Аналіз поглядів на ринкову кон’юнктуру російських економістів

Аналiз поглядiв на ринкову кон’юнктуру росiйських економiстiв Курсова робота на тему: " " План 1. Економiчнi погляди Н. Д. Кондратьєва. 5 1. 2 Питання статики i динамiки в рукописi 1931 р. 14 2. Економiчнi погляди А. В. Чаянова. 16 2. 1 Концепцiя родинно-трудового селянського господарства. 16 2. 2 Теорiя селянської кооперацiї 21 2. 3 Питання органiзацiї аграрного сектора. 25 Висновок. 30 Список використаної лiтератури. 32 Вступ З часiв В.І. Ленiна в Росiї Державна власнiсть на засоби виробництва вважалася за основу економiки країни. Н. Д. Кондратьєв (1892–1938) – росiйський вчений економiст, провiв дослiдження руху товарних цiн, вiдсотка на капiтал, заробiтної плати, обсягiв зовнiшньої торгiвлi, виробництва чавуну в економiчно розвинених країнах свiту – Англiї, Францiї, Нiмеччини, США за тривалий перiод, близько 140 рокiв i зробив висновок про наявнiсть великих циклiв кон'юнктури в 48–55 р. р. Кондратьєв обгрунтував їх причини i передбачив термiни майбутнiх «довгих хвиль» економiчного розвитку. З теорiї Кондратьєва виходило, що за депресiєю настане новий пiдйом капiталiстичної економiки. У цьому радянська влада побачила «буржуазну апологетику». Леонiд Канторович – росiйський вчений-економiст i математик – єдиний в Росiї лауреат Нобелiвської премiї. Саме вiн ввiв в економiчну i математичну науки поняття i модель лiнiйного програмування в цiлях розробки оптимального пiдходу в процесi використання ресурсiв. Основна праця Канторовича – його робота «Економiчний розрахунок якнайкращого використання ресурсiв». Йому вперше вдалося побудувати статистичну i математичну модель поточного i перспективного планерування використання ресурсiв. Канторович довiв, що будь-якi економiчнi проблеми можуть вирiшуватися як завдання максимiзацiї продукцiї при багаточисельних обмеженнях. По сутi, теорiя Канторовича була застосовна до будь-якого типу економiки. Але комунiстична партiя СРСР такого не могла допустити, i теорiї Канторовича було додано класове звучання, вона була поставлена на службу соцiалiстичнiй плановiй економiцi i названа «теорiєю оптимального планування». Великий вклад в аграрну теорiю внiс iнший росiйський вчений – А. В. Чаянов (1888–1937). Чаянов вiдстоював iдею стiйкостi сiмейного трудового господарства, його вищiй ефективностi в порiвняннi з крупними колективними господарствами. Учений вiдстоював iдею про те, що сiмейне трудове господарство корiнним чином вiдрiзняється вiд фермерського господарства, оскiльки в основi його дiяльностi лежить задоволення потреб сiм'ї, а не отримання прибули. Чаянов пише, що саме сiмейне трудове господарство пiд час першої свiтової вiйни, революцiї, перiоду «вiйськового комунiзму» проявило особливу стiйкiсть i потрiбно повсюдно його пiдтримувати i розвивати цей унiкальний вид господарства. Кооперативи повиннi утворюватися лише в ой областi, де складнiша технiчна основа недоступна селянському господарству. Чаянов вважав, що iснують такi види виробництва, якi взагалi не можна узагальнювати, оскiльки знижується ефективнiсть. Такi погляди суперечили установкам Радянської держави того часу, повнiстю розходилися з курсом країни – на колективiзацiю. У 1930 г. Чаянов був арештований, а в 1937 р. розстрiляний, як «ворог народу». Реабiлiтований Чаянов, як i багато iнших, був тiльки в кiнцi 80-х рокiв, тодi ж стала вiдома його економiчна праця. 1. Економiчнi погляди Н. Д. Кондратьєва Н. Д. Кондратьєв був, як вiдомо, унiверсальним дослiдником. Проте, проживаючи в країнi, де переважну бiльшiсть населення складали селяни, вiн, як i багато росiйських економiстiв, рано почав цiкавитися саме аграрною проблематикою. Вже першi значнi роботи Кондратьєва «Розвиток господарства Кiнешемського земства Костромської губернiї» (1915), «Ринок хлiбiв i його регулювання пiд час вiйни i революцiї» (1922) присвяченi аграрному сектору росiйської економiки. Так, в центрi уваги монографiї про ринок хлiбiв стояли питання розмiщення, розвитку i регулювання сiльськогосподарського виробництва. Вже тут Н. Д. Кондратьєв розглядує модель твердої цiни на хлiб, при якiй ступiнь адмiнiстративного втручання виявляється найвищим, модель непрямої цiнової дiї, суть якої зводилася до того, щоб вгадати, iмiтувати вiльну цiну», i, нарештi, змiшаний метод цiноутворення, заснований на поєднаннi твердого базису цiни з прогнозами її можливих змiн. Аналiзуючи спiввiдношення твердих i вiльних (ринкових) цiн за перiод 1914–1918 рр., Кондратьєв вказує на зростання розриву мiж ними i приходить до висновку, що «полiтика твердих цiн була безсила заволодiти рухом цiн, усунути вiльнi нелегальнi цiни, дуалiзм цiн вiльних i твердих». В зв'язку з цим їм ставиться питання про межi державного втручання на ринку. Вчений вважає, що пекло мiнiстр забороннi заходи на ринку хлiбiв породжувалися багато в чому жорсткою реальнiстю вiйськового часу. Разом з тим методи грубого iнтервенцiонизму неминуче загострювали продовольчу проблему, оскiльки оголювалася неефективнiсть i вiдсталiсть бюрократичного державного апарату. Монографiя «Ринок хлiбiв…» є цiнним джерелом фактичного матерiалу, не лише конкретним iсторико – економiчним, але i теоретичним дослiдженням. Тут автор вперше личить до концепцiї змiшаних форм дiї на економiку – з боку держави, торгiвельно-пiдприємницьких структур, мiсцевих органiв влади (мiст i земств), а також з боку окремих селянських господарств. Проблема хлiбного ринку постає як проблема синтетична – в її дозволi бере участь безлiч суб'єктiв, використовуються рiзнi, часто суперечливi методи регулювання. Н. Д. Кондратьєв навiть у важких умовах вiйни i революцiї висував вимогу «ринкової перевiрки» методiв державної полiтики. Проте його неможливо представляти глашатаєм безбережної ринкової спонтанностi i стихiйностi. Як вiдомо, при активнiй участi ученого Планова комiсiя Наркомзама РРФСР склала перший в iсторiї перспективний план розвитку сiльського i лiсового господарства РРФСР (1923–1928) (так звана «п'ятирiчка Кондратьєва»). При розробцi цього плану Н. Д. Кондратьєв виходив з необхiдностi поєднання на базi непу планових i ринкових початкiв, висунув центральну iдею «тiсного зв'язку» i «рiвноваги» аграрного i iндустрiального секторiв. В серединi 1920-х рр. цi положення остаточно сформувалися у виглядi концепцiї паралельного рiвноважного розвитку сiльського господарства i промисловостi. Н. Д. Кондратьєв писав, що лише «здорове зростання сiльського господарства передбачає… потужний розвиток iндустрiї». Ефективний аграрний сектор здатний забезпечити пiдйом всiєї економiки, стати гарантiєю стiйкостi всього народного господарства, включаючи процес iндустрiалiзацiя. трудового господарства селянина, що дiсталися в спадок вiд епохи «вiйськового комунiзму». Кондратьєв пропонував звiльнити економiчну полiтику на селi вiд будь-яких намiрiв в цiлях створити монополiю для державного i кооперативного торгiвельного апарату, проголошуючи курс на посилення товарностi аграрного сектора. У цьому руслi розвивалися його iдеї про першочергову допомогу господарствам, що наближаються до фермерського типа, здатним забезпечити швидке нарощування об'ємiв товарного хлiба, у тому числi для експорту. що розвиваються, села… якi тiльки i можуть бути основою товарної продукцiї». Коли учений закликав здолати «страх перед iснуючим i неiснуючим куркульством», вiн в принципi не заперечував наявнiсть соцiальної диференцiацiї в селi. Проте Кондратьєв не рахував диференцiацiю визначальним чинником полiтики. Його програма була насамперед прагматичною, орiєнтувалася на першочергову пiдтримку мiцних сiмейних трудових господарств, здатних стати основою економiчного пiдйому в країнi. Прагнення ж направити основнi фiнансовi i матерiальнi ресурси на пiдтримку спочатку бiднякiв i незабезпечених середнякiв. Кондратьєв вважав за невиправданий, нереалiстичний: цим шарам можна було реально допомогти лише тодi, коли аграрний сектор i народне господарство в цiлому достатньо окрiпнуть, встануть, що називається, на ноги. Заклики Кондратьєва вiдмовитися «вiд протекцiонiзму i фiлантропiї вiдносно немiчних господарств i безгосподарних форм кооперацiї» були iз самого початку зустрiнутi в багнети «лiвою опозицiєю» всерединi ВКП(б). Так, лiдер «лiвих» Г. Зiнов’єв охарактеризував концепцiю Кондратьєва як «манiфест куркульської партiї». Ця характеристика була несправедливою i провокацiйною. Повторимо ще раз: Н. Д Кондратьєв орiєнтувався на масовий пiдйом високотоварних господарств. В серединi 1920-х р. р. соцiальною базою такого пiдйому могли стати також економiчно сильнi середняки. Проте оцiнки, подiбнi Зiнов’євськiй, не лише прижилися в партiйнiй лiтературi, але з часом, не дивлячись на ураження «лiвої опозицiї», зробилися тут пануючими. З 1927 р. в СРСР зачинається швидко прогресуюче згортання непу. Характерний, що сам Кондратьєв писав, що пiсля нього набирає чинностi «новий курс соцiально-економiчної полiтики Радянської влади». Тим самим була чiтко позначена часова межа, за якою науковi погляди Кондратьєва вже не могли знайти практичного застосування. Двадцятi роки були заповненi також напруженою роботою Н. Д. Кондратьєва по розробцi теорiї народногосподарських планiв. Вчений не раз пiдкреслював, що в пiсляреволюцiйних умовах держава, використовуючи нацiоналiзовану власнiсть (на землю, переважаючу частку промисловостi, транспорту, кредитної системи i значну частку торгiвлi), здатна надавати значно сильнiшу дiю не лише на суспiльний, але i на приватний сектор, народне господарство в цiлому. За головний метод такої дiї Н. Д. Кондратьєв вважав планування. Разом з теоретичними дослiдженнями Н. Д. Кондратьєву належить заслуга безпосередньої участi в складаннi перших планiв. Як вже наголошувалося, протягом багатьох рокiв вiн очолював Управлiння сiльськогосподарської економiки i планових робiт Наркомзама РРФСР, був директором Кон'юнктурного iнституту при Наркомфiну СРСР Молодий директор (Кондратьєву не було тодi i сорока рокiв) ставив перед iнститутом завдання створення макроекономiчної теорiї планування i прогнозування в рiшеннi питань кон'юнктурних дослiджень (динамiка цiн, iндекси обсягiв виробництва в промисловостi, сiльському господарствi i так далi) Кондратьєв i його спiвробiтники стояли на передових рубежах свiтової науки. Як вже наголошувалося, до середини 1920-х рр. у вiтчизнянiй економiчнiй думцi склалися два основнi пiдходи до планування. упор на постановку певного завдання плану для того, щоб потiм з'ясувати способи її реалiзацiї. Н. Д. Кондратьєв, як i бiльшiсть найбiльших економiстiв того часу, виступав за розумне поєднання обидва. методи. Ним, зокрема, пiдкреслювалося, що «облiк об'єктивної обстановки настiльки ж необхiдний при побудовi планiв промисловостi, як i при побудовi планiв розвитку сiльського господарства. І генетичний i телеологiчний методи мають бути, очевидно, використанi як при побудовi одних, так i при побудовi iнших. Вiдмiннiсть же мiж першими i другими планами обумовлюється зовсiм не тим, що в одному випадку ми користуємося генетичним методом, а в iншому – телеологiчним методом. Вiдмiннiсть ця лежить в iншому, а саме в межах можливого впливу держави на промисловiсть i на сiльське господарство». стихiйного початку, але розглядувався як сполучна ланка мiж нацiоналiзованим, кооперативним i приватним секторами, а також як важливе джерело господарської iнформацiї. Призначення ж плану учений бачив в тому, щоб забезпечити швидший, нiж при спонтанному розвитку, темп зростання продуктивних сил. Крiм того, завдання планерування Н. Д. Кондратьєв вбачав в забезпеченнi не лише швидкого, але збалансованого зростання виробництва. Концепцiя розумного поєднання ринкових i планових початкiв (так само як i одночасного використання принципiв «генетики» i «телеологiї») представлялася йому придатної для всiх секторiв економiки. Разом з тим, як показав Н. Д. Кондратьєв, вказана концепцiя модифiкувалася залежно вiд того, який саме