Аграрні відносини та їх розвиток за сучасних умов

Аграрнi вiдносини та їх розвиток за сучасних умов МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ Кафедра економiчної теорiї на тему: «Аграрнi вiдносини та їх розвиток за сучасних умов» Студентка 1курсу 1 групи спецiальностi 6601 вечiрнього факультету Герасимчук Н. А. Науковий керiвник - Київ - 1999 План роботи Вступ......................................................................................................... 3 Роздiл 1. Продуктивнi сили аграрного сектору та особливостi його розвитку.................................................………4-6 Роздiл 2. Еволюцiя власностi в аграрному секторi виробництва..….. 7-9 Роздiл 3. Новi форми господарювання........................................…. 10-16 Висновки.........................................................................................…17-18 Список використаної лiтератури..................................................…. 19-20 ВСТУП Сьогоднi сiльськогосподарське виробництво i в цiлому агропромисловий комплекс України перебувають у центрi суспiльної уваги, оскiльки i без того небагатий наш стiл останнiм часом особливо збiднiв, стрiмко зросли цiни на продовольство — такi явища викликають у населення України велику стурбованiсть i загострюють соцiальну напруженiсть. А залежить здоров’я вiд стану охорони здоров’я та якостi продуктiв харчування, стану природного середовища, комфортностi житла i робочого мiсця, органiзацiї вiдпочинку та рiвня соцiального забезпечення. В усiх сферах господарської дiяльностi має дiяти принцип: не може бути економiчним те, що завдає шкоди людинi. Тому господарникам необхiдно брати до уваги не тiльки традицiйний економiчний ефект, а й шкоду, завдану природi та здоров’ю людини. В аграрному секторi виникають складнi виробничi вiдносини, певна система земельних вiдносин власностi у процесi виробництва сiльськогосподарської продукцiї, її розподiлу, обмiну та використання. Звiдси випливає основна мета моєї курсової роботи - з’ясувати особливостi сiльськогосподарського виробництва, його роль у соцiально-економiчному процесi, розкрити основнi тенденцiї та перспективи рiзних форм господарювання у сiльському господарствi за умов формування соцiально-орiєнтованої ринкової економiки України. Роздiл 1. Продуктивнi сили аграрного сектору та особливостi його розвитку Сiльське господарство є однiєю з основних галузей народного господарства, оскiльки виробництво продуктiв харчування – перша умова життя безпосереднiх виробникiв. Водночас воно є сировинною базою легкої та харчової промисловостi. Попит на с/г товарну продукцiю постiйно зростає, оскiльки збiльшується чисельнiсть населення, особливо мiського. У провiдних капiталiстичних країнах до 95% всiєї с/г продукцiї реалiзується на ринку, набуваючи товарної форми. У сiльському господарствi, як i в iнших галузях суспiльного виробництва, вiдбувається постiйний розвиток i вдосконалення продуктивних сил i на цiй основi зростає ефективнiсть с/г працi, що дає змогу з меншою кiлькiстю робочої сили виробляти бiльше продовольства. Так, у серединi ХУШ ст. у сiльському господарствi було зайнято 4/5 свiтової робочої сили, частка продукцiї сiльського господарства у валовiй продукцiї свiту досягала 85%. Наприкiнцi ХУШ ст. спiввiдношення мiж вартiстю валовою продукцiї сiльського господарства та промисловостi становила 80:20, наприкiнцi ХІХ ст. 52:42, а у серединi 70-х рокiв ХХ ст. - вже 30:70. Частка сiльського господарства у валовому внутрiшньому продуктi продовжує знижуватися. У розвинутих капiталiстичних країнах вона тепер коливається в межах 2-3% в Англiї, США, Нiмеччинi; 5-8% - у Францiї й Італiї та 11% - у Японiї. У країнах Африки, Азiї, Латинської Америки, якi розвиваються, ця частка становить 11-16%, а у найменш розвинутих країнах вона перевищує 44%. У колишньому Союзi