Аграрний сектор України i необхiднiсть його реформування. Аграрна та земельна реформа в Украї
Мiнiстерство освiти i науки України
Кафедра економiчної теорiї
Реферат на тему:
Виповнив:
Перевiрив:
Марiуполь, 2010 рiк
| Вступ……………………………………………………………………………. |
3 |
|
4 |
| 2. Сутнiсть i особливостi аграрної реформи в Українi……………………… |
6 |
| 3. Основнi напрямки земельної реформи в Українi…………………………. |
8 |
|
10 |
5. Розвиток i ефективнiсть рiзних форм господарювання в аграрному
секторi……………………………………………………………………………
|
12
|
| Висновки………………………………………………………………………... |
14 |
| Список використаної лiтератури……………………………………………… |
15 |
Вступ
Реформування аграрного сектору України – одна iз надто актуальних проблем сучасностi. Це пояснюється тим, що саме вiд його розвитку залежить нормальне функцiонування всього господарства країни i добробут людини. А з початку 90-х рокiв аграрний сектор України охопила глибока економiчна криза. За час цiєї кризи сiльське господарство України зазнало величезних збиткiв. Так, протягом 90-х рокiв обсяги виробництва в сiльському господарствi скоротилися в 1,6 рази. За обсягом виробництва багатьох видiв сiльськогосподарської продукцiї наша держава виявилася вiдкинутою майже на 40 рокiв назад.
Рада України прийняли нову Постанову «Про прискорення земельної реформи та приватизацiю землi». З цього часу було виконано значний обсяг робiт з реформування земельних вiдносин, однак радикального оновлення аграрного сектору не вiдбулося. Саме тому особливої актуальностi знову набуває реформування аграрного сектору. В зв’язку з цим в 2007 р. було схвалено Указом Президента України «Основнi напрями земельної реформи в Українi на 2007-2010 роки». Основною метою аграрної реформи з 2007 р. є забезпечення ефективного розвитку аграрного сектору.
i «Економiка України», в пiдручниках i монографiях. Особливу увагу цим проблемам придiляють такi науковцi, як Гайдуцький П.І., Ганчанов В. М., Месель-Веселяк В. Я, Шкiльов О. В. i багато iнших. Правовi основи аграрної реформи закрiплено законодавством.
Мета мого реферата розкрити суть i необхiднiсть реформування аграрного сектору економiки, особливостi аграрної реформи в Українi, основнi напрямки земельної реформи, дати оцiнку сучасному стану аграрного сектору.
1. Аграрний сектор України i необхiднiсть його реформування.
Аграрний сектор – одна з найважливiших сфер матерiального виробництва, в якiй створюються матерiальнi блага рослинного i тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловостi – сировиною
Аграрний сектор посiдає досить важливе мiсце в економiцi суспiльства. Вiд його розвитку залежить нормальне функцiонування всього господарства країни i добробут людей. Розвиток же самого аграрного сектору залежить вiд тiєї частки економiчних вiдносин, якi складаються в ньому.
Економiчнi вiдносини в аграрному секторi досить специфiчнi, бо виникають вони з приводу привласнення й використання землi як основного фактору виробництва. Це, в свою чергу, вiдрiзняє аграрний сектор вiд iнших галузей народного господарства.
Особливостi аграрного сектора полягають в тому, що
по-третє, в сiльському господарствi тiсно переплiтаються економiчнi i природнi процеси вiдтворення. Тому кiнцевий результат є сума зусиль людини i природи;
по-четверте, складнiсть i рiзноманiтнiсть економiчних зв’язкiв, породжених входженням сiльського господарства до АПК, а також переплетiнням рiзноманiтних форм власностi.
