Інноваційна активність підприємницьких структур в умовах інтернаціоналізації української економіки

Інновацiйна активнiсть пiдприємницьких структур в умовах iнтернацiоналiзацiї української економiки ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІННОВАЦІЙ, ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ТА ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 1. 2 Класифiкацiя i специфiка iнновацiй 1. 3 Особливостi i задачi органiзацiї iнновацiйного процесу 2. 1 Чинники активiзацiї iнновацiйної дiяльностi пiдприємства 2. 2 Інновацiйна активнiсть промислових пiдприємств України РОЗДІЛ 3 ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП розвитку. Сучасний етап ринкової трансформацiї економiки України передбачає, насамперед, розбудову таких елементiв економiчної системи, якi, з одного боку, здатнi забезпечувати сприятливi умови для здiйснення господарської дiяльностi, а з iншого – слугують iнструментами впливу на загальну конкурентоспроможнiсть держави. як основи реалiзацiї стратегiї iнновацiйного розвитку. Формування сталих довгострокових переваг, заснованих на науково-технiчних досягненнях та iнновацiях, виступає головним чинником пiдвищення конкурентоспроможностi окремих органiзацiй, галузей та нацiональних економiк у свiтовiй економiчнiй системi. Саме тому подальший розвиток та модернiзацiя державних iнновацiйних систем, у тому числi технопаркiв, стає найважливiшим народногосподарським завданням. Динамiка свiтового науково-технiчного прогресу веде до глибоких змiн в економiцi всiх країн. Пасивна сповiльнена реакцiя як державних органiв, так i менеджерiв органiзацiй всiх форм власностi на новi вимоги до дiяльностi i продукцiї, що випускається, адаптацiя, що запiзнилася, до нових умов приводять до негативних економiчних наслiдкiв: рiзкому зниженню прибутковостi власної продукцiї в порiвняннi з аналогiчною прогресивною, конкурентоздатною. Бiльшiсть передових промислових пiдприємств i органiзацiй України усвiдомили необхiднiсть проведення iнновацiйної полiтики, проте невизначенiсть в структурнiй перебудовi економiки i iншi чинники, обумовленi нацiональним менталiтетом, перешкоджають приєднанню українських бiзнесменiв до свiтових iнновацiйних процесiв. Перед українськими менеджерами в умовах нестабiльностi законодавчої дiяльностi державних органiв в перехiдний перiод виникають складнi проблеми, вiд рiшення яких часто залежить само iснування пiдприємства. За даними соцiологiчних дослiджень, на цi проблеми окрiм об'єктивних чинникiв впливають низька якiсть менеджменту, нездатнiсть багатьох менеджерiв максимально використовувати творчий потенцiал персоналу пiдприємства. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІННОВАЦІЙ, ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ТА ІННОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 1. 1 Сутнiсть iнновацiй, iнновацiйного процесу та iнновацiйного менеджменту технологiчних розробок, направлених на вдосконалення соцiально-економiчної дiяльностi. Значення термiну “iнновацiя” залежить вiд конкретної мети дослiдження, вимiрювання або аналiзу об'єкту. Сучасна економiчна теорiя розрiзняє п'ять основних типiв iнновацiй: - введення нового продукту (товарна iнновацiя); - введення нового методу виробництва (технологiчна iнновацiя); - створення нового ринку товарiв або послуг (ринкова iнновацiя); - освоєння нового джерела постачання сировини або напiвфабрикатiв (маркетингова iнновацiя); - реорганiзацiя структури управлiння (управлiнська iнновацiя) [13, ст. 5]. Інновацiйний процес (ІП) - це послiдовний ланцюг подiй, в ходi яких iнновацiя визрiває вiд iдеї до конкретного продукту, технологiї, структури або послуги i розповсюджується в господарськiй практицi i суспiльнiй дiяльностi. На вiдмiну вiд науково-технiчного прогресу (НТП) iнновацiйний процес не завершується впровадженням нової технологiї i появою нового продукту на ринку. Цей процес не уривається i пiсля впровадження, бо у мiру розповсюдження (дифузiї) нововведення удосконалюється, стає ефективнiшим, набуває нових споживчих властивостей. Основа ІП - процес створення i освоєння нових технологiй, що вимагає, як правило, фундаментальних дослiджень, напрямлених на отримання нових знань про розвиток природи i суспiльства безвiдносно до їх конкретного використання. Фундаментальнi дослiдження подiляються на теоретичнi i