Безробiття як макроекономiчна проблема
Безробiття як макроекономiчна проблема
ПЛАН
ВСТУП
3. Шляхи пiдвищення економiчної активностi безробiтного населення України
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Ринок працi – це самостiйна сфера економiчних вiдносин де предметом попиту та пропозицiї виступає не матерiальна речовина, а абстрактне поняття – праця. Носiєм такого специфiчного товару є людина. Тобто людина пропонує свої послуги (працю) будь-якiй органiзацiї або такiй самiй людинi.
Якщо подивитися з iншого боку, то ринок працi – це є поле суспiльних вiдносин, розвиток якого має провадити держава, адже такi суспiльнi вiдносини – суспiльнi вiдносини працi – є формою реалiзацiї iндивiда свого права, яке закрiплено в конституцiях бiльшостi країн – права на працю. Отже, держава повинна пiклуватися про розвиток такого ринку, слiдкувати та врiвноважувати попит та пропозицiю працi, втручатися при необхiдностi та наводити лад, а також пiклуватися про тi верстви населення, якi обмеженi у реалiзацiї такого права, як право на працю.
Треба зауважити, що навiть тi iндивiди, якi повнiстю працездатнi також можуть потрапити у ситуацiю та залишитися без роботи. В таких випадках держава повинна подбати про те, щоб такi верстви населення або ж були забезпеченi роботою, або ж були забезпеченi соцiальною допомогою. Форм соцiальної допомоги багато, iснують рiзнi комплекснi заходи, але всi вони покликанi на забезпечення виконання соцiальної функцiї держави.
в зв'язку iз неминучим скороченням у найближчiй перспективi чисельностi населення працездатного вiку та його старiнням.
1. Сутнiсть, причини та види безробiття в умовах сучасної економiки
Безробiття – це соцiально-економiчне явище, при якому частина робочої сили (економiчно активне населення) не зайнята у сферi економiки. Тобто у реальному життi безробiття виступає як перевищення пропозицiї робочої сили над попитом на неї. В Українi вперше у 1991 роцi з прийняттям Закону "Про зайнятiсть населення" законодавчо визначається безробiття. Згiдно з нашим законодавством, безробiтними вважаються люди працездатного вiку, якi втратили роботу з незалежних вiд них причин, не мають заробiтку, а також тi громадяни, що виходять вперше на ринок працi, зареєстрованi в центрах зайнятостi, шукають роботу i здатнi приступити до працi.
До безробiтних, зареєстрованих в органи державної служби зайнятостi, вiдносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу i в установленому порядку отримали офiцiйний статус безробiтного в органах державної служби зайнятостi.
"Капiталi" (друга половина ХІХ столiття). Вiн вiдзначив, що з технiчним прогресом росте маса i вартiсть засобiв виробництва, що приходяться на одного працiвника. Це приводить до вiдносного вiдставання попиту на працю вiд темпiв нагромадження капiталу, i в цьому криється причина безробiття. Таке трактування математично не цiлком коректне, тому що якщо попит на робочу силу росте, то безробiття зникає, чи хоча б зменшується, незважаючи на те що рiст капiталу вiдбувається ще бiльш високими темпами.[3]
Виведення безробiття з циклiчного розвитку економiки стало пiсля Маркса стiйкою традицiєю в економiчнiй теорiї. Якщо економiка розвивається циклiчно, коли пiдйоми i спади змiнюють один одного, наслiдком цього стає вивiльнення робочої сили i згортання виробництва, збiльшення армiї безробiтних.[6]
Заслуга Кейнса в розробцi теорiї безробiття в тому, що вiн представив логiчну модель механiзму, що розкручує економiчну нестабiльнiсть i її iнтегральну складову – безробiття. Кейнс помiтив, що в мiру росту нацiонального господарства в розвинутому ринковому господарствi в бiльшостi населення не весь прибуток споживається, визначена його частина перетворюється в заощадження. Щоб вона перетворилася в iнвестицiї необхiдно мати визначений рiвень так названого ефективного попиту, споживчого й iнвестицiйного. Падiння споживчого попиту гасить iнтерес вкладати капiтал, i, як наслiдок, падає попит на iнвестицiї. При падiннi стимулiв до iнвестування виробництво не росте i навiть може згортатися, що приводить до безробiття.[8]
"Теорiя безробiття" (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку працi дiє недосконала конкуренцiя. Вона веде до завищення цiни працi. Тому багато економiстiв указували, що пiдприємцю вигiднiше заплатити високу заробiтну плату квалiфiкованому фахiвцю, здатному збiльшити вартiсть випуску продукцiї. За рахунок високопродуктивної працi пiдприємець має можливiсть скоротити робочий персонал (дiє принцип: краще взяти одного на роботу i добре йому заплатити, чим тримати 5-6 чоловiк з меншою зарплатою). У своїй книзi Пiгу детально i всебiчно обґрунтовував думку, що загальне скорочення грошової заробiтної плати здатне стимулювати зайнятiсть. Але все-таки ця теорiя не може дати повного пояснення джерел безробiття. Та й статистика не пiдтверджує положення про те, що армiя безробiтних завжди поповнюється за рахунок працiвникiв з порiвняно низьким рiвнем заробiтної плати.
