План
1. Суть та форми iнфляцiї
2. Інфляцiя в серединi 80-х рокiв в Ізраїлi
3. Наслiдки iнфляцiї та антиiнфляцiйна полiтика
Висновок
Список лiтератури
1. Суть та форми iнфляцiї
Інфляцiя - процес знецiнення грошей унаслiдок надмiрної емiсiї та переповнення каналiв обiгу грошовою масою. Зовнi вона проявляється у зростаннi загального рiвня цiн та зниженнi купiвельної спроможностi грошей.
Інфляцiя призводить до стихiйного перерозподiлу доходiв та багатства мiж соцiальними групами населення, зниження матерiального стимулювання працi, до спаду виробництва, скорочення iнвестицiй, гальмування науково-технiчного прогресу, послаблення зовнiшньоекономiчних позицiй країни, зменшення конкурентних можливостей на свiтовому ринку.
Інфляцiя не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна роздiлити на три етапи:
на першому етапi темпи зростання цiн (iнфляцiї) вiдстають вiд темпiв збiльшення грошової маси в обiгу;
на другому етапi темпи зростання цiн значно випереджають темпи зростання грошової маси в обiгу;
на третьому станi зростання цiн набирає нерiвномiрного стрибкоподiбно характеру, коли темпи зростання цiн то випереджають темпи зростання грошової маси, то вiдстають вiд них.
У мiжнароднiй практицi (вiдповiдно до темпiв iнфляцiйного процесу) виокремлюють три рiзновиди iнфляцiї: повзучу, галопуючу, гiперiнфляцiю. Ясна рiч, що межi i форми iнфляцiйного процесу досить мiнливi, i в кожнiй країнi вiн розвивається по своєму.
Повзуча iнфляцiя настає тодi, коли темпи зростання цiн не перевищують 10% на рiк. Вона характеризується надмiрною емiсiєю та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обiгу без помiтного пiдвищення чи за незначного зростання цiн. Тобто на початку iнфляцiйного процесу ще не iснує тiсного зв'язку мiж зростанням грошової маси та iнфляцiєю. Суб'єкти ринку певний час не вiдчувають надмiрного випуску грошей в обiг i використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмiрно емiтованi грошi з каналiв обiгу, послаблює iнфляцiйний тиск на цiни. Одночасно сповiльнюється швидкiсть обороту грошей, що теж має певний антиiнфляцiйний ефект.
Цi процеси стимулюють пiдприємницьку активнiсть, збiльшують попит на iнвестицiї, що приводить до розширення виробництва, товарообороту i збiльшення пропозицiї товарiв послуг. Отже, за умов неповної зайнятостi (наявностi незавантажених виробничих потужностей i безробiття) вiдставання темпiв зростання цiн вiд темпiв зростання грошової маси може зберiгатися протягом тривалого перiоду, що й надає iнфляцiї повзучого характеру. Така iнфляцiя не має явних негативних наслiдкiв, мало вiдчутна для економiчних агентiв. Тому економiй бiльшостi розвинутих країн нинi притаманна повзуча iнфляцiя якою часто користуються як засобом стимулювання та регулювання економiчного розвитку.
Галопуюча iнфляцiя настає тодi, коли темпи зростання цiн досягають 10-100% на рiк. На цiй стадiї вiдбувається стрiмке зростання цiн, тобто прискорена, або галопуюча, iнфляцiя. Вона спричиняє випереджальнi темпи зростання споживчого попиту порiвняно з товарною пропозицiєю, що призводить до зростання цiн. За цих умов формується iнфляцiйний мультиплiкатор, який прискорює деструктивнi процеси в економiцi.
з виробничої сфери до сфери обiгу, тобто розбалансування економiчної рiвноваги.
