ЕКОНОМІКА КРАЇН ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ
ПІВДЕННО-СХІДНА АЗІЯ У СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ
Регiон Пiвденно-Схiдної Азiї (ПСА) - це дев'ять країн з населенням 410,6 млн чоловiк, що складає 7,7% населення всього свiту або 13,4% населення Азiї.
таких факторiв, як сприятливе географiчне та вiйськово-стратегiчне розташування держав регiону, їхнi багатi природнi ресурси. Але ще бiльш посилене значення країн Швденно-Схiдної Азiї у сучасному свiтi зумовлене їхнiм полiтичним та економiчним розвитком. Треба також врахувати, що Пiвденно-Схiдна Азiя - це складова частина тихоокеанського регiону, пiдвищення ролi та значення якого у розвитку свiтового господарства визнане в усьому свiтi.
Ще наприкiнцi XIX ст. державний секретар США Дж. Хей казав, що Середземне море - це океан минулого, Атлантичний океан - океан нинiшнього, Тихий океан - океан майбутнього. І справдi, нинi азiатсько-тихоокеанський регiон перетворюється на могутню свiтову силу. Спецiалiсти визнають, що центр iнновацiй економiчного прогресу у свiтовому господарствi змiщується саме в цей регiон, i вiн стає лiдером економiчного розвитку на новому, п'ятому етапi технiчної революцiї (за теорiєю М. Д. Кондратьєва).
Регiон Пiвденно-Схiдної Азiї неоднорiдний i не складає групи країн, для яких характернi тi чи iншi спiльнi тенденцiї соцiально--економiчного та полiтичного розвитку. У пiслявоєнний перiод, в ходi формування та змiцнення нацiонального суверенiтету країн Пiвденно-Схiдної Азiї сталося їхнє розмежування на двi основнi групи держав. Одна з них - а саме В'єтнам, Лаос та Камбоджа - обрала шлях соцiалiстичного розвитку, а iнша - представлена Асоцiацiєю Пiвденно-Схiдної Азiї (АСЕАН), до якої входять Індонезiя, Малайзiя, Сингапур, Таїланд, Фiлiппiни, а вiд 1984 р. - Бруней - пiшла по шляху ринкових вiдносин. Усi країни Пiвденно-Схiдної Азiї стартували приблизно з одного й того самого початкового рiвня. Однак колишнi соцiалiстичнi країни Азiї не змогли досягти таких вражаючих результатiв економiчного розвитку, як сусiднi країни-члени АСЕАН. Господарства В'єтнаму, Лаосу й Камбоджi у 80-х роках мали аграрну спрямованiсть при значному використаннi традицiйних методiв у хлiборобствi, характеризувались майже повною вiдсутнiстю обробної промисловостi, широким використанням натуральних форм господарства, традицiйною структурою виробництва.
З другої половини 80-х рокiв у колишнiх соцiалiстичних країнах Пiвденно-Схiдної Азiї почався перехiд до ринку, але й наприкiнцi 80-х рокiв, згiдно з класифiкацiєю ООН, вони, як i ранiше, належали до групи країн з низьким рiвнем доходу на душу населення - менш нiж 500 дол.: Лаос- 343, В'єтнам - 109, Камбоджа - 106. 1992 р. статистика ООН включала Камбоджу та Лаос до групи найменш розвинутих країн свiту.
У цей таки час Індонезiя, Малайзiя, Фiлiппiни та Таїланд - це новi iндустрiальнi країни (НІК), як то кажуть, "другої хвилi", якi належать до країн iз середнiм рiвнем доходу на душу населення - вiд 500 до 3000 дол.
- це держава з розвинутим промисловим потенцiалом, а Бруней - нафтоекспортуюча країна, яка значну частину ВВП одержує за рахунок видобування та експорту нафти (1989 р. прибуток вiд її експорту складав 84,0% загального обсягу експортних доходiв).
У цiлому ж Пiвденно-Схiдна Азiя, як особлива економiчна зона, характеризувалася динамiчним розвитком. Темпи економiчного росту країн цього регiону у пiслявоєнний перiод були одними iз найвищих у свiтi. Хоча, i це цiлком зрозумiло, за зовнiшньою сприятливою картиною приховувалася глибока диференцiацiя за темпами економiчного Розвитку окремих країн Пiвденно-Схiдної Азiї.
Так, за шiсть рокiв (1986- 1991) темпи зростання ВНП Індонезiї склали 6,2, Малайзiї - 7,1%; Сингапуру - 7,9, Таїланду - 9,6% (за цей таки перiод для Японiї вони склали - 4,5%, США - 2,2, ЄС - 2,8%; для країн, що Розвиваються, в цiлому - 3,5%, в тому числi для Фiлiппiн - 4,7%, Лаосу - 5,9, Камбоджi - 1,5, В'єтнаму - 3,4%). Внаслiдок цього сумарний обсяг ВНП країн Пiвден-но-Схiдної Азiї 1992 р. перевершив 300 млрд дол. (1981 р. вiн складав 208 млрд дол.). Зросла частка цього регiону в свiтовому сукупному продуктi: вiд 1970 по 1989 р. з 1,1 до 1,4%, а у сукупному продуктi країн, що розвиваються, - з 7,0 до 7,7%.
Але через те, що на кiнець 80-х рокiв населення регiону складало 7,7% населення всього свiту, а їхнiй ВНП тiльки 1,4% свiтового продукту, для країн Пiвденно-Схiдної Азiї був характерним вiдносно низький рiвень ВНП на душу населення. Однак треба врахувати, що рiзниця даних рiвнiв мiж країнами Пiвденно-Схiдної Азiї та промислово-розвинутими державами не тiльки не пiдвищувалася, а навiть дещо скоротилась. Пiвденно-Схiдна Азiя стала одним iз тих регiонiв (Близький Схiд, Схiдна Азiя), яким вдалося досягти цього (табл. 1).
Але найбiльш вражають успiхи країн Пiвденно-Схiдної Азiї у сферi зовнiшньої торгiвлi. Реалiзацiя зовнiшньоекономiчної полiтики, спрямованої на iнтенсифiкацiю зовнiшньоекономiчних зв'язкiв, привела до того, що експорт та iмпорт регiону в 60- 80-х роках зростав досить високими темпами, а їхня частка у свiтовому товарооборотi зростала навiть у 80-х роках, взагалi не дуже сприятливих для мiжнародної торгiвлi (табл. 2).
Країни Пiвденно-Схiдної Азiї мають потужну експортну базу, майже всi вони добре забезпеченi природними ресурсами, що складає одну з важливих умов їхнього економiчного розвитку. Саме тому вони стали найкрупнiшими (а iнколи - монопольними) експортерами окремих товарiв. Наприклад, зона АСЕАН у 1990 р. давала майже 80% свiтового виробництва натурального каучуку, 60% олова та копри 90% прядива, бiльш нiж 50% кокосових горiхiв, третину пальмової олiї та рису. Тут наявнi значнi запаси нафти, мiдi, вольфраму, хрому, бокситiв, дуже великi запаси цiнної деревини, якi переважно експортуються.
