Проблеми комунiкацiй та доступу до iнформацiйних ресурсiв у програмi ЮНЕСКО
ЗМІСТ
Роздiл І. Інiцiативи ЮНЕСКО по розширенню доступу до iнформацiї 4
1. 1 Проблеми доступу до iнформацiї та комунiкацiї у свiтi 4
1. 2 Розвиток мiжнародних механiзмiв регулювання умов доступу до iнформацiї 6
1. 3 Роль ЮНЕСКО у розвитку комунiкацiй та доступу до iнформацiйних ресурсiв 9
Роздiл ІІ. Інформацiйнi освiтнi мережi ЮНЕСКО в європейському контекстi 18
2. 1 Стратегiчнi орiєнтири розвитку iнформацiйних мереж ЮНЕСКО.. 18
Список використаної лiтератури.. 32
Вступ
Комунiкацiя, iнформацiя i знання – рушiйнi сили прогресу, сприяючi пiдвищенню рiвня i якостi життя. ІКТ (iнформацiйно-комунiкацiйнi технологiї), будь то традицiйнi або сучаснi їх форми, надають людям у всьому свiтi новi i надiйнi можливостi розвитку. Крiм того, багато країн, i перш за все найменш розвиненi, не мають повноцiнного доступу до iнформацiї i до iнформацiйних обмiнiв, що позбавляє їх шансiв на перспективи довгострокового i стiйкого розвитку.
Концепцiя суспiльства знання заснована на таких принципах, як свобода слова, розширення доступу до iнформацiї i знань, сприяння культурнiй рiзноманiтностi, рiвний доступ до якiсної освiти. Ця концепцiя вiднинi визнана одним з ключових напрямiв на дорозi досягнення цiлей розвитку тисячолiття. Вона набуває особливого сенсу в новому контекстi дiалогу i спiвпрацi на мiжнародному рiвнi, затвердженому на свiтовому самiтi, присвяченому суспiльству знання.
МПРК сприяє змiцненню потенцiалу засобiв комунiкацiї в країнах, що розвиваються, на основi новаторських проектiв i iнших iнновацiй, що дозволяють найефективнiше реалiзувати нацiональнi потенцiали. Головнi орiєнтири в цiй дiяльностi – свобода висловлювання думок i забезпечення плюралiзму засобiв iнформацiї.
Вся дiяльнiсть ЮНЕСКО в областi комунiкацiї i iнформацiї покликана скоротити цифровий розрив, що iснує сьогоднi, мiж розвиненими країнами, що розвиваються. На шляху до будiвництва суспiльства знання i скорочення розриву в областi цифрових технологiй Органiзацiя робить акцент на людський чинник: культурна i мовна рiзноманiтнiсть iнформацiї, доступ до неї i її використання суспiльством.
Мiжнародна програма розвитку комунiкацiй (МПРК) надає країнам, що розвиваються, i країнам з перехiдною економiкою сприяння в розвитку кадрового i технiчного потенцiалу незалежних i плюралiстичних ЗМІ. МПРК допомагає фiнансувати ряд проектiв (вiд учбових курсiв до модернiзацiї iнформацiйних агентств i радiостанцiй i пiдтримки громадських ЗМІ).
Аналiзуючи останнi дослiдження у сферi мiжнародних вiдносин, що стосуються, зокрема, взаємодiї головних акторiв свiтової арени, можна зробити висновок про вiдносне зменшення ролi держав у визначеннi структури та особливостей функцiонування свiтового порядку. Це пов’язано з прискоренням процесiв глобалiзацiї, що супроводжуються появою проблем, розв’язати якi на нацiональному рiвнi неможливо. У таких умовах певною мiрою збiльшується значення мiжнародних об’єднань – мiжнародних органiзацiй, якi на основi об’єднання ресурсiв та потужностей окремих країн, утворюють iнституцiю нового якiсного порядку, здатну оперативно реагувати на процеси в свiтовому суспiльствi. Така оперативнiсть є тим бiльш потрiбною в умовах незнаної ранiше динамiки цих процесiв, яка збiльшує середовище невизначеностi i ускладнює процес прийняття рiшень, що стосуються спiвтовариства в цiлому.
Роздiл І. Інiцiативи ЮНЕСКО по розширенню доступу до iнформацiї
1. 1 Проблеми доступу до iнформацiї та комунiкацiї у свiтi
Інформацiя грає першорядну роль в мiжнародних вiдносинах як засiб комунiкацiї мiж народами i як iнструмент пiзнання i розумiння мiж народами.
Ця роль iнформацiї є тим бiльше важливою i вирiшальною в сучасних мiжнародних вiдносинах, що мiжнародне спiвтовариство розташовує в даний час, завдяки новим вiдкриттям i значному прогресу технiки, дуже вчиненими i дуже швидкими засобами комунiкацiї, якi роблять майже миттєвою передачу iнформацiї мiж рiзними районами земної кулi.
Проте слiд зразу ж вiдзначити, що сучасна мiжнародна система iнформацiї характеризується глибокою незбалансованiстю мiж розвиненими країнами i країнами що розвиваються. Ця незбалансованiсть характеризується тим фактом, що розвиненi країни тримають в своїх руках потiк iнформацiї вiд початку до кiнця. Це панування торкається всього комплексу мiжнародної сучасної системи комунiкацiй, тобто агентств друку, радiо i телебачення, кiнематографiї, журналiв, книг i багатотиражних iлюстрованих видань, банкiв даних i рекламних агентств.
Ця незбалансованiсть, природно, спричинила за собою думку про ''глибокий перегляд сучасної мiжнародної системи iнформацiї i про необхiднiсть встановлення нового всесвiтнього порядку в областi iнформацiї, який, будучи одним з численних аспектiв необхiдної змiни положення в свiтi, має на своїй основнiй метi надання допомоги проведенню iнших реформ встановленню нових мiжнародних порядкiв, бiльш справедливих i бiльш вiдповiдаючих iнтересам всього спiвтовариства людей.[1]
Країни, що розвиваються, вимагаючи встановлення цього нового всесвiтнього порядку в областi iнформацiї, лише нагадують про права, урочисто проголошених сучасним мiжнародним спiвтовариством в таких важливих текстах, як стаття 19 Загальної декларацiї прав людини, стаття 19 Мiжнародних пактiв про цивiльнi i полiтичнi права i про економiчнi, соцiальнi i культурнi права, а також у вiдповiдних резолюцiях, прийнятих Генеральною Асамблеєю Органiзацiї Об'єднаних Нацiї.
Право на комунiкацiю, в основi своїй пов'язане зi всiєю рештою прав, торкається не тiльки окремої особи, але також груп народiв i суспiльств, i повинне знайти вiдповiдне мiсце в мiжнародному планi, у вiдносинах мiж державами, народами, суспiльствами i культурами. Крiм того, право на комунiкацiю повинне гарантувати не тiльки право на отримання iнформацiї, але так само, як висновок з цього, право iнформувати, доповнювати скорочену iнформацiю i виправляти невiрну iнформацiю.
зв'язку з перспективою змiн, якi можуть завдати збитку безпосереднiм iнтересам. Саме засоби iнформацiї повиннi настроювати громадську думку на користь змiн, що проводяться на користь всього людства. Всюди повинна одержати визнання думка про те, що сучасний порядок є лише змiшенням рiзних проявiв безладдя i що у зв'язку з цим необхiдно змiни.