певного резерву трудоактивного населення. Масштаби такого резерву визначаються конкретними економiчними i соцiально-демографiчними особливостями регiону [9]. Але штучна пiдтримка високого, економiчно невиправданого рiвня зайнятостi неминуче супроводжуються низькою ефективнiстю виробництва, iнфляцiєю попиту тощо. Навпаки, надмiрно високий рiвень безробiття викликає посилення економiчного розшарування суспiльства, зубожiння окремих груп населення, тиск на державний бюджет, покликаний необхiднiстю забезпечення не-маєтних, нарештi, практично неминучi соцiальнi конфлiкти.
Резерв робочої сили, що забезпечує можливiсть швидкого мiжрегiонального i мiжгалузевого перерозподiлу робочої сили вiдповiдно до коливань попиту i обумовлених ними коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним безробiттям.
Природне безробiття складається iз фрикцiйного, пов'язаного зi змiною мiсця роботи, i iнституцiйного, що породжується системою органiзацiї регiональної економiки, насамперед правовою системою [8].
Існування фрикцiйного безробiття, яке ще називають безробiттям руху, пов'язане з тим, що встановлення рiвноваги мiж пропозицiєю робочої сили i попитом на неї потребує певного часу, зокрема на пошук робочого мiсця, яке вiдповiдає вимогам безробiтного та його квалiфiкацiї. І чим бiльше розрiзняються вакантнi робочi мiсця за своїми умовами, платнею тощо, тим бiльше рiзноманiтних варiантiв вибору постає перед пошукувачем роботи i тим бiльшим (за iнших рiвних умов) буде термiн пошуку.
Високий рiвень фрикцiйного безробiття, як правило, не призводить до зубожiння охоплених ним i вiдповiдно до суттєвої соцiальної напруги в суспiльствi, не викликає необхiдностi змiнювати звичний спосiб життя. Перш за все, фрикцiйне безробiття вiдбиває як швидкi зрушення в попитi на робочу силу (насамперед, якiснi), так i в її пропозицiї, тобто, є ознакою динамiчностi ринку працi.
забезпечення, розмiрами i порядком надання допомоги по безробiттю, поiнформованiстю населення щодо наявних вакансiй i можливостей. Можна вважати, що Інституцiйне безробiття стрiмко зростає з поширенням соцiального компоненту в ринковiй економiчнiй системi.
Запровадження системи соцiального захисту безробiтних, надання їм "щедрої" допомоги на вiдносно м'яких умовах протягом тривалого часу сприяє тому, що певна кiлькiсть пошукувачiв не погоджується на будь-яке мiсце роботи, а чекає того, що максимально вiдповiдає його настановам. Фактично високий рiвень iнституцiйного безробiття є частиною тiєї цiни, яку сплачує суспiльство за соцiальну орiєнтацiю економiки.
Слiд пiдкреслити, що на вiдмiну вiд iнших видiв, Інституцiйне безробiття iснує тiльки в зареєстрованiй формi, оскiльки воно так чи iнакше пов'язане з виплатами соцiальної допомоги [5].
Окремою частиною iнституцiйного безробiття є реєстрацiя в службах зайнятостi осiб, якi реально не пропонують свою робочу силу на ринку працi i не потребують допомоги в працевлаштуваннi, але потребують вiдповiдної довiдки для отримання iнших видiв соцiальної допомоги. Це може бути допомога на дiтей, на оплату рiзних послуг (житлово-комунальних, медичних, навчальних тощо).
