Сакральна дерев яна архiтектура Покуття
РЕФЕРАТ
З архiтектури
на тему:
Сакральна дерев’яна архiтектура Покуття.
ПЛАН
Вступ.
1. Історiографiя джерела.
2. Генеза дерев’яних споруд.
3. Художньо-конструктивнi ознаки храмових будiвель.
4. Архiтектура малих форм
4. 1. Каплички.
4. 2. Дзвiницi.
4. 3. Придорожнi хрести.
Використана лiтература.
ВСТУП.
Тому зберiгши церкву, капличку, хрест ми збережемо не тiльки пам’ятки майстерностi, але й свою нацiональну пам’ять. Це звичайно вимагає постiйної уваги, адже бережливе ставлення вимагає усе: стародавнi будiвлi, iконографiї, документ iмена та могили. При всiх труднощах треба знати й цiнувати працю батькiв та пращурiв.
Вважаю, що ведення наукових дослiджень – це також певна справа зберегти культуру, донести її до людей. Зберегти зв’язок з минулим ми будемо мати майбутнє. Це є одним iз завдань, якi переслiдує цей реферат.
групами.
Предметом даного дослiдження є дерев’янi церкви, дзвiницi, каплицi, придорожнi хрести.
Основним методом дослiдження є аналiз цiнних дерев’яних культових пам’яток, статистичних видань, перiодики, етнографiчних нарисiв, матерiалiв з архiвiв.
Мiй реферат – це дуже мала частка того, що можна сказати про нашу культуру. В українськiй iсторiї iснує безлiч, так званих “бiлих” плям. Проте навiть спроба висвiтлити цi прогалини, на мою думку, варто уваги. Можливо дане дослiдження послужить джерелом для подальших наукових праць на шляху пiзнання України i одного з її самобутнiх країв Покуття.
1. Історiографiя джерела.
Можна припустити, що деревообробництво було однiєю з найважливiших галузей. Воно об’єднувало такi ремесла як теслярство, боднарстов, рiзьбярство та iн. Теслярi зводили укрiплення й мости, княжi i дворянськi будинки.
У XV – XVIII ст. покутськi теслярi зводили з дерева не тiльки житло, а й церкви, оздоровлюючи профiлюванням, рiдше рiзьбленням, вiдповiднi елементи конструкцiї.
Боднарство переважало у Коломиї, Печенiжинi, Ланчинi.
Майже в усiх мiсцях краю працювали столярi. Вони для церков створювали необхiдне обладнання вiд карсака iконостаса i лав до таких невеликих як тетраподи, аналої тощо.
В 1589-1616 рр. споруджено в м. Коломиї (помилкова назва Благовiщинська) церкву. Згiдно з джерелами сталося це 1587 р. за композицiйними ознаками, належить вона до хрещатих у планi, утворених перетином прямокутникiв.
В церковнiй архiтектурi даного регiону постiйно повторюється традицiйний тип тризубного та п’ятизубного хрещатого храмiв. Проте народнi майстри завжди надiляли свої витвори самобутнiми, неповторними рисами. З великим мистецьким хистом i фантазiєю вони щораз по-рiзному застосовували архiтектурно-конструктивнi деталi, мiняли пропорцiї обсягiв.
Стародавнi церкви на Гуцульщинi – це оригiнальнi твори народного зодчества, поширеного на Українi в XVІІ – XVIII ст. В умовах польсько шляхетської агресiї будувалися православнi церкви як вияв боротьби з католицизмом та унiєю переважно за кошти селян i мiщан. Талановитi народнi майстри нераз жорстоко переслiдувалися як польськими, так i покатоличеними українськими мiщанами.
Тому деревянi церки Покуття становлять не лише велику мистецьку вартiсть, але й iсторичну, вони повязанi з класовою i народно-визвольною боротьбою трудящих мас.
