Аналiз економiчного стану пiдприємства пiд час кризи
План
1. Нормативне регулювання антикризового менеджменту та процедури банкрутства
2. Антикризовий менеджмент та його роль в управлiннi господарюючим суб’єктом
3. Методи дiагностики та попередження кризових явищ
4. Попередня оцiнка масштабiв кризового фiнансового стану пiдприємства
Список використаної лiтератури
1. Нормативне регулювання антикризового менеджменту та процедури банкрутства
В Українi на сьогоднi сформована багаторiвнева система державних органiв, дiяльнiсть яких безпосередньо спрямована на проведення антикризового регулювання економiки.
27 березня 2006 року рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв України створено Державний департамент з питань банкрутства як урядовий орган державного управлiння. Департамент входить у склад Мiнiстерства економiки України та йому пiдпорядковується.
Департамент вiдповiдно до покладених на нього завдань:
сприяє створенню органiзацiйних, економiчних та iнших умов для здiйснення процедур вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом;
забезпечує ведення єдиної бази даних про пiдприємства, щодо яких порушено провадження у справi про банкрутство, визначає форму подання арбiтражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацiєю, лiквiдаторами) (далi - арбiтражнi керуючi) iнформацiї, необхiдної для ведення зазначеної бази даних;
забезпечує здiйснення процедури банкрутства вiдсутнього боржника;
лiцензує дiяльнiсть арбiтражних керуючих;
виконує iншi функцiї, передбаченi законодавством.
Департамент для виконання покладених на нього завдань може утворювати за погодженням з Мiнiстром економiки в межах граничної чисельностi працiвникiв Департаменту територiальнi органи.
Банкрутство як одна з юридичних пiдстав лiквiдацiї пiдприємств регулюється Законом України "Про пiдприємства в Українi" (статтi 24 i 34). Порядок i умови визнання суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi банкрутами з метою задовольнити претензiї кредиторiв регулює спецiальний Закон України "Про банкрутство" вiд 14 травня 1992 p., що нинi дiє в редакцiї вiд 30 червня 1999 р. i називається "Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом". Цей Закон встановлює умови та порядок вiдновлення платоспроможностi суб'єкта пiдприємницької дiяльностi - боржника або визнання його банкрутом та застосування лiквiдацiйної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторiв [3].
Вiдповiдно до п. 1 ст. 2 нового Закону державну полiтику щодо запобiгання банкрутству, а також забезпечення умов реалiзацiї процедур вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом стосовно державних пiдприємств та пiдприємств, у статутному фондi яких частка державної власностi перевищує двадцять п'ять вiдсоткiв, суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi iнших форм власностi у випадках, передбачених Законом, здiйснює державний орган з питань банкрутства, який дiє на пiдставi Положення, затвердженого у встановленому порядку. У Законi [2] визначенi такi його функцiї:
пропонує арбiтражному суду кандидатури арбiтражних керуючих (розпорядникiв майна, керуючих санацiєю, лiквiдаторiв) для державних пiдприємств або пiдприємств, у статутному фондi яких частка державної власностi перевищує двадцять п'ять вiдсоткiв, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в iнших випадках, передбачених Законом [2] ;
органiзовує систему пiдготовки арбiтражних керуючих (розпорядникiв майна, керуючих санацiєю, лiквiдаторiв);
здiйснює лiцензування дiяльностi фiзичних осiб - суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi, якi здiйснюють дiяльнiсть як арбiтражнi керуючi (розпорядники майна, керуючi санацiєю, лiквiдатори);
забезпечує реалiзацiю процедури банкрутства щодо вiдсутнього боржника;
здiйснює ведення єдиної бази даних про пiдприємства, щодо яких порушено провадження у справi про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбiтражним керуючим iнформацiї, необхiдної для ведення єдиної бази даних про пiдприємства, щодо яких порушено провадження у справi про банкрутство;
органiзовує проведення експертизи фiнансового становища державних пiдприємств i пiдприємств, у статутному фондi яких частка державної власностi перевищує двадцять п'ять вiдсоткiв, при пiдготовцi справи про банкрутство до розгляду або пiд час її розгляду арбiтражним судом у разi призначення судом експертизи та надання вiдповiдного доручення;
готує на запити суду, прокуратури або iншого уповноваженого органу висновки про наявнiсть ознак приховуваного, фiктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних пiдприємств чи пiдприємств, у статутному фондi яких частка державної власностi перевищує двадцять п'ять вiдсоткiв;
готує та подає на затвердження Кабiнету Мiнiстрiв України у встановленому порядку типовi документи щодо здiйснення процедур банкрутства.
Суб'єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон визнає юридичних та фiзичних осiб, зареєстрованих як суб'єкти пiдприємницької дiяльностi.
Внаслiдок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовiдносин щодо: порушення провадження у справi, забезпечення грошових вимог кредиторiв, попереднього засiдання арбiтражного суду, судової санацiї, визнання боржника банкрутом i вiдкриття лiквiдацiйної процедури, мирової угоди, припинення провадження у справi про банкрутство тощо.
