Інвестицiйна дiяльнiсть у вiльних економiчних та офшорних зонах
МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІЗНЕСУ І ПРАВА
Кафедра менеджменту
Інвестицiйна дiяльнiсть у вiльних економiчних i офшорних зонах
РЕФЕРАТ
Виконала
студентка групи 301
О. О. Бахрова
викладач
Л. В. Соколова
ЗМІСТ
1. Вiльнi економiчнi зони
2. Офшорнi зони
3. Дiяльнiсть вiльних економiчних зон на Українi
Перелiк посилань
ВСТУП
Інвестицiями є усi види майнових та iнтелектуальних цiнностей, якi вкладаються в об’єкти пiдприємницької дiяльностi та iнших видiв дiяльностi, в результатi якого створюється прибуток або досягається соцiальний ефект.
На сьогоднi в Українi використовується дуже обмежена кiлькiсть способiв i шляхiв залучення iноземного капiталу. Домiнуючим є створення пiдприємств з iноземними iнвестицiями. Практично не використовується такий канал залучення iнвестицiй, як придбання рiзноманiтних прав.
Досягнення сприятливого за усiма параметрами iнвестицiйного клiмату i утримання його на високому рiвнi – складне завдання навiть для розвинених країн свiту, а тим бiльше для країн, що розвиваються, до яких вiдноситься зараз Україна. Тому у свiтовiй економiчнiй практицi поширюється створення рiзноманiтних особливих зон сприятливого iнвестицiйного клiмату. Найбiльш ефективною формою таких зон є вiльнi (спецiальнi) економiчнi зони (ВЕЗ) рiзних типiв. У них запропонована зручна технiчна i промислова iнфраструктура для розвитку бiзнесу: квалiфiкована робоча сила, наявнiсть аеропортiв i транспортних комунiкацiй, банки i фiнансовi органiзацiї, сприятлива атмосфера для бiзнесу, надання податкових пiльг i прямої фiнансової пiдтримки.
ВІЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ
– це обмежена частина територiї країни, для якої характерний специфiчний режим функцiонування економiчних суб’єктiв, анклавнiсть як гарантiя досягнення стабiльностi i певної свободи. Згiдно з рiшенням Кiотської конференцiї (1973 р.), пiд вiльною економiчною зоною розумiють частину територiї країни, на якiй товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами митної територiї i не пiдлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню. Існують рiзнi типи ВЕЗ:
1.
Безмитнi торговi зони (порти, склади, транзитнi зони, митнi зони на пiдприємствах);
2.
Експортнi виробничi зони (промисловi, туристсько-рекреацiйнi);
3.
4.
Банкiвськi i страховi безмитнi зони;
5.
6.
Комплекснi зони.
стратегiчнi програми економiчного зростання окремих регiонiв i, врештi-решт, нацiональної економiки всiєї країни.
Вiльнi економiчнi зони можна класифiкувати за такими ознаками:
· якi виступають органiзацiйною формою активiзацiї експорту, залучення iноземних iнвестицiй;
· як форма регiональної полiтики для стимулювання соцiально-економiчного розвитку депресивних районiв;
· у яких поєднуються характеристики перших двох зон.
пiдприємництва, зони переробки експортних товарiв, промислово-торговельнi зони, вiльнi промисловi зони, вiльнi банкiвськi зони, банкiвсько-страховi, особливi економiчнi зони, iнформацiйнi i т. д. Найбiльш розповсюдженими серед них є вiльнi торговельнi i експортно-виробничi зони.
За деякими оцiнками, у свiтi функцiонує понад 800 ВЕЗ, якi дають 8-10% свiтового торговельного обороту зi щорiчним обсягом експорту у 20млрд. дол. США та з кiлькiстю зайнятих приблизно 4 млн. осiб. Майже 300 з усiх ВЕЗ припадає на країни, що розвиваються (з експортом у 15 млрд. дол. i 3 млн. зайнятих осiб). За iншими оцiнками, нараховується близько 3 тис. ВЕЗ, у яких створено майже 3 млн. робочих мiсць.
1.
Вiльнi торговельнi (безмитнi, транзитнi тощо) зони країни для вiльного i безмитного ввезення – вивезення капiталу. Це пояснюється тим, що основною формою мiжнародного економiчного спiвробiтництва тривалий час була мiжнародна торгiвля.
Майже 2000 рокiв тому (у 166 р. до н. е.) влада грецької держави острова Делос з метою сприяння торгiвлi проголосила першу документально вiдому вiльну зону. Приїжджi купцi на островi звiльнялися вiд мита, податкiв i виконання адмiнiстративних формальностей. Острiв Делос вiдiгравав значну посередницьку роль у торгiвлi мiж Заходом i Сходом протягом 80 рокiв. У 1595 роцi в iталiйському мiстi Генуя було вперше проголошено статус вiльного порту, а потiм вiльнi порти виникли у Венецiї (з 1664 р.), у Марселi (з 1669 р.). Разом з тим вiльнi зони створювалися не тiльки у портах. У подальшому в багатьох країнах органiзовувалися райони зi скасуванням обмежень на торговельну дiяльнiсть шляхом звiльнення вiд сплати мита на ввезення – вивезення товарiв iз зони (французькi мiста – Бордо, Байона, Дюнкерк; нiмецькi – Гамбург, Дрезден).
