Антимонопольна політика суть та завдання український та зарубіжний досвід

Антимонопольна полiтика суть та завдання український та зарубiжний досвiд “ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ” КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ: Антимонопольна полiтика: суть та завдання, український та зарубiжний досвiд Виконав студент групи Е-21 Гузь Микола Острог 2002 Змiст Вступ Роздiл І. 1. 2. Умови й особливостi виникнення монополiй………………………. 7 1. 3. Суть та значення антимонопольної полiтики ………………………11 Роздiл ІІ 2. 1. Шляхи формування антимонопольної полiтики в Українi………….. 13 2. 2. Антимонопольний комiтет України…………………………………... 18 Застосування iноземного досвiду у формуваннi антимонопольної полiтики України ……………………………………………………………28 Висновок ……………………………………………………………………. 30 Лiтература ………………………………………………………………….. 33 Вступ Актуальнiсть антимонопольного законодавства сьогоднi є безперечним, оскiльки про порушення його постiйно проводяться справи, деякi з яких набувають неабиякого розмаху. Дiяльнiсть органiв, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що данi порушення надають шкоди суспiльству у величезних розмiрах. законними. Метою роботи є дослiдження iснуючого антимонопольного законодавства в Українi та iноземних державах. - розкрити суть монополiй, причини та особливостi їх виникнення; - дослiдити негативний вплив монополiй та необхiднiсть проведення антимонопольної полiтики; - аналiз антимонопольного законодавства України та деяких iнших країн; висвiтлити деякi елементи iноземного законодавства, якi Україна може використати для покращення дiяльностi у сферi недобросовiсної конкуренцiї та зловживання монопольним становищем. Предметом даного дослiдження є антимонопольне законодавство України та iнших країн. Об’єктом дослiдження є монополiї, як один з типiв будови ринку. Методи, якi застосовуються для проведення даної роботи є: дедуктивний, аналiтичний i монографiчний. Роздiл І. Теоретичнi засади антимонопольної полiтики 1. 1. Монополiї та їх види Монополiєю в економiчнiй теорiї називають такий тип будови ринку, в якому iснує один i тiльки один продавець певного товару. Будучи єдиним постачальником, пiдприємство монополiст (його також називають монополiєю) стикається iз сукупним попитом всiх потенцiйних покупцiв товару в межах даного (нацiонального чи мiсцевого) ринку, i в цьому значеннi воно тотожне галузi [8, С. 74]. В “Оксфордському словнику для дiлового свiту” зазначено, що монополiя ¾ це “володiння торгiвлею товарами чи послугами, або контроль над нею, який здiйснює продавець чи продуцент”. У перекладi з грецької “монополiя” ¾ “один продаж”. Монополiї бувають рiзнi. Економiчнi, полiтичнi i технологiчнi. Глобальнi i локальнi. Державнi i приватнi. Абсолютнi i вiдноснi. Природнi та штучнi. Внутрiшнi та зовнiшнi. Нацiональнi та мiжнароднi. Монополiї влади, управлiння та власностi. Але всi їх можна звести до трьох основних: природної, адмiнiстративної та економiчної. Природна монополiя ¾ це такий ринок, на якому одна фiрма спроможна обслуговувати цей ринок краще i дешевше нiж будь-яка сукупнiсть двох чи бiльшої кiлькостi фiрм [1,С. 15]. ¾ монополiя, за якої мiнiмально ефективний масштаб виробництва бiльший чи дорiвнює загальному попиту, як наприклад, у розподiлi електроенергiї. Бiльше того, монополiї можуть iснувати в результатi наявностi бар’єру до вступу на ринок, урядових привiлеїв чи обмеженої iнформацiї. Природнi монополiї вважаються найпристосованiшими до служби суспiльству за допомогою регулювання, оподаткування чи нацiоналiзацiї”[1,С. 18]. телефоннi послуги, зв’язок, трубопровiдний транспорт i т. д. Заборона або розукрупнення таких монополiй є справою економiчно недоцiльною. Адмiнiстративна монополiя виникає внаслiдок дiї державних органiв. З одного боку, це надання однiй або кiльком фiрмам виключного права на виконання певного роду дiяльностi. Так, англiйськiй Ост-iндiйськiй та голландськiй Вест-Індiйськiй компанiям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгiвлю з Індiєю. З iншого боку, це органiзацiйнi структури для державних пiдприємств, коли вони пiдпорядковуються рiзним пiдприємствам, асоцiацiям. В цьому випадку, як правило, групуються пiдприємства однiєї галузi. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб’єкт i мiж ними немає конкуренцiї. Так, економiка колишнього СРСР була однiєю з найбiльш монополiзованих у свiтi. Провiдну роль вiдiгравала саме адмiнiстративна монополiя, де основна влада знаходилась в руках всесильних мiнiстерств i вiдомств. Таким чином, адмiнiстративна монополiя, що виникає в неринковому середовищi має набагато бiльше монопольної влади, анiж економiчна. Економiчна монополiя є найпоширенiшою. Саме її при розглядi проблем монополiзму найбiльше торкаються в економiчнiй лiтературi. Її поява зумовлена економiчними причинами, вона настає на базi закономiрностей господарського розвитку. Сучасна економiчна теорiя розрiзняє декiлька видiв монополiстичних станiв: проста або повна (чиста) монополiя, олiгополiя, монопсонiя, олiгопсонiя. Повна або чиста монополiя означає ситуацiю коли iснує єдиний виробник або продавець якогось виду продукцiї. Це означає, що виняткове право на володiння й розпорядження певним матерiальним чи нематерiальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополiї галузь складається з однiєї фiрми, тобто поняття “фiрма” та “галузь” спiвпадають. На перший погляд така ситуацiя малоймовiрна i, дiйсно, в масштабах країни зустрiчається дуже рiдко. Проте, якщо вибрати менший масштаб, наприклад, маленьке мiстечко, то ситуацiя, де спостерiгається чиста монополiя, буде досить типовою. Слово “монополiя” має грецьке походження й означає одну покупку. Монополiя - це ринок, на якому дiє один покупець. Якщо покупцiв кiлька, то вiдповiдний ринок має назву “Олiгополiя”. За наявностi лише одного або декiлькох покупцiв деякi з них можуть користуватись монополiстичною владою, яка означає спроможнiсть покупця впливати на цiну товару. Вона дає можливiсть покупцевi придбати товар за цiною, нижчою вiд тiєї, яка б переважала на ринку з конкуренцiєю [5, С. 322]. Олiгополiя - це ринок, який визначається невеликою кiлькiстю фiрм, що беруть у ньому участь. Кожна фiрма олiгополiстичного ринку є незалежною у встановленнi й обсягiв виробництва. Вiд монополiї олiгополiя вiдрiзняється тим, що кожна