Альтернативнi концепцiї теорiї макроекономiчного регулювання економiки: теорiя i практика
Контрольна робота
з дисциплiни: “Державне регулювання економiки”
“Альтернативнi концепцiї теорiї макроекономiчного регулювання економiки: теорiя i практика”
Змiст контрольної роботи
1. Необхiднiсть i сутнiсть державного регулювання економiки. 3
2. Альтернативнi концепцiї макроекономiчного регулювання економiки 9
Список використаної лiтератури. 15
виробництва був неоднаковим. Тобто, у всiх економiчних системах держава регулює економiку.
Історичний досвiд показує, що спочатку таке втручання було зумовлене самим iснуванням держави та необхiднiстю вилучення значної частини суспiльного продукту для покриття загальнодержавних витрат, пов'язаних з утриманням апарату чиновникiв державної влади, армiї, полiцiї тощо. Таке вилучення та перерозподiл вимагали вiд держави створення вiдповiдного законодавства, яке охороняло б державнi iнтереси i визначало б обов'язки всiх членiв суспiльства стосовно держави. Втручання держави в економiку виключно з "утриманських" iнтересiв обмежувало її економiчнi функцiї, перетворювало в пасивного наглядача за економiчним розвитком країни. І це є не iсторичною випадковiстю, а навпаки, закономiрнiстю. Вона вiдображає найсуттєвiшу рису товарного виробництва, в якому не держава, а ринковий механiзм є головним регулятором економiки.
Ринковий механiзм регулює найважливiшi параметри економiчного розвитку. По-перше, вiн об’єднує виробникiв i споживачiв в єдину економiчну систему, пiдпорядковує виробництво вимогам задоволення суспiльних потреб через платоспроможний попит. По-друге, вiн стимулює розробку та впровадження у виробництво науково технiчних досягнень, зменшення витрат, пiдвищення якостi товарiв, постiйне розширення їх асортименту, що в кiнцевому пiдсумку забезпечує пiдвищення продуктивностi суспiльної працi. По-третє, вiн виконує велику селективну функцiю серед товаровиробникiв, завдяки чому iз товарного виробництва вибувають тi господарськi суб'єкти, результати дiяльностi яких не вiдповiдають сучасним вимогам.
сучасного виробництва, високий рiвень його монополiзацiї та iнтернацiоналiзацiї, великi соцiальнi та екологiчнi вимоги до його результатiв вiдчутно обмежують регулюючий потенцiал ринкового механiзму. Цi обмеження можна охарактеризувати таким чином.
Ринковий механiзм не має надiйного внутрiшнього iмунiтету, який здатний протистояти таким негативним явищам макроекономiчного рiвня, як затяжний спад виробництва, довгостроковостi iнфляцiї, надмiрний рiвень безробiття.
Ринкова система може регулювати лише на тi суспiльнi потреби, якi виявляються через платоспроможний попит. Тому ринок не має механiзму, який здатний забезпечувати задоволення загальнодержавних, тобто колективних потреб, пов'язаних з утриманям апарату державного управлiння, армiї, полiцiї, науки, культури, освiти та iн.
Взаємодiя людей через ринковий механiзм породжує деякi негативнi побiчнi ефекти, зовнiшнi стосовно ринку. До них належать поляризацiя людей залежно вiд рiвня доходiв, нерiвномiрний розвиток окремих регiонiв, порушення екологiчних умов життя людей, недопустимi вiдхилення вiд стандартiв якостi споживчих товарiв тощо. Ринковий механiзм у багатьох випадках не має власних засобiв, здатних усувати чи мiнiмiзувати цi ефекти.
Перелiченi вище обмеження ринкового механiзму можуть бути компенсованi лише за допомогою спецiального державного механiзму.
"Загальна теорiя зайнятостi, процента i грошей", де чiтко окреслив коло специфiчних макроекономiчних проблем, запропонував засаднi принципи методологiї та методики їхнього аналiзу, сформулював завдання економiчної полiтики держави.
Державне управлiння економiкою - це органiзуючий i регулюючий вплив держави на економiчну дiяльнiсть суб'єктiв ринку з метою її впорядкування та пiдвищення результативностi.
Однiєю з функцiй управлiння є регулювання економiки. Управлiння будь-яким процесом починається з того, що цей процес виокремлюють як певний об'єкт. Найбiльш апретованим об'єктом ДРЕ є економiчна система держави, тобто об'єкти державного регулювання економiки. У зв'язку з цим методологiчною основою ДРЕ є економiчна теорiя i передовсiм макроекономiка.