Іноземне iнвестування у вiльних торговельних зонах визначається такими факторами, як географiчне розташування, транспортна мережа, наявнiсть iнфраструктури комунiкацiй, доступ до ринкiв сусiднiх країн (часто цi зони використовуються як платформи виходу на ринки третiх країн). Перевагами вiльних торговельних зон є потреба незначних стартових iнвестицiй; швидка окупнiсть iнвестицiй; можливiсть заморожувати реалiзацiю товарiв до пiдвищення попиту на них.
У сучасному виглядi ВТЗ виникли на початку 70-х рр. у країнах Пiвденної Азiї («азiатськi тигри»). У 90-i роки лiдером за темпами економiчного зростання став Китай, у якому сьогоднi успiшно працюють п’ять зон, а 14 мiст Китаю отримали статус вiдкритих приморських територiй. Усього на територiї китайських ВЕЗ протягом останнiх 20 рокiв було введено в дiю майже 5700 пiдприємств з участю iноземного капiталу.
З 1990 року у США i Канадi дiють двостороннi угоди про вiльну торгiвлю, якi включають у себе усунення тарифних i нетарифних обмежень у торгiвлi (знятi обмеження на експорт i iмпорт енергоносiїв, змiнений режим прикордонної торгiвлi тощо).
рiк були створенi три вiльнi митнi зони, такi як «Московський франко-порт», «Термiнал-порт», «Шереметьєво».
Вiльнi митнi зони – це узагальнююче поняття, що включає вiльнi зони (комерцiйнi i виробничi); вiльнi порти (порто-франко); зони DUTY-FREE (магазини у великих мiжнародних аеропортах). Як правило, митнi зони вiдрiзняються тим, що вони:
1) розмiщеннi на невеликих за площею, закритих територiях;
3) мають митнi преференцiї у виглядi вiдсутностi мита на ввезення-вивезення товарiв iз зони, а також вiдсутностi зборiв за зберiгання товарiв на територiї країни.
Комерцiйнi i виробничi зони рiзняться характером дозволеної дiяльностi: у комерцiйних зонах можливе лише складування, зберiгання i продаж товарiв, а у виробничих – складування, зберiгання, переробка i доробка товарiв (упаковка, наклеювання ярликiв, розфасовка).
2.
Промислово-виробничi (експортнi) зони –
призначенi для виробництва товарiв для експорту. Вони мають право на безмитну торгiвлю у митному i торговельному режимi країни i надають iноземним iнвесторам податковi i фiнансовi пiльги. Мета створення цих зон полягає у насиченнi країни сучасними товарами i технологiями, об’єднаннi пiдприємств для виробництва експортно привабливої продукцiї. Експортнi виробничi зони створюються, у першу чергу, для залучення iноземного капiталу до нацiональної економiки, створення експортних пiдприємств i нових робочих мiсць, збiльшення надходження iноземної валюти, впровадження у господарську практику останнiх досягнень НТП. Якщо фiрма бажає розгорнути виробництво у такiй зонi, то вона повинна одержати вiд вiдповiдного органу лiцензiю з конкретними зобов’язаннями, а головною умовою, що висувається, повинна бути експортна орiєнтацiя продукцiї. Крiм нього, умовою допуску на внутрiшнiй ринок є екологiчна i технологiчна безпека виробництва.
Бiльшiсть дiючих у свiтi експортних зон мають подiбнi умови комерцiйної дiяльностi i стимули для iнвесторiв:
1. Якщо обладнання, сировина i комплектуючi iмпортуються до зони для виробництва експортної продукцiї, то вони звiльняються вiд мита та iнших зборiв.
2. Якщо фiрми здiйснюють експортне виробництво, то до них може застосовуватися повна вiдмiна або послаблення експортних та iмпортних квот i лiцензiй.
3. Фiрма може звiльнятися на достатньо тривалий строк вiд сплати податку на прибуток, а також iнших податкiв i зборiв, що стягуються на територiї даної країни.
4. Пiсля закiнчення «податкових канiкул», як правило, ставки оподаткування iнвесторiв знижуються.
5. Якщо прибуток реiнвестується, то вiн вилучається з оподаткування.
6. Іноземний персонал, зайнятий у зонi, звiльняється вiд прибуткового податку.
7. Зняття обмежень на репатрiацiю прибуткiв i капiталiв, у тому числi вiдмiна податку на прибуток.
8. Надання iнфраструктурних послуг, оренда землi i виробничих примiщень за пiльговими тарифами i розцiнками.
З метою посилення кооперацiї збiльшення надходження валюти в зонах можуть встановлюватися обов’язковi умови закупiвлi фiрмами необхiдних їм сировини, матерiалiв i компонентiв на внутрiшньому ринку.
Як правило, територiя таких зон огороджується i охороняється, встановлюється спецiальний пропускний режим. Розмiри експортних виробничих зон зазвичай невеликi, а чисельнiсть зайнятих коливається у межах 5 – 50 тис. чоловiк.
Перша експортна зона виникла в Ірландiї («Шенон»), 75 таких зон створено у країнах Латинської Америки i Карибського басейну, 10 – у Малайзiї. Найбiльшого розповсюдження зазначена модель ВЕЗ отримала у Сiнгапурi та Пiвденнiй Кореї.