РСР частка сiльського господарства у валовому нацiональному продуктi становила 18%[1] . У розвинутих країнах свiту вiдбувся перехiд с/г виробництва до машинної стадiї розвитку. Основний комплекс виробничих операцiй у рослинництвi, тваринництвi здiйснюється за допомогою машин, що значно зменшує потребу в робочiй силi[2] . У США кiлькiсть зайнятих у сiльському господарствi скоротилася з 6,5 млн чол. у 1965 р. приблизно до 3 млн чол. на початку 90-х рокiв. Це становить близько 2,5% загальної чисельностi робочої сили. Така мала частка працездатного населення, зайнятого безпосередньо у сiльському господарствi, пояснюється й тим, що значна частина робiт виконується фiрмами, що обслуговують сiльське господарство, а також на пiдприємствах переробної промисловостi, де остаточно формуються споживчi властивостi продовольчих товарiв. У сучасний перiод у США для промислової переробки надходить до 90%, а у Захiднiй Європi – до 75% кiнцевої продукцiї сiльського господарства, призначеної для продовольчого споживання. Це iстотно змiнює роль сiльського господарства, з основного постачальника продовольства для населення воно перетворилось на постачальника сировини для харчової i переробної промисловостi. З урахуванням робочої сили, що зайнята в усiх сферах продовольчого комплексу, частка працiвникiв АПК США на початку 90-х рокiв становила приблизно 17%. В основному робоча сила зосереджена у галузях, що забезпечують переробку с/г продукцiї та її реалiзацiю, тому на пiдприємствах цих галузей зосереджено до 90% робочої сили АПК. Аналогiчна структура зайнятостi в iнших розвинутих країнах. Тенденцiя до скорочення чисельностi зайнятих в аграрному секторi спостерiгається в країнах колишнього СРСР. В останнi роки у багатьох країнах, включаючи республiки колишнього Союзу, загострилася продовольча проблема. Це зумовлено як природними факторами (посуха, повiнь, i т. д.), так i соцiальними причинами - непродуктивним землекористуванням, несправедливим розподiлом i споживанням продуктiв харчування, бiльш високими темпами приросту населення порiвняно з приростом с/г продукцiї, рiзними соцiальними катаклiзмами (вiйна, мiжнацiональнi конфлiкти i т. д.)[3] . Весь перiод iснування в країнi радянської влади пов’язаний безпосередньо iз спробою розв’язати продовольчу проблему, забезпечити населення необхiдними йому продуктами харчування. Прийнято з приводу цього безлiч постанов, законiв, програм. Але жодна з них, у тому числi продовольча 1982 року, не була реалiзована, оскiльки безпосереднiй виробник за умов колгоспно-радгоспного ладу був вiдчужений вiд землi, вiд участi в управлiннi, а також вiд створюваного ним продукту. За цих умов селянин не був зацiкавлений у продуктивному використаннi землi, технiки, працi. Тому ресурси, що направлялись у сiльське господарство, не давали вiддачi. Перетворення системи виробничих вiдносин на селi включає вирiшення ряду кардинальних проблем, що стосується власностi на землю i проведення земельної реформи в цiлому[4] . Таким чином, щоб прискорити вихiд сiльського господарства з кризового стану, необхiдно: по-перше, усунути державний монополiзм у власностi на засоби виробництва, забезпечити рiвнi економiчнi, соцiальнi та правовi умови для функцiонування всiх форм власностi та господарювання, розвивати ринковi вiдносини. Ринок i конкуренцiя визначать, якi форми власностi та господарювання, в яких галузях i регiонах є найбiльш ефективними i виправданими; по-друге, кожному працiвнику i колективу слiд надати можливiсть обрати ту форму власностi та господарювання, яку вiн вважає для себе найбiльш прийнятною, доцiльною; по-третє, кожне пiдприємство повинно саме визначати свiй виробничий напрям, розпоряджатися виробленою продукцiєю та одержаними доходами, нести повну матерiальну вiдповiдальнiсть за результати свого господарювання; по-четверте, необхiдно