Етикет України та Росії

Етикет України та Росiї Етикет України та Росiї Змiст Вступ 2. Український мовленнєвий етикет 3. Особливостi спiлкування з росiянами Висновок Вступ Життя людини в суспiльствi регламентоване системою рiзних правил, законiв. Правила соцiальної поведiнки людини, якi виробилися впродовж усiєї культурної еволюцiї людства i враховують його соцiально-iсторичний досвiд, становлять змiст поняття „етикет". Етикет - виробленi суспiльством норми поведiнки. Етикет має багаторiвневу будову: - паралiнгвiстичний рiвень (темп мовлення, гучнiсть, iнтонацiя); Своєрiдним стрижнем етикету є словесний рiвень. Вiн найповнiше репрезентує етнiчну самобутнiсть. Кожна мова виробила свою систему спецiальних висловiв ввiчливостi - мовленнєвий етикет. ввiчливого контакту зi спiвбесiдником, зокрема, пiд час привiтання, знайомства, звертання тощо. Знання правил мовленнєвого етикету виступає не тiльки показником зовнiшньої культури людини, але й має безпосереднiй влив на формування її особистостi, на виховання високої моралi, духовностi. Для дiлової людини користуватися правилами мовленнєвого етикету вiдповiдно до ситуацiї є конче необхiдно. 1. З iсторiї слов’янської етики У Київськiй Русi вже у 1076 р. побачив свiт «Ізборнiк», який був побудований у виглядi бесiди батька з сином. На питання «Якiй бути людинi?» дається вiдповiдь: «Перед людьми похилого вiку - мовчазним, перед мудрими - слухняним, з рiвними дружити, з молодшими - мати дружнi взаємини. Не смiятися, коли це недоречно, бути сором'язливим, очi держати долi, а не вгору, не сперечатися. Найбiльш за все людинi треба утримуватися вiд непристойних слiв». На початку XIIстолiття виходить «Повчання Володимира Мономаха». Серед iншого багато суто етикетних порад: «...їсти i пити без особливого шуму, коли поряд старшi - мовчати, до тих, хто розумнiший, - прислухатися, старiйшинам пiдкорюватись, з рiвними та пiдлеглими жити в злагодi, вести бесiду без думки про обман, бiльше поринати в роздуми, не лютувати словом, не сваритися в бесiдi, не смiятися занадто, сором'язливо вести себе зi старшими, з поганими жiнками не спiлкуватися, очi опустивши долi, а душу - у височiнь, суєти уникаючи, не намагатися навчати недбалих при владi...», та далi: «... Куди не пiдете, де не зупинитесь, нагодуйте та напоїть злиденного, але бiльше за все шануйте гостя, звiдкiль би вiн не прийшов: чи простого вiн звання, чи знатний - або ж посол, i якщо не можете привiтати його дарунком — їжею та питвом привiтайте, а вони ж, усюди буваючи, ославлять людину по всiх землях - доброю чи злою...» В XVIст. побачив свiт «Домоустрiй», який складається з трьох частин: перша - «Як вiрувати», друга - про ставлення до держави, третя - «Про устрiй дому». У частинi про виховання дiтей читаємо: «Прищеплювати ґречнiсть». Далi дається кiлька порад щодо поведiнки жiнки вдома та в гостях. «Домоустрiй» вчить не розпускати плiтки i не казати про те, чого сам не знаєш. В 1717 р. Петро І повелiв зiбрати правила поведiнки з тим, щоб молодь вчилася, як поводитись вдома, та не соромилася з'являтись при європейських дворах. Так виникло «Юности честное зерцало». Завдяки йому росiйський двiр став схожим на європейськi. Цiкаво навести деякi уривки з цiєї лiтературно-етичної пам'ятки: «Найбiльше повиннi дiти батька та матiр поважати. І коли батьки дають їм яку вказiвку, завжди капелюх держати в руках, а не стояти в ньому перед ними, i бiля них не сидiти, i попереду них не сiдати, при них у вiкно всiм тiлом не виглядати, але все робити непомiтно i з великою повагою, не поруч з ними, але трiшки позаду або в сторонi стоячи...», i далi: «Виделками та ножиками по тарiлках, по скатертинi або по стравах не