Туристичнi (рекреацiйнi) зони
, що надають широкi можливостi для вiдпочинку та туризму, розташованi у мiсцях рекреацiї. Вони, так само як i митнi зони, є найбiльш привабливими об’єктами вкладання iноземного капiталу, оскiльки вимагають порiвняно менших первинних iнвестицiй внаслiдок того, що вони формуються на основi виробничої та соцiальної iнфраструктури.
1. Наявнiсть цiнних рекреацiйних ресурсiв, що забезпечують значнi надходження валюти у результатi експорту цих ресурсiв, за лiкування i оздоровлення.
2. Розвиток окремих слаборозвинених приморських районiв i вирiшення на цiй основi соцiальних проблем, у тому числi працевлаштування, житлової проблеми тощо.
3. Закриття або перепрофiлювання екологiчно шкiдливих виробництв, кардинальне полiпшення стану навколишнього середовища у результатi пере спецiалiзацiї господарства.
У межах цих зон створюється пiльговий режим пiдприємницької дiяльностi для залучення iноземного капiталу. Для решти суб’єктiв господарювання запроваджується спецiальний пiльговий податковий режим, який дає можливiсть накопичувати кошти для облаштування територiй з наступним наданням їм загального пiльгового режиму господарювання.
Причиною створення вiльних страхових зон
стали надзвичайно жорсткi нормативи, що регулювали страховi операцiї. Робота лондонської компанiї Ллойд з точки зору покриття особливих, нетрадицiйних ризикiв (тi, що не входять до розряду крадiжок, пожеж, цивiльної вiдповiдальностi тощо) призвела свого часу майже до монополiї у цiй сферi. У 80-i роки з’явилися прототипи таких зон у США (зокрема, у Нью-Йорку), де пiльговий режим розповсюджувався на деякi особливi види ризику (анулювання контрактiв лiзингу для великих комп’ютерiв тощо), а також для страхових контрактiв з рiчними премiями, що перевищують 100 тис. дол. США.
Банкiвськi вiльнi зони
являють собою географiчнi зони, в яких банки можуть вiльно здiйснювати свою дiяльнiсть i мати дiловi стосунки з клiєнтами, що мешкають в iнших країнах. Шляхом створення банкiвських зон вдається уникнути норм контролю валютного обмiну i обов’язкового застосування резервних коефiцiєнтiв.
Зазначена модель створення ВЕЗ дає змогу надавати податковi переваги у визначеннi вiдсоткiв податку на прибуток, ПДВ та iнших податкiв. Можуть мати мiсце певнi операцiйнi переваги через звiльнення вiд певних норм, що регулюють банкiвську дiяльнiсть (щодо нерухомостi, контролю обмiнних валютних операцiй, руху капiталiв тощо).
3.
Технiко-впроваджувальнi зони
– на вiдмiну вiд зон вiльної торгiвлi i промислово-експортних зон, якi потребують розвиненої iнфраструктури, для створення цих зон iнодi достатньо унiверситету, iншої науково-дослiдної органiзацiї, низки невеликих пiдприємств навколо них для виготовлення дослiдних зразкiв або навiть невеликих партiй нової продукцiї.
Вперше зони технологiчного розвитку з’явилися у США на початку 70-х рокiв. Найбiльш вiдомим парком є Силiконова Долина, що розташована поблизу Лос-Анджелесу, штат Калiфорнiя. Цей парк став всесвiтньо вiдомим завдяки вiдкриттю своїх науково-дослiдних центрiв такими високотехнологiчними гiгантами, як Microsoft, Compaq, Intel, Motorola.
Потiм вiсiм таких зон з’явилися у Францiї, ще вiсiм – у Нiмеччинi, двадцять технополiсiв – у Японiї, Тайванi, Сiнгапурi, Пiвденнiй Кореї, Малайзiї, Росiї, Польщi. Наприклад, у Японiї створено вiдомий технополiс Тояма, орiєнтований на удосконалення робототехнiки, матерiалознавства та бiотехнологiй, а на венчурнiй основi створено Фонд розвитку Тоями. В Ірландiї (у Лiмерицi) основою технологiчної зони став комплекс функцiонально взаємопов’язаних будiвель та споруд, в яких розв’язуються новi напрями функцiонування малого бiзнесу.
Зони технологiчного розвитку – це основна форма iнтеграцiї науки i виробництва, мiсце розгортання iнновацiйної дiяльностi i створення венчурних компанiй, що займаються розробкою нових технологiй. У таких зонах надаються пiльговi кредити, укладаються державнi контракти, фiнансуються проекти iз спецiальних фондiв, за використанням лабораторiй i виробничих примiщень сплачуються пiльговi рентнi платежi, безкоштовно проводяться технiчнi експертизи тощо.
4.
5.
Комплекснi зони
– домiнують у сучасний час, поєднують у собi риси промислово-виробничих зон, вiльних митних зон i зон технологiчного розвитку. Комплекснi зони створюються для розвитку окремих галузей виробництва (Польща), вiдродження певних регiонiв (США), залучення в економiку iноземних iнвестицiй, розвитку кредитних, валютних i банкiвських вiдносин. Комплекснi зони часто ототожнюють з пiдприємницькими зонами.