Пiсля Жовтневої революцiї в нашiй країнi розпочався процес колективiзацiї, який був перерваний полiтикою НЕПу. Так, селянам в Українi було передано 92% її земельного фонду. У 1928 р. полiтика НЕПу була скасована Сталiним, пiсля чого почалася насильницька колективiзацiя, наслiдком якої стало масове створення колгоспiв i радгоспiв. Селянськi господарства були лiквiдованi, а найпрацездатнiша i най здiбнiша (в т. ч. i найзаможнiша) частина селян потрапила до розряду куркулiв (тобто експлуататорiв) i була репресована.
В наступнi десятилiття бiльшiсть колгоспiв i радгоспiв була збитковою. В них впроваджувався позаекономiчний примус до працi, вiдновлювалися деякi феодальнi методи експлуатацiї (за сталiнського режиму), вiдбувалося волюнтаристське витiснення рiзних форм власностi, насамперед, приватної, штучно фабрикувалися двi форми власностi – колективна i державна.
Колективна форма власностi була в сiльському господарствi квазiколективною, одержавленою, управлiння нею здiйснювалося командно-адмiнiстративними методами, впродовж кiлькох десятилiть через механiзм «ножниць цiн» (завищених на продукцiю промисловостi i занижених на сiльськогосподарську) весь додатковий i значна частина необхiдного продукту у села вилучалися. Внаслiдок такого пограбування зросло вiдчуження сiльськогосподарських працiвникiв вiд землi та iнших засобiв виробництва, втрачалися стимули до працi тощо.
Лише у 80-х роках ХХ ст. внаслiдок певного дотримання паритету цiн на сiльськогосподарську продукцiю зменшується кiлькiсть збиткових колгоспiв i радгоспiв, зростає їх рентабельнiсть. Так, рiвень рентабельностi за цi 1980-1990 роки зрiс вiд мiнус 0,4 до 19 i 36%. Виробничi фонди в колгоспах за 10 рокiв збiльшилися iз 94 до 165 млрд. крб.
Сiльське господарство України у 80-i роки приблизно вiддзеркалює стан розвитку даної сфери в СРСР у той перiод, проте якiснi ґрунти та iншi природнi чинники у поєднаннi з вiдносно нормальною матерiально-технiчною базою сприяли тому, що працiвники села виростили в 1990 р. близько 50 млн. т. зерна (в СРСР – 197 млн. т.). Водночас Україна експортувала щороку сiльськогосподарської продукцiї приблизно на 30 млрд. крб. Якби уряд країни мiг самостiйно розпоряджатися продукцiєю аграрного сектору, рiвень споживання населення республiки був би значно вищий.
Проте, порiвняно з досягненням сiльського господарства у багатьох розвинених країнах свiту аграрний сектор України значно вiдставав за рiвнем продуктивностi працi. Узагальнюючим показником нижчої продуктивностi працi в сiльському господарствi України був такий: якщо один зайнятий в США у цiй сферi мiг своєю працею забезпечити продуктами харчування близько 130 жителiв, то в Українi – 12-13 чоловiк.
Все це, а також розпад СРСР, вимагало радикальної перебудови аграрного сектору.
до 4 тис. га сiльськогосподарських угiдь. Протягом наступних 10 рокiв сiльське господарство було вiдкинуто до рiвня 40-50-х рокiв ХХ ст.
Це сталося тому, що капiтальнi вкладення за цей перiод скоротилися у 20 разiв (у розрахунку на 1 га сiльськогосподарських угiдь вони становили у 1999р. 15 грн., яких було недостатньо, щоб придбати ручний iнвентар), внесення мiнеральних добрив скоротилося майже у 7 разiв, витрати на охорону земельних угiдь – у 25 разiв, що призвело до значного погiршення якостi земель, надмiрно дискримiнацiйного диспаритету цiн (внаслiдок чого з сiльського господарства за 1991-1998 рр. було вилучено понад 95 млрд. грн.), тотального зубожiння населення (що катастрофiчно знизило попит на сiльськогосподарську продукцiю), втрати основної частини внутрiшнього ринку (через необдуману лiбералiзацiю торгiвлi i засилля iмпортних товарiв нерiдко сумнiвної якостi), диктату МВФ щодо напрямiв аграрної полiтики (зокрема, цiлеспрямованого руйнування колективних господарств i насадження фермерських, хибного курсу на прiоритетнiсть приватної власностi).