пошуковi (цiлеспрямованi). Модель ІП має циклiчний характер, складається з окремих ланок (самостiйних процесiв) i матерiалiзується у функцiональнi органiзацiйнi структури. Економiчна i технологiчна дiя ІП на суспiльну дiяльнiсть виявляється в збiльшеннi економiчного i науково-технiчного потенцiалу держави, пiдвищеннi технологiчного рiвня всiх ланок ІП. У узагальненому виглядi модель ІП можна записати так: → ПД → РПр → Ос → ПВ → М → Зб де ФД - фундаментальнi дослiдження; ПД - прикладнi дослiдження; Рпр - розробка i проектування; Ос - освоєння; ПВ - промислове виробництво; М - маркетинг; Зб - збут. Фундаментальнi дослiдження - початкова стадiя ІП, насичена науковими дослiдженнями. Проте кожен подальший елемент циклу також вимагає наукових i прикладних дослiджень [13, ст. 6]. Кiлькiсть i якiсть iнформацiї убувають вiд фундаментальних дослiджень до промислового виробництва. Дослiдницька дiяльнiсть замiнюється досвiдом, навиками, стандартними прийомами, що носять часто суб'єктивний характер ст. 5iки. - 2007. - №8(74). Свiтовий досвiд показує, що тiльки окремi фундаментальнi дослiдження утiлюються в розробку, проектування i промислове виробництво. До 90 % тих фундаментальних дослiджень мають негативний результат. З 10 % що залишилися не всi мають практичний вихiд. Основною метою фундаментальних дослiджень є пiзнання i розвиток ІП, вивчення теорiї питання. Прикладнi дослiдження мають iншу спрямованiсть - це упредметненi знання, використовуванi в рiзних технологiях, в результатi яких створюються новi машини, устаткування i системи. Прикладнi дослiдження плавно переходять в розробку i проектування, далi - в освоєння i промислове виробництво. Таким чином, iнновацiйний менеджер в процесi своєї дiяльностi вникає в рiзнi фази ІП i з урахуванням цього створює свою управлiнську стратегiю. Інновацiйний менеджмент - це сукупнiсть методiв i форм управлiння ІП, а також зайнятими цiєю дiяльнiстю органiзацiйними структурами i їх персоналом. Як i для будь-якої iншої областi менеджменту, для iнновацiйного менеджменту необхiдно вмiти чiтко поставити мету i обрати стратегiю. Інновацiйний менеджмент включає такi стадiї: - виконання (проведення дослiджень, здiйснення розробок, реалiзацiя плану); - керiвництво (контроль i аналiз, коректування дiй, накопичення досвiду, оцiнка ефективностi застосування iнновацiй - проектiв, управлiнських рiшень i т. д.) [13, ст. 7]. зростання. - забезпечення життєздатностi свого пiдприємства в умовах внутрiшньої i зовнiшньої конкуренцiї; - розробка i послiдовна реалiзацiя програм розвитку персоналу пiдприємства (фiрми) з урахуванням соцiальних проблем свого пiдприємства i суспiльства в цiлому; Інновацiйний менеджер повинен ухвалювати рацiональнi рiшення, заснованi на методах економiчного аналiзу, на технiчному обґрунтуваннi i оптимiзацiї ІП. 1. 2 Класифiкацiя i специфiка iнновацiй Для успiшного управлiння iнновацiйною дiяльнiстю менеджеровi необхiдно вiдрiзняти власне iнновацiї вiд неiстотних видозмiн в продуктах, технологiях, а також вiд реорганiзацiй (незначнi зовнiшнi змiни продукту без iстотних змiн його споживчих властивостей, змiна параметрiв технологiчного процесу без економiчного ефекту, створення нових управлiнських структур без розробки стратегiчних напрямiв i т. д.). Новизну iнновацiй оцiнюють як по технологiчних параметрах, так i з ринкових позицiй [13, ст. 8]. Процеснi iнновацiї полягають в розробцi i застосуваннi нових технологiй, методiв органiзацiї, створеннi нових органiзацiйних структур. Таблиця 1 Класифiкацiя iнновацiй № п/п Класифiкацiйна ознака iнновацiй Класифiкацiйнi угрупування iнновацiй 1 Область застосування Управлiнськi, органiзацiйнi, соцiальнi, промисловi i т. д. 2 Науковi, технiчнi, технологiчнi, конструкторськi, виробничi, iнформацiйнi 3 Темпи здiйснення Швидкi, сповiльненi, зростаючi, затухаючi, рiвномiрнi, стрибкоподiбнi 4 Ступiнь iнтенсивностi "Бум", рiвномiрна, масова, слабка 5 Трансконтинентальнi, транснацiональнi, регiональнi, великi, середнi, дрiбнi 6 Результативнiсть Висока, низька, стабiльна 7 Ефективнiсть Економiчна, соцiальна, екологiчна По ступеню ринкової новизни розрiзняють iнновацiї для свiтової галузi, для галузi в країнi, для даного пiдприємства або для групи пiдприємств [13, ст. 9]. Існують такi типи iнновацiй: - за глибиною змiн, що вносяться, - радикальнi (базовi), полiпшуючi, модифiкацiйнi (приватнi); - за ступенем розповсюдження - одиничнi i дифузнi; - за мiсцем у виробничому циклi - сировиннi, такi, що забезпечують (технологiчнi), продуктовi; - за захватом очiкуваної частки ринку - локальнi, системнi, стратегiчнi; - за iнновацiйним потенцiалом i ступенем новизни - радикальнi, комбiнаторнi, удосконалювальнi. Інновацiйнi процеси тiєї або iншої спрямованостi здiйснюються у всiх сферах соцiальної i економiчної дiяльностi держави в рамках пiдприємств i установ рiзних форм власностi. Головним ресурсом, що залучається в ІП, є людина. Успiх iнновацiй залежить як вiд цивiльної позицiї, так i вiд науково-технiчної компетенцiї персоналу, вiд творчої активностi, стимуляцiї i мотивацiї окремих спiвробiтникiв. На фiрмах i пiдприємствах ІП повиннi охоплювати iнформацiйну, наукову, проєктно-конструкторськую i виробничу дiяльнiсть. Велика роль в здiйсненнi ІП вiдводиться також економiко-управлiнськiй i соцiально-культурнiй дiяльностi. По значущостi, трудомiсткостi, квалiфiкацiї фахiвцiв переважає наукова i проектна дiяльнiсть. Органiзацiя ІП в рамках наукових i проектних установ багатоварiантна. По характеру виконуваних робiт можна видiлити чотири групи чинникiв: - вiдмiннiсть i послiдовнiсть виконання дослiджень i розробок; - структура ресурсiв; - термiновiсть i швидкiсть розгортання робiт; - органiзацiйнi зв'язки [13, ст. 10]. Матерiально-технiчна база наукових i проектних розробок - виключно важливий i найбiльш динамiчний елемент ІП. Рацiональна органiзацiя i управлiння ІП залежать вiд оптимального поєднання величини витрат на створення iнновацiй, термiнiв їх реалiзацiї, а також ринкових параметрiв (можливостей). Зарубiжний i вiтчизняний досвiд роботи наукових i iнновацiйних органiзацiй дозволяє класифiкувати їх залежно вiд сфери дiяльностi (табл. 2). Таблиця 2 Сфери органiзацiйної дiяльностi ІП Сфера дiяльностi Органiзацiї Державне управлiння i контролюються урядом, якi займаються дослiдницькою дiяльнiстю соцiальних i адмiнiстративних функцiй держави Пiдприємницька Органiзацiї, пiдприємства, фiрми, дiяльнiсть яких пов'язана з виробництвом продукцiї i наданням послуг з метою продажу (зокрема пiдприємства державної власностi) Вища освiта i наука Всi вузи незалежно вiд джерел фiнансування або правового статусу; научно-дослiдницькi, експериментальнi станцiї i клiнiки, асоцiйованi з вузами або керованi ними; органiзацiї, обслуговуючi вузи, що входять в систему вищого i среднього утворення Часта некомерцiйна (неприбуткова) Професiйнi союзи i суспiльства, асоцiацiї, суспiльнi i добродiйнi органiзацiї, фонди (окрiм фондiв, якi бiльш нiж на 50 % фiнансуются державою); приватнi iндивiдуальнi органiзацiї РОЗДІЛ 2 ІННОВАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР В УМОВАХ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ лише вiдновлюючи самостiйний науково-технiчний розвиток. На сьогоднi вбачається два напрямки iнновацiйного розвитку країни: з акцентом на першочерговий розвиток наукоємного виробництва на базi ВПК або ж першочерговим розвитком цивiльних галузей, споживчого сектору. Необхiдно вiдзначити, що перевагу необхiдно надати споживчому сектору. щодо пiльг i стимулiв (зниження податкiв до пiдприємств, якi розвиваються; удосконалення амортизацiйної полiтики); розширення джерел фiнансування; тiсна спiвпраця з iноземними пiдприємствами, обмiн досвiдом; активiзацiя дiяльностi технопаркiв шляхом державної пiдтримки; розширення практики надання iнновацiйним пiдприємствам середньострокових кредитiв iз зниженням процентної ставки [4, с. 114]. 2. 1 Чинники активiзацiї iнновацiйної дiяльностi пiдприємства Однiєю з найактуальнiших проблем вiтчизняної економiки є пiдвищення конкурентоспроможностi промисловостi на основi її технологiчного переоснащення й розвитку наукоємних галузей виробництва. Тому виникає гостра потреба в одержаннi пiдприємствами доступу до передових технологiй. Водночас пiдвищення ступеня вiдкритостi нацiональної економiки поряд iз посиленням iнтеграцiйних процесiв у свiтовiй економiцi супроводжується загостренням конкуренцiї, що зумовлює необхiднiсть пошуку ефективних шляхiв просування продукцiї вiтчизняних товаровиробникiв на ринку, переважно iнновацiйної, оскiльки традицiйнi її види здебiльшого неконкурентоспроможнi. Інновацiйна спрямованiсть економiчного розвитку змiнює його основу, що