Офшорна зона (юрисдикцiя) обмеження, зниженi або вiдсутнi вимоги до бухгалтерського облiку i аудиту. Офшорна компанiя (компанiя, зареєстрована у юрисдикцiї з низьким оподаткуванням або звiльнена вiд сплати податкiв на основi невеликої фiксованої плати) може отримати пiльги тiльки у разi володiння компанiєю iноземцями, а прибуток повинен вилучатися за межами юрисдикцiї, де вона зареєстрована. Офшорнiй компанiї заборонено вести пiдприємницьку дiяльнiсть у країнi реєстрацiї, тому що в iншому випадку держава поставила би в нерiвнi умови мiсцевi фiрми порiвняно з офшорними, якi мають податковi пiльги.
Найчастiше офшорна зона створюється там, де слабо розвинена економiка та iнших можливостей для залучення iноземного капiталу немає. Офшорна компанiя не обтяжує зону додатковими витратами, а, навпаки, забезпечує надходження фiнансового капiталу в її економiку за рахунок оплати працi офiсних службовцiв, придбання майна або нерухомостi та рiзноманiтних реєстрацiйних зборiв. З часом деякi юрисдикцiї можуть зробити серйознi прориви у рiвнi економiчного розвитку. Як приклад можна навести Сiнгапур, Гонконг, Ірландiю, Кiпр. Зокрема, на Кiпрi 28 тисяч зареєстрованих офшорних компанiй приносять цiй країнi дохiд у 200 млн. дол. США на рiк, а дохiд на душу населення становить 12 тис. дол. США.
Сприятливi режими оподаткування надають також такi розвиненi країни, як Канада, Нiдерланди, Великобританiя, США, Францiя, Швейцарiя, Ірландiя та Японiя. Країн i територiй, якi цiлеспрямовано створюють пiльговi умови для мiжнародної економiчної дiяльностi («чистих» офшорних зон) нараховується близько 80. переважна їх частина зосереджена в Європi, Карибському регiонi.
Офшорнi зони можна класифiкувати за ступенем надiйностi, що й було зроблено Форумом фiнансової стабiльностi розвинених країн. До першої групи увiйшли: Гонконг, Сiнгапур, Люксембург, Швейцарiя, Дублiн, Гернсi, острови Мен i Джерсi, до другої – Андорра, Бахрейн, Барбадос, Бермуди, Гiбралтар, Лабуан (Малайзiя), Макао, Мальта, Монако, до третьої – Антигуа i Бар буда, Аруба, Белiз, Британськi Вiргiнськi Острови, Острови Кука, Коста-Рiка, Кiпр, Лiван, Лiхтенштейн, Маршаловi острови, Каймановi Острови, Маврикiй, Науру, Антильськi острови (Нiдерланди), Панама, острiв Сент-Кiтс i Невiс, Сент-Люсiя, Самоа, Сейшели, Багами, Вануату. Пiд надiйною офшорною зоною розумiють зону, в якiй вiдсутня банкiвська таємниця, розвинутi наглядовi органи i законодавство. Єдиним правилом, що визнається, є наявнiсть податкових пiльг для нерезидентiв. Офшори, у яких реєструються українськi i росiйськi компанiї, належать до третьої, найменш надiйної групи. Вони найбiльш закритi для правоохоронних органiв Європейського Союзу.
Офшорний бiзнес може застосовуватися у таких сферах дiяльностi, як банкiвська справа, страхування, торгiвля, будiвництво, iнвестицiйна дiяльнiсть, лiзинг, робота на ринку цiнних паперiв, транспортнi послуги тощо.
У свiтовiй офшорнiй практицi найчастiше реєструються такi типи компанiй:
· Фiрми-копилки
. Цi фiрми просто накопичують грошовi кошти i можуть створюватися практично у будь-якiй офшорнiй зонi. Лiдером по кiлькостi таких зон є Лiхтенштейн i Панама.
· Фiрми “Роялтi”
збирають рiзнi лiцензiйнi виплати за патенти, авторськi гонорари, товарнi знаки i т. д. Така фiрма може запатентувати iнтелектуальну власнiсть або укласти контракт на передачу її у користування, одержуючи таким чином неоподаткований прибуток вiд використання такої власностi. Практика доводить, що українським пiдприємцям вигiдно створювати подiбну фiрму на Кiпрi, тому що iснує угода про уникнення подвiйного оподаткування, встановлено нульову ставку податку на дивiденди, вiдсотковi i лiцензiйнi виплати.
·
створюються компанiєю-нерезидентом країни з високим оподаткуванням або групою таких компанiй з метою страхування ризикiв материнської компанiї або групи материнських компанiй на бiльш вигiдних умовах, нiж умови, що традицiйно пропонуються страховими компанiями. Форма офшорної перестрахувальної компанiї може використовуватися страховими компанiями для страхування їхнього власного ризику. Сьогоднi пiльговий режим лiцензування офшорних страхових компанiй iснує тiльки на Кiпрi.
· Офшорнi банки, банкiвськi фiлiали, кредитнi заклади
можуть створюватися з метою акумулювання прибутку у країнах iз зменшеним або нульовим оподаткуванням або для об’єднання фiнансових коштiв i полегшення руху грошей. Вони можуть використовуватися для фiнансування мiжнародних операцiй його засновникiв, минаючи валютнi обмеження. В офшорних зонах ця дiяльнiсть суворо регламентується, як i прийнято в усьому свiтi. Лiдером у цьому напрямi є Швейцарiя зi своїми багаторiчними традицiями. За законом у цiй країнi державнi службовцi несуть сувору вiдповiдальнiсть за розголошення iнформацiї, одержаної в якостi рiчного фiнансового звiту, iншої службової iнформацiї.