З iншого боку, у вiдносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути юридичнi або фiзичнi особи, якi мають у встановленому порядку пiдтвердженi документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованостi по заробiтнiй платi працiвникам боржника, а також органи державної податкової служби та iншi державнi органи, якi здiйснюють контроль за правильнiстю та своєчаснiстю справляння податкiв i зборiв (обов'язкових платежiв).
До iнших державних органiв Закон, зокрема, вiдносить: органи мiсцевого самоврядування або центральнi органи виконавчої влади (п. 2 ст. 42; п. 2 ст. 43); державнi органи з питань надзвичайних ситуацiй та у справах захисту населення вiд наслiдкiв Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геологiї та використання надр (п. 2 ст. 43); державний орган у справах нагляду за страховою дiяльнiстю (п. 1 ст. 45); державний орган з питань регулювання ринку цiнних паперiв (п. 1 ст. 46).
Законодавством передбачено два види позасудових процедур, якi можуть провадитися з метою запобiгання банкрутству: фiнансова допомога i вiдновлення платоспроможностi боржника (досудова санацiя).
Фiнансова допомога боржнику в розмiрi, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числi зобов'язань щодо сплати податкiв i зборiв, може бути надана власником майна державного чи приватного пiдприємства, засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, iншими особами.
Досудова санацiя - це система заходiв щодо вiдновлення платоспроможностi боржника, якi може здiйснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, iнвестор з метою запобiгання банкрутству боржника шляхом реорганiзацiйних, органiзацiйно-господарських, управлiнських, iнвестицiйних, технiчних, фiнансово-економiчних, правових заходiв вiдповiдно до законодавства до початку порушення провадження у справi про банкрутство.
Досудова санацiя державних пiдприємств провадиться за рахунок коштiв державних пiдприємств та iнших джерел фiнансування. Обсяг коштiв для проведення досудової санацiї державних пiдприємств за рахунок коштiв Державного бюджету України щорiчно встановлюється законом про Державний бюджет.
Провадження у справах про банкрутство регулюється Законом [2], Арбiтражним процесуальним кодексом України. Особливостi провадження у справах про банкрутство банкiв регулюються Законом України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть".
Вiдповiдно до Закону [2] щодо боржника застосовуються такi судовi процедури банкрутства:
розпорядження майном боржника;
мирова угода;
санацiя (вiдновлення платоспроможностi) боржника;
Справи про банкрутство пiдвiдомчi арбiтражним судам i розглядаються ними за мiсцезнаходженням боржника вiдповiдно до п. 1 ст. 6 Закону [2].
У працi [3] видiленi слiдуючи етапи провадження у справi про банкрутство:
пiдготовче засiдання арбiтражного суду;
виявлення кредиторiв та iнвесторiв;
попереднє засiдання арбiтражного суду;
проведення зборiв кредиторiв i утворення комiтету кредиторiв;
винесення ухвали про санацiю;
визнання боржника банкрутом i вiдкриття лiквiдацiйної процедури;
припинення провадження у справi про банкрутство
На стадiї порушення провадження у справi арбiтражний суд розглядає заяву на предмет того, чи пiдлягає вона прийняттю, а справа - порушенню. Суддя арбiтражного суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство, якщо її подано з додержанням встановлених вимог.
Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пiзнiше нiж на п'ятий день з дня її надходження виносить i направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справi про банкрутство. В ухвалi, крiм iншого, повинно бути вказано про введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна. Якщо ж останнього призначити неможливо, вiн призначається на пiдготовчому засiданнi арбiтражного суду.
Пiдготовче засiдання арбiтражного суду необхiдне для:
заслуховування пояснення сторiн;
призначення розпорядника майна, якщо при прийняттi заяви про порушення справи про банкрутство призначити його було неможливо;
розгляду та вирiшення iнших питань, передбачених Законом [2].
Виявлення кредиторiв здiйснюється шляхом подання ними у мiсячний строк з дня опублiкування оголошення про порушення справи про банкрутство до арбiтражного суду письмових заяв про грошовi вимоги до боржника та документiв, що їх пiдтверджують.
Інвестори (фiзичнi та юридичнi особи, якi виявлять бажання взяти участь у процедурi санацiї боржника) подають розпорядниковi майна заяву про участь у санацiї боржника.
Попереднє засiдання арбiтражного суду проводиться не пiзнiше трьох мiсяцiв пiсля проведення пiдготовчого засiдання суду. У попередньому засiданнi арбiтражний суд розглядає реєстр вимог кредиторiв, вимоги кредиторiв, щодо яких були заперечення боржника i якi не були включенi розпорядником майна до реєстру вимог кредиторiв. За результатами розгляду арбiтражний суд виносить ухвалу, в якiй зазначається розмiр визнаних судом вимог кредиторiв, якi включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторiв, та призначається дата проведення зборiв кредиторiв.
