КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисциплiнi “Економiка i органiзацiя iнновацiйної дiяльностi"
на тему: Інновацiйна полiтика
План
Вступ
2. Роль держави у формуваннi iнновацiйної полiтики промислових пiдприємств України
3. Принципи державної iнновацiйної полiтики
4. Інновацiйнi стратегiї
Лiтература
Вступ
Інновацiйна полiтика спрямована на створення сприятливих умов для розвитку iнновацiйних процесiв; на концентрацiю фiнансових ресурсiв на прiоритетних напрямах науки, зменшення ризику приватних компанiй у процесi розробки нової високотехнологiчної продукцiї; складання комплексних прогнозiв нацiонального iнновацiйного розвитку; формування цiльових науково-технiчних програм; створення ринку для нововведень, скорочення витрат фiрм, що здiйснюють НДДКР; на поширення науково-технiчних знань як найважливiшого економiчного ресурсу.
Інновацiйна система держави - це новий вимiр економiчних i соцiальних вiдносин, що ґрунтується на прiоритетному розвитку знань i технологiй їхнього використання. Це - перехiд у новий вимiр суспiльних цiнностей, коли знання стають матерiальною основою iснування людини, а технологiї їхнього застосування створюють якiсно новий вимiр добробуту цiлого суспiльства. Головна мета таких перетворень - пiдвищення конкурентоспроможностi економiки й полiпшення життя людей.
1. Суттєвiсть iнновацiйної полiтики
Пiд iнновацiйною полiтикою слiд розумiти комплекс принципiв та взаємопiдтримуючих економiчних, правових, органiзацiйних i соцiальних методiв планування, стимулювання, регулювання та контролю процесiв iнновацiйної дiяльностi в науково-технiчнiй та виробничiй сферах. Основним завдання державних органiв є визначення мети iнновацiйної полiтики, основних принципiв її здiйснення, а також механiзму реалiзацiї вiдповiдних заходiв.
обороноздатнiсть країни, покращує екологiчну ситуацiю, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бiзнесу. Виходячи з цiєї мети, держава визначає прiоритетнi напрями розвитку iнновацiйної дiяльностi та обирає основнi шляхи пiдтримки пiдприємств, якi працюють над виконанням державних iнновацiйних програм.
Прiоритетнi напрями - це тематичнi сфери науки i технiки, якi мають першочергове значення для досягнення перспективних i поточних цiлей соцiально-економiчного розвитку. Вони формуються пiд впливом нацiонально-економiчних, полiтичних, екологiчних та iнших чинникiв. Залежно вiд масштабу вирiзняються глобальнi (загальносвiтовi), мiжнароднi (система країн) i нацiональнi (окремi країни) прiоритети розвитку науки й технiки.
ситуацiї.
Прiоритетнi напрями реалiзуються у виглядi важливих мiжгалузевих проектiв i програм зi створення, освоєння та поширення технологiй, що здатнi кардинально змiнити технологiчний базис економiки. Наприклад, мiжнароднi прiоритетнi напрями ЄС на 1994-1998 pp. були вiдображенi в 19 програмах, якi охоплювали iнформацiйнi технологiї та телекомунiкацiї, програми виробничих технологiй i матерiалiв, навколишнього середовища i клiмату, бiомедицини й охорони здоров'я, сiльського господарства i керованого термоядерного синтезу.
Держава одночасно розробляє i принципи, на основi яких буде проводитись полiтика в науцi та в iнновацiйнiй сферi, а також механiзм реалiзацiї цiєї полiтики. Цi принципи залежать вiд економiчної системи, яка склалась у країнi, механiзмiв економiко-правового регулювання економiчних вiдносин, соцiального розвитку країни. Практично в усiх iндустрiальних країнах нововведення є одним з прiоритетних напрямiв у полiтицi уряду, адже це основа нацiональної незалежностi й економiчного розвитку. Наприклад, у довгостроковiй програмi реформ Б. Клiнтона, яка була ухвалена Конгресом у 1993 p., головна роль вiдводилась досягненню країною свiтового науково-технiчного лiдерства. Програма передбачала послiдовну реалiзацiю доктрини "глобальної технологiчної конкурентоспроможностi США в умовах глобальної конкуренцiї".