Все це свiдчить про необхiднiсть реформування аграрного сектору. Держава сьогоднi особливу увагу має придiлити цьому важливому сектору економiки.
Аграрна реформа – це процес трансформацiї економiчних вiдносин в аграрному секторi.
Аграрнi реформи передбачають трансформацiю економiчної власностi, реформу цiноутворення, оподаткування, рентних платежiв, заробiтної плати тощо, тобто усiєї сукупностi економiчних вiдносин.
У країнах Центральної i Схiдної Європи аграрнi реформи здiйснювалися шляхом заснування акцiонерних товариств, ваучерних та державних акцiонерних товариств, створення iндивiдуальних фермерських господарств (заснованих на працi господаря i членiв його сiм’ї, а також на найманiй працi), кооперативiв та iн.
Переважає за таких перетворень колективна форма власностi. Так, у Схiднiй Нiмеччинi в серединi 90-х рокiв ХХ ст. новостворенi селянськi господарства (середнiй розмiр дiлянок – до 140 га) разом з особистими пiдсобними господарствами використовували менше 20% сiльськогосподарських угiдь, новi кооперативи (середнiй розмiр дiлянок – приблизно 1500 га), майже 40%, товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (до 950 га) – менше 25% угiдь. У Чехiї селянськi господарства використовують менше 20% угiдь, новi сiльськогосподарськi кооперативи – майже 50%, господарськi товариства – 17%. Винятком з цiєї закономiрностi є Польща (де на селянськi господарства припадає майже 75 угiдь), Албанiя i Румунiя.
В Українi аграрна реформа розпочалася в груднi 1990 року. Тодi, ще за радянських часiв, Верховна Рада Української РСР ухвалила Постанову «Про земельну реформу», вiдповiдно до якої всi землi було оголошено об’єктом земельної реформи. А вже в березнi 1992 року (усього через 15 мiсяцiв) Верховна Рада прийняла нову Постанову «Про прискорення земельної реформи та приватизацiю землi», уперше поставивши завдання з приватизацiї землi.
То були цiлком логiчнi i полiтично виваженi кроки нової влади молодої Української держави.
Шлях реформування аграрного сектору в Українi, якщо порiвнювати iз державами Центральної i Схiдної Європи, був значною мiрою унiкальний. Нашi аграрнi перетворення здiйснювалися у п’яти напрямках:
Перший – господарська реформа. Вона передбачала перетворення колгоспiв i радгоспiв на приватно-ринковi структури, збереження цiлiсностi земельних масивiв та майнових комплексiв великих пiдприємств, вiльний вибiр селянами рiзних форм господарювання.
Другий – земельна реформа. Вона була спрямована на втiлення в життя гасла «Земля належить тим, хто на нiй працює». Треба було навiки закрiпити й надiйно захистити права власностi селян на землю.
Третiй – формування аграрного ринку на мiсцi старої планово-розподiльчої системи збуту продукцiї. Мiльйони працiвникiв, спецiалiстiв та керiвникiв господарств треба навчити ринковим методам ведення господарства, заробляти доходи не в держави, а на вiльному ринку, зокрема i зовнiшньому.
Четвертий напрям – фiнансова стабiлiзацiя. Слiд належним чином фiнансово оздоровити аграрний сектор, зняти з нього непосильний борговий та податковий тягар, вiдкрити шлях iнвестицiям i кредитам, зупинити наростання цiнових диспропорцiй, безробiття та падiння доходiв селян.
П’ятий напрям – соцiальний розвиток. Перед нашою державою постала глобальна проблема – перетворити села з трудових придаткiв колгоспiв i радгоспiв на самодостатнi й самовряднi територiальнi громади, створити в них нормальнi умови для життя, побуту, працi й вiдпочинку.
