Екологія про що сповіщає на початку ХХІ ст. цей термін

Екологiя про що сповiщає на початку ХХІ ст. цей термiн Реферат на тему: Екологiя: про що сповiщає на початку ХХІ ст. цей термiн? План 1. Категорiальнi засади екологiчного пiзнання природи. 2. Становлення предмету екологiї. 3. Змiстовна багатоманiтнiсть сучасного використання поняття "екологiя". 1. КАТЕГОРІАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПІЗНАННЯ ПРИРОДИ. За вiдомими словами І. Канта, iснують двi абсолютнi речi - зоряне небо над людиною i моральний закон в нiй. В цих словах закладено багато глибинних смислiв. Утiм, безумовно одне. Вони окреслюють проблему вiдношення людини i свiту. Образно кажучи, безмежний Всесвiт i є свiтом людини. Свiтом, до якого вона ставиться, тобто впливає, дiє, пiзнає тощо. Та вплив якого вiдчуває. Якщо поставити питання про ставлення до природного середовища (а не до свiту взагалi), ми потрапимо в сферу екологiї. Хоча екологiя вивчає не тiльки людину в її природному довкiллi, а взагалi живе, бiоту в певному оточуючому середовищi. Екологiя вивчае взаємозв"язок, вiдношення бiологiчної системи (в тому числi i людських популяцiй) i середовища. Екологiя виходить з принципу цiлiсностi: особина (органiзм) i довкiлля - цiлiсна система, що функцiонує за певними законами. Порушення цiлiсностi спричиняє деградацiю або знищення живого (в тому числi i людини). Тобто, цiлiснiсть - суттєва риса екологiчного. Утiм, це не означає, що цiлiснiсть є незмiнною, статичною. Вiдношення "живе - середовище" є динамiчним i передбачає певнi змiни. Але такi, що дозволяють зберiгти цiлiснiсть. І вона зберiгається завдяки можливостi самоорганiзацiї. Отже, екологiчнi системи - цiлiснiсть, що самоорганiзується. Як тiльки порушуються закони самоорганiзацiї, виникає екологiчна криза. Отже, в методологiчному сенсi екологiя - це уявлення, що базуються на принципах системностi i самоорганiзацiї. Тому такi дiалектико-категорiальнi вiдношення, як цiле - частина, система - елемент - структура, структура - функцiя є засадами екологiї. В сучасному методологiчному аналiзi структури екологiчних знань як базовi категорiї визначають такi як стiйкiсть, розмаїття, єднiсть, прогрес, мiнливiсть, мета, структура тощо. У своїх взаємозв"язках вони утворюють категорiальнi структури, котрi дають змогу осмислити самоорганiзацiю та розвиток свiту живого, водночас постаючи проявом бiльш загальних форм буття природи. На становлення норм i iдеалiв екологiчного знання вплинула культурно-фiлософська концепцiя гармонiї - гармонiйностi свiту, природи, гармонiї мiж людиною i природою, що зародилася ще в античностi. Саме гармонiйнiсть увiйшла в екологiю як уявлення про iдеал екологiчного, а саме про таке вiдношення живої системи (людини) i довкiлля, коли вони максимально пристосованi одне до одного. В сучаснiй екологiї гармонiйним вiдношенням вважається таке вiдношення "людини - природа", коли людина не завдає шкоди, не руйнує природу. Конструювання образiв екологiчної реальностi базується на певнiй сукупностi методологiчних принципiв. Серед них методологи сучасної екологiї називають принципи дискретностi, функцiонального зв"язку, цiлiсностi, еволюцiї , природного добору, системностi, популяцiонiзму та iн. Так, дискретнiсть постає у сучаснiй екологiї як урахування єдностi перервностi та неперервностi органiчного покриву планети. Принип функцiонального зв"язку проявляє себе в дослiдженнi єдностi структури i функцiонування екологiчних систем. Принцип еволюцiї є методологiчною основою осмислення iсторичного розвитку екосистем. Принцип системностi дозволяє зрозумiти цiлiснiсть екологiчних систем як