Адам Сміт - центральна фігура класичної політичної економії

АДАМ СМІТ – ЦЕНТРАЛЬНА ФІГУРА КЛАСИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ ПЛАН Вступ Життєвий шлях Адама Смiта Економiчне вчення Смiта Висновки Лiтература Вступ У своїй реферативнiй роботi я хочу розповiсти про видатного англiйського економiста, "батька економiки" i просто досить освiчену i цiкаву людину, якою був Адам Смiт. Саме у його працях i у працях його послiдовникiв, зокрема Давида Рiкардо, класична полiтична економiя досягла найвищого розвитку. Смiт з’явився тодi, коли iснувала необхiднiсть змiнити економiчну думку, повернути її в iнше русло. Саме це вiн i зробив, написавши працю "Дослiдження про природу та причини багатства народiв" i утвердивши економiчний лiбералiзм, трудову теорiю вартостi та iнше. І хоча його погляди не були досконалими, але започаткували аналiз сфери виробництва, а не обiгу. Метою моєї реферативної роботи є висвiтлення життєвого шляху Адама Смiта, проаналiзувавши який, можна сказати про формування його поглядiв, а також саме висвiтлення цих поглядiв. Я поставила перед собою завдання таке: не просто написати про цю видатну людину, а зробити аналiз його вчення, його працi. Саме на погляди класикiв, зокрема Смiта, спираються i iншi напрями полiтичної економiї, наприклад, неокласичний, хоча вiн має i багато вiдмiнностей. Можна сказати, що праця А. Смiта стала певним пiдґрунтям для вивчення економiки як науки. Працюючи над створенням реферату, менi довелося переглянути i перечитати велику кiлькiсть лiтератури. І можу сказати, що дана тема є дуже цiкавою для мене. В деяких джерелах робився акцент на життєвий шлях вченого, в деяких – на аналiз найважливiшої працi його життя "Багатство народiв". З впевненiстю можна сказати, що "Адам Смiт – центральна фiгура класичної полiтичної економiї" – тема, що висвiтлена добре в сучаснiй лiтературi. Суттєвим кроком на шляху наукового дослiдження працi Адама Смiта є росiйська книга "История экономических учений" Ядгарова, а також українськi пiдручники з iсторiї економiчних вчень. Та, на жаль, менi не потрапила на очi нi одна українська книга, присвячена суто аналiзу поглядiв Адама Смiта. Англiйський iсторик економiчної думки М. Блауг писав: "…Смiту немає рiвних нi у XVIII, нi навiть у ХІХ столiттi за глибиною i точнiстю проникнення в суть економiчного процесу, економiчної мудростi…". Менi здається, що ця цитата яскраво вiдображає внесок вченого у економiчну науку. І якщо ви ще не повiрили, що Адам Смiт – центральна фiгура класичної полiтичної економiї, то я вам це доведу. Виникнення класичної полiтичної економiї Розвиток капiталiстичних вiдносин спричинив занепад меркантилiзму – першого напряму полiтичної економiї - перш за все в Англiї, найбiльш економiчно розвинутiй країнi. Інтереси буржуазiї перемiщуються зi сфери обiгу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капiтал. За цих умов рекомендацiї меркантилiстiв не могли вирiшити економiчних проблем буржуазiї, яка потребувала обґрунтування основних засад капiталiстичного виробництва, розробки нових економiчних категорiй. Крiм того, буржуазiя намагалась звiльнитись вiд жорсткого урядового регулювання економiчного життя. Вона жадала свободи. Буржуазна революцiя середини 17 столiття в Англiї розпочала добу полiтичних i промислових революцiй на європейському континентi. Буржуазiя поступово приходить до влади. Бурхливо розвивається промисловiсть, великих успiхiв було досягнуто в розвитку механiки, математики, фiзики, фiлософiї та iнших