Варто вiдмiтити, що аграрне реформування в Українi було набагато складнiше, нiж, наприклад, в Польщi, Чехiї, Угорщинi чи Словенiї. Там переважно збереглися власнiсть селян на землю й засади аграрного ринку, а соцiальний розвиток сiл був набагато вищий. Україна з початку 90-х рокiв опинилася в глибокiй економiчнiй кризi.
Перелом в аграрному секторi наступив в Українi тодi, коли почали створюватися господарськi структури ринкового типу, здiйснюватися приватизацiя, почав формуватися аграрний ринок. Реальнi зрушення в аграрнiй сферi розпочалися з кiнця 90-х рокiв. За останнi п’ять рокiв (з урахуванням прогнозу на поточний рiк), середньорiчний прирiст сiльськогосподарської продукцiї в Українi становить 6%.
Цi темпи вищi, нiж були в усi радянськi п’ятирiчки, крiм повоєнної. Це результат появи реального власника, господаря землi, зацiкавленого у своїй працi та вiдповiдального за свою дiяльнiсть.
господарство розвивалося удвiчi швидше, нiж за такий самий перiод крiпаччини. А за наступнi 22 роки так званого соцiалiстичного господарювання на селi (1918-1940 роки) темпи знову впали удвiчi.
Отже, завдяки аграрнiй реформi вiдбуваються позитивнi зрушення в аграрнiй сферi. Але поки що аграрнi перетворення не закiнчилися. Тривалiсть процесу аграрних перетворень об’єктивно потребує послiдовностi аграрної полiтики. Нинiшнє десятилiття, очевидно, буде продовженням курсу реформ. Тiльки за таких умов можна розраховувати на швидкий економiчний i соцiальний розвиток села.
3. Основнi напрями земельної реформи в Українi.
реформа – це комплекс правових, економiчних, полiтичних i органiзацiйних заходiв, здiйснення яких забезпечує удосконалення земельних вiдносин, перехiд до нового земельного ладу. Сутнiстю аграрних перетворень є змiна власностi на селi, що передбачає роздержавлення i приватизацiю землi, вiдродження приватної власностi та створення реального плюралiзму рiзних форм власностi. Завдання земельних перетворень полягає в перерозподiлi земель з одночасним наданням їх у власнiсть громадян i юридичних осiб з метою створення умов для рiвноправного розвитку рiзних форм господарювання на землi, формування багатоукладної економiки, рацiонального використання та охорони земель.
1) роздержавлення i приватизацiя земель;
2) паювання сiльськогосподарських угiдь, переданих у колективну власнiсть аграрних пiдприємств;
Роздержавлення i приватизацiя стали важливими пiдвалинами реформування всiєї системи життя суспiльства.
Цiлями роздержавлення власностi виступають, насамперед, вiдродження економiчних вiдносин мiж товаровиробниками, пiдвищення ефективностi виробництва, пожвавлення дiлової активностi та пiдприємницької дiяльностi. Приватизацiя передбачає дещо iншу мету – забезпечити передачу права власностi на державне майно, майно пiдприємств, iнших майнових комплексiв на користь фiзичних осiб та їх господарських об’єднань у приватну власнiсть.
Монопольне положення держави щодо власностi на землю було лiквiдовано через приватизацiю на 1-му етапi реформування земельних вiдносин. Приватизацiя сiльськогосподарських угiдь здiйснювалася 2 шляхами: Так, держава започаткувала передачу громадянам у приватну власнiсть сiльськогосподарських угiдь для ведення особистого селянського господарства та в приватну власнiсть i користування для ведення фермерського господарства iз земель запасу та земель резервного фонду. Також держава iнiцiювала здiйснення комплексу заходiв з наданням суб’єктам сiльськогосподарських пiдприємств статусу власникiв земель, що знаходилися в користуваннi цих пiдприємств.
