Заболотний Д К - український мiкробiолог епiдемiолог Президент АН України
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
Заболотний Д.
К. - український
Президент АН України
Народився в селi Чоботарка Подiльської губернiї. Закiнчив Новоросiйський (1891 р.) та Київський (1894 р.) унiверситети. У 1889—1891 рр. працював на Одеськiй бактерiологiчнiй станцiї, де вивчав мiкроби снiгу, опрацьовував питання iмунiзацiї ховрахiв проти холери тощо. У 1894—1895 рр. працював лiкарем у Подiльськiй губернiї, у 1895—1897 рр. — у Київському вiйськовому шпиталi. У 1898—1928 рр. — професор Жiночого медичного iнституту в Петербурзi, де органiзував першу в Росiї кафедру бактерiологiї (1898 р.). Водночас у 1919—1923 рр. — ректор Одеського медичного iнституту, в якому створив першу у свiтi кафедру епiдемiологiї (1920 р.). У 1924—1928 рр. — професор Вiйськово-медичної академiї у Ленiнградi. У 1928—1929 рр. — президент ВУАН, заснував Інститут мiкробiологiї та епiдемiологiї в Києвi.
Д. К. Заболотний опублiкував понад 200 праць, присвячених головним чином вивченню трьох iнфекцiйних хвороб — чуми, холери й сифiлiсу. Його науковi висновки базувались на багатющому фактичному матерiалi, на подвижницькiй практичнiй боротьбi з iнфекцiйними захворюваннями. У 1897 р. брав участь в експедицiї з вивчення чуми в Індiї, Аравiї. В наступнi роки керував експедицiями з вивчення спалахiв чуми в Монголiї, Китаї, на Забайкаллi, в Іранi, Аравiї, Месопотамiї, в Киргизьких степах, Поволжi, Туркестанi, Шотландiї, Маньчжурiї та iн.
Пiсля закiнчення природничого вiддiлення фiзико-математичного факультету Новоросiйського унiверситету iз ступенем кандидата природничих наук Д. К. Заболотний почав дослiди на Одеськiй бактерiологiчнiй станцiї, заснованiй І.І. Мечниковим. Восени 1891 р. Д. К. Заболотний переїхав до Києва i вступив на третiй курс медичного факультету Київського унiверситету, продовжуючи роботу по випробуванню протихолерної сироватки. Д. К. Заболотний вирiшив перевiрити дiю сироватки на власному органiзмi, заразивши себе холерою. Ризикований експеримент пройшов успiшно. Завдяки йому було доведено, що вiд холерної iнфекцiї можна захиститися шляхом введення через рот ослабленої культури вiбрiонiв.
Закiнчивши унiверситет, Д. К. Заболотний поїхав працювати лiкарем-епiдемiологом у Подiльську губернiю. Саме тодi в цьому регiонi поширилися такi захворювання, як холера i дизентерiя. Д. К. Заболотний їздив з повiту в повiт, систематично вивчав умови виникнення та перебiгу iнфекцiйних захворювань, заснував у Кам’янцi-Подiльському бактерiологiчну лабораторiю. Значною мiрою завдяки його зусиллям кiлькiсть захворювань знизилась, i епiдемiя холери на Подiллi припинилась.
1895 р. Д. К. Заболотного призвали на вiйськову службу. Працюючи завiдуючим заразним вiддiленням i лабораторiєю Київського шпиталю, вiн вiдновив контакти з Київським унiверситетом, де почав працювати позаштатним помiчником прозектора. Вiн проводив практичнi заняття зi студентами i продовжував дослiдження збудникiв черевного тифу, розпочатi ще на Подiллi, газової гангрени тощо. Праця в лабораторiї та практична робота лiкаря сприяли формуванню наукової концепцiї Д. К. Заболотного щодо вивчення i боротьби з епiдемiями iнфекцiйних хвороб. Велике значення в його становленнi як епiдемiолога зi свiтовим iм’ям мала його активна участь у протиепiдемiчних експедицiях.