наук. Активiзацiя теоретичних дослiджень у рiзних галузях знань сприяла й розвитку економiчної науки, було покладено початок формуванню полiтичної економiки як науки. За цих умов i виникла класична полiтекономiя. Класики проголосили iдею природного порядку, дiю об’єктивних економiчних законiв. А це змiнило напрям дослiджень вiд системи регламентуючих правил до економiчної свободи, яка одна тiльки й забезпечує ефективний розвиток економiки. Класична школа, на вiдмiну вiд меркантилiстiв – прихильникiв державного втручання в економiчне життя, проголосила принцип економiчної свободи, економiчного лiбералiзму. Проблему цiнностi, яка на той час була однiєю з центральних в економiчному аналiзi, вони вирiшували переважно з позицiй трудової теорiї, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослiдження економiчних явищ. Загальна оцiнка класичної полiтекономiї здiйснювалась за схемою К. Маркса, який до класикiв зараховував економiстiв вiд Петтi до Рiкардо в Англiї i вiд Буагiльбера до Сiсмондi у Францiї. Вершиною класичної полiтекономiї Маркс називав працi А. Смiта i Д. Рiкардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе. Дiйсно, свого вищого розвитку класична буржуазна полiтична економiя досягла в працях британських вчених Адама Смiта i Давида Рiкардо, оскiльки Великобританiя була в той перiод дуже розвиненою в економiчному вiдношеннi країною. Вона володiла вiдносно високорозвиненим сiльським господарством i промисловiстю, вела активну зовнiшню торгiвлю. Капiталiстичнi вiдносини в Англiї активно розвивалися: тут видiлилися основнi класи буржуазного суспiльства: робочий клас, буржуазiя i землевласники. Буржуазiя була зацiкавлена в науковому аналiзi капiталiстичного способу виробництва. Таким чином, в другiй половинi XVIII в. у Великобританiї склалися сприятливi умови для злету економiчної думки, якою була творчiсть шотландського економiста i фiлософа А. Смiта. Свої погляди вiн висловив в книзi "Дослiдження про природу i багатство народiв", видану в 1776 роцi [7, 60]. Життєвий шлях Адама Смiта людини викликає пiдвищення кров'яного тиску у будь-кого, хто має хоч яке вiдношення до економiчної науки, оскiльки саме до праць цих трьох великих економiстiв звертаються за тим, щоб зрозумiти основнi цiлi економiки як науки. "Дослiдження про природу i причини багатства народiв" тим часом був непростим. Вiн народився 5 червня 1723 року в Шотландiї, в мiстечку Кiрколд. Був єдиною дитиною в небагатiй сiм'ї митного урядовця, який помер всього лише за декiлька мiсяцiв до народження свого сина. Вихований матiр'ю, яка присвятила йому все своє життя, Адам в 14 рокiв вступив в унiверситет Глазго, почавши свою дорогу до збагнення свiту. Вiн досить рано почав подавати великi надiї i в 16 рокiв одержав стипендiю для навчання в Оксфордському унiверситетi. Але Оксфорд в тi часи не був центром навчання, як є тепер. Систематичного викладання там не було або майже не було, студентам надавалася можливiсть самонавчання, аби тiльки вони не читали небезпечних книг. Смiта одного разу хотiли виключити за те, що у нього був твiр Давiда Юма "Трактат про людську природу", який тепер вважається одним з шедеврiв 18-сторiччя. Наполегливо набираючи знання i долаючи хвороби, що вiчно мучили його, ця молода людина поступово стала однiєю з найосвiченiших людей свого часу. Визнанням цього стало призначення його професором фiлософiї та етики Глазговського унiверситету пiсля того, як вiн повернувся з Оксфорда до рiдної Шотландiї. Вважається, що саме пiдготовка лекцiй для