За умов галопуючої iнфляцiї особливо на фiнальнiй стадiї настає платiжна криза - "грошовий голод". Держава намагається припинити емiсiю грошей, однак поглиблення економiчної та фiнансової кризи ставить її перед необхiднiстю вдаватись до нових i нових емiсiй, настають "емiсiйнi шоки". Держава втрачає головнi важелi управлiння емiсiйним процесом, iнфляцiя стає неконтрольованою. Це й призводить до виникнення iнфляцiйної спiралi, перетворення повзучої iнфляцiї на галопуючу, а галопуючої - на гiперiнфляцiю.
мiсяць (у рамках гiперiнфляцiї виокремлюють i вужче поняття - суперiнфляцiю, за якої темпи зростання цiн сягають 1000 i бiльше процентiв за рiк).
початку 90-х рокiв не було жодної постсоцiалiстичної країни, яка б не потрапила в “iнфляцiйний полон" i не вiдчула його руйнiвного впливу.
За умов гiперiнфляцiї грошi продовжують втрачати свої функцiї, поширюються бартернi операцiї, порушується фiнансово-кредитний механiзм, розвиваються неорганiзованi стихiйнi процеси в економiцi, що призводять до зростання загальної економiчної, соцiальної та полiтичної нестабiльностi.
У перiод гiперiнфляцiї реальний попит на грошi спадає, що значно знижує їхню купiвельну спроможнiсть. Водночас збiльшується попит на товари, а це призводить до дальшого зростання цiн, оскiльки великiй кiлькостi грошей протистоїть надто обмежена кiлькiсть товарiв. Агенти ринку намагаються якомога скорiше "отоварити" грошi, що буквально на очах втрачають свою вартiсть. Вiдбувається "втеча" вiд грошей. Хоч як парадоксально, але не зникає i "голод" на грошi, оскiльки емiсiя грошей не встигає за їхнiм знецiненням. Особливо бракує банкнот великих номiналiв, оскiльки дрiбнi купюри зовсiм втрачають свою вартiсть i виходять iз каналiв обiгу. Через це держава випускає в обiг новi куп’юри все вищих номiналiв, тобто ще бiльше "розкручує" спiраль цiн i грошей.
2. Інфляцiя в серединi 80-х рокiв в Ізраїлi
Як вiдомо, на початку 80-х рокiв в iзраїльськiй економiцi спостерiгалися значнi темпи iнфляцiї (у 1985 р. вони досягли 27% в мiсяць). Проте iзраїльському уряду за допомогою стабiлiзацiйної програми за мiнiмально короткий термiн (2 мiсяцi) вдалося понизити рiчний темп iнфляцiї з 500% в рiк в червнi 1985 р., до менш нiж 20% в рiк у вереснi 1985 р. Це була дуже успiшна програма, що має не багато аналогiв в свiтовiй практицi.
Спочатку дамо деяке загальне уявлення про саму iзраїльську економiку.
Першi роки пiсля створення держави характеризувалися значними темпами iнфляцiї. Потiм, в перiод 1951-1970 рр., iнфляцiя знизилася i складала в середньому 5% в рiк. Але потiм щорiчнi темпи iнфляцiї почали рости, поки не досягли майже 500% в 1985 р. Проте гiперiнфляцiї (тобто iнфляцiя з темпом 50% в мiсяць) в Ізраїлi не було. Було значне скорочення рiчного темпу iнфляцiї пiсля ухвалення стабiлiзацiйної полiтики в липнi 1985 року.
Чiтко простежується позитивний зв'язок мiж кiлькiстю грошей в економiцi i рiвнем цiн i, отже, рiвнем iнфляцiї. Інфляцiя викликається тим, що пропозицiя грошей росте швидше, нiж попит на них, i це веде до зростання цiн. Це називається iнфляцiєю попиту. Проте iснує ще i iнфляцiя пропозицiї, коли цiни ростуть не iз за невiдповiдностi кiлькостi грошей в обiгу i попитом на них, а просто унаслiдок збiльшення витрат на виробництво однiєї одиницi продукцiї. Класичним прикладом iнфляцiї пропозицiї є "нафтовий шок" 1973г., коли щорiчний темп iнфляцiї в розвинених країнах вирiс удвiчi.
