використав i сам Кейнс. Справа в тому, що це був лише економiчний матерiал, а Дж. М. Кейнс сформував нову систему поглядiв, заснувавши потужний напрям економiчної теорiї. Але справа не тiльки в тому, що Дж. М. Кейнс жив у переламний перiод початку XX ст.,. Здiбностi та iнтереси цього видатного вченого, практика, полiтика виявилися найспiвзвучнiшими новим потребам перебудови економiчної Дж. М. Кейнс науки в складних, суперечливих умовах початку XX ст.
Англiйський вчений Дж. М. Кейнс — один з найви-датнiших економiстiв XX ст. рiвня А. Смiта, Д. Рiкардо, Дж. С. Мiлля i А. Маршалла. Як визнають дослiдники, його роль в iсторiї економiчної науки настiльки визначальна, а наукова постать настiльки значима, що, поза всяких сумнiвiв, безумовний самостiйний iнтерес становить бiографiя вченого.
Народився Дж. М. Кейнс 5 червня 1883 р. в Кембриджi в родинi професора логiки та економiки Джона Невiлла Кейнса. Закiнчив одну з найкращих приватних шкiл в Ітонi.
1902—1906 pp. — навчання у Королiвському коледжi при унiверситетi в Кембриджi. Вже пiд час навчання виявив непересiчнi здiбностi до наук i, предусiм, до математики та прикладної економiки. Студентом Дж. М. Кейнс слухав лекцiї А. Маршалла, був одним з найталановитiших його учнiв. У 1905 р. А. Маршалл писав у листi до батька майбутнього вченого Дж. Н. Кейнса: "Ваш син виконує вiдмiнну роботу з економiкс. Я казав йому, що був би дуже задоволений, якби вiн обрав кар´єру професiйного економiста. Але, безумовно, я не повинен тиснути на нього"1. Пiсляунiверситетська кар´єра Дж. М. Кейнса поєднувала державну службу з науковою та публiцистичною дiяльнiстю. З 1906 по 1908 р. Кейнс працює в Управлiннi у справах Індiї.
до панiвної на той час неокласичної, маршаллiанської традицiї. У 1909 р. виходить перша праця вченого "Індексний метод", за яку вiн отримав премiю А. Смiта. Одночасно Дж. М. Кейнс набуває i суспiльного визнання.
З 1911 до 1945 р. понад ЗО рокiв обiймає посаду редактора (спочатку разом з Ф. Й. Еджуортом) "Economic Journal" — найавторитетнiшого наукового економiчного видання, офiцiйного друкованого органу Королiвського економiчного товариства.
З 1913 р. — секретар Королiвського економiчного товариства.
У 1913—1914 р. Дж. М. Кейнс стає членом Королiвської комiсiї з фiнансiв та грошового обiгу Індiї. Раннi науковi працi Дж. М. Кейнса були присвяченi дослiдженню проблеми грошей. В 1913 р. виходить його перша книга "Грошовий обiг i фiнанси Індiї", яка принесла авторовi широку популярнiсть. В цiй роботi Дж. М. Кейнс аналiзує проведену в Індiї грошову реформу, згiдно з якою iндiйську валюту в мiжнародних розрахунках було переведено на фунт стерлiнгiв, що забезпечило включення Індiї у "стерлiнгову зону".
У 1915—1919 pp. Дж. М. Кейнс працює економiчним радником у британському казначействi, займаючись проблемами мiжнародних фiнансiв.