студентiв цього унiверситету i стала поштовхом до формулювання Адамом Смiтом його уявлень про проблеми економiки. Попрацювавши керiвником на кафедрi етичної фiлософiї, Смiт заслужено посiдає посаду ректора Глазговського унiверситету. Велика наукова робота "Теорiя моральних почуттiв", видана ним у 1759 роцi, принесла йому широку популярнiсть. Але в подальшому науковий iнтерес Смiта все бiльше перемiщується до економiчної науки, що було частково пов’язано з участю у специфiчному глазговському клубi полiтичної економiї, а частково – дружбою з фiлософом i економiстом Давидом Юмом. У 1764 роцi в життi А. Смiта вiдбулася, можна сказати, переломна подiя: вiн залишив кафедру (як виявилося назавжди) i прийняв пропозицiю супроводжувати на час закордонної подорожi молодого лорда, пасинка значного полiтичного дiяча, герцога Баклю. Матерiальний iнтерес мав для Смiта не останнє значення: подорож гарантувала йому 800 фунтiв стерлiнгiв кожного мiсяця до кiнця життя, що було значно вищим за гонорар у професора. Подорож продовжувалась бiльше двох рокiв, з яких пiвтора вiн пробув у Тулузi, два мiсяцi в Женевi, де йому довелося зустрiтися з Вольтером, i дев’ять мiсяцiв в Парижi. Тiсне знайомство за час подорожi з французькими фiлософами д’Аламбером, Гельвiцiєм, Гольбахом, а також з фiзiократами, в тому числi з Кене i Тюрго, були вiдображенi згодом в його найважливiшiй роботi "Дослiдження про природу та причини багатства народiв", до написання якої вiн приступив ще в Тулузi. Пiсля повернення у Шотландiю Смiт вирiшив жити у своєї матерi, де з 1767 року усамiтнюється для завершення твору "Багатство народiв". Книга була надрукована у 1776 роцi i ще бiльше змiцнила вiдомiсть Смiта. Вона чотири рази передруковувалась за його життя i ще три рази з дня його смертi (1790 р.) до кiнця столiття. Смiт вiдправив примiрник Юму, який став його близьким другом. Юм вiдповiв: "Здорово! Краса! Дорогий мiстер Смiт, Ваша праця принесла менi велике задоволення". Юм зрозумiв, як i вся решта осiб, якi прочитали книгу, що Смiт створив твiр, який назавжди змiнить уявлення суспiльства про багатство нацiї [6, 166-170]. Основою наукової теорiї Адама Смiта було прагнення поглянути на людину з трьох сторiн: з позицiй моралi i моральностi; з позицiй цивiльних i державних; з позицiй економiчних. Вiн спробував пояснити економiчнi вiдносини людей саме з урахуванням особливостей їх натури, вважаючи, що людина – iстота, егоїстична вiд природи, i її цiлi цiлком можуть суперечити iнтересам оточуючих. Адам Смiт не iдеалiзував людини, вiн бачив всi її недолiки i слабкостi, але при цьому вiн писав: "Однакове у всiх людей, постiйне i не зникаюче прагнення полiпшити своє становище – це початок, звiдки витiкає як суспiльне i нацiональне, так i приватне багатство". На вiдмiну вiд своїх попередникiв, вiн зумiв зрозумiти i довести, що багатство нацiї створюється не тiльки в сiльському господарствi i торгiвлi, але всiма видами виробництв, iснуючими в економiцi. Саме тому Смiт так багато писав про розподiл працi, оскiльки бачило в ньому джерело зростання добробуту будь-якого народу свiту. малознайомими з економiкою. До Смiта на обмiн i торгiвлю дивилися вiдповiдно до жартiвливого затвердження стародавнiх грекiв: " Ринок – це спецiально вiдведене мiсце, де люди можуть обдурювати один одного". Іншими словами, вважалося, що в будь-якiй операцiї одна сторона виграє, а iнша вiдповiдно обов'язково програє. Смiт довiв, що насправдi iснує унiверсальна вигода для всiх, хто вступає в обмiн товарами. Ця