Існує достатньо поширена думка, що значний бюджетний дефiцит веде до iнфляцiї, оскiльки в основному вiн фiнансується за рахунок друкування грошей. Рiзнi спроби встановити систематичний зв'язок мiж темпом iнфляцiї i вiдносною величиною бюджетного дефiциту не увiнчалися успiхом (можливо, тому, що основнi дослiдження проводилися на основi статистики США, де значною мiрою використовувалися iншi методи фiнансування бюджетного дефiциту). Можна сказати, що в Ізраїлi не iснувало подiбного зв'язку. Проте, поза сумнiвом, що скорочення бюджетного дефiциту i, як наслiдок цього, зменшення друкування грошей є одними з необхiдних компонентiв успiшної антиiнфляцiйної полiтики. Досвiд Ізраїлю пiдтвердженням цьому, оскiльки пiсля 1985 р., тобто пiсля здiйснення антиiнфляцiйної програми, що включала зниження бюджетного дефiциту i темпiв зростання грошової маси, темп iнфляцiї значно знизився.
З основного рiвняння кiлькiсної теорiї виходить, що рiвень цiн пропорцiйний як пропозицiї грошей в економiцi, так i швидкостi їх звернення. На думку Дона Патiнкiна, однiєю з причин iнфляцiї в Ізраїлi стало якраз збiльшення звернення грошей. Початок 80-х рокiв спiвпав в цiй країнi з повсюдним розповсюдженням кредитних i дебетових карток i установкою по всiй країнi банкiвських автоматiв. Оскiльки до цього часу в Ізраїлi вже спостерiгалася значна iнфляцiя i грошi на руках було тримати невигiдно, то люди почали активно користуватися банкiвськими картками. Це викликало збiльшення швидкостi звернення грошей i вiдповiдно пiдвищення загального рiвня цiн. Тодi ж в Ізраїлi спостерiгалося явище: при оплатi товару за банкiвськими картками (в порiвняннi з оплатою готiвкою) покупцевi надавалася знижка, оскiльки на цi грошi тут же нараховувався вiдсоток.
Розглянемо ще один наслiдок iнфляцiйного процесу: вплив iнфляцiї на номiнальну ставку вiдсотка - те, що в економiцi прийнято називати ефектом Фiшера. Рiзниця мiж номiнальною i реальною ставками вiдсотка якраз склала величину, рiвну темпу iнфляцiї. В цьому вiдношеннi iзраїльська статистика є хорошою iлюстрацiєю вiдомого економiчного правила i ще раз пiдтверджує його вiрнiсть.
З 1980 р. в Ізраїлi спостерiгалося значне зростання частки термiнових депозитiв в загальному об'ємi грошових внескiв. Цей факт пiдтверджує ще одне просте правило економiки, а саме те, що iнфляцiйний процес, що продовжується тривалий час, сприяє виникненню нових форм зберiгання активiв, якi фактично вирiшують проблеми, що виникають у зв'язку з iнфляцiєю шляхом зменшення термiну, на який робиться внесок, i встановлення дуже гнучкого вiдсотка, який змiнюється, разом iз змiною темпу iнфляцiї.
Наприклад, в 1980 р. з'явилися депозитнi сертифiкати i термiновi внески на термiн вiд декiлькох тижнiв до декiлькох днiв, чиї процентнi ставки з лишком компенсували iнфляцiю. Якщо в першому кварталi 1973 р. практично всi термiновi внески були на перiод вiд 6 мiсяцiв i бiльше, то, згiдно звiту Центрального Банку Ізраїлю, в другому кварталi 1985 року тiльки 2% термiнових внескiв було орiєнтовано на термiн бiльше 6 мiсяцiв i лише 5% внескiв були на перiод бiльше 2 мiсяцiв. І вiдповiдно майже 75% всiх термiнових внескiв складалися з депозитних сертифiкатiв, якi могли бути оберненi в грошi на першу вимогу, i внескiв на термiн вiд 1 до 2 тижнiв.