В сучасному свiтi iнформацiя характеризується iстотними незбалансованостями, що вiдображають загальну незбалансованiсть, яка робить вплив на мiжнародне спiвтовариство. Цi незбалансованостi виявляються в багатьох сферах i, зокрема, в полiтичнiй, юридичнiй i технiко-фiнансовiй сферах.
1. 2 Розвиток мiжнародних механiзмiв регулювання умов доступу до iнформацiї
торгової, культурної тощо.
Проблеми доступу до необхiдної iнформацiї i рiвноправної участi всiх країн у глобальному процесi iнформатизацiї перебувають у центрi уваги ООН, зокрема Комiтету з iнформацiї. Важливим є той факт, що ООН вжила заходiв, аби країни, що розвиваються, за наявностi вiдповiдної допомоги мали можливiсть повною мiрою отримувати вигоди в галузi iнформатики при вирiшеннi завдань соцiально-економiчного розвитку. Це насамперед стосується iнформацiї про науково-технологiчнi нововведення, доступ до якої має бути однаковим для країн з рiзним рiвнем технiчного розвитку (багатства).[2]
Генеральна Асамблея ООН виявила глибоку занепокоєнiсть диспропорцiями, якi склалися мiж розвиненими країнами i країнами, що розвиваються. Адже це безпосередньо впливає на можливiсть останнiх ефективно iнтегруватись у свiтове спiвтовариство, й вiдтак i на їх мiжнародну конкурентоспроможнiсть. Тому ООН на рiзних мiжнародних форумах закликає до "нового мiжнародного порядку в галузi iнформацiї i комунiкацiї", який розглядається як неперервний процес, що розвивається шляхом:
- розширення допомоги у створеннi iнфраструктури i потенцiалу країн, що розвиваються, країн з перехiдною економiкою в галузi комунiкацiй з належним урахуванням їх потреб i прiоритетiв;
- надання можливостi державним, приватним та iншим засобам масової iнформацiї в країнах, що розвиваються (а також у країнах з перехiдною економiкою), вiльно i незалежно розробляти власну полiтику в галузi iнформацiї та комунiкацiї, розширяти участь ЗМІ i приватних осiб у комунiкацiйному процесi, здiйснювати вiльний потiк iнформацiї на всiх рiвнях;
- забезпечення прав журналiстiв вiльно та ефективно виконувати свої професiйнi обов'язки, рiшучого засудження нападу на них;
- сприяння продовженню i змiцненню програм практичної пiдготовки працiвникiв вiщання i журналiстiв державних, приватних та iнших засобiв масової iнформацiї в країнах, що розвиваються;
- активiзацiї зусиль на регiональному рiвнi й спiвробiтництва мiж країнами, що розвиваються, з метою змiцнення потенцiалу в галузi комунiкацiї й удосконалення iнфраструктури засобiв масової iнформацiї i технiки зв'язку в країнах, що розвиваються, особливо в галузях пiдготовки кадрiв i розповсюдження iнформацiї;
- надання допомоги у доступi країнам, що розвиваються, до сучасної технiки зв'язку, яка є на вiдкритому ринку та iн.[3]
з тим щоб подолати власнi структурнi проблеми i сприяти глобальному економiчному пiдйому. Водночас слiд вiдкрити країнам, що розвиваються, i країнам з перехiдною економiкою бiльш широкi можливостi для торгiвлi i зростання.
дозволить забезпечити справедливу конкуренцiю, якщо мiж учасниками iснує величезна нерiвнiсть у можливостях. Крiм перерахованих вище, негайного спiльного вирiшення потребують i проблеми загальнолюдських цiнностей, якi породжуються процесом формування iнформацiйних систем. До них передусiм належать, як засвiдчили результати другого Мiжнародного Конгресу пiд егiдою ЮНЕСКО ІNFOethics-98 (160 учасникiв з 66 країн свiту), такi проблеми:
- роль суспiльного сектора у створюваних електронних мережах, зокрема в Інтернетi;
- загальнодоступнiсть даних, що належать до царини "суспiльних благ" та культурних цiнностей (закони, звiти урядiв, данi суспiльних фондiв, лiтературна класика, науковi статтi та тези наукових доповiдей тощо), якi збагачують життя людини, але iгноруються процесом глобалiзацiї;
- мультилiнгвiзм (англiйська сьогоднi єдина мова спiлкування в Інтернетi, тодi як iснує вiд 5 до 6 тис. мов щоденного спiлкування, з яких тiльки близько 100 має шанс на виживання в таких умовах), невирiшенiсть яких здатна спричинити глибокi соцiальнi, культурнi та науковi наслiдки;
- захист iнтелектуальної власностi, приватного життя та iнформацiйної безпеки в кiберпросторi;
- адаптацiя людства до впливу глобалiзацiї i переходу до iнформацiйного суспiльства.[4]
Успiшне i швидке вирiшення цих проблем залежить насамперед вiд дiяльностi в цьому напрямi ЮНЕСКО та iнших спецiалiзованих органiзацiй ООН. Серед найбiльш важливих проблем, якi пiдлягають негайному вирiшенню, нинi визнаються проблеми свободи доступу i захисту приватностi в електронному свiтi. З огляду на це вищезгаданий Конгрес рекомендував ЮНЕСКО та iншим мiжнародним органiзацiям зосередити свою увагу та дiяльнiсть у напрямах, що, по сутi, є нормами iнформацiйної етики:
- сприяти подоланню бар'єрiв мiж iнформацiйним багатством та iнформацiйною бiднiстю (свiтове суспiльство вже сьогоднi серйозно переймається процесом посилення iнтелектуальної диференцiацiї: виникла нова загроза - iнформацiйна нерiвнiсть; у розвинених країнах розгортається рух за надання рiвних можливостей iнформацiйного доступу для всiх верств населення);
- поширювати доступ до iнформацiї, що належить до сфери "суспiльного блага";
комунiкацiйних технологiй;
- позитивно впливати на поширення культурної розмаїтостi та мультилiгвiзму (багатомовностi) у кiберпросторi та проводити заходи, якi дозволяють кожнiй особi, кожнiй культурi i кожнiй мовi привносити свiй доробок у свiтову скарбницю знань та користуватися її набутками.
1. 3 Роль ЮНЕСКО у розвитку комунiкацiй та доступу до iнформацiйних ресурсiв
(пiсля ратифiкацiї двадцятьма країнами) її Статут, пiдписаний 16 листопада 1945 р. представниками 44 держав на установчiй конференцiї у Лондонi. ЮНЕСКО змiнила Мiжнародний iнститут iнтелектуальної спiвпрацi, заснований 9 серпня 1925 р.
Станом на квiтень 2007 р. членами ЮНЕСКО є 192 країни (остання країна, яку було прийнято – Чорногорiя).
Штаб-квартира Органiзацiї розташована у Парижi (Францiя).
Офiцiйнi мови ЮНЕСКО - англiйська, арабська, iспанська, китайська, росiйська та французька. Робочими мовами Секретарiату є англiйська та французька.
млн. дол. США i на програми комунiкацiї та iнформацiї – 33 млн. дол. США
Керiвнi органи ЮНЕСКО - Генеральна конференцiя, Виконавча рада i Секретарiат.