Мiркувати про первiсний стан споруди не важко, бо за свою iсторiю не зазнала суттєвих змiн. За свiдченням Ю. Целевича, пережила вона двi реставрацiї – 1648 i 1767. 1845 церкву було перебудовано. Пiд чс перебудови дещо змiнилося. Є вiдомолстi, що починаючи з 1610 поруч з церквою почали засновувати монастир приналежний до Скиту Манявського: “… коло половини ХІІ ст. пiшли по волi своїх основателiв взавiдательство Скиту iще два iншi на Покуттi ново заношенi монастирi в Товмачику i в Коломиї…”
Поруч Спаської Церкви 1587 збудовано Дзвiницю. Двоярусна споруда, нижня частина котрої виконана в зруб, а верхня – каркасна. Квадратний зруб закiнчується на рiвнi широкого пiддаша, а верхня каркасна частина представляє ярус голосникiв.
Покутська народна архiтектура здатна вiдзначитися високим мистецтвом i своєрiднiстю. Стильовi ознаки її найяскравiше виступають у кiльтових спорудах, переважно в деревяних храмах. Хоч українському народу був чужий релiгiйний фанатизм, талановитi майстри минулого найбiльшою мiрою виявляли свою любов до прекрасного саме в будiвництвi та оздобленнi культових споруд. Адже в феодальнi часи релiгiя була панiвною iдеологiєю, i коджна справа освячувалась або засуджувалась церквою. Крiм того церква була чи не єдиним мiсцем спiлкування людей.
Старовиннi церковнi будови Гуцульщини – цiннi пам’ятки дерев’яної архiтектури. В цих культових спорудах вiддзеркалюються рiзнi види образотворчого мистецтва – рiзьба по дереву, живопис, зокрема настiйнi розписи, виконанi з надзвичайною майстернiстю народними талановитими умiльцями.
На основi описiв церковних вiзитаторiв з 1753-1756 рр. встановлено понад 60 покутських церков. Усi вони були побудованi в XVІ - серединi XVIII ст. з дерева i вiдзначалися високими архiтектурними формами. Вiзитатори видiляють кiлька видiв сакральної деревяної архiтектури. Це, перщш за все, - трибаннi церкви (Стопчатiв, Молодятин, Березiв Нижнiй, Березiв Горiшнiй, Текуча, Печенiжин, Люча та iн.) будови яких сягають початкiв XVІI i навiть XVІ ст. Про церкву в с. Акрешорах записано, що вона “побудована в 1738 р.”, а в Старих Кутах побудова церкви позначена 1749 р.
вони як i трибаннi були покритi ґонтами.
Згадуються також церкви у виглядi шоп, кiмнат. Так, дерев’яна церква Василiя – “у виглядi шопи” в с. Олешевi Тлумацького р-н.; дерев’яна церква Михайла – “у виглядi шопи” в с. Жукотинi Коломийського р-н.; в с. Рожновi церква Михайла – “давня, побудована у виглядi шопи, а коли, ким – не пам’ятають” (очевидно церкви побудованi значно ранiше, приблизно в XVІІ ст.); у с. Гончарiв та с. Велика Кам’янка – “церкви дерев’янi у виглядi кiмнати без хреста i копули” (збудовано давно).
Саме покутськi теслi протягом XV – XVIII ст. створили яскраву i самобутню школу народного дерев’яного будiвництва. Дерев’янi храми побудованi на покуттi, вiдзначаються своїми архiтектурно-конструктивними формами i оригiнальними деталями декору i особливою гармонiєю пропорцiй. В цих будiвлях втiлено високi iдеали та мистецькi уподобання народу.
Викликає захоплення церква св. Михайла, побудована з “рiзаного дерева” в с. Печенiжинi, а також передмiська печенiжиньська церква Воскресiння. Цiнними пам’ятником дерев’яної архiтектури XVIII ст. є церква Богородицi у Ворохтi, розташована в мальовничiй гiрськiй мiсцевостi. Вона вiдзначається найдосконалiшими пропорцiями i надзвичайно гармонiйними формами. Зовнiшнiм виглядом вона нагадує церкву в с. Ясиня Рахiвського р-н. – з центральним i схiдним зрубами, якi зберiгають ще просту чотирискатну форму покуття.
