Змiст та завдання професiйної етики юриста
План
1 Поняття та завдання професiйної етики юриста
2Особливостi професiї юриста та їх моральне значення
3 Принципи професiйної етики юриста
4 Змiст i значення судової етики
1 Поняття та завдання професiйної етики юриста
є мораль, моральнiсть.
Мораль - це форма колективної свiдомостi про свободу людського вибору мiж добром i злом, волею i обов'язком, що вiдбита в конкретних правилах поведiнки особистостi.
Моральне правило, норма - це один зi способiв регулювання поведiнки особи. Моральним прийнято вважати те, що це суспiльство в конкретних iсторичних умовах сприймає як благо. Вiдповiдно, аморальним визнається усе, що вiдкидається чи засуджується суспiльством в цiлому. Отже, мораль, моральнiсть - поняття вiдноснi. Те, що в одному спiвтовариствi вiтається i заохочується, в iншому - визнається невартим i засуджується.
Мораль, моральнiсть - це реалiї повсякденного життя i вони є первинними стосовно етики, котра пояснює i дослiджує цi соцiально-фiлософськi явища, що розвиває й удосконалює їх.
Етика — це вчення про мораль, що дослiджує закономiрностi та принципи її розвитку, роль i призначення моралi у життi окремої особи i суспiльства. До визначення рiвня моральностi того чи iншого суспiльства етика пiдходить з позицiї дослiджуваних нею категорiй добра i зла, обов'язку i совiстi, достоїнства i честi, як вона їх розумiє та визнає.
Правила професiйної поведiнки людей мають досить давню iсторiю, що бере витоки в цивiлiзацiї античної Грецiї. Цiкаво, що першi паростки медичної деонтологiї з'явилися ще в клятвi Гiппократа, що жив набагато ранiше засновника етики Арiстотеля.
морального кодексу людей визначеної професiї», що значно звужує коло iнтересiв цiєї галузi знань. Автору ближче визначення Д. П. Котова, який вважає, що «професiйна етика... роздiл етичної науки» з поправкою на те, що етика, все-таки, швидше вчення нiж наука.
Юриспруденцiя - це сфера, що торкається найболючiших сторiн людських вiдносин, тому що вона буває затребувана в тих випадках, коли справа стосується життя, здоров'я, волi, прав i законних iнтересiв людини.
Розв'язання питань, пов'язаних з перерахованими фiлософськими i правовими категорiями не можна уявити без участi душi, людинолюбства, що припускають наявнiсть у юриста таких властивостей як доброта, чеснiсть, сумлiннiсть. Вплив цих ' властивостей i категорiй на професiйну дiяльнiсть юриста становить iнтерес юридичної етики, що є самостiйною галуззю професiйної етики.
Юридична етика-це галузь вчення про етику, що дослiджує роль i значення моральних принципiв у сферi здiйснення правосуддя i правоохоронної дiяльностi.
Юридична етика переносить дослiджуванi етикою абстрактнi моральнi категорiї на практичний грунт, пропонує шляхи втiлення їх у реальне життя, сприяє моралiзацiї професiйної дiяльностi, додає їй морального змiсту.
Дослiдницька i пiзнавальна складнiсть юридичної етики полягає в тому, що на даному етапi свого розвитку вона не володiє конкретними науковими критерiями, що дозволяли б стверджувати або спростовувати визначенi результати наукових пошукiв. Неможливо пiддати числовому, хiмiчному чи ще якомусь аналiзу роботу суддi або слiдчого на предмет визначення коефiцiєнта доброти чи зла або вiдсутностi таких у тих чи iнших професiйних дiях.
З визначення С. С. Алексєєва, що «... етика юриста охоплює водночас загальнi моральнi принципи, особливi вимоги, виходячи з окремих видiв юридичної роботи», на наш погляд, не випливає, що юридична етика може бути проголошена наукою.