складних iєрархiчних утворень, що пiдкоряються законам самоорганiзацiї. Завдання еколога на засадах окреслених категорiй та принципiв певним чином описати дослiджуваний об"єкт. Опис є традицiйною пiзнавальною процедурою i завершується феноменологiчним уявленням об"єкту. Результати опису дозволяють ставити цiлу низку запитань, якi приводять до питання "чому?" Тобто, для того, щоб зрозумiти сутнiсть екологiчної системи лише описати її недостатньо. Потрiбно пояснити, чому поведiнка об"єкту є саме такою. В свою чергу, пояснення є важливим для здiйснення таких процедур, як прогнозування майбутньої поведiнки об"єкта, а на цiй основi - управлiння ним. Саме ефективнiсть останнього пiдтверджує або спростовує достовiрнiсть екологiчних знань, отриманих в описi та поясненнi. Термiн "екологiя" - вiд грецького "ойкос" - дiм та "логос"- слово, думка, розум, закон. Появу екологiї як самостiйної науки пов"язують з iм"ям видатного нiмецького бiолога Е. Геккеля . Саме вiн ввiв термiн "екологiя" в науку. В 1866 р. Ернст Геккель у працi "Загальна морфологiя органiзмiв" назвав екологiєю науку про вiдношення органiзмiв i оточуючого середовища: екологiя - наука, що дослiджує економiю та домашнiй побут живих органiзмiв, їх складнi стосунки з неорганiчним та органiчним свiтом: "Пiд екологiєю ми розумiємо загальну науку про взаємини органiзму i навколишнього свiту, до якого ми зараховуємо всi умови його iснування в широкому розумiннi. Вони частково органiчної, частково неорганiчної природи, але як тi, так i iншi змушують до себе пристосовуватись". Тобто, класична екологiя - це бiологiчна наука. Або - "бiоекологiя". З часом домiнуючим став термiн "екологiя" замiсть - "бiоекологiя". Вiдомий сучасний еколог Ю. Одум вважає, що екологiя сформувалась в перiод до 1890 р., а надзвичайного розквiту набула в 60-тi роки ХХ ст. За цей перiод структура екологiї ускладнилась на пiдставi диференцiацiї i iнтергацiї наукового знання. й екологiчних чинникiв. Водночас формувалась система методiв якiсного та кiлькiсного аналiзму екосистем. структуру (яруснiсть) ценозiв, О. Н. Краснов - iсторичнi причини змiни екосистем тощо. Орiєнтацiя на вивчення внутрiшньої структури ценозiв i пошук їх iнварiантних компонентiв реалiзувалася як у просторовому аспектi (типологiя бiоти земної кулi, а також головних її репрезентантiв - степiв, лiсiв, пустель), так i вiєрархiчному (пiзнання пiдпорядкованостi мiж угрупуваннями всерединi екосистем). Таким чином, сформувалися описово-аналiтичнi, класифiкацiйнi та структурнi напрями пiзнання. Вплив еволюцiйної парадигми проявився в пошуках iсторичних пiдвалин екологiчних об'єктiв та їх взаємозв'язкiв, що перетворило екологiю на еволюцiйну науку. Перша половина XX ст. - час активного концептуального та методологiчного оформлення екологiї, багатоаспектного емпiричного та теоретичного розвитку. Слiд передовсiм пiдкреслити тенденцiю набуття екологiєюрис точної науки. фiзичних параметрiв людини, традицiй англiйської школи бiометрiї (Ф. Гальтон, К. Пiрсон), iмовiрнiсних пiдходiв у генетицi (Г. Мендель), тобто на основi принципiв iмовiрнiсно-статистичного аналiзу, екологiя набула спроможностi строгого опису закономiрностей та структурно-системних параметрiв об'єктiв дослiдження. Сформувалась математична екологiя, яка, використовуючи iмовiрнiсно-статистичнi методи, розглянула проблеми природного добору та боротьби за iснування, конкурентнi взаємини всерединi екосистем, динамiки чисельностi тощо ( А. Лотка, В. Вольтерра, С. О. Сєверцов, Г. Ф. Гаузе та iн.). Важливою основою для екологiчного пiзнання було вивчення динамiки популяцiй тварин, особливо промислових