Інфляцiя та її особливостi в Українi
Мiнiстерство освiти i науки України
Кафедра фiлософiї та економiчної теорiї
З навчальної дисциплiни
"Основи економiчної теорiї"
на тему: Інфляцiя та її особливостi в Українi
Виконала: студентка IV курсу
Спецiальностi "Математика. Економiка"
Факультету математики та iнформатики
Іванова Вiкторiя Анатолiївна
Науковий керiвник
Заглинська Л. В.
Рiвне - 2002
План
Вступ.
Основна частина.
1. Суть, форми та причини iнфляцiї.
1. 1. Поняття iнфляцiї.
1. 2. Причини iнфляцiї.
1. 3. Причини iнфляцiйних процесiв в Українi.
1. 4. Види iнфляцiї.
2. Соцiально-економiчнi наслiдки iнфляцiї.
3. Антиiнфляцiйна полiтика: свiтовий i вiтчизняний досвiд.
Висновки.
Список використаної лiтератури.
Вступ
Інфляцiя є одним iз найтяжчих проявiв макроекономiчної нестабiльностi. У свiтi немає країни, яка б у другiй половинi XX ст. тiєю чи iншою мiрою не зазнала б утрат вiд iнфляцiї. Дуже гостра нинi проблема iнфляцiї i для України.
Інфляцiя як специфiчна якiсть паперових грошей вiдома вже багато столiть. Ще у 18 ст. з'явилася велика кiлькiсть наукових робiт, в яких розглядалась залежнiсть мiж кiлькiстю золота, срiбла в Європi, ростом цiн та розвитком виробництва. Бiльшiсть авторiв стверджували, що цiни не обов'язково зростають, коли для забезпечення бiльших обсягiв виробництва використовуються додатковi обсяги срiбла та золота. І хоч сама по собi кiлькiсть грошей не має абсолютно нiякого економiчного значення, процес збiльшення кiлькостi грошей в обiгу може значно впливати на виробництво. Найбiльш яскравими представниками доктрини "Грошi стимулюють торгiвлю" були так званi паперово-грошовi меркантилiсти Джон Лоу з його працею "Аналiз грошей та торгiвлi" (1705), Якоб Вандермет - "Грошi вiдповiдають всiм речам"(1734), єпiскоп Берклi - "Вопрошающий" (1737), якi робили висновок, що повзуча iнфляцiя може сприяти економiчному зростанню, припускаючи при цьому наявнiсть постiйної ринкової нерiвноваги.
Протилежнi погляди на цi речi можна знайти у Кантiльона в "Нарисi про природу торгiвлi"(1755), що перевернув грошовий аналiз з голови на ноги, показавши, що вплив зростання кiлькостi грошей на цiни та доходи залежить вiд способу попадання готiвкових грошей в економiку.
Економiсти XVIII-XIX ст. тлумачили iнфляцiю як грошове явище. Однiєю з найстарiших концепцiй iнфляцiї є кiлькiсна теорiя грошей, основним постулатом якої є вiдоме твердження англiйського фiлософа Д. Г'юма про те, що будь-яка змiна кiлькостi грошей в обiгу веде до пропорцiйної змiни абсолютного рiвня цiн i товарiв i послуг.
Iсторично склалося так, що одна з нових й, у деякому вiдношеннi, найважливiша функцiя уряду полягає в тому, щоб стабiлiзувати економiку, тобто допомагати iй забезпечувати повну зайнятiсть ресурсiв i стабiльний рiвень цiн. Перед вченими-економiстами стоїть завдання глибоко й конкретно вивчати явища i тенденцiї у розвитку свiтової економiки. Одне з перших мiсць посiдає аналiз iнфляцiї та факторiв, що iї обумовлюють.
У процесi розвитку сучасної змiшаної економiки ступiнь державного втручання, а у рамках останнього - вибiр адекватної макроекономiчної полiтики, що дозволяє запобiгти зростанню iнфляцiї та безробiття, мають особливе значення.
що склалася у економiчнiй системi.
Манiпулювання податками й розмiрами видаткiв бюджету, контроль за цiнами є одними з головних iнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробiття та iнфляцiї.
на механiзмi iнфляцiї та на iї наслiдках як у соцiальнiй, так i в економiчнiй сферах; у третьому пунктi дана характеристика антиiнфляцiйної полiтики.
Основна частина.
1. 1. Поняття iнфляцiї.
Як економiчне явище iнфляцiя iснує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функцiонуванням яких вона нерозривно пов'язана.
цей термiн вживається також в Англiї i в Францiї. Широкого розповсюдження в економiчнiй лiтературi поняття iнфляцiї одержало в ХХ столiттi вiдразу пiсля пiсля першої свiтової вiйни.
