та моральних цiнностях, свiтоглядi.
Розмiрковуючи про майбутнє людства, Кант прогнозував вiчний мир, можливiсть якого гарантувала природа. Суспiльство повинно пiднятись до такого рiвня розвитку, вважав фiлософ, щоб люди заставили самi себе досягнути стану миру. Добром є те, що вiдповiдає велiнням морального закону, закладеного у кожнiй розумнiй iстотi тi незалежної вiд обставин, у яких живе людина.
Людвiг Фейєрбах казав про людину як частину природи, вважаючи, що сутнiсть людини незмiнна, а його вiдчуття та бажання визначають його поведiнку та виступають головними критерiями iсторичного процесу. Людина у своїй дiяльностi керується не абстрактними категорiями, а власним прагненням до щастя. Необхiдно створити умови для щастя для людини, зробити умови життя людськими. Основою щастя та благополуччя людей у суспiльствi є правильно зрозумiлi iнтереси кожної людини, якi спiвпадають з iнтересами суспiльства, що можливо тiльки на основi любовi мiж людьми, яка i є рухомою силою суспiльного прогресу.
Розумiння добра
У повсякденному життi ми дуже часто використовуємо слово "добро" i не зважаючи на лексичну єднiсть ("добре вино", "добриво" i т. п.) необхiдно розумiти змiстовi вiдмiнностi у використаннi цього слова.
"Добро" у першому випадку це щось гарне, тобто приємне та корисне, цiнне заради чогось iншого, цiнне для цiєї особи у обставинах що склались i т. п., а у другому випадку – це прояв добра, тобто цiнного самого по собi i який не засобом задля iншої цiлi.
Добро у другому абсолютному значеннi – моральне, етичне поняття. Воно висловлює позитивне значення явищ або подiй вiдносно вищої цiнностi – iдеалу.
Добро це те, що оцiнюється позитивно i розглядається як важливе та значуще для життя людини та суспiльства, те, що дозволяє людинi i суспiльству жити, розвиватись, досягати гармонiї i досконалiсть.
У безрелiгiйнiй свiдомостi добро розглядається тiльки як результат нашої оцiнки, тобто деякої суб’єктивної позицiї. У релiгiї добро виступає характеристикою усього свiту. Воно створене Богом, бiльш того, вiн є самим благом, вищим iз усiх можливих, вiн – джерело та центр людських цiнностей свiту. Люди не повиннi осмислювати свої уявлення про добро, а шукати i вiдкривати їх як об'єктивно iснуючi. Цей шлях приведе їх до Бога як до вищого блага.
називаємо морально-похвальнi людськi якостi, а вони у рiзних культурах та у рiзних епохах iстотно вiдрiзняються. Так, наприклад, головними добродiями грецького мудреця були безпристраснiсть, суворiсть i безжалiснiсть, мужнiсть та неухильне виконання обов’язку. Гордiсть теж вiдносилась до доброчесностi. У протилежнiсть цьому основними християнськими рисами є покiрнiсть та любов, яка проявляється навiть у вiдношеннi до ворогiв. А гордiсть – напроти, вiдносять до порокiв.
У межах однiєї теж самої моральної системи рiзнi доброчесностi висловлюють рiзнi форми добра: покорення та мужнiсть, доброта та суворiсть, щедрiсть та бережливiсть, справедливiсть та великодушнiсть. Кожне суспiльство i кожна культура виробляє цiлий ряд дiй, якi дозволяють сформувати у членах суспiльства цi моральнi якостi, котрi необхiднi для виживання i розвитку суспiльства. В усiх культурах носiями доброчесностi виступають народнi герої та святi.
