Інвестування в Українi (Данiлов)
ББК 65. 01 я 73
Д 18
ISBN 966-7257-34-7
Гриф надано Мiнiстерством освiти i науки України. Лист № 2/1607 вiд 12. 10. 2000.
В. А. Євтушевський, доктор економiчних наук, професор кафедри теоретичної та прикладної економiки нацiонального унiверситету iм. Т. Шевченка.
Ю. В. Нiколенко, доктор економiчних наук, професор, академiк АН ВШ України.
О. Д. Данiлов, Г. М. Івашина, О. Г. Чумаченко
У навчальному посiбнику викладенi теоретичнi позицiї щодо фiнансових iнструментiв iнвестицiйної дiяльностi, охарактеризованi окремi фiнансовi iнструменти, особливостi їх випуску, обiгу та методи оцiнки вартостi, розрахунку фондових iндексiв, формування та управлiння iнвестицiйним портфелем, оцiнки ефективностi i ризику портфелю. Висвiтлюються питання управлiння реальними iнвестицiями, розглядається порядок обгрунтування, методи експертної дiагностики iнвестицiйних рiшень та управлiння iнвестицiйним проектом.
Навчальний посiбник призначений для пiдготовки бакалаврiв та магiстрiв усiх спецiалiзацiй економiчних та юридичних навчальних закладiв, а також для економiстiв та фiнансистiв пiдприємств, банкiв, iнвестицiйних та фiнансових компанiй, якi здiйснюють розробку та експертизу iнвестицiйних проектiв, спецiалiстiв, якi приймають рiшення щодо iнвестування в тi чи iншi фiнансовi проекти.
Вступ
Органiзацiйно-економiчнi засади iнвестування.
1. Теоретичнi аспекти iнвестицiйної дiяльностi
1. 1. Сутнiсть iнвестицiй. Структура цiнностей, що вiдносяться до iнвестицiй.
1. 2. Класифiкацiя iнвестицiй. Інвестицiйна дiяльнiсть.
1. 4. Інвестицiйний клiмат та фактори, що його утворюють.
1. 5. Інвестицiйна сфера України
2. Суб’єкти iнвестицiйної дiяльностi
2. 1. Класифiкацiя суб’єктiв iнвестицiйної дiяльностi.
2. 2. Економiчнi засади взаємодiї рiзних груп iнвесторiв.
2. 3. Держава як суб’єкт iнвестицiйної дiяльностi.
2. 4. Державне регулювання iнвестицiйного процесу.
2. 5. Органiзацiйна структура та форми дiяльностi iнвестицiйних компанiй.
2. 6. Розвиток iнвестицiйних компанiй в Українi.
3. Іноземнi iнвестицiї
3. 1. Сутнiсть iноземних iнвестицiї та їх класифiкацiя.
3. 2. Проблеми iноземного iнвестування в Українi.
3. 3. Державна полiтика заохочення iноземних iнвестицiй.
4. Вiльнi економiчнi зони.
4. 1. Історичнi аспекти створення вiльних економiчних зон.
4. 2. Сутнiсть вiльних економiчних зон та їх роль у залученнi iноземних iнвестицiй.
4. 3. Нормативна база створення та дiяльностi ВЕЗ в Українi.
4. 4. Сучасний стан ВЕЗ в Українi.
5. Цiннi папери, порядок їх випуску та обiгу.
5. 2. Документарна та бездокументарна форма ЦП.
5. 3. Первинний та вторинний ринок цiнних паперiв.
5. 4. Моделi ринку цiнних паперiв.
5. 5. Учасники ринку цiнних паперiв.
6. Інститути ринку цiнних паперiв.
6. 1. Бiржi в сучаснiй ринковiй iнфраструктурi.
6. 2. Функцiонування бiрж в Українi.
6. 4. Нацiональна депозитарна система.
6. 5. Клiрингова система.
7. Фондовi та бiржовi iндекси.
7. 1. Бiржовi iндекси.
7. 2. Індекси, що розраховуються на фондовому ринку України
7. 3. Рейтингова оцiнка акцiй та облiгацiй.
7. 4. Незалежнi рейтинговi агентства.
8. 1. Поняття та типи iнвестицiйного портфеля.
8. 2. Сучасна портфельна теорiя.
8. 3. Методики оцiнки вартостi фiнансових iнструментiв.
Реальнi iнвестицiї
9. Характеристика та обгрунтування реальних iнвестицiї.
9. 1. Класифiкацiя реальних iнвестицiй.
9. 2. Життєвий цикл проекту.
9. 3. Склад технiко-економiчного обгрунтування iнвестицiй.
9. 4. Бiзнес-план iнвестицiйного проекту.
9. 5. Маркетингове планування.
10. 1. Фiнансово-математичнi основи iнвестицiйного проектування.
10. 2. Загальна характеристика критерiїв та методiв оцiнки реальних iнвестицiйних проектiв.
10. 3. Перiод окупностi проекту.
10. 4. Облiкова норма доходностi.
10. 5. Чиста теперiшня вартiсть.
10. 7. Індекс прибутковостi.
11. Фiнансове планування реальних iнвестицiй.
11. 1. Загальнi основи планування капiтальних вкладень.
11. 2. Фiнансування реальних iнвестицiй.
11. 4. Аналiз беззбитковостi капiталовкладень та цiльове планування прибутку.
11. 5. Управлiння витратами iнвестицiйного проекту. Операцiйний важiль.
11. 7. Аналiз фiнансових коефiцiєнтiв.
12. Оцiнка i страхування ризикiв проекту.
12. 2. Спiввiдношення ризику i доходу.
12. 3. Аналiз чутливостi проекту.
12. 4. Аналiз сценарiїв проекту.
12. 6. Модель оцiнки капiтальних активiв (МОКА) в оцiнцi доцiльностi iнвестицiй.
12. 7. Механiзми нейтралiзацiї iнвестицiйних ризикiв.
Додатки:
1. Фiнансовi таблицi.
2. Фонди, якi надають гранти та кредити.
Список лiтератури.
Вступ
Сучасна ситуацiя в економiцi України потребує вирiшення таких кардинальних та взаємопов’язаних проблем, як вихiд iз кризи та перехiд до ринкових форм i методiв господарювання.
Успiшне проведення ринкових реформ в Українi неможливе без ефективної структурно-iнвестицiйної полiтики перебудови економiки з метою створення сприятливого iнвестицiйного клiмату. Перспективою виходу України з кризи може бути створення потужної виробничої бази за участю iнвестованого капiталу. В її основi повиннi лежати передовi технологiї, новiтня технiка, органiзацiйно новi форми працi.
В умовах значного дефiциту внутрiшнiх фiнансових ресурсiв в Українi актуальним стає залучення iноземних iнвестицiй.
мезорiвнi (галузь) та макрорiвнi. Вони використовуються для фiнансування поточного рахунку платiжного балансу, який є характерною рисою перехiдної економiки. Це зумовлено необхiднiстю iмпорту обладнання для модернiзацiї i реструктуризацiї економiки, що, в свою чергу, сприятиме майбутньому економiчному зростанню i розвитку. По-друге, вони забезпечують обмiн виробничим досвiдом i, по-третє, полегшують доступ до зовнiшнiх ринкiв.
Вирiшення цих завдань нерозривно пов’язане iз здiйсненням тих чи iнших iнвестицiйних затрат на нацiональному, регiональному та локальному рiвнях. У зв’язку з цим у середовищi економiчних кадрiв вiдчувається гостра нестача навичок з iдентифiкацiї, пiдготовки та управлiння iнвестицiйними проектами. Враховуючи багатоплановiсть, широту джерел фiнансування (у тому числi зарубiжних) рiзноманiтних проектiв, програм, виникає нагальна необхiднiсть в опануваннi свiтового досвiду розробки, аналiзу, впровадження та управлiння iнвестицiями.
Ефективна дiяльнiсть компанiй i фiрм у перспективi, забезпечення високих темпiв їх розвитку i зростання конкурентоспроможностi в умовах переходу до ринкової економiки залежить вiд рiвня їх iнвестицiйної активностi i дiапазону iнвестицiйної дiяльностi. Однак залучення iнвестицiй не є єдиним показником ефективної перебудови економiки. Важливе значення має рацiональнiсть використання залучених ресурсiв. Новi органiзацiйно-правовi вiдносини мiж суб'єктами iнвестицiйної дiяльностi вимагають глибоких теоретичних i практичних знань для ефективного здiйснення рiзних видiв iнвестицiй: фiнансових, реальних, iнтелектуальних, iнновацiй тощо. Інвестицiйна дiяльнiсть нерозривно пов'язана з оцiнкою стану та прогнозуванням розвитку iнвестицiйного ринку. Важливе значення при цьому має вмiння вигiдно розмiстити кошти, правильно оцiнити iнвестицiйну привабливiсть об'єктiв iнвестування.
В Українi поступово формується iнвестицiйний ринок. Функцiонує фондова бiржа, багато пiдрядних контрактiв укладаються на тендерних торгах. На вторинному (позабiржовому) ринку цiнних паперiв уже обертаються акцiї сотень компанiй, заснованих пiсля приватизацiї або новим капiталом.
Якщо розглядати питання iнвестицiйної сфери на рiвнi пiдприємств, то сьогоднi в Українi iснує роздроблений i малорозвинений ринок iнвестицiйних ресурсiв. Органiзацiї, якi працюють на ньому, дiють досить неузгоджено i малоефективно. Недостатнiй розвиток iнформацiйної iнфраструктури ринку заважає зустрiчному руху вiтчизняних пiдприємцiв i потенцiйних iнвесторiв.
Отже, зростання iнтересу до вивчення iнвестицiйних процесiв – об’єктивне явище, тому їх вивчення необхiдне в усiх ланках системи освiти i перепiдготовки кадрiв.
у пiдручнику широко висвiтлений такий аспект iнвестицiйної дiяльностi, як визначення критерiїв оптимальностi прийняття iнвестицiйних рiшень. При цьому використовується багато показникiв, що розробляються для управлiння фiнансовими ресурсами.
У пiдручнику викладенi теоретичнi позицiї щодо фiнансових iнструментiв iнвестицiйної дiяльностi, методiв формування iнвестицiйного портфелю, оцiнки ефективностi та його ризику.
Методичною основою пiдручника є класична фiнансова теорiя та мiжнародний досвiд розробки iнвестицiйних проектiв, у той же час автори враховували особливостi iнвестицiйного клiмату України.
Навчальний посiбник призначений для пiдготовки бакалаврiв та магiстрiв усiх спецiалiзацiй в економiчних та юридичних вузах, а також для економiстiв пiдприємств, банкiв, iнвестицiйних та фiнансових компанiй, якi здiйснюють розробку та експертизу iнвестицiйних проектiв, спецiалiстiв, якi приймають рiшення щодо iнвестування в тi чи iншi фiнансовi iнструменти.
способи та засоби залучення iнвестицiйних ресурсiв i сформувати практичнi навички в пiдготовцi та реалiзацiї iнвестицiйних проектiв i механiзмiв управлiння ними.
Змiст i структура посiбника пiдпорядкованi реалiзацiї поставленої мети шляхом поетапного i послiдовного вирiшення наступних завдань: опанування теоретичними засадами iнвестицiйної дiяльностi; отримання знань про умови, форми, методи та основнi iнструменти iнвестицiйної дiяльностi; опанування методикою аналiзу окремих фiнансових iнструментiв, ефективностi iнвестицiйного портфелю; дiагностика прийняття iнвестицiйних рiшень та фiнансового планування реальних iнвестицiй.
Навчальний посiбник складається з трьох роздiлiв та 12 глав. У першому роздiлi розглядаються поняття iнвестицiй та суб’єктiв iнвестицiйної дiяльностi, подається їх класифiкацiя, аналiзуються економiчний змiст iнвестицiй та особливостi iнвестицiйного клiмату в Українi. У другому роздiлi аналiзуються фiнансовi iнвестицiї, охарактеризованi окремi фiнансовi iнструменти, особливостi їх випуску та обiгу, методи оцiнки вартостi фiнансових iнструментiв, розрахунку фондових iндексiв та управлiння iнвестицiйним портфелем. У третьому роздiлi висвiтлюються питання управлiння реальними iнвестицiями. Структура цього роздiлу пiдпорядкована логiцi iнвестицiйного проектування.
Органiзацiйно-економiчнi засади iнвестування
Глава 1. Теоретичнi аспекти iнвестицiйної дiяльностi
1. 1. Сутнiсть iнвестицiй. Структура цiнностей, що належать до iнвестицiй.
1. 3. Ринкова модель реалiзацiї iнвестицiйного процесу. Механiзм цiноутворення на iнвестицiйному ринку.
1. 4. Інвестицiйний клiмат та фактори, що його утворюють.
1. 5. Інвестицiйна сфера України.
Ключовi слова: iнвестицiї, майновi цiнностi, iнтелектуальнi цiнностi, валовi iнвестицiї, чистi iнвестицiї, норма дохiдностi iнвестицiй, класифiкацiя iнвестицiй, iнвестицiйна дiяльнiсть, реальнi iнвестицiї, прямi iнвестицiї, iнновацiйнi iнвестицiї, непрямi iнвестицiї, державнi iнвестицiї, приватнi iнвестицiї, iноземнi iнвестицiї, спiльнi iнвестицiї, короткостроковi iнвестицiї, довгостроковi iнвестицiї, iнвестицiйний ринок, iнвестицiйний цикл, iнвестицiйний комплекс, заощадження, реальнi активи, фiнансовi активи, iнвестицiйна iнфраструктура, iнвестор, тендернi торги, iнвестицiйна привабливiсть, iнвестицiйний клiмат, iнвестицiйна сфера.
1. 1. Сутнiсть iнвестицiй. Структура цiнностей, що належать до iнвестицiй
Сьогоднi у складнiй та заплутанiй системi економiчних зв’язкiв усе частiше необхiдно приймати зваженi рiшення щодо накопичення та iнвестування. Для збереження i примноження заощаджень потрiбно вiдмовитись вiд старих засобiв накопичення та перейти до засобiв, притаманних ринковим вiдносинам, що об’єднуються пiд загальною назвою iнвестування.
Схiдної Європи та СНД, що пояснюється змiною системи господарювання i переходом до ринкових вiдносин. Термiн «iнвестицiї» походить вiд латинського слова «invest» , що означає «вкладати». У минулому бiльшiсть авторiв трактувала поняття «iнвестицiї» як сукупнiсть затрат, що реалiзуються у формi довгострокових вкладень у галузi народного господарства (виробничi фонди), тобто iнвестицiї помилково ототожнювались iз поняттям «капiтальнi вкладення».
Розглянемо сучасне тлумачення категорiї «iнвестицiї». Закон України «Про iнвестицiйну дiяльнiсть» вiд 18. 09. 91 дає наступне визначення: iнвестицiї – всi види майнових та iнтелектуальних цiнностей, що вкладаються в об’єкти пiдприємницької та iнших видiв дiяльностi, у результатi якої створюється прибуток або досягається соцiальний ефект.
що випливають iз авторського права, досвiд та iншi iнтелектуальнi цiнностi; сукупнiсть технiчних, технологiчних, комерцiйних та iнших знань, оформлених у виглядi технiчної документацiї, виробничого досвiду, необхiдних для органiзацiї того чи iншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будiвлями, обладнанням, а також iншi майновi права; iншi цiнностi [6].
Отже, в широкому розумiннi iнвестицiї є вкладенням капiталу з метою його збiльшення. При цьому прирiст капiталу повинен бути достатнiм, щоб компенсувати iнвестору вiдмову вiд використання коштiв на споживання в теперiшньому перiодi, винагородити його за ризик та вiдшкодувати збитки вiд iнфляцiї в майбутньому перiодi.
Інвестицiї – це економiчна категорiя розширеного вiдтворення, яка є основним iнструментом формування мiкро- та макроекономiчних пропорцiй i визначає темпи економiчного росту.
Таким чином, iнвестицiї – це те, що «вiдкладають» на завтрашнiй день, щоб мати можливiсть бiльше споживати в майбутньому. Пiд iнвестицiями розумiють економiчнi ресурси, якi спрямовуються на збiльшення реального капiталу товариства, тобто на розширення або модернiзацiю виробничого апарату. Це може бути пов’язане з придбанням нових машин, будинкiв, транспортних засобiв, а також iз будiвництвом дорiг, мостiв та iнших iнженерних споруд. Сюди необхiдно включати i витрати на обладнання, науковi дослiдження та пiдготовку кадрiв, що є iнвестицiями в «людський капiтал», який на сучасному етапi розвитку економiки набуває все бiльшого значення, бо саме результатом людської дiяльностi виступають i будинки, i споруди, i машини, i обладнання, i, найголовнiше, основний фактор сучасного економiчного розвитку – iнтелектуальний продукт, який визначає економiчне положення країни у свiтовiй iєрархiї держав.
В економiчному аналiзi розрiзняють валовi та чистi iнвестицiї.
Валовi iнвестицiї характеризують загальний обсяг iнвестицiйних коштiв у певному перiодi, спрямованих на вiдтворення (нове будiвництво, реконструкцiя, розширення, придбання засобiв виробництва), прирiст товарно-матерiальних запасiв, а також на пiдтримання дiючих потужностей.
Чистi iнвестицiї є вкладенням коштiв у виробничi фонди, що заново створюються, та виробничий апарат, що вiдновлюються. Вони дорiвнюють сумi валових iнвестицiй, зменшенiй на суму амортизацiйних вiдрахувань у певному перiодi.
Динамiка показника чистих iнвестицiй вiдображає характер економiчного розвитку країни в розрiзi спiввiдношення мiж простим та розширеним вiдтворенням.
випуску продукцiї.
Якщо сума чистих iнвестицiй дорiвнює нулю (обсяг валових iнвестицiй дорiвнює сумi амортизацiйних вiдрахувань), це говорить про вiдсутнiсть економiчного росту, бо виробничий потенцiал залишається при цьому незмiнним.
вiдтворення її виробничого потенцiалу.
Зростання обсягу чистих iнвестицiй зумовлює збiльшення доходiв, причому темпи зростання суми доходiв значно перевищують темпи росту обсягу чистих iнвестицiй. В економiчнiй теорiї цей процес називається «ефект мультиплiкатора».
Постає питання: вiд чого залежить обсяг iнвестицiй? Назвемо деякi з факторiв, що впливають на цей показник.
заощадження, якi є джерелом iнвестицiйних ресурсiв. Спостерiгається пряма залежнiсть мiж рiвнем заощаджень i обсягом iнвестицiй.
• Норма дохiдностi iнвестицiй. Прибуток є основним мотивом iнвестування, тому чим вища норма дохiдностi очiкується, тим бiльш привабливими будуть вкладення.
залежнiсть (виняток становлять ринок нерухомостi, валютний ринок та ринок лiкувальних засобiв).
• Ставка банкiвського процента. Якщо очiкувана норма чистого прибутку перевищує ставку банкiвського процента, то за подiбних умов iнвестування буде ефективним, i навпаки. Така залежнiсть є зворотною.
• Податкова полiтика. При збiльшеннi рiвня податкового тиску зменшується попит на iнвестицiї.
У процесi iнвестицiйної дiяльностi важливим є фактор часу. Інвестору необхiдно спiвставляти час iнвестування i час отримання прибутку або соцiального ефекту. Цi два процеси можуть вiдбуватися в рiзнiй часовiй послiдовностi. При їх послiдовному протiканнi прибуток отримується одразу пiсля завершення iнвестицiй у повному обсязi. При паралельному протiканнi отримання прибутку можливе ще до повного завершення процесу iнвестування (на певному етапi iнвестування можливий випуск продукцiї, що забезпечить отримання прибутку). При iнтервальному протiканнi мiж перiодом завершення iнвестування та отриманням прибутку проходить певний час.
1. 2. Класифiкацiя iнвестицiй. Інвестицiйна дiяльнiсть
Інвестицiї в об’єкти пiдприємницької дiяльностi здiйснюються в рiзних формах. В економiчнiй теорiї i на практицi з метою ведення облiку, аналiзу i планування iнвестицiї класифiкують за окремими ознаками.
1. За об’єктами вкладення. В економiчнiй теорiї принциповою ознакою класифiкацiї iнвестицiй є видiлення реальних та фiнансових iнвестицiй.
Реальнi iнвестицiї – це вкладення коштiв у реальнi активи як матерiальнi (виробничi основнi та оборотнi фонди, будiвлi, споруди, обладнання, товарно-матерiальнi цiнностi), так i нематерiальнi (патенти, лiцензiї, «ноу-хау», технiчна, науково-практична, iнструктивна, технологiчна, проектно-кошторисна та iнша документацiя).
Інколи вкладення коштiв у нематерiальнi активи, пов’язанi з науково-технiчним прогресом, характеризуються як iнновацiйнi iнвестицiї.
2. За способом участi в iнвестицiйному процесi видiляють прямi та непрямi iнвестицiї.
Прямi iнвестицiї характеризуються безпосередньою участю iнвестора у виборi об’єктiв iнвестування i вкладеннi коштiв. Пряме iнвестування здiйснюють пiдготовленi iнвестори, якi мають достатньо iнформацiї про об’єкт iнвестування i знають механiзм iнвестування. Прямi iнвестицiї, як правило, здiйснюються у формi кредиту без iнвестицiйних посередникiв з метою оволодiння контрольним пакетом акцiй компанiї.
Непрямi iнвестицiї – пiд ними розумiють iнвестування, опосередковане третiми особами (iнвестицiйними або фiнансовими посередниками). Не усi iнвестори мають достатню квалiфiкацiю для ефективного вибору об’єктiв iнвестування та подальшого управлiння ними. У цьому випадку вони придбавають цiннi папери, що випускаються iнвестицiйними або iншими фiнансовими посередниками (наприклад, iнвестицiйнi сертифiкати iнвестицiйних фондiв або iнвестицiйних компанiй), а останнi розмiщують зiбранi таким чином iнвестицiйнi кошти на власний розсуд у найбiльш ефективнi об’єкти iнвестування, беруть участь в управлiннi ними, а отриманi доходи розподiляють серед своїх клiєнтiв.
3. Залежно вiд форми власностi iнвесторiв розрiзняють державнi, приватнi, iноземнi та спiльнi iнвестицiї.
Державнi iнвестицiї – це вкладення, якi здiйснюють центральнi i мiсцевi органи влади та управлiння за рахунок коштiв бюджетiв, позабюджетних фондiв i залучених коштiв, а також iнвестицiї державних пiдприємств та закладiв за рахунок власних i залучених коштiв.
Приватнi iнвестицiї – вкладення коштiв громадянами, а також пiдприємствами недержавних форм власностi, перш за все, колективної (акцiонернi товариства i кооперативи).
Іноземнi iнвестицiї – вкладення, якi здiйснюються iноземними громадянами, юридичними особами та державами.
Спiльнi iнвестицiї – вкладення, що здiйснюються суб’єктами даної країни та iноземних держав, а також iнвестицiї пiдприємств за участю iноземних iнвесторiв.
4. За перiодом iнвестування видiляють короткостроковi та довгостроковi iнвестицiї.
Короткостроковi iнвестицiї – це вкладення капiталу на перiод, що не перевищує одного року (наприклад, короткостроковi депозитнi вклади, купiвля короткострокових ощадних сертифiкатiв тощо).
Довгостроковi iнвестицiї – вкладення капiталу на перiод бiльше одного року. Це критерiй, прийнятий у практицi облiку, але, як свiдчить досвiд, вiн потребує подальшої деталiзацiї. У практицi великих iнвестицiйних компанiй довгостроковi iнвестицiї деталiзуються наступним чином: а) до 2 рокiв; б) вiд 2 до 3 рокiв; в) вiд 3 до 5 рокiв; г) бiльше 5 рокiв.
5. За регiональною ознакою видiляють iнвестицiї внутрiшнi та зовнiшнi.
Внутрiшнi iнвестицiї – вкладення коштiв в об’єкти iнвестування, розташованi в територiальних межах даної країни.
Зовнiшнi iнвестицiї (вивезення капiталу) – вкладення коштiв в об’єкти iнвестування, розташованi за межами даної країни. До них належить i купiвля рiзних фiнансових iнструментiв iнших країн – акцiй iноземних компанiй, облiгацiй iнших держав.
Наведена класифiкацiя iнвестицiї зображена на рисунку 1. 1. Вона вiдображає найбiльш суттєвi їх ознаки i при необхiдностi може деталiзуватися залежно вiд пiдприємницьких та дослiдницьких цiлей.
Рис. 1. 1. Класифiкацiя iнвестицiй за окремими ознаками
Інвестицiйна дiяльнiсть – це сукупнiсть практичних дiй громадян, юридичних осiб i держави, спрямованих на реалiзацiю iнвестицiйних програм з метою отримання доходу або прибутку. Загальнi правовi, економiчнi та соцiальнi умови iнвестицiйної дiяльностi в Українi, поряд iз основними принципами, зафiксованi в Законi «Про iнвестицiйну дiяльнiсть».
1. Органи влади не мають права втручатися в iнвестицiйну дiяльнiсть юридичних та фiзичних осiб, якщо вона не суперечить дiючому законодавству.
2. Добровiльний характер iнвестування.
3. Економiчна захищенiсть iнвестицiй з боку держави.
4. Свобода вибору критерiїв iнвестицiйної дiяльностi.
– приватного iнвестування, яке здiйснюється громадянами, недержавними пiдприємствами, господарськими асоцiацiями, об’єднаннями та товариствами, а також громадськими i релiгiйними органiзацiями, iншими юридичними особами, заснованими на колективнiй власностi;
– державного iнвестування, яке фiнансується iз державного, мiсцевих бюджетiв i державними пiдприємствами;
– iноземного iнвестування (позиковi та кредитнi ресурси мiжнародних iнвестицiйних iнститутiв, зарубiжних корпорацiй, спiльних пiдприємств);
– спiльного iнвестування коштiв i цiнностей громадянами та юридичними особами України та iноземних держав.
1. 3. Ринкова модель реалiзацiї iнвестицiйного процесу. Механiзм цiноутворення на iнвестицiйному ринку
З метою розгляду цiєї категорiї визначимося з iнтерпретацiєю термiну «iнвестицiйний ринок».
У сучаснiй економiчнiй лiтературi можна зустрiти рiзнi пiдходи до тлумачення, зокрема, у вузькому значеннi цей термiн використовують для позначення ринку iнвестицiйних товарiв (усiх видiв будiвельних матерiалiв i активної частини основних виробничих фондiв) та iнвестицiйних послуг (будiвельно-монтажних робiт). У зарубiжнiй лiтературi iнвестицiйний ринок ототожнюється iз фондовим, на якому основними формами iнвестицiй є iнвестицiї в цiннi папери. У працi професора Бланка І. О. «Інвестицiйний менеджмент» знаходимо наступне визначення цього поняття: «Інвестицiйний ринок – це сукупнiсть економiчних вiдносин, якi виникають мiж продавцями та покупцями iнвестицiйних товарiв i послуг, а також об’єктiв iнвестування в усiх його формах».
Інвестицiйний ринок розглядається як сукупнiсть окремих ринкiв (об’єктiв реального та фiнансового iнвестування), у складi якого видiляються: ринок прямих капiтальних вкладень, ринок об’єктiв приватизацiї, ринок нерухомостi, ринок iнших об’єктiв реального iнвестування, фондовий та грошовий ринки (рис. 1. 2).
Рис. 1. 2. Складовi iнвестицiйного ринку
Наведена класифiкацiя дозволяє здiйснювати поглиблений аналiз та прогнозування розвитку iнвестицiйного ринку в розрiзi окремих сегментiв, визначати прiоритетнi об’єкти iнвестування на тому чи iншому етапi розвитку країни.
Кожна держава як суб’єкт iнвестицiйної дiяльностi встановлює в своєму законодавствi її правовi, економiчнi та соцiальнi умови.
У бiльш вузькому значеннi використовують термiн «iнвестицiйний процес».
рiшень, планування та проектування, пiдготовка до будiвництва, будiвництво, вихiд на проектнi показники i режим окупностi вкладень.
1) передiнвестицiйна фаза;
2) фаза iнвестицiй – здiйснення затрат, вкладення коштiв;
3) експлуатацiйна фаза – вiдшкодування витрачених коштiв.
Інвестицiйний процес визначається як ряд iнвестицiйних циклiв, якi повторюються.
Поява останнiм часом рiзноманiтних фiнансових посередникiв визначає iснування iнвестицiйного комплексу, тобто системи пiдприємств та органiзацiй, якi виконують у виробництвi функцiю створення необхiдних нерухомих основних фондiв, достатнiх для дiяльностi пiдприємств та органiзацiй усiх галузей народного господарства. До складу iнвестицiйного комплексу входять:
1) iнвестори – вкладники капiталу;
2) пiдряднi будiвельнi пiдприємства i фiрми незалежно вiд форм власностi, субпiдряднi спецiалiзованi органiзацiї та будiвельнi кооперативи;
3) проектнi пiдприємства та архiтектурнi органiзацiї;
4) промисловiсть будматерiалiв, конструкцiй та виробiв;
6) машинобудiвельнi пiдприємства, продукцiя яких призначена для створення нерухомих основних фондiв i будiвництва виробництва;
7) агрегованi виробничi управлiнськi структури;
8) iнвестицiйнi банки;
10) органи державного регулювання ринкових вiдносин в iнвестицiйному комплексi.
Існує багато класифiкацiй ринкiв, фiнансових ринкiв, однак єдина принципова схема вiдсутня. У спрощеному розумiннi фiнансовий (iнвестицiйний) ринок – це ринок, де громадяни та органiзацiї, якi бажають позичити грошi, зустрiчаються з тими, у кого є зайвi грошi.
Заощадження – єдине джерело iнвестицiйного капiталу. Вони виникають, коли доходи перевищують витрати. А оскiльки заощадження пiдприємств набувають форми нерозподiленого прибутку та амортизацiйних вiдрахувань, i, як правило, фiнансовi потреби перевищують їх заощадження, то на ринку iнвестицiйного капiталу корпоративний i весь пiдприємницький сектор виступають у якостi кiнцевого позичальника.
Особистi заощадження набувають форми банкiвських депозитiв, сертифiкатiв пенсiйних фондiв, облiгацiй державних позик, корпоративних цiнних паперiв, страхових полiсiв i т. д. У розвинених країнах фiнансовi установи користуються довiрою, заснованою на iсторiї в цiлому конструктивних i здорових взаємозв’язкiв обох сторiн i законодавствi, яке передбачає жорсткий урядовий контроль за дiяльнiстю фiнансових установ та органiзацiй.
Інвестицiйна дiяльнiсть завжди починається з ринку, оскiльки заощаджень та поточних доходiв потенцiйному iнвестору для початкового капiталу, як правило, недостатньо. Крiм того, iнвестор завжди намагається залучити до справи позиковий (акцiонерний) капiтал з метою зменшення ризику i розподiлу ризику вiдповiдальностi.
Пiсля задоволення нагальних потреб потенцiйний iнвестор вивчає кон’юнктуру ринку, тобто ступiнь активностi iнвестицiйного ринку, спiввiдношення окремих його елементiв – попиту, пропозицiї, цiни та рiвня конкуренцiї.
пусконалагоджувальнi та iншi роботи i послуги (пiдрядний ринок); новi технологiї, лiцензiї, патенти на винаходи та вiдкриття, досвiд, знання, «ноу-хау», iнжинiринговi послуги (ринок iнтелектуальних цiнностей). На цьому ринку реалiзується також робоча сила як iнвестицiйний товар, тобто продається здатнiсть до працi за наймом.
Реальнi активи можуть реалiзовуватись на умовах «спот» (протягом декiлькох днiв) або за ф’ючерсними контрактами, тобто поставки товарiв вiдбуваються пiсля проходження певного перiоду часу.
Ринок фiнансових активiв подiляється наступним чином:
– грошовий ринок (ринок цiнних паперiв, боргових свiдоцтв iз строками погашення менше одного року);
– ринок капiталiв (довгострокових цiнних паперiв та корпоративних акцiй);
– кредитний ринок (боргових зобов’язань за довгостроковими кредитами).
Ринок капiталiв, у свою чергу, подiляється на первинний (торгiвля новими цiнними паперами) i вторинний (торгiвля мiж iнвесторами ранiше випущеними цiнними паперами, що знаходяться в обiгу).
Фондовi бiржi є вторинними ринками капiталiв, оскiльки на них котуються цiннi папери, якi вже знаходяться в обiгу. Компанiя, акцiями якої здiйснюється торгiвля на фондовiй бiржi, не бере участi в операцiях на вторинному ринку i не отримує доходу вiд таких продаж. Існують вториннi ринки для iнших видiв позик i фiнансових активiв.
Важливою частиною ринку iнвестицiй є ринок iнвестицiйних об’єктiв (товарiв). Їх виробництво та рух на ринку забезпечується елементами iнвестицiйної iнфраструктури. У країнах iз розвиненою ринковою економiкою мережа цих елементiв надзвичайно широка. Основне завдання iнвестицiйної iнфраструктури – обслуговування iнвестицiйної сфери, задоволення iнвестицiйного попиту.
Оскiльки ринок iнвестицiй та iнвестицiйних товарiв – це вiльне вiд державного управлiння пiдприємництво, засноване на рiзних, переважно приватних формах власностi i вiльному обмiнi товарами мiж виробниками та споживачами вiдповiдно до цiн попиту i пропозицiї, то i кiлькiсть представникiв кожного елементу iнвестицiйної iнфраструктури повинна бути значною. В iншому випадку монополiзацiя функцiй того чи iншого елементу iнвестицiйної сфери призводить до зростання цiн на iнвестицiйний товар i породжує iнфляцiйнi процеси.
Особливим є пiдрядний ринок, бо формується у межах певного регiону, оскiльки цi об’єкти, як правило, прив’язанi до мiсця їх споживання. Цей ринок виконує свої функцiї задовiльно лише тодi, коли на роль пiдрядника претендує не одна фiрма (монополiст), а декiлька. Чим бiльше в регiонi фiрм, якi спецiалiзуються на виробництвi того чи iншого iнвестицiйного товару, тим вищий рiвень конкуренцiї i нижча цiна реалiзацiї.
Вченими, що дослiджують захiдний ринок, розробленi наступнi параметри: частка робiт найбiльшого пiдрядника не повинна перевищувати 30 %, двох – 40 %, трьох – 54 %, чотирьох – 64 % вiд загального обсягу пiдрядних робiт на ринку даного регiону.
Закон України «Про обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї в пiдприємницькiй дiяльностi» встановлює граничну питому вагу для одного виробника – 35 %. Крiм того, цим Законом обумовлено ряд iнших антимонопольних заходiв:
– держава не повинна директивно розподiляти замовлення на пiдряднi роботи та примусово нав’язувати пiдрядникам недержавного сектора партнерiв на постачання будiвельних матерiалiв i щодо iнших господарських зв’язкiв; здiйснювати планування капiтальних вкладень для замовникiв та пiдрядних робiт для будiвельних фiрм; встановлювати розцiнки i кошториснi цiни на будiвельнi роботи; накладати будь-якi заборони на виконання робiт у будь-яких секторах економiки;
– пiдряднi органiзацiї не мають права нав’язувати замовникам i постачальникам дискримiнацiйнi умови договору; скорочувати обсяги пiдрядних робiт для створення їх штучного дефiциту; здiйснювати попередню змову про вiдмову ведення справ iз потенцiйними партнерами, а також укладати угоди про штучну змiну цiн на iнвестицiйнi товари.
Забезпечити дотримання цих вимог повиннi антимонопольнi комiтети, що створюються в рамках територiальних органiв управлiння.
тим самим реалiзацiю власного iнвестицiйного товару.
Для створення ринку iнвестицiйних товарiв усi замовлення на пiдряднi роботи необхiдно розмiщувати через торги, якi називаються тендери. Головне завдання цих елементiв iнвестицiйної iнфраструктури – об’єднати продавцiв та покупцiв.
На тендерах у ролi покупця товару (об’єкта будiвництва) виступає замовник (iнвестор), а у ролi продавця – група пiдрядникiв, якi пропонують свої послуги з будiвництва необхiдного замовнику об’єкта належної якостi i в сприятливi строки.
На вiдмiну вiд товарної i фондової бiржi, де iнтереси багатьох продавцiв i покупцiв представляють брокери, на тендерах вони вiдсутнi, а завданням тендерного торгу є зведення одного покупця (замовника) iз декiлькома потенцiйними продавцями (пiдрядниками) i вiдбiр iз ряду останнiх найбiльш економiчно вигiдного. Цей процес вимагає вiд пiдрядника певної активностi на ринку (вивчення кон’юнктури, проведення власних розрахункiв). Тому тендернi торги за кожний об’єкт, починаючи з опублiкування в засобах масової iнформацiї, можуть займати бiльше мiсяця. Публiкацiя мiстить коротку технiчну характеристику об’єкта i вiдомостi про замовника.
Будь-який зацiкавлений пiдрядник, який не має замовлень, може подати заявку на участь у торгах. Звичайно заявка подається на iм’я тендерного комiтету або посередницької фiрми, яка займається органiзацiєю цих торгiв.
Посередницька фiрма за плату надає потенцiйному пiдряднику наступну тендерну документацiю:
• iнструкцiю для учасника торгiв;
• креслення майбутнього об’єкта, специфiкацiї i вiдомостi про обсяги робiт;
• форми та умови контракту;
• форми тендера, гарантiйний лист i бланк iнформацiї про учасника тендера.
та прийнятну для себе цiну. Пiсля цього вона заповнює форми тендера, гарантiйний лист i бланк iнформацiї про себе та вiдсилає цi документи посередницькiй фiрмi.
З метою запобiгання розголошенню вiдомостей, що становлять комерцiйну таємницю, матерiали пересилаються у подвiйних закритих конвертах, якi потiм вiдкриваються у присутностi всiх зацiкавлених сторiн. Результати процедури оформляються протоколом та вiзуються усiма учасниками тендера.
Посередницька фiрма разом iз замовником органiзовує експертну комiсiю, вивчає усi заявки i матерiали, що надiйшли вiд будiвельних фiрм, та оголошує переможця тендера, з яким замовник укладає договiр пiдряду.
торги та виконували арбiтражнi функцiї щодо спiрних питань.
Інвестицiйна привабливiсть компанiї вiдображає такий її економiчний та фiнансовий стан, при якому потенцiйний iнвестор може прийняти рiшення про вкладення вiльних коштiв у розвиток даного пiдприємства без великого ступеня ризику втратити їх або не отримати вiдповiдний дохiд на вкладений капiтал.
Для визначення iнвестицiйної привабливостi можна використовувати наступнi загальноекономiчнi показники:
– залишкова та вiдновлювальна вартiсть основних засобiв;
– загальний обсяг чистого i балансового доходу;
Оскiльки оцiнка компанiї за цими показниками характеризує його iнвестицiйну привабливiсть не повною мiрою, то для бiльш поглибленого аналiзу привабливостi пiдприємства у свiтовiй практицi використовується система вiдносних показникiв, якi характеризують:
– лiквiднiсть;
– платоспроможнiсть;
– ефективнiсть використання активiв.
Заощадження сiмейних господарств у замкненiй економiцi є єдиним джерелом надходження коштiв на грошовий ринок. Тiльки за рахунок цього виробництво може збiльшити свої iнвестицiї, а уряд – закупки понад доходи вiд податкiв, тобто профiнансувати дефiцит. Якщо формування заощаджень уповiльнюється або зовсiм зупиняється, починається «проїдання» ранiше нагромадженого капiталу. Така ситуацiя виникає в умовах тривалої iнфляцiї, коли населення перестає робити новi заощадження i навiть витрачає попереднi пiд загрозою їх втрати.
Зазначенi процеси проявилися в економiцi України в 1992 – 1994 рр., коли внаслiдок гiперiнфляцiї заощадження населення повнiстю знецiнилися, а новi заощадження в нацiональних грошах не створювалися. Інвестування в розвиток виробництва у цей час припинилося, за винятком незначних вкладень за рахунок централiзованих коштiв.
Зв’язок мiж заощадженнями та iнвестицiями можна формалiзувати наступним чином:
де Ір – iнвестицiйнi ресурси, що знаходяться в розпорядженнi фiрми;
З – загальна маса заощаджень, що надiйшли на грошовий ринок;
Дп – сума приросту державних позик, розмiщених на грошовому ринку.
У проблемi «заощадження – iнвестицiї» важливе значення має не тiльки нагромадження достатнього обсягу заощаджень у сiмейному секторi, а й їх повна трансформацiя в iнвестицiї. Грошовий ринок покликаний створити вiдповiдний ефективний механiзм.
Представники рiзних економiчних шкiл по-рiзному ставляться до необхiдностi та можливостi створення та дiї подiбного механiзму.
Монетаристи виходять iз того, що грошовий ринок має механiзм, який одночасно впливає на пiдприємства та сiмейнi господарства, стимулюючи їх iнвестувати i заощаджувати рiвноцiннi маси грошових коштiв. Таким механiзмом є динамiка процентної ставки як плати за використання грошових заощаджень. Змiна процентної ставки одночасно впливає як на заощадження (пропозицiю), так i на iнвестицiї (попит), тiльки в протилежних напрямах. Якщо процентна ставка зростає, посилюється стимулювання заощаджень, бо на кожну заощаджену грошову одиницю власник одержить додатковий дохiд. А послаблюється стимулювання iнвестицiй, коли зростають витрати на кожну одиницю iнвестицiй.
Проте процес розбалансування системи триватиме недовго. Дефiцит попиту на грошовi кошти змусить продавцiв знизити процентнi ставки до рiвня, який вiдповiдатиме новому перетину кривих попиту i пропозицiї. Отже, у випадку непроцентного порушення рiвноваги мiж заощадженнями та iнвестицiями механiзм грошового ринку теж здатний самостiйно її вiдновлювати.
Представники кейнсiанської школи заперечують можливiсть автоматичного вирiвнювання заощаджень та iнвестицiй на тiй пiдставi, що не тiльки процентна ставка впливає на їх рух, а сама змiнюється пiд впливом не тiльки попиту на iнвестицiї та пропозицiї заощаджень. Ключовий аргумент кейнсiанцiв полягає в тому, що рiшення про заощадження та iнвестицiї приймають рiзнi економiчнi суб’єкти, якi керуються рiзними цiлями i мiркуваннями. Рiшення про змiну заощаджень приймають мiльйони сiмейних господарств, кожне з яких керується, перш за все, можливiстю одержати прибуток. Сама процентна ставка цiкавить iнвестора лише у зв’язку з визначенням затрат та реалiзацiєю iнвестицiйного проекту. Змiна заощаджень населення їх може зовсiм не цiкавити.
Бiльше того, кейнсiанцi вважають, що заощадження населення – не єдине джерело iнвестицiйних ресурсiв. Ними можуть бути «поточнi каси» населення, позички кредитних установ, нагромадження самих фiрм i навiть ресурси уряду. Використання цих джерел розширює обсяги iнвестицiй за межi заощаджень сiмейних господарств.
По-перше, банкiвська система у своїй грошово-кредитнiй полiтицi повинна виходити з того, що економiчнi межi її кредитно-iнвестицiйної дiяльностi визначаються нацiональними заощадженнями. Порушення цiєї межi загрожує порушенням економiчної рiвноваги та iнфляцiєю.
Щоб iнвестицiйний процес в економiцi країни розвивався успiшно, активно i успiшно повиннi формуватися i заощадження. Полiтика сприяння заощадженням стає одним iз прiоритетних напрямiв економiчної полiтики в цiлому i полiтики доходiв зокрема.
змiни в оподаткуваннi викликають зрушення в останнiх, а, отже, впливають на iнвестицiї.
процес отримав назву «ефект витiснення iнвестицiй». Оскiльки обсяги нацiонального продукту i його частини, яка йде на споживання, фiксованi, то обсяг iнвестицiй зменшиться настiльки, наскiльки збiльшиться обсяг державних закупок, якщо останнiй не має iнвестицiйних елементiв.
Механiзм дiї цiни рiвноваги полягає в наступному. Інвестор, що вкладає кошти чи засоби, розраховує отримати максимальний дохiд при мiнiмальних затратах. Вiн вiддає перевагу найбiльш дохiдним активам (iнвестицiйним товарам) iз найбiльшою нормою прибутку при вкладеннi капiталу. Ця ефективна галузь залучає бiльшу масу капiталу, що призводить до структурних зрушень на ринку iнвестицiйних товарiв.
Попит на товари починає перевищувати пропозицiю, а їх цiни пiдвищуються. Висока ринкова цiна таких товарiв є iндикатором їх привабливостi для iнвесторiв з точки зору вiддачi iнвестицiй (доходу).
Перелив iнвестицiй у вказану галузь призведе, в кiнцевому результатi, до розширення пропозицiї даного iнвестицiйного товару i, як наслiдок, до зниження його цiни. Інвестицiї ж спрямовуються до нових високодохiдних видiв iнвестицiйних товарiв.
Економiчна теорiя та практика країн з ринковою економiкою вiдпрацювала рiзноманiтнi комплекси заходiв впливу, що стимулюють або обмежують iнвестицiйний попит i пропозицiю.
1. 4. Інвестицiйний клiмат та фактори, що його утворюють
Інвестицiйний клiмат формується пiд впливом полiтичних, правових, економiчних i соцiальних чинникiв. Значимiсть кожного чинника в окремо взятiй країнi рiзна, оскiльки це залежить вiд рiвня економiчного розвитку, iсторичних та нацiональних тенденцiй.
– полiтична i фiнансова стабiльнiсть;
– рiвень загальноекономiчного розвитку країни;
– рiвень розвитку ринкової та iнвестицiйної iнфраструктури;
– ємнiсть внутрiшнього ринку;
– вартiсть робочої сили;
– рiвень кримiногенних, екологiчних та iнших ризикiв.
феодальних традицiй» щодо торгiвлi, промисловостi та ощадливостi, в яких «якiсна структура iнвестицiй часто хибна з точки зору нацiонального розвитку». Багато обмежених заощаджень йде на створення скарбiв iз золота та коштовностей, розкiшнi житловi будинки, спостерiгаються «…тенденцiї багатих прошаркiв накопичувати свої заощадження за кордоном – легальними i нелегальними шляхами», що робить недоступними їх використання нацiональною економiкою для внутрiшнього розвитку.
Увесь комплекс чинникiв, що визначають iнвестицiйний клiмат, можна подiлити на три групи.
1) Інституцiональнi: внутрiшня i зовнiшня полiтична стабiльнiсть, нацiональне законодавство в цiлому i полiтика держави щодо iноземних iнвестицiй, господарське i фiнансове право, мiцнiсть державних iнститутiв, український менталiтет, ступiнь державного втручання в економiку, культура.
Поведiнка суб’єктiв господарювання формується не тiльки в умовах правового економiчного поля, а й пiд впливом рiвня усвiдомленостi, доступу до iнформацiї i знань, культури та менталiтету. Однiєю з особливих рис поведiнки людини у нашому суспiльствi, що протягом багатьох столiть успадковується, є розкрадання. Ще Василь Розанов писав, що в Росiї власнiсть складається з таких понять, як «випросив», «подарував» або «обiбрав»; власної працi тут дуже мало, i тому вона не має ваги i не шанується.
Економiчну основу розповсюдження розкрадання як традицiйного вiдтворювального елементу господарювання становить вiдсутнiсть масової дрiбної приватної власностi. Історична практика цивiлiзованих країн Заходу засвiдчує, що тiльки поступовий, еволюцiйний вiдтворювальний процес формування приватної власностi має майбутнє. Формування дiйсно трудової приватної власностi потребує часу. Пояснюється це тим, що нагромадження капiталу на базi трудової приватної власностi досягається за рахунок заощаджень трудових доходiв та їх розширеного вiдтворення протягом кiлькох поколiнь. На базi трудової приватної власностi формується фiлософiя середнього класу, про яку так багато писали Макс Вебер, Тоунi i Зомбарт.
2) Економiчнi: загальна характеристика економiки, ємнiсть фондового ринку, характеристика банкiвської сфери, стабiльнiсть нацiональної валюти, ринкова та iнвестицiйна iнфраструктура, iнформацiйна вiдкритiсть i традицiйнiсть, податки i тарифи, вартiсть робочої сили, доступ до факторiв виробництва.
3) Соцiально-психологiчнi: соцiальний рiвень розвитку суспiльства, рiвень квалiфiкацiйної пiдготовки робочої сили, доступ до факторiв виробництва.
1. 5. Інвестицiйна сфера України
Вiдтiк нацiонального капiталу за кордон став найбiльш поширеною i визначальною рисою сучасної економiки України. Іноземнi iнвестори знають про це краще за нас, тому нiхто не буде iнвестувати економiку, де бiльше половини доходу розкрадається i вивозиться за кордон.
Вiдомо, що за чотири роки приватизацiї обсяг iнвестицiй в економiку України скоротився в 4 – 5 разiв, а фiзичне зношення основних засобiв досягло 50 %, що є однiєю з причин спаду виробництва. За надiйнiстю iнвестування Україна займає 143 мiсце серед 170 країн свiту. Тому в першу чергу постає питання про створення сприятливого iнвестицiйного клiмату для вiтчизняних та iноземних iнвесторiв.
Внаслiдок корупцiї i невмiлого керiвництва економiкою iнвестицiї, що фiнансуються через мiжнароднi позики, нерiдко стають непродуктивними. Спостерiгається тенденцiя неповернення (розкрадання) кредитiв, наданих пiд гарантiї уряду. Доходи вiд таких «iнвестицiй» є низькими, їх не вистачає для покриття процента та основної суми боргу. Це призводить до невиконання зобов’язань за взятi позики i ще бiльше погiршує привабливiсть iнвестицiйного середовища.
Україна отримує найменше iноземних iнвестицiй вiд мiжнародних фiнансових органiзацiй. Якщо для прикладу взяти Мiжнародну фiнансову корпорацiю, то Україна в 1996 роцi отримала лише кредит у розмiрi 10 млн. дол., тодi як десять європейських країн iз перехiдною економiкою – понад 141 млн. дол. Складний iнвестицiйний клiмат країн iз перехiдною економiкою виступає причиною незначних iнвестицiй з боку мiжнародної фiнансової корпорацiї, тому їх дiяльнiсть обмежується технiчною i консультацiйною допомогою.
Коротка характеристика умов iнвестування в Українi зводиться до наступного.
банки шляхом надання кредитiв, якi, в свою чергу, рiзко пiднiмають ставку процента, штучно стимулюючи iнфляцiю. Якщо проаналiзувати трьохрiчну практику надання кредитiв, то можна помiтити наступну тенденцiю: державнi кошти через кредитування в безготiвковiй формi надходять на рахунки приватних пiдприємств, якi потiм потрапляють до приватних кишень у виглядi готiвки. Комерцiйнi банки надавали кредити державним пiдприємствам пiд великi проценти, а останнi здiйснювали вiдшкодування процентiв за рахунок зростання собiвартостi, а, значить, через пiдвищення цiн, якi, в свою чергу, вiдшкодовувалися з кишенi громадян. Такий механiзм спрацьовує i сьогоднi, тiльки меншою мiрою, оскiльки держава все бiльше контролює рух фiнансових коштiв через Нацiональний банк та iншi засоби.
2. Економiчнi процеси в Українi мають кримiнальну спрямованiсть., а тiньовий характер розподiльчих i перерозподiльчих вiдносин пiдриває всю систему зацiкавленостi, надiйностi та перспективностi розвитку iнвестицiйної дiяльностi.
3. Закони про iнвестицiйну дiяльнiсть нi формально, нi змiстовно не вiдповiдають вимогам i потребам потенцiйних iнвесторiв в умовах ринкової економiки. Надто велика лiбералiзацiя економiки в умовах нерозвиненостi державного регулювання, низької виконавчої дисциплiни i вiдповiдальностi призвела до появи анархiї i невизначеностi в економiцi.
4. Низький рiвень державного управлiння призводить до надмiрного втручання державних службовцiв у процес iнвестування з метою задоволення власних потреб.
5. Основою такого явища, як тiньовий експорт капiталу, що зменшує вiтчизнянi iнвестицiйнi можливостi, є недовiра власникiв капiталiв до економiчного режиму, бажання приховати їх вiд непомiрного оподаткування та посягань кримiнальних структур.
6. Акумулювання вiтчизняного капiталу за кордоном створює головну проблему – повернення їх у виглядi iнвестицiй в Україну. Це явище має суперечливу властивiсть. З одного боку, власники капiталу зацiкавленi в поверненнi коштiв, оскiльки норма прибутку в Українi з урахуванням можливостей офiцiйної i тiньової економiки значно перевищує норму прибутку вiд використання коштiв за кордоном. З iншого – тiньовий характер капiталу стримує його повернення внаслiдок високого ступеня ризику, що пов’язано з необхiднiстю обґрунтування характеру походження коштiв, якi використовуються для особистих цiлей, закупiвлi дорогої технiки, автомобiлiв, нерухомостi тощо.
7. В Українi вiдсутня програма державного стимулювання iноземного iнвестора через механiзм участi в приватизацiї, який в Українi спрямований лише на приватизацiю як на процес змiни власника, тодi як питання iнвестицiй залишаються поза увагою.
Питання для перевiрки засвоєних знань
2. Вiд яких факторiв залежить обсяг iнвестицiй?
3. За якими ознаками класифiкуються iнвестицiї?
5. Якi складовi частини входять до iнвестицiйного ринку?
6. Розкрийте змiст поняття «iнвестицiйний цикл» та дайте характеристику його трьох основних перiодiв.
8. Дайте характеристику тендерних торгiв.
9. Охарактеризуйте систему вiдносних показникiв iнвестицiйної привабливостi.
10. Назвiть фактори, якi утворюють iнвестицiйний клiмат.
11. Охарактеризуйте умови iнвестування в Українi.
1. Інвестицiї – це:
б) усi види майнових та iнтелектуальних цiнностей, що вкладаються в об’єкти пiдприємницької та iншi види дiяльностi, в результатi якої створюється прибуток або досягається соцiальний ефект;
в) вкладення грошових коштiв, цiнних паперiв, нерухомого майна в об’єкти пiдприємницької дiяльностi з метою збiльшення капiталу;
г) вкладення технiчних, технологiчних та iнших знань в об’єкти пiдприємницької та iнших видiв дiяльностi з метою отримання прибутку, право користуватися землею.
2. Інвестицiйна дiяльнiсть – це сукупнiсть практичних дiй громадян, юридичних осiб i держави, спрямованих на:
а) отримання доходу або прибутку;
б) реалiзацiю iнвестицiйних програм;
в) реалiзацiю iнвестицiйних програм з метою отримання доходу або прибутку;
г) вкладення коштiв в об’єкти iнвестування, розташованi в територiальних межах даної країни.
3. Інвестицiйний ринок складається iз:
а) ринку об’єктiв реального iнвестування та фондового ринку;
б) фондового ринку, ринку нерухомостi, ринку iнструментiв фiнансового iнвестування;
г) ринку об’єктiв реального iнвестування та ринку iнструментiв фiнансового iнвестування.
4. Виберiть найбiльш повну вiдповiдь. З метою визначення iнвестицiйної привабливостi використовуються наступнi загальноекономiчнi показники:
а) рентабельнiсть, стан сировинної бази;
б) розмiр земельної площi, яку займає пiдприємство, кiлькiсть контрактiв iз постачальниками, загальний обсяг чистого i балансового доходу;
в) залишкова та вiдновлювальна вартiсть основних фондiв, стан сировинної бази, загальний обсяг чистого та балансового доходу, рентабельнiсть, розмiр земельної площi, яку займає пiдприємство;
г) рентабельнiсть, кiлькiсть замовникiв продукцiї, стан сировинної бази.
Глава 2. Суб'єкти iнвестицiйної дiяльностi
2. 1. Класифiкацiя суб’єктiв iнвестицiйної дiяльностi.
2. 3. Держава як суб’єкт iнвестицiйної дiяльностi.
2. 4. Державне регулювання iнвестицiйної дiяльностi.
2. 5. Органiзацiйна структура та форми дiяльностi iнвестицiйних компанiй.
2. 6. Розвиток iнвестицiйних компанiй в Українi.
концесiя, регулювання iнвестицiйного процесу, реструктуризацiя, кредитна експансiя, державний кредит, iнвестицiйнi банки, iнновацiйний фонд, iнвестицiйнi компанiї, акцiї.
2. 1. Класифiкацiя суб’cктiв iнвестицiйної дiяльностi
Суб’єктом iнвестицiйної дiяльностi є iнвестор, який приймає рiшення про вкладення власних, позикових або залучених майнових та iнтелектуальних цiнностей в об’єкти iнвестування. Іншими словами, iнвестор вiдмовляється вiд задоволення нагальних потреб у розрахунку на очiкуване задоволення їх у майбутньому, але вже в бiльших розмiрах.
Суб’єктами iнвестицiйної дiяльностi (iнвесторами та учасниками) можуть бути громадяни i юридичнi особи України та iноземних країн, а також держави в особi урядiв.
мету, спрямованiсть та обсяги iнвестицiй i залучає для їх реалiзацiї на договiрних засадах будь-яких учасникiв iнвестицiйної дiяльностi, в тому числi й шляхом органiзацiї конкурсiв i торгiв. Держава i посадовi особи не вправi втручатися в договiрнi вiдносини учасникiв iнвестицiйної дiяльностi понад своєї компетенцiї.
Як передбачено законодавством, iнвестори можуть виступати в якостi:
– продавцiв;
– кредиторiв.
Інвесторам в умовах ринку надається широке коло повноважень вiдповiдно до їх економiчної самостiйностi. Це, перш за все, визначення цiлей, спрямованостi, видiв та обсягiв iнвестицiй, визначення складу iнших учасникiв iнвестицiйної дiяльностi (рис. 2. 1). Законодавством передбачена заборона втручання державних органiв та посадових осiб у реалiзацiю договiрних вiдносин мiж суб’єктами iнвестицiйної дiяльностi.
Рис. 2. 1. Класифiкацiя суб’єктiв iнвестування
Інвестицiйнi можливостi економiки, що нормально функцiонує, визначаються мотивацiєю рiзних груп iнвесторiв.
В основi iнвестицiйної дiяльностi приватних iнвесторiв лежить їх ставлення до рiвня власного добробуту та заощадження.
На початку 20-го сторiччя Ірвiном Фiшером була розроблена теорiя заощаджень та добробуту, який зробив ряд припущень щодо заощадження та споживання домогосподарств.
1. Початковий добробут, потiк та процент прибутку є головними чинниками, що визначають пересiчне життєве споживання домогосподарств i визначають усi життєвi ресурси.
2. Споживання не залежить вiд тимчасової структури прибутку.
3. Змiни у прибутку за певний рiк можуть лише несуттєво впливати на всi життєвi ресурси, а, отже, i на споживання у будь-якому роцi.
4. Майбутнiй прибуток матиме значення для поточного споживання i впливає на всi життєвi ресурси.
5. Домогосподарства будуть розподiляти свiй життєвий прибуток мiж роками так, щоб одержати найбiльше задоволення.
великим, наскiльки можуть це дозволити. Найбiльший рiвень споживання, що можуть собi дозволити домогосподарства, – це ануїтет (щорiчнi постiйнi грошовi надходження) усiх життєвих ресурсiв.
Цей ануїтет Фрiдман назвав перманентним прибутком i довiв, що щорiчне споживання домогосподарств буде дорiвнювати їх перманентному прибутку.
Заощадження, за Фрiдманом, є рiзницею мiж щорiчним прибутком, що спостерiгається (дiйсним) i перманентним прибутком. Перманентний прибуток є константою (як i всi життєвi ресурси), тому споживання теж є постiйним. Флуктуацiї прибутку, що спостерiгаються, викликають змiни не у споживаннi, а у заощадженнi. Високоприбутковi роки, в якi прибуток, що спостерiгається, вищий перманентного, будуть також роками високого рiвня заощаджень, i навпаки. Добробут буде зростати у високоприбутковi роки та зменшуватися у низькоприбутковi.
прибутки домогосподарства протягом життя мають вигляд горба з пологим i крутим боками. Прибутки зростають до виходу господарiв на пенсiю, пiсля – знижуються досить рiзко.
Домогосподарства мають вiд’ємне заощадження та малоприбутковi роки на початку трудової дiяльностi господарiв, високе заощадження та високоприбутковi роки у серединi, вiд’ємне заощадження та малоприбутковi роки з виходом господарiв на пенсiю. Добробут на початку падає нижче нуля, бо домогосподарства позичають пiд майбутнi прибутки, пiсля цього пiднiмається до пiка, потiм – падає до нуля.
Розглянемо двi основнi теорiї, що застосовуються для пояснення iнвестицiйної дiяльностi нефiнансових фiрм (пiдприємницька iнвестицiйна дiяльнiсть), – теорiю граничної ефективностi iнвестування (теорiю Кейнса) та теорiю Тобiна.
При поясненнi iнвестицiйної дiяльностi фiрм Кейнс у своїй працi «Загальна теорiя зайнятостi, процента та грошей» виходив iз припущення, що фiрми намагаються максимiзувати прибуток у будь-якому роцi, що розглядається. З точки зору iнвестування, фiрма повинна знайти для себе такий рiвень активiв та заборгованостi, який буде максимiзувати її прибуток. Фiрма обмежена у виборi цього рiшення двома чинниками.
По-перше, рiвень її заощаджень є постiйним протягом короткого термiну, тому, купуючи додатковi активи (iнвестуючи), фiрма змушена запозичати кошти.
По-друге, у фiрми є тiльки обмежений список нових активiв, про якi вона має достатню iнформацiю. Якщо фiрма розмiстить усi свої потенцiйнi активи у порядку їх прибутковостi, а вартiсть запозичених коштiв на перiод iнвестування буде постiйною, то iнвестицiйна дiяльнiсть фiрми може бути представлена графiком, зображеним на рис. 2. 2.
Рис. 2. 2. Інвестицiйна дiяльнiсть фiрми за теорiєю граничної ефективностi
Похила випукла лiнiя на графiку вiдома як лiнiя граничної ефективностi iнвестування. Вартiсть ресурсiв (фондiв) фiрми показана горизонтальною лiнiєю, де ro – процентна ставка кредитного ринку.
Фiрма, що максимiзує прибуток, буде iнвестувати у новi активи та позичати для цього новi ресурси, поки прибуток вiд кожного нового активу буде бiльшим, нiж вартiсть позичених коштiв. Тому будь-яка фiрма буде нарощувати iнвестицiї до того обсягу, який вiдповiдає тiй точцi на графiку, де лiнiя граничної ефективностi iнвестування перетинає лiнiю вартостi позичених коштiв (лiнiю вартостi ресурсiв). Ця точка буде визначати оптимальний рiвень iнвестицiй фiрми.
Ринкова вартiсть власного капiталу фiрми визначається як рiзниця мiж ринковою вартiстю активiв та всiх боргiв. Для фiрм, акцiї яких обертаються на ринку цiнних паперiв, цей показник дорiвнює добутку кiлькостi акцiй на їх ринкову цiну. Економiсти визначають вартiсть власного капiталу фiрми через ринкову оцiнку всiх очiкуваних прибуткiв акцiонерiв, тобто дисконтовану вартiсть поточних та майбутнiх прибуткiв фiрми.
За теорiєю Тобiна, фiрма може намагатися знайти такий обсяг активiв та боргiв, який буде максимiзувати ринкову вартiсть її власного капiталу. При цьому вона матиме такi ж обмеження, що й у теорiї Кейнса: скiнчену множину активiв, про якi фiрма добре iнформована, та необхiднiсть фiнансування додаткових активiв шляхом запозичення капiталу.
Фiрма буде пiдтримувати покупку активiв (iнвестувати) та запозичати капiтал, поки кожний новий придбаний актив збiльшує ринкову вартiсть акцiонерного капiталу.
Це твердження може уточнюватися за допомогою так званого коефiцiєнта Тобiна (звичайно позначається символом q), що є вiдношенням ринкової вартостi активiв фiрми (iнвестицiйних проектiв) до цiни їх купiвлi (дiйсної вартостi витрат на iнвестицiї). Фiрма буде додавати активи доти, поки їх коефiцiєнт q буде бiльшим 1,0. Якщо фiрма розташує покупку нових активiв за порядком їх коефiцiєнтiв q, тодi iнвестування фiрми можна представити графiчно (рис. 2. 3).
Рис. 2. 3. Інвестицiйна дiяльнiсть фiрми за теорiєю Тобiна
q та горизонтальною прямою q = 1.
вони iнвестують не у матерiальнi, а фiнансовi активи. Такi фiрми можуть максимiзувати прибуток шляхом нових кредитiв (або купiвлi фiнансових активiв) до певної межi – на графiку до тiєї точки, де горизонтальна лiнiя термiнових депозитiв (позикового капiталу) буде перетинати лiнiю прибутку за новими фiнансовими активами.
Розрiзняють економiки з нульовими чистими iнвестицiями, чистi iнвестицiї з достатнiми та вiд’ємними величинами. Суспiльство з нульовими чистими iнвестицiями характеризується умовами, при яких економiка не зростає i запаси капiталу залишаються сталими. В економiцi з достатнiми сталими iнвестицiями вiдбувається класичне розширене вiдтворення, повнiстю вiдтворюються елементи основного та оборотного капiталу, а також капiталiзується частина нацiонального доходу. А якщо чистi iнвестицiї становлять вiд’ємну величину, тодi в економiцi не забезпечується вiдтворення зношених засобiв виробництва новими, вiдбувається скорочення товарних запасiв, суспiльство споживає бiльший за обсягом чистий продукт, нiж виробляє. Сучасна економiка України якраз i вiдображає стан суспiльства з вiд’ємною величиною чистих iнвестицiй.
Держава виступає в ролi iнвестора за наступних умов:
або пiдприємствах, приватизацiя яких проводитиметься найближчим часом;
– фiнансування тих галузей та виробництв, де держава є замовником та споживачем продукцiї (оборонна промисловiсть, об’єкти державної iнфраструктури, магiстралi, термiнали);
– функцiї iнвестора в соцiальнiй сферi, особливо при фiнансуваннi продукцiї агропромислового комплексу;
– держава тимчасово може iнвестувати тi виробництва, де спостерiгається спад виробництва (агрегати, вузли, запаснi частини, якi споживаються вiтчизняними пiдприємствами);
– держава може iнвестувати розвиток виробництв, доцiльнiсть яких обґрунтовується ринковою кон’юнктурою (з метою отримання прибутку).
Зростаюче недофiнансування сектора економiчної iнфраструктури державою, з одного боку, та все бiльш низька ефективнiсть функцiонування державних пiдприємств у даному секторi – з iншого, обумовили пошук урядами багатьох країн свiту виходу iз становища, що склалося.
Приблизно в один i той же час (70-i роки) багато з них прийшли приблизно до однакового висновку про необхiднiсть залучення до сектора економiчної iнфраструктури приватного капiталу, конкретнi способи та умови якого досить рiзноманiтнi:
– приватизацiя об’єктiв економiчної iнфраструктури;
– контракти на управлiння цими об’єктами приватними структурами;
– створення спiльних пiдприємств за участю державних та приватних структур в секторi економiчної iнфраструктури;
– державнi концесiї i т. д.
Найбiльш радикальним способом iз перерахованих вище є приватизацiя, однак вона пов’язана з високими ризиками як для держави, так i приватних структур, може породжувати великi витрати для суспiльства, створювати полiтичну спрямованiсть економiчних перетворень.
Найменш «революцiйною» формою залучення приватних структур є контракти на управлiння об’єктами економiчної iнфраструктури, але при цьому фiнансування створення самих об’єктiв, як i ранiше, здiйснюється з державного бюджету, що не викликає радикального оздобровлення державних фiнансiв. Промiжне положення замають такi форми, як лiзинг, спiльнi пiдприємства та державнi концесiї.
Державнi концесiї буквально передбачають передачу (уступку) державою своїх прав приватнiй структурi на здiйснення тих чи iнших господарських операцiй на обумовлений термiн.
У секторi економiчної iнфраструктури передаватися (уступатися) можуть:
– уже створенi за рахунок держави об’єкти для їх експлуатацiї (використання) приватними iнфраструктурами (операцiйна концесiя);
– права на створення таких об’єктiв та їх подальшу експлуатацiю (iнвестицiйна концесiя).
У реальному життi найчастiше мають мiсце змiшанi форми концесiї. Наприклад, держава передає приватнiй структурi автомобiльну дорогу, але з вимогою її реконструкцiї та розширення. Чи мова може йти про передачу одного об’єкта (наприклад, автомобiльної дороги) з умовою, що приватна компанiя побудує протягом року ще один об’єкт (дорогу).
Зрозумiло, що будь-яка iнвестицiйна концесiя має для приватної компанiї значення тiльки в тому випадку, якщо створений об’єкт буде нею експлуатуватися (тобто, ця концесiя є одночасно операцiйною). Класична форма державної концесiї в секторi економiчної iнфраструктури – концесiя на основi так званого контракту ВОТ (Build, Operate, Transfer). Як видно iз назви контракту, приватна структура, що виступає концесiонером, здiйснює будiвництво об’єкта (Build), його експлуатацiю (Operate) та передачу державi пiсля закiнчення термiну концесiї (Transfer). Інколи пiд абревiатурою ВОТ розумiється будiвництво об’єкта, володiння ним протягом певного (концесiйного) перiоду (Own) i подальша передача його державi.
Зустрiчається також абревiатура ВООТ (Build, Own, Operate, Transfer). За контрактом ВООТ пiсля завершення будiвництва об’єкта здiйснюється одночасно i володiння ним, i його експлуатацiя протягом концесiйного перiоду. Усi цi назви контрактiв (ВОТ, ВООТ) нерiдко називають «формулою Озала», бо вони виникли в Турцiї на початку 80-х рокiв та були розробленi урядом, який очолював Тургат Озал.
Сьогоднi iснує багато iнших формул та абревiатур, за якими стоять iншi контрактнi умови та вiдношення мiж державою i приватними структурами в галузi економiчної iнфраструктури (а також iнших галузей економiки). Деякi з них наведенi у таблицi 2. 1.
Держава впливає на iнвестицiйну дiяльнiсть як прямо через державний сектор економiки, так i опосередковано – через свої iнститути (органи виконавчої влади, Нацiональний банк, Фонд державного майна, Інновацiйний фонд, iншi позабюджетнi фонди, антимонопольний комiтет, органи держарбiтражу).
Таблиця 2. 1
Назви та умови деяких контрактiв
FBOOT (Finance, Build, Own, Operate, Transfer) Фiнансування, будiвництво, володiння, експлуатацiя, передача
BOO (Build, Own, Operate) Будiвництво, володiння, експлуатацiя
DBOT (Design, Build, Operate, Deliver) Проектування, будiвництво, експлуатацiя, передача
BRT (Build, Rent, Transfer) Будiвництво, оренда, передача
BTO (Build, Transfer, Operate) Будiвництво, передача, експлуатацiя
BLT (Build, Lease, Transfer) Будiвництво, лiзинг, передача
ROO (Rehabilitate, Own, Operate) Вiдновлення, володiння, експлуатацiя
AOT (Add, Operate, Transfer) Технiчна реконструкцiя або розширення об’єкта, експлуатацiя, передача
LAO (Lease,. Add, Operate) Лiзинг, технiчна реконструкцiя чи розширення об’єкта, експлуатацiя
2. 4. Державне регулювання iнвестицiйного процесу
Залежно вiд стану економiки (рiвня iнфляцiї, дефiцитностi) використовуються рiзнi концепцiї державного регулювання.