Об'єктами ДРЕ є також: економiчнi пiдсистеми (економiка регiонiв, народногосподарських комплексiв, галузей; сектори економiки; стадiї вiдтворення); соцiально-економiчнi процеси (економiчнi цикли, демографiя, зайнятiсть, iнфляцiя, науково-технiчний прогрес, екологiя, кон'юнктура i т. д.); вiдносини (кредитнi, фiнансовi, зовнiшньоекономiчнi тощо); ринки (товарiв, послуг, iнвестицiй, цiнних паперiв, валюти, фондiв, капiталiв i т. д.).
Складнiсть втiлення названих об'єктiв державного регулювання в чiткi органiзацiйнi форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на функцiонування та розвиток пiдсистем, процесiв, вiдносин, ринкiв i т. п. Безпосереднiм об'єктом державного регулювання є дiяльнiсть пiдприємств (установ, закладiв, органiзацiй), державних органiв, домашнiх господарств.
Первинним суб'єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспiльствi громадянин (споживач) висловлює й захищає свої iнтереси як виборець за допомогою механiзму голосування. Але виборцi безпосередньо обирають не напрямки соцiально-економiчної полiтики або методи та засоби ДРЕ, а лише склад органiв державної влади. Отже, суб'єктом державного регулювання економiки стає держава в особi державних органiв (президента, парламенту, уряду, мiсцевих адмiнiстрацiй).
На сучасному етапi розвитку товарного виробництва держава об'єктивно змушена виконувати роль суб'єкта регулювання економiки. В цiй якостi вона мусить виконувати багато економiчних функцiй. До головних її функцiй можна вiднести такi:
визначення головний цiлей та прiоритетiв макроекономiчного розвитку країни виходячи iз сучасного стану економiки та перспективних умов її розвитку. Це означає, що держава розробляє стратегiю соцiально-економiчного розвитку країни, визначає ресурси, необхiднi для її реалiзацiї, прiоритетнi напрями, очiкуванi економiчнi, соцiальнi та мiжнароднi наслiдки макроекономiчного розвитку країни. Визначенi державними органами голвонi цiлi та прiоритети макроекономiчного розвитку країни становлять основу iндикативного планiв i економiчних програм;
розробка та затвердження правових основ функцiонування ринкової економiки, якi рацiоналiзують ринкове середовище та надають йому цивiлiзований характер. Економiчне законодавство визначає передусiм права приватної власностi, узаконює iснування рiзних видiв господарської дiяльностi, розробляє закони, якi регламентують дiяльнiсть окремих пiдприємств i органiзацiй в умовах ринку. Держава приймає закони, якi регулюють товарно-грошовi вiдносини мiж суб'єктами й державою, тобто встановлює "правила гри" на ринку. Спираючись на економiчне законодавство, вона виконує роль арбiтра в сферi господарських вiдносин виявляє випадки незаконної дiяльностi та застосовує вiдповiднi заходи щодо-порушникiв;
цiни, заробiтна плата тощо;
захист конкуренцiї як головного "мотора" ринкового механiзму. З цiєю метою держава розробляє антимонопольне законодавство та здiйснює постiйний контроль за його дотриманням у господарськiй практицi;
здiйснення контролю за додержанням у країнi вiдповiдних соцiальних параметрiв. Ця функцiя об'єктивно зумовлена внутрiшньою природою ринку, який жорстко пов'язує доходи окремих господарських суб'єктiв та громадян з результатами їхньої трудової дiяльностi, що неминуче породжує надмiрну розбiжнiсть в особистих доходах або, взагалi, вiдсутнiсть їх у непрацездатних членiв суспiльства. З метою виконання даної функцiї держава встановлює мiнiмальний рiвень заробiтної плати,, розробляє закони, якi гарантують право на працю та соцiальне забезпечення. Вона застосовує також рiзноманiтнi пiльги при оподаткуваннi особистих доходiв, їх iндексацiю з урахуванням рiвня iнфляцiї, розробляє фiнансовi програми допомоги малозабезпеченим членам суспiльства, виплачує пенсiї, регулює цiни на товари першої необхiдностi тощо;
фiнансування загальносуспiльних благ та послуг, якi є неподiльними, - благоустрiй населених пунктiв, будiвництво дорiг, закладiв культури, утримання армiї, розвиток науки, освiти та iн.
та суспiльними органiзацiями з метою стабiлiзацiї та пристосування iснуючої соцiально-економiчної системи до умов, що змiнилися.