Аналiз ситуацiї в Українi доводить наявнiсть зв'язку мiж зростанням безробiття та введенням тих чи iнших потужних заходiв адресної соцiальної допомоги, якi безпосередньо на безробiтних i не спрямовувались. Передусiм це — запровадження Програми субсидiй на оплату житлово-комунальних послуг та палива. Сiм'ї, якi претендують на цей вид допомоги i мають в складi осiб працездатного вiку, повиннi представити довiдки про заробiтну плату, а непрацюючi — з служби зайнятостi про реєстрацiю. Вiдповiдно досить численна група осiб, якi не пропонують свою робочу силу на ринку працi, не претендують на допомогу по безробiттю i не потребують працевлаштування, тобто фактично не е безробiтними, почали реєструватись.
Цiлком ясно, що природне безробiття визначається конструкцiєю сучасного ринку робочої сили, регулюється його механiзмами. М. Фрiдмен, що заложив пiдвалини аналiзу природного безробiття, ототожнював його норму з таким "рiвнем безробiття, Що є сумiсним з реальними природними умовами функцiонування ринку працi".
Сучасна теорiя зайнятостi i ринку працi серед основних постулатiв приймає норму природного безробiття для країн Захiдної Європи на рiвнi 4-5%, Пiвнiчної Америки — 6,5-7%. При цьому протягом другої половини XX сторiччя в зв'язку iз глобалiзацiєю економiки i формуванням транснацiональних ринкiв працi, iз поширенням мiграцiї та зростанням мобiльностi робочої сили, iз посиленням соцiального захисту безробiтних, iз зростанням динамiчностi економiки в цiлому помiтно зростає i природна норма безробiття.
Для України, з її вiдносно низьким рiвнем мобiльностi робочої сили, норма природного безробiття, ймовiрно, може бути прийнятою на рiвнi 3,5-4%.
На вiдмiну вiд природного безробiття, що як правило, е певною мiрою добровiльним i не призводить до суттєвих негативних наслiдкiв, вимушене є довготривалим, викликає необхiднiсть повних або часткових змiн способу життя. В складi вимушеного безробiття розрiзняють технологiчне, структурне i регiональне.
Технологiчне безробiття формується внаслiдок запровадження нових технологiй, головним чином на тих виробництвах i операцiях, де замiна працiвника машиною найбiльш вигiдна. Однак запровадження нових технологiй не лише призводить до вивiльнення робочих, а й створює новi робочi мiсця [12]. Тобто масштаби технологiчного безробiття, як правило, нижчi за скорочення попиту на робочу силу внаслiдок технологiчного прогресу.
Структурне безробiття виникає при масштабних структурних зрушеннях економiки, швидкiй змiнi структури потреби в робочiй силi. Неминучiсть цих процесiв обумовлює те, що цiлий ряд дослiдникiв вважає i технологiчне, i структурне безробiття формою природного.
рiвнiв безробiття серед рiзних соцiодемографiчних i професiйних груп.
на робочу силу в сферi обслуговування внаслiдок приватизацiї i стагнацiї обсягiв виробництва. В найближчiй перспективi реформування аграрного сектору неминуче призведе до стрiмкого зростання безробiття i серед робiтникiв сiльського господарства.
Як i в бiльшостi iнших країн СНД, в Українi, рiзновидом структурного безробiття є конверсiйне. Таке безробiття пов'язане з перепрофiлювання пiдприємств вiйськово-промислового комплексу та скороченням збройних сил [17].
змiнювати спосiб життя, часто й мiсце проживання. Тому офiцiйнi гарантiї постраждалим вiд структурного безробiття звичайно є одним з центральних компонентiв державної полiтики зайнятостi. В тих країнах, де проблема структурного безробiття є особливо гострою, створюються спецiальнi агентства, орiєнтованi на визначенi професiйнi групи населення. Так, наприклад, в Англiї поряд зi службою зайнятостi, що надає допомогу всьому населенню, iснує спецiальна державна служба, чия увага концентрується виключно на допомозi шахтарям. Здiйснюються спроби надавати дiєву допомогу цим групам саме в працевлаштуваннi на основi їх перенавчання, створення спецiально для них нових робочих мiсць, дотацiй працедавцям за їх працевлаштування тощо.