Вiдомо, що в розвинених країнах iснує добре вiдпрацьована законодавча система захисту iнтересiв приватних iнвесторiв, що, в свою чергу, стимулює трансформацiю iнформацiї про окремi компанiї у вартiсть їх акцiй, i це призводить до того, що цiни на них змiнюються вiльно.
У країнах iз перехiдною економiкою ситуацiя дещо iнша. Саме проблема недостатнього ступеня законодавчого захисту приватних iнвесторiв може служити ще одним поясненням взаємопов’язаного руху котировок на фондовому ринку. Цей висновок збiльшує достовiрнiсть того, що неефективна полiтична та законодавча системи можуть зробити збiр та аналiз iнформацiї про конкретнi компанiї вiдносно незначним для прийняття рiшення про iнвестування в їх акцiї.
Створення фондових ринкiв у країнах iз перехiдною економiкою не гарантує бiльш ефективного розподiлу капiталу мiж фiрмами. Отже, фондовий ринок може забезпечити необхiдний рух капiталу до конкретних ефективних фiрм, але лише в тих країнах, уряд яких незначною мiрою корумпований, а законодавчi системи надiйно захищають права власностi приватних акцiонерiв.
Практика надання економiчно необґрунтованих податкових пiльг (найбiльш яскраво проявляється в кiлькостi створених вiльних економiчних зон, прiоритетних галузях та конкретних пiдприємствах) не сприяє ефективностi iнвестицiй.
Недостатнiсть коштiв призводить до ручного управлiння державними фiнансами, не дозволяє планувати i пiдтримувати навiть середньостроковi прiоритети бюджетної та економiчної полiтики.
через свої iнститути як учасник iнвестицiйного процесу.
Формами опосередкованого впливу держави на iнвестицiйний процес є:
– державне кредитування;
– державнi позики;
– податкове регулювання;
– амортизацiйна полiтика;
– державний лiзинг;
– лiцензування i квотування;
– стандартизацiя.
– високих митних зборiв на товари, що iмпортуються;
– податки на iноземнi iнвестицiї;
– обмеження або заборону ввозу окремих товарiв;
– субсидiювання нацiонального iнвестора.
– податковi пiльги чи канiкули;
– пiльговi кредити;
– державнi субсидiї;
Окремим напрямом держаного регулювання є регулювання ринку цiнних паперiв (табл. 2. 2).
Таблиця 2. 2
Державне регулювання ринку цiнних паперiв
Мета Методи Результат
та iноземних iнвестицiй
Обмеження iнфляцiї - розвиток ринку державних цiнних паперiв- емiсiя цiнних паперiв органами мiсцевого самоврядування- продаж державних пакетiв акцiй iнвестицiйно привабливих пiдприємств - покриття дефiциту бюджету- збереження накопичень громадян- стабiлiзацiя курсу нацiональної валюти- реалiзацiя регiональних соцiальних програм
Реструктуризацiя - приватизацiя- використання механiзму банкрутства- конкуренцiя- ефективний менеджмент - пожвавлення пiдприємницької дiяльностi- збiльшення кiлькостi робочих мiсць- збiльшення доходiв бюджету
України- мiжнародне спiвробiтництво - доступ на мiжнароднi ринки капiталiв- змiцнення мiжнародного авторитету- зближення нацiональних законодавств- рацiоналiзацiя ринку
Соцiальна стабiльнiсть у суспiльствi - аналiз соцiально-економiчних аспектiв- захист прав власностi- розвиток iнститутiв спiльного iнвестування- iнформування та освiта населення - довiра населення до ринку та держави- збiльшення накопичень громадян- прогнозованiсть соцiально-економiчного розвитку
Фiнансово-кредитна система, її вплив на iнвестицiйний процес
комерцiйнi центри; страховi, брокерськi, дилерськi компанiї; iнвестицiйнi iнститути як спецiалiзованi учасники фондового ринку; пенсiйнi фонди.
Грошово-кредитне регулювання економiки здiйснюється через НБУ шляхом регулювання попиту i пропозицiї на залученi кошти. Грошово-кредитна полiтика НБУ залежно вiд стану економiки проводиться або в формi кредитної експансiї, або кредитної рестрикцiї.
Кредитна експансiя – iнтенсивне розширення кредитних операцiй з метою отримання прибутку. Вона включає зниження офiцiйних ставок центральних банкiв i розширення лiмiтiв на їх облiковi та ломбарднi операцiї, змiну норм обов’язкових резервiв (або їх скасування) кредитних установ, купiвлю цiнних паперiв на вiдкритому ринку, розширення купiвлi у комерцiйних банкiв iноземної валюти i зниження процентної ставки за цими операцiями, скасування кiлькiсних обмежень на кредити.
росту державних iнвестицiй, залученню коштiв на депозити фiнансово-кредитних установ.
НБУ проводить i операцiї на фондовому ринку, тобто здiйснює продаж та купiвлю державних цiнних паперiв (облiгацiй, казначейських зобов’язань).
У свiтовiй практицi операцiї з цiнними паперами вважаються найдiєвiшими методами грошово-кредитного регулювання економiки. З метою кредитної експансiї центральнi банки купують державнi цiннi папери i, навпаки, продають їх, коли прагнуть обмежити розширення кредиту комерцiйних банкiв.
Центральнi банки опосередковано впливають на iнвестицiйну дiяльнiсть i через регулювання норми обов’язкових або мiнiмальних резервiв. Цей метод полягає у встановленнi комерцiйним банкам норм обов’язкових резервiв у виглядi певного проценту вiд суми їх депозитiв, що зберiгаються у нього на рахунках. При збiльшеннi норм обов’язкових резервiв зменшується розмiр кредитних ресурсiв i, навпаки, при їх зниженнi комерцiйнi банки отримують можливiсть для розширення кредитних операцiй, збiльшення частки довгострокових кредитiв, стимулюючи тим самим iнвестицiйний процес.
фiнансiв, воно ж укладає з ними договори i доводить до них та до позичальникiв обсяги державного кредиту та плани фiнансування.
Державне довгострокове кредитування здiйснюється в основному Укрiнвестбанком та Укрсоцбанком.
Банки є фiнансово-кредитними установами, якi обслуговують рух капiталiв та грошей. Функцiї банкiв наступнi:
– залучення та розмiщення грошових вкладiв i кредитiв;
– фiнансування капiтальних вкладень за дорученням власникiв або розпорядникiв iнвестованих коштiв;
– випуск платiжних документiв i цiнних паперiв (чекiв, акредитивiв, акцiй, облiгацiй, векселiв);
– купiвля, продаж i зберiгання цiнних паперiв;
– придбання права вимоги до поставки товарiв i надання послуг, прийняття виконання таких вимог та їх iнкасацiя (факторинг);
– довiрчi операцiї (залучення та розмiщення коштiв, управлiння цiнними паперами) за дорученням клiєнтiв;
– надання консультацiйних послуг.
Статутний фонд акцiонерного банку може формуватися тiльки за рахунок власних коштiв акцiонерiв. Забороняється збiльшувати статутний капiтал i створювати новi банки за рахунок нерозподiлених прибуткiв або коштiв iнших фондiв. Не можна робити внески за рахунок бюджетних, кредитних i заставних коштiв.
Інвестицiйнi банки – спецiалiзованi кредитно-фiнансовi iнститути, якi спецiалiзуються на операцiях iз цiнними паперами з метою залучення коштiв, здiйснення довготермiнового кредитування i фiнансування пiдприємств рiзних галузей народного господарства.
– емiсiя цiнних паперiв;
– погодження умов та видiв позик (облiгацiй, акцiй);
– надання звичайних i довготермiнових кредитiв iнвесторам;
– консультацiйнi послуги.
У сучасних умовах iнвестицiйнi банки, пов’язанi з комерцiйними через вкладання залучених внескiв у прибутковi операцiї з цiнними паперами пiдприємств, надають їм кредити пiд заставу цiнних паперiв.
Значний вплив на розширення iнвестицiйної дiяльностi, особливо в перехiдний перiод, має Фонд державного майна України, на який покладено:
– захист майнових прав України на її територiї та за кордоном;
– здiйснення повноважень щодо проведення приватизацiї майна загальнодержавної власностi;
– сприяння процесу демонополiзацiї економiки та створення умов для конкуренцiї виробникiв;
– розробка i контроль за проектами державних програм приватизацiї.
посередникам, залучення iноземних iнвесторiв до процесу приватизацiї шляхом укладання з ними або їх посередниками договорiв.
Фонд розробляє нормативнi акти з питань управлiння державним майном, проводить iнвентаризацiю, здiйснює аудиторськi перевiрки ефективностi його використання, складає кошторис витрат позабюджетного фонду i контролює їх використання.
Невiд’ємним учасником процесу роздержавлення майна в Українi впродовж п’яти рокiв була Нацiональна мережа центрiв сертифiкатних аукцiонiв, а з квiтня 1999 р. – Державна акцiонерна компанiя «Нацiональна мережа аукцiонних центрiв», яка створена з метою подальшого забезпечення процесу приватизацiї, сприяння розвитку фондового ринку, пiдтримки пiдприємництва та прискорення економiчних реформ в Українi. ДАК «Нацiональна мережа сертифiкатних аукцiонiв» має у розпорядженнi централiзованi бази даних за результатами аукцiонiв за приватизацiйнi папери та грошовi кошти, в яких зберiгається iнформацiя про власникiв акцiй приватизованих пiдприємств на бiльш нiж 7 тисяч пiдприємств, якi провели первинне розмiщення акцiй через мережу аукцiонних центрiв. Поєднуючи iнформацiйнi та телекомунiкацiйнi можливостi, компанiя надає наступнi iнформацiйно-консультацiйнi послуги:
– пiдготовка пiдприємств до приватизацiї;
– надання статистичної та аналiтичної iнформацiї про аукцiони i пiдприємства, пакети яких пропонувалися для продажу через мережу аукцiонних центрiв;
– iнформацiйно-аналiтична пiдтримка учасникiв фондового ринку та потенцiйних iнвесторiв;
– розробка проектiв реструктуризацiї;
– розробка бiзнес-планiв iнвестицiйних проектiв, iнвестицiйних меморандумiв;
– впровадження системи управлiння фiнансами;
– аналiз структури факторiв прибутковостi пiдприємств та розробка програми зменшення витрат;
– експертна оцiнка майна.
кошти. Сьогоднi вiдбувається приватизацiя не тiльки за грошовi кошти, а й проводяться вiдкритi торги з продажу майна, що перебуває у державнiй власностi, об’єктiв незавершеного будiвництва, пакетiв акцiй.
Спецiалiсти компанiї вивчають та аналiзують iнвестицiйнi потреби регiонiв України. Інформацiя про пiдприємства консолiдується в базi даних iнвестицiйних пропозицiй та бiзнес-планiв. Для представлення iнвестицiйних проектiв зарубiжним партнерам створена та дiє програма «Інвестицiйний мiст», основною метою якої є впровадження механiзму ознайомлення реального iнвестора з iнвестицiйними можливостями та потенцiалом українських пiдприємств.
а також дозволяють проаналiзувати фiнансовий стан пiдприємства.
Програма «Інвестицiйний мiст» продовжила розробку та впровадження проекту щодо створення Системи маркетингової iнформацiї, яка впроваджується з метою:
– реалiзацiї комплексу заходiв з удосконалення руху товарiв та послуг вiд виробника до споживача;
– пiдтримки та розвитку приватного пiдприємництва.
Чiтко органiзована Система реально працюючих пiдприємств з iнформацiєю щодо комерцiйних пропозицiй в поєднаннi з консультацiйною пiдтримкою дадуть позитивний результат щодо налагодження прямих господарських зв’язкiв, а отже, сприятимуть фiнансовому оздоровленню пiдприємств.
Значний вплив на iнвестицiйну дiяльнiсть мають позабюджетнi фонди, через якi держава формує додатковi джерела фiнансування: Державний iнновацiйний фонд, Фонд сприяння зайнятостi, Пенсiйний фонд.
Державний iнновацiйний фонд створено для фiнансування та матерiально-технiчної пiдтримки заходiв щодо забезпечення розвитку i використання досягнень науки i технiки. Формується Інновацiйний фонд за рахунок вiдрахування пiдприємствами 1 % вiд фактичного обсягу реалiзацiї продукцiї, робiт та послуг (з вiдрахуванням податку на додану вартiсть i акцизного збору) за попереднiй мiсяць. Розрахована сума вiдрахувань вiдноситься на собiвартiсть продукцiї. Торговi, постачально-збутовi, посередницькi органiзацiї роблять внески, виходячи iз розмiру валового доходу.
Зiбранi Інновацiйним фондом кошти розподiляються галузевими спецiальними фондами позабюджетних коштiв – 70 % та обласними вiддiлами фонду – 30 %. Кошти Інновацiйного фонду повиннi бути джерелами:
– розвитку технiчної i технологiчної бази пiдприємств;
– оновлення виробничих фондiв;
– впровадження нових матерiалiв, якi б вiдповiдали сучасним вимогам.
2. 5. Органiзацiйна структура та форми дiяльностi iнвестицiйних компанiй
Інвестицiйнi компанiї – це нова форма кредитно-фiнансових iнститутiв, що активно почали розвиватися в захiдних країнах у повоєннi роки, хоча iснувала i в довоєнний перiод.
Інвестицiйнi компанiї шляхом випуску власних акцiй залучають грошовi кошти, якi потiм вкладають у цiннi папери промислових та iнших корпорацiй. Таким чином, за рахунок придбання цiнних паперiв вони здiйснюють нарiвнi з iншими кредитно-фiнансовими iнститутами фiнансування рiзних галузей економiки.
Інвестицiйнi компанiї закритого типу здiйснюють випуск своїх акцiй у певнiй кiлькостi. Новий покупець може купити їх у попереднiх утримувачiв за ринковою цiною.
Інвестицiйнi компанiї вiдкритого типу, якi називаються взаємними фондами, випускають свої акцiї поступово, певними частинами, в основному новим покупцям. Цi акцiї, як правило, можуть передаватися або продаватися. Бiльш зручна органiзацiйна форма – компанiї вiдкритого типу, бо постiйна емiсiя дозволяє їм збiльшувати власний грошовий капiтал i таким чином постiйно нарощувати iнвестицiї в цiннi папери корпорацiй.
Особливiсть iнвестицiйних компанiй полягає в тому, що серед їх покупцiв зростає частка кредитно-фiнансових закладiв i торгово-промислових корпорацiй.
Кожний iнвестор iнвестицiйного фонду повинен платити комiсiйнi при купiвлi для нього акцiй та управлiннi внеском. Розмiр комiсiйних рiзним компанiям i залежить, як правило, вiд фiнансової могутностi i репутацiї компанiї. У повоєннi роки в розвинених капiталiстичних країнах найбiльш швидкими темпами зростали компанiї вiдкритого типу (взаємнi фонди). У цiлому розвиток iнвестицiйних компанiй тiсно пов’язаний iз динамiкою та масштабнiстю ринку цiнних паперiв: чим вищий рiвень розвитку ринку цiнних паперiв, тим вище рiвень розвитку iнвестицiйної компанiї. Тому найбiльшого розвитку вони набули в промислово розвинених капiталiстичних країнах, особливо в США, Канадi, Англiї, ФРГ, Японiї.
Основою пасивних операцiй iнвестицiйних компанiй є залученi грошовi кошти вiд реалiзацiї власних цiнних паперiв, акцiонерний капiтал, резервний фонд, нерухомiсть компанiї.
Активнi операцiї iнвестицiйних компанiй мають певну специфiку i вiдрiзняються вiд операцiй iнших небанкiвських кредитно-фiнансових iнститутiв. Справа в тому, що основнi грошовi кошти, отриманi вiд продажу власних акцiй, iнвестицiйнi компанiї обох типiв вкладають в акцiї рiзноманiтних корпорацiй i компанiй. Майже 80 % активiв iнвестицiйних компанiй становлять акцiї. В останнi роки iнвестицiйнi компанiї диверсифiкують власну дiяльнiсть, вкладаючи кошти в облiгацiї корпорацiй. Специфiка вкладень полягає в тому, що однi компанiї концентрують свої iнвестицiї в простi акцiї, iншi – в привiлейованi, третi – в облiгацiї. Крiм того, iснує галузева спецiалiзацiя, коли компанiя купує цiннi папери, наприклад, тiльки, залiзничних чи машинобудiвних компанiй, автомобiльних чи електронних корпорацiй.
Розвиток iнвестицiйних компанiй залежить вiд стану ринку цiнних паперiв, в основному акцiй. Тому частi коливання їх курсiв впливають на фiнансовий стан iнвестицiйних компанiй. Падiння курсiв акцiй, i особливо бiржовi крахи, уповiльнюють їх розвиток, а iнодi призводять до банкрутств. У США в серединi 70-х – на початку 80-х рокiв темпи їх розвитку суттєво знизилися, а деякi компанiї збанкрутiли. При цьому розмiр активiв iнвестицiйних компанiй суттєво знизився.
Інвестицiйнi компанiї залучають до iнвестицiйної дiяльностi широкi верстви населення, тобто дрiбного iнвестора. Завдяки цьому вдається, по-перше, мобiлiзувати значнi кошти для капiталовкладень в економiку, по-друге, створити певну iлюзiю, що можна стати володарем акцiй i таким чином власником. З цiєю метою цiни на цiннi папери встановлюються низькi, доступнi для середнiх верств населення. У США, наприклад, вони коливалися в повоєннi роки вiд 2 до 20 – 30 дол. Звичайно дрiбного iнвестора залучають у перiоди бiржового буму, коли курси акцiй зростають. Однак в умовах погiршення кон’юнктури (особливо при бiржових крахах) вони, як правило, несуть найбiльшi збитки. Практика захiдних країн показує, що основними вкладниками є великi iндивiдуальнi та колективнi iнвестори, а контроль за дiяльнiстю iнвестицiйних компанiй здiйснюють найбiльшi акцiонери.
в США i Канадi. Їх назва обумовлена тим, що вони працюють на ринку цiнних паперiв в основному з короткостроковими цiнними паперами. Як i iншi фонди вiдкритого типу, вони теж випускають акцiї. Однак їх акцiї дуже дешевi (1 дол. за акцiю). При цьому вартiсть акцiй не змiнюється в результатi коливань позикового процента, i тому мають твердi цiни. Це зумовило широкий приплив клiєнтiв до таких фондiв, забезпечивши їм досить великi накопичення. Так, активи фондiв грошового ринку в США з нуля в 1970р. виросли до 200 млрд. дол. у 1982 роцi, а на початку 90-х рокiв – до 300 млрд. дол.
Формування пасивних операцiй цих компанiй здiйснюється в основному за рахунок випуску дешевих акцiй. Свої грошовi кошти вони вкладають у короткостроковi папери: короткостроковi державнi (федеральнi) облiгацiї (короткостроковi векселi), мунiципальнi облiгацiї, комерцiйнi папери приватних корпорацiй, а також у фiнансовi iнструменти (акцептованi векселi, депозитнi сертифiкати банкiв). Деякi фонди такого типу спецiалiзуються на паперах тiльки федерального уряду. Фонди грошового ринку мають певнi пiльги порiвняно з iншими iнвестицiйними фондами: вони вiльнi вiд вимог зберiгати свої обов’язковi резерви в Центральному банку (ФРС), не сплачують податкiв за мунiципальними облiгацiями. Крiм того, необхiдно зазначити ще одну обставину: тривалий час процент за їх акцiями був вище, нiж за вкладами комерцiйних банкiв (5,25 %). Бiльш низький процент у вказаних кредитно-фiнансових iнститутах обумовлено iнструкцiєю ФРС. Це зумовило в кiнцi 70-х рокiв широкий вiдплив грошових коштiв iз комерцiйних та ощадних банкiв i позиково-ощадних асоцiацiй до взаємних фондiв грошового ринку, що суттєво погiршило лiквiднiсть цих iнститутiв. Тому з 1982 року в США було проведено дерегулювання процентних ставок та введенi депозитнi рахунки грошового ринку (Money Market Deposit Account), що дозволило вiдрегулювати потоки грошових накопичень мiж комерцiйними банками, позиково-ощадними асоцiацiями та взаємними фондами грошового ринку. У результатi вiдбулося збiльшення грошових коштiв на цих депозитних рахунках i почався вiдтiк грошових коштiв iз фондiв грошового ринку, що суттєво скоротило розмiр їх активiв.
У кiнцi 80-х – на початку 90-х рокiв конкуренцiя за залучення грошових коштiв мiж банками i фондами увiйшла в бiльш стiйку фазу, бо останнi використовували свободу вiд резервних вимог ФРС, а першi користувалися перевагами федерального страхування депозитiв. У той же час, взаємнi фонди стали проводити та розширяти деякi спекулятивнi операцiї. Так вони почали використовуватися для зберiгання процентних платежiв i дивiдендiв в очiкуваннi реiнвестування. Крiм того, багато приватних осiб, якi самостiйно розпоряджаються власними активами, мали право вiдкривати тут власнi акцiонернi рахунки (share accounts). Це дозволило акцiонерам досить швидко i безкоштовно переводити грошовi кошти з рахункiв взаємних фондiв грошового ринку залежно вiд кон’юнктури на рахунки iнвестицiйних фондiв, що займаються вкладеннями в довгостроковi цiннi папери.
2. 6. Розвиток iнвестицiйних компанiй в Українi
В Українi досвiд роботи iнвестицiйних фондiв (ІФ) та iнвестицiйних компанiй (ІК) нараховує близько 5 рокiв. На кiнець 1998 року в країнi дiяло 159 iнвестицiйних фондiв та 129 iнвестицiйних компанiй, а загальний обсяг емiсiї цiнних сертифiкатiв становив 1,47 млрд. грн. Зазначена сума емiсiй сформована, головним чином, за рахунок приватизацiйних сертифiкатiв.
За умовами функцiонування iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї належать до портфельних iнвесторiв, вони не орiєнтуються на встановлення контролю за дiяльнiстю пiдприємств. Їх мiсiя та можливостi, що надаються законодавством, у цьому планi обмеженi. В Українi iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї не можуть володiти бiльш нiж 10 % акцiй одного емiтента (25 % – якщо акцiї придбанi за приватизацiйнi сертифiкати). Одночасно ІФ та ІК беруть досить активну участь у загальних зборах акцiонерiв, намагаються делегувати своїх представникiв до складу спостережних рад акцiонерних товариств, регулярно отримують iнформацiю про стан справ на пiдприємствi.
1) проблему вибору об’єкта iнвестування. Її ефективне розв’язання залежить вiд компетентностi iнвестора, обсягу та достовiрностi iнформацiї, якою вiн володiє. Проведення навiть простого порiвняльного аналiзу в межах фондового ринку потребує отримання та обробки досить значної за обсягом iнформацiї. Інвестору необхiдно визначити дохiднiсть акцiй окремих емiтентiв, секторiв економiки, простежити динамiку курсiв за певний перiод часу тощо;
2) окремi привабливi фiнансовi iнструменти можуть бути просто недоступними для дрiбних непрофесiйних iнвесторiв. Акцiї з найвищим рiвнем лiквiдностi обертаються на бiржових ринках, а учасниками бiржових операцiй можуть виступати тiльки професiонали – продавцi цiнних паперiв, якi обслуговують досить масштабнi операцiї з цiнними паперами.
а) придбання акцiй iнвестицiйно привабливих пiдприємств, вiд яких у подальшому можна отримати певний дохiд – дивiденди, продаж за бiльш високою цiною;
для ІФ чи ІК фiрма у них викуповувала.
iнвестицiйним портфелем тощо. Цi обставини у поєднаннi з фiнансовою кризою 1998 року, тривалою рецесiєю в українськiй економiцi поставили багато ІФ та ІК на межу виживання. До того ж їх засновники помiтно зменшили iнтерес до пiдприємницької дiяльностi на ринку цiнних паперiв.
Фактором, що зменшує iнтерес до ІФ та ІК, є те, що в Українi практично дiють тiльки фонди закритого типу, якi становлять 95 % вiд загальної кiлькостi ІФ та ІК України. Такi структури не здiйснюють поточного викупу своїх цiнних паперiв, а тому нецiкавi для реальних iнвесторiв. Інвестор (особливо непрофесiйний) бажає постiйно конвертувати цiннi папери в грошi. Володiння цiнними паперами закритого фонду не надає в цьому планi нiякого виграшу порiвняно з володiннями акцiями звичайного емiтента. У цiлому, як свiдчить свiтова практика, iнвестори вiддають беззаперечну перевагу вiдкритим фондам. Так, у США активи компанiй вiдкритого типу становлять приблизно 95 % вiд активiв iнвестицiйних компанiй взагалi.
Інвестицiйний фонд – це юридична особа, заснована у формi закритого акцiонерного товариства, що здiйснює свою дiяльнiсть, пов’язану iз залученням коштiв за рахунок емiсiї власних цiнних паперiв та iнвестуванням власних коштiв у цiннi папери iнших емiтентiв.
Інвестицiйнi фонди є дилерами i подiляються на вiдкритi та закритi. Вiдкритий iнвестицiйний фонд випускає iнвестицiйнi сертифiкати iз зобов’язаннями перед учасниками щодо їх викупу, а закритий iнвестицiйний фонд здiйснює випуск iнвестицiйних сертифiкатiв без взяття зобов’язань про їх викуп.
Статут iнвестицiйного фонду повинен становити не менше 2 тисяч мiнiмальних заробiтних плат, встановлених на момент його реєстрацiї, та може формуватися за рахунок внескiв у виглядi коштiв, цiнних паперiв i нерухомого майна. Частка останнього не повинна перевищувати 25 %.
Фiзичнi та юридичнi особи, що придбали iнвестицiйний сертифiкат (цiнний папiр, який випускається винятково iнвестицiйним фондом чи iнвестицiйною компанiєю i дає власнику право на отримання доходу у виглядi дивiдендiв), стають учасниками iнвестицiйного фонду.
Інвестицiйний сертифiкат повинен мiстити наступнi реквiзити: фiрмове найменування iнвестицiйного фонду; його мiсцезнаходження; найменування цiнного паперу («iнвестицiйний сертифiкат») та його порядковий номер; дату випуску; вид iнвестицiйного сертифiката (iменний, на пред’явника); номiнальну вартiсть; iм’я власника (для iменного iнвестицiйного сертифiката); строк виплати дивiдендiв; пiдпис посадової особи – iнвестицiйного управляючого чи iншої уповноваженої особи; печатка iнвестицiйного фонду.
(спiльно з депозитарiєм) iз розрахунку на один випущений iнвестицiйний сертифiкат. За виконання обов’язкiв iнвестицiйному управляючому виплачують винагороду в розмiрi, що не перевищує 5 % середньорiчної вартостi чистих активiв iнвестицiйного фонду, або 10 %, якщо активи iнвестицiйного фонду бiльш нiж на 50 % сформованi за рахунок приватизацiйних паперiв.
Держава накладає обмеження на дiяльнiсть iнвестицiйних фондiв з метою зниження ризику капiталовкладень в акцiї фонду. Це стосується наступних моментiв:
– iнвестицiйний фонд не має право тримати у своїх активах бiльш нiж 10 % цiнних паперiв одного емiтента (25 % – за умови їх придбання за приватизацiйнi папери) та iнвестувати понад 5 % своїх активiв у цiннi папери одного емiтента;
– не має права тримати в цiнних паперах менш нiж 70 % активiв iнвестицiйного фонду;
Для здiйснення спiльного iнвестування ІК повинна заснувати взаємний фонд, провести реєстрацiю випуску iнвестицiйних сертифiкатiв, опублiкувати iнвестицiйну декларацiю та iнформацiю про випуск нею iнвестицiйних сертифiкатiв.
Інвестицiйна декларацiя (згiдно з п. 10 Положення «Про iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї») мiстить наступнi реквiзити:
– назву документа («iнвестицiйна декларацiя»);
– назву, вид i мiсцезнаходження iнвестицiйного фонду, розмiр статутного фонду;
– вiдомостi про випуск iнвестицiйних сертифiкатiв, зобов’язань щодо їх викупу, наслiдки невиконання таких зобов’язань;
– застереження щодо створення будь-яких спецiальних або резервних фондiв.
Емiсiю iнвестицiйних сертифiкатiв iнвестицiйний фонд та взаємний фонд iнвестицiйної компанiї здiйснюють пiсля реєстрацiї їх випуску Державною комiсiєю з цiнних паперiв та фондового ринку.
Фонди мають право здiйснювати загальну емiсiю iнвестицiйних сертифiкатiв на суму, розмiр якої не повинен перевищувати 15-разовий розмiр їх статутних фондiв.
Дiяльнiсть ІФ та ІК повинен контролювати незалежний аудитор чи аудиторська фiрма. Антимонопольний комiтет зобов’язаний стежити за дотриманням антимонопольного законодавства. Згiдно з п. 28 Положення «Про iнвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї» ІФ або ІК повиннi повiдомити у 5-денний строк Антимонопольний комiтет у разi укладання договорiв про придбання ними 10 % цiнних паперiв.
осiб у процесi масової приватизацiї, прийняли на себе всю вiдповiдальнiсть за непослiдовнiсть та правову недосконалiсть концепцiї масової приватизацiї, погiршення фiнансового стану приватизованих пiдприємств, за вiдсутнiсть корпоративної культури основних учасникiв фондового ринку.
На сьогоднiшнiй день сценарiй подальшого розвитку подiй навколо iнвестицiйних фондiв та iнвестицiйних компанiй може виглядати наступним чином.
1. Оптимiстичний сценарiй. Закриття iнвестицiйних фондiв та iнвестицiйних компанiй проходить без скандалiв навколо легiтимностi сертифiкатної приватизацiї. Інвестицiйнi фонди та iнвестицiйнi компанiї розраховуються зi своїми клiєнтами i реорганiзовують свою дiяльнiсть на новiй законодавчiй базi.
фiнансових посередникiв залишають фондовий ринок.
3. Реалiстичний сценарiй. На державному рiвнi приймаються законодавчi акти, якi дозволяють працювати iнвестицiйним фондам та iнвестицiйним компанiям на фондовому ринку в умовах, що склалися. Але вiдсутнiсть високодохiдних iнструментiв та лiквiдного фондового ринку не дозволить ІФ та ІК ефективно працювати з коштами населення.
09. 12. 99 п’ять провiдних компанiй фондового ринку прийняли концепцiю реформування законодавчої бази, необхiдну для розвитку iнвестицiйних фондiв та iнвестицiйних компанiй. Основнi її моменти полягають у наступному:
– перегляд пiдходiв до самих iнститутiв спiльного iнвестування. Необхiдно зняти обмеження щодо обсягу i напрямiв iнвестицiй, залишивши тiльки вимоги до диверсифiкацiї власних активiв;
фондових бiрж вiдповiдно до процедури, яка встановлюється Нацбанком;
– вжиття заходiв щодо захисту грошових коштiв учасникiв, що дозволяють тримати їх у валютi з довгою позицiєю.
Питання для перевiрки засвоєних знань
1. Дайте характеристику суб’єктiв iнвестицiйної дiяльностi та їх дiяльностi на iнвестицiйних ринках.
2. Заповнiть схему «Класифiкацiя суб’єктiв iнвестування».
3. Охарактеризуйте iнвестицiйну дiяльнiсть нефiнансових фiрм.
5. Наведiть способи та умови залучення приватного капiталу до сектора економiчної iнфраструктури.
6. Охарактеризуйте державне регулювання iнвестицiйного процесу.
7. Дайте характеристику державному регулюванню ринку цiнних паперiв.
8. Як впливає фiнансово-кредитна система на iнвестицiйний процес?
10. Охарактеризуйте дiяльнiсть iнвестицiйної компанiї.
11. Якi обмеження накладає держава на дiяльнiсть iнвестицiйних фондiв?
12. Дайте характеристику дiяльностi iнститутiв спiльного iнвестування.
Тести для проведення контролю
1. Формами опосередкованого впливу держави на iнвестицiйний процес є:
а) державне кредитування, державнi позики, роздержавлення та приватизацiя, податки на iноземнi iнвестицiї, амортизацiйна полiтика, стандартизацiя;
в) податковi пiльги, субсидування нацiонального iнвестора, державне кредитування, державний лiзинг, стандартизацiя, антимонопольнi заходи;
г) державне кредитування, амортизацiйна полiтика, бюджетна полiтика, податкова полiтика, стандартизацiя, лiцензування i квотування.
2. Захист нацiонального iнвестицiйного ринку здiйснюється за допомогою:
а) високих митних зборiв на товари, що iмпортуються, податкiв на iноземнi iнвестицiї, обмеження або заборони ввезення окремих товарiв, заохочення розвитку нацiонального товаровиробника, субсидування нацiонального iнвестора;
б) митної полiтики, податкової полiтики, роздержавлення та приватизацiї;
в) податкової полiтики, обмеження або заборони ввезення окремих товарiв;
г) державних субсидiй та митної полiтики.
3. Забезпечення сприятливого iнвестицiйного клiмату здiйснюється через:
а) податковi пiльги чи канiкули, пiльговi кредити, стандартизацiю;
б) державнi субсидiї, пiльговi кредити, податковi пiльги чи канiкули, заохочення до створення пiдприємств з iноземними iнвестицiями;
в) митну полiтику та державнi субсидiї;
г) податкову полiтику та пiльговi кредити.
а) здiйснює дiяльнiсть, пов’язану iз залученням коштiв, за рахунок емiсiї власних цiнних паперiв та iнвестування власних коштiв у цiннi папери iнших емiтентiв;
б) здiйснює дiяльнiсть, пов’язану iз залученням коштiв за рахунок емiсiї цiнних паперiв iнших компанiй та iнвестування цих коштiв у власнi цiннi папери;
в) здiйснює дiяльнiсть, пов’язану iз залученням коштiв вiд продажу матерiальних цiнностей в iнвестицiйну дiяльнiсть iнших компанiй;
г) здiйснює дiяльнiсть, пов’язану iз залученням коштiв за рахунок емiсiї власних цiнних паперiв та iнвестування власних коштiв у власнi цiннi папери.
3. 1. Сутнiсть iноземних iнвестицiй та їх класифiкацiя.
3. 2. Проблеми iноземного iнвестування в Українi.
3. 4. Інститути мiжнародної iнвестицiйної дiяльностi.
Ключовi слова: iноземнi iнвестицiї, державнi iнвестицiї, приватнi iнвестицiї, прямi iнвестицiї, портфельнi iнвестицiї, iноземнi iнвестори, iнвестицiйна полiтика, Мiжнародний валютний фонд, Свiтовий банк.
3. 1. Сутнiсть iноземних iнвестицiй та їх класифiкацiя
Визначення категорiї «iноземнi iнвестицiї» є ключовим питанням для законодавця, оскiльки таким чином вiн визначає коло правовiдносин, якi пiдпорядкованi регулятивному процесу даного законодавства.
Згiдно з Законом України «Про режим iноземного iнвестування» пiд iноземними iнвестицiями розумiють усi «цiнностi, що вкладаються iноземними iнвесторами в об’єкти iнвестицiйної дiяльностi вiдповiдно до законодавства України з метою отримання прибутку чи досягнення соцiального ефекту».
– участь iноземних iнвесторiв у пiдприємствах України;
–створення пiдприємств, якi повнiстю належать iноземним iнвесторам;
– придбання дiючих пiдприємств;
– придбання рухомого та нерухомого майна (земельнi дiлянки, будинки, обладнання, транспорт i т. д.).
Говорячи про iноземнi iнвестицiї, необхiдно, перш за все, розмежовувати державнi та приватнi iнвестицiї.
Державнi iнвестицiї – це позики, кредити, якi одна держава або група держав надає iншiй державi. У цьому випадку мова йде про вiдношення мiж державами, що регулюються мiжнародними договорами i до яких застосовуються норми мiжнародного права. Можливi i «дiагональнi вiдносини», коли консорцiум (група) приватних банкiв надає iнвестицiї державi.
Пiд приватними розумiють iнвестицiї, якi надають приватнi фiрми, компанiї чи громадяни однiєї країни вiдповiдним суб’єктам iншої країни. Інвестицiйнi вiдносини настiльки складнi та багатограннi, що нерiдко вiдносини мiж державами тiсно пов’язанi з вiдносинами мiж приватними iнвесторами. Такий зв’язок найбiльше проявляється, коли iнвестор передає свої права та вимоги державi.
Можлива i бiльш складна конструкцiя вiдносин, коли матерiальнi зобов’язання держави-боржника за отриманими кредитами (наприклад, сплата процентiв) задовольняються за рахунок повної або часткової вартостi майнових прав приватного iнвестора в країнi боржника (наприклад, надання прав на розробку природних ресурсiв).
Перелiк видiв (форм) iноземних iнвестицiй, що надається в законодавчих актах i мiжнародних договорах, є приблизним, а не вичерпним, оскiльки поняття iнвестицiй охоплює всi види майнових цiнностей, якi iноземний iнвестор вкладає на територiї приймаючої сторони.
До цього перелiку входять: рухоме i нерухоме майно (примiщення, споруди та iншi матерiальнi цiнностi) та вiдповiднi майновi права, включаючи заставу; грошовi кошти; акцiї, внески, облiгацiї чи будь-якi iншi форми участi в товариствах, пiдприємствах, у тому числi i спiльних; право вимоги за грошовими внесками, якi вносяться для створення економiчних цiнностей, чи послугами, що мають економiчну цiннiсть; права на результати iнтелектуальної дiяльностi, що визначаються як права на iнтелектуальну (в тому числi i промислову) власнiсть; права на здiйснення господарської дiяльностi, якi надаються на основi закону чи договору, включаючи частково право на розвiдку та експлуатацiю природних ресурсiв.
Прямi iнвестицiї – основна форма експорту приватного капiталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю i надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанiєю. За визначенням МФВ, прямi iноземнi iнвестицiї iснують у тому випадку, коли iноземний власник володiє не менш нiж 25 % статутного капiталу акцiонерного товариства (згiдно з американським законодавством – не менше 10 %, у країнах Європейського Спiвтовариства – 20 – 25 %, у Канадi, Австралiї i Новiй Зеландiї – 50 %).
– трансконтинентальнi капiтальнi вкладення, зумовленi кращими умовами ринку, тобто тодi, коли iснує можливiсть поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни (континенту). Витрати вiдiграють у цьому випадку незначну роль, основне – знаходження на ринку. Рiзниця у витратах виробництва порiвняно з материнською компанiєю є меншим фактором впливу на розмiщення виробництва на даному континентi. Витрати виробництва є вирiшальними для визначення країни даного континенту, в якiй необхiдно створювати новi виробничi потужностi;
– транснацiональнi вкладення – прямi вкладення, часто в сусiднiй країнi. Мета – мiнiмiзацiя витрат порiвняно з материнською компанiєю.
Риси, що характернi для прямих iнвестицiй:
– при прямих закордонних iнвестицiях iнвестори, як правило, втрачають можливiсть швидкого виходу з ринку;
– бiльший ступiнь ризику та бiльша сума, нiж при портфельних iнвестицiях;
Прямi iноземнi iнвестицiї спрямовуються в приймаючi країни двома шляхами:
– органiзацiя нових пiдприємств;
– купiвля або поглинання вже дiючих компанiй.
З точки зору прямих витрат, перший шлях дешевше другого, однак за параметром «Втрачена вигода» другий шлях доцiльнiше.
Портфельнi iнвестицiї – капiтальнi вкладення, частка яких у капiталi нижче межi, визначеної для прямих iнвестицiї. Портфельнi iнвестицiї не забезпечують контролю за закордонними компанiями, обмежуючи прерогативи iнвестора отриманням частки прибутку (дивiдендiв).
У певних випадках мiжнароднi корпорацiї реально контролюють iноземнi пiдприємства, володiючи портфельними iнвестицiями, в силу двох причин:
– через значну розпорошенiсть акцiй серед iнвесторiв;
– наявнiсть додаткових договiрних зобов’язань, що обмежують оперативну самостiйнiсть iноземної фiрми, (лiцензiйнi та франчайзинговi угоди, контракти на маркетинговi послуги та технiчне обслуговування).
Пiдвищення ролi портфельних iнвестицiй у повоєннi роки пов’язане з можливiстю проведення спекулятивних операцiй, збiльшенню масштабiв яких сприяв ряд факторiв: iнтернацiоналiзацiя дiяльностi фондових бiрж, зняття обмежень на допущення iноземних компанiй на багатьох великих фондових бiржах, розширення мiжнародних операцiй банкiв iз цiнними паперами пенсiйних фондiв та iнших ощадних закладiв.
Таблиця 3. 1
Класифiкацiя iноземних iнвестицiй
За iнституцiональною природою (джерелами) приватнi
державнi
недержавних органiзацiй
За метою iнвестування досягнення фiнансової мети (отримання процентiв за користування кредитом, позикою та iн. формами позикового капiталу)
досягнення пiдприємницької мети (встановлення контролю над пiдприємством, отримання iнформацiї про дiяльнiсть пiдприємства, недопущення конкурентiв на ринок)
За формою оформлення явнi iнвестицiї (юридично правильно оформленi проводки капiталу)
прихованi iнвестицiї (оформленi у виглядi iнвестицiй перетоку капiталу, наприклад, потоки капiталу мiж фiлiалами ТНК, наявний вивiз капiталу через цiннi папери)
«чорнi iнвестицiї» (кошти, отриманi незаконним шляхом, походження яких не прослiдковується, є легiтимними через приймаючi країни)
За характеристиками потокiв капiталу
Геополiтична спрямованiсть:
країни, що розвиваються – країни, що розвиваються
розвиненi країни – країни, що розвиваються
розвиненi країни – розвиненi країни
iнтернацiональнi
Ступiнь повернення:
що не повертаються (технiчна допомога мiжнародних органiзацiй)
За ступенем первинностi:
За величиною
дрiбнi
середнi
великi
дуже великi
За характеристиками приймаючої сторони
За режимами приймаючої сторони:
обмежений режим
нацiональний режим
режим примусу
За характером використання iнвестицiйних капiталiв:
iнвестицiї, що «проїдаються»
амортизацiйнi та сировиннi iнвестицiї
екстенсивнi iнвестицiї
iнновацiйнi iнвестицiї
адресна (цiльова) технiчна допомога
програма навчання спецiалiстiв та iнформацiйної пiдтримки бiзнесу
кредити та позики (в тому числi пiльговi)
концесiї
iноземнi пiдприємства (фiлiї материнських фiрм) на територiї приймаючої сторони
спiльнi пiдприємства
вiльнi економiчнi зони
Визначення кола осiб, якi визнаються iноземними iнвесторами, має суттєве практичне значення. По-перше, вiд визнання особи iноземним iнвестором залежить отримання вiдповiдних прав та пiльг, якi надаються внутрiшнiм законодавством та мiжнародними договорами. По-друге, статус iноземного iнвестора має значення при реєстрацiї, допуску до здiйснення господарської дiяльностi. По-третє, якщо особа визнана iнвестором в певнiй державi, на неї можуть поширюватися гарантiї та iншi умови, що передбаченi мiжнародними договорами з вiдповiдною країною, а також дипломатичний захист з боку країни iнвестора.
Перелiк iнвесторiв згiдно з законами рiзних держав в основному спiвпадає, хоча iснують певнi розбiжностi.
До числа iноземних iнвесторiв звичайно вiдносять наступнi категорiї суб’єктiв:
– iноземнi юридичнi особи;
– iноземнi фiзичнi особи (iноземнi особи, особи без громадянства);
– вiтчизнянi громадяни, що проживають за кордоном;
– iноземнi держави;
– мiжнароднi органiзацiї.
Таблиця 3. 2
Форма виходу
Переваги
Недолiки
Експорт
пiдтримка виробництва в країнi
Вразливiсть перед зарубiжними протекцiонiстськими бар’єрами
Контрактнi кооперацiйнi угоди:
лiцензування
франчайзинг
Мiнiмальний рiвень реального контролю
Спiльнi пiдприємства
Мiнiмальнiсть ризику;
потреба в менших затратах, нiж у разi створення власної виробничої фiлiї
Необхiднiсть високодеталiзованої контрактної роботи;
складнiсть управлiння
Створення за кордоном власної виробничої фiлiї
Забезпечення повного контролю; локалiзацiя виробництва
Необхiднiсть значних iнвестицiй; можлива непопулярнiсть з полiтичної точки зору
Здiйснення iнвестицiй пов’язане з певним ризиком для iноземного iнвестора. Можливiсть таких ризикiв, якi часто називаються «некомерцiйними», збiльшується при полiтичнiй та економiчнiй нестабiльностi в приймаючiй країнi, при виникненнi воєнних конфлiктiв, введеннi надзвичайного стану тощо. Усе це загострює питання про гарантiї i робить необхiдним встановлення певних гарантiй як у внутрiшньому законодавствi, так i в мiжнародних договорах.
3. 2. Проблеми iноземного iнвестування
Перше мiсце за дефiцитом iнвестицiй посiдає гiрничоресурсний сектор, зокрема, вуглевидобувна та нафтогазова промисловiсть. Так, рiчна потреба у фiнансуваннi модернiзацiї, реконструкцiї та закриттi вугiльних шахт перевищує 8 млрд. доларiв. Цей дефiцит коштiв критичний, оскiльки понад 70 % їх потребують пiдприємства, розмiщенi в регiонах пiдвищеного соцiального напруження. Щонайменше по 3 млрд. доларiв рiчних iнвестицiй потребують програми дорозвiдки та освоєння нафтогазових родовищ Днiпро-Донецької угловини та Чорноморсько-Азовського шельфу. Мiнiмальна потреба у фiнансах для освоєння родовищ газу та нафти за кооперацiєю з країнами СНД становить 1,7 млрд. доларiв. Дефiцит коштiв для модернiзацiї та розширення транспортної iнфраструктури паливно-енергетичного комплексу становить 2 млрд. доларiв у газовiй, 0,7 млрд. доларiв у нафтовiй та 0,4 млрд. доларiв у вугiльнiй промисловостi.
проекти освоєння родовищ нiкелево-хромових (Миколаївська та Одеська областi), мiдно-нiкелевих (Волинська область), полiметалiчних (Донецька область) та композитних руд (Днiпропетровська та Кiровоградська областi). Без щорiчного надходження 0,7 млрд. доларiв на забезпечення держави внутрiшнiми стратегiчними рудними ресурсами чимало українських пiдприємств приреченi на повну лiквiдацiю або часткове перепрофiлювання. 0,8 млрд. доларiв рiчних iнвестицiй необхiднi для облаштування мiнеральних родовищ хiмiчної сировини (Крим та Львiвська область). Без них вiтчизняне виробництво калiйних добрив залишиться на рiвнi 1973 року.
Друге мiсце за сумою необхiдних iнвестицiй пiсля гiрничоресурсного сектора посiдає важка промисловiсть. Мiнiмальна потреба в коштах для чорної металургiї становить 6 млрд. доларiв, для машинобудування – 5,1 млрд., кольорової металургiї та гiрничо-хiмiчної промисловостi – 4 млрд., хiмiчної та нафтохiмiчної – 3,3 млрд. Актуальним є iнвестування базових галузей, якi не розвиваються через нестачу власних коштiв, однак є прiоритетними у структурi нацiональної економiки, причому прiоритети визначаються не директивно, а на традицiйних ринках збуту українських пiдприємств. Із кожним роком на ринках вiтчизняна продукцiя динамiчно й цiлеспрямовано витiсняється конкурентами з iнших країн. Така перспектива дає пiдстави реально планувати скорочення валютних надходжень.
До таких галузей належать: експортнi виробництва АПК (цукрова, масложирова, виноробно-спиртова галузi); ракетно-космiчна, лiтакобудiвна, суднобудiвна, електронна галузi – у машинобудуваннi; фармакологiчна, бiотехнологiчна, агрохiмiчна – у хiмiї.
На третьому мiсцi за сумою необхiдних iнвестицiй – сектор послуг, передусiм житлово-будiвельний комплекс i курортно-туристична iнфраструктура. Критична межа потреб в iнвестицiях для комунального та житлового будiвництва в Українi значно перевищує 10 млрд. доларiв.
Окремим критичним блоком потреб цього сектора є iнвестування телекомунiкацiйного зв’язку. У 1992 – 1999 роках Україна входила до п’ятiрки провiдних країн свiту за повнотою науково-виробничого потенцiалу в телекомунiкацiях, володiючи робочим потенцiалом забезпечення майже повного циклу з виробництва та експлуатацiї космiчного й оптоволоконного зв’язку. Лiдерами в рiчних потребах є проекти розширення абонентської телефонної мережi (2 млрд. доларiв), програми з конверсiї та використання основних фондiв на деяких пiдприємствах ВПК i оборони (1,2 млрд.), програми запуску орбiтальних i модернiзацiї наземних трансляторiв (0,5 – 0,8 млрд. доларiв).
За перiод iз 1992 до 1998 року обсяги iноземних iнвестицiй в економiку України були незначними. Так, у 1992 роцi вони становили 3,8 % ВВП, у 1993 – 4 %, 1994 – 1,3 %, 1995 – 1,42 %, 1996 – 1,22 %, у 1997 – 1,25 % (табл. 3. 3). У цiлому в Українi iноземнi iнвестицiї становлять 5,3 % вiд загальних капiталовкладень (1997), тодi як, наприклад, у Бiлорусi цей показник дорiвнює 8 %, у Киргизстанi – 31 %, а в Азербайджанi – 77 %.
Велика кiлькiсть iнвесторiв, якi володiють реальними фiнансовими ресурсами та мотивацiєю, що зумовлена станом свiтового ринку, вимагає вiд країни-реципiєнта iнвестицiй щонайменшого циклу обiгу капiталiв.
Показники надходжень iнвестицiй в економiку України за 1994-1999 рр. *
Показники
1994
1995
1996
1997
1998
1999
Прямi iноземнi iнвестицiї, млн. дол. (на кiнець перiоду)
367
896,9
1438,2
2056,9
2706,9
3457
Прирiст прямих iноземних iнвестицiй до попереднього року, млн. дол.
147,6
529,9
541,3
650
750
1,28
1,42
1,22
1,25
1,78
2,55
Капiтальнi вкладення, млн. грн.
2300
9378,2
12557,3
10416
13500
16000
Частка капiтальних вкладень у ВВП, %
19,1
17,2
15,4
11,3
13,2
13,6
Вiдношення прямих iноземних iнвестицiй до валових iнвестицiй, %
6,0
5,2
4,0
5,3
4,2
3,9
*За даними Держкомстату України
В Українi така ситуацiя склалася в деяких пiдгалузях транспорту (усi види послуг фрахту, пакування, експедицiї, страхування перевезень, крюїнгу, бункерування на флотi та оптового постачання пально-мастильних матерiалiв для автотранспорту), в оптово-торговельних ланках хiмiчної, металургiйної та харчової промисловостi. У цих пiдгалузях бiльшiсть обороту практично монополiзовано пiдприємствами з iноземними iнвестицiями, тодi як у використаннi та модернiзацiї базових фондiв галузей частка iноземних iнвесторiв мiзерна.
Основними негативними ознаками iнвестицiйного клiмату в економiцi України сьогоднi є:
– стагнацiя на ринку внутрiшнiх iнвестицiй;
– низький рiвень розвитку iнфраструктури iнвестицiйного ринку;
– погiршення платоспроможної здатностi населення;
– iнфляцiя, яка руйнiвним чином дiє на всi сторони господарського життя, особливо на галузi з сезонним характером виробництва i тривалим виробничим циклом, та є перепоною стабiлiзацiї фiнансового стану пiдприємств;
– спад виробництва, глибина якого залежить вiд масштабiв успадкованих деформацiй у структурi економiки, обмеження попиту, що вiдбувається в процесi макроекономiчної стабiлiзацiї, а також вiд термiнiв, протягом яких вони вiдбуваються;
ефективно трансформуються в iнвестицiї (перш за все виробничi) тiльки при досягненнi сталої макроекономiчної стабiлiзацiї;
– обмеження можливостi держави регулювати господарськi процеси, кримiналiзацiя їх помiтної частини, яка особливо сильно проявляється там, де вiдсутнi сталi та загальновизнанi правовi обмеження, вiдпрацьованi iнструменти пiдтримки законностi та правопорядку;
– диференцiацiя доходiв та матерiального забезпечення, соцiальне розшарування, що частково посилюються внаслiдок лiквiдацiї зрiвняльного розподiлу, в основному, пiд впливом iнфляцiї, яка завжди призводить до перерозподiлу доходiв у бiк збиткiв менш заможних прошаркiв населення;
масштабiв виробництва на цих потужностях витрати i якiсть продукцiї не будуть вiдповiдати новим вимогам та не забезпечать її конкурентоспроможностi.
Тому проблема полягає саме в iнвестицiях. Сутнiсть її не просто в нарощуваннi обсягiв. Пiдвищення частки споживання у ВВП при вiдносному скороченнi iнвестицiй є, з одного боку, природним бажанням населення зберегти в перiод кризи, перш за все, рiвень життя. Але з iншого – скорочення обсягу iнвестицiй у перехiдний перiод складає неминуче в процесi змiни режимiв вiдтворення основного капiталу: вiд властивого системi планово-розподiльчого режиму, при якому ефективнiсть вкладень, що знижувалась, поповнювалася зростанням їх обсягiв, до режиму, при якому зростання ефективностi iнвестицiй дозволить отримати бiльший результат при тих же обсягах або обсягах, що зменшуються.
Тому головне в проблемi iнвестицiй – їх ефективнiсть, створення умов для вкладення в найбiльш ефективнi, конкурентоспроможнi виробництва, що дають швидку вiддачу, дозволяють максимально збiльшити доходи пiдприємств, населення та бюджету, обмежити капiталовкладення та iншi затрати, що призводять до розбазарювання ресурсiв та посилення iнфляцiї.
3. 3. Державна полiтика заохочення iноземних iнвестицiй
Вирiшальна роль у змiнi ситуацiї, що склалася з iнвестицiйним клiматом України, належить державнiй полiтицi щодо iноземних iнвестицiй.
Пiд iнвестицiйною полiтикою розумiється сукупнiсть державних пiдходiв i рiшень, якi визначають напрями використання капiтальних вкладень у сферах i галузях економiки; мобiлiзацiю засобiв пiдприємств та створення сприятливого клiмату для iноземних iнвесторiв за допомогою введення податкових та iнших пiльг; iнституцiональну визначенiсть в управлiннi процесом залучення, планування та реалiзацiї iнвестицiй i дебюрократизацiю дiяльностi вiдповiдних органiзацiйних структур. Особливе значення в цьому аспектi має правове регулювання iнвестицiйної дiяльностi, яке, як правило, пропонує законодавство про власнiсть, включаючи положення про iноземнi iнвестицiї; податкове законодавство, в тому числi щодо iноземних iнвесторiв; законодавство про працю, соцiальну захищенiсть окремих груп населення; антимонопольне законодавство: законодавство про охорону природи в зв’язку з виробничою дiяльнiстю та iн.
– Закон України «Про iноземнi iнвестицiї» вiд 13. 03. 92 № 2198-ХХІ;
– Закон України «Про режим iноземного iнвестування» вiд 19. 03. 96 № 93-96 ВР;
– Указ Президента України «Про деякi питання iноземного iнвестування» вiд 07. 07. 98 № 748/98 (дiє з 14. 09. 98);
– Постанова Верховної Ради України «Про внесення змiни до Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дiю Закону України «Про режим iноземного iнвестування» вiд 06. 07. 99 № 823-ХІV;
– Указ Президента України «Про угоди про розподiл продукцiї» вiд 25. 05. 99 № 564/99 (дiє з 29. 06. 99).
В Українi вже запроваджено такi найважливiшi змiни у сферi регулювання iнвестицiйної дiяльностi:
– врегульовано вiдносини щодо розподiлу продукцiї, одержаної вiд видобування корисних копалин на територiї України;
– визначено умови концесiї державного та комунального майна.
Значний вплив на iнвестицiйний клiмат в Українi має Закон «Про розподiл продукцiї» вiд 14. 09. 99, який регулює вiдносини, що виникають у процесi укладення, виконання та припинення дiї угод про розподiл продукцiї. Вiдповiдно до угоди про розподiл продукцiї Україна доручає iнвестору проводити пошук, розвiдку та видобування корисних копалин на визначенiй дiлянцi надр, а iнвестор зобов’язується виконати доручену йому роботу за свiй рахунок i на свiй ризик за умови, що згодом компенсує свої витрати та отримає винагороду у виглядi частини продукцiї.
Закон «Про розподiл продукцiї» визначає наступнi умови та пiльги для iнвестора:
– угоду про розподiл продукцiї укладають iз переможцем конкурсу, проведеного вiдповiдно до порядку, визначеного в законi, що створює рiвнi стартовi умови для потенцiйних iнвесторiв;
– держава гарантує, що до прав i обов’язкiв сторiн, визначених в угодi про розподiл продукцiї, протягом термiну її дiї застосовуватиметься законодавство, чинне на момент її укладення. Це положення суттєво знижує ризик для iнвестора;
– на iнвестора не поширюється дiя нормативно-правових актiв органiв виконавчої влади та органiв мiсцевого самоврядування, якщо такi акти обмежують права iнвестора, визначенi в угодi про розподiл продукцiї, за винятком приписiв органiв державного контролю та нагляду за користуванням надрами; в угодах про розподiл продукцiї, якi укладають за участю iноземного iнвестора, передбачено вiдмову держави вiд судового iмунiтету, iмунiтету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рiшення;
– стягнення коштiв з банкiвських рахункiв, якi вiдкрив iнвестор на територiї України для обслуговування дiяльностi, передбаченої в угодi про розподiл продукцiї, не можна здiйснювати в безакцептному порядку; для працевлаштування в Українi iноземцiв, яких найняв iнвестор у межах та за спецiальностями, визначеними в угодi про розподiл продукцiї, не потрiбно отримувати дозволу на працевлаштування.
З iншого боку, Закон встановлює норми, якi обмежуватимуть свободу дiяльностi iнвестора та, вiдповiдно, привабливiсть iнвестицiй. Закон визначає, що в угодi про розподiл продукцiї належить вказати такi обов’язки iнвестора:
– надання переваги продукцiї, роботам та послугам українського походження за рiвних умов щодо цiни, термiну виконання, якостi та вiдповiдностi мiжнародним стандартам;
– наймання на територiї України працiвникiв для виконання зазначених в угодi робiт переважно помiж громадян України.
Важливим став i Закон України «Про концесiї» вiд 16. 07. 99, який визначив поняття концесiї. За Законом, концесiєю є надання (на платнiй та строковiй засадi) суб’єкту пiдприємницької дiяльностi права на створення (будiвництво) та (або) управлiння (експлуатацiю) об’єкта концесiї. Таке право надає уповноважений орган виконавчої влади чи орган мiсцевого самоврядування, державного i комунального майна, а також вiн визначає умови i порядок її здiйснення. У Законi подано перелiк сфер господарської дiяльностi, де працюють державнi пiдприємства, якi можна надавати в концесiю. До цього досить великого списку увiйшли галузi мiської iнфраструктури.
Затвердження пооб’єктного перелiку належить до компетенцiї Кабiнету Мiнiстрiв. Рiшення про надання концесiї приймаються за пiдсумками концесiйного конкурсу. Отже, Закон створює новi можливостi для iнвестицiйної дiяльностi, реалiзацiя яких залежатиме вiд дiй виконавчої влади.
Аналiз нормативних актiв, що визначають iнвестицiйний клiмат України, показав наступне.
В останнi роки полiтика щодо iноземних iнвестицiй носила суперечливий, подвiйний характер. З одного боку, iноземнi iнвестори були допущенi, хоча i з деякими обмеженнями, у заборонений для них ранiше страховий та банкiвський бiзнес, до участi в процесi приватизацiї. А з iншого – iнвестицiйна дiяльнiсть за участю iноземного капiталу все бiльше переводиться на нацiональний режим.
у негативних оцiнках ситуацiї в Українi з боку закордонних банкiв, консультацiйних та юридичних фiрм, оскiльки в загальноприйнятих методах розрахункiв ступеня ризику правова стабiльнiсть вiдiграє ключову роль. А це, пiдiрвавши довiру до довгострокової усталеностi режиму iнвестування, не сприяло притоку iноземних iнвестицiй.
Будь-який iнвестор постiйно дiє, виходячи iз спiввiдношення мiж отриманням розмiру можливого прибутку та ризиком. На вiдмiну вiд учасникiв процесу прямої купiвлi-продажу товару, iнвестор має намiр вкласти свiй капiтал з розрахунком на майбутнiй результат i повинен бути впевнений у надiйностi операцiй, якi планує. У зв’язку з цим завдання приймаючої сторони, якщо вона серйозно i надовго зацiкавлена в iноземних iнвестицiях, полягає в створеннi стабiльного для дiлової активностi i зрозумiлого для вкладника капiталу iнвестицiйного режиму. Як вважають самi iнвестори, краще мати не зовсiм гарнi, але стабiльнi правила та умови iнвестицiйної дiяльностi (вiдносини власностi, рiвень оподаткування, репатрiацiя прибуткiв та капiталiв i т. д.), нiж бiльш привабливi, але схильнi до постiйних змiн. При «правилах гри», якi постiйно змiнюються, iнвестори не можуть впевнено планувати свої дiї на перспективу. У таких умовах вони або вимагають бiльш високих прибуткiв в якостi компенсацiї за ризик, або втримуються вiд капiталовкладень, або обирають мiнiмально ризиковану стратегiю. Наприклад, з точки зору американських вкладникiв, при роботi в Українi мiнiмальнi норми прибутку повиннi бути на 25 – 40 % вище, нiж у Захiднiй Європi, i на 65 – 75 % вище, нiж у США.
Вибiр та реалiзацiя менш ризикованої стратегiї пiдтверджується тим фактом, що свої капiтали iнвестори вкладають у великi сировиннi проекти, де прибуток гарантовано виробництвом продукту, а фiнансування можуть пiдтримувати мiжнароднi фiнансовi органiзацiї. До цiєї категорiї належать iнвестицiї на маловитратнi виробництва товарiв споживання та послуг або такi, що здiйснюються в обладнання, яке вже було в користуваннi. Однак бiльшiсть iноземних iнвесторiв, зберiгаючи вiд ризику значнi суми, найчастiше лише створюють пiдприємницькi структури, але не наповнюють їх фiнансовими ресурсами, очiкуючи стабiлiзацiю економiчної та нормативно-правової ситуацiї.
Основними мiжнародними державними органiзацiями є:
Мiжнародний банк реконструкцiї та розвитку (МБРР) – спецiалiзоване агентство, створене в 1945 роцi, що працює у спiвробiтництвi з ООН з метою допомоги у фiнансуваннi повоєнного вiдновлення господарства та пiдвищення рiвня життя в країнах, що розвиваються, шляхом надання позик урядам чи шляхом гарантiй позик, якi отриманi з iнших джерел. Банк надає позики на комерцiйнiй основi для спецiалiзованих проектiв чи бiльш загальних цiлей соцiального розвитку. Засоби для позик мобiлiзуються на мiжнародних грошових ринках. Банк разом iз своїми фiлiями – Мiжнародною асоцiацiєю розвитку та Мiжнародною фiнансовою корпорацiєю – часто називають Свiтовим Банком (Word Bank). Ним володiють уряди 151 країни, якi також повиннi бути членами Мiжнародного валютного фонду. Штаб-квартира банку знаходиться у Вашингтонi, вiддiлення – у Парижi i Токiо.
Мiжнародна фiнансова корпорацiя (МФК) – фiлiя МБРР, створена у 1956 роцi з метою надання допомоги приватним проектам. Вона є юридично i фiнансово самостiйною органiзацiєю, але використовує кошти Свiтового банку для надання приватним iнвесторам. Роль МФК значно посилилася у 80-90 роки з розвитком кризи державних заборгованостей та переорiєнтацiї мiжнародних фiнансових структур на приватнопiдприємницький сектор. Штаб-квартира МФК знаходиться у Вашингтонi.
Мiжнародний валютний фонд (МВФ) – пiдроздiл ООН, створений у 1945 роцi для сприяння валютному спiвробiтництву та розширенню мiжнародної торгiвлi, стабiлiзацiї обмiнних курсiв валют i допомоги державам, якi мали короткостроковi проблеми у вирiвнюваннi своїх платiжних балансiв, у пiдтримцi обмiнних курсiв їх валют. Фонд допомагає своїм членам, видiляючи для них iноземну валюту, яку вони хочуть купити на еквiвалентну суму своєї валюти. Країна-член повертає Фонду кошти, викуповуючи свою валюту за валюту, прийнятну для Фонду, звичайно протягом 3 – 5 рокiв.
у Вашингтонi.
«структурного регулювання», тобто на повну перебудову економiки.
кредити» видаються на термiн до 25 рокiв на умовах ставки з «плаваючими» вiдсотками, яка переглядається кожнi пiвроку.
Статутний капiтал МБРР у 1987 роцi був доведений до 85 млрд. доларiв США. Для оперативної дiяльностi банк постiйно залучає кошти переважно через випуск облiгацiйних позик на нацiональних ринках капiталiв бiльш нiж ста країн свiту, а також на європейському ринку.
Пост президента МБРР традицiйно обiймає представник США. МБРР має двi спецiалiзованi фiлiї. Одна з них – Мiжнародна фiнансова корпорацiя (МФК), яка покликана фiнансувати пiдприємства приватного сектора в країнах- членах МФК. Корпорацiя надає позики на 15 рокiв. Вона має право безпосередньо брати участь в акцiонерному капiталi пiдприємств, що будуються або розширюються, з правом подальшого перепродажу акцiй приватним пiдприємцям. Другою фiлiєю МБРР є Мiжнародна асоцiацiя розвитку (МАР), яка спецiалiзується на сприяннi економiчному розвитку найбiльш економiчно вiдсталих країн свiту шляхом надання пiльгового фiнансування. Це безвiдсотковi кредити на 50 рокiв iз 10-рiчним пiльговим перiодом, протягом якого стягуються тiльки комiсiйнi в розмiрi 0,75 % на адмiнiстративнi витрати. 90 % кредитiв МАР надає країнам iз найнижчим рiвнем життя.
– забезпечення постiйного механiзму мiжурядових консультацiй i спiвробiтництва у валютних питаннях;
– стабiлiзацiя валютних курсiв;
– встановлення мiж країнами-членами багатосторонньої системи платежiв за поточними операцiями та усунення валютних обмежень з метою безперешкодного розвитку зовнiшньоекономiчного обмiну;
– надання кредитiв для врегулювання дефiцитiв платiжних балансiв;
– поновлення в деяких випадках мiжнародної заборгованостi шляхом випуску штучних резервних активiв.
Фiнансова база МФВ складається iз внескiв країн-членiв цiєї органiзацiї. До складу МФВ входять бiльш нiж 150 країн свiту. Бiльшiсть поточних рiшень фонду приймається не голосуванням, а шляхом консенсусу, що розширює можливостi невеликих держав висловлювати i захищати власну точку зору. Роль МВФ у свiтовiй економiцi, його кредитна дiяльнiсть стали важливими елементами стратегiї врегулювання проблеми мiжнародної заборгованостi.
структурної адаптацiї. Деякi країни-позичальники мають досить твердi економiчнi позицiї, зрiлий науковий потенцiал для самостiйної розробки власних програм. Пiсля схвалення цих програм МВФ вони одержують потрiбнi ресурси.
МФВ висуває ряд умов надання позик i кредитiв:
– стабiлiзацiя економiки;
– зниження бюджетного дефiциту;
– стимулювання iнвестицiйних процесiв;
– зменшення дотацiй збитковим пiдприємствам i галузям;
– заходи щодо нормалiзацiї платiжної дисциплiни i виконання зобов’язань перед зовнiшнiми кредиторами;
– офiцiйне використання ринкового обмiну курсу гривнi щодо iноземних валют;
– реалiзацiя програми структурної перебудови та приватизацiї;
– здiйснення митної полiтики з метою створення сприятливих умов для мiжнародної торгiвлi;
– скасування обмежень щодо рiвня рентабельностi для пiдприємств при переходi до оподаткування прибутку.
МВФ використовує декiлька механiзмiв фiнансової допомоги.
Звичайне кредитування – це програма stand-by та програма розширеного кредитування EFF.
Пiльгове кредитування – механiзм розширеного фiнансування структурної перебудови ЕSAF та механiзм фiнансування системних перетворень STF.
Компенсацiйне та надзвичайне кредитування – CCFF.
Додаткове резервне кредитування – SRF.
Стенд-бай (stand-by agreement) – угода про резервнi кредити мiж МВФ та країною-членом цiєї органiзацiї, яка надає додатковi права позики до вже наявних у неї в таких ситуацiях, як тимчасова криза платiжного балансу.
Транш (вiд фр. franche – допомагати) – частковий платiж великої грошової суми. У МВФ першi 25 % позики називаються золотим або резервним траншем. Отримання наступних траншiв кредиту, як правило, пов’язано з успiшним виконанням попереднiх.
Три мiфи про наслiдки дефолту.
1. Зарубiжнi активи країни, що вiдмовилася платити борг, неминуче потрапляють пiд арешт.
2. Усi потенцiйнi кредитори вiдмовляться вiд спiвробiтництва з недобросовiсними боржниками.
3. Режим мiжнародної торгiвлi щодо боржника стане бiльш жорстким.
Єдине, що настає реально i неминуче, – це втрата iнтересу кредиторами до подальшого iнвестування необов’язкового боржника.
Європейський банк реконструкцiї та розвитку (ЄБРР) був створений 25. 05. 90 на основi мiжурядових угод щодо сприяння проведення реформ в країнах Центральної Європи в умовах переходу до ринкових вiдносин (штаб-квартира в Лондонi). ЄБРР є комерцiйним банком, i тому умови його кредитування вiдрiзняються вiд умов кредитування МВФ та МБРР.
У своїй дiяльностi ЄБРР керується наступними принципами.
1. Банк не повинен конкурувати з iншими органiзацiями.
2. Банк спецiалiзується на сприяннi проведення реформ у країнах з плановою економiкою
3. Кошти вкладаються, головним чином, у приватний сектор, причому тiльки в певнi галузi (об’єкти енергетики, агропромислового комплексу, реконструкцiя металургiйних комбiнатiв).
До основних напрямiв фiнансової пiдтримки належать:
– надання прямих кредитiв i участь у спiльному (з iншими кредиторами) фiнансуваннi;
– гарантоване розмiщення цiнних паперiв, випущених як пiдприємствами приватного, так i державного сектора;
– забезпечення вказаним пiдприємствам доступу до внутрiшнiх i мiжнародних ринкiв капiталу шляхом надання гарантiй, фiнансових консультацiй;
– надання або участь у позиках i здiйснення технiчного сприяння для реконструкцiї та розвитку iнфраструктури.
1. Зацiкавлений у кредитi чи представник банку повиннi пiдготувати економiчну модель використання i повернення кредиту (бiзнес-план).
3. Зацiкавлена сторона повинна ввiйти до проекту з власним капiталом у спiввiдношеннi 70:30.
4. Розмiр власних активiв пiдприємства не повинен перевищувати 2,5 млн. дол. США.
5. Мiнiмальна сума кредиту, яка може видiлятися по лiнiї ЄБРР, складає 50 тис. дол., максимальна – 2,5 млн. дол.
Вiдмiнностi мiж МВФ та Свiтовим банком
Бiльшiсть людей має лише приблизне уявлення про те, чим займаються цi органiзацiї, i мало хто може сказати, чим i як вони вiдрiзняються. Навiть iнiцiатор їх створення Джон Мейнард Кейнс, якого багато хто вважає найвидатнiшим економiстом ХХ столiття, визнав на першому урочистому засiданнi Мiжнародного валютного фонду, що його здивували назви: вiн вважав, що Фонд необхiдно було б назвати банком, а Банк – фондом. Плутанина була вже тодi.