сектор розглядувався як об'єкт планерування. Так, у сферi сiльського господарства, заснованого тодi на приватнiй власностi селян, з потреби повиннi були переважати методи непрямої дiї на ринок, план тут повинен був приймати переважно генетичний характер. Навпаки, в нацiоналiзованiй промисловостi елементи свiдомого, планового впливу здатнi були знайти набагато бiльшу вагу. Вiдповiдно зростало значення прийомiв телеологiчного планерування. Але у будь-якому випадку побудувати науковий план, а головне, втiлити його в життя можна було, згiдно Кондратьєву, тiльки погодившись з реальною обстановкою, об'єктивними законами ринку, прагнучи до рiвноваги попиту i пропозицiї, стiйкостi грошового звернення. якому розробка слабо обґрунтованих цифрових завдань перетворювалася на самоцiль планової дiяльностi. Виходячи з даних мiркуваннi, Н. Д. Кондратьєв i його прихильники пiддали критицi первинний проект п'ятирiчного плану на 1926/27–1930/31 рр., розроблений пiд керiвництвом С. Г. Струмiлiна Н. Д. Кондратьєв, зокрема, пропонував прибрати з планових документiв надмiрно докладнi цифровi розрахунки i замiнити їх ретельнiшим аналiзом початкового рiвня господарства, кращим опрацьовуванням методiв економiчної полiтики. Переконання Н. Д. Кондратьєва на цiлi i напрями планерування не залишалися незмiнними. Спочатку вiн, разом з iншими видними ученими (Ст Р. Г. роман, Н. П. Макаров), вважав, що через аграрний характер країни основу народногосподарського планерування в СРСР повинен складати переважно генетичний план розвитку сiльського господарства. Згодом «пiд впливом змiн в економiчному життi i полiтицi учений став у все бiльшому ступеню зв'язати завдання народногосподарського плану з цiлями iндустрiалiзацiї. У спiльнiй концепцiї планерування Кондратьєва посилювалася роль телеологiчних методiв, свiдомої дiї на економiку. Разом з тим учений справедливо указував, що збалансований розвиток народного господарства, швидке зростання промисловостi немислимi без стiйкостi сiльськогосподарського виробництва. Вiн пропонував направляти частку капiталовкладень в аграрний сектор економiки (на землеустрiй, мелiорацiю, мiсцеву переробну промисловiсть). Цi заходи у поєднаннi з виробничою i iншими формами кооперацiї повиннi були, на його думку, забезпечити довготривалий економiчний ефект. Учений застерiгав, що iнакше недостатнiй темп зростання сiльськогосподарської продукцiї може стати однiй з причин зриву програми iндустрiалiзацiї. Заслуга Н. Д. Кондратьєва полягала в тому, що вiн розробив досить струнку концепцiю наукового планерування, свiдомої дiї на економiку, причому в умовах непу, при збереженнi механiзмiв ринкового регулювання i ринкової збалансованостi. Недивно, що ця концепцiя опинилася «не за смаком» сталiнському керiвництву, що намiчало форсований, але без врахування реальних умов, перехiд до адмiнiстративного державного соцiалiзму. У своїй промовi на конференцiї аграрiїв-марксистiв, тобто в тому самому виступi, де вiн пообiцяв «вiдкинути неп до бiса», Сталiн грубо розкритикував теорiю рiвноваги (рiвноважного розвитку), розвинену Кондратьєвим i його однодумцями, назвавши її одним з «буржуазних забобонiв». Для Сталiна, як i для iнших iдеологiв «вольового», командного планерування, були неприйнятнi науково зваженi, помiрно реформаторськi концепцiї Кондратьєва i його школи. Але сьогоднi можна об'єктивно оцiнити заслуги росiйського ученого в критицi теоретичних передумов «планового» волюнтаризму. Звичайно, концепцiя планерування Н. Д. Кондратьєва з потреби мiстила компромiснi положення. Так, вiн вважав, що план є керiвним завданням для державних органiв, провiдних економiчну полiтику держави. Проте для самих державних пiдприємств контрольнi цифри перспективного плану, згiдно його уявленням, носили швидше рекомендацiйний характер i не ув'язувалися з обов'язковими рiшеннями про обсяги виробництва. Фактично Кондратьєв вже в кiнцi 1920-х рр. пiдiйшов до концепцiї iндикативного планерування, реалiзованої в багатьох країнах Заходу пiсля другої свiтової вiйни. регулювання. Вельми актуальними сьогоднi представляються i багато iнших iдей Кондратьєва – про поєднання наукового регулювання i прогнозування, облiк ринкової ситуацiї як чинник реалiстичностi загальнонацiональних програм, про поєднання механiзмiв ринкової рiвноваги з довгостроковим планеруванням i так далi 1. 1 Вчення про «великi цикли кон'юнктури» Свiтовiй економiчнiй науцi Н. Д. Кондратьєв вiдомий перш за все як автор теорiї великих циклiв господарської кон'юнктури. У рядi своїх робiт, серед яких видiляються монографiя «Свiтове господарство i його кон'юнктура в час i пiсля вiйни» (1922) i доповiдь «Великi цикли економiчної кон'юнктури» (1925), учений розвивав iдею множинностi циклiв, видiляючи рiзнi моделi циклiчних коливань: сезоннi (тривалiсть менше року), короткi (тривалiсть 3–3,5 року), торговельно-промисловi (середнi) цикли (7–11 рокiв) i, нарештi, великi цикли, триваючi 4й – 55 рокiв. · емпiричний доказ iснування «великої моделi циклу» · деякi емпiрично встановленi закономiрностi, супроводжуючi тривалi коливання кон'юнктури Щоб встановити, чи iснують великi цикли, Н. Д. Кондратьєв опрацював значний фактичний матерiал. Їм були вивченi статистичнi данi по чотирьох провiдних капiталiстичних країнах – Англiї, Францiї, Нiмеччинi i США. Кондратьєв аналiзував динамiчнi лави цiн, вiдсотка на капiтал, заробiтної плати, обсягу зовнiшньої торгiвлi, а також виробництва основних видiв промислової продукцiї. Динамiка виробництва вугiлля i чавуну враховувалася також по iндексах загальносвiтового виробництва. спостережень i аналiзу складав максимально 140 рокiв (за деякими даними менше). На цей вiдрiзок часу – до середини 1920-х гг. – довелися всього два з половиною великi цикли, що закiнчилися. «Очевидно, – писав Н. Д. Кондратьєв, – що якщо доступний нашому вивченню вiдрiзок часу i достатнiй, щоб вирiшити питання про iснування великих хвиль кон'юнктури, то вiн не достатнiй, щоб з повною категоричнiстю