Антимонопольна полiтика держави: необхiднiсть, сутнiсть i значення
по предмету
«Антимонопольна полiтика держави: необхiднiсть, сутнiсть i значення»
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
1. 1 Антимонопольна полiтика: змiст i завдання
1. 2 Антимонопольне законодавство України
РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
2. 1 Вплив монополiстичної конкуренцiї на розвиток ринкової економiки
2. 2 Механiзми обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї
РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
3. 1 Причини, що зумовлюють втручання держави в ринковий механiзм
3. 2 Дiяльнiсть Антимонопольного комiтету України
ВИСНОВКИ
ВСТУП
антимонопольне конкуренцiя ринкова економiка
Актуальнiсть теми.
В економiчнiй системi розвинутих країн свiту оптимально поєднуються ринковi важелi саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економiка цих країн перiодично зазнає криз. Однiєю з вагомих причин не спрацювання механiзму поєднання ринкових i державних важелiв регулювання економiки є iснування монополiй у рiзних сферах народного життя бiльшостi країн свiту. Монополiї, процес монополiзацiї економiки мають iстотнi негативнi наслiдки: монополiї придушують конкуренцiю – важливу рушiйну силу економiчного прогресу; вони здатнi збiльшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукцiї i пiдвищуючи її цiну; схильнi до уповiльнення науково-технiчного прогресу; схильнi до хижацького використання природних ресурсiв та забруднення довкiлля; розорюють малий та середнiй бiзнес; монополiзують засоби масової iнформацiї, за допомогою яких впливають на свiдомiсть населення у необхiдному їм напрямку; здiйснюють тиск на уряд у пошуках неправомiрних пiльг та привiлеїв.
Ступiнь дослiдження проблеми.
Теоретичнi засади вивчення природи конкуренцiї заклали класики економiчної теорiї А. Смiт, Д. Рiкардо, а продовжили – Й. Шумпетер, Е. Чемберлiн та Дж. Робiнсон.
Проблему вироблення антимонопольної полiтики та її реалiзацiї в Українi висвiтлено у публiкацiях таких авторiв, як: А. Волченко та С.Єжова, С. Гудим та М. Ігнатьєв, З. Борисенко, Т. Бень, В. Сиченко, Г. Лозова, О. Костусєв, О. Бандура, С. Черненко, О. Вознюк, О. Потiмков, І. Яременко, Ю. Архангельський, В. Лагутiн, Н. Л. Станько, Н. Тарнавська, Г. Филюк.
Однак у науковiй лiтературi не нагромаджено достатнього числа результативних дослiджень, якi б стали основою для теоретичного обґрунтування формування дiєвого конкурентного середовища та гнучкої антимонопольної полiтики.
Актуальнiсть дослiдження та наявнiсть великої кiлькостi нерозв’язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються антимонопольної полiтики, якi найповнiше вiдповiдали б конкретним потребам економiки України на сучасному етапi побудови ринкових вiдносин, обумовили мету, завдання i предмет дослiдження.
Мета i завдання дослiдження.
Метою курсової роботи є дослiдження теоретичних основ i практики формування антимонопольної полiтики держави в умовах ринкової економiки.
· розкрити теоретичнi основи функцiонування антимонопольної полiтики;
· проаналiзувати антимонопольне законодавство України;
· дослiдити дiяльнiсть Антимонопольного комiтету України;
· запропонувати напрями удосконалення формування антимонопольної полiтики держави: необхiднiсть, сутнiсть та значення.
Об’єктом дослiдження
є юридична особа незалежно вiд органiзацiйно-правової форми та форми власностi чи фiзична особа, яка займається дiяльнiстю з виробництва, реалiзацiї, придбання товарiв, iншою господарською дiяльнiстю.
Предметом дослiдження
виступають економiчнi вiдносини, що виникають у процесi формування i реалiзацiї антимонопольної полiтики як важливої складової економiчної полiтики держави.
Інформацiйну базу дослiдження
становлять законодавчi та нормативнi документи, неаналiтичнi таблицi, вiтчизняна та зарубiжна лiтература.
Перший роздiл розкриває теоретичнi вiдомостi антимонопольної полiтики, визначає її мету, об’єкти, суб’єкти, а також з`ясовує основнi завдання. Розкриває види систем антимонопольного права у свiтi, прослiдковує iсторичний шлях формування антимонопольного законодавства вiд його виникнення до сучасностi, дає характеристику антимонопольного законодавства України.
У другому роздiлi проводиться аналiз понять «монополiстична конкуренцiя», «недобросовiсна конкуренцiя» та «монополiзм», внаслiдок чого прослiдковано їх вплив на ринкову економiку та сформульовано механiзми захисту.
1. 1
Антимонопольна полiтика: змiст i завдання
Ринок i ринкова економiка мають як позитивнi, так i негативнi риси. Однiєю з негативних рис є те, що ринок породжує монополiї та монополiстичнi тенденцiї в економiчнiй системi.
Тому у розвинених країнах свiту ухвалюють антимонопольнi закони, здiйснюють контроль за угодами мiж великими компанiями, тобто проводять антимонопольну полiтику.
Антимонопольна полiтика – комплекс заходiв, розроблених i впроваджених у багатьох країнах свiту, спрямованих на припинення, попередження й обмеження дiяльностi, а також створення вiдповiдного законодавства [17, с. 192].
Мета антимонопольного регулювання з боку держави – захист iнтересiв споживачiв i суспiльства в цiлому вiд негативних наслiдкiв монопольної дiяльностi конкретних суб’єктiв господарювання [16, с. 57].
Об’єктами антимонопольної полiтики є: монополiзований ринок в цiлому та його окремi елементи; суб’єкти господарювання, якi займають монопольне становище; державнi органiзацiйнi структури монопольного типу; центральнi органи державної виконавчої влади.
Суб’єктами антимонопольної полiтики в Українi є державнi органи, якi забезпечують процес демонополiзацiї економiки та розвитку конкуренцiї. До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабiнет Мiнiстрiв України, Антимонопольний комiтет України, Фонд державного майна України; центральнi та мiсцевi органи державної виконавчої влади; керiвництво й трудовi колективи пiдприємств (об`єднань) та покупцi [19, с. 187].
Уперше такi закони були ухваленi наприкiнцi ХІХ – на поч. ХХ ст. у США, Канадi, Австралiї, оскiльки монополiзацiя у цих країнах вiдбувалася найiнтенсивнiше.
Першi антимонопольнi закони формально забороняли трести та деякi iншi форми монополiй. Вони ґрунтувалися на такому розумiннi сутностi монополiй, як повне (абсолютне) панування однiєї компанiї (чи їх об`єднання), або цiлковита вiдсутнiсть конкуренцiї. Таке тлумачення сутностi монополiй майже не зачiпало олiгополiй (тип ринкової структури, за якої кiлька великих фiрм виробляють (продають) усю чи бiльшу частину певного товару або послуги на конкретному ринку). Вони, переважно, не потрапляли пiд дiю антимонопольного законодавства [18, 223].