Тим бiльше, не можна погодитися з тими, хто намагається звести в ранг науки судову етику, що є лише рiзновидом етики юридичної. "Судова етика - це наука про застосування загальних норм моралi, моральностi в специфiчних умовах дiяльностi суддiв, прокурорiв, слiдчих, адвокатiв при здiйсненнi моральних принципiв i вимог у розслiдуваннi i розв'язаннi пiдлеглих суду справ", - стверджує автор.
У центрi iнтересiв юридичної етики знаходиться питання щодо ролi, характеру та ступенi впливу морально-етичних категорiй - добра i зла, обов'язку i совiстi, справедливостi та вiдповiдальностi, гiдностi та честi або їхньої вiдсутностi на професiйну дiяльнiсть юристiв усiх професiй.
слiв чи вчинкiв яких можуть настати незворотнi наслiдки.
Специфiка юридичної професiї визначає мiсце i характер професiйної етики в роботi юриста. Суддя, прокурор, слiдчий є державними посадовцями, представниками влади i дiють вiд її iменi.
Повноваження цих посадових осiб дуже широкi та породжують серйознi матерiальнi й правовi наслiдки. Тут неприпустима поспiшнiсть i легковажнiсть у прийняттi рiшень, непродуманiсть можливих наслiдкiв.
В усiх професiях юридичної спецiалiзацiї, саме особистi якостi i внутрiшнi настанови, спадковi чи придбанi iмперативи життєвої! поведiнки визначають вiдношення майбутнього фахiвця до своєї! справи, до використання ним своїх професiйних знань.
Завдання юридичної етики включає в себе дослiдження моральних вiдхилень i вад у дiяльностi посадових осiб судової i правоохоронної систем, визначеннi розмiрiв моральної недуги працiвникiв останнiх, виявлення причин, що роблять можливим їхнє iснування i формулювання рецептiв їх послаблення.
Юрист - це професiонал, який має фундаментальнi та спецiальнi правовi знання, глибоко переконаний у винятковому призначеннi права i законностi для суспiльства, квалiфiковано користується юридичним iнструментарiєм при розв'язаннi юридичних проблем в iм'я захисту прав i законних iнтересiв громадян.
Юридичну роботу здiйснюють на сьогоднiшнiй день тисячi уповноважених на те спецiалiстiв (прокурори, адвокати, суддi, слiдчi...), якi виконують значну кiлькiсть юридично значущих дiй, вирiшують щоденно десятки та сотнi тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армiя спецiалiстiв, це окрема сфера соцiальної дiяльностi, в якiй вирiшуються життєво важливi iнтереси, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущiсть цiєї сфери для суспiльства передбачають наявнiсть значної кiлькостi спецiальностей в межах юридичної професiї. Це вiдповiдно створює широкi можливостi для реалiзацiї своїх здiбностей та творчого потенцiалу багатьох суб'єктiв.
З iншої точки зору, юридичну роботу виконують не всi, хто бажає, а лише уповноваженi особи, якi володiють вiдповiдними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кiлькiсть в нашiй країнi квалiфiкованих спецiалiстiв-юристiв, постiйно зростаючу роль права та юридичної процедури, враховуючи престиж юридичної роботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елiтний характер юридичної професiї.
iнтересам, якi охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту вiдповiдальнiсть. Однак слiд зробити акцент на вiдповiдальностi позитивнiй, яка полягає у вiдповiдальному, свiдомому ставленнi до своєї роботи, що забезпечує її високу якiсть.
Юридична дiяльнiсть дуже часто вiдбувається на стику протилежних iнтересiв в умовах протидiї або вiдкритої боротьби: позивач - вiдповiдач, обвинувачений -потерпiлий, правопорушник - спiвробiтник правоохоронного органу тощо. Наявнiсть подiбних суперечностей у професiйнiй дiяльностi юристiв обумовлена протилежнiстю iндивiдуальних потреб та iнтересiв. Тому у бiльшостi випадкiв юридична дiяльнiсть здiйснюється на основi компромiсу iз суспiльством та його представниками.