фiрма олiгополiстичного ринку стурбована дiями конкурентiв. Монополiсту ж нiчого остерiгатись, адже у нього немає конкурентiв. Економiчна наука розглядає кiлька видiв олiгополiй. Якщо частки фiрм на ринку рiзнi, то така олiгополiя ¾ “асиметрична”. Часто об’єктом аналiзу є так звана “дуополiя”, тобто ринкова ситуацiя, у якiй iснують два продавцi. Дуополiя розглядається як спрощена форма олiгополiї. ¾ це “форма дуополiї, за якої виробники укладають мiж собою таємнi змови щодо фiксацiї цiн, формулюючи таким чином фактичну монополiю, i проводять переговори щодо подiлу прибуткiв” [1,С. 21]. Ринок iз лише одним продавцем i одним покупцем називають двосторонньою монополiєю. В цьому разi важко передбачити якими будуть цiна та кiлькiсть. Двостороння монополiя зустрiчається рiдко. Частiше зустрiчаються ринки на яких декiлькох виробникiв мають певну монопольну владу i продають товар декiльком покупцям, що користуються деякою монопсолiчною владою. В цьому випадку монопсолiчна влада покупцiв скорочуватиме дiючу монопольну владу продавцiв i навпаки. Проте, загалом, монопсолiчна влада наближуватиме цiну впритул до граничних затрат, а монопольна влада наближуватиме цiну до граничної цiнностi. Є певнi види монополiй, усунення яких лише зашкодить прогресу суспiльства, тому держава не лише не усуває їх , а, навпаки, сприяє їм. Це монополiя на результати винахiдництва, iншу творчу дiяльнiсть, а також на використання товарних знакiв. Тут основну роль вiдiграють такi поняття, як патент, копiрайт, товарний знак. Патент - це монополiя, яка надається вiд iменi уряду i на чiтко встановлених законом пiдставах. Патентна монополiя на винахiд - це монополiя на технiчне рiшення, яке до даного винаходу не було вiдоме суспiльству. Патент надає виняткове право його власнику виготовляти, використовувати i продавати об’єкт, у якому втiлено винахiд, протягом певного перiоду. Копiрайт ¾ це право виготовлення (тиражування) якогось твору. Американський “Правничий словник Блека” пояснює, що копiрайт ¾ це право на лiтературну власнiсть, яке законодавством надається автору певної лiтературної чи мистецької роботи як єдиний i винятковий привiлей на розповсюдження цiєї роботи”. В Українi ця гiлка права називається “Авторське право та сумiжнi права”. Копiрайт ¾ це ще одна з форм монополiї, але вона є неминучою i необхiдною для iснування суспiльства, як здорового органiзму. Суспiльство тому запроваджує копiрайтну монополiю, бо вважає, що шкода вiд неї для економiчної конкуренцiї буде меншою, нiж втрати суспiльства в iнших галузях за вiдсутностi копiрайтної системи [1,С. 103]. Товарний знак ¾ один iз найпоширенiших видiв монополiй. Товарний знак ¾ це плоский чи об’ємний символ для вiдрiзнення товарiв чи послуг одного пiдприємства вiд аналогiчних товарiв чи послуг iншого суб’єкта пiдприємницької дiяльностi у процесi торгiвлi. Конкретний товарний знак - це монополiя конкретного суб’єкта пiдприємницької дiяльностi. У будь-якiй сферi мiж iнтересами конкретних осiб i загальносуспiльними iнтересами є суперечностi. Чужий товарний знак завжди комусь заважатиме, i його намагатимуться чи пiдробити (виконати контрафакцiю), чи розмити його розрiзнювальнi властивостi. Чужа монополiя обмежує чиюсь економiчну свободу, але така монополiя є необхiдною iз загальносуспiльної точки зору. 1. 2 Умови й особливостi виникнення монополiй. До завоювання пiдприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основнi шляхи. Перший з них полягає в концентрацiї виробництва, тобто зосередженнi засобiв виробництва, працiвникiв та обсягiв виробництва на великих пiдприємствах. Існує також iнший шлях, внаслiдок якого монополiї виникають набагато швидше, нiж внаслiдок концентрацiї. Мається на увазi централiзацiя виробництва i капiталу, тобто добровiльне об’єднання компанiй, або поглинання фiрмами-переможцями банкрутiв. Централiзацiя капiталу - це збiльшення розмiрiв капiталу внаслiдок об’єднання або зменшення самостiйних капiталiв. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акцiонернi компанiї. Прихильники першої точки зору щодо причин виникнення та подальшого розвитку монополiстичних тенденцiй звинувачують державу, яка, з одного боку, сама органiзовує монополiї (адмiнiстративнi) i провокує до цього пiдприємцiв, а з другого ¾ своєю бездiяльнiстю дозволяє їм створити й використовувати монопольне становище. Монополiзм тут розумiється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес. Бiльш реалiстичною виглядає iнша точка зору, за якою монополiстичнi утворення є закономiрними, а монопольна влада є логiчним завершенням ринкової стратегiї пiдприємства. Монополiї можуть iснувати в такому ринковому середовищi, в якому iснують якiсь перепони для вступу на ринок нових суб’єктiв господарювання. Якщо з’являється якийсь монопольний ринок (наприклад, хтось починає виробляти якийсь вид товару, що користується пiдвищеним попитом), то, як правило, iншi пiдприємства починають виробляти такий само товар i монополiя автоматично зникає. Вiдсутнiсть досконалих замiнникiв. Пiдприємство-монополiст може випускати однорiдну продукцiю, але в будь-якому випадку ця продукцiя не повинна мати досконалих замiнникiв; Вiдсутнiсть вiльного входу на ринок (в галузь). Монополiя може iснувати лише тому, що вхiд на ринок є для iнших пiдприємств невигiдним чи неможливим. Якщо iншим фiрмам вдалось увiйти в галузь, монополiя, вiдповiдно, зникне. Тому наявнiсть вхiдних бар’єрiв є обов’язковою умовою виникнення та iснування монополiй. Вхiднi бар’єри є рiзноманiтнi, серед них: - наявнiсть у пiдприємств-монополiстiв патентiв на продукцiю чи застосовувану при її виробництвi технологiю; - контроль монополiстом джерел необхiдної сировини чи iнших спецiальних товарiв; - наявнiсть значної економiї на масштабi, що допускає на ринку лише одного постачальника, що отримує позитивний прибуток; - високi транспортнi витрати, що обумовлюють формування iзольованих мiсцевих ринкiв, так, що єдина в технологiчному планi галузь може являти собою велику кiлькiсть локальних монополiстiв. Чиста монополiя виникає, звичайно, там, де вiдсутнi реальнi альтернативи, немає близьких замiнникiв (субститутiв), товар, що випускається, є в деякiй мiрi унiкальним. Це в повнiй мiрi можна вiднести до природних монополiй, типовим прикладом яких є комунальнi служби. В цих умовах монополiст володiє реальною