Починаючи з XVII – XVIII столiть у Європi формується уявлення о маралi як системi взаємної корисностi. У вiдповiдностi з поглядами фiлософiв, що жили в той час, добро це все, що корисно, тобто те, що вiдповiдає задовiльненню будь-якої потрiбностi людини. Внаслiдок такого пiдходу, добро виявляється надзвичайно рiзноманiтним. У центрi утилiтаристично-прагматичного розумiння "добра" стоїть людина, занепокоєна задовiльненням своїх потреб. Вiн може бажати i усiм iншим задоволення i щастя, але пiклується, в першу чергу, про своє власне благополуччя, про добро для себе. Це добро, перш за все, виявляється сукупнiстю матерiальних та соцiальних благ. Зведення добра та користi разом розмиває критерiї мiж добром та злом, i у вiдповiдностi з цим поняттям можливо буде дуже корисно когось вбити чи пограбувати для того, щоб отримати деяке благо та задовольнити свої потрiбностi. Це допоможе досягнути особистої мети i отримати потрiбне задоволення – багатство та владу. Також буде корисно для себе принижувати iнших людей, знущатися над ними, щоб задовольнити своє бажання самоствердитись. Вiд добра, у сучасному розумiннi цього слова, така поведiнка дуже далека.
У моральнiй свiдомостi справжнє добро – це те, що є добром для усiх, як для людства, так i для кожної людини окремо. Але це добро достатньо абстрактно у свiтi, де зiштовхуються потреби, бажання i погляди. Ідеал добра для усiх – це iдея, що вказує напрям руху людства. Корисне для людини може бути некорисним для окремого iндивiда, iнтереси якого часто можуть не враховуватись та iгноруватись, для досягнення загального "великого добра".
У релiгiйнiй моралi добро – це єднання з Богом, рятування душi, милосердя, тобто вищi цiнностi, заради досягнення яких повиннi бути направленi усi зусилля людини.
За межами релiгiї вищими моральними цiнностями є гуманнiсть, справедливiсть, кохання. Вищою моральною цiннiстю може бути самореалiзацiя людини, що розумiється як її гармонiя зi свiтом, творчiсть на благо Батькiвщини. Це тi види вiдносин, якi не приносять конкретної матерiальної вигоди, практичного досягнення успiхiв. Напроти, заради них люди жертвують багато чим iншим.
добром. Навiть там, де вони не зв'язанi з матерiальною вигодою та користю, а висловлюються лише у прагненнi довести свою творчу неповторнiсть чи iндивiдуальнiсть самоствердження без врахування iнших, вони не можуть бути визнанi благими. Така людина нiколи не уступить iншим та нiчим заради них не поступиться, вiн завжди i всюди буде прагнути ствердити своє "я". Добро повинно бути безкорисливим. У противному випадку це не добро, бо воно повинно бути щедрим, i не потребувати винагороди, а лише на нього сподiватись. Справжнє добро можливо робити тiльки за умови великого душевного багатства. Щоб безкорисно та щедро вiддавати iншим благоволiння, турботу, увагу, любов, усе це потрiбно мати у душi у численностi i не боятися того, що виснажившись, сам залишишся без нього. Справжнє добро твориться без розрахункiв, iз самої потреби давати любов та дарувати її свiту i людям.
Розумiння зла
Зло – це те, що руйнує життя та благоустрiй людини. Зло деструктивно, воно веде до розпаду, до вiдчуження людей один вiд одного та вiд початку буття, до загибелi. Зло – протилежнiсть добра.
та геологiчнi процеси трапляються всупереч нашим бажанням та дiям. Хоча здавна iснували вчення, стверджуючi, що саме негативнi людськi пороки створюють особливi вiбрацiї та тонких рiвнях миро створення, якi провокують та викликають природнi катаклiзми. Таким чином духовний свiт людей виявлявся зв’язаним нiби то з чисто природним злом. Подiбний погляд знаходив вираження i у релiгiї, яка завжди казала, що фiзичнi нещастя, якi звалюються на людей – це результат Божого гнiву, бо люди наробили стiльки неподобства, що наступила кара Божа. Пiсля виявилось, що багато явищ природного зла прямо зв'язанi з масштабними дiями людини.