креслити, не колоти i не стукати, але повиннi тихо та лагiдно, прямо, а не перекосившись, сидiти». На наш погляд, доречно буде навести ще один уривок з цитованого твору: «Юнак повинен бути дуже чемним та ввiчливим, як на словах, так i в справах, на руку не зухвалий, та не лiзти у бiйку, також повинен вiн, коли кого зустрiне, за три кроки капелюх чемно зняти, а не мимо проходячи, назад повернувшись, вiтатися. Тому що бути ввiчливим словами, а капелюх держати руками не важко, але достойно похвали. І краще, коли про когось кажуть: вiн є ввiчливий, лагiдний кавалер та молодець, нiж про нього скажуть: вiн є пихатий бовдур...» Мовний етикет українцiв постає iз живої мовної практики українського народу. Вiн вироблявся впродовж тисячолiть i вiдбиває культурнi традицiї української нацiї, вiдповiдає її духовним засадам. Без сумнiву, в основi нацiональних традицiй спiлкування лежать загальнолюдськi морально-етичнi цiнностi-доброзичливiсть, повага, привiтнiсть, ґречнiсть. Поборник нацiонального вiдродження, член „Руської трiйцi" Я. Головацький у статтi „Слова вiтання, благословенства, чемностi i обичайностi у русинiв" засвiдчує: „Його [народу] вiтання, прощання, просьби, перепроси, понука, благословення дихають одним духом доброти, сердечнi, нiжнi, богобiйнi, а заодно чеснi та гiднi чоловiка ". За умовами та змiстом ситуацiї спiлкування в системi українського мовленнєвого етикету розрiзняють 15 видiв стiйких мовних висловiв: Вiдбором етикетних мовних формул у кожному видi мовленнєвого етикету створюється та чи iнша тональнiсть спiлкування, тобто соцiальна якiсть спiлкування, яку можна визначити як ступiнь дотримання етичних норм у процесi комунiкацiї. В європейському культурному ареалi видiляють п'ять видiв тональностей спiлкування: Дiлове спiлкування пов'язане з вибором етикетних мовних формул двох видiв тональностей спiлкування - високої та нейтральної. Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибiр словесної формули в конкретнiй ситуацiї спiлкування: 1) вiк, стать, соцiальний статус адресата; 3) комунiкативнi умови (мiсце, час, тривалiсть спiлкування); 4) характер взаємин мiж спiврозмовниками та iн. В офiцiйному спiлкуваннi особливе значення мають тi види мовленнєвого етикету, якi представляють категорiю ввiчливостi, а саме: звертання, вiтання, прощання, подяка, вибачення, прохання. Звертання - найяскравiший i часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати спiврозмовника з метою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицiєю. Система етикетних звертань української мови зазнала в своєму iсторичному розвитку найбiльше змiн, що пояснюється особливою залежнiстю вiд соцiальної органiзацiї суспiльства. Сьогоднi реєстр слiв-звертань офiцiйного вжитку складають пане (панi, панове), добродiю (добродiйко, добродiї), друзi, товариство, колеги, громадо, громадянине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товаришi), якi супроводжують етикетнi означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, напр.: високоповажний пане Президенте, глибокоповажнi панi та панове, дорогi друзi, високоповажна святочна громадо, шановнi колеги. цим звертанням у поєднаннi з прiзвищем або назвою особи за фахом чи родом дiяльностi, напр.: пане Ткачук, пане професоре, пане ректоре. Це шанобливо-ввiчливе звертання поширилось в українськiй мовi пiд впливом польської, в якiй воно має нейтральне значення. " Є. Тимченка з XVIIст. Поширене було здебiльшого на сходi України. Вживалось у сполученнi з етикетними означеннями вельмишановний, вельмиповажний та з прiзвищем, iм'ям, iменем по батьковi, напр.: вельмишановний добродiю Олексiю Петровичу. У традицiйному значеннi варто вживати це звертання