Інновацiйний розвиток економiки регiонiв
Вiнницький торговельно-економiчний iнститут
Кафедра економiки пiдприємства та мiжнародної економiки
з дисциплiни « Регiональна економiка»
на тему:
Виконала Малишева А. А.
Останнiм часом у свiтовiй практицi все бiльше уваги придiляється розвитку так званої “економiки знань”, яка створює пiдгрунтя для iнтенсивного формування iнформацiйного суспiльства. Бiльшiсть економiстiв та експертiв вважають, що економiчне зростання можливе завдяки впровадженню в економiку нових iдей та розвитку нових технологiй, якi дають можливiсть створювати бiльш ефективнi виробництва. Інновацiї є частиною науково-технiчної, iнновацiйної та iнвестицiйної полiтики держави, тому роль держави має зводитися до розробки та реалiзацiї державних стратегiй та програм розвитку економiки, науково-технiчної полiтики, метою яких має стати створення сприятливих умов, спрямованих на розвиток науки i технiки. Інновацiйний розвиток, як важливий чинник економiчного зростання, висвiтлюється в наукових працях В. Александрової, О. Амошi, Л. Антонюка, Ю. Бажала, І. Бєлкiна, В. Геєця, В. Гусєвої, О. Лапко, С. Кiрєєва, Л. Осецького, В. Савчука, С. Соколенка, О. Федiрко, О. Шнипко, М. Крупки, М. Чумаченка та iн. Зокрема, Крупка М.І побудову iнновацiйної моделi розвитку економiки вбачає в створеннi сприятливого фiнансово-кредитного середовища. Федоренко В. Г. пiдкреслює необхiднiсть залучення капiталу в науку та iнновацiйну дiяльнiсть для комплексного розвитку економiки України та її регiонiв. Федуловою Л. визначено проблеми, якi гальмують стрiмкий iнновацiйний розвиток. На основi свiтового досвiду запропоновано шляхи iнтенсифiкацiї iнновацiйної дiяльностi через вiдтворення науково-технiчного потенцiалу та використання наукомiстких технологiй у суспiльно значимих сферах. Актуальнiсть даної проблеми полягає в тому, що подолання наслiдкiв глибокої кризи i вихiд на траекторiю сталого зростання неможливi без становлення сучасного цивiлiзованого ринку iнновацiй. Інновацiйний потенцiал регiону є основою для здiйснення фундаментальних i прикладних наукових дослiджень, проектно-конструкторських i технологiчних робiт, якi сприяють вирiшенню наукових, науково-технiчних, соцiально-економiчних та екологiчних проблем на рiзних рiвнях (державному, регiональному, галузевому). На регiональному рiвнi iнновацiйнi процеси є територiально iнтенсивними та визначають рiвень розвитку i характер економiчного розвитку країни та регiонiв. Тому важливого значення набуває глибоке вивчення можливостей використання iнновацiй як засобу економiчного розвитку, забезпечення державного регулювання i пiдтримки iнновацiйних процесiв, обгрунтування i прийняття правильної стратегiї досягнення поставленої мети, спосiб її реалiзацiї та фiнансової пiдтримки. Очевидно, що постановка та досягнення цiлей вимагають пошуку шляхiв удосконалення iнновацiйного механiзму регiонального розвитку. Тому важливою є розробка системи заходiв впливу на активiзацiю соцiальної активностi як на один з найбiльш значущих детермiнант iнновацiйного механiзму регiонального розвитку, за допомогою якого можна регулювати соцiально-економiчний поступ регiону. Становлення регiонального ринку iнновацiй можливе за умов активiзацiї iнновацiйного пiдприємництва, формування iнновацiйної iнфраструктури, участi венчурного капiталу, розвитку страхування iнновацiйного бiзнесу, наявностi законодавчого забезпечення захисту iнтелектуальної власностi. Мiсцевим органам влади наданi великi можливостi щодо стимулювання регiональних iнтересiв, однiєю iз сфер якого є мале пiдприємництво, оскiльки чим бiльше в регiонi буде прибуткових пiдприємств, тим бiльше податкiв надiйде у дохiдну частину бюджету. Регiональне регулювання ринку iнновацiй спрямоване на сприяння найбiльш повнiй реалiзацiї iнновацiйних ресурсiв регiону через систему функцiй регiональних органiв влади:
органiзацiя постiйно дiючих науково-технiчних салонiв, ярмарок, виставкових комплексiв зi стендами нових розробок наукових установ, нової продукцiї пiдприємств, бiзнес-планiв iнновацiйних пропозицiй;
координацiя iнновацiйної дiяльностi в регiонi через формування власної iнновацiйної стратегiї розвитку кожного регiону обласного рiвня, а в рамках областi – адмiнiстративного району, мiста;
розробка та використання системи обов’язкових вiдрахувань частини прибутку добувних галузей, якi використовують ресурси регiону, для створення фонду екологiчних iнновацiй;
стимулювання iнновацiй шляхом розмiщення в технопарках чи на пiдприємствах бiзнес-iнкубаторiв державних замовлень вiд регiональної адмiнiстрацiї;
iнiцiювання створення регiональних iнновацiйних структур мiсцевою владою, надання їм юридичних, консультацiйних, дiлових послуг, допомога в пошуку партнерiв, укладання угод пiд гарантiї регiональних органiв влади, захист iнтересiв наукових органiзацiй при тимчасовому наданнi обладнання та примiщень в оренду;
регулювання iнновацiйного пiдприємництва шляхом рiзного роду регiональних преференцiй (податкових пiльг, цiльових субсидiй, звiльнення вiд мiсцевих платежiв, кредитних гарантiй).
дiяльностi великих пiдприємств, якi визначають розвиток регiону.
Серед чинникiв негативної ситуацiї в сферi iнновацiй слiд особливо вiдзначити: вiдсутнiсть єдиної продуманої системи державної пiдтримки розвитку iнновацiйних процесiв; нерозвиненiсть дiєвої законодавчої бази; недостатнiсть i неефективнiсть фiнансування освiти i науки та iнновацiйного бiзнесу; недостатнiсть бюджетного фiнансування та вiдсутнiсть венчурного; вiдсутнiсть дiєвої iнновацiйної iнфраструктури, несформованiсть механiзмiв стимулювання iнвестицiйних процесiв у сферi високих технологiй. Зменшується впровадження iнновацiй — зростає старiння обладнання. Тобто якiснi характеристики основних виробничих фондiв погiршуються. Бiльшiсть пiдприємств мають ресурсовитратнi технологiї i неефективне, та до того ж зношене обладнання, що не дає їм змоги включитися в конкурентну боротьбу в ринкових умовах. Проглядається своєрiдне замкнене коло: з одного боку пiдприємствам, якi потребують iнвестицiй, необхiдно вкласти значнi кошти, щоб провести аналiз їх роботи, розробити необхiднi документи для будь-якого iнвестора (пропозицiя, бiзнес-план, фiнансовий аналiз, аудит та iн.). З iншого боку, iнвестор не може прийняти рiшення щодо фiнансування пiдприємства, не маючи iнновацiйного (iнвестицiйного) проекту, аналiзу роботи пiдприємства. Розiрвати це коло можуть лише пiдприємства-iнноватори, якi йдуть на певний ризик. Але за цим повиннi стояти грунтовнi розрахунки. Вирiшити цi проблеми повинна комплексна iнновацiйно-iнвестицiйна програма розвитку регiону, яка б передбачала взаємозв’язок технiчного (технологiчного) переозброєння пiдприємств з розв’язанням проблем всього народногосподарського комплексу. Саме такий пiдхiд дозволяє через комплексний аналiз економiчної ситуацiї в регiонi розглянути проблему iнновацiй з рiзних точок зору: технологiчної, екологiчної, економiчної, соцiальної, демографiчної, культурної, освiтньої та iнших, а також дає змогу збалансувати ресурсний i виробничий потенцiал сусiднiх районiв i мiст. Розробка саме такої комплексної програми розвитку територiї дасть можливiсть здiйснювати акумуляцiю iнновацiйних