владою з точки зору реалiзацiї продукту, в деякiй мiрi контролює цiну i може впливати на неї змiнюючи кiлькiсть товару. Поряд iз чистою монополiєю в антимонопольнiй теорiї розрiзняють таке поняття, як домiнуюча фiрма. Домiнуюча фiрма – фiрма, яка має частину вiдповiдного ринку, що значно перевищує частину її найближчого конкурента. У конкурентнiй практицi країн свiту домiнуючою фiрмою вважається така, що контролює не менше 40% конкретного ринку. Не виключена ситуацiя, за якої домiнуюча фiрма у минулому була монополiстом, але на ринок стали проникати конкуренти, що почали завойовувати певнi частини ринку, який ранiше повнiстю належав монополiсту[1,С. 19]. частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Рiшенням АМКУ може визначати монопольним становище пiдприємця, частина якого на ринку вiдповiдного товару менша, нiж 35%. Домiнуюча фiрма може досягти становища чистого монополiста, так само як i фiрма олiгополiст може досягти становища домiнуючої фiрми за допомогою деяких методiв анти конкурентної полiтики та недобросовiсної конкуренцiї, серед них: - “бiйцiвська марка” - це марка вже iснуючого чи схожого за природою товару. На цей товар призначається дуже низька цiна (iнколи нижче собiвартостi). Вiдповiдний товар постачається на певну територiю в певний час. Його завдання полягає в придушеннi конкуренцiї з боку iнших фiрм. Як правило вони за розмiром поступаються компанiї, що поставляє на ринок товар “бiйцiвської марки”; - “грабiжницьке цiноутворення”. Таку полiтику застосовує домiнуюча компанiя. Вона означає встановлення дуже низьких цiн, часто нижчих, нiж затрати на виробництво, на продукцiю домiнуючої компанiї для того, щоб витiснити конкурента з ринку. Досягнувши поставленої мети, та одночасно вiдлякавши вiд вступу в галузь iнших конкурентiв, домiнуюча фiрма знову пiднiмає цiни, одержує великi прибутки та компенсує попереднi витрати. “Оксфордський словник для дiлового свiту” пояснює, що грабiжницьке цiноутворення ¾ це “… цiноутворення на товар i послуги на такому низькому рiвнi, що iншi фiрми не можуть конкурувати i змушенi покинути ринок”. - “нецiновий грабiж” ¾ форма конкурентної боротьби, яка передбачає пiдвищення витрат конкурентiв, в результатi чого погiршується їх економiчне становище. Для завдання конкурентам збиткiв використовуються державнi органи. Наприклад, конкурента змушують нести значнi витрати матерiальних та iнтелектуальних ресурсiв на ведення судових та адмiнiстративних справ. Диспережмент - це заява про товари i послуги конкурента, яка не вiдповiдає дiйсностi, чи є оманливою i здiйснює тиск на споживачiв iз метою дискредитацiї товарiв та послуг певного виробника. Судова практика знає i випадки “вiдкритого прямого диспережменту”, коли пiдприємцi надсилали листи споживачам рекомендуючи їм не купувати товари i послуги конкурентiв. Дилюцiя має мiсце тодi, коли певний пiдприємець без дозволу використовує товарний знак i/або фiрмове найменування iншого пiдприємця, причому щодо конкурентних товарiв та послуг. Це є використання товарного знака з метою, яка шкодить iмiджу чи розмиває вiдмiнностi згаданого знака. Поширеним шляхом досягнення монопольного становища є змова мiж кiлькома великими фiрмами. Змова ¾ письмова чи усна угода мiж конкурентами, яка спрямована на отримання вищих прибуткiв за допомогою встановлення (фiксування) цiн та обмежень щодо випуску та реалiзацiї продукцiї. лабораторiї, отримувати новi науковi результати, впроваджувати новiтню технiку i технологiю, здiйснювати переквалiфiкацiю працiвникiв, а також, пристосуватися до розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економiцi. Проте нiхто не заперечує, що недолiкiв у монополiй значно бiльше, i перший ¾ практика встановлення монопольних цiн. Такi цiни створюють додатковi прибутки монополiстам, а покупцi змушенi купувати товари за цiнами вищими, нiж за умов конкурентного ринку. Це зростання цiн спостерiгається головним чином на внутрiшньому ринку, i складається ситуацiя, коли цiни на внутрiшньому ринку вищi нiж на зовнiшньому. Для закрiплення такого становища створюється, хоч i не великий, проте штучний дефiцит на товари чи послуги. Існує i така точка зору, що монополiя веде до гальмування науково-технiчного прогресу. Послабивши конкуренцiю, монополiя створює тенденцiю до стримування запровадження технологiчних новинок, уповiльнення нововведень. Монопольне становище i тi вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постiйного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективностi. Монополiя, як економiчне явище, має результатами своєї дiяльностi певнi наслiдки. І негативнi, нажаль, набагато переважають позитивнi. Одним iз найголовнiших таких наслiдкiв є придушення конкуренцiї, без якої неможливе нормальне iснування ринку. Щоб запобiгти деяким iз цих негативних наслiдкiв, держава була змушена проводити антимонопольну полiтику, до складу якої входить видання актiв, законiв, обмеження сфери впливу монополiстичних об’єднань i, звiсно, застосування рiзних санкцiй до порушникiв ¾ вiд економiчних (штрафи) до кримiнальних (тюремнi ув’язнення). Антимонопольна полiтика ¾ сукупнiсть заходiв держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однiєї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з iншої сторони створення нових монополiй та монополiстичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її дiяльностi щодо проведення антимонопольної полiтики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало дiяльнiсть вже iснуючих монополiй, а також прийняття законiв, якi б не допускали анти конкурентних дiй, а також передбачали вiдповiдальнiсть за недобросовiсну конкуренцiю. Ще однiєю функцiєю держави в цьому напрямку є створення органу або органiв, якi б слiдкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозицiї щодо змiн законодавства даного напрямку. 2. Характеристика антимонопольної полiтики в Українi. 2. 