й сьогоднi в рiзних сферах суспiльного життя, зокрема дiловiй. певнi обов'язки. Однiєю з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед виказуємо „кредит довiри", є слово друзi. Це звертання набуло особливого звучання через часте використання його Президентом Вiктором Ющенком пiд час виборiв Президента та Помаранчевої революцiї в Українi. Вiкторе Андрiйовичу, Іване Степановичу, Юлiє Володимирiвно. В Київськiй Русi iм'я по батьковi виконувало функцiю прiзвища, наприклад, Анна Ярославна. І тiльки тодi, коли узвичаїлося прiзвисько, будова найменувань стала двокомпонентною, наприклад, Ярослав (Володимирович) Мудрий. Отже, легко вiдмовлятися вiд власне українських звертань на iм'я та по батьковi, очевидно, не варто. Однак треба наголосити на тому, що не по-українськи звучить звертання Олександрiвно! Миколайовичу! Така традицiя звертання здавна вiдома росiйськiй мовi й не слiд її переймати! Заслуговує на увагу i вибiр звертання до великої кiлькостi слухачiв на рiзноманiтних зiбраннях: зборах, засiданнях, конференцiях тощо. Форму звертання звичайно визначає вид зiбрання. Кожне звертання враховує своєрiднiсть аудиторiї, прагнення i можливiсть доповiдача наблизитись до слухачiв, напр.: Вельмишановний пане ректоре! Вельмишановний пане голово! Шановнi колеги! Дорогi друзi! Вельмишановнi панi та панове! Вiтання виконує важливу функцiю в комунiкативному актi - з нього починається спiлкування, а часто ним же i обмежується як етикетним ритуалом. Цим пояснюється спецiалiзований характер i певний автоматизм вiтальних висловiв. Перше враження про людину складається вiд того, наскiльки щиро i привiтно вона вiтається. У вмiннi вибрати доречну форму вiтання виявляється загальна i мовна культура людини. Вибiр залежить вiд того, в якому оточеннi перебуває людина, вiд вiку спiврозмовника чи спiврозмовникiв, вiд характеру стосункiв мiж людьми, що вiтаються чи прощаються, вiд того, де й коли це вiдбувається тощо21. Набiр українських народних вiтань надзвичайно рiзноманiтний i полiфункцiональний, напр.: Доброго ранку! Добрий день! Добрий вечiр! Здрастуйте! Привiт! Дай, Боже! Існує цiлий ряд сакральних вiтань, напр.: Христос воскрес! Христос рождається! Формул вiтання в українськiй дiловiй мовi порiвняно небагато, але завжди можна знайти потрiбний вислiв, виходячи з конкретної ситуацiї, щоб висловити пошану до особи, напр.: Добрий день! - найпоширенiше вiтання, яке фiксують пам'ятки з XVIст. Прикметник добрий вживається як синонiм до слiв приємний, сприятливий, а значення цiлого вислову „побажання хорошого дня, удачi протягом дня". Використовується у високiй та нейтральнiй тональностях. Вiтання Доброго дня! Добридень! обмежуються фамiльярною тональнiстю. Залежно вiд часу дня для привiтання з колегами по роботi використовують також вiтання Доброго ранку! Добрий вечiр! Прощання - це слова i вислови, якi говорять, коли розлучаються. Мовленнєва частина прощання простiша, нiж вiтання. Переважно це спiввiдноснi формули, що мають iнколи антонiмiчний характер, напр.: До побачення! Прощай! Будь здоров! або функцiонують як самостiйнi вислови чи як реплiки-вiдповiдi на власне прощальнi слова, напр.: На все добре! Бувайте здоровi! Щасливо! Вибiр етикетних висловiв прощання залежить вiд часу, на який розлучаються особи, тональностi спiлкування. До побачення! - вислiв стилiстично нейтральний, найбiльш вживаний у високiй тональностi. За походженням його вважають калькою з росiйської До свидания!. Разом iз висловами На все добре! До нових зустрiчей! обслуговує також ситуацiю розлуки в межах нейтральної тональностi. Прощайте! - це прощальний вислiв, пов'язаний з ритуалом просити пробачення перед розлукою за можливi