Економiчний потенцiал країн Асоцiацiї зростає не тiльки за рахунок розвитку видобувної промисловостi чи аграрного сектора, а насамперед за рахунок створення розвинутої обробної промисловостi, яка представлена традицiйними для азiатського регiону видами виробництва - текстильним, швейним, а також сучасними високотехнiчними галузями - електронною, електротехнiчною, хiмiчною промисловiстю, машинобудуванням та виробництвом устаткування й обладнання. Наприклад, Малайзiя i Таїланд виробляють i експортують автомобiлi, а Індонезiя освоює випуск лiтакiв.
Такi структурнi зрушення з економiцi країн АСЕАН, безумовно, роблять бiльш прогресивною їх структуру експорту.
У ходi прискореного промислового розвитку протягом останнiх десятирiч НІК Пiвденно-Схiдної Азiї досягли серйозних успiхiв, хоча за своїми природним, науково-технiчним потенцiалом та багатьма показниками економiчного розвитку вони вiдрiзняються одна вiд одної (табл. 3).
Аналiз промислового розвитку НІК Пiвденно-Схiдної Азiї свiдчить, що їхнi економiчнi успiхи були досягнутi за рахунок комбiнування чотирьох факторiв: 1) експортно-промислової стратегiї розвитку; 2) залучення iноземного капiталу; 3) державного регулювання; 4) створення життєздатних господарських суб'єктiв - нацiональних корпорацiй.
Стратегiя економiчного розвитку
Як i в бiльшостi iнших країн, що розвиваються, у державах Пiвденно-Схiдної Азiї вже в перших планових документах 50-60-х рокiв основним напрямом економiчного розвитку була iндустрiалiзацiя, її здiйснення передбачало створення сучасної структури економiки, яка характеризувалася б розвиненим обробним сектором, що використовує передовi технологiї та виробляє засоби виробництва й споживчi товари, необхiднi для динамiчного розвитку нацiональної економiки, досягнення економiчного i соцiального прогресу. Тобто фактично пiд iндустрiалiзацiєю розумiвся розвиток, головним чином, обробної промисловостi.
розвиток промисловостi в НІК набув ринково-орiєнтованого характеру.
У 50- 80-х роках сформувалися два типи ринкової стратегiї країн, що розвиваються, - iмпортозамiщення та експортна орiєнтацiя. Як вiдомо, iмпортозамiщення потребує розвитку тих галузей промисловостi, якi повиннi замiнити своєю продукцiєю iмпорт аналогiчних товарiв iз-за меж країни.
платiжоспроможний попит на внутрiшньому ринку вже iснує, його тiльки потрiбно перехопити в iноземних фiрм. А для цього необхiдно обмежити доступ iноземних товарiв на внутрiшнiй ринок шляхом пiдвищення мита, контингентування iмпорту змiни системи державних закупiвель тощо, стимулювати внутрiшнє виробництво. Стратегiя iмпортозамiщення досить легко реалiзується тому, що здiйснюється в основному адмiнiстративними методами управлiння.
Індустрiальний розвиток НІК Пiвденно-Схiдної Азiї також почався з iмпортозамiщуючої моделi розвитку. Для бiльшостi з них її прийняття було об'єктивно необхiдним. Як правило, у них був порiвняно великий за абсолютними розмiрами платiжоспроможний попит на споживчi товари, який не мiг задовольнити iмпорт, бо до 70-х рокiв погiршувалися умови торгiвлi для країн, що розвиваються, в цiлому (цiни на сировину, яка ними експортувалась, вiдносно знижувалися, а на промисловi вироби, якi здебiльшого iмпортувалися, вiдносно зростали). Тому єдиним способом задоволення попиту на споживчi товари було замiщення iмпорту внутрiшнiм виробництвом.
Пiвденно-Схiдної Азiї. Певним чином на експорт могла бути переорiєнтована переробка традицiйних видiв сiльськогосподарської сировини. Але в цей час на свiтовому ринку спостерiгалося зменшення попиту та цiн на цей вид товарiв.
До того ж у країнах Пiвденно-Схiдної Азiї у 50- 60-тi роки був досить високий рiвень безробiття, а, як вiдомо, типовий засiб його зменшення - розвиток дрiбного пiдприємництва, яке виготовляє споживчi товари.
Стратегiя iмпортозамiщення переважала в промисловому розвитку Малайзiї в 1959-1968 pp. протягом вiдносно короткого перiоду: внутрiшнiй попит був головним чинником iндустрiального росту тiльки у 1959-1963 pp., а у 1963- 1968 pp. вже почалося поширення експортних галузей промисловостi. Причиною цього стали такi особливостi економiки країни, як невелика чисельнiсть населення, а тому - вiдсутнiсть мiсткого внутрiшнього ринку, традицiйно велика роль зовнiшнiх зв'язкiв у процесi вiдтворення.
На Фiлiппiнах полiтика iмпортозамiщення впроваджувалась приблизно в 1950- 1968 pp., у Таїландi - в 1960- 1972 pp., розвиток обробної промисловостi Індонезiї почався наприкiнцi 60-х рокiв i завершився на межi 70-80-х рокiв. Сингапур через особливостi iсторичного розвитку й географiчного розташування - коли вiн був англiйською колонiєю, то спецiалiзувався на переробцi, доукомплектуваннi, реекспортi продукцiї з Пiвденно-Схiдної Азiї до Європи i реекспортi оброблених виробiв з промислових країн у Азiю - та через обмеженiсть внутрiшнього ринку змушений був орiєнтувати промисловий розвиток на експорт.
Здiйснення полiтики iмпортозамiщення у країнах Пiвденно-Схiдної Азiї викликало змiни галузевої структури господарства. Випереджаючими темпами розвивалися галузi легкої промисловостi - текстильна, взуттєва, харчова, тютюнова. Посилювалася роль зовнiшнiх факторiв в економiчному розвитковi розглянутих країн. Насичення внутрiшнього споживчого ринку товарами мiсцевого виробництва супроводжувалося не зменшенням, а поширенням загального обсягу iмпорту, до того ж зростала частка в ньому товарiв виробничого призначення. Внаслiдок цього пiдвищувався попит на валютнi ресурси, а задоволення його не могло здiйснюватися тiльки за рахунок поширення експорту сировини через обмеженiсть потенцiалу його росту. Крiм того, посилювалася залежнiсть вiд мiжнародного подiлу працi, i не вимагало диверсифiкацiї експорту, тому розглянутi країни змушенi були шукати можливостi переходу до полiтики експортної орiєнтацiї обробної промисловостi.