На початок 90-х рокiв ХХ сторiччя не було жодної постсоцiалiстичної країни, яка б не вiдчула руйнiвного впливу iнфляцiї. У класичнiй економiчнiй теорiї iнфляцiя трактується як частина теорiї грошей. Вона є процесом пiдвищення загального рiвня цiн та зниження купiвельної спроможностi грошей. Дж. М. Кейнс вперше проаналiзував iнфляцiю як елемент макроекономiчної теорiї.
теорiї. "Пiд iнфляцiєю, - пише М. Фрiдмен, - я розумiю стiйке та безперервне зростання цiн, що завжди i всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмiрною масою грошей по вiдношенню до випуску продукцiї". Це положення переконує в тому, що причини iнфляцiї - у сферi обiгу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспiльного вiдтворення.
На противагу цьому в кейнсiанських теорiях пiд iнфляцiєю розумiється надмiрний попит, причини якого - як на сторонi пропозицiї, так i попиту: "В разi якщо пропозицiя грошей у порiвняннi з пропозицiєю товарiв для купiвлi збiльшилася, має мiсце iнфляцiя". [3,282]
Де б не розпочалася дiя iнфляцiйних факторiв - чи у виробництвi, чи у сферi державних фiнансiв, чи у грошово-кредитнiй сферi - iнфляцiйне зростання цiн супровожується збiльшенням грошової маси. Переповнення каналiв обiгу грошовою масою знецiнює грошову одиницю, що є найхарактернiшою ознакою iнфляцiї в її класичному виглядi.
Таке становище веде до їх знецiнення, грошi "дешевiють", а цiни набувають тенденцiї до зростання. Iнфляцiя виникає в разi, якщо суспiльство намагатиметься витрачати бiльше, нiж дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi витрати перевищують обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувається пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить iнфляцiйний характер. У цьому разi уряд зобов'язаний лiквiдувати надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути головним чином через скорочення власних видаткiв, а також пiдвищенням податкiв з метою скорочення доходiв приватного сектору. Інфляцiя є тонке соцiально-економiчне явище , породжене диспропорцiями виробництва в рiзних сферах ринкового господарства. Одночасно iнфляцiя - одна iз найбiльш гострих проблем сучасного розвитку економiки практично всiх країн свiту.
Інфляцiя визначається такими показниками:
Рiвень iнфляцiї = Індексу цiн
Рiвень iнфляцiї показує як змiнилися цiни в нацiональнiй економiцi за певний перiод.
Індекс цiн = цiна ринкового кошика певного року/цiна ринкового кошика базового року * 100%.
Ринковий кошик - фiксований набiр товарiв i послуг, який приймається за масштаб цiн для вимiру динамiки цiн.
Базовий рiк - це рiк у порiвняннi з яким ми хочемо побачити змiну цiн. [10,62-63]
Темп iнфляцiї = iндекс цiн певного року - iндекс цiн базового року / iндекс цiн базового року * 100%.
Незалежно вiд стану грошової сфери товарнi цiни можуть пiднiматися в наслiдок змiн в динамiцi виробничої працi, циклiчних i сезонних коливань, структурних зрушень в динамiцi виробництва, монополiзацiї ринку, державного регулювання економiки, введення нових податкiв, змiна конюктури ринку, дiя зовнiшньо економiчних зв'язкiв, стихiйних лих i т. д. Одже рiст цiн викликиється рiзними причинами. Але не всякий рiст цiн - iнфляцiя. Серед вище згаданих причин росту цiн важливо видiлити справдi iнфляцiйнi.
Так рiст цiн, пов'язаний з циклiчними коливаннями конюктури, не можна назвати iнфляцiйним. По мiрi проходження рiзних фаз циклу буде мiнятися i динамiка цiн. Їх пiдвищення в перiод буму i змiнюється їх падiнням в фазах кризи й депресiї i знову ростом в фазi пожвавлення. Пiдвищення продуктивностi працi, при iнших незмiнних умовах, повинно привести до зниження цiн. Стихiйнi лиха не можуть бути причиною iнфляцiйного росту цiн. Так, якщо в результатi повенi в якiй-небуть мiсцевостi зруйнованi будiвлi, то, очевидно зростуть цiни на будiвельнi матерiали. Це буде стимулювати виробникiв будiвельних матерiалiв розширити пропозицiю своєї продукцiї i по мiрi насичення ринку цiни почнуть падати. [4,272]
Що ж можна вiднести до дiйсно iнфляцiйних причин росту цiн? Назвем найважливiшi iз них.
По - перше, це диспропорцiйнiсть , або незбалансованiсть державних витрат i доходiв, що проявляється в дифiцитi держбюджету. Якщо цей дифiцит фiнансується за рахунок активного використання "друкарського верстата" це призводить до збiльшення маси грошей в обiгу, а вiдповiдно i до iнфляцiї.