потребує високої концентрацiї матерiальних i фiнансових ресурсiв, а також пiдвищеної уваги до використання iнтелектуальних ресурсiв [6, с. 23]. Аналiз наукових праць пiдтверджує актуальнiсть i важливiсть дослiдження згаданої проблеми i пошуку шляхiв її розв’язання. головною проблемою залишається недосконалiсть зв’язкiв мiж розробниками й споживачами нововведень, тобто головними учасниками iнновацiйного процесу, низька мотивацiя i для розробки, i для фiнансування iнновацiй, що є наслiдком iнформацiйної непрозоростi цього процесу. Характерна ознака нинiшнього етапу розвитку економiчно розвинених країн — прiоритети в галузi технологiй. Це етап становлення нового пiдходу до формування й реалiзацiї нацiональної полiтики науково-технiчного, промислового й iнновацiйного розвитку з метою швидкого нарощування обсягiв виробництва конкурентоспроможної продукцiї i на внутрiшньому, i на зовнiшнiх ринках [14, с. 152]. Нинi iнновацiйна дiяльнiсть у технологiчнiй сферi здiйснюється переважно на промислових пiдприємствах, а також в органiзацiях малого бiзнесу. Пiд час вивчення iнновацiйної дiяльностi основна увага придiляється дослiдженню промислових пiдприємств, оскiльки саме промисловiсть є основним споживачем створюваних технологiчних iнновацiй. Новi макроекономiчнi умови сприяють iнновацiйнiй дiяльностi пiдприємств, особливо орiєнтованих на внутрiшнiй ринок, що рiзко пiдвищило конкурентоспроможнiсть їхньої продукцiї порiвняно з iмпортною. Пiдприємства, що працюють на мiжнародний ринок, змогли використати новi можливостi незначною мiрою. У таких умовах виробництва почали здiйснювати технологiчнi нововведення з метою пiдвищення конкурентоспроможностi своєї продукцiї на свiтовому ринку. Істотно пiдвищився їхнiй iнтерес до вiтчизняної технiки й вони активнiше зверталися до вiтчизняних виробникiв. формою власностi. Результати дослiджень свiдчать, що найвищою iнновацiйною активнiстю характеризуються пiдприємства машинобудування й металообробки. Рейтинг їхнiй за рiвнем iнновацiйної активностi залишається незмiнним протягом останнiх рокiв. Вплив чинника форми власностi, а також розмiру пiдприємства на рiвень його iнновацiйної активностi вивчено недостатньо, хоча вища iнновацiйна активнiсть характерна переважно для великих пiдприємств, що мають можливостi використання оборотних коштiв для реалiзацiї технологiчних iнновацiй. У структурi пiдприємств такого типу зазвичай є власнi науковi й проектно-конструкторськi пiдроздiли. Водночас дослiдженнями встановлено, що найкращi умови для впровадження iнновацiй мають пiдприємства середнього розмiру, бо їм легше мiнiмiзувати витрати й регулювати чисельнiсть, домагаючись адекватного обсягу завантаження потужностей [8, ст. 187]. Аналiз впливу чинника форми власностi свiдчить, що найбiльша iнновацiйна активнiсть характерна для пiдприємств iноземної i змiшаної форм власностi. Загальноприйнятою є точка зору, що державна форма власностi мало стимулює впровадження iнновацiй для одержання прибутку, оскiльки значна частина його надходить у дохiд держави. Однак державнi пiдприємства краще захищенi в умовах полiтичної й соцiально-економiчної нестабiльностi, i, отже, можуть визначати бiльш довгостроковi цiлi свого розвитку, якi можна реалiзувати завдяки iнновацiйнiй дiяльностi. Крiм того, державнi пiдприємства, порiвняно з новоствореними недержавними, мають великий запас завершених наукових розробок. Отже, форму власностi пiдприємства не можна розглядати окремо вiд iнших його характеристик, таких як галузева приналежнiсть i специфiка виробленої продукцiї. Територiальний чинник також впливає на рiвень iнновацiйної активностi. Цiльовi опитування показують значну роль мiсцевих адмiнiстрацiй у стимулюваннi iнновацiй. Важливе значення тут мають не лише прямi iнвестицiї з мiсцевого бюджету, а й створення iнституцiйно-законодавчих умов, сприятливих для iнновацiйної дiяльностi. Кошти з регiональних джерел зазвичай розподiляються або на основi конкурсу, або в результатi прямого рiшення мiсцевих органiв влади. Неабияке значення мають також неформальнi механiзми, до того ж чим бiльший обсяг наданих коштiв, то iстотнiша їхня роль. Окрiм того, сьогоднi конкурентне середовище також неоднакове в рiзних регiонах. Малi iнновацiйнi пiдприємства орiєнтованi переважно на внутрiшнiй ринок. За результатами дослiджень, менш як 20 вiдсоткiв