Державне регулювання економiки - це дiяльнiсть держави щодо створення правових, економiчних i соцiальних передумов, необхiдних для функцiонування економiчного механiзму згiдно з цiлями й прiоритетами державної економiчної полiтики. Рацiональне державне регулювання економiки не протистоїть механiзму її ринкового регулювання й не пiдмiняє його, а свiдомо використовує його регулюючий потенцiал, надає ринковим регуляторам цiлеспрямований характер. В кiнцевому пiдсумку це сприяє досягненню поставлених державою цiлей i прiоритетiв з меншими економiчними та соцiальними витратами.
Ринковий механiзм, його iнструменти становлять основу державного регулювання економiки. Але воно не обмежується використанням цих iнструментiв. Поряд з ними держава спирається й на неринковi iнструменти, якi доповнюють ринковий механiзм, надають усьому економiчному механiзмовi системнiший та цивiлiзованiший характер. Так, iндикативнi плани, соцiально-економiчнi прогнози, цiльовi програми, бюджетна форма фiнансування колективних благ не є iнструментами ринкового механiзму. Але без їх використання не можна вирiшити важливi питання соцiально-економiчного розвитку країни.
Державне регулювання економiки - це суб'єктивна форма її регулювання. Тому його ефективнiсть обумовлена тим, якою мiрою держава в процесi виконання своїх регулюючих функцiй враховує об'єктивнi економiчнi закони, i передусiм закони ринку, згiдно з якими функцiонує ринковий механiзм. У цьому розумiннi закони ринкового механiзму створюють об'єктивну межу для втручання держави в економiку. Іншими словами, ринковий механiзм-це сфера державного невтручання. Бiльше того, держава повинна сприяти розвитку ринкового механiзму, усувати штучнi перешкоди, якi можуть створювати для нього монопольнi пiдприємства. Вона може втручатися в ринковий механiзм тiльки в одному випадку, коли цей механiзм ще не досягнув необхiдного! потенцiалу i тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економiцi. Знайти межу такого втручання - актуальна проблема державних органiв.
В умовах розвинутого ринку державне регулювання економiки - це втручання держави не в ринковий механiзм, а в передумови та побiчнi наслiдки його функцiонування. У першому випадку держава з метою одержання необхiдних зрушень в економiцi повинна не пiдмiняти закони ринку штучними законами, а впливати на те економiчне середовище, в якому дiють ринковi закони. Впливаючи на це середовище, вона спрямовує розвиток економiки вiдповiдно до визначених цiлей та прiоритетiв. Так, застосовуючи полiтику "дорогих" або "дешевих" грошей, держава не виручається в закон цiноутворення, а впливає лише на спiввiдношення мiж попитом i пропозицiєю на грошi i через це спiввiдношення використовує цiну для стримування чи стимулювання виробництва.
В другому випадку держава, враховуючи обмеженi можливостi ринкового механiзму його здатнiсть породжувати негативнi побiчнi наслiдки, може нейтралiзувати iх за допомогою неринкового механiзму. Так, державнi програми допомоги малозабезпеченим, непрацездатним i тимчасово безробiтним членам суспiльства забезпечують їхнiй соцiальний захист без втручання в ринковий механiзм.
як частка державного сектора в економiцi, структура економiки, досягнутий технiчний рiвень виробництва, мiсце рацiональної економiки в свiтовому подiлi працi, демографiчнi, нацiональнi та полiтичнi умови тощо. Врахування цих умов вимагає вiд кожної держави пошуку особливих пiдходiв до межi та змiсту свого втручання в економiку.
Система вiльного ринку формується пiд впливом двох макроекономiчних концепцiй - кейнсiанської та монетаристської.
конкуренцiї (за умови, що держава не втручається у функцiонування економiки); незначне збiльшення грошової маси (3-5% за рiк) сприятиме економiчному зростанню, збiявшення понад 5% може спричинити пiдвищення цiн, зменшейня грошової маси нижче 3% може зумовити спад виробництва; зростання виробництва повинно становити 3-5% за рiк.
Збiльшення грошової маси, що випереджає збiльшення обсягiв виробництва, є причиною довготривалої iнфляцiї.
вiдiграють видатки населення (якi залежать вiд його доходiв) та iнвестицiї.