Уряди захiдноєвропейських країн, починаючи з 90-х рокiв, як уже зазначалось, пiдсилили увагу до iнновацiйних проблем. У прийнятих спецiальних програмах розвитку нововведень передбачались заходи щодо стимулювання iнновацiйної дiяльностi фiрм, формувались новi механiзми мiжнацiонального спiвробiтництва в рамках ЄС зi створення iнновацiй.
Перехiд України до ринкової системи господарювання призвiв до змiни розумiння мiсця й основної мети iнновацiйної полiтики на пiдприємствi. Новiй системi притаманне планування на мiкрорiвнi, тобто пiдприємство самостiйно визначає, з ким, як, коли, для кого i яким чином працювати. Особливiсть iнновацiйної дiяльностi в ринкових умовах полягає передусiм в її орiєнтацiї на попит споживача. Вирiшення внутрiшнiх iнновацiйних завдань пiдприємства як виробника так чи iнакше має пiдпорядкований характер. За умов конкуренцiї сильнi позицiї матиме пiдприємство, яке гнучко реагує на потреби ринку й спроможне задовольнити нову потребу або ж запропонувати новий чи полiпшений засiб задоволення iснуючої. Тобто йдеться про iнновацiю, яка стає ключовим фактором конкурентоспроможностi пiдприємства, а iнновацiйна полiтика - основою полiтики пiдприємницької.
умовах господарювання.
По-перше, необхiдно виходити з того, що iнновацiйний шлях розвитку економiки є невiд'ємною частиною загальносвiтового науково-технiчного прогресу.
По-друге, перехiд вiд командно-адмiнiстративного управлiння до ринкової економiки мусить супроводжуватися й вiдповiдними змiнами у сферi управлiння iнновацiйною дiяльнiстю. Щоб уникнути помилок, слiд визначити й застосовувати на практицi теоретичнi й практичнi пiдходи до використання iнновацiй в умовах ринкової економiки.
Цiкаво, що iдею нового технiчного вирiшення або шлях до нього пiдказують потреби ринку (45%), умови виробництва (30%) та аналiз технiчних можливостей (21%).
Інновацiйна полiтика передбачає об'єднання мети технiчної полiтики та полiтики капiталовкладень i спрямована на впровадження нових технологiй та видiв продукцiї. Вона передбачає вибiр визначених об'єктiв дослiджень, за допомогою яких пiдприємство намагається сприяти передусiм систематичним пошукам нових технологiчних можливостей.
У цьому розумiннi стратегiчне управлiння iнновацiями орiєнтується на досягнення майбутнiх результатiв безпосередньо через iнновацiйний процес (стадiя дослiджень, впровадження нововведень у виробниче використання, впровадження нового продукту в ринкове середовище).
Розробка iнновацiйної полiтики пiдприємства передбачає визначення мети i стратегiй його розвитку на найближчу й подальшу перспективи, виходячи з оцiнки потенцiйних можливостей пiдприємства й забезпеченостi його вiдповiдними ресурсами.
Пiдприємство формує власну iнновацiйну полiтику, орiєнтуючись на державну iнновацiйну полiтику, яка визначає прiоритетнi напрями розвитку НТП й забезпечує їхню пiдтримку, власнi iнтереси й ресурснi можливостi, потреби ринку.
Як свiдчить свiтовий досвiд, формування iнновацiйної системи неможливо без активної участi держави. Варто враховувати, що роль держави в становленнi iнновацiйної економiки значно бiльше нiж при регулюваннi звичайної економiчної полiтики. Це повинне передбачати розробку стратегiї переходу до iнновацiйної моделi розвитку на основi використання методiв наукового планування на всiх рiвнях управлiння, пiдвищення рiвня iнновацiйної культури.
Проблемами iнновацiйної дiяльностi пiдприємств України займалися такi науковцi: О.І. Волков, Ж. А. Говоруха, Л.І. Федулова, М. П. Денисенко, А. А. Мазур та iншi. Також велика увага цьому питанню придiляється спiвробiтниками Науково-дослiдного економiчного iнституту Мiнiстерства економiки України В. Ф Бесєдiним, М. М. Якубовським, О. Л. Фещенко. Але постiйнi змiни в економiцi України вимагають здiйснення системних дослiджень з метою виявлення характерних тенденцiй та закономiрностей iнновацiйного розвитку промисловостi для визначення стратегiчних завдань її подальшого перетворення як один iз головних факторiв забезпечення конкурентоспроможностi країни.