По - друге, iнфляцiйне зростання цiн може вiдбуватись, якщо фiнансування iнвестицiй проводиться аналогiчними методами. Особливо iнфляцiйно небезпечними є iнвестицiї, пов'язанi з мiлiтаризацiєю економiки. Так, непродуктивне використання нацiонального доходу на воєннi цiлi означає не тiльки втрату нацiонального багатства. Одночасно вiйськовi витрати створюють додатковий платоспромiжний попит, що веде до збiльшення грошової маси без вiдповiдного товарного покриття, збiльшення вiйськових витрат є однiєю з головних причин хронiчних дефiцитiв державного бюджету i збiльшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збiльшує грошову масу.
По - третє, з зростанням "вiдкритостi" економiки тiєї чи iншої країни, все бiльшим втягуванням її в мирогосподарськi зв'язки збiльшують небезпечнiсть " iмпортованої" iнфляцiї.
По - четверте, iнфляцiю спричиняє зростання витрат на одиницю продукцiї. Що означає зменшення прибуткiв i обсягу продукцiї, який фiрми готовi запропонувати за даного рiвня цiн. Зменшується пропозицiя товарiв i послуг, i саме витрати спричиняють пiдвищення цiн.
Безлiч причин iнфляцiї вiдмiчається в практично у всiх країнах. Але комбiнацiйна залежнiсть їх вiд конкретних економiчних факторiв.
1. 3. Причини iнфляцiйних процесiв в Українi.
Інфляцiйнi процеси протягом 1991 - 1993 рр набули в Українi найвищих темпiв серед iнших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованостi економiки, нерацiональним спiввiдношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляцiйнi процеси в Українi були спричиненi їх багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехiдної економiки, в тому числi значною мiрою залежнiстю вiд зовнiшнього енергопостачання. [8,53]
За данними Кабiнету Мiнiстрiв України у 1994- 1995 рр. iнфляцiя в Українi приблизно на 86% визначалась збiльшенням обсягiв грошової маси i швидкiстю її обiгу та на 14 % - зниженням обсягiв виробництва. Насправдi цей вплив є бiльш багатобiчним i глибоким. Вiн дiє також через спiввiдношення попиту i пропозицiї, експорту й iмпорту, валютний курс тощо.
Серед чинникiв та факторiв iнфляцiї в українськiй економiцi слiд назвати наступнi:
· невиважена первинна емiсiя;
· затратнiсть економiки та непродуктивнi витрати окремих виробництв;
· значна руйнацiя товаропродукуючої сфери та неефективнiсть безготiвкової системи розрахункiв;
· вiд'ємне сальдо зовнiшньої торгiвлi та неконтрольований експорт;
Швидке поглиблення iнфляцiї вiд прихованої до гiперiнфляцiї протягом 1991-1993рр, було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовiльною структурою виробництва, його низькою ефективнiстю, падiнням темпiв росту, а потiм i абсолютних обсягiв виробництва, а з iншого - нарощуванням дефiциту державного бюджету iз зменшенням надходження доходiв та збереженням на попередньому рiвнi або зростаннi державних витрат. Результатом цього стала безперервна емiсiя, а рiчнi темпи iнфляцiї становили:
· у 1992 роцi - 1308,0%;
· у 1993 роцi - 4834,9%;
· у 1994 роцi - 992,0%;
Серед факторiв iнфляцiї в Українi неможливо не назвати "шок пропозицiї" - рiзке зростання свiтових цiн, зокрема на енергоносiї, сировину. Порушення постачання енергоносiїв в Україну, її енергозалежнiсть вiд зовнiшнiх надходжень нафти та газу, передусiм, з Росiї та Туркменiстану призвели до зростання цiн на енергоресурси ( з 1991 по 1994 рр. цiни на нафту зросли у 146 тис. разiв, на газ- у 64,2 тис. разiв) на внутрiшньому ринку та до зростання зовнiшньої заборгованостi. Так, станом на 1 сiчня 1994 року кредиторами України були 11 республiк колишнього СРСР. При цьому заборгованiсть перед Росiєю становила 79,3 % i була найбiльшою. [12, 11]
Невиважена грошова емiсiя - ще одна причина iнфляцiї в Українi. Якщо в економiку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цiн i вiдповiдно посиленням iнфляцiї. За повiдомленням Мiнiстерства статистики України, "емiсiя грошей за 1993 рiк збiльшилася у 25 разiв i становила 123 трлн. карбованцiв, у тому числi за четвертий квартал - 7,5 трлн. крб., а лише за грудень - 3,8 трлн- крб".