Регiональне безробiття обумовлене переважно концентрацiєю в окремих територiальних одиницях таких галузей економiки, для яких характерне найбiльше скорочення потреби в робочiй силi.
нормальної трудової дiяльностi, навiть якщо вдається знайти робоче мiсце. Щодо молодi, то цей перiод зменшується вдвiчi [8]. Вiдповiдно мiжнародна статистика звертає увагу не тiльки на загальний рiвень безробiття, а й видiляє тих, хто не має роботи довгий перiод часу: понад 6 мiсяцiв (так зване тривале безробiття) i понад 12 мiсяцiв (застiйне безробiття).
Характерною ознакою безробiття в країнах перехiдної економiки с його довготривалiсть, застiйний характер. Частка безробiтних бiльше року в їх загальнiй чисельностi е, як правило, iстотно вищою, нiж в економiчно розвинених країнах; вона вiддзеркалює динамiчнiсть розвитку економiки в цiлому i ринку працi зокрема i знаходиться у зворотному зв'язку з цими ознаками. Як правило, бiльше страждають вiд перерви в роботi особи старшого вiку, якi все життя працювали, звикли до такого статусу, вважають його незмiнним (особливо таке уявлення про гарантовану довiчну зайнятiсть характерне для людей, чия психологiя була сформована за часiв адмiнiстративно-командної економiки) i не в змозi змiнити свою професiю або, навiть, i квалiфiкацiю.
В бiльшостi країн свiту застiйне безробiття бiльше притаманне жiнкам, нiж чоловiкам. В Українi ж рiвнi застiйного безробiття — як, власне, i всi iншi показники, визначенi за методологiєю МОП i не пов'язанi з реєстрацiєю — серед жiнок нижчi.
З позицiй окремої особи безробiття є повним тодi, коли охоплена ним людина зовсiм не має роботи i вiдповiдно — доходiв. Мiжнародна методологiя, що прийнята Мiжнародною органiзацiєю працi, припускає можливiсть виключно випадкових заробiткiв. Якщо ж тривалiсть робочого перiоду скорочена (чи за рахунок скорочення робочого дня, чи за рахунок скорочення робочого тижня), йдеться про часткове безробiття. Звертаючись до мiжнародної методологiї, необхiдно пiдкреслити, що визначення часткового безробiття принципово не припускає його тотожностi з сезонною зайнятiстю [14]. Сезоннiсть притаманна досить численним виробництвам та галузям економiки, насамперед тим, що так чи iнакше зв'язанi з сiльським господарством, риболовством, охотою, будiвництвом. В цьому вiдношеннi рекомендацiї МОП є цiлком категоричними: сезонна зайнятiсть не має нiякого вiдношення до часткового безробiття. Хоча чисто статистичне вимiрювання тривалостi рiчного фонду робочого часу i його вiдповiдностi прийнятим в країнi стандартам (тобто визначення повноти зайнятостi i вiдповiдно дiагностика можливого часткового безробiття) не викликає нiяких труднощiв. Проблема визначення часткового безробiття має не тiльки академiчне, а й суто практичне значення, оскiльки бiльшiсть країн свiту в межах програм пiдтримки доходiв безробiтних передбачає певну компенсацiю втрат вiд часткового безробiття. Принципи визначення компенсацiй — такi ж як i в випадку повного безробiття.
2. Соцiально-економiчнi наслiдки безробiття
Надмiрне безробiття призводить до значних економiчних та соцiальних втрат. Головна "цiна" безробiття — не випущена продукцiя. Коли економiка не в змозi створити достатню кiлькiсть робочих мiсць для всiх, хто хоче i може працювати, потенцiальне виробництво втрачається безповоротно. Безробiття на дає змоги суспiльству постiйно рухатися вгору по кривiй своїх потенцiйних можливостей. Цю втрачену продукцiю ми визначили в попередньому параграфi як розрив ВВП. Чим бiльший рiвень безробiття, тим значнiшим буде вiдставання ВВП.[4]
Вiдомий дослiдник в царинi макроекономiки Артур Оукен математично виразив зв'язок мiж рiвнем безробiття та вiдставанням в обсязi виробленого ВВП. Цей зв'язок вiдомий нинi як закон Оукена.
