Походження термiнiв "мораль" та "моральнiсть", їх спiввiдношення
Змiст
Вступ
Передумови виникнення моралi
Походження термiнiв „мораль" i „моральнiсть” та їх соцiальне значення
Спiввiдношення мiж мораллю та моральнiстю
Висновок
Як захiднi, так i схiднi культури проходять кiлька стадiй у своєму розвитковi у рамках традицiйного суспiльства, бо всi вони попри вiдмiнностi, своєрiднiсть, пов'язанi з релiгiйно-етнiчними, економiчними особливостями, мають досить яскраво вираженi схожi риси, тобто стиль життя. Оскiльки вiн задається схожими об'єктивними обставинами, то й поведiнка людей, їх мотивацiя, обґрунтування намiрiв також типiзуються, незалежно вiд того, на яких засадах базується теорiя, що вивчає звичаї: пояснює вона закономiрностi економiчним чи духовним розвитком. Риси, що визначають людську мораль, поступово виявляються у тiй чи iншiй формi, усе виразнiше вимальовуються й переживають свою кризу, руйнуються, витiсняються на заднiй план бiльш розвиненими формами. Старе, забуте, незрозумiле новим поколiнням раптом вiдроджується, набуваючи зовсiм нового змiсту.
Мораль - одна iз форм духовного життя, один iз найдавнiших унiверсальних способiв соцiальної регуляцiї. Вона має загальнолюдський сенс i конкретно-iсторичний змiст. Моральний вимiр дає нам уявлення про мiру людяностi суспiльства i особистостi.
Мораль iсторична, вона, як чисто людська риса, безумовно, мiнлива, як i сама людина. Тому, говорячи про виникнення моралi, необхiдно з'ясувати найбiльш загальнi, принциповi тенденцiї, якi розвивалися протягом дуже довгої еволюцiї людства i спричинили виникнення того, що зараз ми називаємо мораллю.
Передумови виникнення моралi
Узагальнююче визначення передумов виникнення моралi включає, по-перше, формування у стародавньої людини абстрактного мислення, здатностi утворювати загальнi поняття, визначати зв'язки й закономiрностi, формулювати принципи - наскiльки це взагалi можливо на тому рiвнi. З розвитком цiєї риси людської свiдомостi пов'язують узагалi появу iдеологiї, що вмiщує зародки багатьох сучасних форм свiдомостi: фiлософiї, релiгiї, науки, моралi, мистецтва, полiтики, права тощо. Данi про можливий час виникнення цiєї синкретичної (злитої, нерозчленованої) iдеологiї рiзнi: першими ознаками володiв, мабуть, уже неандерталець (200-30 тис. рокiв тому), а явними, стiйкими - кроманьйонець (40-10 тис. рокiв тому). Навички абстрактного мислення дозволяли давнiй людинi формулювати закони свiту, природи i людського суспiльства.
По-друге, передумовою моральної свiдомостi можна вважати вироблення на початку людської iсторiї соцiального способу передачi iнформацiї, соцiальної спадковостi, на вiдмiну вiд генетичної програми поведiнки - основи способу життєдiяльностi всiх тварин. Якщо виходити з того, що людина є якоюсь мiрою продовженням деяких тенденцiй розвитку, випробуваних природою на тваринах, можна помiтити, що у мiру ускладнення живої iстоти в її життi збiльшується роль виховання через спiлкування з собi подiбними. Найважливiше це для близьких родичiв людини - приматiв, що мають дуже складну систему стосункiв. З розвитком форм життя зростає ступiнь iндивiдуалiзацiї окремої iстоти i ступiнь її свободи. Без цих понять неможливо визначити суть моралi. Принциповою характеристикою людського iснування, на вiдмiну вiд тваринного, є не стiльки вiдповiднiсть матрицi - iнформацiї про життєдiяльнiсть, закладенiй у коленому органiзмi, скiльки розвиток способу життя. Якщо тварина зберiгає своє iснування завдяки тому, що знає, як слiд дiяти, то сутнiсть людського буття - у змiнений. Тiльки людина сумнiвається у своїй сутi, суп свого буття, своєму призначеннi. Тому вона й визначається як iстота переважно моральна: постiйний розвиток, крiм свободи, потребує величезної вiдповiдальностi за прийняття рiшення i наслiдки цього вибору.