Свiтовий банк i МВФ, вiдомi як Бреттон-Вудськi iнституцiї (за назвою мiстечка у Нью-Гемпширi, США), якi були створенi у липнi 1944 року представниками 44 країн, є двома тiсно пов’язаними установами, що пiдтримують свiтову економiчну та фiнансову системи. Не є випадковим те, що було створено двi установи, а не одну. Мiжнародне спiвтовариство свiдомо прагнуло встановити подiл працi, створюючи двi органiзацiї. Фахiвцi, що мають справу з МВФ i Свiтовим банком, знають, що це зовсiм рiзнi установи. Для решти свiту тонкощi подiлу працi ще бiльш таємничi, нiж сама дiяльнiсть даних органiзацiй.
Схожiсть мiж Свiтовим банком i МВФ ще бiльше заплутує ситуацiю. При поверховому пiдходi цi установи мають чимало спiльного. Обидвi належать урядам країн-членiв, якi ними управляють. Китайська Народна Республiка – країна, чисельнiсть населення якої значно бiльша, нiж iнших країн свiту, є країною-членом, як i найбiльш промислово розвинена держава – Сполученi Штати Америки. Справдi, бiльшiсть країн свiту входить до обох iнституцiй. Дiяльнiсть як Свiтового банку, так i МВФ пов’язана з економiчними питаннями i спрямована на розвиток та змiцнення економiк країн їх членiв. Спiвробiтники обох установ часто беруть участь у мiжнародних конференцiях, говорячи тiєю самою малозрозумiлою мовою економiки i заяв про розвиток, або ж у засобах масової iнформацiї з’являються матерiали про їх переговори з мiнiстрами фiнансiв чи iншими членами урядiв щодо таємничих програм економiчної структурної перебудови. Обидвi iнституцiї проводять щорiчнi спiльнi збори, якi широко висвiтлюються службами новин. Як Свiтовий банк, так i МВФ мають штаб-квартири у Вашингтонi, де в поглядах на їх дiяльнiсть та на вiдмiнностi мiж ними iснує майже така ж плутанина, як i в будь-якому iншому мiсцi земної кулi. Впродовж багатьох рокiв вони розташовувалися в одному будинку. Навiть сьогоднi, знаходячись на протилежних сторонах вулицi недалеко вiд Бiлого Дому, цi двi установи мають спiльну бiблiотеку та iншi заклади, регулярно обмiнюються даними з економiки, iнколи органiзовують спiльнi семiнари, постiйно проводять зустрiчi з обмiну iнформацiєю та час вiд часу посилають спiльнi мiсiї до країн-членiв.
Однак, незважаючи на цi та iншi спiльнi риси, Свiтовий банк та МВФ – це рiзнi органiзацiї. Основна вiдмiннiсть полягає у тому, що Банк є, перш за все, органiзацiєю розвитку, а МВФ – кооперативною органiзацiєю, яка прагне пiдтримувати належну систему мiждержавних платежiв i розрахункiв. Кожна з цих установ має власнi цiлi, структуру, отримує фiнансування з рiзних джерел, надає допомогу рiзним категорiям країн-членiв i намагається досягти своєї мети, використовуючи власнi специфiчнi засоби
Мета. Мiжнародне спiвтовариство у Бреттон-Вудзi визначило завдання Свiтового банку, яке виражає його офiцiйна назва – Мiжнародний банк реконструкцiї та розвитку (МБРР), визначаючи його основним обов’язком фiнансування економiчного розвитку. Наприкiнцi 40-х рокiв Банк надав першi позики на фiнансування реконструкцiї зруйнованих вiйною економiк країн Захiдної Європи. Пiсля того, як країни, що отримали цi позики, досягли певного рiвня економiчної самостiйностi, Банк змiстив основну увагу на допомогу найбiднiшим країнам свiту, яким вiн, починаючи з 40-х рокiв, позичив понад 330 млрд. доларiв США. Найголовнiша мета Свiтового банку – сприяння економiчному та соцiальному прогресу країн, що розвиваються, допомога у пiдвищеннi продуктивностi так, щоб їх населення змогло жити краще й повноцiннiше.
непередбачуванi змiни обмiнних курсiв нацiональних валют та небажання держав дозволити обмiн власної валюти на iноземну. Створений як добровiльна кооперативна органiзацiя МВФ залучає до членства у ньому країни, що готовi заради очевидних власних iнтересiв певною мiрою поступитися нацiональним суверенiтетом i вiдмовитися вiд дiяльностi, що шкодить iншим державам-учасницям. Правила даної установи, викладенi в Статтях Угоди МВФ, пiдписаної усiма її членами, становлять кодекс поведiнки. Цей кодекс простий – вiн зобов’язує усi країни-члени дозволяти вiльно й без обмежень обмiнювати свої валюти на iноземнi; iнформувати МВФ про планованi змiни в їх фiнансовiй та монетарнiй полiтицi, якi можуть впливати на економiку iнших держав-членiв та, наскiльки це можливо, модифiкувати цю полiтику, спираючись на поради МВФ, щоб врахувати iнтереси усiх членiв органiзацiї. Щоб допомогти країнам дотримуватися кодексу поведiнки, МВФ розпоряджається спiльним грошовим фондом, з якого держави-члени можуть брати позики, коли опиняються у скрутному становищi. Проте надання позик, на вiдмiну вiд Свiтового банку, не є основним завданням МВФ. Його першочергове й найголовнiше завдання полягає у спостереженнi за монетарною та курсовою полiтикою країн-членiв та наглядi за дотриманням кодексу поведiнки. Оскiльки МВФ зобов’язаний, за задумом, забезпечувати впорядковане та стабiльне свiтове економiчне зростання, вiн є ворогом несподiваних змiн. Фонд отримує регулярнi звiти про економiчну полiтику й плани країн-членiв, якi вiн обговорює, коментує та повiдомляє усiм країнам-членам, щоб вони могли вiдреагувати, маючи повну iнформацiю про факти та чiтке розумiння того, як їх власна внутрiшня полiтика може вплинути на економiку iнших країн. МВФ переконаний, що основною умовою свiтового процвiтання є упорядкована монетарна система, яка сприяє розвитку торгiвлi, створенню робочих мiсць, розширенню економiчної дiяльностi та пiдвищенню рiвня життя в усьому свiтi. Згiдно з установчим
завданням, МВФ повинен наглядати за цiєю системою i пiдтримувати її.
хоча три невеликих офiси розташованi в Парижi, Женевi та Нью-Йорку при ООН. За професiйним складом спiвробiтники МВФ переважно економiсти або фахiвцi з питань фiнансiв.
Структура Банку дещо складнiша. Свiтовий банк складається з двох основних органiзацiй – Мiжнародного банку реконструкцiї та розвитку i Мiжнародної асоцiацiї розвитку (МАР). Крiм того, з Банком пов’язанi (хоча юридично i фiнансово незалежнi вiд нього) Мiжнародна фiнансова корпорацiя, яка мобiлiзує фiнансування приватних пiдприємств у країнах, що розвиваються, Мiжнародний центр з урегулювання iнвестицiйних спорiв та Багатостороннє агентство гарантiй iнвестицiй. Група Свiтового банку, кiлькiсть спiвробiтникiв якої становить понад 10 000 чоловiк, майже втричi перевищує МВФ; вона має понад 40 офiсiв в усьому свiтi, хоча 95 % персоналу працює у штаб-квартирi Банку у Вашингтонi, округ Колумбiя. До числа працiвникiв Банку входить широке коло фахiвцiв: економiсти, iнженери, спецiалiсти з мiстобудування, агрономи, статистики, юристи, керiвники портфельних проектiв, особи, що займаються оформленням позик, експерти, що дають оцiнку проектам, а також фахiвцi у сферi телекомунiкацiй, водопостачання i каналiзацiї, перевезень, освiти, енергетики, сiльського будiвництва, охорони здоров’я тощо.
Джерела фiнансування. Свiтовий банк – це iнвестицiйний банк, який є посередником мiж iнвесторами та отримувачами, позичаючи кошти в одних та надаючи позики iншим. Бiльшiсть коштiв, якi йдуть на фiнансування розвитку, МБРР отримує завдяки запозиченням на фiнансових ринках шляхом випуску облiгацiй (якi мають рейтинг ААА, оскiльки їх сплата гарантується урядами країн-членiв) i продажу їх iндивiдуальним особам та приватним iнституцiям у бiльш нiж 100 країнах свiту. Партнер Банку з надання позик на пiльгових умовах – МАР – фiнансується переважно за рахунок внескiв країн-донорiв. Банк є основним позичальником на свiтових ринках капiталу i найбiльшим позичальником-нерезидентом практично в усiх країнах, де продаються випущенi ним цiннi папери. Вiн також позичає грошi шляхом продажу облiгацiй i векселiв безпосередньо урядам, установам, що їх представляють, та центральним банкам. Надходження вiд продажiв цих цiнних паперiв, у свою чергу, позичаються країнам, що розвиваються, за прийнятними вiдсотковими ставками, щоб допомогти у фiнансуваннi проектiв i здiйсненнi програм стратегiчних реформ, мета яких – забезпечення економiчного зростання.
215 млрд. дол. США. Цi ресурси надходять вiд пiдписки за квотами або членських внескiв, якi сплачують МВФ 182 країни-учасницi. Кожна з них вносить до цього загального пула ресурсiв певну суму коштiв, пропорцiйну до її економiчного потенцiалу (багатшi країни платять бiльше, а бiднiшi – менше). Тодi як Банк позичає i надає позики, МВФ схожий бiльше на кредитний союз, члени якого мають доступ до спiльного пула ресурсiв (сукупної суми їх iндивiдуальних внескiв), створений для надання їм допомоги у разi необхiдностi. Хоча за спецiальних i дуже обмежених умов МВФ позичає в офiцiйних органiзацiй (однак не на приватних ринках), всеж при фiнансуваннi своїх операцiй вiн спирається на власнi квоти. Вiдповiднiсть цих ресурсiв переглядається кожнi п’ять рокiв.
Отримувачi фiнансування. Свiтовий банк не надає позик анi розвиненим країнам, анi приватним особам, а лише платоспроможним урядам країн, що розвиваються. Чим бiднiша країна, тим сприятливiшi умови, на яких вона може отримати позику вiд Банку. МБРР надає позики країнам, що розвиваються, валовий нацiональний продукт (ВНП) на душу населення яких перевищує 1 305 дол. США. (ВНП на душу населення, що насправдi є не таким грiзним термiном, як це звучить, є мiрою добробуту країни i отримується шляхом подiлу вартостi товарiв i послуг, вироблених у країнi за рiк, на чисельнiсть її населення). Цi позики надаються за вiдсотковою ставкою, що незначно перевищує ринкову ставку, за якою позичає сам Банк, i повиннi погашатися впродовж 12 – 15 рокiв. На практицi позики МАР надаються здебiльшого країнам, щорiчний дохiд на душу населення яких не перевищує 865 дол. США. Позики МАР є безвiдсотковими i пiдлягають сплатi протягом 35 – 40 рокiв.
На вiдмiну вiд цього, на фiнансову допомогу вiд МВФ мають право усi країни-учасницi – як багатi, так i бiднi. Пiдтримка впорядкованої та стабiльної мiжнародної валютної системи вимагає виконання усiма учасниками системи власних фiнансових зобов’язань щодо iнших учасникiв. Членство в МВФ дає право кожнiй країнi, яка вiдчуває дефiцит iноземної валюти, що перешкоджає їй виконувати зазначенi зобов’язання, на тимчасовий доступ до загальних валютних ресурсiв МВФ задля вирiшення даної проблеми, яка стосується найчастiше проблем платiжного балансу. Цi проблеми можуть виникати незалежно вiд економiчного потенцiалу та рiвня ВНП на душу населення, тому майже всi країни-члени МВФ, починаючи вiд найменшої, що розвивається, до найбiльш промислово розвиненої, були змушенi у той чи iнший час звертатися за пiдтримкою до МВФ i отримувати вiд нього фiнансову допомогу, щоб вистояти у важкi часи. Вiдсотковi ставки позик МВФ дещо нижчi вiд ринкових, проте не настiльки пiльговi, як ставки позик МАР iз групи Свiтового банку. За допомогою позик МВФ країни можуть виграти час, необхiдний для коригування економiчної полiтики та вiдновлення зростання, не вдаючись до заходiв, що можуть зашкодити економiкам iнших країн-учасниць.
Операцiї Свiтового банку. Свiтовий банк було створено для пiдтримки бiдних країн шляхом надання їм технiчної допомоги та фiнансування проектiв i стратегiчних заходiв, якi дозволять реалiзувати їх економiчний потенцiал. Банк розглядає розвиток як сукупнiсть довгострокових комплексних заходiв.
iнфраструктури) i зараз мають важливе значення, останнiм часом Банк значно урiзноманiтнив свою дiяльнiсть, що пов’язано з набуттям ним досвiду та кращим розумiнням процесу економiчного розвитку.
сприяють позики на розвиток сiльського господарства та сiльське будiвництво, розвиток малих пiдприємств i мiського господарства. Банк надає пiдтримку бiдним у пiдвищеннi продуктивностi працi та отриманнi доступу до таких життєво необхiдних речей, як чиста вода та каналiзацiя, охорона здоров’я, допомога у плануваннi сiм’ї, харчування, освiта й житло. Проекти, спрямованi на розвиток iнфраструктури, також зазнали змiн. У проектах, пов’язаних iз транспортними перевезеннями, бiльша увага почала придiлятися будiвництву дорiг мiж сiльськими господарствами й ринками. Проекти з електроенергетики вже не зосереджуються винятково на мiстах, а дедалi бiльшу увагу привертає освiтлення, забезпечення електроенергiєю сiл i невеликих господарств. Проекти, пов’язанi з розвитком промислових пiдприємств, надають бiльшого значення створенню робочих мiсць на малих пiдприємствах. Там, де це доцiльно, використовується трудомiстке будiвництво. Крiм проектiв, пов’язаних з електроенергетикою, Банк пiдтримує програми використання нафти, газу, вугiлля, деревини та бiомаси як альтернативних джерел енергiї.
Банк надає переважну частину фiнансової i технiчної допомоги країнам, що розвиваються, пiдтримуючи конкретнi проекти. Хоча МБРР та МАР надають свої позики на рiзних фiнансових умовах, обидвi iнституцiї використовують однаковi стандарти при оцiнцi якостi проектiв. Рiшення щодо того, яка з органiзацiй – МБРР чи МАР – фiнансуватиме проект, залежить вiд економiчної ситуацiї в країнi, а не вiд характеристик проекту.
Країни-члени Банку, якi є позичальниками, отримують вiд нього i технiчну допомогу. Найзначнiша частина фiнансованої Банком технiчної допомоги, яка недавно перевищила 1 млрд. дол. на рiк, становить компонент позик та кредитiв Банку, що надаються для iнших цiлей. Вирiс i обсяг фiнансованої Банком технiчної допомоги для самостiйних позик та пiдготовки проектiв. Банк є виконавчою органiзацiєю щодо проектiв технiчної допомоги, фiнансованих через Програму розвитку ООН, пов’язаних iз розвитком сiльського господарства i сiльським будiвництвом, розвитком енергетики та економiчним плануванням. Враховуючи економiчну ситуацiю в багатьох країнах-членах, сьогоднi Банк спрямовує технiчну допомогу переважно на iнституцiйний розвиток i розробку макроекономiчної полiтики.
Кожен проект, що пiдтримується Свiтовим банком, розробляється у тiснiй спiвпрацi з урядами країн та мiсцевими агентствами, а часто – разом з iншими багатостороннiми органiзацiями допомоги. Справдi, близько половини проектiв, яким Банк надав пiдтримку, отримували фiнансування з iнших джерел – вiд власних держав, багатостороннiх фiнансових та експортно-кредитних iнституцiй, що безпосередньо фiнансують купiвлю товарiв i послуг, а також з таких приватних джерел, як комерцiйнi банки.
Надаючи послуги країнам, що розвиваються, Банк не конкурує з iншими джерелами фiнансування. Вiн пiдтримує лише тi проекти, для яких у розумнi строки не вдається залучити необхiдний капiтал з iнших джерел. Своєю дiяльнiстю Банк прагне змiцнити економiку країн, яким вiн надає позики, з тим, щоб вони могли вiдмовитися вiд використання його ресурсiв i задовольняти власнi фiнансовi потреби iз традицiйних джерел капiталу на прийнятних для них умовах.
в якi планується спрямувати позики. Такий аналiз допомагає у визначеннi вiдповiдної довгострокової стратегiї допомоги економiчному розвитку.
що вже не потребують коштiв МАР, i це дозволяє використати їх для допомоги країнам, що стали членами Банку пiзнiше. Також близько 20 країн, що ранiше позичали кошти в МБРР, вже не потребують цих позик. Яскравим прикладом є Японiя, яка протягом 14 рокiв користувалася позиками МБРР, а нинi сама позичає значнi суми Банку.
Операцiї МВФ. У п’ятдесятирiчнiй iсторiї МВФ можна видiлити два окремi перiоди. Впродовж першого, який завершився у 1973 роцi, МВФ спостерiгав за дотриманням загальної конвертованостi основних валют, системою фiксованих обмiнних курсiв, прив’язаних до вартостi золота, та надавав короткострокове фiнансування країнам, якi потребували швидкого вливання iноземної валюти для пiдтримання паритету своїх валют або пристосування до змiн економiчної ситуацiї. Труднощi, пов’язанi з пiдтриманням фiксованих обмiнних курсiв, призвели до нестабiльностi монетарної i фiнансової систем свiту та змусили свiтове спiвтовариство замислитися над тим, як забезпечити найбiльш ефективну дiяльнiсть МВФ за умови плаваючих обмiнних курсiв. Пiсля п’яти рокiв аналiзу й переговорiв (1973 – 1978) iз внесенням поправок до статуту МВФ, якими розширювалися його функцiї, дозволяючи вирiшувати проблеми, що постали пiсля краху системи валютних паритетiв, розпочався другий перiод дiяльностi МВФ.
По-перше, МВФ продовжує спонукати своїх членiв до забезпечення обмiну без обмежень нацiональних валют на валюти iнших країн-членiв. Станом на травень 1996 року 116 країн-членiв погодились на повну конвертованiсть нацiональних валют. По-друге, замiсть здiйснення монiторингу країн-членiв щодо дотримання ними зобов’язань у системi фiксованого обмiнного курсу, МВФ наглядає за економiчними заходами, якi впливають на платiжний баланс цих країн у легалiзованому режимi плаваючого обмiнного курсу. Нагляд забезпечує можливостi раннього попередження будь-якої проблеми, пов’язаної з валютним курсом або платiжним балансом. МВФ у цьому випадку вiдiграє переважно консультативну роль. Вiн органiзовує регулярнi (як правило, щорiчнi) наради зi своїми членами, аналiзуючи їх економiчне становище та повiдомляючи про наявнi та потенцiйнi проблеми, зумовленi їх економiчною полiтикою, а також iнформуючи про це країни-члени. По-третє, МВФ продовжує надавати коротко- та середньострокову фiнансову допомогу країнам-членам, якi мають тимчасовi труднощi з платiжним балансом. Ця фiнансова допомога здебiльшого включає надання МВФ конвертованої валюти для поповнення вичерпаних валютних резервiв країни-члена, однак лише за умови, що уряд даної країни вживатиме заходiв, спрямованих на коригування економiчної полiтики, яка призвела до виникнення проблеми з платiжним балансом. Роль МВФ у таких випадках полягає не в подальшому субсидуваннi дефiциту платiжного балансу, а в полегшеннi складного переходу країни до життя вiдповiдно до наявних засобiв.
Як МВФ допомагає своїм членам на практицi? Отримання допомоги вiд Фонду залежить, перш за все, вiд платiжного балансу країни-учасницi, узгодженостi його платежiв i надходжень. Іноземнi платежi повиннi бути бiльш-менш збалансованими: в iдеальному випадку країна повинна отримувати стiльки ж, скiльки вона сплачує. Якщо фiнансовi проблеми призводять до того, що вартiсть валюти країни-учасницi та її товарiв випадають iз загального ряду, то неминучими будуть i труднощi з платiжним балансом. Якщо це станеться, то країна-учасниця на пiдставi статей Угоди може звернутися за допомогою до МВФ.
Для iлюстрацiї розглянемо приклад невеликої країни, основою економiки якої є сiльське господарство. Аби полегшити торгiвлю, її уряд, як правило, прив’язує нацiональну валюту до конвертованої валюти: певну кiлькiсть одиниць нацiональної валюти до одного долара США або одного французького франка. Незважаючи на те, що обмiнний курс час вiд часу змiнюють, щоб врахувати змiни у вiдносних цiнах, ставку нацiональної валюти здебiльшого завищують, встановлюючи її, наприклад, таким чином, що одна одиниця нацiональної валюти вiдповiдає одному долару США, тодi як на пiдставi вiдносних цiн можна припустити, що бiльш реалiстичним було б спiввiдношення двох одиниць нацiональної валюти до одного долара США. Однак уряди часто пiддаються спокусi i погоджуються iз завищенням курсу нацiональної валюти, оскiльки тодi iмпорт дешевший, нiж вiн був би у разi встановлення належного курсу.
На жаль, iснує й зворотний бiк медалi – завищений курс нацiональної валюти робить експорт дорожчим i, отже, менш привабливим для iноземних покупцiв. Тому якщо курс нацiональної валюти завищений, то надходження вiд експорту зменшаться (експорт стає надто дорогим) i зростуть видатки на iмпорт (iмпортнi товари дешевi i їм надається перевага порiвняно iз вiтчизняними). Як наслiдок, країна заробляє менше, видає бiльше, виникає борг i вона опиняється у скрутному становищi, яке до того ж зазвичай загострюється iншими економiчними проблемами. Фермери, опинившись у ситуацiї, коли експорт їх продукцiї зменшився, а уряд встановив низькi цiни на внутрiшньому ринку, змушенi або займатись нелегальним експортом, або взагалi втрачають стимул до виробництва. Багато хто залишає сiльське господарство й шукає роботу в перенаселених мiстах, що призводить до примноження соцiальних та економiчних проблем. Скорочення вiтчизняного сiльськогосподарського виробництва змушує державу використовувати i так незначнi (внаслiдок зменшення експортних надходжень) валютнi резерви для закупок продовольства за кордоном. Платiжний баланс небезпечно спотворюється.
Країна, що є членом МВФ, у такiй скрутнiй ситуацiї може звернутися до Фонду за консультативною та фiнансовою допомогою. Спiльними зусиллями вони можуть спробувати усунути причини платiжного дисбалансу, розробляючи комплексну програму, яка, залежно вiд конкретної ситуацiї, може мiстити пiдвищення цiн виробника на сiльськогосподарську продукцiю, що сприятиме виробництву i запобiгатиме мiграцiї до мiст; зниження вiдсоткових ставок, щоб пiдвищити доступ до кредитiв та впровадити змiну валютного курсу таким чином, щоб вiн вiдображав свiтовi цiни, обмежуючи цим iмпорт i пiдвищуючи конкурентоспроможнiсть експорту.
Оскiльки реорганiзацiя економiки, пов’язана iз впровадженням цих реформ, є болiсною i потребує чималих коштiв, МВФ надаватиме позики для субсидування стратегiчних реформ впродовж перехiдного перiоду. Для забезпечення найбiльш ефективного використання цих коштiв, МВФ здiйснює ретельний нагляд за економiчними успiхами країни у цей час, надаючи, у разi потреби, технiчну допомогу та iншi консультативнi послуги.
Крiм пiдтримки своїх членiв, МВФ надає технiчну допомогу центральним банкам, для встановлення та реформування податкових систем, а також створення агентств, що займаються збором та поширенням економiчних статистичних даних. МВФ має право випускати особливий вид грошей, так званi СДР (спецiальнi права запозичення), щоб забезпечити своїх членiв додатковою лiквiднiстю. СДР, якi з технiчного погляду є фiдуцiарними активами, можуть зберiгатися країнами-членами як частина їх монетарних резервiв або використовуватися замiсть нацiональних грошових одиниць в операцiях з iншими країнами. Досi МВФ випустив трохи бiльше 21,4 млрд. СДР, що становить приблизно 30 млрд. дол. США.
Впродовж кiлькох останнiх рокiв МВФ у вiдповiдь на зростаючий iнтерес свiтового спiвтовариства до повернення до стабiльнiшої системи обмiнних курсiв, що дозволило б зменшити нинiшнi коливання вартостi валют, змiцнює контроль за економiчною полiтикою країн-членiв. У статтях Угоди МВФ iснують положення, якi дозволяють Фонду вiдiгравати активнiшу роль, якщо свiтова спiльнота вирiшить здiйснювати жорсткiше управлiння плаваючими обмiнними курсами або навiть повернутися до системи фiксованих валютних курсiв.
Оцiнити успiхи дiяльностi МВФ протягом десятилiть складно, оскiльки завдання МВФ полягає у вiдверненнi фiнансових криз або запобiганнi їх загостренню. Бiльшiсть спостерiгачiв вважає, що до успiхiв МВФ необхiдно вiднести вiдвернення кризи боргiв у 80-х роках, яка могла призвести до краху свiтової фiнансової системи. Фонд здобув також певне визнання, надаючи допомогу у створеннi ринкової економiки в країнах колишнього Радянського Союзу та швидко вiдреагувавши на кризу мексиканського песо у 1994 роцi, проте основна його заслуга полягає у постiйнiй ненав’язливiй пiдтримцi довiри до мiжнародної системи. Ви нiде не побачите моста або лiкарнi, побудованої МВФ, однак, купуючи японський фотоапарат та керуючи автомобiлем iноземного виробництва або без проблем обмiнюючи долари та фунти на iншу валюту пiд час вiдпустки, ви користуєтесь розвитком мiжнародної торгiвлi протягом останнiх п’ятдесяти рокiв та конвертованiстю валюти, що було б неможливим без свiтової монетарної системи, яку було створено за пiдтримки МВФ.
Спiвпраця мiж МВФ та Свiтовим банком. Хоча Свiтовий банк i МВФ – це окремi установи, мiж ними налагоджено тiсну спiвпрацю, яка розпочалася з моменту заснування цих установ i стала ще мiцнiшою, починаючи з 70-х рокiв. Вiдтодi у дiяльностi Банку дедалi сильнiше враховувалося усвiдомлення того факту, що прискорення економiчного й соцiального розвитку вiдбувається лише у разi втiлення обґрунтованої фiнансової та економiчної полiтики. МВФ дiйшов висновку, що хибна фiнансова й економiчна полiтика часто тiсно пов’язана з довгостроковим неефективним використанням ресурсiв, i таку ситуацiю важко виправити короткостроковими коригуваннями фiнансової полiтики. Так, наприклад, навряд чи принесе користь розробка Банком довгострокового проекту зрошення, який має сприяти експорту бавовни, якщо ситуацiя з платiжним балансом країни настiльки нестабiльна, що нiхто з iноземних покупцiв не хоче мати з нею справи. З iншого боку, мало користi дасть допомога МВФ у встановленнi обґрунтованого обмiнного курсу нацiональної валюти країни, якщо виробництво бавовни на експорт не дозволить пiдтримувати цей обмiнний курс впродовж середньо- або довгострокового перiоду. Ключ до вирiшення цих проблем – реструктуризацiя галузей економiки таким чином, щоб можна було реалiзувати економiчний потенцiал проектiв у всьому народному господарствi; стабiльнiсть економiки дозволить пiдвищити ефективнiсть окремого проекту.
спад свiтової економiки, Банк розширив свої кредитнi операцiї, включивши до них позики, призначенi на структурну перебудову та галузеву адаптацiю. Вони дозволяють країнам, що розвиваються, пристосувати свою економiчну полiтику та перебудувати наявнi структури з урахуванням серйозних проблем платiжного балансу, якi загрожують економiчному розвитку. Основною метою позик на структурну перебудову й адаптацiю є реструктуризацiя економiк країн, що розвиваються, i створення бази для сталого економiчного розвитку. Позики пiдтримують програми, спрямованi на запобiгання i вiдвернення економiчних криз за допомогою економiчних реформ i змiн в iнвестицiйних прiоритетах. Використовуючи так зване кредитування на базi економiчних заходiв, Банк стимулює економiчне зростання у країнах iз значним боргом, зокрема, в країнах Латинської Америки та африканських країнах, що розташованi на пiвдень вiд Сахари, якi втiлюють (часто болiсно у соцiальному планi) розрахованi на довгострокову перспективу програми економiчної адаптацiї.
метi їх лiквiдацiю, МВФ збiльшив обсяг i строк доступу до фiнансової допомоги. Таким чином, МВФ визнав, що проблеми з платiжним балансом зумовленi лише тимчасовим браком лiквiдностi i неадекватною фiнансовою та бюджетною полiтикою, тривалими перекосами в структурi економiк країн-членiв, виправлення яких вимагає реформ, розрахованих на багато рокiв. Це передбачає тiснiшу спiвпрацю зi Свiтовим банком, який має досвiд i вмiння, необхiднi для усунення структурних перешкод на шляху до зростання.
країн, що розвиваються, сплачувати величезнi позики, якi вони взяли наприкiнцi 70-х i на початку 80-х рокiв. Криза боргiв показала, що економiчний розвиток може бути стабiльним лише у разi ефективного використання ресурсiв за умови iснування стабiльного монетарного та фiнансового середовища.
пiдходi до повiльного процесу розвитку та в ґрунтовному знаннi структурних вимог i економiчного потенцiалу країни. Внесок персоналу МВФ – це його власне бачення повсякденних можливостей країни пiдтримувати потiк платежiв кредиторам та залучати вiд них iнвестицiйне фiнансування, а також ступеня iнтегрованостi країни в свiтову економiку. На додаток до такого обмiну iнформацiєю здiйснюється координацiя надання фiнансової допомоги країнам-членам. Так, наприклад, Банк схвалює позики на структурну перебудову та галузеву адаптацiю для бiльшостi країн, якi користуються його фiнансовою пiдтримкою. Крiм того, обидвi iнституцiї заохочують iнших кредиторiв, як приватних, так i урядових, брати участь у спiльному фiнансуваннi проектiв та мобiлiзують кредити для країн, якi їх потребують. Спiвпраця мiж Бреттон-Вудськими iнституцiями має два наслiдки: визначення програм, якi сприятимуть зростанню в стабiльному економiчною середовищi, та координацiя фiнансування, яке забезпечить успiх цих програм. Іншi кредитори (зокрема, комерцiйнi банки) часто надають кредити лише пiсля того, як переконаються у задовiльному виконаннi країною-позичальником програми структурної перебудови.
В останнє десятирiччя спiвпрацю мiж Банком та МВФ було офiцiйно визнано встановленням процедур МВФ, якi передбачають надання кредитiв найбiднiшим країнам-членам за ставками, нижчими вiд ринкових. Цi процедури дозволяють МВФ спрямувати кошти на суму до 12 млрд. дол. США приблизно 70 країнам, якi здiйснюють структурну перебудову економiки з метою покращання платiжного балансу i прискорення економiчного зростання. Свiтовий банк приєднався до МВФ, надаючи додатковi кошти цим країнам через МАР. Однак МАР може забезпечити фiнансування лише незначної частки мiнiмальних потреб у зовнiшньому пiльговому кредитуваннi. На щастя, уряди ряду країн та мiжнароднi агентства схвально вiдгукнулися на спецiальну програму дiй Банку, призначену для країн iз низькими доходами та значними боргами, гарантуючи додаткових 7 млрд. дол. США для програм спiльного фiнансування, розроблених Банком.
розвитку в усiх країнах-учасницях. З часу їх створення перед обома iнституцiями постали проблеми, пов’язанi з необхiднiстю пошуку нових шляхiв допомоги своїм членам за умов змiнних економiчних обставин. Банк розширив допомогу, переорiєнтувавшись з окремих проектiв на ширшi аспекти економiчної реформи. Водночас МВФ вийшов за межi простого коригування платiжних балансiв i брав участь у структурних реформах економiк своїх членiв. Деяка подiбнiсть дiяльностi цих двох iнституцiй неминуча, внаслiдок чого важливого значення набуває спiвпраця мiж Банком i МВФ. Розробка програм, якi сприятимуть бiльш повнiй iнтеграцiї економiк країн-учасниць у свiтову монетарну та фiнансову систему i водночас стимулюватимуть економiчне зростання, i надалi залишається найважливiшою проблемою обох Бреттон-Вудських iнституцiй.
Основнi функцiї та завдання Мiжнародного валютного фонду та Свiтового банку
Мiжнародний валютний фонд
Свiтовий банк
Наглядає за мiжнародною монетарною системою
Забезпечує стабiльнiсть валютних курсiв та впорядковує валютнi вiдносини країн-учасниць
Поповнює валютнi резерви своїх членiв шляхом розмiщення СДР (спецiальних прав запозичення). Досi країнам-членам було надано пропорцiйно до їх квот 214 млрд. СДР
Формує власнi фiнансовi ресурси головним чином за рахунок внескiв за квотами країн-учасниць
Має у розпорядженнi повнiстю сплаченi квоти на загальну суму 145 млрд. СДР (близько 215 млрд. дол. США)
Надає допомогу країнам, що розвиваються, шляхом довгострокового фiнансування проектiв i програм розвитку
Надає найбiднiшим країнам, що розвиваються, ВНП на душу населення яких не перевищує 865 дол. США на рiк, спецiальну фiнансову допомогу через Мiжнародну асоцiацiю розвитку (МАР)
Сприяє розвитку приватних пiдприємств у країнах, що розвиваються, через свою органiзацiю-фiлiю – мiжнародну фiнансову корпорацiю (МФК)
Формує основну частину власних фiнансових ресурсiв, роблячи запозичення на мiжнародному ринку облiгацiй
Володiє акцiонерним капiталом у розмiрi 184 млрд. дол. США, частка внескiв країн-учасниць у якому становить близько 10 %
Має у своєму штатi 7000 працiвникiв з 180 країн-учасниць
Питання для перевiрки засвоєних знань
3. Назвiть основнi форми виходу на зарубiжнi ринки.
4. Охарактеризуйте проблеми iноземного iнвестування в Українi.
5. Що негативно впливає на iнвестицiйний клiмат в Українi?
6. Назвiть основнi документи, що регламентують дiяльнiсть iноземних iнвесторiв.
8. Назвiть основнi iнститути мiжнародної iнвестицiйної дiяльностi.
Тести для проведення контролю
До числа iноземних iнвесторiв вiдносять наступнi категорiї суб’єктiв:
а) iноземнi юридичнi особи, iноземнi фiзичнi особи, iноземнi держави, мiжнароднi органiзацiї, вiтчизнянi фiзичнi особи;
в) iноземнi юридичнi особи, iноземнi держави, Нацiональний банк України, iноземнi фiзичнi особи;
г) мiжнароднi органiзацiї, iноземнi юридичнi особи, iноземнi фiзичнi особи, iноземнi держави, вiтчизнянi страховi компанiї.
Глава 4. Вiльнi економiчнi зони
4. 1. Історичнi аспекти створення вiльних економiчних зон (ВЕЗ).
4. 2. Сутнiсть ВЕЗ та їх роль у залученнi iноземних iнвестицiй.
4. 3. Нормативна база створення та дiяльностi ВЕЗ.
4. 4. Сучасний стан ВЕЗ в Українi.
Ключовi слова: вiльна економiчна зона, спецiальна економiчна зона, мито, митниця, митний режим, протекцiйна система, венчурнi фiрми, зовнiшньоторговельнi зони, комплекснi виробничi зони, науково-технiчнi зони, туристсько-рекреацiйнi зони.
4. 1. Історичнi аспекти створення ВЕЗ
Майже 2000 рокiв тому (у 166 р. до н. е.) з метою сприяння торгiвлi влада грецької держави острова Делос проголосила першу документально вiдому вiльну зону. На островi приїжджi купцi звiльнялися вiд податкiв, мита та виконання адмiнiстративних формальностей. Делос вiдiгравав помiтну посередницьку роль у торгiвлi мiж Заходом та Сходом протягом 80 рокiв.
Уже в середнi вiки мiжнародний товарообмiн потерпав вiд жорсткого митного режиму, якого дотримувалася бiльшiсть європейських держав. Митна процедура була дуже громiздкою та пов’язаною iз значними додатковими витратами на оплату мита. На цей час припадає виникнення перших районiв «порто-франко» в портових мiстах – Гамбурзi, Бременi, Марселi, Лiворно та iн.
При просуваннi товарiв в середину країни застосовувався звичайний митний режим. У межах «порто-франко» допускалася рiзноманiтна промислова та торговельна дiяльнiсть. В усiх iнших випадках «порто-франко» (за винятком вiльних мiст Ганзейського союзу) пiдпорядковувався державному режиму. Режим «порто-франко» вводився не тiльки для розвитку зовнiшньої торгiвлi, але й для економiчного пiдйому тiєї чи iншої областi. У таких районах iнтенсивнiше розвивалась промисловiсть, транзитнi перевезення, забезпечувалося стабiльне постачання населення товарами, якi не вироблялися в данiй країнi. На початку ХХ столiття «порто-франко» iснували в Гiбралтарi, на Мальтi, в Сулiнi, Сiнгапурi, Аденi. Першим праобразом ВЕЗ стало отримання статусу «вiльного порту» в 1595 р. мiстом Генуя (Італiя).
У ХХ ст. на змiну «порто-франко» приходять новi iнструменти, покликанi послабити несприятливий вплив протекцiонiзму на свiтову торгiвлю: створюються вiльнi склади в портах для зберiгання транзитних вантажiв чи привезених та ще не проданих товарiв. Експорт-iмпорт товарiв iз цих складiв був вiльним вiд митних зборiв та формальностей. Склади були громадськими (знаходилися у пiдпорядкуваннi митницi) та приватними (належали приватним особам). Склади були спiльними для зберiгання будь-яких товарiв до п’яти рокiв або обмеженими для зберiгання певних товарiв до шести мiсяцiв. На складах допускалися сортування, роботи щодо запобiгання товарiв вiд порчi та їх реалiзацiя.
зворотної операцiї протягом певного часу. Однак спочатку повнiстю перебороти недолiки протекцiонiстської системи не вдалося через труднощi контролю за збереженням та рухом товарiв, розрахункiв при поверненнi мита тощо.
Тому в кiнцi ХІХ – на початку ХХ ст. з’являються «вiльнi гаванi» – спецiально вiдведенi мiсця в портових мiстах, куди дозволялося привозити iноземнi товари без мита та дотримання митних формальностей, зберiгати їх без обмеження термiну, обробляти аж до промислової переробки та проводити торговi операцiї. На вiдмiну вiд «порто-франко», на територiї «вiльної гаванi» не дозволялося проживання осiб, якi не мали вiдношення до експлуатацiї та охорони гаваней, заборонялася роздрiбна торгiвля, споживання неоплачених митом товарiв.
У квiтнi 1817 року для стимулювання розвитку мiсцевої промисловостi приймається рiшення про створення зони «порто-франко» в Одесi. Вiдкриття вiдбулося 15 серпня 1819 року пiсля завершення робiт iз створення митних огорож у виглядi ровiв, валiв i т. iн. У «порто-франко» дiяли наступнi правила. В Одесу дозволялося вiльне (без митного огляду, подання декларацiї та сплати мита) ввезення будь-яких iноземних товарiв, включаючи товари, що були забороненi для ввезення в Росiю. Вивезення iз Одеси iноземних товарiв для продажу всерединi країни допускалося тiльки через митнi кордони за правилами загального тарифу iз сплатою мита та на основi положень, що регулювали ввезення в Росiю iноземних товарiв. Тому всi товари, що надходили в Одесу i ввезення яких у Росiю заборонялося тарифом, могли пропускатися через «порто-франко» лише транзитом для наступного вивезення за кордон. За такої системи мито сплачували не одеськi пiдприємцi, а покупцi iноземних товарiв всерединi країни.
не обкладалися митом. Останнє стягувалося лише з товарiв, якi експортувалися, при їх завантаженнi на кораблi в порту вiдповiдно до правил загального тарифу.
Так, у 1822 роцi було вирiшено скоротити територiї вiльної зони та перенести її межу безпосередньо до мiської околицi для обмеження можливостей контрабандного ввезення товарiв у країну. Крiм того, з усiх iноземних товарiв почали стягуватися збори в розмiрi 20 % встановленого тарифом мита з метою здiйснення контролю за кiлькiстю товарiв, якi завозилися до Одеси. Цей збiр надходив у розпорядження мiської влади та використовувався на утримання складiв зберiгання безмитних товарiв, ровiв, валiв, застав на кордонi «порто-франко». При продажу всерединi країни ранiше завезених в Одесу з-за кордону товарiв доплачувалася митна рiзниця. Жителi Одеси мали право провозити в країну безмитно тiльки одягнене на них iмпортне взуття та одяг. Ввезення iз країни в Одесу нацiональних товарiв та вивезення їх назад у країну дозволялося без митного оподаткування.
i не стала великим портом мiжнародної торгiвлi. «Порто-франко» в Одесi припинив iснування в серпнi 1857 р., що не вiдобразилося на зростаннi зовнiшньоторгового обороту порту.
Промисловiсть в Одесi розвивалася повiльно через вiдсутнiсть водних та лiсових ресурсiв, високу вартiсть робочої сили. Негативним аспектом дiяльностi «порто-франко» став широкий розвиток контрабандного ввезення безмитних товарiв всередину країни, а також недоотримання бюджетом 15 млн. руб. у виглядi мита.
У ХХ ст. в умовах зростання вивозу капiталу, монополiстичного розподiлу свiту, мiжнародного розподiлу працi процес iнтернацiоналiзацiї виробництва набув загального характеру. Вiдповiдно ускладнився набiр iнструментiв державного регулювання участi нацiональної економiки у свiтових зв’язках.
Це не могло не вплинути на риси вiльних економiчних зон. Вони стали бiльш рiзноманiтними за своїм призначенням. Розширення господарських функцiй зон вимагало ускладнення їх механiзму, в результатi чого особливий митний режим доповнився податковим та фiнансовими iнструментами регулювання. Розвиток комунiкацiй дозволив створювати зони не тiльки в портових районах. З часом термiн «вiльна зона» почав застосовуватися до районiв, де дiє та чи iнша системи фiнансових та iнших пiльг щодо пiдприємця i якi, як наслiдок, є дещо економiчно вiдокремленими вiд решти територiї країни.
Сьогоднi за функцiональними ознаками можна видiлити три категорiї вiльних зон, маючи на увазi, що на практицi зустрiчаються перехiднi або комплекснi форми, якi не можуть беззастережно вiдноситися до тiєї чи iншої категорiї.
До першої категорiї можна умовно вiднести зони вiльної торгiвлi, якi є прямими послiдовниками традицiй «порто-франко». Це частина суверенної територiї держави, де товари iноземного виробництва зберiгаються, продаються та купуються без сплати звичайних у таких випадках митних платежiв, iншими словами, це безмитна торговельна та складська зона, яка, залишаючись частиною нацiональної територiї, з точки зору фiнансового режиму розглядається як територiя, що знаходиться за межами державного кордону. Найбiльш розповсюджений рiзновид таких зон – «д’ютi фрi» – магазини у великих мiжнародних аеропортах. Практично в усiх країнах Захiдної Європи, США, у багатьох iнших країнах права вiльної торгiвлi розповсюджуються на значнi за розмiрами площi, якi використовуються для обслуговування оптової торгiвлi.
Вiльнi зони такого типу вирiшують обмежене коло питань. Широкому розповсюдженню вони зобов’язанi не тiльки тiй ролi, яку вiдiграють в обслуговуваннi зовнiшньої торгiвлi, але й тому, що їх створення не пов’язано з великими витратами чи органiзацiйними складностями. Тому їх засновниками часто виступають мiсцева влада чи консорцiуми, якi створюються зацiкавленими фiрмами. Передумовами створення торгових зон є вигiдне географiчне положення (близькiсть до мiжнародних транспортних артерiй, великих промислових центрiв, районiв прикордонної торгiвлi тощо), наявнiсть розвиненої iнфраструктури, включаючи пiд’їзнi шляхи, складськi примiщення, вантажнi термiнали, стале електро-, водо- та теплопостачання.
Дохiд країни, що створила зону, складається iз надходжень вiд орендної плати за використання примiщень i механiзмiв, якi знаходяться в зонi. Сучаснi вiльнi торговi зони надають широкий спектр послуг, починаючи вiд сортування та упаковування товарiв аж до їх часткової переробки. У такому випадку вони вже виступають як перехiдна форма, що наближається за своїми характеристиками до бiльш складних промислових експортних зон.
Зони вiльної торгiвлi є типовими економiчними анклавами. Вiд територiї приймаючої країни вони вiдокремленi внутрiшнiм кордоном; постачання товарiв iз зони на внутрiшнiй ринок, як i постачання з-за кордону, передбачає сплату митних зборiв та проходження iнших формальностей. Цi зони мають обмежений вплив на економiку країни в цiлому. Однак iснування зони може дати вiдчутний ефект у масштабах регiону, оскiльки її створення та освоєння пов’язано з надходженнями додаткових капiталовкладень, будiвництвом дорiг та iнших об’єктiв iнфраструктури, зростанням зайнятостi, пiдвищенням доходiв мiсцевого бюджету (у т. ч. валютних) тощо. Тому iнiцiатором вiльних торгових зон часто виступає мiсцева влада.
До другої групи вiльних зон належать тi, що безпосередньо не пов’язанi з обслуговуванням зовнiшньої торгiвлi. Історично вихiдне поняття вiльної зони тут розмивається, бо митнi пiльги вiдходять на другий план або взагалi вiдсутнi, а основну роль вiдiграють фiнансовi та валютнi важелi. До даної групи зазвичай вiдносять банкiвськi та страховi зони i технологiчнi парки. Мiж цими варiантами iснують великi вiдмiнностi. Сам термiн «зона» в деяких випадках може використовуватися лише умовно, оскiльки найчастiше особливий режим господарювання розповсюджується не на територiю, а вибiрково на певний тип пiдприємства (так звана «крапкова зона»).
Про вiльнi банкiвськi чи страховi зони говорять у тих випадках, коли хочуть охарактеризувати особливостi дiяльностi транснацiональних банкiвських та фiнансових корпорацiй у невеликих острiвних державах i територiях (Багамськi, Бермудськi, Каймановi острови тощо), якi побудували добробут на тому, що створили у своїх межах максимально лiберальний режим для функцiонування таких корпорацiй. Єдиним суттєвим обмеженням є те, що тут заборонено укладати угоди з резидентами приймаючої сторони. У цiлому режим надзвичайно сприятливий: вiдсутнi обмеження щодо обсягу iнвестицiй та характеру операцiй, якi здiйснюються; не встановлено обов’язковий рiвень лiквiдностi для дiючих тут банкiв; допускається повне або часткове звiльнення вiд податкiв прибутку, процентiв, що переводяться за кордон. Стягуються лише податки на нерухомiсть, збори за реєстрацiю, гербовi збори та iн. Нинi бiльш нiж третина операцiй свiтового ринку капiталiв сконцентрована в офшорних фiнансових центрах. У найбiльшому з них – м. Насау – дiє близько 9000 iноземних банкiв.
Такi зони iснують i в промислово розвинених країнах. Тут вони розвиваються нiби на противагу офшорним центрам у країнах, що розвиваються, з метою пiдпорядкування операцiй на мiжнародному ринку позикових капiталiв нацiональнiй валютнiй владi. Так, у кiнцi 1981 року в Нью-Йорку була вiдкрита мiжнародна зона банкiвських послуг. Американськiй владi для цього не знадобилися великi капiталовкладення: нью-йоркським банкам дозволили створювати вiддiлення з деякими правами iноземних вiддiлень банкiв США. Розрахунок було зроблено на те, щоб дозволити американським банкам проводити безпосередньо на територiї Нью-Йорка тi операцiї, якi ранiше вони були змушенi здiйснювати через фiлiї в Лондонi, на Багамських островах i т. д. Це мало успiх i супроводжувалося зростанням валютних внескiв на рахунках нью-йоркських банкiв.
Приклад мiжнародної зони банкiвських послуг у Нью-Йорку дозволяє зробити висновок про важливу особливiсть використання вiльних зон: вони несуть значне навантаження як iнструмент держаного регулювання для вирiшення регiональних чи галузевих завдань. Так, нью-йоркська зона була покликана пiдняти значення найбiльшого мiста США як мiжнародного фiнансового центру. Ще бiльше така спрямованiсть помiтна у випадку пiдприємницьких зон (найбiльше поширення отримали на початку 80-х рокiв у Великобританiї i США) та «технологiчних паркiв» (США, ФРН, Японiя, Сингапур).
Пiдприємницькi зони виникли як породження неоконсервативного варiанта регiональної полiтики, яка спрямована на пожвавлення головним чином дрiбного та середнього бiзнесу в депресивних районах за рахунок надання пiдприємцям бiльшої свободи дiяльностi та значних фiнансових пiльг. В Англiї, наприклад, у пiдприємницькiй зонi Свонсi влада на пiльгових умовах здає в оренду виробничi примiщення, надає пiдприємствам вiдстрочки у сплатi мiсцевих податкiв i т. д. Специфiка програми полягає в тому, що головний прiоритет надається створенню робочих мiсць переважно у сферi послуг, причому органiзатори зони прагнуть, щоб переваги отримували дрiбнi пiдприємцi, а не фiлiї великих фiрм. Економiя коштiв досягається завдяки спiльному використанню iнфраструктурних об’єктiв. Пiдприємницькими зонами проголошуються населенi пункти, квартали в мiстах, де завмерло економiчне життя. Вони не мають визначених меж та видiляються лише статусом фiрм, що там розмiщенi.
У США пiдприємницькi зони створюються для вiдродження депресивних областей i районiв у 37 штатах. Використовуються такi стимули, як звiльнення вiд податкiв, що дiють у гуртовiй та роздрiбнiй торгiвлi, податкiв iз коштiв, що йдуть на оплату комунальних послуг, а також податковi пiльги на капiталовкладення та прибутковий податок.
Бiльше половини пiдприємницьких зон у США виникло протягом усього лише 5 рокiв (з 1980 до 1985). У той же перiод були сформованi аналогiчнi зони у Великобританiї. Це не випадково. З одного боку, в обох країнах на початку 80-х рокiв безробiття досягло рекордного рiвня. З iншого – анклавнi вiльнi зони як елемент територiальної полiтики з’явилися в руслi неокласичної економiчної концепцiї. Створення зон супроводжувалося зниженням державного втручання в регiональну економiку, скороченням доходiв бюджету та зростанням залишкiв коштiв у розпорядженнi платникiв податкiв.
Технологiчнi парки, технополiси заявили про себе як нова ефективна форма iнтеграцiї науки i виробництва, що сприяла прискореному впровадженню передових науково-технiчних розробок у виробничу практику. Вони звичайно є територiально об’єднаною сукупнiстю лабораторних i виробничих примiщень, що надаються на сприятливих умовах в оренду так званим «венчурним» (ризиковим) фiрмам, якi займаються комерцiйним освоєнням перспективних наукових та технологiчних iдей. Венчурнi фiрми користуються й iншими перевагами: в Сингапурi, наприклад, це державне фiнансування 50 % витрат на науково-дослiднi i конструкторськi роботи (НДІКР), прискорена амортизацiя науково-технiчного обладнання, присвоєння компанiї в галузi НДІКР статусу «пiонерської», що звiльняє її вiд сплати податку на прибуток тощо.
чи перегрупування нацiональних ресурсiв, будь то капiтал, технологiя чи робоча сила. Тут звичайно не iснує спецiального механiзму, спрямованого на залучення iноземних iнвестицiй, хоча вiльнi зони для них не закритi. Однак iноземний капiтал бере участь в їх дiяльностi, як правило, на рiвних правах iз нацiональним капiталом.
створення в кiнцi 50-х рокiв вiльної зони неподалiк iрландського аеропорту Шеннон. Незважаючи на європейське походження, поширилися вони майже винятково в країнах, що розвиваються, де стали розглядатися як одна iз важливих ознак та iнструментiв переходу вiд стратегiї iмпортозамiщення до заохочення експортного виробництва. Їх популярнiсть ще бiльше виросла у 80-i роки, коли ряд країн, що розвиваються, з експортною орiєнтацiєю економiки значно наблизилися за багатьма економiчними показниками до промислово розвинених.
Зони експортного виробництва заслуговують особливої уваги. Справа не тiльки в тому, що порiвняно з iншими типами зон вони посiдають найбiльш значне мiсце в системi свiтових зв’язкiв. Вони вiдрiзняються тим, що призначенi для вкладення прямих iноземних iнвестицiй у промисловiсть i послуги. Такi ж завдання ставляться перед вiльними економiчними зонами в нашiй країнi.
4. 2. Сутнiсть ВЕЗ та їх роль у залучення iноземних iнвестицiй
За оцiнками iноземних спецiалiстiв, сьогоднi нараховується близько 3000 вiльних економiчних зон, у яких створено майже 3 млн. робочих мiсць.
Вiльнi економiчнi зони можна класифiкувати наступним чином:
– вiльнi економiчнi зони, якi виступають органiзацiйною формою активiзацiї експорту, залучення iноземних iнвестицiй;
– вiльнi економiчнi зони, в яких поєднуються характеристики перших двох зон.
Згiдно з рiшеннями Кiотської конференцiї (1973), пiд вiльною економiчною зоною розумiють частину територiї країни, на якiй товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами митної територiї, i не пiдлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню.
Згiдно iз законодавством України спецiальна (вiльна) економiчна зона визначається як частина територiї України, на якiй створюється i дiє спецiальний правовий режим економiчної дiяльностi, порядок використання та дiї законодавства України.
економiчних зон, документами Євросоюзу.
Одна iз перших сучасних спецiальних виробничих зон з’явилися в 1959 р. в Ірландiї, в аеропорту «Шенон» на площi 15 га з метою створення 300 нових робочих мiсць. Через 15 рокiв там нараховувалося вже 2300 робочих мiсць. Створена в Англiї в 1982 роцi зона в аеропорту «Дог Айленд» на площi 2000 га залучила бiльше 1 млрд. фунтiв стерлiнгiв i дозволила створити 2500 нових робочих мiсць.
забезпечують сьогоднi майже 2/3 зовнiшнього товарообiгу країни. До них надiйшло iноземних iнвестицiй: за першi десять рокiв – 22 млрд. дол., 1992р. – 11 млрд., 1993р. – 29 млрд., 1994р. – 110 млрд. дол.
Повноваження, що були наданi адмiнiстрацiям цих економiчних зон:
– широкi повноваження в регiональному аспектi управлiння;
– самостiйнiсть в регулюваннi ставок орендної плати, плати за комунальнi послуги, тарифiв, бюджетних платежiв мiсцевого рiвня;
– повне розпорядження частиною виготовленої у ВЕЗ продукцiї;
– координацiя дiяльностi мiсцевих пiдроздiлiв центральних контролюючих органiв.
При цьому держава залишається гарантом проведення експерименту у цiлому, а також у пiльговому проходженнi iнвестицiйних проектiв.
У США ВЕЗ розглядають як особливу позитивну силу в торговому i економiчному розвитку. Особливiсть таких зон – жорстке правове регулювання як iз центру (Вашингтон), так i в регiонах. «Силiкон – Велле» – найбiльша в США зона, яка дає 20 % свiтового виробництва засобiв обчислювальної технiки i комп’ютерiв. У нiй зайнято 20 тис. чоловiк. Найближчим часом у США планується створення до 1000 ВЕЗ, обсяг iнвестицiй повинен досягти понад 3 млрд. дол. Виникне майже 100 тис. робочих мiсць. Сьогоднi у ВЕЗ США здiйснюється наступна дiяльнiсть:
– складування, випробовування, ремонт та утилiзацiя комплектуючих деталей електронних виробiв;
– виробництво запасних частин для легкових та вантажних автомобiлiв вiтчизняного та iноземного виробництва;
– виробництво коштовностей, музичних iнструментiв, iграшок, парфумiв, комп’ютерiв, оптичної технiки.
Американський досвiд показує, що у ВЕЗ створюються умови для стимулювання виробництва суспiльно необхiдних товарiв, виробництво яких вiдчуває дискомфорт у системi традицiйних виробничих вiдносин.
Досить ефективно ВЕЗ працюють у Сингапурi, Пiвденнiй Кореї, Малайзiї, Маврикiї.
Але не скрiзь спроби створити ВЕЗ були успiшними. У Шрi Ланка, Гватемалi, Лiберiї, Сенегалi тощо ВЕЗ постраждали вiд полiтичної нестабiльностi та громадських зворушень, вiд надзвичайно заплутаної, з точки зору iнвесторiв, системи пiльг та стимулiв.
У 1987 – 1988 роках обговорювалося питання створення ВЕЗ у Виборзькiй та Находкiнськiй областях. В обох випадках мова йшла про невеликi прикордоннi територiї. Але в 1989 – 1990 роках без практичного досвiду почалося створення бiльш масштабних ВЕЗ: Зеленоград («Технополiс Зеленоград»), Калiнiнська обл. («Янтарь»), Єврейська Автономна область («Єва»), Кемеровська обл. («Садко»), Сахалiнська обл.
Зони створили, але очiкувана економiчна ефективнiсть не була досягнута. Основна причина: на значнiй територiї Росiї неможливо було встановити пiльгове законодавство, особливо у сферi податкiв, оскiльки це призвело б до рiзкого скорочення доходiв державного бюджету.
4. 3. Нормативна база створення та дiяльностi ВЕЗ в Українi
Дiяльнiсть вiльних економiчних зон в Українi, процедуру їх створення, взаємовiдносини з мiсцевою виконавчою владою регламентує цiла низка законiв. Але нарiжним каменем цього процесу є «Концепцiя створення спецiальних (вiльних) економiчних зон в Українi», затверджена Постановою Кабiнету Мiнiстрiв вiд 14. 03. 94 № 167.
Згiдно з чинним законодавством України пiд ВЕЗ розумiється частина територiї, на якiй встановлюється спецiальний правовий режим економiчної дiяльностi та особливий порядок застосування чинного законодавства.
Суть створення вiльних економiчних зон полягає в необхiдностi вирiшення нагальних проблем виходу народного господарства України з економiчної кризи шляхом:
– стимулювання виробництва;
– досягнення збалансованостi економiчного розвитку вiдповiдних регiонiв країни;
– ефективного розмiщення та використання їх матерiальних, трудових та iнших ресурсiв.
сприятливих умов для нацiонального та iнтернацiонального пiдприємництва, руху товарiв i капiталiв.
ВЕЗ забезпечують належнi правовi та економiчнi умови для концентрованого залучення iноземних iнвестицiй, iнтенсивного впровадження передових технологiй, удосконалення галузевої структури виробництва й соцiально-економiчного розвитку територiй, збiльшення валютних надходжень, пiдготовки квалiфiкованих кадрiв тощо.
В Українi вiльнi економiчнi зони створюються з метою:
– залучення iноземних iнвестицiй та сприяння їм;
– активiзацiї спiльно з iноземними iнвесторами пiдприємницької дiяльностi для нарощування експорту товарiв i послуг;
– поставок на внутрiшнiй ринок високоякiсної продукцiї та послуг;
– залучення та впровадження нових технологiй, ринкових методiв господарювання;
– розвитку iнфраструктури ринку;
– покращання використання природних та трудових ресурсiв;
– прискорення соцiально-економiчного розвитку України.
При створеннi вiльних економiчних зон враховуються певнi фактори розмiщення:
– мiсцезнаходження ВЕЗ повинно сприяти зовнiшнiм i внутрiшнiм можливостям для реалiзацiї намiчених цiлей;
– наявнiсть достатнього ресурсного потенцiалу (природноклiматичнi умови, науково-виробничий потенцiал, трудовi ресурси);
– забезпеченiсть об’єктами виробничої та соцiальної iнфраструктури згiдно з мiжнародними стандартами;
– розвинена система комунiкацiй, розгалужена транспортна мережа;
– вiдсутнiсть екологiчних обмежень щодо створення ВЕЗ.
В Українi залежно вiд господарської спрямованостi та економiко-правових умов дiяльностi можуть створюватися наступнi ВЕЗ.
за рахунок надання митних пiльг, послуг щодо зберiгання i перевалки вантажiв, надання в оренду складiв, примiщень для виставкової дiяльностi, а також послуг щодо доробки, сортування, пакування товарiв тощо. Форми їх органiзацiї: вiльнi порти («порто-франко»), вiльнi митнi зони (зони франко), митнi склади.
Комплексна виробнича зона – частина державної територiї, на якiй запроваджується спецiальний (пiльговий податковий, валютно-фiнансовий, митний тощо) режим економiчної дiяльностi з метою стимулювання пiдприємництва. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається, насамперед, експортне виробництво, орiєнтоване на переробку власної сировини i переважно складальнi операцiї, та iмпортоорiєнтованих зон, головна функцiя яких – розвиток iмпортозамiнних виробництв.
Науково-технiчна зона – ВЕЗ, спецiальний правовий режим якої орiєнтований на розвиток наукового i виробничого потенцiалу, досягнення нової якостi економiки через стимулювання фундаментальних i прикладних дослiджень iз подальшим впровадженням результатiв наукових розробок у виробництво. Вони можуть iснувати у формi регiональних iнновацiйних центрiв-технополiсiв, районiв наукового розвитку, високотехнологiчних промислових комплексiв, а також локальних iнновацiйних центрiв та опорних iнновацiйних пунктiв.
пiдприємницької дiяльностi у сферi рекреацiйно-туристичного бiзнесу.
статус надається банкiвським i страховим установам, якi були створенi за участю лише нерезидентiв i обслуговують тiльки ту їх пiдприємницьку дiяльнiсть, що здiйснюється за межами України.
Зона прикордонної торгiвлi – частина територiї держави на кордонах iз сусiднiми країнами, де дiє спрощений порядок перетину кордону i торгiвлi.
З метою координацiйної, методологiчної роботи в Українi створено Агентство з питань спецiальних (вiльних) економiчних зон, яке має право органiзовувати проведення експертиз окремих iнвестицiйних проектiв з метою:
– запобiгання негативних наслiдкiв реалiзацiї iнвестицiйних проектiв щодо виконання державних програм економiчного, науково-технiчного i соцiального розвитку;
– запобiгання зменшення надходжень до бюджетiв;
– визначення джерел покриття можливих збиткiв.
З 1 сiчня 2000 року на територiї України дiють такi вiльнi економiчнi зони.
1. На територiї Волинської областi термiном на 20 рокiв створена спецiальна економiчна зона «Інтерпорт Ковель» площею 56,77 га (Указ Президента України «Про спецiальну економiчну зону «Інтерпорт Ковель» вiд 22. 06. 99 № 702/99).
2. Спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi на територiях прiоритетного розвитку в Чернiгiвськiй областi на 30 рокiв (Указ Президента України «Про спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi на територiях прiоритетного розвитку в Чернiгiвськiй областi» вiд 27. 06. 99 № 729/99).
3. На територiї прiоритетного розвитку у Волинськiй областi створюється спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi щодо реалiзацiї iнвестицiйних проектiв у прiоритетних видах економiчної дiяльностi строком на 30 рокiв (Указ Президента України «Про спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi на територiї прiоритетного розвитку у Волинськiй областi» вiд 27. 06. 99 № 730/99).
«Про спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi на територiї м. Харкова» вiд 27. 06. 99 №731/99).
на 30 рокiв (Указ Президента України «Про спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi на територiї прiоритетного розвитку в Житомирськiй областi» вiд 27. 06. 99 № 732/99).
розвитку i спецiальної економiчної зони «Порт Крим» в Автономнiй Республiцi Крим» вiд 27. 06. 99 № 740/99).
7. На 30 рокiв створюється спецiальна економiчна зона «Миколаїв» у м. Миколаєвi на територiї суднобудiвних пiдприємств та наближених до них територiй (Указ Президента України «Про спецiальну економiчну зону «Миколаїв» вiд 28. 06. 99 № 758/99).
територiї Одеського морського торгового порту» вiд 28. 06. 99 № 760/99).
9. Створюється «Курортополiс Трускавець» на 20 рокiв (Закон України «Про спецiальну економiчну зону туристсько-рекреацiйного типу «Курортополiс Трускавець» вiд 18. 03. 99 № 514 – 14. Закон вступив у силу з 01. 01. 2000).
Заснування ВЕЗ в Українi повинно сприяти створенню нових робочих мiсць i розв’язанню таким чином проблем зайнятостi, стимулюванню припливу iноземного капiталу, розширенню експортної бази, покращанню платiжного балансу країни за рахунок надходжень в iноземнiй валютi, ефективного використання мiсцевих ресурсiв, стимулюванню ринкових перетворень.
умов, значних трудових та природних ресурсiв, вiдповiдного науково-технiчного потенцiалу i транспортної iнфраструктури.
ВЕЗ «Славутич»
Київської областi Президентом України на перiод до 2010 року створено спецiальну економiчну зону «Славутич».
катастрофи та соцiального захисту населення, а також на обов’язкове соцiальне страхування на випадок безробiття.
Зазначенi суб’єкти, що ввозять на територiю України непiдакцизне устаткування та обладнання для потреб власного виробництва, пов’язаного з реалiзацiєю iнвестицiйних проектiв, звiльняються вiд сплати ввiзного мита i податку на додану вартiсть iз таких товарiв.
переозброєння, залучення до роботи на пiдприємствi не менше 50 вiдсоткiв осiб, вивiльнених у зв’язку з довгостроковим виведенням з експлуатацiї блокiв Чорнобильської АЕС, якi мали там основне мiсце роботи, з установленням їм заробiтної плати не менше чвертi вiд загального фонду оплати працi, настає право на звiльнення вiд сплати податку на прибуток пiдприємств на першi два роки функцiонування пiдприємства повнiстю i на наступнi три роки – на 50 вiдсоткiв, а також звiльнення вiд плати за землю.
За даними електронного довiдника «Пiдприємства СНД», у Славутичi станом на 1998 рiк iснує 5 пiдприємств: мiсцевий хлiбозавод (86 спiвробiтникiв) i чотири комерцiйнi фiрми, що спецiалiзуються на продажу електронагрiвачiв iзраїльського виробництва, автомобiлiв росiйського виробництва, лiсу, пиломатерiалiв i продуктiв харчування.
Контроль за дотриманням суб’єктами зони «Славутич» вимог податкового законодавства та положень Указу Президента України вiд 18. 06. 98. № 657 «Про спецiальну економiчну зону «Славутич» щодо пiльг з оподаткування покладено на Державну податкову адмiнiстрацiю України.
– вiд оподаткування – прибуток Чорнобильської АЕС, якщо цi кошти використовуються на фiнансування робiт iз пiдготовки до зняття i зняття Чорнобильської АЕС з експлуатацiї та перетворення об’єкта «Укриття» на екологiчно безпечну систему, та прибуток пiдприємств, отриманий за рахунок мiжнародної технiчної допомоги;
– вiд податку на додану вартiсть – операцiї, якi виконуються за кошти мiжнародної технiчної допомоги, iз ввезення (пересилання) на митну територiю та закупiвлi на митнiй територiї України товарiв (сировини, матерiалiв, устаткування та обладнання), виконання робiт та надання послуг, що здiйснюються в рамках мiжнародної технiчної допомоги;
– вiд сплати мита – при ввезеннi (пересиланнi) на митну територiю України товарiв (сировини, матерiалiв, устаткування та обладнання), що надходять у рамках мiжнародної технiчної допомоги.
До того ж, у першi два роки повнiстю i на наступнi три роки на 50 вiдсоткiв звiльняється вiд оподаткування прибуток суб’єктiв господарської дiяльностi в адмiнiстративно-територiальних межах мiста Славутич, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку до 30 грудня 2001 року, якщо цi кошти використовуються винятково на створення нових робочих мiсць, розвиток виробництва та реструктуризацiї мiста Славутич, а до 1 сiчня 2004 року звiльняються вiд обкладання податком на додану вартiсть i ввiзним митом товари (сировина, устаткування та обладнання), якi використовуються для розвитку виробництва та створення нових робочих мiсць у мiстi Славутич.
Таким чином, значно розширено перелiк податкових пiльг та пом’якшено умови їх надання, що робить iнвестування в економiку мiста Славутич бiльш вигiдним i привабливим.
галузей виробництва для створення нових робочих мiсць та працевлаштування працiвникiв, якi вивiльняються у зв’язку iз закриттям, реструктуризацiєю гiрничодобувних та iнших пiдприємств, сприяти впровадженню нових технологiй, модернiзацiї дiючих виробництв, розвитку зовнiшньоекономiчних зв’язкiв, збiльшенню поставок на внутрiшнiй ринок високоякiсних товарiв та послуг, створенню сучасної виробничої, транспортної i ринкової iнфраструктури, ефективному використанню природних ресурсiв.
СЕЗ «Донецьк» розташована на пiвднi мiста Донецьк i займає площу 466 га, СЕЗ «Азов» розташована на пiвднi мiста Марiуполь Донецької областi i займає площу 314,8 га. Зони створюються на 60 рокiв.
На визначений iнвестицiйним проектом перiод освоєння земельної дiлянки – планування територiй, будiвництво об’єктiв iнфраструктури спецiальної економiчної зони тощо – плата не справляється. За користування землею в iншому випадку та iншими природними ресурсами, переданими за угодою органу господарського розвитку, справляється плата вiдповiдно до законодавства України.
Вiдповiдно до цього режиму товари та iншi предмети (крiм пiдакцизних товарiв) для використання в межах цих зон ввозяться на їх територiю без сплати мита i податку на додану вартiсть. Якщо ж товари вивозяться iз зони на територiю України, то мито i податок на додану вартiсть сплачуються на загальних засадах – як при iмпортi товарiв в Україну. Виняток становлять повнiстю виробленi або достатньо переробленi чи обробленi у спецiальнiй економiчнiй зонi товари, вивезення яких за межi України не оподатковується, а при вивезеннi їх в Україну для вiльного використання на її територiї податок на додану вартiсть та акцизний збiр не справляється.
Крiм того, на територiях вiльних економiчних зон встановлюється спецiальний пiльговий режим оподаткування. Схема пiльг в СЕЗ i територiях прiоритетного розвитку Донецької областi наведена в таблицi 4. 1.
соцiально-економiчнi умови. Цей режим запроваджується на 30 рокiв i дiє у прiоритетних видах економiчної дiяльностi.
До територiй прiоритетного розвитку належать у своїх адмiнiстративно-територiальних межах мiста Вугледар, Горлiвка, Дзержинськ, Димитров, Добропiлля, Донецьк (крiм територiй СЕЗ «Донецьк»), Єнакiєве, Жданiвка, Кiровське, Красноармiйськ, Макiївка, Марiуполь (крiм територiї СЕЗ «Азов»), Новогродiвка, Селидове, Снiжне, Торез, Шахтарськ, а також Волноваський та Мар’їнський райони.
Спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi застосовується до суб’єктiв пiдприємницької дiяльностi, якi реалiзують схваленi Радою з питань спецiальних економiчних зон та спецiального режиму iнвестицiйної дiяльностi в Донецькiй областi iнвестицiйнi проекти у прiоритетних видах економiчної дiяльностi та територiях прiоритетного розвитку, згiдно з укладеним контрактом.
зони сприятиме пом’якшенню негативних соцiальних наслiдкiв вiд закриття шахт.