створити ринок матерiально-технiчних засобiв, адекватних рiзноманiтностi форм власностi; по-п’яте, слiд оздоровити грошову i кредитну системи; по-шосте, перейти до вiльного цiноутворення, коли головним стимулюючим фактором до формування цiн виступає конкуренцiя мiж виробниками, а не адмiнiстративний i монопольний диктат. Роздiл ІІ. Еволюцiя власностi в аграрному секторi виробництва. Вiдносини земельної власностi є основним елементом аграрних вiдносин. Останнi — це вiдносини мiж людьми, господарствами, членами суспiльства, з одного боку, i державою — з другого, з приводу привласнення засобiв виробництва у безпосередньому виробництвi, розподiлi, обмiну i використання доходiв с/г пiдприємств. Складовою частиною аграрних вiдносин є рентнi вiдносини. селян iз своїх земель i огородження їхнiх земельних дiлянок. У Нiмеччинi, колишнiй Росiйськiй iмперiї та рядi iнших країн Європи помiщицькi латифундiї поступово перетворилися на капiталiстичнi господарства. Земельнi реформи 1848 i 1861 рокiв у цих країнах, лiквiдувавши феодальну, крiпосницьку систему, зумовили виникнення великої кiлькостi дрiбних селянських господарств. У всiх зарубiжних країнах великого розвитку набула оренда землi у землевласникiв селянами-фермерами i капiталiстами-пiдприємцями. Оренда — це тимчасове надання землi за плату капiталiсту-орендарю або селянину. Оренда землi найбiльшого розвитку набула у рядi розвинутих країн Заходу. Досить поширеною є сiмейна оренда. Це така форма оренди, коли глава сiм’ї — власник земельної дiлянки передає в оренду землю одному з членiв своєї сiм’ї. сезонних робiт. Великi капiталiстичнi господарства використовують у господарськiй дiяльностi найману працю. Щоб вижити у конкурентнiй боротьбi з великими капiталiстичними господарствами, дрiбнi фермери об’єднуються у с/г кооперативи. Фермери ведуть своє господарство самостiйно, а кооперативи забезпечують їх обслуговуванням, постачанням матерiальних ресурсiв, технiки, займаються переробкою, зберiганням i реалiзацiєю продукцiї. У США на початку 90-х рокiв налiчувалося близько 5 тис. кооперативiв, якi переробляли i реалiзовували майже 30% фермерської продукцiї, а їхня частка у забезпеченнi ферм матерiально-технiчними ресурсами становила понад 25%. У Швецiї понад 100 тис. фермерських господарств, i майже всi вони є членами с/г кооперативiв. У сферу їхньої дiяльностi включаються збирання, переробка та збут продукцiї рослинництва, кредитування, виробниче постачання й iншi важливi для життєдiяльностi ферм функцiї. Своєрiдним шляхом вiдбувався розвиток сiльського господарства у колишнього Союзi РСР. Замiсть селянських господарств у перiод насильницької колективiзацiї були створенi колгоспи i радгоспи. На нинiшньому етапi розвитку суспiльства стала очевидною недоцiльнiсть збереження колгоспно-радгоспної системи у попереднiй формi. Ця система з дня її утворення виявилася нежиттєздатною через головну притаманну їй ваду — вiдчуження виробника вiд землi, управлiння, та створеного ним продукту, перетворення селянина у наймита, не зацiкавленого в ефективного використаннi ресурсного потенцiалу. Саме це стало головною причиною кризи аграрного сектору. i розвивався ВПК. погiршення всiх економiчних показникiв у продовольчому комплексi, насамперед рiвня продуктивностi працi. Об’єктивно оцiнюючи стан сiльського господарства країни, слiд визнати, що воно знаходиться у кризовому становищi. Протягом останнiх шести рокiв обсяг валової продукцiї постiйно скорочується. Порiвняно з 1990 р. виробництво валової продукцiї галузi господарствами усiх категорiй зменшилось на 13,2% у 1991 р., на 20,4% у 1992 р., на 19,2% у 1993 р., на 32,5% у 1994 р., на 34,9% у 1995 р., на 40,8% у 1996 р[5] . Стан сiльського господарства продовжував погiршуватись; обсяг валової продукцiї скоротився в порiвняннi з 1995 р. на 9%, у тому числi продукцiї