вигода – економiя учасниками обмiну своєї працi. Якщо обмiн вiдбувається вiльно i його учасники вiльнi у виборi партнерiв i узгодженнi цiн, то такий обмiн – благо для всiх його учасникiв i країни в цiлому. процвiтатиме: "Для того, щоб пiдняти державу з найнижчого ступеня варварства до вищого ступеня добробуту, потрiбнi лише мир, легкi податки i терпимiсть в управлiннi, все iнше зробить природний хiд речей" [4, 116]. Розвиваючи вчення основоположникiв класичної полiтичної економiї про "природний порядок", Смiт пiдкреслює, що за умов "природного порядку" (вiльної конкуренцiї) складною взаємодiєю господарської дiяльностi керує "невидима рука", тобто економiчне життя людей пiдпорядковується об’єктивним закономiрностям. У трактуваннi "природного порядку" Смiт виходить з двох принципiв: об’єктивної закономiрностi природи ("невидимої руки") та "природної свободи" людини. в можливостях кожної людини вiльно захищати власнi iнтереси. Лише за цих обставин поведiнка людини збiгатиметься з дiєю природних сил, "невидимої руки", тобто iз законами природи. У концепцiях наступникiв Смiта (Рiкардо, Сен-Симона, Маркса) саме ця теза вiдсутня. У них залишилась лише об’єктивна закономiрнiсть, що керує поведiнкою людини [2, 36-37]. Адам Смiт у "Багатствi народiв" розглядає такi економiчнi поняття, як подiл працi i грошi, теорiя вартостi, класи i доходи, заробiтна плата, земельна рента, капiтал. Розберемо кожне з цих понять. Подiл працi i грошi. Свiй твiр Адам Смiт починає з розгляду подiлу працi. Це не випадково – адже вiн – економiст мануфактурного перiоду. Смiт чiтко називає першоджерело багатства – працю. Зростання продуктивностi працi внаслiдок її подiлу зумовлюється: 1) збiльшенням вправностi робiтника; 2) збереженням часу, який витрачається в процесi переходу вiд одного виду працi до iншого; Подiл працi й обмiн, в свою чергу, передбачають наявнiсть знаряддя обмiну. Таким знаряддям у Смiта є грошi. Їх виникнення Смiт правильно розглядає як об’єктивний процес, а не як результат домовленостi робiтникiв. Визнаючи всi функцiї грошей, вчений головною називав функцiю грошей як засобу обiгу. На вiдмiну вiд меркантилiстiв, Смiт пiдкреслював, що дохiд суспiльства – це товари, а не грошi [4, 58]. Теорiя вартостi. В основу своїх поглядiв Смiт поклав теорiю трудової вартостi: визначення вартостi, що затрачується на виробництво товару, працею i обмiн товарiв вiдповiдно до вкладеної в них кiлькостi працi. Треба зазначити, що вчений, як i iншi економiсти того часу, користується поняттям "цiннiсть", а не "вартiсть". Цiннiсть у нього має два значення: кориснiсть ("цiннiсть у споживаннi") i можливiсть придбання iнших предметiв ("цiннiсть в обмiнi"). Смiт визначив i розмежував споживну i мiнову вартостi товару. Вiн визнав рiвнозначнiсть всiх видiв продуктивної працi як творця i кiнцевого мiрила вартостi, показав закономiрнiсть того, що вартiсть неодмiнно повинна виражатися в мiновiй вартостi товару, в його кiлькiсному спiввiдношеннi з iншими товарами, а при достатньо розвиненому товарному виробництвi - в грошах. Смiт не дослiджував працю як субстанцiю вартостi, не розрiзняв процеси працi як процеси створення i перенесення вартостi, оскiльки вся його увага була спрямована на мiнову вартiсть, на кiлькiсну мiру вартостi, на те, як вона виявляється в обмiнних спiввiдношеннях i насамкiнець - в цiнах. Смiт розумiв, що величина вартостi визначається не фактичними витратами працi окремого товаровиробника, а тими витратами, якi в середньому необхiднi при даному станi