1. Шляхи формування антимонопольної полiтики в Українi. Щоб розкрити це питання потрiбно розглянути такi двi складовi, як формування Антимонопольного законодавства, та контроль антимонопольного комiтету за його дотриманням. Система антимонопольного законодавства України включає Закони України “Про обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi”, “Про Антимонопольний комiтет України”, “Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї”, постанову КМУ вiд 11 листопада 1994 р. №765 «Про запровадження механiзму запобiгання монополiзацiї товарних ринкiв» у редакцiї постанови КМУ вiд 26 травня 1997 р. №499, Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженi розпорядженням Антимонопольного комiтету України вiд 19 квiтня 1994 р. №5 у редакцiї розпорядження Антимонопольного комiтету України вiд 29 червня 1998 р. №169-р, Положення про контроль за економiчною концентрацiєю, затвердженого розпорядженням АМК України вiд 25 травня 1998 р. №134-р та ряд iнших. Отже, Закон України «Про обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї у пiдприємницької дiяльностi», стосується, в першу чергу, не боротьби з монополiзмом та недобросовiсною конкуренцiєю (їм вiдведено лише 7 статей), а створення Антимонопольного комiтету України (АМКУ). Йому вiдведено статей з 8-ї по 25-ту. Щодо доцiльностi iснування такого органу, то економiчна концентрацiя не може вiдбуватись без вiдповiдної юридичної iнфраструктури. Аналогiчнi АМКУ органи є i в iнших державах. У США – Федеральна торговельна комiсiя та Антитрестовський пiдроздiл Мiнiстерства юстицiї. У Великобританiї функцiї аналогiчнi АМКУ, виконує Вiдомство з добросовiсної торгiвлi, Комiсiя контролю за злиттям, Мiнiстерство торгiвлi i промисловостi. монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi». Як i ранiше межа мiж патентною монополiєю на винаходи, кориснi моделi, промисловi зразки й антимонопольним законодавством залишається розмитою. Нинi названий пункт звучить так: «Закон не поширюється на вiдносини, що випливають iз прав на об’єкти iнтелектуальної власностi, за винятком випадкiв передбачених цим законом». Але закон не мiстить випадкiв, якi б висвiтлювали спiввiдношення патентної монополiї й економiчної конкуренцiї. визначається: - неправомiрне використання фiрмового найменування, знака для товарiв та послуг або будь-якого маркування товару, а також неправомiрне копiювання форм, упаковки, зовнiшнього оформлення, iмiтацiя, копiювання, пряме вiдтворення товару iншого пiдприємця, самовiльне використання його iменi; - умисне поширення неправдивих або неточних вiдомостей, якi можуть завдати шкоди дiловiй репутацiї або майновим iнтересам iншого пiдприємця; - отримання, використання, розголошення комерцiйної таємницi, а також конфiденцiйної iнформацiї з метою завдання шкоди дiловiй репутацiї чи майну пiдприємця». монопольного становища, а також положення щодо вiдповiдальностi за порушення норм антимонопольного законодавства. Зокрема вiн дозволяє органам Антимонопольного комiтету давати свою згоду на узгодженi дiї пiдприємцiв у разi, якщо це сприятиме полiпшенню i рацiоналiзацiї виробництва, експорту чи iмпорту товарiв, застосуванню унiфiкованих технiчних умов чи стандартiв на товари. За оцiнками експертiв, цей перелiк занадто загальний i дозволяє практично будь-яку економiчну концентрацiю. Окрiм того, закон надає право КМУ своїм рiшенням дозволяти узгодженi дiї чи концентрацiю, якi заборонив АМКУ, якщо позитивний ефект таких дiй чи концентрацiї переважає негативнi наслiдки обмеження конкуренцiї. У такому разi рiшення уряду має вищу юридичну силу, нiж рiшення АМКУ. Ця норма однак суперечить законовi про АМКУ, який закрiплює за цим комiтетом спецiальний статус, пiдконтрольнiсть його лише Президентовi, а пiдзвiтнiсть – ВРУ. Порiвняно з попереднiм Законом – “Про обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi”, запропоновано бiльш гнучкi механiзми реагування держави на недобросовiсну конкуренцiю. Головне, що новий закон захищатиме дрiбних та середнiх пiдприємцiв вiд великих, i всiх разом узятих – вiд держави. Згiдно iз законом антиконкурентними дiями державних мужiв визначаються тi, що спрямованi на будь-якi, не передбаченi законом обмеження, дискримiнацiю, заборону, примус, безпiдставне надання пiльг та переваг iншому пiдприємству. Вiдтепер не вважається концентрацiєю i не потребує звернення до АМК придбання акцiй страхових компанiй за умови їх наступного перепродажу протягом року. Крiм того, не потребують звернення до АМК узгодженi дiї мiж пiдприємцями малого та середнього бiзнесу, вже пов’язаними мiж собою вiдносинами контролю. Якщо антиконкурентнi узгодженi дiї буде доведено застосовуватимуться дещо новi види покарання. Якщо це пiдприємство – йому загрожує штраф, примусовий подiл або ж воно муситиме вiдшкодувати своєму добросовiсному конкурентовi завданi збитки. Штрафи, загалом, збiльшилися. Примiром, за зловживання монопольним становищем чи за невиконання рiшення АМК – з 5% до 10% обороту пiдприємства. Проте враховуючи, що за законом пiдприємство-порушник не вiддаватиме державi весь незаконно отриманий прибуток, як це вiдбувалося ранiше, то втрати такого пiдприємства будуть навiть меншими. Цiкавим є також положення, за якого навiть вiдвертий монополiст може залишити все як є. Подавши спецiальну заяву i доповiвши, що його дiї хоч i є антиконкурентними, але сприяють, скажiмо, вдосконаленню виробництва, придбанню чи реалiзацiї товару, оптимiзацiї iмпорту чи експорту товарiв, розвитку малого пiдприємництва, то АМК як виняток може видати дозвiл на дiяльнiсть. Але все ж, за словами спецiалiстiв, для нашої країни питання антимонопольної полiтики є надто новим та незвичним. Разом з тим, специфiка економiки України полягає в тому, що ще в перiод її входження в народногосподарську систему СРСР вона вiдзначалась одним iз найвищих рiвнiв концентрацiї та централiзацiї виробництва, його монополiзацiї. Сьогоднi надмiрний рiвень монополiзацiї не тiльки зберiгся, але у деякiй мiрi навiть збiльшився, оскiльки держава протягом останнiх рокiв, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механiзм його обмеження шляхом створення умов i пiдтримки конкуренцiї. Про масштаби монополiзму в Українi поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Данi звiтностi АМК протягом останнiх рокiв у сферах дiяльностi природних монополiй зберiгається стiйка тенденцiя до зловживання монопольним становищем. Домiнуючим видом у структурi зловживань є встановлення дискримiнацiйних цiн, що порушує права окремих споживачiв, та встановлення монопольних цiн, що призводить чи може призвести до порушення прав споживачiв. Такi компанiї нерiдко включають у цiни (тарифи) на свою продукцiю витрати, що не пов’язанi з випуском даної продукцiї, або ж стягують зi своїх