не можна придiляти увагу тiльки аспектам внутрiшньої полiтики. Важливий вплив на реалiзацiю експортно-промислової стратегiї зробили зовнiшнi фактори, бо її здiйснення збiгалося зi структурною перебудовою в економiцi промислове розвинутих держав, змiною ролi країн, якi розвиваються, у системi мiжнародного подiлу працi. У 70-х роках в iндустрiальне розвинутих країнах спостерiгалося значне пiдвищення рiвня заробiтної плати та соцiального захисту працiвникiв, внаслiдок чого нерентабельними стали трудомiсткi виробництва. Для скорочення витрат виробництва захiднi фiрми почали виносити пiдприємства цих галузей у країни, що розвиваються. Тобто експортна орiєнтацiя, як стратегiя промислового розвитку НІК, була пiдтримана ТНК.
Ця стратегiя реалiзовувалася в iндустрiальному розвитку країн Пiвденно-Схiдної Азiї у 70- 80-тi роки: у Сингапурi - починаючи з часу здобуття незалежностi (1957 р.) i майже до циклiчної кризи 1980- 1982 pp., Малайзiї та на Фiлiппiнах приблизно з 1969 p., а в Таїландi - з 1973 р. й майже до кiнця 80-х рокiв. Передумови для впровадження полiтики експортної орiєнтацiї обробної промисловостi в Індонезiї склалися значно пiзнiше. Загальна слабкiсть промислового потенцiалу i досить мiсткий її внутрiшнiй ринок зумовили динамiчний розвиток промисловостi, який базувався на стратегiї iмпортозамiщення майже до 80-х рокiв. Зростаючий попит на валютнi ресурси задовольнявся за рахунок доходiв вiд експорту нафти. Тому перша спроба перевести деякi галузi - текстильну, деревообробну, радiо- та електротехнiчну - на експортну орiєнтацiю була здiйснена перед кризою 1980- 1982 pp., але через загальне погiршення кон'юнктури на свiтовому ринку виявилася невдалою.
Саме на цьому етапi iндустрiалiзацiї у країнах Пiвденно-Схiдної Азiї в основному були створенi галузi, якi в сучасний перiод визначають їхню спецiалiзацiю у системi мiжнародного подiлу працi. Вiдповiдно до принципу "порiвняльних переваг" прiоритетна роль вiдводилась розвитковi галузей легкої промисловостi (текстильної, швейної, взуттєвої та iн.), а через поширення обслуговуючих їх галузей (виробництво синтетичних волокон, первинна хiмiя) почався поступовий розвиток галузей важкої промисловостi (металургiйної, хiмiчної промисловостi, машинобудування). Тому на свiтовому ринковi вони з'явилися як виробники та експортери масової споживчої продукцiї, головним чином для ринкiв промислово розвинутих держав. І хоч з часом складнiсть продукцiї, що постачалася на зовнiшнiй ринок, зросла (вiдеомагнiтофони, компакт-дисковi програвачi, персональнi комп'ютери, легковi автомобiлi), все-таки вони залишаються товарами масового споживчого призначення.
Однак НІК Пiвденно-Схiдної Азiї не продемонстрували зразок чистого варiанту експортної орiєнтацiї обробної промисловостi. Вона поєднувалася з розвитком iмпортозамiщуючих виробництв не тiльки споживчих товарiв, а з другої половини 70-х рокiв i продуктiв виробничого призначення. Тобто почався перехiд до стратегiї iмпортозамi-щення бiльш високого порядку.
Тенденцiї промислового розвитку НІК Азiї, якi проявилися у 80-х роках, свiдчать про новий, третiй, етап їхнього iндустрiального розвитку, коли починає здiйснюватися перехiд вiд традицiйних капiтало- та трудомiстких виробництв до розвитку наукомiстких галузей i створення власної науково-дослiдної бази. Вiдбувається поступова переорiєнтацiя з випуску споживчої продукцiї (яка поки що зберiгає прiоритетне значення) на високотехнiчнi товари та iншi компоненти. Водночас зберiгається експортна спрямованiсть виробленої продукцiї. Головною рисою цiєї стадiї iндустрiалiзацiї є поступовий рiст державних та приватних асигнувань на розвиток НДДКР. На кiнець 80-х рокiв частка витрат на НДДКР у ВНП НІК була значно нижча, нiж у США або Японiї: у Сингапурi вона дорiвнювала 1,2%, а в iнших країнах Асоцiацiї - складала менш нiж 1%.
Як вiдомо, протягом довгого часу промисловий розвиток НІК Пiвденно-Схiдної Азiї базувався на технологiях, якi надходили з промислово розвинутих держав. І незважаючи на те, що в останнi роки iноземнi фiрми, передусiм японськi компанiї, почали передавати в НІК не тiльки вiдпрацьовану технологiю, а й "ноу-хау" на виробництво таких високотехнiчних товарiв, як напiвпровiдники, оптичне волокно, компактнi диски, все-таки важко чекати, що, не маючи можливостей самостiйно оволодiвати високими технологiями в умовах вiдриву власної фундаментальної науки вiд вимог сучасної НТР, тобто не маючи власної розвинутої науково-дослiдної бази, НІК Пiвденно-Схiдної Азiї зможуть реально конкурувати з американськими чи японськими ТНК на свiтовому ринку.
продукцiї. Перехiд до наукомiсткої спецiалiзацiї обробної промисловостi на межi 70- 80-х рокiв почався у Сингапурi, а в iнших НІК Пiвденно-Схiдної Азiї - десятирiччям пiзнiше.
РОЛЬ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ ТА ТНК У ПРОМИСЛОВОМУ РОЗВИТКУ НІК ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ
Характерною рисою iндустрiалiзацiї НІК є активна роль у нiй iноземного капiталу та ТНК. Хоча в цих країнах протягом 50-80-х рокiв поступово збiльшувався обсяг внутрiшнiх заощаджень, цього було недостатньо для вирiшення тих завдань, якi стояли перед ними, - створення сучасної обробної промисловостi, подолання економiчної вiдсталостi в цiлому.
Масштаби використання iноземного капiталу в ходi промислового розвитку в окремих країнах значно вiдрiзняються, що залежить вiд багатьох причин внутрiшнього та зовнiшнього характеру. Серед них видiлимо здатнiсть окремих країн мобiлiзувати необхiднi фiнансовi кошти, що залежать вiд розвитку економiки в цiлому, наявнiсть природних ресурсiв, розвинутостi перерозподiльчих систем, умов реалiзацiї експортних товарiв на свiтовому ринковi тощо. Розмiри використання iноземного капiталу залежать i вiд характеру завдань, якi вирiшуються в ходi розвитку держави. Але все-таки вони здебiльшого залежать вiд прагнення країн-експортерiв капiталу вкладати фiнансовi кошти в той чи iнший регiон.