Нарештi, ще одна обставина: на вiдмiну вiд бiологiчної програми, мораль гнучкiше реагує на змiни середовища проживання. Людство переживає значнi змiни у коротшi строки порiвняно з природою. Що далi людина вiд природи, цi змiни iнтенсивнiшi, оскiльки суспiльство само змiнює себе, свiй свiт i свою дiяльнiсть. Безумовно, це також накладає вiдбиток на всю систему культури, включаючи мораль. Як i все живе, людство не дуже любить рiзкi й значнi змiни в умовах iснування. Як i все живе, людина захищає своє життя i добробут. За досить значних змiн засобiв i шляхiв досягнення мети з часу свого виникнення до наших днiв призначення моралi можна вважати порiвняним з iнстинктивною програмою всього живого у нашому свiтi: мораль робить можливим збереження iснування людини.
У особливостi дiяльностi закладена третя передумова виникнення моралi: людська здатнiсть дiяти без розрахунку на негайний очевидний результат. Тварина дiє, маючи на метi те, що iснує об'єктивно: плiд манго чи мишу. Принципова вiдмiннiсть людської дiяльностi полягає в тому, що її мета до початку дiї iдеальна, уявна. Початок дiї та досягнення мети можуть роздiляти роки, отже з людською терплячiстю не може рiвнятися навiть котяча. Людина планує засоби та спосiб дiї i, нарештi, дiє, одержує бажане, спiвставляє iз задуманим i, як правило, буває розчарованою: уявне здавалося привабливiшим. У цiй незадоволеностi - запорука людського розвитку i, крiм того, дуже важлива особливiсть ставлення до свiту, на яку спирається також i мораль.
початок вiдокремленню iдеологiї вiд практичної дiяльностi, зближенню зв'язку поколiнь (накопиченню соцiального досвiду, соцiальнiй спадковостi). Принцип безкорисливого ставлення пом'якшував соцiальне напруження, мабуть, урятував не одне життя у найжорстокiшi часи i втiлений у багатьох сучасних релiгiйних системах, наприклад, християнському милосердi без сподiвань на винагороду, славу, вдячнiсть людей.
Походження термiнiв „мораль" i „моральнiсть” та їх соцiальне значення
За аналогiєю, у латинськiй мовi вiд термiна "mos" ("moris") - крiй одягу й мода, звичай i порядок, вдача i характер людини - давньоримський фiлософ Цицерон (106 - 43 рр. до н. є) утворив прикметник "moralis" - "моральний", тобто такий, що стосується характеру, норову, звичаю. Вiд нього пiзнiше увiйшов у вжиток термiн "moralitas" - "мораль" як наука про людськi характери. Цi поняття виникли не у стихiї народної свiдомостi, а були створенi фiлософами для позначення певної сфери дослiдження.
Спочатку значення термiнiв "мораль" й "етика" в основному збiгалися. Пiзнiше, у ходi iсторико-культурного розвитку, зокрема розвитку науки i суспiльної свiдомостi, мораль сталирозумiти як реальнi явища (звичаї суспiльства, усталенi норми поведiнки, оцiночнi уявлення про добро, зло, справедливiсть тощо). Етику почали розглядати як науку щовивчає мораль. Хоча у повсякденному слововживаннi цiєї рiзницi у значеннi не завжди дотримуються.