їх вiд загальної кiлькостi мають закордонних партнерiв. Бiльшiсть малих пiдприємств випускають наукоємну продукцiю, маючи незначнi витрати на дослiдження й розробки. Лише близько 30 вiдсоткiв малих iнновацiйних пiдприємств iнвестують значнi ресурси в наукову й проектно-конструкторську дiяльнiсть. Аналiз чинникiв активiзацiї iнновацiйної дiяльностi пiдприємств засвiдчує насамперед орiєнтованiсть iнновацiйного процесу на ринок, а також таке: варто брати до уваги потреби не лише країни, а й свiтового ринку, необхiднiсть випереджального виробництва iнновацiй порiвняно з рiвнем попиту на них i, нарештi, формування iнфраструктури iнновацiйної дiяльностi. а практичнi можливостi останньої. У пiдсумку поза увагою дослiдникiв зазвичай залишається ще один важливий аспект цiєї дiяльностi, а саме рiвень її достатностi для неперервного й економiчно доцiльного розвитку нацiональної економiки загалом та окремих її структурних ланок зокрема. Отже, для нормального здiйснення iнновацiйної дiяльностi необхiдна вiдповiдно розвинена iнфраструктура; iнiцiювати iнновацiйну дiяльнiсть повиннi самi розробники, iнакше попит на iнновацiї завжди випереджатиме їхню пропозицiю; рiвень iнновацiйних розробок має вiдповiдати свiтовому рiвню або перевищувати його. Принципове поєднання названих чинникiв дає можливiсть визначити, наскiльки достатньою є активнiсть iнновацiйної дiяльностi в країнi для забезпечення її перманентного й ефективного розвитку. Крiм того, цi чинники найiстотнiше визначають масштаби, динамiку й iншi кiлькiснi та якiснi характеристики iнновацiйного потенцiалу, який у зв’язку з цим можна розглядати як один iз найзначнiших параметрiв iнновацiйного процесу [8, ст. 201].. особливостей. По-перше, iнфраструктуру iнновацiйної дiяльностi потрiбно приймати i враховувати в обсязi й складi, що забезпечує її нормальне здiйснення в нацiональнiй економiцi. Це означає, що до складу iнфраструктури iнновацiйної дiяльностi входять мiкросистеми, якi забезпечують практичну реалiзацiю розроблених або створених нововведень (упровадження нововведень у мiкросистему користувача). По-друге, якщо iнiцiацiю iнновацiйної дiяльностi повинен здiйснювати розробник, то до її iнфраструктури обов’язково мають входити науковi пiдроздiли, що забезпечують розробку новацiй i в такий спосiб, по сутi, формують фонд нововведень або iнновацiйний задiл. Отже, iнфраструктура iнновацiйної дiяльностi має складатися з двох основних систем пiдтримки, що, з одного боку, забезпечують створення нововведень, а з другого — сприяють якнайшвидшому впровадженню їх у практичну дiяльнiсть користувачiв. По-третє, такi iнфраструктурнi пiдроздiли мають бути забезпеченi фiнансовими активами, необхiдними для виконання своїх функцiй. Отже, уже на стадiї створення нововведення необхiдна наявнiсть особи, зацiкавленої у позитивному кiнцевому результатi його впровадження. Така особа стає iнвестором iнновацiйної дiяльностi. По-четверте, iнiцiацiя iнновацiйної дiяльностi розробником або творцем нововведення має бути чiтко обґрунтована, щоб перед ним згодом не поставали проблеми зi збутом своєї продукцiї. Інакше творець нововведення стикатиметься з ризиком, який може нiвелюватися лише перспективнiстю новацiї [13, ст. 318]. 2. 2 Інновацiйна активнiсть промислових пiдприємств України Одним з найбiльш важливих показникiв, що характеризують iнновацiйну сферу країни, є частка iнновацiйно-активних пiдприємств, тобто питома вага пiдприємств, що активно проводять iнновацiйну дiяльнiсть. Так якщо аналiзувати перiод вiд 1995 року до 2007, то можна зробити висновок, про негативну тенденцiю зменшення частки iнновацiйно-активних пiдприємств у загальнiй кiлькостi промислових пiдприємств України з 26% у 1995 роцi до 11,5% у 2007 роцi. Зменшення iнновацiйної активностi спричинено браком у пiдприємств власних коштiв, а також великою вартiстю кредитних ресурсiв. Хронiчний дефiцит фiнансових ресурсiв, як на рiвнi господарюючих суб'єктiв, так i на рiвнi держави, зрештою призвiв до втрати вiтчизняного прiоритету на ряд не запатентованих вчасно винаходiв, наприклад, на конструкцiю соняшникової жатки, розробленої на вищому за свiтовi аналоги рiвнi. Падає i загальний технiчний рiвень технiки, що пов'язано, перш за все, з вiдтоком iз наукової сфери спецiалiстiв вищої квалiфiкацiї. Протягом 9 мiсяцiв 2004р. iнновацiйну дiяльнiсть у