Другим видом об’єктивного зла є добро у суспiльних процесах. Виникає воно за участi людської свiдомостi, але все-таки у багатьох випадках незважаючи на його волю. Соцiальне вiдчуження, яке знаходить вираз у класовiй ненавистi, насиллi, важких вiдчуттях заздростi, презирства, народжується з об’єктивного процесу розподiлу працi, який незмiнно приводить до приватної власностi та експлуатацiї, пiсля чого виникає об’єктивне протистояння iнтересiв – боротьба за землю, джерела сировини якi обертаються агресiєю, вiйнами, у якi втягують велику кiлькiсть людей незважаючи на їх особисту думку. Соцiальнi катаклiзми починаються також стихiйно та неконтрольовано, як i бурi, i важке колесо iсторiї безжалiсно проходить крiзь тисячi людських життiв, ламаючи та калiчачи їх. Результуюча, що виникає iз взаємодiї та зiткнень багатьох воль, знаходить себе у iсторичних подiях як слiпа та могутня сила, яку не можна пiдкорити iндивiдуальним зусиллям, не можна вiдвести вiд себе. Можна бути зразково-моральною, гарною порядною людиною, але за бажанням долi з'явитися у епiцентрi соцiального зла, якими є вiйна, революцiя, рабство.
i створюється самою людиною, подiляється на два рiзновиди – ворожiсть та розпущенiсть.
До ворожостi вiдноситься прагнення до зруйнування, агресiя, насилля, гнiв, ненависть, бажання гибелi, придушення iнших. Ворожiсть активна, енергiйна, вона прагне знищити чуже буття та благополуччя. Ворожо налаштована людина свiдомо прагне причинити iншим шкоду, збитки, страждання, приниження. Однак суспiльство дуже часто схвалює i керує ворожiстю, нагороджуючи та прославляючи її.
Розпещенiсть – iнший рiзновид морального зла, що об’єднує такi людськi пороки: боягузтво, лiнь, невмiння керувати своїми потягами, бажаннями та пристрастями. Вся iсторiя розвитку моралi та моральної фiлософiї – це наполеглива боротьба з розпущенiстю.
Фiлософи з давнiх часiв ставили перед собою питання: звiдки з’явилося зло? Чому воно знаходиться навколо нас з усiх сторiн у об’єктивних та суб’єктивних формах? Чи була дiйснiсть споконвiчно гарна та досконала чи вона при своїй появi вже була злою та жорсткою?
Теологiя припускає пояснення походження зла: зло породжено гордiстю та невiрним використанням свободи. Перше зло виникло у результатi заздростi, коли ангел Люцифер вирiшив, що вiн такий, як i сам Бог та хотiв зайняти його мiсце. У ньому перемагають темнi пристрастi, егоїстичне самоствердження, ворожiсть до створеного Богом свiту, заздрiсть до важливого атрибуту Бога – здатностi створювати.
Причина, що здiйснила запуск механiзму зла – свобода, яку Господь дав створеним духам. Вiн створив людину у повному сенсi слова по своєму образу та подобi, надiляючи її свободою та здатнiстю любити.
"абсолютному злi" може ховатися нездатнiсть зрозумiти, що дiйсне джерело зла може знаходитися у своїй людинi, також як i дiйсне джерело добра.
Дiалектика добра i зла
явищ. На Заходi високою моральною вiдмiткою оцiнюється прагнення людини до iндивiдуальностi, унiкальностi та своєрiднiсть. Бути неповторною особистiстю та голосно заявити про себе – благо, це варто похвали та наслiдування. На Сходi, напроти, не прийнято показувати себе, тут вiтається бути добре "вписаним" у колектив, бути одним з його "гвинтикiв". Голо слива манiфестацiя своєї оригiнальностi розглядається тут як зло i потрапляє у розряд "непристойної поведiнки".
2. Уявлення про добро та зло розрiзняється i по епохам i по поколiнням. У традицiйному суспiльствi доброчеснiстю вважалось беззаперечне пiдкорення старшим i дiї по тому стереотипу, який вони пропонували. Сучасне поколiння обирає свободу вiд диктатурi та опiки, для нього справжнє добро – це самостiйнiсть, можливiсть робити все на свiй розсуд та з власної волi.
у суспiльствi рiзке моральне осудження. У сучасному свiтi схвалюється жiноча активнiсть, прагнення бути особистiстю, професiоналом, соцiальним дiячем.