· Фiнансовi компанiї i брокерськi фiрми
. Таким компанiям, так само як i банкам, потрiбна репутацiя. Володiння фiнансовою компанiєю дає можливiсть проводити вигiдну кредитну полiтику з точки зору мiнiмiзацiї податкiв на наданi кредити i позичковi кошти. Офшорна компанiя може надати кредит фiрмi, що знаходиться у зонi пiдвищеного оподаткування пiд високий вiдсоток. Це дає можливiсть спрямувати валютнi ресурси у третю країну i звiльнити одержаний прибуток вiд податкiв або значно їх знизити. Для реєстрацiї таких типiв компанiй найкраще пiдходять європейськi офшорнi зони, такi як Люксембург, Швейцарiя, Нiдерланди, Лiхтенштейн, Ірландiя.
·
управляють активами клiєнтiв. Використання iнвестицiйних компанiй дає змогу зосередитися на особливо вигiдних проектах або обирати зони з потенцiйно високими доходами за наявностi великої кiлькостi варiантiв. Трастовi компанiї дають можливiсть зменшити податки на спадок i прирiст капiталу або уникнути їх взагалi. Цi види дiяльностi найбiльш розповсюдженi у Нiдерландах.
· Холдинговi компанiї за умови, що холдингова компанiя створена в офшорнiй зонi, в якiй вона не сплачує податок на прибуток та iншi корпоративнi податки. Повнiстю звiльняє вiд податкiв холдинговi компанiї при певних умовах Люксембург.
· Офшорнi пiдприємства, створенi для проведення транзитних торгових операцiй, манiпуляцiй з рахунками-фактурами i сумою контракту.
Вибiр офшорної зони у такому випадку залежить вiд бажання показувати офшорний характер цих операцiй. Основний прибуток при використаннi таких схем осiдає в офшорнiй компанiї, що не сплачує податки.
·
займаються морськими i авiаперевезеннями. Вони реєструються в офшорних зонах для зменшення податкiв на судноплавну i судновласницьку дiяльнiсть шляхом придбання або оренди суден i акумулювання прибутку вiд своєї дiяльностi у зонах зменшеного оподаткування. Для цiєї дiяльностi пiдiйдуть практичнi всi офшорнi зони, що є острiвними державами. Бiльша частина свiтового торгового флоту зареєстрована саме в них.
·
. Характерною рисою цього виду дiяльностi є необхiднiсть найму великої кiлькостi працiвникiв, а основним параметром для створення подiбних структур є рiвень прибуткового податку.
i о. Мен повнiстю вiдповiдають цим вимогам.
·
найчастiше не сплачують податку на прибуток, дивiденди i вiдсотки оподатковуються за зниженою ставкою або не оподатковуються взагалi. Фонди об’єднують кошти дрiбних iнвесторiв. Це дає їм можливiсть вкладати капiтали у бiльш дорогi проекти, економлячи при цьому на дослiдженнi ринку, комiсiйних i управлiнських витрат.
· Іншi компанiї зi спецiальними цiлями
.
Основними перевагами для власникiв при використаннi офшорних компанiй є:
1.
досягнення анонiмностi, конфiденцiйностi;
2.
низькi податки або їх вiдсутнiсть;
3.
прибуток/капiтал у твердiй валютi в надiйних банках i стабiльнiй країнi;
4.
банкiвськi рахунки в будь-якiй валютi;
5.
6.
ефективна i недорога банкiвська система;
7.
вiдсутнiсть контролю валютного обмiну;
8.
можливiсть отримання дозволу на роботу i виду на проживання (на Кiпрi);
9.
можливiсть законного володiння нерухомiстю за кордоном.
Офшорнi зони завжди цiкавили пiдприємцiв як спосiб приховування капiталу, а потiм вже як спосiб оптимiзацiї оподаткування. Сьогоднi понад 25% свiтового капiталу i майже 60% фiнансових потокiв у свiтi проходить через офшорнi зони. Разом з тим завдяки їм кожного року «вiдмивається» до 600 млрд. дол. США незаконних грошей. З кожним роком ця сума збiльшується на декiлька мiльярдiв.
Привабливiсть офшорних зон для українських бiзнесменiв пояснюється такими обставинами:
— нестабiльнiсть фiнансово-кредитної системи України;
— високий ступiнь ризику при вкладаннi капiталу;
— великий податковий тиск.
чергу вiд форс-мажорних обставин.
ДІЯЛЬНІСТЬ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН НА УКРАЇНІ
Територiальнi пiльги, якi у сотнях країн зарекомендували себе як ефективний iнструмент залучення iнвестицiй, в Українi у часи Леонiда Кучми використовувалися просто як засiб розрахункiв з лояльною до влади регiональною елiтою. За словами колишнього зам мiнiстру економiки Володимира Рябошлика, ВЕЗ та ТПР не стали локомотивом iнвестицiй, тому що споконвiчно створювалися для iнших цiлей – контрабанди та ухилень вiд податкiв.