Вiдомi двi формули цього взаємозв'язку:
1) Коли потрiбно з'ясувати, як впливає змiна рiвня циклiчного безробiття на вiдхилення фактичного рiвня ВВП вiд потенцiйно можливого, користуються формулою:
(Y–Y*)/Y = –β(и – и*)
Y* – потенцiйний ВВП;
и — фактичний рiвень безробiття;
и* – природний рiвень безробiття;
(и – и*) – циклiчне безробiття;
β — коефiцiєнт чутливостi ВВП до динамiки циклiчного безробiття (вiн показує, що коли фактичний рiвень безробiття перевищує природний на 1%, то фактичний обсяг виробництва буде нижчим за потенцiйно можливий на β%).[4] Коефiцiєнт β найчастiше має значення в межах вiд 2 до 2,5. Це дає змогу зробити такий висновок: якщо циклiчне безробiття в економiцi становить 1%, то вiдставання фактичного обсягу виробництва вiд потенцiйно можливого дорiвнюватиме 2/2,5%.
2) Можна визначати також вплив динамiки фактичного рiвня безробiття на динамiку реального ВВП за два перiоди, якi порiвнюються мiж собою.
У цьому випадку варто скористатися iншою формулою:
(Y1–Y0)/Y0 = 3–2(и1 – и0)
де Y1 — фактичний обсяг виробництва в поточному роцi;
и0 — фактичний рiвень безробiття у попередньому роцi.
Ця формула свiдчить, що:
а) коли рiвень безробiття не змiниться у порiвняннi з попереднiм (и1=и0), то темп зростання реального ВВП дорiвнюватиме 3%. Цей показник називають темпом зростання потенцiйного ВВП, а його значення обумовлено приростом населення, нагромадженням капiталу та науково-технiчним прогресом;
б) при збiльшеннi рiвня безробiття на 1% у порiвняннi з попереднiм роком (и1 – и0=1%), реальний ВВП скоротиться на 2%.
Закон Оукена розкриває iстотний зв'язок мiж ринком продукту i ринком працi та ще раз нагадує про те, що безробiття є основною проблемою сучасного суспiльства. Коли рiвень безробiття високий, ресурси використовуються не повнiстю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.[9]
Проте циклiчне безробiття — це не лише економiчне лихо, це також i велика соцiальна катастрофа. Депресiя призводить до бездiяльностi, а бездiяльнiсть до втрати квалiфiкацiї, втрати самоповаги, занепаду моральних принципiв, а також до громадського i полiтичного безладдя.
Недавнi дослiдження американських вчених показали, що безробiття призводить до погiршення i фiзичного, i психологiчного стану — пiдвищується рiвень серцевих захворювань, алкоголiзму та самогубств. Психологiчнi тести показують, що травма, спричинена втратою роботи, за рiвнем стресу вiдповiдає смертi близького друга.
3. Шляхи пiдвищення економiчної активностi безробiтного населення України
"шведськiй моделi" (або моделi Райна-Мейднера) термiн "активна полiтика зайнятостi" використовувався для того, щоб показати, що iнвестицiї в полiтику зайнятостi зростають в часи економiчного спаду i зменшуються в перiоди економiчного пiдйому; таким чином пiдтримується необхiдна рiвновага ринку працi, коригування обсягу додають йому гнучкостi та дозволяє уникнути потенцiйно iнфляцiйних "вузьких мiсць". На вiдмiну вiд цього "пасивна" полiтика зайнятостi була спрямована для пояснення безробiття та пов'язаної з ним системи фiнансової допомоги.
Велике значення для полiпшення процесу працевлаштування має наявнiсть та повнота iнформацiї в службах зайнятостi щодо наявних вакансiй. Нинi пiдприємцi мотивуються надавати вiдповiдну iнформацiю тiльки штрафами за невиконання цiєї вимоги. Свiтовий же досвiд доводить, що значно бiльш ефективним е застосування стимулюючих механiзмiв: можливiсть на пiльгових умовах публiкувати рекламу в засобах iнформацiї, що належать службам зайнятостi, або розмiщати її в примiщеннях служб; забезпечення.
Органiзацiя тимчасових робiт є важливим напрямом соцiального захисту безробiтних, оскiльки дозволяє з одного боку — забезпечити їм бiльш прийнятний рiвень добробуту, виплачуючи певну винагороду за суспiльно корисну дiяльнiсть, а з другого — протидiє соцiальнiй дезадаптацiї осiб, що вимушено мають перерву в зайнятостi протягом тривалого перiоду. Проте, тимчасовi роботи мають не стiльки економiчний, скiльки соцiальний ефект.