Збiльшення суми, незабезпеченнх товарною масою, грошей в українськiй економiцi було пов'язане з покриттям готiвкового попиту, бюджетними дотацiями, кредитуванням виробникiв та споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Грошовi емiсiї в українськiй економiцi 1992 - 1993 рр. були iнфляцiйним фактором ще й тому, що сприяли падiнню валютного курсу нацiональної грошової одиницi вiдносно iноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того, що український карбованець не виконував класичних грошових функцiй. Бiльш сильна iноземна валюта витiсняла нацiональнi грошi. Тобто почалося обертання такої валюти, як долар. Станом на 1. 08. 1994 року питома вага нацiональної валюти становила 86,5 %, iноземної валюти- 13,5 %. Станом на 1. 01. 1995 р. вiдповiдно- 68,6% i 31,4%. [15,3]
Надмiрний рiвень iнфляцiї у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорiнно змiнити свою полiтику. Грошово-кредитну полiтику було змiнено з експансiйної на жорстку рестрикцiйну. У 1994 роцi монетарна полiтика НБУ будувалася, орiєнтуючись на приборкання iнфляцiї. Ще наприкiнцi 1993 року було запроваджено ряд заходiв по стримуванню зростання грошової маси в обiгу (скорочення видаткiв бюджету, обмеження грошової емiсiї). Якщо у IV кварталi 1993 року середньомiсячнi темпи iнфляцiї становили 66,4 %, то в І кварталi 1994 року темпи iнфляцiї було знижено до 12,4 %, а в II кварталi - до 5,0 %. Жорстка монетарна полiтика сприяла лiквiдацiї певних проявiв iнфляцiї. Але, на жаль, вона не лише не лiквiдувала, а й сприяла активiзацiї такого iнфляцiйного чинника, як спад виробництва i посилення стагфляцiї - iнфляцiйного процесу, який супроводжується падiнням обсягiв виробництва Падiння обсягiв виробництва зберiгалося на пiдприємствах усiх провiдних галузей.
Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динамiку цiн, але водночас гнiтить виробництво, не дозволяє розiрвати ланцюг боргових зобов'язань.
У вiдповiдностi до Наказу Президента, постанови Кабiнету Мiнiстрiв та Нацiонального Банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Українi було проведено грошову реформу: введено в загальний обiг єдину нацiональну одиницю - гривню. Основною передумовою введення гривнi вважають певною мiрою успiшне проведення рестрикцiйної грошово-кредитної полiтики, що призвела до зниження рiвня iнфляцiї. Якщо в 1994 р. рiвень роздрiбних цiн зрiс у 5 разiв, то в 1995 р. - лише у 2,8 рази. У 1996 роцi, "напередоднi реформ", темпи iнфляцiї склали: у травнi, червнi- 1%, серпнi- 5,7%, у вереснi- 2%. [13]
За даними Держкомстату, iнфляцiя в Українi (зростання цiн споживчого ринку) у лютому 2000р. становила 3,3% (тодi як у сiчнi - 4,6%). Так що прогноз Мiнiстерства економiки вiдносно зниження її темпiв у лютому до 2% не виправдався. Індекс споживчих цiн у сiчнi-лютому поточного року становив 108,1%, тодi як за аналогiчний перiод 1999 року - 102,5% i 1998 року - 101,5%. Рiвень iнфляцiї в Українi в 1999 роцi становив 19,2%, в 1998 роцi - 20%.
Як ми могли побачити, iнфляцiйнi процеси в Українi з часу отримання нею незалежностi й до сьогоднiшнього моменту були спричиненi цiлим комплексом факторiв.
1. 4. Види iнфляцiї.
І. За формами виявлення розрiзняють:
· подавлену (приховану) iнфляцiю- коли знецiнення грошей вiдбувається без вiдкритого росту цiн. Цiни утримуються на фiксованому рiвнi за допомогою адмiнiстративних заходiв. Якщо попит перевищує товарообiг в 2 р., це означає, що рiвень отоварення грошової одиницi не перевищує 50%, тобто вона знецiнюється. Така iнфляцiя є незмiнною супутницею планової економiки (в колишньому СРСР в кiнцi 80-х товарне забезпечення кожного карбованця отриманої зарплати коливалося в межах 40-60 коп., а в 1991 р. товарна конвертованiсть знизилася до 28 коп.) Основною формою вияву такої iнфляцiї є загострення дефiциту, коли купiвельна спроможнiсть грошей падає у зв'язку з неможливiстю придбати потрiбнi товари. Іншою формою подавленої iнфляцiї є приховане пiдвищення цiн, що виявляється в погiршеннi якостi товару при незмiннiй цiнi, "вимиваннi" товарiв дешевого асотрименту, продажi старих товарiв пiд новою маркировкою i вiдповiдно за бiльш високими цiнами.