Закон «Про загальнi принципи створення та функцiонування спецiальних (вiльних) економiчних зон», прийнятий у 1992 роцi, визначає лише загальнi принципи роботи спец режимiв та не задає критерiїв їх ефективностi. Рамкового закону про ТПР взагалi немає. ВЕЗ та ТПР створювалися у ручному режимi: особливостi багатьох зон, у тому числi податковий режим, визначалися окремими законами або наказами президента. Особливих вимог до компанiй, якi бажали стати суб’єктами спецiального податкового режиму, не пред’являлося. Потенцiйний iнвестор повинен був пред’явити бiзнес-план на розгляд спецiального господарського органу – адмiнiстрацiї спец зони. Границею для входження у ТПР була iнвестицiя у розмiрi 250 тис. доларiв. Таке нормативне поле нарекло СЕЗ та ТПР на участь iнструмента мiнiмiзацiї податкових зобов’язань. Уряд Юрiя Єханурова восени 2005 року видав постанову, яка дозволяла суб’єкта СЕЗ безмитно ввозити сировину для виробництва товарiв у СЕЗ за умови, що готова продукцiя протягом дев’яноста днiв буде експортуватися. Цiкавiсть до цiєї новизни проявили лише три пiдприємства – «Ядзакi», «Джейбiл» та Миколаївський суднобудiвний завод. Тобто тiльки три компанiї працювали на зовнiшнiй ринок. Пiльги наряду з високим рiвнем корупцiї давали можливiсть безмитно завозити продукцiю в Україну, що призводило до недобросовiсної конкуренцiї на внутрiшньому ринку.
Україна на вiдмiну вiд Польщi та Китаю не стала витрачатися на iнфраструктуру спец зон та їх рекламу. Саме тому у деякi зони та територiї iнвестицiї так i не прийшли. За тiєю ж причиною iнвестицiї у спец зони окупаються повiльно – iнвестори повиннi були за свiй рахунок провести воду, газ, електроенергiю, каналiзацiю, а також побудувати пiд’їзнi дороги. Ще одна особливiсть СЕЗ на Українi – законодавство, регламентуюче їх дiяльнiсть, суперечить податковому та митному законодавству. Наприклад, згiдно Закону «Про режим iноземного iнвестування», податком на додану вартiсть не обкладається все майно, яке ввозиться в країну в якостi iнвестицiй, Закон «Про податок на додану вартiсть» виключає з податкової бази основнi засоби, якi надiйшли в якостi iнвестицiй, а Закон «Про спецiальний режим iнвестицiйної дiяльностi у Закарпатськiй областi» поширює пiльги по ПДВ тiльки на обладнання.
Однiєю з основних цiлей створення спец режимiв було залучення iноземних iнвестицiй. Однак лише третина iнвестицiй в СЕЗ та ТПР за станом на 1 сiчня 2005 року були iноземнi. Низька активнiсть iноземцiв пояснюється нестабiльнiстю умов ведення бiзнесу в Українi в цiлому i в спец зонах зокрема. Наприклад, у 1999 роцi був ведений мораторiй на утвердження нових СЕЗ та ТПР (згодом депутати його неодноразово порушували), пiзнiше був ведений мораторiй на новi iнвестицiйнi проекти. Всього об’єм освоєних суб’єктами спец режимiв iнвестицiй (як зовнiшнiх, так i внутрiшнiх) склав 9,8 млрд. гривень та порiвняний з розмiром наданих податкових пiльг (8,4 млрд. гривень).
Потрiбно врахувати, що спецiальнi податковi режими iснували лише п’ять-шiсть рокiв. За цей час ними змогли скористатися тiльки найсмiливiшi iнвестори, якi розраховували свої бiзнес-плани, включаючи графiк внесення iнвестицiй, не на п’ять, а на десять рокiв та бiльше. Тобто бiльша частина запланованих iнвестицiй не була здiйснена.
повнiстю виконанi. Однак вже восени 2005 року робоча група пiд керiвництвом Анатолiя Кiнаха прийшла до iнших висновкiв – обов’язки виконали по 30% проектiв, ще 40% проектiв мали право на iснування пiсля певної корекцiї бiзнес-планiв.
Навiть критики СЕЗ та ТПР признають, що в окремих випадках пiльги сприяли розвитку нетрадицiйних для України галузей. Приклад – СЕЗ «Закарпат’є» та ТПР у Закарпатськiй областi. Обласнiй адмiнiстрацiї довелося зробити ставку на спецiальнi режими iнвестування, так як на кiнець 90-х рокiв у Закарпат’ї нiчого не залишилося вiд радянської промисловостi, а велика кiлькiсть корисних копалин та можливостей для сiльського господарства в областi не було нiколи (60% територiї – гори). Ставка виявилася вiрною: у Закарпат’є прийшли компанiї-свiтовi лiдери – «Ядзакi Україна» (виробництво автомобiльних джгутiв), «Джейбiл Серкiт Україна» та «Флекстронiкс» (електроннi компоненти до побутової технiки). Автозавод «Єврокар», який також деколи працював у СЕЗ «Закарпат’є», зараз формує п’яту частину бюджету областi.
з проблемою нехватки оборотних засобiв. Крупнi iноземнi та нацiональнi iнвестори продовжили роботу, однак не змогли розвивати свої проекти запланованими темпами. Наприклад, компанiя «Ядзакi Україна» здала половину примiщення в оренду компанiї «Джейбiл», але навiть площi, що залишилися, пустують. Це пояснюється тим, що виробництво скоротилося в два рази. Заводи «Джейбiла» та «Флекстронiкса» зараз ще тiльки будуються, якщо б пiльги не вiдмiнили, вони були б вже зведенi.