споживачiв плату за фактично ненаданi послуги. Найбiльш прогресуючими у цьому планi є ринки комунальних послуг, де протягом лише 1999 р. АМКУ було виявлено та припинено 145 випадкiв порушення антимонопольного законодавства, завдяки чому споживачам було повернуто бл. 15 млн. грн. Збиткiв [6,С. 32]. АМКУ в межах наданої йому компетенцiї має право: - визначати межi товарного ринку, а також монопольне становище пiдприємств на ньому; - давати пiдприємствам обов’язковi для виконання розпорядження про припинення порушень антимонопольного законодавства та про вiдновлення початкового становища, про примусовий подiл монопольних утворень, припинення неправомiрних угод мiж пiдприємствами; актiв, про припинення порушень та розiрвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству, забороняти або дозволяти створення монопольних утворень центральними та мiсцевими органами державної виконавчої влади, органами мiсцевого та регiонального самоврядування, а також господарюючими суб’єктами; законодавства; - накладати штрафи у випадках передбачених чинним законодавством; - розробляти i затверджувати з питань, що належать до їх компетенцiї, нормативнi акти, обов’язковi для виконання органами державної виконавчої влади, органами мiсцевого та регiонального самоврядування, пiдприємствами. 2. 2 Антимонопольний комiтет України. Згiдно iз Законом України “Про Антимонопольний комiтет України” завданнями комiтету є: - здiйснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; законодавства в межах своїх повноважень; - сприяння розвитку добросовiсної конкуренцiї у всiх сферах економiки. Комiтет контролює дотримання антимонопольного законодавства суб’єктами господарювання, органами державної влади, мiсцевого самоврядування, адмiнiстративно-господарського контролю та управлiння, зокрема, при створеннi, реорганiзацiї, лiквiдацiї господарюючих суб’єктiв та в усiх iнших випадках економiчної концентрацiї. Адже значно легше попередити появу нового монопольного утворення на ринку, нiж у подальшому боротись з його зловживаннями [10]. Органи комiтету розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства та за результатами розгляду приймають обов’язковi для виконання рiшення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про вiдновлення початкового стану, про примусовий подiл монопольних утворень, припинення анти конкурентних узгоджених дiй суб’єктiв господарювання, накладають штраф у випадках, передбачених законодавством, у разi необхiдностi звертаються до мiсцевого чи господарського суду з позовами (заявами), надсилають правоохоронним органам матерiали про порушення антимонопольного законодавства, що мiстять ознаки злочину. Вони надають рекомендацiї щодо заходiв, спрямованих на запобiганню порушень антимонопольного законодавства, розвиток пiдприємництва й конкуренцiї. Комiтет бере участь в укладаннi мiждержавних угод, розробцi i реалiзацiї мiжнародних проектiв та програм, а також спiвпрацює з державними органами i неурядовими органiзацiями iноземних держав та мiжнародними органiзацiями з питань, що належать до його компетенцiї. З метою сприяння розвитку конкуренцiї органи Комiтету також здiйснюють контроль: i доцiльним, а також запобiгати монополiзацiї ринкiв внаслiдок набуття контролю над об’єктами приватизацiї; - за регулюванням цiн на продукцiю монопольних утворень мiнiстерствами, вiдомствами, держадмiнiстрацiями; - за дотриманням антимонопольних вимог при прийняттi рiшень органами державної влади, мiсцевого самоврядування, адмiнiстративно-господарського управлiння та контролю, щоб не допустити прийняття анти конкурентних рiшень. Органи комiтету також беруть участь у процесах демонополiзацiї економiки галузi та регiонiв. У межах своїх повноважень органи Комiтету здiйснюють контроль за дiяльнiстю суб’єктiв господарювання усiх форм власностi, органiв державної влади, мiсцевого самоврядування, адмiнiстративно-господарського управлiння та контролю в усiх галузях економiки України. Компетенцiя Комiтету поширюється i на дiяльнiсть iноземних суб’єктiв господарювання, якщо вона має мiсце на територiї України. У практицi комiтету були справи, в яких позивач i вiдповiдач були iноземними фiрмами, що дiють на українському ринку. В цьому планi необхiдно розглянути деякi результати дiяльностi комiтету. Майже третина порушень, якi припинив АМК, стосується дискримiнацiї пiдприємств держорганами. Кiлькiсть неправомiрних дiй влади зростає. АМК вирiшує спори не лише мiж великими монополiстами. Серед 1074 справ розглянутих за сiчень – вересень 2000 р., лише 41. 9% пов’язано з припиненням зловживання монопольним становищем компанiями, анти конкурентних узгоджених дiй – всього 2. 8%, недобросовiсної конкуренцiї – 5. 3%[12]. Як, ось, наприклад. Типова справа зi зловживанням монопольним становищем. ТОВ “Автопорт “Пiвденний”, що приймає та розмiщує автотранспорт у зонi митного контролю, в 5 разiв пiдвищило цiну на послугу “в’їзд у зону митного контролю”. Щоправда, небезпiдставно: у розрахунок цiни на цю послугу було включено вартiсть додаткових послуг (вiдпочинок у номерi мотелю, стоянка автомобiля в зонi митного контролю, снiданок для водiя), хоча бiльшiсть водiїв, якi перебували в автопорту менше доби, цих послуг не потребували. До того ж “Автопорт “Пiвденний” за однакову послугу з рiзних споживачiв стягував рiзну плату. ТОВ “Богдан”, яке надає подiбнi послуги, стягувало плату за добу в цiлому, навiть, якщо автомобiль перебував на територiї автопорту кiлька годин. А цiни на послуги були встановленi в доларовому еквiвалентi. Днiпропетровське та Львiвське вiддiлення АМК квалiфiкували дiї ТОВ “Автопорт “Пiвденний” як “зловживання монопольним становищем у виглядi нав’язування товару не потрiбного контрагенту; встановлення дискримiнацiйних цiн на свої товари”. На порушникiв накладено штраф у розмiрi 50673 грн.