та рiдкiсних видiв. Суттєвi коливання, що притаманнi виду протягом життя декiлькох поколiнь, були названi "хвилями життя" (Четвериков, 1916; Х'юiт, 1921). Теоретичному обгрунтуванню цих явищ сприяла висунута у 1928 р. Р. Чепменом гiпотеза про бiотичний потенцiал та опiр середовища, а також студiї А. Нiкольсона (1933) з балансу популяцiй тварин, що стверджували наявнiсть автоматичного регулювання щiльностi населення. На рiвнi iєрархiчної спiльноти бiосистем питання саморегуляцiї докладно проаналiзував у 1961 p. І. І. Шмальгаузен. Нарештi, природним був синтез екологiчного та еволюцiйного напряму в бiологiї, чому особливо сприяли працi Ч. Елтона та С. О. Сєверцова. Отже, процесi iсторичного розвитку пiд впливом певних парадигм наукового пiзнання змiнювався образ екологiї як науки. Проблемне поле екологiї розширювалося. Так. досить широко визначає предмет екологiї Ч. Елтон (1928): це наука про природничу iсторiю, область застосування якої надзвичайно велика - вiд питань патогенезу клiтин та органiв, еволюцiї та адаптацiї до проблем соцiологiї (теорiя народонаселення тощо). Інакше кажучи, з одного боку, виявилася тенденцiя зняття суперечностi мiж аут- та синекологiєю, а з iншого - намiтилося принципове розширення компетенцiї екологiї на всю iєрархiчну сукупнiсть екосистем, включаючи i тi, в яких живе людина. Отже, до середини ХХ ст. в основному сформувалося розумiння екологiї як самостiйної, прогресуючої галузi бiологiї. На думку методологiв екологiї, наприклад В. Крисаченка, з 2-ої половини ХХ ст. екологiя розвивалась у напрямi перетворення у самостiйну гiлку природознавства. Водночас, дослiдження взаємин людини з довкiллям стає однiєю з центральних проблем сучасної екологiї. В результатi сучасна екологiя вiдображає природу як складну цiлiснiсть, пiзнання якої потребує як аналiтичної, так i синтетичної методологiї. Наприклад, адекватне уявлення про бiосферу, як глобальну екосистему, неможливо сформувати, не аналiзуючи кожен рiвень. А зрозумiти суттєвi особливостi певного її рiвня важко, якщо не розкрити закони бiосфери як цiлого. своїх частин. Розподiл екологiчного знання - аутекологiя (екологiя особин) - наука про взаємини окремого органiзму (особини) з довколишнiм середовищем; - демекологiя (екологiя популяцiй чи видiв) - наука про взаємини популяцiй чи видiв iз довкiллям з врахуванням внутрiшньопопуляцiйних та внутрiшньовидових процесiв; - синекологiя - бiосферологiя (вчення про бiосферу) - вчення про глобальну екосистему Землi, область системної взаємодiї живої та неживої природи. Втiм, екологiчне знання розподiляють i за типами органiзмiв таксономiчний розподiл. За цим критерiєм видiляють, наприклад, екологiю тварин, екологiю рослин. А вони в свою чергу подiляються на бiльш спецiалiзованi роздiли - екологiя комах, екологiя хребетних, екологiя мiкроорганiзмiв тощо. За типами середовища - бiому, екологiя подiляється на екологiю моря. екологiю лиманiв, екологiю пустелi тощо. Значний пiзнавальний iнтерес для вчений становлять бiоми зi складними i навiть екстремальними умовами середовища. Це Арктика, тундра, пустелi. В гносеологiчному вiдношеннi вони вiдiграють роль iдеалiзацiй, "спрощень", вивчаючи якi можна вiдкрити , пiзнати тi риси i закономiрностi, яких не "видно" в розвинених бiоценозах. За видами впливу антропогенних факторiв на природне середовище видiляють ресурсознавство, екологiю мiста (урбанiзацiйну екологiю), агрохiмiчну екологiю тощо. Отже, ми бачимо, що за час з 1866р. i до сьогоднi екологiя вийшла далеко за межi, окресленi Е. Геккелем - вивчення стосункiв органiзму i середовища. Зрозумiло, що в її предметному колi