Кожна iз концепцiй має позитивнi i негативнi характеристики. Як засвiдчує досвiд багатьох держав, монетарний пiдхiд є найпридатнiшим для використання в умовах розвинутого ринку за наявлостi високого рiвня розвитку, а кейнсiанський - у перiод становлення ринку, коли найдоцiльнiшим є активне, втручання держави у розвиток соцiально-економiчних процесiв i насамперед довгострокове регулювання економiки. Кейнсiанська концепцiя стабiлiзацiї домiнувала в повоєнний церiод у розвинутих країнах Європи, що мали зруйновану економiку. Останнiми десятирiччями, коли економiка стабiлiзувалася, у США почали дедалi бiльше схилятися до монетаризму, В Японiї ж з повоєнного часу i сьогоднi простежується кейнсiанський пiдхiд до управлiння економiкою.
Сучасна економiчна полiтика України повинна ґрунтуватися на рацiональному поєднаннi елементiв обох концепцiй - кейнсiанства та монетаризму. Однак, простежуючи лiнiю економiчної полiтики уряду України i законодавцiв, можна зробити висновок, що вони дотримуються монетаристської концепцiї.
Зазначимо, що у країнах з монетаристською орiєнтацiєю, як звичайно, частка податкiв у валовому прибутку фiрм коливається вiд 25 до 35%, у країнах, де переважає кейнсiанська полiтика, - вiд 34 до 45%. В Українi ж з монетарними методами впливу на процес економiчного розвитку питома вага податкiв досягає такого рiвня (за деякими оцiнками до 80-90%), за якого легальний бiзнес стає нерентабельним.
У всiх розвинутих країнах базовими елементами механiзму координацiї системи господарства є ринок i держава. Важливе практичне значення має проблема їхнього рацiонального спiввiдношення, яке не є стадим i залежить вiд багатьох умов: рiвня економiчного розвитку, специфiки виробництва, менталiтету нацiї та iн. Ось чому практично неможливо розробити модель спiввiдношення мiж ринковим i державним механiзмами координацiї нацiональної економiки, яка була б спiльною для всiх країн. Обидва механiзми мають свої переваги i недолiки, а тому головним завданням держави є рацiональний розподiл функцiй мiж ними. Держава регулює тi сфери i процеси, якi ринок виконує недостатньо ефективно або не в змозi координувати взагалi.
Ринкова економiка не захищена вiд таких негативних явиш, як неповна зайнятiсть населення, циклiчнiсть економiчного розвитку, монополiзм, нестабiльнiсть рiвня цiн, несправедливий розподiл доходiв тощо. Є сфери дiяльностi, якi не завжди вигiднi для приватного бiзнесу - наука й освiта, охорона здоров'я, оборона, охорона довкiлля. Є також сфери, де ринковi механiзми спрацьовують або iз запiзненням, або не спрацьовують зовсiм (зокрема, це стосується ринку робочої сили). Багато економiчних проблем мають соцiальний i полiтичний характер, i втручання держави для їх вирiшення є обов'язковим.
Визначальними завданнями держав з розвинутою ринковою економiкою є такi:
забезпечення високого рiвня зайнятостi населення;
сприяння стабiльним темпам зростання нацiонального виробництва та високiй його ефективностi;
пiдтримка стабiльного рiвня цiн;
перерозподiл доходiв на користь найменш захищених груп населення;
Виконати цi завдання можна за умови широкого розвитку вiльного пiдприємництва, що потребує вiдповiдної законодавчої бази, зокрема, щодо захисту прав власностi, боротьби з монополiзмом. Держава регулює грошовий обiг, забезпечує стiйкiсть нацiональної валюти, регулює взаємовiдносини мiж пiдприємцями i найманими працiвниками i, головне, гарантує безпеку нацiональної економiки.
розмiри заробiтної плати, пiдвищує рiвень зайнятостi, матерiально забезпечує безробiтних тощо).
Ринковий механiзм не може самостiйно розробити стратегiчнi програми розвитку науки i технологiй, глибокi структурнi перетворення виробництва. Тому потрiбна участь держави у стимулюваннi науково-технiчного прогресу (НТП), в iнвестицiйнiй i структурнiй полiтицi, особливо у разi планування довготермiнових закордонних iнвестицiй, у розвитку великомасштабних iнвестицiйних проектiв з тривалими термiнами окупностi, високим ступенем ризику тощо.
В умовах ринку потрiбна вiдповiдна регiональна полiтика держави для вирiшення складних регiональних проблем, що виникають пiд впливом iсторичних, нацiональних, демографiчних та iнших неринкових факторiв.
Роль держави на етапi становлення, формування ринкової економiки якiсно вiдрiзняється вiд її ролi в умовах функцiонування уже сформованої, добре вiдрегульованої економiки ринкового типу.