цей напрямок полiтики ринку працi, безумовно, є елементом активної полiтики. Але треба мати на увазi, що забезпечується певною мiрою квазiзайнятiсть, що жодна людина не сприймає свою участь в громадських роботах як нормальну трудову дiяльнiсть. Практично всi розглядають її як можливiсть одержання доходiв, вищих за звичайну допомогу по безробiттю. Тому органiзацiю громадських робiт можна розглядати як промiжний мiж активною та пасивною полiтикою.
На додаток треба звернути увагу на позицiю свiтового банку, який розглядає участь в громадських роботах як своєрiдну перевiрку трудової активностi безробiтного, як можливiсть вiдокремлення тих, хто дiйсно хоче знайти роботу, вiд тих, хто реєструється в службах зайнятостi виключно для одержання допомоги по безробiттю. Фактично цю iдею реалiзовано в Бiлорусi, при чому в рядi випадкiв для уникнення психологiчного дискомфорту осiб, якi ранiше мали досить високий соцiальний статус, їх залучають для участi в громадських роботах в iнших населених пунктах.
Окремим видом тимчасових робiт є так званi "iнтервенцiйнi роботи", поширенi зокрема в Польщi. Це роботи, спрямованi на виконання конкретного завдання (зазвичай, ремонтного чи будiвельного характеру), обмеженi не в часi, а в обсязi робiт, якi фiнансуються i органiзуються за загальною схемою громадських робiт.
Органiзацiя сезонних робiт, не постiйний але ефективний у деяких випадках метод вирiшення проблеми зайнятостi. Цей напрям є особливо вдалим при направленнi безробiтних на сiльгоспроботи. Як свiдчить практика, люди часто погоджуються на такого роду роботу навiть за умови отримання винагороди у натуральнiй формi.
Тимчасове працевлаштування в державному секторi поширене в критичних випадках у Швецiї i є досить дорогим напрямом полiтики ринку працi. Як правило, до таких дiй вдаються у випадках необхiдностi допомоги особам з обмеженою працездатнiстю, безробiтним бiльше 1 року та особам, що повернулися з мiст позбавлення волi.
За умов значного перевищення пропозицiї над попитом, що дуже характерно для економiки України, виникає потреба в заходах щодо скорочення сукупної пропозицiї на ринку працi. Можливi три напрями впливу на сукупну пропозицiю на ринку працi:
· зниження припливу робочої сили на ринок працi;
· перерозподiл робочого часу i робочих мiсць мiж зайнятими.
Зниження припливу робочої сили на ринок працi може забезпечуватися за рахунок:
· збiльшення в закладах освiти мiсць з денною формою навчання i скорочення мiсць з вечiрньою формою;
· пiдвищення розмiрiв стипендiй студентам денної форми навчання;
· збiльшення допомоги й тривалостi вiдпусток жiнкам для догляду за дiтьми, надання їм пiльг при нарахуваннi трудового стажу;
· збiльшення пенсiй iнвалiдам, особам, якi за ними доглядають;
· збiльшення допомоги по безробiттю та запровадження системи страхування по безробiттю;
· надання можливостi отримання нетрудового доходу вiд використання нерухомостi, цiнних паперiв та iн.
Стимулювання вiдпливу робочої сили з ринку працi може здiйснюватися в такi способи:
· зниження вiку виходу на пенсiю або стимулювання дострокового виходу на пенсiю, а також збiльшення її розмiрiв. Першу частину цього заходу передбачено Законом України "Про зайнятiсть населення" для працiвникiв, вивiльнених з пiдприємств, органiзацiй та установ у зв'язку з реорганiзацiєю, лiквiдацiєю або змiнами у виробництвi та органiзацiї працi. Реалiзацiя другої частини заходу в сучасних умовах практично унеможливлюється через вiдсутнiсть достатнiх коштiв;
· введення вiкового цензу для деяких професiй;
· обмеження одночасного отримання пенсiй i заробiтної плати;
· введення практики надання навчальних вiдпусток працюючим особам;
· надання можливостi органiзацiї власного бiзнесу всiм бажаючим.