рослинництва — на 10%, тваринництва – на 8%. Скорочення обсягу виробництва вiдбувалося за рахунок господарств суспiльного сектора i становило 15%. Фiнансове становище пiдприємств галузi є вкрай незадовiльним. За пiдсумками року збитковими виявилися 6,6 тисячi пiдприємств або 54% вiд їх загальної кiлькостi. Пiд напливом iмпортних харчових продуктiв i споживчих товарiв руйнується вiтчизняний аграрний ринок, що потенцiйно має високу конкурентноспроможнiсть. Поки що єдиним позитивним результатом аграрної реформи, що вiдбувається у напрямi реформування майнових вiдносин власностi в колгоспах, роздержавлення радгоспiв та iнших державних сiльськогосподарських пiдприємств, приватизацiї переробних i агросервiсних пiдприємств, є становлення багатоукладного господарства, в якому переважають малi форми пiдприємництва. У складних економiчних умовах останнi проявили себе як життєздатнi форми господарювання на селi[6] . Роздiл ІІІ. Новi форми господарювання Колгоспи i радгоспи до аграрних перетворень, зокрема у сферi власностi i форм господарювання на селi, як вiдомо, не могли бути господарствами послiдовно пiдприємницького типу. Реорганiзувати КСП можна в такi пiдприємницькi органiзацiйно-правовi структури, якi не суперечать чинному законодавству України, зокрема передбаченi цим законодавством. Насамперед, мова може йти про господарськi товариства, передбаченi Законом України «Про господарськi товариства». Це — товариства з обмеженою, додатковою i повною вiдповiдальностi, командитнi i акцiонернi товариства (закритi й вiдритi), оренднi пiдприємства, особистi товарнi господарства, фермерськi господарства. Товариства з обмеженою, додатковою та повною вiдповiдальнiстю. товариства. На особисте майно ця вiдповiдальнiсть не поширюється. У товариствах з додатковою вiдповiдальнiстю сплата боргiв може здiйснюватися частково i власним майном — у випадках, коли для цього не вистачає вартостi статутного фонду. В товариствах з повною вiдповiдальнiстю до сплати боргiв може бути залучене i все особисте майно учасника. Безперечно, товариства з додатковою i повною вiдповiдальнiстю ризикованiшi, але вони прийнятнiшi для кредиторiв, i їм вони вiддають перевагу перед товариствами з обмеженою вiдпо­вiдальнiстю. Вiдповiдальнiсть особистим майном за борги. зобов'язує бажаючих отри­мати кредити пiдходити до визначення потреби в них, їх розмiрiв та строкiв повер­нення бiльш зважено i вiдповiдально. В умовах ринкових вiдносин роль кредитiв у здiйсненнi пiдприємницької дiяльностi надзвичайно велика. Необхiднiсть мати пере­ваги в одержаннi кредитiв перед iншими позичальниками коштiв i змушує пiдприємцiв ставати на шлях створення товариств (пiдприємств) з додатковою i повною вiдповi­дальнiстю[7] . Командитнi товариства Дещо специфiчними є командитнi товариства (пiдприємства), в яких певна кiлькiсть учасникiв повнiстю бере на себе прийняття рiшень щодо всiх питань пiдприємниць­кої дiяльностi товариства, вiдповiдаючи при цьому за борги пiдприємства як своїми частками у статутному фондi, так i особистим майном. А iншi учасники такого това­риства вiдповiдають за його борги лише частками у статутному фондi. Виходячи з цього вони не беруть участi в управлiннi пiдприємством. На зборах учасникiв вони мають право лише дорадчого голосу. товариств. Але при цьому треба мати на увазi, що члени даних товариств, оскiльки основною їхньою дiяльнiстю є сiль­ськогосподарське виробництво, мають певнi пiльги в цьому планi. З них не може бути стягнуто за борги житло з господарськими будiвлями, корова, якщо вона одна (при вiдсутностi корови, вiдповiдно, одна телиця чи коза, вiвця, свиня), корми для худоби, насiння для посiву, сiльськогосподарський iнвентар, знаряддя особистої кустарної i ремiсничої працi, iнструменти, книги тощо, одяг, взуття, речi домашнього вжитку. Отже, вiдповiдальнiсть працiвникiв