Бартер у сферi господарювання
1.
майже всiх держав Схiдної Європи.
Протягом шести десятилiть, починаючи з кiнця 20-х рокiв, в умовах загальнодержавної власностi на всi засоби виробництва, землю, природнi ресурси складався господарський механiзм, основою якого було централiзоване директивне планування, прiоритетнiй розвиток галузей вiйськово-виробничого комплексу, тощо.
Уже в 60-тi роки стало очевидним, що система господарювання, яка склалася, не вiдповiдає потребам розвитку виробничих сил, що проявлялося в падiннi темпiв економiчного зростання, несприйняття виробництвом досягнень науково-технiчного прогресу, низькому життєвому рiвнi населення.
Свiтовий досвiд економiчного розвитку свiдчить, що вiдмiннiсть мiж суспiльними устроями полягає передусiм у ступенi впливу держави на цей розвиток, який залежить вiд форм власностi. Якщо держава зовсiм не втручається в економiку, основи якої становить приватна власнiсть, то це модель класичного (дикого) капiталiзму.
У XX столiттi державний вплив на господарську дiяльнiсть стає загальним. Нинi немає жодної держави, яка б стояла осторонь вiд розв'язання економiчних питань. Але повне втручання держави в економiку, в усi її iнфраструктури, характерне для тоталiтарної системи, державного соцiалiзму, виявилось неспроможним сприяти її розвитку, як це було в Радянському Союзi.
усi форми власностi рiвноправнi i рiвноцiннi. Це є напрямом ринкової системи господарювання. В нiй цiлеспрямований вплив держави на господарськi вiдносини здiйснюються шляхом видання нормативно-правових актiв та органiзацiї дiяльностi державних органiв, що впливають на цi вiдносини переважно економiчними методами. Згiдно зi ст. 8 Господарського кодексу України, безпосередня участь держави, її органiв та органiв мiсцевого самоврядування в господарськiй дiяльностi може мати мiсце лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що визначенi Конституцiєю та законодавством.
Господарське право України розвивається як система норм, якi регулюють три сектори економiки. Домiнуючим є державний сектор, до якого належать рiзноманiтнi господарюючi суб’єкти, заснованi на державнiй власностi (близький до нього сектор, заснований на комунальнiй власностi). Другий сектор становлять пiдприємства, заснованi на колективнiй власностi (захiднi економiчнi теорiї вважають його приватним, але вiн у нашiй країнi настiльки одержавлений, що вважати його приватним немає достатнiх пiдстав). Це – колективнi пiдприємства, виробничi кооперативи, господарськi товариства. Третiм, найбiльш цiкавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизацiї майна державних пiдприємств питома вага цього сектора зростатиме.
Будь-яка держава повинна надавати певнi гарантiї суб'єктам пiдприємницької дiяльностi. В Українi державнi гарантiї подiляються на загальнi й майновi. Загальнi полягають у тому, що держава гарантує всiм пiдприємцям незалежно вiд вибраних ними органiзацiйних форм пiдприємницької дiяльностi рiвнi права i створює рiвнi можливостi доступу до матерiально-технiчних, фiнансових, трудових, iнформацiйних, природних та iнших ресурсiв. Держава законодавчо забезпечує також свободу конкуренцiї мiж пiдприємцями, захищаючи споживачiв вiд проявiв недобросовiсної конкуренцiї i монополiзму в будь-яких сферах пiдприємницької дiяльностi.
Майновi гарантiї передбачають недоторканнiсть майна i забезпечення захисту права власностi пiдприємця. Вилучення державою у пiдприємця його основних та оборотних фондiв й iншого використовуваного ним майна забороняється, за винятком випадкiв, передбачених законодавчими актами України.
Збитки, заподiянi пiдприємцевi внаслiдок порушення громадянами, юридичними особами i державними органами його майнових прав, що захищаються законом, вiдшкодовуються пiдприємцевi згiдно з чинним законодавством.
З метою створення сприятливих органiзацiйних i економiчних умов для розвитку пiдприємництва держава на умовах i в порядку, передбачених чинним законодавством, надає пiдприємцям земельнi дiлянки, передає їм державне майно (виробничi та нежилi примiщення, законсервованi об'єкти, невикористовуване устаткування), необхiдне для здiйснення ними пiдприємницької дiяльностi; сприяє органiзацiї матерiально-технiчного забезпечення й iнформацiйного обслуговування пiдприємцiв, пiдготовцi й перепiдготовцi кадрiв; здiйснює первiсне облаштування неосвоєних територiй об'єктами виробничої i соцiальної iнфраструктури з подальшим їх продажем або переданням їх у кредит пiдприємцям; стимулює за допомогою економiчних важелiв модернiзацiю технологiї, iнновацiйну дiяльнiсть, освоєння нових видiв продукцiї i послуг; надає пiдприємцям цiльовi кредити й iншi види допомоги.
