Реферат з теми:
Поняття й проблеми соцiальної етики
1. Що таке соцiальна етика
Соцiальна етика - вчення про соцiальних цiлях i цiнностях сучасного суспiльства, або нормативне обґрунтування групових, iнституцiональних i корпоративних вiдносин. Соцiальна етика включає полiтичну етику, економiчну (або господарську етику), дискурсивну, iнституцiональну, етику бiзнесу.
Соцiальна етика початку розвиватися на Заходi як реакцiя на розвиток соцiалiстичного табору пiсля Другої свiтової вiйни й особливо пiсля катастрофи iдеологiчного протиборства двох полiтичних систем. Вона пов'язана iз процесами дезiнтеграцiї, що вiдбуваються в сучасному суспiльствi (позначуваними поняттям постмодерн) i спрямована не на боротьбу з iдеологiчним супротивником, а на повсякденне будiвництво. У цьому змiстi соцiальна етика сьогоднi претендує на роль головної iнтегруючої чинностi в суспiльствi, пiдданому значної дезiнтеграцiї й атомизацiї.
їм перешкодою. У цьому змiстi величезна кiлькiсть чиненого зла (корупцiя, розкрадання, бiднiсть, забруднення навколишнього середовища, тероризм, розпад родини) залежать вiд соцiальної системи, вiд соцiальне порядку, мають характер «структурного зла». Основнi поняття соцiальної етики: соцiальний iнститут, структурне зло, соцiальна справедливiсть, соцiальна вiдповiдальнiсть.
2. Що таке структурне зло
- жорстокiсть доглядача - це структурне зло, що випливає зi структури ситуацiї
Проблему структурного зла перший дослiджував Маркс, i в цьому складається його видатна заслуга. До такого зла вiн вiдносив iдеологiю й релiгiю як перетворенi форми свiдомостi. «Людина - це мир людини, держава, суспiльство. Це держава, суспiльство породжують релiгiю як мiнливий свiтогляд, тому що самi вони - мiнливий мир».
Особисте зло, вiдповiдно до Маркса, - це продукт «структурного» (соцiального) зла. Джерела божевiльного миру потрiбно шукати не в iндивiдуальному свiдомостi, а в об'єктивностi неправильно органiзованих структур суспiльства й держави, якi прямо залежать вiд способу суспiльного виробництва й вiдповiдних йому виробничих вiдносин. Причому окремi члени суспiльства (це ставиться, зокрема, до капiталiстiв) особисто вiдповiдальнi за зло, що виходить вiд суспiльних i соцiальних структур, у дiяльностi яких вони беруть участь.
Людина - бранець суспiльних процесiв i соцiальних структур. Якщо цi процесу негуманнi, то буття всiх замкнутих у такому суспiльствi об'єктiв об'єктивно негуманне, навiть якщо суб'єктивно, в особистiснiй етичнiй сферi, вони намагаються додержуватися принципiв гуманностi. Самi iндивiди суб'єктивно не можуть вiдповiдати за зло, що твориться у свiтi суспiльними структурами. Таким чином, Маркс заперечував особисте зло, зводив все зло миру до «структурного» злу.
У концепцiї Маркса є частка iстини. Людина у всiм комплексi свого буття невiддiльна вiд iнститутiв i структур суспiльства, i зло, що твориться у свiтi, потрiбно шукати також у функцiях суспiльних структур. «Якщо характер людини створюється обставинами, те треба, стало бути, зробити обставини людськими».
Марксистська концепцiя природи структурного зла була багато в чому правильної, але вона вказувала невiрний шлях боротьби зi злом.
Проте завдання соцiальної етики - виробити такi структури соцiальних iнститутiв, якi б не перешкоджали, а, навпроти, сприяли б солiдарностi людей, сприятливо впливаючи на всi сфери їхнього буття.
Норми й правила комунiкацiї мiж соцiальними iнститутами, корпорацiями, а також норми поводження й спiлкування в рамках однiєї корпорацiї (соцiального iнституту) можуть i повиннi вдосконалюватися.