визнати i циклiчнiсть цих хвиль. Проте ми вважаємо наявнi данi за достатнi, щоб визнати велику вiрогiднiсть цiєї циклiчностi». хвилi кожного великого циклу спостерiгаються глибокi змiни в умовах економiчного життя суспiльства. Цi змiни виражаються в значних змiнах технiки (чому передують у свою чергу значнi технiчнi вiдкриття i винаходи), в залученнi до свiтових економiчних зв'язкiв нових країн, в змiнi здобичi золота i грошового звернення». Головну роль, на думку Н Д Кондратьєва, грали тут науково технiчнi новацiї. Так, в розвитку першої пiдвищувальної хвилi (кiнець XVIII в) вирiшальну роль зiграли винаходи i зрушення в текстильнiй промисловостi i виробництвi чавуну. Зростання протягом другої хвилi (середина XIX в) було обумовлене перш за все будiвництвом залiзниць, бурхливим розвитком морського транспорту, що дозволило освоїти новi господарськi територiї i перетворити сiльське господарство Нарештi, третя пiдвищувальна хвиля (кiнець XIX – зачало XX в) була пiдготовлена, по Н. Д. Кондратьєву, винаходами у сферi електротехнiки i грунтувалася на масовому впровадженнi електрики, радiо, телефону i iнших новин. 1. 2 Питання статики i динамiки в рукописi 1931 р. частки» до ще ширшого твору з п'яти книг Другу книгу передбачалося присвятити теорiї «тренда» – спiльнiй (вiковий) тенденцiї свiтового економiчного розвитку в XIX–XX ст., третю, – безпосередньо «великим коливанням» кон'юнктури, або великим циклам; предметом вивчення в четвертiй книзi повиннi були стати «малi цикли та кризи», i, нарештi, в п'ятiй завершальнiй книзi Н. Д. Кондратьєв передбачав дати «синтетичну теорiю соцiально-економiчної генетики, або розвитку» (1934) ми знаємо як про спiльний план п'ятитомного твору, так i про те, що окрiм першої книги, написаної начорно i переданою «на волю» (ще перед засланням в Суздальський полiтiзолятор), вчений вже в Суздалi встиг закiнчити декiлька роздiлiв з другої книги. Але ця частка рукопису не збереглася. Подальшi плани залишилися, мабуть, нереалiзованими. Н. Д. Кондратьєв формулює вчення про «три основних центри» на ринку товарiв, працi i капiталу. Для товарного ринку «центральним елементом» є цiна на товар або послугу. Навколо цього «центрального елементу» групуються всi iншi елементи народного господарства – спочатку попит i пропозицiя (перший, найбiльш вузький центр), потiм доходи i виробництво (другий центр) i, нарештi (чинники i органiзацiя виробництва, створюючи найбiльш широкий, третiй центр. Подiбним же чином утворюються «концентричнi круги» на ринку ставка i капiталу («центральними елементами» виступають тут вiдповiдно заробiтна плата i вiдсоток на капiтал), цi системи концентрiв в найбiльш спiльнiй схемi ув'язуються Кондратьєвим з системою ринку товарiв. Отримана – сукупна система концентричних кругiв, розташованих симетрично щодо товарних цiн, заробiтної плати i вiдсотка, випробовує постiйнi коливання. Проте, з погляду Кондратьєва, в рамках перших два концентрiв (тобто у системах цiн, попиту, пропозицiї i через їх посереднiсть – з взаємозв'язках доходiв i виробництва) закон великих чисел штовхає господарське життя у бiк рiвноваги. Цi концентричнi круги вiдносяться їм до областi статики. Навпаки, третiй концентр объемлет насамперед динамiчнi чинники (чинники виробництва i органiзацiю), у тому числi: накопичення капiталу, зростання населення, технiчний прогрес, вдосконалення знань i так далi Динамiчнi чинники «третього концентра» надають «пертурбуючу дiю» на елементи двох перших концентричних кругiв, сприяючи порушенню рiвноваги i спонукаючи стабiлiзуючi сили вiдновлювати рiвновагу на новому, вищому рiвнi. Така, на думку Кондратьєва спiльна природа циклiчних коливань. Коливання на рiвнi встановлення рiвноваги мiж попитом i пропозицiєю (перший концентр) утворюють основу малих циклiв, коливання розмiрiв виробництва i доходiв на основi даного рiвня продуктивних сил (другий концентр) формують базу циклiв, середнiх за тривалiстю. Нарештi, розвиток спiльних динамiчних чинникiв, що приводять до корiнних зрушень в запасi капiтальних благ i в спiльному рiвнi продуктивних сил (третiй концентр), обумовлюють iснування «великих циклiв кон'юнктури». 2. Економiчнi погляди А. В. Чаянова аграрного сектора в цiлому. 2. 1 Концепцiя родинно-трудового селянського господарства потреб самих членiв сiм'ї. Чаянов розглядує його як головним чином натуральне господарство, що втягується в процес ринкового обмiну з метою продажу надлишкiв i кращого задоволення власних потреб. У вiдзнаку, скажiмо, вiд робiт росiйських марксистiв, Чаянов в своїх дореволюцiйних дослiдженнях цiкавився не процесом утворення росiйського ринку i капiталiзму в їх впливi на господарство селянина, а самим цим господарством у взаємодiї його натурально-споживчих i (у меншiй мiрi) товарно-ринкових рис. в нiм рiзних шарiв, вплив капiталiстичних банкiв i промисловостi на положення селян), скiльки стан сiмейного господарства на даний момент часу. Подiбна методологiя спочатку виходила з того, що чинники соцiальної i господарської стiйкостi сiмейного трудового господарства логiчно i практично переважають над чинниками його диференцiацiї А. В. Чаянов визнавав, що подiбний пiдхiд застосовний лише при слабкому проникненнi капiталiзму в сiльське господарство Вiн не приховував обмеженостi запропонованого ним методу в умовах Захiдної Европи, проте вважав, що цей метод має не лише росiйське, але i визначене iнтернацiональне значення, оскiльки може бути корисним при вивченнi аграрного стану в країнах Сходу (Китай, Індiя) i взагалi в країнах iз слабким розвитком ринкових вiдносин. Визначаючи предмет свого дослiдження, А. В. Чаянов в головнiй працi «Органiзацiя селянського господарства» (1925) писав: «Ми прагнемо зрозумiти, що є селянським господарством з органiзацiйної точки зору, яка морфологiя того виробничого апарату, який називається трудовим селянським господарством… Нас цiкавить не система селянського господарства i форми органiзацiї в їх iсторичному розвитку, а