Мечников І І - видатний український бiолог
(1845-1916)
бiолог; один з основоположникiв ембрiологiї, порiвняльної патологiї, iмунологiї i мiкробiологiї
Народився в селi Іванiвка Харкiвської губернiї. Закiнчив Харкiвський унiверситет (1864 р.). Працював у Новоросiйському (1867—1868 рр.) та Петербурзькому (1868 —1870 рр.) унiверситетах. У 1870—1882 рр. — завiдувач кафедри зоологiї та порiвняльної анатомiї Новоросiйського унiверситету, в 1886 —1887 рр. завiдував органiзованою ним першою в Росiї Одеською бактерiологiчною станцiєю, в 1888—1916 рр. — завiдувач лабораторiї Пастера у Парижi.
Основнi науковi працi присвячено еволюцiйнiй ембрiологiї, мiкробiологiї, iмунологiї та геронтологiї. Починав з праць iз зоологiї безхребетних та порiвняльної ембрiологiї. Детально вивчив питання про початковi етапи розвитку багатоклiтинних органiзмiв. Засновник теорiї зародкових листкiв (1871 р.). Створив теорiю походження багатоклiтинних органiзмiв (1886 р.). Один з основоположникiв еволюцiйної порiвняльної ембрiологiї (1865—1876 рр.). Цi дослiдження стали значним внеском в еволюцiйне вчення. Вiдкрив явище фагоцитозу (1882 р.). Розробив на його основi фагоцитарну теорiю iмунiтету (1883 р.) та теорiю порiвняльної патологiї. Один з основоположникiв мiкробiологiї. У дослiдах на собi та спiвробiтниках довiв роль холерного вiбрiона як збудника азiатської холери. Виконав класичнi дослiдження щодо вивчення експериментального сифiлiсу, черевного тифу та туберкульозу. Провiв новаторськi роботи зi з’ясування ролi мiкробних асоцiацiй та антагонiзму мiкробiв в iнфекцiйному процесi. Створив учення про цитотоксини. Широко вiдомими стали працi І.І. Мечникова про тривалiсть життя та причини старiння. Свої фiлософськi погляди природодослiдника виклав у книзi «Сорок рокiв пошуку рацiонального свiтогляду» (1913 р.). За вiдкриття явища фагоцитозу (1882 р.) присуджено Нобелiвську премiю (1908 р.)
Працював І.І. Мечников у багатьох галузях бiологiчної науки i практично у всiх зробив видатнi вiдкриття.
Проводячи дослiдження в середземноморських експедицiях на безхребетних морських органiзмах, І.І. Мечников звернув увагу на iснування в них рухливих клiтин. Зацiкавившись ними, вiн намагався зрозумiти їх фiзiологiчне значення. Припускаючи, що мiгруючi клiтини не лише забезпечують захоплення поживних речовин, а й вiдiграють захисну роль, вiн ввiв у тiло личинки шпильку троянди i спостерiгав, як численнi блукаючi клiтини оточували введений шпильку. Цим дослiдом пiдтверджувалася думка про захисну роль блукаючих клiтин. Подальшi роздуми привели його до допущення про iснування в органiзмi людини i тварин клiтин, якi боряться з мiкроорганiзмами. І.І. Мечников вважав, що рухливi клiтини кровi — лейкоцити — є захисними клiтинами, здатними знищувати бактерiї та iншi ксенобiотики. Коли було одержано переконливий експериментальний матерiал, що пiдтвердив захисну роль лейкоцитiв у боротьбi з мiкроорганiзмами, І.І. Мечников опублiкував так звану фагоцитарну теорiю iмунiтету, назвавши лейкоцити фагоцитами. Цю теорiю, проти якої спочатку виступили такi вiдомi мiкробiологи, як Р. Кох, пiдтримав авторитетний науковець Л. Пастер.