2. Генеза дерев’яних споруд та їх типологiя.
Першi вiдомостi про сакральну архiтектуру до-християнських часiв i часiв становлення християнства ми знаходимо в “Книзi Книг” – “Бiблiї”, в старому i новому її завiтах.
Першою культовою архiтектурою можна вважати жертовники на яких приносили люди жертву цiлопалення Господовi: “ І збудував Ной жертовника Господовi. І взяв вiн iз кожного чистого птаства i принiс на жертовнику цiлопалення”.
Але згодом, як знаходимо в Бiблiї, в книзi вихiд 25, Господь звертається до Мойсея, щоб збудував вiн iз синами iзраїлевими церкву i зробив престол i кивот та iншi церковнi атрибути. “І нехай збудують Менi святиню, - i перебуватиму серед них. Як усе, що я покажу тобi – будови скинiї та будову речей її, i так зробите i зроблять вони ковчега з акацiйного дерева, - два лiктi i пiв довжини його…”, “… i покладеш до ковчегу це свiдоцтво, що Я тобi дам”. Бiблiя нам подає також iм’я першого майстра, що збудував скинiю, тобто церкву; зробив кiвот та iншi священнi речi.
Ім’я його Бецал’їл, син Урiєвий, сина Хура Юдиного племини.
В Новому Завiтi в описi таємної вечерi рядки: “Як Вони споживали Ісус взяв хлiб, i поблагословив, поламав i дав, i дав їм i сказав: Приймiть, споживайте, це тiло Моє!”. І взяв вiн чашу, i, вчинив подяку, подяку їм, - i пили з неї всi. І промовив до них “Це кров моя Нового заповiту, що за багатьох проливається…”. По смертi й воскресiнню Христа – суть церкви дещо змiнилася.
Тепер в кiвотi зберiгається “тiло” й “кров” Ісуса Христа, яку приймають в жертву Господовi за людськi грiхи.
3. Художньо – конструктивнi ознаки храмових будiвель.
Церкви Покуття переважно дерев’янi. Дуже давнiх серед них мало. Є церкви, збудованi в 17-18 ст., але бiльшiсть – у 19- поч. 20 ст. Як i всi дерев’янi церкви Гуцульщини, нашi церкви в переважнiй бiльшостi одноверхi, рiдше зустрiчаються три-й п’ятиверхi у планi майже всi вони хрещанi й подiляються на п’ять типiв. Згiдно з цим подiлом всi вони в планi утворюють хрест, або ж хрест зi скороченим центральним зрубом. Серед них є й такi, в яких значно видовжений бабинець, але боковi рамена скороченi.
хрест. Церкви здебiльшого поставленi на краю села, рiдше – в центрi. У такому випадку церква становить ядро поселення. Бiльшiсть церков обнесенi дерев’яним, або металевим парканом. У багатьох селах бiля церкви розташований цвинтар. Подекуди такий архiтектурний ансамбль доповнюється дзвiницею, що стоїть бiля церкви. Як покрiвельний матерiал, використовується гонта, в новiтнi часи – бляха. В мурованих церквах, що повстали останнiми роками на мiсцi зруйнованих або спалених, можна помiтити схiдний тип церкви, проте з вiдчутн6ими захiдними впливами i елементами традицiї дерев’яної народної архiтектури.
З початку ІІ половини XVIII ст. українське худонє дерево, передовсiм iконостасне рiзьблення формується iз зростаючою декоративнiстю, у напрямi бароко. Ремiснi цехи теслярiв i рiзьбярiв, котрi пропонували замовлення на спорудження i обставу храмiв. Теслярi, будiвники володiли також рiзними технiками рiзьблення та профiлювання.
У XVIIст. Починає формуватися система зовнiшнього оздоблення архiтектури Українських Карпат. Виступи балок, так званi “виступи”, у мiсцях зрубiв прикрашували профiлюванням у виглядi округлих напливiв хвилястих форм. А стовпи моделювали ритмiчним чергуванням ковбикiв, “диньок”, валикiв, жгутiв тощо.