[12]. Широкого розголосу набув також розгляд справ про неправомiрне використання знаку для товарiв i послуг “АСПІРІН”, власник якого – нiмецька фiрма “Байер АГ”, отримала правову охорону згаданого вище знаку у бiльшостi країн свiту. “Концерн Стiрол” (мiсто Горлiвка) неправомiрно використовував знак “АСПІРІН”. Питання про право власностi на знаки “АСПІРІН” i “ASPIRIN” було вирiшено в судовому порядку. Вищий господарський суд України визнав право власностi на згаданi вище знаки для товарiв i послуг, зокрема надання правової охорони за фiрмою “БАЙЕР АГ”. Висновки незалежного експерта-патентного повiреного України, свiдчать, що використання знаку “АСПІРИН”, що використовує i реалiзує “Концерн Стiрол”, може призвести до змiшування зi знаками лiкiв фiрми “БАЙЕР АГ”, але вони не вiдповiдають її якостi i стандартам. Тому дiї “Концерну Стiрол” квалiфiкованi державним уповноваженим Комiтету по ч. 1 ст. 4 Закону України “Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї” як неправомiрне використання, без дозволу уповноваженої на те особи знаку для товарiв та послуг. У пiдсумку на “Концерн Стiрол” накладено штраф у розмiрi 6 тис. Грн. з неправомiрним збиранням, використанням i розголошенням комерцiйної таємницi, iз пiдбуренням до бойкоту. А також 180 порушень у виглядi ненадання, 71- несвоєчасного надання та 7 порушень у виглядi свiдомого надання недостовiрної iнформацiї. Подiбною до справи з незаконним використанням назви “АСПІРІН” є справа з використанням назви “Боржомi”. Майже 30 українських пiдприємств маркували свою продукцiю етикеткою “Боржомi”, яка була штучно мiнералiзована i не мала нiчого спiльного з загальновiдомою лiкувально-мiнеральною водою грузинського походження з назвою “Боржомi”, стверджує АМК. Внаслiдок перевiрки ринку мiнеральної води в нашiй країнi вдалося запобiгти реалiзацiї пiдробленої мiнеральної води “Боржомi” в обсязi 1 млн. декалiтрiв на рiк. Першу тривогу забили тринадцять грузинських пiдприємцiв, що мають приоритетне право на використання назви мiсця походження товару (“Боржомi”) при виробництвi та реалiзацiї мiнеральної води з Боржомських джерел. Вони й звернулися до Державної антимонопольної служби Грузiї, що по своїх каналах зв’язалась з нашим комiтетом. Протягом тiльки минулого року було розглянуто 24 справи про недобросовiсну конкуренцiю у видi неправомiрного використання чужого знаку – у даному випадку назви мiсця походження товару – i припинено 31 порушення. репутацiї пiдприємцiв. Було розглянуто ще два аналогiчних звернення: ОАО “Мiнеральнi води Кабардiно-Балкарiї” (Грузiя) i ЗАТ “Миргородський завод мiнеральних вод” (Полтавська область) щодо неправомiрного використання знакiв “Нарзан” та “Миргородська” при виробництвi та реалiзацiї штучних мiнеральних вод. Найпоширенiшим видом порушень розкритих АМКУ є порушення у сферi природних монополiй. Так Львiвське мiське комунальне пiдприємство “Львiвтеплоенерго” у 2000 р. отримало незаконних прибуткiв бiльш нiж на мiльйон гривень. Такого висновку дiйшли працiвники Львiвського вiддiлення АМКУ в процесi розгляду справи про порушення антимонопольного законодавства вищезгаданим пiдприємством. АМКУ звернувся з листом на адресу голови львiвської облдержадмiнiстрацiї Михайла Гладiя, у якому стверджувалося, що “Львiвтеплоенерго” за 1999 р. використало газу на 55 млн. кубометрiв менше вiд планових показникiв. Загальна вартiсть вiдпущеного тепла для всiх категорiй споживачiв становить 81 571 тис. грн. Водночас “Львiвтеплоенерго” виставило до оплати за послуги рахунки на суму 82 606. 2 тис. грн. АМКУ вважає, що споживачам, якi зазнали збиткiв, має бути проведено перерахунок за послуги централiзованого теплопостачання. Щось подiбне вiдбувається в Івано-Франкiвську. Мiсцеве теплокомуненерго повертає мешканцям понад мiльйон грн., зараховуючи заборгованi грошi як поточнi платежi [11]. Недавно Київенерго розiслало типовий договiр, в якому була повнiстю вiдсутня вiдповiдальнiсть Київенерго i пiдвищена вiдповiдальнiсть споживачiв. Обленерго часто висувало такi технiчнi вимоги, виконати якi просто неможливо. Вони постiйно вимагали створити якусь додаткову iнфраструктуру, видiлити автомобiль, дати квартиру певним своїм працiвникам i так далi. Багато справ було порушено проти залiзниць. Їх у нас шiсть. Кожна веде себе вкрай агресивно, а з усiх видiляється Львiвська, яка принципово не хоче дотримуватись норм антимонопольного законодавства. 2. 3 Антимонопольне законодавство зарубiжних країн. Формування антимонопольної полiтики держав свiту почалося з того, що навколо них формувалась негативна громадська думка, яка вимагала захисту споживачiв вiд свавiлля монополiстiв, обмеження дiяльностi останнiх. Такi спроби населення набули розмаху к США, Канадi та Австралiї, де процеси монополiзацiї проходили найшвидше. Саме тому в цих, а потiм в iнших країнах були прийнятi законодавчi акти, якi поставили певнi перешкоди монополiстичному захопленню ринкiв. конкуренцiї. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. Дiє i дотепер. Саме вiн, вважається, заклав основи свiтової антимонопольної полiтики. Цим самим законом забороняються трести i картелi. Щоб обiйти його монополiї створювались як холдинговi компанiї, здiйснювали повне злиття корпорацiй, за якої лiквiдовувалась правова i виробнича самостiйнiсть компанiй, що поглинались, а картельнi угоди замiнювались негласними угодами, або так званим лiдерством у цiнах. Порушення “Акту Шермана каралося, як кримiнальний злочин. Індивiдуальнi порушники карались штрафом до 250 тис. дол. i тюремним ув’язненням до 3-х рокiв за кожне порушення. Корпорацiї могли бути оштрафованi на 1 млн. дол. За кожне порушення. торгiвельну комiсiю” (1914), що був прийнятий, щоб привести в дiю попереднi антитрестовськi закони i наглядати за їх виконанням. Протягом 20-х рокiв антитрестiвська дiяльнiсть дещо послабилася, проте з початком депресiї 30-х суспiльство перестало хвилювати питання пiдвищення цiн. Вiд пiдприємцiв, особливо дрiбних, почали надходити до законодавчих органiв вимоги стримувати цiни вiд падiння, а не пiдвищення. Проте пiзнiше процес державного регулювання монополiй продовжився i прийнятий “Закон Селлера-Кефовера” (1950) доповнив попереднi положення про недопущення злиття фiрм шляхом придбання активiв. Особливiстю антимонопольного законодавства США є те, що закони прийнятi близько столiття тому, залишаються основою даного законодавства й дотепер. В європейських країнах а також у Японiї антимонопольний процес вiдбувався пiзнiше, нiж в США. Це пояснюється тим, що протягом багатьох рокiв у цих державах не iснувало певної думки про законнiсть монополiстичних об’єднань. Так першi закони проти монополiй в Європi були прийнятi лише в 30-х роках XX ст. (Бельгiя i Голландiя – 1935 р., Данiя – 1937 р., Великобританiя – 1948 р., ФРН – 1957 р., Францiя – 1963 р.). А у країнах Схiдної Європи такi