Початi в Одесi дослiдження щодо запалення та iмунiтету І.І. Мечников продовжив i закiнчив у Парижi, в знаменитому Інститутi Пастера. Тут вiн зацiкавився питаннями епiдемiологiї, вивчав холеру, широко ставив дослiди з сифiлiсу, дослiджував антагонiзм бактерiй, закладаючи основи вчення про антибiотики. Сердечно прийнятий Л. Пастером, вiн почав керувати однiєю з лабораторiй, згодом став заступником директора iнституту. Визнаний i оцiнений своїми новими колегами, І.І. Мечников пропрацював тут 28 рокiв — до самої смертi. Про його роль в цьому iнститутi найближчий сподвижник Л. Пастера професор Е. Ру писав: «... Ви стали на чолi школи i створили в цьому iнститутi науковий осередок... Інститут Пастера багато за що завдячує Вам. Ви принесли йому престиж Вашого iменi, i працями своїми та своїх учнiв Ви значною мiрою сприяли його славi. В ньому Ви показали приклад безкорисливостi, вiдмовившись вiд будь-якої оплати в роки, коли насилу зводили кiнцi з кiнцями...»
перебування iнфекцiї, звертала увагу на наявнiсть спецiалiзованої фiзiологiчної системи, яка виконує захиснi функцiї. Як бiолог у найширшому розумiннi слова І.І. Мечников цiкавився явищами паразитизму в тваринному царствi, i результатом його робiт у цiй галузi стало теоретичне обгрунтування заходiв боротьби, яких слiд вжити, щоб допомогти органiзмовi перемогти iнфекцiю. Фагоцитарна теорiя І.І. Мечникова сприяла розвитковi iмунологiї, яка дала змогу охопити патологiчний процес у цiлому.
ним, виявилися надзвичайно перспективними, i це дає пiдстави вважати його одним з основоположникiв сучасної геронтологiї. Спираючись на розробленi ним принципи про роль фагоцитозу в атрофiчних процесах, І.І. Мечников поширив їх на старечу атрофiю. У своїх уявленнях про механiзми старiння вiн вiдводив провiдну роль порушенням мiжклiтинних взаємовiдносин та гетерохронностi старiння рiзних тканинних елементiв. У цьому виявилося його вмiння побачити крiзь призму вiдкритого ним феномена фагоцитозу сутнiсть такого спiльно-бiологiчного процесу, як старiння.
Ця дiяльнiсть iнодi мала героїчний, жертовний характер. Так, працюючи в Одесi, І.І. Мечников провiв дослiд самозараження поворотним тифом, а в 1892 р., пiд час епiдемiї холери у Францiї, вивчаючи властивостi холерних вiбрiонiв i розробляючи способи боротьби з ними, вiн випив культуру збудника смертельної хвороби.
І.І. Мечников завжди дотримувався позицiї активного гуманiзму. Вiн мав стiйку прихильнiсть до активної дiяльностi, спрямованої на моральне удосконалення, добродiйнiсть, перетворення навколишнього свiту для полiпшення його на гуманiстичнiй основi. Тут доречно навести враження вiд спiлкування з І.І. Мечниковим Льва Толстого: «Ілля Іллiч справив на мене найприємнiше враження. Я не зустрiчав у ньому звичайної риси вузькостi фахiвцiв, учених людей. Навпаки, широкий iнтерес до всього, i насамперед до естетичних сторiн життя. З другого боку, складнi спецiальнi питання та вiдкриття в галузi науки вiн так просто викладав, що вони мимоволi захоплювали своїм iнтересом. Я був вражений його енергiєю: незважаючи на нiч, проведену у вагонi, вiн був такий жвавий i бадьорий, що являв собою чудовий доказ правильностi його гiгiєнiчного, почасти навiть морально-гiгiєнiчного режиму».
Для І.І. Мечникова надзвичайно характерним був постiйний пошук свiтоглядних та моральних основ дiяльностi. Його книга «Сорок рокiв пошуку рацiонального свiтогляду» (1913 р.) пiдбила пiдсумок цим пошукам i стала свiтоглядним фундаментом для багатьох поколiнь людей науки.
|