Таблиця 4. 1
Схема пiльг у СЕЗ i територiях прiоритетного розвитку Донецької областi
Показники
СЕЗ
ТПР iз спецiальним режимом iнвестування
Строк дiї
60 рокiв
30 рокiв
Податковi пiльги
– податок на прибуток – 20 %
– пiльги щодо митних та акцизних зборiв
– звiльнення на строк до 5 рокiв вiд iмпортних i експортних зборiв на сировину та обладнання (крiм пiдакцизних товарiв)
– податок на прибуток для пiдприємств iз iнвестицiями не менше $1 млн.: 0 % – першi три роки з моменту одержання першого прибутку, 50 % вiд дiючих ставок – наступнi 3 роки
– звiльнення вiд зборiв до Інновацiйного i половина вiд ставки до Чорнобильського фондiв для пiдприємств, де 50 % i бiльше робiтникiв – колишнi робiтники гiрничо-добувної галузi
До валового доходу пiдприємства з метою оподаткування не включається одержана згiдно з iнвестицiйним проектом сума iнвестицiй у виглядi коштiв, матерiальних цiнностей та нематерiальних активiв
Сума iнвестицiй до валового прибутку не включається
Додатковi гарантiї
У випадку змiни режиму дiяльностi зон пiдприємець може сплачувати податки за ставками, що дiяли на момент укладання з ним контракту органами управлiння зон
СЕЗ у Луганськiй областi
З метою залучення iнвестицiй у прiоритетнi галузi виробництва для створення нових робочих мiсць та працевлаштування персоналу, що вивiльняється у зв’язку iз закриттям, перепрофiлюванням гiрничодобувних та iнших пiдприємств Луганської областi, Президент України видав Указ «Про спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi на територiях прiоритетного розвитку в Луганськiй областi».
До територiй прiоритетного розвитку вiднесено мiста Брянка, Первомайськ, Стаханов.
Цей режим передбачає:
– звiльнення не бiльше нiж на 5 рокiв вiд обкладення ввiзним митом i податком на додану вартiсть пiд час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крiм пiдакцизних товарiв) для реалiзацiї iнвестицiйного проекту;
– звiльнення на 3 роки вiд оподаткування прибутку новоствореного, в тому числi у процесi реорганiзацiї, пiдприємства, iнвестицiї в яке еквiвалентнi менш нiж 1 млн. доларiв США. З четвертого по шостий рiк прибуток оподатковується за ставкою у розмiрi 50 вiдсоткiв дiючої ставки оподаткування;
– невключення до валового доходу пiдприємства з метою оподаткування одержаної, згiдно з iнвестицiйним проектом, суми iнвестицiй у виглядi коштiв, матерiальних та нематерiальних активiв;
– звiльнення вiд сплати збору до Державного iнновацiйного фонду та Фонду сприяння зайнятостi населення на перiод до 2009 року новостворених, у тому числi у процесi реорганiзацiї, пiдприємств, у яких чисельнiсть вивiльнених працiвникiв гiрничодобувних та iнших пiдприємств, що закриваються, становить у податковому перiодi не менш нiж 50 вiдсоткiв середньоспискової чисельностi працюючих;
Проект розроблено в 1994 – 1995 роках, але фактично зона почала функцiонувати з вересня 1996 року. Зона «Сиваш» створена Указом Президента України «Про Пiвнiчнокримську експериментальну економiчну зону «Сиваш». Керiвний орган – державна компанiя «Адмiнiстрацiя Пiвнiчнокримської експериментальної економiчної зони «Сиваш», до статутного фонду якої уряд України перерахував 300 тис. грн., уряд Криму – 52 тис. грн. СЕЕЗ «Сиваш» розташована в пiвнiчнiй частинi Кримського пiвострова на територiї трьох адмiнiстративно-територiальних одиниць – мiст Красноперекопськ, Армянськ i Красноперекопського району АР Крим. Загальна площа зони – 1410 кв. км. Сьогоднi статус суб’єктiв зони мають 13 пiдприємств, ще 4 – претендують на його отримання. Характерною особливiстю регiону є наявнiсть практично невичерпних запасiв солей натрiю, брому, хлору.
Основна мета створення СЕЕЗ – вiдродження виробничих пiдприємств, що знаходяться на її територiї. Сьогоднi тут реалiзується 17 значних проектiв загальною сумою 6,3 млн. дол. За даними Мiнiстерства економiки України, у цi проекти вже вкладено близько 4 млн. доларiв. І це лише початок, оскiльки за iнвестицiйними планами сума капiталовкладень повинна становити 50 млн. доларiв.
Нинi в зонi «Сиваш» функцiонують виробництва газованої води, хлiбобулочних виробiв, брому, рiзноманiтної молочної продукцiї. Багато iнвестицiйних програм пов’язано, насамперед, iз модернiзацiєю та реконструкцiєю iснуючих виробництв, переробкою сировини, утилiзацiєю промислових вiдходiв, випуском комп’ютерних систем i вiдеотехнiки. Для пiдприємств, що працюють у зонi, встановлено певнi пiльги:
– знижено на 50 вiдсоткiв податок на прибуток;
– звiльнено вiд ПДВ та мита сировину, матерiали та обладнання, якi ввозяться для власного виробництва;
– звiльнено вiд обов’язкового продажу валютної виручки;
США, Словаччини. Передбачається, що в 2001 роцi, пiсля завершення експерименту, СЕЕЗ буде перетворено на СЕЗ термiном на 30-40 рокiв.
На територiї Криму планується створити ще кiлька спецiальних економiчних зон – у Керчi, Євпаторiї, Феодосiї, а також туристично-рекреацiйну зону у Великiй Ялтi.
СЕЗ «Закарпаття»
Першi спроби створити СЕЗ «Закарпаття» робилися ще в 1992 роцi. Згiдно з проектом зона повинна була розмiститися на прикордоннiй територiї площею 200 га, де передбачалося збудувати готелi, ресторан, складськi примiщення та iншi об’єкти iнфраструктури. За розрахунками, протягом 5 рокiв у зону намiчалося iнвестувати 500 млн. дол. У 1996 роцi отримано дозвiл на розбудову зони на малопридатних землях площею 525 га в рамках консигнацiйного комплексу «Чоп-Інтерпорт», що створювався.
З 9 сiчня 1999 року вступив у силу Указ Президента України «Про СЕЗ у «Закарпаттi», за яким зона створюється термiном на 30 рокiв на площi 737,9 га. В її межах встановлюється спецiальний податковий, митний та iншi режими iнвестицiйної дiяльностi. Суб’єктам пiдприємництва, зареєстрованим в зонi, надаються значнi пiльги, а саме:
– податок сплачується за ставкою 20 % вiд об’єкта оподаткування;
– доходи нерезидентiв, отриманi вiд дiяльностi в зонi, за винятком доходiв вiд iнвестицiй у цiннi папери, оподатковуються в розмiрi 2/3 ставок, встановлених чинним законодавством;
– встановлюється режим спецiальної митної зони, ввезення товарiв з-за кордону на територiю якої не оподатковується ввiзним митом та ПДВ;
На територiї СЕЗ заборонено запроваджувати гральний бiзнес. Спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi в зонi встановлюється на 15 рокiв. Передбачається звiльнення:
– вiд обкладення ввiзним митом та податком на додану вартiсть пiд час ввезення в Україну обладнання, крiм пiдакцизних товарiв, для здiйснення iнвестицiйного проекту – не бiльше нiж на п’ять рокiв;
– вiд оподаткування прибутку новостворених пiдприємств (у тому числi тих, що перебувають у процесi реструктуризацiї), iнвестицiя в кожне з яких еквiвалентна не менш нiж 250 тис. дол., а також прибуткiв уже дiючих виробництв, отриманих у результатi iнвестування в кожне з них не менше нiж 250 тис. дол. – на два роки;
– вiд сплати збору до Державного iнновацiйного фонду новостворених пiдприємств – на два роки.
у населених пунктах Закарпаття, якi мають статус гiрських. Якщо реципiєнт iнвестицiї продав ввезене iнвестором обладнання до завершення дiї iнвестицiйного термiну, йому доведеться сплатити ПДВ та ввiзне мито у повному обсязi за вiдповiдний податковий перiод.
Прикладом прагнення держави вiдновити екологiчну рiвновагу, вирiшити природоохороннi завдання та соцiальнi проблеми є створена Законом України вiд 15. 01. 99 № 402-ХІV спецiальна економiчна зона «Яворiв». У Яворi планується органiзувати СЕЗ виробничого спрямування термiном на 10 рокiв. За проектом тут буде створено кiлька нових пiдприємств: захiдноукраїнський нафтомастильний завод, виробництво сiрчаної кислоти та гербiцидiв, фабрику з пошиття спортивного одягу. Загальна сума запланованих iнвестицiй – 46,8 млн. доларiв.
Яворiв має сприятливе транспортно-географiчне положення i розвинену промислову iнфраструктуру. Про це свiдчить i наявнiсть у цьому регiонi автомобiльної та залiзничної магiстралей, близькiсть до кордону з Польщею (до речi, недалеко розмiщена польська СЕЗ у Малашевичi-Тересполi, яка не має виходiв нi на морськi, нi на рiчковi маршрути, створена з метою сухопутної дiї по осi Захiд-Схiд-Захiд).
СЕЗ «Яворiв» створюється з метою залучення iнвестицiй для створення нових робочих мiсць та забезпечення працевлаштування працiвникiв Яворiвського державного гiрничо-хiмiчного пiдприємства «Сiрка», що вивiльняються у зв’язку iз скороченням виробництва, перепрофiлювання вiльних виробничих потужностей, вирiшення екологiчних проблем у Яворiвському районi шляхом створення умов для вiдновлення земель, порушених техногенним впливом гiрничо-хiмiчного виробництва, активiзацiї пiдприємницької дiяльностi тощо.
На територiї зони передбачено запровадити спецiальний режим економiчної дiяльностi. Так, у районi пункту пропуску Краковець-Корчова, що розташований на кордонi з Польщею, планується ввести в дiю спецiальний митний режим, вiдповiдно до цього на територiї майбутнього автопорту не стягуватиметься ввiзне мито i ПДВ iз ввезених товарiв, крiм пiдакцизних, iз-за меж митної територiї України. Передбачено ще чимало пiльг, передусiм, на перемiщення товарiв, що вироблятимуться чи перероблятимуться на територiї автопорту «Краковець». Вiд сплати ввiзного мита звiльняються також сировина, матерiали та обладнання, крiм пiдакцизних, якi ввозитимуться в СЕЗ «Яворiв» для потреб власного виробництва.
Сума грошових надходжень до бюджетiв усiх рiвнiв вiд новостворених у СЕЗ «Яворiв» пiдприємств при запропонованому пiльговому режимi оподаткування становить 9,2 млн. грн.
в адмiнiстративно-територiальних межах мiста Трускавець.
Метою створення СЕЗ «Курортополiс Трускавець» є стимулювання iнвестицiйної та iнновацiйної дiяльностi, спрямованої на збереження i ефективне використання природних лiкувальних ресурсiв курорту Трускавець, прискорення економiчних реформ у лiкувально-оздоровчiй галузi та розвиток туризму.
Суб’єктами СЕЗ «Курортополiс Трускавець» визначаються суб’єкти пiдприємницької дiяльностi, фiлiї, вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли, якi розташованi на територiї СЕЗ i реалiзують на цiй територiї затвердженi виконавчим комiтетом Трускавецької ради iнвестицiйнi проекти кошторисною вартiстю, еквiвалентною не менш нiж 500 тис. доларiв США, на пiдставi договору (контракту) щодо умов реалiзацiї цього iнвестицiйного проекту та зареєстрованi органом господарського розвитку i управлiння СЕЗ «Курортополiс Трускавець» як суб’єкти СЕЗ «Курортополiс Трускавець».
До суб’єктiв СЕЗ «Курортополiс Трускавець» застосовується спецiальний правовий режим пiдприємницької дiяльностi та надаються передбаченi зазначеним Законом пiльги щодо сплати податку на прибуток пiдприємств, податку на додану вартiсть, ввiзного мита та плати за землю.
Органами управляння ВЕЗ «Курортополiс Трускавець» є Трускавецька мiська рада та її виконавчий комiтет у межах своїх повноважень; орган господарського розвитку i управлiння ВЕЗ «Курортополiс Трускавець». Органом господарського розвитку i управлiння «Курортополiс Трускавець» є юридична особа, створена Трускавецькою мiською радою за участю суб’єктiв господарської дiяльностi.
Суб’єкт пiдприємницької дiяльностi (iнвестор), який має намiри реалiзувати iнвестицiйний проект, повинен особисто або через уповноваженого представника подати до виконкому Трускавецької мiськради наступнi документи:
– заяву про розгляд iнвестицiйного проекту в установленому порядку;
– iнвестицiйний проект (бiзнес-план);
– нотарiально посвiдченi копiї свiдоцтва про державну реєстрацiю суб’єкта пiдприємницької дiяльностi та установчi документи юридичної особи;
– у випадку, коли заявником є iноземна особа, – документи, що свiдчать про реєстрацiю (створення) iноземної юридичної особи в країнi її мiсцезнаходження (витяг iз торгового, банкiвського чи судового реєстру i т. д.);
– довiдку органiв державної податкової служби про стан розрахункiв iз бюджетом (для юридичних осiб, що зареєстрованi в Українi);
– проект договору (контракту) про реалiзацiю iнвестицiйного проекту на територiї ВЕЗ «Курортополiс Трускавець», узгоджений iз виконавчим комiтетом Трускавецької мiськради та органом господарського розвитку i управлiння ВЕЗ;
Гарантiї суб’єктам ВЕЗ «Курортополiс Трускавець»:
– згiдно з частиною 2 ст. 2 Закону «Про ВЕЗ «Курортополiс Трускавець» у випадку змiни законодавства України з питань оподаткування, iнвестицiйної дiяльностi та митного законодавства до суб’єктiв зони «Курортополiс Трускавець» на їх вимогу протягом перiоду функцiонування цiєї зони застосовуються положення, що передбаченi даним Законом, i пiльги, що наданi iншими законами України на день їх реєстрацiї як суб’єктiв ВЕЗ «Курортополiс Трускавець»;
– у випадку лiквiдацiї ВЕЗ держава ґарантує збереження в повному обсязi всiх майнових та немайнових прав суб’єктiв даної ВЕЗ;
– СЕЗ «Курортополiс Трускавець» може бути лiквiдована i до закiнчення термiну, на який вона була створена. Вiдповiдно до Закону України «Про загальнi основи створення та функцiонування спецiальних (вiльних) економiчних зон» таке рiшення може прийматися лише Верховною Радою України у формi окремого закону про лiквiдацiю ВЕЗ.
Рiшення про затвердження iнвестицiйного проекту чи вiдмову в його затвердженнi приймається в мiсячний термiн (у деяких випадках вiн може продовжуватися виконавчим комiтетом на 2 тижнi).
Рiшення про затвердження iнвестицiйного проекту є пiдставою для укладання угоди (контракту) про реалiзацiю його на територiї ВЕЗ «Курортополiс Трускавець».
Орган господарського розвитку i управлiння ВЕЗ видає вiдповiдному суб’єкту пiдприємницької дiяльностi (iнвестору) пiсля його реєстрацiї як суб’єкта ВЕЗ «Курортополiс Трускавець» свiдоцтво про реєстрацiю, яке пiдтверджує право його власника на отримання пiльг, визначених Законом «Про ВЕЗ «Курортополiс Трускавець».
Законом «Про ВЕЗ «Курортополiс Трускавець» суб’єктам ВЕЗ «Курортополiс Трускавець» надаються наступнi пiльги.
1. Пiльги щодо сплати мита. Звiльняються вiд сплати лiкарськi препарати, обладнання, комплектуючi вироби до них, програмне забезпечення об’єктiв iнтелектуальної власностi (крiм пiдакцизних товарiв) для потреб власного виробництва, пов’язаних iз реалiзацiєю iнвестицiйного проекту, зареєстрованих Трускавецькою мiською радою.
2. Пiльги щодо сплати НДС. Звiльняються суб’єкти ВЕЗ щодо операцiй, якi здiйснюються ними, iз ввезення (пересилки) зареєстрованих в Українi у встановленому законодавством порядку лiкарських препаратiв, обладнання, програмного забезпечення для потреб власного виробництва, пов’язаних iз реалiзацiєю iнвестицiйного проекту (крiм пiдакцизних товарiв).
3. Пiльги щодо податку на землю. Звiльняються вiд сплати податку на землю в повному обсязi суб’єкти ВЕЗ, що є власниками земельних дiлянок i (або) землекористувачi при реалiзацiї ними на територiї даної зони протягом визначеного в iнвестицiйному проектi перiоду освоєння земельної дiлянки, а саме: планування територiї, будiвництво об’єктiв iнфраструктури для потреб ВЕЗ «Курортополiс Трускавець».
Сплата податку на землю проводиться за ставкою в розмiрi 50 % дiючої ставки оподаткування протягом наступних десяти рокiв реалiзацiї таких iнвестицiйних проектiв iз моменту закiнчення вказаного вище перiоду, протягом якого данi суб’єкти бути повнiстю звiльненi вiд сплати податку на землю.
1. Пiльги щодо податку на прибуток пiдприємств:
– звiльняються вiд сплати податку на прибуток пiдприємства в повному обсязi термiном на 3 роки з моменту отримання суб’єктами ВЕЗ «Курортополiс Трускавець» першого прибутку вiд реалiзацiї iнвестицiйного проекту;
– сплата податку на прибуток пiдприємства за ставкою 50 % iз 4-го по 6-й рiк реалiзацiї iнвестицiйного проекту;
– пiсля 6-ти рокiв з початку реалiзацiї конкретного iнвестицiйного проекту податок на прибуток сплачується в повнуму обсязi за загальною ставкою.
СЕЗ в Одеськiй та Миколаївськiй областях
З точки зору стандартних вимог до СЕЗ, Одеса могла за бiзнес-планом стати iдеальним «СЕЗ-мiльйонером». Саме в Одеськiй областi найбiльша в Причорноморському економiчному районi густота залiзничних шляхiв (34,6 км на 1000 кв. км). З 1978 р. працює мiжнародна залiзнична переправа Іллiчiвськ – Варна. Автомагiстралi Миколаїв – Одеса – Кишинiв i Одеса – Ізмаїл мають мiжнародне i державне значення. Експлуатуються нафтопровiд Снiгурiвка – Одеса, газопровiд Шебелинка – Одеса i амiакопровiд Тольятi – Одеса. У мiстi знаходяться два мiжнародних аеропорти i великий морський порт.
Тут працюють теплова електростанцiя, нафтопереробний i судноремонтний, машинобудiвний, два верстатобудiвних заводи, «Кiнап» (пiдприємство з виробництва кiноапаратури), заводи полiграфiчного машинобудування та iншi великi пiдприємства.
В областi зосередженi багатi запаси корисних копалин (будiвельнi матерiали, нафта i газ). Не можна забувати i про лiкувальнi грязi на Куяльницькому i Хаджибейському лиманах. І, нарештi, в Одеськiй областi розташованi 43 лiкувальнi санаторiї та пансiонати, багаточисельнi турбази i дитячi табори.
Президент України Указом вiд 29. 12. 98 № 1387/98 пiдтримав iнiцiативу щодо створення спецiальної економiчної зони «Ренi» на територiї мiста Ренi на базi морського торговельного порту. Зазначена зона запроваджується з метою створення умов для залучення iнвестицiй, активiзацiї пiдприємницької дiяльностi, розширення зовнiшньоекономiчних зв’язкiв та стимулювання транзитних перевезень i прискорення соцiально-економiчного розвитку регiону.
З метою створення умов для залучення iнвестицiй, збереження, розвитку та ефективного використання виробничого, науково-технiчного та експортного потенцiалу суднобудiвної промисловостi Президент України пiдтримав iнiцiативу Миколаївської обласної державної адмiнiстрацiї щодо створення спецiальної економiчної зони в Миколаєвi на базi суднобудiвних пiдприємств мiста.
Отже, в Українi опрацьовуються декiлька проектiв СЕЗ: «Закарпаття», «Славутич», у Трускавцi, Яворi, Одесi тощо. Дiє експериментальна зона «Сиваш», прийнято Закон про створення спецiальних економiчних зон «Донецьк» та «Азов», а також територiї прiоритетного розвитку iз спецiальним режимом iнвестування в Донецькiй областi.
– по-перше, майже всi проекти СЕЗ в Українi (крiм Одеси i Севастополя) орiєнтованi на виживання i певне пожвавлення депресивних регiонiв, тому їх ефективнiсть, скорiше за все буде не дуже високою;
– по-друге, процес створення СЕЗ в Українi протiкає дуже повiльно i непослiдовно;
– по-третє, за винятком СЕЗ «Славутич», пiдходи до створення iнших задекларованих вiльних зон у цiлому вiдповiдають свiтовим стандартам (розвиненi комунiкацiї, виробнича i соцiальна iнфраструктура, природно-ресурсний потенцiал).
майже не пов’язаними з нацiональним ринком, то в Українi вони проектуються скорiше як засiб вирiшення не стiльки зовнiшньоекономiчних, скiльки внутрiшньогосподарських завдань.
Питання для перевiрки засвоєних знань
1. Розкрийте iсторiю створення вiльних економiчних зон.
4. Якi повноваження надаються ВЕЗ?
5. Охарактеризуйте нормативну базу створення та дiяльностi ВЕЗ в Українi.
6. Яка мета створення ВЕЗ в Українi?
7. Якi основнi фактори розмiщення ВЕЗ враховуються при їх створеннi?
9. Якi зони дiють на територiї України з 1 сiчня 2000 року?
10. Охарактеризуйте сучасний стан ВЕЗ в Українi.
Фiнансовi iнвестицiї
Глава 5. Цiннi папери: порядок їх випуску та обiгу
5. 1. Характеристика цiнних паперiв.
5. 2. Документарна та бездокументарна форма ЦП.
5. 3. Первинний та вторинний ринок ЦП.
5. 4. Моделi ринку цiнних паперiв.
Ключовi слова: цiннi папери, ринок цiнних паперiв, пайовi цiннi папери, борговi цiннi папери, похiднi цiннi папери, акцiї, облiгацiї, казначейськi зобов’язання, векселi, iнвестицiйнi сертифiкати, приватизацiйнi папери, простi iменнi акцiї, акцiї на пред’явника, опцiон, ф’ючерс, варранти, вексель, первинний i вторинний ринок цiнних паперiв, емiтент, брокер, довiрчi товариства, iнфраструктурнi iнститути фондового ринку.
5. 1. Характеристика цiнних паперiв
Пiд фiнансовими iнвестицiями розумiється вкладення коштiв в рiзноманiтнi фiнансовi iнструменти, серед яких найбiльш значну частку представляють цiннi папери.
Ринок цiнних паперiв – це iсторична категорiя, яка з’явилася i розвинулась в умовах товарно-грошових вiдносин та перетворилась в особливу сферу економiчних вiдносин.
Формування ринку цiнних паперiв у мiру розвитку ринкової економiки сприяло появi таких форм, що вiдображають бiльш загальнi i суттєвi якостi його руху – накопичення у виглядi грошового капiталу i перетворення у позичковий чи виробничий.
Цiннi папери – це грошовi документи, якi:
– визначають взаємовiдносини мiж органiзацiєю, яка випустила цiннi папери, та їх власником;
– передбачають, як правило, виплату доходу у виглядi дивiдендiв або процентiв;
з метою отримання доходу.
1) пайовi цiннi папери, за якими емiтент не несе зобов’язання повернути кошти, iнвестованi в його дiяльнiсть, але якi засвiдчують участь у статутному фондi, надають їх власникам право на участь в управлiннi справами емiтента та одержання частини прибутку у виглядi дивiдендiв та частини майна при лiквiдацiї емiтента;
2) борговi цiннi папери, за якими емiтент несе зобов’язання повернути у визначений термiн кошти, iнвестованi в його дiяльнiсть, але якi не надають їх власникам права на участь в управлiннi справами емiтента;
цiнних паперiв). На вiдмiну вiд загальноприйнятої свiтової практики, призначення названих цiнних паперiв, умови їх випуску та обiгу мають в Українi наступнi особливостi:
– акцiї комерцiйних банкiв фiзичнi особи можуть купувати пiсля подання декларацiї про доходи, а юридичнi – балансу, завiреного аудиторською службою;
– облiгацiї пiдприємств випускаються в розмiрi не бiльше 25 % статутного фонду пiсля оплати всiх випущених акцiй. Дохiд вiд облiгацiї виплачується за рахунок коштiв, якi залишаються пiсля розрахункiв iз бюджетом та здiйснення iнших обов’язкових платежiв. Державнi облiгацiї випускаються на пред’явника за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України. Комерцiйнi банки можуть їх купувати за рахунок власних i залучених коштiв. Дохiд за державними цiнними паперами не оподатковується;
– казначейськi зобов’язання в Українi можуть випускатися на пред’явника i розмiщуватися серед населення;
– iнвестицiйнi сертифiкати випускаються iнвестицiйними фондами та компанiями i мають наступнi характеристики: дають право на одержання доходу у виглядi дивiдендiв; обсяг емiсiї не може перевищувати 15-кратного розмiру статутного фонду; розмiщуються i викуповуються за цiною, яка вiдповiдає вартостi чистих активiв; обмiнюються на приватизацiйнi папери;
фонду. Сьогоднi випущено iменнi майновi сертифiкати, компенсацiйнi сертифiкати i житловi чеки, якi офiцiйно не пiдлягають купiвлi-продажу.
у формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна у випадку лiквiдацiї товариства.
Акцiї можуть бути простими iменними, на пред’явника, привiлейованими.
Простi iменнi акцiї – це акцiї, прибуток вiд яких повнiстю зумовлюється чистим доходом пiдприємства та його дивiдендною полiтикою.
Власник простої акцiї має право на участь в управлiннi акцiонерним товариством. Прибуток товариства розподiляється мiж власниками таких акцiй пропорцiйно до вкладеного капiталу. Власники простих акцiй мають прiоритетне право на придбання акцiй нової емiсiї, за умови, якщо таке право закрiплено статутом акцiонерного товариства. При лiквiдацiї акцiонерного товариства власники простих акцiй мають право на частину активiв товариства в останню чергу, пiсля того, як будуть компенсованi всi iншi зобов’язання та погашено заборгованiсть перед власниками облiгацiй та привiлейованих акцiй.
Акцiї на пред’явника – грошовi документи, в яких не вказуються вiдомостi про їх власникiв, а в книзi реєстрацiї обiгу акцiй визначається лише загальна кiлькiсть акцiй, випущених в обiг.
Випускаючи акцiї на пред’явника, акцiонерне товариство зобов’язується допускати до участi у загальних зборах акцiонерiв усiх осiб або представникiв акцiонерiв, якi можуть засвiдчити, що вони володiють акцiями цього товариства, та сплачувати дивiденди таким особам чи iнституцiйним iнвесторам.
Випускаючи акцiї на пред’явника, акцiонерне товариство зменшує свої можливостi щодо визначення того, кому з осiб або яким iнститутам належать його акцiї в певний перiод часу. З iншого боку, власники таких акцiй можуть бiльш вiльно використовувати право делегування на участь у зборах акцiонерiв або одержання дивiдендiв. Достатньо продемонструвати наявнiсть акцiй фiзично або пред’явити вiдповiдний документ про зберiгання акцiй у депозитарiї, банку, довiрчому товариствi тощо. Акцiонерне товариство не має права вимагати вiд осiб вiдомостей про те, хто є фактичним власником акцiй на пред’явника, оскiльки, випускаючи такi акцiї, воно погоджується визнавати права осiб або iнститутiв, якi, принаймнi, володiють ними.
Залежно вiд якiсної i кiлькiсної характеристики майнових та немайнових прав, що надаються власнику акцiй, останнi подiляються на простi та привiлейованi.
У загальному випадку пiд простими акцiями розумiються такi, при яких власнику однiєї акцiї належить один голос при голосуваннi на загальних зборах акцiонерiв, ставка дивiденду є нефiксованою, а користування iншими майновими та немайновими правами здiйснюється в однаковому для всiх акцiонерiв порядку, крiм тих, якi є власниками привiлейованих акцiй.
На вiдмiну вiд простих, привiлейованi акцiї називаються так тому, що їх власники мають певнi переваги щодо використання майнових, а iнодi i немайнових прав порiвняно iз власниками простих акцiй. Привiлеї можуть полягати у:
– встановленнi фiксованого i гарантованого розмiру дивiдендiв;
У країнах Заходу, крiм наведеної класифiкацiї, склалася стала схема розподiлу акцiй за категорiями – залежно вiд рiвня їх прибутковостi i фiнансового ризику.
· Спекулятивнi акцiї – акцiї «молодих» корпорацiй, що виникли нещодавно, або корпорацiй, що не можуть пред’явити курс цiнних паперiв за останнi 5 – 6 рокiв. Такi акцiї звичайно не потрапляють на бiржу або перебувають в обiгу на спецiальних, так званих «спекулятивних» бiржах.
· Акцiї з «блакитними корiнцями» – випускають лiдери галузi. Дивiденди на такi акцiї стабiльнi, а iнвестицiї в них безпечнi i приваблюють консервативних iнвесторiв, що побоюються ризикiв.
· Дохiднi акцiї – акцiї компанiй, продукцiя яких завжди користується попитом, оскiльки задовольняє життєвi потреби людей (наприклад, комунальнi пiдприємства). Дивiденди на них перевищують середнiй рiвень, а вартiсть акцiй постiйно зростає.
· Акцiї зростання – їх емiтують високоприбутковi корпорацiї, що намагаються вести НДІКР, вкладати кошти в розвиток виробництва та розширення ринкiв збуту. Вони дають низькi поточнi дивiденди, оскiльки бiльша частка прибутку спрямовується на iнвестицiї; iнвестори сподiваються на майбутнє зростання вартостi акцiй i дивiдендiв.
· Циклiчнi акцiї – характеризуються особливою чутливiстю до стадiй вiдтворювального циклу чи пов’язанi iз сезонним характером виробництва (збуту) пiдприємства. Дивiденди, як i вартiсть цих акцiй, коливаються вiдповiдно до ритму дiлової активностi. Інвесторiв приваблює можливiсть отримання доходу за рахунок купiвлi акцiй у перiод спаду i продажу в перiод зростання.
· Захищенi акцiї – випускають корпорацiї, що є вiдносно стiйкими до коливань ринкової кон’юнктури. Акцiї приносять стабiльнi дивiденди, їх вартiсть зростає.
Згiдно iз законодавством України облiгацiї мають право випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товариства можуть випускати їх на суму, що не перевищує 25 % величини статутного фонду, i тiльки пiсля повної оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй. Володiння облiгацiєю не дає права на участь в управлiннi товариством.
Облiгацiї можуть бути iменними i на пред’явника. Крiм того, розрiзняються процентнi та безпроцентнi (цiльовi) облiгацiї. Прибуток за процентними облiгацiями виплачується вiдповiдно до умов їх випуску, якими передбачаються розмiри та строки виплати процентiв. Номiнальна вартiсть облiгацiї повертається власнику пiсля її погашення.
Прибуток iз облiгацiй цiльових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облiгацiї пiсля настання обумовленого строку надається можливiсть придбати вiдповiднi товари.
Курс облiгацiй на ринку цiнних паперiв залежить вiд попиту та пропозицiї на них. Визначальними факторами у формуваннi попиту та пропозицiї є прибуток, який приносить дана облiгацiя, рiвень позичкового процента, ступiнь прибутковостi альтернативних грошових внескiв, у тому числi iнших облiгацiй, випущених конкурентами. Тому ринкова вартiсть кожної конкретної облiгацiї у певний момент часу може бути вищою або нижчою вiд номiнальної.
Спекулятивними об’єктами фондової торгiвлi є також опцiони, варранти та ф’ючерси.
Опцiон – це угода (контракт) мiж партнерами, один iз яких виписує i продає опцiонний сертифiкат, а iнший – купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи, яка виписала опцiон (опцiон на купiвлю), або продати їх (опцiон на продаж). Існують два рiзновиди опцiонiв: «американський», який можна реалiзовувати протягом усього термiну контракту, i «європейський», що реалiзовується на певну дату.
Проте в обох випадках головною особливiстю є те, що його власник одержує право купити чи продати акцiї за попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе зобов’язання щодо його виконання.
Існують як первинний, так i вторинний ринки опцiонiв. На первинному ринку вiдбувається постiйна реалiзацiя опцiонних контрактiв, у яких фiксуються найрiзноманiтнiшi умови продажу, а на вторинному – перепродаж цих контрактiв третiм особам.
Опцiони реалiзуються на бiржах та позабiржовому ринку. У першому випадку опцiони котируються. Якщо курс акцiй, на якi виписаний опцiонний сертифiкат, стабiльний чи змiнюється у невигiдному для власника напрямi, то його цiна на вторинному ринку падає, а вiдтак продаж стає дуже проблематичним, особливо при наближеннi термiну закiнчення контракту.
Ф’ючерс – контракт, згiдно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання пiсля закiнчення певного строку продати клiєнту (або купити у нього) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових iнструментiв за обумовленою цiною. Однак, на вiдмiну вiд опцiону, розрахунок пiсля закiнчення строку ф’ючерсного контракту є обов’язковим.
iнструментiв позики об’єктами ф’ючерсних угод стали також рiзнi види боргових зобов’язань: вiд казначейських векселiв iз найбiльшим строком погашення 12 мiсяцiв до довгострокових облiгацiй корпорацiй.
Емiтентом ф’ючерсу є створена фондовою (товарною) бiржею або торговельно-iнформацiйною системою клiрингово-розрахункова палата або розрахунково-клiринговий банк. Правила торгiвлi ф’ючерсами передбачають можливiсть вiдмови будь-якої iз сторiн ф’ючерсного контракту вiд його виконання тiльки за згодою iншої сторони, а також право покупця ф’ючерсного контракту на продаж цього контракту протягом строку його дiї iншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту. Ф’ючерс може перебувати в обiгу не бiльше 2-х рокiв з моменту його реєстрацiї ДКЦПФБ.
Варранти є специфiчним видом цiнних паперiв, якi випускаються разом iз привiлейованими акцiями та облiгацiями i дають власнику право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом встановленого перiоду (декiлька рокiв). Цей iнструмент дозволяє акцiонерному товариству знизити процент регулярних виплат за облiгацiями чи привiлейованими акцiями, бо надає можливiсть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв продажу акцiй у випадку їх зростання порiвняно з обумовленою у варрантi.
Варранти можуть випускатися лише вiдкритими акцiонерними товариствами i тiльки в документарнiй формi. Термiн дiї варранту не повинен перевищувати одного року, а обсяг базового активу емiтента варрантiв – 50 % обсягу акцiй. Не дозволяється випуск варрантiв для покриття збиткiв. Забезпечення варрантiв може гарантуватися: новим випуском акцiй, якi є базовим активом щодо даних варрантiв; укладанням договору комiсiї з власником базового активу в кiлькостi, передбаченiй умовами випуску варрантiв з розмiщенням цього базового активу у зберiгача; викупом в акцiонерiв належних їм акцiй.
Вексель – це цiнний папiр, що засвiдчує незабезпечене зобов’язання сплатити в зазначений термiн борг. Борг може сплачуватися самим боржником – простий вексель, а також боржником чи iншою особою – переказний вексель.
На вiдмiну вiд боргових розписок, векселi мають властивiсть обiгу – за допомогою передаточного надпису вони можуть переходити з рук в руки. Ця особливiсть забезпечує векселям можливiсть:
– виступати засобом кредитування;
– прискорити розрахунки мiж суб’єктами господарювання;
– замiнювати низку бартерних операцiй.
Вексель – найстарiший цiнний папiр, що обслуговує торговельнi операцiї, починаючи з ХІІ столiття.
комерцiйних банкiв.
Таблиця 5. 1
Простий вексель
Переказний вексель
– назва – «простий вексель»;
– просте i нiчим не обумовлене зобов’язання сплатити визначену суму;
– зазначення строку платежу;
– зазначення мiсця, в якому повинен вiдбутися платiж;
– назва того, кому або за наказом кого платiж повинен здiйснитися;
– дата i мiсце складання векселя;
– пiдпис платника (векселедавця).
– проста i нiчим не обумовлена згода сплатити певну суму;
– назва того, хто повинен платити (платника);
– пiдпис того, хто видає документ.
б) при вiдсутностi особливого зазначення мiсце, позначене поруч iз назвою платника (мiсце складання документа – для простого векселя), вважається мiсцем платежу та одночасно мiсцем проживання платника (векселедавця – для простого векселя);
в) вексель, в якому не вказано мiсце його складання, визнається пiдписаним у мiсцi, позначеному поруч iз назвою векселедавця.
Порядок випуску та обiгу векселiв визначається КМ України.
– передача векселя боржником на користь кредитора у забезпечення своїх зобов’язань перед таким кредитором.
Забезпечення. Забезпечуватися може певне основне зобов’язання (оплата вартостi придбаного товару за договором купiвлi-продажу, оплата процентiв за користування кредитом або повернення кредиту).
Вiдповiдно до Цивiльного кодексу в Українi iснує декiлька способiв забезпечення зобов’язань:
– неустойка (штраф, пеня);
– поручительство.
Крiм того, зобов’язання мiж громадянами можуть забезпечуватися задатком, а зобов’язання мiж юридичними особами – гарантiями.
Але: закладено, а не передано в «забезпечення».
На практицi часто говорять про передачу векселя в «забезпечення» за здiйсненою угодою купiвлi-продажу (поставки), маючи на увазi оформлення звичайної вiдстрочки оплати.
5. 2. Документарна та бездокументарна форма цiнних паперiв
Випуск цiнних паперiв – це зареєстрована в установленому порядку сукупнiсть цiнних паперiв одного емiтента з одним державним реєстрацiйним номером, що можуть мати рiзнi умови емiсiї, але надають покупцям однаковi права. Цiннi папери випускаються у документарнiй та бездокументарнiй формi.
Цiнний папiр у документарнiй формi – це сертифiкат, що мiстить реквiзити вiдповiдного виду цiнних паперiв певної емiсiї, данi про кiлькiсть цiнних паперiв та засвiдчує сукупнiсть прав, наданих цими цiнними паперами. Сертифiкат цiнного паперу обов’язково повинен мiстити наступнi реквiзити: назва цiнного паперу (для акцiй – «сертифiкат», для облiгацiй – «облiгацiя»); код за ЄДРПОУ; назву та мiсцезнаходження емiтента; серiю i номер сертифiката; дату випуску; тип та категорiю цiнного паперу; iм’я власника; кiлькiсть цiнних паперiв; номiнальну вартiсть цiнного паперу; пiдпис керiвника емiтента; печатку емiтента; реквiзити реєстру утримувача.
Цiнний папiр у бездокументарнiй формi – це засвiдчення права власностi на цiнний папiр через облiковий запис. Його здiйснює реєстратор або зберiгач цiнних паперiв, який в установленому порядку фiксує майнове право в безпаперовiй формi. Випуск цiнних паперiв у бездокументарнiй формi оформляється глобальним сертифiкатом емiсiї. Глобальний сертифiкат оформляється на весь випуск цiнних паперiв у бездокументарнiй формi, який засвiдчує право власника на здiйснення операцiй iз цiнними паперами цього випуску в Нацiональнiй депозитарнiй системi. Глобальний сертифiкат емiсiї повинен мiстити наступнi данi: реєстрацiйний номер; дату i мiсце оформлення сертифiката; офiцiйне найменування та мiсцезнаходження емiтента; вид та категорiю цiнних паперiв; номiнальну вартiсть одного цiнного паперу; зареєстрований статутний фонд емiтента; обсяги емiсiї; права власникiв на управлiння й одержання доходу та iншi права, iншу iнформацiю.
Документарнi цiннi папери можуть бути знерухомленi власником у зберiгача шляхом їх фiзичної передачi зберiгачу i зарахування їх вiдповiдної кiлькостi на рахунок власника (депонента) у зберiгача.
У подальшому обiг цiнних паперiв здiйснюється учасниками депозитарної системи, якi ведуть записи за рахунками в цiнних паперах.
Зразок оформлення документiв для вiдкриття рахунка у цiнних паперах.
"_____"_________200__ р.
Анкета рахунка у цiнних паперах.
1. Особа
1. 1. Органiзацiйно-правова форма:
1. 2. Коротка назва:
1. 3. Повна назва:
1. 4. ЄДРПОУ:
1. 5. ЗКНГ:
1. 7. Статутний фонд:
1. 8. Статус – депонент
2. Розпорядник
2. 3. Документ:
2. 4. Серiя:
2. 7. Дата видачi:
3. Розпорядник
3. 1. Прiзвище, iм’я, по батьковi:
3. 3. Документ:
3. 4. Серiя:
3. 5. Номер:
4. 1. Країна:
4. 2. Індекс:
4. 5. Район:
4. 6. Вулиця:
5. 1. Країна:
5. 2. Область:
5. 4. Район:
5. 5. Вулиця:
5. 6. Будинок:
5. 7. Офiс: Індекс:
5. 8. а/с:
6. Данi державної реєстрацiї
6. 1. Документ:
6. 2. Серiя:
6. 3. Номер:
6. 4. Ким виданий:
6. 5. Дата видачi:
7. Банкiвськi реквiзити
7. 1. Назва установи банку:
7. 2. МФО:
7. 3. Рахунок:
8. 1. Форма одержання виписки: факс; особисто
9. Зв’язок
9. 1. Телефон:
9. 2. Факс:
Голова Правлiння
ВАТ
5. 3. Первинний i вторинний ринок цiнних паперiв
становлення акцiонерних форм органiзацiї виробництва i фондового ринку внаслiдок разових глибинних змiн у системi вiдносин власностi на капiтал.
До постiйних функцiй ринку цiнних паперiв необхiдно вiднести:
– iнвестицiйну;
– власницько-стимулюючу;
До тимчасових функцiй належать:
– приватизацiйна;
– антиiнфляцiйна.
ринку цiнних паперiв, якщо її розглядати з точки зору динамiки вiдтворення на макроекономiчному рiвнi, проявляється в тому, що вони збiглися з фазою звуженого процесу вiдтворення i такого, що постiйно звужується. Щодо розвитку ринку цiнних паперiв, то вiн характеризувався досить значними показниками зростання.
Деяке уповiльнення темпiв падiння виробництва все ще дозволяє реалiзувати програму узгодженого розвитку як фондового, так i виробничого секторiв. Подальше ж зменшення обсягiв вiдтворення при випереджаючому зростаннi ринку цiнних паперiв загрожує призвести до повного краху останнього. Адже, врештi-решт, на ринок реально надходитиме низькоякiсний товар.
юридичних i фiзичних осiб наступна: накопичення – iнвестування в цiннi папери виробничих, фiнансових, мунiципальних i державних органiв. Вона успiшно функцiонує лише при реальному вiдтвореннi. Тобто коли ринок цiнних паперiв повноцiнно виконує одну iз своїх важливих функцiй – функцiю перерозподiлу капiталiв, що забезпечує безперервне переливання коштiв мiж двома пiдроздiлами виробництва, тимчасово вiльнi кошти постiйно шукають мiсця найвигiднiшого застосування. Поряд з цим, у самих пiдроздiлах вiдтворення видiляються лiдери, якi пропонують найперспективнiший i найякiснiший товар – цiннi папери.
Ринок капiталу є iнститутом, що забезпечує здiйснення довгострокових iнвестицiй фiрм, урядiв та домогосподарств. Вiн подiляється на кредитний ринок та ринок цiнних паперiв iз диференцiацiєю останнього щодо того чи iншого фiнансового iнструменту.
Ринок цiнних паперiв вiдрiзняється вiд iнших, перш за все, специфiчним характером свого товару:
– право на одержання доходу i зобов’язання цей дохiд виплачувати;
– за допомогою цiнних паперiв можна одержати доступ до реальних цiнностей або забезпечити перехiд вiд одного суб’єкта до iншого;
Первинним ринком цiнних паперiв є економiчний простiр, який цiнний папiр проходить вiд емiтента до першого покупця.
На первинному ринку будь-яка особа, що має необхiдний статус, може одержати додатковий капiтал шляхом випуску своїх облiгацiй.
облiгацiй, приймається емiтентом i оформляється протоколом. Протокол повинен мiстити наступнi данi: назву емiтента облiгацiй; розмiр його статутного фонду; види господарської дiяльностi i данi службових осiб емiтента; назву аудиторської фiрми, що його контролює; данi про розмiщення ранiше випущених цiнних паперiв; мету випуску та види облiгацiй; суму емiсiї та номiнальну вартiсть облiгацiї; порядок випуску облiгацiй та сплати доходiв за ними.
Рiшення про випуск облiгацiй внутрiшнiх державних та мiсцевих позик приймається Кабiнетом Мiнiстрiв України та мiсцевими радами народних депутатiв
Випуску акцiй повинна передувати публiкацiя спецiального проспекта емiсiї, що мiстить повну i достовiрну iнформацiю про дiяльнiсть товариства.
Емiтентом цiнних паперiв може бути будь-яка юридична особа, яка вiд свого iменi випускає цiннi папери i зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску.
Вторинний ринок цiнних паперiв – це сфера обiгу цiнних паперiв, до якої вони потрапляють пiсля того, як їх продасть перший власник, що купив цi цiннi папери у емiтента безпосередньо або через посередника. Цей ринок може бути неорганiзованим (позабiржовим) або органiзованим (бiржовим).
Позабiржовий (неорганiзований) ринок характеризується наступними особливостями:
– вiдсутнiстю єдиного курсу на однаковi цiннi папери;
– великою кiлькiстю продавцiв цiнних паперiв;
– вiдсутнiстю єдиного центру, який би вiдпрацьовував методологiю.
Органiзований (бiржовий) ринок – це торгiвля цiнними паперами на основi фактичного спiввiдношення попиту i пропозицiї в спецiально органiзованих мiсцях за чiтко прописаними правилами i технологiями. Бiржi є основним iнститутом вторинного ринку цiнних паперiв, сприяють накопиченню, розподiлу i перерозподiлу капiталу. Усього в свiтi нараховується близько 200 фондових бiрж, що об’єднанi у Мiжнародну Федерацiю фондових бiрж. Найбiльшими з них є фондовi бiржi Нью-Йорка, Токiо, Лондона.
5. 4. Моделi ринку цiнних паперiв
У свiтi розрiзняють декiлька органiзацiйних моделей ринку цiнних паперiв, якi, насамперед, вiдрiзняються спiввiдношенням банкiв та iнших фiнансово-кредитних установ, можливiстю втручання державних органiв. Найбiльш вiдомi моделi американська та нiмецька (табл. 5. 2).
Таблиця 5. 2
США
Нiмеччина
Низька частка акцiонерного капiталу, висока частка фiнансування за рахунок випуску облiгацiйних позик (облiгацiї вiдносяться до акцiй як 10:1)
Велика частка iнвестицiйних фондiв та iнших колективних iнвесторiв
Поряд iз випуском державних цiнних паперiв iснує традицiя прямого кредитування на покриття дефiциту
Невелика частка прямого банкiвського кредиту (25-30 %) у фiнансуваннi господарства
Значна частка прямого банкiвського кредиту (50-60 %) у фiнансуваннi народного господарства
Низька частка банкiв у статутних фондах промислових пiдприємств
На ринку цiнних паперiв переважає вплив банкiв, частка банкiв у фiнансових активах стабiльна
Для успiшного впровадження в економiчну систему американської моделi необхiдна наявнiсть, як мiнiмум, 2-х чинникiв:
– системи колективного iнвестування, альтернативної банкiвськiй (iнвестицiйнi, взаємнi фонди та iн.);
– внутрiшнього iнвестора, що належить до категорiї «середнiй клас», тобто такого, що має достатнi прибутки для добровiльного вкладення надлишкових засобiв у цiннi папери з прийнятним рiвнем ризику.
Щодо моделi українського ринку цiнних паперiв, слiд вiдзначити, що вона поєднує в собi риси двох моделей.
1) Майже в повнiй вiдповiдностi до рекомендацiй американських експертiв:
– продовжується робота над новим акцiонерним законодавством;
– впроваджується система державного монiторингу учасникiв ринку.
– бiржових i депозитарних систем;
– способiв регулювання ринкiв похiдних цiнних паперiв;
– фiнансових продуктiв;
– регулювання вексельного обiгу;
– упровадження сучасних стандартiв бухгалтерського облiку та облiкової системи ринку в цiлому.
5. 5. Учасники ринку цiнних паперiв
Головнi учасники ринку цiнних паперiв (фондового ринку) – емiтент та iнвестор.
Інвестори – фiзичнi i юридичнi особи України та iнших країн свiту, якi стали чи мають намiр стати власниками акцiй та облiгацiй.
Інвесторами є особи, якi вкладають власнi кошти, майно, майновi та немайновi прав, у тому числi iнтелектуальну власнiсть, у цiннi папери. Інвесторами в Українi можуть бути як фiзичнi, так i юридичнi особи, за винятком органiв держаної влади та управлiння i мiсцевих органiв самоврядування. (Це не стосується Пенсiйного фонду, одним iз напрямiв дiяльностi якого є вкладення коштiв у цiннi папери державних органiв та акцiонерних товариств).
На ринках цiнних паперiв у розвинених країнах (особливо акцiонерних та облiгацiйних) iнституцiональнi iнвестори є основною категорiєю. Інститути купують акцiї з рiзних причин:
– прагнення захистити тимчасово вiльнi кошти вiд знецiнення;
– прагнення отримати дохiд;
– посилення впливу на управлiння емiтентом;
– створення гарантiй щодо збереження господарських взаємозв’язкiв iз емiтентом.
Крiм iнституцiональних iнвесторiв, на фондовому ринку також дiють фiзичнi особи, яких ще називають iндивiдуальними iнвесторами. Індивiдуальнi iнвестори є досить численною категорiєю учасникiв ринку цiнних паперiв. Завдяки своїй численностi, вони мають можливостi акумулювати кошти iндивiдiв, використовувати їх з метою здiйснення пiдприємницької дiяльностi. Незначнi кошти окремих iндивiдуальних iнвесторiв у кiнцевому результатi консолiдуються в акцiонернi капiтали, допомагають iнститутам – виробникам товарiв та послуг – виробляти необхiдну суспiльству продукцiю.
Однак на фондовому ринку домiнують усе ж iнституцiональнi iнвестори:
– по-друге, саме iнституцiональнi iнтереси частiше бувають зацiкавленi в тому, щоб брати участь у повсякденному управлiннi справами емiтента;
– по-третє, якщо iндивiдуальнi iнвестори купують цiннi папери, керуючись власними iнтересами, то iнституцiональнi iнвестори досить часто роблять це з метою поєднання як власних iнтересiв, так i iнтересiв емiтента.
До професiйних учасникiв ринку цiнних паперiв належать фiнансовi посередники: брокери, брокерськi контори, банки, довiрчi товариства. Професiйнi учасники ведуть рахунки клiєнтiв у цiнних паперах i грошових коштах, а також здiйснюють через брокерiв бiржовi угоди з купiвлi-продажу та iншi бiржовi операцiї з цiнними паперами.
ринку, необхiдно звернути увагу на її певнi особливостi.
По-друге, вiдносини, якi формуються мiж учасниками ряду iнфраструктурних iнститутiв – фондiв, страхових компанiй, iнвестицiйних фондiв та iнвестицiйних компанiй, довiрчих товариств тощо, – передбачають досить високий ступiнь довiри, яка мiститься у вiдносинах фiзичних та юридичних осiб до таких iнституцiй.
По-третє, взаємодiя суб’єктiв фондового ринку з певними iнститутами iнфраструктури є не добровiльною справою, вiльним вибором, а обов’язковою умовою здiйснення певних операцiй. Прикладом може бути функцiонування в Українi iнституту реєстраторiв акцiй акцiонерних товариств. Реєстратор є чистим монополiстом, до того ж взаємодiя з ним при переходi прав власностi на акцiї є абсолютно необхiдною.
Питання для перевiрки засвоєних знань
1. Дайте характеристику цiнних паперiв.
2. Якi види акцiй iснують в Українi?
3. Охарактеризуйте призначення векселя.
4. Хто визначає порядок випуску та обiгу векселiв в Українi?
5. Який iснує порядок випуску цiнних паперiв?
6. Дайте характеристику первинного ринку цiнних паперiв.
7. Назвiть функцiї ринку цiнних паперiв.
8. Чим вiдрiзняється ринок цiнних паперiв вiд iнших ринкiв?
9. Дайте характеристику органiзацiйних моделей ринку цiнних паперiв.
10. Назвiть головних учасникiв ринку цiнних паперiв.
Тести для проведення контролю
1. Акцiя – це цiнний папiр:
а) без встановленого строку обiгу, що засвiдчує внесення певного паю до статутного фонду акцiонерного товариства, дає право на участь в управлiннi та отримання частки прибутку у формi дивiдендiв;
б) без встановленого строку обiгу, що засвiдчує внесення певного паю до статутного фонду акцiонерного товариства, дає право на участь в управлiннi та отримання частки прибутку у формi дивiдендiв а також на участь у розподiлi майна у випадку лiквiдацiї товариства;
в) з установленим строком обiгу, що засвiдчує внесення певного паю до статутного фонду акцiонерного товариства, дає право на участь в управлiннi та отримання частки прибутку у формi дивiдендiв;
г) без установленого строку обiгу, що засвiдчує внесення благодiйного внеску у розвиток акцiонерного товариства i дає право на отримання частини прибутку.
а) термiновi борговi зобов’язання з фiксованим процентом, за допомогою яких держава, мiсцевi органи влади мобiлiзують фiнансовi ресурси;
б) безстроковi борговi зобов’язання з фiксованим процентом, за допомогою яких держава мобiлiзує фiнансовi ресурси;
3. До постiйних функцiй ринку цiнних паперiв необхiдно вiднести:
б) антиiнфляцiйну, приватизацiйну;
в) iнвестицiйну, власницько-стимулюючу, оперативного регулювання i переливу капiталу;
г) приватизацiйну, антиiнфляцiйну.
4. Який вiдсоток облiгацiй вiд розмiру статутного фонду можуть випускати акцiонернi товариства:
а) до 40 %;
б) не бiльше 50 %;
в) не менше 30 %;
5. Емiтент – це:
а) фiзична особа, яка вiд власного iменi випускає цiннi папери i бере на себе зобов’язання виконати умови, що випливають з умов їх випуску;
б) юридична особа, яка поширює цiннi папери на первинному i вторинному ринках;
6. Інститути ринку цiнних паперiв
6. 1. Бiржi в сучаснiй ринковiй iнфраструктурi.
6. 2. Функцiонування бiрж в Українi.
6. 3. Депозитарiї та зберiгачi, реєстратори.
6. 4. Нацiональна депозитарна система.
6. 5. Клiрингова система.
6. 6. Позабiржова фондова торгова система.
Ключовi слова: бiржа, лот, касовi угоди, котирування, стан ринку, iнфляцiя, ринок в абсолютнiй рiвновазi, ринок у певнiй рiвновазi, лiмiтний курс, ринок, що обмежений в рiвновазi, ринок, що обмежений попитом або пропозицiями, ринок без котирування, депозитарiй, зберiгач, реєстратор, Нацiональна депозитарна система, прямi учасники, опосередкованi учасники, розрахунково-клiрингова дiяльнiсть, емiсiя цiнних паперiв, депозитарний договiр, клiрингова система, дилер, позабiржовий ринок цiнних паперiв.
6. 1. Бiржi в сучаснiй ринковiй iнфраструктурi
Бiржi посiдають особливе мiсце в iнфраструктурi сучасної ринкової економiки. У сучасному розумiннi фондова бiржа – це органiзований ринок цiнних паперiв, що працює за принципами:
– перевiрки якостi i надiйностi цiнних паперiв;
– гласностi бiржових операцiй.
Як особливий iнститут цiнних паперiв бiржi сприяють накопиченню, розподiлу i перерозподiлу капiталу. Усього у свiтi iснує близько 200 бiрж, об’єднаних у Мiжнародну федерацiю фондових бiрж.
Фондовi бiржi органiзовуються, як правило, у виглядi приватних акцiонерних товариств (США, Великобританiя) або публiчно-правових iнститутiв (Францiя, Італiя, Швейцарiя, Нiмеччина). Робота бiржi та дiяльнiсть її членiв регламентується статутом, внутрiшнiми правилами та iнструкцiями. Щоб стати членом бiржi, потрiбно купити мiсце у її власника. Пiсля цього з’являється можливiсть брати участь у торгах, використовувати привiлеї, якi надає бiржа.
У кожнiй країнi з розвиненою ринковою економiкою фондова бiржа займає важливе мiсце як iнструмент перерозподiлу грошового капiталу в рiзноманiтнi галузi економiки. Однак її значення може бути бiльшим або меншим залежно вiд нацiонального ринку позикового капiталу, розгалуженостi кредитно-фiнансової системи, масштабiв грошових накопичень та їх впливу на вiдтворювальний процес. Так, бiржi Захiдної Європи вiдстають вiд бiрж США та Японiї за обсягом угод i бiржовою капiталiзацiєю. Бiржова капiталiзацiя цiнних паперiв у США становить 35 % загальносвiтової, вiдповiдно в Японiї – 32,4 %, Захiднiй Європi –26,5 %, у т. ч. в Англiї – 10,2 %, ФРН – 3,6 %, Францiї – 3,5 %.
Положення фондової бiржi, її роль у мобiлiзацiї грошового капiталу також залежать вiд ступеня її iнтеграцiї в сучасний механiзм державного регулювання. Тому нацiональнi особливостi фондових бiрж мають важливе значення для характеристики грошово-кредитної системи кожної країни.
США сьогоднi мають розгалужену мережу, яка складається iз 13 фондових бiрж. Вони базуються в Нью-Йорку (двi), Чикаго, Бостонi, Сан-Франциско, Канзас-Сiтi, Лос-Анджелесi, Детройтi, Новому Орлеанi, Далласi, Фiладельфiї, Цинцiнiанi, Солт-Лейк-Сiтi. Провiдне становище займає Нью-Йоркська фондова бiржа, на якiй здiйснюється бiльше 70 % усiх операцiй з акцiями. У її складi – 1366 членiв, iз яких 1226 представляють iнтереси 523 приватних корпорацiй. Близько 140 дiють вiд власного iменi. Плата за мiсце на бiржi коливається вiд декiлькох десяткiв до сотень тисяч доларiв. Курсова вартiсть акцiй Нью-Йоркської бiржi постiйно зростає.
Друге мiсце за значенням у США займає Американська фондова бiржа (Нью-Йорк). Однак вона, як i iншi периферiйнi бiржi, орiєнтується на Нью-Йоркську фондову бiржу за основною масою руху вартостi акцiй. У той же час, регiональнi фондовi бiржi здiйснюють, в основному, котирування акцiй невеликих мiсцевих приватних компанiй. Особливостi мережi американських фондових бiрж полягає в тому, що тут переважно здiйснюються операцiї з цiнними паперами старих випускiв (акцiї, приватнi та державнi облiгацiї). При цьому частка операцiй з державними паперами обмежена. Допущення приватних паперiв на бiржу можливе при наявностi чистого прибутку в розмiрi 1 млн. дол., а також за згодою Ради керуючих бiрж та реєстрацiї в Комiсiї по операцiях з цiнними паперами.
Особливiсть Нью-Йоркської фондової бiржi полягає в тому, що там iснує досить диференцiйоване коло членiв порiвняно з бiржами iнших країн.
По-перше, це спецiалiсти щодо операцiй iз певним цiнним папером (одним чи декiлькома). Кожний цiнний папiр на бiржi приписаний до певного спецiалiста, який користується монопольним правом на угоди з ним. Цi спецiалiсти є ключовими фiгурами в торговiй справi i представляють замовлення натовпу, що торгує, конкуруючи з iншими членами бiржi. Пiсля завершення угоди вони отримують комiсiйнi. Обов’язок спецiалiста як дилера – пiдтримувати на ринку той цiнний папiр, який за ним закрiплено. Вiд нього вимагається купувати i продавати за власний рахунок цiнний папiр таким чином, щоб зводити до мiнiмуму дисбаланс попиту i пропозицiї на нього, що iнодi виникає. В iнших випадках спецiалiсту забороняється торгувати за власний рахунок.
На початку 90-х рокiв на Нью-Йоркськiй фондовiй бiржi дiяло 440 спецiалiстiв, якi були об’єднанi в 35 груп. Найбiльша складалася iз 24 спецiалiстiв, за якою налiчувалося 125 акцiй. Як правило, спецiалiсти проводять угоди за власний рахунок, а за певнi комiсiйнi виконують обмеженi накази iнших брокерiв.
По-друге, це брокери торгового залу або бiржовi брокери, якi є членами фондової бiржi i виконують замовлення своїх клiєнтiв, не маючи права вести операцiї за власний рахунок. У той же час, вони можуть виконувати доручення iнших брокерiв, якi в силу обставин не можуть здiйснювати угоди.
По-третє, бiржовi (зареєстрованi) маклери, якi проводять операцiї в торговому залi за власний рахунок або дiють за дорученням, в якому вони мають частку (їх усього близько 30 чоловiк).
Англiя. У цiй країнi мережа фондових бiрж налiчує 22 фондовi бiржi. Провiдною є Лондонська, яка концентрує бiльше 60 % усiх операцiй з цiнними паперами всерединi країни. Однак головна її особливiсть полягає в тому, що бiльше 50 % торгiвлi припадає на цiннi папери iноземного походження, оскiльки Лондон продовжує виконувати роль одного iз свiтових фiнансових центрiв. Серед iнших слiд вiдзначити фондовi бiржi в Глазго, Лiверпулi, Манчестерi, Бiрмiнгемi.
У жовтнi 1986 року Лондонська фондова бiржа пiсля 213 рокiв iснування вступила в новий етап. У результатi реорганiзацiї бiржа перетворилася майже в «глобальний центр торгiвлi цiнними паперами». Сутнiсть проведеної реорганiзацiї полягає в лiквiдацiї суворої спецiалiзацiї маклерських фiрм та обмеженнi їх фiнансових операцiй, у результатi чого члени Лондонської фондової бiржi позбавляються права користуватися фiксованими комiсiйними за операцiями з акцiями та iншими цiнними паперами, а iноземнi iнвестори отримують повну свободу щодо усiх операцiй бiржi. Дiлова преса Заходу визначила цей захiд уряду Англiї як певну поступку перш за все могутнiм спекулянтам iз США та Японiї, якi ведуть широку свiтову торгiвлю акцiями за допомогою комп’ютерних мереж.
Лондонська бiржа є однiєю iз найстарiших, регламентацiя її дiяльностi почалася ще в ХVІІ ст., а офiцiйно вона виникла в 1773 роцi. Це акцiонерне товариство, капiтал якого складає бiльше 500 тис. фунтiв стерлiнгiв. Число членiв, хоч i коливається щорiчно, в середньому становить майже 3,5 тис. чол., iз яких близько 2,7 тис. брокерiв i 800 тис. дилерiв i джоберiв. Останнi проводять операцiї за власний рахунок.
Основний вид бiржових операцiй на Лондонськiй бiржi – це термiновi угоди, якi носять не стiльки мобiлiзацiйний, скiльки спекулятивний характер. Джобери, як правило, проводять операцiї з певними цiнними паперами, укладають угоди тiльки через брокерiв, а не безпосередньо з покупцями i продавцями.
Особливiстю Лондонської бiржi є те, що крiм основних операцiй на нiй вiдбуваються так званi арбiтражнi угоди. Їх змiст полягає в тому, що угода з одним i тим же видом цiнних паперiв вiдбувається одночасно на двох рiзних ринках (одна в Лондонi, iнша, наприклад, в Нiмеччинi, в Гамбурзi).
На фондових бiржах Англiї котируються як акцiї, так i приватнi облiгацiї на пред’явника та iменнi, а також цiннi папери iноземних компанiй. На англiйських фондових бiржах допускаються касовi угоди (оплата протягом доби), форварднi (оплата за 14 днiв) i термiновi опцiони. Мiнiмальний обсяг угод в Лондонi складає 1 тис. фунтiв для простої акцiї та облiгацiї i 100 цiнних паперiв будь-якого виду. Брокерська комiсiя щодо угод на бiржах становить 0,375 % вiд номiнальної вартостi державних цiнних паперiв, 0,75 % – вiд ринкової цiни приватних облiгацiй i 1,25 % – вiд ринкової цiни акцiї.
Францiя. У Францiї дiє 8 фондових бiрж (у Парижi, Бордо, Лiлє, Лiонi, Марселi, Нансi, Нантi, Тулузi. Провiдне мiсце займає Паризька фондова бiржа, на яку припадає 98-99 % обсягу операцiй iз цiнними паперами усiх французьких фондових бiрж. На фондових бiржах Францiї обертаються в основному акцiї приватних компанiй та облiгацiї державних позик. До 1961 року на Паризькiй бiржi iснувало два ринки: офiцiйний (ринок маклерiв) i неофiцiйний (ринок куртьє пiд назвою «кулiса»). У 1961 роцi останнiй був лiквiдований, а в 1962 роцi проведена реформа фондової бiржi, згiдно з якою встановлювалося єдине котирування цiнних паперiв для бiрж усiєї країни.
Паризька фондова бiржа почала функцiонувати з ХVІІІ ст., коли англiйський банкiр i вчений Джон Ло зайнявся у Францiї спекуляцiєю з цiнними паперами для покриття дефiциту бюджету Францiї. Реально вона почала дiяти в спецiальному примiщеннi в 1798 роцi. Згiдно з законом 1801 року бiржа стала органiзацiєю, яка складалася iз брокерiв – осiб, якi обиралися i затверджувалися урядом. Декрет вiд 30. 03. 67 визначив порядок органiзацiї та лiквiдацiї фондових бiрж на територiї Францiї. На Паризькiй фондовiй бiржi, як правило, можна здiйснювати угоди тiльки з паперами, допущеними до котирування на бiржi. Допуск цiнних паперiв тiєї чи iншої корпорацiї створює ринок. Про допуск цiнного паперу на ринок приймає рiшення корпорацiя брокерiв, а допуск iноземних цiнних паперiв здiйснює уповноважений орган уряду Францiї. Бiржовi брокери здiйснюють угоди з приватними та державними цiнними паперами, якi пiдлягають котируванню, а також угоди за рахунок iнших iз переказними та iншими векселями, з будь-якими торговими цiнними паперами.
Нинi Паризька фондова бiржа подiляється на три основних елементи: офiцiйний («паркет»), неофiцiйний («кулiса») i так званий вiльний ринок.
На офiцiйному ринку укладають та оформляють угоди брокери, якi вносять заставу в певному розмiрi. Неофiцiйний ринок («кулiса») дiє як об’єднання банкiрiв i носить назву банкiвського ринку. Членами «кулiси» є, як правило, рiзнi види банкiв, якi купують i продають цiннi папери як за готiвку, так i на термiн. На «кулiсi» ними органiзовано як «синдикат банкiрiв за готiвковими угодами», так i «синдикат банкiрiв за термiновими угодами». Члени «кулiси» повиннi вносити задаток.
Третiй – вiльний ринок – базується на цiнних паперах, якi не допускаються на офiцiйний i кулiсний ринок. На ньому може здiйснити угоду будь-яка фiзична чи юридична особа. «Кулiси» i вiльний ринок не обслуговують процеси мобiлiзацiї грошового капiталу i тому носять, в основному, спекулятивний характер.
У Францiї всi фондовi бiржi є державними закладами. Серед цiнних паперiв, що котируються на фондових бiржах, основне мiсце займають облiгацiї та акцiї на пред’явника; iменнi – тiльки для страхування компанiй. Мiнiмальна вартiсть цiнних паперiв становить 100 франкiв. На фондових бiржах вiдбуваються касовi угоди з розрахунком не бiльше двох днiв i термiновi угоди типа репорт.
ФРН. Система фондових бiрж включає 8 бiрж, що дiють у Франкфуртi-на-Майнi, Дюссельдорфi, Гамбурзi, Мюнхенi, Штутгартi, Бременi, Ганноверi. Провiдне мiсце в бiржових операцiях займає Франкфуртська, бо це мiсто є основним кредитно-фiнансовим центром ФРН i було таким ще до початку ІІ свiтової вiйни. Тут розмiщуються штаб-квартири провiдних торгово-промислових корпорацiй i кредитно-фiнансових установ ФРН (банкiв, страхових компанiй i т. д.).
У сучаснiй Нiмеччинi найбiльшими вважаються фондовi бiржi Франкфурта-на-Майнi i Гамбурга.
допуску на бiржу фiзичних осiб, якi беруть участь у бiржовiй грi, а також вiдрегульованi правила здiйснення бiржових угод. Особливiсть бiржового механiзму Нiмеччини полягає в тому, що фондовi бiржi мають менше значення у фiнансуваннi економiки, нiж в iнших країнах, бо основну роль тут вiдiграють комерцiйнi банки. Тому вплив корпорацiй та iнших компанiй на ринок цiнних паперiв порiвняно з iншими країнами досить обмежений.
Позабiржовий ринок представлений у Нiмеччинi так званим вiльно конвертованим ринком, що контролюється в основному комерцiйними банками, якi утворюють Комiсiю з питань торгiвлi позабiржовими цiнними паперами як орган Федерального союзу приватних банкiв. На цьому позабiржовому ринку iснує двi основнi форми торгiвлi: першi – «за стiйкою» ( тобто торгiвля в певний час i в певному мiсцi), iнша – телефоном. У першому випадку дiє порядок регулярних торгiв, правила допуску i зобов’язання публiкувати котирування аналогiчно до фондової бiржi. Торгiвля вiдбувається тiльки допущеними до котирування цiнних паперiв, включаючи i бiржовi. Даний метод нагадує американський позабiржовий ринок «через прилавок», який утворюється пiсля торгiвлi на фондовiй бiржi.
Фондовi бiржi в Нiмеччинi є державними закладами, що створюються властями земель, управлiннями, торговими палатами i торговими асоцiацiями. Як правило, нагляд за обiгом цiнних паперiв i дiяльнiстю бiрж у Нiмеччинi здiйснюють органи влади земель, якi призначають для цих цiлей державних контролерiв. У той же час, банкiвську дiяльнiсть щодо розмiщення цiнних паперiв регулюють федеральнi органи. Практичною роботою фондових бiрж у Нiмеччинi керують: Правлiння бiрж, Комiсiя з питань допуску до котирувань i Палата маклерiв. Основними суб’єктами фондових бiрж у Нiмеччинi є курс-маклери та вiльнi маклери. Першi є професiйними брокерами, якi торгують в основному цiнними паперами, що прописанi ними. Вони не можуть здiйснювати операцiї вiд власного iменi i за власний рахунок. Основна функцiя курс-маклерiв – фiксацiя курсiв продажу та купiвлi цiнних паперiв, на яких вони спецiалiзуються. Вiльнi маклери можуть укладати бiржовi угоди як вiд iменi клiєнтiв, так i вiд власного, але їх операцiї не беруться, як правило, до уваги при встановленнi офiцiйних бiржових котирувань, що вiдрiзняє їх вiд котирувань курс-маклерiв. Вiльнi маклери здiйснюють також посередницькi операцiї для банкiв на позабiржовому ринку.
Італiя. Фондовi бiржi Італiї дiють як державнi заклади. Їх дiяльнiсть визначається рядом законiв, якi встановлюють загальний порядок обiгу i реалiзацiї цiнних паперiв на бiржах. Контрольнi функцiї за дiяльнiстю бiрж здiйснюють Мiнiстерство фiнансiв, мiсцевi торговi органи i спецiальний орган – Нацiональна комiсiя у справах компанiй i бiрж.
котируються до 500 видiв цiнних паперiв, третя частина з яких – акцiї. Брокери отримують комiсiйнi за свою дiяльнiсть за держоблiгацiями в розмiрi 0,15 %, а за акцiями – 0,01 – 0,07 % вiд суми угоди.