Будь-яка квалiфiкована робота вимагає вiд свого виконавця наявностi певного рiвня iнтелекту (професiйних знань, оцiночних критерiїв, почуттiв, професiйного етикету). Однак, щодо роботи юриста, слiд сказати, що це в бiльшостi випадкiв iнтелектуальна робота. Пiд час вирiшення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальнi вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуацiї шляхом прийняття вiдповiдного рiшення. Це передбачає необхiднiсть прогнозування подальшого розвитку подiй, моделювання можливих ситуацiй, визначення засобiв для їх попередження, що свiдчить про iнтелектуальну напруженiсть юридичної роботи. Таким чином, слiд вiдзначити, що окремi юридично значущi дiї в професiйнiй дiяльностi юриста вимагають вiд нього не лише iнтелекту, а ще й значної фiзичної пiдготовки.
Поряд з принципами самостiйностi, iндивiдуальної вiдповiдальностi, процесуальної незалежностi робота юристiв багато в чому має колективний характер.
Моральна культура посiдає одне з найважливiших мiсць в особистiй культурi юриста. Це можна пояснити характером та сферою їхньої дiяльностi, а також тими завданнями, якi стоять перед ними в межах професiйного обов'язку. Їх робота пов'язана iз забезпеченням прав i свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспiльством i державою, iз служiнням праву, а значить справедливостi, що ставить до всiх працiвникiв юридичної сфери високi моральнi вимоги. Особливо це стосується спiвробiтникiв правоохоронних органiв, якi працюють в бiльш складних умовах i вирiшують часом неймовiрно складнi проблеми. Навiть в мирний час їх дiяльнiсть часто пов'язана iз ризиком для життя та здоров'я, iз значними моральними травмами, глибокими чуттєвими переживаннями, психологiчними стресами. Тому високий рiвень їх моральної та професiйної культури в цiлому є необхiдним фактором якiсного вирiшення поставлених перед ними завдань.
3 Принципи професiйної етики юриста
Специфiка професiї юриста визначає мiсце i характер професiйної етики в його роботi. Основнi юридичнi професiї завжди включають в себе наявнiсть влади над iншими людьми i вирiшення їхнiх доль. За добору спiвробiтникiв до судової та правоохоронної систем повиннi превалювати моральнi критерiї.
Вiдповiдно до конституцiйного принципу подiлу державної влади в Українi iснує три її галузi: законодавча, виконавча i судова. Функцiонування третьої галузi державної влади - судової, забезпечують юристи. Добро i справедливiсть є етичними категорiями. Вiдношення саме до них визначає сутнiсть майбутнього юриста.
Основними носiями владних функцiй судової системи i сумiжних служб є суддя, прокурор, слiдчий". Це державнi службовцi, що мають особливий статус: їхнє призначення i звiльнення регулюється безпосередньо Конституцiєю України (суддя) i конституцiйними законами (суддя, прокурор).
Найважливiшим конституцiйним принципом українського судочинства є положення про незалежнiсть суддiв, слiдчо-прокурорських працiвникiв i пiдпорядкування їх тiльки закону. Принцип незалежностi має i глибокий моральний змiст.
Закон позбавляє суддю права на винесення неправосудного рiшення пiд впливом будь-яких стороннiх сил - це правовий бiк принципу незалежностi. Суддя при винесеннi рiшення позбавлений права поступитися совiстю, посилаючись на стороннє втручання - це моральний критерiй того самого принципу.
Конституцiйний порядок призначення i звiльнення суддiв i прокурорiв вiд обiйманої посади, а також заборона тиску на них надiйно захищають вiд стороннього втручання в їхню роботу.