суспiльства. Вiн вiдзначав також, що квалiфiкована i складна праця створює в одиницю часу бiльше вартостi, нiж неквалiфiкована i проста, i може бути зведена до неї за допомогою якихось коефiцiєнтiв. до якогось центру коливань. Вона "як би є центральною цiною, до якої постiйно тяжiють цiни всiх товарiв. Рiзнi випадковi обставини можуть iнодi тримати їх на значно бiльш високому рiвнi i iнодi дещо знижувати їх в порiвняннi з нею. Але якi б не були перешкоди, якi вiдхиляють цiни вiд цього стiйкого центру, вони постiйно тяжiють до нього" [5, 58]. При урiвноваженнi попиту i пропозицiї в умовах вiльної конкуренцiї ринковi цiни спiвпадають з природними. Смiт поклав також початок аналiзу чинникiв, здатних викликати тривалi вiдхилення цiн вiд вартостi; найважливiшим з них вiн вважав монополiю. Це, зокрема, вiдкривало можливостi дослiдження попиту i пропозицiї як чинникiв цiноутворення, а також роль рiзного роду монополiй в цiй областi. Крiм основного визначення вартостi, укладеного в товарi кiлькiстю працi, Смiт ввiв друге поняття, де вартiсть визначається кiлькiстю працi, яка можна купити за даний товар. В умовах простого товарного виробництва, коли не було найманої працi i виробники товарiв працювали на засобах виробництва, що належать їм, це одне i те ж. Ткач, наприклад, обмiнював шматок зробленого ним сукна на чоботи. Можна сказати, що шматок сукна коштує пари чобiт або що вiн коштує працi шевця за той час, поки вiн виготовляв чоботи. Але, по сутi, це зовсiм не одне i те ж, що стає ясно для умов капiталiстичного виробництва. Якщо швець працює по найму у капiталiста, то вартiсть проведених ним за виробництвом годин i "вартiсть його працi", те, що вiн одержує за свою працю - абсолютно рiзнi речi. Шматок сукна як i ранiше коштує пари чобiт, але вiн коштує бiльше, нiж праця шевця, оскiльки у вартостi чобiт тепер укладена додаткова вартiсть, привласнена капiталiстом. у виглядi заробiтної плати лише частину вартостi, яку створює праця робiтника i одержує капiталiст. Смiт не мiг пояснити цю суперечнiсть в рамках теорiї трудової вартостi i робив висновок, що вартiсть визначалася працею тiльки в "первинному станi суспiльства", коли не було капiталiстiв i найманих робiтникiв, тобто при простому товарному виробництвi. Для умов капiталiзму вiн сконструював iншу теорiю – "теорiю витрат виробництва", згiдно якої вартiсть товару утворюється шляхом складання заробiтної плати, прибутку i ренти на одиницю товару. Для товарiв, у виробництвi яких не бере участь орендована земля, цiна складається iз заробiтної плати i прибутку. Вiн писав: "Заробiтна плата, прибуток i рента є трьома первинними джерелами всякого доходу, рiвно як i всiлякої мiнової вартостi" [5, 53]. Вiн включав в складову таким чином вартiсть не просто прибутку, а природну, середню норму прибутку на капiтал. Для нього було очевидно, що за вiдсутностi перешкод для переливу капiталу норма прибутку в рiзних галузях i при рiзних додатках капiталу повинна зрiвнюватися. Визначення цiнностi як суми доходiв свiдчить про те, що Смiт, проявивши генiальну непослiдовнiсть, заклав основи теорiї факторiв виробництва, яка в ХІХ ст. стала панiвною. Класи i доходи. Вчений прямо зазначає, що три складовi цiни є видами доходiв трьох прошаркiв суспiльства, якi вiдповiдають факторам виробництва: працi, капiталу i землi. Власники кожного з цих факторiв утворюють вiдповiднi класи. В руках землевласникiв знаходиться головний засiб виробництва - земля. Вони одержують дохiд у виглядi земельної ренти, яка виступає безпосередньо