Ставки комiсiйних, як правило, встановлюються Мiнiстерством фiнансiв при консультацiї з Асоцiацiєю брокерiв Італiї. Вони обов’язковi для всiх фондових бiрж країни. З середини 50-х рокiв брокери виконують i посередницькi функцiї при реалiзацiї iталiйських цiнних паперiв для iноземних покупцiв.
Швейцарiя. Сьогоднi в країнi дiє 8 фондових бiрж. Вони iснують з 1850 року. Найбiльшi з них – у Базелi, Женевi та Цюрiху, вони беруть участь у мiжнародному обiгу цiнних паперiв.
Провiдне значення має Женевська фондова бiржа, яка проводить бiржовi операцiї, котирування цiнних паперiв, сплачує комiсiйнi винагороди посередникам, визначає порядок здiйснення операцiй. Управляєть бiржею бiржова палата, яка призначає персонал бiржi i секретаря. Угоди на нiй укладаються маклерами. Брокерськi компанiї i банки, як правило, делегують на Женевську бiржу своїх маклерiв, якi повиннi бути або повними, або асоцiйованими її членами.
Бiржовi курси офiцiйно реєструються державними комiсарами бiржi. До котирування на бiржi не приймаються цiннi папери тих компанiй, капiтал яких не досягнув 1 млн. швейцарських франкiв, хоча бiржовим комiтетом можуть робитися винятки. Операцiї з рентою та облiгацiями сплачуються готiвкою. Операцiї бiржового характеру здiйснюються тiльки переказними бонами швейцарського нацiонального чи клiрингового банку. Для цiнних паперiв з угодами пiд емiсiю бiржова палата визначає спецiальний лiквiдний порядок.
Друге за значенням мiсце займає бiржа Цюрiха, де функцiонує паралельний ринок паперiв, що не допущенi до бiржового котирування. Цей ринок дiє за всiма правилами бiржi, але тут вiдсутнiй контроль за їх виконанням. На нiй обертається близько 2,5 тис. цiнних паперiв (2 тис. облiгацiй i 400 акцiй). Частка цiнних паперiв i облiгацiй iноземних емiтентiв – 30 % i 40 % вiдповiдно.
бiржi, Комiсарiат бiржi, Бiржова комiсiя, Бiржовий арбiтражний трибунал. Вищим органом у цiй системi є Асоцiацiя фондової бiржi, яка визначає регламент роботи бiржi, включаючи умови допуску акцiй i облiгацiй до котирування на нiй.
Умови котирування на швейцарських фондових бiржах встановленi таким чином, що курс облiгацiї фiксується в процентах, а за акцiями – у франках за акцiю. Цiни на облiгацiю не враховують приросту процента з моменту погашення останнього купону, на акцiю – дивiденду за останнiм купоном.
Ставка брокерських комiсiйних вiд операцiй на фондових бiржах i паралельних ринках становить 0,25 % для нацiональних i 0,375 % для iноземних облiгацiй вiд їх ринкової вартостi плюс нарахований процент. За акцiями знiмається 0,375 % їх ринкової вартостi, але з певною кореляцiєю для рiзних видiв акцiй. При угодах з iменними цiнними паперами покупець сплачує трансфертний збiр вiд 2,5 до 50 франкiв.
Особливiсть ринку цiнних паперiв Швейцарiї, частково її фондових бiрж полягає в тому, що через них вiдбувається значна мобiлiзацiя i перерозподiл мiжнародних потокiв грошового i фiктивного капiталу. Це пов’язано з тим, що можливiсть ринку капiталiв i його елементу – ринку цiнних паперiв – суттєво перевищують потреби країни у грошових i фондових засобах.
Японiя. Бiржова мережа Японiї складається з 9 бiрж (Токiо, Осака, Нагоя, Кiото, Кобе, Хiросiма, Фукiока, Нiагата, Саппаро). Найбiльшою з них є Токiйська, яка за обiгом посiдає третє мiсце у свiтi пiсля Нью-Йоркської i Лондонської фондових бiрж. Значення Токiйської бiржi почало зростати в серединi 60-х рокiв, коли японський монополiстичний капiтал «дзайбацу» вiдновив свої позицiї всерединi країни i почав конкурувати з американським i захiдноєвропейським. Крiм того, розгортанню широких бiржових операцiй у Японiї сприяли високi темпи зростання економiки, що вiдобразилося на курсах цiнних паперiв та високiй нормi грошових накопичень.
При цьому слiд вiдзначити, що до ІІ свiтової вiйни фондових бiрж в Японiї не було. Фондовi бiржi в Японiї – це акцiонернi товариства. Дiють вони, як правило, на основi своїх статутiв, але в межах дiючого нацiонального законодавства. Очолюють бiржi правлiння, що таємно обираються своїми членами. Правлiння бiржi контролює операцiї на бiржi, представляє iнтереси її членiв.
країнi (iз зазначенням мiсцезнаходження, з капiталом у 66 млн. дол. i щорiчним чистим прибутком до 10 млн. дол.). У 1973 i 1977 роках на Токiйську фондову бiржу були допущенi акцiї ряду iноземних компанiй, що сприяло розширенню операцiй iз цiнними паперами на ринку Японiї.
найбiльш вiдомих цiнних паперiв, другий – для дрiбнiших компанiй. На них також дiють паралельнi ринки для паперiв, що не допущенi до котирування на бiржi. На Токiйськiй бiржi також iснує ринок обiгу iноземних фондових цiнностей. Членами фондових бiрж є брокерськi фiрми, якi мають повноваження мiнiстерства фiнансiв на проведення бiржових операцiй. Вони дiють через своїх представникiв, купують та продають цiннi папери як за рахунок i вiд iменi клiєнтiв, так i за власний рахунок i на свою користь.
Крiм того, в Японiї (як особливiсть бiржового механiзму) дiють спецiальнi посередницькi фiрми («санторi»), що фiксують пропозицiї i заявки членiв бiржi, а потiм на основi цiєї iнформацiї визначають курси цiнних паперiв. Вони, як правило, спецiалiзуються на галузевих фiрмах i компанiях. Допущення акцiй до котирування регламентоване як кiлькiсно, так i якiсно: розмiр акцiонерного капiталу компанiї повинен складати не менше 1 млрд. iєн; прибуток до сплати податку в останнiй рiк не менше – 400 млн. iєн (не менше 20 iєн на акцiю); беззбиткова дiяльнiсть компанiї за останнi п’ять рокiв; сплата дивiдендiв за останнiй рiк не менше 5 iєн на акцiю; чисельнiсть акцiонерiв диференцiюється залежно вiд кiлькостi випуску акцiй. Для iноземних компанiй iснують ще бiльш жорсткi вимоги. Так, розмiр акцiонерного капiталу – до 10 млрд. iєн, прибуток за останнi три роки – не менше 2 млрд. iєн до сплати податкiв, число акцiонерiв на момент емiсiї акцiй – 1 тис. чоловiк.
Токiйська фондова бiржа обслуговує, головним чином, обiг приватних акцiй, а оборот облiгацiй iз фiксованим доходом незначний. Основна маса акцiй i облiгацiй, що котируються, – iменнi i на пред’явника. Бiржовий обiг на фондових бiржах базується на касових угодах (короткотермiнових), менш розповсюджений метод термiнових угод. Торгiвля вiдбувається лотами з номiнальною вартiстю в 50 тис. iєн iз пакетами в 1 тис. акцiй, вартiсть акцiй, що котируються на бiржах, переважно становить 20 – 50 iєн.
Канада. Тут дiє 5 фондових бiрж: в Монреалi, Торонто, Ванкуверi, Калгарi, Вiннiпезi. 90 % усього бiржового обiгу цiнних паперiв сконцентровано в Монреалi i Торонто.
За останнi роки вiдбулося помiтне пожвавлення бiржових операцiй, бо канадський капiтал, змiцнивши свою економiчну базу всерединi країни, розширив сферу впливу за межi країни i, перш за все, в США. Забезпечення промислових корпорацiй значною мiрою було досягнуте за рахунок не тiльки банкiвської сфери, але й мобiлiзацiї грошових коштiв через ринок цiнних паперiв, частково через бiржу.
Звичайно, кожна фондова бiржа розробляє власнi правила дiяльностi, але принципи, що покладенi в їх основу, схожi, бо фондовий ринок – це явище загальне та iнтернацiональне.
угоди та її реалiзацiєю, а також забезпечення гарантiй виконання угоди. В основному рекомендацiями «Групи Тридцяти» передбачено:
– звiряння умов сторонами робиться не пiзнiше наступного дня пiсля укладення угоди (Т+1);
– угоди виконуються не пiзнiше нiж через два робочi днi пiсля укладення (Т+3);
– грошовi платежi здiйснюються для всiх угод єдиним порядком;
– зберiгання цiнних паперiв забезпечує єдиний центральний депозитарiй;
6. 2. Функцiонування фондових бiрж в Українi
На сьогоднi в Українi дiє 4 фондовi бiржi – акцiонернi товариства, де зосереджується попит та пропозицiя цiнних паперiв, формується їх бiржовий курс. Фондовi бiржi дiють вiдповiдно до Закону України «Про цiннi папери та фондову бiржу» вiд 18 червня 1991 р., актiв законодавства України, статуту i правил фондової бiржi.
– Українська фондова бiржа (УФБ) – справедливо вважається «старiйшиною» українського фондового ринку (зареєстрована 21 вересня 1991 р.), має мережу фiлiй в усiх великих регiонах країни. Останнiм часом на УФБ основна частина торгового обороту припадала на продаж акцiй приватизованих пiдприємств, що належать державi (бiльш нiж 80 % вiд усього обороту), при цьому обсяги торгiв прямо залежали вiд iнвестицiйної привабливостi i пакетiв акцiй пiдприємств, що пропонувалися Фондом держмайна до продажу;
– Київська мiжнародна фондова бiржа;
– Українська мiжбанкiвська валютна бiржа – на початку 1998 р. отримала лiцензiю в Державному комiтетi з цiнних паперiв та фондового ринку (ДКЦПФР), має мережу фiлiй в усiх регiонах країни, необхiдну технiчну базу i досвiд торгiвлi облiгацiями внутрiшньої державної позики, що вирiзняє її серед iнших фондових бiрж;
– Донецька фондова бiржа – регiональна бiржа, займається торгiвлею акцiями пiдприємств Донецької областi.
та захисту його iнтересiв. Основними документами, якi регламентують дiяльнiсть фондової бiржi, є її Статут та Правила, але мiж цими нормативними документами є суттєва рiзниця: Статут визначає внутрiшнiй устрiй бiржi, Правила встановлюють та регламентують принципи її дiяльностi.
У Законi України «Про цiннi папери i фондову бiржу», Статутi та Правилах Української фондової бiржi визначено, що фондова бiржа є акцiонерним товариством, яке зосереджує попит i пропозицiю цiнних паперiв, сприяє формуванню їх бiржового курсу та дiє на основi вищезазначених законодавчих i нормативних актiв на засадах цiлiсностi, централiзацiї та прозоростi ринку, його вiдповiдностi свiтовим стандартам фондової торгiвлi. Такi принципи забезпечують високi гарантiї безпеки, надiйностi, стабiльностi i лiквiдностi ринку цiнних паперiв в Українi.
Звiдси випливає головна функцiя фондової бiржi, що закрiплена законодавчо: вона повинна бути органiзованим ринком цiнних паперiв, тобто мiсцем, де брокери виконують замовлення клiєнтiв i укладають угоди з купiвлi-продажу акцiй та облiгацiй за цiнами, що визначаються спiвставленням попиту i пропозицiї.
Кожному, хто причетний до пiдприємницької дiяльностi, добре вiдомий її головний принцип: «Купити – дешевше. Продати – дорожче». Виходячи з цього принципу, кожен акцiонер-власник акцiй чи облiгацiй намагається продати їх якомога дорожче, а кожен iнвестор – купити цiннi папери якомога дешевше.
Разом з тим, виходячи з принципу прозоростi ринку цiнних паперiв, який передбачає регулярну iнформацiю про дiяльнiсть емiтента та курс його цiнних паперiв шляхом публiкацiї в офiцiйному виданнi УФБ, кожен продавець чи покупець цiнних паперiв заздалегiдь знає курси цiнних паперiв, якi його цiкавлять за певний перiод часу, а також тенденцiї та можливi межi їх змiн за однi торги, що встановленi Правилами УФБ. Лiмiт цiни на акцiї або облiгацiї, який вказує клiєнт при купiвлi чи продажу у своєму замовленнi брокеру, визначається, як правило, на пiдставi аналiзу такої регулярної iнформацiї. Це, в свою чергу, сприяє тому, що у певної кiлькостi замовлень як на купiвлю, так i продаж, що подаються до УФБ, лiмiт цiн спiвпадає. Отже, вiдповiдно до них за наслiдками котирування, тобто визначення курсiв, яке здiйснюється фондовою бiржею, виконуються замовлення за найбiльш сприятливим курсом (ЗКД – за курсом дня) та укладаються вiдповiднi бiржовi угоди з купiвлi-продажу цiнних паперiв.
Замовлення клiєнтiв. На Українськiй фондовiй бiржi застосовується система встановлення курсiв цiнних паперiв i валюти, заснована на цiновiй пропозицiї клiєнтiв, якi подають замовлення купiвлi або продажу брокерським конторам. Клiєнт, заповнюючи бланк замовлення, повинен вiдповiдно визначити, за якою цiною (курсом) вiн має намiр реалiзувати свою угоду.
Якщо предметом угоди є купiвля паперiв, то цiна, яку запропонує клiєнт (так званий лiмiт цiни), буде максимальною. Це означає, що його замовлення може виконуватися за курсом, не вищим вiд запропонованого.
У випадку продажу цiнних паперiв запропонована цiна є мiнiмальною. Клiєнт погодиться продати свої акцiї за курсом, не нижчим за цю цiну.
встановиться на бiржових торгах. Доручення цього типу реалiзуються в першу чергу, оскiльки клiєнт, який його виставив, завчасно погодився на цiну дня.
Лiмiт цiни замовлення на продаж – це обмежувальний курс, за яким може виконуватися замовлення, тобто мiнiмальна цiна, за якою можна продати данi цiннi папери. При цьому курс виконання замовлення на продаж може дорiвнювати лiмiту цiни, що вказаний у замовленнi, або бути вищим, але нi в якому разi не нижчим.
Лiмiт цiни замовлення на купiвлю – це обмежувальний курс, що вказаний у замовленнi, за яким може виконуватися замовлення, тобто максимальна цiна, за якою можна купити данi цiннi папери. При цьому курс виконання замовлення на продаж може дорiвнювати лiмiту цiни, що вказаний у замовленнi, або бути нижчим, але нi в якому разi не вищим.
який визначається в результатi котирування в той чи iнший бiржовий день.
встановлення оптимальної цiни (курсу дня), при якiй виконується найбiльша кiлькiсть замовлень, здiйснюється найбiльший обiг цiнних паперiв. Це одна з головних функцiй фондової бiржi та одна з основних бiржових операцiй.
Порядок i умови котирування. Вiдповiдно до чинного законодавства, зокрема Закону України «Про цiннi папери i фондову бiржу» вiд 18. 06. 91 та Указу Президента України «Про електронний обiг цiнних паперiв та Нацiональний депозитарiй» вiд 25. 05. 94, в Українi водночас здiйснюється обiг матерiалiзованих цiнних паперiв, тобто паперових акцiй i облiгацiй, та дематерiалiзований (або електронний), обiг цiнних паперiв у формi комп’ютерних (безготiвкових) записiв на рахунках.
Обидвi форми обiгу мають мiсце i на Українськiй фондовiй бiржi. Паперовi акцiї, облiгацiї, iншi матерiалiзованi цiннi папери перебувають в обiгу та котируються на торгах «з голосу». Електроннi цiннi папери у формi записiв на рахунках перебувають в обiгу та котируються на електронних торгах у системi електронного обiгу цiнних паперiв, що забезпечується єдиним програмним забезпеченням (бiржа – центральний депозитарiй – клiринговий банк). Проте як для електронного (безготiвкового), так i для матерiалiзованого (паперового) обiгу цiнних паперiв використовується одна технологiя проведення котирування – визначення курсiв цiнних паперiв.
котирування, а на торгах «з голосу» котирування здiйснюється спецiалiстами бiржi в ручному режимi або за допомогою окремих комп’ютерних програм. Взагалi порядок i умови котирування та послiдовнiсть виконання операцiй, тобто увесь процес котирування як електронних торгiв, так i торгiв «з голосу» (загальна технологiчна схема), залишаються однаковими. Необхiдно зауважити, що ця схема повнiстю вiдповiдає системам котирування, якi використовуються на бiльшостi фондових бiрж свiту.
Основою для проведення котирування є достатня кiлькiсть замовлень на купiвлю-продаж цiнних паперiв, якi подаються клiєнтами-брокерами не пiзнiше нiж за один день до початку торгiв, для наступної передачi їх брокерами на бiржу.
При наявностi достатньої кiлькостi замовлень на купiвлю-продаж того чи iншого цiнного паперу визначаються, виходячи з попереднього курсу, максимальна та мiнiмальна межi змiни курсу на поточнi торги вiдповiдно до критерiїв, якi встановленi бiржею. Усi данi вносяться до листка котирувань, за допомогою якого i проводиться зiставлення замовлень на купiвлю-продаж, тобто зiставлення попиту i пропозицiї, та визначається курс дня.
Три умови котирування. Крiм зазначених вище трьох принципiв котирування, при визначеннi курсiв використовуються три умови котирування.
Перша умова: змiни цiни (курсiв) порiвняно з останнiм (попереднiм) котируванням не повиннi перевищувати встановленi бiржею межi (наприклад, 10 чи 20 вiдсоткiв), крiм випадкiв припинення котирування. Доцiльнiсть даної умови полягає в тому, щоб гарантувати безпеку ринку, не допустити занадто великих коливань, змiн та варiацiй курсiв, якi не висвiтлюють дiйсних тенденцiй ринку i фiнансово-економiчного стану емiтента. Проте це може вiдбутися, якщо, наприклад, в один день бiльшiсть замовлень на продаж будуть позначенi лiмiтом цiни ЗКД – за курсом дня. Така ситуацiя можлива, якщо на ринку низька активнiсть, надходить недостатня кiлькiсть замовлень на продаж цiнних паперiв. Низький рiвень активностi буде створювати тенденцiю до рiзкого зниження курсу.
Внаслiдок цього змiни цiн можуть вийти з-пiд контролю, якщо iнвестори, якi одержали iнформацiю про дану ситуацiю, вирiшать продати свої цiннi папери. При цьому вiдбудеться значне зниження вартостi цiнних паперiв конкретного емiтента, в цiлому знизиться й ринкова вартiсть акцiонерного товариства без певних на те причин.
Саме тому найбiльш безпечно було б встановлювати максимальний рiвень коливань курсу. Даний процент коливань визначається бiржею, виходячи з наступних обставин:
– лiквiднiсть цiнних паперiв (при високiй лiквiдностi цiнних паперiв встановлюються вищi межi змiн курсiв). Це означає, що для рiзних груп котирування, навiть для окремих груп цiнних паперiв та окремого цiнного паперу, бiржею можуть на певний час вводитися рiзнi межi змiн коливань курсiв.
Друга умова: усi замовлення на купiвлю, лiмiтний (обмежувальний) курс яких чiтко вище курсу котирування, повиннi виконуватися повнiстю, в тому числi замовлення за курсом дня. Усi замовлення на продаж, лiмiтний (обмежувальний) курс яких чiтко нижчий, нiж курс котирування, повиннi виконуватися повнiстю, в тому числi замовлення за курсом дня.
Причина цiєї умови полягає в тому, що будь-який iнвестор при бажаннi купити або продати за визначеною цiною може погодитись на бiльш низьку цiну у випадку купiвлi та на бiльш високу цiну у випадку продажу. Дана умова є головною складовою процесу фiксингового котирування i допомагає максимально збiльшити кiлькiсть замовлень, за якими укладаються угоди.
Якщо ця умова не може виконуватися внаслiдок перевищення встановленої бiржею межi змiн курсiв цiнних паперiв, тобто першої умови, то в даному випадку визначається, що ринок знаходиться в станi нерiвноваги або нерiвноваги iз скороченням.
Третя умова: замовлення на купiвлю або продаж, обмежувальний курс яких дорiвнює курсу дня, можуть виконуватися лише частково, виходячи з ситуацiї, що склалася на ринку. Це зумовлено тим, що кiлькiсть цiнних паперiв, якi поданi для продажу на ринку, не буде суворо дорiвнювати кiлькостi цiнних паперiв, якi купляються на ринку за курсом дня, що спiвпадає з обмежувальними курсами замовлень на купiвлю i продаж.
Усi три умови використовуються при проведеннi котирування та застосовуються разом iз принципами котирування для визначення тенденцiй станiв ринку i процентiв скорочення у випадках ринку в станi нерiвноваги, а також ставок задоволення замовлень на ринку в станi неповної рiвноваги.
За наслiдками котирування визначається стан ринку за кожним окремим цiнним папером.
Пiсля проведення котирування ринок може перебувати в одному iз п’яти станiв:
– ринок в абсолютнiй рiвновазi;
– ринок у неповнiй рiвновазi;
– ринок, обмежений у нерiвновазi;
– ринок, обмежений попитом або пропозицiєю;
– ринок без котирування.
Кожен iз цих станiв має наступнi ознаки.
Ринок в абсолютнiй рiвновазi – усi замовлення на купiвлю, обмежувальний курс яких вищий або дорiвнює курсу котирування, i всi замовлення на продаж, обмежувальний курс яких нижчий або дорiвнює курсу котирування, виконуються повнiстю.
на купiвлю або продаж, курс яких дорiвнює курсу котирування, виконуються частково або не виконуються зовсiм.
Ринок, обмежений у нерiвновазi – усi замовлення на купiвлю, якi мають межу вищу або тотожну курсу котирування, або усi замовлення на продаж, що мають межу нижчу або тотожну курсу котирування, виконуються в кiлькостi, яка розраховується шляхом застосування процента скорочення. Ринок є вiдношенням (завжди менше 1) мiж кiлькiстю заявлених цiнних паперiв в одному напрямi i кiлькiстю заявлених цiнних паперiв у зворотному напрямi. Цей процент повинен бути вищим за рiвень, встановлений бiржею. Межа процента скорочення в цьому випадку становить 20 %.
Ринок, обмежений попитом або пропозицiями – процент скорочення менший, нiж рiвень, встановлений бiржею, жодне замовлення не виконується. Бiржа публiкує iндикативний курс.
Ринок без котирування – курс визначити неможливо, бiржа не публiкує жодної iнформацiї про стан ринку, крiм попереднього курсу.
Для повної характеристики стану ринку застосовуються також вiсiм тенденцiй, якi повнiстю залежать вiд переваг попиту чи пропозицiї. Кожна тенденцiя має власний номер, який публiкується в бiржовому бюлетенi.
Сторона угоди, що не погодилася з умовами протилежної сторони, пiдтвердженими запискою спецiалiста, визнається такою, що вiдмовилась вiд угоди.
За обопiльної незгоди сторiн з умовами угоди, викладеними в записцi спецiалiста, приймаються умови, погодженi iз сторонами.
За обопiльної незгоди сторiн з умовами угоди, викладеними в записцi спецiалiста, i неможливостi досягти згоди мiж ними, обидвi сторони визнаються такими, що вiдмовились вiд угоди.
Вiдповiдальнiсть за оформлення, iнформування про суперечки щодо умов та реєстрацiю угоди покладається на брокера-продавця.
6. 3. Депозитарiї та зберiгачi, ресстратори
Депозитарна дiяльнiсть – надання послуг щодо зберiгання цiнних паперiв незалежно вiд форми їх випуску, вiдкриття та ведення рахункiв у цiнних паперах, обслуговування операцiй за цими рахунками (включаючи клiринг та розрахунки за угодами щодо цiнних паперiв) та обслуговування операцiй емiтента щодо випущених ним цiнних паперiв.
– надання послуг iз зберiгання цiнних паперiв незалежно вiд форми їх випуску;
– вiдкриття та ведення рахункiв у цiнних паперах;
– обслуговування операцiй за цими рахунками, включаючи клiринг та розрахунки за угодами щодо цiнних паперiв;
– обслуговування операцiй емiтента щодо випущених ними цiнних паперiв.
Депозитарiй виступає у якостi номiнального утримувача, зареєстрованого у реєстрi власникiв iменних цiнних паперiв як юридична особа, якiй цi цiннi папери передано за дорученням та в iнтересах власникiв цiнних паперiв для здiйснення операцiй у Нацiональнiй депозитарнiй системi.
Депозитарiй може створюватися у формi вiдкритого акцiонерного товариства, учасниками якого є не менше 10 зберiгачiв. Депозитарна дiяльнiсть повинна бути єдиним видом дiяльностi товариства. Засновниками депозитарiю можуть бути фондова бiржа, а також учасники органiзацiйно оформленого позабiржового ринку.
одному акцiонеру, не може перевищувати 10 %. Дозвiл видається термiном на 3 роки.
Клiєнтами депозитарiю є: зберiгачi, якi уклали з ними депозитарний договiр; емiтенти – щодо рахункiв власних емiсiй, вiдкритих на пiдставi договорiв про обслуговування емiсiй цiнних паперiв; iншi депозитарiї, з якими укладено договори про кореспондентськi вiдносини.
В Українi на сьогоднi дiють два депозитарiї.
1. 3 березня 1997 р. почало дiяти вiдкрите акцiонерне товариство «Депозитарно-клiрингова компанiя «Мiжрегiональний фондовий союз» (МФС).
Функцiями депозитарiю МФС є:
– зберiгання всiх видiв цiнних паперiв, якi допущенi до обiгу в Нацiональнiй депозитарнiй системi, та обслуговування угод iз цiнними паперами. Переведення цiнних паперiв українських пiдприємств до системи депозитарiю МФС створює реальнi можливостi для пiдвищення їх лiквiдностi;
– розрахунки за угодами купiвлi-продажу цiнних паперiв (в бездокументарнiй формi), що включають два види операцiй: доставку цiнних паперiв iз рахунку (в цiнних паперах) продавця на «паперовий» рахунок покупця i доставку грошей вiд покупця продавцю.
2. Нацiональний депозитарiй утворений у березнi 1999 року. Статутний фонд – 5 млн. грн. Найбiльшим акцiонером є Державна комiсiя з цiнних паперiв та фондового ринку (86 % акцiй). До 2010 року Нацiональний депозитарiй, згiдно з Меморандумом мiж ДКЦРФР та Американським агентством мiжнародного розвитку (USAID), не буде здiйснювати комерцiйну депозитарну дiяльнiсть.
Зберiгач – комерцiйний банк або торговець цiнними паперами, який має дозвiл на зберiгання й обслуговування обiгу цiнних паперiв та операцiй емiтента з ними.
На момент подання заяви на отримання дозволу сплачена (тiльки грошима) частка статутного фонду зберiгача повинна становити не менше нiж гривневий еквiвалент 100 000 ЕКЮ. У статутному фондi зберiгача частка iншого зберiгача або торговця цiнними паперами, iнвестицiйної, страхової компанiї чи iншого iнвестора не може перевищувати 5 %. Зберiгач не може вести реєстр власникiв цiнних паперiв, щодо яких вiн здiйснює угоди.
Оплата послуг зберiгача проводиться за тарифами, встановлених самим зберiгачем. Максимальний розмiр тарифiв встановлюється Державною комiсiєю з цiнних паперiв та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комiтетом України.
Реєстратор – суб’єкт пiдприємницької дiяльностi, який повинен одержати у встановленому порядку дозвiл на ведення реєстрiв власникiв iменних цiнних паперiв. Реєстр власникiв – це список власникiв та номiнальних утримувачiв iменних цiнних паперiв, складений на певну дату. Ведення реєстру передбачає облiк та зберiгання iнформацiї про власникiв iменних цiнних паперiв, а також операцiї, внаслiдок яких виникає необхiднiсть внесення змiн до реєстру. Змiни до реєстру вносяться на пiдставi документiв, згiдно з якими переходить право власностi на вiдповiднi цiннi папери.
Реєстратор зобов’язаний на вимогу власника цiнних паперiв або його представника, а також номiнального утримувача надати виписку з реєстру власникiв iменних цiнних паперiв. Власник або його представник чи номiнальний утримувач не мають права вимагати включення до виписки iнформацiї, що виходить за межi компетенцiї реєстратора, у тому числi iнформацiї про iнших власникiв та кiлькiсть цiнних паперiв, що їм належать
Ведення реєстру може здiйснювати i сам емiтент, але коли кiлькiсть власникiв iменних цiнних паперiв перевищить 500, емiтент зобов’язаний доручити ведення реєстру реєстратору, укладаючи з ним вiдповiдний договiр.
Рiшення про передачу ведення реєстру власникiв iменних цiнних паперiв приймається винятково на загальних зборах акцiонерiв.
Загальнi збори акцiонерiв або спостережна рада акцiонерного товариства затверджують умови договору на ведення реєстру власникiв iменних цiнних паперiв в порядку, визначеному статутом товариства. У разi неукладання договору протягом тридцяти календарних днiв ДКЦПФР надсилає товариству розпорядження про необхiднiсть його укладення, а у разi невиконання зазначеного розпорядження протягом п’ятнадцяти календарних днiв притягує посадових осiб до вiдповiдальностi.
Дозвiл на ведення реєстрiв можуть отримати юридичнi особи, якщо реєстрацiйна дiяльнiсть передбачена їх статутом. При цьому органи державної влади не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора, а частка емiтента цiнних паперiв у статутному фондi реєстратора не може перевищувати 10 %. Мiнiмальний розмiр оплаченого статутного фонду реєстратора повинен становити 1250 неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян.
Влiтку 1996 року учасники фондового ринку об’єдналися в Професiйну асоцiацiю реєстраторiв i депозитарiїв (ПАРД), яка сьогоднi нараховує майже 82 членiв. Їх кiлькiсть зростає, що вiдображає значний iнтерес до ПАРД i прагнення до спiвробiтництва з депозитарiями.
У всьому свiтi апрiорi вважається, що членство в Саморегулюючiй органiзацiї (СРО), якою є i ПАРД, для професiйного учасника ринку цiнних паперiв є обов’язковим. Жодна держава не може дозволити собi утримувати велику кiлькiсть персоналу для контролю за фiнансовим ринком. Частина повноважень обов’язково делегується учасникам ринку.
Дiяльнiсть Нацiональної депозитарної системи регулюється Законом України «Про Нацiональну депозитарну систему та особливостi електронного обiгу цiнних паперiв в Українi» (№ 710/97- ВР).
Структура Нацiональної депозитарної системи передбачає два рiвнi:
– верхнiй – Нацiональний депозитарiй України i депозитарiї, що ведуть розрахунки зберiгачiв та здiйснюють клiринг i розрахунки за угодами щодо цiнних паперiв;
– нижнiй рiвень – зберiгачi, якi ведуть рахунки власникiв цiнних паперiв, та реєстратори власникiв iменних цiнних паперiв.
Учасники Нацiональної депозитарної системи подiляються на прямих та опосередкованих.
Прямi учасники – це депозитарiї, зберiгачi, реєстратори власникiв iменних цiнних паперiв.
Нацiональна депозитарна система виконує наступнi функцiї:
– стандартизацiя облiку цiнних паперiв згiдно з мiжнародними стандартами;
– унiфiкацiя документообiгу щодо операцiй з цiнними паперами i нумерацiя цiнних паперiв згiдно з мiжнародними стандартами;
– вiдповiдальне зберiгання всiх видiв цiнних паперiв як у документарнiй, так i бездокументарнiй формi;
– реальна поставка чи перемiщення з рахунку в цiнних паперах з одночасною оплатою грошових коштiв вiдповiдно до розпоряджень клiєнтiв;
– акумулювання доходiв щодо цiнних паперiв, взятих на обслуговування системою, та їх розподiл за рахунками;
– регламентацiя та обслуговування механiзмiв позики та застави для цiнних паперiв, що беруться на обслуговування системою;
– надання послуг щодо виконання обов’язкiв номiнального утримувача iменних цiнних паперiв;
– розробка, впровадження, обслуговування i пiдтримка комп’ютеризованих систем обслуговування рахункiв у цiнних паперах i здiйснення грошових виплат, пов’язаних iз банкiвськими та (або) з iншими системами грошового клiрингу на регулярнiй основi.
За Нацiональним депозитарiєм закрiплено три виняткових види дiяльностi щодо регулювання ринку цiнних паперiв:
– стандартизацiя депозитарного облiку вiдповiдно до мiжнародних норм;
– стандартизацiя документообiгу за операцiями з цiнними паперами i нумерацiя (кодифiкацiя) цiнних паперiв, випущених в Українi, вiдповiдно до мiжнародних норм;
– встановлення взаємовiдносин та сприяння укладанню кореспондентських вiдносин для обслуговування мiжнародних операцiй iз цiнними паперами учасникiв нацiональної депозитарної системи.
– дiяльнiсть iз ведення реєстрiв власникiв iменних цiнних паперiв;
– депозитарну дiяльнiсть;
– розрахунково-клiрингову дiяльнiсть.
Для здiйсненя кореспондентських вiдносин щодо цiнних паперiв у Нацiональнiй депозитарнiй системi необхiдно укласти вiдповiднi угоди та вiдкрити рахунки.
Договiр про вiдкриття рахунку у цiнних паперах – договiр мiж власником цiнних паперiв та обраним ним зберiгачем про передачу власником належних йому цiнних паперiв зберiгачу для здiйснення депозитарної дiяльностi.
Іменнi цiннi папери, що знаходяться в колективному зберiгання на рахунках власникiв у зберiгача i не облiкованi на рахунках зберiгача в депозитарiї, пiдлягають обов’язковому занесенню до реєстру власникiв iменних цiнних паперiв на iм’я зберiгача як номiнального утримувача.
Іменнi цiннi папери, що знаходяться в колективному зберiганнi на рахунках у цiнних паперах зберiгачiв у депозитарiї, пiдлягають обов’язковому занесенню до реєстру власникiв iменних цiнних паперiв на iм’я депозитарiю як номiнального утримувача.
У договорi про вiдкриття рахунку у цiнних паперах визначаються умови ведення рахунку власника цiнних паперiв, порядок проведення операцiй емiтента, порядок надання облiкової та фiнансової iнформацiї зберiгачем, а також умови оплати його послуг.
Договiр про клiринг та розрахунки за угодами щодо цiнних паперiв – договiр мiж фондовою бiржою або учасниками органiзацiно оформленого позабiржового ринку та обраним ним депозитарiєм про здiйснення клiрингу та розрахункiв за угодами щодо цiнних паперiв;
Договiр про обслуговування емiсiї цiнних паперiв – договiр мiж емiтентом та обраним ним депозитарiєм про обслуговування операцiй емiтента щодо випущених ним цiнних паперiв.
У договорi про обслуговування емiсiї цiнних паперiв визначається порядок прийняття на обслуговування та обслуговування емiсiї цiнних паперiв, операцiй емiтента в депозитарiї щодо випущених ним цiнних паперiв, порядок переведення цiнних паперiв з документарної форми у бездокументарну. У разi розмiщення на зберiгання цiнних паперiв, випущених у документарнiй формi, передбачається надання емiтентом або зберiгачем сертифiката якостi цiнних паперiв у документарнiй формi.
Депозитарний договiр – договiр мiж зберiгачем та обраним ним депозитарiєм, за яким депозитарiй веде для зберiгача рахунки у цiнних паперах, на яких вiдображаються операцiї з цiнними паперами, переданими зберiгачем.
У депозитарному договорi встановлюється право зберiгача передавати до депозитарiю винятково цiннi папери, якi знаходяться у колективному зберiганнi; порядок здiйснення операцiй депозитарiєм; умови ведення рахункiв; порядок проведення операцiй емiтента, порядок надання облiкової та фiнансової iнформацiї депозитарiєм, а також умови оплати його послуг тощо.
Депозитарiї та зберiгачi не мають права укладати угоди щодо цiнних паперiв, якi належать депоненту i зберiгаються у них на рахунках у цiнних паперах, у власних iнтересах чи в iнтересах третiх осiб без вiдповiдного доручення.
Клiринг та розрахунки за угодами щодо цiнних паперiв здiйснюється винятково депозитарiями, якi забезпечують поставку цiнних паперiв на рахунки зберiгачiв у депозитарiї з одночаною оплатою грошових потокiв на рахунках зберiгачiв. Для здiйснення клiрингу та розрахункiв за угодами щодо цiнних паперiв необхiдно одержати вiдповiдний дозвiл.
У Нацiональнiй депозитарнiй системi здiйснюється перехiд права власностi на цiннi папери.
1. Іменнi цiннi папери, випущенi в документарнiй формi (якщо умовами емiсiї не зазначено, що вони не пiдлягають передачi) передаються новому власнику шляхом повного iндосаменту.
У випадку вiдчудження знерухомлених цiнних паперiв право власностi переходить до нового власника з моменту зарахування їх на рахунок власника у зберiгача.
Права на участь в управлiннi, одержання доходу тощо, якi випливають з iменних цiнних паперiв, можуть реалiзовуватися з моменту внесення змiн до реєстру власникiв iменних цiнних паперiв.
2. Право власностi на цiннi папери на пред’явника, випущенi в документарнiй формi, переходить до нового власника з моменту передачi цiнних паперiв
3. Право власностi на цiннi папери, випущенi в бездокументарнiй формi, переходить до нового власника з моменту зарахування цiнних паперiв на рахунок власника у зберiгача.
4. Пiдтвердженням права власностi на цiннi папери є серифiкат, а в разi знерухомлення цiнних паперiв чи їх емiсiї в бездокументарнiй формi – виписка з рахунку у цiнних паперах, яку зберiгач зобов’язаний надати власнику цiнних паперiв.
Виписка з рахунку у цiнних паперах не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехiд права власностi на цiннi папери.
5. Угоди щодо цiнних паперiв не пiдлягають нотарiальному посвiдченню, якщо iнше не передбачено законодавством чи угодою сторiн.
6. 5. Клiрингова система
Операцiї з поставки цiнних паперiв i грошей повиннi вiдбуватися паралельно, одночасно та безповоротно («поставка проти оплати»). Ця схема дiє майже на всiх розвинених ринках. В Українi це поки вiдсутнє, бiльшiсть операторiв працює з акцiями на умовах попередньої оплати. Але при цьому нiхто не гарантує, що учасники торiвлi будуть своєчасно платити грошi i поставляти цiннi папери.
декiлька депозитарiїв та розрахункових банкiв).
передбачає взаємозалiк, забезпечення та гарантування розрахункiв за угодами щодо цiнних паперiв;
Принциповий пiдхiд до того, яким повинен бути клiринговий банк, достить простий та правильний. Розрахунковий банк (банк, з яким депозитарiй уклав договiр про грошовi розрахунки за угодами щодо цiнних паперiв), що гарантує виконання зобов’язань третiми особами, повинен бути надiйним. Для цього йому не слiд брати на себе всiлякi ризики – хоча б тi, якi не пов’язанi з його дiяльнiстю в якостi розрахункового банку в системi фондового клiрингу.
Основна iдея, на якiй базуються нормативнi вимоги НБУ до комерцiйного банку, який бажає стати розрахунковим, полягає в тому, що здiйснення клiрингових розрахункiв за операцiями з цiнними паперами повинно бути винятковим видом дiяльностi банку. Стаючи розрахунковим, банк вiдмовляється вiд будь-якої iнших видiв дiяльностi i повинен «жити» на доходи вiд клiрингу за операцiями з цiнними паперами. Банкiвський капiтал повинен складати мiнiмум 10 млн. грн., мати сучасне примiщення, квалiфiкований персонал.
Моживостi заробляти у клiрингового банку наступнi:
– банк, який стає розрахунковим, отримує плату (комiсiю) вiд торговцiв, якi користуються його послугами при розрахунках за угодами з цiнними паперами;
– банк отримує можливiсть кредитування учасникiв угод з цiнними паперами.
Встановленi Нацiональним банком нормативи погодився виконати лище один банк «Клiринговий дiм», що на сьогоднi є єдиним власником лiценцзiї НБУ на право бути розрахунковим банком. Вiн має п’ятирiчний досвiд клiрингових розрахункiв за валютними операцiями на Українськiй мiжбанкiвськiй валютнiй бiржi (УМВБ) (30 % у статутному фондi цього банку належить НБУ).
Хронiка «клiрингових рiшень»
10. 12. 79 – прийняття Закону «Про Нацiональну депозитарну систему та особливостi електронного обiгу цiнних паперiв в Українi», стаття 8 якого гласить: «Клiринговий депозитарiй для здiйснення грошових розрахункiв щодо цiнних паперiв зобов’язаний користуватися послугами, що надають розрахунковi банки на пiдставi вiдповiдного договору, типова форма якого затверджується Державною комiсiєю з цiнних паперiв та фондового ринку i Нацiональним банком України».
31. 03. 99 – правлiння НБУ постановою № 159 приймає Положення про особливостi лiцензування, регулювання та аналiзу дiяльностi спецiалiзованих (розрахункових) банкiв. Документом встановлено досить жорсткi економiчнi нормативи для розрахунково-клiрингових закладiв.
Серпень 1999 року – Price Waterhouse Coopers разом з МФС оголошують про проведення тендеру на визначення розрахункового банку для проведення гарантованих розрахункiв у МФС.
10. 12. 99 – Спостережна рада МФС приймає рiшення про затвердження Приватбанку та ПУМБа в якостi розрахункових банкiв. Цим же документом Спостережна рада пiдтверджує бажання спiвробiтничати з НБУ щодо виконання одиничних розрахункiв.
20. 01. 2000 – «заюстованi» та вступили в силу:
– Постанова НБУ № 497 «Про затвердження Тимчасового положення про вимоги до розрахункового банку i Типового договору про грошовi розрахунки за операцiями з цiнними паперами»;
– рiшення Держкомiсiї з цiнних паперiв та фондової бiржi «Про порядок взяття на облiк в ДКЦПФБ банку як розрахункового».
15. 02. 2000 – банк «Клiринговий дiм» звертається до МФС з пропозицiєю стати розрахунковим банком депозитарiю.
Березень 2000 року – Рада МФС вирiшує прийняти до вiдома пропозицiї «Клiрингового дому».
6. 6. Позабiржова фондова торгова система
Торгiвля цiнними паперами може здiйснюватися не тiльки у примiщеннi бiржi, а й за її межами, на позабiржовому ринку. Позабiржовий ринок можна подiлити на двi частини: органiзацiйно оформлений (торговельнi системи) та неорганiзований («вуличний», дилерський ринок).
Таблиця 6. 1
Основнi вiдмiнностi бiржового та позабiржового ринку цiнних паперiв
Бiржовий ринок
Продаж цiнних паперiв, якi випускає держава та перепродаж акцiй престижних фiрм
Розмiщення серед дрiбних iнвесторiв перших випускiв цiнних паперiв емiтентiв
Офiцiйне котирування цiнних паперiв здiйснюють уповноваженi державнi заклади та спецiальнi органи
Ринкове котирування, що здiйснюється банком i компанiями.
Переважно брокерський.
Переважно дилерський
Обороти бiржового ринку в 5-10 раз меншi, нiж позабiржового
У 5-10 раз перевищують обороти бiржового
Перевага фондових бiрж i торгово-iнформацiйних систем (ТІС) полягає в наступному:
– прозорiсть операцiй з купiвлi-продажу цiнних паперiв, яка дозволяє уникнути багатьох зловживань, скандалiв, що пов’язанi з процесами перепродажу пакетiв акцiй пiдприємств;
– унiфiкацiя всiх контрактiв та орiєнтацiя на цивiлiзованi норми, що дозволяє працювати на фондовому ринку i вiтчизняним, i iноземним пiдприємствам;
– можливiсть для торговцiв цiнними паперами одержати цiлий комплекс послуг, що супроводжують операцiї з купiвлi-продажу цiнних паперiв (таких, як iнформацiйнi, депозитарнi);
– можливiсть бiльш дiєвого та ефективного контролю за проведенням операцiй на фондовому ринку з боку держави в особi ДКЦПФР.
Значення дилерського ринку в рiзних країнах рiзне. У деяких торгiвля поза бiржею не вiдiграє суттєвої ролi, в iнших її навiть заборонено, наприклад, у Нiмеччинi. В Українi з 1 сiчня 1999 року всi операцiї з акцiями iнвестицiйно привабливих пiдприємств повиннi здiйснюватися тiльки на органiзованих ринках.
На позабiржовому ринку продаються облiгацiї та акцiї, не включенi до бiржового списку. Цiни на ньому, як правило, встановлюються в ходi переговорiв мiж продавцем i покупцем. На цьому ринку посередником є дилер, що виступає як агент в угодi з клiєнтом.
розпродують, виходячи з ринкової кон’юнктури.
позицiю. Проте за умов сприятливої ринкової ситуацiї дилер може продавати цiннi папери, навiть не маючи їх на руках. У таких ситуацiях кажуть, що на ринку зайнято коротку позицiю.
Дилери на «вуличному» ринку можуть укладати угоди, домовляючись один з одним навiть телефоном. Якщо угоди укладаються з доручення клiєнта, то останньому надсилають письмове повiдомлення, а з його рахунку знiмають грошi у разi купiвлi цiнних паперiв чи списують цiннi папери у разi їх продажу.
Отже, типова операцiя з цiнними паперами виконується за наступною схемою: отримавши замовлення вiд покупця, уповноважений представник iнвестицiйно-дилерської фiрми перевiряє, чи включено замовленi цiннi папери в бiржовий список. Якщо так, замовлення передається трейдеру – представнику фiрми на бiржi, якщо нi – включається механiзм «вуличного» ринку.
На кiнець 1998 року в Українi переважав позабiржовий неорганiзований ринок, на ньому здiйснювалось близько 98 % угод.
Позабiржову фондову торговельну систему (ПФТС) зареєстровано як асоцiацiю повноправних учасникiв – органiзацiйно оформлену систему торгiвлi цiнними паперами.
Ідея такої асоцiацiї виникла давно, але втiлилася у життя лише за проектом USAID щодо розвитку ринкiв капiталу та з допомогою компанiї «Barents group».
Особливiстю фондового ринку i є розвиток Позабiржової фондової торговельної системи, яка працює через електронну торговельно-iнформацiйну мережу. Вона об’єднала 84 торгiвця цiнними паперами (16 банкiв, 68 небанкiвських установ). Першi торги на ПФТС вiдбулися 5 липня 1996 року
Сьогоднi ПФТС об’єднує 298 учасникiв (85 банкiвських установ, 85 iнвестицiйних та брокерсько-дилерських компанiй). На 1 сiчня 1999 року обсяги торгiв у системi становили 3124,29 тис. грн., а в ПФТС котируються цiннi папери 83 пiдприємств та облiгацiї.
ПФТС – єдина торговельна система, де налагоджено вторинний обiг цiнних паперiв. У її лiстингу (на середину 1999 року) – 252 емiтенти. Здебiльшого котируються акцiї вiдкритих акцiонерних товариств, якi виникли на основi колишнiх державних пiдприємств. В обiгу перебувають також цiннi папери емiтентiв, заснованих приватним капiталом. Не з усiма з них регулярно здiйснюються угоди, але брокер зобов’язаний пiдтримувати вiдповiднi котировки таких паперiв. Крiм того, досить активним є вторинний ринок облiгацiй внутрiшньої державної позики.
двох сертифiкованих уповноважених осiб i вiдповiдну угоду з Технiчним центром ПФТС. Торгiвля цiнними паперами проводиться в режимi реального часу з обов’язковою iндикацiєю цiнового та кiлькiсного котирування цiнних паперiв, а також iнформацiї про цiну та обсяги виконаних угод. Котирування у ПФТС тверде. Привабливою рисою ПФТС є те, що вона може надавати iнформацiю про деталi укладених угод не лише учасникам, а й розрахунковим банкам, реєстраторам та iншим установам, якi беруть участь в обслуговуваннi торговельних угод.
Крiм того, сьогоднi бiльшiсть угод пов’язана зi змiною структури капiталу, а не iз спекуляцiєю. Іншими словами, заiнтересованi iнвестори купують великi чи навiть контрольнi пакети акцiй тiльки для того, щоб мати вплив на акцiонерне товариство. На ринок такi цiннi папери, як правило, бiльше не повертаються.
Хоч ПФТС ще не має елементарних iнститутiв, властивих ринкам розвинених країн, вона працює в режимi реального часу, тобто угоди укладають у день торгiв. Якщо брокер вводить у систему iнформацiю про купiвлю-продаж цiнних паперiв, вiн уже повинен укласти угоду саме за такою цiною. Й цьому i полягає принцип «поставка проти платежу». У системi нормального ринку це легко робити через депозитарiй та клiринговий банк. Але за вiдсутностi таких структур повнiстю запровадити цей принцип неможливо. Такий механiзм у ПФТС тiльки розробляється на основi певних банкiвських операцiй. Головне завдання – забезпечити належну динамiку зростання кiлькостi угод у системi.
Сьогоднi ПФТС є однiєю з найбiльш динамiчно розвинених систем фондової торгiвлi в Українi (табл. 6. 2).
Таблиця 6. 2
Перiод
1996 рiк
1997 рiк
1998 рiк
Обсяг торгiв
3,124
350,543
Частка ПФТС у загальному обсязi торгiв на органiзованому ринку цiнних паперiв за 1998 рiк становила близько 66 %, а на вторинному ринку – навiть досягла 87,39 % вiд загального обсягу торгiв. На вторинному ринку тiльки корпоративних цiнних паперiв ПФТС здiйснювала 98,99 % вiд загального обсягу торгiв.
Протягом 1998 року в ПФТС переважала торгiвля акцiями – 206,9 млн. грн. На пiдприємства чотирьох галузей промисловостi – енергетики, металургiї, хiмiчної та нафтової промисловостi – припадало 90 % обсягу торгiв.
Питання для перевiрки засвоєних знань
1. За якими принципами працює фондова бiржа?
2. Назвiть, якi фондовi бiржi Ви знаєте?
3. Дайте характеристику фондових бiрж США.
4. Охарактеризуйте Токiйську фондову бiржу.
5. Дайте характеристику дiяльностi фондових бiрж в Українi.
6. Назвiть три умови котирування при визначеннi курсiв цiнних паперiв.
7. Дайте визначення депозитарiю.
8. Якi депозитарiї дiють в Українi?
9. Назвiть головнi функцiї та обов’язки реєстратора.
10. Охарактеризуйте дiяльнiсть нацiональної депозитарної системи України.
12. Дайте характеристику клiрингової системи.
Глава 7. Фондовi та бiржовi iндекси
7. 2. Індекси, що розраховуються на фондовому ринку України.
7. 3. Рейтингова оцiнка акцiй та облiгацiй.
7. 4. Незалежнi рейтинговi агентства
Ключовi слова: бiржовi iндекси, Індекс Доу-Джонса, iндекси Американської фондової бiржi, iндекси позабiржового обороту, база iндексу, рейтингова оцiнка акцiй та облiгацiй.
7. 1. Бiржовi iндекси
Бiржовi iндекси розраховуються за рiзними методиками: деякi є простими середнiми величинами курсiв акцiй, iншi – середньозваженими величинами, де базою можуть бути ринкова вартiсть акцiй, що обертаються на ринку та включенi до складу iндексу.
Існує 4 iндекси Доу Джонса, якi складаються i публiкуються компанiєю «Доу Джонс енд компанi».
є чисто промисловими компанiями, але включенi до нього). Склад цього iндексу не є незмiнним, його компоненти змiнюються залежно вiд стану компанiї на ринку. Цей iндекс розраховується шляхом сумування цiн включених до нього акцiй на момент закриття бiржi та дiленням отриманої суми на певний деномiнатор (який коригується на величину подiлу акцiй та дивiдендiв у формi акцiй, якi складають бiльше 10 % ринкової вартостi випускiв. Індекс Доу Джонса котирується в пунктах та друкується щоранку в дiловiй пресi i сповiщається на Нью-Йоркськiй фондовiй бiржi через щопiвгодини.
Транспортний iндекс Доу Джонса (the Dow Jones Transportation Average – DJTA) – середнiй показник, який характеризує рух цiн на акцiї 20 транспортних корпорацiй (авiакомпанiй, залiзничних та автомобiльних компанiй).
Комунальний iндекс Доу Джонса (the Dow Jones Utility Average DJUA) – середнiй показник руху курсiв акцiй 15 корпорацiй, що займаються газо- та енергопостачанням.
Dow Jones Composite – вiдомий ще пiд назвою «Індекс – 65» – показник, який розраховується на базi промислового, транспортного та комунального iндексiв.
Основний ринковий iндекс Американської фондової бiржi (AMEX Major Market Index) є простим середнiм показником руху цiн акцiй 20 провiдних корпорацiй. Його було задумано Американською фондовою бiржею в якостi своєрiдного аналога промислового iндексу Доу Джонса. Хоча вiн розраховується i публiкується Американською фондовою бiржею, до його складу входять акцiї корпорацiй, що зареєстрованi на Нью-Йоркськiй фондовiй бiржi.
Індекс ринкової вартостi Американської фондової бiржi (AMEX Market Value Index) розраховується на принципово iншiй основi: вiн є показником, зваженим за ринковою вартiстю всiх випущених акцiй тих корпорацiй, якi входять до його складу в якостi компонентiв. Вперше його було опублiковано у вереснi 1973 року: до липня 1983 року його початковий рiвень вважався базисним i дорiвнював 100 пунктам. У липнi 1983 роцi цей iндекс був скоригований. Тепер вiн включає в якостi компонентiв бiльше 800 випускiв акцiй, що представляють цiннi папери корпорацiй усiх великих галузевих груп, що зареєстрованi Американською фондовою бiржею (сюди входять, крiм звичайних акцiй, американськi депозитнi свiдоцтва та пiдписнi сертифiкати). З технiчної точки зору вiн вважається унiкальним, бо при його розрахунку припускається, що дивiденди, якi сплачуються за акцiями, реiнвестуються i на цiй основi вiдображаються в iндексi.
На вiдмiну вiд США, в iнших країнах, частково в Захiднiй Європi тп Японiї, розраховується менше бiржових iндексiв i, як правило, дiє один основний iндекс. Так, в Англiї – це iндекс Рейтера, у ФРН – iндекс «Франкфурте Альгемайне Цайтунг» (ФАЦ), у Францiї – iндекс «Каркоран», в Японiї – iндекс «Нiккей».
Усi iндекси визначаються як середньозважена курсiв акцiй рiзної кiлькостi компанiй, встановлених у тiй чи iншiй країнi. Основна мета бiржових iндексiв, якi розраховуються компанiями чи самими бiржами, полягає в тому, щоб надавати iнвесторам iнформацiю про динамiку руху курсiв цiнних паперiв (частково – акцiй). Це дозволяє як iндивiдуальному, так i колективному iнвестору приймати рiшення про вкладення в акцiї та iншi цiннi папери.
якi котируються в НАСДАК.
Основним є iндекс цiн НАСДАК (NASDAQ – OTC Price Index), в який включено в якостi компонентiв акцiї близько 3500 корпорацiй (крiм акцiй, що котируються на бiржах). Це показник, що зважений за ринковою вартiстю його складових. Вперше вiн був розрахований у лютому 1971 року i дорiвнює 100.
Пiсля 1984 року НАСДАК друкує i галузевi iндекси за акцiями промислових корпорацiй, транспортних компанiй, комунальних пiдприємств, банкiв, страхових компанiй та iнших фiнансових корпорацiй.
7. 2. Індекси, що розраховуються на фондовому ринку України
Індекс IPI-U розраховується спiльно агентством «Інтерфакс – Україна» i компанiєю «Полар-iнвест». Його основними характеристиками є:
– дата початку розрахунку – 1 сiчня 1999 р.
– базове значення – 1000;
– джерело даних – позабiржова торговельна система;
– лiстинг – найбiльш лiквiднi акцiї; змiни в лiстингу проводяться щомiсяця;
– одиниця вимiру – обчислюється виходячи з доларових цiн акцiй.
Індекс розраховується за формулою:
IPI-U = IPI(0) Mcap/Mcap(0),
IPI(0) – минуле значення iндексу;
Mcap, Mcap(0) – сумарна поточна та минула ринкова капiталiзацiя пiдприємств, що входять до iндексу.
де Рi – цiна i-ої акцiї;
n – кiлькiсть емiтентiв у лiстингу iндексу.
Рi =(Рask+ Pbid +Pmask+Pmbid+Pv+Pk),
де Рask – середньозважене котирування пропозицiї;
Pmask – мiнiмальне котирування пропозицiї;
Pmbid – максимальне котирування попиту;
Pv – скоригована за спiввiдношенням обсягiв попиту i пропозицiї середня цiна;
Pk – скоригована за спiввiдношенням кiлькостi котирувань попиту i пропозицiї середня цiна.
Індекс ПФТС. Business Partners – це середнє для найбiльш лiквiдних українських акцiй, якi мають найбiльшу ринкову капiталiзацiю i розраховуються щотижня у гривнях i доларах на основi реальних угод та твердих котирувань у ПФТС. Частка акцiй компанiй, що включається до iндексу та обертається на ринку, повинна перевищувати 10 % вiд їх загальної кiлькостi. Компоненти iндексу зважуються на основi ринкової капiталiзацiї, однак частка держави та стратегiчного iнвестора, як правило, виключаються. Склад iндексу переглядається на вiдповiднiсть вказаних критерiїв щомiсяця, i вносяться необхiднi змiни.
Індекс WOOD-15. Газета «Бiзнес» № 23 за 1997 рiк почала регулярно публiкувати фондовий iндекс WOOD-15, що представлений компанiєю Wood & Company. Індекс WOOD-15 спирається на методологiю, яка розроблена Мiжнародною фiнансовою корпорацiєю для ринкiв, що розвиваються. Дана методологiя дозволяє вiдобразити всi змiни, що вiдбуваються на ринку, у тому числi злиття компанiй, банкрутства, включення нових компанiй до бази iндексу. Остання формується за один мiсяць. Змiни ринкової капiталiзацiї компанiй, включених до iндексу, впливають на його щотижневу змiну.
Формула розрахунку iндексу:
компанiя-претендент повинна перевищити ринкову капiталiзацiю останньої компанiї в списку на 5%. Перерахування iндексу здiйснюється в останнiй день кожного мiсяця. База вiдображає будь-якi змiни, пов’язанi з розподiлом акцiонерного капiталу компанiй, що входять до нього.
Індекс WOOD-15 включає українськi компанiї iз найвищою на сьогоднiшнiй день ринковою капiталiзацiєю, акцiї яких активно торгуються на ринку.
Електроенергетика: «Днiпроенерго», «Захiденерго», «Донбасенерго».
Хiмiчна промисловiсть:. «Азот» (Черкаси), «Днiпроазот».
Металургiя: Харцизський трубний завод, Нижньоднiпровський трубопрокатний завод, «Азовсталь», Марiупольський комбiнат iм. Іллiча, Полтавський ГЗК, Орджонiкiдзевський ГЗК.
Нафтогазова промисловiсть: «НПК «Галичина», «Укрнафта».
Транспорт: «Укррiчфлот».
Машинобудування: «Запорiжтрансформатор».
Публiкацiя iндексу здiйснюється щотижня на пiдставi результатiв закiнчення робочого дня Позабiржової фондової торгової системи (в п’ятницю о 17. 00). Передбачається публiкацiя змiн iндексу як у нацiональнiй валютi, так i в доларовому еквiвалентi.
Формула розрахунку iндексу КАС-20 (wa):
де Мсар i,t – ринкова капiталiзацiя i-гo пiдприємств у поточному перiодi;
Мсар i – ринкова капiталiзацiя i-гo пiдприємства в базисному перiодi.
допомогою використання подiбної технiки побудови iндексу КАС-20 можна буде проводити бiльш глибокий аналiз фондового ринку.
PROU-50 («Проспект Інвестментс»). Розроблений спецiалiстами iнвестицiйної компанiї «Проспект Інветментс». Спочатку використовувався для вирiшення власних завдань компанiї (iнформацiйно-аналiтичної пiдтримки клiєнтiв). Презентацiя iндексу вiдбулася в рамках виставки «Фондовий ринок України-97», що проходила в Києвi 19-20 червня 1997 р. Індекс базується на стандартнiй методицi iндексiв, що розраховуються на основi капiталiзацiї.
Вибiрка. Для розрахунку i пiдтримки бази iндексу було вiдiбрано 50 великих емiтентiв, що представляють провiднi галузi економiки. Акцiї цих компанiй котируються на вторинному ринку цiнних паперiв великою кiлькiстю iнвестицiйних iнститутiв. Капiталiзацiя iндексу складає близько 60 % капiталiзацiї українського вторинного ринку.
чином: iндекс на 01. 01. 97 множиться на сумарну капiталiзацiю 50 емiтентiв на поточну дату i дiлиться на сумарну капiталiзацiю цих емiтентiв на 01. 01. 97:
де In – iндекс на поточну дату;
Ib – iндекс на 01. 01. 97;
MCn – сумарна капiталiзацiя 50 емiтентiв на поточну дату;
МСь – сумарна капiталiзацiя 50 емiтентiв на 01. 01. 97.
Капiталiзацiя кожного емiтента визначається множенням загальної кiлькостi акцiй даного емiтента на цiну, розраховану як середньозважена цiна попиту учасникiв ринку, якi котирують данi акцiї.
МС = N х Р,
де МС – капiталiзацiя емiтента;
N – кiлькiсть акцiй;
Р – цiна акцiї.
Для розрахунку цiни використовуються котирування рiзних торговельних майданчикiв: ПФТС, фондових бiрж, «телефонного» ринку, що дозволяє зробити iндекс ProU-50 бiльш об’єктивним i представницьким.
Методика розрахунку iндексу дозволяє змiнювати вибiрку потрiбним способом у будь-який час: вводити i виводити емiтентiв, масштабувати вибiрку, а також нiвелювати вплив подiбних змiн.
7. 3. Рейтингова оцiнка акцiй та облiгацiй
Визначення рейтингу вiдкритої емiсiї тих чи iнших цiнних паперiв уже багато рокiв є характерною рисою розвинених фондових ринкiв. Незалежнi рейтинговi агентства оцiнюють кредитоспроможнiсть i приписують деякий рейтинг емiтенту чи емiсiї. Останнiй визначає статус емiтента та його вiдмiннiсть вiд iнших. Основними рейтинговими агентствами є двi приватнi компанiї: Standard Poor’s Corporation та Moody’s Investors Service Inc. Рейтинги емiтентiв позначаються буквено-цифровими символами:
Standard & Poor’s рейтинги
ААА
Найсильнiшi
АА
Дуже сильнi
А
Сильнi
ВВВ
Адекватнi
ВВ
В
Переважно спекулятивнi, що широко змiнюються
ССС
Переважно спекулятивнi, що широко змiнюються
СС
Переважно спекулятивнi, що широко змiнюються
С
Почався процес банкрутства, але платежi за зобов’язаннями продовжуються
D
Зобов’язання не виконуються
Moody’s Investors Service Inc.
Ааа
Найкраща якiсть
Аа
Висока якiсть
А
Вище середнього ступеня
Ваа
Середнiй ступiнь
Ва
Спекулятивнi елементи
В
Недостатнi характеристики для бажаних iнвестицiй
Саа
Погане становище
Са
Спекулятивнiсть високого ступеня
С
Нижчий клас
У категорiях вiд Аа до В можуть додаватися цифри 1, 2 чи 3 для додаткової градацiї.
Питанням якостi i надiйностi облiгацiй корпорацiй придiляється досить велике значення в зв’язку з тим, що вiд цього залежить динамiка їх продажу на ринку цiнних паперiв, а це, в свою чергу, дозволяє створити прийнятнi умови для покупцiв облiгацiй, тобто диференцiювати умови для фiнансування корпорацiй через облiгацiї. У США розроблена наступна система оцiнка облiгацiй корпорацiй.
Диференцiацiя облiгацiй корпорацiй США за якiстю
Ааа/ААА
Облiгацiя максимальної якостi, оцiнка якої визначається ставкою позичкового проценту
А/А
Найкраща облiгацiя середньої якостi, цiна якої залежить вiд попиту i пропозицiї на ринку
Ваа/ВВВ
Облiгацiя середньої якостi, цiна якої визначається залежно вiд попиту i пропозицiї. Як правило облiгацiї до цього рiвня вважаються безпечними
Облiгацiя середнього класу з найгiршим потенцiалом для iнвестора, оскiльки несе низький показник дохiдностi; можливi перерви в сплатi процентiв; має риси спекулятивностi
В/В
Облiгацiя, яка має риси небажаних iнвестицiй; носить спекулятивний характер i в умовах погiршення економiчної кон’юнктури процент за нею не сплачується
Облiгацiя низької якостi, процент за якою не сплачується
ААА-АА/Ааа
Облiгацiї вищої якостi
А-ВВВ/Ваа
ВВ-Ва-С
Високодохiднi, але ризиковi облiгацiї
Необхiдно зауважити, що бiльш висока якiсть облiгацiй означає бiльш низький процент при виплатi за нею. У той же час, iснує гарантiя виплати проценту залежно вiд рейтингу облiгацiї. У рядi країн, якщо облiгацiї корпорацiй не проходять необхiдної оцiнки, а їх якiсть не визначена, то їх придбання дозволяється тiльки конкретним iнвесторам. Велике коло юридичних та фiзичних осiб в придбаннi таких облiгацiй участi не беруть.
Рейтингова оцiнка привiлейованих акцiй
(Канадiан Бонд Рейтинг Сервiс»)
Р+
Найвища якiсть (привiлеї захищенi надiйними гарантами чи забезпеченi високолiквiдними активами)
Р1
Висока якiсть (корпорацiя має високу платоспроможнiсть, активи високолiквiднi)
Р2
Дуже добра якiсть (доходи компанiї та її активи надiйнi)
Р3
Добра якiсть (привiлеї захищенi, але вони мають тенденцiю до зменшення якостей за економiчних ускладнень)
Р4
Р5
Низька якiсть (акцiї є спекулятивними, немає впевненостi, що компанiя виплатить дивiденди)
Рейтингова оцiнка облiгацiй
(«Канадiан Бонд Рейтинг Сервiс)
А++
Найвища якiсть (цi облiгацiї емiтованi нацiональними чи транснацiональними компанiями, якi визнано лiдерами у своїх галузях i якi мають бездоганну репутацiю щодо виконання зобов’язань перед кредиторами)
А+
Дуже добра якiсть (такi ж, як облiгацiї А+, але мають дещо нижче вiдношення активiв до боргу)
А
Добра якiсть (облiгацiї мають позитивнi характеристики, але є уразливими за коливань ринкової кон’юнктури)
В++
В+
В
Погана якiсть (покриття боргу нижче за мiнiмальний рiвень, немає впевненостi, що воно покращиться)
С
Спекулятивнi види облiгацiй (емiтент – молода компанiя, немає впевненостi в її майбутньому)
D
Виплату вiдсоткiв припинено, компанiя може перебувати в процесi лiквiдацiї
S
7. 4. Незалежнi рейтинговi агентства
Найвiдомiшими авторитетними системами оцiнок iнвестицiйного клiмату є рейтинги Institutional Investor, Euromoney та BERI.
Рейтинг Institutional Investor – це, насамперед, рейтинг (оцiнка) кредитоспроможностi країн. Вiн складається за участю експертiв 100 провiдних мiжнародних банкiв. Такi оцiнки робляться кожних пiвроку за комплексним показником, що враховує рiзнi аспекти i параметри платоспроможностi та iнвестицiйної привабливостi 135 країн.
Рейтинг Euromoney базується на дослiдженнi трьох груп iндикаторiв: ринкових – 40 %, кредитних – 20 %, полiтико-економiчних, якi включають полiтичний ризик, економiчне становище та прогноз економiчного розвитку – 40 %.
питання, темпи економiчного зростання, можливiсть реалiзацiї угод, витрати на заробiтну плату, продуктивнiсть працi, iнфраструктура, умови коротко- та довгострокового кредитування.
Структура формування рейтингу в системi BERI
Індекси
Питома вага, %
Полiтична стабiльнiсть: можливiсть урядових переворотiв та їх вплив на дiлову активнiсть
12
Ставлення до зарубiжних iнвестицiй та прибутку: розмiри витрат на соцiальнi потреби, якi повиннi робити приватнi пiдприємства
6
Нацiоналiзацiя: вiд можливостi безплатної експропрiацiї до надання переваг мiсцевим пiдприємствам
6
4
Темпи економiчного росту: рiчнi фактичнi темпи росту валового суспiльного продукту в межах до 3,3-6 % i бiльше 10 %
10
Платiжний баланс: баланс рахункiв та загальний баланс, а також чинники, що впливають на доходи зарубiжних iнвесторiв
6
Девальвацiя: вплив девальвацiї, а також дiя методiв, що пом’якшують її вплив на дiяльнiсть пiдприємства
6
Можливiсть конвертування валюти: можливiсть пiдприємств обмiнювати нацiональну валюту на зарубiжну, а також мiсце нацiональної валюти на ринку валют
10
Можливiсть дотримання всiх пунктiв угод, а також виникнення труднощiв, що спричинюється вiдмiнностями мови та звичаїв
6
Витрати на заробiтну плату та продуктивнiсть працi: рiвень заробiтної плати, продуктивнiсть працi, порядок оформлення на роботу
8
2
Органiзацiя зв’язку та транспорт: органiзацiя i можливiсть використання транспортних шляхiв та системи зв’язку мiж функцiонуючими пiдприємствами та фiлiями, в тому числi всерединi країни
4
4
Короткостроковi кредити: надання короткострокових кредитiв зарубiжним представникам та можливiсть їх використання
8
Довгостроковий кредит чи власний капiтал: умови внесення партнерами своєї частки до статутного капiталу та умови надання довгострокових кредитiв в нацiональнiй валютi
8
Для бiльшостi країн актуальною i практично значущою для iнвестора є оцiнка iнвестицiйної привабливостi регiонiв. Напрацьовано рiзнi методичнi пiдходи i вiдповiдний iнструментарiй. Як правило, вони розраховуються з урахуванням полiтичної складової, економiчних параметрiв та аналiзу законодавства. Найважливiшими показниками полiтичної складової є:
– внутрiшнi заворушення;
– зовнiшнi конфлiкти;
– можливiсть втрати мiжнародної довiри.
Економiчнi параметри включають як ключовi макроекономiчнi показники, так i специфiчнi iндикатори, якi характеризують фiнансовий стан країни.
Показник
Коментар
Коефiцiєнт обслуговування боргу: вiдношення платежiв з обслуговуванню зовнiшнього боргу до прибутку вiд експорту товарiв та послуг
Кiлька рокiв тому країни з коефiцiєнтом 0,2 вважалися високоризикованими, але у зв’язку з появою великої групи країн з коефiцiєнтом вищим за 1 цей стандарт пiдвищився
Вiдношення зовнiшнього боргу до ВНП
Сигналом пiдвищення ризикованостi є значення цього показника на рiвнi 0,5
Вiдношення всього зовнiшнього боргу до повного експорту товарiв та послуг
Коефiцiєнт вiдношення резервiв країни до фiнансових вимог
Борговi зобов’язання з термiнами погашення у поточному роцi плюс поточний бюджетний дефiцит
Вiдношення фiнансових вимог до експорту товарiв та послуг
Одна з перших комплексних методик оцiнки iнвестицiйної привабливостi регiонiв Українi розроблена пiд керiвництвом І. А. Бланка. Вона передбачає ранжування регiонiв за п’ятьма узагальненими показниками з урахуванням їх питомої ваги (%):
1) рiвень загальноекономiчного розвитку регiонiв – 35 %;
2) рiвень розвитку iнвестицiйної iнфраструктури регiону – 15 %;
4) рiвень розвитку ринкових вiдносин i комерцiйної iнфраструктури регiонiв – 25 %;
5) рiвень кримiногенних, екологiчних та iнших ризикiв – 10 %.