Найвищий орган ЮНЕСКО - Генеральна конференцiя, яка складається з представникiв держав-членiв i скликається на черговi сесiї раз на два роки. Генконференцiя визначає напрями i загальну лiнiю дiяльностi Органiзацiї, затверджує середньострокову стратегiю та її програму i бюджет на кожнi два роки, схвалює проекти мiжнародних конвенцiй i рекомендацiй, призначає Генерального директора (за рекомендацiєю Виконавчої ради), обирає членiв Виконавчої ради, розглядає iншi важливi питання дiяльностi ЮНЕСКО.
Виконавча рада, до складу якої входить 58 представникiв держав-членiв ЮНЕСКО, координує її дiяльнiсть у перiод мiж сесiями Генконференцiї. Засiдання Виконавчої ради вiдбуваються двiчi на рiк. Вона розглядає i подає Генеральнiй конференцiї проекти дворiчних програм та середньострокових стратегiчних напрямiв дiяльностi Органiзацiї, визначає заходи для ефективної реалiзацiї затверджених програм i бюджетiв, готує порядок денний Генконференцiї, подає рекомендацiї щодо прийому в Органiзацiю нових членiв та встановлення асоцiйованих зв'язкiв з новими партнерами.
набраних на основi принципу рiвномiрної географiчної представленостi, але з урахуванням їх професiйної компетенцiї. Структурно вiн подiляється на сектори за основними напрямами дiяльностi ЮНЕСКО. У Секретарiатi працює понад двi тисячi фахiвцiв iз 130 країн.
Згiдно зi Статутом, головне завдання ЮНЕСКО полягає в тому, щоб сприяти змiцненню миру i безпеки шляхом розширення спiвробiтництва народiв у галузi освiти, науки i культури, а також укорiненню у свiдомостi людей необхiдностi захисту миру. Органiзацiя є своєрiдним iнтелектуальним форумом, спецiальний мандат якого базується на постулатi, що мир i стабiльнiсть суспiльства повиннi грунтуватися на моральнiй та iнтелектуальнiй солiдарностi людства. Отже, мiсiя ЮНЕСКО полягає у змiцненнi iнтелектуальної та моральної солiдарностi людства, а вiдтак - створеннi гуманiтарних пiдвалин всеохоплюючої системи мiжнародної безпеки та стабiльностi.
Основними сферами компетенцiї ЮНЕСКО є: освiта - вiд дошкiльної до вищої та безперервної, включаючи освiту для дорослих, превентивну (профiлактична), спецiальну, професiйно-технiчну та екологiчну; природничi, точнi та гуманiтарнi науки; культура i мiжнародне культурне спiвробiтництво; засоби масової iнформацiї, iнформатика та комунiкацiя.
що проводиться в рамках затверджених програми i бюджету на 2006-2007 рр., здiйснюється за такими головними напрямами:
Велика програма II - Природничi науки.
Велика програма IV - Культура.
Велика програма V - Комунiкацiя та iнформацiя.
Органiзацiєю реалiзується цiлий ряд довгострокових широкомасштабних мiжнародних програм i проектiв у таких галузях, як океанографiя, екологiя, гiдрологiя, вiдновлюванi джерела енергiї, геологiчна кореляцiя, науково-технiчна iнформацiя, iнформатика, комунiкацiя, бiоетика, управлiння соцiальними перетвореннями, повернення культурних цiнностей, збереження всесвiтньої культурної i природної спадщини, професiйно-технiчна освiта, освiта для ХХІ столiття тощо.
Для координацiї мiжнародної спiвпрацi з реалiзацiї цих програм створенi та функцiонують вiдповiднi мiжурядовi комiтети та ради, до складу яких входить встановлена кiлькiсть представникiв тих країн-членiв, якi обираються Генеральною конференцiєю на певний перiод. В країнах-членах дiють нацiональнi органи iз зазначених програм.
- сприяння розширенню доступу до базової освiти та лiквiдацiї неписьменностi;
- розвиток екологiчної та превентивної, безперервної, професiйно-технiчної та вищої освiти;
- пiдготовку освiтянських кадрiв;
- сприяння визнанню еквiвалентностi навчальних курсiв, свiдоцтв i дипломiв у сферi освiти.
суспiльства, розвитку та застосуванню в рiзних галузях нових iнформацiйних i телекомунiкацiйних технологiй. У галузi гуманiтарних наук реалiзуються проекти, що стосуються людських аспектiв глобальних соцiальних змiн i розвитку, змiцнення демократичних процесiв, забезпечення прав людини, усунення рiзного роду дискримiнацiї, участi молодi у розвитку суспiльства, питань багатоетнiчного спiвiснування, запобiгання нацiональним та етнiчним конфлiктам, створення клiмату соцiальної гармонiї.
Дiяльнiсть ЮНЕСКО в галузi культури охоплює такi сфери:
- збереження та вiдродження матерiальної i нематерiальної культурної спадщини;
- розвиток мистецтв;
- сприяння розвитку сучасних культур;
- сприяння поверненню втрачених культурних цiнностей країнам їхнього походження;
- поширення книг i читання шляхом сприяння розвитку книговидавничої справи;
- розвиток iндустрiї культури та розробка полiтики в галузi культури;
- захист авторських i сумiжних прав;
- розвиток культурного плюралiзму та мiжкультурного дiалогу.
У галузi комунiкацiї та iнформацiї ЮНЕСКО покликана сприяти вiльному поширенню iнформацiї, розвитку плюралiзму та незалежностi засобiв iнформацiї, змiцненню та модернiзацiї iнформацiйних iнфраструктур i служб документацiї (бiблiотек, архiвiв) у країнах-членах, застосуванню нових iнформацiйних i телекомунiкацiйних технологiй, пiдготовцi кадрiв у цiй галузi.[5]
ЮНЕСКО - це провiдний центр мiжнародного дiалогу мiж експертами та iнтелектуальними колами. Щороку пiд її егiдою проводиться близько 200 мiжнародних форумiв з широкого кола питань.
Важливою функцiєю ЮНЕСКО є її нормотворча дiяльнiсть. Органiзацiєю розроблено 22 мiжнароднi конвенцiї та багатостороннi договори, а також 34 рекомендацiї i декларацiї, що регулюють мiжнародну дiяльнiсть у сферах освiти, науки, комунiкацiї, обмiну та збереженню культурних цiнностей.
Основними мiжнародно-правовими документами ЮНЕСКО є: конвенцiї про охорону культурних цiнностей у випадку збройного конфлiкту (1954 р.); про заходи, спрямованi на заборону та запобiгання незаконному ввезенню, вивезенню та передачi права власностi на культурнi цiнностi (1970 р.); про охорону всесвiтньої культурної та природної спадщини (1972 р.); регiональнi конвенцiї (у т. ч. Європейська) про визнання навчальних курсiв i дипломiв з вищої освiти та iн.; рекомендацiї про мiжнародний обмiн культурними цiнностями (1976 р.); про участь i вклад громадських кiл у культурне життя (1976 р.) та iн.; декларацiї про принципи мiжнародного культурного спiвробiтництва (1966 р.); про основнi принципи, що стосуються вкладу засобiв масової iнформацiї у змiцнення миру та мiжнародного взаєморозумiння, розвиток прав людини i боротьбу проти расизму й апартеїду i пiдбурювання до вiйни (1978 р.); про раси i расовi забобони (1978 р.), про охорону пiдводної культурної спадщини (2001 р.), про охорону нематерiальної культурної спадщини (2003 р.), про охорону та заохочення рiзноманiття форм культурного самовираження (2005 р.), про боротьбу з допiнгом у спортi (2005 р.) та iн.