Перерозподiл робочого часу i робочих мiсць здiйснюється з метою зменшення пропозицiї на ринку працi при тiй самiй кiлькостi зайнятих. Стимулювати працiвникiв переходити на часткову або тимчасову зайнятiсть можна за рахунок таких самих видiв соцiального забезпечення, розмiрiв вiдпустки та iнших соцiальних гарантiй, що й для повнiстю зайнятих працiвникiв, забезпечення гарантованого мiнiмального рiвня заробiтної плати, збiльшення тривалостi щорiчних вiдпусток i скорочення тривалостi робочого дня й робочого тижня.
Водночас як на етапi ринкової трансформацiї економiки України, так i на очiкуваному етапi функцiонування ринкової економiки можливе використання методiв скорочення попиту на робочу силу та методiв збiльшення iндивiдуальної пропозицiї. Так, у трудодефiцитних регiонах України виникають економiчнi ситуацiї, за яких потрiбно використати методи скорочення попиту на робочу силу, зокрема:
· встановлення додаткових податкiв за використання робочої сили;
· встановлення пiдприємству одноразових виплат у бюджет за найм працiвникiв певної категорiї;
· зниження iнвестицiй;
· скорочення або вiдмiну гнучких форм зайнятостi тощо.
· органiзацiю профпiдготовки i перепiдготовки, пiдвищення квалiфiкацiї працюючих та безробiтних;
· надання податкових пiльг пiдприємствам, якi здiйснюють перепiдготовку i пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв;
разi збiльшення народжуваностi та зменшення смертностi населення, пiдвищення вiку виходу на пенсiю i т. п. Однак зазначенi методи можуть бути задiянi тiльки пiсля збiльшення попиту на робочу силу.
Досвiд України свiдчить, що скласти бiльш-менш правильний прогноз пропозицiї робочої сили за всiма її елементами, а надто прогноз поточної пропозицiї, зокрема безробiття, не дуже просто. Крiм того, на рiзних етапах ринкової трансформацiї економiки України держава може застосовувати рiзноманiтнi пiдходи до формування сукупної пропозицiї робочої сили. Зокрема, на етапi кризового стану економiки доцiльно створювати органiзацiйно-правовi перепони на шляху руху робочої сили з потенцiйних джерел (а саме з внутрiшньофiрмових i зовнiшнiх) у поточнi. До того ж доцiльно стримувати рух робочої сили з джерел, не пов'язаних з найманою працею, в поточну пропозицiю.
Держава користуючись адмiнiстративними методами, якi хоча й вiдповiдають потребам ринку, але все ж таки мають бiльш адмiнiстративний характер, створює i розробляє програми зайнятостi населення.
З метою сприяння зайнятостi населення, задоволення потреб громадян у працi Законом України "Про зайнятiсть населення" передбачено розробку Кабiнетом Мiнiстрiв України i виконавчими органами вiдповiдних рад рiчних i довгострокових державних i територiальних програм зайнятостi населення. Республiканська i територiальнi програми зайнятостi населення спрямованi на:
а) сприяння розвитковi та структурнiй перебудовi економiки, створенню умов для спрямовування вивiльнюваних працiвникiв у першу чергу на рентабельнi виробництва i в прiоритетнi галузi народного господарства;
б) запобiгання розвитковi безробiття i його скороченню пiдвищенням економiчної заiнтересованостi пiдприємств i органiзацiй у створеннi додаткових робочих мiсць, переважно з гнучкими формами зайнятостi;
в) полiпшення системи вiдтворення робочої сили в поєднаннi з розвитком робочих мiсць, професiйної орiєнтацiї, пiдготовки, перепiдготовки i пiдвищення квалiфiкацiї населення, ефективне використання трудових ресурсiв;
г) захист безробiтних та їхнiх сiмей вiд негативних наслiдкiв безробiття та забезпечення зайнятостi громадян, якi потребують соцiального захисту i нездатнi на рiвних умовах конкурувати на ринку працi;
д) формування матерiальної, кадрової, iнформацiйної, статистичної, фiнансової та науково-методичної бази державної служби зайнятостi;
е) заходи сприяння зайнятостi населення, яке проживає в сiльськiй мiсцевостi.