вважаючи непомiрними репарацiйнi вимоги до Нiмеччини та помилковою економiчну блокаду Радянської Росiї. Обтяжливiсть та принизливiсть становища переможеної Нiмеччини у пiслявоєнному економiчному устрої свiту Кейнс вважав помилковим та загрозливим для майбутнього2. Не отримавши розумiння, вiн на знак протесту склав з себе повноваження учасника конференцiї та залишив її. Цей вчинок засвiдчив риси його непересiчної особистостi — природну iнтуїцiю, стратегiчне мислення, принциповiсть та безкомпромiснiсть. Дж. М. Кейнс рано здобув репутацiю людини, яка йде проти течiї. Власне ставлення до договору вiн згодом виклав у статтях "Економiчнi наслiдки Версальського мирного договору" та "Перегляд мирного договору" (1919). Запорукою стабiльностi пiслявоєнного економiчного вiдродження Європи в цих працях Дж. М. Кейнс називав, зокрема, надання Америкою позики Нiмеччинi, виплату нею помiрних репарацiй та зняття блокади з Росiї країнами Антанти, оскiльки, як вiн зазначав, "ми блокуємо не стiльки Росiю, скiльки самих себе"1. Кейнс вiдверто писав, що "єдиними дiйовими силами для боротьби з бiльшовизмом всерединi Росiї є контрреволюцiонери, а поза нею — вiдбудова порядку та влади у Нiмеччинi". За своїм змiстом пiдхiд Дж. М. Кейнса виявився далекоглядним i випередив бiльш пiзнi програми (Ч. Дауеса, К. Юнга, А. Маршалла). Публiкацiї Кейнса справили на урядовi та полiтичнi кола Великої Британiї ефект, схожий на вибух бомби, за що його було усунуто з державної служби майже на двадцять рокiв, до початку Другої свiтової вiйни. У працi "Економiчнi наслiдки Версальського мирного договору" Кейнс чи не вперше висловив власнi важливi мiркування з приводу економiчного значення споживання та заощадження, а також їх впливу на дохiд.
З 1920 р. Дж. М. Кейнс, залишивши державну службу, повертається до викладацької та наукової роботи у Кембриджському унiверситетi, де його високо цiнували за ерудицiю та дiловi якостi. Вiн продовжує розробку теорiї грошей та проблем грошового обiгу, особливо iдеї замiни золотого стандарту регульованою валютою. Цим питанням були присвяченi такi працi, як "Трактат про грошову реформу" (1923), "Кiнець laissez faire" (1926), в яких учений приходить до висновку про необхiднiсть регулювання економiки поки що у межах грошової системи. Так в "Трактатi про грошову реформу" першорядне значення в боротьбi з зубожiнням вiн надає вирiшенню проблеми зайнятостi, висуває iдею контролю грошової емiсiї з боку центрального банку незалежно вiд золотого стандарту, тобто розглядає грошi як активний фактор економiчного процесу. В однiй з газетних статей 1924 р. Дж. М. Кейнс визнає, що його новi погляди виявляются єретичними з погляду старої неокласики. Я покладаюся на державу; я вiдмовляюся вiд погляду laissez faire — правда, без ентузiазму i не тому, що вiдчуваю неповагу до цiєї старої доброї доктрини, а тому, що, подобається вам це чи нi, часи її успiхiв минули.
Гострiй критицi застарiлу iдею невтручання держави в економiчнi процеси Кейнс пiддав у двох статтях-памфлетах "Економiчна полiтика мiстера Черчилля" (1925) та "Кiнець laissez faire" (1926). У 1925 p. Дж. М. Кейнс одружився з Лiдiєю Лопуховою — вiдомою балериною, солiсткою iмператорського балету. У тому ж 1925 р. з нагоди вiдзначення 200-ї рiчницi Академiї наук Дж. М. Кейнс приїздив до Радянського Союзу, де ознайомився з досвiдом впровадження нової економiчної полiтики. Маловiдомими фактами залишились ще два його приватних вiзити в Росiю — у 1928 та 1936 pp. Свої враження вiд першої поїздки вiн виклав у працi "Побiжний погляд на Росiю" (1925), зокрема, досить скептично оцiнював досвiд впровадження командно-адмiнiстративної системи. До речi, вiн нiколи не був прихильником планової економiки та одержавлення, не посягав на основи ринкового устрою, вважаючи лише, що той потребує певного коригування. У зазначенiй працi, визнаючи, що капiталiзм як система багато у чому неблагополучний, одночасно вказував, що якщо ним розумно управляти, вiн може досягти бiльшої ефективностi у досягненнi економiчних цiлей, нiж будь-яка, що iснувала до цього, альтернативна система. Таким чином, працi Дж. М. Кейнса 20-х pp. — важливий етап генезису його теоретичної системи. Вiн поступово приходить до глибокого переконання в тому, що автоматичне ринкове саморегулювання капiталiзму належить iсторiї, на змiну йому має прийти державне регулювання ринкової економiки.