Гзимси, фризи, карнизи – це профiльованi дошки iнодi вiдповiдно рiзьбленi балки.
Унiкальним зразком гармонiйної єдностi архiтектурних форм декоративних частин будiвлi є дерев’яна церква св. Миколи iз села Живачiв Тлумацького р-ну., збудована 1763р., невiдомим майстром.
Збереглися скупi данi про майстрiв – теслярiв XVIII ст.: Василь Колтика, Данило Прокопiй, Павло З Битлi, Матей Гилить, Лесь Ковчукiв. Майже всi майстри були мiсцевi, тобто вихiдцi з Бойкiвщини та Гуцульщини.
сволокiв, риглiв тощо.
Рiзблення на архiтектурних деталях церков та дзвiниць Українських Карпат майстри – будiвниць застосовували не так часто. Ця технiка декорування орiєнтована на сприйняттi з близька. У карпатськiй сакральнiй архiтектурi українцiв переважає плоску рiзьблення. Рельєфне рiзьблення, композицiйнi елементи якого зображають стилiзовану рослиннiсть трапляється вкрай рiдко.
пiдвиду рiзьблення. Орнаменти складають поширенi на карпатських теренах мотиви: “квадратики”, “хвильки”, “драбинки”, “фасульки”, “зубчики”.
Плоским виїмчастим рiзьбленням оздобленi одвiрки церкви св. Дмитра с. Луковиця.
творчостi майстрiв будiвничих.
дворядкових “Зубчикiв” (с. Росохач).
Арки – вирiзки дерев’яних церков пiвденно-схiдної частини Українських Карпат прикрашенi вейлегистим геометричним рiзьбленням. На карнизах парапетiв дзвiниць, пiд аркадою, зустрiчаємо рiзьбленi стрiчки “пасочки - штрейфики”, подвiйних обернених “зубчикiв”. На Покуттi у церквах серед дерев’яного лiтургiйного обладнання часто зустрiчалися полiхрамованi ручнi напрестольнi i процесiйнi хрести, трiйцi, патерицi, котрi демонструють народну семантику кольорiв та їхнє традицiйне поєднання. Розфарбуванню пiдлягає й придорожнi хрести – фiгури.
Настiйнi декоративнi розписи ще до ІІ св. вiйни можна було побачити в сiльських дерев’яних церквах Покуття. Найдавнiшi твори розпису поч. ХІХ ст. збереглися в церквi Рiздва Богородицi, село Добротiв Коломийського району.
4. Архiтектура малих форм.
Дзвiницi Покуття, як i по всiй Українi, належать до найстарших зразкiв дерев’яного будiвництва. Їх зводили i зводять недалеко вiд церкви, але в межах церковної огорожi. Своїм походженням дзвiницi сягають готичної доби i утворилися з оборонних веж, що тривалий час служили, за недостачею церков, для релiгiйних потреб.
Будувалися дзвiницi з твердих порiд дерева. Це давало можливiсть не зносити їх навiть при значному пошкодженнi, а замiнювати ту чи iншу пошкоджену частину. Тому й архiтектурнi форми дзвiниць зазнали малих змiн, що сприяло збереженню їхнього архаїчного вигляду.
вiддiляється широким пiддашшям, а завершується дзвiниця високим дашком. Також трапляються й трияруснi дзвiницi, верхня частина яких прикрашена рiзноманiтною архiтектурою.
Деякi дзвiницi мають драбини в серединi зруба, а деякi – ззовнi, i щоби дзвонити – треба добутися на другий поверх по окремiй зовнiшнiй драбинi.
До громадських слiд вiднести й каплички, що зводилися у кожному селi, мiстечку, великих i малих мiстах. Майже всi вони були свого часу знищенi комунiкативною владою, а тi, що збереглися, дiйшли до нас у понищеному станi. Будувалися каплички на цвинтарях i при дорогах. В тих, що розташовувалися в межах кладовищах, справлялися панахиди, поминальнi обiди тощо. Придорожнi каплички були уособленням побожностi громадян i пiдтверджували розвиток придорожнiх хрестiв.