промисловостi здiйснювали 1047 пiдприємств або кожне дев’яте промислове пiдприємство України (табл. 3). З них 711 пiдприємств (67,9%) створювали та впроваджували технологiчно нову чи значно удосконалювали продукцiю. Обсяг реалiзованої iнновацiйної продукцiї за цей перiод становив 11,9 млрд. грн. або 5,2% загального обсягу реалiзованої промислової продукцiї. Понад 80% (9,8 млрд. грн.) обсягу реалiзованої iнновацiйної продукцiї приходиться на пiдприємства Донецької, Запорiзької, Днiпропетровської, Харкiвської, Луганської, Закарпатської, Сумської областей, Автономної Республiки Крим та м. Києва. Бiльша, нiж у середньому в Українi, частка iнновацiйних пiдприємств була у м. Києвi, Кiровоградськiй, Харкiвськiй, Закарпатськiй, Київськiй областях та Автономнiй Республiцi Крим (вiдповiдно 37,6%, 23,2, 16,0, 13,5, 13,0 i 14,6%). У розрiзi видiв промислової дiяльностi серед пiдприємств, що займались виробництвом коксу та продуктiв нафтопереробки, iнновацiї здiйснювало майже кожне четверте пiдприємство, у машинобудуваннi, хiмiчнiй i нафтохiмiчнiй промисловостi – майже кожне п’яте, металургiї та обробленнi металу – кожне восьме, харчовiй промисловостi – кожне десяте пiдприємство. Разом з тим, в легкiй промисловостi їхня частка становила 7,9%, в добувнiй, целюлозно-паперовiй промисловостi, видавничiй справi i серед пiдприємств, що займались виробництвом деревини та виробiв з деревини – менше 6, електроенергiї, газу та води – 1,0% пiдприємств. Таблиця 3 Інновацiйна дiяльнiсть пiдприємств за 9 мiсяцiв 2004р. за регiонами [11] Кiлькiсть iнновацiйно активних пiдприємств, одиниць Частка iнновацiйно активних пiдприємств у загальнiй кiлькостi промислових пiдприємств регiону, % Обсяг реалiзованої iнновацiйної продукцiї, млн. грн. Частка реалiзованої iнновацiйної продукцiї у загальному обсязi промислової продукцiї регiону, % 1047 11,1 11938,7 5,2 Автономна 41 14,6 395,9 10,9 Вiнницька 28 8,9 35,8 1,1 Волинська 8 5,7 294,8 15,2 Днiпропетровська 43 6,5 1209,0 3,4 Донецька 83 11,0 2261,3 3,8 Житомирська 36 10,7 78,1 3,1 Закарпатська 36 13,5 461,0 28,4 Запорiзька 28 8,6 2112,0 10,1 Івано-Франкiвська 31 10,9 89,4 2,5 Київська 48 13,0 161,2 2,8 58 23,2 229,2 11,9 Луганська 36 5,8 658,4 3,5 Львiвська 25 3,9 146,8 2,8 25 9,5 285,6 5,7 Одеська 34 9,3 362,5 7,1 33 9,4 140,2 1,0 24 9,3 55,1 2,0 17 6,8 452,2 11,4 Тернопiльська 24 10,1 27,3 2,4 Харкiвська 102 16,0 756,6 7,1 Херсонська 19 9,6 77,6 4,7 18 5,8 95,9 3,8 Черкаська 17 5,4 29,6 0,8 Чернiвецька 19 8,9 27,6 3,6 Чернiгiвська 20 8,4 43,0 1,3 м. Київ 192 37,6 1450,3 12,9 м. Севастополь 2 2,4 2,2 0,3 Протягом сiчня-вересня 2004р. ними освоєно виробництво 3030 найменувань нової продукцiї, серед яких 596 – нової технiки. При цьому, порiвняно з вiдповiдним перiодом попереднього року кiлькiсть найменувань вироблених нових видiв машин, устаткування, апаратiв, приладiв збiльшилась майже на третину. Серед впровадженої нової технiки 196 найменувань – електричне та електронне устаткування, 80 – транспортне, 62 – механiчне, 52 – насоси, компресори i гiдравлiчнi системи, 51 – машини для добувної промисловостi i будiвництва, 46 – для переробки сiльськогосподарських продуктiв, 34 найменування – сiльськогосподарськi машини. Найбiльше нової технiки освоєно пiдприємствами м. Києва (211 найменувань), Сумської (60), Донецької (59) та Запорiзької (56 найменувань) областей. У сiчнi-вереснi 2004р. iнновацiйну продукцiю реалiзовували 905 пiдприємств. Майже на кожному другому пiдприємствi її частка в обсязi промислової продукцiї становила менше 10%, на кожному п’ятому – 10-25%, на кожному сьомому – 25-50%, на кожному дванадцятому – понад 70%. Найбiльший обсяг такої продукцiї реалiзовано пiдприємствами машинобудування – 5,9 млрд. грн., майже 60% якого пiдприємствами, що виробляли транспортне устаткування, хiмiчної i нафтохiмiчної промисловостi –1,7 млрд. грн., харчової – 1,4 млрд. грн. Пожвавилась робота пiдприємств зi створення та впровадження нових чи значного удосконалення виробничих процесiв. Порiвняно з вiдповiдним перiодом минулого року їхня кiлькiсть збiльшилась на 6,8% i становила 1168 процесiв. Майже 60% прогресивних технологiчних процесiв впроваджено пiдприємствами м. Києва, Запорiзької, Донецької та Харкiвської областей. У машинобудуваннi створено та впроваджено 729 таких процесiв, хiмiчнiй i нафтохiмiчнiй промисловостi – 