сама механiка органiзацiї процесу». Такий аналiз, безумовно, мав право на iснування, бо статика є необхiдний, хоча i приватний момент динамiки. Бiльш того, в специфiчних умовах Радянської Росiї 1920-х рр. аналiз Чаянова набував пiдвищеної актуальностi: пiсля Жовтневої революцiї вiдбувався процес «розвмтку» села – при помiтному скороченнi крайнiх соцiальних прошаркiв вiдповiдно збiльшувалася частка середняцьких господарств. Господарство ж середняка (середнього селянина) загалом i в цiлому потрапляло пiд запропоноване Чаяновим визначення трудового селянського господарства. господарства, сформульованi ще в дореволюцiйних роботах Чаянова. Органiзацiйний план, або суб'єктивне вiдображення селянином системи цiлей i засобiв господарської дiяльностi, включав вибiр напряму господарства, поєднання його рiзних галузей, ув'язку трудових ресурсiв i основних об'ємiв робiт, роздiлення продукцiї, споживаної у власному господарствi, i продукцiї, що направляється на ринок, баланс грошових надходжень i витрат. У свою чергу концепцiя працепотребуючого балансу виходила з того, що селянин, використовуючи в своєму господарствi власну працю i працю членiв своєї сiм'ї, прагне не до максимуму чистого прибутку, а до зростання спiльного, валового доходу, рiвноваги виробничих i природних чинникiв, вiдповiдностi виробництва i споживання, рiвномiрного розподiлу працi i доходу протягом всього року. Оскiльки кiнцевою метою трудового селянського господарства залишається споживання, а не накопичення грошових коштiв, ринковi критерiї тут не завжди застосовнi. Так, категорiя заробiтної плати в некапiталiстичному господарствi селянина перетворюється на його чистий дохiд, що поповнює особистий бюджет сiм'ї. Так само модифiкується земельна рента – в сiмейному селянському господарствi вона втрачає нетрудовий характер, набирає вигляду надлишкового доходу, що отримується селянською сiм'єю iз-за вигод мiсця розташування по вiдношенню до ринку збуту, пiдвищеної родючостi землi, iнших чинникiв. Концепцiя органiзацiйного плану Чаянова дозволила йому пояснити лаву парадоксiв в розвитку селянського господарства дореволюцiйної Росiї. Так, емпiричнi матерiали, зiбранi при аналiзi селянського льонарства i картофелеводства, показували, що цi трудомiсткi культури давали дуже малий чистий прибуток, а тому майже нiколи не набували великого поширення в господарствах пiдприємницького типа. Навпаки, малоземельнi селяни розводили їх вельми широко, оскiльки, втрачаючи у розмiрi чистого прибутку, дiставали можливiсть розширити об'єм вживаної у власному господарствi працi i скоротити сезонне безробiття. Непридатнiстю пiдприємницьких, ринкових критерiїв А. В. Чаянов пояснив i низький рiвень розповсюдження в селянських господарствах високопродуктивних молотарок. В даному випадку праця селян, що витiсняється машиною, в умовах зимового часу не мiг знайти собi нiякого застосування. Введення вдосконаленої машини не лише не збiльшувало спiльної суми доходiв селян, але зменшувало її на величину щорiчної амортизацiї машини. Крiм того, як вiдзначав Чаянов, селяни в роки неврожаїв, щоб добитися хоч би деякої стабiльностi споживчих доходiв, не знижували, а, навпаки, рiзко пiдвищували пропозицiю працi, завдяки чому зарплата в аграрному секторi Росiї виявлялася назад пропорцiйною цiнам на хлiб. У разi ж полiпшення ринкової кон'юнктури селянське господарство не збiльшувало, а скорочувало рiчний фонд робочого часу, щоб полегшити умови працi i життя. До парадоксальних ситуацiй, пояснених Чаяновим, вiдносилися також сплата селянами дуже високої «голодної оренди» (з метою завантажити в що б те не стало вiльнi робочi руки); регулярна практика вiдхожих промислiв (вони ослабляли власне землеробське господарство, але давали селянам можливiсть бiльш рiвномiрно розподiлити трудовi ресурси по часах роки). Таким чином, саме родинно-трудова теорiя Чаянова зумiла розкрити сенс цiлої лави економiчних фактiв, якi до неї не знаходили теоретичного пояснення. Виходячи з власного розумiння специфiки селянських господарств, А. В. Чаянов внiс iстотний вклад до iнтерпретацiї процесiв їх диференцiацiї. Тут їм активно застосовувалося поняття демографiчних чинникiв диференцiацiя, суть якої така: у молодiй сiм'ї (чоловiк, дружина, малолiтнi дiти), що недавно утворилася, спiввiдношення їдакiв i працiвникiв украй несприятливо (коефiцiєнт вельми великий). Це критичний момент в розвитку селянського господарства: продуктивнiсть його вiдносно невелика, споживання на одного члена сiм'ї i прибутковiсть украй низькi. Минає час, дiти зачинають пiдростати, все бiльше їх число стає спочатку напiвпрацiвниками, потiм повноцiнними працiвниками, коефiцiєнт е/р послiдовно знижується i, нарештi, досягає одиницi. Це найсприятливiший в економiчних вiдносинах перiод в життi селянської сiм'ї – без жодного застосування найманої працi рiзко зростають об'єм посiвiв, по осiбнi об'єми продукцiї, споживання i доходiв. Максимальною є i економiя працi, грошових коштiв на побутовi потреби (житло, опалювання, приготування їжi i т. д.). Але час йде, i бiля другого поколiння зачинають народжуватися дiти, поступово зачинається розпад «великої сiм'ї» на лаву нечисленних молодих сiмейств, з одним з яких живуть непрацездатнi батьки. Спiввiдношення їдцiв i працiвникiв знов рiзко змiнюється (коефiцiєнт е/р росте), вiдповiдно падають подушний посiв, средньоосiбне споживання i дохiд. Демографiчнi чинники обумовлюють той факт, що динамiка трудового потенцiалу селянської сiм'ї, пiдкоряючись процесу її зростання i розпаду, носить хвилеподiбний характер. Таким чином, iстотна частка майнової диференцiацiї селянських господарств не носить соцiального характеру. Це положення А. Ст Чаянова, сформульоване їм ще в дореволюцiйний перiод, активно використовувалося в 1920-i рр. в критицi вульгарно-соцiологiчного, прямолiнiйного трактування процесiв диференцiацiї в селi, яким дотримувалися багато аграрiїв марксистського напряму. А. В. Чаянов не заперечував