Протягом десяти днiв пiсля винесення ухвали за результатами попереднього засiдання арбiтражного суду розпорядник майна повiдомляє кредиторiв згiдно з реєстром вимог кредиторiв про мiсце i час проведення зборiв кредиторiв та органiзує їх проведення.
До компетенцiї зборiв кредиторiв належить прийняття рiшення про:
вибори членiв комiтету кредиторiв;
визначення кiлькiсного складу комiтету кредиторiв, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комiтету кредиторiв або окремих його членiв;
iншi питання, передбаченi Законом.
Арбiтражний суд за клопотанням комiтету кредиторiв має право винести ухвалу про проведення санацiї боржника та призначення керуючого санацiєю. Санацiя вводиться на строк не бiльше дванадцяти мiсяцiв, який може бути подовжений ще до шести мiсяцiв або скорочений.
Протягом трьох мiсяцiв з дня винесення ухвали про санацiю боржника керуючий санацiєю зобов'язаний подати комiтету кредиторiв для схвалення план санацiї боржника. План санацiї повинен передбачати строк вiдновлення платоспроможностi боржника. Платоспроможнiсть вважається вiдновленою за вiдсутностi ознак банкрутства, визначених Законом [2].
Вiдповiдно до Закону [2], у рядi випадкiв арбiтражний суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом i вiдкриває лiквiдацiйну процедуру. Строк лiквiдацiйної процедури не може перевищувати дванадцяти мiсяцiв, проте цей строк може бути продовжений арбiтражним судом на шiсть мiсяцiв.
З дня прийняття арбiтражним судом постанови про оголошення боржника банкрутом i вiдкриття лiквiдацiйної процедури пiдприємство юридичне переходить у новий правовий статус - статус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особливих юридичних положень:
припиняється нарахування неустойки (штрафу, пенi), вiдсоткiв та iнших економiчних санкцiй за всiма видами заборгованостi банкрута;
вiдомостi про фiнансове становище банкрута перестають бути конфiденцiйними чи становити комерцiйну таємницю;
скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи iншi обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештiв або iнших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;
виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здiйснюється у випадках i порядку, передбачених Законом.
та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргiв боржника, яка оформляється угодою сторiн.
подано заяву про визнання банкрутом лiквiдованої або реорганiзованої (крiм реорганiзацiї у формi перетворення) юридичної особи;
у провадженнi арбiтражного суду є справа про банкрутство того ж боржника;
затверджено мирову угоду;
затверджено звiт лiквiдатора в порядку, передбаченому ст. 32 Закону [2];
боржник виконав усi зобов'язання перед кредиторами;
кредитори не висунули вимог до боржника пiсля порушення провадження у справi про банкрутство за заявою боржника.
заходiв щодо виведення пiдприємства зi стану кризи.
2. Антикризовий менеджмент та його роль в управлiннi господарюючим суб’єктом
Загальновизнано, що антикризове управлiння слiд розглядати як один iз функцiональних напрямiв управлiння пiдприємством, тобто, згiдно з концепцiєю М. Мескона, як „процес планування, органiзацiї, мотивацiї та контролю, необхiдний для того, аби сформулювати та досягти цiлей, що стоять перед органiзацiєю”. Виживання, тобто можливiсть iснування якомога довше, є найважливiшим завданням бiльшостi органiзацiй, тому антикризове управлiння є складовою менеджменту пiдприємства в цiлому. Ця точка зору пiдтверджується у визначеннi проф. Е. О. Уткiна - „складова загального менеджменту на пiдприємствi використовує його кращi прийоми, засоби та iнструменти, орiєнтується на запобiгання можливим ускладненням у дiяльностi пiдприємства, забезпечення його стабiльного успiшного господарювання” [5].
У дослiдженнi пiд редакцiєю Александрова Г. А. присутня думка, що суть антикризового управлiння - вчасна профiлактика банкротства, чи при входженнi пiдприємства у кризовий стан у вчасному „лiкуваннi” пiдприємства, у правильному та по можливостi швидкому виведеннi його iз кризи. Проблема вибору успiшної стратегiї антикризового управлiння буде однiєю iз найгострiших для українських пiдприємств на етапi переходу до ринкової економiки, не втратить актуальностi ця проблема i в умовах ринкової економiки.
управлiння визначається як „сукупнiсть форм та методiв реалiзацiї антикризових процедур стосовно конкретних пiдприємств-боржникiв".
Але С. Б. Довбня у працi не погоджується iз такою думкою: „таке розумiння антикризового управлiння є дещо звуженим. Для того, щоб бути дiйсно iнструментом, антикризове управлiння повинно бути, в першу чергу, направлене на недопущення кризи i лише у випадку її настання - на переборення та пом’якшення негативних наслiдкiв”. Автор стверджує, що антикризове управлiння - це сукупнiсть методiв управлiння, а також специфiчних мiр, направлених на забезпечення без кризового функцiонування та розвитку пiдприємства, вчасну дiагностику кризових ситуацiй, попередження, пом’якшення та переборення криз.