В останнi десятирiччя країни Пiвденно-Схiдної Азiї перетворилися на особливо привабливий об'єкт для вкладень капiталу. Субрегiон став мiсцем перехрещення полiтичних iнтересiв провiдних промислово розвинутих держав, Що породжує прагнення закрiпитися в ньому економiчно. З економiчної точки зору важливо також те, що у 80-х роках країни, що розвиваються, не зiткнулися з труднощами при виконаннi зовнiшнiх боргових зобов'язань (тiльки на Фiлiппiнах проблема заборгованостi перетворилася в боргову кризу, 1983 р. уряд Фiлiппiн змушений був звернутися до кредиторiв з проханням про реконструкцiю боргу). Тому становище в даних країнах, за винятком Фiлiппiн, з точки зору привнесення капiталу в цiлому, оцiнювалося кредиторами як вiдносно безпечне.
природнi ресурси (особливо Індонезiя та Малайзiя), порiвняно дешеву робочу силу, добре квалiфiковану на рiвнi як виробничого, так i управлiнського персоналу. Рiвень заробiтної плати в НІК "другої хвилi" значно нижчий не тiльки вiд промислово розвинутих держав, а й вiд НІК Схiдної Азiї. Уявлення про рiвень заробiтної плати в окремих країнах i територiях Азiї дають наступнi данi (1990 p., в дол.):
виробничу iнфраструктуру. А головне - уряди країн Пiвденно-Схiдної Азiї проводять комплексну, послiдовну полiтику стимулювання капiталовкладень (внутрiшнiх i зовнiшнiх) у тi галузi економiки, де вони можуть забезпечити найбiльшу вiддачу. Рiшуче проводиться боротьба з бюрократизацiєю системи управлiння. Наприклад, у Малайзiї кожний вкладник капiталу може поскаржитися на невиправданi затримки й штучнi проблеми безпосередньо головi уряду. Створюються експортно-виробничi зони, зони вiльної торгiвлi, де iнвесторам надаються податково-фiнансовi преференцiї. Вiд 1986 р. компанiї, якi здiйснюють капiталовкладення у важливi та перспективнi галузi, одержують "пiонерний статус", який дає право на звiльнення вiд 35% прибуткового податку (а iнколи й на 100%), вiд 4% податку на розвиток. Цi пiльги надаються на перiод вiд п'яти до десяти рокiв, а як виняток - продовжуються й надалi. Наприклад, на о. Лабуан (Малайзiя), який був перетворений на сховище вiд податкiв, вони лiквiдованi повнiстю.
фiнансових коштiв, якi надiйшли в країни, що розвиваються. Сюди належить i так звана "офiцiйна допомога розвитку" - 42,5% вiд загального обсягу фiнансових коштiв, надання якої покликане сприяти створенню оптимальних умов для ефективного функцiонування приватного капiталу. Взагалi простежується певна послiдовнiсть у просуваннi позичкового капiталу в країни, що розвиваються. Спочатку це державна допомога розвитковi, потiм кредити на здiйснення великих iнвестицiйних проектiв, тодi експортнi кредити i, нарештi, кредити й позики на сплату зовнiшньої заборгованостi.
основi на пiльгових i комерцiйних умовах. Головними донорами позичкового капiталу були США та Японiя.
Але хоч загальний обсяг позичкового капiталу значно перевершував розмiри прямих iноземних iнвестицiй, якi надходили до НІК Пiвденно-Схiдної Азiї, саме на їхнiй основi значно сформувалися напрями участi НІК у регiональному та взагалi мiжнародному подiлi працi. Нижче наводяться данi про загальний обсяг нагромадження прямих iнвестицiй у країнах ПСА у 1980- 1989 pp. (млн дол.) та їхнiх головних iнвесторiв:
Головними iноземними iнвесторами в регiонi стали США та Японiя, менше захiдноєвропейськi країни - Великобританiя, Нiмеччина. Але бiльшу роль починають вiдiгрвати "перехреснi" iнвестицiї НІК Схiдної та Пiвденно-Схiдної Азiї. Основна частина їхнього загального обсягу припадає на капiталовкладення НІК Схiдної Азiї в економiку країн Асоцiацiї, що пов'язано з перемiщенням сюди частини технологiчно простих i трудомiстких пiдприємств. До таких галузей належать харчова, металообробна промисловiсть, виробництво простої електронiки i iграшок, хiмiчних волокон та фанери. Це пов'язано з тим, що у Пiвденнiй Кореї, Тайванi, Гонконзi, Сiнгапурi рiвень заробiтної плати значно вищий, нiж у НІК "другої хвилi", а тому для них стає недоцiльним розвиток трудомiстких виробництв. Вiдбувається пiдвищення "якостi" їх спецiалiзацiї, увага концентрується на розвитку капiтало- та наукомiстких виробництв. Водночас країни Асоцiацiї починають виконувати їхнi функцiї у мiжнародному подiлi працi. Не випадково частка текстильної та швейної промисловостi в загальному обсязi японських нагромаджених iнвестицiй у НІК Далекого Сходу в 70-х роках збiльшилася з 24 до 11%, а в країнах Асоцiацiї (без Сингапуру) - з 10 до 23%.
Важливими iнвесторами субрегiону стають Гонконг, Тайвань, Сингапур. Порiвняно висока питома вага цих держав у загальному обсязi iноземних iнвестицiй у країни Пiвденно-Схiдної Азiї значно пов'язана з дiяльнiстю китайської дiлової общини - особливої регiональної групи китайського капiталу.
вони належать, i активним перемiщенням у НІК трудо-, енерго- i матерiаломiстких, екологiчно небезпечних виробництв, а також виробництва масової споживчої продукцiї, яка вiдпрацювала свiй життєвий ресурс у промислове розвинутих країнах.
На думку спецiалiстiв, найбiльш повне уявлення про механiзм формування стратегiї ТНК щодо експортної спецiалiзацiї НІК дає теорiя "життєвого циклу" продукту, яка розроблена на початку 60-х рокiв вiдомим американським економiстом Р. Верноном. Вiдповiдно до цiєї теорiї, на третiй стадiї "життя продукту" - стадiї зрiлостi - коли вже налагоджене поточне виробництво, а подальшi вкладення капiталу виявляються неефективними, значного зниження витрат виробництва можна досягти, а вiдтак i продовжити "життя продукту", лише за рахунок перенесення його в країни, що розвиваються. Це зумовлено рiзницею в оплатi працi в країнах, якi приймають ТНК, та в державах їхнього базування. Першими переносити виробництва в НІК почали американськi ТНК в серединi 60-х рокiв.