3. Те, що є беззаперечним добром для людини або колективу, може бути також недвозначним злом для iнших людей або iншого колективу. Яскравий тому приклад – перемога у вiйнi. Переможцi вважають її добром, особливо якщо вона визвольна, "справедлива", радiють їй, прославляють своїх керiвникiв. А переможенi бачать у своїй поразцi зло, втрати, економiчнi, фiзичнi та моральнi збитки.
кровi та збиткiв практично не буває.
4. Те, що є безумовним злом, при деяких обставинах оцiнюється людьми як добро. Це перш за все вiдноситься до вбивства. У священних книгах рiзних народiв присутня заповiдь "не вбий". Однак люди вбивають, i дуже часто їх поведiнка розцiнюється як добро.
Вбиває кат, який виконує смертний вирок, який винесли жорстокому злочинцю. Вважається, вiн творить благе дiло, реалiзуючи справедливiсть: той, хто злочинницьки губив невинних, повинен бути позбавлений власного життя, щоб уникнути нових жертв з його боку та щоб був урок iншим.
Вбиває солдат на вiйнi та генерал, що вiддає накази. Солдат, що вбиває ворога ризикує собою, бо також може бути вбитий i вiн готовий вiддати на благо Батькiвщини найцiннiше, що в нього є – власне життя. Саме тому захисникiв Вiтчизни прославляють як героїв, нагороджують, ставлять пам’ятники, прирiвнюють до святих. Але солдати порушують бiблейську заповiдь "не вбий".
Вбиває людина, на яку вчинено напад, i таке вбивство при самозахистi не характеризується як зло. Таким чином, заповiдь "не вбий" перетворюється у форму "там, де є пряма загроза твоєму чи iншому життю – вбивай агресора".
У таких випадках фундаментальне велiння високої моралi, трансформується, але не втрачає свого значення. Якщо є можливiсть не вбивати, то слiд обiйтись без цього. Навiть вимушене позбавлення життя iншої людини – моральне зло. Люди повиннi невпинно шукати можливостi уникати взаємного знищення, i вони це роблять, спираючись на моральний орiєнтир "не вбий". Але все-таки, у сучасному свiтi, на жаль, поки не можна зовсiм обiйтись без насилля або хоча б загрози насилля, при протистояннi злу, але, по можливостi, його треба зменшувати до мiнiмуму, iнакше будь-яка блага справа може сама обернутися у зло.
5. Одне i теж саме явище може у одному випадку виступати як добро, а у iншому як зло. З одного боку науку розглядають як велике благо для людства. Вона дозволяє створювати зручностi, збiльшувати матерiальне благополуччя, позбавляє людей вiд страшних хвороб, подовжує життя, дозволяє рацiонально використовувати простiр та час. З другого боку, наука виступає як джерело зла. Вона створює технiку, що знищує природу, зброю масового знищення. Багато явищ соцiальної культурної дiйсностi суперечливi i появляють то темну, то свiтлу сторону, а iнодi обидвi одночасно.
Люди можуть щиро вiрити, що вони творять добро, у той час як їх дiї об'єктивно обертаються злом. Наприклад, батьки, щиро люблячи свою дитину i бажаючи їй добра, можуть настiльки вiдгородити дитину вiд життя з його проблемами, що дитина виросте зовсiм непристосована до складностей реальних людських вiдносин. Або напроти, дуже сучаснi батьки принципово надають своїй дитинi повну самостiйнiсть, до якої вона поки ще не готова. У результатi такої "доброти" дитина потрапляє у погану компанiю, а сiм'я буде рвати на собi волосся, бо вони "хотiли як краще".
Часто трапляється, коли явища, якi на перший погляд є безперечним злом, насправдi можуть виявитися добром. Лiкування, що проводить лiкар, може бути болiсним, але результатом буде одужання. Лiки можуть бути гiркими, але корисними. Суворе виховання дає гарнi плоди: виростає особистiсть, що може керувати собою, самостiйна та сильна, готова до самостiйного життя. Хоча тут, як i у всьому iншому, треба знати мiру. Занадто суворе виховання та муштра – дуже шкiдливi, вони породжують негармонiйний внутрiшнiй свiт.