З 1995 року здiйснюється паювання земель, переданих у колективну власнiсть сiльськогосподарським пiдприємства i органiзацiям. В результатi паювання земель кожному члену колективу i пенсiонеру, який ранiше працював у цьому пiдприємствi i залишається його членом, виданий сертифiкат на право на земельну частку (пай), яка може бути об’єктом оренди, успадкування, дарування, мiни, застави, купiвлi-продажу.
Аналiзуючи стан проведення земельної реформи в Українi, можна вiдмiтити, що створенi умови для рiвноправного розвитку всiх форм власностi, вiльного вибору селянами сфери прикладання своєї працi. Дано поштовх для розвитку рiзних форм господарювання. Починаючи з 1991 р. виконано значний обсяг робiт з реформування земельних вiдносин.
Однак позитивнi досягнення у здiйсненнi земельної реформи до кiнця 90-х рокiв не привели до радикального i ефективного оновлення сiльськогосподарського виробництва, пожвавлення iнвестицiйних процесiв в iнших галузях виробництва, пiдвищення добробуту населення. Заходи земельної реформи не отримали належного фiнансового забезпечення. Саме тому, з метою забезпечення ефективного використання потужного потенцiалу земельних ресурсiв України були розробленi основнi напрями земельної реформи в Українi.
землi, перетворення її у самостiйний фактор економiчного зростання.
Формування земельних вiдносин в цей перiод базується на принципах:
- непорушностi права приватної власностi на землю;
Реалiзацiях Основних напрямкiв земельної реформи в Українi здiйснюється поетапно:
1 етап – здiйснення правових, органiзацiйних, технологiчних та iнформацiйно-освiтнiх заходiв, спрямованих на поглиблення якiсних змiн у земельних вiдносинах без суттєвих фiнансових витрат, i формування законодавчої та економiчної бази для 2 етапу;
2 етап – здiйснення заходiв щодо оптимiзацiї землекористування та посилення охорони земельних ресурсiв, виконання яких вимагатиме вiдповiдних капiталовкладень та матерiальних витрат.
Основними напрямами державної полiтики у сферi регулювання земельних вiдносин є:
- забезпечення дальшого розвитку вiдносин власностi на землю;
- удосконалення земельних вiдносин у сiльськогосподарському виробництвi;
- розвиток ринку земель;
- удосконалення монiторингу земель;
- удосконалення порядку справляння плати за землю;
- пiдвищення ефективностi державного управлiння земельними ресурсами;
- полiпшення органiзацiї контролю за використанням та охороною земель.
Все це сприятиме успiшному реформуванню земельних вiдносин в нашiй країнi.
4. Шляхи вiдродження продуктивностi землi.
землi вона не зношується, як iншi засоби виробництва, а якiсно полiпшується i стає продуктивнiшою. Земля – це головний природний ресурс суспiльного буття, який слугує важливою базою для формування продовольчої безпеки кожної держави свiту. Для України це об’єктивна умова успiшного функцiонування сiльського господарства, забезпечення її населення якiсними продуктами харчування в необхiдних обсягах.
Сiльськогосподарськi землi в Українi являють собою унiкальне нацiональне багатство нашого народу. Їх загальна площа становить 41,8 млн. гектарiв, або 69,3% територiї держави. До складу земель сiльськогосподарського призначення належать 32,5 млн. га орних земель (53,9%), 5,5 млн. – пасовищ (9,2%), 2,4 млн. – природних сiножатей (4%), 0,9млн. – багаторiчних насаджень (1,5%) та 1,2 млн. та iнших угiдь (2%).
Україна належить до Європейських держав з найвищою розоранiстю земель, яка досягла 57,1% всього земельного фонду, в т. ч. 79,8% - сiльськогосподарських угiдь.
0,56, Польщi – 0,36, Францiї – 0,31, Нiмеччинi – 0,14, Італiї – 0,14, Китаї – 0,11, Великобританiї – 0,09 га.