Головнi питання соцiальної етики - якими повиннi бути соцiальнi iнститути i якими повиннi бути їхньої мети (полiтики, економiки, права, педагогiки й т. д.)
На сучасному етапi соцiальна етика виступає чиннiстю соцiальної iнтеграцiї й соцiального порядку, соцiальної згоди й соцiальної справедливостi.
3. Теоретичнi джерела соцiальної етики
Теорiя держави Платона, полiтика Аристотеля й Макiавеллi становлять основу сучасної полiтичної етики.
Поняття моралi И. Канта, теорiя суспiльного багатства А. Смiта, етика прав людини, теорiя соцiальної справедливостi Джона Ролза служать фундаментом соцiальної етики.
4. Як спiввiдносяться iндивiдуальна й соцiальна мораль
Соцiальна мораль - це моральнiсть. Властиво мораль носить iндивiдуальний характер i виникає разом з
виникненням особистостi. Становлення особистостi - завдання iндивiдуальної моралi. Особистiсть - це проект iндивiдуального буття.
5. Як спiввiдносяться iндивiдуальна й соцiальна етика
Традицiйна етика, за рiдкiсним винятком (наприклад, етика Платона або Аристотеля), носила iндивiдуальний характер, вона була вченням про цiнностi й цiлях iндивiдуального iснування людини як особистостi.
Соцiальна етика говорить про цiнностi як системному продуктi соцiальної взаємодiї.
Питання про спiввiдношення iндивiдуальної й соцiальної етики - це ключове питання, вiд рiшення якого залежить концепцiя ролi моралi в сучасному суспiльствi.
Деякi вважають, що мораль втiлена й дiюча в соцiальних iнститутах, тобто iгнорують роль iндивiдуальної моралi, дану помилку, зокрема, робив Маркс i його учнi.
Подiбнi погляди помилковi, що добре видно на прикладi полiтичної етики. Полiтика - це не гра в рамках певних правил. Полiтична етика опирається на правила й морально-правовi рамки, у нiй дуже важливi особистi чесноти самих полiтичних дiячiв, якi, безумовно, виступають у ролi видатних особистостей, i саме вiд їхнiх особистих якостей залежить полiтика держави й доля багатьох людей. Крiм того, гарна полiтика ґрунтується не тiльки на чеснотi полiтичних акторiв, але й на моральнi якостi громадян.
Соцiальну й iндивiдуальну етику варто розглядати не як що взаємно виключають, а як що взаємно доповнюють фактори соцiального процвiтання й стабiльностi. Соцiальна етика - важливий механiзм соцiальної iнтеграцiї сучасного суспiльства. Її роль зростає пропорцiйно зростанню складностi суспiльства.
6. Механiзми соцiальної iнтеграцiї колишнiх епох
На першому етапi соцiального розвитку, у древнiм суспiльствi, виникла моральнiсть (рiд, плем'я, родина, ритуал, традицiя, звичай, церква), що не вимагала особистої iнiцiативи.
Наступний етап пов'язаний зрозвитком особистостi, формуванням iндивiдуальної вiдповiдальностi, особистого боргу, пошуком особистого щастя й т. д. Цими питаннями займалася традицiйна iндивiдуальна етика. У традицiйному суспiльствi функцiю соцiальної iнтеграцiї виконували такi соцiальнi iнститути, як родина, релiгiя, традицiя, держава.
У сучасному суспiльствi (модерн) виникли новi соцiальнi iнститути (в'язниця, полiтичнi iдеологiї й партiї, мануфактура, лiкарня) i збiльшилася роль держави. Збiльшення соцiуму привели до створення нових соцiальних iнститутiв (кошти масової комунiкацiї).
Новий час зруйнував суверенiтет традицiї, родини й релiгiї й за допомогою держави нав'язав масам полiтичну iдеологiю методами iнституцiонального насильства.
Процеси освiти й автономiзацiї особистостi пiдiрвали старi традицiйнi чинностi iнтеграцiї.