законодавчi акти взагалi з’явились наприкiнцi 80-х рокiв. зв’язок, страхування тощо. Конкуренцiя та антимонопольна практика регулюються сьогоднi i на мiждержавному рiвнi. Так ст. 85 i 86 Римського договору, що вважається початком ЄС, теж мiстять заборону монополiстичних угод та створення монополiй. Щодо Великобританiї, то її конкурентне законодавство складається з чотирьох законiв, так званих “Актiв парламенту”. Це: - “Акт про добросовiсне пiдприємництво” 1973 р. Акт стосується злиття й монополiзацiї. - “Акт про перепродажнi цiни” 1976 р. Спрямований проти спроб нав’язування мiнiмальних цiн, за якими товари можуть перепродаватися. - “Акт про конкуренцiю” 1980 р. Стосується анти конкурентної практики. Конкурентна полiтика Великобританiї також керується конкурентними правилами Європейського Союзу, що мiстяться у ст. 85 i 86 “Римського договору”, згiдно з яким у 1957 р. було створено “Спiльний ринок”. Але слiд зауважити, що цi правила застосовуються лише тодi, коли наслiдки вiдповiдних угод чи практики впливають на мiждержавну торгiвлю в рамках ЄС. У Британському законодавствi монополiєю вважається така ситуацiя, коли компанiя чи їх група здiйснює на ринку 25%поставок чи закупок. Причому за цим законодавством, монополiя не обов’язково щось негативне. Воно виходить з того , що таке монопольне становище потенцiйно створює можливiсть для дiй, якi суперечать iнтересам суспiльства. права розпочинати тi чи iншi дослiдження. Комiсiя детально вивчає вiдповiднi ринки чи дiї компанiй i приходить до висновку, що саме вiдповiдає суспiльним iнтересам, а що – нi. Згiдно з “Актом про конкуренцiю”, антиконкурентними вважаються такi, якi мають на метi, чи можуть мати своїм наслiдком обмеження, спотворення конкуренцiї, або запобiгання їй. Проте, на одних ринках певнi дiї можуть вважатися такими, що прийнятнi з точки зору конкуренцiї, в той час як на iнших ринках вони є неприйнятнi. Все залежить вiд конкретної ситуацiї. фунтiв стерлiнгiв i за умови, що така компанiя має у Великобританiї 25% вiдповiдного ринку. Пiдтримання перепродажних цiн є незаконним, якщо для вiдповiдних товарiв не встановленi винятки. Домовленостi мiж пiдприємцями i дилерами про встановлення мiнiмальних перепродажних цiн не мають юридичної сили i внесення вiдповiдних положень до контрактiв є незаконним. Вважається незаконним надання менш вигiдних умов або вiдмова у постачаннi товарiв тим дилерам, якi не хочуть брати участi в угодах про пiдтримання перепродажних цiн. Слiд вiдзначити i таку британську специфiку: - згаданий механiзм не поширюється на надання послуг; - вiдсутнi заборони щодо максимальної цiни, за якою дилер може продавати товари; - дозволяється рекомендувати перепродажнi цiни. Щодо “злиттiв”, то згiдно з британським законодавством “злиття” передбачає не лише придбання контрольного пакету акцiй, але i придбання такої частини акцiй, яка дозволяє покупцевi контролювати полiтику вiдповiдного пiдприємства. Проте не кожне злиття цiкавить антимонопольнi органи Великобританiї. Потрiбно, щоб загальна вартiсть капiталу компанiї, яка поглинається, становила понад 70 млн. фунтiв стерлiнгiв. Необхiдно також, щоб понад 25% поставок чи покупок товарiв або послуг на конкретному ринку в цiлому чи на суттєвiй його частинi знаходилось пiд контролем пiдприємств, що зливаються. Британське законодавство не вимагає щоб компанiї обов’язково iнформували про злиття, яке вже вiдбулось чи ще очiкується. Але на практицi компанiї вважають за доцiльне iнформувати про це. “Акт про компанiї” 1989 р. передбачив можливiсть добровiльного повiдомлення про злиття. ЄС опорами законодавства у сферi конкуренцiї має ст. 85 i 86 Римського договору. Ст. 85 забороняє, як несумiснi зi “Спiльним ринком” всi угоди мiж пiдприємствами, рiшення асоцiацiї пiдприємств i узгодженi дiї, якi можуть вплинути на торгiвлю мiж державами – членами, i якi метою чи наслiдком мають запобiгання, обмеження чи скорочення конкуренцiї на “”Спiльному ринку” i, зокрема, якi: - прямо чи опосередковано фiксують закупiвельнi чи продажнi цiни або будь-якi iншi комерцiйнi умови; - обмежують чи контролюють виробництво, ринки, технiчний розвиток чи iнвестицiї; - розподiляють ринки чи джерела постачання; - застосовують неоднаковi умови до еквiвалентних угод з iншими сторонами в торгiвлi, таким чином ставлячи їх у невигiдне конкурентне становище; таких контрактiв. За ст. 86 забороняється як несумiсне зi “Спiльним ринком” будь-яке зловживання домiнуючим становищем одним чи бiльшою кiлькiстю пiдприємств у межах “Спiльного ринку” чи значною його частиною, якщо воно може вплинути на торгiвлю мiж країнами-членами. (контракт) сприяє покращенню виробництва, дистриб’юторству, технiчному чи економiчному прогресу i в той же час надає споживачам “справедливу частку вигод”, не накладає неналежних обмежень i не надає можливостi для усунення конкуренцiї. Роздiл Застосування iноземного досвiду. Необхiднiсть вивчення антимонопольного законодавства та практики зарубiжних країн не викликає сумнiвiв, адже досвiд України в цiй галузi вимiрюється промiжком 6 – 10 рокiв, в той час як багато iноземних держав працюють в цiй галузi вже десятки рокiв. В українському законодавствi iснує дуже багато прогалин i недолiкiв, якi можна було б усунути, просто проаналiзувавши джерела антимонопольного законодавства iнших держав. Однiєю з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавство щодо монополiй у мiжнароднiй торгiвлi. Тобто, антимонопольне законодавство розвинених країн свiту поширюється на компанiї самої країни та iноземнi компанiї, дiяльнiсть яких має прямий, суттєвий i передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцiю даної країни. Зрозумiло, що маються на увазi не дрiбнi, а серйознi антиконкурентнi дiї стосовно даного ринку. Анти конкурентна дiя територiально може вiдбуватися як у данiй країнi так i за її межами. Якщо така дiя даного ринку не стосується, то як правило, нiяких дiй стосовно такого порушника не вiдбувається. Це мотивується тим, що iншi країни мають свої антимонопольнi органи, якi зобов’язанi за цим слiдкувати. стосується України, яка ще не має достатнього впливу на свiтовому ринку, для того щоб в разi порушення її законодавства застосувати певнi санкцiї. Зазвичай такi заходи спираються на норми мiжнародного права, ввiчливiсть, багатостороннi договори i двостороннi домовленостi