Така ж думка присутня i у працi, де стверджується, що „антикризове управлiння - система управлiнських мiр по дiагностуванню, попередженню, нейтралiзацiї та переборенню кризових явищ та їх причин на усiх рiвнях економiки”. Це визначення можна вважати кiнцевим.
Як показує свiтова практика, антикризовий процес в умовах ринкової економiки - це процес, яким можливо керувати. У зв’язку iз цим у дослiдженнi розрiзняються два поняття: антикризове управлiння та регулювання. [5]
Антикризове управлiння - сукупнiсть форм та методiв реалiзацiї антикризових процедур вiдповiдно до окремого пiдприємства. Антикризове управлiння є мiкроекономiчною категорiєю та вiдображає виробничi вiдносини, якi iснують на рiвнi пiдприємства вiд моменту його заснування i до лiквiдацiї.
Антикризове регулювання - це макроекономiчна категорiя. Антикризове регулювання мiстить мiри органiзацiйно-економiчного та нормативно-правового впливу зi сторони держави, якi направленi на захист пiдприємств вiд кризових ситуацiй, недопущення банкротства чи лiквiдацiю у випадку недоцiльностi їх подальшого функцiонування.
Коротков. Вiдповiдно до його визначення „антикризове управлiння має свiй предмет впливу - проблеми, реальнi та очiкуванi фактори кризи, тобто усi прояви загострення протирiч, якi викликають загрозу їх гострого прояву” [5].
Погоджується iз даним твердженням i український дослiдник Л. О. Лiгоненко, який вважає, що будь-яке управлiння в певнiй мiрi повинно бути антикризовим, i стає таким по мiрi вступу пiдприємства у стадiю кризового розвитку. Ігнорування цього обумовлює суттєвi негативнi наслiдки, врахування - сприяє безболiсному проходженню кризи.
Об’єктом антикризового управлiння є виникнення та поглиблення кризи розвитку пiдприємства, що має негативнi наслiдки для життєдiяльностi пiдприємства, її усунення та запобiгання.
власник пiдприємства самостiйно реалiзує основнi завдання та функцiї антикризового управлiння без залучення вiдповiдних фахiвцiв. Навiть за наявностi вiдповiдних фахiвцiв власник пiдприємства має брати безпосередню участь у формуваннi програми антикризових заходiв;
фiнансовий директор реалiзує коло завдань антикризового управлiння в умовах обмеженостi адмiнiстративного апарату;
Лiгоненко Л. О. роздiляє їх на два рiзнi суб’єкти. Спецiалiст з iншої консалтингової фiрми може мати бiльше досвiду по виходу iз кризових ситуацiй, але спiвробiтник пiдприємства, яке знаходиться у кризi, краще знає та розумiє специфiку роботи свого пiдприємства. Слiд зазначити, що в Українi поки що не розпочата пiдготовка фахiвцiв у цiй галузi, хоча окремi ВНЗ вiдкрили вiдповiдну спецiалiзацiю в межах iнших спецiальностей.
арбiтражнi керуючi, якi залучаються до управлiння пiдприємством у разi порушення справи про банкрутство та дiють згiдно iз ЗУ „Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом".
представники кредиторiв, якi здiйснюють оздоровлення пiдприємства iз метою повернення боргiв.
Приведенi вище суб’єкти антикризового менеджменту здiйснюють прямий чи опосередкований вплив на дiяльнiсть органiзацiї. Якi саме операцiї в узагальненому виглядi виконують цi суб’єкти, можна зрозумiти, ознайомившись iз функцiями антикризового менеджменту.
У працi присутнє наступне визначення:
Функцiя менеджменту - сукупнiсть дiй та операцiй, якi здiйснює менеджмент органiзацiї з метою узгодження спiльної дiяльностi її працiвникiв у процесi досягнення цiлей органiзацiї.
У сучаснiй управлiнськiй науцi виокремлюють вiд чотирьох до кiлькох десяткiв функцiй менеджменту. Але найбiльш актуальною здається думка М. Х. Мескона, який видiляє чотири функцiї: планування, органiзацiя, мотивацiя та контроль, якi пов’язанi мiж собою з’єднувальними процесами - прийняття рiшень та комунiкацiї.
Функцiя „органiзацiя” у процесi антикризового управлiння забезпечує практичну реалiзацiю прийнятих планiв з фiнансового оздоровлення пiдприємства, тобто вiдповiдає за процес їх виконання. З цiєю функцiєю пов’язано також i питання розподiлу матерiальних, фiнансових та трудових ресурсiв мiж окремими напрямками антикризового процесу.
Функцiя „мотивацiя” забезпечує використання мотивацiйних регуляторiв суб’єктiв антикризового процесу. Ця функцiя має поєднувати матерiальнi iнтереси суб’єктiв антикризового процесу iз моральними (психологiчними) мотивами. В основi функцiї „мотивацiя” лежить спонукання персоналу до пiдприємства до своєчасного та максимально повного виконання покладених на них завдань (функцiй) та базується на зовнiшньому регулюючому впливовi на людину чи групу людей.