Крiм того, для формування нацiональної iнновацiйної системи України важливо мати нормативно-правову базу регулювання iнновацiйної дiяльностi. На законодавчому рiвнi iнновацiйна дiяльнiсть України визначена "Концепцiєю науково-технологiчного й iнновацiйного розвитку України", Законом України "Про iнновацiйну дiяльнiсть", Законом України "Про прiоритетнi напрямки iнновацiйної дiяльностi в Українi" та iн.
Створення iнновацiйної системи в державi не є разовою акцiєю, а є системним багаторiвневим завданням, рiшення якого вимагає постiйної й наполегливої роботи всього суспiльства. Інновацiйна система не формується спонтанно на основi механiзмiв саморегуляцiї, а вимагає активного втручання й управлiння цим процесом з боку держави. Інновацiйна полiтика повинна бути погоджена iз загальною економiчною полiтикою держави й формуватися на базi законiв з вiдповiдним матерiально-технiчним i фiнансовим забезпеченням.
Регулююча економiчна й соцiальна роль держави в сучасному суспiльствi акумулює функцiї державних органiв по регулюванню iнновацiй. До найважливiших з них вiдносяться:
Ця функцiя може здiйснюватися шляхом не тiльки безпосереднього фiнансування iнновацiйних процесiв з державних коштiв, але й сприяння акумулюванню ресурсiв в приватних, акцiонерних, змiшаних, суспiльних i мiжнародних структурах. У рядi випадкiв держава може концентрувати як фiнансовi засоби, так i необхiднi для здiйснення iнновацiй iнтелектуальнi й матерiально-технiчнi ресурси.
iнститутiв у здiйсненнi iнновацiй. Державнi структури формують єдиний технологiчний простiр, що забезпечує сумiснiсть нововведень. Крiм того, актуальними завданнями є координацiя в тимчасовому аспектi, яка б синхронiзувала нововведення по технологiчних ланцюжках i стадiям науково-iнновацiйного циклу, а також зм'якшення циклiчностi iнвестицiйних i iнновацiйних процесiв.
iнновацiйних ризикiв. Держава здатна здiйснювати "iнновацiйний тиск" на господарюючих суб'єктiв введенням санкцiй за випуск застарiлої продукцiї або використання застарiлих технологiй.
змiн, але й створення реально дiючих механiзмiв, якi забезпечать його дотримання.
Кадрове забезпечення iнновацiй. Змiст програм навчання в державних навчальних закладах повинен сприяти як розвитку творчого потенцiалу генераторiв iнновацiй, так i сприйнятливостi фахiвцiв до нововведень. Необхiдно прагнути до досягнення збалансованостi унiверсальних i спецiальних знань, а також уявлень про комерцiалiзацiю iнновацiй. Важливо в кожного сформувати навички до постiйної самоосвiти протягом всього активного життя.
Інституцiональне забезпечення iнновацiйних процесiв. Тут, насамперед, видiляється створення державних органiзацiї й пiдроздiлiв, що виконують науково-дослiднi розробки i здiйснюють нововведення в галузях державного сектора економiки (таких, як оборона, охорона здоров'я, та iн). Держава також сприяє поширенню в економiцi органiзацiйних структур, найбiльш ефективних з погляду продукування й впровадження iнновацiй (великих корпорацiй, малого бiзнесу).
Регулювання соцiальної й екологiчної направленостей iнновацiй. З одного боку, держава визнана надавати особливу пiдтримку нововведенням, що забезпечують соцiальну стабiльнiсть i пiдтримку екологiчної рiвноваги, а з iншого боку - тiльки на державному рiвнi можливо запобiгти негативним впливам, пов'язанi iз НТП, i нейтралiзувати їхнi наслiдки.