У всiх вказаних вище випадках мова йде про транснацiональнi корпорацiї, якi здатнi фiнансувати український пiдроздiл за рахунок прибутку з iнших країн. В гiршому станi проекти малого та середнього бiзнесу. Ось один з прикладiв. Взявши в борг 850 тис. гривень в українському банку, нiмецький iнвестор вклав в будiвництво iнфраструктури для компанiї ПБМ (торгово-виставочний центр, машино- та приладобудування) близько пiвтора мiльйона гривень. До вiдмiни пiльг пiдприємство здiйснювало всього одну операцiю. Зараз проект заморожено.
Для того, щоб зменшити залежнiсть української економiки вiд свiтових цiн на сировинних ринках, експорт необхiдно системно пiдтримувати та диверсифiкувати, до того ж методами, якi не суперечать мiжнародному законодавству. Тим бiльш, що традицiйнi конкурентнi переваги України поступово втрачають свою силу: вартiсть енергоресурсiв росте, робоча сила дорожчає, а iнфраструктура та дiловий клiмат не покращуються.
Якщо держава пiде шляхом найменшого опору – поверне пiльги та не змiнить законодавство, - припливу iнвестицiй та прискорення економiчного росту не буде.
На початок 2001 року на територiї України дiяли такi спецiальнi (вiльнi) економiчнi зони:
1.
, яка охоплює м. Красноперекопськ, м. Армянськ, Красноперекопський район АР Крим. Характерною особливiстю є наявнiсть практично невичерпних запасiв солi, натрiю, брому, хлору. Основна мета створення зони – вiдродження виробничих пiдприємств на її територiї. У зонi працюють пiдприємцi Великобританiї, Нiмеччини, Туреччини, Швецiї, США, Словаччини.
2.
Спецiальна економiчна зона «Славутич»
, створена у м. Славутич Київської областi. У зв’язку з тривалим виведенням з експлуатацiї блокiв Чорнобильської АЕС виникла проблема працевлаштування її персоналу. Створення зони зняло соцiальну напруженiсть i збiльшило зайнятiсть. Прiоритетними видами дiяльностi є впровадження нових технологiй, ринкових методiв господарювання та розвиток iнфраструктури СЕЗ, полiпшення використання природних та трудових ресурсiв тощо. Особливими умовами, за яких iнвестори одержують пiльги у зонi, є реалiзацiя iнвестицiйних проектiв кошторисною вартiстю, еквiвалентною не менше 200 тис. дол. США. Цi проекти мають бути затвердженi виконавчим комiтетом Славутської мiської ради.
3.
нових матерiалiв та виробничих систем. Інвестор може одержати пiльги у зонi, якщо вiн застосовує новiтнi технологiї з метою виробництва товарiв для експорту.
4.
розташована на пiвднi мiста Марiуполь Донецької областi. Прiоритетними галузями та сферами економiчної дiяльностi є розвиток експедицiйно-складської, транспортно-сервiсної та виробничої сфер. Особливими умовами, за яких iнвестори одержують пiльги, є: здiйснення операцiй з обслуговування транзитних вантажiв, їх зберiгання, дороблення, сортування, пакування, надання транспортно-експедиторських, агентських послуг, а також застосування новiтнiх технологiй з метою виробництва товарiв для експорту та поставок їх на внутрiшнiй ринок.
5.
Спецiальна економiчна зона «Закарпаття» примiщення та iншi iнфраструктурнi об’єкти. Сьогоднi зона займає територiю 737,9 га Ужгородського i Мукачiвського районiв Закарпатської областi. Прiоритетними видами економiчної дiяльностi у зонi є: транспортна, експедиторська дiяльнiсть, митнi послуги, обслуговування i зберiгання транзитних вантажiв, пов’язанi з ними фiнансовi функцiї.
6.
Спецiальна економiчна зона «Яворiв»
, яка є прикладом прагнення держави вiдновити екологiчну рiвновагу, вирiшити природоохороннi завдання та соцiальнi проблеми. Вона знаходиться на територiї Яворiвського району Львiвської областi. Вона поєднує в собi комплексну виробничу, митну зони i технологiчний парк. Зона має сприятливе транспортно-географiчне розмiщення i розвинену промислову iнфраструктуру. Про це свiдчить наявнiсть у цьому регiонi залiзничної та автомобiльної магiстралей, близькiсть до кордону з Польщею. Прiоритетними галузями є: виробництво вуглеводiв, харчова, легка, деревообробна та паперова промисловiсть, виробництво машин та устаткування, будiвництво, транспорт. Для одержання пiльг iнвестор повинен реалiзувати на територiї зони iнвестицiйний проект, затверджений Яворiвською районною державною адмiнiстрацiєю у прiоритетних видах дiяльностi мiнiмальною вартiстю не менше 500 тис. дол. США.
7.
Спецiальна економiчна зона «Курортополiс Трускавець»
, яка належить до зон туристсько-рекреацiйного типу. Метою створення є стимулювання iнвестицiйної та iнновацiйної дiяльностi, спрямованої на збереження i ефективне використання природних лiкувальних ресурсiв курорту Трускавець, прискорення економiчних реформ у лiкувально-оздоровчiй галузi та розвиток туризму. Звiдси прiоритетними видами економiчної дiяльностi є створення, розвиток i модернiзацiя лiкувально-оздоровчих комплексiв, виробництво мiнеральних вод, рекреацiйний туризм, проведення наукових дослiджень у галузi охорони здоров’я.