Функцiя „контроль" у процесi антикризового управлiння забезпечує нагляд i перевiрку вiдповiдностi функцiонування пiдприємства до встановлених показникiв. Слiд зазначити, що iснує декiлька видiв контролю:
попереднiй контроль - стосується якостi матерiальних, фiнансових, людських, iнформацiйних та iнших ресурсiв, потрiбних для ефективного функцiонування антикризового механiзму пiдприємства;
поточний контроль - здiйснюють у процесi виробничо-господарської дiяльностi. Його мета виявити й усунути поточнi перешкоди, недолiки, помилки, якi можуть завадити досягненню цiлей антикризового менеджменту;
Антикризове управлiння складається iз ряду пiдсистем. Лiгоненко Л. О. вважає, що їх потрiбно видiляти вiдповiдно до функцiональних сфер пiдприємства.
У працi на перший план ставиться голова, менеджер. Наголошується, що у кожному випадку успiх залежить вiд особистих характеристик менеджера. В реалiях української економiки набутим є розумiння потреб та запитiв людей, вмiння правильно оцiнювати потенцiал та iндивiдуальнi особливостi працiвникiв, прислуховуватися до думок, порад та рекомендацiй членiв колективу.
Друга пiдсистема антикризового управлiння - пiдсистема маркетингу. У працi зазначається, що ця пiдсистема включає в себе розробку антикризової маркетингової стратегiї i тактики як вiдносно профiлю дiяльностi органiзацiї в цiлому, так i для конкретних видiв продукцiї.
Пiдсистема антикризової iнвестицiйної полiтики направлена на розробку ефективної iнвестицiйної програми одночасно у декiлькох областях:
технiко-технологiчної обґрунтованостi та ефективностi iнвестицiйних проектiв та їх рентабельностi;
У пiдсистему управлiння персоналом входе обновлення кадрiв, пiдвищення квалiфiкацiї працiвникiв, розробку ефективних стимулiв та санкцiй, покращення трудової дисциплiни, створення необхiдного соцiально-психологiчного клiмату в трудовому колективi.
Особливу роль в антикризовому управлiннi грає фiнансовий менеджмент, який є сукупнiстю стратегiчних та тактичних елементiв фiнансового забезпечення пiдприємництва, якi допомагають управляти грошовими потоками та знаходити оптимальнi фiнансовi рiшення. [7]
У даний час в умовах ринкової економiки конкурентоспроможнiсть органiзацiй та доцiльнiсть їх дiяльностi у майбутньому базується на ефективностi їх функцiонування. Ефективнiсть фiнансової дiяльностi є запорукою фiнансової привабливостi для iнвесторiв, партнерiв по господарськiй дiяльностi та власникiв пiдприємства. У зв’язку iз цим набуває великого значення оцiнка фiнансових результатiв дiяльностi органiзацiї.
Дiагностика криз в органiзацiї, за визначенням З. А. Авдошиної, це сукупнiсть методiв, якi спрямованi на з’ясування проблем, „вузьких мiсць" у системi управлiння, якi є причинами нестабiльного фiнансового положення та iнших негативних показникiв дiяльностi пiдприємства.
До методiв дiагностики кризових явищ можна вiднести:
аналiз фiнансового стану пiдприємства;
вчасне з’ясування ризикiв для успiшного функцiонування пiдприємства.
Аналiз сигналiв про можливу змiну конкурентного статусу пiдприємства дає можливiсть розглядати у сукупностi ряд показникiв, якi є iндикаторами можливого кризового стану чи, навпаки, можуть свiдчити про розширення можливостей для пiдприємства. Даний метод є ефективним на етапi, коли криза ще не настала та слугує для вчасного попередження її виникнення.
При аналiзi зовнiшнього та внутрiшнього середовища органiзацiї можна видiлити велику кiлькiсть показникiв, якi впливають на її дiяльнiсть. Але велика кiлькiсть даних може не допомогти, а навпаки, завадити у проведеннi аналiзу. Тому рекомендується видiлити для аналiзу лише тi iз низ („зробити вибiрку”), якi найбiльше впливають на функцiонування пiдприємства. Основнi iз них такi:
падiння попиту на товари пiдприємства, рiст попиту на товари пiдприємств-конкурентiв;
скорочення пропозицiї сировини та iнших ресурсiв для пiдприємства при стабiльнiй пропозицiї ресурсiв у пiдприємств-конкурентiв;
пониження конкурентного статусу пiдприємства;
несприятливi змiни дiяльностi державних структур: пiдвищення, введення нових податкiв, несприятливi змiни курсу нацiональної валюти;
випадковi явища: розмiщення пiдприємства у регiонi, який страждає вiд стихiйних лих, несприятливi демографiчнi змiни, науково-технiчнi винаходи конкурентiв;
значний знос основних засобiв;
висока текучiсть кадрiв, якщо це не викликано особливостями органiзацiї виробництва у данiй галузi (сезоннi роботи);
низька якiсть, застарiлi товари;
низька якiсть обслуговування клiєнтiв.