ресурсiв з усiх джерел їх походження (внутрiшнiх i зовнiшнiх), при введеннi жорсткого порядку їх використання тiльки за призначенням — на розробку i реалiзацiю вiдповiдних iнвестицiйних програм i проектiв у строки, обумовленi бiзнес-планами, з проектною окупнiстю iнвестицiй i поточних експлуатацiйних витрат кожним пiдприємцем. Немає нiяких iнших шляхiв структурної трансформацiї економiки, крiм чiткої системи органiзацiї й управлiння iнвестицiйними та iнновацiйними процесами. Починаються вони з наукового пошуку, технологiчного i економiчного обгрунтування, проектування за критерiєм вибору перспективних конкурентоспроможних технологiй, при одночасному забезпеченнi проектiв вiдповiдними фiнансовими i матерiальними ресурсами та вчасному введеннi їх в експлуатацiю. Запровадження комплексного пiдходу до розробки iнновацiйно-iнвестицiйних програм дозволить забезпечити збалансований економiчний, екологiчний i соцiально-культурний розвиток регiону, знайти шляхи вирiшення найбiльш гострих i значущих проблем. Однак на поновлення виробничого потенцiалу негативно впливає вiдсутнiсть законодавчої бази iнновацiйної полiтики. Однiєю з основних умов механiзму реалiзацiї прiоритетiв науково-технiчного i iнновацiйного розвитку є наявнiсть чiткої законодавчої бази. В Українi в процесi ринкової трансформацiї економiчної системи в основному створено законодавчi передумови для переходу на iнновацiйну модель розвитку. Однак чиннi закони характеризуються слабким взаємозв’язком, фрагментарнiстю, а часом i суперечливiстю окремих положень. Це є причиною того, що сьогоднi ще дуже багато процесiв, пов’язаних з переходом до iнновацiйної моделi розвитку, носять в основному спонтанний i малокерований характер. Тому необхiдно здiйснювати подальшу роботу зi створення i впровадження на всiх рiвнях управлiння економiкою взаємозалежної i чiткої системи законiв, якi забезпечують дiєвi економiчнi важелi i стимули для суб’єктiв господарювання на всiх етапах iнновацiйно-iнвестицiйної дiяльностi. У реалiзацiї iнновацiйної стратегiї розвитку регiонiв України важливу роль вiдiграє їх науковий потенцiал. Особливiсть сучасного етапу розвитку регiонiв України полягає у трансформацiї наукового потенцiалу згiдно з ринковими перетвореннями всiєї системи соцiально-економiчних вiдносин i його адаптацiєю до ринкових умов, а також з об'єктивними змiнами, якi вiдбуваються у свiтовому масштабi внаслiдок переходу до створення постiндустрiального суспiльства. Дослiдження свiдчать, що поряд iз поглибленням диференцiацiї соцiально-економiчного розвитку регiонiв вiдбувається й посилення нерiвномiрностi розмiщення та розвитку наукового потенцiалу, який розглядається як основа забезпечення їх конкурентоспроможностi, важлива складова регiональних iнновацiйних систем.
До основних проблем розвитку наукового потенцiалу регiонiв слiд вiднести:
iнновацiйних потреб регiонального виробника, необхiднiсть їх адаптацiї до нових умов функцiонування;
• незбалансованiсть напрямiв наукових дослiджень (потенцiйних можливостей) i регiональних потреб у науковому супроводi. Разом iз тим обмеженими є розроблення свiтового рiвня та попит iз боку споживачiв iнших регiонiв й iноземних країн; обмеженi мiжнароднi контакти;
• суперечнiсть мiж необхiднiстю пiдтримки конкурентних переваг суб'єктiв господарювання на мiжнародних та внутрiшнiх ринках i повiльною динамiкою розвитку iнновацiйного пiдприємництва, що не забезпечує зростання обсягiв наукомiсткої продукцiї, а вiдтак украй низьким залишається рiвень наукомiсткостi внутрiшнього валового продукту та продуктивностi нацiональної економiки в цiлому.