та нечесної конкуренцiї.
Антимонопольне законодавство поширюється на всi види товарного виробництва i товарооборот, платнi послуги, проектування продукцiї та технологiї, а також науковi розробки, що призначенi для використання їхнiх результатiв у виробництвi та товарооборотi, у платних послугах.
забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарiв, а також виробництво i поставку сировини, матерiалiв, комплектуючих виробiв без попереднього узгодження з основними споживачами; скорочувати поставку або затримувати реалiзацiю товарiв з метою створення, пiдтримання або збiльшення дефiциту i пiдвищення цiн; нав’язувати контрагенту невигiднi умови договору, включати умови, що не є предметом договору; примушувати споживача включати у договiр непотрiбнi йому товари i послуги, вносити iншi попереднi дискримiнацiйнi умови; припиняти чи затримувати поставки товарiв або виконання послуг у вiдповiдь на претензiї контрагента щодо якостi товарiв, послуг, виконання iнших зобов’язань, передбачених договором; пiдвищувати в односторонньому порядку цiни на товари i послуги, якщо це не обумовлено вiдповiдним полiпшенням їхньої якостi згiдно з iнтересами виробника та споживача; висувати пiд загрозою припинення поставок, розiрвання договору або вiдмови вiд його пролонгацiї (продовження строку дiї) новi умови на свою користь, що завдають шкоди iнтересам контрагента; вiдмовлятися без певних об’єктивних пiдстав вiд укладання або пролонгацiї договору за профiлем своєї дiяльностi.
В антимонопольному законодавствi встановлюються форми завчасного попередження, вiдповiдальностi та компенсацiї на випадок здiйснення заборонених дiй.
Контроль за розвитком конкуренцiї та обмеженням монополiстичної дiяльностi учасникiв ринкової економiки здiйснюють спецiально створенi антимонопольнi органи. Їхнiми функцiями є:
· розробка заходiв щодо розвитку конкуренцiї, демонополiзацiя виробництва й обiгу, розукрупнення високомонополiзованих структур;
· експертиза нормативних актiв, що стосуються функцiонування ринку;
· пiдготовка пропозицiй з питань удосконалення антимонопольного законодавства.
Існують американська та європейська системи антимонопольного права:
· американська – спрямована, головним чином, проти монополiї як структурної одиницi;
· європейська має регулятивний характер i спрямовується, головним чином, на протидiю негативним проявам ринкової влади монополiй [10, с. 260].
Американська бере свiй початок вiд закону Шермана (1890), який пiзнiше було доповнено законом Клейтона (1914), законом про Федеральну торгову комiсiю (1914) та iншими. Цей закон забороняє не лише рiзнi форми монополiй, а й саму спробу монополiзувати торгiвлю; заборонялися трести i картелi. Наступнi закони забороняли злиття компанiй.
Головною метою антимонопольних законiв є обмеження монополiй та їхньої влади, створення конкурентного середовища, пiдтримка дрiбного бiзнесу та сприяння йому. Найсуворiше антимонопольний закон контролює горизонтальнi злиття, тобто об`єднання пiдприємств, якi виробляють однотипнi товари i послуги, що призводить до монополiзацiї галузi.
Методами втiлення антимонопольних законiв є лiквiдацiя фiрми, коли монополiзовано понад 60 % будь-якого товару чи послуги, високе оподаткування монопольних прибуткiв, контроль за цiнами монополiстiв, розукрупнення монополiй.
Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополiю, а лише її зловживання владою. Основною формою державного контролю є система реєстрацiї картельних угод у спецiальних органах. Бiльшiсть антимонопольних законiв у європейських країнах забороняють такi види монопольних угод, як угоди про подiл ринкiв, фiксованi цiни тощо.
Антимонопольне законодавство Японiї вважається «жорстким», оскiльки ґрунтується на законi «Про заборону приватної монополiї та забезпеченнi чесних угод».
У сучасних умовах нацiональний та наднацiональний рiвнi конкурентного законодавства в Європi створюються за умов iнтеграцiйних процесiв в економiцi та посилення мiжнародної конкуренцiї. У кожнiй країнi Європейського Союзу дiє нацiональне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейським. Конкурентна полiтика ЄС має регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовiсних монополiстичних прийомiв. Новi пiдходи до конкурентної полiтики базуються на новому – бiльш економiчному , нiж правовому – пiдходi до змiсту конкуренцiї та конкурентних вiдносин.
· захист i стимулювання конкуренцiї, створення оптимального конкурентного середовища дiяльностi суб’єктiв ринку, забезпечення їх взаємодiї на умовах недопущення проявiв дискримiнацiї одних суб’єктiв iншими, насамперед у сферi монопольного цiноутворення та за рахунок зниження якостi товарiв та послуг;
· Контроль за пiдприємницькими структурами, що займають панiвне становище на ринку;
· Сприяння розвитковi малого i середнього бiзнесу; захист прав споживача.
Розробка i реалiзацiя антимонопольної полiтики дозволяє послабити процес монополiзацiї економiки, сприяє посиленню її конкуренцiї.
Антимонопольне законодавство спрямовує утворення монополiстичних об’єднань у новi форми (груповi монополiї), у створення вертикальних структур – об’єднання фiрм, пов’язаних виробничою i технологiчною залежнiстю.
1. 2
Антимонопольне законодавство України
Антимонопольно-конкурентне законодавство – це законодавство, що регулює вiдносини, якi виникають у зв’язку з недобросовiсною конкуренцiєю, обмеженням та попередженням монополiзму у господарськiй дiяльностi.
Антимонопольне законодавство в Українi представлене статтею 42 Конституцiї України, Главою 4 Господарського кодексу України, Законами України: «Про обмеження монополiзму i недопущення недобросовiсної конкуренцiї в пiдприємницькiй дiяльностi» (1992 р.), «Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї» (1996 р.), «Про природнi монополiї» (2000 р.), «Про захист економiчної конкуренцiї» (2001 р.), «Про Антимонопольний комiтет України» (1993 р.).
На початку 90-х рр. ХХ ст. головний наголос у вiтчизнянiй антимонопольнiй полiтицi робився на подоланнi й обмеженнi монополiзму, що було пов’язано з пануванням у тодiшнiй українськiй економiцi монополiй як спадку колишнього соцiалiстичного господарства [10, с. 262].
економiчне зростання i стабiльне пiдвищення життєвого рiвня народу.
до трансформацiї антимонопольної полiтики держави у конкурентну полiтику, а антимонопольне законодавство у конкурентне законодавство.
Держава забезпечує захист конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомiрне обмеження конкуренцiї та недобросовiсна конкуренцiя. Види i межi монополiї визначаються законом [1,с. 18].
Закон України «Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї» визначає, що недобросовiсною конкуренцiєю є будь-якi дiї у конкуренцiї, що суперечать торговим та iншим чесним звичаям у господарськiй дiяльностi [4].