Інформацiйною базою для аналiзу є такi форми бухгалтерської звiтностi:
форма № 2 „Звiт про фiнансовi результати".
Основними цiлями фiнансового аналiзу є:
з’ясовування факторiв, якi спричинили змiни у фiнансовому станi;
прогнозування основних тенденцiй фiнансового стану.
читання звiтностi;
горизонтальний аналiз;
вертикальний аналiз;
трендовий аналiз;
аналiз фiнансових коефiцiєнтiв.
Читання звiтностi - аналiз показникiв, поданих у фiнансовiй звiтностi пiдприємства. За допомогою читання звiтностi визначають майнове положення пiдприємства, його короткостроковi та довгостроковi зобов’язання, джерела формування власного капiталу та позикових коштiв, оцiнюють дохiд вiд основної дiяльностi та прибуток звiтного перiоду. Однак така iнформацiя хоча i є однiєю iз головних для прийняття управлiнських рiшень, але не дозволяє оцiнити динамiку основних показникiв дiяльностi пiдприємства, його мiсце серед аналогiчних пiдприємств держави та свiтового ринка. Цього можна досягти методом порiвняння даних, якi аналiзуються у часi, що є задачею горизонтального аналiзу.
Цiллю горизонтального аналiзу є вияв абсолютних та вiдносних змiн величин рiзних статей фiнансової звiтностi за певний перiод та дати оцiнку цим змiнам. Найчастiше горизонтальний аналiз закiнчується побудовою однiєї чи декiлькох аналiтичних таблиць, в яких абсолютнi показники доповнюються вiдносними темпами їх зростання чи пониження.
Вертикальний аналiз - змiна фiнансової звiтностi у форму, у якiй значення окремих статей подаються у видi частки вiд загального показника. Таке подання звiтностi дає можливiсть визначити питому вагу кожної статтi у загальному пiдсумку. До досягнень вертикального аналiзу можна вiднести [8]:
перехiд до вiдносних величин дає можливiсть порiвнювати питому вагу показника iз середньогалузевими показниками чи показниками iнших пiдприємств, iз чого можна зробити висновок про ефективнiсть виробництва iз точки зору технологiї, органiзацiї управлiння фiнансами;
вiдноснi показники пом’якшують негативний вплив iнфляцiї, яка значно викривляє абсолютнi величини фiнансової звiтностi.
У практицi фiнансового аналiзу зручно користуватися спецiальними формами фiнансових звiтiв, якi не є офiцiйними стандартизованими формами, а пiдготовляються аналiтиком для зручностi користування. У данiй роботi буде використана саме така форма подання звiтностi.
Трендовий аналiз є прогнозним, адже дає можливiсть на основi вивчення закономiрностей змiни економiчних показникiв у минулому спрогнозувати змiну показника у майбутньому. Для цього будуються графiки, де змiнною є показник, який аналiзується, а фактором, пiд впливом якого змiнюється змiнна, є час. Вирiвнюючи графiк будується усереднена крива (пряма), яка вiдображає теоретичну динамiку показника, який аналiзується.
Фiнансовi коефiцiєнти описують фiнансовi пропорцiї мiж рiзними статтями звiтностi. До позитивних якостями коефiцiєнтiв можна вiднести простоту розрахунку, зменшення негативного впливу iнфляцiї, що особливо актуально при аналiзi у довгостроковiй перспективi. Метод розрахунку фiнансових коефiцiєнтiв базується на розрахунку певного показника та порiвняннi розрахованого значення iз базою. До баз порiвняння у працi вiдносяться:
загальновизнанi стандартнi параметри;
аналогiчнi показники попереднiх перiодiв;
показники пiдприємств-конкурентiв.
Вважається, що якщо рiвень фактичних фiнансових коефiцiєнтiв нижчий вiд бази порiвняння, то це свiдчить про слабкi мiсця в дiяльностi пiдприємства, якi потребують додаткового аналiзу. Але додатковий аналiз може i не пiдтвердити попередню негативну оцiнку, обумовлену розрахунком якого-небудь коефiцiєнта. Вiдхилення показника вiд загальновизнаної стандартної норми може бути викликано специфiчними умовами функцiонування органiзацiї чи особливостями полiтики пiдприємства. Не завжди є обґрунтованим i порiвняння iз усередненими коефiцiєнтами галузi, причиною чого може бути, наприклад, диверсифiкацiя дiяльностi багатьох пiдприємств. Незважаючи на це, фiнансовi коефiцiєнти є основою для оцiнки дiяльностi пiдприємств для рiзних груп зацiкавлених осiб, тому, використовуючи їх, необхiдно враховувати обмеження, якi накладає їх використання. [9]
4. Попередня оцiнка масштабiв кризового фiнансового стану пiдприємства
За умов переходу економiки України до ринкових вiдносин, суттєвого розширення прав пiдприємств у галузi фiнансово-економiчної дiяльностi значно зростає роль своєчасного та якiсного аналiзу фiнансового стану пiдприємств, оцiнки їхньої лiквiдностi, платоспроможностi i фiнансової стiйкостi та пошуку шляхiв пiдвищення i змiцнення фiнансової стабiльностi.