провини. Подяка означає висловити вдячнiсть, бути вдячним за щось. У висловах подяки виразнiше виявляється функцiя ввiчливостi, тому їх використання належить до обов'язкових етикетних настанов. Не раз вислови подяки вживають як знак ввiчливої згоди або вiдмови на будь-яку пропозицiю. Вибiр реплiки-вiдповiдi на подяку залежить вiд того, за що дякують. Наприклад, за їстiвне кажуть На здоров'я!; за рiч, одяг - Носи на здоров'я! i т. iн. Унiверсальна, найбiльш поширена вiдповiдь на подяку це Прошу! Будь ласка! Вибираючи формули подяки, треба враховувати значущiсть послуги, ситуацiю. За незначну послугу можна сказати Дякую! Спасибi! Вважають, що вислiв Дякую! запозичено в українську мову з нiмецької через посередництво польської, а вислiв Спасибi! є схiднослов'янським явищем, яке виникло пiсля прийняття християнства. Первинне це двослiвна мовна формула вдячностi Сьпаси богь з вихiдним значенням побажання спасiння богом того, кому дякували. Цiкаво, що в захiднослов'янському аналогiчному побажаннi закладена iдея „Хай Бог заплатить тому, кому дякували". Посилюють вдячнiсть слова щиро, сердечна, уклiнна, дуже, глибоко, вельми, напр.: Дуже вдячний за Вашу турботу! Щиро Вам дякую! В офiцiйних ситуацiях слова подяки часто вживаються зi словами дозвольте, приймiть, складаю (складаємо), напр.: Дозвольте висловити вам подяку! Приймiть мою найщирiшу вдячнiсть! Складаю щиру подяку! Етикетнi вислови подяки обмежено вживають у науковому мовленнi в ситуацiях усного спiлкування - пiсля закiнчення наукової доповiдi чи лекцiї, практичного чи семiнарського заняття, при захистi курсових, магiстерських робiт чи дисертацiй. Висловлюють вдячнiсть за активну спiвпрацю, допомогу, кориснi поради, напр.: Дякую за спiвпрацю! Дякую за увагу! Дякую за запитання! Дякую рецензентовi за слушнi зауваження! Дякую керiвниковi за допомогу та цiннi поради! Вибачення означає усвiдомлення своєї провину i намагання її спокутувати за допомогою спецiальних висловiв. Воно завжди супроводжується проханням вибачити, тобто виявити поблажливiсть, простити провину. У ситуацiї невеликої провини використовують у високiй тональностi конструкцiю Прошу вибачення (пробачення, вибачити, пробачити) за... . Пiдкреслено ввiчливим висловом є Вибачте ласкаво за... . У нейтральнiй тональностi вживають вислови: ". Вислiв Вибачаюсь! за формою не вiдповiдає змiстовi вибачення - дiя скерована на самого мовця. ", однак розвинуло нове лексичне значення. Вживають в українськiй мовi як вибачення, вияв перепрошення з XVIIст. Прохання - спонукальна мовленнєва дiя у ввiчливiй формi з метою чогось домогтися вiд адресата. Мовнi засоби прохання можуть використовувати як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласкавi! Будь ласка! Ласкаво прошу!; формулами позитивних реплiк-вiдповiдей на прохання є, напр.: Прошу! Будь ласка! Вживаючи стрижневе слово ласка, ми виявляємо привiтнiсть, доброзичливiсть. Серед форм висловлення прохання в ситуацiях дiлового спiлкування використовують формули: Будь ласка! - функцiонує в українськiй мовi з XVIст. для вираження прохання, запрошення, вибачення. В ситуацiї чемного звертання до незнайомих старших за вiком осiб вживають вислови Будьте (такi) ласкавi! Якщо Ваша ласка! З Вашої ласки! в межах високої, нейтральної та фамiльярної тональностей. Прошу! - форма, яка, вживаючись з рiзною iнтонацiєю, може обслуговувати кiлька етикетних ситуацiй: 1) Прошу! - прохання; 2) Прошу! - дозвiл; 3) Прошу? - спонукання до повторення сказаного при недочуваннi. На думку Ю. Шевельова, другий i третiй варiанти iлюструють галицький внесок у збагачення лексики української мови та етикетних мовних засобiв. Поширеними у дiловiй сферi є ситуацiї, якi