Для приймаючих країн полiтика ТНК виявилася вигiдною, оскiльки давала змогу одержувати вiдносно сучасну технiку й технологiю, диверсифiкувати однобоку структуру експорту, одержувати додаткове джерело iноземної валюти. Тому для залучення iноземного капiталу i ТНК нацiональнi уряди почали створювати експортно-виробничi зони, якi з часом перетворились у "свiтовi фабрики" виробництва взуття, одягу, текстильних виробiв, напiвфабрикатiв та вузлiв для автомобiльної, машинобудiвної та iнших галузей промисловостi.
Проникнення в економiку НІК Пiвденно-Схiдної Азiї ТНК почали з галузей легкої промисловостi, де виробництво трудоiнтенсивне i можна швидко одержати вiддачу внаслiдок високої швидкостi обороту капiталу. Тому й зараз текстильна, швейна, взуттєва промисловiсть виявляються практично найрозвинутiшими серед галузей обробної промисловостi в НІК i дають вiд 6 до 16% додаткової вартостi, створеної галузями обробної промисловостi i стiльки ж доходiв вiд експорту товарiв. Але найбiльш мiцнi позицiї у цих галузях мають японськi та американськi ТНК. Наприклад, у Малайзiї 15 японських текстильних ТНК контролюють 80% виробництва галузi. Серед них такi, як "Торей", "Тойобо", "Юнiтiка", "Канебо" та iн.
У 70-х роках у НІК Пiвденно-Схiдної Азiї розпочали завозити виробництва електронних та електротехнiчних виробiв. Першi фiлiали американських електронних компанiй були створенi в країнах i територiях Схiдної Азiї у 50- 60-х роках. Вони спецiалiзувалися на складаннi транзисторiв, дiодiв, а потiм i простих iнтегральних схем. Але тi ланки технологiчних лiнiй, якi потребували основних капiтальних витрат, квалiфiкованої робочої сили, як i ранiше, розташовувалися в США. Зараз же не тiльки в Пiвденнiй Кореї, Тайванi, Гонконзi та Сингапурi, а й у країнах Пiвденно-Схiдної Азiї створена розвинута експортно-промислова база випуску експортних компонентiв побутової електронiки, телекомунiкацiйного обладнання. Серед країн з ринковим господарством Малайзiя стала третiм виробником напiвпровiдникiв. Таїланд перетворився на важливий центр випуску iнтегральних схем. Але i в цих галузях домiнують ТНК США та Японiї, якi фактично створили галузi в АСЕАН: IBМ, Дженерал електрiк, ІТТ, Х'юлетт Паккард, Мацусiта-Денкi, Тосiба, Акаi, Сонi, Шарп. Захiдноєвропейськi ТНК також досить широко представленi в Пiвденно-Схiднiй Азiї: Роберт Бош, Фiлiпс, Ерiксон, Олiветтi.
У 70-х роках в країнах Асоцiацiї почало розвиватися автомобiлебудування, при цьому здiйснився поступовий перехiд вiд складання автомобiлiв до їх виробництва. Уряди Цих держав створювали рiзнi стимули для розвитку мiсцевих виробництв по виготовленню комплектуючих виробiв Для транспортного машинобудування. У створеннi автомобiльних пiдприємств активну участь брав капiтал промислово розвинутих держав, домiнують же японськi ТНК.
Значними виробниками й експортерами автомобiлiв стали Малайзiя та Таїланд. Але їхнi автомобiльнi компанiї не можна повнiстю назвати нацiональними, бо це спiльнi пiдприємства iз захiдними ТНК, або їхнi фiлiали, асоцiйованi компанiї. Так, в акцiонерному капiталi провiдної малайзiйської автомобiльної корпорацiї "Персусахаан отомо-бiл насiонал" по 15% акцiй належать японським ІНК "Мiцубiсi мотор" та "Мiцубiсi корп".
Можливо, не такi iнтенсивнi, але подiбнi процеси включення країн Пiвденно-Схiдної Азiї до МПП вiдбувалися i в iнших галузях: приладобудуваннi, хiмiчнiй, агрокосмiчнiй промисловостi.
ресурси для вирiшення стратегiчних завдань, якi не пiд силу окремим приватним капiталам.
Виступаючи як пiдприємець, держава безпосередньо сприяла економiчному зростанню, бо доходи, якi одержували її пiдприємства, служили важливим джерелом фiнансування капiталовкладень. Наприклад, питома вага державного сектора у загальному обсязi заощаджень 1960 р. складала в Малайзiї - 70%, на Фiлiппiнах - 20, Таїландi - 22%. Споруджуючи пiдприємства, держава намагалася компенсувати нестачу фiнансових коштiв, низьку пiдприємницьку активнiсть приватного капiталу передусiм у галузях важкої промисловостi, розвиток яких вiдповiдав цiлям стратегiчного планування.
для ефективного функцiонування приватного капiталу.
Держава також виконувала певнi регулюючi функцiї. В цiлому в перiод незалежного розвитку для НІК було характерне посилення державного регулювання, але це не означає, що така тенденцiя була прямолiнiйною. Адже поширення державного сектора, посилення регулюючих функцiй держави - це дуже нерiвномiрний процес, який вiдбувається пiд впливом рiзноманiтних економiчних та полiтичних факторiв. У НІК це проявилося дуже виразно.
В початковий перiод розвитку поширення державного сектора було пов'язано з нацiоналiзацiєю iноземних компанiй та будуванням нових державних пiдприємств. При цьому позицiї держави обмежувалися переважно розвитком iнфраструктурних галузей; газо- та водопостачання, електроенергетики, транспорту, зв'язку. Реалiзацiя полiтики iмпортозамiщення потребувала також рiшучого втручання держави в процес вiдтворення шляхом проведення певної податкової, кредитної, митної полiтики, цiноутворення. Держава прагнула створити бiльш сприятливi умови для виробникiв споживчих товарiв.
Але в мiру вирiшення завдань даного етапу промислового розвитку частка держави в загальному обсязi заощаджень поступово знижувалася, що вiдобразило функцiонування приватно-нацiональних укладiв та скорочення державної пiдприємницької дiяльностi.
У зв'язку з проведенням експортної орiєнтацiї знову почалося пiдвищення ролi державного сектора та державного регулювання в економiчному розвитку країн Асоцiацiї. Дiяльнiсть державного сектора перестали обмежувати тiльки iнфраструктурними галузями, а так чи iнакше вона почала охоплювати обробну промисловiсть, особливо капiталомiсткi та складнi у технiчному вiдношеннi галузi.
як комплекс загальноекономiчних заходiв для активiзацiї господарської й технологiчної iнiцiативи безпосередньо виробникiв. Полiтика приватизацiї має своєю метою усунення бюрократичного контролю над дiяльнiстю державних пiдприємств, надання їм незалежного керiвництва, фiнансової автономiї та оперативної свободи.