Росiйським аналогом термiна "мораль" є поняття "нравственность" ("моральнiсть"). Першоджерелом стало слово "нрав" (характер, тобто сукупнiсть душевних якостей, якi вiдрiзняються вiд розуму, пристрастi, волi тощо), вiд якого утворився прикметник "нравственный". Вiн i став основою слова "нравственность". Вперше воно зустрiчається у словнику росiйської мови кiнця XVIIIст.
Термiн "мораль" використовують як у загальному, так i в особливому, вузькому значеннi. У висловлюваннi "етика - наука про мораль" вiн мислиться в загальному значеннi, а в судженнi "мораль є формою iндивiдуальної i суспiльної свiдомостi" - у вузькому, оскiльки з моралi в її широкому розумiннi вилучено моральнiсть -
Історiя термiнiв дозволяє зробити висновок, що етика - це наука про мораль (моральнiсть). Що ж являє собою мораль як соцiальне явище?
якi поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традицiї, стiйкi норми моральної поведiнки. Отже, суспiльство у процесi iсторичного розвитку виробило особливий соцiальний iнструмент для регулювання i спрямування поведiнки кожної людини, щоб вона не тiльки не руйнувала, а навiть змiцнювала суспiльний органiзм. Цим iнструментом (соцiальним iнститутом) суспiльної самоорганiзацiї i є мораль,
Мораль iснує у двох формах: особистiснi моральнi якостi (милосердя, вiдповiдальнiсть, скромнiсть, чеснiсть тощо) i сукупнiсть норм суспiльної поведiнки й оцiночних уявлень (наприклад, "не вкради", "не вбий" тощо i "справедливо", "порядно", "доброзичливо" тощо).
Моральнi якостi характеризують особистiсть з точки зору її здатностi до спiлкування з собi подiбними i спiвiснування з ними. Вони виступають як риси характеру i виявляються у взаємовiдносинах з iншими людьми.
Моральнi норми та оцiночнi уявлення виражають iнтереси тих чи iнших соцiальних груп, суспiльства в цiлому i стають основою поведiнки людей. Це знаменник розмаїття iндивiдуальних дiй, один iз способiв зведення iндивiдуального до соцiального. Вони визначають тип поведiнки, необхiдний конкретно-iсторичному суспiльству або його бiльшостi.
Отже, моральнi якостi (особистiснi властивостi), з одного боку, i моральнi норми та оцiночнi уявлення, з iншого, реалiзуються у стосунках мiж iндивiдами й виражають суспiльнi зв'язки мiж ними. У першому випадку цей зв'язок виступає у суб'єктивно-особистiснiй формi, а у другому - як об'єктивований, надiндивiдуальний зв'язок. Це дозволяє говорити про мораль як соцiальнi стосунки.
Моральне життя людини розпадається на два рiвнi, двi сфери - сущого i належного. Сфера сущого виражається у реально iснуючих норовах, дiйсних цiннiсних значеннях реальних форм суспiльних зв'язкiв мiж людьми. Сфера належного мiстить нормативнi настанови моральної свiдомостi. Отож мораль не зводиться лише до моральної свiдомостi. Вона є також цiннiсним змiстом, який полягає в iснуючих суспiльних вiдносинах, у практичнiй взаємодiї людей. Узагальнюючи поведiнку людей (практику), мораль виробляє певнi вимоги, велiння (iмперативи)"як має бути", якi пiдтримуються громадською думкою та (або) власною совiстю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм i правил поведiнки людини, що iсторично склалися i дотримання яких має добровiльний характер.
Мораль є таким iмперативним способом, за яким визначається ставлення людини до дiйсностi, який регулює людську поведiнку з позицiй принципового протиставлення добра i зла. Прагнення i здатнiсть моралi оцiнювати вчинки людини, дiї соцiальних суб'єктiв з позицiй добра i зла, справедливостi пiдкреслюють її оцiнювальний характер.
Мораль виступає як особлива форма ставлення людини до дiйсностi, до конкретних людей, соцiальних груп, до представникiв свiту природи i цiнностей культури.