За результатами оцiнки, найбiльш привабливим регiоном (поряд з Києвом та Днiпропетровською обл.) виявився Крим; серед менш рейтингових регiонiв – Центральнi регiони України (Чернiгiвщина, Сумщина, Вiнниччина), а також Хмельниччина та Херсонщина. Порiвняльна оцiнка iнвестицiйної привабливостi галузей проводиться iз їх попереднiм укрупненим групуванням вiдповiдно до сучасної методологiї статистики. Найбiльш узагальнюючим показником при цьому є рiвень прибутковостi iнвестицiй у довгостроковому перiодi.
Оцiнка фiнансового стану та iнвестицiйної привабливостi пiдприємств виходить на перший план у процесi їх приватизацiї. Поряд iз традицiйним аналiзом лiквiдностi й оборотностi активiв, фiнансової стабiльностi i прибутковостi капiталу важливого значення набувають оцiнки:
– балансової та лiквiдацiйної вартостi, дисконтованої вартостi грошових надходжень;
– строкiв i механiзмiв приватизацiї;
– структурної перебудови пiдприємства.
основними групами показникiв для визначення iнвестицiйно привабливих пiдприємств є:
1) показник оцiнки майнового стану iнвестованого об’єкта;
2) показники оцiнки фiнансової стiйкостi (платоспроможностi) iнвестованого об’єкта;
3) показники оцiнки лiквiдностi активiв iнвестованого об’єкта;
4) показники оцiнки прибутковостi iнвестованого об’єкта;
5) показники оцiнки дiлової активностi iнвестованого об’єкта;
6) показники оцiнки ринкової активностi iнвестованого об’єкта.
1. Охарактеризуйте iндекси Доу Джонса.
2. Якi iндекси розраховуються на Американськiй фондовiй бiржi?
3. Якi iндекси розраховуються на фондовому ринку України?
4. Як розраховується iндекс IPI-U?
5. Що характеризує i як розраховується iндекс КАС-20?
6. Як визначається рейтингова оцiнка акцiй та облiгацiй?
7. Охарактеризуйте незалежнi рейтинговi агентства.
8. У чому полягає сутнiсть iнтегральної оцiнки iнвестицiйної привабливостi пiдприємств та органiзацiй?
Глава 8. Управлiння портфелем цiнних паперiв
8. 1. Поняття i типи iнвестицiйного портфеля.
8. 2. Сучасна портфельна теорiя.
8. 3. Методики оцiнки вартостi фiнансових iнструментiв.
8. 4. Сучаснi методики оцiнки ефективностi портфеля цiнних паперiв.
Ключовi слова: iнвестицiйний портфель, портфель доходу, iнвестицiйний прибуток, портфель росту, спекулятивний портфель, компромiсний портфель, консервативний портфель, оцiнка вартостi акцiй, капiталiзована вартiсть акцiї, балансова вартiсть однiєї акцiї, прибуток на акцiю, дивiдендна вiддача акцiї, коефiцiєнт платоспроможностi, коефiцiєнт лiквiдностi акцiй, коефiцiєнт обiгу акцiй, розрахункова вартiсть акцiй, прямий дохiд на облiгацiю, цiна конверсiї, конверсiйна премiя, коефiцiєнт конверсiї, вартiсть iнвестицiйного сертифiкату, модель оцiнки капiтальних активiв, мультиплiкатор.
8. 1. Поняття i типи iнвестицiйного портфеля
Пiд iнвестицiйним портфелем розумiють цiлеспрямовано сформовану сукупнiсть об’єктiв реального та фiнансового iнвестування для здiйснення iнвестицiйної дiяльностi вiдповiдно до вибраної стратегiї.
Бiльшiсть iнвесторiв обирають для здiйснення iнвестування бiльше одного фiнансового iнструменту.
Головною метою формування iнвестицiйного портфеля є реалiзацiя полiтики фiнансового iнвестування пiдприємства шляхом пiдбору найбiльш дохiдних та безпечних фiнансових iнструментiв.
– забезпечення високого рiвня iнвестицiйного доходу в поточному перiодi;
– забезпечення високих темпiв приросту iнвестованого капiталу на тривалу перспективу;
– мiнiмiзацiя iнвестицiйних ризикiв;
– забезпечення необхiдної лiквiдностi iнвестицiйного портфеля;
– забезпечення максимального ефекту «податкового бар’єру» в процесi фiнансового iнвестування.
Вiдповiдно до сучасних пiдходiв до типiзацiї портфелiв та реалiзацiї конкретної економiчної стратегiї пiдприємства можлива наступна класифiкацiя iнвестицiйних портфелiв.
1. Портфель доходу – iнвестицiйний портфель, сформований за критерiєм максимiзацiї рiвня iнвестицiйного прибутку в поточному перiодi незалежно вiд темпiв росту iнвестованого капiталу на тривалу перспективу.
2. Портфель росту – iнвестицiйний портфель, сформований за критерiєм максимiзацiї темпiв приросту iнвестованого капiталу на тривалу перспективу незалежно вiд рiвня прибутку в поточному перiодi. Іншими словами, цей портфель орiєнтований на забезпечення високих темпiв зростання ринкової вартостi пiдприємства.
За вiдношенням до iнвестицiйних ризикiв:
1. Агресивний (спекулятивний) портфель – формується за критерiєм максимiзацiї поточного доходу чи приросту iнвестованого капiталу незалежно вiд рiвня iнвестицiйного ризику. Дозволяє отримати максимальну норму iнвестицiйного прибутку на вкладений капiтал, але супроводжується найвищим рiвнем iнвестицiйного ризику.
2. Помiркований (компромiсний) портфель – iнвестицiйний портфель, за яким загальний рiвень портфельного ризику наближається до середньоринкового. Звичайно, i норма iнвестицiйного прибутку на вкладений капiтал також наближується до середньоринкової.
3. Консервативний портфель – сформований за критерiєм мiнiмiзацiї рiвня iнвестицiйного ризику. Формується найбiльш помiркованими iнвесторами, практично виключає використання фiнансових iнструментiв, рiвень iнвестицiйного ризику за якими перевищує середньоринковий.
8. 2. Сучасна портфельна теорiя
«Портфельна теорiя» є заснованим на статистичних методах механiзмом оптимiзацiї iнвестицiйного портфеля за заданими критерiями, спiввiдношенням рiвня його прибутковостi i ризику.
Мета аналiзу цiнних паперiв протягом десятилiть залишилася, в основному, незмiнною:
– визначення справжньої вартостi цiнних паперiв;
– визначення ступеня ризику;
– прогнозування очiкуваного прибутку за цiнними паперами.
1) наявнiсть мiкрокомп’ютерiв, персональних комп’ютерiв i комп’ютерних термiналiв, пов’язаних через телефонну мережу з банком даних;
2) величезнi комп’ютернi банки iнформацiї, приведенi у вiдповiднiсть iз сучасними вимогами;
3) використання сучасної теорiї портфеля цiнних паперiв (MPT – Modern Portfoto Theory) у формi моделей для вибору цiнних паперiв портфеля.
Комп’ютери допомогли розвинути аналiтичнi способи, за якими аналiтики можуть одержувати iнформацiю i проводити дослiдження.
З ростом можливостей комп’ютера збiльшилось використання сучасної теорiї портфеля (СТП). Використовуючи СТП для вибору iнвестицiйних засобiв, iнвестор або менеджер бажає отримати кiлькiснi данi про конкретнi цiннi папери.
менеджером акцiй даної компанiї. Такий аналiз дозволяє скласти рiзноманiтний i вигiдний портфель цiнних паперiв.
Сучасна теорiя портфеля розглядає й урiзноманiтнення цiнних паперiв, але в основному подає оптимальнi методи розмiщення. Одним iз найпростiших засобiв сучасної теорiї портфеля (СТП), є метод урiзноманiтнення, який дозволяє iнвестору зменшити до мiнiмуму ризик. Також СТП дозволяє iнвесторам здiйснити набiр цiнних паперiв у портфелi з вищим доходом.
Припущення сучасної портфельної теорiї. СТП припускає, що ринок є ефективний. Це означає, що всi учасники ринку мають доступ до iнформацiї, одержують однакову iнформацiю, мають вiльний доступ i вихiд з ринку. Фундаментальний же припускає, що ринок є неефективним i бiльший дохiд можна отримати, купуючи недооцiненi цiннi папери.
– надають перевагу вищiй нормi доходу над нижчою;
– намагаються максимально збiльшити доходи i до мiнiмуму зменшити ризик. Іншими словами, намагаються одержати найвищi доходи на одиницю ризику.
СТП припускає, що всi рiшення будуть прийматися на основi очiкуваної норми доходу та очiкуваного ризику або очiкуваного стандартного вiдхилення норми доходу.
СТП вимагає певного спiввiдношення цiнних паперiв у портфелi. Ця вимога була розроблена Гаррi Марковiцем. Вiн припустив, що, знаючи коефiцiєнт кореляцiї, вiдношення однiєї акцiї до iншої, можна визначити комбiнацiю фондiв, яка забезпечить найнижчий ризик для даного рiвня доходу.
СТП стверджує, щоб зменшити ризик, iнвестор повинен додати iншi цiннi папери до свого портфеля. Іншими словами, ризик зменшується при збiльшеннi кiлькостi цiнних паперiв у портфелi.
СТП припускає, що:
– норма доходу i ризик за цiнними паперами обчислюється за певний перiод часу.
Основою СТП є гiпотеза ефективного ринку.
8. 3. Методики оцiнки вартостi фiнансових iнструментiв
Оцiнка вартостi акцiй. Капiталiзована вартiсть визначає ринкову вартiсть акцiй акцiонерного товариства:
Q – кiлькiсть емiтованих акцiй;
Ар – ринкова вартiсть акцiй.
Вiддача акцiонерного капiталу показує темп зростання вкладеного акцiонерами капiталу:
де ВАК. – вiддача акцiонерного капiталу;
П – сума чистого прибутку;
КА – балансова вартiсть акцiонерного капiталу;
Балансова вартiсть однiєї акцiї є бухгалтерським пiдтвердженням забезпеченостi кожної емiтованої акцiї капiталом акцiонерного товариства:
де Аб – балансова вартiсть однiєї акцiї;
КА – балансова вартiсть акцiонерного капiталу;
Р – розмiр страхового (резервного) фонду;
Q – кiлькiсть емiтованих акцiй.
Спiввiдношення ринкової i балансової вартостi акцiй – це узагальнюючий показник, що свiдчить про успiх (невдачу) корпорацiї:
де Са – спiввiдношення ринкової i балансової вартостi акцiй;
Ар – ринкова вартiсть акцiї;
Аб – балансова вартiсть акцiї.
де ПА – прибуток на акцiю;
Пр – вiдсотки за користування позиковими коштами;
Q – кiлькiсть емiтованих акцiй.
Дивiдендна вiддача акцiї показує розмiр доходу, що спрямовується на поточне споживанню акцiонерiв, у вiдношеннi до ринкової вартостi акцiї:
де ДА – дивiдендна вiддача акцiї;
Д – розмiр нарахованого дивiденду;
Ар – ринкова вартiсть акцiї.
акцiї з найменшим коефiцiєнтом:
де Кц/д – коефiцiєнт «цiна-дохiд»;
Пд – прибуток на акцiю.
Коефiцiєнт платiжностi показує, яка частка прибутку спрямовується на виплату дивiдендiв:
де kпл – коефiцiєнт платiжностi;
Д – розмiр нарахованого дивiденду;
ПА – прибуток на акцiю.
Коефiцiєнт забезпеченостi привiлейованих акцiй дозволяє оцiнити забезпеченiсть привiлейованих акцiй чистими активами емiтента, а отже, визначити ступiнь захищеностi капiталу iнвестора:
rак – чистi активи акцiонерного товариства;
Qпp – кiлькiсть емiтованих привiлейованих акцiй.
Коефiцiєнт лiквiдностi акцiй характеризує можливiсть продажу акцiй конкретного емiтента:
де kл – коефiцiєнт лiквiдностi акцiй;
Vnpon – загальний обсяг пропозицiї акцiй;
Упрод — реальний обсяг продажу акцiй.
Коефiцiєнт «пропозицiї-попиту» свiдчить про спiввiдношення цiн пропозицiї та попиту:
де kп/n – коефiцiєнт «пропозицiї-попиту»;
Цпроп – цiна пропозицiї акцiй;
Коефiцiєнт обiгу акцiй дозволяє визначити обсяг обiгу акцiй конкретного емiтента i є рiзновидом показникiв лiквiдностi:
де Коб – коефiцiєнт обiгу акцiй;
Упрод – реальний обсяг продажу акцiй;
Розрахункова вартiсть акцiй обчислюється залежно вiд способiв виплати дивiдендiв для випадкiв, коли:
– дивiденди постiйнi;
– дивiденди постiйно зростають;
– розмiр дивiдендiв змiнюється в рiзних перiодах.
Вартiсть акцiй з постiйними дивiдендами обчислюється за формулою:
де Апост – розрахункова вартiсть акцiї з постiйними дивiдендами (привiлейованi акцiї);
Д – дивiденд;
g – рiвень дохiдностi акцiї даного типу.
де Апост, зрост – розрахункова вартiсть акцiй з дивiдендами, що постiйно зростають;
Вартiсть акцiй, розмiр дивiдендiв на якi змiнюється в рiзних перiодах:
де Азмiн – розрахункова вартiсть акцiй, розмiр дивiдендiв на якi змiнюється;
В – вартiсть акцiй у постпрогнозний перiод;
Оцiнка вартостi облiгацiй. Для характеристики якостей облiгацiй використовуються наступнi показники.
Прямий дохiд на облiгацiю – визначає залежнiсть доходу на облiгацiю вiд норми вiдсотка та її ринкової вартостi:
де До – прямий дохiд на облiгацiю;
Нпр – норма вiдсотка;
Он – номiнальна вартiсть облiгацiї;
Цiна конверсiї – цiна, за якою облiгацiя може конвертуватися в акцiю.
Конверсiйна премiя характеризує вигоди (збитки) iнвестора за конвертацiю облiгацiй в акцiї:
де П. к. – конверсiйна премiя;
Ар. к. – ринкова вартiсть акцiї на момент випуску конвертованої облiгацiї;
Ок – цiна конверсiї.
де Кк – коефiцiєнт конверсiї;
Он. к. – номiнальна вартiсть конвертованої облiгацiї;
Вартiсть конвертованої облiгацiї обчислюється як добуток ринкової вартостi акцiй та коефiцiєнта конверсiї:
Во. к. = Ар kk,
де Во. к. – розрахункова вартiсть конвертованої облiгацiї;
Ар – поточна ринкова вартiсть акцiї;
kk – коефiцiєнт конверсiї.
Оцiнка похiдних цiнних паперiв. Вартiсть iнвестицiйного сертифiката визначається, виходячи з доходiв вiд фондових цiнностей, в якi вкладає кошти iнвестицiйний фонд, виручки i витрат вiд операцiй iнвестицiйного фонду на ринку цiнних паперiв:
де Вiс. – розрахункова вартiсть iнвестицiйного сертифiката;
V – виручка iнвестицiйного фонду вiд операцiй з цiнними паперами у розрахунку на один iнвестицiйний сертифiкат;
З – витрати iнвестицiйного фонду на управлiння портфелем цiнних паперiв у розрахунку на один iнвестицiйний сертифiкат.
Вартiсть варанта залежить вiд кiлькостi акцiй, на якi обмiнюється варант, а також вiд поточної ринкової вартостi акцiї та визначеної для варанта цiни акцiї:
де Ввар – розрахункова вартiсть варанта;
Ар – поточна ринкова вартiсть акцiї;
Авар – цiна акцiї, яку визначив емiтент для варанта;
Qвар – кiлькiсть акцiй, якi обмiнюються на варант.
Вартiсть опцiону визначається, виходячи з оцiнки дiї наступних чинникiв: дивiденди на акцiю; спiввiдношення поточної ринкової вартостi акцiї з цiною акцiї, визначеною в опцiонi; термiн дiї опцiону; безпечна вiдсоткова ставка; ступiнь ризику:
де Вопц. – розрахункова вартiсть опцiону;
Д – дивiденди на акцiю;
Сопц. – спiввiдношення поточної ринкової вартостi акцiї з цiною, визначеною у опцiонi;
nопц. – термiн дiї опцiону;
r – безпечна вiдсоткова ставка;
Модель оцiнки капiтальних активiв визначає взаємозв’язок мiж ступенем ризику та рiвнем дохiдностi цiнних паперiв. Виходить iз того, що бiльшому ризику вiдповiдає бiльший рiвень дохiдностi, та описує залежнiсть, згiдно з якою рiвень дохiдностi конкретного цiнного паперу дорiвнює безризиковiй (безпечнiй) ставцi, що коригується на премiї за ризики для конкретного фондового iнструменту:
Кm – рiвень дохiдностi фондового ринку.
ринку; за вiд’ємного значення коефiцiєнта ефективнiсть цiнного паперу буде знижуватися за пiдвищення ефективностi ринку. По-друге, цей коефiцiєнт вимiрює ризик iнвестицiй у конкретнi цiннi папери: якщо його значення перевищує одиницю – ризик iнвестицiй вищий за середнiй на ринку, за меншого значення – навпаки.
Вартiсть боргових цiнних паперiв, дохiд на якi сплачується як рiзниця мiж цiнами придбання i погашення, обчислюється за формулою:
де Вн – розрахункова вартiсть цiнних паперiв, дохiд на якi сплачується як рiзниця мiж цiнами придбання i погашення;
Н – номiнальна вартiсть конкретного цiнного паперу;
g – рiвень дохiдностi конкретного виду цiнних паперiв;
п – термiн, що залишився до погашення.
де Впер – розрахункова вартiсть боргових цiнних паперiв, дохiд на якi сплачується перiодично, а сума боргу погашається наприкiнцi обумовленого термiну;
Пр – абсолютний розмiр вiдсотка.
Вартiсть боргових цiнних паперiв, дохiд на якi i борг сплачуються наприкiнцi обумовленого термiну, визначається як:
де By – розрахункова вартiсть боргових цiнних паперiв, дохiд на якi i борг сплачуються наприкiнцi обумовленого термiну.
Порiвняльна оцiнка акцiй. Загальна характеристика методу оцiнки. Порiвняльний метод оцiнки вартостi акцiй виходить з того, що однаковi iнтереси в пiдприємствах продаються (купуються) за однакову цiну. Особливiстю методу є його орiєнтацiя на використання ринкових цiн на аналогiчнi цiннi папери схожих пiдприємств i на фактично досягнутi результати дiяльностi пiдприємства, акцiї якого оцiнюються.
Такий пiдхiд забезпечує суттєвi переваги порiвняно з фiнансовою оцiнкою. Вони полягають у тому, що оцiнка орiєнтується на фактичнi цiни купiвлi-продажу, що склалися на ринку, тобто цiна визначається ринком, а не коректними виконаними розрахунками. Основою оцiнки є поточна iнформацiя, що вiдбиває фактично досягнутi результати, яка є вiрогiднiшою за прогнози. Враховуються фактичнi спiввiдношення мiж попитом i пропозицiєю щодо аналогiчних об’єктiв, що пiдвищує обґрунтованiсть вартостi, оскiльки вона вiдбиває поточну ринкову ситуацiю.
Поряд iз названими безперечними перевагами, порiвняльний метод має i недолiки. Насамперед для його використання необхiдний активно функцiонуючий ринок пiдприємств. Тiльки в цьому разi можливий вибiр досить представницьких аналогiв. Крiм того, ринок має бути прозорим, тобто з доступною необхiдною iнформацiєю. Поки не виконуються цi двi умови, оцiнка за допомогою порiвняльного методу матиме обмежене застосування.
Порiвняльний метод використовується у виглядi методу ринку капiталiв та методу угод.
Метод ринку капiталiв ґрунтується на цiнах, що склалися на фондовому ринку на акцiї аналогiчних пiдприємств. Оскiльки базою оцiнки є вартiсть однiєї акцiї, тому в «чистому» виглядi метод використовується для оцiнки мiнотарних пакетiв акцiй, тобто тих, що не забезпечують контролю. Проте iснують способи, якi роблять можливим перехiд вiд оцiнки мiнотарного пакета до контрольного або вартостi всього пiдприємства.
Метод угод передбачає використання цiн придбання контрольних пакетiв акцiй або пiдприємств у цiлому. Вiн також дозволяє перехiд вiд вартостi усього пiдприємства (контрольного пакета акцiй) до вартостi мiнотарного пакета.
Технологiя оцiнки. Технологiї застосування двох рiзновидiв порiвняльного методу збiгаються. Вiдмiннiсть полягає в тому, що при оцiнцi методом ринку капiталiв за вихiдну iнформацiю береться цiна однiєї акцiї, а при оцiнцi методом угод – цiна контрольного пакета (пiдприємства). Далi здiйснюється:
– вибiр об’єктiв-аналогiв;
– застосування мультиплiкаторiв до об’єкта, що оцiнюється.
Вибiр аналогiв здiйснюється за критерiями порiвнянностi: сфера дiяльностi; масштаб пiдприємств; фiнансовий стан; якiсть менеджменту.
Мультиплiкатор – це показник, що зiставляє вартiсть акцiї (вартiсть контрольного пакета або пiдприємства) з фiнансовою базою:
С – вартiсть об’єкта (акцiї, контрольного пакета акцiй або пiдприємства);
Ф – показник фiнансової бази.
Основними мультиплiкаторами є:
– вартiсть/капiтал;
– вартiсть/виручка;
– вартiсть/прибуток;
– вартiсть/дивiденд.
Кожний iз наведених мультиплiкаторiв має певнi переваги i недолiки та використовується в конкретних ситуацiях.
Застосування мультиплiкаторiв до об’єкта, що оцiнюється, вiдбувається вiдповiдно до наступних правил.
2. Вибранi мультиплiкатори повиннi застосовуватися до фiнансової бази пiдприємства, акцiї якого оцiнюються, коректно, тобто так, щоб це вiдповiдало способу обчислення вiдповiдних мультиплiкаторiв для об’єктiв, якi порiвнюються.
3. Використання в оцiнцi одного мультиплiкатора передбачає виконання наступних процедур: розрахунок мультиплiкатора для кожного з пiдприємств-аналогiв; вiдкидання отриманих екстремальних значень; розрахунок середнього значення мультиплiкатора; оцiнка вартостi множенням середнього значення мультиплiкатора на фiнансову базу пiдприємства, акцiї якого оцiнюються:
Мср – середнє значення мультиплiкатора;
П1 – фiнансовий показник пiдприємства, акцiї якого оцiнюються.
4. Використання рiзних видiв мультиплiкаторiв може спричинити отримання в пiдсумку рiзних значень вартостi. У цьому випадку можливi два варiанти оцiнки пiдсумкової вартостi. За першим визначається середнє з усiх отриманих значень. Це вiдбувається в тодi, коли iснує однакова довiра до всiх мультиплiкаторiв. Якщо рiзнi мультиплiкатори по-рiзному вiдповiдають характеристикам об’єкта оцiнки, використовується метод зважування (другий варiант оцiнки).
Вартiсть визначається в такий спосiб:
(другий варiант),
де САІ ... Сдл – вартiсть, отримана за допомогою п числа мультиплiкаторiв;
У 1.. Уn – питома вага мультиплiкаторiв вiд 1 до п (Уi+...+Уп=1).
де ао – постiйний коефiцiєнт;
а1... aбб – коефiцiєнти регресiйної моделi;
Пi... П6 – кiлькiснi значення показникiв фiнансової бази.
Для розрахунку коефiцiєнтiв а1... а66 необхiдно не менше 12 наборiв П1... П6, П12... П62, тобто мiнiмум 12 об’єктiв-аналогiв iз вiдповiдними показниками. Крiм того, мають бути вiдомi значення вартостей аналогiв.
6. Пiдсумкове значення вартостi необхiдно скоригувати залежно вiд методiв розрахункiв i конкретного становища пiдприємства, акцiї якого оцiнюються. Коригування робиться внесенням поправок, що є знижками або надбавками до вартостi. Найбiльш типовими є поправки: на повний контроль; недостатню лiквiднiсть; наявнiсть активiв, що не використовуються; наявнiсть власних оборотних коштiв; потребу в iнвестицiях. Якщо пiд час розрахункiв використовувався метод ринку капiталiв, а метою оцiнки було визначення вартостi контрольного пакета акцiй чи стопроцентного контролю над пiдприємством, то просте множення вартостi однiєї акцiї на кiлькiсть акцiй не покаже «справедливої вартостi» контролю над пiдприємством. Це пов’язано з тим, що акцiї мають рiзнi властивостi, а отже, i рiзну фактичну вартiсть. Тому рух до стопроцентного контролю потребує надбавки до вартостi; рух у зворотному напрямку – знижки.
Залежнiсть вартостi пакета акцiй вiд його розмiру можна продемонструвати схематично (рис. 8. 1).
Рис. 8. 1. Залежнiсть вартостi пакета акцiй вiд його розмiру
пояснюється як браком їх вiльного продажу, так i обов’язком власника акцiй у разi реалiзацiї запропонувати цi акцiї насамперед спiвзасновникам.
Спiввiдношення мiж меншою i контрольною частками можна вiдобразити схематично (рис. 8. 2).
Рис. 8. 2. Спiввiдношення мiж меншою i контрольною частками акцiй
8. 4. Сучаснi методики оцiнки ефективностi портфеля цiнних паперiв
Теорiя портфеля Марковiца. Гаррi Марковiц створив базу моделi портфеля, вивiвши очiкувану норму прибутку i мiру очiкуваного ризику. Марковiц показав, що змiна норми прибутку є визначальною мiрою ризику портфеля з урахуванням ряду припущень, а також вивiв формулу для визначення змiни норми прибутку. Ця формула показує важливiсть урiзноманiтнення iнвестицiй для зменшення загального ризику i методи ефективного урiзноманiтнення портфеля.
Припущення щодо поведiнки iнвесторiв. Вiдповiдно до моделi Марковiца iснують наступнi припущення:
1) iнвестор розглядає кожну iнвестицiю як можливий розподiл очiкуваних прибуткiв за перiод володiння цiнними паперами;
2) iнвестори намагаються максимально збiльшити очiкуваний доход за один перiод, тому в цiлому зменшення доходу може уповiльнюватися;
3) iнвестори оцiнюють ризик за портфелем на основi мiнливостi очiкуваних доходiв;
окремi цiннi папери або портфель цiнних паперiв вважаються ефективними, якщо нiякi iншi цiннi папери або портфель цiнних паперiв не дадуть вищого очiкуваного доходу при такому ж (або меншому) рiвнi ризику.
Очiкувана норма прибутку за портфелем цiнних паперiв – це середнє значення очiкуваних норм прибутку за окремими цiнними паперами у портфелi:
,
де Wi – процент акцiї у портфелi цiнних паперiв;
Ri – очiкувана норма прибутку за акцiєю;
n – кiлькiсть цiнних паперiв у портфелi.
Стандартне вiдхилення доходiв за окремими акцiями – це корiнь квадратний вiд дисперсiї. Дисперсiя або стандартне вiдхилення визначається вiдхиленням можливих норм прибутку:
,
E(Ri) – можлива норма прибутку за акцiєю;
Рi – ймовiрнiсть можливої норми прибутку Ri.
Отже, стандартне вiдхилення:
.
Коварiацiя – це величина, яка показує, до якої степенi двi змiннi разом змiнюються в часi. Позитивна коварiацiя означає, що норми прибутку двох iнвестицiй мають тенденцiю змiнюватися в одному напрямi за певний час. Вiд’ємна – що норми прибутку двох iнвестицiй мають тенденцiю змiнюватися в рiзних напрямах за певний перiод часу. Так, для двох акцiй (i та j) коварiацiя норм прибутку визначається як:
Для щомiсячних доходiв ця формула матиме наступний вигляд:
Коефiцiєнт кореляцiї змiнюється в межах вiд –1 до 1. На кореляцiю впливає дисперсiя доходiв за двома окремими акцiями. Щоб обчислити кореляцiю мiж двома акцiями (i та j) або iншими iнвестицiями, потрiбно обчислити наступнi математичнi значення:
1) дисперсiю для доходу кожної акцiї;
2) стандартне вiдхилення для доходу кожної акцiї;
Коефiцiєнт кореляцiї визначається за наступною формулою:
,
dj – стандартне вiдхилення для акцiї j.
Якщо коефiцiєнт кореляцiї бiльше 0, то доходи двох акцiй змiнюються разом лiнiйним способом, якщо коефiцiєнт кореляцiї має негативне вiдхилення, то норма прибутку за однiєю акцiєю буде вища середнього значення, а за iншою – нижча вiд середнього значення на певну величину.
Формула стандартного вiдхилення портфеля:
,
де Sp – стандартне вiдхилення для портфеля мiж акцiями (i та j);
W – пропорцiя фондiв акцiй (i) та акцiй (j) у портфелi;
Rij – коефiцiєнт кореляцiї доходiв за фондами (i) та (j).
,
Wi – процентне спiввiдношення акцiй (i) у портфелi;
d2i – дисперсiя i;
COVij – коварiацiя мiж доходами за акцiями.
Якщо характеристики портфелiв розмiщенi на лiнiї границi ефективностi, то вони ефективнi. Портфелi, характеристики яких розмiщенi пiд лiнiєю границi ефективностi, є менш ефективними.
Технiка створення ефективних портфелiв Марковiца з великої кiлькостi акцiй вимагає досить громiздких обчислень. Для портфеля з двох цiнних паперiв потрiбно провести дванадцять окремих обчислень коварiацiї, для портфеля з п’ятдесяти цiнних паперiв обчислюють 1225 коварiацiй, для ста цiнних паперiв – 4950 коварiацiй. Цi обчислення проводять за допомогою комп’ютера.
Оцiнка ефективностi портфеля цiнних паперiв за критерiєм Трейнора. Аналiз та вибiр цiнних паперiв для портфеля забирає багато часу i коштiв, тому окремий вкладник або iнвестицiйна компанiя повиннi визначити, чи варто iнвестувати грошi в цей портфель. Основнi вимоги до менеджера за портфелем цiнних паперiв:
– можливостi одержувати доходи вищi за середнi для даного класу ризикiв;
– можливiсть повнiстю урiзноманiтнити портфель для уникнення несистематичного ризику.
Тривалий час iнвестори оцiнювали ефективнiсть портфеля майже повнiстю на основi норми прибутку. Вони усвiдомлювали наявнiсть ризику, але не знали, як його визначити кiлькiсно. Досягнення теорiї портфеля на початку 60-х рокiв показали, як оцiнювати та вимiрювати ризики при мiнливих доходах, бо не було величини, яка б об’єднувала дохiд i ризик. Цi два фактори розглядали окремо, групуючи портфелi у класи з однаковим ризиком на основi мiнливостi доходiв, а потiм порiвнювали норми прибутку за рiзними портфелями в межах одного класу.
вiн побудував характеристичну лiнiю, яка показує вiдношення мiж нормою прибутку за власним портфелем за перiод часу i нормою прибутку за ринковим портфелем. Трейнор вiдзначив, що нахил характеристичної лiнiї визначає вiдносну несталiсть доходiв за портфелем щодо доходiв сукупного ринку або коефiцiєнт портфеля. Чим бiльший нахил, тим бiльш чутливий портфель до ринкових доходiв i тим бiльший ринковий ризик.
Вiдхилення вiд характеристичної лiнiї показує специфiчнi доходи за портфелем щодо ринку. Цi рiзницi виявляються вiд доходiв за окремими акцiями у портфелi. У повнiстю урiзноманiтненому портфелi цi специфiчнi доходи за окремими акцiями можуть скасовуватися. Якщо збiльшується кореляцiя портфеля з ринком, специфiчний ризик зменшується. Трейнор не був зацiкавлений у такiй характеристицi портфеля, як урiзноманiтнення, тому не придiляв достатньої уваги й мiрi урiзноманiтнення.
Трейнор цiкавився мiрою ефективностi, яка могла б використовуватися усiма iнвесторами, незалежно вiд їх ставлення до ризику. Вiн запропонував безризиковi активи, якi можна поєднати з рiзними портфелями для формування прямої ймовiрностi лiнiї портфеля. Трейнор показав, що рацiональнi iнвестори завжди будуть вiддавати перевагу ймовiрностi лiнiї портфеля з бiльшими нахилами, бо цi лiнiї помiстять iнвесторiв на вищi щаблi кривої байдужостi. Нахил ймовiрностi лiнiї портфеля (Т) визначається як:
,
RFRf – середня норма прибутку за безризиковими iнвестицiях за цей перiод;
то все рiвняння показує дохiд за портфелем на одиницю вимiру ризику. Усi iнвестори намагаються збiльшити величину Тi. Зауважимо, що змiнна ризику визначає систематичний ризик i дає iнформацiю про урiзноманiтнення портфеля.
Порiвняння величини (Тi) портфеля з величиною (Тm) для ринкового портфеля показує, чи розмiщенi на графiку характеристики портфеля над безпечною лiнiєю ринку. Обчислити величину Тm для загального ринку можна наступним чином:
.
У цьому рiвняннi bm – це показник ринку, який характеризує нахил лiнiї фондової бiржi. Таким чином, характеристики портфеля з величиною (Т) бiльшою нiж Тm ринкового портфеля не розмiщуються вище безперечної лiнiї ризику. Отже, даний портфель добре пристосований до ризику.
,
де Si – критерiй ефективностi портфеля;
Ri – середня норма прибутку для портфеля за певний час;
RFR – середня норма прибутку за без ризиковими iнвестицiями за цей же перiод;
SDi – стандартне вiдхилення норми прибутку для портфеля за цей же перiод.
Критерiй Шарпа подiбний до критерiю Трейнора i визначається як загальний ризик (з урахуванням стандартного вiдхилення), а не тiльки як систематичний ризик (з урахуванням коефiцiєнта). Так як чисельник цього рiвняння визначає премiю за ризик портфеля, то критерiй є премiєю за ризик на одиницю вимiру загального ризику.
портфеля критерiї Трейнора i Шарпа дадуть однаковi результати, оскiльки повна дисперсiя повнiстю урiзноманiтненого портфеля є водночас систематичною.
Цi два критерiї доповнюють один одного. Якщо ви маєте справу з групою добре урiзноманiтнених портфелiв, результати за цими двома критерiями будуть однаковими.
паперу або портфеля. Бiльше того, припускаючи, що модель оцiнки капiталу емпiрично дiйсна, оцiнку основного капiталу за один перiод за будь-яким видом цiнних паперiв можна обчислити за формулою:
,
де E (Ri) – очiкуваний дохiд за цiнним папером або портфелем;
RFR – коефiцiєнт безризиковостi для одного перiоду;
bi – систематичний ризик за цiнним папером або портфелем;
Декомпозицiя надлишкового прибутку. Технiка визначення ефективностi, розроблена Дженсеном та iншими аналiтиками, в першу чергу пов’язана з оцiнкою загальної ефективностi взаємних фондiв. Вона дає лише загальне уявлення про те, наскiльки вдало менеджери вибрали фонди для своїх портфелiв. Але не було спроб визначити, наскiльки вдало менеджери вибрали фонди i урiзноманiтнили портфелi за звичайними фондами. Для цього можна використовувати широковизнану технiку декомпозицiї, запропоновану Фама. Фама продовжив аналiтичнi методи, розробленi Шарпом, Трейнором i Дженсеном. Вiн запропонував спосiб для декомпозицiї надлишкового прибутку взаємних фондiв з метою змiцнення опору портфеля цiнних паперiв систематичному i несистематичному ризику. Ця технiка базується на припущеннi, що при виборi цiнних паперiв менеджери не завжди включають усi альтернативнi фонди у свої портфелi, тобто вони намагаються вибрати недооцiненi цiннi портфелi i, як наслiдок цього, втрачають у диверсифiкацiї. У такому випадку, якщо портфель недостатньо урiзноманiтнений, вiн пiдлягає не лише систематичному, але i несистематичному ризику.
Вiдповiдно до сучасної теорiї, портфель пiдлягає лише систематичному ризику, який дорiвнює загальному ризику, i не має несистематичного ризику:
,
де Si – стандартне вiдхилення портфеля i;
Sm – стандартне вiдхилення ринку;
bi – ризик для портфеля.
,
Отже, ризик такого портфеля буде бiльшимй
Для використання технiки Фама робляться наступнi обчислення:
1) спочатку визначається диференцiйний дохiд (DRi) за кожним портфелем спiльних фондiв:
де Ri – очiкувана норма доходу за очiкуваний перiод;
Фама визначив цей дохiд як «дохiд селективностi»;
2) обчислюється гiпотетичне b, що показує ступiнь урiзноманiтненостi:
де Si – стандартне вiдхилення портфеля i;
Sm – стандартне вiдхилення ринку;
3) очiкувана форма доходу (Ri) за портфелем, якщо ризик вважається гiпотетичним bhi:
На додаток до методу чистої селективностi Фама запропонував способи обчислення збиткiв або доходiв вiд рiзних видiв диверсифiкацiї:
а) доходу з урахуванням фактичного ризику:
де Rm – дохоi на ринку цiнних паперiв;
Ri – безризиковий дохiд;
б) доходу при задовiльнiй диверсифiкацiї (RPD):
де
в) втрат або доходу при поганiй диверсифiкацiї (IDL):
Даний метод дозволяє обчислити, чи є портфель добре диверсифiкованим порiвняно з ринком цiнних паперiв.
доходом) або лише в облiгацiї.
Питання для перевiрки засвоєних знань
1. Охарактеризуйте типи iнвестицiйних портфелiв.
2. Назвiть та охарактеризуйте змiст сучасних портфельних теорiй.
3. Яка методика оцiнки вартостi фiнансових iнструментiв?
4. Як розраховується прибуток на акцiю?
6. Як оцiнюються похiднi цiннi папери?
7. Як визначається вартiсть опцiону ?
8. Розкрийте сутнiсть моделi оцiнки капiтальних активiв.
10. Розкрийте сутнiсть теорiї портфеля Марковiца.
Тести для проведення контролю
1. Головною метою формування iнвестицiйного портфелю є:
а) реалiзацiя полiтики фiнансового iнвестування пiдприємства шляхом пiдбору найбiльш дохiдних та безпечних фiнансових iнструментiв;
б) реалiзацiя полiтики покращання iнвестицiйного клiмату;
г) реалiзацiя полiтики фiнансового iнвестування пiдприємства шляхом пiдбору найбiльш безпечних фiнансових iнструментiв.
2. Вкажiть, що позначається буквеними виразами у формулi розрахунку балансової вартостi однiєї акцiї – Аб:
де:
Р – ?
Q – ?
Глава 9. Характеристика та обгрунтування реальних iнвестицiї
9. 2. Поняття iнвестицiйного проекту. Життєвий цикл проекту.
9. 3. Склад технiко-економiчного обґрунтування iнвестицiй.
9. 4. Бiзнес-план iнвестицiйного проекту.
Ключовi слова: реальнi iнвестицiї, iнвестицiї в нематерiальнi активи, сутнiсть iнвестицiй, iнвестицiї в НДР, капiтальнi вкладення, накопичення, обсяг iнвестицiй, норма iнвестицiй, життєвий цикл проекту, iнвестицiйна фаза, фаза експлуатацiї, iдентифiкацiя, експертиза iнвестицiйного проекту, технiко-економiчне обґрунтування, обґрунтування iнвестицiй, бiзнес-план iнвестицiйного проекту, капiтальнi витрати, податковий план iнвестицiйного проекту, баланс грошових потокiв, маркетингове планування, диверсифiкацiя.
9. 1. Класифiкацiя реальних iнвестицiй
До реальних iнвестицiй (iнвестицiй у виробничi фонди) належать вкладення в основний капiтал виробничих пiдприємств та iнвестицiї, спрямованi на зростання матерiально-технiчних запасiв.
– iнвестицiї вiдновлення, що здiйснюються за рахунок засобiв фонду вiдновлення пiдприємства;
– iнвестицiї розширення (чистi iнвестицiї), що здiйснюються за рахунок частини нацiонального доходу (НД) або за рахунок фонду чистого накопичення;
– валовi iнвестицiї – як iнвестицiї оновлення, так i iнвестицiї розширення.
Прямi iнвестицiї безпосередньо необхiднi для реалiзацiї iнвестицiйного проекту. До них належать iнвестицiї в основнi (матерiальнi та нематерiальнi активи) та оборонi засоби.
– модернiзацiя дiючого обладнання;
– будiвництво i реконструкцiя будiвель та споруд;
– технологiчнi установки, що забезпечують роботу обладнання;
Інвестицiї в оборотнi засоби передбачають забезпечення:
– нових та додаткових запасiв основних i допомiжних матерiалiв;
– нових та додаткових запасiв готової продукцiї;
Необхiднiсть подiбних iнвестицiй полягає в тому, що при збiльшеннi обсягу виробництва товарiв, як правило, повиннi автоматично збiльшуватися товарно-матерiальнi запаси сировини, комплектуючих елементiв та готової продукцiї. Крiм того, у зв’язку iз збiльшенням обсягу виробництва та продаж збiльшується дебiторська заборгованiсть пiдприємства. Усе це – активнi статтi балансу, i їх позитивне нарощення повинно фiнансуватися iз додаткових джерел.
Інвестицiї в нематерiальнi активи найчастiше пов’язанi з придбанням торгової технологiї (патенту чи лiцензiї) та торгової марки.
Супутнiми iнвестицiями є:
– вкладення в об’єкти, пов’язанi територiально та функцiонально з прямим об’єктом:
– вкладення в об’єкти, безпосередньо технологiчно не пов’язанi iз забезпеченням нормальної експлуатацiї (пiд’їзнi шляхи, лiнiї електропередач, каналiзацiя i т. п.);
– вкладення невиробничого характеру, наприклад, iнвестицiї в охорону навколишнього середовища, соцiальну iнфраструктуру.
Інвестицiї в НДР забезпечують та супроводжують проект. Це, перш за все:
– матерiальнi засоби (обладнання, стенди, комп’ютери та рiзноманiтнi прибори), що необхiднi для проведення передпроектних дослiджень;
– лiцензiї та технологiї;
– навчання персоналу.
Капiтальними вкладеннями називаються засоби, що вкладенi в розширене вiдтворення основних фондiв (ОФ). Звичайно на капiтальнi вкладення спрямовується близько 20 % НД. Вони вiдiграють важливу роль у соцiально-економiчному розвитку країни.
Серед основних результатiв використання капiтальних вкладень необхiдно видiлити:
1) реалiзацiю соцiальних програм;
3) гармонiйний розвиток галузей народного господарства;
4) прискорення темпiв науково-технiчного прогресу та розвитку базових галузей народного господарства;
5) реалiзацiю програм розвитку паливно-енергетичного комплексу, житла, оновлення виробничих фондiв;
6) здiйснення важливих будiвництв.
Найбiльш загальною є наступна класифiкацiя реальних iнвестицiй.
За джерелами фiнансування:
– нецентралiзованi – за рахунок довгострокових банкiвських кредитiв, власних коштiв пiдприємств, iноземних iнвестицiй.
Сьогоднi в Українi спостерiгається тенденцiя до збiльшення частки централiзованих капiтальних вкладень. Така ситуацiя пов’язана iз державною полiтикою у фiнансовiй та банкiвськiй сферах.
Галузевий розподiл реальних iнвестицiй на нинiшньому етапi має наступний вигляд:
– торгiвля та громадське харчування;
– будiвництво;
– промисловiсть будiвельних матерiалiв та iн.
– стану iнвестицiйного клiмату;
– послiдовностi проведення ринкових реформ;
– рiвня розвитку економiчного потенцiалу;
– динамiки перетворення виробничої та фiнансової iнфраструктури;
– ефективностi використання природних та трудових ресурсiв;
За формам вiдтворення видiляють наступнi види реальних iнвестицiй:
– нове будiвництво – створення виробничих потужностей на нових майданчиках за новими проектами;
– розширення виробництва – будiвництво нових пiдприємств та розширення дiючих виробничих пiдроздiлiв основного та допомiжного призначення;
– реконструкцiя виробництва – переобладнання дiючих цехiв виробництв, яке здiйснюється за єдиним комплексним проектом пiдприємства в цiлому;
– технiчне переоснащення виробництва – комплекс заходiв, спрямованих на пiдвищення технiко-економiчного рiвня виробництва окремих цехiв, виробництв шляхом механiзацiї, автоматизацiї виробничого процесу, запровадженням прогресивної технологiї та ноу-хау, замiщення фiзично зношеного обладнання.
Для характеристики реальних iнвестицiй на макроекономiчному рiвнi в мiжнароднiй практицi використовуються наступнi показники.
1) Обсяг iнвестицiй, тобто вартiсне вiдображення капiталу, що вкладається.
2) Норма iнвестицiй, що є вiдношення обсягу iнвестицiй до валового нацiонального продукту чи валового внутрiшнього продукту.
3) Коефiцiєнт приросту капiталомiсткостi, що характеризує ефективнiсть iнвестицiй та ефективнiсть накопичення. Визначається як вiдношення валових iнвестицiй в основний капiтал до приросту ВНП за той же перiод.
4) Коефiцiєнт капiталомiсткостi = Валовi iнвестицiї / Прирiст ВНП.
5) Накопичення – це використання частини НД на розширене вiдтворення.
Навiть у країнах з ринковою економiкою цi показники неодинаковi, їх рiвень коливається залежно вiд рiвня країни, складу її економiки в поточному перiодi.
9. 2. Поняття iнвестицiйного проекту. Життсвий цикл iнвестицiйного проекту
Поняття «iнвестицiйний проект» має два значення.
1) Дiяльнiсть, яка передбачає здiйснення комплексу заходiв для досягнення визначеної мети.
2) Система органiзацiйно-правових та розрахунково-фiнансових документiв, що необхiднi для здiйснення визначених заходiв, якi мiстять їх опис.
Тактичнi – проекти, пов’язанi iз збiльшенням обсягiв виготовлення продукцiї, пiдвищенням якостi, модернiзацiєю обладнання.
Типовими у свiтовiй практицi прийнято вважати наступнi види проектiв:
тому випадку, коли iснують декiлька типiв подiбного обладнання i необхiдно обґрунтувати переваги одного з них;
досконале обладнання не завжди вигiдне з фiнансової точки зору;
3) збiльшення випуску продукцiї та розширення ринку послуг. У даному випадку необхiдно детально аналiзувати реальнiсть комерцiйного здiйснення проекту з обґрунтуванням розширення ринкового простору, а також його фiнансову ефективнiсть;
4) розширення пiдприємства з метою випуску нових продуктiв. У цих проектах усi стадiї аналiзу важливi, бо це є стратегiчним рiшенням i помилка при розробцi проектiв даного типу може призвести до суттєвих наслiдкiв;
5) проекти, що мають екологiчну спрямованiсть. Цi проекти за своїм змiстом завжди пов’язанi iз забрудненням навколишнього середовища, тому саме екологiчному аналiзу придiляється головна увага.
Життєвий цикл проекту – це час вiд першої затрати до останньої вигоди проекту. Вiн вiдображає розвиток проекту, роботи, якi проводяться на рiзних стадiях його пiдготовки, реалiзацiї та експлуатацiї.
Передiнвестицiйна фаза має наступнi стадiї: визначення iнвестицiйних можливостей, аналiз альтернативних варiантiв i попереднiй вибiр проекту – попереднє технiко-економiчне обгрунтування, висновок за проектом i рiшення про iнвестування.
Інвестицiйна фаза: встановлення правової, фiнансової та органiзацiйної основ для здiйснення проекту, придбання i передача технологiй, детальне проектне опрацювання та укладання контрактiв, придбання землi, будiвельнi роботи i встановлення обладнання, передвиробничий маркетинг, набiр i навчання персоналу, здача в експлуатацiю та запуск.
Фаза експлуатацiї розглядається як у довгостроковому, та короткостроковому планах. У короткостроковому планi вивчається можливе виникнення проблем, пов’язаних iз застосуванням обраної технологiї, функцiонуванням обладнання або з квалiфiкацiєю персоналу. У довгостроковому планi до розгляду береться обрана стратегiя та сукупнi витрати на виробництво i маркетинг, а також надходження вiд продажу.
Унiверсальним пiдходом до визначення робiт, якi вiдносяться до рiзних фаз i стадiй циклу проекту, є пiдхiд Всесвiтнього банку. Це iдентифiкацiя, розробка, експертиза, переговори, реалiзацiя та завершальна оцiнка.
Цi стадiї об’єднанi в двi фази:
– фаза проектування – першi три стадiї;
– фаза впровадження – останнi три стадiї.
Перша стадiя проекту – iдентифiкацiя – стосується вибору або генерування таких ґрунтовних iдей, якi можуть забезпечити виконання важливих завдань розвитку. На цiй стадiї слiд скласти перелiк усiх можливих iдей, придатних для досягнення цiлей економiчного розвитку. Перша стадiя циклу проекту виходить iз чiткого формулювання цiлей, порiвняння альтернативних засобiв його виконання та вибору найвигiднiших варiантiв.
На стадiя розробки вiдбувається послiдовне уточнення проекту за всiма його параметрами, а саме:
– технiчнi характеристики;
– врахування впливу на навколишнє середовище;
– прийнятнiсть iз соцiальних та культурних мiркувань;
– масштабнiсть органiзацiйних заходiв.
Розробка проекту включає звуження кола iдей шляхом їх детальнiшого вивчення. Можливе проведення кiлькох типiв дослiджень, у тому числi:
– попереднє iнженерне проектування;
– аналiз можливостi економiчного та фiнансового здiйснення;
– розгляд систем адмiнiстративного управлiння;
– оцiнка альтернативних варiантiв з погляду захисту навколишнього середовища;
– оцiнка впливу проекту на мiсцеве населення.
Чим бiльше вiдомо про рiзнi пiдходи до управлiння проектом, тим бiльше можна забракувати невдалих варiантiв i перейти до детального вивчення обраного проекту.
Експертиза забезпечує остаточну оцiнку всiх аспектiв проекту перед запитом чи рiшенням про його фiнансування.
На стадiї експертизи увага зосереджується на оптимальному варiантi. Проводиться докладне вивчення:
– фiнансово-економiчної ефективностi;
– факторiв невизначеностi й ризикiв;
– окремих змiн у керiвництвi або полiтицi, якi можуть вплинути на успiх здiйснення проекту.
На стадiї переговорiв iнвестор i замовник, який хоче одержати фiнансування пiд проект, докладають зусиль, щоб дiйти згоди щодо заходiв, необхiдних для здiйснення проекту. Досягнутi домовленостi оформляються як документально пiдтвердженi юридичнi зобов’язання. Пiсля проведення переговорiв складається протокол намiрiв, меморандум або iншi документи, що вiдображають досягнутi домовленостi.
Пiд реалiзацiєю проекту розумiють виконання необхiдних робiт для досягнення його цiлей. На стадiї реалiзацiї проводиться контроль i нагляд за всiма видами робiт. Порядок проведення контролю та iнспекцiї повинен погоджуватися на стадiї переговорiв.
На стадiї завершальної оцiнки визначається ступiнь досягнення цiлей проекту, iз набутого досвiду робляться висновки для його використання в подальших проектах. Пiд час цiєї стадiї необхiдно порiвнювати фактичнi результати проекту iз запланованими.
Ідея проекту може обумовлюватися:
– незадоволеними потребами i пошуком можливих шляхiв їх задоволення;
– iнiцiативою приватних чи державних фiрм, якi прагнуть одержати переваги у використаннi нових можливостей;
– наявнiстю невикористаних або недовикористаних матерiальних чи людських ресурсiв та можливiстю їх застосування у бiльш продуктивних галузях;
– необхiднiстю зробити додатковi капiтальнi вкладення;
– прагненням створити сприятливi умови для формування вiдповiдної iнфраструктури виробництва й управлiння;
– пропозицiями iноземних громадян або фiрм щодо iнвестицiй;
– iнвестицiйними стратегiями, розробленими iншими країнами, а також можливостями, що виникають у зв’язку з мiжнародними договорами;
– дiяльнiстю органiзацiй щодо надання двосторонньої допомоги i поточними проектами цих органiзацiй у данiй країнi.
Щоб виявити кращий варiант проекту, треба розглянути широке коло його можливих варiантiв. Дуже часто вибiр певного способу чи варiанта проекту робиться передчасно. Дуже корисно внести всi можливi варiанти до початкового перелiку iдей, що обговорюються, а потiм шляхом використання логiчної схеми вiдбору вiдкинути гiршi. Початковий список альтернативних пiдходiв може звузитися до кiлькох або одного варiанту. У мiру вiдкидання альтернативних варiантiв деталi й розрахунок кожного аспекту уточняються. Тим самим вдається уникнути надмiрної детальної пiдготовчої роботи над варiантами, якi, врештi-решт, вiдкидаються. Вiдмiннiсть мiж стадiями iдентифiкацiї та розробки частiше буває кiлькiсною, нiж якiсною.
Вiдхилення варiантiв проекту вiдбувається на основi вибору iдей, якi згодом буде прийнято i пiддано детальному аналiзу на стадiях розробки та експертизи проекту.
Причинами вiдхилення варiантiв проекту можуть бути:
– недостатнiй попит на запропонований продукт проекту або вiдсутнiсть переваг перед наявними продуктами;
– надмiрнi витрати проекту порiвняно з очiкуваними вигодами;
– вiдсутнiсть полiтичної пiдтримки влади;
– непридатна для здiйснення цiлей проекту технологiя;
– завеликий масштаб проекту, що не вiдповiдає наявним органiзацiйним та управлiнським можливостям;
– надмiрний ризик;
– зависокi витрати на експлуатацiю проекту порiвняно з наявними фiнансовими ресурсами або альтернативними рiшеннями.
9. 3. Склад технiко-економiчного обгрунтування iнвестицiй
Технiчнi аспекти iнвестицiйного проекту на першiй погляд видаються особистою справою пiдприємця i не обходять iнвестора. Але насправдi будь-який серйозний iнвестор не може iгнорувати цей аспект iнвестицiйного проекту, оскiльки вiн демонструє можливiсть технiчного здiйснення проекту з прийнятним рiвнем витрат.
Технiчний аналiз покликаний показати технiко-технологiчну обґрунтованiсть проектних рiшень. Розробка технiко-економiчного обґрунтування (ТЕО) проекту здiйснюється, як правило, проектними установами, потiм узгоджується iз замовником та iншими зацiкавленими особами.
Величезна рiзноманiтнiсть технологiй, що застосовуються, видiв сировини та обладнання значно ускладнюють типiзацiю технiчного аналiзу iнвестицiйних проектiв, але звичайно технiко-економiчне обґрунтування складається з наступних роздiлiв:
1) початковi данi – посилання на постанови, рiшення та iншi документи, що є пiдґрунтям для розробки технiко-економiчного обґрунтування (ТЕО) проекту, данi про технiчний стан пiдприємства, що пiдлягає реконструкцiї або розширенню, оцiнка дiяльностi, технiко-економiчнi показники його роботи за останнi три роки;
2) мiсце розташування об’єкта:
– обґрунтування вибору району, пункту, мiсця реалiзацiї проекту;
– основнi будiвельнi рiшення, органiзацiя будiвництва:
– основнi параметри конструкторських рiшень щодо будiвель та споруд;
– карта розташування пiдприємства iз зазначенням на нiй основних автошляхiв, залiзниць та водних шляхiв, мiсця розташування будiвель i споруд, енергетичного господарства, резервних площ для можливого розширення виробництва;
– схеми земельних дiлянок, питання власностi на них, характеристика та обсяг стiчних вод та шкiдливих викидiв, заходи з водокористування, охорони навколишнього середовища;
– розташування ринкiв збуту та шляхи доступу до них;
– вартiсть земельних дiлянок та iнвестицiйнi витрати;
– одержання лiцензiй або iнших дозволiв на земельнi дiлянки;
– розрахункова вартiсть будiвництва;
3) масштаб проекту (обсяг виробництва), номенклатура продукцiї, спецiалiзацiя та кооперацiйнi зв’язки пiдприємства, основнi технiчнi данi та економiчнi показники продукцiї порiвняно з показниками аналогiчних видiв продукцiї передових вiтчизняних та iноземних пiдприємств:
– обґрунтування конкурентоспроможностi продукцiї на свiтовому ринку, її вплив на розширення експорту, зменшення iмпорту та поповнення валютного запасу;
– забезпечення пiдприємства сировиною, матерiалами, напiвфабрикатами, енергiєю, паливом, водою i трудовими ресурсами;
– ринок збуту та його вплив на вибiр обсягу виробництва;
– екологiчнi, санiтарнi та iншi обмеження на масштаби виробництва;
– можливостi розширення виробництва в майбутньому;
4) технологiя:
– основнi технологiчнi рiшення, склад пiдприємства, органiзацiя виробництва;
– вимоги технологiї до iнфраструктури;
– екологiчнi аспекти технологiї;
– можливостi використання мiсцевих технологiй та обладнання;
– можливостi використання технологiчного обладнання iз захiдних країн;
5) обладнання:
– можливостi ремонту обладнання та забезпечення запасними частинами;
6) перелiк та характеристика об’єктiв iнфраструктури:
– виробничi, адмiнiстративнi, складськi, допомiжнi, соцiально-побутовi будинки i споруди;
– торговельна мережа;
– наявний транспорт;
– електропостачання;
– водопостачання й каналiзацiї;
– соцiальна iнфраструктура;
– у разi вiдсутностi необхiдних об’єктiв iнфраструктури потрiбно передбачити, хто, в якi строки, за рахунок яких коштiв їх створюватиме;
Усi експертнi оцiнки проводяться з урахуванням аналiзу всiх альтернативних варiантiв рiшень на кожному етапi аналiзу. Вiдбiр варiантiв вiдбувається на основi юридичних, фiнансових, екологiчних обмежень та соцiальної доцiльностi.
щодо можливостi реалiзацiї проекту у даних умовах.
9. 4. Бiзнес-план iнвестицiйного проекту
Бiзнес-план є стандартним для бiльшостi країн iз ринковою економiкою документ, в якому детально обґрунтовується концепцiя пiдготовленого для реалiзацiї реального iнвестицiйного проекту та наводяться його основнi характеристики.
У бiзнес-планi повиннi бути вiдображенi наступнi питання:
1) загальна характеристика пiдприємства: активи i основний капiтал, форма власностi, ступiнь самостiйностi, наявнiсть збутових пiдприємств, дочiрнiх пiдприємств та фiлiй, рiвень сертифiкацiї продукцiї;
3) характеристика допомiжних виробництв (складське, транспортне);
4) органiзацiя управлiння, працi, професiонально-квалiфiкацiйний склад;
6) досвiд зовнiшньоекономiчної дiяльностi, включаючи експортнi поставки;
7) у висновках до проекту робляться основнi висновки, вказуються його недолiки, оцiнюється ймовiрнiсть здiйснення та оцiнюється ефективнiсть проекту, що оцiнюється.
Пiдходи до розробки та викладення бiзнес-плану диференцiюються залежно вiд характеру iнвестицiйного проекту.
Для великих iнвестицiйних проектiв, якi вимагають значних капiтальних затрат, а також для проектiв, пов’язаних iз виробництвом та впровадженням на ринок нової продукцiї, товарiв чи послуг, якi не мають аналогiв, розробляють повний варiант бiзнес-плану (40 – 50 стор.).
Для невеликих iнвестицiйних проектiв можлива розробка короткого бiзнес-плану, який у подальшому на вимогу iнвестора чи кредитора може уточнюватися чи доповнюватися (10 – 15 стор.).
Структура бiзнес-плану
– його iнвестицiйнiй дiяльностi та iнвестицiйнiй стратегiї,
– потенцiалу наявних iнвестицiйних ресурсiв;
– чи влаштовує його проект за перiодом реалiзацiї та термiнами повернення вкладеного капiталу.
Резюме повинно включати:
– викладення концепцiї iнвестицiйного проекту, до якої включається обґрунтування мети пiдприємницької iдеї на основi вивчення ринку та можливостей розширення дiяльностi;
– ступiнь розробки iнвестицiйного проекту – наявнiсть проекту намiрiв iз основними фiнансово-економiчними показниками, типової документацiї i кошторису за проектом, наявнiсть iндивiдуальної проектної документацiї та кошторису затрат з експертною оцiнкою незалежного аудитора;
– необхiдну сума iнвестицiйних ресурсiв у нацiональнiй валютi на момент розробки бiзнес-плану (при залучення iноземного iнвестора, а також при високих темпах iнфляцiї – в доларах США); перiод здiйснення iнвестицiй до початку ефективної експлуатацiї об’єкта; перiод окупностi об’єкта, що проектується;
2. Характеристика галузi, в якiй реалiзується iнвестицiйний проект:
– вiдповiднiсть галузевої спрямованостi iнвестицiйного проекту завданням структурної перебудови економiки України;
– тенденцiї розвитку попиту на продукцiю галузi;
– середнiй рiвень прибутковостi капiталу в галузi;
3. Характеристика продукту (послуг):
– особливостi та привабливiсть для споживачiв (клiєнтiв);
– оцiнка конкурентоспроможностi за основними якiсними ознаками, рiвнем цiн, гарантiями та послугами пiсля продажу;
– прогнозований загальний перiод життєвого циклу продукту та можливiсть його подальшого удосконалення;
4. Розмiщення об’єкта:
– дозволить оцiнити iнвестицiйну привабливiсть регiону;
– розглянути потенцiйнi переваги його конкретного мiсцезнаходження з позицiй наближення до факторiв виробництва або ринкiв збуту;
5. Аналiз ринку (найбiльш складний роздiл при розробцi бiзнес-плану). Охоплює не тiльки поточний, але i прогнозований стан даного ринку:
– оцiнка нинiшнього обсягу попиту (продажу) на продукт чи послугу на цьому ринку. Така оцiнка, якщо можливо, повинна проводитися за останнi три роки та включати як вiтчизнянi, так i iмпортнi товари;
– оцiнка рiвня та динамiки цiн на продукцiю. Проводиться за внутрiшнiм ринком України у спiввiдношеннi до свiтових цiн на аналогiчну продукцiю. Згiдно з результатами оцiнки та виявленими тенденцiями складається прогноз динамiки рiвня цiн на продукт на iнвестицiйний перiод;
продаж у регiонi, поява на ринку пiдприємств-конкурентiв.
6. Запланований обсяг та структура виробництва продукту (здiйснення послуг):
– обґрунтовується загальний обсяг випуску продукцiй (надання послуг) у середньому за рiк при виходi об’єкта iнвестування на проекту потужнiсть;
– запланований обсяг та структура виробництва продукцiї (послуг) розраховується: у кiлькостi одиниць (або iнших одиницях вимiру); у нацiональнiй валютi, скорегованiй з урахуванням iндексу цiн без фактора iнфляцiї; у доларах США.
7. Забезпечення випуску продукцiї (послуг) основними факторами виробництва:
– забезпечення випуску продукцiї (послуг) основними видами сировини, матерiалiв, енергетичних ресурсiв;
– забезпечення випуску продукцiї (послуг) сучасною технологiєю (наявнiсть у iнiцiатора iнвестицiйного проекту технологiї, що вiдповiдає сучасним стандартам, необхiднiсть придбання вiтчизняних чи зарубiжних патентiв, лiцензiй, ноу-хау);
– забезпечення випуску продукцiї (послуг) сучасним обладнанням. Вказується, чи є у наявностi в iнiцiатора iнвестицiйного проекту необхiдне обладнання, чи його потрiбно придбати в Українi чи за кордоном;
– забезпечення випуску продукцiї (послуг) вiдповiдними виробничими примiщеннями та об’єктами виробничої iнфраструктури. Необхiднi виробничi примiщення або їх вiдповiдне розширення, придбання чи нове будiвництво;
8. Стратегiя маркетингу. Розробляється як самостiйний роздiл бiзнес-плану в наступних випадках:
– при виходi на ринок з принципово новим видом продукцiї (послуг);
– при впровадженнi на iнших регiональних ринках;
– при високому рiвнi конкуренцiї на вiдповiдному товарному ринку (ринку послуг) даного регiону.
При вiдсутностi найближчим часом проблем iз збутом та конкуренцiєю, маркетингова стратегiя може не розроблятися.
Якщо подiбна необхiднiсть є, то в даному роздiлi бiзнес-плану необхiдно вiдобразити:
– прогнознi цiльовi показники стратегiї маркетингу (перш за все, обсяг свого сегмента на товарному ринку або ринку послуг свого регiону, iнших регiонiв України);
– основнi заходи, що передбачуються цiєю стратегiєю.
– визначається органiзацiйно-правова форма реалiзацiї проекту. Інвестицiйний проект може реалiзовуватися в рамках дiючої органiзацiйно-правової форми його iнiцiатора, органiзацiйно-правової форми iнвестора, шляхом створення нового акцiонерного товариства вiдкритого чи закритого типу, товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю та iн.);
– бажано представити схему органiзацiйної структури управлiння об’єктом на стадiї його експлуатацiї (у випадку, якщо проект пов’язаний iз створенням нової компанiї). При цьому може вказуватися кандидатура керiвника та вiдповiднi данi про його вiк, освiту, базову спецiальнiсть, загальний трудовий стаж i стаж роботи на пiдприємствi даної галузi;
– можливiсть реалiзацiї iнвестицiйного проекту самостiйно (без вiдповiдної органiзацiйної та фiнансової пiдтримки iнвестора) чи необхiднiсть залучення пiдрядника чи субпiдрядника;
– у випадку залучення пiдрядника чи субпiдрядника в бiзнес-планi вiдображаються його характеристики: наявнiсть досвiду роботи в данiй галузi та з аналогiчними iнвестицiйними проектами, рiвень технологiчного i кадрового забезпечення, дiлова та фiнансова репутацiя.
У спрощеному виглядi органiзацiйна структура управлiння проектом представлена на рис. 9. 2.
Якщо розробляється малий або середнiй проект, то його менеджер виконує наступнi функцiї:
1) виконує роль координатора або управляє одночасно кiлькома проектами;
2) подiляє вiдповiдальнiсть з архiтекторами, iнженерами та пiдрядниками;
3) є самостiйним учасником проекту, але структурно може вiдноситись до фiрм-замовникiв, пiдрядника або бути представником консалтингової фiрми.
Ряд функцiй з реалiзацiї проектiв традицiйно належить визначеним учасникам проекту. Це такi функцiї, як будiвництво, фiнансовi операцiї, монтаж, налагодження та пуск обладнання. Але частка функцiй може розподiлятись мiж учасниками вiд одного проекту до iншого. Це, перш за все, постачання, проектування та управлiння проектом. Варiанти розподiлу функцiй мiж учасниками проекту вiдображаються в формах органiзацiї робiт мiж ними.
У лiтературi з управлiння малими та середнiми проектами органiзацiйнi форми управлiння мають наступну класифiкацiю:
– основна система;
– система розширеного управлiння;
– система прискореного будiвництва.
Вiдповiдно до концепцiї основної системи менеджер проекту виступає як представник замовника i не вiдповiдає за прийнятi рiшення. Повноваження менеджера проекту обмежуються умовами, якi визначенi у контрактi. Спецiалiсти з управлiння вважають, що концепцiя основної системи найбiльше вiдображає сутнiсть управлiння проектом, бо не пов’язана з комерцiйними iнтересами i є найбiльш об’єктивною.
Практично всi iншi системи передбачають, що менеджер вiзьме на себе вiдповiдальнiсть за завершення проекту в межах фiксованої цiни. Таким чином, значна частка ризику переходить вiд замовника до менеджера проекту.
Вважається, що загальними перевагами всiх названих систем є спрямованiсть на кiнцевий результат i концентрацiя вiдповiдальностi за iнвестицiйний цикл в одному мiсцi. Кожний учасник такої системи виконує роботу, яка вiдповiдає його професiйнiй спрямованостi, що забезпечує продуктивнiсть та ефективнiсть будiвництва.
У разi реалiзацiї великих проектiв сфера вiдповiдальностi менеджера проекту суттєво змiнюється. Наприклад, вiн може виступати директором проекту та контролювати дiяльнiсть iнших менеджерiв, якi контролюють виконання окремих роздiлiв або видiв робiт за проектом.
Існує два основнi типи структур для груп з управлiння проектами:
– робоча група проекту;
– матрична структура
У разi органiзацiї робочої групи персонал виконує роботи з проекту повний робочий день. Усi працiвники безпосередньо пiдпорядковуються менеджеру проекту. Принцип робочої групи найбiльш придатний, якщо масштаби проекту i тривалiсть його виконання достатнi для того, щоб завантажити роботою весь персонал проекту. В iдеальному випадку весь персонал повинен розмiщуватись в одному мiсцi. Практика показує, що необхiднiсть органiзацiї такого типу iснує в тодi, коли кiлькiсть учасникiв перевищує 50 чоловiк.
структурою з вiдкритими зв’язками та подвiйною вiдповiдальнiстю виконавцiв усiх рiвнiв. Кожний виконавець має двi лiнiї вiдповiдальностi:
– за якiсне виконання своїх функцiй в цiлому;
– за виконання окремої функцiї, яка впливає на результати роботи на окремому об’єктi.
Матрична органiзацiйна структура ефективна в разi невеликих об’єктiв, де неможливо забезпечити повне завантаження групи протягом цiлого робочого дня.
10. Оцiнка ризикiв та їх страхування. Розглядаються наступнi ризики:
– ризик затримки початку реалiзацiї проекту;
– ризик несвоєчасного закiнчення будiвельно-монтажних робiт за проектом;
– ризик суттєвого збiльшення кошторисної вартостi проекту;
– ризик невиходу на запланованi показники зовнiшньоекономiчної дiяльностi у зв’язку iз змiною експортної полiтики держави (введенням лiцензування, квотування, нових процедур митного регулювання, валютного регулювання);
– ризик зниження запланованого рiвня ефективностi дiяльностi та збiльшення перiоду окупностi капiталу у зв’язку з державним регулюванням рiвня цiн, посиленням податкового регулювання.
– розробка вiдповiдних профiлактичних заходiв для їх запобiгання;
– розподiл негативних фiнансових наслiдкiв ризикiв серед iнвесторiв та учасникiв, що залученi до реалiзацiї проекту;
– створення вiдповiдних резервних фондiв;
– отримання документальних гарантiй захисту вiд окремих видiв ризикiв вiд мiсцевих органiв самоуправлiння.
iнвестицiйного проекту, що реалiзується.
11. Фiнансовий план. Це найбiльш важливий роздiл бiзнес-плану, головний критерiй прийняття iнвестицiйного проекту до реалiзацiї. Складається iз декiлькох етапiв.
Для оцiнки фiнансової спроможностi проекту необхiдно спрогнозувати обсяг продаж, порiвняти його з витратами за проектом та визначити джерела покриття можливих витрат.
Прогноз обсягiв продажу є результатом комерцiйного аналiзу i подається у виглядi таблицi (табл. 9. 1).
Таблиця 9. 1
Обсяг продажу (виручка вiд реалiзацiї)
Найменування продукцiї
Фiзичний обсяг реалiзацiї, од.