як орендна плата за землю, що здається в оренду капiталiстичним фермерам. Капiталiсти володiють iншими видами засобiв виробництва (промисловi будiвлi, устаткування, кораблi, ферми, запаси сировини), наймають робiтникiв i одержують дохiд у виглядi прибутку. Якщо вони орендують землю, то частину прибутку вони змушенi вiддавати у виглядi земельної ренти. Це може також стосуватися капiталiстiв, зайнятих в гiрничодобувнiй промисловостi i тих, якi орендують рудники. Смiт не робив принципової вiдмiнностi мiж капiталiстами, зайнятими в промисловостi i в сiльському господарствi. Проте серед капiталiстiв вiн особливо видiляв позикових капiталiстiв, що позичають промисловим капiталiстам. Їх дохiд - позичковий вiдсоток - в звичайних умовах складає частину промислового прибутку, який їм вiддають капiталiсти-позичальники. Нарештi, найчисленнiший i найбiднiший клас складають найманi робiтники, що не мають у своєму розпорядженнi власностi i змушенi продавати свою працю за заробiтну плату. Смiт бачив, що реальне суспiльство складається не тiльки з цих трьох класiв, але також включає рiзнi промiжнi групи. Але основнi класи вiдрiзняються тим, що їх доходи є первинними, тодi як доходи всiх iнших груп - вторинними, перерозподiленими. Вони мають кiнцеве джерело або в прибутку, або в рентi, або в заробiтнiй платi. Заробiтна плата у Смiта – це продукт працi, природна винагорода за неї. Смiт говорив, що, працюючи на своїх власних засобах виробництва i на своїй землi, виробник товарiв одержує повний продукт своєї працi. Але з тих пiр, як засоби виробництва i земля знаходяться у власностi капiталiстiв i помiщикiв, а незалежний виробник перетворився на найманого робiтника, останнiй не одержує у виглядi заробiтної плати вартiсть всього продукту своєї працi. Смiт вiдзначав тенденцiю до зникнення незалежностi дрiбного виробництва, до загального розповсюдження найманої працi. Смiт писав: "Людина завжди повинна мати можливiсть iснувати своєю працею, i його заробiтна плата повинна, щонайменше, бути достатньою для цього" [5, 63]. Вiн вважав, що в основi величини заробiтної платнi лежить вартiсть засобiв iснування, необхiдних для життя робiтника i виховання дiтей, якi змiнять його на ринку працi. Вiн вiдзначав, що її нижньою межею є фiзичний мiнiмум. Якщо вартiсть робочої сили (нормальна заробiтна плата) найманих робiтникiв нижче за цей мiнiмум, це загрожує вимиранням "раси цих робiтникiв" [5, 64]. Це можливо лише в суспiльствi, вважав Смiт, де iснує економiчний регрес: як приклад такої країни вiн називав територiї в Індiї i Китай, де заробiтна плата лише трохи перевищувала фiзичний мiнiмум, а економiка знаходилася в станi застою. Проте в країнах, де йшов помiрний i тим бiльше швидкий розвиток господарства, заробiтна плата включала крiм фiзичного мiнiмуму певний надлишок, розмiри якого визначалися нормами споживання, традицiями, культурним рiвнем, що склалися. Смiт вiдзначав, що, наприклад, в Америцi заробiтна плата вище, нiж в Англiї, оскiльки економiка першої розвивалася особливо бурхливо. Вiн вважав, що стихiйний ринковий механiзм утримує природну (середню, нормальну) заробiтну плату на певному рiвнi, обмежуючи вiдхилення фактичної заробiтної плати вiд цього рiвня. Значне пiдвищення заробiтної плати викликає зростання народжуваностi в сiм'ях робочих, виживання бiльшого числа дiтей i внаслiдок цього збiльшення пропозицiї робочої сили i конкуренцiї мiж робiтниками. Пiд впливом цих чинникiв нормальний рiвень заробiтної платнi знижується, що може викликати