Особливого значення набуває своєчасна та об’єктивна оцiнка фiнансового стану пiдприємств за виникнення рiзноманiтних форм власностi, оскiльки жоден власник не повинен нехтувати потенцiйними можливостями збiльшення прибутку (доходу) фiрми, якi можна виявити лише на пiдставi своєчасного й суб’єктивного аналiзу фiнансового стану пiдприємств.
в чому залежать вiд його платоспроможностi. Ураховують фiнансовий стан пiдприємства i банки, роглядаючи режим його кредитування та диференцiацiю вiдсоткових ставок.
В умовах ринкової економiки пiдприємство здiйснює свою виробничо-торгiвельну дiяльнiсть самостiйно, але конкуренцiя, що полягає в змаганнi пiдприємств за споживача їх продукцiї, змушує продавця (виробника) враховувати їх iнтереси та запити i виробляти ту продукцiю, яка потрiбна покупцевi. Пiдприємство, яке програло в цiй боротьбi, звичайно стає банкрутом, а вiдтак не може оплатити вартiсть товару, робiт, послуг, розрахуватися з бюджетом по обов’язкових платежах та платежах до позабюджетних фондiв, якщо зобов’язання по платежах перевищує вартiсть його майна. [10]
В умовах ринку фiнанси пiдприємств набувають особливо важливого значення. Висування на переднiй план фiнансового боку дiяльностi пiдприємства останнiм часом є однiєю з найбiльш характерних рис економiчного життя розвинутих капiталiстичних країн. Зростаючу роль фiнансiв пiдприємств варто розглядати як тенденцiю, що дiє в усьому свiтi. Фiнанси обслуговують безупинний кругообiг коштiв пiдприємства i джерел їхнього формування, що полягає в постачаннi, збутi, виробництвi, отриманнi i розподiлi фiнансових результатiв, залученнi i поверненнi позикових коштiв. У процесi кругообiгу вiдбувається безупинна змiна структури коштiв пiдприємства i їхнiх. джерел. Структура коштiв пiдприємства складається як пропорцiя мiж вiдносними величинами основних засобiв i iнших необоротних активiв, запасiв i витрат, грошових коштiв, розрахункiв з дебiторами та iнших оборотних активiв. Структура джерел майна пiдприємства являє собою спiввiдношення мiж вартiсними величинами джерел оборотних коштiв, довгострокових кредитiв i позик, короткострокових кредитiв i позик, розрахункiв iз кредиторами та iнших короткострокових пасивiв.
Спiввiдношення структури коштiв пiдприємства i структури джерел їхнього формування в даний момент й визначає фiнансовий стан пiдприємства. Фiнансова рiвновага пiдприємства може бути досягнута в результатi вмiлого керування фiнансами. Для цього необхiдно регулярно контролювати цей стан, тому що вiн динамiчний й увесь час змiнюється.
Дуже важливо при цьому помiтити кризовий стан, що наближається, який у кiнцевому рахунку може призвести до банкрутства. Дiагностика банкрутства являє собою систему цiльового фiнансового аналiзу, який направлений на виявлення параметрiв кризового розвитку пiдприємства, що генерують загрозу його банкрутства в майбутньому перiодi. Якiсть дiагностики загрози банкрутства визначається передусiм набором оцiнювальних показникiв (коефiцiєнтiв), що використовуються для отримання експертного висновку. [10]
Саме тому розробцi перелiку таких показникiв та обгрунтуванню доцiльностi їх застосування присвячено чимало дослiджень iноземних та вiтчизняних економiстiв-фiнансистiв. Донинi не iснує загальновизнаного перелiку оцiночних показникiв кризового стану та загрози банкрутства. Деякi дослiдники пропонують надто обмежений їх перелiк. Іншi дослiдники не вважають за доцiльне чiтко виокремлювати систему показникiв-iндикаторiв загрози банкрутства i ототожнюють з нею систему показникiв фiнансового стану пiдприємства. такий пiдхiд є також недостатньо коректним, оскiльки не дає можливостi чiтко визначити критерiї щодо наявностi кризи розвитку пiдприємства. Основними методологiчними принципами формування загрози банкрутства мають бути такi:
наявнiсть iнформацiйного забезпечення для розрахунку значення показникiв, проведення динамiчного i порiвняльного аналiзу;
можливiсть чiткого визначення алгоритмiв розрахунку показникiв-iндикаторiв кризи;
охоплення показниками усiх найважливiших напрямкiв оцiнки фiнансового стану пiдприємств, в яких можуть знаходити вiддзеркалення кризовi явища, що притаманнi їх дiяльностi;
оптимальна чисельнiсть показникiв з кожного напрямку дослiдження, виключення зi складу системи показникiв, що дублюють один одного;
В залежностi вiд цiлей та методiв здiйснення дiагностики банкрутства розрiзняють двi системи:
систему експрес-дiагностики банкрутства;
систему фундаментальної дiагностики банкрутства. [2]
його масштаби на раннiх стадiях. До складу показникiв експрес-дiагностики включаються оцiночнi показники, що розраховуються лише на пiдставi публiчної звiтностi пiдприємства (форм фiнансової звiтностi).