Як зазначалося, держава регулює найважливiшi суспiльнi вiдносини, до яких належить i господарська дiяльнiсть. Органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, що надiленi господарською компетенцiєю, є учасниками вiдносин у сферi господарювання (ст. 2 ГКУ). Важливо розмежовувати поняття "учасник господарювання" i "суб'єкт господарювання" з метою усунення подальшої плутанини цих понять. Так, вiдповiдно до ч. 1 ст. 8 ГКУ держава, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Вiдповiдно до цього органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування беруть участь у господарськiй дiяльностi, але не є суб'єктами господарювання. Рiшення органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування з фiнансових питань, що виникають у процесi формування та контролю виконання бюджетiв усiх рiвнiв, а також з адмiнiстративних та iнших вiдносин управлiння, крiм органiзацiйно-господарських, в яких орган державної влади або орган мiсцевого самоврядування є суб'єктом, що надiлений господарською компетенцiєю, приймаються вiд iменi цього органу i в межах його владних повноважень. Господарська компетенцiя органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування реалiзується вiд iменi вiдповiдної державної чи комунальної установи. Держава, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування в господарськiй дiяльностi можуть брати безпосередню участь лише на пiдставi, у межах повноважень та у спосiб, що визначенi законами України.
дiяльнiстю пiдприємцiв.
Державнi органи i службовi особи можуть давати пiдприємцям вказiвки тiльки вiдповiдно зi своєю компетенцiєю, встановленою законодавством. У разi видання державним або iншим органом акта, що не вiдповiдає його компетенцiї або вимогам законодавства, пiдприємець має право звернутися до суду або до арбiтражу iз заявою про визнання такого акта недiйсним.
Не допускається прийняття державними органами актiв, що ставлять у привiлейоване становище суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi однiєї з форм власностi щодо суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi iнших форм власностi
.
Стаття 2. «Господарського кодексу України» визначає, що учасниками вiдносин у сферi господарювання є суб'єкти господарювання, споживачi, органи державної влади та органи мiсцевого самоврядування, надiленi господарською компетенцiєю, а також громадяни, громадськi та iншi органiзацiї, якi виступають засновниками суб'єктiв господарювання чи здiйснюють щодо них органiзацiйно-господарськi повноваження на основi вiдносин власностi.
2. Рiшення органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування з фiнансових питань, що виникають у процесi формування та контролю виконання бюджетiв усiх рiвнiв, а також з адмiнiстративних та iнших вiдносин управлiння, крiм органiзацiйно-господарських, в яких орган державної влади або орган мiсцевого самоврядування є суб'єктом, надiленим господарською компетенцiєю, приймаються вiд iменi цього органу i в межу його владних повноважень.
3. Господарська компетенцiя органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування реалiзується вiд iменi вiдповiдної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування у господарськiй дiяльностi може здiйснюватися лише на пiдставi, в межах повноважень та у спосiб, що визначенi Конституцiєю ( 254к/96-ВР ) та законами України.
цих прав, прав конкуренцiї в пiдприємницькiй дiяльностi. Але нею не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомiрне обмеження конкуренцiї й недобросовiсна конкуренцiя. Держава здiйснює контроль за якiстю продукцiї, робiт i послуг, за тим, щоб використання громадянами власностi не зашкоджувало правам i свободам iнших громадян, iнтересам суспiльства (статтi 41, 42 Конституцiї).
Вiдповiдно до теорiї органiзацiй соцiальних систем, як зазначається в лiтературi, державний вплив на економiчнi процеси, обсяг та напрямок цього впливу залежить вiд багатьох факторiв економiчного, полiтичного, соцiально-психологiчного та iншого характеру. Інакше кажучи, пiдтримання економiчної системи в найефективнiшому станi передбачає гнучку систему впливу держави в економiчнi процеси. Цi положення не обмежують права державних органiв та органiв мiсцевого самоврядування щодо здiйснення контролю за дiяльнiстю суб'єктiв господарювання. Органи державного управлiння у своїх вiдносинах iз суб’єктами господарювання в умовах ринку впливають на їхнi iнтереси через податковi i фiнансово-кредитнi важелi, правила цiноутворення, цiльовi дотацiї, розмiри економiчних санкцiй; державне майно i систему резервiв, лiцензiй, лiзингу, соцiальнi, екологiчнi та iншi норми i нормативи; науково-технiчнi та iншi загальнодержавнi i регiональнi програми; договори про виконання робiт i поставок для державних потреб.
Держава забезпечує суб'єктам господарювання (незалежно вiд форм власностi) однаковi правовi й економiчнi умови здiйснення їх дiяльностi; сприяє розвитку ринку, здiйснює його регулювання, використовуючи економiчнi закони i стимули; реалiзує антимонопольнi заходи; забезпечує пiльговi умови пiдприємствам, якi застосовують прогресивнi технологiї, створюють новi робочi мiсця; стимулює розвиток малих пiдприємств.