ЮНЕСКО пiдтримує постiйнi офiцiйнi консультативнi та партнерськi зв'язки майже з 600 мiжнародними неурядовими органiзацiями та практично з усiма спецiалiзованими установами системи ООН. Близько 1200 мiжнародних неурядових органiзацiй пiдтримують з ЮНЕСКО епiзодичнi дiловi контакти.
Бiля 4500 асоцiйованих шкiл i 5000 клубiв та асоцiацiй ЮНЕСКО у 137 країнах-членах сприяють на мiсцях реалiзацiї цiлей Органiзацiї, таких, зокрема, як виховання молодi в дусi толерантностi, взаєморозумiння, сприйняття загальнолюдських гуманiстичних цiнностей, формування психологiї культури миру шляхом залучення її до мiжнародного спiвробiтництва. Мiжнародна мережа зазначених установ є важливою складовою народної дипломатiї, яка вiдiграє зростаючу роль у розвитку взаєморозумiння мiж народами.
ЮНЕСКО видає близько 50 бюлетенiв i 20 перiодичних видань: "Природа i ресурси", "Перспективи" (освiта), "Мiжнародний журнал суспiльних наук", "Музеї", "Витоки". Щороку Органiзацiя видає також до 200 книжок, дослiджень, брошур, доповiдей з питань, що входять до її компетенцiї.
ЮНЕСКО опублiкувала цiлий ряд багатотомних комплексних видань, серед яких такi, як "Загальна iсторiя Африки", "Історiя цивiлiзацiї Центральної Азiї", "Історiя наукового i культурного розвитку людства". Широкої популярностi набула колекцiя репрезентативних видань ЮНЕСКО, яка нараховує 1 тис. томiв. Це переклади на рiзнi мови лiтературних шедеврiв народiв свiту.
Вiдповiдно до мандата Органiзацiї Об'єднаних Нацiй по питаннях освiти, науки i культури, наданим Програмi "Інформацiя для всiх", остання повинна зiграти ключову роль в здiйсненнi полiтики ЮНЕСЬКО – повсюдно сприяти розвитку "освiти для всiх", "вiльному обмiну iнформацiєю i знаннями" i збiльшенню засобiв комунiкацiї мiж людьми.
Програма повинна також сприяти зменшенню розриву мiж iнформацiйно багатими i iнформацiйно бiдними.
В рамках Програми здiйснюються прямi iнiцiативи, виявляється сприяння в посиленнi спiвпрацi, проводяться аналiз дослiдження i готуються доповiдi.
Прiоритетними напрямами Програми є робота зi всiма програмами ЮНЕСКО, тiсна спiвпраця з органiзацiями системи ООН, iншими державними, мiжурядовими i неурядовими органiзацiями, комерцiйними структурами.
Цiлями Програми ЮНЕСКО є:
- створення платформи для загального доступу до iнформацiї;
- участь в створеннi елементiв глобального iнформацiйного суспiльства;
- аналiз етичних, правових i iнших соцiальних наслiдкiв розвитку iнформацiйних i комунiкацiйних технологiй;
- розвиток загальних стратегiй, методiв i iнструментарiю для побудови правового i вiльного iнформацiйного суспiльства.[6]
Завданнями Програми ЮНЕСКО є:
- заохочення i розширення доступу до iнформацiї за допомогою її органiзацiї, переведення в електронну форму (оцифрування) i захисту;
- розвиток мiжнародної рефлексiї i дискусiї по етичних, правових i iншим суспiльним погрозам i викликам в iнформацiйному суспiльствi;
- сприяння тренiнгу, безперервнiй освiтi i вченню у сферi iнформацiї i iнформатики;
- просування використання мiжнародних стандартiв i передового досвiду у сферi iнформацiї i iнформатики в межах компетенцiї ЮНЕСКО;
Основними роздiлами Програми є:
1. Розвиток iнформацiйної полiтики на мiжнародному, регiональному i мунiципальному рiвнях.
2. Розвиток людських ресурсiв, навикiв i умiнь в столiття iнформацiї.
4. Розвиток iнструментiв, способiв i систем iнформацiйного менеджменту.
5. Інформацiйнi технологiї для освiти, науки, культури i комунiкацiй.
"Інформацiя для всiх" будується на тому, що освiта, наука i культура, поряд iз засобами iнформацiї i iнформацiєю, є основними складовими в створеннi суспiльства знань.[7]
Представляється необхiдним сконцентрувати зусилля в тiй областi, де дiя ІКТ вiдчувається найсильнiше – дiяльностi i продуктах, вироблених людським розумом.
ЮНЕСКО заявляє, що необхiдне послiдовно i без всяких виключень iнкорпорувати всi соцiально-культурнi i етичнi аспекти i сприяти подоланню цифрового розриву, ставлячи розвиток людини в центр всiх завдань.
У цих рамках вирiшуються чотири стратегiчнi завдання:
- узгодження загальних принципiв, лежачих в основi суспiльства знань;
- розширення можливостей здобування освiти шляхом забезпечення доступу до всiлякого вмiсту i систем його забезпечення;
- змiцнення можливостей наукових, дослiдницьких, культурних обмiнiв i передачi iнформацiї;
- сприяння використанню ІКТ в цiлях змiцнення потенцiалу, надiлу людей великими правами i можливостями, благому правлiнню i ширшiй участi в життi суспiльства.
Роздiл ІІ. Інформацiйнi освiтнi мережi ЮНЕСКО в європейському контекстi
2. 1 Стратегiчнi орiєнтири розвитку iнформацiйних мереж ЮНЕСКО
Становлення iнформацiйного суспiльства обумовило значний iнтерес до проблем готовностi людини жити в такому суспiльствi. Вперше на мiжнародному рiвнi спроба регламентувати обов'язки держав i мiжнародних органiзацiй по пiдготовцi людини до життя в iнформацiйному суспiльствi належить ЮНЕСКО в “Рекомендацiї про розвиток i використання багатомовностi та загального доступу до кiберпростору”. У цьому документi зазначається: “Державам-членам i мiжнародним органiзацiям варто сприяти розповсюдженню грамотностi в галузi iнформацiйних i комунiкацiйних технологiй (ІКТ). Вирiшальне значення для iнформацiйного суспiльства має розвиток “людських ресурсiв”, що включає вiдкриту, iнтегровану i мiжкультурну освiту в поєднаннi з умiннями i навичкам в галузi ІКТ”.
Прагнення розв'язання цих питань пов'язане, передусiм, з процесами iнформатизацiї, впровадження iнформацiйних технологiй в рiзнi сфери життя, зокрема, в освiтню галузь. Інформацiя стає основою генерування знань, основою комунiкацiй, виробництва; для освiти вона є вагомим чинником процесiв оновлення i розвитку. Інновацiйний рух освiти неможливий без застосування i впровадження в освiтнi процеси iнновацiйних технологiй. Одним iз таких новiтнiх породжень сучасностi є iнформацiйнi освiтянськi мережi. Звернувшись до мiжнародного досвiду щодо проблем розвитку iнформацiйних освiтянських мереж, варто вiдзначити дiяльнiсть таких мiжнародних органiзацiй, як ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ, що мають на метi вирiшення проблем розвитку дiтей та молодi, а також беруть активну участь у процесах оновлення освiти, спрямованої на задоволення потреб людини у сучасному свiтi.