ІІ. За темпами iнфляцiї розрiзняють:
· повзучу- темпи якої не перевищують 10% на рiк. За помiрної
iнфляцiї цiни вiдносно стабiльнi.
· галопуючу- темпи росту цiн досягають 10-100% на рiк, це в
· гiперiнфляцiю- рiчнi темпи приросту цiн перевищують 100% Вона веде до астрономiчного зростання кiлькостi грошей в обiгу i як наслiдок катастрофiчного зросту цiн на товари. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рiдко. Вона мас мiсце переважно пiд час вiйн чи в перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя сучасного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний перехiд вiд соцiалiзму до ринковоi економiки; в Польшi цiни зростали бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр. [ 4,272]
ІІІ. За факторними формами iнфляцiї теорiя грошей розрiзняє такi її види:
Інфляцiя попиту спостерiгається, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит. Ця iнфляцiя викликає надлишок грошей, доходiв й попиту. Надлишок грошей виникає внаслiдок зростання сукупних грошових витрат пiдприємств, державних i домашнiх господарств. Попит в країнi в цiлому виявляється бiльшим сукупної пропозицiї товарiв i послуг, а це неминуче веде до зростання рiвня цiн. Поступово зростання попиту пiдштовхує розвиток сукупної пропозицiї. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому iх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починається зростання цiн, тобто iнфляцiя.
продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцii, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшусться сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищус рiвень цiн. Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни. Два найважливiших джерела, що живлять iнфляцiю витрат, - це зростання номiнальної заробiтної плати i цiн на сировину та енергiю.
Також iнфляцiя може бути збалансованою i незбалансованою. При збалансованiй iнфляцiї цiни пiднiмаються вiдносно помiрно i одночасно на бiльшiсть товарiв i послуг. В цьому випадку по результатах середньорiчного росту цiн пiднiмається процентна ставка державного банку i таким чином ситуацiя стає рiвносильна стабiльним цiнам. У випадку незбалансованої iнфляцiї цiни на рiзнi товари i послуги пiднiмаються неодночасно i по-рiзному на кожний тип товару.
Існує також очiкувана i неочiкувана iнфляцiя. Очiкувану iнфляцiю можна спрогнозувати на який небуть перiод часу i вона як правило є прямим результатом дiянь влади. Неочiкувана iнфляцiя характеризується неочiкуваним скачком цiн, що негативно вiдбивається на податковiй системi i грошовому обiгу. У випадку присутностi у населення iнфляцiйних очiкувань така ситуацiя викличе рiзке збiльшення попиту, що само по собi створює труднощi в економiцi i змiнює реальну картину суспiльного попиту. Але у випадку коли раптовий скачок цiн вiдбувається в економiцi не зараженiй iнфляцiйними очiкуваннями , то виникає так званий "ефект Пiгу"- рiзке падiння попиту у населення в надiї на швидке зниження цiн. В наслiдок зниження попиту виробник змушений знизити цiну, все повертається в становище рiвноваги. [3,285]
Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальної процентної ставки на капiтал, падiння рiвня життя народу.
Основний розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах (все, що має грошову вартiсть) i пасивах (борги), якими володiють люди. Для iндивiда, що отримав позику i має вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100 000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10 000 долл. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцiї, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10 000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi.* Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.
В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний ефект.
Iнфляцiя є головним чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд iї дiєю змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшусться реальна прибутковiсть iнвестицiй.
мiж цiнами i обсягом виробництва немає. Збiльшення сукупного попиту збiльшує i цiни, i обсяг виробництва.
Загальнi негативнi наслiдки iнфляцiйних процесiв:
1. Посилення диспропорцiй в економiцi, дезорганiзацiя господарських зв"язкiв, виникнення кризи фiнансiв, значна активiзацiя спекуляцiй, посилення злочинностi;
2. Зниження життєвого рiвня трудящих, знецiнення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерiвностi. У США, наприклад, монополiсти внаслiдок iнфляцiї щорiчно привласнюють до 70 млрд. долл., в Українi лише в 1992-1993рр. цiни зросли в 2569 разiв, а грошовi доходи населення - тiльки в 559 разiв. У 610 разiв знецiнилися вклади громадян в ощадбанку;
3. Зниження стимулiв до продуктивної дiяльностi, гальмування науково- технiчного процесу.
ринкового саморегулювання економiки: поступово збiльшуються iнвестицiї, зростають обсяги виробництва.
5. Придушена iнфляцiя супроводжується розривом мiж адмiнiстративно встановленими цiнами i ринковими (як правило, вищими); вiдпливом товарiв у тiньову економiку, посиленням її; зростанням дефiциту, збiльшенням черг; збагаченням дiлкiв тiньової економiки.