Цiна продажу (грн. або USD)
Виручка вiд реалiзацiї з ПДВ, акцизним збором
Обсяг ПДВ, акцизного збору
Чистий обсяг прода-жу
1
2
3
4=2*3
5
6=4-5
Кожна цифра таблицi повинна бути обґрунтована, виходячи з того, що товар справдi буде вироблено i продано за вказаною цiною. Виручка вiд реалiзацiї означає загальний дохiд вiд реалiзацiї товарiв (робiт, послуг) у грошовiй формi.
Пiд час прогнозування обсягiв реалiзацiї враховується:
– час на збут – середнiй час мiж закiнченням виробництва продукту i вiдвантаженням у днях;
– затримка платежiв – середнiй час мiж вiдвантаженням та оплатою товару в днях.
Облiк часу на збут i затримки платежiв потрiбнi для бiльш точного планування грошових потокiв i бухгалтерського балансу в часi, зокрема, для прогнозування нормальної дебiторської заборгованостi;
– процент продажiв за фактом – показує, який процент вiд суми реалiзацiї продається з оплатою за фактом вiдвантаження;
– процент продажу у кредит – показує, який процент вiд суми реалiзацiї продається з оплатою в кредит. При цьому планується строк кредиту в днях, надбавка до цiни при продажу в кредит у процентах, вiдстрочка першої виплати в днях, перiодичнiсть виплат;
– процент продажiв з авансом – показує, який процент вiд суми реалiзацiї продається з передоплатою. При цьому планується строк поставки пiсля передоплати (за скiльки днiв до поставки товару виплачується аванс), знижка з цiни при продажу з авансом у процентах, частка авансу в цiнi (який процент цiни виплачується за аванс).
де RS – сума реалiзацiї;
RF – реалiзацiя за фактом;
RK – реалiзацiя в кредит;
Вiдстрочка платежiв i строки поставок пiсля передоплати також необхiднi для бiльш точного прогнозування грошових потокiв i бухгалтерського балансу в часi. Для стимулювання продажу може використовуватися система знижок.
Пiд капiтальними витратами розумiють усi витрати, якi забезпечують пiдготовку i реалiзацiю проекту, включаючи формування або збiльшення основних та оборотних коштiв. Вони не мають на метi дати прибуток принаймнi протягом року i є довгостроковими вкладеннями. Залежно вiд виду i форм капiтальних витрат значення їх показникiв матиме рiзний економiчний сенс. Якщо йдеться про створення нового пiдприємства, капiтальнi витрати розглядаються як вклад засновникiв у статутний фонд, якщо про проект у рамках дiючого – як збiльшення статутного фонду за рахунок залучених коштiв акцiонерiв або як витрати, що погашаються за рахунок кредитiв чи державних субсидiй. Капiтальнi витрати не вiдносяться до валових витрат пiдприємства.
Типову структуру капiтальних витрат наведено у таблицi 9. 2.
Таблиця 9. 2
Капiтальнi витрати проекту
№
Статтi
Рiк 1
0
Передiнвестицiйнi дослiдження i пiдготовчi роботи
1
Купiвля землi, пiдготовка та освоєння земельної дiлянки
2
Будiвництво, будiвлi i споруди
3
Машини i обладнання (автомобiльний транспорт, меблi, побутовi, електроннi, оптичнi, електромеханiчнi прилади та iнструменти)
4
Захист навколишнього середовища
5
6
Накладнi витрати, у т. ч.
1. Створення компанiї та органiзацiйна дiяльнiсть
2. Управлiння проектом
4. Детальне проектування
5. Маркетинг i постачання
8. Іншi накладнi витрати
7
Разом капiтальнi витрати
Розрахунок потреби в оборотних коштах проекту. Щоб перейти до розрахунку залучення капiталу, необхiдно розрахувати потребу в оборотних коштах проекту (ПСК) i мiнiмально необхiдну суму коштiв в оборотi (МСД). Розрахунок ПСК потрiбний для визначення мiнiмально необхiдних оборотних коштiв у грошовiй та матерiальнiй формi, а розрахунок МСД – для забезпечення постiйної платоспроможностi для закупiвлi всiх видiв поточних активiв, насамперед, товарно-матерiальних цiнностей.
МСД розраховується за формулою:
МСД = Поточнi грошовi витрати * Цикл обороту коштiв (кiлькiсть днiв мiж датою закупiвлi сировини, матерiалiв комплектуючих та датою надходження виручки вiд продажу готової продукцiї) / 360
Цикл обороту коштiв визначається експертним шляхом при планування виробництва та збуту.
ПСК розраховується за формулою:
ПСК = МСД + Норматив запасiв товарно-матерiальних цiнностей (ТМЦ) + Нормальна дебiторська заборгованiсть (НДЗ).
ТМЦ = Прямi матерiальнi витрати * Цикл виробництва (кiлькiсть днiв мiж датою закупiвлi сировини, матерiалiв, комплектуючих та датою вiдвантаження готової продукцiї)/360.
НДЗ = Чистий обсяг продажiв * Строк погашення дебiторської заборгованостi/360.
Фiнансовий план включає наступнi вiдносно самостiйнi роздiли (модулi):
– план прибутку;
– баланс грошових потокiв;
– прогноз бухгалтерського балансу;
– розрахунок показникiв лiквiдностi i рентабельностi;
– розрахунок показникiв ефективностi проекту.
План прибутку. План прибутку розробляється з метою розрахунку суми податку на прибуток пiдприємств. Необхiдний для розрахунку валового, оподатковуваного та чистого прибутку – показникiв, якi згодом використовуються для розрахункiв рентабельностi проекту.
План прибутку розраховується у чiткiй вiдповiдностi до дiючого законодавства, зокрема Закону «Про оподаткування прибутку пiдприємств».
№
Показники
Рiк 1
Рiк 2 i т. д.
1
Доходи вiд реалiзацiї товарiв (робiт, послуг)
2
Доходи вiд реалiзацiї цiнних паперiв
3
Доходи вiд спiльної дiяльностi у виглядi дивiдендiв
4
А
Валовий дохiд (1+2+3+4)
З валового доходу вираховуються:
5
Податок на додану вартiсть
6
Акцизний збiр
7
8
9
Реiнвестицiї
10
11
Емiсiйний доход
12
Доходи вiд спiльної дiяльностi та дивiденди, дохiд за якими нарахований
13
Іншi вiд’ємнi надходження
Б
Скоригований валовий дохiд (А-5, 6…13)
В
Валовi витрати
Г
Амортизацiя
Д
Оподатковуваний прибуток (Б-В-Г)
Е
Податок на прибуток, %
Ж
Податок на прибуток (Д*Е: 100)
Стаття «Доходи вiд реалiзацiї товарiв (робiт, послуг)» включає доходи всiх видiв виробництв, якi планується запустити в результатi реалiзацiї проекту. Якщо проект передбачає надання банкiвських, страхових, фiнансових послуг, торгiвлю валютними цiнностями, борговими зобов’язаннями та вимогами, то дана стаття включає доходи вiд цих операцiй.
Стаття «Доходи вiд спiльної дiяльностi та у виглядi дивiдендiв» включає плановi доходи у виглядi дивiдендiв, одержаних вiд нерезидентiв, а також у виглядi процентiв, роялтi, володiння борговими зобов’язаннями, вiд лiзингових операцiй.
Стаття «Доходи з iнших джерел i вiд позареалiзацiйних операцiй» включає плановi доходи, якi не включено до попереднiх статей, наприклад, доходи вiд торгiвлi деривативами, до яких вiдносяться форварднi та ф’ючерснi контракти, а також опцiони. До доходiв вiд позареалiзацiйних операцiй належать:
– безоплатна фiнансова допомога;
– повернення страхового резерву;
– вiдшкодування безнадiйної дебiторської заборгованостi;
– iншi доходи, передбаченi законодавством.
Валовий дохiд включає загальну суму доходу вiд усiх видiв дiяльностi, одержаного в грошовiй, матерiальнiй та нематерiальнiй формi.
виключаються також прямi iнвестицiї та реiнвестицiї.
Емiсiйний дохiд – це сума перевищення доходiв, одержаних пiдприємством вiд первинної емiсiї акцiй та iнших корпоративних прав над номiналом таких акцiй (прав).
Якщо податки на доходи вiд спiльної дiяльностi пiдприємств i дивiденди нарахованi, вони виключаються з валового доходу.
Податковий план. Податковий план розробляється з метою розрахунку всiх видiв податкiв i зборiв, якi фiрма повинна сплатити у ходi реалiзацiї проекту.
Податок на додану вартiсть. Метод розрахунку i базу оподаткування визначено Законом «Про податок на додану вартiсть». Податок може як включатися у цiну продажу, так i розраховуватися до цiни продажу, включаючи акцизний збiр, ввiзне мито та iншi збори.
Акцизний збiр – ставки у процентах до вартостi у вiдпускних цiнах, а за iмпортними товарами – митної (закупiвельної) вартостi з урахуванням мита i зборiв.
Мито i збори – ставка визначається у процентному спiввiдношеннi до митної (закупiвельної) вартостi товару.
2. Загальнодержавнi податки i збори, якi пов’язанi з заробiтною платою i вiдносяться до валових витрат:
– збiр на обов’язкове соцiальне страхування;
– збiр до Фонду для здiйснення заходiв з лiквiдацiї наслiдкiв Чорнобильської катастрофи та соцiального захисту населення.
– рентнi платежi – диференцiйованi ставки;
– збiр за геологорозвiдувальнi роботи, виконанi за рахунок державного бюджету – диференцiйованi ставки;
– податок на промисел – диференцiйованi ставки.
4. Податок на прибуток пiдприємств – базова ставка 30 % до оподатковуваного прибутку.
– податок на нерухоме майно;
– плата за торговий патент – диференцiйованi ставки.
7. Мiсцевi податки та збори.
Баланс грошових потокiв. Розраховується з метою узагальнення всiх попереднiх розрахункiв обсягу продажiв, витрат, податкiв, залучення капiталу. Його завдання;
– передбачити можливi «вузькi мiсця» в погашеннi заборгованостi;
– забезпечити необхiдну суму коштiв в оборотi на певнi дати;
– пiдготувати показники для розрахункiв ефективностi проекту.
Баланс грошових потокiв складається з трьох основних видiв дiяльностi: операцiйної, iнвестицiйної та фiнансової.
Розробка балансу грошових потокiв полягає у зiставленнi грошових залишкiв, надходжень i витрат протягом циклу проекту (табл. 9. 3).
Таблиця 9. 3
Плановий баланс грошових потокiв (доходiв i витрат)
№
Показники
Рiк 2 i т. д.
1
2
Надходження грошей:
А. Вiд операцiйної дiяльностi
2. 1. Виручка вiд реалiзацiї
Б. Вiд iнвестицiйної дiяльностi
2. 2. Одержання iнвестицiй
2. 3. Продаж активiв
В. Вiд фiнансової дiяльностi
2. 4. Одержання короткострокової позики та кредити
2. 5. Погашення короткострокової дебiторської заборгованостi
2. 6. Дивiденди вiд володiння корпоративними правами
2. 9. Проценти вiд володiння борговими зобов’язаннями
2. 10. Іншi доходи вiд фiнансових операцiй
3
Разом надходження грошей (2. 1 + 2. 2 + 2. 3 + 2. 4 + 2. 5 + 2. 6 + 2. 7 + 2. 8 + 2. 9 + 2. 10)
4
Разом наявнi кошти (1+3)
5
Грошовi виплати:
А. За операцiйною дiяльнiстю
5. 1. 1. Прямi матерiальнi витрати
5. 1. 2. Прямi трудовi витрати
5. 2. Податки, у т. ч.
5. 2. 1. Податок на додану вартiсть
5. 2. 2. Акцизний збiр
5. 2. 3. Податок на прибуток
5. 2. 4. Іншi податки за рахунок прибутку
5. 3. Капiтальнi грошовi витрати
5. 4. Реiнвестицiї
5. 5. Портфельнi iнвестицiї (фiнансовi вкладення)
В. За фiнансовою дiяльнiстю
5. 6. Виплати з погашення довгострокових кредитiв
5. 9. Депозити
6
Г. Фiнансовий резерв
7
Грошовий потiк за операцiйною дiяльнiстю (2. 1 – 5. 1 – 5. 2)
Грошовий потiк за iнвестицiйною дiяльнiстю
(2. 2 + 2. 3 – 5. 3 – 5. 4 – 5. 5)
Грошовий потiк за операцiйною та iнвестицiйною дiяльнiстю
Грошовий потiк за фiнансовою дiяльнiстю
(2. 4 +…+2. 10 – 5. 4 – … – 5. 10)
Грошовий потiк за всiма видами дiяльностi (3 – 6)
Виручка вiд реалiзацiї є основною вигодою вiд операцiйної дiяльностi – надходження грошей у касу та на рахунки пiдприємств.
Вiд iнвестицiйної дiяльностi видiляються двi вигоди: «одержанi iнвестицiї» i «продаж активiв». Інвестицiйна дiяльнiсть трактується тут як дiяльнiсть щодо залучення коштiв iнвесторiв для здiйснення реальних iнвестицiй.
Одержанi iнвестицiї є грошовими надходженнями вiд продажу пiдприємством цiнних паперiв i корпоративних прав.
Продаж активiв є грошовими надходженнями вiд реалiзацiї основних фондiв, нематерiальних та iнших активiв.
Фiнансова дiяльнiсть за проектом є бiльш рiзноманiтною. Грошовi надходження вiд фiнансової дiяльностi пов’язанi з кредитуванням, фiнансовими вкладеннями, виплатами дивiдендiв i процентiв, лiзингом i т. п.
Грошовi кошти на початок перiоду передбачаються лише для проектiв розвитку дiючих пiдприємств.
У балансi грошових потокiв рекомендується окремо видiляти показник «Фiнансовий резерв».
У балансi грошових потокiв здiйснюються розрахунки кiлькох показникiв грошових потокiв, якi є рiзницею мiж надходженням та витратою коштiв.
Прогноз бухгалтерського балансу. Бухгалтерський баланс прогнозується на кiнець кожного року проекту, щоб можна було визначити «вузькi мiсця», розрахувати показники рентабельностi й лiквiдностi.
Методика прогнозування заснована на оцiнцi руху коштiв та iнших активiв i змiни пасивiв. Прогнозування здiйснюється на основi прогнозованого руху статей агрегованого балансу.
Розрахунок показникiв лiквiдностi й рентабельностi. Лiквiднiсть аналiзується за допомогою показникiв наступних показникiв:
Таблиця 9. 5
Показники
Алгоритм
Коментарiї
Поточнi активи – поточнi пасиви
Лiквiднi активи
Поточнi активи – товарно-матерiальнi запаси
Показує, яка частина
оборотних активiв може негайно перетворюватися у грошову форму i
Актив – нематерiальнi активи – довгостроковi пасиви – поточнi пасиви
Показує, чим пiдприємство справдi володiє на даний момент i в разi лiквiдацiї
Поточнi активи – поточнi пасиви
Коефiцiєнт кислотного
тесту
Лiквiднi активи – поточнi пасиви
Повинен бути не нижчий 1, iнакше фiнансовий стан пiдприємства оцiнюється як незадовiльний.
Коефiцiєнт забезпеченостi власного капiталу чис-тою номi-нальною вартiстю акти-вiв (вiдноснi)
Номiнальна вартiсть власного капiталу – чиста номiнальна вартiсть активiв
Не може бути бiльшим 1 i залежить
вiд частки нематерiальних активiв в активах пiдприємства.
Рентабельнiсть аналiзується за допомогою системи показникiв «Каскад», а також показникiв рентабельностi iнвестицiй, iнвестованого капiталу, коефiцiєнта операцiйного прибутку.
Аналiз рентабельностi здiйснюється на основi розрахунку показника чистого прибутку:
Таблиця 9. 6
№
Показники
Сума
1
Виручка вiд реалiзацiї
2
3
А
Чистий обсяг продажiв (1-2-3)
4
Прямi матерiальнi витрати
5
6
Операцiйнi витрати
7
Амортизацiя
Б
В
Прибуток до виплати податкiв, дивiдендiв i процентiв (А-Б)
8
Податок на прибуток
9
Іншi податки за рахунок прибутку
10
Нарахованi дивiденди, проценти, включаючи податок на дивiденди й проценти
Г
Чистий прибуток (В-8-9-10)
Аналiз рентабельностi пiдприємства виконується на основi використання методу Дюпона.
1. Рентабельнiсть власного капiталу (Return of Equity /ROE/) = Чистий прибуток / Власний капiтал *100 %
капiтал мають адекватну оцiнку, то нормальною вважається рентабельнiсть, не менше 20 %.
Для оцiнки рентабельностi власних вкладень на здiйснення проекту рекомендується використовувати дещо iншу формулу розрахункiв:
Рентабельнiсть власного капiталу = Чистий прибуток / Власнi кошти, вкладенi в проект * 100%.
Рентабельнiсть активiв показує, наскiльки ефективно використовуються активи пiдприємства. Якщо чистий прибуток та активи мають адекватну оцiнку, то нормальною вважається рентабельнiсть не менше 14 %.
Для оцiнки рентабельностi проекту рекомендується використовувати i таку формулу:
Рентабельнiсть капiтальних витрат = Чистий прибуток / Капiтальнi витрати * 100 %.
5. Оборотнiсть активiв (Total Assets Turnover / TAT/ O/) = Виручка вiд реалiзацiї / Активи * 100 %.
довгострокових кредитiв 8 %, спiввiдношення власного капiталу i довгострокових пасивiв не менше 1, нормальною вважається рентабельнiсть iнвестованого капiталу не менше 14 %.
9. 5. Маркетингове планування
Планування маркетингу – це логiчна послiдовнiсть дiй, яка призводить до визначення цiлей маркетингу та складання планiв їх досягнення. Для ефективного планування маркетингу необхiдно забезпечити безперервний процес отримання iнформацiї про зовнiшнє оточення пiдприємства та дiяльнiсть його окремих пiдроздiлiв.
При розробцi планiв маркетингу необхiдно дотримуватися наступних основних принципiв:
– спочатку спланувати стратегiчний план маркетингу, який повинен охоплювати перiод в 3-5 рокiв, i тiльки пiсля його розробки та затвердження повинен розроблятися рiчний план маркетингу. Не рекомендується спочатку писати рiчний план, а потiм займатися його екстраполяцiєю;
– для досягнення мети планування маркетингу необхiдно розташувати його якомога ближче до споживача, органiзувати дiї компанiї ближче до груп замовникiв, нiж до функцiональних напрямiв дiяльностi компанiї, i забезпечити планування маркетингу для кожної групи;
– для ефективного планування маркетингу необхiдно забезпечити безперервний процес отримання iнформацiї про зовнiшнє середовище та стратегiчнi одиницi бiзнесу компанiї, який повинен стати основою маркетингової iнформацiйної системи компанiї;
– iнформацiя повинна пiдсумовуватися у SWOT-аналiз (strength – сила, weakness – слабкiсть, opportunity – можливiсть, threat – загроза). Інформацiя є основою для аудиту, на базi якого будується план маркетингу. Інформацiя повинна вiдповiдним чином опрацьовуватися та оцiнюватися для використання у плануваннi при прийняттi рiшень;
– менеджери повиннi стимулюватися за використання у своїх звiтах основних iнструментiв маркетингу: матричнi моделi, PVC-аналiз (Product Life Circle – цикл життя товару), CVP-аналiз (Cost Value Profit – затрати, обсяг, прибуток).
Маркетинговий план (рис. 9. 3) передбачає розробку планiв дiяльностi кожного пiдроздiлу пiдприємства щодо реалiзацiї проекту. Цей план повинен вiдповiдати на питання: хто, коли, де, що, за рахунок яких ресурсiв та яким чином повинен виконувати технiчнi, виробничi та органiзацiйнi заходи щодо виконання проекту. Обсяг робiт на кожному етапi i в кожному пiдроздiлi визначає бюджет маркетингу.
Процес планування маркетингу складається з наступних етапiв.
1 етап – Аудит – аналiз мiсця фiрми на ринках порiвняно з основними конкурентами.
4 етап – Тактика – розробка детального тактичного плану дiй, який здатний забезпечити виконання стратегiї i досягнення поставлених цiлей.
Аудит маркетингу є одним iз елементiв загального аудиту менеджменту, в який входять фiнансовий аудит, аудит персоналу i виробничий аудит. При проведеннi аудиту маркетингу менеджер має справу з двома типами факторiв: першi – фактори оточення чи ринку, на якi фiрма не може впливати або впливає незначно (неконтрольованi фактори); iншi – операцiйнi фактори, якi фiрма може проконтролювати в бiльшiй чи меншiй мiрi. Неконтрольованi фактори подiляються на макрооточення (полiтичнi, економiчнi, соцiальнi i технологiчнi), що впливає на бiзнес, та мiкрооточення (замовники, конкуренти, дистриб’ютори i партнери), що впливає на положення фiрми на конкретних ринках.
об’єднується з наступним SWOP-аналiзом.
SWOТ-аналiз систематизує данi аудиту i представляє їх у виглядi оцiнки основних сильних i слабких сторiн пiдприємства порiвняно з конкурентами та списку можливостей i загроз, що виникають внаслiдок змiн в мiкро- i макрооточеннi. Для оцiнки сильних i слабких сторiн формулюються ключовi фактори успiху (КФУ), тобто фактори, що мають вирiшальне значення для досягнення успiху на ринках. Кожному з них призначається вага, яка вiдповiдає ступеню його важливостi серед усiх визначених факторiв. Потiм для пiдприємства i декiлькох основних конкурентiв проставляються оцiнки за кожним фактором i вибраною шкалою та вираховується сумарна зважена оцiнка.
Аналiз сильних i слабких сторiн
КФУ
Вага
Ваша фiрма
Конкурент Б
Конкурент С
1
2
3
4
5
Зважена оцiнка
Основнi, незалежнi фактори, якi значно впливають на бiзнес сьогоднi чи можуть суттєво вплинути в майбутньому, зручно розмiстити у виглядi таблицi.
Можливостi та загрози
№
Можливостi
Загрози
1
2
3
4
При проведеннi аудиту маркетингу в незалежностi вiд експертних оцiнок SWOT-аналiзу необхiдно забезпечити можливiсть проведення кiлькiсного сегментного аналiзу прибутковостi.
Мета маркетингу повинна повнiстю вiдповiдати корпоративним цiлям, якi необхiдно чiтко сформулювати в кiлькiснiй формi та мати їх певний фiнансовий еквiвалент.
Пiсля встановлення мети починається аналiз стратегiй, яка б забезпечила її досягнення. Починається з Gap-аналiзу (аналiзу щiлини) для обсягу продаж i/чи прибутку i стратегiї Анзоффа, що з нього випливає.
Gap-аналiз починається з прогнозу поточного стану фiрми на перiод, що планується, за допомогою експертних оцiнок чи математичних прогнозних методiв. Експертним оцiнкам у певному випадку надається перевага, бо вимагається отримати прогноз на декiлька рокiв вперед. Прогноз дає крапку А на графiцi Gap-аналiзу (рис. 9. 4).
Метою маркетингового планування є досягнення максимального обсягу продаж (точка Е на графiку). Щоб закрити прошарок (gap) до крапки В (операцiйний прошарок) достатньо покращити продуктивнiсть операцiйної дiяльностi компанiї без змiни її стратегiї.
Щоб пiднятися вище крапки В, необхiдно змiнити стратегiю дiй фiрми на ринках (нова стратегiя В-Е).
Рис. 9. 4. Графiк Gap-аналiзу
В умовах зростаючих ринкiв стратегiю можна розглянути за допомогою матрицi Анзоффа (рис. 9. 6).
Рис. 9. 5. Матриця Анзоффа
Із матрицi Анзоффа (товар/ринок) витiкають основнi стратегiчнi рекомендацiї.
1. Розробка ринку – посилення заходiв маркетингу для наявних товарiв на наявних ринках iз метою стабiлiзацiї чи розширення частки ринку або збiльшення його обсягу. Можливi шляхи досягнення – збiльшення споживання; залучення покупцiв конкуруючих товарiв, активiзацiя прихованих потреб. Прогнозований у результатi цих заходiв обсяг продаж дає точку С на цiльовому графiку.
2. Розширення ринку – вихiд iз старими товарами на новi ринки (можливi варiанти): збут на нових регiональних, нацiональних чи iнтернацiональних ринках; розширення функцiй товарiв; новi галузi застосування для традицiйного товару; варiацiї товару з метою його пристосування до вимог певних споживачiв (сегментацiя ринку).
4. Диверсифiкацiя – пiдприємство вiдхиляється вiд вихiдних сфер дiяльностi i переходить до нових. Причинами можуть бути: стагнуючi ринки, бажання зменшити ризики, фiнансовi вигоди, страхування постачальницької бази.
Виробнича програма включає продукти, якi не мають прямого зв’язку з попереднiми товарами фiрми. Розрiзняють три форми диверсифiкацiї:
– диверсифiкацiя на тому ж рiвнi (горизонтальна);
– диверсифiкацiя на збутовi чи постачальнi ринки (вертикальна);
Для класифiкацiї товарiв за їх ринковою часткою застосовується матрична модель Бостонської консалтингової групи (BCG) (рис. 9. 5).
Матриця 2x2 заснована на наступних припущеннях.
1. Прибуток i капiтали збiльшуються iз зростанням частки ринку в результатi дiї ефектiв масштабу i дослiду (ефекти зниження собiвартостi продукцiї за рахунок бiльших обсягiв виробництва i накопиченого в результатi виробництва досвiду).
2. Із зростанням обсягу продаж необхiднi грошовi кошти для збiльшення оборотного капiталу i приросту потужностей.
3. Для збiльшення частки ринку звичайно вимагаються кошти на впровадження тактики завоювання чистки ринку.
знаходяться на стадiї зростання.
Матриця подiляється на чотири частини, якi вiдповiдають рiзним типам бiзнесу iз рiзними характеристиками отримання i витрачання грошових коштiв.
BCG запропонувала наступну класифiкацiю i вiдповiднi стратегiчнi рекомендацiї
1. Знаки запитання (невелика частка, швидке зростання) – SBU (стратегiчнi бiзнес одиницi), якi мають низьку частку на ринках, що швидко зростають. Маються на увазi продукти, якi знаходяться на початковiй стадiї циклу життя. Для збiльшення частки ринку вони вимагають великих iнвестицiй. Найчастiше фiнансовi затрати на них значно перевищують дохiд, який вони приносять. Тому керiвництво повинно вирiшити питання про можливiсть продовження їх iнвестування або лiквiдацiї, звiдки i назва.
їх власної позицiї. З уповiльненням зростання ринку «зiрки» можуть стати «дiйними коровами».
3. Дiйнi корови (значна частка, повiльне зростання) – продукти, що досягли стадiї зрiлостi. За рахунок значної частки ринку вони мають найбiльшу економiю в затратах i приносять пiдприємству найбiльший прибуток, який можна спрямувати на розвиток iнших SBU (продуктiв).
4. Собаки (невелика частка, повiльне зростання) – продукти, що досягнули стадiї зрiлостi i занепаду. Поки вони дають прибуток, його слiд iнвестувати в «зiрки» i «знаки запитання». При загрозi збитковостi їх знiмають з виробництва, якщо не має стратегiчних мiркувань щодо зростання ринку.
Матрицю BCG можна побудувати на основi:
– експертних оцiнок;
– кiлькiсних даних, отриманих iз фiнансової звiтностi компанiї;
– за допомогою методiв статистичного опрацювання даних.
Питання для перевiрки засвоєних знань
2. У чому полягає необхiднiсть реальних iнвестицiй?
3. Назвiть основнi результати капiтальних вкладень.
4. Наведiть класифiкацiю реальних iнвестицiй.
5. Вiд чого залежить обсяг залучених iнвестицiй?
6. Охарактеризуйте життєвий цикл iнвестицiйного проекту.
7. Дайте визначення робiт, якi вiдносяться до рiзних фаз i стадiй циклу iнвестицiйного проекту.
9. З яких роздiлiв складається технiко-економiчне обґрунтування (ТЕО) iнвестицiйного проекту?
11. Що включає фiнансовий план iнвестицiйного проекту?
12. Охарактеризуйте податковий план iнвестицiйного проекту.
13. Як розраховуються показники лiквiдностi та рентабельностi?
14. Охарактеризуйте маркетингове планування.
1. До реальних iнвестицiй (iнвестицiї у виробничi фонди) належать:
а) вкладення в основний капiтал виробничих пiдприємств та iнвестицiї, спрямованi на збiльшення прибутку;
г) iнвестицiї, спрямованi на збiльшення обiгових коштiв.
б) повинна забезпечити економiчний аналiз наслiдкiв реалiзацiї проекту;
в) це висновок за окремими роздiлами проекту (виробничим, маркетинговим, фiнансовим).
3. Маркетингова стратегiя при розробцi iнвестицiйного проекту:
а) аналiз попиту;
б) аналiз попиту та конкуренцiї;
4. Строк життя проекту:
а) тривалiсть будiвництва (монтажу обладнання);
б) середньозважений строк служби основного обладнання;
5. Технiко-економiчне обґрунтування iнвестицiй – це:
б) документ, в якому деталiзуються та уточнюються рiшення, що прийнятi на передiнвестицiйнiй фазi;
в) метод вибору стратегiчних рiшень.
6. Життєвий цикл (фази) проекту:
а) задум – розробка концепцiї та ТЕО – виконання проектно- кошторисної документацiї – будiвництво та введення в експлуатацiю;
в) теж саме, що й (б) плюс лiквiдацiйна фаза.
Глава 10. Дiагностика прийняття iнвестицiйних рiшень
10. 1. Фiнансово-математичнi основи iнвестицiйного проектування.
10. 2. Загальна характеристика критерiїв та методiв оцiнки реальних iнвестицiйних проектiв.
10. 3. Перiод окупностi проекту.
10. 4. Облiкова норма дохiдностi.
10. 5. Чиста теперiшня вартiсть.
10. 6. Внутрiшня норма рентабельностi.
10. 7. Індекс прибутковостi.
Ключовi слова: iнфляцiя, ризик, схильнiсть до лiквiдностi, складний процент, компаундування, дисконт, множник дисконтування, контрактна норма прибутковостi, облiкова дохiднiсть, чиста дисконтна вартiсть, внутрiшня ставка дохiдностi, iндекс прибутковостi, джерела фiнансування iнвестицiй, страхова премiя, ставка дисконту, перiод окупностi iнвестицiйного проекту, дисконтний перiод окупностi, облiкова норма дохiдностi, чиста теперiшня вартiсть, дисконтна цiннiсть iнвестицiйного проекту, абсолютна ефективнiсть iнвестицiй, внутрiшня норма рентабельностi, модифiкована внутрiшня норма рентабельностi.
пiд впливом наступних факторiв.
1) Інфляцiя – купiвельна спроможнiсть грошей сьогоднi вища, нiж буде завтра, внаслiдок загального пiдвищення цiн.
2) Ризик – невпевненiсть, можливiсть не отримати запланований прибуток i навiть втратити iнвестований капiтал. Як невпевненiсть зростає вiдповiдно до тривалостi прогнозованого перiоду, так зростає i ризик. Вiдповiдно зменшується сподiвана вартiсть грошей.
3) Схильнiсть до лiквiдностi – вкладаючи грошi в придбання будь-яких активiв, iнвестор втрачає стовiдсоткову лiквiднiсть, яку мають тiльки грошi. Інвестори схильнi до лiквiдностi, а тому вiддають перевагу наявним грошам, замiсть вкладення їх у справу. Інвестори, вкладаючи грошi у справу, сподiваються на високу винагороду як компенсацiю за втрату лiквiдностi, i це також впливає на змiну вартостi грошей у часi.
В iнвестицiйнiй практицi, як правило, необхiдно порiвнювати суму грошей, що вкладається в проект, iз сумою, яку iнвестор сподiвається отримати пiсля завершення iнвестицiйного перiоду. Для порiвняння суми грошових коштiв пiд час їх вкладання з сумою, яка буде одержана, використовують поняття майбутня та теперiшня вартiсть грошей.
Майбутня вартiсть грошей – це та сума, в яку повиннi перетворитись через визначений час вкладенi сьогоднi пiд процент грошi.
Розрахунок майбутньої вартостi грошей пов’язаний iз процесом нарощування (компаундування) початкової суми.
Нарощування – це збiльшення початкової суми грошей шляхом приєднання до неї суми процентних платежiв.
Для розрахунку майбутньої вартостi грошей використовується формула складних процентiв:
FV = P(1+r)n ,
де: FV (Future value) – майбутня вартiсть грошей; Р (present value) – початкова вкладена сума; r – ставка вiдсоткiв або ставка дохiдностi; n – кiлькiсть перiодiв, за якими нараховуються проценти; (1+r)n – множник нарощування (компаундування).
Складний процент – це сума доходу, яку отримає iнвестор у результатi iнвестування певної суми грошей за умов, що простий процент не сплачується наприкiнцi кожного перiоду, а додається до суми основного вкладу i в наступному перiодi також приносить дохiд.
Процентна ставка використовується не тiльки як iнструмент нарощування вартостi грошових коштiв, але i як норма дохiдностi iнвестицiйних операцiй.
Приклад. Банк сплачує 5% рiчних за депозитним вкладом. Вiдповiдно до формули майбутньої вартостi грошей $100, якi покладенi на депозит сьогоднi, через рiк дорiвнюватимуть:
FV1= $100 (1+0,05) = $105
Якщо необхiдно залишити цю суму на депозитi ще на один рiк, то наприкiнцi другого року розмiр вкладу становитиме:
або за формулою:
FV2 = P (1+r)2 = $100(1+0,05)2 = $ 110,25.
Теперiшня (сучасна) вартiсть грошей – це сума майбутнiх грошових надходжень, приведених до сучасного моменту, з урахуванням процентної ставки або норми дохiдностi.
Теперiшня вартiсть грошей розраховується за формулою:
PV = ,
де: PV (present value) – теперiшня вартiсть грошей.
Приклад. Припустимо, що iнвестор хоче отримати $200 через 2 роки. Яку суму вiн повинен покласти на депозит сьогоднi, якщо ставка проценту становить 5 %? Це можна визначити за допомогою формули:
PV2 = = $181,4.
Розрахунок теперiшньої вартостi грошей називається процесом дисконтування майбутньої вартостi грошей. З формули випливає, що дисконтування – процес, зворотний нарощуванню. Величина r називається ставкою дисконту або просто дисконтом, а величина (1+r)n – множником дисконтування.
враховують такi принципи:
– з двох майбутнiх надходжень вищу дисконтну ставку матиме те, що надiйде пiзнiше;
– чим нижчий визначений рiвень ризику, тим нижчою повинна бути ставка дисконту;
– якщо загальнi процентнi ставки на ринку зростають, зростають i дисконтнi ставки.
Дисконт може зменшитись, якщо iснує перспектива дiлового пiдйому, зниження iнфляцiї та процентних ставок. Якщо зменшується дисконт, то зростає теперiшня вартiсть майбутнiх доходiв.
Множник дисконтування – поточна вартiсть 1 долара за перiод n, дисконтована на вiдсоток r за кожний перiод.
Розрахунок майбутньої та теперiшньої вартостi грошей можна здiйснити за допомогою звичайного або фiнансового калькулятора, а також фiнансових таблиць, якi наведенi у додатках до даного пiдручника. У фiнансових таблицях по горизонталi вказанi ставки процентiв, а по вертикалi – номер перiоду, На перетинi цих значень можна знайти величину вiдповiдно множника нарощування або дисконтування.
Таким чином, будь-яку суму грошей можна розглядати як майбутню або теперiшню вартiсть грошей. При цьому вартiсть грошей у майбутньому арифметично завжди бiльша. Визначення теперiшньої вартостi грошей є важливим для прийняття рiшення щодо вибору альтернативних варiантiв iнвестицiйних проектiв.
Очевидно, якщо iснує два рiзнi проекти з однаковим перiодом реалiзацiї, але рiзними дисконтними ставками, то можна визначити їх теперiшню вартiсть i порiвняти, який iз них доцiльно вибрати.
Розрахунок впливу iнфляцiї при визначеннi майбутньої та теперiшньої вартостi грошей
В iнвестицiйнiй практицi необхiдно постiйно враховувати вплив iнфляцiї, яка з плином часу знецiнює грошовi кошти.
Для коригування вартостi грошових потокiв пiд впливом iнфляцiї використовують такi термiни, як номiнальна та реальна сума грошових коштiв.
Реальна сума грошових коштiв – це оцiнка номiнальної суми з урахуванням змiни покупної спроможностi грошей пiд впливом iнфляцiї.
У фiнансово-економiчних розрахунках, пов’язаних з iнвестицiйною дiяльнiстю, iнфляцiя враховується в наступних випадках:
– при коригуваннi нарощеної суми грошових коштiв;
– при формуваннi ставки проценту (з урахуванням iнфляцiї), що використовується для нарощування та дисконтування;
– при прогнозi рiвня доходiв вiд iнвестицiй, що враховують темпи iнфляцiї.
Для того, щоб оцiнити iнфляцiю використовують два основних показника:
– Т – темп iнфляцiї, тобто прирiст рiвня цiн за перiод (наприклад, за рiк), %;
– I – iндекс iнфляцiї, який розраховується як частка вiд одиницi i дорiвнює 1+Т.
Коригування нарощеної суми з урахуванням iнфляцiї здiйснюється за формулою:
FVр = FVn /In,,
Вищенаведену формулу можна записати по-iншому:
FVр = = .
Тобто номiнальна сума грошей зменшується в (1+Т)n рази, у вiдповiдностi до зменшення купiвельної спроможностi грошей. При цьому вважається, що темп iнфляцiї зберiгається стабiльним по роках. Якщо темп iнфляцiї змiнюється кожен рiк, то треба для кожного року здiйснювати розрахунки окремо.
FV2 = 200000 = 229000
>T, тобто норма дохiдностi за iнвестицiями повинна бути бiльшою, нiж темп iнфляцiї. У цьому разi реальна майбутня вартiсть грошей збiльшиться, незважаючи на iнфляцiю.
Взаємозв’язок мiж номiнальною та реальною процентними ставками розглянемо на прикладi.
Приклад. Припустимо, що iнвестору обiцяють реальну прибутковiсть його вкладень у розмiрi 10 %. Це означає, що при iнвестуваннi 1000 грн. через рiк вiн отримає: 1000(1+0,10) = 1100 грн. Якщо темп iнфляцiї складає 25 %, то iнвестор коригує цю суму вiдповiдно до iнфляцiї: 1100(1+0,25) = 1375 грн. Загальний порядок розрахунку може записуватися наступним чином:
Для розрахунку контрактної норми прибутковостi можна використовувати формулу:
rр = r + Т + r T,
де: rр – реальна (контрактна) процентна ставка прибутковостi; Т – темп iнфляцiї; величина r+ rT – iнфляцiйна премiя.
Часто можна зустрiти бiльш просту формулу, яку можна застосовувати у випадку незначних темпiв iнфляцiї:
rр = r + Т.
Оскiльки прогнозування темпiв iнфляцiї є досить складним процесом, що пов’язаний iз значною кiлькiстю невизначених факторiв, тому часто для врахування впливу iнфляцiї суми грошових коштiв, що пiдлягають поверненню, просто перераховуються з нацiональної валюти в одну iз найбiльш твердих валют. Перерахунок здiйснюється за курсом НБУ на момент проведення розрахункiв. У цьому разi нарощування та дисконтування здiйснюються без урахування iнфляцiї. Наприклад, при iнвестуваннi за рахунок кредитiв комерцiйного банку в якостi дисконту приймається процентна ставка валютного кредиту цього банку.
Нарощування та дисконтування нерiвномiрних грошових потокiв
У процесi iнвестування фiнансовi менеджери, як правило, розраховують не окремi суми, а грошовi потоки (Cash- Flow).
Елемент грошового потоку позначають як СFk , де k – номер перiоду, за який отримано грошовий потiк.
CFn = CF1(1+r)n-1 + CF2(1+r)n-2 + …+CFn(1+r)n-k = ,
де: r – кiлькiсть перiодiв, що аналiзуються; k – номер перiоду.
Майбутня вартiсть нерiвномiрних грошових потокiв (iнодi її ще називають кiнцевою вартiстю) визначається за допомогою компаундування кожної виплати наприкiнцi перiоду аж до припинення виплат, i потiм – додавання майбутнiх вартостей.
У деяких фiнансових калькуляторах є кнопка «NFV» (чиста майбутня вартiсть). Пiсля введення показникiв готiвки i вiдсоткової ставки у пам’ять калькулятора, за її допомогою можна отримати значення майбутньої вартостi усього потоку.
Теперiшня вартiсть нерiвномiрних грошових потокiв визначається як сума поточних (теперiшнiх) вартостей окремих грошових потокiв за допомогою формули:
PV = +
де: r – кiлькiсть перiодiв, що аналiзуються; k – номер перiоду.
10. 2. Загальна характеристика критерiїв та методiв оцiнки iнвестицiйних проектiв
Завданням внутрiшньої iнвестицiйної дiяльностi пiдприємства є вибiр найефективнiших напрямiв вкладення коштiв для полiпшення внутрiшнiх i зовнiшнiх умов його функцiонування. Один iз цих напрямiв – дiагностика доцiльностi реальних iнвестицiй у пiдприємство. Мета таких капiталовкладень – розвиток потенцiалу пiдприємства: пiдвищення гнучкостi виробничого профiлю (постiйне приведення асортименту виробiв у вiдповiднiсть iз ринковим попитом), нарощення рiзних видiв ресурсiв (технiчних, технологiчних, iнформацiйних тощо), створення товарно-матерiальних запасiв. Для того, щоб вистояти в умовах конкуренцiї, пiдприємство повинно постiйно спрямовувати кошти (власнi або залученi) на закупiвлю матерiальних цiнностей, необхiдних для оновлення, диверсифiкацiї виробництва. При цьому iнвестицiї можуть бути рiзнi – вiд вкладання ресурсiв у ремонт обладнання до таких, що спрямованi на розробку нового технологiчного процесу, виробу тощо.
Для формування ефективних стратегiчних i тактичних програм пiдприємству необхiдно постiйно проводити дiагностику запропонованих проектiв i спрямовувати її, насамперед, на перспективу (хоча результати ретроспективної дiагностики стану iнвестицiйної дiяльностi об’єкта теж беруться до уваги).
Якiсть дiагностичного аналiзу залежить вiд обраних критерiїв оцiнки прийняття iнвестицiйних рiшень, тобто наскiльки вагомим є комплекс факторiв, що використовуються пiд час дослiджень, i наскiльки правильно враховується їх можливий вплив на прийняття конкретного iнвестицiйного рiшення.
Увесь комплекс факторiв можна подiлити на три групи:
– фактори, вплив яких вимiрюється кiлькiсно лише частково;
– якiснi фактори, вплив яких зовсiм не можна вимiрити кiлькiсно.
1. Перiод окупностi ( Payback Period). Показник визначає, скiльки потрiбно часу, щоб iнвестицiї дали прибуток, який дорiвнює витратам. Показник-аналог – дисконтний перiод окупностi, тобто окупнiсть iз використанням поточної вартостi.
Критерiй 1. Проект схвалюється, якщо перiод окупностi не перевищує встановленого перiоду.
2. Облiкова дохiднiсть ( Accounting Rate of Return – ARR) або дохiднiсть iнвестицiй (Return on Investment – ROI). Визначається як вiдношення чистих грошових надходжень без урахування амортизацiї до суми початкових iнвестицiй.
Критерiй 2. Проект схвалюється, якщо норма дохiдностi вiдповiдає вимогам iнвестора.
3. Чиста дисконтна вартiсть (Net Present Value – NPV) – сума дисконтованих фiнансових пiдсумкiв (рiзниця мiж сумою надходжень i витрат капiталу) за всi роки реалiзацiї проекту, враховуючи дату початку iнвестицiй.
Критерiй 3. Проект приймається, якщо NPV > 0.
у проект.
5. Індекс прибутковостi PI (Profitability Index) – вiдношення вiддачi капiталу до вкладеного капiталу.
Критерiй 5. Проект приймається, якщо PI > 1.
Щодо факторiв, вплив яких можна вимiряти кiлькiсно лише частково, то головнi напрями проведення дiагностики наступнi:
– аналiз впливу iнфляцiї. При цьому потрiбно враховувати рiзний вплив iнфляцiї на окремi статтi, з яких складаються очiкуванi грошовi потоки;
для того, щоб вирiшити, чи варто пiдприємству виготовляти новий товар;
– аналiз природи асигнувань на накладнi витрати. Вiн потрiбен, оскiльки асигнування мають подвiйну природу. Наприклад, якщо пiдприємство спрямовує свої кошти на проектi накладнi витрати, то це не є додатковими витратами i не входить до очiкуваних грошових потокiв. Водночас, якщо проект потребує обов’язкових накладних витрат, то вони зараховуються до суми грошового потоку. Аналiз природи витрат дозволяє зробити правильний вибiр їх категорiї. Це може суттєво вплинути на майбутнє визначення ефективностi iнвестицiйного проекту, що дослiджується;
фiнансових можливостей робить абсолютно нереальним будь-який проект;
– аналiз ступеня ризику iнвестицiйного проекту. Наявнi кiлькiснi методи визначення ризику досить простi, однак не позбавленi недолiкiв. Тому доцiльно використовувати й експертнi методи оцiнки. Обидва методи можуть використовуватися комбiновано.
Оцiнка впливу якiсних факторiв – один iз найскладнiших напрямiв дiагностики. Комплекс якiсних факторiв такий рiзноманiтний, кожний iнвестицiйний проект настiльки особистий, що принципово неможливо чiтко визначити усi напрями дiагностики. Однак, узагальнюючи, можна визначити наступнi напрями якiсного дiагностичного аналiзу:
– аналiз вiдповiдностi iнвестицiї цiлям пiдприємства;
що максимально вiдповiдають загальнiй економiчнiй стратегiї пiдприємства;
– аналiз ризику iнвестицiй та комплексу побiчних факторiв, що впливають на рiвень ризику. Дiагностика ризику, пов’язаного з iнвестицiями, найбiльше вiдображає вплив невизначеностi внутрiшнього та зовнiшнього стану пiдприємства на прийняття iнвестицiйних рiшень. Тому аналiз ризику пов’язаний з дослiдженнями широкого кола якiсних факторiв. Наприклад, у ходi формування портфеля iнвестицiй доцiльно обирати проекти, якi мають негативну кореляцiю, оскiльки ризики вiд цих проектiв компенсують один одного.
Щодо ступеня ризику, то необхiдно враховувати i такий якiсний фактор, як характеристика галузi, до якої належить пiдприємство. Вiн важливий, бо комерцiйний ризик є вiдображенням надiйностi прибуткiв, якi оцiнюють галузь у цiлому.
Наприклад, виробничий ризик характеризує саме рiвень пiдприємства. Вiдповiдно до цього потрiбно враховувати здатнiсть пiдприємства реагувати на змiни у ринковому попитi щодо власної продукцiї. Чим вищiй порiг рентабельностi пiдприємства (вищi його постiйнi витрати), тим слабше воно реагуватиме на змiни в економiчному середовищi, тим вища страхова премiя, яку нав’язують йому кредитори. Щодо фiнансового ризику, то вiдповiдно до зростання частки боргiв у структурi капiталу пiдприємства зростає i його страхова премiя.
ринковою економiкою, з великим досвiдом фiрм у галузi iнвестицiйної дiяльностi майже вiдсутнiй апарат дослiджень для якiсного аналiзу, тому в сучаснiй практицi здебiльшого застосовуються кiлькiснi методи дiагностики, якi ґрунтуються на нових методичних розробках.
Сукупнiсть кiлькiсних методiв, що використовуються для оцiнки ефективностi iнвестицiй, можна подiлити на двi групи: динамiчнi (якi враховують фактор часу) i статичнi (облiковi). Класифiкацiя методiв оцiнки згiдно з цим критерiєм наведена на рис. 10. 1.
Рис. 10. 1. Класифiкацiя кiлькiсних методiв оцiнки iнвестицiйних проектiв
Використання кiлькiсних критерiїв оцiнки ефективностi iнвестицiйних проектiв допомагає аналiтику прийняти, схвалити або змiнити проект. Вибiр конкретного критерiю для висновку про ефективнiсть проекту залежить вiд певних чинникiв:
– наявної ринкової перспективи;
– iснування обмежень на ресурси для фiнансування проекту;
– коливань грошових потокiв та можливостi одержання прибутку.
10. 3. Перiод окупностi проекту
(Payback Period – PBP)
Приклад. Для реалiзацiї проекту необхiднi початковi iнвестицiї в розмiрi 250 млн. гривень. Менеджери планують отримувати вiд реалiзацiї проекту щорiчнi надходження в розмiрi 90 млн. гривень. Строк окупностi цього проекту може розраховуватися наступним чином:
де II (Initial investment) – сума iнвестицiй (витрат); ACI (Annual cash inflow) – щорiчнi надходження.
капiтальних витрат у найкоротший перiод часу i не сприяє проектам, якi дають великi вигоди лише згодом.
Загальне правило прийняття проектiв за критерiєм PBP: з альтернативних проектiв приймається той, що має менший перiод окупностi.
Оцiнка перiоду окупностi є рiзновидом розрахунку точки беззбитковостi, бо пiсля закiнчення строку окупностi проект починає приносити вигоди. Але цей показник має один iстотний недолiк – вiн не може слугувати за мiру прибутковостi, оскiльки не враховуються грошовi потоки пiсля строку окупностi, а також вартiсть капiталу проекту.
Приклад. Пiдприємство iнвестувало на будiвництво готелю 40 млн. гривень i планує отримувати вiд експлуатацiї готелю вiдповiдно:
1-й рiк – 35 млн. грн.;
2-й рiк – 60 млн. грн.;
3-й рiк – 80 млн. грн.;
4-й рiк – 100 млн. грн.
Для розрахунку перiоду окупностi iнвестицiй вiзьмемо ставку дисконту в розмiрi 100 %. Дисконтування грошових потокiв проведемо за формулою:
,
де СFt – грошовий потiк ( чистi грошовi надходження) за рiк t;
r – ставка дисконту;
t – рiк, за який отримано грошовий потiк.
Таблиця 10. 1
Грошовi потоки
Початковi iнвестицiї (витрати)
Надходження
0
1
2
3
4
Чистий грошовий потiк
- 40 млн.
60 млн.
80 млн.
100 млн.
Чистий дисконтний грошовий потiк
17,5 млн.
10 млн.
6,25 млн.
-22,5 млн.
-7,5 млн.
+3,5 млн.
Дисконтний перiод окупностi
Накопичений чистий дисконтний грошовий потiк є непокритою часткою початкової iнвестицiї. Щороку, в мiру отримання прибуткiв вiд iнвестицiй, ця величина зменшується. З таблицi 10. 1 видно, що наприкiнцi другого року непокритими залишились 7,5 млн. гривень. З цього випливає, що дисконтний перiод окупностi становить два повних року i частину третього року.
Показники PBP та DPB достатньою мiрою характеризують ризик проекту i надають менеджеру важливу iнформацiю про строки, протягом яких грошi будуть пов’язанi з цим проектом.
10. 4. Облiкова норма дохiдностi
Розглянемо алгоритм розрахунку цього показника на прикладi.
Приклад. Планується iнвестувати 1 млн. гривень у розширення автомобiльного парку. Строк дiї проекту становить 8 рокiв, виходячи iз строку експлуатацiї автомобiльного транспорту. Щорiчнi надходження вiд експлуатацiї автомобiлiв становитимуть 250 тис. грн. Необхiдно визначити рiвень облiкової дохiдностi (ARR). Розрахунок облiкової норми дохiдностi (ARR) здiйснюється в такiй послiдовностi.
1. Розрахуємо норму амортизацiї:
= ,
де II– початкова вартiсть iнвестицiй; SV (Solvage Value) – остаточна вартiсть; Life – строк проекту.
ARR = ,
де CIPY (Cash inflows per year) – щорiчнi грошовi надходження; II (Initial Investment) – початковi iнвестицiї.
Переваги цього показника полягають в наступному:
– легко зрозумiти та розрахувати;
– враховує прибутковiсть проекту;
– враховує весь строк циклу проекту.
Недолiк показника ARR полягає в тому, що вiн не враховує змiну вартостi грошей у часi.
(Net Present Value – NPV)
Це найвiдомiший критерiй, що використовується найчастiше. У лiтературi зустрiчаються й iншi його назви: чиста наведена вартiсть, чиста наведена цiннiсть, дисконтнi чистi вигоди.
NPV є дисконтною цiннiстю проекту (поточною вартiстю доходiв або вигод вiд зроблених iнвестицiй), показником абсолютної ефективностi iнвестицiй i дорiвнює рiзницi мiж майбутньою вартiстю потоку очiкуваних вигод та поточною вартiстю нинiшнiх i наступних витрат проекту протягом усього його циклу.
Для розрахунку NPV проекту необхiдно визначити ставку дисконту, використати її для дисконтування потокiв витрат та вигод i пiдсумувати дисконтнi вигоди й витрати (витрати зi знаком мiнус). При проведеннi фiнансового аналiзу ставка дисконту звичайно є цiною капiталу для фiрми. В економiчному аналiзi ставка дисконту є закладеною вартiстю капiталу, тобто прибутком, який мiг би бути одержаний при iнвестуваннi найприбутковiших альтернативних проектiв.
Загальне правило прийняття проектiв за критерiєм NPV: якщо NPV 0, то проект можна рекомендувати для фiнансування. Якщо NPV < 0 – проект не приймається.
за користування ним. Значення NPV > 0 означає, що надходжень вiд iнвестицiй вистачить не тiльки для розрахункiв iз кредиторами та засновниками пiдприємства, але й на збiльшення доходiв акцiонерiв, а це, в свою чергу, призводить до зростання вартостi акцiй цiєї компанiї. Тому можна говорити про те, що вартiсть фiрми складається з двох часток: 1) вартостi активiв; 2) вартостi «можливостей росту», тобто проектiв iз NPV > 0.
Розрахунок NPV проводиться за формулами:
= – CFo,
або
,
де Вt – вигоди проекту в рiк t; Ct – витрати на проект у рiк t; i – ставка дисконту; n – тривалiсть (строк життя) проекту; CFt – чистi грошовi потоки у рiк t.
Приклад. Розрахуємо чисту теперiшню вартiсть проекту, вигоди та витрати якого розподiляють за роками, якщо ставка дисконту дорiвнює 10 %.
Роки
Вигоди
Чистi вигоди
Коефiцiєнт дисконтування
Дисконтнi чистi вигоди
t
Ct
Bt
CFt
1/(1+i)
1
1,09
0
-1,09
0,909
-0,99
2
4,83
0
-4,83
0,826
-3,99
3
5,68
0
-5,68
-4,27
4
4,50
0
0,638
-3,07
5
1,99
0
-1,99
0,621
-1,24
6
0,67
1,67
1,00
0,565
0,57
7
0,97
3,34
2,37
1,22
8
1,30
5,00
3,70
0,467
1,73
9
1,62
6,68
5,06
0,424
2,15
1,95
8,38
6,43
23,58
NPV – чиста поточна вартiсть
15,67
окремих пiдпроектiв. Це дуже важлива властивiсть, яка дозволяє використовувати NPV як основний критерiй при аналiзi iнвестицiйного проекту.
Основна вада NPV полягає в тому, що її розрахунок вимагає детального прогнозу грошових потокiв на строк життя проекту. Часто робиться припущення про постiйнiсть ставки дисконту.
При застосуваннi NPV виникають наступнi труднощi.
1. Складно визначити NPV у проектах, до яких входять дрiбнiшi проекти.
2. При порiвняннi проектiв рiзної тривалостi за NPV необхiдно використовувати спецiальнi процедур приведення строкiв до перiоду, що порiвнюється.
3. При аналiзi проектiв, що мають рiзнi початковi iнвестицiї та строки реалiзацiї можуть виникати труднощi щодо прийняття управлiнських рiшень.
Таблиця 10. 2
Умови реалiзацiї проектiв
Проект
Витрати
Дисконтнi чистi вигоди
NPV
X
- 10 000
16 500
15 000
5 000
Y
- 100 000
115 000
105 000
5 000
NPV проектiв X, Y становить 5000 i в разi необхiдностi не дозволяє обрати кращий проект. Тому, поряд iз абсолютним показником ефективностi iнвестицiй NPV, використовуються й вiдноснi показники – внутрiшня норма рентабельностi та iндекс рентабельностi.
10. 6. Внутрiшня норма рентабельностi
дорiвнюють сумарним дисконтним витратам, тобто IRR є ставкою дисконту, при якiй NPV проекту дорiвнює нулю. IRR дорiвнює максимальному проценту за позиками, який можна платити за використання необхiдних ресурсiв, залишаючись при цьому на беззбитковому рiвнi.
За змiстом IRR є очiкуваним рiвнем дохiдностi (бiльше за цю величину бути не може, а менше – небажано для iнвестора). Значення IRR – це точка беззбитковостi, якщо IRR бiльше вартостi iнвестованого капiталу, то акцiонери компанiї одержують прибуток, якщо IRR менше , то це означає зменшення поточного капiталу акцiонерiв.
Метод IRR – це метод класифiкацiї iнвестицiйних пропозицiй iз використанням граничного рiвня дохiдностi iнвестицiй в активи, що дорiвнює ставцi дисконту, за якою теперiшня вартiсть надходжень вiд проекту дорiвнює теперiшнiй вартостi витрат на нього.
.
На практицi визначення IRR проводиться за допомогою формули:
,
величинi ставки дисконту В.
Приклад розрахунку IRR
t
Bt-Ct
1/(1+i)t при 10 %
10 %
1/(1+i)t при 15 %
Bt-Ct при
15 %
0
-20000
1,0
-20000
1,0
20000
1
-12000
10908
0,870
10440
2
12000
0,826
9912
0,756
9072
NPV=820
IRR = 10 % + ((820/(820+488)) Ч (15-10)) % = 13,1 %.
Загальне правило прийняття проектiв за критерiєм IRR: якщо значення IRR проекту для приватних iнвесторiв бiльше за вартiсть капiталу iнвестора або за iснуючу ставку рефiнансування банкiв, а для держави – за нормативну ставку дисконту i бiльше за IRR альтернативних проектiв з урахуванням ступеня ризику, то проект може рекомендуватися для фiнансування.
Але звичайно показник IRR розраховують або за допомогою фiнансового калькулятора, або з використанням комп’ютерної програми. У фiнансовому калькуляторi є вбудована функцiя для розрахунку IRR, тому достатньо ввести всi значення CF у регiстр грошових потокiв та натиснути клавiшу «IRR». Якщо грошовi потоки надходять рiвними частками щороку, тодi маємо ануїтет, i для визначення IRR достатньо скористатися фiнансовою таблицею ануїтетних факторiв.
Істотна рiзниця мiж NPV та IRR полягає в тому, що використання IRR завжди веде до вибору одного й того ж проекту, натомiсть вибiр за NPV залежить вiд вибраної ставки дисконту. Вибiр проектiв за NPV правильний настiльки, наскiльки правильно обрано ставку дисконту. Обидва методи передбачають, що отриманi вiд iнвестицiй грошовi потоки реiнвестуються пiд процент, який дорiвнює ставцi дисконту. За методом NPV вважається, що ставка дисконту дорiвнює вартостi iнвестованого капiталу, за методом IRR – ставцi, за якою NPV=0.
1) Неможливо дати однозначну оцiнку IRR для нестандартних проектiв. Проект називають нестандартним, якщо протягом або наприкiнцi життєвого циклу передбачаються значнi грошовi витрати. Для таких проектiв можливо декiлька варiантiв вирiшення рiвняння IRR, тому в таких випадках критерiй IRR взагалi не можна використовувати
2) Застосування IRR неможливе для вибору альтернативних проектiв рiзного масштабу, тривалостi та неоднакових часових промiжкiв.
Приклад. Порiвняємо проекти А та В за критерiями NPV та IRR.
Проект А
t,
рiк
Bt-Ct
1/(1+i)t при 10 %
Bt-Ct при
10 %
1/(1+i)t при 15 %
Bt-Ct при 15 %
0
1,0
1,0
20000
1
0,909
10908
10440
2
12000
0,826
9912
0,756
9072
NPV=820
NPV=-488
IRR=10%+(820(15-10)%/(820+488)=13,1%.
Проект Б
t,
рiк
Bt-Ct
1/(1+i)t при
10 %
1/(1+i)t при
15 %
Bt-Ct при 15 %
20 %
Bt-Ct при 20 %
0
-2000
1,0
-2000
1,0
-2000
1,0
-2000
1
1300
0,909
1182
0,870
1131
0,833
1083
2
1300
0,826
1074
0,756
983
0,694
902
NPV=256
NPV=114
NPV=-15
IRR=15%+(114(20-15))%/(114+15)=19,4%.
Проект А має вищу NPV, але нижчу IRR. Якому проекту вiддати перевагу?
Розрахуємо NPV додаткових витрат за проектом
t
(рiк)
Bt-Ct проекту А
Bt-Ct проекту Б
1/(1+i)t при 10 %
Bt-Ct при
15 %
0
-20000
1,0
-18000
1,0
1
12000
10700
0,909
9726
2
12000
0,826
10700
0,826
8838
NPV=820
NPV=564
Правильну вiдповiдь, здебiльшого, дає NPV. Це зумовлено тим, що проект А коштує бiльше (на 18000 бiльше в 0-му роцi), але його цiннiсть порiвняно з проектом Б бiльша.
Додатковi витрати за проекту А вигiднi, оскiльки додатковий прибуток дає позитивну NPV в сумi 564.
Модифiкована внутрiшня норма рентабельностi (Modification Internal Rate of Return – MIRR) проекту дорiвнює ставцi дисконту, при якiй чиста вартiсть капiтальних витрат дорiвнює майбутнiй вартостi вхiдних грошових потокiв, що реiнвестуються за цiною капiталу. Тобто MIRR передбачає, що позитивнi грошовi потоки проекту реiнвестуються за цiною капiталу, що дає краще уявлення про реальну дохiднiсть проекту.
Розрахунок MIRR. здiйснюється за формулою:
,
де Х – значення МIRR, яке потрiбно знайти.
До витрат належать усi вихiднi грошовi потоки, а до надходжень – вхiднi. Лiва частина рiвняння – поточна вартiсть капiтальних витрат, дисконтована на цiну капiталу, а чисельник правої частини – майбутня вартiсть вигод.
10. 7. Індекс прибутковостi
(Profitability Index – PI)
PI є вiдношенням дисконтних вигод до дисконтних витрат. Основна формула розрахунку має вигляд:
.
Критерiй вiдбору проектiв полягає в тому, щоб вибрати всi незалежнi проекти з коефiцiєнтами PI, бiльшими або такими, що дорiвнюють одиницi. При застосуваннi цього критерiю слiд пам’ятати, що коефiцiєнт PI має наступнi недолiки:
– може давати неправильнi ранжування за перевагою навiть незалежних проектiв;
– непридатний для використання при виборi альтернативних проектiв;
– не показує фактичну величину чистих вигод.
Індекс прибутковостi (PI) є вiдношенням суми наведених ефектiв (рiзниця вигод i поточних витрат) до величини iнвестицiй:
,
де К – величина iнвестицiй.
РІ тiсно пов’язаний з NPV. Якщо NPV позитивна, то й РІ > 1, i навпаки. Якщо РІ > 1, проект ефективний, якщо РІ < 1 – неефективний.
Правила використання критерiїв
У цьому роздiлi розглядався процес прийняття рiшень щодо доцiльностi капiтальних вкладень, базуючись на результатах п’яти методiв, якi порiвнювалися для виявлення їх позитивних та негативних сторiн. Може скластися враження, що пiдприємству слiд застосовувати лише один метод у процесi прийняття рiшення. Однак практично всi рiшення щодо доцiльностi капiталовкладень аналiзуються за допомогою комп’ютерного забезпечення. Тому не так важко розрахувати та проаналiзувати результати всiх методiв, бо кожен iз них забезпечує того, хто приймає рiшення, необхiдною iнформацiєю.
Метод перiодiв окупностi пропонує iнформацiю про ризик та лiквiднiсть проекту. Тривалiший перiод окупностi означає, що:
Метод NPV важливий, бо дає прямий вимiр грошового прибутку (вигоди) акцiонерiв на основi теперiшньої вартостi проекту. Тому показник NPV є найкращiм засобом вимiру прибутковостi. Показник IRR також вимiрює прибутковiсть, але вона виражена у процентному вiдношеннi. Дехто з тих, хто приймає рiшення, вважають це за краще. IRR мiстить iнформацiю щодо «граничної норми безпеки» проекту, якої немає у NPV. MIRR притаманнi всi властивостi NPV. Це найкраще припущення ставки реiнвестування. При її застосуваннi не виникає проблеми мультиплiкацiї норми прибутку.
Рiзнi методи пропонують рiзнi типи iнформацiї. Їх легко розрахувати, тому їх необхiдно розглядати у сукупностi пiд час прийняття рiшень. Було б нерозумно iгнорувати iнформацiю, яку несе кожний iз вищезгаданих методiв.
Питання для перевiрки засвоєних знань
.
1. Наведiть визначення дисконту.
2. Як розрахувати вплив iнфляцiї при визначеннi майбутньої i теперiшньої вартостi грошей?
3. У яких випадках, пов’язаних iз iнвестицiйною дiяльнiстю, враховується iнфляцiя?
4. Дайте характеристику критерiїв та методiв оцiнки iнвестицiйних проектiв.
6. Розкрийте суть якiсного дiагностичного аналiзу.
7. Наведiть класифiкацiю кiлькiсних методiв оцiнки iнвестицiйних проектiв.
8. Охарактеризуйте облiкову норму дохiдностi.
9. Як розраховується дисконтна цiннiсть iнвестицiйного проекту?
10. Як розраховується внутрiшня норма рентабельностi?
Джерело капiталу
Частка (питома вага) компоненту капiталу
Ефективна вартiсть компоненту капiталу (%)
Середньозважена вартiсть капiталу (%)
0,30
3,69
1,11
Привiлейованi акцiї
0,10
8,40
0,84
Звичайнi акцiї
0,60
15
9
Усього
10,95
СЗВК = 0,30 х 3,69% + 0,10 х 8,4% + 0,60 х 15% = 10,95
11. 4. Аналiз беззбитковостi та цiльове планування прибутку
Змiннi витрати – це витрати, якi прямо пропорцiйно залежать вiд обсягу виготовленої продукцiї. До їх складу входять:
– витрати на амортизацiю будiвель та обладнання;
– витрати на оренду та лiзинг;
– сплата процентiв за кредитами;
– загальнi адмiнiстративнi витрати.
Подiл витрат на постiйнi та змiннi дещо умовний. Бiльшiсть витрат можуть бути названi умовно-постiйними (умовно-змiнними). Наприклад, витрати на утримання та експлуатацiю обладнання можуть включати витрати на плановий ремонт, який не залежить вiд обсягiв виробництва, або заробiтну плату деяких категорiй робiтникiв, яка може включати фiксований гарантований мiнiмум.
Зв’язок мiж постiйними та змiнними витратами у релевантному перiодi можна представити у виглядi таблицi 11. 2.
Таблиця 11. 2
Змiннi витрати
Постiйнi витрати
Сумарнi
На одиницю продукцiї
Сумарнi
Збiльшується
Не змiнюються
Зменшуються
Зменшується
Зменшуються
Не змiнюються
Не змiнюються
Збiльшуються
Аналiз беззбитковостi капiталовкладень. Аналiз беззбитковостi (або аналiз «витрати – прибуток – обсяг виробництва») – це аналiтичний пiдхiд до вивчення взаємозв’язку витрат та доходiв при рiзних рiвнях виробництва.
Мета аналiзу беззбитковостi – визначення обсягу продукцiї, для якого обсяг виручки вiд продаж дорiвнює витратам. Коли обсяг продажiв нижчий цiєї точки, фiрма зазнає збиткiв, а в точцi, де виручка дорiвнює витратам, фiрма веде бiзнес беззбитково.
Точкою беззбитковостi (Break-even point) називається ситуацiя, за якої загальнi доходи дорiвнюють загальним витратам.
беззбиткового обсягу продаж iснуватимуть рiзнi варiанти цiн на вироби, але не буде єдиної беззбиткової цiни.
Аналiз беззбитковостi передбачає наступнi припущення:
– не враховуються змiни виробничих запасiв з перiоду в перiод (обсяг виробництва дорiвнює обсягу продаж);
– постiйнi операцiйнi витрати однаковi для будь-якого обсягу виробництва;
– змiннi витрати змiнюються пропорцiйно обсягу виробництва, а, отже, загальний обсяг витрат також змiнюється пропорцiйно обсягу виробництва;
– цiна продукту вважається постiйною величиною протягом циклу проекту;
– частка продажу продукту в обсязi виручки не змiнюється;
– незмiннi витрати вважаються постiйними.
Точка беззбитковостi (ВЕР) у натуральному виразi розраховується за формулою:
.
Маржинальний дохiд — це рiзниця мiж виручкою вiд реалiзацiї продукцiї та змiнними витратами на її виробництво. Величина маржинального доходу повинна покривати постiйнi витрати та забезпечувати необхiдне значення прибутку:
МД = V- Сзмiн ,
де МД – маржинальний дохiд;
V – виручка вiд реалiзацiї;
Сзмiн – змiннi витрати.
одиницю продукцiї.
Для розрахунку точки беззбитковостi в грошових одиницях постiйнi витрати вiдносять до коефiцiєнту маржинального доходу. Це вiдношення маржинального доходу вiд реалiзацiї одиницi продукцiї до її цiни.
Точка беззбитковостi (ВЕР) у вартiсному виразi розраховується за формулою:
= ,
де Cпост – постiйнi витрати; Cзмiн – змiннi витрати; V – обсяг реалiзацiї.
Коефiцiєнт маржинального доходу – це вiдношення маржинального доходу на одиницю продукцiї до цiни за одиницю продукцiї:
Збiльшення обсягу продажiв пiсля проходження точки беззбитковостi призводить до збiльшення маржинального доходу i маси прибутку.
Маса прибутку пiсля проходження порогу рентабельностi = Кiлькiсть товару, проданого пiсля проходження BEP х
Приклад. Фiрма виробляє один вид продукцiї, яку реалiзує за цiною 50 грн. за одиницю. Змiннi витрати на одиницю – 20 грн., загальнi постiйнi витрати – 2400 грн. Потрiбно визначити точку беззбитковостi у грошовому та натуральному показниках.
Рiшення. Маржинальний дохiд на одиницю 50 - 20 = 30 грн. Точка беззбитковостi у натуральних одиницях: 2400 : 30 = 800 одиниць продукцiї.
Коефiцiєнт маржинального доходу 30 : 50 = 0,6.
Точка беззбитковостi у грошових одиницях: 2400 : 0,6 = 4000 грн.
Сутнiсть аналiзу беззбитковостi повнiстю розкривається при графiчному зображенi (рис 11. 1).
Вертикальна вiдстань мiж лiнiями АВ та АС на рисунку характеризує сукупнi змiннi витрати виробництва даного обсягу випуску продукцiї, а вертикальна вiдстань мiж лiнiями ОХ та АС вiдображає сукупнi витрати виробництва даного обсягу випуску продукцiї. Якщо продукцiя не реалiзується, сукупнi витрати дорiвнюють ОА. Якщо обсяг випуску дорiвнює Х, сукупнi витрати дорiвнюють величинi СХ = ХВ+ ВС. Лiнiя ОD показує величину доходiв за рiзного обсягу продаж. Перетин лiнiй ОD та АС визначає точку беззбитковостi ВЕР , у цiй точцi сукупний дохiд дорiвнює сукупним витратам. Будь-яка рiзниця по вертикалi мiж лiнiями ОD та АС праворуч вiд ВЕР показує прибутки при даному обсязi виробництва, лiворуч – збитки, бо в цьому разi сукупнi витрати перевищують сукупний доход.