орiєнтацiя на iнновацiйний шлях розвитку економiки України;
визначення державних прiоритетiв iнновацiйного розвитку;
формування нормативно-правової бази у сферi iнновацiйної дiяльностi;
створення умов для збереження, розвитку i використання вiтчизняного науково-технiчного та iнновацiйного потенцiалу;
забезпечення взаємодiї науки, освiти, виробництва, фiнансово-кредитної сфери у розвитку iнновацiйної дiяльностi;
ефективне використання ринкових механiзмiв для сприяння iнновацiйнiй дiяльностi, пiдтримка пiдприємництва у науково-виробничiй сферi;
сприяння розвитковi iнновацiйної iнфраструктури;
iнформацiйне забезпечення суб'єктiв iнновацiйної дiяльностi;
пiдготовка кадрiв у сферi iнновацiйної дiяльностi.
конкурентоспроможнiсть продукцiї та самих пiдприємств.
Свобода наукової та науково-технiчної творчостi в контекстi iнновацiйної дiяльностi забезпечується вiдповiдними законодавчими актами та Конституцiєю держави.
Інтеграцiя наукової, науково-технiчної дiяльностi й освiти змiцнює взаємозв'язки мiж системою освiти та науково-виробничими системами, що дає змогу прискорити впровадження iнновацiй у виробництво, а наукову дiяльнiсть орiєнтувати на вирiшення виробничих проблем.
Принцип пiдтримки конкуренцiї у сферi науки, технiки й iнновацiйнiй дiяльностi означає поєднання стимулювання з функцiонуванням iнновацiйних структур в умовах конкурентного середовища.
Держава стимулює iнновацiйну активнiсть, сприяє розвитку науки, малого iнновацiйного пiдприємництва й обмежує дiяльнiсть пiдприємств-монополiстiв через антимонопольне законодавство. Зростає чисельнiсть iнновацiйних фiрм, якi конкурують мiж собою, що стимулює iнновацiйний розвиток.
Концентрацiя ресурсiв на прiоритетних напрямах забезпечує вирiшення глобальних першочергових проблем iнновацiйної дiяльностi, розроблення вiдповiдних програм з урахуванням iнновацiйного потенцiалу держави, якi становлять основу сучасного технологiчного прогресу. Наприклад, США прагне стати свiтовим науково-дослiдним центром, де буде зосереджена бiльшiсть усiх принципових наукових розробок планети i налагоджений процес дослiдного виробництва найсучаснiших, технiчно складних i дорогих промислових виробiв та систем, що стане новою спецiалiзацiєю країни в мiжнародному подiлi працi.
Інновацiйна полiтика ґрунтується передусiм на прiоритетах загальної економiчної полiтики i має динамiчний характер.
Увесь перiод становлення та розвитку системи державного регулювання iнновацiйної активностi в розвинених країнах можна умовно роздiлити на три етапи.
Початковий етап (iз середини 40-х до кiнця 60-х рокiв) охоплює два напрями державної полiтики, якi мiж собою були недостатньо скоординованi й органiзацiйно роздiленi на науковий та промисловий. Перший напрям державної полiтики був спрямований на пiдтримку НДЦКР у вищiй школi, пiдготовку наукових кадрiв i проведення фундаментальних дослiджень у державних лабораторiях.
Другий напрям був нацiлений на регулювання галузевої структури виробництва, пiдтримку НДЦКР пiдприємств i сумiсних з власним сектором дослiджень.
Науково-технiчна полiтика цього перiоду окреслювалась обмеженим колом завдань, першими ланками iнновацiйного процесу, накопиченням знань та ресурсiв, i практично не розглядались шляхи, спрямованi на практичне використання одержаних результатiв.
Починаючи з 70-х рокiв, увага до проблем нововведення посилилась у зв'язку з серйозними труднощами, якi виникли пiд час промислового освоєння результатiв науково-технологiчних розробок у рамках великомасштабних стратегiчних програм атомного, авiакосмiчного i телекомунiкацiйного профiлiв. Саме в цей перiод виникло поняття iнновацiйної полiтики, постали питання пошуку та розроблення нових засобiв стимулювання НДЦКР, прискорення впровадження у виробництво одержаних результатiв. Збiльшилось коло органiзацiй, якi залучались у сферу державного втручання, виникла необхiднiсть об'єднання наукової й технiчної полiтики з iншими напрямами державного регулювання, економiчною, промисловою, енергетичною та соцiальною, а також iз засобами у сферi пiдготовки й використання робочої сили. Пошук нових шляхiв стимулювання iнновацiйного розвитку започаткував створення центрiв нововведень, кооперацiю навчальних закладiв i промислових фiрм у здiйсненнi НДДКР (створення технопаркiв та iнших органiзацiйних форм взаємозв'язку науки й виробництва).