94, металургiї та обробленнi металу – 65, легкiй промисловос- тi – 37 процесiв. Для здiйснення нововведень пiдприємствами було придбано 168 нових технологiй, з яких 30 за договорами про передачу права власностi на об’єкти промислової власностi або за лiцензiями на їхнє використання. Новi технологiї придбали 8,4% iнновацiйно активних пiдприємств. Найбiльше їх придбано i використано пiдприємствами машинобудування (60 технологiй), харчової промисловостi (41), хiмiчної i нафтохiмiчної промисловостi (25 технологiй). Майже кожна четверта нова технологiя придбана пiдприємствами м. Києва, кожна восьма – Харкiвської, кожна дванадцята – Донецької областей. Механiзацiю i автоматизацiю виробництва здiйснювали 272 пiдприємства або 26% iнновацiйно активних пiдприємств. У цьому напрямi iнновацiйної дiяльностi працювали, в основному, пiдприємства машинобудування, харчової, хiмiчної i нафтохiмiчної промисловостi, металургiї та оброблення металу та легкої промисловостi (вiдповiдно 81, 64, 24, 20 i 15 пiдприємств). Понад 60% пiдприємств, що придбали новi засоби механiзацiї i автоматизацiї виробництва, приходиться на м. Київ, Вiнницьку, Днiпропетровську, Донецьку, Київську, Луганську, Харкiвську областi. Вище зазначенi данi свiдчать про по-перше, iнновацiйна активнiсть, як пiдприємств, так i держави знижується. В других, знижуються обсяги експорту високотехнологiчної продукцiї на свiтовий ринок. В 2006 р. експорт складав 1,45 млрд. дол. США - це лише 0,05% свiтового ринку i 4,8% вiд всього експорту України, хоча потенцiал вiтчизняного експорту високотехнологiчної продукцiї значно бiльший i оцiнюється приблизно в 10 - 15 млрд. дол. США, або 0,3 - 0,5 % свiтового експорту. Однiєю з важливих причин недостатнього використовування iнновацiйного потенцiалу є вiдсутнiсть адекватних органiзацiйно - економiчних структур, якi б стимулювали його реалiзацiю. Перехiд до ринкових вiдносин iстотно змiнив структуру джерел фiнансування iнвестицiй та iнновацiй. У даний час основним джерелом є власнi кошти пiдприємств. Структура джерел iнвестицiй у технологiчне переозброєння української промисловостi наблизилась до структури свiтового iнвестицiйного ринку, де 65 - 70% становлять власнi кошти пiдприємств, з них приблизно 80% припадає на амортизацiю i 20% на чистий прибуток. В Українi є вже певний позитивний досвiд нових форм iнновацiйної дiяльностi - технополiсiв, технопаркiв. У цих структурах забезпечується безперервне вiдтворення iнновацiй, їх прискорена апробацiя, поєднання фундаментальних наукових дослiджень i прикладних науково-технiчних розробок, впровадження їх у виробництво [11]. Проаналiзувавши динамiку показникiв iнновацiйної сфери промислових пiдприємств України, можна зробити висновок - аналiзованi показники демонструють ряд небезпечних тенденцiй, основнi з яких: - тенденцiя до збiльшення частки обробної промисловостi з низьким рiвнем переробки; - велика залежнiсть вiд зовнiшнiх ринкiв через нерозривнiсть внутрiшнього, особливо для науково мiсткої продукцiї; Пiдсумовуючи викладене можна зробити узагальнюючий висновок, що на порядку денному стоїть питання розробки та запровадження механiзму надання суттєвих пiльг промисловим пiдприємствам, що розробляють та впроваджують iнновацiї. Керiвники пiдприємств вказують на вiдсутнiсть попиту на iнновацiйну продукцiю, тому необхiдно забезпечити замовлення на iнновацiйну продукцiю, зокрема - у рамках реалiзацiї прiоритетних програм iз енергозбереження та iнформатизацiї. Потрiбно поширити практику надання середньострокових кредитiв iз знижкою кредитної ставки тим пiдприємствам промисловостi, якi представляють вищi технологiчнi уклади i демонструють позитивну динамiку власного iнновацiйного розвитку. З метою активiзацiї iнновацiйного процесу в Українi вбачається за доцiльне розробити i запровадити в практику норми та заходи законодавчого й органiзацiйного характеру. Для затвердження на законодавчому рiвнi пропонується розробити норми, якi б встановлювали: дiяльнiсть. 2. Механiзм забезпечення "податкових канiкул" для учасникiв реалiзацiї iнновацiйного проекту на термiн до трьох рокiв з часу пiдписання iнновацiйної угоди. 