зберiгається цей пласт - вивчення структури i функцiонування бiологiчних систем i її складних стосункiв з середовищем. Так. в "Бiологiчному енциклопедичному словнику" дається наступне визначення. Екологiя - це бiологiчна наука, що вивчає органiзацiю i функцiонування надорганiзмових систем рiзного рiвня: популяцiй, бiоценозiв, бiогеоценозiв та бiосфери. Екологiя - наука про взаємини органiзмiв мiж собою i оточуючим середовищем. Вiтчизняна традицiя в екологiї пов"язана з концепцiєю бiосфери. Саме бiосфера як складна, диференцiйована, багаторiвнева цiлiснiсть i закономiрностi її струкрути i функцiонування вважаються предметом екологiї. Ця традицiя закладена В. Вернадським i наслiдується сучасними фахiвцями -екологами. "органiзм - середовище" до - " людина - природа". Таким чином, проблематика сучаної екологiї стикається з фiлософською проблематикою. Структура екологiї ускладнювалась на пiдставi диференцiацiї та iнтеграцiї наукового знання. Оскiльки рiвнi органiзацiї життя взаємозв'язанi мiж собою, їх пiзнання потребує взаємодiї рiзних напрямiв екологiї. А на стику мiж рiзними науками виникають новi науковi галузi, якi мають на метi дослiдити екологiчнi вимiри iснування тих чи iнших об'єктiв. Так, скажiмо, взаємодiя екологiї та фiзiологiї призвела до виникнення екологiчної фiзiологiї (П. А. Коржуєв), екологiї та гiстологiї - екологiчної гiстологiї (А. Г. Кнорре), а на пограниччi всiх названих наук виникає екологiчна гiстофiзiологiя (Н. Д. Гербiльський). Аналогiчним чином постають такi науки, як екологiчна хiмiя, екологiчна фiзика, екологiчна бiохiмiя, хiмiчна екологiя тощо. Практична потреба оцiнити можливостi екологiї в життi людини виявилася в появi таких напрямiв прикладної екологiї, як iнженерна екологiя, урбоекологiя, сiльськогосподарська екологiя та iн. Аксiологiчнi вимiри екологiчного знання пов'язанi з оцiнкою етичних, естетичних, художнiх, зрештою - фiлософських аспектiв екологiї. На цих засадах виникала "органiчна школа" в архiтектурi, екологiчна етика, якi орiєнтованi на органiзацiю життя людини i свiту за законами краси i добра. Найвищим рiвнем осмислення всiх вимiрiв iснування сучасної екологiї є фiлософiя екологiї . Саме в її межах формується "образ екологiї", тобто сучасне уявлення про рiзноманiтнi вимiри i аспекти екологiчного пiзнання i екологiчної дiяльностi. Вiдтворюючи образ еколог, фiлософiя екологiї дає можливiсть оцiнити реальний стан емпiричного i теоретичного розвитку екологiї, проектує напрямок можливого чи потрiбного розвитку. Образ екологiї виникає як осмислення теоретичних, практичних i соцiокультурних аспектiв функционування науки, що дозволяє оцiнити глибину пiзнання її об"єкта. Тому, створюючи образ екологiї, фiлософiя екологiї вiдiграє важливу пiзнавальну i культурно-освiтню роль в суспiльствi. 1. Частина бiологiї - вивчає вiдносини органiзмiв мiж собою тi навколишнiм середовищем. Це система бiоекологiй. Наприклад, фiзiологiчна кологiя, цитоекологiя тощо. 2. Загальна дисциплiна, що вивчає загальнi закони функцiонування екосистем рiзних рiвней. Причому, до аналiзу екосистем крiм бiологiчних даних залучаються математика, хiмiя, геологiя географiя та iншi науки. Такими роздiлами екологiї є, наприклад, бiоценологiя, бiосферологiя тощо. 3.Комплексна наука - дослiдження "мiсця проживання" живих iстот (включаючи людину). 