виявлення напрямкiв i форм їх дiяльностi, порiвняння концептуальних пiдходiв щодо сучасних тенденцiй розвитку освiтянських iнформацiйних мереж в Українi та Європi – питання, вiдповiдi на якi будуть корисними для розбудови вiтчизняної освiти, сприяння iнновацiйним процесам в освiтнiй системi України.
Поняття iнформацiї досi не має достатнього тлумачення. Стаючи предметом вивчення багатьох наук, в кожнiй з них воно конкретизується i збагачується. Звiдси - безлiч визначень термiну «iнформацiї», тлумачень його сутi: вiд повного заперечення її реального iснування до крайньої апологетики; вiд фiлософського розумiння ("вiдображення реального свiту") до практичного, навiть повсякденного ("вiдомостi, сукупнiсть будь-яких даних"). З осмисленням ролi iнформацiї в процесi розвитку людства, педагогiчна наука почала придiляти цiй проблемi значну увагу. У Педагогiчному словнику пiд редакцiєю С. У. Гончаренка ми маємо таке визначення поняття iнформацiї: Інформацiя (вiд лат. Informatio - пояснення, викладання) – одне з загальних понять науки; в широкому розумiннi – новi вiдомостi про навколишнiй свiт, одержуванi в результатi взаємодiї з ним. Останнiм часом iнформацiя широко використовується в усiх галузях науки, зокрема фiлософiї, психологiї, педагогiцi, соцiологiї, лiнгвiстицi. У педагогiцi i психологiї – змiст будь-якого повiдомлення, данi про щось, якi розглядаються в аспектi передачi їх у часi й просторi.[8]
Всi переломнi моменти в iсторiї суспiльства пов'язанi з накопиченням iнформацiї i появою нових способiв i засобiв iнформацiйного обмiну. З течiєю часу змiнюється i система соцiокультурного сприйняття iнформацiї. Прискорення iнформацiйних потокiв впливає на темпи i характер розвитку суспiльства. Історичний досвiд показує, що суспiльний розвиток неможливий поза iнформацiєю i каналами її поширення. . Головними вiхами на цьому шляху стала поява писемностi, книгодрукування, пошти, перiодичної преси, телеграфу, телефону, фотографiї, радiо, телебачення i, нарештi, персонального комп'ютера. Розширення iнформацiйних каналiв завжди приводить до прискорення темпiв розвитку суспiльства. При цьому якiснi змiни в способах зберiгання iнформацiї, передачi її виявлялися всякий раз пов'язанi з технiчними вiдкриттями: вiд виникнення писемностi до появи персональних комп'ютерiв. “Основною проблемою зв'язку є точне або приблизне вiдтворення в однiй точцi повiдомлення , вiдiбраного i iншiй” - так починається фундаментальна праця “Математична теорiя зв'язку” (A Mathematical Theory of Communication, 1948) Клода Шаннона, видатного вченого, автора загальної теорiї iнформацiї, створення якої зробило можливим появу комп'ютерної технiки. Саме вiн у 1938 роцi у своїй докторськiй дисертацiйнiй розробив i обґрунтував принципи логiчної побудови комп'ютера, чим був розпочатий новий етап розвитку сучасної iнформатики i обчислювальної технiки. Наступним кроком суспiльства у руслi науково-технiчного прогресу було осмислення ролi комп'ютера. Вiн повинен був стати одним з найважливiших засобiв комунiкацiї (хоч уявити собi комп'ютер як комунiкацiйний пристрiй на початку 50-х було важко), Ця iдея належить фiлософу та математику, професору Массачусетського технологiчного iнституту Норберту Вiннеру. Створивши свою власну наукову школу кiбернетичної фiлософiї, Вiннеру разом iз учнями та послiдовниками вдалося виробити декiлька принципових концепцiй, якi можна розглядати як першi основоположнi iдеї майбутньої Мережi.
Авторитетний американський соцiолог i футуролог Єлвiн Тофлер у своїй працi “Третя хвиля”, дослiджуючи питання розвитку iнформацiї та технiки i їх роль у соцiальних перетвореннях, доводить теорiю “iнформацiйного суспiльства”, яку, по сутi, можна вважати рiзновидом теорiї постiндустрiалiзму, основи якої заклали американськi соцiологи З. Бжезинський та Д. Белл. Дослiдники дають рiзнi визначення iнформацiйного суспiльства, але сходяться в головному: iнформацiя в iнформацiйному суспiльствi стає домiнуючою цiннiстю; "генерування, обробка i передача iнформацiї стали фундаментальними джерелами продуктивностi i влади"[3]; iнформацiя перетворилася в головний стратегiчний ресурс.
понять. Узагальнюючи свiтовий i вiтчизняний досвiд, ми пропонуємо таке визначення. Інформацiйна педагогiчна мережа – iнфраструктура або складовий елемент iнформацiйного суспiльства у освiтнiй галузi, що оперує сучасними засобами iнформацiї та новiтнiми iнформацiйними технологiями i здiйснює iнформацiно-педагогiчне забезпечення освiти та зацiкавлених верств суспiльства.
Сучасний етап розвитку свiту в цiлому, та України, зокрема, характеризується iснуванням та розвитком глобального iнформацiйного простору, неймовiрною насиченiстю iнформацiєю, умiння володiти i користуватися якою стає необхiдною та актуальною компетентнiстю сучасної людини. Змiни, що вiдбуваються в системi освiти України, вимагають вiд педагогiв та учнiв (студентiв) швидко отримувати, вивчати та аналiзувати велику кiлькiсть iнформацiйного матерiалу та використовувати його. Ефективнiсть процесiв освiти, керування ними, планування та прогнозування подальшого їх розвитку можливi при умовi iнтенсивного i цiлеспрямованого руху iнформацiйних потокiв мiж всiма компонентами освiтньої галузi. У зв'язку з цим виникає необхiднiсть адекватних перетворень у галузi освiти, а саме - розвитку єдиного iнформацiйного освiтнього простору, важливою складовою якого є iнформацiйнi освiтянськi мережi, вiдсутнiсть яких ускладнює процеси iнформацiйно-педагогiчного забезпечення освiтян України.
Молода українська держава iнтегрується в загальноєвропейський простiр. Європа також вiдкрита для дружнього спiвiснування i спiвпрацi. У 90-х роках минулого столiття європейська освiта пережила низку суттєвих перетворень i реформувань в контекстi соцiальних, культурних, науково-технiчних, полiтичних, економiчних змiн та прискорення темпiв впровадження в навчальний процес iнформацiйних та комунiкацiйних технологiй. У освiтнiй галузi в Українi вiдбуваються процеси реформування ще сьогоднi, i досвiд таких всесвiтньо вiдомих мiжнародних органiзацiї як ЮНЕСКО i ЮНІСЕФ може посприяти процесам перегляду i удосконалення системи освiти України щодо питань створення i розвитку iнформацiйних педагогiчних мереж.
Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ - UNICEF, United Nations Children's Found) та Органiзацiя Об'єднаних Нацiй з питань освiти, науки i культури (ЮНЕСКО - UNESCO, United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization)) - органiзацiї, дiяльнiсть яких є прiоритетною у галузi розвитку людини, здорового способу життя, навчання продовж життя i т. д., реалiзують у своїй роботi iдею “вiльного розповсюдження iнформацiї” i вiдкритого доступу до неї. За часи iснування кожна створила власну iнформацiйну мережу для забезпечення потреб освiтян i широких кiл тих, хто цiкавиться даною проблемою.