призначили Д. К. Заболотного. Їхнi науковi доповiдi, присвяченi висвiтленню проблеми та завдань експедицiї, виголошенi на засiданнi Київського Товариства лiкарiв, викликали великий iнтерес у присутнiх. У лютому 1897 р. наукова громадськiсть урочисто проводжала їх з київського вокзалу на боротьбу зi страшною хворобою у далеких краях.
За три мiсяцi роботи було одержано важливi результати з питань епiдемiологiї чуми та засобiв боротьби з нею. Щоб дослiдити деякi аспекти її масового поширення, Д. К. Заболотний з Бомбея виїхав у Саудiвську Аравiю. Повернувшись з Індiї та Аравiї, вiн кiлька мiсяцiв працював на запрошення І.І. Мечникова у славнозвiсному Інститутi Пастера в Парижi, обробляючи привезенi матерiали.
У 1898 р. — знову експедицiя, цього разу у Монголiю. Пiд час цiєї експедицiї Д. К. Заболотний розробив гiпотезу про iснування у природi осередкiв чуми, де зберiгаються мiкроби в перiод затухання епiдемiї. Ця гiпотеза знайшла пiдтвердження при повторних експедицiях у Монголiю в 1910—1911 рр., коли було беззаперечно доведено зв’язок мiж спалахами епiдемiй серед людей i епiзоотiй серед диких гризунiв (тарбаганiв).
«Легенева чума в Маньчжурiї 1910—1911 рр.» та iн. Вчений виступав на мiжнародних конференцiях: з чуми (Мукден, 1911 р.), з чуми, холери, жовтої лихоманки (Париж, 1912 р.).
Про мiжнародне визнання, здобуте Д. К. Заболотним у боротьбi з iнфекцiйними хворобами людини, свiдчить французький орден Почесного Легiону, одержаний ним вiд Інституту Пастера у Парижi (нинi цей орден та медаль зберiгаються у Київському iсторичному музеї).
По закiнченнi бомбейської експедицiї у 1898 р. Д. К. Заболотного запросили до Інституту експериментальної медицини в Петербурзi, i наступнi 30 рокiв його дiяльностi були пов’язанi з цим мiстом. Проте вiн нiколи не поривав наукових, культурних та людських зв’язкiв з Україною. Данило Кирилович не забував рiдної мови, чудової української природи та працелюбного, доброзичливого народу. У 1920 р. за його iнiцiативою в Одесi було створено першу в країнi кафедру епiде-мiологiї, якою вiн керував.
Д. К. Заболотному неодноразово пропонували повернутися до Києва й очолити Академiю наук України, членом якої вiн був з 1922 р. Нарештi, 3 травня 1928 р., пiсля одержання вiд нього згоди, його було обрано президентом Всеукраїнської Академiї наук. Сталося так, що на цiй посадi вiн перебував недовго — трохи бiльше нiж пiвтора року, але встиг зробити немало. За цей час було прийнято новий статут Академiї наук, обрано 33 нових академiки, серед них багато видатних учених, було органiзовано новi iнститути бiологiчного та технiчного профiлю, серед них Інститут мiкробiологiї та епiдемiологiї, який очолив сам Д. К. Заболотний (1928).
можливiсть впровадити рацiональнi запобiжнi заходи i створити мережу протичумних закладiв. Довiв ефективнiсть попередньої iмунiзацiї проти захворювання холерою. У 1918 р. керував боротьбою з холерою в Петроградi, у 1920 р. — боротьбою з висипним тифом. Простежив перебiг сифiлiсу, з’ясував мiсця перебування збудника в органiзмi, вивчив властивостi й цикл розвитку збудника, опрацював серологiчнi реакцiї для дiагностики сифiлiсу. Опрацював також актуальнi проблеми газової гангрени, дифтерiї, черевного та висипного тифу, дизентерiї, малярiї, грипу тощо.
Вчений органiчно поєднував мiкробiологiю i епiдемiологiю. Вiн вважав, що мiкробiологiчний чинник зумовлює специфiчнi особливостi епiдемiй на тлi рiзних умов середовища. Прийняття цього постулату в епiдемiологiї мало принципове значення.
Д. К. Заболотний створив велику наукову школу, внесок якої у справу боротьби з епiдемiями, в розробку наукових пiдвалин епiдемiологiї дуже значний.
|