4. Дослiдження стану людини як виду та суспiльства в екосистемi планети , її зв"язкiв з екологiчними системами та меж впливу на них. В цьому випадку враховується людська дiяльнiсть i вiдношення "людина - природа" включається в предмет екологiї. В. Крисаченко вказує на iснування сучаснiй науцi таких основних напрямiв потрактування сутностi екологiї: - екологiя - це наука про взаємини органiзмiв з навколишнiм середовищем; наука про функцiонування екосистем рiзного рiвня органiзацiї; - екологiя - система знань про взаємини об'єктiв реальностi з якимось одним, центральним об'єктом; - екологiя - бiосферi - Саме через включення в предмет сучасної екологiї проблеми вiдношення людини i природи виникає група "загальних екологiй". Так С. Тулмiн вводить поняття "iнтелектуальної екологiї", Д. Лiхачов - "екологiчної культури", П. Дракер - "полiтичної екологiї", І. Круть - "екологiчної фiлософiї". Як специфiку предмету екологiї дослiдники вiдмiчають його синтетичний характер: наявнiсть природничонаукових i гуманiтарних пластiв в її знаннi. Ю. Одум (1986) пише: "Екологiя - цiлiсна дисциплiна, що зв"язує природничi i гуманiтарнi науки. Зберiгаючи мiцнi коренi в бiологчiних науках, вона не може бути вiднесена цiлком лише до них. Екологiя - точна наука. В тому розумiннi, що вона використовує концепцiї, методи та прилади математики, фiзики, хiмiї та iнших природничих наук. Але водночас вона гуманiтарна наука, оскiльки на структуру i функцiю екосистем дуже сильно впливає поведiнка людини". На цьому ж наголошують вiдомi екологи П. Дювиньо i М. Танг, пiдкреслюючи , що екологiя - синтетична наука, що використовує данi самих рiзних дисциплiн. Прийоми i методи екологiї рiзномантнi. Вона використовує сучаснi методи фiзики i хiмiї для вивчення природи. Екологiя дослiджує найвищi рiвнi iнтеграцiї живої матерiї i в процесi пiзнаня переходить вiд популяцiй одного виду до спiльнот i екосистем. І,нарештi, до бiосфери в цiлому. Тому екологiя поєднує в науковому пошуку ботаникiв, зоологiв, мiкробiологiв. Тобто, виконує iнтеграцiйну функцiю. Екологiя поєднує генетику i сучасну еволюцiйну теорiю, вiдносячи їх до реального природного процесу. "язок людини з бiосферою, здiйснюється iнтеграцiя природничих i суспiльних (економiчних i соцiальних) наук. Методологи сучасної екологiї пiдкреслюють iнтеграцiйну орiєнтованiсть екологiї, визначаючи її мiсце в системi наук. Екологiя є самостiйною галуззю наукових знань i, водночас, наукою, яка пов"язана або сумiжна з багатьма дiлянками природничих, гуманiтарних чи технiчних наук, рiзноманiтними сферами людської дiяльностi. Екологiя спирається на рiзнi науки, з якими пов"язана своїм походженням (наприклад, з бiологiєю) чи об"єктом дослiдження (географiя, геологiя). Найтiснiше екологiя пов"язана з природничими науками - землезнавством, бiологiєю, космологiєю, оскiльки кожна з цих наук розкриває iстотнi риси власне екологiчних об"єктiв - екосистем та взаємин мiж органiзмами. Землезнавство створює образ неорганiчної природи, бiологiя - живих систем, а космологiя - мiжпланетного довкiлля, у якому постала i функцiонує бiосфера Землi. Екологiя має тiснi зв"язки з фундаментальними теорiями - еволюцiйною, систем, а також iнформатикою та соцiологiєю. На базi цих узагальнень дiстають рацiональне пояснення численнi екологiчнi явища. Медицина, бiотехнологiя, сiльськогосподарськi науки, урбанiстика, охорона природи i космонавтика окреслюють прикладнi можливостi екологiї. Дiйсно, починаючи з рiльничої справи i закiнчуючи вивченням космосу люди мають справу з певним довкiллям - сприятливим чи несприятливим. Урахування його особливостей, змiн, принципiв управлiння ним дають змогу пiдтримувати сталiсть людського iснування на рiвнi окремого iндивiда та людських спiльнот. Академiк С. Шварц (1975) розглядає екологiю ще ширше. Екологiя - загальнонауковий пiдхiд до розв"язання складних проблем стосункiв людини i природи. Бiльш того, вiн