Експрес-дiагностика банкрутства здiйснюється за такими етапами:
2. Аналiз окремих бокiв кризового фiнансового розвитку пiдприємства.
3. Попередня оцiнка масштабiв кризового стану пiдприємства.
експертного висновку. [11]
1. Показники платоспроможностi: коефiцiєнти абсолютної та швидкої лiквiдностi, промiжний коефiцiєнт покриття.
Кабс. лiкв. = (грошовi кошти + поточнi фiнансовi iнвестицiї) / поточнi зобов'язання
Кпромiжк. покрит. = (грошовi кошти + поточнi фiнансовi iнвестицiї + дебiторська заборгованiсть) / поточнi зобов'язання
Кшвидкої лiквiдностi = грошовi кошти, розрахунки та iншi активи/ поточнi зобов'язання
2. Показники стану та структури капiталу: коефiцiєнт забезпеченостi власними обiговими коштами, коефiцiєнт автономiї, коефiцiєнт заборгованостi, коефiцiєнт спiввiдношення кредиторської та дебiторської заборгованостi.
Кзабезп. власн. обiг. коштами = власнi оборотнi кошти / запаси та витрати
Кавтономiї = власнi кошти/ майно пiдприємства
Кспiввiдн. кредит. та дебiт. заборг. = кредит. заборг. / дебiт. заборг.
Кзаборг. = усього заборгов. акцiонер. / усього активiв
3. Показники обiговостi: коефiцiєнт дiлової активностi, обiговiсть матерiальних запасiв, обiговiсть дебiторської заборгованностi.
Кдiл. активн. = чистий дохiд/ пiдсумок балансу
Кобiгов. матерiальн. запасiв = чистий дохiд/ матерiальнi запаси
4. Показники прибутковостi: коефiцiєнт рентабельностi всiх активiв, коефiцiєнт прибутковостi власного капiталу, рентабельнiсть iнвестованого капiталу, рентабельнiсть продаж.
Крент. всiх активiв = прибуток вiд всiх видiв дiяльностi пiдприємства / пiдсумок балансу
Крент. iнвест. капiт. = приб. вiд iнвестицiйної дiяльностi/ середня величина iнвестов. капiт.
Крент. продаж = прибуток вiд основної дiяльностi/ чистий дохiд
Наведена система iндикаторiв оцiнки загрози банкрутства може бути розширена з урахуванням особливостей фiнансової дiяльностi пiдприємства та цiлей дiагностики. Аналiз окремих бокiв кризового фiнансового розвитку пiдприємства здiйснюється стандартними методами. Основу такого аналiзу складає порiвняння фактичних показникiв-iндикаторiв з нормативними та виявлення вiдхилення в динамiцi. Зростання розмiрiв негативних вiдхилень характеризує накопичення кризових явищ в фiнансовiй дiяльностi пiдприємства. [10]
раннє виявлення ознак кризового розвитку пiдприємства та дозволяє розробити заходи щодо їх усунення. Ця методика дiагностики банкрутства може бути ефективно використана на стадiї легкої фiнансової кризи.
1. Положення „Про Державний департамент з питань банкрутства", затверджене постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 19 квiтня 2006 року.
2. Закон України „Про вiдновлення платоспроможностi боржника або визнання його банкрутом".
3. Господарське право України: Навч. посiбник. - 2-е вид., перероб. i доп. - К.: Юрiнком Інтер, 2001. - 384 с.
4. Антикризисный менеджмент / Под редакцией проф. Грязновой А. Г. - М.: Ассоциация авторов и издателей "Тандем". Издательство ЭКМОС, 1999.
"Управление развитием организации". Модуль 11. - М.: ИНФРА-М. 1999. - 560 с.
6. С. Б. Довбня Система антикризового управлiння пiдприємством // Механiзм регулювання економiки. - 2005. - № 1. - С. 92-100.
7. Антикризисное управление: теория, практика, инфраструктура: Учебно-практическое пособие / Отв. Ред. Г. А. Александров. - М.: издательство БЕК, 2002. - 544 с.
9. "Стратегия и тактика антикризисного управления". Под ред. А. П. Градова, Б. И. Кузина, С. - Петербург, 1996.
10. Бланк И. А. Финансовый менеджмент.: Ника-Центр. Эльга, 2001.
12. Пушкарь А. И. Антикризисное управление: модели, стратегии, механизмы. - Х., 2001. - 451с.
| 