8.
Спецiальна економiчна зона «Інтерпорт Ковель», з ними фiнансовi функцiї. Інвестор одержує пiльги у СЕЗ у разi здiйснення дiяльностi вiдповiдно до вимог.
9.
Спецiальна економiчна зона «Миколаїв» суднобудування та приладобудування. Для того, щоб одержати пiльги, пiдприємцi повиннi здiйснювати на територiї зони iнвестицiйнi проекти у прiоритетних видах економiчної дiяльностi кошторисною вартiстю не менше як: 500 тис. дол. США – у харчовiй промисловостi та переробцi сiльськогосподарських продуктiв; 700 тис. дол. США – у будiвництвi, енергетицi, сферi транспорту; 1 млн. дол. США – у машинобудуваннi та приладобудуваннi; 3 млн. дол. США – на пiдприємствах суднобудiвної промисловостi.
10.
Спецiальна економiчна зона «Порт Крим», послуг. Інвестор користується пiльгами, якщо його дiяльнiсть вiдповiдає вимогам СЕЗ.
11.
, створена на територiї Одеського морського торгового порту. Прiоритетними видами дiяльностi є: обслуговування транзитних вантажiв, їх зберiгання, сортування, пакування, доробка, надання транспортно-експедиторських та агентських послуг. Інвестор одержує пiльги у разi реалiзацiї iнвестицiйного проекту кошторисною вартiстю не менше як 1 млн. дол. США на пiдставi договору (контракту) з органом господарського розвитку зони.
12.
Спецiальна економiчна зона «Ренi» та агентських послуг. У разi реалiзацiї iнвестицiйного проекту кошторисною вартiстю не менше 200 тис. дол. США на пiдставi договору (контракту) з виконкомом Кенiйського мiської ради iнвестор може одержати пiльги.
Спiльною рисою бiльшостi українських СЕЗ (ТПР) є вимога великих за обсягом iнвестицiй i довгий перелiк прiоритетних видiв дiяльностi. До кожного СЕЗ (ТПР) входять кiлька великих пiдприємств. Мiж суб’єктами СЕЗ майже вiдсутня конкуренцiя, тому вони не мають стимулiв для вдосконалення своєї дiяльностi. Крiм того, завдяки функцiонуванню СЕЗ (ТПР) вдається домогтися тiльки нетривалих за часом позитивних змiн. Згодом тi суб’єкти, якi не зможуть запропонувати новi ринковi товари або технологiї новi ринковi товари або технологiї, будуть змушенi принципи дiяльностi.
ВИСНОВКИ
В Українi проблема створення i функцiонування вiльних економiчних зон набула особливої актуальностi. Необхiднiсть створення зон сприятливого iнвестицiйного клiмату зумовлена негативним впливом на мотивацiю iноземних iнвесторiв практики багаторазових змiн у загальному нормативно-правовому регулюваннi, необхiднiстю ефективного використання реально залученого в українську економiку iноземного капiталу, наявнiстю першочергових нацiональних прiоритетiв реалiзацiї iноземних iнвестицiй.
Застосування ВЕЗ в Українi має сприяти створенню нових робочих мiсць i розв’язанню, у такий спосiб, проблеми зайнятостi, стимулювання припливу iноземних iнвестицiй, розширенню експортної бази, полiпшенню платiжного балансу країни за рахунок валютних надходжень, ефективного використання мiсцевих ресурсiв, стимулювання ринкових перетворень.
Метою створення СЕЗ є залучення iноземних iнвестицiй, активiзацiя спiльно з iноземними iнвесторами пiдприємницької дiяльностi для нарощування експорту товарiв i послуг, збiльшення поставок на внутрiшнiй ринок високоякiсної продукцiї та послуг, залучення i впровадження нових технологiй, ринкових методiв господарювання, розвитку iнфраструктури ринку, полiпшення використання природних i трудових ресурсiв, прискорення соцiально-економiчного розвитку України.
Свiтова практика свiдчить про недоцiльнiсть одночасного створення великої кiлькостi зон без набуття практичного досвiду їх функцiонування. Це може призвести до непередбачуваних наслiдкiв. Ймовiрнi такi наслiдки, як нерiвномiрний розподiл iнвестицiйних потокiв по регiонах, необґрунтоване розмiщення екологiчно небезпечних пiдприємств, вiдтворення застарiлих технологiй, виробництво недоброякiсної продукцiї, проникнення на нацiональний ринок iнвесторiв з негативною репутацiєю тощо.
Україна не має достатнiх коштiв для ефективного впровадження великої кiлькостi зон, а iноземнi iнвестори не зацiкавленi вкладати капiтал у регiони без належної iнфраструктури, засобiв зв’язку, з застарiлими виробничими потужностями. Тому в умовах, що склалися, українськi економiсти приходять до висновку, що потрiбно обмежитися функцiонуванням невеликої кiлькостi зон у найбiльш прiоритетних регiонах i забезпеченням вiдповiдного фiнансування проектiв.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. А. А. Пересада. Управлiння iнвестицiйним процесом. – К.: Лiбра, 2002. – 472с.
4. Свободные экономические зоны опять на свободе / Украинский деловой журнал «Эксперт». – сентябрь-октябрь 2006. - № 37 (86)
| 