"Трактат про грошi" (1930), яка вийшла вже пiсля того, як почалася свiтова економiчна криза. Ця праця має самостiйне вагоме значення передусiм для подальшого розвитку поглядiв вченого на актуальнi проблеми теорiї грошового обiгу. стандарту, роль банкiвської сфери, полiтика центрального банку, механiзм мiжнародних розрахункiв тощо.
Також ця праця стала етапною у генезисi тих макроекономiчних поглядiв ученого, якi в подальшому становитимуть основу його загальної теорiї. В нiй основна увага придiляється дослiдженню проблеми спiввiдношення iнвестицiй i заощаджень та їх впливовi на економiчну нестабiльнiсть. Дж. М. Кейнс приходить до нових теоретичних висновкiв: про вiдсутнiсть автоматичного механiзму врiвноваження заощаджень та iнвестицiй; про те, що перевищення заощаджень над iнвестицiями призводить до зниження дiлової активностi; що умовою макроекономiчної рiвноваги є їх рiвнiсть. Висуваються iдеї державного фiнансування суспiльних робiт з метою пiдтримки зайнятостi.
в академiчних колах. Вони розкололи наукову економiчну громадськiсть на прихильникiв i непримиренних противникiв. Неординарна позицiя Кейнса щодо спiввiдношення ринку та державного втручання викликала в станi опонентiв рiзке неприйняття.
На початку 30-х pp. це вилилось у знаменну бурхливу дискусiю Дж. М. Кейнса з прихильниками класичного лiбералiзму, зокрема, з Ф. фон Хайєком. Ідейне та теоретичне протистояння двох титанiв економiчної науки мало символiчне завершення: наприкiнцi 30-х pp. перемогли iдеї Кейнса, визначивши на чотири наступних десятирiччя новi прiоритети позитивної та нормативної теорiї. Вступ британської та свiтової економiки у 1929 р. у фазу циклiчного спаду, а також фiнансовий крах 1931 р. потребували радикальних змiн в урядовому економiчному курсi та нестандартних пiдходiв в економiчнiй полiтицi. Тому з початком свiтової економiчної кризи Дж. М. Кейнс знов включається в активну суспiльно-полiтичну дiяльнiсть. У 1929 р. вiн отримує нове призначення — член Королiвської комiсiї з фiнансiв та промисловостi. З 1930 р. стає головою Економiчної консультативної ради при урядi з проблеми безробiття. У 1934 р. Кейнс приїздив до Сполучених Штатiв Америки, зустрiчався у Бiлому домi з американським президентом Франклiном Делано Рузвельтом, виступивши перед ним з ґрунтовною доповiддю. Економiчний антикризовий курс тогочасної американської адмiнiстрацiї, втiленi у ньому принципи економiчної полiтики держави в умовах виходу з циклiчного спаду були дуже близькi до теоретичних поглядiв Дж. М. Кейнса. Спiвзвучнiсть практичних економiчних заходiв "Нового курсу" Ф. Д. Рузвельта iдеям Кейнса породила поширений але помилковий погляд, що нiбито американський президент безпосередньо керувався iдеями видатного англiйського вченого. Зокрема, як доводять документальнi свiдчення, попри всю схожiсть їх пiдходiв, обидвi видатнi особистостi свого часу прийшли до усвiдомлення необхiдностi змiни методiв капiталiстичного господарювання цiлком незалежно: Кейнс — вiд економiчної теорiї, Рузвельт — вiд економiчної практики. Про це є документальнi свiдчення оточення Ф. Д. Рузвельта. Так, один з найближчих соратникiв президента Ф. Перкiнс вказував: "Рузвельт зовсiм не знав економiчних праць Кейнса". Проте цей факт лише зайвий раз красномовно пiдкреслює об´єктивну необхiднiсть кардинальних змiн економiчної теорiї та полiтики нового часу. На помилковiсть цього погляду звертає зокрема увагу авторитетний дослiдник економiчної думки XX ст., вiдомий американський економiст Б. Семiгмен. "Було б зовсiм неправильно вважати Кейнса батьком "Нового курсу"... "Новий курс" мав характер програми, продиктованої виключними обставинами, i вiн здiйснювався тими, хто цурався економiчної теорiї" (Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: 1968. — С. 584).