Серйознi загрози для нацiональної економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцiї витрат, країни, економiка яких залежить вiд зовнiшньоi торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно пов'язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках. [16,273]
3. Антиiнфляцiйна полiтика: свiтовий i вiтчизняний досвiд.
боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий -це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має свої недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii. [2,22]
також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.
Негативний вплив iнфляцii на податкову систему, змусив багато країн "iндексувати"(iндексацiя - це механiзм, який забезпечує регулювання заробiтної плати i платежiв вiдповiдно до рiвня iнфляцiї) податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричинясться iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США. Однак, iндексацiю не можна розглядати як метод боротьби з iнфляцiєю. За допомогою iндексацiї можна лише послабити або уникнути окремих негативних наслiдкiв iнфляцiї, але не можна знизити її темпи.
Використання "стримуючої" податково-бюджетної полiтики є одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки.
Таке корегування цiн державою за допомогою податковоi системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами.
б) Регулювання цiн в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi
Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчної полiтики.
Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi їх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед "заморожуванням". При цьому пiдвищення цiн вважається допустимим, якщо, наприклад, воно було пов'язано з ростом цiн на iмпортнi вироби ( тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим - якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробiтної плати.
Заморожування цiн дозволяс долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб'єктiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.
Поряд з вище зазначеними способами боротьби з iнфляцiєю, iснують ще й такi:
Коли iнфляцiя досягає велетенських масштабiв i купiвельна спроможнiсть грошової одиницi практично дорiвнює нулю, неминучою стає нулiфiкацiя грошей - рiзновид грошової реформи, коли знецiненi грошовi знаки анулюються, тобто оголошуються недiйсними. Прикладом може бути СРСР пiд час проведення грошової реформи у 1922-1924рр., коли один новий карбованець обмiнювали на 50 млрд. старих; Нiмечинна пiд час грошової реформи 1924р., коли одну нову марку обмiнювали на 1трлн. старих. У 80-тi роки чимало країн, у тому числi США, Велика Британiя та iншi, здiйснювали полiтику дезiнфляцiї (стримувальна макроекономiчна полiтика). Суть цiєї полiтики полягає в тому, що для зниження рiвня iнфляцiї уряд штучно органiзовує спад в економiцi. Економiсти часто обчислюють коефiцiєнт дезiнфляцiйних утрат, який показує вiдсоток рiчного реального ВВП, котрий потрiбно принести в жертву задля зниження iнфляцiї на 1%. Численнi дослiдження свiдчать, що затрати на зменшення рiвня iнфляцiї рiзняться в окремих країнах. У США, наприклад, щоб зменшити iнфляцiю на 1%, треба скоротити ВВП приблизно на 4%, тобто приблизно на 220млрд. у цiнах 1990року. У 1996-1998рр. в Українi вдалося рiзко знизити рiвень iнфляцiї завдяки суворому контролю за кiлькiстю грошей в економiцi та зменшенню дефiциту державного бюджету. [4,273]
Отже розвинутi країни свiту нагромадили значний досвiд проведення антиiнфляцiйної полiтики. Основними заходами у боротьбi з iнфляцiєю, передусiм з галопуючою i гiперiнфляцiєю, є:
1. регулювання попиту i пропозицiї;
3. впорядкування державних фiнансiв (контроль за цiнами та заробiтною платою, скорочення бюджетного дефiциту);
Крiм цих заходiв, слiд проводити активну амортизацiйну полiтику, збiльшувати обсяг капiталовкладень у державному секторi.
Якщо пропозицiя вища вiд платоспроможного попиту, а виробництво ВНП перевищує оптимальну величину, держава повинна домагатися зниження сукупного попиту. Для цього їй необхiдно збiльшити податки на прибуток, скоротити державнi витрати, збiльшити плату за надання кредитiв i, отже, зменшити грошову масу. [16,274-275]
Особливе мiсце в антиiнфляцiйнiй стратегiї займає рацiоналiзiцiя зовнiшньоекономiчних зв"язкiв країни. Зовнiшньоекономiчна полiтика має спрямовуватися на досягнення рiвноваги у торгiвлi товарами i послугами шляхом пiдтримання експортних галузей та захисту нацiонального виробника. Водночас уряд i центральний повиннi проводити валютну полiтику, яка б пiдтримувала стабiльний курс нацiональної валюти i не стимулювала зростання iмпорту. [7,14-15]
Антиiнфляцiйна полiтика України у 1992-1996 рр.
Найбiльш iстотним негативним явищем в економiцi України на етапi iїринкового реформування виявилася iнфляцiя.
Перiод 1992-1994 рр. характеризується надзвичайно високим рiвнем iнфляцiї, навальним зростанням цiн, послабленням контролю за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприємств.