Ізраїльська економiка досить добре пристосувалася до умов iнфляцiї, i тi, хто був зацiкавлений в збереженнi своїх грошей, могли вiльно це зробити. Таким чином, в Ізраїлi частково знiмалася одна з серйозних соцiальних проблем, пов'язаних з iнфляцiєю.
не був зачеплений iнфляцiєю, то нiхто особливо i не опирався їй. Інфляцiя йшла по наростаючiй, не зустрiчаючи у себе на шляху особливого опору.
що, наприклад, реальна заробiтна плата або реальна ставка вiдсотка залишалися без змiни. Проте в Ізраїлi це привело до того, що практично жоден суб'єкт ринку не був зачеплений iнфляцiєю i, вiдповiдно, не був вимушений боротися з нею. З точки ж зору номiнальних змiнних ця модель описує без iнерцiйний процес, який продовжується нескiнченно.
Природно, тут виникає питання: якщо все iндексувалося без виникнення яких-небудь побiчних ефектiв як на реальнi змiннi, так i на розподiл доходу, тодi чому слiд було турбуватися про iнфляцiю? Чому не можна було просто не звертати уваги на її iснування? Вiдповiддю на це питання є деякi ще не розглянутi тут витрати iнфляцiї, наприклад так званi "витрати стоптаних черевикiв". Коли iнфляцiя досягає 20% в мiсяць, навiть середня людина спробує зробити деякi кроки для того, щоб зберегти свою заробiтну плату. Йому доведеться витрачати час i енергiю на стояння в чергах в банки i тому подiбне. Також тут можна вiдзначити iншi витрати, так званi "витрати меню". Вони мають на увазi, що при достатньо високiй iнфляцiї фiрми повиннi постiйно мiняти цiнники, цi витрати можуть досягати значних розмiрiв. Крiм того, при постiйно змiнних цiнах в магазинах дуже складно судити про вiдноснi цiни товарiв: нiколи не ясно, що є вiдносно дешевим, а що - вiдносно дорогим.
Повернемося до нашої моделi. У її рамках також можна вiдповiсти на питання, чим погана iнфляцiя. Рiч у тому, що постiйне збiльшення пропозицiї грошей на одну i ту ж величину не впливатиме на рiвноважний стан реальних змiнних. Проте при змiнi темпу зростання пропозицiї грошей рiвноважне положення реальних змiнних також мiнятиметься. Слiд зазначити також i iншi витрати iнфляцiї. При значних темпах iнфляцiї фiрма в основному витрачає свої ресурси не на збiльшення ефективностi виробництва або на маркетинг: вона витрачає їх на правильне ведення фiнансових справ. Навiть найефективнiша фiрма в умовах 10-20% мiсячної iнфляцiї стане банкротом, якщо вона не вестиме як слiд свої фiнансовi справи. Таким чином, в умовах високої iнфляцiї на перше мiсце в будь-якiй фiрмi виходить фiнансовий вiддiл.
причому воно оцiнювалося приблизно в 1-2% ВВП. Це означає, що велику частину зростання ВВП на початку 80-х рокiв можна вiднести за рахунок зростання банкiвського сектора. Якщо розглядати пропозицiю Саймона Кузнеца про те, що послуги банкiвського сектора є не кiнцевим, а лише промiжним продуктом, функцiєю якого є зменшення тертя у виробничiй сферi, а не чистий внесок в кiнцеве споживання, тодi ми можемо рахувати додатковi ресурси, використовуванi банкiвським сектором, витратами сфери звернення, що виникли у зв'язку з iнфляцiйним процесом. Або, якщо процитувати Девiда Юма "грошi... не є колесами торгiвлi: вони є тим маслом, яке робить рух колiс бiльш легким". І висока iнфляцiя змушує використовувати бiльше масла для цього.