i соцiально-економiчної диференцiацiї росiйського селянства. Бiльш того, з 1927 р. вiн розглядував демографiчну диференцiацiю лише як спiльний фон диференцiацiї соцiальної. Проте учений доводив, що в пiсляреволюцiйний час останнiй вид диференцiацiї придбав новi специфiчнi риси: зникли господарства помiщикiв, крупних пiдприємцiв-капiталiстiв, розшарування селянства вiдбувалося головним чином як вiдщеплення вiд родинно-трудових господарств нових самостiйних типiв пiдприємств: фермерських, кредитово-лихварських, промислових i допомiжних. А. В. Чаянов звертав увагу, що угрупування, розрахованi на базi коефiцiєнтiв "пролетарiїв" i «капiталiзму» господарства (запропонованi Л. Н. Крiцманом, В. С. Немчиновим i iншими на основi облiку найму робочої сили, а також найму i здачi землi, робочої худоби i iнвентаря), ставлять в одну лаву не лише фермера-пiдприємця або лихваря, але i, скажiмо, власника бика-виробника. Учений пiдкреслював також принциповi вiдмiнностi мiж наймом робочої сили з метою її експлуатацiї i найманою роботою за договором в селянських господарствах, годувальникiв, що втратили, або що вiдчували гостру нестачу робочих рук при проведеннi сезонних робiт. В цiлому А. В. Чаянов виступав проти тих, що мали мiсце в марксистськiй лiтературi 1920-х рр. перебiльшених уявлень про ступiнь капiталiстичного розшарування росiйського села, якi, як вiдомо, зiграли негативну роль при обгрунтуваннi подальшої кампанiї масового «розкуркулення». А. В. Чаянов вважав, що поширена в радянськiй економiчнiй лiтературi тричленна схема «кулак–середняк–бiдняк» надмiрно спрощувала i навiть огрублювала дiйснiсть, бо зводила в одну (куркульську) групу як послiдовно капiталiстичнi, так i мiцнi селянськi господарства, що використовують найману працю як доповнення до працi членiв самої селянської сiм'ї. Цiй схемi вiн протиставляв власну, бiльш дробову класифiкацiю, що включає шiсть типiв господарств: · капiталiстичнi; · пiдлозi трудовi; · заможнi родинно-трудовi господарства; · бiдняцькi родинно-трудовi; У роботi «Основнi iдеї i форми органiзацiї сiльськогосподарської кооперацiї» (1927) Чаянов висунув оригiнальний план вирiшення соцiальних протирiч в селi через кооперативну колективiзацiю рiзних типiв господарств (з другого по п'ятий) з подальшим обмеженням i економiчним витiсненням експлуататорських стосункiв i залученням сiльських пролетарiв до родинно-трудового господарювання за допомогою кооперативного кредиту. 2. 2 Теорiя селянської кооперацiї Пiдкреслюючи переваги господарства родинно-трудового типу, що зумовили їх стiйкiсть (використання прихильностi селянина до землi, точний облiк грунтово-клiматичних, погодних умов, детальне знання особливостей сiльськогосподарської працi i т. п.), А. В. Чаянов не вважав за можливе iдеалiзувати дрiбне селянське господарство. Вже наголошувалося, що вiн виразно бачив тi перешкоди, якi ставить родинно-трудова, вiче на шляху науково-технiчного прогресу (приклад з впровадженням молотарок). Крiм того, сама мета селянського господарства – забезпечити споживання вiдносно невеликої по розмiрах сiм'ї – несла в собi вельми помiтнi межi для розширення товарностi i спiльного пiдйому виробництва. Шлях до кардинального пiдвищення ефективностi аграрного сектора Чаянов убачав в масовому розповсюдженнi кооперацiї, при якiй вiд родинно-трудового господарства поступово вiдгалужувалися б i переходили у ведення крупних кооперативних товариств операцiї по переробцi, зберiганню, збуту селянськiй продукцiї, закупiвлi i обслуговуванню технiки, заготiвцi мiнеральних добрив, насiння, племiнна, селекцiйна робота, кредитна справа, словом, все тi операцiї, де крупне господарство має явна перевага над дрiбною. На думку ученого, це допомогло б поєднувати переваги самостiйного господарства окремої сiм'ї з тими плюсами, якi несе з собою обобществленное виробництво i обмiн. iсторiї i теорiї кооперацiї). У пiсляреволюцiйний перiод створення кооперативної теорiї Чаянова остаточно завершилося. Вчений до кооперацiї з двох сторiн – як до органiзацiйної форми господарства i як до суспiльного руху. Цiннiсть кооперацiї як руху полягала, по Чаянову, в її антикапiталiстичному i антибюрократичному змiстi. Залучаючи селян до самостiйної дiяльностi по закупiвлi товарiв, переробцi i збуту продукцiї, здiйсненню iнших господарських функцiй, кооперативи звiльняють їх вiд експлуатацiї з боку перекупника, лихваря, купця, прасола. Кооперативи пiдтримують i розвивають тягу селян до форм господарської самоврядностi (зборам, виборам правлiння i демократичному контролю за його роботою i т. п.). вiн виступав з позицiй «узгодження iнтересiв» кооперацiї i держави – через генеральний договiр держорганiв з кооперативними центрами (з вказiвкою твердих цiн, тарифiв i маршрутiв перевезень, але без безпосереднього втручання ззовнi в справи кооперативних товариств). У вигiдностi, господарськiй доцiльностi для селян убачав Чаянов перспективнiсть кооперацiї i як господарської форми. У основу чаяновской теорiї кооперацiї покладенi концепцiї органiзацiйного плану i диференцiального оптимуму розмiрiв пiдприємств. А. В. Чаянов вважав, що з погляду органiзацiї до кооперативiв повиннi вiдiйти лише тi види дiяльностi, технiчний оптимум яких перевершує можливостi окремого селянського господарства. «Вiдщеплення» операцiй походить зазвичай «вiд ринку до поля»: спочатку кооперативна форма розповсюджується на операцiї, що пов'язують господарство з ринком (кооперативи по закупiвлях, збутi, кредитi), потiм на процеси первинної обробки сировини (наприклад, олiйництва, овочесушильнi товариства), нарештi на виробничi бiотехнологiчнi процеси (суспiльства по розведенню племiнної худоби, машиннi, мелiоративнi товариства). Аж до кiнця 1920-х рр. Чаянов виходив з того, що iндивiдуальнi селянськi господарства здатнi вести ефективну обробку грунту i тваринництво, решта видiв дiяльностi пiдлягає поступовiй i добровiльнiй кооперацiї. Отже, А. В. Чаянов виступав як прихильник вертикальних