Високий рiвень захисту незалежностi зазначених посадових осiб пiдвищує їхню особисту вiдповiдальнiсть за правильнiсть прийнятого ними рiшення. Сьогоднi суддя - це найбiльш захищена юридична професiя i, вiдповiдно, саме до нього зростають вимоги дотримання з етичних принципiв, притаманних данiй професiї - це непiдкупнiсть; з неупередженiсть i справедливiсть за умови дотримання закону.
Важливою складовою частиною статусу юристiв - державних службовцiв - є також їх дiяльнiсть, чiтко регламентована кримiнально-процесуальним законодавством i конституцiйними законами. Варто зауважити, що самi закони, якi регулюють поведiнку суддi, слiдчого, прокурора пронизанi моральними вимогами до посадових осiб.
Конституцiйнi вказiвки на забезпечення пiдозрюваного, обвинувачуваного, пiдсудного допомогою адвоката, заборона застосування фiзичних та iнших катувань, обмеження термiну утримання пiд вартою у разi затримання i багато iнших застережень - це не що iнше, як етичнi принципи презумпцiї невинуватостi, втiленi в правову форму. Справа честi юридичних посадових осiб не вiдступати вiд цих конституцiйних вимог.
Робота суддi, слiдчого, прокурора, допомiжних служб - це - постiйний розгляд мiжособистiсних конфлiктних ситуацiй, де зiштовхуються дiаметрально протилежнi iнтереси, а їх рiшення мають бути справедливими. Незаконне, несправедливе розв'язання конфлiкту - це завжди привiд для нового. Елемент справедливостi досягається гармонiєю права i моральностi. Моральне кредо посадової особи, яка розглядає конкретний конфлiкт вiд iменi держави, має ґрунтуватися на чiльних конституцiйних принципах правової держави - законностi i рiвностi всiх перед законом.
Така вимога визначається конституцiйним положеннями щодо побудови правової держави. Чи можлива побудова правової держави в Українi - це питання не є суто риторичним.
таким чином, що практично будь-який злочин, вчинений парламентарiєм, може залишитися не покараним.
Рiвнiсть перед законом - це найбiльш прийнятна конституцiйна база формування морально-етичних принципiв поведiнки працiвникiв правоохоронної сфери. Саме ця iдея закладена у всiх мiжнародних актах, що формулюють деонтологiчнi принципи роботи юристiв.
Юридична етика покликана виховувати у державних юристiв вiдданiсть конституцiйним iдеалам, чеснiсть i непiдкупнiсть, почуття обов'язку i справедливостi, забезпечуючи, таким чином, практичну реалiзацiю в Українi принципу правової держави.
коло питань, що торкаються всiляких аспектiв людських вiдносин.
пiдвищеної психологiчної напруги i постiйно випробовує професiйнi та моральнi настанови суддiв i працiвникiв правоохоронних органiв, що таїть у собi можливiсть нервового зриву, призводить до слiдчої чи судової помилки. Тiльки твердi внутрiшнi моральнi настанови, тренована воля i глибоке усвiдомлення своєї професiйної мiсiї допомагає юристу уникнути названих вище небажаних наслiдкiв.
Специфiка роботи суддi, прокурора, слiдчого з людьми складається з обов'язковiй i точнiй фiксацiї процесу спiлкування (допиту, очної ставки й iн.) технiчними засобами. Це вимагає ретельного планування роботи, продумання питань i можливих вiдповiдей на них.
На жаль, нерiдко трапляється так, що непродумане питання i зафiксована вiдповiдь опонента на неї не влаштовують слiдчого чи суддю, не вписуються в певне задану схему, i тодi посадова особа вдається до фальсифiкацiї документа (протоколу допиту, протоколу ^удового засiдання). Саме тут i проходить межа моралi, за якою криється або небажання слiдчого, суддi вiдмовитися вiд версiї, що опанувала ним, або, що ще гiрше, злочинний задум. Не випадково нове карне законодавство змiцнює право сторiн на фiксацiю процесу Технiчними засобами i кримiналiзує фальсифiкацiю матерiалiв посадовими особами (ст. 366 КК України).