б ту чи iншу галузь вiд конкуренцiї незалежних виробникiв i дали б змогу утримувати державну монополiю. При цьому особливо пiдкреслюється, що розвиток ринку й усунення державної монополiї не досягається тiльки за рахунок змiни форм власностi. Насамперед намагаються стимулювати конкуренцiю, в тому числi вiдчиняючи ринок для зовнiшнiх конкурентiв.
Але вiд середини 80-х рокiв починається й процес розпродажу збиткових державних пiдприємств. Наприклад, у Сингапурi держава традицiйно вiдiгравала значну роль в нацiональнiй економiцi, контролюючи 450 компанiй, якi давали майже 25% ВНП країни. При цьому за вiдсутностi бюджетного дефiциту норма нагромадження була дуже високою - 40% ВНП. Були вiдсутнi i мотиви для реалiзацiї планiв приватизацiї. Але почалася вона ще в 1984 p., коли провiдна державна iнвестицiйна компанiя "Темасек" продала 45% акцiй, а уряд реалiзував на ринку цiнних паперiв акцiї японо-сингапурської компанiї "Мiцубiсi Сингапур хевi iндастрiз". У 1986 р. приватизацiя вступила в новий етап свого розвитку. Аналогiчнi процеси сталися й в iнших державах Асоцiацiї.
матерiально-технiчної бази розвитку змiцнення позицiй нацiонального пiдприємництва, потреба у розширеннi державного сектора, економiчних функцiй держави поступово знижується. Але економiчнi стратегiї країн, що розглядаються, передбачають використання переваг централiзованого планування та вiльного ринку. З їхньої точки зору, вiльне пiдприємництво не може задовольнити всi потреби суспiльства, тому необхiдне стратегiчне планування.
У ходi економiчного розвитку НІК Пiвденно-Схiдної Азiї вимушенi були знаходити оптимальне спiввiдношення мiж капiтало- та трудоiнтенсивними видами виробництва. А оскiльки використання останнiх притаманне дрiбним пiдприємствам, а капiталоiнтенсивних - великим фiрмам, якi володiють достатнiми коштами для розвитку виробництва, то це так чи iнакше й вирiшує питання про спiввiдношення в економiцi великих i дрiбних пiдприємств.
Зрозумiло, НІК зацiкавленi у створеннi великих сучасних фiрм, якi мають найбiльше можливостей для використання сучасних засобiв виробництва, це зумовлює й бiльш високий рiвень продуктивностi працi, а вiдтак - пiдвищення ефективностi суспiльного виробництва, швидкий розвиток економiки. Але створення великих компанiй потребує значних iнвестицiйних ресурсiв, передбачає використання висококвалiфiкованої робочої сили, а в разi її вiдсутностi - вiдповiдну пiдготовку резервiв, що на початковому етапi економiчного розвитку важко реалiзувати.
Орiєнтацiя ж на дрiбне виробництво означає, як правило, орiєнтацiю на сповiльнений розвиток продуктивних сил, хоча допомагає певним чином вирiшувати такi важливi проблеми, як безробiття та дефiцит капiталовкладень. Для створення нового робочого мiсця на великому пiдприємствi, наприклад в Індонезiї, потрiбно додатково витратити майже 50 тис. дол., а середньому пiдприємству для цього досить 5 тис. дол., дрiбнiй фiрмi - лише 500 дол.
Звичайно, на початковому етапi iндустрiалiзацiї у держав, що розглядаються, були вiдсутнi умови для розвитку великих капiталомiстких виробництв, внаслiдок чого неминучим було сприяння широкому розвитковi дрiбного пiдприємництва як основи для становлення крупного нацiонального промислового виробництва.
Державна полiтика, що реалiзувалася у 60-тi, а особливо в 70-тi роки, передбачала систему рiзноманiтних заходiв для стимулювання розвитку дрiбної промисловостi: надання пiльгових кредитiв, державних замовлень, допомогу в реалiзацiї продукцiї, розробку необхiдних технологiй та органiзацiю консультацiй з налагодження виробництва. Внаслiдок цього масштаби дрiбного пiдприємництва в економiцi країн Пiвденно-Схiдної Азiї зросли (табл. 4).
Але, незважаючи на значнi масштаби дрiбного пiдприємництва, головна частина вартостi у промисловостi припадала на великi пiдприємства. Наприклад, на Фiлiппiнах - 71,2%. При цьому на них було зайнято приблизно 20% загальної кiлькостi працюючих у промисловостi.
м 68
Вiд кiнця 70-х рокiв у НІК Пiвденно-Схiдної Азiї почали сприяти Інтеграцiї дрiбної та крупної промисловостi на умовах субпiдряду. У 70-тi роки дрiбне пiдприємництво з його малопродуктивною технiкою задовольняло передусiм споживчий попит, а в 80-тi роки воно було переорiєнтоване на задоволення виробничого попиту, який пред'являв державний сектор та велике приватне пiдприємництво, щ0 прагнули використовувати його потенцiал для пiдвищення стабiльностi росту й прибутковостi своїх пiдприємств.
Але навiть у тих країнах, де в 60- 70-тi роки заохочувалося дрiбне пiдприємництво, стратегiї розвитку не передбачали його iзольованого розвитку, оскiльки iндустрiалiзацiя все-таки пов'язувалася зi створенням великих пiдприємств. Тому податкове стимулювання залежало вiд обсягу капiталовкладень i дуже мало торкалося дрiбних пiдприємств, що вело до перерозподiлу коштiв на користь великої та середньої промисловостi. Основну частину кредитiв на початку 80-х рокiв також одержували великi пiдприємства: в Малайзiї - 97%, Таїландi - 79%.
У процесi промислового розвитку НІК Пiвденно-Схiдної Азiї прискорилася концентрацiя виробництва як на рiвнi пiдприємств, так i на рiвнi фiрм, компанiй. Концентрацiя на рiвнi пiдприємств проявлялася у ростi їхнiх розмiрiв, виробничих потужностей, зосередженнi на них робочої сили, виробництва окремих видiв промислової продукцiї. Внаслiдок цього, наприклад, в Індонезiї змiнився критерiй визначення дрiбного бiзнесу: до 1973 р. до нього належали пiдприємства, де працювало дев'ять робiтникiв i не було двигуна, або був двигун та працювало до чотирьох чоловiк, а пiсля 1973 р. визначення дрiбних пiдприємств за ознакою використання енергiї не проводилося; до них зараховували тiльки тi, де працювало вже до 19 робiтникiв.