“Беручи участь у проектах i програмах Ради Європи, ЮНЕСКО, Європейського Союзу, ЮНІСЕФ та iнших мiжнародних органiзацiй, суб'єкти нацiональної системи освiти не тiльки отримують доступ до iнформацiї про шляхи, засоби i методи розвитку гуманiтарної сфери, але й зможуть демонструвати i пропонувати на мiжнародному ринку освiтi технологiї та власнi напрацювання”.[9]
Розвиток науково-технiчного прогресу та зростання рiвня вимог споживачiв (користувачiв) iнформацiєю породжує новi iдеї в комунiкативно-iнформацiйнiй сферi. Сучасне людство хоче бачити iнформацiйне середовище бiльш гнучким, доступним, органiзованим та iнтерактивним.
Інформацiйне забезпечення в освiтi вiдiграє значну роль. Всесвiтня мережа Інтернет є популярним засобом навчання, роль його в освiтнiй галузi досить значна. Мережа Інтернет є поширеним iнформацiйним iнструментом, саме вона набула доступностi для пересiчного громадянина вiдносно нещодавно, хоча традицiйними сферами комунiкацiї є i залишаються iнформацiйнi агенцiї, преса, радiо, телебачення, кiно та кiнохронiка. Інтернет визнано самим ефективним i дiючим засобом пошуку iнформацiйних джерел та необхiдної навчальної лiтератури. Бази даних, у яких зiбрано та класифiковано iнформацiю про лiтературнi джерела та першоджерела, сьогоднi розмiщенi на сайтах Інтернету. Вони забезпечують найбiльш зручний доступ до лiтератури. Так ЮНЕСКО пiдтримує розвиток таких напрямiв як вiдкрита та дистанцiйна освiта через проектну дiяльностi, створення програм у здiйсненнi яких важливу роль вiдiграє Інтернет. На сайтi ЮНЕСКО користувачi всесвiтньої мережi можуть також отримувати on-line книги, читати газети i журнали, ознайомитися з останнiми полiтичними та урядовими документами та вiдшукати тi з них за попереднi часи, що зберiгаються в архiвi. Лiнк «Інформацiя» пропонує: портал бiблiотек, портал архiвiв, безкоштовний портал програмного забезпечення, обсерваторiю iнформацiйного суспiльства.
Для того, щоб вiдповiдати тенденцiям розвитку цивiлiзацiї, необхiдно створювати власнi iнформацiйнi структури на всiх рiвнях освiти та налагоджувати мiж ними взаємозв'язок i взаємодiю, чому сприяє розвиток iнформацiйних мереж. Питання формування iнформацiйної освiтянської мережi, що функцiонувала б у єдиному освiтньому просторi, вимагає нових рiшень, перспективних поглядiв, прогресивних пiдходiв у своєму розв`язаннi. Тому, насамперед, важливо зрозумiти передумови зростання уваги суспiльства до проблеми розвитку iнформацiйної педагогiчної мережi в галузi освiти. Цi передумови втiлилися у такi напрямки: полiтичнi, соцiальнi, економiчнi, екологiчнi, нацiонально-демографiчнi, соцiокультурнi.
Польський дослiдник Юзеф Беднарек називає вимiри, у яких варто аналiзувати тенденцiї розвитку iнформацiйного освiтянського середовища, що забезпечує розвиток iнформацiйних педагогiчних мереж, а саме:
- глобальний , що охоплює всю планету;
- шкiльний, тiсно пов'язаний з проблемами навчальних закладiв.
2. 2 Основнi напрямки дiяльностi ЮНЕСКО у галузi доступу до iнформацiйних освiтнiх мереж
Нацiональнi комiтети у справах ЮНІСЕФ, загальне число яких становить 37, складають основу iнформацiйної мережi органiзацiї. Комiтети - це неурядовi органiзацiї, якi працюють разом з ЮНІСЕФ в iнтересах дiтей. Ряд комiтетiв забезпечують безпосередню пiдтримку, зокрема, iнформацiйну, програм ЮНІСЕФ в країнах, що розвиваються. Нацiональнi комiтети - це безцiннi союзники, що допомагають добитися бiльш глибокого усвiдомлення елементарних потреб та прав дiтей у всьому свiтi.
Основне завдання ЮНЕСКО, згiдно з її Статутом, полягає в тому, щоб сприяти змiцненню миру та безпеки шляхом розширення спiвробiтництва народiв у галузi освiти, науки i культури. Інформацiйна освiтня мережа ЮНЕСКО є достатньо децентралiзованою i знаходиться у постiйному розвитку. Структуру iнформацiйної мережi ЮНЕСКО можна порiвняти зi структурою багатоповерхового будинку, який має поверхи, квартири та схiдцi мiж поверхами, що надають змогу його мешканцям i гостям вiльно себе почувати в ньому. На сьогоднi освiтня мережа ЮНЕСКО не ставить собi за мету зiбрання всiх iнформацiйних ресурсiв у єдиному банку i координування цiєю роботою в однiй особi. Поле для дiяльностi не обмежується, воно пiдтримується через створення iнформацiйних мереж за рiзноманiтними iдеями, що втiлюються у проекти та програми.
Розглянемо основнi пiдпорядкованi пiдструктури iнформацiйної мережi ЮНІСЕФ детальнiше.[10]
Сектор комунiкацiї та iнформацiї (СІ – Communication and Information Sector) – один iз основних вузлiв iнформацiйної освiтньої мережi ЮНЕСКО – був заснований у 1990 роцi на основi положення Статуту ЮНЕСКО щодо сприяння “вiльному розповсюдженню iдей за допомогою слiв i думок”. Вiн складається з таких вiддiлiв:
- вiддiлу свободи самовираження, демократiї та миру;
- вiддiлу iнформацiйного суспiльства.
Сектор також забезпечує секретарiат iнформацiєю для дiяльностi iнтегрованих програм, наприклад, Інтернацiональної програми комунiкативного розвитку (IPDC), програми iнформацiї для всiх програм (IFAP). Сектор також здiйснює розвиток за трьома стратегiчними напрямками:
- сприяння вiльному розповсюдженню iдей i унiверсальної iнформацiї;
- сприяння плюралiзму та незалежностi засобiв iнформацiї;
- сприяння модернiзацiї iнформацiйних iнфраструктур.
що входять до його складу, серед них:
- Мiжнародне бюро освiти, координує дiяльнiсть Мiжнародної мережi iнформацiї в галузi освiти;
- Мiжнародний iнститут планування освiти;
- Інститут ЮНЕСКО з iнформацiйних технологiй в галузi освiтi;
- Інститут освiти ЮНЕСКО.
технологiях в освiтi (ІІТО) є надання на прохання держав членiв ЮНЕСКО iнформацiйних та консультативних послуг та сприяння проведенню в них заходiв в галузi застосування iнформацiйних та комунiкацiйних технологiй (ІКТ) в освiтi.
Інститут придiляє особливу увагу необхiдностi iнтегрування ІКТ в освiтнi системи держав-учасникiв Спiвдружностi незалежних держав (СНД), подальшому використанню ІКТ для змiцнення нацiонального потенцiалу цих країн, а також превентивним заходам, що дозволяє уникнути зростання нерiвностi мiж країнами СНД щодо їх доступу до знань i ІКТ.