стриманим у їхньому проявi. Дуже важливо стежити за власною мовою, тому що кожне промовлене при виконаннi обов'язкiв юристом слово має цiлком визначенi наслiдки. Йдеться не тiльки про змiст, а i манеру висловлюватися, тобто слiдкувати не лише за виголошеним, але i за тим, як це промовлялося.
Утвердження правової держави, реалiзацiя її iдей i принципiв можливе лише за наявностi в країнi плеяди грамотних, вiдданих своїй справi фахiвцiв-правознавцiв.
4 Змiст i значення судової етики
Термiн «Судова етика» був введений А. Ф. Конi для визначення ролi моральностi в сферi карного судочинства, а потiм i навчальної дисциплiни, що висвiтлює це соцiальне явище.
Нi в царськiй Росiї, нi в радянськiй державi погляди А. Ф. Конi вiдгуку офiцiйної влади не знайшли i судова етика на десятки рокiв виявилася iзгоєм у навчальних програмах правознавчих закладiв.
Пiд судовою етикою - навчальною дисциплiною - її росiйський творець мав на увазi дослiдження моральних проблем, що виникають у карному судочинствi та взаєминах професiйних учасникiв судового процесу.
i правоохоронних органiв i адвокатури в державах-учасницях i поступово привело до утворення юридичної деонтологiї та юридичної етики. У складi останньої виникли окремi галузi, що дослiджують роль i вплив моральних процесiв у галузях основних правових спецiалiзацiй: слiдствi, судочинствi й адвокатурi.
дiяльностi i позаслужбового поводження, а також наукова дисциплiна, що вивчає специфiку прояву вимог моралi в цiй областi».
Не досить виправданим є прагнення автора перевантажувати судову етику проблемами «позаслужбової поведiнки iнших професiйних учасникiв» судочинства. Для цього iснує адвокатська етика i деонтологiчнi норми професiоналiв iнших спецiалiзацiй.
Судова етика - це роздiл юридичної етики, сукупнiсть правил поведiнки суддiв, iнших професiйних учасникiв судочинства, що забезпечують моральний характер їхньої процесуальної дiяльностi.
Етика суддi як в судовому процесi, так i поза ним безумовно є складовою судової етики. Природно, судова етика може i повинна мiстити визначенi правила й настанова позаслужбової поведiнки суддiв, однак цi правила здатнi лише доповнювати i пiдсилювати загальновстановленi моральнi принципи i пiдходи суспiльства, членом якого є суддя.
Моральнi вимоги до суддiв i суддiвської дiяльностi, майже такi самi як i вимоги, зверненi до слiдчих, прокурорiв. Дотримання положень ст. 62 Конституцiї України (презумпцiя невинуватостi), законнiсть, неупередженiсть, об'єктивнiсть, справедливiсть - от чого чекає суспiльство вiд суддi. По сутi, не так вже й багато, однак, як свiдчить судова практика, це «дещо» дається нелегко i далеко не усiм.
З правового погляду, завдання суддi зводиться до правильного застосування матерiального i процесуального закону. Точне i грамотне застосування чинного закону вже саме по собi вирiшує безлiч моральних проблем, оскiльки закони, крiм правових, закрiплюють i моральнi вимоги суспiльства.
Чинна Конституцiя України пiшла шляхом максимального розширення функцiй суду, визнавши судову систему самостiйною галуззю державної влади. Функцiї та повноваження судiв значно розширенi за рахунок звуження функцiй прокурорських. Передачу судам права видачi дозволiв на виконання науки слiдчих дiй, варто розглядати як передачу пiд контроль судової влади дотримання конституцiйних вимог про недоторканiсть особи (ст. 29 КУ), недоторканностi житла громадян (ст. ЗО КУ), про дотримання таємницi листування, телефонних розмов (ст. 31 КУ), а так само вимоги про суворе дотримання порядку користування конфiденцiйною iнформацiєю (ст. 32 КУ) i має не тiльки правовий змiст.