вважає, що "екологiя на наших очах стапє теоретичною основою поведiнки людини в природi". Треба також навести мiркування дослiдникiв, що позначають ситуацiю останнього десятилiття. Так, Т. Гардашук результатом виходу екологiї як науки далеко за власнi межi наприкiнцi ХХ ст. вважає перетворення її на "екологiзм" - рiзновид сучасної iдеологiї i сучасного свiтогляду. На вiдмiну вiд екологiї, екологiзм вже не задовiльняється суто науковим дослiдженням стану довкiлля, а входить у всi сфери суспiльно-полiтичної дiяльностi, економiки, культури, етики. Захiднi дослiдники пропонують розрiзняти "екологiзм" (ekologism) та "инвайронменталiзм" (environmentalism). Инвайронменталiзм грунтується на переконаннi, що самих лише упрвлiнських пiдходiв може бути достатньо для вирiшення сучасних екологiчних проблем. Натомiсть екологiзм наполягає на визнаннi самоцiнностi природи, отже - на необхiдностi радикальних змiн у ставленнi людини до неї. Отже, в результатi еволюцiї предмету екологiї, структурування її знання та осмислення цих процесiв фiлософсько-методологiчними засобами, сформувався сучасний образ екологiї як науки. часних та прикладних екологiчних наук. Фахiвцi-екологи вiдмiчають нерiвномiрнiсть темпiв розвитку окремих галузей екологiї. Особливо швидкими темпами розвивалась аутекологiя, синекологiя, урбоекологiя, фiтоценологiя, екологiя людини. Найбiльш теоретично розвинутi галузi екологiї намагаються поширити наявнi теоретичнi моделi на всю екологiю. В результатi можливим є поглинання однiєю галуззю екологiї iнших. Подiбну орiєнтованiсть можна побачити в розвитку фiтоценологiї, яка є лiдером бiоекологiї. Теоретична та методологiчна сфера екологiї є покищо недостатньою. На сьогоднi функцiї теоретичної екологiї виконує сукупнiсть найвагомiших досягнень аут- та синекологiї. Фахiвцi-екологи висловлюють побоювання, що за таких обставин досить легко виникають дилетанськi схеми i дiї в галузi екологiї. Сучасна екологiя виконує практико-прогностичну функцiю. Зростає її роль у прогнозуваннi розвитку бiоти на планетi, визначеннi мiри i наслiдкiв антропогенного впливу на бiосферу, рацiональному пiдходi до творення штучних ценозiв, розв"язаннi глобальних проблем сучасностi. людинознавство отримує вiд екологiї нове розумiння людини i її життя. "язано з наскрiзною людиновимiрнiстю екологiчної проблематики та практичними можливостями екологiї для розв"язання проблем культурно-цивiлiзацiйного розвитку. 3. ЗМІСТОВНА БАГАТОМАНІТНІСТЬ СУЧАСНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПОНЯТТЯ "ЕКОЛОГІЯ". Отже, предмет екологiї - багатоаспектний. Ця особливiсть вiдбивається в багатоманiтностi визначень поняття "екологiї" в сучасних наукових i фiлософських джерелах. Включення в предмет екологiї проблеми вiдношення людини i природи призводить до появи багатьох нових екологiй, так би мовити, "небiологiчних" . Крiм того, майже водночас з бiоекологiєю (тобто, з класичною екологiєю), виникає " ", З часом вона диференцiюється на власно екологiю людини як живого органiзму i соцiльну екологiю. На думку американського дослiдника Дж. Л"юiса, на таку диференцiацiю вплинула лiнiя "географiя людини - екологiя людини - соцiологiя", що зародилася в працях видатного французького соцiолога О. Конта в 1837 р. Цей напрямок далi розвивався пiд назвою "бiологiя людини". "Соцiальна екологiя " - напрямок, початок якого, як вже зазначалося вiдноситься до iдей О. Конта, якi були розвинутi вiдомими англiйським фiлософом Д. Мiллем i Французьким фiлософом Г. Спенсером. Однак до 20-х рокiв ХХ ст. поняття i термiн "соцiальна екологiя" в прийнятому сьогоднi смiслi не iснували. Соцiальною