Ще одним кроком до втiлення iдей вiльного розповсюдження iнформацiї та використання Інформацiйно-комунiкацiйних технологiй у освiтi було пiдписання Генеральною Асамблеєю Об'єднаних нацiй резолюцiї за номером A/RES/56/183 про проведення Всесвiтнього Саммiту по Інформацiйному суспiльству WSIS (World Summit on the Information Society ) що вiдбулося 21 грудня 2001 року. У центрi обговорення Саммiту, перший етап якого проходив у Женевi з 10 по 12 грудня 2003 року та другий етап - Тунiсi з 16 по 18 листопада 2005 року, знаходилися питання по створенню i розвитку Інтернет-уряду та механiзми скорочення цифрового розриву. Учасники зустрiчi зазначили, що обидва етапи Саммiту можуть надати унiкальну можливiсть мiжнародному спiвтовариству пiдняти питання, що стосуються iнформацiйного суспiльства, визначити переваги нових технологiй, зокрема, комп'ютерних що сприяє побудовi «Суспiльства знань» на основi принципiв свободи самовираження всесвiтнього доступу до iнформацiї та знань, збереження культури та рiвного доступу до якiсної освiти.[11]
У освiтньому секторi працює багато мереж, одним iз напрямкiв, а частiше головним напрямком дiяльностi яких є iнформацiйне забезпечення рiзноманiтних питань освiти. В основному це кафедри ALADIN, APEID, APNIEVE, APPEAL, ASPnet, CARDEIN, SEE-ECN, UNEVOC. UNITWIN. Інформацiя про дiяльнiсть цих мереж розмiщена на офiцiйному сайтi ЮНЕСКО (www.unesco.org).
Так, наприклад, шляхом органiзацiї рiзноманiтних довгострокових проектiв виконуються поточнi завдання роботи ЮНЕСКО i реалiзується глобальна мета. Прикладом такої роботи є такi проекти, як: Асоцiйованi школи ЮНЕСКО, що iснує ще з 1953 року i був утворений з метою розвитку iнформацiйного обмiну мiж загальноосвiтнiми навчальними закладами у всьому свiтi. Всесвiтня мережа АШ ЮНЕСКО сьогоднi налiчує понад 6668 шкiл у 90 країнах свiту. Україна має певний досвiд щодо участi в мережi, i сьогоднi понад два десятки шкiл нашої країни є членами системи Асоцiйованих шкiл ЮНЕСКО.
Важливим напрямом роботи iнформацiйної мережi ЮНЕСКО є також проект, який створив власну iнформацiйну мережу та мережу партнерiв пiд назвою ЮНІТВІН (кафедри ЮНЕСКО). Програма була заснована у 1992 роцi i має на метi змiцнення спiвробiтництва мiж вузами рiзних країн свiту для ефективного обмiну знаннями. Вона покликана сприяти мiжвузiвськiй спiвпрацi з метою передачi знань, розвитку та удосконаленню пiдготовки спецiалiстiв i науковцiв у вищiй школi, а також iнтернацiоналiзацiї вищої освiти.
Сьогоднi всесвiтня мережа кафедр ЮНЕСКО нараховує понад 500 суб'єктiв у 113 країнах свiту. В Українi дiють 12 кафедр ЮНЕСКО у вузах Києва, Харкова, Донецька, Одеси, якi залучаються до реалiзацiї рiзного роду проектiв, що здiйснюються в рамках програми. Участь українських вузiв у програмi ЮНЕСКО сприяє укрiпленню їх мiжнародних стосункiв та iнтеграцiї вiтчизняної вiщої освiти i науки у свiтовi освiтi i науковi процеси.
В iнформацiйнiй системi ЮНЕСКО, яка досить розгалужена, iснують великi масиви iнформацiї, що сприяє розвитку освiтньої сфери, допомагає у навчаннi, вихованнi, спiлкуваннi учнiв i вчителiв. Цiкавим прикладом поєднання зусиль рiзних пiдструктур ЮНЕСКО є досить молодий проект “Електронного навчання” (Е-learning) створений спiльними зусиллями Сектора освiти i Сектора комунiкацiї та iнформацiї. Основним завданням даного проекту є сприяння доступу до iнформацiйних ресурсiв освiти у рiзних регiонах свiту на рiзних мовах з метою спiвпрацi професiоналiв задля забезпечення якостi освiти.
Дiяльнiсть iнформацiйних мереж ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ значно iнтенсифiкувалась в перiод загальної комп'ютеризацiї системи освiти у країнах - членах. Адже разом з запровадженням у освiту комп'ютеру iнформацiйна культура зробила великий крок уперед, особливо тодi, коли освiтнiми системами багатьох країн був взятий курс на забезпечення персональним комп'ютером кожного учня. Сьогоднi загальна комп'ютеризацiя почалася iз захiдноєвропейських країн та продовжується у всiх галузях життя i дiяльностi людини. Інформацiйнi бази, архiви, що зберiгалися на традицiйних носiях iнформацiї почали переноситися у комп'ютерну базу. Таким чином вiдбувався розвиток багатьох галузей iнформацiйного середовища ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ, якому також сприяла поява всесвiтньої мережi Інтернет, та яка з часом зайняла одне з чiльних мiсць i надає можливiсть не тiльки ретроактивного, а й iнтерактивного (on-line) спiлкування.[12]
"Інформацiйна мережа культури свiту", мета якого полягає в створеннi мережi сайтiв, що дозволяють отримати iнформацiю про дiяльнiсть освiтян у всьому свiтi. Проект ЮНЕСКО "На шляху до культури миру " сприяє освiтянам та органiзацiям у поширеннi iнформацiйної продукцiї по культурi свiту i ненасильства.
Висновок
Систематичне збереження накопичених знань, безперешкодний доступ до результатiв науково-дослiдницької дiяльностi та активна наукова комунiкацiя є необхiдними чинниками наукового прогресу i розвитку людства; використання сучасних iнформацiйно-комунiкацiйних технологiй вiдкриває новi творчi можливостi, усуває бар’єри у повноцiннiй науковiй взаємодiї i твореннi знань як загальнолюдського надбання.
Легкiсть пошуку, зручнiсть обробки й використання, доступнiсть матерiалу у цифровiй формi у вiдкритих науково-дослiдницьких архiвах створює унiкальнi можливостi для наукового розвитку знань iз меншими витратами таких не вiдновлювальних ресурсiв, як час i творча енергiя, а також створює можливостi для якiсного представлення результатiв дослiдницької дiяльностi, що збiльшує вплив науки у суспiльствi, пiдвищує престиж вчених i науково-освiтнiх органiзацiй.
Необхiднiсть запобiгання вiдставанню у розвитковi науки, нагальна потреба ефективної конкуренцiї на глобальному ринку знань вимагають iнтеграцiї у глобальнi iнформацiйнi науково-освiтнi системи, посилення взаємного обмiну та збагачення знаннями у науковiй взаємодiї та спiвпрацi, передумовою для яких є вiдкрита наукова комунiкацiя, безперешкодний доступ до iнформацiї i знань.
Законодавчi гарантiї охорони iнтелектуальної власностi на результати наукових дослiджень покликанi сприяти загальному доступу до iнформацiї, поширенню знань, стимулюванню iнiцiативи та творчостi.
Покращення доступностi iнформацiйно-комунiкацiйних технологiй для здобуття iнформацiї та знань, полiпшення комунiкацiйної грамотностi широких верств населення, розвиток iнформацiйного наповнення (контенту) є запорукою розвитку суспiльства знань, що потребує партнерських вiдносин i узгодження дiй державного, громадського та приватного секторiв для збереження й примноження знань, полiпшення їхньої доступностi.