Ще одне важливе питання: навiщо iнфляцiя потрiбна уряду? Як вiдповiдь зазвичай цитують роботу Дж. М. Кейнса "Трактат про грошову реформу", в якiй мовиться, що iнфляцiя є податок: держава друкує надмiрнi грошi, вартiсть грошей, що знаходяться на руках у населення, падає, i, таким чином, ця вартiсть перерозподiляється вiд населення до держави. Проте ця вiдповiдь непридатна вiдносно iзраїльської iнфляцiї, оскiльки саме в перiод iнфляцiї в Ізраїлi (кiнець 70-х - початок 80-х рокiв) уряд видавав значнi кредити як фiрмам через рiзнi програми допомоги пiдприємцям, так i населенню для будiвництва житла. Таким чином, виходило, що дохiд вiд друкування грошей був навiть негативним для держави. Чому ж тодi уряд продовжував друкувати грошi?
Тут хотiлося б звернутися до Дона Патiнкина i нагадати, що так звана "економiчна наука", "экономикс", ранiше називалася "Полiтичною економiєю". Тому природно, що деякi економiчнi явища нез'ясовнi з погляду однiєї лише економiки: iнодi необхiдно привертати полiтику для пояснення економiчних явищ. При такому розглядi iнфляцiю можна пояснити як результат впливу на мiнiстра фiнансiв рiзних лобiстських груп в економiцi (наприклад, профспiлок, ВПК i т. д.).
І нарештi, поговоримо про саму стабiлiзацiйну програму. До червня 1985 року у найширших шарiв iзраїльської населення виник настрiй зупинити iнфляцiю. Воно було пов'язане з рiзким падiнням курсу шекеля по вiдношенню до долара i катастрофiчним скороченням валютних запасiв країни. Бiльш того, iнфляцiя, що все збiльшується, змусила фiрми вiдкладати сплату податкiв, що значно зменшило грошовi надходження в казну.
На початку червня 1985 р. був створений спецiальний комiтет, що складався як з представникiв академiчного середовища, так i з уряду. Вiн представив уряду програму жорстких мiр, що зачiпають одночасно кредитно-грошову i бюджетно-грошову полiтику, а також проблеми платiжного балансу країни, фiксацiї заробiтних плат i доходiв населення.
курсу пiдвищила б довiру до цiєї програми. По-друге, єдиною альтернативою була фiксацiя номiнальної пропозицiї грошей.
Але, як вiдомо, стабiлiзацiя зазвичай супроводжується збiльшенням попиту на реальнi запаси грошових коштiв, збiльшенням, яке важко оцiнити заздалегiдь.
При вирiшеннi питання, на якому рiвнi зафiксувати обмiнний курс, бралися в розрахунок наступнi факти. По-перше, значна частина скорочення державних витрат доводилася в основному на зменшення субсидiй, що видiляються на основнi види продуктiв (хлiб, молоко). Отже, одним з негайних наслiдкiв програми був би значний разовий стрибок в цiнах, який повинен був бути хоч би частково компенсуватися збiльшенням заробiтної плати. Вiдповiдно, треба було провести девальвацiю шекеля так, щоб потiм зафiксувати обмiнний курс на рiвнi, який би узгоджувався iз зростанням цiн i заробiтних плат. І оскiльки заробiтнi плати iндексувалися з деяким лагом (запiзненням) по вiдношенню до рiвня цiн, для успiху стабiлiзацiї було важливо, щоб пiсля одноразового пiдвищення цiн i заробiтних плат, останнi перестали б iндексуватися. Їх iндексацiя при стабiлiзацiї цiн викликала б вiдновлення iнфляцiйного процесу.