Цю назву отримали масштабнi антикризовi за своїм спрямуванням економiчнi реформи адмiнiстрацiї Рузвельта, який на чолi демократичної партiї перемiг на виборах 1932 р. У своїй iнавгурацiйнiй промовi, яка проголошувалась, коли спад в економiцi досяг апогею, вiн визнав, що "... країнi потрiбнi смiливi, безперервнi експерименти. Це ж так природно: обрати метод та випробувати його. Якщо нiчого не виходить, слiд чесно визнати це i спробувати iнше. Найголовнiше — що-небудь пробувати".
Головною особливiстю "Нового курсу" стало активне державне регулювання, яке охоплювало всi галузi економiки, фiнансову та банкiвську системи, соцiальнi та трудовi вiдносини.
Реформи було розпочато з вирiшення проблем у кредитно-фiнансовiй галузi: реформування Федеральної резервної системи, реструктуризацiя банкiвської системи, лiквiдацiя механiзму золотого стандарту, девальвацiя долара та iн. У 1933—1934 pp. було здiйснено заходи з регулювання фондового ринку, дiяльностi бiрж, холдингових компанiй.
Об´єктом державного регулювання стало припинення спаду у виробничому секторi шляхом полегшення умов кредитування, створення механiзму iнфляцiйного розвитку економiки. В цьому напрямi було прийнято низку законiв, що визначали державне регулювання промисловостi, створено Нацiональну адмiнiстрацiю з оздоровлення промисловостi (1933).
збереження родючостi ґрунтiв та квотування внутрiшнього ринку (виплати субсидiй за вилучення площ з господарського обiгу), стимулювання сiльськогосподарського експорту та iн. Розгалуженi заходи держрегулювання поширювались також на сферу трудових вiдносин: органiзацiя державних заходiв щодо боротьби з безробiттям (в т. ч. органiзацiя розгалуженої системи суспiльних робiт), створення колективно-договiрної системи спiвпрацi найманого персоналу з адмiнiстрацiєю, надання працюючим права участi у профспiлках, регулювання заробiтної плати, тривалостi та умов працi. У 1935 р. було прийнято статут з трудових вiдносин (закон Вагнера), створено Нацiональне управлiння з трудових вiдносин. Незважаючи на складнiсть та суперечливiсть економiчних наслiдкiв "Нового курсу", вiн на практицi переконливо довiв життєву необхiднiсть та дiєвiсть державного регулювання ринкової економiки XX ст. Поєднання наукової роботи з практичною дiяльнiстю дало змогу Дж. М. Кейнсу поглибити i конкретизувати власнi уявлення про неможливiсть спонтанного саморегулювання економiки, про необхiднiсть посилення регулювальної ролi держави за рахунок державних субсидiй пiдприємцям. Слiдом за низкою статей i памфлетiв на цю тему в 1936 р. виходить головна праця Дж. М. Кейнса "Загальна теорiя зайнятостi, процента i грошей". Вона не тiльки принесла авторовi свiтове визнання, але й стала поворотним пунктом усiєї економiчної науки XX ст.
висновки Кейнса, що випливали зi свiтової практики державного регулювання цього перiоду. У лютому 1937 р. слiдом за основною працею була опублiкована стаття "Загальна теорiя зайнятостi" у журналi "The Quarterly Journal of Economics". Це був власний вiдгук автора на низку статей видатних економiстiв — Дж. Вiнера, В. Леонтьева, Д. Х. Робертсона, Ф. В. Тауссiга, що мiстили найпершi критичнi спроби аналiзу його книги 1936 р. Особлива цiннiсть цiєї статтi Дж. М. Кейнса полягає у тому, що в нiй вiн дав стислий узагальнений виклад iдейної основи i сутi своєї теорiї, визначення основних вiдмiнностей власного наукового пiдходу вiд пiдходу попередникiв, зробив акцент на тих положеннях, яким надавав першочергового значення. Тому iсторики економiчної думки оцiнюють цю статтю так само високо, як i важливiшi науковi працi Кейнса, включаючи її поряд з "Трактатом про грошi" та "Загальною теорiєю" до трiади основних праць видатного вченого.