сiльськогосподарського виробництва за борги осо­бистим майном, порiвняно з iншими громадянами, основною дiяльнiстю яких не є сiльськогосподарське виробництво, суттєво обмежена, що дає змогу без особливо пiдвищеного ризику формувати товариства з додатковою i повною вiдповiдальнiстю, а також командитнi товариства[8] . Акцiонернi товариства товариства вiд iнших това­риств вiдрiзняє те, що вийти з них можна тiльки шляхом продажу акцiй[9] . На пiдвищену увагу заслуговують особливостi акцiонерних товариств. Такi гос­подарськi товариства, зокрема їх назва, найвiдомiшi серед населення, у тому числi й сiльського, мабуть, через те, що цей вид товариств найчастiше зустрiчається в про­мисловостi та iнших несiльськогосподарських секторах економiки. Головна особли­вiсть їх полягає в тому, що будь-яке майно i земля, переданi акцiонерному това­риству в сплату за акцiї, стають власнiстю товариства. Акцiонер, який бажає вийти з товариства, не може вимагати вiд нього повернення йому переданого ним майна i землi. Вихiд з акцiонерного товариства можливий єдиний — шляхом продажу акцiй. Товариство i його акцiонери мають прiоритетне право на купiвлю акцiй товариства, що продаються, але не зобов'язанi цього робити. Вони можуть їх купити, а можуть i не купити. При цьому треба мати на увазi, що цiна акцiї при продажу визначається не її номiнальною вартiстю, а прибутковiстю акцiонерного пiдприємства. В сучасних умовах низької рентабельностi сiльськогосподарських пiдприємств ринкова цiна акцiї буде низькою, а тим бiльше при збиткових результатах господарювання. Отже, за таких умов акцiї акцiонерних сiльськогосподарських пiдприємств у переважнiй бiль­шостi випадкiв можуть бути проданi за безцiнь. Розглянута особливiсть акцiонерних товариств зумовлює необхiднiсть застере­ження щодо доцiльностi їх створення в процесi реорганiзацiї КСП i особливо — у випадках оплати акцiй не лише майновими паями, а й земельними частками. З часом може виявитися немало бажаючих вийти з акцiонерних товариств, створених на базi КСП, з метою, наприклад, органiзацiї селянських (фермерських) господарств, чи всту­пу до якогось iншого господарського товариства аграрного профiлю тощо. Цi свої задуми вони не зможуть реалiзувати, оскiльки не мають нiякого права вимагати вiд товариства повернення їм нi земельної частки, якщо вона була внесена до статутного фонду акцiонерного товариства, нi видiлення якихось засобiв виробництва для здiй­снення виробничої дiяльностi. Це треба добре усвiдомити всiм, хто хоче стати на шлях створення на базi КСП акцiонерних товариств[10] . Фермерських господарств в Українi створено бiльше 35 тис, у їхньому користуваннi знаходиться 835 тис. га сiльськогосподарських угiдь, у тому числi 765 тис. га рiллi що складає бiля 1,8% вiд сiльськогосподарських земель та 2,3% вiд площ орних земель (станом на початок 1997 р.). Середня площа їх землекористування — близько 24 га сiльськогосподарських угiдь. Активнiше селянськi (фермерськi) господарства створювалися в першi роки проведення аграрної реформи (1991—1993 рр.). В наступнi роки цей процес загальмувався, що зумовлено рядом при­чин. Головна з них полягає у вiдсутностi у бажаючих створити фермерськi господар­ства власних i кредитних коштiв на придбаний необхiдних засобiв виробництва i у обмеженостi можливостей у держави надати їм у цьому допомогу. Через низьку забез­печенiсть засобами виробництва, фермерськi господарства не змогли ще розкрити своїх потенцiальних можливостей, зумовлених фактором приватної власностi i повною самостiйнiстю у вирiшеннi всiх питань господарської дiяльностi[11] . Оренднi пiдприємства. Серед iснуючих селянських (фермерських) господарств слiд видiлити • окрему групу тi з них, якi широко застосовують оренду земельних часток чи земельних дi­лянок i майнових паїв членiв колективних сiльськогосподарських пiдприємств. Часто