передбачають оцiнку дiяльностi людини, висловлених думок тощо, їх мовне забезпечення пов'язане з умiнням вибрати та застосувати узвичаєнi стандартнi формули для вираження комплiменту чи згоди. Комплiмент (франц. - вiтання) - слова, якi мiстять невелике перебiльшення позитивних якостей людини (розумово-вольових, морально-етичних), а також стосуються зовнiшнього вигляду тощо. Особливiсть комплiменту як елемента мовленнєвого етикету - викликати симпатiю спiврозмовника, пiднести йому настрiй, зробити приємнiсть. Вiн допомагає людям спiлкуватися, жити разом, працювати. „Коли людину пiдтримати, похвалити, пiдкреслити щось хороше в нiй, - зазначає дослiдниця А. Коваль, - вона почуває себе впевненiше, намагається дорiвнювати уявленню, яке про неї склалося. Особливо це потрiбно молодiй людинi, яка не завжди буває впевненою в собi, потребує пiдтвердження своїх позитивних рис i починань". Словесна люб'язнiсть є одним iз психологiчних прийомiв досягнення прихильностi пiдлеглих, з одного боку, та керiвника, з iншого. Наприклад, керiвник може адресувати комплiмент спiвробiтниковi пiд час роботи, напр.: Менi приємно разом з вами працювати! Ви чудовий фахiвець! Вдалий комплiмент завжди спонукає до зворотної люб'язностi, напр.: Я щасливий працювати пiд Вашим керiвництвом! Вiдповiдями на комплiмент можуть бути вислови: Дякую! Дякую, але Ви перебiльшуєте! Я радий (рада) це чути. Менi приємно це чути. Комплiмент повинен констатувати, стверджувати наявнiсть характеристики, а не мiстити рекомендацiї щодо її покращення. Краще сказати людинi добрi слова з авансом, нiж моралiзувати. Вмiння радiти чужим успiхам - це мiрило шляхетностi, доброго тону. Згода - це позитивна вiдповiдь на прохання, наказ, погодження з думкою, твердженням спiврозмовника. Виражають переважно фразами Так! Звичайно! Безперечно! Добре! Будь ласка! Погоджуюсь! але... та iн. 3. Особливостi спiлкування з росiянами Росiйська людина здебiльшого незнайома iз золотою серединою в проявах своїх почуттiв - чи це радiсть, чи горе. Разом з цим, росiяни люблять i вмiють жартувати, часто самi над собою. Іноземцiв завжди прикро вражають грубiсть манер та вiдверте нехтування етикетними правилами. Але при цьому гiсть, який зайде до росiянина в дiм, буде нагодований i йому обов'язково господар наллє чарку горiлки. До речi, широта росiйської натури стоїть поруч з нацiональною бiдою - пияцтвом, що здавна є частиною «росiйського духу». до партнера по бiзнесу. До речi, на Заходi бiльшiсть бiзнесменiв з недовiрою сприймають так званих «нових росiян»: їх насторожує те, з якою легкiстю вони кидаються грошима — при укладаннi угод, а надто в казино та на iншi розваги. Спостерiгаючи це, починаєш розумiти вислiв І. Канта про те, що росiйський характер ще не сформувався. Але чи може сформуватись те, що характеризується як «безмежнiсть, безформнiсть, широта, що спрямована у нескiнченнiсть» (М. Бердяєв). Висновок Досконале спiлкування спроможне стати ключем до успiху в суспiльствi та на етапах досягнення професiйної кар'єри, тодi як неправильнiсть його є причиною багатьох конфлiктiв мiж людьми. Подолати перепони на шляху до взаєморозумiння та визнання допомагає ретельне дотримання правил лiнгвоетикету. 1. Богдан С. К. Мовний етикет українцiв: традицiї i сучаснiсть. - К., 1998. 2. Бiлоус М. П. Мовленнєвий етикет українського народу // Мова i духовнiсть нацiї: Тези доп. регiон, наук. конф. - Львiв, 1989. 3. Коваль А. П. Слово про слово. - К., 1986. 4. Коваль А. П. Дiлове спiлкування. - К., 1992. 5. Коломиец В. Т., Линник Т. Г., Лукинова Т. Б. й др. Историческая типология славянских языков. Фонетика, словообразование, лексика и фразеология / Под ред. А. С. Мельничука. - К., 1986.