форм кооперацiї. До горизонтальних форм, об'єднуючих «iнтегральнi землеробськi артiлi» (колгоспи), у тому числi на основi виробничої кооперацiї, вiн вiдносився прохолодно, указуючи на слабку пристосовнiсть таких кооперативiв до кон'юнктури ринку, небезпека свавiлля з боку керiвникiв, недостатнiсть стимулiв до працi. Як вiдомо, Ленiн в статтi «Про кооперацiю» (1923) висунувши спiльну iдею про можливо плавнiше i безболiсне просування селянського господарства до соцiалiзму через використання вигод кооперацiї, не уточнив, якi саме види кооперативiв вiн мав на увазi. Швидше за все, передбачалося використовувати всi форми кооперацiї, включаючи виробничу. У цьому сенсi чаяновская концепцiя вертикальної кооперацiї вiдрiзнялася вiд ленiнської. висловами Ленiна про соцiалiзм як буд «цивiлiзованих кооператорiв». Близькiсть їх позицiй, звичайно ж, не слiд перебiльшувати. Але багато положень Чаянова – про самостiйнiсть кооперативiв, їх зв'язок з ринком, добровiльнiсть i поступовiсть процесiв кооперацiї – цiлком спiвзвучнi виводам Ленiна (перiоду непу), а згодом Бухарiна. Іншими iдеями в реалiзацiї кооперативного плану керувалися Сталiн i його найближче оточення. Для них однiй з цiлей при проведеннi суцiльної колективiзацiї (зачинаючи з 1929 р.) опинилося максимально можливе перекачування засобiв з аграрного сектора в iндустрiальний, вибивання максимальної «данi» з селянства. Природно, концепцiя А. В. Чаянова йшла урозрiз i з подiбною метою, i iз засобами її забезпечення (адмiнiстративне об'єднання селян в колгоспах, жорстоке придушення всякого опору «суцiльнiй колективiзацiї», масова висилка не лише кулакiв, але i частки заможних середнякiв, встановлення закупiвельних цiн на колгоспну продукцiю на рiвнi, який був нижчий за дiйсну вартiсть в 10–12 разiв). Не випадково в мовi на конференцiї аграрiїв-марксистiв 27 грудня 1929 р. Сталiн говорив: «Незрозумiло тiльки, чому антинауковi теорiї «радянських» економiстiв типу Чаянових повиннi мати вiльне ходiння в нашому друцi…». Пiсля цього Чаянова стали незаслужено рахувати iдеологом куркульства, «ярим противником» соцiалiзму i марксизму. Система теоретичних поглядiв А. В. Чаянова була б розкрита неповно без аналiзу його переконань на органiзацiю сiльськогосподарської галузi в цiлому. Вже лiтом 1917 р. учений висунув докладний план реконструкцiї аграрного сектора: передача землi у власнiсть трудового селянства, введення трудової власностi на землю (без права купiвлi-продажу дiлянок), передача державi помiщицьких господарств i зразкових маєткiв, введення єдиного сiльгоспподатку для часткового вилучення диференцiальної ренти. Програма Чаянова була вельми радикальною i передбачила багато аграрних нововведень епохи непу. Характерний, що вже в 1917 р. учений негативно вiднiсся до есерiвської вимоги про зрiвняльний надiл селян землею, вважаючи, що подiбний режим землекористування не вiдповiдає гнучкiй природi родинно-трудового господарства i зажадає непосильних витрат при багатократних межових передiлах. Намiчавши плани аграрного перевлаштування, Чаянов виходив з необхiдностi слiдувати подвiйному критерiю – пiдвищення продуктивностi працi i демократизацiя розподiлу нацiонального доходу. Пiзнiше їм було запропоновано розмежування двох типiв рентабельностi аграрних заходiв: економiчна рентабельнiсть виражалася в зростаннi доходiв окремого господарства, соцiальна – в реалiзацiї iнтересiв всього народного господарства. Вже в раннiх роботах учений висунув положення про «Органiзований Суспiльний Розум» як єдиного суб'єкта аграрної полiтики, тобто про пiдпорядкування аграрного сектора вищим довготривалим iнтересам суспiльства. В пiсляжовтневий перiод в центрi уваги Чаянова знаходиться програма суспiльної агрономiї. Очолюваний ним iнститут сiльськогосподарської економiї стає, по сутi, теоретичним i методичним центром по розробцi рацiональних методiв ведення сiльського господарства. Сам Чаянов створює спецiальнi роботи по iнтенсифiкацiї аграрної економiки Нечорнозем’я, росiйської Пiвночi. Його праця по економiцi крупних аграрних регiонiв, намiченi тут заходи (спецiалiзацiя регiону на економiчно вигiдних культурах, рацiональне поєднання галузей при їх пiдлеглостi галузi, що проводить найбiльш рентабельнi продукти, правильний землеустрiй, використання досягнень аграрної науки) не втратили значення i по сю пору. У зв'язку з розробкою проблем зрошуваного землеробства в Туркестанi i в Голодному степу Чаянов висуває iдею активної державної полiтики по використанню водних ресурсiв. Кiнцева мета такої полiтики бачиться йому в досягненнi найвищих урожаїв з одиницi зрошуваного майдану. Спираючись на власну концепцiю водної ренти, учений пропонує ввести плату за воду i регулювати її з урахуванням змiн цiн на продукти i засоби виробництва, а також капiтальних витрат. Крупним досягненням Чаянова є висунута ним теорiя диференцiального оптимуму сiльськогосподарських пiдприємств. По Чаянову, оптимум має мiсце там, де за iнших рiвних умов собiвартiсть отримуваних продуктiв буде найменша». Згiдно Чаянову, в аграрному секторi економiки оптимальнi розмiри господарств вельми сильно залежать вiд природно-клiматичних, географiчних умов, бiологiчного характеру процесiв, iнших особливостей, тому облiк регiонального чинника тут особливо необхiдний. Чаянов висунув просту методику визначення оптимальних розмiрiв пiдприємства. Так, в землеробствi всi елементи собiвартостi пiдроздiлялися їм на три групи: що зменшуються при укрупненнi господарств (адмiнiстративнi витрати, витрати по використанню машин, устаткування, споруд); що збiльшуються при укрупненнi господарств (транспортнi витрати, втрати Аж до середини 1920-х рр. концепцiя диференцiальних оптимумiв використовувалася Чаяновим в цiлях обгрунтування «вертикальної кооперацiї» (для самостiйних i вiдносно невеликих селянських господарств). Би 1928–1930 рр. положення рiзко змiнилося. У вказанi роки в центрi уваги А. В Чаянова знаходяться вже питання органiзацiї крупних