товарiв, або цiлих галузей економiки НІК ПСА. Великi компанiї, як правило, переважають у наукомiстких галузях, оскiльки саме вони мають бiльше можливостей здiйснювати науково-дослiднi роботи, розробляти сучасну технiку i технологiї. Так, в електроннiй промисловостi Малайзiї одна тiльки компанiя "Малайзiан-амерiкен електронiк iндастрi" контролює бiльше половини виробництва й експорту електронних компонентiв.
комерцiйних банкiв країн, що розвиваються, входили п'ять таїландських, чотири сингапурських та п'ять малайзiйських банкiв.
Значний вплив на зростання i структуру утворення нацiональних компанiй в НІК чинив iноземний капiтал. ТНК провiдних промислово розвинутих країн та НІК Далекого Сходу беруть участь в акцiонерному капiталi бiльшої частини найкрупнiших нацiональних компанiй, якi часто є сумiсними або дочiрнiми чи асоцiйованими компанiями. Так, у Малайзiї в серединi 80-х рокiв у загальному обсязi акцiонерного капiталу дiючих пiдприємств частина iноземного капiталу складала приблизно 25%. В Таїландi з 50 найкрупнiших нацiональних фiрм половина контролювалася також ним.
Серед iнших особливостей формування великих компанiй у НІК ПСА треба зазначити активну роль нацiональної держави та вплив капiталу китайцiв, що сконцентрований у субрегiонi. Наприклад, в Малайзiї китайцям належить майже 50% сукупного акцiонерного капiталу, що удвiчi перевершує частину iноземних пiдприємцiв.
Останнiм часом найкрупнiшi нацiональнi компанiї НІК ПСА починають вiдiгравати бiльш значну роль не тiльки у внутрiшнiй економiцi, а й свiтовому господарствi в цiлому. Правда, за результатами господарської дiяльностi (вартiсть продажiв у 1990 р.) до списку 500 найкрупнiших компанiй свiту входила лише одна компанiя країн Пiвденно-Схiдної Азiї - це "Петронас Малайзiя", яка займала 322 мiсце (1989 р. - 364), обсяг продажiв якої складав 4279,6 млн дол., прибутку - 1119,9 млн. дол. i в якiй було зайнято - 8107 робiтникiв.
Взагалi ж практика створення великих промислових компанiй експортної орiєнтацiї нагромаджує досвiд вирiшення однiєї з основних суперечностей економiки країн, Що розвиваються, з якими зiткнулись у багатьох колишнiх соцiалiстичних країнах, - суперечностi мiж монополiзацiєю господарства та необхiднiстю створення великих пiдприємств - головних рушiїв економiки. Ефективнiсть роботи великих компанiй НІК Пiвденно-Схiдної Азiї забезпечувалась їхньою орiєнтацiєю на свiтовий ринок, де нацiональнi гiганти ставали звичайними конкурентами i тим самим зберiгали внутрiшнi iмпульси якостi та ефективностi, властивi господарському укладовi цих країн.
ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В'ЄТНАМУ Й ЛАОСУ
наслiдкiв. Насамперед мається на увазi уявлення про соцiалiзм як пiслякапiталiстичну стадiю розвитку, перейти до якої можна, минаючи промiжну стадiю розвитку ринкових вiдносин. Це призвело до серйозних помилок при визначеннi змiсту та напрямiв iндустрiалiзацiї, її здiйснення передбачалося проводити не з допомогою економiчних, а адмiнiстративно-командних методiв управлiння. Велика питома вага натуральних вiдносин в економiцi країн зумовила негативне ставлення до ринкових методiв регулювання. Внаслiдок цього здавалося зручним i ефективним примусово-централiзовано конфiскувати продукт у виробника (передусiм у селянина), а потiм його примусово перерозподiлити з допомогою держави. Для забезпечення жорсткого контролю за виробництвом нацiонального продукту i його перерозподiлом проводилося одержавлення економiки, що завдало великої шкоди азiатським соцiалiстичним країнам, бо зруйнувало вiдносно життєздатнi традицiйнi та тi приватнi структури, що народжувалися.
вимагала розвитку оборонної промисловостi. Це супроводжувалося нехтуванням соцiальними факторами росту, структурними перекосами, абсолютизацiєю iндустрiалiзацiї. Прискорений розвиток важкої промисловостi, на продукцiю якої ще не виник реальний попит сiльських господарств i легкої промисловостi, призвiв до того, що обмеженi ресурси цих країн використовувалися для створення нових дефiцитiв, поширення попиту на споживчi товари з боку робiтникiв важкої промисловостi i отримання пропозицiї.
полiтики, негативне ставлення до iноземних капiталовкладень, iноземного досвiду управлiння. Великi пiдприємства в промисловостi, зi створенням яких пов'язувалися надiї на досягнення високих темпiв економiчного розвитку, надiйно захищалися державою вiд внутрiшньої та зовнiшньої конкуренцiї. Спочатку це здавалось ефективним використанням ресурсiв на головних напрямах розвитку. Однак з часом стало зрозумiло, що головнi суб'єкти господарської дiяльностi - великi пiдприємства - втратили ринковi стимули до iнновацiй та боротьби за якiсть, внаслiдок чого вони перетворилися на недiєздатних монополiстiв.
Кооперацiя, яка створювалася на селi, фактично поставила селян у напiвфеодальну залежнiсть вiд державних та партiйних чиновникiв.
Негативний вплив мала й необмiркована допомога бiльш розвинутих партнерiв по соцiалiстичному табору, яка, по сутi, була спрямована на вiдтворення в Азiї екстенсивної моделi державного соцiалiзму зразка 30- 50-х рокiв.
Цi ознаки характеризують загальну модель економiчного розвитку, яку намагалися було створити соцiалiстичнi держави Азiї. Вона реалiзовувалася в окремих країнах у рiзнi часи та мала свої особливостi. Концепцiя iндустрiалiзацiї у В'єтнамi була прийнята в 1960 р. на III з'їздi КПВ, але головнi напрями структурної полiтики не були конкретизованi. А на V з'їздi в 1982 р. партiя визнала помилковим курс на прискорення темпiв економiчного розвитку i переважний розвиток галузей важкої промисловостi, бо погiршення стану в промисловостi спостерiгалося вже наприкiнцi 70-х рокiв, що було пов'язано передусiм iз значними диспропорцiями мiж рiвнем розвитку енергетичних, сировинних та обробних галузей, залежнiстю промисловостi вiд iмпорту сировини та обладнання i вiд iмпортних можливостей країни. У 1979- 1980 pp. через нестачу державних матерiально-технiчних ресурсiв не працювало 50% обладнання пiдприємств, понад 30% робiтникiв державних пiдприємств позбулися роботи.