Закон застосовується до вiдносин, у яких беруть участь суб’єкти господарювання у зв’язку з недобросовiсною конкуренцiєю, у тому числi у разi вчинення ними дiй за межами України, якщо цi дiї мають чи можуть мати негативний вплив на конкуренцiю на її територiї, якщо iнше не встановлено мiжнародними договорами України, згода на обов’язковiсть яких надана Верховною Радою України.
видань, iнших позначень без дозволу (згоди) суб’єкта господарювання, який ранiше почав використовувати їх або схожi на них позначення у господарськiй дiяльностi, що призвело чи може призвести до змiшування з дiяльнiстю цього суб’єкта господарювання.
Вчинення суб'єктами господарювання дiй, визначених цим Законом як недобросовiсна конкуренцiя, тягне за собою накладення штрафу у розмiрi до п'яти вiдсоткiв доходу (виручки) вiд реалiзацiї продукцiї (товарiв, робiт, послуг) суб'єкта господарювання за останнiй звiтний рiк, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо доходу (виручки) немає або вiдповiдач на вимогу органiв Антимонопольного комiтету України, голови його територiального вiддiлення не надав вiдомостей про розмiр доходу (виручки), штраф накладається у розмiрi до десяти тисяч неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян.
Закон України «Про природнi монополiї» визначає правовi, економiчнi та органiзацiйнi засади державного регулювання дiяльностi суб’єктiв природних монополiй в Українi.
Метою цього Закону є забезпечення ефективностi функцiонування ринкiв, що перебувають у станi природної монополiї, на основi збалансування iнтересiв суспiльства, суб’єктiв природних монополiй та споживачiв їх товарiв.
Природна монополiя – стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є бiльш ефективним за умови вiдсутностi конкуренцiї внаслiдок технологiчних особливостей виробництва (у зв’язку з iстотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в мiру збiльшення обсягiв виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополiй, не можуть бути замiненi у споживаннi iншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить вiд змiни цiн на цi товари (послуги), нiж попит на iншi товари (послуги).
Регулювання дiяльностi суб’єктiв природних монополiй здiйснюється нацiональними комiсiями регулювання природних монополiй у таких сферах:
· транспортування природного i нафтового газу трубопроводами та його розподiл;
· транспортування iнших речовин трубопровiдним транспортом;
· передачi та розподiлу електричної енергiї;
· користування залiзничними колiями, диспетчерськими службами, вокзалами та iншими об’єктами iнфраструктури, що забезпечують рух залiзничного транспорту загального користування;
· управлiння повiтряним рухом;
· централiзованого водопостачання та водовiдведення;
· централiзованого постачання теплової енергiї;
· спецiалiзованих послуг транспортних термiналiв, портiв, аеропортiв за перелiком, який визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України [8, с. 66].
Предметом регулювання дiяльностi суб’єктiв природних монополiй згiдно з цим Законом є:
· цiни (тарифи) на товари, що виробляються (реалiзуються) суб’єктами природних монополiй;
· доступ споживачiв до товарiв, що виробляються (реалiзуються) суб’єктами природних монополiй;
· iншi умови здiйснення пiдприємницької дiяльностi у випадках, передбачених законодавством [7].
Закону визначає, що дiяльнiсть суб’єктiв природних монополiй та дiяльнiсть суб’єктiв господарювання на сумiжних ринках пiдлягає лiцензуванню.
Закон України «Про захист економiчної конкуренцiї» визначає правовi засади пiдтримки та захисту економiчної конкуренцiї, обмеження монополiзму в господарськiй дiяльностi i спрямований на забезпечення ефективного функцiонування економiки України на основi розвитку конкурентних вiдносин.
Економiчна конкуренцiя (конкуренцiя) – змагання мiж суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над iншими суб’єктами господарювання, внаслiдок чого споживачi, суб’єкти господарювання мають можливiсть вибирати мiж кiлькома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначити умови обороту товарiв на ринку.
Даним Законом регулюються вiдносин органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, органiв адмiнiстративно-господарського управлiння та контролю iз суб’єктами господарювання; суб’єктiв господарювання з iншими суб’єктами господарювання, iз споживачами, iншими юридичними та фiзичними особами у зв’язку з економiчною конкуренцiєю.
Даний Закон застосовується до вiдносин, якi впливають чи можуть вплинути на економiчну конкуренцiю на територiї України.
Згiдно з цим Законом суб’єкт господарювання займає монопольне (домiнуюче) становище на ринку товару, якщо:
суб’єктiв господарювання, наявностi пiльг чи iнших обставин;
Монопольним (домiнуючим) вважається також становище кожного з кiлькох суб’єктiв господарювання, якщо стосовно них виконуються такi умови:
· сукупна частка не бiльше нiж трьох суб’єктiв господарювання, яким на одному ринку належать найбiльшi частки ринку, перевищує 50 вiдсоткiв;
· сукупна частка не бiльше нiж п’яти суб’єктiв господарювання, яким на одному ринку належать найбiльшi частки на ринку, перевищує 70 вiдсоткiв – i при цьому вони не доведуть, що стосовно певного виду товару мiж ними немає конкуренцiї або є незначна конкуренцiя [5].
Закон визначив таким, що втратив чиннiсть Закон України «Про обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi» (Вiдомостi Верховної Ради України, 1992 р., № 21, ст., 296) Роздiл Х Прикiнцевi положення частина 6
Закон України «Про Антимонопольний комiтет України» визначає, що Антимонопольний комiтет України є державним органом iз спецiальним статусом, метою дiяльностi якого є забезпечення державного захисту конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi та у сферi державних закупiвель.
Особливостi спецiального статусу Антимонопольного комiтету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числi роллю у формуваннi конкурентної полiтики, та визначаються цим Законом, iншими актами законодавства i полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звiльнення Голови Антимонопольного комiтету України, його заступникiв, державних уповноважених Антимонопольного комiтету України, голiв територiальних вiддiлень Антимонопольного комiтету України, у спецiальних процесуальних засадах дiяльностi Антимонопольного комiтету України, наданнi соцiальних гарантiй, охоронi особистих i майнових прав працiвникiв Антимонопольного комiтету України на рiвнi з працiвниками правоохоронних органiв, в умовах оплати працi [3].
Антимонопольний комiтет України пiдконтрольний Президенту України та пiдзвiтний Верховнiй Радi України.
Антимонопольний комiтет України щорiчно подає Верховнiй Радi України звiт про свою дiяльнiсть.
Антимонопольний комiтет України утворюється у складi Голови i десяти державних уповноважених.
З числа державних уповноважених призначаються два першi заступники i три заступники голови Антимонопольного комiтету України.
Вiдповiдно до ст. 106 Конституцiї України Голова Антимонопольного комiтету України призначається на посаду i звiльняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Голова Антимонопольного комiтету України має статус державного уповноваженого.
Для реалiзацiї завдань, покладених на Антимонопольний комiтет України, в Автономнiй Республiцi Крим, областях, мiстах Києвi i Севастополi утворюються територiальнi вiддiлення Антимонопольного комiтету України. У разi потреби територiальнi вiддiлення можуть утворюватися в iнших адмiнiстративно-територiальних одиницях [21, с. 186].