Ще в процесi написання "Загальної теорiї" Кейнс усвiдомлював її новаторський дух. Життя пiдтвердило це. Вiдомий iсторик економiчної думки Б. Селiгмен порiвнює цю книгу лише "iз впливом "Капiталу" Маркса i "Багатства народiв" Смiта". Дiйсно, саме Дж. М. Кейнсу вдалося "блискучою мовою принципiв" висловити загальновизнанi актуальнi iдеї, хоч вiн був не єдиним, хто стояв у витокiв макроекономiчного напряму в економiчнiй теорiї. Сучасники Дж. М. Кейнса — передвiсники макроекономiчної теорiї та державного регулювання економiки.
класичної доктрини в нових економiчних умовах. Як i Дж. М. Кейнса, багатьох вчених це спонукало до критичного перегляду постулатiв класично-неокласичної ортодоксiї, до розробки iнших пiдходiв у галузi нерiвноважного аналiзу та макроекономiчної теорiї. Тому в економiчнiй думцi ряду країн одночасно i незалежно одне вiд одного виникали схожi за спрямованiстю iдеї та дослiдження, альтернативнi традицiйнiй неокласичнiй теорiї.
Чи не найпершими передвiсниками iдеї суспiльного "соцiального контролю" над ринковою економiкою у XX ст. стали засновники iнституцiоналiзму — американськi вченi Т. Веблен, Дж. Коммонс, В. Мiтчелл. Останнiй обґрунтовував доцiльнiсть капiталiстичного "планування", яке фактично ототожнював з державним регулюванням економiки. В першiй половинi 30-х pp. активними прихильниками, iдейними натхненниками та провiдниками державного втручання в механiзм капiталiстичного вiдтворення були такi американськi iнституцiоналiсти, як А Берлi, Г. Мiнз, Р. Тагвелл. Вони по праву вважаються безпосереднiми попередниками кейнсiанства.
Мюрдаль, Бертiль Улiн, ЕрiкЛундберг незалежно вiд Дж. М. Кейнса прийшли в економiчнiй теорiї до аналогiчних наукових результатiв. Е. Лiндаль (1891—1960) та Г. Мюрдаль (1898—1987) розробили нерiвноважнi макроекономiчнi моделi, на основi яких показали, як стан ринкової рiвноваги може вiдхилятись вiд стану повного використання ресурсiв пiд впливом коливань заощаджень споживачiв, теоретично обґрунтували державну антициклiчну фiнансову полiтику. Б. Улiн (1899—1979) обґрунтував необхiднiсть державних iнвестицiй та суспiльних робiт як засобiв проти безробiття. Е. Лундберг (1907—1987) побудував макроекономiчнi моделi для визначення розривiв безробiття та iнфляцiї.
Іншим прикладом є макроекономiчнi iдеї Мiхала Калецького (1899—1970) — вiдомого економiста польського походження, який працював у Кембриджi. Основи створеної ним ще на початку 30-х pp. макроекономiчної теорiї розроблялись задовго до появи працi Дж. М. Кейнса i цiлком незалежно вiд неї. Теорiя польського вченого, на думку фахiвцiв, виявилась подiбною до кейнсiанської, але на вiдмiну вiд неї брала початок не вiд монетарних проблем, а вiд аналiзу реального сектору. Це обумовлено тим, що науковий пiдхiд вченого розвивав марксову теорiю вiдтворення.
М. Калецький пов´язав проблему ефективного попиту з розподiлом доходiв, iнвестицiями та споживанням основних класiв — пiдприємцiв та найманих робiтникiв. Першi отримують прибуток i заощаджують весь свiй дохiд, другi — заробляють заробiтну плату i повнiстю її витрачають. М. Калецький ставив питання, що станеться, якщо капiталiсти збiльшать норму прибутку та знизять заробiтну плату робiтникiв, i прийшов до висновку, що це викличе надзвичайний спад. Суть його теоретичної моделi передається фразою: "Робiтники витрачають те, що отримують, капiталiсти отримують те, що тi витрачають". На жаль, iдеї М. Калецького не були вiдомi англомовним економiстам аж до кiнця 30-х pp.