Самоорганiзацiя, класичним взiрцем якої є ринок, притаманна достатньо стiйким системам, однак малоефективна в перiод переходу вiд однiєї системи до iншої. Крiм того, вiдсутнiсть будь-яких регулiвних начал у перiод трансформацiї веде до консервацiї старих структур i неминучого наростання хаотичних процесiв. Тому на етапi становлення ринкової економiки можна видiлити декiлька специфiчних завдань державного регулювання. Найперше - це формування нової системи вiдносин власностi, якi властивi багатоукладнiй економiцi, створення конкурентного середовища, пiдтримка малого пiдприємництва, фермерських господарств тощо. У державi потрiбно сформувати Інфраструктуру планової економiки (дворiвнева банкiвська система, страховi компанiї та довiрчi товариства, iнвестицiйнi компанiї, бiржi та iн). досягти макроекономiчної стабiлiзацiї, цiнової та ринкової лiбералiзацiї.
Функцiональнi економiчнi системи визначають як динамiчнi саморегулювальнi системи, дiяльнiсть яких спрямована на пiдтримування макроекономiчної рiвноваги нацiонального ринку i створення оптимальних умов для обмiну товарами, послугами, технiкою, технологiями, формами капiталу, робочою силою тощо. ФЕС об'єднують рiзноманiтнi елементи ринкової iнфраструктури, iнституцiональнi заклади, у тiм числi органи законодавчої i виконавчої влади, державнi структури, асоцiацiї товаровиробникiв, аналiтичнi та iнформацiйнi центри, приватнi комерцiйнi структури та iн.
ринках, аналiзувати її й розраховувати варiанти прийняття рiшень.
Типовими прикладами ФЕС є такi системи: формування конкурентного середовища; забезпечення стабiльностi нацiональної валюти; пiдтримування рiвня внутрiшнiх цiн; стимулювання сукупного попиту; пiдтримуванню платiжного, у тiм числi зовнiшньо-торговельного балансу, захист довкiлля; пiдтримування високого рiвня зайнятостi та багато iнших.
У саморегульованiй економiчнiй системi роль держави принципово змiнюється. Держава стає головним координацiйним центром усiєї господарської структури. Вона через ФЕС втручається в ринок лише настiльки, наскiльки це потрiбно для пiдтримання стiйкостi й макроекономiчної рiвноваги та для забезпечення роботи механiзму конкуренцiї. Перевага цiєї моделi економiчного розвитку полягає в тому, що в такому господарствi внаслiдок наявностi функцiональних економiчних систем постiйно вiдбиваються процеси пристосування, що приводять до оптимального спiввiдношення попит i пропозицiї, заощаджень та iнвестицiй, доходiв ф витрат, експорту та iмпорту тощо.
У процесi економiчних перетворень у нашiй країнi створюють лише окремi елементи функцiональних економiчних систем, з яких у перспективi повиннi сформуватись дiєвi механiзми саморегулювання.
На практицi треба враховувати i низку iнших обставин, якi коригують спiввiдношення держави i ринку в економiчнiй системi.
З описаного можна зробити висновок, що економiчна дiяльнiсть держави охоплює всi форми i засоби реалiзацiї економiчних цiлей i завдань. Економiчна полiтика держави - це конкретнiший прояв економiчної дiяльностi, органiзацiя й упорядкування економiчних процесiв вiдповiдно до ранiше визначених цiлей. Економiчнi функцiї держави - це конкретнi напрями здiйснення економiчної дiяльностi (полiтики) держави. Цi функцiї потрiбно розглядати за двома напрямами: по-перше, держава є суб'єктом власностi i пiдприємництва та регулює державний сектор нацiональної економiки; по-друге, держава регулює недержавний сектор економiки (є щодо нього зовнiшнiм суб'єктом регулювання) i нацiональну економiку в цiлому. Механiзм державного регулювання економiки - це сукупнiсть рiзноманiтних важелiв, iнструментiв, за допомогою яких держава веде економiчну дiяльнiсть. Інструментарiй державного регулювання рiзноманiтний. Найважливiшими є економiчнi та адмiнiстративнi методи.
Список використаної лiтератури
1. Стеченко Д. М. Державне регулювання економiки: Навч. посiбник. – К.: МАУП, 2000. -176с.
2. І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економiки. – ЛНУ iм. Франка, Львiв: “Українськi технологiї”, 1999. – 640с.
|