з державних уповноважених i голiв територiальних вiддiлень Антимонопольного комiтету України у складi не менше трьох осiб.
Формою роботи Антимонопольного комiтету України, адмiнiстративних колегiй Антимонопольного комiтету України, адмiнiстративних колегiй територiальних вiддiлень Антимонопольного комiтету України є їх засiдання.
Отже, можна стверджувати, що в Українi на сьогоднi створено законодавчу базу й органiзацiйнi засади здiйснення ефективної державної конкурентної полiтики. Однак поглиблення ринкових перетворень постiйно створює новi проблеми у сферi конкурентної полiтики, якi вимагають нових пiдходiв до їх розв’язання. Тому питання з обмеження монополiзму, пiдтримки i розвитку економiчної конкуренцiї мають бути й надалi важливим елементом економiчної полiтики держави.
РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
2. 1 Вплив монополiстичної конкуренцiї на розвиток ринкової економiки
Мiж конкуренцiєю i монополiєю iснує не тiльки антагонiзм, а й синтез, єднiсть. Виявляється вiн у тому, що для забезпечення свого iснування монополiя змушена постiйно вступати в конкурентну боротьбу, оскiльки своїм виникненням зобов’язана саме конкуренцiї.
Найтиповiшими для монополiї методами i засобами ведення конкурентної боротьби є: обмеження доступу до джерел сировини, ринку квалiфiкованої робочої сили, кредитних ресурсiв; погiршення доставки та збуту товарiв; укладення угод з покупцями про торговi вiдносини тiльки з конкретною монополiєю; збивання цiн; бойкот конкурентiв. Окрiм того, широко використовуються захоплення патентiв на рiзноманiтнi вiдкриття, винаходи i технiчнi удосконалення, а також комбiнування й диверсифiкацiя виробництва.
У сучаснiй економiцi конкуренцiя i монополiя поєднуються в межах недосконалої конкуренцiї у так званiй монополiстичнiй конкуренцiї та олiгополiї.
Монополiстична конкуренцiя – назва i модель даного типу ринку виникли пiсля виходу в 1927 р. однойменної книги Е. Чемберлина. Проте з часом сам автор, що розглядав олiгополiю i монополiстичну конкуренцiю як два рiзних типи ринку, дiйшов висновку, що всi типи ринкiв, що перебувають мiж досконалою конкуренцiєю i монополiєю, мiстять елементи того й iншого, i тому можуть бути об’єднанi в широкий клас ринкiв монополiстичної конкуренцiї [13, с. 68].
й отримання монопольно високого прибутку [15, с. 164].
Монополiстична конкуренцiя базується на диференцiацiї продукцiї, вiдповiдно до якої певнi види товарiв i послуг роздiляють на пiдвиди, виробництвом i реалiзацiєю яких займаються рiзнi компанiї.
Монополiзм виявляється у створеннi фiрмою легальної монополiї, яка, використовуючи патенти, торговi та фiрмовi знаки, захищається вiд конкурентiв. Цьому сприяє диференцiацiя товарiв – надання їм певних особливостей (за якiстю, формою, кольором, упаковкою, умовами продажу).
Конкуренцiя полягає у наявностi на ринку, на якому продають велику кiлькiсть однорiдних товарiв, багатьох конкурентiв, якi для залучення покупцiв змушенi диференцiювати товари i послуги. На ринку монополiстичної конкуренцiї пiдприємства не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порiвнянi за розмiром. Персонiфiкованiсть продукцiї дає право пiдприємствам на таких ринках використовувати певний ступiнь ринкової влади при призначеннi цiни.
25 % загального товарообороту, коефiцiєнт концентрацiї становить 1/4). Кожна з них випускаючи однотипну продукцiю (одяг, взуття, пральнi порошки, зубнi пасти, безалкогольнi напої, послуги ресторанiв, станцiй технiчного обслуговування автомобiлiв та iн.), диференцiює її за певними вiдмiнностями, переконуючи споживача засобами реклами в її унiкальностi. Окремий товар має багато замiнникiв, тому рекламують його якiсть, особливостi дизайну та iн. У такому разi йдеться вже про специфiчний продукт iз товарною маркою фiрми. Крiм того, фiрми вiдрiзняються за витратами виробництва i реалiзацiї товарiв, тому замiсть єдиної ринкової цiни iснує широкий їх дiапазон. Використання нецiнової конкуренцiї зумовлено незначним контролем над цiнами, великою їх залежнiстю вiд споживача. За монополiстичної конкуренцiї в галузь порiвняно легко проникають новi конкуренти, що є наслiдком невеликих розмiрiв фiрм i диференцiацiї продукту[12, с. 408].
Існує й iнша модель монополiстичної конкуренцiї, коли на ринку присутнi одне – два пiдприємства, що займають домiнуюче становище, i значна кiлькiсть невеликих за ринковою часткою пiдприємств – аутсайдерiв. У цьому випадку для системи «домiнуюче пiдприємство – аутсайдери» буде характерна модель, що наближається до монопольного ринку, а для конкуренцiї аутсайдерiв мiж собою – модель досконалої конкуренцiї або перший вид монополiстичної конкуренцiї. Останнє значною мiрою залежить вiд характеру продукцiї – ступеня її стандартизованостi або, навпаки такої можливостi [13, с. 69].
Попит на товари пiдприємства на ринку монополiстичної конкуренцiї такого виду не є абсолютно еластичним, оскiльки покупцi, що прихильнi до певної марки, придбаватимуть товар, навiть якщо його цiна дещо вища, нiж у аналогiв.
Таким чином, вплив монополiстичної конкуренцiї на розвиток ринкової економiки має певнi особливостi:
1. за цiєї форми синтезу конкуренцiї i монополiї центр боротьби розмiщується у сферi обiгу, охоплює певну галузь на нацiональному рiвнi, в яку легко проникають новi конкуренти, наслiдком чого є незначна концентрацiя капiталу, так як фiрми за розмiрами є середнiми або малими;
2. неможливiсть встановлення монопольно високих чи монопольно низьких цiн на товари (послуги), оскiльки при їх виробництвi (наданнi) iснують рiзнi витрати працi, великий асортимент, неоднакова якiсть. За таких умов товаровиробник може призначити цiну на свiй товар, орiєнтуючись на цiни i попит, що встановилися на ринку;
3. на ринках монополiстичної конкуренцiї саме iндивiдуальнiсть споживчих властивостей на погляд покупцiв – основний чинник конкурентоспроможностi товару. Цiнова конкуренцiя вiдходить на другий план, поступаючись першим мiсцем нецiновiй конкуренцiї, що використовує такi iнструменти, як реклама, конкуренцiя сервiсу i асортименту, гарантiйне i пiслягарантiйне обслуговування.
2. 2 Механiзми обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї
у конкуренцiї, неправомiрне збирання, розголошення та використання комерцiйної таємницi [2, с. 22].