Третiй етап (з 80-х до кiнця 90-х рокiв) характеризується формуванням законодавчих основ iнновацiйної полiтики, її нормативної бази, яка має стратегiчний характер, розширенням методiв стимулювання iнновацiйної дiяльностi; створенням нових органiзацiйних форм проведення сумiсних мiжнацiональних наукових дослiджень; пiдвищенням мобiльностi наукових кадрiв; подальшим розвитком iнформацiйної технологiї як чинника економiчного зростання у XXI ст. Слiд зазначити, що захiднi вченi iнформацiю розглядають не як просту сукупнiсть даних, а як тi можливостi, що безпосередньо має людина, що володiє вiдповiдними знаннями та вмiннями, здатнiстю до самовдосконалення, вiльного спiвробiтництва з iншими людьми.
"Соцiальна нерiвнiсть виникає внаслiдок нерiвного доступу до освiти; неосвiченiсть - довiчний супутник громадян другого сорту", - пише з цього приводу Ф. Фукуяма. Захiднi вченi наголошують на тому, що в наш час iнформацiя є найбiльш демократичним джерелом влади, оскiльки всi мають до неї доступ, а монополiя на володiння знанням узагалi неможлива.
Унiкальнiсть iнформацiї як чинника виробництва полягає в можливостях її самозростання завдяки iнтелектуальним здiбностям людини. Споживання iнформацiї не означає її лiквiдацiю, а сприяє появi принципово нового рiвня знань. Виникає ланцюгова реакцiя: знання породжують новi знання.
Отже, як стверджують захiднi вченi, навiть та країна, яка не має достатнiх матерiальних i фiнансових ресурсiв, може досягти високих темпiв зростання та технологiчного прориву за рахунок використання iнтелектуального потенцiалу нацiї й "людського капiталу". Цi твердження вкрай актуальнi для сучасної України.
Кiнцевою метою ринкових перетворень, як вiдомо, є створення в Українi соцiально орiєнтованої та внутрiшньо збалансованої нацiональної економiки, що може органiчно iнтегруватися в систему мiжнародного подiлу працi та посiсти вiдповiдне мiсце серед розвинених країн свiту. Реалiзацiя цiєї стратегiї, виходячи з реалiй сучасного становища України, можлива лише за умов упровадження науково обґрунтованої державної полiтики структурної переорiєнтацiї економiки, що має iнновацiйно-iнвестицiйну спрямованiсть.
Верховна Рада України ухвалила в 1991 р. Закон "Про основи державної полiтики у сферi науки i науково-технiчної дiяльностi". Цим законом визначено сутнiсть, цiлi, напрями та основнi принципи державної науково-технiчної полiтики, окреслено основнi риси органiзацiйної структури державного управлiння науково-технiчною дiяльнiстю, дано характеристику форм i методiв державного впливу на розвиток науково-технiчної сфери. У Законi проголошено, що державна науково-технiчна полiтика - це складова соцiально-економiчної полiтики України, яка визначає основнi цiлi, напрями, принципи, форми та методи дiяльностi держави в науково-технiчнiй сферi. Усi складовi державної науково-технiчної полiтики є єдиними, тобто вони взаємопов'язанi й тiсно взаємодiють.