(наприклад в умовах тоталiтарних держав) як гiрший вид несвободи. Головна клiнiка чиннiсть у суспiльствi модерну - полiтична iдеологiя.
Сьогоднiшнiй розвиток суспiльства має потребу в спецiально створюваних чинностях iнтеграцiї. Головна клiнiка чиннiсть постмодерна - соцiальна етика.
Нiж бiльше комплексним стає суспiльство, тим бiльше воно бiдує для координування своїх вiдносин у соцiальних iнститутах. Правила дiї повиннi бути тим бiльше надiйнi, чим сильнiше розвиваються соцiальнi вiдносини, чим бiльше довг i розгалуженої стає «ланцюжок дiй». Бiльшу частину соцiальних дiй становлять посередницькi дiї, тому соцiальна етика повинна бути етикою соцiальних iнститутiв. Якi соцiальнi iнститути повинне мати сучасне соцiально орiєнтована держава? Цьому питанню передує питання про сутнiсть соцiального iнституту.
7. Соцiальний iнститут
Держава, родина, церква, партiя, суспiльство по iнтересах, корпорацiя, СМК - колективнi суб'єкти, якi не можуть виконувати свої функцiї, покладаючись на iндивiдуальну мораль своїх представникiв або конкурентiв, тому вони створюють загальнi правила й норми, якi фiксуються в законах, Конституцiях, указах.
правил поведiнки й спiлкування.
повинна забезпечити виконання певних завдань, i вiд системи норм, функцiй i обов'язкiв, якi покладають i розподiляються в цiй соцiальнiй структурi.
Інститут родини й шлюбу має мета - регулювати вiдносини мiж статями.
Інститут ринку - регулювати вiдносини обмiну й споживання.
Полiтичнi iнститути (держава, партiї) мають мета регулювати вiдносини мiж партiями як представниками рiзних соцiальних верств, а також мiж державами.
Традицiйне суспiльство опиралося на такi iнститути, 3 як родина, церква, релiгiя. Сучасне суспiльство (модерн) наголошувало на iдеологiю. Соцiально орiєнтоване суспiльство (постмодерн) опирається на соцiальну етику.
З ускладненням суспiльства зростає роль соцiальних iнститутiв, завдання яких регулювати певнi соцiальнi взаємодiї протягом тривалого перiоду. Добре органiзованi соцiальнi iнститути забезпечують стабiльнiсть суспiльства. Всi зростаюча анонiмнiсть соцiальної комунiкацiї й соцiальної взаємодiї вимагає посилення ступеня надiйностi. Це теж означає збiльшення ролi соцiальних iнститутiв як механiзмiв, що сприяють спiльної дiяльностi людей. Гарнi iнститути дають орiєнтацiю дiяльностi дiючих осiб i компенсують дефiцит моралi. Питання про «гарний соцiальний порядок» означає питання про вiдповiднi iнститути, тобто таких, якi служать мети структурного добра.
8. Чи заважають соцiальнi iнститути реалiзацiї iндивiдуальної волi?
Деякi автори бачать вирiшальну напругу сучасної захiдної культури в розколi мiж загальним, втiленим в iнститутах, i суб'єктивним миром сучасної людини.
Але iнститути, як нормативнi структури iз заданим змiстом, незамiннi, якщо необхiдно координувати дiї в спiвiснуваннi багатьох i забезпечувати обопiльну надiйнiсть.
вловлювати й компенсувати неправильне моральне поводження людей. Іншi iнститути вимагають устрою, що виключає зловживання.
Соцiальнi й полiтичнi iнститути являють собою форму посередництва мiж рiзноманiтними iнтересами й суспiльним благом, вони є умовою для гарного життя громадян. Полiтичний порядок тим краще, чим краще здiйснюється ця посередницька дiяльнiсть, i чим швидше дозволяються конфлiкти, i чим бiльше стабiльностi в суспiльствi.
9. Що таке базовi цiнностi?