Виникнення монополiй породжує монополiзм, конкретною формою вияву якого є сама монополiя.
i суспiльству, в iгноруваннi їх iнтересiв i потреб.
високого прибутку; можливiсть регулювати як власне виробництво, так i виробництво у сумiжних сферах.
Монополiзм – спосiб пристосування до нового, вищого розвитку ринку, в межах якого створюються гiгантськi пiдприємства та їх об`єднання, що має як позитивнi, так i негативнi наслiдки для суспiльства. Об’єктивна необхiднiсть координацiї дiй суб’єктiв господарювання розширює масштаби планомiрного розвитку, свiдомого регулювання соцiально-економiчних процесiв. Масове виробництво дає змогу економити на витратах, випускати якiсну та дешеву продукцiю.
насамперед найприбутковiшi галузi, iгноруючи iнколи потреби широких верств населення та суспiльства в цiлому.
По-перше, на тих ринках, де є умови для виникнення «природного монополiзму», тобто, де є перешкоди для ефективного функцiонування ринкового механiзму, створюються державнi громадськi регулюючi органи для контролю за економiчною поведiнкою суб’єктiв ринку, схильних до використання свого монопольного становища виключно у власних iнтересах. У цьому випадку мова йде не про лiквiдацiю або обмеження сфери дiяльностi природних монополiй, а лише про введення їх дiяльностi в регульоване русло.
По-друге, там, де монополiї формуються на пiдприємницькiй основi, тобто виникають виключно з метою забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок iнших суб’єктiв ринкових вiдносин шляхом штучного обмеження конкуренцiї, громадський (державний) контроль набуває форми антимонопольного законодавства, яке передбачає стримання або запобiгання розвитку монополiй. Законодавство про штучнi (пiдприємницькi) монополiї, як правило, має заборонний характер.
В Українi органам державної влади i органам мiсцевого самоврядування, що регулюють вiдносини у сферi господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дiї, що визначають привiлейоване становище суб’єктiв господарювання тiєї чи iншої форми власностi, або ставлять у нерiвне становище окремi категорiї суб’єктiв господарювання чи iншим способом порушують правила конкуренцiї [2, с. 19].
Узагальнено механiзми обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї можна звести до наступного:
· одночасно законодавства передбачають реєстрацiю товарних знакiв i марок товарiв для того, щоб зробити можливим диференцiацiю продуктiв i конкуренцiю за таким важливим параметром, як якiсть.
· державою регулюються й загальнi умови угод, тобто межi, в яких може укладатися господарський договiр. Значна частина текстiв договорiв заздалегiдь визначається законодавцем i не може бути змiнена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав’язувати свою волю покупцям.
країн законодавство регулює i це питання. Для цього видiляють рiзнi критерiї монополiзму ринку.
· щоб визначити чи є цiни, за якими продаються товари, конкурентними чи монопольними, органи влади проводять їх аналiз, здiйснюють контроль над прибутками та витратами, порiвнюють з цiнами на iнших, паралельних ринках [11, с. 224].
Таким чином, механiзмами обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї в країнах з послiдовно сформованою економiкою зводяться до прийняття вiдповiдних законодавчих актiв, реєстрацiя товарних знакiв i марок, визначення та регулювання державою загальних умов угод, аналiз цiн та контроль над прибутками та витратами господарюючих суб’єктiв.
РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
3. 1
Причини, що зумовлюють втручання держави в ринковий механiзм
конкуренцiї», посилаючись при цьому на досвiд розвинутих країн. Насправдi вiльного ринку нинi немає в жоднiй країнi Заходу та й бути не може. Що стосується країн Захiдної Європи, то в економiчному життi поряд iз ринком важливу роль вiдiграє економiчна дiяльнiсть держави [25, с. 128].
Держава в економiчному процесi:
· виступає як покупець продукцiї;
· є суб’єктом, який несе грошовi витрати;
· усуває причини вiдмови ринкового механiзму [14, с. 414].
що можливо лише за умов дiї вiдповiдних юридичних законiв, нормативних документiв, iнструментiв. Ще Адам Смiт зазначав, що «невидима рука ринку» функцiонує лише тодi, коли добре видна «грiзна рука закону».
· захист прав власника (ст. 41 Конституцiї України);
· соцiальний захист населення (ст. 46 Конституцiї України);
· захист покупцiв (ст. 42 Конституцiї України).
Як покупець продукцiї вiд iменi держави виступає уряд, який закуповує зброю, поштовi, транспортнi послуги тощо.
Як суб’єкт, що несе грошовi витрати, держава виступає як агент для перерозподiлу доходiв. Такi витрати називаються трансферними, або передаточними, i є соцiальним забезпеченням (велфером). Трансфернi платежi нiчого не додають до ВВП. Вони свiдчать про роль, яку вiдiграє уряд як агент для перерозподiлу доходiв у суспiльствi на користь тих, хто потребує допомоги (пiдтримка людей похилого вiку, непрацездатних, багатодiтних, безробiтних тощо). Це здiйснюється з допомогою прогресивного оподаткування [24, с. 140].
здiйснення антиiнфляцiйних заходiв.
Держава цiлеспрямовано використовує бюджетнi асигнування для розв’язання актуальних господарських проблем, а також стимулює приватний бiзнес, щоб сформувати ефективну структуру господарства.
вiдповiднiсть якостi продукцiї рекламним характеристикам, дотримання стандартiв та норм використання природних багатств, охорони навколишнього середовища, безпеки здоров`я людей.
Усунення причин вiдмови ринкового механiзму досягається втручанням уряду в економiчну дiяльнiсть через її регулювання, обходячи дiю законiв ринкової конкуренцiї. Таке втручання називають регулюванням.
Головнi причини збоїв у ринковому механiзмi можна об`єднати в такi чотири групи: зовнiшнi економiчнi ефекти; суспiльнi блага; факти неподiльностi; монополiзм.
Зовнiшнi економiчнi ефекти – це витрати, що є зовнiшнiми для учасникiв процесу виробництва, якi платять за товар. Неконтрольований ринковий механiзм може призвести до неефективного виробництва, коли фiрма використовує такi дефiцитнi ресурси, як повiтря чи вода, не вiдшкодовуючи витрат на їх очищення.
Існує низка суспiльно необхiдних напрямкiв дiяльностi, де лише держава може виступати суб’єктом господарювання. Це – будiвництво дорiг, розвиток науки, освiти, охорони здоров`я, пiдтримання обороноздатностi, внутрiшнього порядку тощо. Суспiльнi блага споживаються всiма членами суспiльства, порiвну i часто колективно. З моменту їх вироблення вони автоматично споживаються кожним членом суспiльства незалежно вiд того, заплатила за нього людина чи не заплатила. Суспiльство виробляє такi суспiльнi блага, незважаючи на те, є їх виробництво прибутковим чи збитковим.