Спiввiдношення мiж мораллю та моральнiстю
Поняття "мораль" i "моральнiсть" розкриваються як єднiсть протилежного i в русi через заперечення дають змогу простежити дiалектику саморозвитку моральної свiдомостi в її суб'єктi - у свiтi людської особистостi. Першою сходинкою в цьому русi є звичаєва мораль.
Це феномен етнiчної свiдомостi, сфера її компетенцiї - ментальне цiле.
Звичаєва моральнiсть є ґрунтом, на якому нашаровуються суспiльнi смисли, формуючи духовнi структури людини. Вона базується на глибинних психiчних процесах, пов'язаних з iнстинктом виживання та самозбереження роду як умови виживання окремого iндивiда. Оскiльки вона визначалася як вагомий чинник виживання етносiв, традицiйна мораль - нерефлексивна. Вона базується на дозволах та заборонах, що беззастережно дотримуються як "закони богiв", згiдно з принципом: "так було завжди". Вона не ставить особу перед необхiднiстю вибору вчинку. Сам факт осмислення вчинку означав би "вiдпадiння" вiд традицiї. Нерефлексивне ставлення до традицiї - характерна риса усiх патрiархальних суспiльств (патрiархальний побут, сiмейнi стосунки, вiрування тощо). Дотриманням звичаєвостi iндивiд демонструє середовищу свою злагоду з iншими i тим пiдтримує та зберiгає її. Ґрунтом звичаєвої моралi є почуття. Самоiдентифiкацiя окремого суб'єкта життєвостi в межах традицiї гарантує її безумовне дотримання.
Позитивноює роль звичаєвостi, зокрема моральної: вона дозволяє зберiгати етнiчно-культурну своєрiднiсть народiв, те, що називають "неповторний образ народу".
Обмеженiсть звичаєвої моралi в тому, що традицiйнiсть стосункiв та поглядiв на цiнностi життя "консервує", обмежує дух, робить його ворожим до нового.
Обмеженiсть моральностi в тому, що вона, оскiльки зосереджена на збереженнi ментального цiлого, не мiстить, у собi пiдстав для розвитку iндивiдуально-неповторної особистостi - свiдомого суб'єкта вибору. Бiльше того, вона ворожа до будь-яких вчинкiв, що виходять за межi вибору, санкцiонованого середовищем. Звичаєва моральна традицiя ставить на чiльне мiсце не почуття кохання (воно - ознака iндивiдуалiзацiї вiдношення), а бiологiчне вiдтворення (сiм'я) для примноження роду (народу).
в творах Ф. Нiцше. У XXст. цiй проблемi значну увагу придiлили 3. Фрейд, Е. Фромм, М. Вебер.
І. Кант слушно твердив, що почуття, на якi оперта звичаєвiсть, - ненадiйний iнструмент творення моральностi. Консерватизм традицiйної моральностi, що не мiстить у собi потреби вибору вчинку (а отже i вiдповiдальностi за нього), заперечується мораллю.
Мораль - друга сходинка руху до самоусвiдомлення себе суб'єктом моральностi як з боку окремої особи, так i з
боку суспiльства. Мораль - явище бiльш високого розвитку духовностi, - складний суспiльний феномен. Це система норм, що вiдображають реально наявне та бажане в стосунках iз позицiй iнтересiв суспiльства та людства. З одного боку, мораль фiксує реальний рiвень розвитку людяностi стосункiв у конкретному соцiумi в конкретний iсторичний перiод, тобто "тут" i "тепер". З iншого боку, вона мiстить у собi iдею досконалостi стосункiв та утверджує їх iдеал у конкретних образах (символах), що служать взiрцем людяностi як для людей певного часу, так i для людства в цiлому.