не може забезпечити будiвництво та промисловiсть обладнанням, квалiфiкованою робочою силою, управлiнськими кадрами. Промисловiсть давала в цей час тiльки 3% ВНП, а зайнято у нiй було майже 3% економiчно активного населення. Тому на першому етапi iндустрiалiзацiї було вирiшено розвивати головним чином легку промисловiсть i почати створення окремих промислових пiдприємств, якi виробляли б сiльськогосподарську технiку, цемент та iншi будiвельнi матерiали. Передбачалося змiцнити електроенергетичну базу країни. На другому етапi планувалося створити виробничу базу важкої промисловостi. Але вже реалiзацiя завдань першого етапу iндустрiалiзацiї змусила переглянути економiчну стратегiю щодо використання ринкових механiзмiв.
Протягом 80-х рокiв соцiалiстичнi країни Пiвденно-Схiдної Азiї продовжували вiдчувати серйознi господарськi проблеми. Практично всi вони страждали вiд нестачi продовольства, недовантаження потужностей, дефiциту експортних можливостей i перевиробництва непотрiбної суспiльству продукцiї. Стало очевидним глибоке технiчне вiдставання не тiльки вiд провiдних держав, а й вiд сусiдiв по регiону - НІК Схiдної та Пiвденно-Схiдної Азiї.
оновлення економiки, який передбачає проведення радикальних реформ для розбудови економiки за умови зберiгання в цiлому традицiйного полiтичного механiзму. Здiйснення господарської реформи за цим варiантом включає:
- створення рiвних умов розвитку для всiх укладiв з передачею бiльшостi нерентабельних державних пiдприємств у приватну або змiшану власнiсть;
- передачу землi в довгострокову оренду;
- загальну лiбералiзацiю внутрiшнього ринку та впровадження полiтики сприяння iноземним iнвестицiям.
Розробляючи новi концепцiї соцiально-економiчного розвитку, соцiалiстичнi країни Пiвденно-Схiдної Азiї намагалися використати досвiд нових iндустрiальних держав Азiї, особливо Пiвденної Кореї, яка досягла значних результатiв у соцiально-економiчному розвитковi за досить короткий iсторичний строк.
Перебудова господарської системи у В'єтнамi та Лаосi почалася 1988 р. І вже через три-чотири роки було досягнуто помiтних результатiв. Особливо це стосується В'єтнаму, де за цей час вдалося скоротити темпи iнфляцiї iз 1000% у другiй половинi 80-х рокiв до 16- 17% у 1992 р. За два роки наситили ринок рiзноманiтною споживчою продукцiєю (нацiональною та iмпортною).
У 1992 р. прирiст ВНП склав 6% промислового виробництва, - 12,2, сiльськогосподарського - 4,2%. Особливо швидко зростало виробництво продовольчих культур: 1985 р. воно дорiвнювало 18 млн т, а 1991 р. - 21,7 млн т. Це дало змогу забезпечити внутрiшнi потреби i вперше за 50 рокiв експортувати рис, в середньому 1,5 млн т щорiчно, а в 1992 р. було експортовано - 2-2,5 млн т. Внаслiдок цього В'єтнам посiв третє мiсце по експорту рису. Для порiвняння скажемо, що наприкiнцi 70-х рокiв було iмпортовано 5 млн т рису. В'єтнам став перспективним торговим партнером - у 1991 р. експорт склав 2 млрд дол. І такi темпи зростання експорту - 40- 50% у рiк були притаманнi В'єтнаму протягом п'яти рокiв. У 1992 р. експорт на 15% перевершував iмпорт, тобто вперше зовнiшньоторговельний баланс не був зведений з дефiцитом.
Будучи багатими на природнi ресурси, В'єтнам та Лаос експортували насамперед саме їх. В'єтнам - сиру нафту (нафту почали видобувати у В'єтнамi в 1986 p., а в 1991 - її добували вже 4 млн т, що перевершувало внутрiшнi потреби). За прогнозами, у 2000 р. добовий видобуток нафти буде складати до 100 тис. т, що виведе В'єтнам у число середнiх за загальносвiтовими критерiями виробникiв нафти. Інколи В'єтнам називають другим "Кувейтом": натуральний каучук, кам'яне вугiлля, чай, натуральний шовк, олово - його багатство. Природнi багатства Лаосу - це чорнi та кольоровi метали, вугiлля, нафта, коштовне камiння, а найголовнiше - лiс.
У соцiалiстичних країнах Азiї вживають заходiв для стимулювання iнвестицiй. 1987 р. у В'єтнамi, зокрема, був прийнятий закон про iноземнi iнвестицiї - за оцiнками спецiалiстiв, найбiльш сприятливий для вкладникiв капiталу, бо дає змогу навiть створювати пiдприємства, якi повнiстю належать вкладникам.
До 1991 р. В'єтнам пiдписав угоди iз 30-ма країнами про створення спiльних пiдприємств зi статутним фондом у 2,3 млрд дол. Якщо така тенденцiя зберiгатиметься, то обсяг iноземних iнвестицiй у В'єтнамi може досягати до 2000 р. 12 млрд дол., що за рахунками МВФ буде достатньо для того, щоб наблизитися до рiвня економiчного розвитку країн АСЕАН. Іноземнi iнвестицiї вкладаються здебiльшого в галузi, якi потребують високого технiчного обладнання i випускають продукцiю, що експортується. А це - добування та розвiдка нафти, газу, будiвництво нафтопереробних заводiв, пiдприємств з виробництва азотних добрив, фармацевтичних фабрик, видобування залiзної руди, бокситiв, виробництва натурального каучуку, чаю, кави.
1988 р. був прийнятий досить лiберальний iнвестицiйний закон у Лаосi. Іноземнi iнвестицiї за цим законом повиннi йти у лiсове господарство, деякi галузi легкої промисловостi, сферу обслуговування. Правда, iснують перешкоди для притоку iноземних капiталовкладень в Лаос, бо вiдчувається нестача робочої сили, особливо квалiфiкованої, слабкiсть iнфраструктури та транспорту, недостатнiсть правових гарантiй, "плаваючi" ставки податкiв, засилля бюрократiї. Але все-таки до березня 1991 р. у Лаосi схвалено 116 iнвестицiйних проектiв на загальну суму в 157,5 млн дол., хоч i не всi вони реально функцiонують.
Одним iз найбiльш прiоритетних напрямiв економiчної полiтики стає створення вiльних економiчних зон. Перша вже з'явилася на пiвднi В'єтнаму, в районi Хошимiна, планується створення їх у Ханої, Хайфонi, Донангу.
Найголовнiшими iнвесторами економiки В'єтнаму в 1992 р. були Тайвань, Сингапур, Францiя, Нiмеччина, економiки Лаосу - Таїланд.
"в'єтнамське економiчне чудо", оптимiстично оцiнювати перспективи розвитку Лаосу, прогнозувати, що здiйснення iндустрiалiзацiї, яка повторює шлях, пройдений країнами АСЕАН, допоможе їм увiйти в систему мiжнародного подiлу працi.
|