Щоб захистити вiд вiтру, дощу чи снiгу хрест i свiчку спочатку ставили на чотирьох стовпах над ним невеликий дашок, а згодом – i стiни. Будувалися каплички з дерева, рiдше – з цегли. Тепер на мiсцi зруйнованих капличок будуються новi. Як i колись, їх прикрашають ззовнi рiзноманiтною рiзьбою, дах покривають гонтою, а тепер – бляхою. В серединi каплички роблять настiл, на якому ставлять хреси, образи, фiгури святих, свiчки. В новiтнi часи стiни прикрашають образами.
Уздовж дорiг клали здавен придорожнi хрести або фiгури. Причини тут були рiзнi. Ставили тi хрести на мiсцi зруйнованих поганських капич, бiля криниць, рiчок та струмкiв на спомин про хрещення; на роздорiжжi, де хтось помирав наглою смертю; ставили на честь визначних подiй в життi громади – знесення панщини, вiдмова вживати горiлку, на Божу славу тощо. Хрести виготовляли з дерев твердих порiд, вирiзьблювали з гранiту, мурували з цегли або каменю. Були вони рiзної форми – вiд простих до складних, прикрашених фiгурами святих, написами або орнаментами.
Висновок.
Жодна проблема не викликала в iсторiї мистецтва стiльки суперечних думок та гiпотез, як українське сакральне дерев’яне будiвництво.
З початку ХХ ст. по нашi днi робилася спроба вiдповiсти на питання генези, розвитку форм та походження українського дерев’яного сакрального будiвництва. Все, що вiдбувалося з вивченням дерев’яної архiтектури на початку ХХ ст. i , зокрема, з церквами, було причиною “вiдсутностi школи iсторикiв мистецтва. По-друге, не можна брати за iсторiю мистецтва, коли не вивченi окремi пам’ятки, якi дiйсно є репрезентами даного стилю в данiй епосi…”.
каталог.
Давня плоска рiзьба не знала великої кiлькостi орнаментальних мотивiв. Основнi найдавнiшi i найбiльш популярнi творилися з лiнiй рiзної товщини та довжини.
В покутському народному будiвництвi рiзьблення знаходить застосування з давнiх часiв. Коло мотивiв, як i мiсця, визначенi в спорудi були обмеженi. Найдавнiшими були посерединi нижньої частини хатського сволока хрести рiзних конфiгурацiй.
Рiзьблення в поєднаннi з профiлюванням здавна виступало в такому вiдомому на слов’янських землях компонентi iнтер’єру селянського життя. Рiдко яка хата обходилась без нього.
Запровадження християнської культової архiтектури значною мiрою пов’язане з потребою означити мiсце знаходження священних останкiв.
1. Бiблiя. М.: Видання московського патрiархату.
2. Arok, скриня, церковно - слов’янський ковчег гр. kibwtos, кивот.
3. Бiблiя. М.: Видання московського патрiархату, 1998, Старий Завiт Книга вихiд 35. 30.
4. Самойлович В. Українське народне житло. К., 1972.
5. Сидор О. Орнаментальнi мотиви в давньому українському мистецтвi // НТЕ. – 1985. - №5.
6. Станкєвич М.Є. Структури художнього тексту хреста.// Мистецтвознавчi дослiдження. Спец. випуск НЗ. Українська хрестоматiя. – Львiв, 1997.
8. Тарас Я. Українська дерев’яна сакральна архiтектура. // Народознавчi зошити. – 1999. - №4.
9. Хом’як Л. Надмогильний знак i церковна споруда: iзоморфнiсть структур. // Народознавчi зошити. – 1997. -№5.
10. Бойчук Б. До iсторiї народного мистецтва покуття. // Народознавчi зошити. – 1999. - №4.
13. Моздир М. Українська народна меморiальна скульптура. – К., 1996.
14. Драган М. українська дерев’яна рiзьба ХVІ . – Львiв, 1937.
| 