Рис. 11. 1. Графiчне зображення методу беззбитковостi
Цiльове планування прибутку. Продовженням аналiзу беззбитковостi є цiльове планування прибутку. Головною метою цього аналiзу є визначення обсягу продаж, при якому пiдприємство отримає запланований прибуток.
Запланований обсяг реалiзацiї у натуральному виразi розраховується за формулою:
де Vнат – запланований обсяг реалiзацiї; ТР – запланований розмiр прибутку.
=
Запас мiцностi – це величина, на яку фактичний обсяг реалiзацiї перевищує обсяг реалiзацiї в точцi беззбитковостi. Запас мiцностi вiдображає граничну величину можливого зниження обсягу продаж без ризику зазнати збиткiв.
Запас мiцностi ($) = Обсяг реалiзацiї – BEP
Запас мiцностi (%) = Запас мiцностi ($) / Обсяг реалiзацiї
Якщо у попередньому прикладi фiрма досягне обсягу реалiзацiї 5000 грн., то запас її мiцностi становитиме: 5000-4000=1000 грн., або 1000:50=200 одиниць продукцiї. Це означає, що компанiя може знижувати обсяг реалiзацiї в межах 200 одиниць або 1000 гривень без ризику мати збитки. Обсяг реалiзацiї у вiдносному виразi (%) для цього прикладу становитиме: 1000:5000х100%=20%.
Обсяг реалiзацiї у вiдносному вираженнi (%) – це оцiнка додаткового, тобто понад рiвень беззбитковостi обсягу продаж. Вiн показує, на скiльки вiдсоткiв може зменшитись обсяг продажiв перш нiж буде досягнута BEP.
11. 5. Управлiння витратами iнвестицiйного проекту
Операцiйний важiль. Оскiльки надiйнi оцiнки поточних витрат – це основа аналiзу iнвестицiйного проекту, необхiдно ретельно перевiрити всi статтi витрат, якi можуть iстотно вплинути на його ефективнiсть та можливiсть здiйснення.
Аналiз структури поточних витрат дозволяє встановити можливi невiдповiдностi i незбалансованiсть структури витрат. У разi сумнiвних оцiнок може виникнути потреба перевiрити прогнознi оцiнки витрат за допомогою iнших джерел iнформацiї.
Розрахунок поточних витрат виконується на кожнiй фазi проекту, їх обсяг постiйно уточнюється, тобто використовується принцип iтерацiйної моделi витрат.
При управлiннi структурою поточних витрат слiд враховувати ефект виробничого важеля (лiвереджу). Виробничий (операцiйний) важiль – це залежнiсть прибутку вiд структури витрат, яка обумовлена змiною обсягу виробництва; вiн показує, на скiльки вiдсоткiв збiльшиться прибуток вiд збiльшення виручки на 1 %.
Операцiйний важiль використовується для прогнозу змiни чистого прибутку в разi вiдповiдної змiни обсягу виручки. Для розрахунку величини операцiйного важеля використовується наступна формула:
Операцiйний важiль = =
Приклад
Порядок розрахунку
Значення (тис. $)
Виручка вiд реалiзацiї
500
Мiнус змiннi витрати
350
= Маржинальний дохiд
150
Мiнус постiйнi витрати
90
= Чистий прибуток
60
Операцiйний важiль
2. 5
на ринку добре мати великий рiвень операцiйного важеля, за умови несприятливої кон’юнктури – низький. Таким чином, операцiйний важiль пов’язаний iз рiвнем пiдприємницького ризику: чим вiн вищий, тим вищий ризик.
Величина операцiйного важеля залежить вiд спiввiдношення змiнних та постiйних витрат. Для пiдприємств з високим рiвнем постiйних витрат, при низькому рiвнi змiнних витрат на одиницю продукцiї характерним є високий рiвень операцiйного важеля.
величину прибутку. Інвестування в основнi засоби супроводжується збiльшенням умовно-постiйних та вiдносним зменшенням умовно-змiнних витрат. Виробничий важiль показує потенцiйну можливiсть впливати на валовий прибуток шляхом змiни структури поточних (валових) витрат та обсягу виробництва (продаж).
Розглянемо на прикладi, як впливає розподiл витрат на рiвень операцiйного важеля.
Порядок розрахункiв
Першiй варiант
Другий варiант
Виручка вiд реалiзацiї
3000
3000
0
Мiнус змiннi витрати
1920
1728
-10
= Маржинальний дохiд
1080
1272
17. 8
Мiнус постiйнi витрати
876
1068
21. 9
= Прибуток
204
204
0
Сумарнi витрати
2796
2796
0
ВЕР
2433
2518
3. 5
Операцiйний важiль
5. 29
6. 24
17. 8
Запас фiнансової мiцностi
16. 0
-15. 1
Для розглянутих варiантiв обсяг продаж загальнi витрати, а, отже, i прибуток, однаковi.
Зменшення змiнних витрат на 10 % за фiксованої величини сумарних витрат призвело в даному прикладi до збiльшення беззбитковостi на 3. 5 %. Така ж змiна призводить до зростання рiвня операцiйного важеля на 17. 8 %, тобто стає вiдчутним збiльшення виробничого ризику. Останнє призводить до необхiдностi чiткого визначення стратегiї пiдприємства за змiнених умов, бо в новому варiантi прибуток стає бiльш чутливим до змiни рiвнiв обсягiв виробництва й продаж.
Зi збiльшенням частки постiйних витрат у другому варiантi важливим стає контроль за обсягами реалiзацiї. Можливе зменшення рiвня виручки вiд реалiзацiї може призвести до вiдчутнiшого зменшення рiвня прибутку, нiж у першому варiантi, i навпаки.
Зростання частки постiйних витрат, навiть у разi зменшення змiнних витрат на одиницю продукцiї, завжди призводить до необхiдностi вибору стратегiї, спрямованої на збiльшення обсягiв реалiзацiї.
Отже, можна зробити висновки.
1) При однакових сумарних витратах операцiйний важiль тим бiльший, чим менша частка змiнних витрат, або чим бiльше частка постiйних витрат у їх загальнiй сумi.
3) Для продукту з високим значенням операцiйного важеля положення нижче точки беззбитковостi пов’язано iз значними збитками, досягнення рiвня беззбитковостi винагороджується прибутком, який швидко зростає iз збiльшенням продаж.
3) Ситуацiя з низьким операцiйним важелем пов’язана з меншим ризиком, але i з меншою винагородою у формi прибутку.
11. 6. Визначення оптимального бюджету капiталовкладень
Процес оцiнки доцiльностi капiталовкладень пов’язаний з оцiнкою вартостi капiталу. Не можна визначити вартiсть капiталу, доки не визначений розмiр бюджету капiталовкладень. Не можна визначити розмiр бюджету капiталовкладень, доки не визначена вартiсть капiталу. Тому вартiсть капiталу та бюджет капiталовкладень повиннi визначатися водночас.
Вартiсть капiталу є головним елементом у процесi оцiнки доцiльностi капiталовкладень i капiтальному бюджетуваннi.
Капiтальне бюджетування – це процес планування витрат, пов’язаних iз iнвестуванням в активи iз строком служби понад 1 рiк. Чим ризикованiший проект, тим вища вартiсть його капiталу. Далi розглядатиметься процедура аналiзу ризику проекту, а зараз необхiдно визначитись: який коефiцiєнт вартостi необхiдно застосовувати у процесi доцiльностi капiталовкладень? Тобто яке iз значень середньозваженої вартостi капiталу (СЗВК) слiд використовувати для оцiнки середнього ризику проекту?
Гранична вартiсть будь-якої статтi визначається як вартiсть iншої доданої одиницi цiєї статтi, наприклад, гранична вартiсть витрат працi – це витрати на одного додаткового працiвника. Граничнi витрати працi можуть дорiвнювати $ 25 на працiвника, якщо працюють 10 робiтникiв, але вони зростають до $ 35 на працiвника, якщо фiрма намагається найняти 100 нових робiтникiв у зв’язку з тим, що складно додатково знайти достатньо робiтникiв визначеної квалiфiкацiї. Таку ж концепцiю застосовують i до капiталу. Якщо фiрма намагається залучити бiльше нових доларiв, вартiсть кожного долару у деякiй точцi почне зростати.
Граничною вартiстю капiталу (ГВК) називається вартiсть одержання додаткового долара у новому капiталi, середньозважена вартiсть останнього долара нового капiталу, який отримує фiрма.
Приклад. Припустимо, що компанiя «А» має поточну цiну на власнi акцiї (Р0) $ 23, на майбутнiй перiод прогнозується постiйний темп росту дивiдендiв (q) у розмiрi 8 %, дивiденди на акцiю в минулому роцi (D0) становили $1,15. Дивiденд уже був сплачений, тому якщо акцiя придбана сьогоднi, можна одержати тiльки наступний дивiденд (D1):
D1 = D0 : (1+q) = $1,15 х 1,08 = $ 1,24.
При цьому компанiя «А» має цiльову структуру капiталу, подану у табл. 11. 3.
Цiльова структура капiталу компанiї «А»
Капiтал
(тис. $)
Питома вага
Вартiсть компонентiв капiталу (%)
частка вiд одиницi
((%)
Довгостроковий борг
754
0,45
45
10
Привiлейованi акцiї
40
0,02
2
10,3
896
0,53
53
13,4
Сукупний капiтал
1690
1
100
СЗВК = 10 %
Гранична ставка оподаткування для компанiї «А» становить 40 %. Базуючись на цих, даних можна визначити СЗВК:
СЗВК = 0,45х (10 х (1- 0,4)) + 0,2 х 10,3 + 0,53 х 13,4 = 2,7 % + 0,2 % + 7,1 %=10 %.
тiльки компанiя почне одержувати додатковi суми капiталу з будь-яких джерел протягом даного перiоду часу, вартiсть компонентiв її капiталу може почати зростати. У такому випадку середньозважена вартiсть кожного додаткового долару (одиницi капiталу) почне збiльшуватись.
Оскiльки нерозподiленi прибутки вже були iнвестованi в попередньому роцi, то залишається лише один шлях збiльшення капiталу – за рахунок додаткового випуску акцiй. На цей капiтал фiрма повинна забезпечити норму прибутку в розмiрi 13,4% (див. табл.).
Ce = = ,
де Се – вартiсть додаткового випуску акцiй; D1 – величина наступного дивiденду; Р0 – поточна цiна акцiї.
Оскiльки витрати на випуск i розповсюдження нових акцiй дорiвнюють 10 %, вартiсть акцiонерного капiталу компанiї «А», пiсля вичерпання фондiв нерозподiлених прибуткiв, збiльшиться вiд 13,4 % до 14%:
Се =
У результатi отримання додаткового капiталу внаслiдок продажу звичайних акцiй нового випуску збiльшиться СЗВК компанiї в цiлому.
Таблиця 11. 4
Розрахунок середньозваженої вартостi капiталу
Компонент капiталу
1
Вага
2
Вартiсть компонента (%)
3
Результат (%)
2х3
Позичковий капiтал
0,45
6,0
2,7
0,02
10,3
0,2
Акцiонерний капiтал (акцiї нового випуску)
0,53
14,0
7,4
СЗВК
10,3
Зростання середньозваженої вартостi капiталу внаслiдок продажу звичайних акцiй нового випуску вiдбудеться тодi, коли буде вичерпано можливiсть фiнансування за рахунок нерозподiлених прибуткiв. Точка, в якiй вiдбувається зростання СЗВК, називається точкою розриву.
Точка розриву – це грошова сума капiталу, який зможе отримати фiрма до того, як почне зростати СЗВК.
Точка розриву =
Необхiдно запам’ятати, що при використаннi рiзної структури капiталу отримуються рiзнi точки розриву.
Приклад. Припустимо, що компанiя сподiвається мати $137,8 тис. сукупних прибуткiв у наступному роцi i планує виплатити 45 % цих прибуткiв у формi дивiдендiв. Таким чином, коефiцiєнт сплати становить 0,45, а коефiцiєнт реiнвестування (капiталовкладень) – вiдповiдно 0,55. Тобто за рахунок нерозподiлених прибуткiв компанiя може iнвестувати:
Нерозподiленi прибутки в структурi капiталу компанiї становлять 53 %, отже, точка розриву дорiвнюватиме:
Точка розриву = = .
Таким чином, розрахована сума сукупного капiталу, при якiй виникає точка розриву. Пiсля використання суми нерозподiлених прибуткiв ($143018) компанiя використовує для фiнансування новi випуски звичайних акцiй, внаслiдок чого СЗВК зросла до 10,3 %.
Припустимо, що компанiя змогла одержати кредитнi ресурси для фiнансування тiльки в розмiрi $90000 пiд 10 % рiчних, а додатковi кредити коштуватимуть уже 12 %. У цьому разi виникає додаткова точка розриву. Враховуючи, що борг складає 45 % у структурi капiталу, точка розриву буде дорiвнювати:
Точка розриву =
При цьому СЗВК змiниться наступним чином.
Компонент
1
Вага
2
Вартiсть капiталу (%)
3
Результат (%)
2 х 3
0,45
7,2
3,24
Привiлейованi акцiї
0,02
10,3
0,21
Акцiонерний капiтал
0,53
14,0
7,42
СЗВК
10,9
Найпростiша послiдовнiсть розрахунку графiкiв граничної вартостi капiталу (ГВК):
1) визначення за допомогою формули всiх точок розриву. Розрив вiдбувається кожного разу, як тiльки вартiсть одного з компонентiв капiталу зростає;
2) визначення вартостi капiталу кожного компонента в iнтервалах мiж розривами;
3) розрахунок середньозваженої цих компонентiв для отримання значень СЗВК у кожному iнтервалi.
Рис. 11. 2. Графiк граничної вартостi капiталу
Графiк граничної вартостi капiталу (ГВК) (рис. 11. 2) фактично є кривою граничних витрат. Тепер необхiдно побудувати графiк, який був би аналогiчним графiку граничного прибутку. Це графiк iнвестицiйних можливостей (ГІМ), який показує очiкувану норму прибутку на кожну iнвестицiйну можливiсть (на кожний iнвестицiйний проект). Для цього вiзьмемо три умовних проекти з рiзною нормою прибутковостi.
Таблиця 11. 5
Інвестицiйнi можливостi компанiї «А»
Проект
Норма прибутку (%)
А
50
13
Б
50
12,5
С
80
12
Д
80
10,2
На пiдставi даних таблицi 11. 5 побудуємо графiк iнвестицiйних можливостей i з’єднаємо його з графiком СЗВК (рис 11. 3). Середньозважена вартiсть капiталу у точцi, де крива графiку iнвестицiйних можливостей перетинає графiк граничної вартостi капiталу визначається як оптимальний (кращiй) бюджет капiталовкладень.
Рис. 11. 3. З’єднання графiкiв граничної вартостi капiталiв та iнвестицiйних можливостей
Очiкуванi норми прибутку проектiв А, В, та С перевищують СЗВК, тому їх можна реалiзувати за умов, якщо вони не є альтернативними. Очiкувана норма прибутку проекту D менша нiж середньозважена вартiсть капiталу, тому вiд нього необхiдно вiдмовитись.
Таким чином, процес оцiнки доцiльностi капiталовкладень є застосуванням класичного економiчного принципу: фiрма буде екс пансувати свою дiяльнiсть до точки, де її граничнi прибутки дорiвнюють граничним витратам.
Розглянемо основнi фiнансовi показники та коефiцiєнти, що дозволяють проаналiзувати дiяльнiсть компанiї i надати їй оцiнку, а також зробити прогноз очiкуваних майбутнiх результатiв.
Кориснiсть коефiцiєнтiв залежить вiд конкретних завдань, що визначає аналiтик. Коефiцiєнти надають можливiсть прослiдкувати змiни у фiнансовому становищi або результатах дiяльностi, допомагають визначити тенденцiї та структуру змiн, що може допомогти аналiтику визначити ризики та можливостi пiдприємства, яке аналiзується.
за ними показниками, аби пересвiдчитись, що пiдприємство може сплатити за своїми короткостроковими борговими зобов’язаннями, а також покрити свої фiксованi платежi доходами. Банки базують власну кредитну полiтику на оцiнцi вiдповiдних коефiцiєнтiв. Фiнансовi експерти використовують цi показники для порiвняння вiдносних переваг рiзних компанiй.
При використаннi коефiцiєнтiв потрiбно пам’ятати, що аналiз здiйснюється на пiдставi даних за минулi перiоди, i на їх основi важко точно прогнозувати майбутнє. Крiм того, необхiдно враховувати, що коефiцiєнти дають уявлення про стан пiдприємства, тiльки якщо вони представленi в динамiцi за кiлька перiодiв. Це дозволяє провести порiвняльний аналiз за перiод, наприклад, «до i пiсля» реалiзацiї iнвестицiйного проекту.
Результати дiяльностi пiдприємства цiкавлять рiзнi групи людей. Основнi зацiкавленi особи – це власники (засновники, акцiонери), керiвництво компанiї, а також зовнiшнi користувачi iнформацiї – державнi контролюючi органи, кредитори. Усi вони оцiнюють дiяльнiсть компанiї з рiзних позицiй. Виходячи з цього всi фiнансовi коефiцiєнти можна умовно подiлити на пiдсистеми, представленi у таблицi 11. 6.
Коефiцiєнти, що вiдображають iнтереси кредиторiв. Керiвництво компанiї та її власники оцiнюють компанiю як пiдприємство, що працює безперервно. У кредиторiв подвiйний пiдхiд. З одного боку, вони зацiкавленi в тому, щоб пiдприємство успiшно функцiонувало, а з iншого – повиннi враховувати i можливiсть негативного розвитку подiй, що можуть призвести до неповернення кредитних ресурсiв.
Вiд успiшної роботи пiдприємства кредитори не отримують нiяких вигод, окрiм вчасного повернення процентiв та боргу. Тому, перш нiж надавати кредити, вони повиннi ретельно проаналiзувати ризики, особливо якщо кредит надається на тривалий перiод. Частково цей аналiз полягає в тому, щоб визначити, на яку суму повернення боргу може сподiватись кредитор, якщо у пiдприємства виникнуть труднощi. Оцiнка лiквiдностi дозволяє судити, наскiльки захищений звичайний кредитор.
Пiдсистема коефiцiєнтiв
Чистий оборотний капiтал
Коефiцiєнт оборотностi дебiторської заборгованостi
Коефiцiєнт оборотностi товарно-матерiальних запасiв
Коефiцiєнт покриття процентних платежiв
Коефiцiєнт фiнансової незалежностi
Норма прибутковостi на акцiю
Норма прибутковостi акцiонерного капiталу
Коефiцiєнт котирування акцiй
Коефiцiєнт покриття дивiдендiв
Коефiцiєнт сплати за акцiями
Коефiцiєнт рентабельностi активiв
Дохiднiсть акцiй
Коефiцiєнт сталого росту
Захищенiсть кредитора значною мiрою визначається розмiром короткострокових кредитiв, що наданi пiдприємству для фiнансування його операцiй. До них належать лiквiднi активи пiдприємства, якi можна легко перетворити в грошову форму. Передбачається, що цi кошти забезпечують захищенiсть кредитора вiд непогашення боргу. Лiквiднiсть пiдприємства характеризують ряд показникiв, до найбiльш розповсюджених належать:
– коефiцiєнт поточної лiквiдностi – Кпл (Current Ratio – CR), %;
Коефiцiєнт поточної лiквiдностi розраховується як вiдношення поточних активiв (оборотних коштiв) до поточних (короткострокових) зобов’язань i показує, чи достатньо у пiдприємства коштiв, якi можуть використовуватися для погашення короткострокових зобов’язань:
Кпл = .
До складу поточних активiв включаються: грошовi кошти, короткостроковi iнвестицiї, дебiторська заборгованiсть, запаси.
До складу поточних зобов’язань належать: короткостроковi кредити, векселi до сплати, нарахованi податки.
Згiдно з мiжнародними стандартами вважається, що для бiльшостi компанiй цей показник повинен бути в межах вiд 1 до 3. Цей коефiцiєнт змiнюється залежно вiд галузi i типу компанiї. Для промислової компанiї коефiцiєнт 2,0 i вище може бути прийнятним, тодi як для компанiй, що надають комунальнi послуги, прийнятним є коефiцiєнт 1,0, бо останнi можуть точно передбачити надходження коштiв за послуги i мають низьку поточну заборгованiсть.
Коефiцiєнт поточної лiквiдностi не вiдображає мобiльностi капiталу пiдприємства. Очевидно, що пiдприємство, у якого є значнi кошти на рахунках та багато цiнних паперiв, що швидко реалiзуються, буде бiльш лiквiдним, нiж пiдприємство, у якого накопиченi великi товарно-матерiальнi запаси. Досконалiший показник, що враховує структуру активiв, – коефiцiєнт миттєвої лiквiдностi або коефiцiєнт «кислотного тесту».
Коефiцiєнт миттєвої лiквiдностi – це вiдношення найбiльш лiквiдної частки поточних активiв до поточних зобов’язань, тобто не враховує товарно-матерiальних запасiв, а визначає, чи спроможне пiдприємство у разi падiння його товарообiгу покрити свої зобов’язання перед кредиторами:
Кмл = .
Значення коефiцiєнта миттєвої лiквiдностi нижче 1 означає, що грошових коштiв та iнших поточних активiв недостатньо для погашення поточних зобов’язань.
Коефiцiєнти оборотностi. Чистий оборотний капiтал (Net working capital – NWC) – це рiзниця мiж поточними активами пiдприємства та його короткостроковими зобов’язаннями:
NWC = Поточнi активи – Поточнi зобов’язання.
Чистий оборотний капiтал необхiдний для пiдтримки фiнансової мiцностi пiдприємства, бо перевищення оборотних коштiв понад короткостроковi зобов’язання означає, що пiдприємство не тiльки може погасити свої короткостроковi зобов’язання, але й має резерви для розширення своєї дiяльностi. Оптимальна сума чистого оборотного капiталу залежить вiд особливостей дiяльностi пiдприємства, вiд її масштабiв, обсягiв реалiзацiї, швидкостi оборотностi матерiальних запасiв. Недостатнiсть оборотного капiталу свiдчить, що пiдприємство неспроможне вчасно погасити короткостроковi зобов’язання. Значне перевищення чистого оборотного капiталу понад оптимальну потребу свiдчить про нерацiональне використання ресурсiв пiдприємства.
обороту запасiв у тому ж перiодi:
Коб. ТМЗ =
оборотнiсть товарних запасiв вважається ознакою ефективного використання цих активiв.
Перш нiж робити висновки, цей коефiцiєнт потрiбно порiвняти з середнiм коефiцiєнтом галузi, бо прийнятна величина цього показника залежить вiд галузi, в якiй працює компанiя. Компанiї, якi продають товари, що швидко псуються, наприклад, овочi, як правило, матимуть високу оборотнiсть, тодi як компанiї, що випускають бульдозери, – значно нижчу. Якщо оборотнiсть товарно-матерiальних запасiв нижча нiж у середньому у галузi, слiд з’ясувати, чому запаси обертаються так повiльно.
Необхiдно бути обережним при розглядi значення коефiцiєнтiв оборотностi. Високе значення коефiцiєнта оборотностi не обов’язково означає, що пiдприємство ефективно розпоряджається запасами. Коефiцiєнт може бути високим тодi, коли фiрма не може мати достатньо запасiв за рахунок того, що виробляє недостатньо продукцiї або не може поповнити запаси. У цьому випадку високий коефiцiєнт оборотностi насправдi означає низький рiвень планування або контролю запасiв. Як наслiдок, якщо менеджмент запасiв не аналiзується детально, цей показник не дасть достатньої iнформацiї про спроможнiсть пiдприємства швидко реалiзувати запаси.
Коефiцiєнт оборотностi дебiторської заборгованостi – Коб. ДЗ – показує термiн, за який рахунки дебiторiв перетворюються в «живi грошi». Вiн розраховується як вiдношення середньої суми дебiторської заборгованостi до середньоденної виручки.
Коб. ДЗ= .
Як i iншi показники, середнiй перiод погашення заборгованостi покупцями необхiдно розглядати у порiвняннi з iншими показниками. Якщо пiдприємство вимагає сплати рахункiв протягом 20 днiв, а коефiцiєнт оборотностi дебiторської заборгованостi становить 30 днiв, це означає, що у пiдприємства не все гаразд iз своєчасною сплатою рахункiв клiєнтами i йому слiд переглянути умови розрахункiв.
Точний аналiз стану дебiторської заборгованостi може проводитися тiльки шляхом визначення «вiку» всiх рахункiв дебiторiв, їх класифiкацiї за кiлькiстю несплачених днiв i порiвняння цих строкiв з умовами кредитування за кожною угодою.
Коефiцiєнти структури капiталу. Коефiцiєнт покриття процентних платежiв – Кпп (Times interest earned –TIE) показує, чи достатньо операцiйний дохiд пiдприємства покриває проценти за борги. Розраховується як вiдношення прибутку до сплати податкiв та процентiв до величини процентних платежiв:
Кпп = .
Цей коефiцiєнт визначає рiвень захищеностi кредиторiв вiд можливостi несплати процентiв за кредити. Значення коефiцiєнта нижче 1 означає, що прибутку недостатньо для покриття процентних платежiв протягом перiоду, що аналiзується. Але чiткi критерiї щодо величини цього коефiцiєнтi вiдсутнi, звичайно кредитори включать у кредитну угоду умови, в яких йдеться про те, у скiльки разiв прибуток повинен покривати суму процентних платежiв.
Вiдношення позичкового капiталу до активiв (Total debt –TD to total assets – TA). Розраховується як вiдношення середньої суми заборгованостi до середньої суми власного капiталу:
= .
Чим вище значення коефiцiєнта, тим бiльше ризик неплатоспроможностi. Високе значення коефiцiєнта вiдображає потенцiйну небезпеку виникнення у пiдприємства дефiциту грошових коштiв. Цей показник порiвнюють iз середнiми значеннями в галузi, а також в iнших галузях. Але вiн не дає досить чiткої характеристики того, наскiльки пiдприємство може покривати свої зобов’язання, бо балансова вартiсть активiв не завжди вiдповiдає їх реальнiй або лiквiдацiйнiй вартостi.
Коефiцiєнт фiнансової незалежностi – Кфн – це вiдношення позичкового капiталу до власного капiталу:
Кфн = .
Цей коефiцiєнт характеризує залежнiсть пiдприємства вiд зовнiшнiх позик. Наприклад, коефiцiєнт 2,0 означає, що на кожнi 2 гривнi заборгованостi припадає 1 гривня власного капiталу, тобто активи фiнансуються на 67 % за рахунок заборгованостi i на 33 % – за рахунок власного капiталу.
Коефiцiєнти, що вiдображають iнтереси акцiонерiв (iнвесторiв). Коефiцiєнти прибутковостi Головна мета власникiв (акцiонерiв) пiдприємства полягає у зростаннi курсової вартостi акцiй, яка може досягатися шляхом збiльшення прибутковостi або збiльшення капiталiзацiї.
.
Цей коефiцiєнт показує, яка частка прибутку виплачується у виглядi дивiдендiв за звичайними акцiями. Акцiї в обiгу визначаються, як рiзниця мiж кiлькiстю випущених акцiй i власними акцiями у портфелi. Якщо в структурi капiталу пiдприємства є привiлейованi акцiї, то iз загальної суми чистого прибутку спочатку необхiдно вiдрахувати дивiденди за привiлейованими акцiями. Необхiдно вiдзначити, що цьому показнику придiляється велика увага: саме на його пiдставi здiйснюється оцiнка акцiй пiдприємства, а також стратегiчне планування на пiдприємствах.
Норма прибутковостi акцiонерного капiталу (Return on shareholders’ equity – ROE) визначається як вiдношення чистого прибутку до суми власного капiталу протягом певного перiоду:
Цей показник дозволяє визначити ефективнiсть використання власного капiталу, iнвестованого власниками пiдприємства. Звичайно його порiвнюють iз можливим альтернативним вкладанням капiталу. Рентабельнiсть (прибутковiсть) власного капiталу показує, скiльки чистого прибутку приносить кожна грошова одиниця, iнвестована у пiдприємство.
Загалом, чим вища окупнiсть, тим привабливiшi акцiї. Цей коефiцiєнт є одним iз iнструментiв оцiнки прибутковостi та доходу пiдприємства порiвняно з iншими.
Коефiцiєнт котирування акцiй – це вiдношення ринкової цiни акцiї до її балансової вартостi:
Коефiцiєнт котирування акцiй = .
Цей показник може використовуватись тiльки для попередньої порiвняльної оцiнки пiдприємства. Немає визначених критерiїв оцiнки цього показника, i вiн не дозволяє повною мiрою оцiнювати результати дiяльностi компанiї.
ODS= .
Цей показник демонструє можливостi пiдприємства щодо сплати дивiдендiв i показує, скiльки раз можуть сплачуватися дивiденди з чистого прибутку пiдприємства.
Коефiцiєнт сплати за акцiями = .
Як правило, компанiї прагнуть проводити стабiльну дивiдендну полiтику. Аналiз цього показника за кiлька рокiв дозволяє оцiнити тенденцiї у дивiденднiй полiтицi пiдприємства: чи воно прагне бiльшу частку прибутку сплачувати у виглядi дивiдендiв, чи реiнвестувати прибуток у виробництво.
Дохiднiсть акцiй (дивiдендний дохiд) – вiдношення суми дивiдендiв на одну акцiю до ринкової цiни акцiї:
сума доходу акцiонера складається як iз дивiдендiв, так i курсової рiзницi у вартостi акцiй.
Вiдношення цiни до норми прибутковостi на акцiю (коефiцiєнт кратного прибутку) – вiдношення ринкової цiни акцiї до норми прибутку на одну акцiю:
= .
Цим коефiцiєнтом часто користуються як власники, так i керiвництво пiдприємства. Вiн показує, яким чином ринок реагує на дiяльнiсть компанiї та її перспективи. На цей показник звертають увагу i разi придбання пiдприємства. Коефiцiєнт кратного прибутку залежить вiд галузi дiяльностi пiдприємства. Фактично вiн характеризує ризики галузi або компанiї щодо минулого та майбутнього прибутку, для цього вiн порiвнюється з середнiм ринковим коефiцiєнтом, а також iз показниками аналогiчних компанiй.
.
Цей коефiцiєнт показує можливiсть компанiї збiльшити в майбутньому власнi активи за рахунок внутрiшнього фiнансування за умови, що пропорцiї мiж власним капiталом та зобов’язаннями, а також сумою сплати дивiдендiв зберiгатимуться в наступному перiодi.
Коефiцiєнт рентабельностi активiв (рентабельнiсть iнвестицiй) (Return on investment – ROI) – вiдношення чистого прибутку до суми всiх активiв:
ROI = .
Показує, яку суму iнвестицiй необхiдно витратити пiдприємству для отримання однiєї грошової одиницi прибутку. Цей показник є одним iз головних iндикаторiв конкурентоспроможностi.
Капiталiзацiя – та частка загальних активiв компанiї, що фiнансується за рахунок власного акцiонерного капiталу та довгострокової заборгованостi:
.
Цей показник характеризує загальну прибутковiсть компанiї, але результати можуть бути недостатньо об’єктивними в разi непередбачених змiн у структурi капiталу (змiна спiввiдношення мiж довгостроковою заборгованiстю i власним капiталом), змiнами в структурi компанiї, податковому законодавствi тощо. У такому разi необхiднi додатковi коригування.
доходу iз загальною сумою активiв. Цей коефiцiєнт показує, як пов’язанi мiж собою прибуток, товарообiг та величина активiв:
Кожен показник, про який згадувалось, певним чином характеризує дiяльнiсть пiдприємства. Проте, як вiдомо, фiнансовий аналiз важить найбiльше тодi, коли є певнi стандарти, за якими можна порiвнювати стандарти пiдприємства. Потрiбно знати не лише прибутковiсть фiрми, її лiквiднiсть, заборгованiсть та показники оборотностi – покращуються вони чи погiршуються, але й необхiдно визначати, як працює фiрма порiвняно з конкурентами, компанiями галузi або найкращою фiрмою галузi. Але для цього необхiдно переконатись, що наведенi показники та коефiцiєнти можуть порiвнюватись. Деякi фiрми використовують рiзнi методи оцiнки товарно-матерiальних запасiв або нарахування амортизацiї. Деякi фiрми можуть давати звiти, що виходять iз рiзних фiскальних мiркувань. Середнi данi по галузi можуть репрезентувати в основному малi або великi компанiї. Є рiзнi iнтерпретацiї та методи складання фiнансових звiтiв. Звiт може приховувати як сильнi, так i слабкi мiсця компанiї. Отже, при аналiзi фiнансових звiтiв i показникiв необхiдно усвiдомлювати, що серед менеджерiв та аналiтикiв тлумачення можуть бути рiзними. Так чи iнакше, необхiдно зважати на обмеженiсть таких показникiв.
Питання для перевiрки засвоєних знань
1. З чим пов’язано планування капiтальних витрат?
2. Наведiть класифiкацiю iнвестицiйних проектiв.
4. Вiд чого залежить обсяг фiнансування реальних iнвестицiй?
5. Як визначити обсяг необхiдних капiталовкладень?
7. Охарактеризуйте венчурне фiнансування iнвестицiйних проектiв.
8. Розкрийте сутнiсть фiнансування iнвестицiйного проекту шляхом фiнансового лiзингу.
9. Якими показниками оцiнюється вартiсть капiталу iнвестицiйного проекту?
11. Допишiть формулу розрахунку вартостi власного капiталу та розкрийте її змiст:
12. Охарактеризуйте вартiсть позичкового капiталу.
13. Розкрийте сутнiсть аналiзу беззбитковостi та цiльового планування прибутку.
14. У чому полягає сутнiсть цiльового планування прибутку?
16. У чому полягає сутнiсть основних фiнансових коефiцiєнтiв, якi дозволяють проаналiзувати дiяльнiсть компанiї?
Тести для проведення контролю
1. Виробничий (операцiйний) важiль – це залежнiсть:
а) прибутку вiд структури витрат, яка обумовлена змiною обсягу виробництва. Вiн показує, на скiльки вiдсоткiв збiльшиться прибуток вiд збiльшення виручки на 1%;
г) оподатковуваного прибутку вiд структури витрат, що обумовлена змiною собiвартостi продукцiї.
12. 1. Поняття та види проектних ризикiв.
12. 2. Спiввiдношення ризику i доходу.
12. 4. Аналiз сценарiїв проекту.
12. 5. Метод iмiтацiйного моделювання Монте-Карло.
12. 6. Модель оцiнки капiтальних активiв (МОКА) в оцiнцi доцiльностi iнвестицiй.
12. 7. Механiзми нейтралiзацiї iнвестицiйних ризикiв.
Ключовi слова: проектний ризик, аналiз ризикiв, зовнiшнi проектнi ризики, внутрiшнi проектнi ризики, рiвень ризику, лiнiя ризику, безпечна ставка, премiя за ризик, аналiз чутливостi проекту, аналiз сценарiїв проекту, очiкуванi прибутки вiд проекту, iмiтацiйне моделювання, оцiнка доцiльностi iнвестицiй, нейтралiзацiя iнвестицiйних ризикiв, юридичнi гарантiї, гарантiї банку, резервнi фонди, непрямi гарантiї, доручення, вексельнi iнструменти, форфейтинг, резервнi акредитиви, хеджування ризикiв, диверсифiкацiя, страхування ризикiв.
12. 1. Поняття та види проектних ризикiв
До цього моменту просто припускалося, що в разi реалiзацiї кожного проекту можна отримати дану послiдовнiсть грошових потокiв. Потiм аналiзувалися цi грошовi потоки та вирiшувалося, чи варто реалiзувати проект. Очевидно, неможливо з точнiстю прогнозувати грошовi потоки. Тепер увага буде звертатися на визначення ризику в процесi оцiнки доцiльностi капiталовкладень, тобто розглядатимуться способи визначення ризику, що притаманний проекту, та прийняття рiшення на цiй основi.
цiн на товари та послуги тощо. Незалежно вiд якостi та кiлькостi даних передбачень, майбутнiй розвиток подiй завжди є неоднозначним, тому практика планування капiтальних iнвестицiй розглядає й аспекти невизначеностi та ризику.
В iнвестицiйному i фiнансовому менеджментi пiд ризиком найчастiше розумiють мiру непевностi в одержаннi очiкуваних доходiв вiд заданих iнвестицiй. У ринковiй економiцi завжди наявний ризик.
Якщо конкретизувати загальне визначення ризику для аналiзу проекту, то ризик проекту – це мiра непевностi в одержаннi очiкуваного рiвня дохiдностi при реалiзацiї даного проекту.
Метою аналiзу проектних ризикiв є:
– надання оцiнки всiм видам ризикiв проекту;
– визначення ступеня доцiльностi реалiзацiї проекту за наявного рiвня ризику та способiв його зниження;
– визначення можливих шляхiв зниження ризикiв.
Проектнi ризики бувають зовнiшнi та внутрiшнi. Зовнiшнi ризики, у свою, чергу подiляються на непередбачуванi i передбачуванi.
Зовнiшнi непередбачуванi ризики зумовленi:
– змiною полiтичної ситуацiї та непередбачуваними державними заходами регулювання у сферi землекористування, оподаткування, цiноутворення, експорту-iмпорту, охорони довкiлля i т. д.;
– злочинами та несподiваним зовнiшнiм екологiчним i соцiальним впливом;
Зовнiшнi ж передбачуванi ризики при аналiзi проекту можна врахувати. До них належать:
– ринковий ризик через погiршення можливостей одержання сировини, пiдвищення цiн на неї, змiну вимог споживачiв продукцiї, посилення конкуренцiї тощо;
– операцiйний ризик, пов’язаний iз вiдступом вiд цiлей проекту i неможливiстю пiдтримання управлiння проектом;
– ризик шкiдливого екологiчного впливу;
– ризик негативних соцiальних наслiдкiв;
– ризик змiни валютних курсiв;
– ризик непрогнозованої iнфляцiї;
– ризик податкового тиску.
Внутрiшнi ризики подiляються на планово-фiнансовi, пов’язанi iз зривом планiв робiт i перевитратою коштiв, та технiчнi, пов’язанi iз змiною технологiї, погiршенням якостi продукцiї, помилками в проектно-технiчнiй документацiї i т. д.
Проектнi ризики зумовленi особливостями життєвого циклу проекту. Для оцiнки ризику при виборi варiанта iнвестування можна застосовувати метод експертних оцiнок ризикiв у рiзних фазах проекту.
При аналiзi ризикiв у передiнвестицiйнiй фазi оцiнюють фiнансово-економiчну життєздатнiсть проекту, органiзацiйно-технiчний потенцiал, функцiї та завдання основних учасникiв, роботи, що виконуються, i рiвень гарантiй за iнвестицiями та кредитами.
В iнвестицiйнiй фазi оцiнюють структуру управлiння проектом, перебiг його реалiзацiї i якiсть виконання проектних робiт.
В експлуатацiйнiй фазi оцiнцi пiдлягають фактори, якi негативно впливають на реалiзацiю проекту – затримка будiвництва, перевищення витрат, непогодженiсть щодо фiнансування, неспроможнiсть контрагентiв, втручання держави, виникнення збиткiв, пiдвищення цiн на сировину та енергоносiї, неквалiфiковане управлiння персоналом.
Аналiз ризикiв у передiнвестицiйнiй фазi лежить в основi вибору варiанта iнвестування, однак при цьому прогнозуються ризики i в iнвестицiйнiй та експлуатацiйнiй фазах.
12. 2. Спiввiдношення ризику i доходу
Ризик можна подiлити на двi категорiї – за рiвнем i за часом.
Рiвень ризику. Рiзнi iнвестицiї забезпечують рiзний рiвень доходу. Якщо справа цiлком надiйна, то важко сподiватись на високi доходи. Але якщо пропонується вкласти грошi у ненадiйну або ризикову справу, тодi закономiрно вимагається високий дохiд. Тобто iнвестори повиннi одержувати компенсацiю за ризик.
Малий ризик пов’язаний iз низькими доходами, великий – iз великими. Взаємозалежнiсть ризику (Х) i доходу (У) показана на рисунку 12. 1.
Коли ризик вiдсутнiй, iнвестори одержують дохiд Y1, за ризик Х1 iнвестори одержать дохiд Y2, за ризик Х2 – дохiд Y3. Тобто у звичайних умовах дiяльностi низький ризик передбачає низьку вiддачу, а в умовах високого ризику доходи будуть вищими.
Рiвень ризику залежатиме вiд того, чи пов’язаний бiзнес iз добре освоєною галуззю дiяльностi. Залежно вiд надiностi iнвестованої справи рiвень ризику може бути високим, середнiм або низьким.
Визначити рiвень ризику можна шляхом порiвняння ризикованостi вкладiв у ту чи iншу справу. Наприклад, менш ризиковано мати справу з вiдомими фiрмами (пiдприємствами), в яких справи йдуть добре, або вiдкривати бiзнес у добре освоєнiй галузi iз забезпеченим ринком збуту. Шанси повернути iнвестицiї, вкладенi у надiйнi компанiї, значно вищi, нiж вкладенi у невiдомi фiрми. Значно легше прогнозувати доходи вiд менш ризикованих компанiй (бiзнесу), i навпаки, зайняття ненадiйним бiзнесом чи спiвробiтництво з невiдомими фiрмами є ризикованим, оскiльки доходи вiд них можуть бути несталими. Таким чином, рiвень доходу (ставка дисконту) нижче у надiйнiй справi, а iнвестування ризикованої справи вимагає бiльшої компенсацiї за ризик.
Фактор часу також значно впливає на рiвень ризику. Готiвка для iнвестора важить бiльше, нiж грошi у майбутньому. Коли iнвестор вкладає свiй капiтал у певний бiзнес, вiн завжди ризикує або вiдчуває непевнiсть, що капiтал у майбутньому принесе очiкуваний прибуток. І чим тривалiший термiн вкладу, тим бiльший ризик, тобто ризик є зростаючою функцiєю часу. Щоб примусити iнвестора розлучитися iз своїми грошима надовго, потрiбно його переконати, що вiн отримає добру компенсацiю. Інвестор повинен одержати винагороду за те, що взяв на себе ризик часу.
Коли гарантовано, що iнвестицiї не завдадуть збиткiв i вкладаються на дуже короткий перiод, їх називають безпечними.
Безпечна ставка – це процентна ставка, що сплачується за неризикованi активи або тi, що мають гарантований дохiд. Вона i є критерiєм для оцiнки ризикованостi iнших активiв.
цiннi папери, що випускаються на рiк.
Особливiсть методiв аналiзу ризику полягає у використаннi категорiй iмовiрностi та статистичного аналiзу. Так здiйснюється аналiз ризикiв за свiтовими стандартами.
Ризик можна оцiнити, враховуючи мiнливiсть очiкуваних доходiв. Якщо мiнливiсть висока, важко точно передбачити, якими будуть надходження (доходи, прибуток). Якщо мiнливiсть сподiваних доходiв незначна i не дуже змiнюється, результати вкладення iнвестицiй чи iнших видiв дiяльностi легше передбачити.
Отже, загальний рiвень ризику складається з безпечної ставки i премiї за ризик, що визначається як рiзниця мiж загальним рiвнем ризику i безпечною ставкою.
Залежнiсть ризику вiд часу (термiнiв погашення) можна проiлюструвати даними таблицi 12. 1.
Таблиця 12. 1
Залежнiсть ризику вiд часового фактора
Вид вкладень
Строки окупностi капiталу (термiн погашення)
Безпечна ставка, %
Премiя за ризик, %
Загальний ризик, %
Цiннi папери
3 мiсяцi
1 рiк
20 рокiв
5
5
5
0
12
325
5
17
330
вiд середнього рiвня ризику у той чи iнший бiк залежить вiд надiйностi вкладення капiталiв.
У лiтературi найбiльш часто видiляють два пiдходи до визначення ризику проектiв, якi використовуються послiдовно:
2) оцiнка ризикiв за допомогою рiзних статистичних та iмовiрнiсних методiв.
12. 3. Аналiз чутливостi проекту
Мета аналiзу чутливостi полягає у порiвняннi впливу окремих факторiв iнвестицiйного проекту на його основний показник, наприклад, внутрiшню норму прибутковостi.
Послiдовнiсть проведення аналiзу чутливостi.
2. Вибiр факторiв (показникiв), якi мають неоднозначний характер, наприклад, капiтальнi витрати, цiна на товар, обсяг продажу, компоненти собiвартостi продукцiї.
(усього в цьому прикладi чотири).
4. Розрахунок основного показника для всiх обраних граничних значень неоднозначних факторiв.
Рис. 12. 2. Чутливiсть проекту по вiдношенню до невизначених факторiв
Цей графiк дозволяє зробити висновки про найбiльш критичнi фактори iнвестицiйного проекту з метою подальшого контролю за ними у процесi його реалiзацiї. Наприклад, якщо цiна є критичним фактором, у подальшому необхiдно звернути увагу на програму маркетингу та якiсть товару. Якщо проект є чутливим до змiни обсягiв виробництва, необхiдно бiльше уваги придiлити удосконаленню внутрiшнього менеджменту та пiдвищенню продуктивностi працi. Якщо критичним фактором є матерiальнi витрати, доцiльно придiлити увагу вiдносинам iз постачальниками.
12. 4. Аналiз сценарiїв проекту
Аналiз сценарiю – методика аналiзу ризику, яка розглядає чутливiсть реагування очiкуваного прибутку до змiн у ключових змiнних величинах та можливий iнтервал їх значень.
цiна продажу, низький обсяг продажу, високi змiннi витрати на одиницю тощо), середнiй (або «бiльш можливий») набiр i «добрий» набiр обставин.
Сума величин ймовiрностi дорiвнює 1.
При оцiнцi ризику проектiв нових пiдприємств чи реконструкцiї дiючих слiд враховувати, що ймовiрнi значення допомагають визначити можливiсть одержання очiкуваних прибуткiв за тих чи iнших умов. Визначити розмiр прибутку та ймовiрнiсть його одержання можна за допомогою спостережень, набутого досвiду, сфери прикладання капiталiв (в освоєну справу, справу, яка лише освоюється, чи нову). Чим бiльша невпевненiсть у кiнцевому результатi, тим ширше межа вiдхилень прибутковостi вiд середнього значення. Залежно вiд складностi, точностi аналiзу та розрахункiв прибутку менеджер (економiст) надає величину ймовiрностi кожному значенню у межах вiдхилень (табл. 12. 2).
Таблиця 12. 2
Розподiл значень ймовiрностi очiкуваних прибуткiв
Оцiнка можливого результату
Запроектований прибуток, млн. грн.
Д
Значення ймовiрностi
Рi
Можливий (очiкуваний) прибуток, млн. грн.
( Д х Рi )
Проект А
Песимiстична
10,0
0,20
2,0
Стримана
33,3
0,60
20,0
Оптимiстична
50,0
0,20
10,0
1,00
32,0 (Дс)
Проект В
Песимiстична
8,0
0,25
2,0
Стримана
30,0
0,50
15,0
Оптимiстична
60,0
0,25
15,0
Разом
1,00
32,0 (Дс)
Аналiзуючи очiкуванi прибутки проектiв А i В, слiд зазначити, що їх мiнливiсть у проектi А нижча (вiд 10,0 до 50,0), нiж у проектi В (вiд 8,0 до 60,0). Межа дисперсiї прибутку проекту А – 40,0 (10,0 – 50,0), проекту В – 52,0 (8,0 – 60,0). Ймовiрнiсть одержаного результату оцiнюється за трьома рiвнями: песимiстичний, стриманий, оптимiстичний. Пiсля перемноження прибутку на значення ймовiрностi та пiдсумовування результатiв одержують сумарне значення очiкуваних прибуткiв. В обох випадках воно вийшло однаковим – 32,0. Отже, ризик проекту А нижчий, бо значення вiдхилення очiкуваного прибутку менше.
Таблиця 12. 3
Визначення середньоквадратичного вiдхилення значень очiкуваного прибутку
Д
Дс
Д – Дс
( Д – Дс )
Рi
(Д – Дс ) х Рi
Проект А
10,0
32,0
22,0
484,0
0,20
96,8
33,3
32,0
1,3
1,69
0,60
1,01
50,0
32,0
18,0
324,00
0,20
64,80
Разом (дисперсiя) 162,61
8,0
32,0
24,0
576,00
0,25
144,00
30,0
32,0
2,0
4,00
0,50
2,00
60,0
32,0
28,0
784,00
0,25
196,00
Визначення середньоквадратичного вiдхилення:
,
Д – запроектований прибуток;
ДС – очiкуваний середнiй прибуток;
Рi – ймовiрнiсть одержання прибутку.
Середньоквадратичне вiдхилення очiкуваних прибуткiв за рiзної оцiнки можливостi їх досягнення дорiвнюватиме:
проект А: = ;
Отже, розрахунки показують, що вкладення капiталiв за проектом А менш ризиковане, оскiльки вiдхилення очiкуваних прибуткiв можуть коливатися у межах 12,7 порiвняно з проектом В, де межа вiдхилень 18,5.
Ми розглянули приклад, коли сумарне середнє значення очiкуваних прибуткiв за обома проектами однакове.
Якщо ж цi значення рiзнi, важко порiвняти абсолютнi показники дисперсiї, що визначаються за допомогою середньоквадратичного вiдхилення. У цьому випадку ризикованiсть того чи iншого проекту визначається коефiцiєнтом варiацiї.
Коефiцiєнт варiацiї Кv дорiвнює вiдношенню середньоквадратичного вiдхилення до очiкуваного середнього значення прибутку ДС :
.
Значення середньоквадратичного вiдхилення при рiзних значеннях сумарного середнього вiдхилення прибутку (проекту) за рiзними проектами визначається аналогiчно до наведеного прикладу.
У нашому випадку коефiцiєнт варiацiї очiкуваних прибуткiв обох проектiв дорiвнює:
Кv проекту А=
Кv проекту В =
Ризик нижчий там, де коефiцiєнт варiацiї нижчий. Тобто перевагу має той проект, де коефiцiєнт варiацiї нижчий, а спiввiдношення ризику i доходу сприятливiше. Проведенi вище розрахунки стверджують нижчу ризикованiсть проекту А, тому капiтальнi вкладення доцiльнiше робити саме в цей проект.
ймовiрностей. Наступний метод визначення ризику проекту вирiшує цю проблему.
12. 5. Метод iмiтацiйного моделювання Монте-Карло
таке моделювання потребує сильного комп’ютерного забезпечення, тодi як аналiз сценарiю можливо провести, використовуючи ПК iз програмою електронних таблиць або навiть застосовуючи калькулятор.
Головна мета моделювання – наблизити гiпотетичнi ситуацiї до реальних. Оскiльки справжнi майбутнi грошовi потоки або ставки дисконту невiдомi, грошовим потокам i дисконтним ставкам надаються рiзнi припустимi значення, а потiм розглядаються результати. Цi випадки, що базуються на припущеннi, називаються iмiтованими подiями. Імiтованi подiї в оцiнцi доцiльностi iнвестицiй використовуються для дослiдження NPV i IRR проектiв iз рiзними грошовими потоками.
В аналiзi моделювання програма починає навмання вибирати значення для кожної змiнної – цiна продажу, його обсяг, змiннi витрати на одиницю продукцiї тощо. Потiм цi значення об’єднуються i розраховується NPV проекту та записується у пам’ятi комп’ютера. Далi навмання вiдбирається iнший набiр вхiдних даних i розраховується вiдповiдне значення NPV. Цей процес може повторюватись тисячi разiв, i, врештi-решт, отримується тисяча значень NPV
Кiнцевий етап цього методу аналiзу полягає в обробцi та iнтерпретацiї отриманих результатiв. Кожне значення NPV є iмовiрнiсть настання цiєї подiї i розраховується за формулою:
Р = 100 : n,
Р = 100:5000 = 0,02 %.
В якостi мiри ризику в iнвестицiйному проектування доцiльно використовувати ймовiрнiсть отримання вiд’ємних значень NPV. Ця ймовiрнiсть оцiнюється як вiдношення кiлькостi результатiв iз вiд’ємним NPV до загальної кiлькостi отриманих результатiв у процентах.
Наприклад, якщо з 5000 варiантiв вiд’ємне значення NPV було отримано 3454 рази, то мiра ризику становить: 3454 : 5000 = 69,1 %.
розглядає проект як акцiї компанiї та припускає, що його дохiднiсть пов’язана з дохiднiстю всiх активiв компанiї або доходом усiєї галузi. Розрахунок здiйснюється за допомогою наступного рiвняння:
Kp = Rf + ( Km – Rf) p,
де Kp – необхiдна ставка доходу вiд проекту, що оцiнюється;
Km – дохiднiсть ринкового портфеля;
p – бета проекту.
Якщо проект, який вивчається, має той же рiвень ризику, що й будь-який типовий проект компанiї, можна скористатися компанiї як проекту.
Приклад. Припустимо, що необхiдно визначити NPV проекту, але не вiдомо, якою ставкою дисконту слiд скористатись. Проте вiдомо, що компанiї дорiвнює 1,5, безпечна ставка – 8 %, а дохiднiсть ринкового портфеля за iндексом ПФТС (позабiржової фондової торгiвельної системи ) – 12 %. Ризикованiсть проекту не дуже вiдрiзняється вiд рiвня ризику iнших проектiв компанiї.
Пiсля того, як визначена ставка дисконту, можна вирахувати NPV проекту. Для цього потрiбно дисконтувати очiкуванi грошовi потоки на ставку 20 %, потiм вiднять вiд початкових iнвестицiй значення теперiшньої вартостi грошових потокiв. Якщо значення NPV дорiвнюватиме нулю або буде позитивне, можна схвалювати проект уже тому, що рiвень 2 0% необхiдної ставки доходу буде витриманий.
У такому випадку необхiдно шукати схожi проекти поза фiрмою.
12. 7. Механiзми нейтралiзацiї iнвестицiйних ризикiв
Для ефективного управлiння ризиками iнвестицiйних проектiв застосовуються рiзноманiтнi методи. Основнi iнструменти управлiння ризиками наведенi у таблицi 12. 4.
№
п/п
Категорiя iнструментiв
Види, форми та способи реалiзацiї
1.
Юридичнi гарантiї
Вiдповiднi статтi договорiв, угод, контрактiв, що визначають розподiл ризикiв мiж сторонами. Реалiзацiя здiйснюється на пiдставi вiльного волевиявлення сторiн або шляхом звернення до арбiтражного суду
2.
2. 1. Гарантiї на користь кредитора:
а) необмеженi, тобто на весь строк кредитного договору на повну силу платiжних зобов’язань за договором
гарантiя на завершення робiт за проектом (до пуску об’єкта в експлуатацiю)
гарантiя покриття непередбачених витрат за проектом на iнвестицiйнiй фаз;
гарантiя покриття додаткових витрат позичальника щодо погашення кредитних зобов’язань на виробничiй фазi у разi недостатностi грошових потокiв за проектом
а) умовними ( що передбачають гарантований платiж у разi надання гаранту всього комплекту документiв, якi пiдтверджують порушення обов’язкiв позичальником)
б) безумовними ( платiж здiйснюється за першою вимогою кредитора)
2. 2. Гарантiї на користь замовника проекту:
б) тендерна гарантiя
в) гарантiя належного виконання контракту
2. 3. Гарантiї на користь пiдрядника/ постачальника як засiб забезпечення платежу в разi надання замовнику проекту комерцiйного кредиту. Спосiб реалiзацiї i ступiнь покриття залежать вiд типу та умов гарантiї (умовна, безумовна, обмежена, необмежена та iншi)
3.
Резервнi фонди
4.
Застави, депозити на спецiальних рахунках
4. 1. Активи проекту (як матерiальнi, так i грошовi) як застава для покриття кредитних ризикiв банку
4. 2. Депонування грошей учасником тендеру для покриття ризикiв замовника проекту (як альтернатива банкiвської тендерної гарантiї)
4. 3. Депонування коштiв пiдрядником для покриття ризикiв замовника, пов’язаних iз можливою несплатою iмпортного мита за ввезення будiвельної технiки iз-за кордону (як альтернатива банкiвської гарантiї)
4. 4. Активи пiдрядника (будiвельна технiка та iнше майно) як застава для покриття можливих ризикiв замовника за пiдрядним контрактом
5.
Непрямi гарантiї
5. 1. Контракти на реалiзацiю продукцiї, що вже випускається (непроектної) у рамках дiючого виробництва як забезпечення банкiвського кредиту для фiнансування проекту (розширення, реконструкцiї, виробництва та iнше)
6.
Утримання частки платежiв за контрактом
Використовується для захисту iнтересiв замовника; за рахунок утримань (звичайно обумовлений процент за кожним платежем) формується фонд для покриття можливих ризикiв у зв’язку з реалiзацiєю контракту
7.
Доручення
Застосовується як альтернатива банкiвської гарантiї для забезпечення належного виконання контракту (на постачання, пiдрядного, консультацiйного); звичайно видається компанiєю, що має такий же напрям дiяльностi, як i виконавець (постачальник, пiдрядник, консультант); часто довiреною особою виступає материнська компанiя
8.
Контракти з фiксованою цiною
Даний iнструмент використовується для контрактiв на виконання будiвельно-монтажних робiт (як додаткова гарантiя банку за ризиками перевищення кошторисних витрат). За контрактами на постачання машин та обладнання цiни звичайно є фiксованими (за винятком довгострокових контрактiв, що пов’язанi з виготовленням унiкальної, технiчно складної продукцiї
9.
Даний кредит передбачає вiдкриття позичальнику кредитної лiнiї протягом обумовленого перiоду на фiксовану суму; призначений для покриття можливих витрат за проектом. Процентнi ставки за резервним кредитом звичайно вище за ставки основного кредиту. Сума резервного кредиту знаходиться в межах 10 – 25 % щодо суми основного кредиту
10.
Вексельнi iнструменти
Вексель як зобов’язання позичальника (замовника проекту) повернути заборгованiсть за комерцiйним кредитом має деякi переваги порiвняно з банкiвськими гарантiями, бо його використання детально регламентоване нормами мiжнародного права. Для додаткового захисту iнтересiв кредитора вексель може бути авальованим: банк дає гарантiю сплати за векселем у виглядi напису (аваля) на векселi
11.
Форфейтинг
Банкiвська операцiя, яка пов’язана з використанням вексельних iнструментiв. Полягає в тому, що банк купує векселi (та iншi борговi зобов’язання) позичальника кредиту. Мета форфейтингу полягає у захистi постачальника (пiдрядника) вiд ризику неплатоспроможностi позичальника, використовується у наступних випадках:
а) постачаннi машин, обладнання та проведеннi пiдрядних робiт на великi суми
б) довгострокових (5-7 рокiв) комерцiйних кредитах (звичайний строк врахування векселiв – 90-180 днiв)
12.
Використовуються як iнструмент захисту iнтересiв постачальника (пiдрядника), що надає комерцiйний кредит замовнику; банк замовника вiдкриває на користь кредитора акредитив, за умовами якого банк здiйснює платiж у разi невиконання боргових зобов’язань замовником
12.
Безвiдзивнi документарнi акредитиви
Використовується як iнструмент захисту iнтересiв постачальникiв (пiдрядникiв). Передбачає сплату грошей банком, в якому замовник вiдкриває акредитив, у разi надання документiв, що пiдтверджують постачання товару або виконання робiт за проектом. Належить до так званих непрямих гарантiй. Для бiльш повної гарантiї платежiв постачальники (пiдрядники) можуть вимагати вiд замовника вiдкриття пiдтверджених акредитивiв
14.
Умови платежiв за контрактом
варiант) наступним чином:
в) 10-15 % – оплата з безвiдзивного акредитиву рахункiв постачальника (пiдрядника) при наданнi документiв, що пiдтверджують факт постачання
г) сума контракту, що залишилася, сплачується на умовах комерцiйного кредиту з рiзними графiками погашення; пiсля надання пiдтверджуючих документiв замовник виписує постачальнику (пiдряднику) векселi (простi) або пiдписує тратти (перевiднi векселi). Як правило, на останнi 5-10 % суми контракту видаються векселi (тратти) пiсля завершення строку гарантiйної експлуатацiї об’єкта
14. 2. У деяких випадках для захисту iнтересiв замовника (ризик неналежного виконання робiт) iз кожного платежу здiйснюються вiдрахування до спецiального фонду для покриття можливих збиткiв та витрат, що виникають у замовника в гарантiйний перiод.
Ефективна реалiзацiя даного iнструмента (умови платежiв за контрактом) можлива при додатковому використаннi iнших iнструментiв: юридичних гарантiй, гарантiй авансованого платежу, безвiдзивних (i бажано пiдтверджених) документарних акредитивiв та iнших
15.
Банкiвськi рахунки з особливим режимом
Рахунки для депонування учасниками проекту грошових коштiв у якостi забезпечення зобов’язань перед iншими учасниками проекту. Як правило, такi рахунки вiдкриваються та управляються вiдповiдно до трастового договору (наприклад, банкiвськi рахунки, на яких депонуються кошти учасникiв тендеру, призначенi для застави).
Інодi використовуються так званi рахунки «ескроу» (escrow accounts), їх звичайно вiдкривають у банках за межами країни, в якiй реалiзується проект. Цi офшорнi рахунки слугують для зниження таких ризикiв, як заборона або обмеження з боку держави на переказ виручки вiд реалiзацiї проекту за кордон. Рахунки «ескроу» поповнюються за рахунок реалiзацiї експортної продукцiї, вiдкриваються позичальником на користь банка-кредитора, звичайно з цих рахункiв здiйснюється погашення суми боргу та процентiв
16.
Обов’язки засновникiв (спонсорiв) проекту по додатковим внескам в капiтал проектної компанiї
Це зобов’язання надається кредитору проекту для зниження ризику перевищення витрат за проектом. Використовується як додатковий або альтернативний iнструмент фiнансування непередбачених iнвестицiйних витрат. Альтернативою зобов’язанням здiйснювати додатковi внески в капiтал проектної компанiї можуть бути зобов’язання засновникiв надавати так званi «субординованi» кредити (погашення заборгованостi за «субординованим» кредитом здiйснюється тiльки пiсля виконання позичальником своїх платiжних зобов’язань за початковим банкiвським кредитом
17.
Страхування
а) страхування економiчних та комерцiйних ризикiв
б) страхування полiтичних ризикiв
Бiльш розповсюджене страхування кредитiв вiд полiтичних ризикiв. Здiйснюється державними або напiвдержавними страховими компанiями
17. 2. Страхування внескiв у капiтал проекту та рiзнi види проектних активiв. Звичайно застосовується у формi страхування iноземних iнвестицiй вiд полiтичних ризикiв (конфiскацiї, нацiоналiзацiї тощо). Здiйснюється державними або напiвдержавними страховими компанiями, а також багатостороннiм агентством щодо гарантiй iнвестицiй, що входить до групи Свiтового банку
17. 3. Страхування вантажiв при постачаннi машин, обладнання та iнших iнвестицiйних товарiв. Умови страхування залежать вiд умов постачання Incoterms
будiвельних робiт
будiвельних матерiалiв
виконання будiвельних та монтажних робiт
17. 5. Страхування вiд рiзних комерцiйних, технiчних та iнших ризикiв на виробничiй фазi проектного циклу
17. 6. Іншi види страхування, пов’язанi з експлуатацiєю об’єкта iнвестування
18.
Розподiл ризикiв мiж учасниками проекту
Розподiл ризикiв вiдбувається мiж учасниками проекту на пiдставi пiдписання рiзних угод, контрактiв, договорiв.
Розподiл ризикiв може здiйснюватись також за рахунок створення банкiвських синдикатiв або пiдрядно-будiвельних консорцiумiв
19.
Аналiз ризикiв проекту на передiнвести-цiйнiй фазi
19. 1. Ідентифiкацiя ризикiв на етапi розробки концепцiї та обґрунтування проекту
19. 3. Пiдготовка програми управлiння ризиками на iнвестицiйнiй та виробничий фазi проекту
20.
Хеджируван-ня ризикiв
Технiка страхування вiд фiнансових та комерцiйних ризикiв, яка може застосовуватись рiзними учасниками проекту (кредитором – для захисту вiд процентного ризику; проектною компанiєю – для захисту вiд зниження цiн на продукт).
Хеджування – це укладання протилежних ф’ючерсних угод за рiзними видами контрактiв. Механiзм хеджування полягає в тому, що якщо пiдприємство зазнає збиткiв як продавець, воно отримує прибутки в такому ж розмiрi, як покупець ф’ючерсних контрактiв.
Ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвiдчує зобов’язання придбати (продати) цiннi папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фiксацiєю цiн на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.
Існує три види бiржових угод iз використанням ф’ючерсних контрактiв:
купiвля-продаж реальних активiв або цiнних паперiв з постачанням в майбутньому перiодi
купiвля-продаж ф’ючерсних контрактiв на визначену кiлькiсть активiв або цiнних паперiв
лiквiдацiя позицiї за ф’ючерсними контрактами пiд час постачання активу
21.
Диверси-фiкацiя
Застосовується банками-кредиторами та iнвесторами, що фiнансують та реалiзують одночасно портфель iнвестицiйних проектiв, для зниження галузевих та регiональних ризикiв
До найбiльш розповсюджених методiв нейтралiзацiї iнвестицiйних ризикiв належать: метод диверсифiкацiї, страхування, хеджування та розподiлу iнвестицiйних ризикiв.
Пiд диверсифiкацiєю розумiється iнвестування фiнансових ресурсiв у бiльш нiж один вид активiв, тобто процес розподiлу iнвестицiй мiж рiзними об’єктами вкладення, якi мiж собою безпосередньо не пов’язанi.
Страхування ризикiв – це передача певних ризикiв страховiй компанiї.
До ризикiв, якi пiдлягають страхування, належать:
– прямi майновi збитки, пов’язанi з перевезеннями, роботою обладнання, поставкою матерiалiв;
– непрямi збитки, спричиненi демонтажем i перемiщенням пошкодженого майна, повторним встановленням обладнання, неодержанням орендної плати;
– ризики, що пiдлягають обов’язковому страхуванню (вiд нещасних випадкiв на виробництвi, захворювань, пошкодження майна, викрадення транспортних засобiв).
Вищенаведенi види ризикiв зустрiчаються в будь-якому проектi.
У широкому значеннi страхування iнвестицiй розглядається як страхування тих об’єктiв, обладнання, iнженерних мереж, якi були збудованi, змонтованi або впровадженi внаслiдок реалiзацiї iнвестицiйного проекту. Процеси страхування iнвестицiй та управлiння iнвестицiйними ризиками спрямованi на своєчасне завершення робiт пiдрядником при затратах, що знаходяться в межах визначеної замовником суми. Але досягти цього досить важко, що змушує останнього шукати страхового захисту вiд реально iснуючого ризику незавершення пiдрядником будiвельно-монтажних робiт у повному обсязi та у визначений термiн або, можливо, перевищення ним витрат, спрямованих на реалiзацiю обумовлених договором робiт. Страхування ризикiв капiталовкладень є угодою, за якою iнвестор купує страховий полiс страховика, який не бере участi в даному iнвестицiйному проектi. Страхування поширюється тiльки на iнвестицiйний процес i не охоплює об’єктiв, створених у результатi iнвестицiй. До таких видiв страхування належать:
– страхування будiвництва;
– страхування на випадок зриву поставок будiвельних матерiалiв пiд час будiвництва;
– страхування кредитiв, що йдуть на забезпечення iнвестицiй тощо.
Ринковi вiдносини розширили сферу страхування фiнансового ризику пiдприємств i включають, поряд iз страхуванням, одержання прибутку, страхування рiвня цiн, стабiльностi надходжень сировини вiд постачальникiв тощо. Поряд iз добровiльним, iснує обов’язкове страхування майна i медичне страхування, що передбачається кошторисом витрат пiдприємства.
Але iснують такi види ризику, якi не можуть охоплюватися страховими компанiями. Це ризики, пов’язанi з нестабiльнiстю внутрiшньополiтичного життя країни, до якої спрямовуються iнвестицiї. До них належать можливi втрати, пов’язанi з конфiскацiєю, громадянською вiйною, змiною полiтичного курсу уряду, змiною суспiльно-полiтичного устрою тощо.
Страхування подiбних ризикiв передбачає створення державних гарантiйних фондiв, якi повиннi забезпечити певнi гарантiї iнвестицiй приватних осiб в економiку тiєї чи iншої країни.
У бiзнес-планi зазначаються заходи щодо видiв ризику, якi не пiдлягають страхуванню – через неправильний вибiр проекту, коливання кон’юнктури ринку, змiну цiн i попиту, соцiальну нестабiльнiсть. З цiєю метою на пiдприємствi може створюватись фонд комерцiйного ризику, величина якого коливається вiд 5 до 15 % прибутку. Далi переглядається рентабельнiсть справи з урахуванням заходiв, що плануються.
Хеджування – це процес страхування ризику вiд можливих збиткiв шляхом переносу ризику змiни цiни з однiєї особи на iншу.
Хеджування здiйснюється через укладення контракту, який призначений для страхування ризикiв змiни цiни – хеджа мiж стороною, що страхує ризик (хеджером), та стороною, що бере ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути рiзнi активи – товари, валюта, акцiї, облiгацiї тощо.
Хеджування може здiйснюватись на пiдвищення або зниження цiн. Хеджер прагне знизити ризик, спричинений невизначенiстю цiн на ринку, продаючи форварднi, ф’ючерснi чи опцiоннi контракти. Це дозволяє спрогнозувати доходи чи витрати, хоча ризик не зникає. Його бере на себе спекулянт, який iде на одержання прибутку, граючи на рiзницi цiн.
У сучаснiй практицi широке розповсюдження отримав механiзм розподiлу ризикiв.
Розподiл iнвестицiйних ризикiв – це частковий трансферт партнерам фiнансових ризикiв за окремими операцiями. На практицi застосовуються наступнi напрями розподiлу ризикiв:
1) розподiл ризикiв мiж учасниками iнвестицiйного проекту. Пiдприємство може передати пiдрядникам ризики, пов’язанi з невиконанням календарного плану будiвельно-монтажних робiт, їх низькою якiстю тощо;
2) розподiл ризику мiж пiдприємством i постачальниками сировини та матерiалiв. Його предметом є фiнансовi ризики, якi пов’язанi iз втратою (псуванням) майна (активiв) у процесi їх транспортування i здiйснення вантажно-розвантажувальних робiт. Форми такого розподiлу ризикiв регулюються вiдповiдними мiжнародними правилами «ІНКОТЕРМС- 90»;
(за умов дотримання встановлених правил експлуатацiї), а також iншi ризики, що обговорюються в контрактi.
Питання для перевiрки засвоєних знань
1. Що є метою аналiзу проектних ризикiв?
2. Наведiть визначення ризику.
3. Чим зумовленi зовнiшнi непередбачуванi ризики?
5. Охарактеризуйте внутрiшнi ризики.
7. У чому полягає особливiсть методiв аналiзу ризикiв?
8. З чого складається загальний рiвень ризику?
11. У чому полягає сутнiсть iмiтацiйного моделювання?
12. Охарактеризуйте модель оцiнки капiтальних активiв в оцiнцi доцiльностi iнвестицiй.
13. У чому полягає сутнiсть механiзму нейтралiзацiї iнвестицiйних ризикiв?
14. Охарактеризуйте основнi iнструменти управлiння проектними ризиками.
15. У чому полягає сутнiсть розподiлу iнвестицiйних ризикiв?
| 