Вiдповiдно до прийнятої стратегiї в кiнцi червня-початку липня 1986 року шекель був девальвований на 26%. В результатi девальвацiї i значного скорочення субсидiй iндекс споживчих цiн в наступному мiсяцi вирiс на 27%, цiни, що пiсля чого збiльшилися, опинилися пiд контролем. У мiру того як контроль налагоджувався, iндекс цiн рiс протягом трьох наступних мiсяцiв в середньому на 4%. Надалi протягом 1986-1987 рр. це зростання склало приблизно 1,3% в мiсяць.
Однiєю з iстотних частин стабiлiзацiйної програми було заморожування заробiтної плати. В серединi липня 1985 року було досягнуто угода з Хистадрутом (загальною iзраїльською профспiлкою) про те, що номiнальнi заробiтнi плати повиннi бути пiднятi приблизно в тiй же пропорцiї, в якiй був девальвований шекель, пiсля чого заробiтнi плати заморожуються на подальших 3 мiсяцi. Іншi номiнальнi змiннi (наприклад, об'єм кредитiв, регульований банком Ізраїлю) були також зафiксованi.
Вже указувалося, що досить зафiксувати одну з номiнальних величин для того, щоб визначити вiдповiдний рiвноважний рiвень iнших. Але тодi виникає питання: навiщо треба було фiксувати не тiльки обмiнний курс, але i iншi номiнальнi змiннi? Рiч у тому, що якщо зафiксувати тiльки обмiнний курс, то досягнення рiвноваги iншими змiнними займе значний час i не буде безболiсним. Це швидше за все привело б до того, що уряду довелося б залишити свою програму.
iнфляцiї на початку 80-х рокiв уряд час вiд часу проголошував нову програму боротьби з iнфляцiєю. Цi програми передбачали фiксацiю цiн i ухвалення полiтики обмеження заробiтної плати. Вони також супроводжувалися заявами мiнiстерства фiнансiв Ізраїлю про його намiр скоротити державнi витрати. Але одна за однiєю цi програми потерпiли крах. Тодi виникає природне питання: як, не дивлячись на такий невдалий досвiд, iзраїльська програма 1985 р. все ж таки досягла успiху?
По-перше, до червня 1985 р. iнфляцiя, що все збiльшується, створила настрiй в найширших кругах населення щось зробити i зупинити iнфляцiйний процес.
кредит в 1,5 млрд дол., пiдвищив довiру до неї як з боку уряду, який повинен був затвердити цю програму, так i з боку населення.
виробництва; вiдбувається перелив капiталу з виробництва в торгiвлю та посередницькi операцiї, де швидший обiг капiталу та бiльше прибуток, а також легше ухилитися вiд сплати податкiв; розширюється спекуляцiя в результатi рiзкої змiни цiн; обмежуються кредитнi операцiї; зменшуються фiнансовi ресурси держави.
якi можна придбати за номiнальний дохiд), а отже i загальний рiвень життя населення, якщо номiнальний дохiд буде вiдставати вiд росту цiн. Особливо важкою є iнфляцiя для осiб з фiксованими доходами: пенсiями, стипендiями, заробiтною платою працiвникiв бюджетної сфери. Крiм того, iнфляцiя знецiнює заощадження громадян. В зв'язку з цим, щоб стримати рiзке падiння життєвого рiвня, держава здiйснює iндексацiю доходiв, та податкових пiльг. Розгортання iнфляцiйних процесiв призводить до такого загострення економiчних та соцiальних суперечностей, що держави починають вживати заходiв для подолання iнфляцiї та стабiлiзацiї грошового обiгу. Основнi форми боротьби з iнфляцiєю - грошовi реформи та антиiнфляцiйна полiтика.
Грошова реформа - повне або часткове перетворення грошової системи, що здiйснює держава з метою впорядкування та налагодження грошового обiгу. Грошова реформа здiйснюється рiзними методами (нулiфiкацiя, реставрацiя, девальвацiя, деномiнацiя) в залежностi вiд економiчного стану країни, ступеню знецiнення грошей, полiтики держави.