їх називають приватно-орендними пiдприємствами, приватно-орендними агрофiрмами тощо. Такi пiдприємства не являють собою самостiйну органiзацiйно-правову форму господарювання, а є одним з видiв приватних пiдприємств, у даному випадку — селян­ських (фермерських) господарств, якi тiєю чи iншою мiрою здiйснюють свою дiяль­нiсть з використанням орендованих засобiв виробництва, зокрема землi. Вони є в областях Захiдного регiону i в Полтавськiй областi[12] Особи, якi об'єднали таким чином земельнi та майновi паї i передали їх в оренду, зберiгають за собою право вилучення земельних i майнових паїв, що їм на­лежать, та розпорядження ними в iншi способи. Видiлення земельних паїв має вiдбу­ватися на основi затвердженої цими особами (їх загальними зборами) вiдповiдної схеми, яка розробляється у кожному сiльськогосподарському пiдприємствi, земельна дiлянка якого подiлена на земельнi частки (паї) без видiлення земельних дiлянок у натурi. Пропонований спосiб органiзацiї передання в оренду земельних i майнових паїв без видiлення їх у натурi може знайти широке застосування в процесi реорганiза­цiї колективних сiльськогосподарських пiдприємств у послiдовно пiдприємницькi структури. Принципи конкуренцiї вимагають, щоб засновниками пiдприємницьких гос­подарських структур, зокрема на селi, були найактивнiшi, найпiдприємливiшi люди, зокрема члени КСП, що реорганiзуються. Кiлькiсть засновникiв тiєї чи iншої госпо­дарської структури не повинна бути дуже великою. Пенсiонерам та iншим членам КСП, якi не бажають займатися пiдприємницькою дiяльнiстю i брати на себе вiдповiдальнiсть за ризики такої дiяльностi, краще першими здавати свої земельнi та май­новi паї в оренду в запропонований спосiб. Процес створення пiдприємств з використанням оренди земельних паїв без ви­дiлення їх у натурi можна дещо спростити, порiвняно з розглянутим вище, якщо до чинного законодавства внести певнi змiни. Зокрема, якщо ввести право на видiлення двом i бiльше членам КСП за їх згодою земельних паїв єдиною дiлянкою (iз збе­реженням при цьому права вилучення кожному з них земельного паю, який йому належить), без обов'язкового створення будь-якого пiдприємства, але з правом влас­никiв паїв передавати земельну дiлянку, що їм належить, в оренду, не створюючи юридичної особи[13] . Особистi товарнi господарства. господарства населення. До товарного особистого пiдсобного господарства населення вiдноситься господарство, виробництво продукцiї в якому перевищує обсяги, необхiднi для споживання в домашньому господарствi, i цей надлишок реалiзується як товар рiзними каналами на ринку поза межами домашнього господарства. За ознаками товарне особисте пiдсобне господарство пiдпадає пiд це визначення, тому таке господарство можна вважати формою малого пiдприємництва, яка має широке розповсюдження на селi та є найбiльш масовою. Високотоварнi господарства населення можна вважати попередньою формою до формування фермерського господарства. У розвитку особистих господарств населення спостерiгаються стiйкi тенденцiї до зростання, збiльшення кiлькостi землевласникiв i землекористувачiв, розширення розмiрiв земельних дiлянок, збiльшення поголiв’я худоби, зростання виробництва валової аграрної продукцiї та її частки в загальному виробництвi продукцiї сiльського господарства[14] . Розвиток високотоварних особистих пiдсобних господарств населення повинен базуватися на iнтенсифiкацiї сiльськогосподарського виробництва та вкладання в нього капiталу. Лише це є реальною основою переростання товарних особистих пiдсобних господарств селян у селянськi (фермерськi) господарства, якi були б здатнi забезпечити продовольчий достаток країни[15] . У всiх господарських товариствах (пiдприємствах) трудовi вiдносини вiдокремленi вiд вiдносин власностi. Колектив спiввласникiв (учасникiв) пiдприємства формується за своїми правовими