За даними Свiтового банку, рiвень iнфляцiї в Українi в другiй половинi 1993 р. був найвищим у свiтi.
державних фiнансiв та запровадження цiнової лiбералiзацiї, а через вiдстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованостi бюджету.[9]
До числа iнфляцiйних факторiв, що мали мiсце протягом останнiх рокiв, належать:
а) надвисоке пiдняття цiн на енергоносiї та основнi види сировини й матерiалiв;
б) збiльшення наявної грошової маси за рахунок додаткової емiсiї грошей;
г) зростання безготiвкового обiгу як наслiдок кредитування низькорентабельних та збиткових пiдприємств;
контроль за цiнами.
Перiодичне випереджаюче пiдвищення цiн на енергоносiї було iмпульсом для загального зростання цiн й iнфляцiї.
Пiдвищення пiдприємствами цiн на власну продукцiю, з метою покриття зростаючих витрат, дало поштовх до подальшого розвитку iнфляцiйних процесiв. Склалася типова iнфляцiйна спiраль: зростання цiн веде до збiльшення витрат (i в тому числi зарплати), яке вимагає збiльшення грошової маси, а останнє, в свою чергу, веде до нового витка зростання цiн. Таким чином iнфляцiя в Українi являє собою поєднання iнфляцiї попиту та iнфляцiї витрат, що значно ускладнює здiйснення антиiнфляцiйної полiтики.
До листопада 1995 року рiвень цiн порiвняно з груднем 1990 року зрiс в Украiнi у 37 тисяч разiв. Водночас з зростанням цiн вiдбувалося падiння валютного(долларового) курсу українського карбованця. Оптовi цiни особливо швидко зростали у паливнiй i хiмiчнiй промисловостi, електроенергетицi, чорнiй металургiї та машинобудуваннi, а з роздрiбних цим характеризувалися цiни на продукти харчування, якi протягом багатьох десятирiч були штучно заниженi й дотувалися з держбюджету. Взагалi ранiше роздрiбнi цiни в Українi нiколи не зростали такими темпами, i це викликало справжнiй шок у основної маси населення.[17,9;6,9]
Випереджаюче зростання оптових цiн руйнує безпосередньо виробничу сферу, гальмуючи або навiть припиняючи iнвестицiйнi процеси. Водночас, хоча й повiльнiшi, але теж досить бурхливi темпи зростання роздрiбних цiн руйнують соцiальну сферу, пригнiчують економiчнi iнтереси людей до активноi пiдприємницької та трудової дiяльностi, тобто дiють у тому ж самому негативному напрямi.
В цих умовах монетарна полiтика НБУ перетворилася на потужний iнфляцiйний фактор. Держава почала негайно покривати зростаючий грошовий дефiцит найпростiшим шляхом-емiсiєю вiдповiдної маси грошей. Вони були направленi на покриття готiвкового попиту, бюджетнi дотацiї, кредитування виробникiв i споживачiв (включаючи i явних банкрутiв). Тiльки у першому кварталi 1993 р. для пiдтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пiльгових кредитiв й бiля 3 трлн. крб. фiнансової допомоги. Величезної кредитної допомоги потребували й iншi галузi народного господарства - в березнi того ж року їм було надано кредит у 606 млрд. крб. для проведення залiку взаємних боргiв. Загальна сума емiсiї готiвки за сiчень-квiтень 1993 р. досягла 598,3 млрд. крб., що у 10 разiв перевищувало емiсiю за такий же перiод 1992 р.
Цiнова та iнфляцiйна спiраль, яка стала розкручуватися з початку 1993 р., у другому пiврiччi знову пiшла вгору. До кiнця 1993року коли iнфляцiйна спiраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушенi були додатково випустити в обiг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цiн. Девальвацiя карбованця набула катастрофiчного характеру. В листопадi уряд адмiнiстративно запровадив його фiксований курс, що пiдхльоснуло активнiсть тiньового валютного ринку. [11,25]
Отже, у 1992-1994 рр. в Українi проводилася помилкова економiчна полiтика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економiчну систему краiни.
"Про заходи щодо стримування темпiв зростання цiн". Згiдно з ним пiдприсмства всiх форм власностi могли пiдвищувати оптовi цiни на продукцiю тiльки у разi зростання витрат на виробництво, яке не залежить вiд iхньоi господарськоi дiяльностi. Цим же Указом вводилося обмеження розмiру надбавки для торговельних i постачальницько-збутових пiдприсмств у розмiрi не бiльше 55% вiд цiни виробника. Але, як свiдчать наслiдки, цi заходи спрацювали недостатньо ефективно. Насамперед, цiни тодi вже досить надiйно вийшли з-пiд державного контролю, i знову пiдпорядкувати їх системi жорсткого державного контролю було дуже важко. Щодо обмеження фондiв споживання, то це мало б сенс тодi, коли було б що обмежувати.