Антиiнфляцiйна полiтика - комплекс заходiв державного регулювання економiки, спрямованих на боротьбу з iнфляцiєю. Історично сформувались два основних шляхи такої полiтики: дефляцiйна полiтика (регулювання попиту) та полiтика доходiв.
Варiанти антиiнфляцiйної полiтики обираються в залежностi вiд прiоритетiв. Якщо ставилося завдання стримування економiчного росту, то проводилась дефляцiйна полiтика, якщо метою було стимулювання економiчного зростання, то перевага вiддавалась полiтицi доходiв. У разi, коли кiнцевою метою було стримати iнфляцiю будь-якою цiною, - паралельно використовувались обидва методи антиiнфляцiйної полiтики.
Індексацiя (повна або часткова) означає компенсацiю збиткiв у результатi знецiнення грошей. Спочатку цей метод застосовувався в кiнцi 40-х - початку 50-х рокiв при iнфляцiї, яка була викликана переходом вiд вiйськової економiки до нормальних ринкових умов. Знову iндексацiя стала застосовуватися в 70-i роки в зв'язку з розгортанням галопуючої iнфляцiї.
"шокова терапiя". Суть її полягає в стимулюваннi розвитку ринкових вiдносин, вiльному цiноутвореннi, вiдмовi вiд регулювання цiн i, як результат, в зниженнi (на початковому етапi) життєвого рiвня населення. Але як показала практика при правильному пiдходi шокова терапiя виправдовує себе.
є подолання економiчного спаду, кризи неплатежiв, зниження iнвестицiйної активностi, формування стабiльної ринкової iнфраструктури. Оздоровлення економiки пов'язане з пiдтримкою прiоритетних галузей народного господарства, стимулюванням експорту продукцiї, виваженою протекцiонiстською полiтикою i валютною полiтикою, що сприяє вирiшенню питань конкурентоспроможностi вiтчизняних товарiв.
Висновок
Інфляцiя - процес знецiнення грошей унаслiдок надмiрної емiсiї та переповнення каналiв обiгу грошовою масою. Інфляцiя традицiйно iснує у двох видах: як iнфляцiя попиту i витрат. Інфляцiя попиту може бути iнiцiйована або зростанням якогось елемента сукупних витрат (найчастiше - збiльшенням державних витрат), або ж зростанням грошової маси. Інфляцiя витрат спричиняється раптовим пiдвищенням цiн на елементи виробничих витрат: сировину, енергоносiї, працю. Інфляцiю витрат називають "шоком пропозицiї", бо у цьому разi зростання цiн поєднується iз скороченням випуску.
Втрати вiд iнфляцiї подiляють на двi групи: спричиненi передбачуваною i непередбачуваною iнфляцiєю. Втрати вiд непередбачуваної iнфляцiї є бiльш вагомими. Особливо обтяжливi для суспiльства наслiдки гiперiнфляцiї.
Традицiйнi антиiнфляцiйнi заходи - це контроль над зарплатою та цiнами, iндексацiя доходiв, полiтика податкового регулювання та заходи, що дiстали назву "концепцiї пропозицiї".
В серединi 80-х рокiв в iзраїльськiй економiцi спостерiгались значнi темпи iнфляцiї (до 27% в мiсяць). Проте iзраїльському уряду, завдяки стабiлiзацiйнiй програмi (”шокової терапiї”) вдалось знити рiчний темп iнфляцiї з 500% до 20%. Це була надзвичайно успiшна програма, аналогiв якої не багато в свiтовiй практицi.
Основнi форми боротьби з iнфляцiєю - грошовi реформи та антиiнфляцiйна полiтика
Список лiтератури
1. Опарiн В. М. "Фiнанси" (Загальна теорiя). - K.: КНЕУ 1999.
2. Фiлiмоненков О. С. "Фiнанси пiдприємств". - К: "Нiка-центр" 2002.
3. Гриньова В. М. "Фiнанси пiдприємств". -К: "Знання-Прес" 2006.
| 