Факти неподiльностi. В умовах ринку економiчно i соцiально не завжди доцiльно, щоб у певних галузях, сферах дiяльностi iснувала конкуренцiя. Це зумовлено тим, що остання дає свободу вибору обсягiв пiдприємств. Якщо ж потужностi у суспiльствi доцiльно з економiчної точки зору довести до мiнiмуму, виникають факти неподiльностi. Інакше кажучи, якщо економiчно доцiльно, щоб попит на певний товар чи в певнiй потребi задовольняв один виробник, виникає «природна монополiя».
Є випадки, коли деякi люди зберiгають власнiсть на iдеї, технологiю, що породжує асиметрiю у розподiлi iнформацiї або природну монополiю. В результатi, з одного боку, можливе зменшення обсягiв виробництва, погiршення якостi та пiдвищення цiн, а з iншого – вихiд на ринок цiєї продукцiї конкурентiв iз загальноекономiчної точки зору є небажаним. Це може бути за умов, якщо таким пiдприємствам надаються субсидiї у виглядi компенсацiй збиткових послуг або через необхiднiсть задоволення якихось iнших нацiональних iнтересiв.
· державний контроль на вiдповiдному ринку приватних пiдприємств (вiн стосується цiни, прибутку, якостi та умов постачання);
· одержавлення, тобто перетворення таких пiдприємств на державнi.
Монополiзм або недосконала конкуренцiя спотворює ринок, призводить до того, що цiни зростають при штучному зменшеннi обсягiв виробництва, а монополiї при цьому одержують надприбуток. У зв’язку з цим потрiбне втручання уряду з метою зменшення впливу монополiї, що здiйснюється лiквiдацiєю монополiї або її регулюванням.
· Розвиток продуктивних сил, їх ускладнення, подальше усуспiльнення виробництва вимагають посилення регулюючої ролi держави; якiснi змiни робочої сили потребують в загальнодержавному масштабi використовувати кошти на розвиток освiти, охорони здоров`я, пiдготовку i переквалiфiкацiю кадрiв;
· Механiзм ринку не може забезпечити економiку потрiбною кiлькiстю грошей (так званi центральнi грошi). Тому одна з найголовнiших функцiй держави – органiзацiя грошового обiгу в країнi, проведення ефективної антиiнфляцiйної полiтики;
· Ринковий механiзм не вирiшує регiональних потреб в усiй їх сукупностi (економiчнi, демографiчнi, соцiальнi, екологiчнi). В таких випадках держава повинна проводити вiдповiдну регiональну полiтику;
· Ринковiй системi, оскiльки вона орiєнтована на прибуток, внутрiшнє притаманна тенденцiя до монополiзацiї. Для пiдтримання ринкової конкуренцiї, держава повинна проводити антимонопольну полiтику;
· Проблеми забруднення навколишнього середовища, наростання екологiчної кризи потребують втручання держави у вiдносини мiж людиною i природою [20, 246].
Отже, важливим елементом сучасного господарського механiзму розвинутих країн є економiчна дiяльнiсть держави, яка зумовлюється неспроможнiстю ринкового саморегулювання розв’язати низку кардинальних проблем розвитку економiчної системи. При певних вiдмiнностях у рiзних країнах масштабiв державного регулювання економiки та його вплив на економiчнi процеси досить глибокий i багатогранний.
3. 2
Дiяльнiсть Антимонопольного комiтету України
державного захисту конкуренцiї в усiх сферах економiки i пiдприємницької дiяльностi; припинення монополiстичної дiяльностi i недобросовiсної конкуренцiї; а також проведення державної полiтики по розвитку товарних ринкiв i конкуренцiї [13, с. 32].
Основними завданнями антимонопольного комiтету є участь у формуваннi i реалiзацiї конкурентної полiтики в частинi:
· здiйснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економiчної конкуренцiї на принципах рiвностi суб’єктiв господарювання перед законом i прiоритету прав споживачiв, попередження, виявлення i припинення порушень законодавства про захист економiчної конкуренцiї;
· сприяння розвитку добросовiсної конкуренцiї;
· методичного забезпечення застосування законодавства про захист економiчної конкуренцiї;
· здiйснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренцiї у сферi державних закупiвель [3].
Основнi принципи дiяльностi Антимонопольного комiтету України будуються на законностi, гласностi i захистi конкуренцiї на принципах рiвностi фiзичних i юридичних осiб перед законом i прiоритету прав споживачiв.
Антимонопольний комiтет України вiдповiдно до покладених на нього завдань має такi основнi повноваження, визначенi Законом України «Про Антимонопольний комiтет України».
У сферi здiйснення контролю за дотриманням законодавства про захист економiчної конкуренцiї Антимонопольного комiтету України розглядає заяви i справи про порушення законодавства про захист економiчної конкуренцiї; приймає розпорядження i рiшення по справах i заявах; розглядає справи про адмiнiстративнi правопорушення, приймає постанови i перевiряє їх законнiсть; перевiряє суб’єкти господарювання, органи влади, органи мiсцевого самоврядування, органи адмiнiстративно-господарського управлiння i контролю за дотриманням ними вимог законодавства про захист економiчної конкуренцiї i при проведеннi розслiдувань по справах i заявах; вимагає вiд суб’єктiв господарювання, органiв влади, органiв мiсцевого самоврядування, органiв адмiнiстративно-господарського управлiння i контролю, їх посадовцiв i працiвникiв iнформацiю, зокрема з обмеженим доступом.
Контролюючи дотримання конкурентного законодавства, Антимонопольного комiтету України призначає експертизу i експерта з числа осiб, якi володiють необхiдними знаннями для дачi експертного висновку; проводить огляд службових примiщень i транспортних засобiв суб’єктiв господарювання – юридичних осiб, вилучає або накладає арешт на предмети, документи або iншi носiї iнформацiї, якi можуть бути доказами або джерелом доказiв у справi незалежно вiд їх мiсцезнаходження; залучає працiвникiв внутрiшнiх справ, митниць та iнших правоохоронних органiв для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економiчної конкуренцiї, зокрема при проведеннi розслiдування; проводить дослiдження ринку, визначає межi товарного ринку, а також становище, зокрема монопольне (домiнуюче), суб’єктiв господарювання на нiм i приймає вiдповiднi рiшення (розпорядження); визначає наявнiсть або вiдсутнiсть контролю мiж суб’єктами господарювання.
iз зовнiшньоекономiчною дiяльнiстю суб’єктiв господарювання; дають обов’язковi для розгляду рекомендацiї суб’єктам господарювання, органам влади, органам мiсцевого самоврядування, органам адмiнiстративно-господарського управлiння i контролю по припиненню дiй або бездiяльностi, якi мiстять ознаки порушень законодавства про захист економiчної конкуренцiї, i усуненню причин виникнення цих порушень i умов, якi їм сприяють; звертаються до суду з позовами, заявами i скаргами [23, с. 37].