нiмецький вчений А. Хант та iн. Р. Ф. Кан, колега Кейнса по Кембриджу, у 1931 р. у статтi "Вiдношення внутрiшнiх iнвестицiй до безробiття" розробив теоретичне пiдґрунтя антикризової програми суспiльних робiт, що була спрямована на пiдвищення зайнятостi. Вчений дiйшов висновку, що в умовах заданої схильностi до споживання, при здiйсненнi державними органами заходiв зi стимулювання чи стримування iнвестицiй змiни величини зайнятостi виявляться функцiєю вiд змiн суми чистих iнвестицiй. Р. ф. Кан розробив мультиплiкатор зайнятостi — коефiцiєнт кiлькiсного приросту сукупної зайнятостi внаслiдок первинного збiльшення зайнятостi в галузях, пов´язаних з iнвестицiями. До речi, згодом цей показник був запозичений Дж. М. Кейнсом i трансформований у власний мультиплiкатор iнвестицiй.
У 30-тi pp. XX ст. до розумiння необхiдностi державного регулювання ринкової економiки прийшли великi державнi дiячi свiту. Спорiднених з кейнсiанськими висновкiв вони дiйшли власним шляхом — не вiд академiчної теорiї, а вiд практики i полiтики. Як зазначалось, прикладом є здiйснювана в США антикризова програма американського президента Франклiна Делано Рузвельта. Проте iдейний ґрунт для "Нового курсу" пiдготував американський iнституцiоналiзм. У здiйснюванiй системi заходiв державного регулювання кризової економiки знайшли безпосередню практичну реалiзацiю реформiстськi iнституцiйнi антимонопольнi iдеї Т. Веблена, економiчнi та правовi аспекти теорiї "колективних дiй" Дж. Коммонса. Пiд час депресiї у здiйсненнi державного антикризового регулювання економiки брали участь такi американськi iнституцiоналiсти, як А. Берлi, Г. Мiнз, В. Мiтчелл, Р. Тагвелл.
спроможностi населення, зменшення тривалостi та руйнiвних наслiдкiв економiчної кризи.
Тоталiтарною формою втiлення об´єктивно назрiлої тенденцiї до державного регулювання ринку стала у 30-тi — 40-вi pp. XX ст. економiка фашистського типу у Нiмеччинi, Італiї, Іспанiї.
´ям Дж. М. Кейнса свiтова економiчна теорiя пов´язує створення нової галузi макроекономiчного аналiзу та обґрунтування теорiї державного регулювання ринкової економiки, вiдiграла не тiльки глибина i масштабнiсть його наукової працi, а й непересiчна особистiсть ученого.
Як зазначають бiографи Дж. М. Кейнса, йому були притаманнi гострий та ясний розум, сила переконання, здатнiсть вибудовувати власнi аргументи у незаперечнiй логiчнiй послiдовностi, дар красномовства. "Інтелект Кейнса вiдзначався такою яснiстю та гостротою, яких я бiльше не зустрiчав, — згадував Бертран Рассел. — Менi iнодi здавалося, що така велика гострота розуму не може сполучатися з глибиною. Але я думаю, що цi мої вiдчуття неправильнi".
"навiть короткочасного знайомства з Кейнсом було достатньо, щоб зрозумiти, що вiн вiдрiзняється вiд усiх людей, якi живуть i жили у минулому. Захоплення викликає не тiльки економiст, письменник чи фiнансист, що жив у ньому. Секрет, мабуть, полягав у особливiй манерi поводитися. Його погляд — хоча i твердий — вiдбивав постiйну готовнiсть до взаєморозумiння. Вiн мiг дуже швидко i без усяких зусиль переходити у розмовi з однiєї теми на iншу. Вiн завжди радiв глибоким думкам i зауваженням. Спiлкування з ним справляло велику радiсть. Без сумнiву, будь-яка людина глибоко iндивiдуальна. Але iндивiдуальнiсть Кейнса була помiтнiшою, нiж будь-кого". Найвищу оцiнку Кейнсу давали не тiльки його прихильники, але й опоненти, якi пiдкреслювали, що вiн стоїть на декiлька сходинок вище тiєї межi, яка вiдпущена звичайнiй людинi.