Вiдповiдно до положень "Концепцiї науково-технологiчного та iнновацiйного розвитку України" (схваленою постановою Верховної Ради України вiд 13 липня 1999 р. № 916-XIV) в умовах жорсткого дефiциту коштiв в основу формування i реалiзацiї державних прiоритетiв у сферi науки та технологiй покладено принципи вiдповiдностi основних напрямiв науково-технологiчного розвитку головним проблемам та перспективам розвитку суспiльства. Отже, головними прiоритетами державної полiтики України визначенi:
продукцiї на свiтовий ринок; вища освiта, пiдготовка наукових i науково-педагогiчних кадрiв з прiоритетних напрямiв науково-технологiчного розвитку; наукове забезпечення вирiшення проблем здоров'я людини та екологiчної безпеки; система iнформацiйного та матерiально-технiчного забезпечення наукової дiяльностi;
у сферi технологiчного розвитку: дослiдження та створення умов для високопродуктивної працi й сучасного побуту людини; забезпечення медичних закладiв медичною технiкою, а населення - лiкарськими препаратами, засобами профiлактики i лiкування; розроблення ресурсо-, енергозберiгаючих технологiй;
сучасних технологiй i технiки для електроенергетики, переробних галузей виробництва, передусiм агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловостi;
у сферi виробництва: формування наукомiстких виробничих процесiв, сприяння створенню та функцiонуванню iнновацiйних структур (технопаркiв, iнкубаторiв тощо); створення кон
курентоспроможних переробних виробництв; технологiчне й технiчне оновлення базових галузей економiки держави; упровадження високорентабельних iнновацiйно-iнвестицiйних проектiв.
Основним механiзмом реалiзацiї прiоритетних напрямiв мають бути загальнодержавнi та галузевi науковi й науково-технологiчнi програми.
Прiоритетними напрямами прогресивних структурних зрушень та iнновацiйного оновлення виробництва в Українi традицiйно вважаються лiтакобудування, ракетно-космiчна галузь, суднобудування, машинобудування (приладобудування, виробництво енергетичного устаткування та важке машинобудування). У нашiй країнi є високий науково-технiчний потенцiал визнаних у свiтi власних наукових шкiл та унiкальних технологiй розроблення нових матерiалiв, бiотехнологiї, радiоелектронiки, фiзики низьких температур, ядерної фiзики, електрозварювання, технологiй у галузi iнформатики, телекомунiкацiй та зв'язку тощо. Для збереження та примноження цього потенцiалу в Українi прийнято низку нацiональних комплексних програм.
Для України поки що характернi вiдсутнiсть радикальних (базових) iнновацiй, незначна кiлькiсть iнновацiйної продукцiї принципової новизни, низька iнновацiйна активнiсть пiдприємств. Наприклад, новi технiчнi рiшення на рiвнi винаходу були використанi у процесi створення лише 9% загальної кiлькостi зразкiв нової технiки.
До основних причин, якi перешкоджають розвитку iнновацiйних процесiв у державi, належать такi:
розрив мiж необхiдним обсягом iнвестицiйних ресурсiв для iнновацiйної реструктуризацiї економiки та фактичним їх обсягом;
великий ризик розробки та освоєння iнновацiй i вiдсутнiсть механiзмiв щодо покриття та страхування цих ризикiв;
недостатнiсть iнформацiї про новiтнi технологiї, пропозицiї
їх трансферту та кон'юнктуру iнновацiйного ринку.
Внаслiдок дiї зазначених та iнших причин, якi гальмують iнновацiйний розвиток країни, ранiше створений науково-технiчний потенцiал залишається без попиту, що знов-таки призводить до його руйнацiї i стагфляцiї економiки.
4. Інновацiйнi стратегiї
Перед усiма пiдприємствами та органiзацiями в умовах ринкової економiки стоять схожi завдання: отримання максимального та довготермiнового прибутку, стiйкий розвиток, забезпечення переваги над конкурентами. Але якщо однi пiдприємства досягають значних успiхiв у вирiшеннi цих завдань i стають лiдерами ринку, то iншi - змушенi постiйно боротися за виживання або навiть зникають. Виникає питання: за рахунок чого кращi пiдприємства досягли свого успiху, i що повиннi робити iншi пiдприємства, щоб стати на одному рiвнi з лiдерами? Однозначної вiдповiдi на це запитання немає, але можна з упевненiстю сказати, що ефективне залучення та використання iнновацiй завжди забезпечує стрiмке зростання компанiї. Тому будь-яке пiдприємство, яке хоче досягти високих результатiв у конкурентнiй боротьбi повинно насамперед це усвiдомити i придiлити вiдповiдну увагу своїй iнновацiйнiй дiяльностi.