Пiд впливом високої господарської освоєностi земельного фонду й екстенсивного використання продуктивних угiдь в Українi посилюється деградацiя земель, ґрунти виснажуються, втрачається їх продуктивний потенцiал.
В Українi 13,2 млн. га сiльськогосподарських угiдь зазнають водної ерозiї, 19,3 млн. – вiтрової, 10,7 млн. га мають пiдвищену кислотнiсть, 3. 9 млн. га – засоленi i солонцюватi, 3,6 млн. га земель заболоченi i перезволоженi. Протягом останнiх 25 рокiв площа еродованої рiллi розширилася на 1/3 i щорiчно збiльшується на 90-100 тис. га. Вмiст гумусу в ґрунтах країни знизився на 20%.
орних земель призведе до пiдвищення урожайностi. А урожайнiсть в останнє десятилiття має тенденцiю здебiльшого до зниження.
Тiльки з початку нового столiття вдалося пiдвищити урожайнiсть зернових i збiльшити їх валовi збори. Урожайнiсть цукрових бурякiв i соняшнику не досягла рiвня 1990 року. Валовi збори цукрової сировини знизилися майже утричi.
Загальне виробництво продукцiї рослинництва з 1990 року скоротилося на 29,9%, тваринництва – на 51,4%.
Одна з основних причин такої ситуацiї – рiзке погiршення матерiально-технiчного забезпечення аграрного виробництва, зниження фондозабезпечення та фондоозброєностi працi сiльськогосподарських товаровиробникiв.
Вартiсть основних виробничих фондiв з 2005 р. по 2008 р. зменшилася у 2,5 рази, в т. ч. машин i обладнання – з 19,1 млрд. грн. до 8,8 млрд. грн. Машинно-тракторний парк як один iз важливих складових виробничих засобiв сiльського господарства має рiзко виражений негативний баланс. З року в рiк збiльшується списання тракторiв i iншої технiки без поповнення новою.
Саме тому нинi першочергового значення набуває вирiшення проблеми активiзацiї iнвестицiйного процесу для технiчного оснащення аграрного виробництва. Зважаючи на це, в лютому 2004 року було прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку вiтчизняного машинобудування для агропромислового комплексу». Ним передбачено створення умов щодо прискорення виробництва i пiдвищення якостi тракторiв та iншої технiки для сiльського господарства на ринкових засадах.
господарствi до технологiчних потреб не вистачає 42% тракторiв, а зернозбиральних комбайнiв – 54%. Отже, одним iз важливих чинникiв розвитку аграрного виробництва є значне полiпшення рiвня технiчного оснащення сучасними вiтчизняними засобами, що сприятиме пiдвищенню ефективностi використання земельних ресурсiв.
Нинi одним iз першочергових завдань вiдродження родючостi с/г угiдь має стати нарощування виробництва вiтчизняних добрив i збiльшення у десятки разiв їх внесення пiд посiви с/г культур. Щодо органiчних добрив, то їх виробництво потрiбно органiзовувати в кожному господарствi. Навiть при зменшеннi поголiв’я тварин.
В нинiшнiх умовах реформування земельних вiдносин важливо не допустити руйнування сiвозмiн, розширити застосування коротко ротацiйного чергування полiв.
Особливого значення у пiдвищеннi продуктивностi орних земель набуває вiдновлення i розвиток зрощення i осушення в сiльському господарствi. Через обмеження коштiв значнi площi зрошуваних i осушених земель належним чином не використовуються.
Таким чином, вiдродження продуктивностi с/г угiдь вимагає нинi розроблення i здiйснення комплексної системи економiчних i технiчних заходiв.
5. Розвиток i ефективнiсть рiзних форм господарювання в аграрному секторi.