i найбiльших сiльськогосподарських пiдприємств – радгоспiв. Такий поворот в наукових заняттях, що ознаменував фактично розривши з колишньою концепцiєю iндивiдуального родинно-трудового господарства (як основи аграрного сектора)» не є пiдсумком природної iдейної еволюцiї ученого. Швидше мова йшла про вимушений компромiс з системою, яку сам вiн iменував «державним колективiзмом». Чаянов, мабуть, розумiв, що при нових полiтичних реалiях iндивiдуальне селянське господарство зберегтися бiльш не може. Разом з тим вiн органiчно не мiг виправдовувати i обгрунтовувати заходи щодо адмiнiстративного насадження колгоспiв. Радгоспна форма представлялася йому прийнятнiшою, оскiльки її легко було використовувати для впровадження механiзацiї, передових методiв аграрної науки. Погодившись з висунутою ранiше iдеєю про розрiзнення соцiальної i економiчної рентабельностi, Чаянов запропонував потрiйний критерiй оцiнки дiяльностi крупних радгоспiв: по ступеню виконання ними державного плану з погляду облiку iнтересiв регiону i, нарештi, по рiвню прибутковостi самого пiдприємства. У розроблених їм органiзацiйнi плани радгоспiв учений включив новi способи використання технiки: тракторнi колони, застосування системи машин (трактор, комбайн, вантажiвка), табiрне виконання робiт, при якому сiльськогосподарська технiка, iнколи з працiвниками, залишається на нiч в полi i що проблема iндивiдуальної мотивацiї працi, що займала ранiше одне з центральних мiсць в творчостi Чаянова, в роботах 1928–1930 рр. практично не дослiдилася. радгоспiв дана форма повинна була розповсюджуватися в овочiвництвi, льонарствi, бавовництвi. Для пiдприємств кожної галузi ученим були розробленi диференцiйованi технiчнi i органiзацiйнi нормативи. По Чаянову, всеосяжна система механiзованого землеробства повинна була сформуватися досить швидко – за 10–15 рокiв. Зовнi, поза сумнiвом, конформiстська остання програма Чаянова продиктована не лише природним вiдчуттям самозбереження. Чаянов бажав бути корисним Вiтчизнi навiть у важких умовах «великого перелому». З цим пов'язанi його спроби упровадити науковi розробки при органiзацiї Дiгорського агроiндустриального комбiнату в Пiвнiчнiй Осетiї, Еланського i Воловського комбiнатiв в Тульськiй областi, зернового радгоспу «Гiгант» пiд Ростовом, бавовняного радгоспу «Пахта–арал» в Голодному степу. Деякi дослiдники вважають цi розробки за прообраз сучасних агроiндустриальних комбiнатiв. Таким чином, переконання А. В. Чаянова зазнали значну еволюцiю. На рiзних етапах вiн висловлював рiзнi, деколи протилежнi погляди. Але в iсторiю економiчної думки А В. Чаянов увiйшов перш за все як теоретик трудового селянського господарства i сiльськогосподарської кооперацiї. Саме у вченнi про вертикальну селянську кооперацiю, здатну поєднувати високу мотивацiю до працi окремої селянської сiм'ї i переваги добровiльно створюваних кооперативiв, виявилися основнi теоретичнi досягнення цього економiста. Висновок Аграрне питання . Вирiшення аграрного питання Н. Д. Кондратьєв бачив в соцiалiзацiї землi. Вiн приходить до висновку, що в селi має бути зрiвняльне родинно-трудове користування землею i кожному трудящому земля повинна надаватися безоплатно. Учений видiляв три прийнятнi форми землекористування – особисту, общинную i артiльну, але вважав, що вибiр форми повинен здiйснюватися на мiсцях. Кооперацiя. Н. Д. Кондратьєв вiрив в можливiсть широкої кооперацiї в сiльському господарствi. Позитивнi сторони кооперацiї полягають у вiдсутностi акценту на прибуток i в можливостi зростання продуктивностi працi. До принципiв кооперацiї учений вiдносив добровiльнiсть i послiдовний перехiд до вищих форм кооперацiї. Теорiя довгих хвиль 50 рокiв. Кожен цикл складався з двох фаз – пiдйому i спаду. Перiод тривалостi i причину виникнення циклiв Н. Д. Кондратьєв пов'язував з революцiйним оновленням виробничих засобiв. Кондратьєв недвозначно заперечував «iндивiдуалiстичний», «атомарний» пiдхiд ортодоксального маржинализма. Економiчну теорiю Кондратьєв iменував не полiтичною, а «соцiальною економiєю», визначивши її як науку про суспiльну (статистично-масовою) природу господарської дiяльностi. Із його точки зору, економiчна наука є часткою соцiологiї, той її роздiл, який вивчає суспiльство як господарство. Н. Д Кондратьєва, отже, можна вважати за прихильника соцiального напряму всесвiтнiй економiчнiй думцi, але таким його представником, який одночасно прагнув до синтезу кращих досягнень всiх шкiл свiтової науки. Аграрне питання. Вирiшення аграрного питання А. В. Чаянов бачив в соцiалiзацiї землi. Суть соцiалiзацiї, iз його точки зору, – в порiвняльному розподiлi землi: по трудовiй нормi, тобто селянин повинен отримувати надiв землi, який вiн мiг би обробити працею своєї сiм'ї, або по споживчiй нормi надiла, щоб дохiд iз землi задовольнив всi потреби його сiм'ї. Теорiя селянського господарства . Селянське господарство орiєнтується на оптимальне поєднання цоколi i тягот працi. А. В. Чаянов говорив про виняткову виживанiсть селянських господарств в умовах тривалого i значного падiння цiн, а також зростання витрат, оскiльки вони не женуться за прибутком. Кооперацiя. Розвиток села i вихiд з кризи учений бачив в створеннi кооперацiї. Система кооперацiї представлялася йому як сукупнiсть союзiв кооперацiї, що вiдала окремими галузями селянського господарства. транспортування i реалiзацiю продукцiї, а також кредитування селянських господарств. Список використаної лiтератури 1. «Історiя економiчних учень» пiд редакцiєю доктора екон. наук А. Г. Худокормова. Видавництво московського унiверситету. Москва 1994 г. 2. Чаянов А. В. «Селянське господарство» М. 1989 г. 3. Кондратьєв Н. Д. «Основнi проблеми економ. статики i динамiки» М. 1991 4. Взгляди М.І. Туган-Барановського, А. В. Чаянова, Н. Д. Кондратьєва, Л. Н. Юровського i сучаснiсть. М 1991. 5. Меньшиков с. Н., Клiменко л. А. «Довгi хвилi в економiцi» М. 1989. 6. Кондратьев Н Д. Проблеми економiчної динамiки М, 1989. С. 38–39