Зараз, враховуючи зростаючу конкуренцiю й складнiсть ринкiв, iнновацiї в управлiнськiй практицi стали необхiднiстю для бiзнесу по всьому свiту. У сучасних провiдних компанiях використовуються такi iнновацiї, що, в першу чергу, пов’язанi з прибутковiстю та операцiйною ефективнiстю. Фактично, всi провiднi сучаснi менеджери пропонують стратегiї отримання цiнностi вiд „стискання” операцiйного середовища за рахунок тиску цiни та маржi. Ця провiдна тенденцiя менеджменту iнновацiй закладена в таких основних стратегiях:
"Virtual Scale" - тактика здобуття економiї на масштабi через участь в альянсах без обтяжування балансу;
"Design to Value" - демонструє, як створити додаткову цiннiсть за нижчою вартiстю через крос-функцiональне спiвробiтництво на критичних раннiх стадiях проектування, де в продуктi або послузi фiксується 80% вартостi та цiнностi;
"Getting the Most from Outsourcing" - демонструє, як компанiї можуть захистити себе вiд негативних наслiдкiв аутсорсингу, якщо вони зважатимуть на внутрiшнi управлiнськi проблеми, налагодять вiдносини з постачальниками та переоцiнять аутсорсинговi послуги, враховуючи конкуренцiю;
"The Four Sources of Intelligent Innovation" - виходить з розумiння того, що зниження витрат та контроль можуть якомога далi заглибитися у вiддiли R&D (Дослiдження&Розвитку), тим самим послаблюючи креативнiсть R&D. Щоб виграти конкуренцiю на впровадження iнновацiй, компанiї мають використовувати 4 джерела iнтелектуальної iнновацiйної дiяльностi: розумiння споживачiв, глобальну мережу, вмiння прогнозувати та iнновацiйну органiзацiю. Серед цих чотирьох провiдних iнновацiйних стратегiй сучаснi менеджери вiддають перевагу стратегiї Virtual Scale, головним чином через те, що дана стратегiя забезпечує економiю на масштабi через участь в альянсах та без обтяжування балансу. Сьогоднi, лише декiлька компанiй - такi гiганти, як Procter & Gamble та Toyota - знаходяться у заздрiсному положеннi щодо здатностi використовування своїх розмiрiв в операцiйних масштабах, зменшуючи собiвартiсть одиницi продукцiї i збiльшуючи ефективнiсть виробництва, що дає змогу створювати стiйкi конкурентнi переваги. Інша бiльшiсть компанiй стикається з хвилюючою перспективою: малi за розмiрами пiдприємства, у яких вiдчувається нестача домiнантного ринкового положення або фондiв для заволодiння iнших компанiй, розумiють, що досягнення рiвня масштабу, необхiдного, щоб хоча б приблизно вийти на рiвень з галузевими гiгантами перетворюється на безкорисливу та зайву гонку. Така ситуацiя для „негiгантiв" - неприємна але звичайна. Та запропонована вище стратегiя дозволяє вирiшити дану дилему. Шляхом вмiлого структурування альянсiв, органiзацiї можуть комбiнувати власнi активи i можливостi для досягнення переваг ефекту вiд масштабу, якi б вони не змогли досягти поодинцi.
Лiтература
1. Говоруха Ж. А. Питання розвитку iнновацiйної дiяльностi пiдприємств України // Актуальнi проблеми економiки. - 2007. - № 8. - с. 107-115. с.
2. Економiка й органiзацiя iнновацiйної дiяльностi: Пiдручник / О.І. Волков, М. П. Денисенко, А. П. Гречан та iн.; Пiд ред. проф. О.І. Волкова, проф. М. П. Денисенка. - К.: ВД "Професiонал", 2004. - 960 с.
3. Каракай Ю. Роль государства в стимулировании инновационной деятельности // Экономика Украины. - 2007. - № 3. - с. 14-21.
4. Самойлик Е. Формированию национальной инновационной системы Украины требуется государственное внимание // Голос Украины. - 2007. - № 142. - с. 17.
5. Сухоруков А.І., ДаниловО. Д., Недашкiвськшї М. М., Сухорукова О. А. Управлiння iнновацiями /За ред. А.І. Сухорукова. - К.: ВД "Комп'ютерc". - 2003. - 206 с.
| 