зворотну тенденцiю: падiння народжуваностi, збiльшення дитячої смертностi, скорочення пропозицiї робочої сили i посилення конкуренцiї мiж пiдприємцями. В результатi заробiтна плата може пiдвищитися. Таке розумiння вiдповiдало загальному уявленню Смiта про роль вiльного ринку у встановленнi певної економiчної рiвноваги. Розбираючи питання про оплату по професiях, Смiт дуже добре обґрунтовував необхiднiсть пiдвищеної оплати тих видiв працi, якi вимагають спецiальної пiдготовки. Бiльш високо, доводив вiн, повиннi оплачуватися праця важка, неприємна, тi види працi, до яких суспiльство вiдноситься з презирством. Із його точки зору цiлком природно, що праця почесних професiй оплачується порiвняно низько. Смiт з великою енергiєю виступав за високу заробiтну плату, оскiльки вiн вважав, що це краще всього вiдповiдає умовам поступового економiчного зростання. Вiдносно висока заробiтна плата є найважливiшим стимулом зростання продуктивностi працi. Це, у свою чергу, призводить до накопичення капiталу i пiдвищує попит на працю. Вiн категорично заперечував поширену думку, що висока заробiтна плата робить робiтникiв ледачими i зменшує стимули до працi. Крiм того, вiн закликав пiдприємцiв не побоюватися зростання заробiтної плати, оскiльки стихiйний механiзм все одно обмежить це зростання. є прибутком капiталiста-пiдприємця. В деяких випадках частину її вiн повинен вiддати у виглядi земельної ренти, частину - у виглядi позичкового вiдсотка, якщо використовував позичковий капiтал. а також вiдсотка, i тодi прибутком називав, пiдприємницький дохiд капiталiста. Розмiри прибутку визначалися, на його думку, не кiлькiстю, тяжкiстю або складнiстю цiєї передбачуваної працi по нагляду i управлiнню, а розмiрами спожитого в справу капiталу. Крiм того, на багатьох великих пiдприємствах функцiї нагляду i управлiння передаються найманому керiвнику. Смiт вважав прибуток закономiрним результатом продуктивностi капiталу i винагородою капiталiстiв за їх дiяльнiсть, працю i ризик. Смiт вiдзначав тенденцiю норми прибутку до пониження, вказував, що прибуток бiльш низький в розвинених капiталiстичних країнах. В Англiї, писав вiн, звичайно вважається, що вiдсоток може складати близько половини прибутку. Смiт дає наступне пояснення тенденцiї пониження вiдсотка i норми прибутку: в багатих країнах з ходом економiчного розвитку утворюється надлишок капiталу, який викликає зростання конкуренцiї капiталiв i зниження прибутковостi. Низький рiвень вiдсотка i норми прибутку Смiт розглядав як прояв економiчної розвиненостi i здоров'я нацiї, що забезпечується природним порядком. Протидiє такому порядку будь-яка монополiя. Тому Смiт був непримиренним противником рiзних монополiй i привiлеїв. Другим видом прибутку є земельна рента. Земельна рента у Смiта – це плата за користування землею. Її причиною вiн називає приватну власнiсть на землю. Смiт вiдрiзняє ренту вiд орендної плати, в яку включається i процент на вкладений капiтал. Смiт вiдкидав уявлення, згiдно якому рента є законна плата, свого роду вiдсоток на капiтал, колись вкладений землевласниками в полiпшення землi. Землевласник вимагає ренту i за землю, що нiколи не пiддавалася полiпшенню, i за природнi об'єкти, якi взагалi не можуть бути полiпшенi, i навiть вимагає збiльшення ренти у тому випадку, коли полiпшення землi проведено орендарем за свiй рахунок. Смiт вiдзначав, що дiлянки землi вiдрiзняються як за родючiстю, так i за мiсцезнаходженням, i обидвi вiдмiнностi можуть бути причиною утворення диференцiальної ренти. Смiт