Необхiднiсть державного впливу на господарську дiяльнiсть визначається низкою вимог охорони публiчних iнтересiв. Це, зокрема, забезпечення державних та суспiльних потреб, прiоритетiв в економiчному i соцiальному розвитку; формування державного бюджету; захист навколишнього середовища i користування природними ресурсами; забезпечення оборони країни; реалiзацiя свободи пiдприємництва i конкуренцiї, захисту вiд монополiзму; дотримання правопорядку як у внутрiшнiй господарськiй дiяльностi, так i при здiйсненнi зовнiшньоекономiчних зв'язкiв та iноземного iнвестування.
i посередником, що регулює розвиток ринку. Таке регулювання повинно забезпечувати можливiсть запобiгати перешкодуванням у розвитку народного господарства
крiм випадкiв, передбачених законодавством, а з другого боку, з того, що держава не може стояти осторонь органiзацiї, упорядкування господарської дiяльностi i контролю за нею. Теоретичнi розробки видатних економiстiв i практика функцiонування ринкової економiки в розвинутих країнах свiту стверджує цю тезу.
В перiод переходу до ринкової економiки державна регламентацiя господарської дiяльностi має сприяти становленню саморегулюючих факторiв, притаманних їй, створенню законодавчого середовища для ринкового суспiльства.
2.
Бартер у сферi господарювання
До появи грошей був бартер - прямий безгрошевий обмiн товарами. Поступово золотi i срiбнi монети витiснила решта товарiв iз звернення як грошi. Це пов'язано iз зручнiстю їх зберiгання, дроблення i з'єднання, вiдносною великою вартiстю при невеликiй вазi i об'ємi, що дуже зручно для обмiну.
В середнi вiки з'явилися першi банки, якi були посередниками мiж вкладниками з одного боку i тими, хто хотiв позичити грошi, з iншого боку.
Банкiри брали у вкладникiв реальнi монети пiд певний вiдсоток i позичали їх пiд вищий вiдсоток, отримуючи вiд цього прибуток. Вкладник отримував сертифiкат про внесок, який засвiдчував, що реальнi грошi знаходяться на внеску i пред'явник цього паперу отримає певну суму реальних грошей. З часом цi сертифiкати почали мати таку ж силу, як i реальнi грошi. Потрiбно вiдзначити, що цi сертифiкати були вимогою на активи банкiра i всi сертифiкати були забезпеченi реальними грошима на 100%(по украй мiрi так було на самому початку).
Грошi - це засiб обмiну; люди приймають грошi в обмiн на товари i послуги, якi вони надають в очiкуваннi, що зможуть потiм обмiняти грошi на тi товари i послуги, якi вони хочуть придбати. Без такого засобу обмiну люди повиннi звертатися до бартеру - безпосереднього обмiну товарiв i послуг на iншi товари i послуги - дуже неефективному засобу здiйснення обмiну. При бартерi необхiдно знайти партнера, у якого є те, що вам треба, а вiн повинен хотiти те, що ви пропонуєте до обмiну. Це вимагає вишукування всiх потенцiйних партнерiв по обмiну, здатних задовольнити потреби i побажання один одного в товарах i послугах, а потiм досягнення згоди за умовами обмiну. Таким чином бартер приводить до високих витрат, пов'язаних з пошуком, i транзакцiйних витрат. Іншими словами, при натуральному обмiнi людям доводиться витрачати багато часу на пошук, ведення переговорiв i брати на себе iншi значнi витрати в торговiй дiяльностi.
фiксується сума договору.
Бартернi операцiї властивi переважно країнам з нестабiльною економiкою, в яких вiдчутний дефiцит як власної, так i iноземної валют. В Українi особливого поширення набув у 90-х роках XX ст.
Бартерна торгiвля — товарообмiнна операцiя, в основу якої покладено натуральний товарообмiн i яка здiйснюється за умови нестачi грошей. Виникла понад 10 тис. рокiв тому. Набувала поширення в перiод криз, проведення колонiальної полiтики. Право власностi на товар передається без платежу грошима, тобто здiйснюється обмiн одного чи кiлькох товарiв на еквiвалентну кiлькiсть iншого товару.
Бартернi операцiї в Українi зумовленi насамперед iнфляцiєю, нестачею валютних коштiв. У 1992-94 їх частка значно зросла. На початку 1995 до 70% їх здiйснювалося на невигiдних для України умовах.
Бартерна торгiвля пiдриває стiйкiсть грошової одиницi, зменшує обсяг податкiв до бюджету тощо, тому вона небажана. Бартерна торгiвля за своїм змiстом суперечлива, оскiльки з одного боку, розширює торговий обмiн, а з iншого - обмежує його товарообмiнною угодою.
|