У сферi здiйснення контролю за узгодженими дiями, концентрацiєю Антимонопольного комiтету України має право розглядати заяви i справи про дачу дозволу, дачу висновкiв, попереднiх висновкiв щодо узгоджених дiй, концентрацiї, проводити дослiдження за цими заявами i справами; ухвалювати рiшення i розпорядження; вирiшувати або забороняти узгодженi дiї, концентрацiю; вимагати iнформацiю, зокрема з обмеженим доступом, а також здiйснювати повноваження, зазначенi вище [22, с. 59].
захист економiчної конкуренцiї Комiтет має повноваження вимагати вiд суб’єктiв господарювання, органiв влади, органiв мiсцевого самоврядування, органiв адмiнiстративно-господарського управлiння i контролю, їх посадовцiв iнформацiю, зокрема з обмеженим доступом, необхiдну для дослiдження ринкiв, а також iнформацiю про реалiзацiю конкурентної полiтики; брати участь у розробленнi i вносити в усталеному порядку Президентовi України i Кабiнету Мiнiстрiв України пропозицiї по законах i iнших нормативно-правових актах, якi регулюють питання розвитку конкуренцiї, конкурентної полiтики i демонополiзацiї економiки, погоджувати проекти нормативно-правових актiв центральних i мiсцевих органiв виконавчої влади, органiв мiсцевого самоврядування, органiв адмiнiстративно-господарського управлiння i контролю, якi можуть вплинути на конкуренцiю; давати обов’язковi до розгляду рекомендацiї i вносити пропозицiї органам влади i суб’єктам господарювання по здiйсненню заходiв, направлених на обмеження монополiзму, розвиток пiдприємництва i конкуренцiї, попередження порушень законодавства про захист економiчної конкуренцiї, а також по припиненню дiй або бездiяльностi, якi можуть мати негативний вплив на конкуренцiю.
Антимонопольний комiтет України у сферi конкурентної полiтики взаємодiє з органами державної влади, органами мiсцевого самоврядування; узагальнює практику застосування законодавства про захист економiчної конкуренцiї, вносить пропозицiї по його вдосконаленню; приймає власнi нормативно-правовi акти у формi розпоряджень, з питань, що вiдносяться до його компетенцiї; здiйснює офiцiйне тлумачення власних нормативно-правових актiв, дає рекомендацiйнi роз’яснення з питань застосування законодавства про захист економiчної конкуренцiї; вносить пропозицiї Президентовi України, Кабiнету Мiнiстрiв України, Нацiональному банку України, приписи органам влади, органам мiсцевого самоврядування по змiнi прийнятих ними нормативно-правових актiв, якi не вiдповiдають законодавству про захист економiчної конкуренцiї.
У компетенцiю Комiтету входить створювати адмiнiстративнi колегiї, утворювати територiальнi вiддiлення i дорадчi органи; брати участь у пiдготовцi i реалiзацiї мiжнародних проектiв i програм, а також здiйснювати спiвробiтництво з мiжнародними органiзацiями, державними органами i неурядовими органiзацiями iнших держав з питань, що входять в компетенцiю Антимонопольного комiтету України.
Вiдповiдно до функцiонально-галузевої спецiалiзацiї управлiння дослiджень i розслiдувань Комiтету (табл. 1. 1.) здiйснюють аналiз товарних i географiчних меж ринкiв; проводять перевiрки дотримання конкурентного законодавства i готують пропозицiї про початок розгляду справ; забезпечують збiр, аналiз i пiдготовку матерiалiв для розгляду Комiтетом, адмiнiстративними колегiями справ про порушення конкурентного законодавства; готують матерiали для розгляду Комiтетом заяв i справ по економiчнiй концентрацiї.
| Структура Комiтету |
Повноваження |
| Юридичний департамент |
|
| Департамент конкурентної полiтики |
Методологiя аналiзу ринкiв, дослiдження комплексних проблем сприяння розвитку конкуренцiї; державне управлiння на рiзних рiвнях, вивчення громадської думки |
| Управлiння стратегiчного аналiзу й iнформацiйного забезпечення |
|
| Управлiння концентрацiї i узгоджених дiй |
Розгляд заяв (справ) про дачу згоди на концентрацiю i узгодженi дiї по галузях економiки |
| Перше управлiння дослiджень i розслiдувань |
Дослiдження ринкiв i розгляд справ по галузях: видобуток вугiлля i торфу, нафтопереробка, виробництво i розподiл газоподiбного палива, виробництво i розподiл води, роздрiбна торгiвля паливом, транспортування сирої нафти i нафтопродуктiв, транспортування газу |
| Друге управлiння дослiджень i розслiдувань |
i iнструментiв, виробництво меблiв, торгiвля транспортними засобами i їх ремонт; здача в найом будiвельних машин, офiсного обладнання i комп’ютерної технiки, технiчне обслуговування i ремонт; будiвництво i архiтектура |
| Третє управлiння дослiджень i розслiдувань |
Дослiдження ринкiв i розгляд справ по галузях: сiльське господарство, лiсове господарство, харчова промисловiсть, текстильна промисловiсть, фармацевтичне виробництво, виробництво парфумерної продукцiї i косметичних засобiв, виробництво музичних iнструментiв, виробництво iгор та iграшок, оптова i роздрiбна торгiвля, готелi i ресторани, прокат речей особистого користування i побутових товарiв, охорона здоров`я i соцiальна допомога |
| Четверте управлiння дослiджень i розслiдувань |
Дослiдження ринкiв i розгляд справ по галузях: виробництво ювелiрних прикрас, фiнансове посередництво, страхування, операцiї з нерухомiстю (у частинi галузевої спецiалiзацiї УІР), дiяльнiсть адвокатських об`єднань i iндивiдуальна адвокатська дiяльнiсть (у частинi прийняття на депозит грошових сум, пред’явлення чекiв до платежiв i посвiдчення неплатежiв чекiв, послуги з акцiонування), дiяльнiсть у сферi бухгалтерського облiку, управлiння i нагляд у сферi оподаткування (у частинi галузевої спецiалiзацiї УІР), обов’язкове соцiальне страхування |
| П’яте управлiння дослiджень i розслiдувань |
Дослiдження ринкiв i розгляд справ по галузях: видавнича справа, туристичнi агенцiї i бюро подорожей, обслуговування кабельних мереж, антен, дiяльнiсть у сферi права (окрiм прийняття на депозит грошових сум, здiйснення протестiв векселiв, пред’явлення чекiв до платежу i посвiдчення неплатежiв чекiв, послуг з акцiонування), реклама, слiдча дiяльнiсть i забезпечення безпеки, оборона, дiяльнiсть системи виконання покарань, охорона i забезпечення громадського порядку, освiта, дiяльнiсть у сферi вiдпочинку i розваг, культури i спорту |
| Шосте управлiння дослiджень i розслiдувань |
Дослiдження ринкiв i розгляд справ по галузях: наземний транспорт (окрiм трубопровiдного транспорту), водний транспорт, авiацiйний транспорт, пошта i зв'язок (окрiм обслуговування кабельних мереж i антен), здача в найом транспортних засобiв |
Джерело: Валiтов С. С. Конкурентне право України: Навчальний посiбник. – К.: Юрiнком Інтер, 2006. – 432 с.