У моралi поняття "людина" розширює свої межi. Вона бачиться не у ментальному вимiрi, а в її суспiльнiйсутностi. Мораль фiксує як бажане те, що вiдстоялось у практицi безпосереднiх стосункiв та розкрилося як найбiльш адекватний спосiб реалiзацiї сутностi людини. В моралi людина поставлена у якiсно вiдмiннi вiд звичаєвих стосунки iз суспiльним свiтом. Вона набуває статусу суб'єкта виборувчинкiв. Добровiльний вибiр мiж добром i злом створює простiр свободи i покладає моральну вiдповiдальнiсть за вчинки. Тим самим особа опиняється перед необхiднiстю свiдомого, зваженого ставлення до себе як суб'єкта свободи.
самодисциплiну, внутрiшню налаштованiсть на добро.
В добровiльностi вибору добра та завдяки йому моральна свiдомiсть пiдноситься-на новий щабель розвитку - до рiвня моральної самосвiдомостi. Носiєм її є моральнiснийсуб'єкт. При цьому заперечується розумiння моралi як зовнiшньої необхiдностi. Остання iз зовнiшньої переходить у внутрiшню Отже, увесь процес розвитку моральностi здiйснюється як дiалектичне заперечення. Звичаєва моральнiсть зазнає заперечення мораллю, а та, в свою чергу, заперечується моральнiсної самосвiдомiстю. Інакше кажучи, природна моральнiсть (звичаєвiсть) зазнає заперечення з боку суспiльної форми стосункiв (мораль), що, в свою чергу, заперечується моральнiсною самосвiдомiстю. Єднiсть "природної" i соцiальної форм стосункiв утверджується у свiтi суб'єкта моральностi як його суспiльна сутнiсть.
Мораль мiстить у собi систему iдей та вимог з боку суспiльства щодо особи. Мораль iз зовнiшньої необхiдностi переходить у внутрiшню, набуваючи рiвня моральної самосвiдомостi на ґрунтi моральних принципiв. Моральнiсть при цьому передбачає свiдоме, розумно виважене вiдношення до себе та iнших згiдно з принципом рiвностiлюдей як суб'єктiв життєвостi.
де вона, здiйснюючи себе, разом з тим здiйснює потреби спiльноти, людства у виглядi примноження добра, тобто дiє як суб'єкт моральностi.
Основою органiзацiї свiдомостi навколо принципу морально доброго є єднiсть розуму та почуттiв. їх взаємодiя здiйснюється гак: почуття вирiзняють об'єкти небайдужостi, спрямовуючи розум на формування образу предмета небайдужостi. Розум забирає оптимальнi способи взаємодiї, коли об'єкт вiдкривається суб'єкту своїми якостями як цiнний для спiлкування. Увесь процес має творчий характер. Мораль в iсторiї утверджувалася у напрямку творення свободи особистостi. Тут iдеться не про буденнi ситуацiї, а про ситуацiї смисло-життєвого вибору. В них людина ставиться перед випробуванням рiвня людяностi: порядностi, честi, гiдностi тощо. Це ситуацiї, що ставлять людину перед необхiднiстю максимального вияву наявної в нiй мiри людяностi. Велика, пересiчна чи нiкчемна є людина - це вiдкривають нам її вчинки. Вчинок - об'єктивована форма моральностi. У вчинках вiдкриваються характер, свiтогляднi переконання особистостi, самоповага тощо.
Становлення моралi здiйснюється за двома основними напрямками. Перший - розгортає моральнiсть у формах необхiдностi,другий - у формах свободи. Необхiднiсть зумовлена потребою органiзацiї людських спiльнот у межах, що створюють умови для певного рiвня самодiяльностi особи, але обмежують її з побоювань стихiї активностi. Така небезпека реальна внаслiдок двох основних причин: або егоїзму волiння, або вiдсутностi моральної культури, що повинна покладати поняття "мiра вчинку". У випадку, коли мораль не в змозi забезпечити дотримання людяностi стосункiв, її функцiю беруть на себе закони. Людина для закону виступає не в повнотi її людських якостей, а лише як об'єкт застосування примусу (або, навпаки, захисту вiд примусу). Тобто, на вiдмiну вiд моралi, закон є вiдчуженою формою стосункiв. Правда, у такий спосiб створюються певнi гарантiї всезагальностi його дiї: безвiдносно до симпатiй чи антипатiй щодо конкретного об'єкта дiї закону. Закони не суперечать моралi тою мiрою, якою вони увiбрали в себе виробленi iсторичним досвiдом людства знання дозволеного та забороненого в стосунках.