В ходi аграрної реформи впроваджена приватна власнiсть на землю, проведено роздержавлення земель з передачею їх у власнiсть колективним сiльськогосподарським пiдприємства i громадянам, розпайовано землi колективних сiльськогосподарських пiдприємств мiж працiвниками i пенсiонерами з їх числа. Замiсть домiнуючої колгоспно-радгоспної форми господарювання на рiвноправнiй основi створенi й розвиваються рiзнi форми господарювання. Подальший розвиток одержали створенi на приватнiй власностi на землю й iндивiдуальнiй або сiмейнi формах органiзацiї працi особистi селянськi господарства, створена нова форма – фермерство. Колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства i значна частина радгоспiв реформованi у рiзнi господарськi формування ринкового середовища, побудованi на приватнiй i державнi власностi на землю у поєднаннi з колективними формами органiзацiї працi.
В процесi реформування здiйснено перерозподiл землi мiж сiльськогосподарськими пiдприємствами, фермерськими господарствами i особистими селянськими господарствами.
Слiд зазначити, що за перiод реформ в Українi зменшилися обсяги виробництва продукцiї. Значний спад спостерiгався в перiод з 1990 по 1999 р. – бiль як вдвiчi, що спричинено несприятливою для села цiновою податковою полiтикою та зволiканням зi створенням нових господарських структур.
структури в переробнiй галузi, займаючи монопольне становище, намагаються забезпечити результативнiсть своєї дiяльностi за рахунок сiльськогосподарських товаровиробникiв, встановлюючи в односторонньому порядку заниженi цiни на сировину.
З 2000 р. колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства реформуються у господарськi структури ринкового типу. 1 квiтня 2004 року було реформовано 11,8 тис. недержавних сiльськогосподарських пiдприємств, на базi яких створено 20,5 тис. нових господарських формувань ринкового спрямування, в т. ч.: 4,3 – приватних пiдприємств, 3,6 – фермерських господарств.
В останнi роки активно розвиваються новi господарськi формування, що створюються шляхом оренди землi потужними промисловими пiдприємствами, фiнансовими структурами, якi iнвестують кошти у виробничу i соцiальну сферу села.
у 2001 р. – на 21%, у 2002 – на 22,4%, у 2003р. (несприятливий рiк) – на 8,9%, у 2004 р. – 23,7% .
млрд. грн. прибутку.
в особистих селянських господарствах становив вiдповiдно 43 i 22,3%, фермерських 15,7 i 20,2%, у сiльськогосподарських пiдприємствах – 18,2 i 4,9%.
На рiвень ефективностi значно впливають фактори розмiру землекористування пiдприємств та обсягiв виробництва продукцiї. Так, збiльшення площi рiллi в господарствi вiд 50 до 400 i 900 га забезпечує зростання комплексного коефiцiєнта використання технiчних засобiв i зниження собiвартостi продукцiї.
В цiлому з огляду на пройдений шлях у формування аграрного сектору можна сказати наступне:
- аграрна реформа, серед iнших складових економiчної реформи була науково обґрунтованою, теоретично дослiдженою, нормативно забезпеченою i практично впровадженою;
- створена багатоукладнiсть виробництва на селi, функцiонують рiзнi рiвноправнi форми господарювання, побудованi на приватнiй власностi на землю у поєднаннi з iндивiдуальною, сiмейною i колективною формами органiзацiї працi;
- створенi новi сiльськогосподарськi пiдприємства ринкового спрямування, якi в органiзацiйному планi в результатi зростання мотивацiї працi мають бiльшi можливостi й перспективи ефективного господарювання;
- особистi селянськi господарства значною мiрою забезпечили трудову зайнятiсть селян як буферний фактор при зменшеннi потреби сiльського господарства в трудових ресурсах i нерозвиненостi iнфраструктури на селi;
- вiдбулися позитивнi соцiальнi зрушення.
Разом з тим є ряд недолiкiв i негативних сторiн реформування, якi призводять до неефективного виробництва. Тому сьогоднi необхiдно державi в областi аграрної полiтики бiльше уваги придiляти здiйсненню заходiв, направлених на пiднесення ефективностi сiльськогосподарського виробництва.