Історичною подiєю морально-правового характеру в карному судочинствi стала остаточна вiдмова України вiд застосування страти. Цей важкий i неоднозначний за своїм значенням крок українських iнститутiв влади є нiби символiчним i знаковим поворотом українського суспiльства до високих моральних iдеалiв, зокрема й у карному судочинствi.
Значним кроком до цивiлiзованого, з погляду моралi, карного законодавства було введення в Конституцiю України ст. 63, що звiльняє вiд вiдповiдальностi за вiдмову вiд свiдчень проти себе, членiв родини чи близьких родичiв. Радянський Союз був однiєю з держав, у якiй це каралося, адже цивiлiзоване спiвтовариство вважало аморальним вимагати матерi викривати сина тощо.
Морально орiєнтоване законодавство України - є важлива складова етико-правового пiдґрунтя суддi, що позбавляє його основ i права виправдовувати несправедливiсть i неправосуднiсть моральною недосконалiстю закону. Однак далеко не всi галузi українського права є бездоганною основою дiяльностi суддi. Особливо недосконалим залишається кримiнально-процесуальне законодавство, що допускає застосування окремих, використовуваних у радянськi часи порочних правових iнститутiв. Одним з таких є спроба збереження права суддi на повернення справи слiдчому на додаткове розслiдування. До речi, в Росiї уже вiдмовилися вiд цiєї порочної практики у законодавчiй формi.
щодо повернення справи на додаткове розслiдування - це власне, ухилення вiд прийняття рiшення, що дозволяє слiдчому без достатнiх для того причин, часом по декiлька рокiв, утримувати невинувату людину в iзоляцiї вiд родини, суспiльства, вiд усiх видiв дiяльностi.
Моральнiсть суддi багато в чому залежить вiд хибностi дiючого законодавства.
пiддаються потерпiлi, свiдки i навiть експерти з боку родичiв i спiльникiв пiдсудного з метою змусити останнiх вiдмовитися вiд показань або змiнити їх.
Обов'язок суддi, що домагається iстини у цiй справi, створити сприятливу обстановку для спокiйного освоєння свiдка в новiй, незвичайнiй для нього ролi, вiдгородити вiд нападок iз залу i можливих погроз з боку пiдсудних. Свiдок має вiдчути себе захищеним вiд можливих наслiдкiв у зв'язку з виконанням свого громадського обов'язку - дачi суду показань. Водночас суддя, зобов'язаний чiтко i недвозначно пояснити свiдку, потерпiлому їхню вiдповiдальнiсть перед законом за дачу завiдомо неправдивих показань. Це положення закону, безсумнiвно несе в собi й елементи морального впливу, як на особу, що свiдчить, так i на присутнiх у залi судового засiдання.
Одним з найважливiших засобiв вiдшукання iстини у справi є тактика допиту та мистецтво одержання iнформацiї в ходi судового засiдання. Суддя повинен дуже тонко вiдчувати обстановку в залi суду i враховувати дуже непросте становище людини, що стоїть перед судом, його психологiчний i нервовий стан.
це мистецтво, дослiджуване юридичною етикою. Вiдсутнiсть цього умiння не може бути компенсовано навiть високою квалiфiкацiєю, тим бiльше за вiдсутностi моралi.
Допит свiдка, потерпiлого починається з iдентифiкацiї особистостi - встановлення анкетних даних особи, запрошеної для дачi показань.
"однополюсною енергiєю" стосовно-справи i майбутнього пiдсудного. Вiн не має морального права розглядати справу, якщо його особиста думка в силу громадського резонансу чи iнших обставин склалася не на користь пiдсудного. Приступаючи до розгляду справи, вiн має бути абсолютно нейтральним i, яким би тяжким не був вчинений злочин, зумiти стати над громадською думкою, численними виступами у ЗМІ i власними емоцiями.