3. Новий тип оподаткування, згiдно з яким податковий тиск на товаровиробника кiнцевої продукцiї глибокої переробки був би меншим за податковий тиск на виробника сировини чи напiвфабрикатiв – це конче необхiдна вимога зламу негативної тенденцiї до сировинiзацiї економiки України. Природним для ментальностi українцiв i вiдповiдним до геоекономiчної та демографiчної ситуацiї нашої держави є перехiд вiд екологiчно небезпечних, енерго- та матерiалоємних виробництв до новiтнiх ресурсоощадливих i наукоємних високих технологiй. Пропонується розробити i запровадити у практику органiзацiйнi заходи щодо: - державного страхування та вiдшкодування можливих ризикiв вiд iнновацiйної дiяльностi з урахуванням iнтересiв iнноватора, винахiдника та iнвестора, проектiв при їх венчурному фiнансуваннi; - розвитку сучасної iнновацiйної iнфраструктури, яка була б максимально пристосована до роботи в ринкових умовах. У межах останнiх заходiв, наприклад, пропонується розробити за участю Державного комiтету України з питань науки та iнтелектуальної власностi, Мiнiстерства освiти України, Державного комiтету України з питань розвитку пiдприємництва та Державного iнновацiйного фонду мiжгалузеву програму з активiзацiї iнновацiйної дiяльностi у промисловостi України. Її метою має бути пiдвищення iнновацiйної активностi у промисловостi за рахунок створення сприятливих умов для дiяльностi й активної спецiалiзацiї учасникiв iнновацiйного процесу з метою плiдної роботи та практичного використання результатiв науково-дослiдних робiт; - створення та залучення до активної iнновацiйної, винахiдницької та iнвестицiйної (до реального сектора економiки) дiяльностi фiнансово-промислових груп в Українi. ВИСНОВОК нацiональним менталiтетом, перешкоджають приєднанню українських бiзнесменiв до свiтових iнновацiйних процесiв. Інновацiя - це використання в тiй або iншiй сферi суспiльної дiяльностi (виробництвi, економiчних, правових i соцiальних вiдносинах, науцi, культурi, освiтi i т. д.) результатiв iнтелектуальної працi, технологiчних розробок, направлених на вдосконалення соцiально-економiчної дiяльностi. Сучасна економiчна теорiя розрiзняє п'ять основних типiв iнновацiй: - введення нового продукту (товарна iнновацiя); - введення нового методу виробництва (технологiчна iнновацiя); - створення нового ринку товарiв або послуг (ринкова iнновацiя); - реорганiзацiя структури управлiння (управлiнська iнновацiя). Пiд iнновацiйно активним пiдприємством розумiють пiдприємство, що займалось iнновацiйною дiяльнiстю. щодо пiльг i стимулiв (зниження податкiв до пiдприємств, якi розвиваються; удосконалення амортизацiйної полiтики); розширення джерел фiнансування; тiсна спiвпраця з iноземними пiдприємствами, обмiн досвiдом; активiзацiя дiяльностi технопаркiв шляхом державної пiдтримки; розширення практики надання iнновацiйним пiдприємствам середньострокових кредитiв iз зниженням процентної ставки. - тенденцiя до збiльшення частки обробної промисловостi з низьким рiвнем переробки; - мала питома вага витрат на iнновацiйну дiяльнiсть у ВНП. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Валдайцев С. В. Оценка бизнеса и инноваций. — М.: ИИД “Филио”, 1997. – 216 c. 2. Валинурова Л. С., Кузьминих Н. А. Оценка уровня инновационного развития отраслей промышленности // Инновации 2007. - №6 (104). -с. 42-47 3. Вiкiпедiя: http://uk.wikipedia.org/ 4. Говоруха Ж. А. Питання розвитку iнновацiйної дiяльностi пiдприємств України // Актуальнi проблеми економiки. - 2007. - №8(74). - с. 107-115. 5. Гринев В. Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. — 2-е изд., стереотип. — К.: МАУП, 2001. — 152 с. 7. Зятковський І. В. Державна пiдтримка нових форм iнновацiйної дiяльностi промислових пiдприємств // Актуальнi проблеми економiки 2007. -№ 6 (72). - с. 73-81. 8. Ілляшенко С. М. Управлiння iнновацiйним розвитком: Навч. посiб. — 2-ге вид., перероб. i доп. — Суми: ВТД «Унiверситетська книга»; К.: Видавничий дiм «Княгиня Ольга», 2005. — 324 с. 9. Лапко О. Інновацiйна дiяльнiсть у системi державного регулювання: Монографiя. — К.: Інститут економ. прогнозування НАН України, 1999. — 342 с. 11. Статистична iнформацiя http://ukrstat.gov.ua/ 12. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. — М.: Экономика, 1993. – 120 c. 13. Фатхутдинов Р. А. Инновационный менеджмент. — Спб.: Питер, 2002. — 400 с. 14. Федулова Л.І. Інновацiйна економiка: Пiдручник. — К.: Либiдь, 2006. — 480 с. 15. Федулова Л.І. Інновацiйний розвиток промисловостi України// Актуальнi проблеми економiки 2007,-№ 3 (69). -с. 83- 97.