У традицiйних культурах вищим благом визнавалося абсолютне буття, або iдея Бога.
Оскiльки змiстовне наповнення цих цiлей як цiнностей є у всiх людей рiзним (i в цьому укладається цiннiсний плюралiзм, властивий постмодерну як вiдкритому комунiкацiйному простору).. Останнi цiлi є справою волi вибору й волi совiстi.
Розмова в соцiальнiй етицi може йти лише про передостаннi цiнностi.
10. Що таке соцiальна справедливiсть?
Справедливiсть - якiсна характеристика всього I суспiльства в цiлому, тому поняття соцiальної справедливостi не досить коректно - справедливiсть є завжди соцiальною.
Проблема справедливостi - центральна в соцiальнiй етицi. Хоча соцiальна етика як така виникла лише в XX в., у неї є великi iсторичнi попередники в особi Платона, Аристотеля й Маркса.
Крiм того, проблема справедливостi має глибокi корiння в релiгiйнiй моралi, головним мотивом якої було вiчне сподiвання на кiнцеве торжество справедливостi, що вiдображалося в заповiдях, прислiв'ях i приказках («Як мотузочцi не витися...»).
У традицiйнiй фiлософiї iснувало два протилежних пiдходи до проблеми справедливостi: справедливiсть як рiвнiсть i справедливiсть як нерiвнiсть. Ідею справедливостi як рiвностi розвивало, з одного боку, християнство, з iншого боку - у Новий час - Маркс. Ідеї справедливостi як нерiвностi дотримувалися такi фiлософи, як Конфуцiй, Платон, Аристотель.
11. Що таке справедливiсть як рiвнiсть?
Справедливiсть у первiсному суспiльствi збiгалася зi звичаєм. Існуючий звичай кровної помсти виходить iз iдеї справедливостi, що вiдплачує, - рiвним за рiвне (око за око, зуб за зуб). Ідея справедливостi як рiвностi вiдтворює й екстраполює на всi сфери моральний погляд на мир. З позицiї моралi всi люди рiвнi (вони народжуються рiвними, умирають рiвними, у кожного є усерединi моральний закон). Цю моральну точку зору проповiдувало християнство.
Вiдмiннiсть Старого Завiту вiд Нового укладалося в масштабi поширення моральних заповiдей. Старозавiтна мораль ставиться до плем'я iудеїв, стосовно яких треба дотримувати заповiдей любовi й не насильства. Любов до ближнього супроводжувалася ненавистю до далекого. Границi любовi й ненавистi збiгалися iз границями свого плем'я.
Зовсiм iнший змiст придбали моральнi заповiдi в християнствi, поширившись на все живе людство як потенцiйних християн. Заповiдь любовi й не насильства ставилася християнами як до ближнього, так i до далекого, як до своєму, так i до чужого.
- критика соцiальної несправедливостi й експлуатацiї найманих робiтникiв при капiталiзмi. Позитивна частина була погано розроблена. Цей теоретичний недолiк виявився в невдалiй спробi практичної реалiзацiї теорiї Маркса. Зрiвняльна концепцiя справедливостi виявилася грубою несправедливiстю стосовно вищої утвореної елiти, до пiдприємцiв, великим i середнiм власникам, iнтелiгенцiї. Справедливiсть стосовно бедным обернулася насильством i терором, спрямованим на цiлi класи й нацiї. Гасло «Вiд кожного по здатностях, кожному по працi» перетворився у свою протилежнiсть, коли доступ до основних благ суспiльства виявився не тiльки не залежний вiд трудового внеску, але й прямо протилежний йому. Доступ до благ забезпечувався не працею, а зв'язком з апаратом влади - партiйною номенклатурою або КДБ.
Рiвнiсть не може бути самоцiллю суспiльства, тим бiльше коли воно досягається спробами подiлити нарiвно суспiльне багатство. Не зробити, а перерозподiлити - ця порочна логiка привела в пiдсумку до рiвностi в бiдностi.