утопiї. В них людськi стосунки розгорнутi в свободу i базуються на принципi людяностi як на своєму iдеальному виявi. Формою соцiальних утопiй є монотеїстичнi релiгiї. Тут стосунки вибудовуються на iдеальних засадах: на принципi рiвностi. мiсце i в тому планi, що сферою дiї "божественного добра" осягається тут не якийсь конкретний народ, а людство. В такий спосiб зазнає заперечення обмеженiсть конкретного типу суспiльностi та обмеженiсть ментальної моралi, що поширює дiю лише на "своїх". Монотеїстичнi релiгiї розсувають межi моральностi, об'єднуючи людей не за кровно-родинною ознакою, а за спiльнiстю духу (вiри в iдеального носiя добра i справедливостi).
Релiгiйна форма моральностi зазнає заперечення як така, що занурює особу в свiт iлюзiй, переносячи сенс спiлкування з реальних мiжособистiсних стосункiв у сферу iдеї. Тож не виникають пiдстави для якiсної змiни стосункiв.
На етапi заперечення iлюзорної мети спiлкування людина вiдкриває себе для себе як суб'єкт розумноїжиттєвостi. Потреба моральної взаємодiї переноситься з iдеального в реальний простiр - у сферу безпосереднiх людських стосункiв. І якщо не можна твердити, що практика моральнiсних стосункiв стала нормою та розкрилася всепроникною людянiстю, то, принаймнi, у фiлософiї - в етичнiй теорiї - вона визначилася як неодмiнна умова самозбереження людства та збереження життя в планетарному масштабi.
Отже, розвиток моральностi через заперечення розкрився як процес сходження людства щаблями досконалостi завдяки зростанню усвiдомленого вибору добра.
Висновок
Мораллю називають реальнi процеси, якi вивчає етика.
Мораль зосереджена на людинi й виявляє себе у нiй як суспiльний першопочаток. Вона об'єднує людей, включених у рiзнi види дiяльностi й стосункiв. Найвищий сенс, призначення моралi виражається у забезпеченнi цiлiсностi й гармонiйностi мiжлюдських стосункiв, наступностi iсторичного розвитку суспiльства. Мораль не зводиться нi дорелiгiї, нi до права, нi до будь-яких iнших форм духовно-практичного життя, а має свою специфiку й вiдiграє свою роль у життi людини i суспiльства, виражає ступiнь їх людяностi i є предметом вивчення етики.
спадковостi, дiяльностi з "вiдстроченим" результатом.
про моральнi цiнностi, дає розумiння морального вимiру поведiнки особистостi, дiй соцiальних суб'єктiв, життя суспiльства.
Поняття "мораль" i "моральнiсть" часто ототожнюються, i для цього є достатньо пiдстав. У сучаснiй лiтературi за ними закрiплюється розумiння моралi як форми суспiльної свiдомостi, сукупностi усвiдомлюваних людьми принципiв, норм, приписiв, правил поведiнки, а моральностi - як втiлення цих принципiв, правил i норм у реальнiй поведiнцi людини й стосунках мiж нею та iншими людьми.
Використана лiтература
учбової лiтератури, 2007.
3. Етика: Навчальний посiбник / За ред. професора В. О. Лозового. - К.: Юрiнком Інтер, 2005
5. Малахов В. А. Етика: Курс лекцiй: Навч. посiбник. - К.: 2001
6. Мовчан В. С. Етика: Навчальний посiбник. 3-е видання, випр. i допов. - К.: Знання, 2007.
|