Висновки
На основi вищевикладеного можна зробити такi висновки:
аграрний сектор – одна з найважливiших сфер матерiального виробництва, завдяки якi населення забезпечується продуктами харчування, а промисловiсть – сировиною.
аграрна реформа – це процес трансформацiї економiчних вiдносин в аграрному секторi. Вона включає в себе такi напрямки: земельна реформа, господарська реформа, формування аграрного ринку на мiсцi старої планової розподiльчої системи збуту продукцiї, фiнансова стабiлiзацiя, соцiальний розвиток.
Досить важливу роль в реформуваннi вiдiграє земельна реформа, направлена на перетворення земельної власностi. Вона передбачає:
- роздержавлення i приватизацiю землi;
- паювання сiльськогосподарських угiдь, переданих у колективну власнiсть аграрних пiдприємств;
- реструктуризацiю сiльськогосподарських пiдприємств у новi органiзацiйно-правовi структури.
З метою прискорення реформування аграрного сектору з 2007 року здiйснюється реалiзацiя «Основних напрямiв земельної реформи в Українi 2007 –20010 рокiв». На першому етапi здiйснювалися органiзацiйнi, технологiчнi та iнформацiйно-освiтнi заходи, спрямованi на поглиблення якiсних змiн у земельних вiдносинах. На 2-му етапi (нинi) – здiйснюються заходи щодо оптимiзацiї землекористування та посилення охорони земельних ресурсiв.
З метою вiдродження продуктивностi земельних ресурсiв необхiдно полiпшувати матерiально-технiчне забезпечення аграрного виробництва, сприяти активiзацiї iнвестицiйного процесу, бiльш ефективно використовувати мiнеральнi добрива, не допустити руйнування сiвозмiн.
В ходi аграрної реформи в нашiй країнi впроваджено приватну власнiсть на землю, розпайовано землi колективних сiльськогосподарських пiдприємств, здiйснено перерозподiл землi мiж сiльськогосподарськими пiдприємствами, фермерськими господарствами, особистими селянськими господарствами.
Але поки що реформування аграрного сектору не закiнчилося, воно триває.
1. Башнянин Т.І., Лазур П.І., Медведєв В. С. Полiтична економiя. – К., 2000.
2. Болгарова Н. К. Розвиток земельних вiдносин на сучасному етапi // Економiка АПК. – 2006. -№2.
3. Гальчинський А. С., Єщенко П. С. Основи економiчних знань. –К., 1999.
4. Гайдуцький П.І. Аграрна реформа: мiфи i iстина // Економiка АПК. – 2003. - №9.
5. Земельна реформа. Питання i вiдповiдi. –К., 2005.
6. Мочерний С. В. Основи економiчних знань. –К., 2008.
7. Михасюк І., Мельник А. Державне регулювання економiки. – К., 2000.
8. Месель-Веселяк В. Я. Розвиток i ефективнiсть органiзацiйно-правових форм господарювання в сiльському господарствi України // Економiка АПК. – 2007. -№11.
9. Мочерний С. В. Полiтична економiя. –К., 2007.
10. Основнi напрями земельної реформи в Українi на 2005 - 2008 роки.
12. Полiтична економiя. За ред.. Кривенко К. Т. –К., 2001.
13. Шкiльов О. В. Органiзацiя аграрних формувань та ефективнiсть їх дiяльностi в перiод економiчних реформ. // Економiка АПК. – 2006. -№11.
14. Земельний кодекс України. –К., 2007.
15. Статистичний щорiчник України за 1999 рiк. –К., 2007.
16. Статистичний щорiчник України за 2004 рiк. – К., 2010.
17. Економiчна енциклопедiя. –Т. 1. –К., 2002.
18. Економiка сiльського господарства. За ред. Руснака А. В. –К., 2008.
19. Основи агро бiзнесу. За ред. Полiщука К. В. –К., 2010.
| 