• принципова змiна умов фiнансування наукових дослiджень i доступностi джерел фiнансування iнновацiйних процесiв, що практично створює передумови якщо не знищення, то поступової деградацiї наявного наукового потенцiалу, особливо у регiонах iз низьким рiвнем розвитку. За умов позитивної динамiки фiнансування наукових дослiджень основним джерелом фiнансування залишаються насамперед власнi кошти пiдприємств;
• нерозвиненiсть ринку iнновацiй, який у регiональному середовищi виконує важливi регулюючi функцiї: служить осередком здiйснення науково-технiчної полiтики; формує економiчнi важелi впливу на виробникiв i споживачiв нововведень (через цiни, проценти, пiльги й iн.); зумовлює розвиток того або iншого виробництва; формує вимоги до нововведень iз боку бiзнесу; безпосередньо регулює виробництво через активний попит на iнвестицiйнi товари, призначенi для пiдприємницьких проектiв;
характер, проте цей процес необхiдно утримувати в економiчно доцiльних i соцiально прийнятних межах iз тим, щоб, з одного боку, забезпечити здатнiсть територiй до саморозвитку, а з iншого – попередити втрату наукового потенцiалу, зберегти його здатнiсть продукувати iнновацiйну продукцiю та забезпечувати iнновацiйну конкурентоспроможнiсть регiону. Наявнi потенцiйнi можливостi наукового сектора регiонiв поки що можна оцiнювати як достатнi для їх розвитку, певною мiрою вони можуть забезпечити науковий супровiд найважливiших напрямiв регiонального розвитку за умов створення вiдповiдних стимулiв iз боку державних i регiональних органiв влади, а також пiдвищення зацiкавленостi органiзацiй та установ - потенцiйних споживачiв iнновацiйного продукту.
Така ситуацiя вимагає переосмислення концептуальних основ та механiзмiв формування i реалiзацiї державної науково-технiчної полiтики, визначення нових принципiв органiзацiї регiональної науки й регiональної iнновацiйної полiтики.
Розвиток регiональних iнновацiйних структур (технополiсiв, технопаркiв, наукових паркiв, наукових iнкубаторiв, iнновацiйних та наукових центрiв (тощо) як прогресивних форм територiальної органiзацiї продуктивних сил визначається як наявним виробничим, так i науковим потенцiалом територiї, передбачає їх активне спiвробiтництво з органами виконавчої влади (центральної та регiональної). Важливо, щоб перспективна схема активiзацiї наукової дiяльностi регiону була узгоджена зi стратегiчними цiлями та прiоритетами його соцiально-економiчного розвитку, а розробка спецiальних механiзмiв впливу держави на iнновацiйний розвиток повинна враховувати перспективи розвитку й наукового потенцiалу регiонiв.
вищої освiти, в тому числi на розвиток унiверситетської науки. Істотне розширення повноважень та економiчних можливостей органiв мiсцевого самоврядування у створеннi регiональних iнновацiйних форм територiальної органiзацiї продуктивних сил дасть змогу активно впливати через економiчнi важелi на iнновацiйну спроможнiсть регiонiв з метою поступового виходу до iнновацiйного вектора розвитку.
Список використаних джерел
2. Федоренко В. Г. Інвестицiйнi процеси в промисловостi України: Монографiя. - К.: Науковий свiт, 2001. -С. 75
3. Федулова Л. Технологiчний розвиток економiки // Економiка України. -2006. - №6. – С. 7
|