мiж даною країною та iншими державами. такою, що має монопольне становище, насправдi не володiючи ним. Це коли на певному ринку iснує кiлька фiрм олiгополiстiв, жодна з них не займає монопольного становища, i всi фiрми, крiм одної, на певний термiн iз певних причин припиняють свою дiяльнiсть. В даному випадку фiрма, що залишилась автоматично стає монополiстом, поки iншi фiрми не вiдновлять свою дiяльнiсть. Весь свiт визнає те, що в Українi недостатньо розвинутий (майже не розвинутий) захист прав iнтелектуальної власностi. Тобто захист цих прав у законах хоч i не достатньо, але забезпечений, в той час, як на практицi реальних важелiв впливу на таких порушникiв не розроблено. Слiд звернути увагу i на свiтовий досвiд щодо франчизних угод, якi є прикриттям для досягнення монопольного стану на ринку, а iнодi i засобом його досягнення. Антимонопольне законодавство в Українi з кожним роком покращується i поповнюється новими законами. Так, якщо ранiше увага АМКУ зверталась в основному на встановлення монопольних цiн, цiнову дискримiнацiю i т. д., то тепер увага звертається i на iншi форми. Наприклад, на початку дiяльностi комiтету увага не зверталася б на продаж iз “навантаженням”. Продаж з навантаженням - це термiн на позначення випадкiв, коли пiд час покупки потрiбної продукцiї нав’язується придбання iншої продукцiї, часто при цьому продаж одного товару потрапляє у залежнiсть вiд придбання iншого товару. Цей метод є iнодi методом цiнової дискримiнацiї. та попередженням створення монополiй. Висновок За “Оксфордським словником для дiлового свiту”, монополiя – “Володiння торгiвлею товарами чи послугами, або контроль над нею, який здiйснює продавець чи продуцент”. Серед численних видiв монополiй їх можна звести до трьох основних: прирiзної, адмiнiстративної i економiчної. Сучасна економiчна теорiя розглядає також кiлька видiв монополiстичних етапiв: чиста монополiя, олiгополiя, монопсонiя, олiгопсонiя. Взагалi слово “монополiя” зазвичай асоцiюється лише з негативними наслiдками для суспiльства, але є певнi види монополiй, усунення яких лише зашкодить прогресу суспiльства, тому держава не лише не усуває їх, а навпаки, сприяє їм. Це монополiя на результати винахiдництва, iншу творчу дiяльнiсть, а також на використання товарних знакiв. галузь), тобто наявнiсть вхiдних бар'єрiв (наявнiсть у пiдприємств–монополiстiв патентiв на продукцiю чи застосовувану при її виробництва технологiю; iснування державних лiцензiй; контроль монополiстом джерел необхiдної сировини чи iнших спецiальних товарiв; наявнiсть значної економiї на масштабi i т. д.). Монопольного становища на ринку фiрма може досягти за допомогою заходiв недобросовiсної конкуренцiї (“грабiжницьке цiноутворення”, “бiйцiвська марка”, “нецiновий грабiж” i т. д.). Ще одним поширеним шляхом досягнення монопольного становища є змова мiж кiлькома великими фiрмами. Процес монополiзацiї економiки має як позитивнi так i негативнi наслiдки, проте нiхто не заперечує, що недолiкiв у монополiї значно бiльше, i перший з них – практика встановлення монопольних цiн, такi цiни створюють додатковi прибутки монополiстам, а покупцi змушенi купувати товари за цiнами вищими, нiж за умов конкурентного ринку. Існує й така точка зору, що монополiя веде до гальмування науково-технiчного прогресу. Щоб запобiгти деяким з цих негативних наслiдкiв, держава змушена проводити антимонопольну полiтику, до складу якої входить видання актiв, законiв, обмеження сфер впливу монополiстичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її дiяльностi щодо проведення антимонопольної полiтики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало дiяльнiсть вже iснуючих монополiй, а також прийняття законiв, якi б не допускали антиконкурентних дiй, а також передбачали вiдповiдальнiсть за недобросовiсну конкуренцiю. Антимонопольне законодавство України включає ряд законiв, постанов, правил. Хоча воно далеко пiшло порiвняно з антимонопольним законодавством СРСР, проте, за словами спецiалiстiв, для нашої країни питання антимонопольної полiтики є надто новим та незвичним. Органом, який має забезпечувати нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства в Українi є Антимонопольний комiтет України. Завданнями цього комiтету є здiйснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захист законних iнтересiв пiдприємств та споживачiв шляхом застосування заходiв щодо запобiгання i припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень, сприяння розвитку добросовiсної конкуренцiї у всiх сферах економiки. Комiтет бере участь в укладаннi мiждержавних угод, розробцi та реалiзацiї мiжнародних проектiв i програм, а також спiвпрацює ж державними органами i неурядовими органiзацiями iнших держав та мiжнародними органiзацiями з питань, що належать до його компетенцiї. Формування антимонопольної полiтики держав свiту почалося з того, що навколо них формувалась негативна громадська думка, яка вимагала захисту споживачiв вiд свавiлля монополiстiв, обмеження дiяльностi останнiх. Необхiднiсть антимонопольного законодавства та практики зарубiжних країн не викликає сумнiвiв, адже досвiд України в цiй галузi вимiрюється в 6-10 рокiв, в той час як багато iнших держав працюють в цiй сферi вже десятки рокiв. Українським законодавцем треба працювати, враховуючи iноземний досвiд, а також розробити свої новi методи боротьби зi споживанням монопольним становищем, а також недопущенням та попередженням створення монополiй. Лiтература 1. Закон України “Про Антимонопольний комiтет України”. 2. Закон України “Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї”. 3. Закон України “Про обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi”. 4. Дахно І.І. Антимонопольне право. Курс лекцiй – К.: Четверта хвиля, 1998. 5. Каралодова О. О. Мiкроекономiка. -К.: Четверта хвиля, 1998. 6. Паламарчук В. О., Филюк Г. М. Державне регулювання природних монополiй в Українi // Економiка. Фiнанси. Право, 2001. №5. 7. Поламарчук В. О., Филюк Г. М. Практика господарювання та необхiднiсть державного регулювання природних монополiй в українськiй економiцi // Економiка. Фiнанси. Право, 2001. №8. 8. Самуельсон Поль. Економiка. -Львiв: Свiт, 1993. 9. Семенова Л. Н. Антимонопольне i конкурентне право. Курс лекцiй. – К.: УФІМБ, 1999. 10. www.dkrp.gov.ua 11. www.elvisti.com. 12. www.kontrakty. com.ua.