Ідеї справедливостi й рiвностi стосовно «експлуатованих» супроводжувалися iдеями ненавистi й класової боротьби стосовно «визискувачiв». У цю прокляту категорiю входили всi, хто володiв засобами виробництва, а також керуючi, менеджери, iнтелiгенцiя.
Очевидно, що iдея справедливостi як рiвностi є нереалiзованою. Проте поняття справедливостi входить у соцiальний iдеал марксизму i є однiєї iз сильних гуманiстичних сторiн його теорiї.
12. Що таке справедливiсть як нерiвнiсть?
Не може бути рiвностi мiж батьком i сином, мiж чоловiком i дружиною, мiж страшимо й молодшим - головну тезу Конфуцiя. Завдання государя - «виправлення iмен», тобто призначення кожного на таку посаду, що вiдповiдає ступенi його «шляхетностi».
Цi iдеї розвивали Платон i Аристотель. В iдеальнiй державi Платона здiйснюється подвiйний вiдбiр: генетичний i соцiальний. Справедливiсть - такий стан суспiльства, де «кожний займався б своєю справою». Для досягнення такого положення необхiдно визначити й розвити вiдповiднi здатностi кожної людини.
З погляду вiльного грека, не може бути рiвностi мiж хазяїном i рабом. Тому Аристотель видiляв два види справедливостi: рiвнiсть для рiвних (зрiвняльна справедливiсть) i нерiвнiсть для нерiвних (розподiльна справедливiсть).
13. Що таке несправедливiсть?
Суспiльство несправедливо доти, поки в ньому не створюються спецiальнi iнститути, що стежать за дотриманням прав людини. Соцiальна справедливiсть укладається в наявностi принципiв, на яких ґрунтується базисна структура (розподiл сукупного суспiльного багатства, влади), а також iнститутiв, що стежать за їхнiм дотриманням.
а) узаконену несправедливiсть (яка iснувала в рабовласницькому й кастовому суспiльствi, а також iснує там, де рамки закону не досить досконалi);
б) несправедливiсть як сваволя одних стосовно менш преуспевшим iнших, як порушення закону з особистих або корисливих мотивiв.
й обманi власного народу.
14. Що таке формальна справедливiсть?
Якщо є базисна структура (система соцiальних iнститутiв), правила, якi задовольняють певної концепцiї справедливостi, ця концепцiя прийнята всiма, i є безстороннi суддi, а також iншi офiцiйнi особи, якi дiють вiдповiдно до цiєї концепцiї, - таку систему можна назвати формально справедливої.
Формальна справедливiсть вимагає, щоб закони застосовувалися однаково (дорiвнює) до усiм. Прикладом формальної справедливостi може бути суд. Але формальна справедливiсть може обернутися несправедливiстю. Наприклад, можна дiяти за законом i дотримувати процедури, можна одержати невiрний результат (скажемо, засудити невинного). Судовi помилки - приклад недосконалостi формальної справедливостi.
15. Концепцiя справедливостi Д. Ролза
Соцiальна справедливiсть означає роботу з усунення рiзних видiв дискримiнацiї й обмеження прав людини.
Основнi поняття цiєї теорiї: базисна структура, завiса невiдання, положення найменш успiшного, конструктивна нерiвнiсть. Вона включає два принципи: принцип моральної рiвностi й принцип конструктивної нерiвностi. Цi принципи вибираються у вихiднiй ситуацiї суспiльного договору й «завiси невiдання».
права й обов'язки, а також розподiл вигiд i пiльг. В упорядкованому суспiльствi є розумiння того, що справедливо й що несправедливо, правила вiдомi й публiчнi.
Але цього недостатньо, тому що гарантує тiльки формальну справедливiсть, що може обернутися несправедливiстю стосовно неправильно засудженого.
16. Трактування справедливостi як чесностi
Вихiдної є теорiя суспiльного договору. Принципи базисної структури суспiльства виступають результатом вiльної угоди. Це такi принципи, якi вiльнi рацiональнi iндивiди, що переслiдують свої iнтереси у вихiдному положеннi рiвностi приймуть у якостi визначальних.