"Справжнiй економiст, знавець своєї справи, повинен бути надiлений рiзноманiтними обдаруваннями — певною мiрою вiн повинен бути математиком, iсториком, державним дiячем, фiлософом... Вiн повинен вмiти розмiрковувати про часткове у поняттях загального i звертати злiт своєї думки однаковою мiрою до абстрактного та конкретного. Вiн повинен вивчати сучаснiсть у свiтлi минулого — заради майбутнього. Жодна риса людської натури чи створених людиною iнституцiй не повинна залишатися поза межами його впливу". Слiд зазначити, що з такою високою мiрою вiдповiдальностi Дж. М. Кейнс ставився перш за все до себе, i про це свiдчать як його наукова, так i багатогранна суспiльно-полiтична дiяльнiсть. З рiзнобiчної характеристики Дж. М. Кейнса стає природним та зрозумiлим його внесок у переоцiнку цiнностей всiєї свiтової економiчної думки, яку вiн здiйснив у працi "Загальна теорiя зайнятостi, процента i грошей".
У кiнцi 30-х — на початку 40-х pp. Кейнс мав величезний мiжнародний авторитет та вплив. У 1940 р. вiн став радником мiнiстерства фiнансiв. У 1942 р. — одним з директорiв Англiйського банку, займався питаннями воєнних фiнансiв,соцiального забезпечення та зайнятостi. Активна практична дiяльнiсть Дж. М. Кейнса виявилась i в галузi мiжнародних економiчних вiдносин. У 1944 p., очоливши англiйську делегацiю на мiжнароднiй конференцiї в Бреттон Вудсi, вiн брав безпосередню участь у розробцi моделi пiслявоєнних валютних вiдносин, створеннi таких провiдних мiжнародних органiзацiй, як Мiжнародний валютний фонд та Мiжнародний банк реконструкцiї та розвитку. Пiсля вiйни Дж. М. Кейнс вiдiграв важливу роль у переговорах з урядом США про надання Англiї великої позики, ща стала прологом до здiйснення США плану А. Маршалла для пiслявоєнної Європи. Джон Мейнард Кейнс був людиною блискучого iнтелектуального обдарування, непересiчною особистiстю свого часу, а за низкою позицiй далеко його випереджав, що одностайно визнавалось сучасниками. Його вирiзняли з оточення рiзнобiчнiсть здiбностей та широта iнтересiв. За видатнi математичнi здiбностi не раз отримував нагороди найбiльш престижних конкурсiв Великої Британiї. Мав талант бiржового гравця, що принесло йому та очолюваним ним закладам значнi статки, наприклад, Кембриджському королiвському коледжу, скарбником якого вiн був. Знався на реальному бiзнесi, очолюючи велику страхову компанiю. Протягом життя органiчно поєднував наукову дiяльнiсть з перебуванням на урядових посадах та громадською дiяльнiстю. Був одним з директорiв Англiйського банку, членом правлiнь МВФ та МБРР, обiймав численнi високi урядовi посади. Людина рiзнобiчних iнтересiв, вiн був не тiльки видатним iнтелектуалом своєї епохи, але також визнаним знавцем мистецтва, колекцiонером, меценатом, мемуаристом, видавцем. Захоплювався лiтературою, фiлософiєю, мистецтвом. Багато зусиль Дж. М. Кейнс присвятив благодiйнiй дiяльностi в галузi культури i мистецтва. Вiн був членом пiклувальної ради Нацiональної галереї, головою Ради з пiдтримки музики та мистецтва, здiйснював фiнансову опiку балету, сам був органiзатором балетної трупи, побудував i у 1936 р. вiдкрив художнiй театр в Кембриджi, очолював такi видання, як "Нейшн" та "Нью-Стейтсмен".
"Нiколи ще не було такого економiста, як вiн: людини, яка поєднувала б стiльки якостей, до того ж такої високої проби, якi бентежили його думку. Вiн був економiстом незбагненно курйозного розуму; математик, який мiг заслiпити людей неймовiрними нематематичними фантазiями; логiк, який слiдував логiцi мистецтва; ... чистий теоретик, прикладник та державний службовець одночасно; представник академiчного свiту, тiсно пов´язаний з Ситi".
У 1942 р. за визначнi заслуги у науковiй, державнiй та суспiльнiй дiяльностi Дж. М. Кейнсу було присвоєно титул пера, вiн став членом Палати лордiв.
зайнятостi, мiжнародних економiчних вiдносин тощо. Видатний економiст XX ст. похований у Вестмiнстерi.
|