Прояв аморальностi багатоликий. Судочинство в цьому розумiннi не становить виключення. Такi пороки, як лiнощi, байдужiсть, користь, самомилування, якщо вони хоч один раз вiдвiдали душу суддi, здатнi, зрештою, привести його до сумних наслiдкiв. Прикладiв тому дуже багато. Однак суспiльству вiд цього не легше. Скiльки несправедливостi, надламаних душ i людських трагедiй залишає за собою такий суддiвський чиновник у гiршому розумiннi цього слова.
Величезного морального i культурного виховання вимагає внутрiшнє переконання суддi. За українським карно-процесуальним законодавством значна частина кримiнальних справ розглядається суддею одноосiбне. Стаття 10 Закону України «Про судочинство» уточнює, що «Суддя, що розглядає справу одноособове, дiє як суд». Таким чином, право i тягар оцiнки доказiв у великiй кiлькостi карних i цивiльних справ покладено законом на одну людину - суддю.
Звертаючись до питання внутрiшнього переконання суддi, А. С. Кобликов видiляє три аспекти цього процесу: юридичний; психологiчний i моральний." Українське право не визнає формального пiдходу до оцiнки доказiв. У карно-процесуальному законодавствi України не iснує вказiвок закону на заздалегiдь установлену цiннiсть тих чи iнших фактiв i обставин. У такий спосiб цiннiсть того чи iншого доказу визначається суддею в процесi об'єктивного i всебiчного розгляду всiх доказiв у справi в їх сукупностi.
За цих умов результат оцiнки суддею доказiв у всiх зазначених вище аспектах буде залежати ще i вiд таких суб'єктивних критерiїв, як iнтелект, культура й освiченiсть суддi. А оскiльки цi суб'єктивнi характеристики досить рiзнi, то виникає проблема допустимостi судової помилки.
Участь у судi присяжних людей з народу, що добираються демократично для кожної судової справи за участю сторiн обвинувачення i захисту, захищених вiд стороннього впливу i вiльних в ухваленнi рiшення, дiйсно створює iлюзiю щирого правосуддя.
Однак, як i всi життєвi явища i соцiальнi iнститути, суд присяжних, поряд з перевагами, має i недолiки. Саме в судах присяжних проблема дисонансу закону i справедливостi одна iз Найгострiших, тому що вiд суду присяжних завжди чекають справедливостi, але збувається це далеко не завжди.
Суд, рiшення якого цiлком залежить вiд вдачi захисника, його умiння використовувати всi недолiки слiдства, розжалобити присяжних, зручно для заможних пiдсудних, що мають фiнансовi можливостi для запрошення знаменитого адвоката (кiлькох адвокатiв). З погляду людей, що потерпiли вiд злочину i, що цiлком природно, чекають «справедливої кари» для злочинця, суд присяжних далеко не завжди є iдеалом правосуддя, а нерiдко виглядає як знущання над їхнiми почуттями.
Проте суд присяжних - це порiг, за яким влада втрачає звичний вплив i можливiсть розправитися з небажаним iдейним супротивником руками суду.
Використана лiтература
1. А. С. Кобликов. Юридическая этика. Уч-к для ВУЗов. - М., 1999.
2. В. О. Лозовой, О. В. Петришин. Професiйна етика юриста. - X.: "Право". - 2004.
3. Етика: Навчальний посiбник / За ред. В. О. Лозового. - К., 2003.
4. П. Д. Бiленчук, С. С. Сливка. Правова деонтологiя. Пiдручник. - К., 1999.
5. С. Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров. Юридична деонтологiя. Навч. посiбник. - К., 1999.
6. Юридична етика. Навчальний посiбник пiд ред. Гребенькова. Рекомендований МОН України: АЛЕРТА. - 2004.
| 