Ми уявимо, що люди зiбралися й домовилися про визначальнi принципи, права й обов'язки.
«Одна iстотна особливiсть цiєї ситуацiї - у тiм, що нiхто не знає свого мiсця в суспiльствi, свого класового положення й свого соцiального статусу. А також того, що йому призначене при розподiлi природних дарувань, розумових здатностей, чинностi й т. д. Я навiть припущу, що сторони не знають своїх концепцiй блага й своїх психiчних схильностей. Принципи справедливостi вибираються за завiсою невiдання. Це гарантує, що нiхто не виграє й не програє при виборi принципiв у результатi природних або випадкових обставин. Ця ситуацiя чесна для iндивiдiв як моральних особистостей, тобто рацiональних iстот, що мають свої власнi цiлi й здатних до почуття справедливостi».
ситуацiї виберуть два принципи: а) рiвнiсть вiдносно основних воль, прав i обов'язкiв; б) розподiл переваг (доходiв, влади, вiдповiдальностi), що веде до переваг, що компенсують, для кожної людини, у тому числi для менш успiшної.
Оскiльки добробут залежить вiд схеми спiвробiтництва, без якого нiхто не мiг би мати задовiльного життя, розподiл переваг повинне бути таким, щоб викликати бажання до спiвробiтництва в кожного, включаючи тих, чиє положення нижче.
добробуту всiх.
17. Принципи справедливостi Ролза
Справедливiсть є мiра рiвностi й мiра нерiвностi. Люди повиннi бути рiвнi при розподiлi соцiальних цiнностей. Однак справедливим буде й нерiвнiсть, якщо воно дає переваги кожному.
1. Кожна людина повинен мати рiвне право вiдносно найбiльше великої системи рiвних основних воль, сумiсної з подiбними дiями iнших людей.
2. Соцiальнi й економiчнi нерiвностi варто органiзувати таким чином, щоб:
Основнi свободи : полiтична (право голосувати й займати офiцiйну посаду), свобода слова, свобода совiстi, свобода думки, - свобода особи, що включає свободу вiд психологiчного тиску й фiзичної погрози, право мати особисту власнiсть i свобода вiд довiльного арешту або затримки - повиннi бути рiвними вiдповiдно до першого принципу справедливостi.
Другий принцип застосовується до розподiлу доходiв i багатства, владi й вiдповiдальностi. Очевидно, що рiвнiсть не завжди є кращим. Рiвнiсть у соцiально-економiчнiй сферi, якщо воно досягається цiною обмеження економiчної активностi й примусово низьким рiвнем життя бiльшостi громадян, не може вважатися благом.
Навпаки, нерiвнiсть у багатствi може бути джерелом переваг, що компенсують, для кожної людини (наприклад, завдяки високому прогресивному податку, яким обкладається багатство) i тодi воно, звичайно, справедливо. Цей принцип лежить в основi системи соцiальної справедливостi бiльшостi країн Заходу (Швецiї, Канади, Нiдерландiв).
Ідея справедливостi як моральний принцип має мету встановити межу iндивiдуального свавiлля. Представимо суспiльство, у якому всi блага розподiленi нарiвно. Це положення встановлює крапку вiдлiку, що дозволяє судити про полiпшення. Якщо певнi нерiвностi в багатствi й владi зроблять ситуацiю кожного краще, тодi цi нерiвностi погодяться iз загальною концепцiєю. Загальна концепцiя не конкретизує, якi нерiвностi припустимi; вона вимагає тiльки одного, щоб положення кожного було полiпшено.
Лiтература
1. Байбурин О. К. Топорков О. Л. У джерел етики. - К., 1990.
2. Кант І. Лекцiї по етицi. - М., 2000.
3. Фiлософiя. Етика. Полiтика. - К.,1993.
4. Фромм Э. Психоаналiз i етика. - К., 2003.
5. Фритцше Д. Етика бiзнесу. - К., 2002.
| 