характеризував ренту, разом з прибутком, як нетрудовий дохiд, як вирахування на користь землевласника з вартостi товару. Землевласники, зазначав Смiт, хочуть пожинати там, де вони не сiяли. Вони привласнюють те, що зроблене чужою працею. товару. продукцiї, що приносить прибуток, або за допомогою якого працею створюються новi блага. Капiтал Смiт подiляє на основний i оборотний. До основного належать машини i рiзнi знаряддя працi, промисловi й торгiвельнi будiвлi, склади тощо. Оборотний капiтал складається з грошей, запасiв продовольства, сировини i напiвфабрикатiв, а також готової продукцiї, що перебуває на складах i в магазинах. Велике значення Смiт надавав нагромадженню капiталу. Це, по сутi, основна iдея працi Смiта. Навiть економiчне зростання Смiт зв’язував не тiльки зi зростанням доходу, а й з нагромадженням капiталу. Нагромадження капiталу, за Смiтом, є результатом ощадливостi. Рiчний продукт нацiї, робить висновок Смiт, може бути збiльшений лише за рахунок зростання кiлькостi продуктивних робiтникiв i пiдвищення продуктивностi їхньої працi. Отже, Смiт придiляв значну частину своєї роботи дослiдженню капiталу як рушiйної сили прогресу суспiльства [7, 62-69]. - Адам Смiт стверджував, що джерелом багатства країни є продуктивна праця. Всяка нова вартiсть створюється працею, вартiсть товарiв виражає суспiльне багатство народiв. в суспiльствi. - Гармонiя суспiльних й особистих iнтересiв виражається при цьому через суспiльний подiл працi. Подiл працi створює можливiсть для досягнення бiльш високої продуктивностi працi й призводить до росту суспiльного багатства. - Перевагою ринкової економiки є те, що вона має здатнiсть до саморозвитку та саморегуляцiї. Основою цiєї здатностi вiн вважав конкуренцiю мiж робiтниками, якi прагнуть до полiпшення соцiального i матерiального положення в суспiльствi. - Смiт запропонував власний аналiз соцiальної структури суспiльства, роздiливши його на найманих робiтникiв, капiталiстiв i землевласникiв. Першi живуть за рахунок заробiтної плати, другi – прибутку, третi – доходiв iз землi (ренти). суму економiчних знань. Його працi є однiєю з вершин суспiльної думки XVIII в. Вони послужили основою для виникнення i розвитку нових економiчних теорiй. всiм забезпечено однаковi можливостi. Коли власний iнтерес намагаються реалiзувати за рахунок iнших, то вiн набирає несприятливого для суспiльства характеру. Ринковий механiзм створить гармонiю лише тодi, коли його буде включено у вiдповiднi правовi та iнституцiональнi рамки. Теорiя Адама Смiта, хоч i не є досконалою, але є визначною i має велике значення у суспiльствi. Навiть пушкiнський Євгенiй Онєгiн "читал Адама Смита" i дякую йому "умел судить о том, как государство богатеет". Його i в нашi днi вважають тим, хто створив "перший в економiчнiй науцi повноцiнний труд… причому весь цей труд пронизаний високою iдеєю природної свободи, до якої, як здавалося Смiту, йде весь свiт". СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Большая Советская Энциклопедия. Т. 40./За ред. Б. А. Введенского. – М.: Государственное научное издательство "Большая Советская Энциклопедия", 1957. – 645 с. "Центр", 1997. – 224 с. 3. Ласкiн М. Обрiї економiчної думки: Адам Смiт, або пророцтво про щастя // Дзеркало тижня. – 2004. – 14 серпня (№ 32). – 16 с. 4. Липсиц И. Экономика без тайн. – М.: Издательство РГГУ "Вита-Пресс", 1994. – 292 с. 5. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. – Кн. I-III. – М., 1993. – 404 с. 6. Харт М. 100 великих людей. – М., 1998. – 328 с.