ВИСНОВКИ
Головними причинами сучасного досить високого рiвня безробiття в країнах перехiдної економiки є такi:
• спад економiки i вiдповiдне скорочення сукупного попиту на робочу силу; вплив цього циклiчного чинника був посилений утриманням надлишкової робочої сили на бiльшостi пiдприємств до початку перехiдного процесу;
• структурнi зрушення (не лише мiжгалузевi, а й секторальнi та внутрiшньогалузевi та регiональнi), зокрема в Українi протягом перехiдного перiоду спостерiгається прискорене скорочення попиту на робочу силу технiчної квалiфiкацiї i збiльшення потреби в економiстах, юристах, менеджерах; цiлком iмовiрно, що через 2-3 роки вiд початку економiчного зростання структура попиту на робочу силу змiниться, як це вiдбулося в Польщi, Чехiї, Угорщинi; результатом таких структурних зрушень є якiсна невiдповiднiсть пропозицiї робочої сили потребi в нiй;
• рух робочої сили (професiйний, соцiальний, регiональний).
Безробiття є неминучим супутником ринкової економiчної системи, i навiть в умовах iдеального управлiння воно не може бути лiквiдоване. Метою i критерiєм ефективностi управлiння економiкою та ринком працi, зокрема, є вiдповiднiсть рiвня безробiття природнiй нормi. Прагнення утримувати безробiття на нижчому за природну норму рiвнi загрожує iнфляцiєю та зниженням ефективностi економiки.
Безробiття iснує в 2 формах — природному (фрикцiйне та iнституцiйне) i вимушеному (технологiчне, структурне та регiональне). Якщо природне безробiття за звичай не супроводжується рiзкими негативними соцiальними наслiдками, то вимушене — особливо така гостра його форма, як регiональне — загрожує формуванням критичного рiвня i неминучою соцiальною кризою.
В Українi безробiття з'явилося з процесом переходу до ринкової економiчної системи, причому домiнуючою є прихована його форма. Існують помiтнi розбiжностi мiж зареєстрованим безробiттям i визначеним за методологiєю МОП. Це стосується i масштабiв, i структури безробiття. Вкрай негативною ознакою є постiйне зростання тривалостi безробiття i збiльшення у складi безробiтних осiб, що не мають роботи тривалий перiод.
За останнiй час безробiття придбало вид великого макроекономiчного явища, перетворившись в самостiйний фактор розвитку економiки. Проте на Українi дотепер не вироблено такої полiтики в областi зайнятостi, що сприяла б успiшностi реформ. Сьогоднi ясно, що роль безробiття як неминучого наслiдку фiнансової стабiлiзацiї була недооцiнена.
У свiтi накопичений великий теоретичний i практичний досвiд по регулюванню ринку працi. Україна ж має потребу в особливому, комплексному пiдходi. Сьогоднi результативна полiтика зайнятостi повинна йти ледве попереду реального розвитку ринку працi i превентивно усувати тi перешкоди, що можуть пiдвищити безробiття.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України "Про зайнятiсть населення" вiд 1 березня 1991 року N 803-XII.//В редакцiї Закону N 662-IV вiд 03. 04. 2003
2. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 31 грудня 1993 р. "Про затвердження положення про органiзацiю роботи щодо сприяння зайнятостi населення в умовах масового вивiльнення працiвникiв" // Збiрник законодавства про працю. К., - 2001. – 266с.
4. Гречишкiн В. Удосконалення державного управлiння зайнятiстю населення // Україна: аспекти працi. – 2003. - № 7.
5. Д. П. Богиня, О. А. Грiшнова. Основи економiки працi. Навчальний посiбник. Київ "Знання-Прес", 2007
6. Дiденко Я. Формування ефективної державної полiтики зайнятостi в Українi // Україна: аспекти працi. – 2007. - № 2.
8. Ковальський В. Регiональний ринок працi та особливостi його формування та регулювання // Україна: аспекти працi. - 2003. - №..
11. Мандибура В. Соцiальна полiтика держави та її структурнi складовi // Україна: аспекти працi. – 2008. - № 7.
14. Пристанева А. А. Ринок працi: зайнятiсть i безробiття. – К., 2007.
16. Ринок працi в економiчнiй системi: Навч. посiб. для студ. вищ. навч. закл. екон. спец. / Е. М. Лiбанова, Д. П. Мельничук. - Житомир: ЖІТІ, 2002.
17. Стрепов А. П. Загальна теорiя зайнятостi, процентiв та грошей. – К., 2008.
| 