Усiляке явище перевiряється часом, i об’єктивну оцiнку йому можуть дати лише iншi поколiння, коли вчиненi дiяння можуть бути оцiненi спокiйно та правильно.
Рiзниця мiж добром та злом
З точки зору моралi, добро та зло усвiдомлюються як особливого роду цiнностi та характеризують навмиснi дiї, що свiдомо спiввiдносяться з певним стандартом, який можна назвати iдеалом.
Природа слiпа у своїх стихiйних проявах, людина ж має силу у деякiй мiрi приборкувати стихiю. У крайньому випадку, стихiю власного характеру: не пiддаватися гнiву, не вiддаватися спокусам слави, користi, влади.
Добро – те, що наближує людину до iдеалу, а зло вiддаляє вiд нього. У iсторiї iснували рiзнi думки вiдносно того, до чого повинна прагнути людина, щоб досягти досконалостi, звiдси було i рiзноманiття у розумiннях добра та зла, яке сприймалось людьми як щастя та нещастя, насолода та страждання, користь та шкода.
Поверхневе розумiння добра та зла може привести до його неточного тлумачення, внаслiдок чого виникають рiзнi оцiнки вчинкiв: одним подобаються задоволення, iншим – благочестя. У результатi це може призвести до морального волюнтаризму, пiсля чого привести до аморальностi, оскiльки усяка байдужiсть у вiдношеннi добра i зла потенцiйно вiдкриває дорогу злу.
Добро та зло як моральнi поняття формуються людиною вiдносно її внутрiшнього свiту. Будь-якi цiнностi можуть бути як добром так i злом у залежностi вiд того, як особа "засвоює" цi цiнностi у вiдношеннi до iдеалу.
Зовнiшнi дiї, нехай вони i кориснi для оточуючих, але без прагнення людини до благодiйностi, залишаються лише формальним обрядом.
За своїм змiстом добро та зло – двi сторони однiєї медалi. Вони взаємовизначенi i у цьому рiвнi. Людина пiзнає зло, оскiльки має визначене уявлення про добро: вона починає цiнувати добро, пiзнавши на власному досвiдi, що таке зло. Не можна бажати тiльки добра, неможливо у повному обсязi вiдгородитися вiд зла, не ризикуючи у той чай втратити добро. Існування зла iнколи уявляється деякою мiрою умовою або неодмiнним супутником обставин iснування зла.
Добро та зло пов’язанi тим, що взаємозаперечують одне одного. Вони iснують на Землi, як iснують свiтло i тiнь, цi поняття вiдноснi у їх вiдповiдностi до моральних iдеалiв як зразкам досконалостi або добра. Але протилежнiсть добра та зла абсолютна. Ця протилежнiсть реалiзується через людину: її рiшення та оцiнки.
У з'ясуваннi природи добра i зла було б марно шукати їх побутову основу. Як людська якiсть добро, тобто доброта, виявляється в милосердi, любовi, а зло, тобто злiснiсть, у ворожостi, насильствi.
"проба" одну з понять без знання iншого може принести абсолютно протилежний результат вiд очiкуваного. Для готовностi опору злу недостатньо розумiння зла i протистояння злу; само по собi це не приведе до добра. Недостатньо вивчити дорогу в Пекло, щоб потрапити у Рай, хоча цю дорогу треба знати обов'язково, щоб не опинитися на нiй у своїх благих намiрах, пам'ятаючи вiдому приказку: "Благими намiрами викладена дорога в Пекло".
Добро i зло не просто взаємовизначенi, а вони залежать один вiд одного: добро практично затверджується у вiдкиданнi зла. Іншими словами, дiйсне добро - це дiяння добра, тобто чеснота, як практичного i дiяльного виконання людиною осудних йому мораллю вимог.