Пiдсумовуючи сказане, слiд зазначити, що європейський та свiтовий досвiд у галузi створення засобiв iнформацiйного забезпечення та iнформацiйних освiтнiх мереж є важливим iнструментом пошуку iнформацiї для освiтян. Створення належних iнформацiйних мереж для вiтчизняних освiтян сприятиме ефективному та дiєвому поєднанню людського потенцiалу та iнформацiйних ресурсiв, що найбiльш ефективно вiдображує основнi положення вчення В.І. Вернадського про ноосферу та iнформацiйне єднання людства на основi ефективного використання знань. Створення iнформацiйних мереж сприятиме озброєнню українських освiтян новiтньою фаховою iнформацiєю, сприятиме наданню доступу до рiзних iнформацiйних джерел, що iснують у свiтi.
1. Конституцiя України: Прийнята на п'ятiй сесiї Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Вiдом. Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Про державну таємницю: Закон України в редакцiї Закону «Про внесення змiн до Закону України «Про державну таємницю» вiд 21 вересня 1999 року, http//www.rada.kiev.ua (5 сiчня 2006 р.).
3. Про iнформацiю: Закон України, прийнятий Верховною Радою України 2 жовтня 1992 року // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1992. – №48, Із змiнами вiд 06. 04. 2000, Вiдомостi Верховної Ради. – 2000. – № 20.
4. Про Концепцiю Нацiональної програми iнформатизацiї: Закон України вiд 4 лютого 1998 р. № 75/98-ВР// Вiдомостi Верховної Ради. – 1998. – № 27-28. – С. 182.
5. Про авторське право i сумiжнi права: Закон України // Україна: iнформацiя i свобода слова: Зб. законод. актiв, нормат. док. та ст. фахiвцiв / Упоряд. А. М. Задворний. - К.: Молодь, 1997. - С. 168-191.
1997. - С. 92-110.
8. Про iнформацiю: Закон України // Вiдом. Верховної Ради України. -1992. - № 48. - Ст. 650.
9. Про систему суспiльного телебачення i радiомовлення України: Закон України // Вiдом. Верховної Ради України. - 1997. - № 45. - Ст. 284.
10. Про Концепцiю (основи державної полiтики) нацiональної безпеки України: Постанова Верховної Ради України вiд 16 сiчня 1997 р. № 3/97 ВР // Голос України. – 1997. – 4 лютого. – С. 5.
11. Про заходи щодо розвитку нацiональної складової глобальної iнформацiйної мережi Інтернет та забезпечення широкого доступу до цiєї мережi: Указ Президента України вiд 31 лип. 2000 р. // http// www.rada.kiev.ua
13. Белл Д. Социальные рамки информационного общества // Новая технократическая волна на Западе / Под ред. П. С. Гуревича. – М.: Прогресс, 1986. – С. 330.
15. Доклад Генерального директора о проекте стратегического плана для программы «Информация для всех» (ПИДВ), пересмотренном Межправительственным советом ПИДВ. - Париж: Штаб-квартира ЮНЕСКО, 2006. – 28 с.
16. Доклад о развитии человека за 2007 год. - Нью-Йорк: ООН, 2008.
17. Доклады об осуществлении программы «Информация для всех» (ПИДВ) (2006-2007 гг.). - Париж: Штаб-квартира ЮНЕСКО, 2006. – 8 с.
18. Законодавство України про iнформацiю. - К., Юрiнкомiнтер, 2008. - 272с.
19. Знания на службе развития: Отчет о мировом развитии 2007/2008. Включая выборочные показатели мирового развития. - М.: Изд. "Весь мир", Всемирный банк, 2009.
20. Информационная теория социальных систем./-К., Украинская Академия информатики., 1993. - 233 с.
21. Кастельс Мануель. Информационная епоха: экономика, общество и культура / Пер. С англ., под науч. ред. О. И. Шкаратана. – М., 2000. – С. 4.
23. Коломiєць В. Мiжнароднi iнформацiйнi системи, К: Видавничо-полiграфiчний центр “Київський унiверситет” – 2001
24. Макаренко С. А. Інформацiйне суспiльство, полiтика, право в програмнiй дiяльностi ЮНЕСКО, К: Науково-видавничий центр “Наша культура i наука” – 2002
25. Оценка программы «Информация для всех». - Париж: Штаб-квартира ЮНЕСКО, 2006. – 10 с.
26. Программа ЮНЕСКО "Информация для всех" Разработана в 2000 г., представлена на 67-й Генеральной Конференция ИФЛА (17-24 августа 2001, Бостон, США)
27. Проект Концепции Информационной Политики для Развития и Продвижения Информационного Общества / подготовлен Полом Улиром – Париж: ЮНЕСКО, 2003. – 35 с.
28. Рекомендацiї Мiжнародного семiнару "Наукова комунiкацiя у вiдкритому доступi" 17 – 19 лютого 2005 року К.: Нацiональний унiверситет "Києво-Могилянська Академiя". – К., 2005
31. Степко О. Проблеми розвитку iнформацiйних технологiй в дiяльностi ООН // Вiсник КНТЕУ. – 2002 - № 3
[1]
Бiлорус О., Скаленко О, Ярова Н. Можливостi та шляхи iнтеграцiї України у свiтовий ринок iнтелектуальних продуктiв // Економiчний Часопис-XXI. – 2002. - №1. – С. 9
[2]
Информационная теория социальных систем. - К., Украинская Академия информатики., 1993. – С. 23
[3]
Кастельс Мануель. Информационная епоха: экономика, общество и культура / Пер. С англ., под науч. ред. О. И. Шкаратана. – М., 2000. – С. 4.
[4]
Макаренко С. А. Інформацiйне суспiльство, полiтика, право в програмнiй дiяльностi ЮНЕСКО, К: Науково-видавничий центр “Наша культура i наука” – 2002. – С. 48
[5]
Роль и главная сфера деятельности Межправительственного совета программы «Информация для всех». - Париж: Штаб-квартира ЮНЕСКО, 2004. – С. 3
[6]
Программа ЮНЕСКО "Информация для всех" Разработана в 2000 г., представлена на 67-й Генеральной Конференция ИФЛА (17-24 августа 2001, Бостон, США)
[7]
Доклад Генерального директора о проекте стратегического плана для программы «Информация для всех» (ПИДВ), пересмотренном Межправительственным советом ПИДВ. - Париж: Штаб-квартира ЮНЕСКО, 2006. – С. 8
[8]
Белл Д. Социальные рамки информационного общества // Новая технократическая волна на Западе / Под ред. П. С. Гуревича. – М.: Прогресс, 1986. – С. 330.
[9]
Законодавство України про iнформацiю. - К., Юрiнкомiнтер, 2008. - С. 81-84.
[10]
Знания на службе развития: Отчет о мировом развитии 2007/2008. Включая выборочные показатели мирового развития. - М.: Изд. "Весь мир", Всемирный банк, 2009. – С. 54
[11]
Макаренко С. А. Інформацiйне суспiльство, полiтика, право в програмнiй дiяльностi ЮНЕСКО. - К: Науково-видавничий центр “Наша культура i наука” – 2002. – С. 45
[12]
Макаренко С. А. Інформацiйне суспiльство, полiтика, право в програмнiй дiяльностi ЮНЕСКО. - К: Науково-видавничий центр “Наша культура i наука” – 2002. – С. 51
| 