нормами, трудовий колектив — за своїми: на основi трудових угод. Взаємовiдносини членiв трудового колективу з пiдприємством при цьому чiтко регламентуються, що дає можливiсть пiдтримувати на належному рiвнi технологiчну i трудову дисциплiну, домагатися високої продуктивностi працi[16] . Реорганiзацiя колгоспiв i колективних сiльськогосподарських пiдприємств у гос­подарськi товариства набула характеру однобiчного процесу. В системi Мiнсiльгосп­проду України до останнього часу створювався практично один вид господарських товариств — акцiонернi товариства закритого типу. Товариства з обмеженою вiдповi­дальнiстю зустрiчаються дуже рiдко. Іншi поки що взагалi не створювалися, об'єднання (11), акцiонернi сiльськогосподарськi пiд­приємства (46) i акцiонернi пайовi колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства (305). Найбiльше їх створено в Сумськiй (120), Одеськiй (45) та Львiвськiй (43) областях. Таку однобiчнiсть у виборi видiв господарських товариств можна пояснити дво­ма причинами. По-перше, як уже зазначалося, це — те, що багато селян не знають про iснування iнших видiв господарських товариств i тим бiльше не знають особли­востей кожного виду цих товариств, їхнiх позитивних i негативних рис. По-друге, це пояснюється несерйозним ставленням до формування проблеми господарських това­риств тих, хто мав би вдумливiше пiдходити до цього процесу, пропонуючи створення в сiльському господарствi акцiонерних товариств, зокрема в процесi реорганiзацiї колективних сiльськогосподарських пiдприємств[17] . Висновки Перехiд України до ринкових вiдносин вимагає в аграрно-промисловому комплексi розробки нових пiдходiв до стратегiї аграрної полiтики, спрямованої на формування продовольчої безпеки країни, прiоритетнiсть розвитку сiльського господарства, докорiнну пере­будову економiчних, соцiальних та правових вiдносин в аграрнiй сфе­рi, свободу пiдприємництва та конкуренцiї. чергу повиннi бути використанi на заходи щодо збереження земель, пiдвищення родючостi грунтiв, що обумовить зростання продук­тивностi землеробства i, зокрема, створення стiйкої кормової бази тваринництва. Перехiд аграрного сектора до ринкових вiдносин породив принципово новi форми господарювання. Не так давно прiоритет надавався держав­нiй власностi, другорядна роль вiдводилась кооперативнiй, приватна власнiсть заперечувалась повнiстю. Однiєю з вирiшальних передумов переходу до ринку є приватизацiя власностi, що має вплинути на роз­виток виробництва. Ряд законодавчих i нормативних актiв, що прийнятi останнiм часом, сприяють розвитку на селi нових форм господарювання, i кожна з них у процесi конкурентної боротьби може довести свої переваги. Земельнi вiдносини в Українi регулюються чинними законодавчими актами, згiдно з якими запровадженi три рiвноправнi форми власностi: державна, колективна i приватна. Саме на приватнiй формi власностi i грунтується дiяльнiсть селянських /фермерських/ господарств як самостiйної юридичної одиницi. Розвиток селянських /фермерських/ господарств повинен стимулюватись вiльною конкуренцiєю на ринку з державними i кооперативними пiдприємствами, бо його основними завданнями, як вiдомо, є: виробництво, переробка i збут сiльськогоспо­дарської продукцiї; розвиток пiдсобної дiяльностi для рацiонального використання природних i трудових ресурсiв, земельних угiдь, полiп­шення їх родючостi; участь працею або коштами в соцiальному розвитку села, де розташоване фермерське господарство. Незважаючи на окремi песимiстичнi виступи, що фермер всiх не на­годує, розвиток селянських /фермерських/ господарств на рiвнi з велики­ми пiдприємствами в Українi необхiдний, бо на землi має бути госпо­дар i вироблена продукцiя повинна вiдповiдати бiльш якiсним показникам, а для цього потрiбно надавати всiляку пiдтримку фермерам. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Конституцiя України: Прийнята на п'ятiй сесiї Верховної Ради Украї­ни 28 червня 1996 року. - К.: "Фемiна", 1996. - 64 с. 2. Земельний кодекс України.//ВВР - 1993. — № 10 - С. 79. 4. Кузняк Б. Проблеми вiдродження господаря на землi. //ЕУ. - 1993. — № 6. - С. 68-74. 5. Кочерга С. В. Змiна власностi - крок до ринкових перетворень.// Актуальнi проблеми природничих i гуманiтарних наук /Збiрник наукових праць молодих вчених/ - Полтава: Полтава, 1997. - С. 213-216. 6. Крисанов Д. Прiоритети аграрної сфери та їх реалiзацiя в умовах економiчної кризи /на рос. мовi/. //ЕУ. — 1997. – № II. — С. 55-64, 7. Климко Г. Н,, Нестеренко В. П., Канiщенко Л. О., Чухно А. А. Основи економiчної теорiї: полiтекономiчний аспект. - К.:Вища школа - Знання:. - 1997. - С. 455-462, 9. Лупенко Ю. Формування акцiонерних структур в АПК. //ЕУ - 1993, -№11 -С. 5 -59. 10. Малинська Л. В. Еколого-економiчна ефективнiсть агролiсомелiорацiї. //Актуальнi проблеми природничих i гуманiтарних наук - Полтава: Полта­ва, 1997. - С. 219-223. 11. Малик М. Основнi напрями реформування вiдносин власностi в колго­спах України. //ЕУ. - 1993. -№12. -С. 53-58. "Академiя", 1997. -С. 261-272. 13. Москвiн 0, Проблеми i Альтернативи агрореформи.//ЕУ. -1998. -№ 1. - С. 55-64. 14. Михайленко О. Основи держави i права. - К.:Фемiна - 1995. - 160 с. 15. Оуєн О. С. Охорона природних ресурсiв /на рос. мовi/ -М.:Колос -1977. – 416 с. 16. Онiщенко Д., Юрчишин В. Про форми власностi в аграрнiй сферi Украї­ни.//ЕУ. - 1993. - № 3. - С. 13-23. 17. Онiщенко Д., Юрчишин В. Про форми власностi в аграрнiй сферi Украї­ни.//ЕУ. - 1997. — № 4. — С. 50-61. 19. Рубан Ю. Методологiчнi та методичнi питання створення концепцiї розвитку сiльського господарства.//ЕУ. - 1994. -№1. - С. 50-54. 20. Прейгер Д. Сiльське господарство України: вчора, сьогоднi, завтра. //ЕУ. -1993. -№12. - С. 48-52. 21. Статистичний щорiчник України за 1995 рiк. - К.:Технiка, 1996 р. - С. 203-204. 22. Янушевич В. М., Шовкун І. А. Стан перспективи розвитку малого пiдприємництва в аграрному секторi України.//Реформування економiки України. – Київ, 1997. — С. 82-88. [2] Див.: Герасимчук А. А., Куценко О. М., Писаренко В. М., Рабштина В. М. Соцiально-екологiчнi проблеми аграрної сфери виробництва. - К.: НМК ВО — 1992. — С. 30-31. [3] Див.: Герасимчук А. А., Куценко О. М., Писаренко В. М., Рабштина В. М. Соцiально-екологiчнi проблеми аграрної сфери виробництва. — К.:НКМ ВО – 1992. — С. 98 [4] Див.: Прейгер Д. Сiльське господарство України: вчора, сьогоднi, завтра. Економiка України — 1993. – № 12. – С. 52. [5] Див.: Статистичний щорiчник України за 1995 рiк - К.: Технiка, 1996 – С. 230 [6] Янушевич В. М., Шовкун І. А. Стан перспективи розвитку малого пiдприємництва в аграрному секторi України.//Реформування економiки України. – Київ, 1997. — С. 82. [7] Див.: Онiщенко О., Юрчишин В. Про пiдприємницькi форми господарювання в аграрнiй сферi. Економiка України — 1997. – № 4. — С. 52 [8] Див.: Онiщенко О., Юрчишин В. Про пiдприємницькi форми господарювання в аграрнiй сферi. Економiка України — 1997. – № 4. — С 52-53 [9] Там же. [10] Див.: Онiщенко О., Юрчишин В. Про пiдприємницькi форми господарювання в аграрнiй сферi. Економiка України — 1997. – № 4. — С. 54 [11] Див.: Онiщенко О., Юрчишин В. Про пiдприємницькi форми господарювання в аграрнiй сферi. Економiка України — 1997. – № 4. — С. 55 [12] Див.: Онiщенко О., Юрчишин В. Про пiдприємницькi форми господарювання в аграрнiй сферi. Економiка України — 1997. – № 4. — С. 55-56. [14] Див.: Янушевич В. М., Шовкун І. А. Стан перспективи розвитку малого пiдприємництва в аграрному секторi України.//Реформування економiки України. – Київ, 1997. — С. 83 [16] Див.: Онiщенко О., Юрчишин В. Про пiдприємницькi форми господарювання в аграрнiй сферi. Економiка України — 1997. – № 4. — С. 53 [17] Див.: Там же – С. 58.