-серйозне порушення виробничої та фiнансової систем функцiонування економiки;
-пiдiрвання схильностi до заощадження практично у всiх економiчних агентiв;
-надмiрну диференцiацiю населення, окремих галузей й регiонiв за рiвнем доходiв.
Висновки
Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.
Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.
Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов'язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв'язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.
обставин швидко збiльшує грошову масу в нацiональнiй економiцi, то неминуче розвивається iнфляцiя попиту. По - друге, дефiцит державного бюджету. По - третє, важливим джерелом iнфляцiйного процесу є мiлiтаризацiя економiки. По - четверте, монополiї та необгрунтованi привiлеї. По - п"яте, структурнi диспропорцiї в нацiональнiй економiцi. Нарештi, iнфляцiйний процес розвивається i пiд впливом iнфляцiйних очiкувань.
У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення "попит-пропозицiя" може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовлясться вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовi для нацiональноi економiки перiоди.
Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцii та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забеспечити вiдродження виробництва. Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв'язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тi господарюючi суб'єкти, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.
одночасної дiї багатьох чинникiв. Лiбералiзацiя цiн у 1992р. перетворила приховану iнфляцiю у вiдкриту. Знецiнення нацiональної валюти i зростання попиту на iноземну валюту пiдживлювало iнфляцiю витрат. У 1993р. в Українi було здiйснено кiлька спроб приборкати iнфляцiю через припинення грошової емiсiї. Застосування у першiй половинi 1994р. адмiнiстративних заходiв для приборкання iнфляцiї дещо уповiльнило темпи зростання цiн, але спричинило катастрофiчне падiння обсягу нацiонального виробництва. Правильнi заходи для приборкання iнфляцiї почали здiйснювати у другiй половинi 1994р. Стрижнем програми стабiлiзацiї цiн було приборкання iнфляцiйних очiкувань. Продумана стабiлiзацiйна полiтика уряду i НБУ дала змогу успiшно здiйснювати грошову реформу i забезпечити в останнi роки прийнятнi темпи iнфляцiї.
Важливу роль в стабiлiзацiї економiчної ситуацiї та приборканнi iнфляцiйних процесiв в економiках перехiдного перiоду вiдiграє держава. Серед основних стабiлiзуючих заходiв мають бути:
· розвиток ринку цiнних паперiв
· обмеження бартерних операцiй
· вiдмова НБ вiд прямого кредитування бюджетного дефiциту та неперспективних пiдприємств (пiдприємств-банкуртiв)
· запровадження комерцiйних платiжних iнструментiв (чеки, векселя)
· виплата заборгованостей по зарплатам, iн.
Саме вiд реалiзацiї цих та iнших заходiв залежить успiшний розвиток тiєї чи iншої країни та її iнтеграцiї в свiтове суспiльство в якостi рiвноправного члена.
Список використаної лiтератури
1. Башнянин Г.І. Нацiональна i реальна iнфляцiя.// Фiнанси України. - 1997. - №10. - с. 19.
2. Братищев І. Антиiнфляцiйна полiтика: Механiзм реалiзацiї// Економiст. - 1995. - №3. - с. 22.
3. Ватаманюк З., Панчишин С. Економiчна теорiя: Макро- i мiкроекономiка: Навчальний посiбник. - Київ: Видавничий Дiм Альтернативи, 1999. - с. 281-294.
4. Ватаманюк З., Панчишин С. Економiка: Навчальний посiбник. - Київ: Либiдь, 1999. - с. 270-273.
6. Гальчинський А. С. Особливостi iнфляцiйного процесу в Українi file://Трибуна. - 1994. - №7-8. - с. 9.
7. Галицька О. Гривню вiдпустили // Галицькi контракти. - 2002. - №3. - с. 14-15.
8. Економiчна доповiдь Президента України. - 1994.
9. Економiчна доповiдь Президента України. - 1995.
12. Ковальчук Т., Коваль М. Основнi чинники та фактори iнфляцiї в Українi // Фiнанси України. - 1998. - №10. - с. 10-12.
13. Проведення грошової реформи // Фiнанси України. - 1997. - №2.
14. Коротченко А. Деякi джерела iнфляцiї та рекомендацiї щодо їх усунення // Економiка України. - 1995. - №1. - с. 83.
15. Лукiнов І. Інфляцiйна полiтика, її руйнiвнi наслiдки i шляхи її подолання // Економiка України. - 1994. - №1. - с. 3.
16. Мочерний С. В. Основи економiчних знань. - Київ: Академiя, 2001. - с. 270-275.
17. Савчук М. Інфляцiя в Українi: витоки i сучасний стан // Економiка України. - 1994. - №2. - с. 9.
| 