Таким чином, Антимонопольний комiтет України вiдповiдно до повноважень визначених законом здiйснює державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист iнтересiв пiдприємцiв та споживачiв вiд його порушень.
ВИСНОВКИ
У результатi проведеного дослiдження теоретичних засад i практики формування антимонопольної полiтики зроблено наступнi висновки:
1. Дослiдження економiчної сутi антимонопольної полiтики, її необхiдностi, сутностi та значення розпочато з такого поняття як «антимонопольна полiтика». Аналiз трактування рiзними вченими поняття «антимонопольна полiтика» дає змогу зробити висновок, що це сукупнiсть законодавчих, економiчних i адмiнiстративних заходiв, направлених на обмеження монополiзацiї внутрiшнього ринку.
2. В основу формування антимонопольної полiтики України покладено Конституцiю України, Господарський кодекс України, а також Закони України: «Про обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї в пiдприємницькiй дiяльностi», «Про захист економiчної конкуренцiї», «Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї», «Про природнi монополiї» та «Про Антимонопольний комiтет України».
створює новi проблеми у сферi конкурентної полiтики, якi вимагають нових пiдходiв до їх розв’язання. Тому питання з обмеження монополiзму, пiдтримки i розвитку економiчної конкуренцiї мають бути й надалi важливим елементом економiчної полiтики держави.
3. Аналiз монополiстичної конкуренцiї дає можливiсть виявити її вплив на ринкову економiку: за цiєї форми синтезу конкуренцiї i монополiї центр боротьби розмiщується у сферi обiгу, охоплює певну галузь на нацiональному рiвнi, в яку легко проникають новi конкуренти, наслiдком чого є незначна концентрацiя капiталу, так як фiрми за розмiрами є середнiми або малими; споживач має можливiсть широкого вибору товарiв i послуг.
4. Механiзмами обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї в країнах з послiдовно сформованою економiкою зводяться до прийняття вiдповiдних законодавчих актiв, реєстрацiя товарних знакiв i марок, визначення та регулювання державою загальних умов угод, аналiз цiн та контроль над прибутками та витратами господарюючих суб’єктiв.
5. Важливим елементом сучасного господарського механiзму розвинутих країн є економiчна дiяльнiсть держави, яка зумовлюється неспроможнiстю ринкового саморегулювання розв’язати низку кардинальних проблем розвитку економiчної системи. При певних вiдмiнностях у рiзних країнах масштабiв державного регулювання економiки та його вплив на економiчнi процеси досить глибокий i багатогранний.
6. Антимонопольний комiтет України вiдповiдно до повноважень визначених законом здiйснює державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист iнтересiв пiдприємцiв та споживачiв вiд його порушень.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституцiя України: Прийнята на п’ятiй сесiї Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
3. Про Антимонопольний комiтет України: закон України вiд 26 листопада 1993 р. №3660-ХІІ//Вiдом. Верхов. Ради України. – 1993. - № 50. – Ст. 472
4. Про захист вiд недобросовiсної конкуренцiї: закон України вiд 07 червня 1996 р. № 237/96//Вiдом. Верхов. Ради України. – 1996 р. - № 36. – Ст. 164
5. Про захист економiчної конкуренцiї: закон України вiд 11 сiчня 2001 р. № 2210-ІІІ//Вiдом. Верхов. Ради України. – 2001 р. - № 12. - Ст. 64
6. Про обмеження монополiзму та недопущення недобросовiсної конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi: закон України вiд 18 лютого 1992 р. № 2132-ХІІ//Вiдом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 21. – Ст. 296
7. Про природнi монополiї: закон України вiд 20 квiтня 2000 р. № 1682-ІІІ//Вiдом. Верхов. Ради України. – 2000 р. - № 30. – Ст. 238
8. Архангельський Ю. – Про необхiднiсть державного планування ринкової економiки // Економiка України. – 2004. - № 3 (508). – С. 47-53
9. Архангельський Ю. – Чи є шкода вiд монополiї» // Економiка України. – 2006. - № 11. – С. 62 – 69
10. Базилевич В. Д. Економiчна теорiя: Полiтекономiя: Пiдручник - 7-ме вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2008. - 719с.
11. Башнянин Г.І., Лазур П. Ю, Медведєв В. С. – Полiтична економiя: пiдручник. – К.: Нiка-Центр 2000. – 526 с.
12. Бодров В. Г., Рибалкiн В. О. Полiтична економiя. Навчальний посiбник для студентiв вищих навчальних закладiв. – К.: Академвидав, 2004. – 672 с. (Альма-матер)
13. Валiтов С. С. Конкурентне право України: Навчальний посiбник. – К.: Юрiнком Інтер, 2006. – 432 с.
14. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкiн Ю.І. Основи економiчних знань: Навч. посiб. / 2-ге вид., перероб. І допов. – К.: Вища шк., 2002. – 543 с.: iл.
15. Денисенко М. П., Дiденко О. М., Нiколенко Ю. М., Руженський М. М., Федоренко В. Г. Основи економiчної теорiї: Пiдручник / За науковою ред. проф. Федоренка В. Г. – К.: Алерта, 2005. – 511 с.
16. Лагутiн В. – Шкода вiд монополiї i користь вiд конкуренцiї: чи все так просто? // Економiка України. – 2007. - № 4 (55). – 55 – 61
17. Мочерний С. В. Основи економiчної теорiї: Посiбник для студентiв вищих навчальних закладiв. – К.: Видавничий центр «Академiя», 2002. – 472 с. (Альма-матер)
18. Мочерний С. В. Полiтична економiя: Навч. посiб. – К.: Знання-Прес, 2002. – 687 с. – (Вища освiта ХХІ столiття)
20. Нiколенко Ю. В. Полiтекономiя: Пiдручник. – Київ: ЦУЛ, 2003. – 412 с.
21. Станько Н. Л. Основнi засади реалiзацiї антимонопольної полiтики на регiональному рiвнi // науковий вiсник Волинського державного унiверситету iменi Лесi Українки. – 2003. - № 12. – С. 185 – 191
22. Тарнавська Н. Напрями удосконалення антимонопольної полiтики в Українi // Вiсник Хмельницького нацiонального унiверситету. – 2006. - № 3 (82). – С. 56 – 61
23. Филюк Г. – Соцiально-економiчнi наслiдки монополiї: теоретичний i практичнiй аспекти // Економiка України. – 2008. - № 1. – С. 30 - 40
24. Черкасова О. В. Держава як суб’єкт господарської дiяльностi: дещо з теорiї питання // Науковi працi Донецького нацiонального технiчного унiверситету Серiя: Економiчна. – 2005. – Випуск 97. – С. 140 – 148
25. Чухно А. А Твори: У 3 т. / НАН України, Київ. нац. ун-т iм. Т. Шевченка, Наук. -дослiд. фiн. iн. -т при М-вi фiн. України. – К., 2006. – Т. 1: Становлення i розвиток ринкової економiки. – 2006. – 592 с.
| 