Проблема вибору
У ситуацiях конфлiкту людина бачить своє завдання в тому, щоб зробити правильний i гiдний вибiр. Моральний вибiр полягає у виборi мiж добром i злом. Людинi часто трапляється вибирати мiж позитивними цiнностями, а точнiше мiж образами життя, в яких затверджуються рiзнi позитивнi цiнностi.
При цьому людина часто опиняється в ситуацiях, коли доводиться ухвалювати рiшення, не лежачi в рамках однозначного протистояння добра i зла. Це - рiшення в умовах вибору мiж великим i меншим добром або великим i меншим злом. На цьому рiвнi моралi, вибiр особливо важкий. Тим бiльше в ситуацiях, коли доводиться вибирати за принципом "найменшого зла". У випадках з вибором мiж великим або меншим добром у будь-якому випадку буде добро. При виборi ж навiть меншого зла, вибраним виявляється зло. Наслiдок такого вибору - не менше зло, а зло, не передбачуване як для оточення, так i для того, хто вибирає.
Важливим аспектом морального вибору меншого i бiльшого добра або зла пов'язаний з тим, що цi поняття хоча i "збалансованi" на рiвнi понять, але представляють собою нерiвнi пiдстави для оцiнки вiдповiдних дiй. Одна справа протиставляти одне iншому i iнше дозволяти злу творитися. "Заступництво злу" морально негоже, "потурання злу", тобто сприяння злу, - неприпустимо i майже прирiвнюється моральною свiдомiстю до творiння зла.
З моральної точки зору шкода зла значнiше, нiж благо добра. Недопущення несправедливостi, з моральної точки зору, iстотнiше, нiж творiння милосердя: зло несправедливостi - бiльш руйнiвно для спiвтовариств, чим добро милосердя - творчо.
Висновок
На порозi нового тисячолiття новi iнформацiйнi технологiї упроваджуються у всi сфери суспiльного життя, i особливо гостро встала проблема мiсця i ролi етичних цiнностей в суспiльному життi, коли стало очевидно, що найвидатнiшi досягнення технiчного прогресу обертаються катастрофiчними наслiдками для людини.
Швидко змiнюється зовнiшнiсть сучасного миру, характер i спосiб людського спiлкування, виробничої дiяльностi. Хiд iсторичного процесу не передбачуваний.
У наш час прогресивнi мислителi все бiльш звертають свою увагу на людину, її життя, благополуччя, свободу, розвиток здiбностей, реалiзацiю творчих сил, звiльнення вiд неуцтва i порокiв.
Криза, що переживається нашою країною, в значнiй мiрi викликана втратою гуманiстичних етичних цiнностей. Стає все бiльш очевидним, що одних тiльки соцiально-економiчних i полiтико-правових реформ для його подолання недостатньо. Необхiдно сформувати новий свiтогляд, нову нацiональну iдею. Будь-якi соцiальнi перетворення тiльки тодi мають прогресивний сенс, коли служать духовно-етичному вiдродженню i вдосконаленню суспiльства. Тому властивий моралi критичний настрiй по вiдношенню до дiйсностi, незадоволенiсть реальнiстю i її оцiнка, є необхiдними передумовами вiдповiдностi соцiальної практики, проголошуваним гуманiстичним цiлям. Тому етичне вiдродження i духовне вдосконалення людини - це i мета, i засiб прогресивних i успiшних соцiальних перетворень. Такими вони можуть бути тiльки за однiєї умови: залучення кожної людини до функцiональних етичних цiнностей, перетворення їх в стiйкi переконання i мотиви поведiнки.
є iстотною характеристикою людини. Тому вивчення етики необхiдне кожнiй людинi, незалежно вiд його роду дiяльностi, адже етичнi знання формують в людинi насамперед не спецiальнi професiйнi знання i умiння, а саму особу.
Список використаної лiтератури
1. Гусейнов А. А., Апресян Р. Г. "Этика". Москва, 1998 г.
2. Золотухина–Аболина Е. В. "Курс лекций по этике". Ростов-на-Дону, 1999г.
"Этика". Ростов-на-Дону, 1998 г.
"Сучасна соцiальна фiлософiя. Курс лекцiй". Київ, 1996 р.
|