екологiєю називали роздiл бiоекологiї, що дослiджував, так званих, "суспiльних тварин", наприкад, мурашiв, бджiл. Новий контекст соцiальної екологiї почав формуватися в роботах американських соцiологiв Р. Парка i Е. Берджеса, якi включили в соцiальну екологiю вивчення закономiрностей поведiнки людських популяцiй в урбанiзованому середовищi. В росiйськiй (Гiрусов Е., Марков Ю. та iн.) i вiтчизнянiй (Бачинський Г., Голубець М. та iн.) науцi проблеми соцiальної екологiї вважаються сферою фiлософського осмислення. За межi природничої науки виходить i предмет "глобальної екологiї ". Вона вивчає екосистему Землi. В результатi виникають питання охорони природи i охорони оточуючого людину середовища, якi не є лише бiологiчними, природничонауковими, а мають i соцiальний змiст. "зелених" в свiтi, включно до "екологiчного тероризму" на Заходi. Полiтизацiя екологiчних питань призвела до валiфiкування екологiчних феноменiв в поняттях "екорозвиток". "екополiтика", "екологiчна безпека" тощо. Зв"язок екополiтичних проблем з економiкою визначив появу сиснетичних дисциплiн, таких як економiка природокористування. Причому, саме природокористування набуло екологiчного забарвлення. Ще однiєю з "загальних екологiй" є "екологiя культури". Предметно-речовi i свiтогляднi цiнностi, архiтектурне i ландшафтне середовище, лiтература, взагалi мистецтво, аудiовiзуальнi технологiї стали предметом екологiї культури. Вона має дослiджувати культурне середовище людини, його формування, вплив на людину. "глибоку екологiю" (М. Реймерс) - систему поглядiв, що заперечує виключну цiннiсть людини, порiвняно з iншими бiологiчними видами. Свiтоглядний пафос глибокої екологiї можна висловити тезою:" Земля - перш за все!" Тобто, вихiдною i домiнуючлю свiтоглядною цiннiстю вважається не людина, а планета Земля. Найбiльший вплив на особiстiсть глибока екологiя здiйснює не в рамках науки, а як екоцентриський соцiальний рух. Рух, що квалiфiкує сучасну екологiчну кризу як прояв кризи соцiальної, спричиненої певним ставленням людини до природи. проблеми стали предметом галузi, яку називають " ". Вона також має дослiджувати екологiчнi феномени як морально вiдношення. Йдеться про питання такого роду. Як: чи включена природа в моральну сферу людини? Сьогоднi це все ще проблематичним. Таким чином, сучасна екологiя включає цiлий пласт гуманiтарних i фiлософських проблем, що є ознакою нового етапу її розвитку як науки - . Постнекласична науки - це новий тип рацiональностi, порвняно з класичною (декартiвською) i некласичною (енштейнiвською). Цей новий тип наукової рацiональностi виникає на пiдставi потреби не спричиняти в результатi цивiлiзацiйного розвитку кризового стану культури, природи i людини. За висновками В. Стьопiна, сучасного фiлософа науки, що активно дослiджує цi проблеми, наука збереже свою основну пiзнавально-цiннiсну орiєнтацiю - на пошук об"єктивної iстини. Але тип наукової рацiональностi змiниться. Характер об"єктiв, що їх ствоює наука, приведе до змiни її картини свiту, методологiчних настанов, фiлософсько-свiтогядних засад - їх поле розшириться. , на вiдмiну вiд новоєвропейської науки, сучасна наука розглядає природу як цiлiсний органiзм, в який включено i людину, а бiосферу - як глобальну екосистему; по-друге , вивчення системних об”єктiв, що розвиваються i є людиновимiрними, потребує нових стратегiй пiзнання. Так, синергетичнi пiдходи доводять, що суттєву роль в таких системах вiдiграють несиловi впливи, а теорiя бiфуркацiї передбачає можливiсть декiлькох сценарiїв поведiнки системи; по-третє . Сучасний стан екологiї як науки за параметрами, якi означенi дослiдниками, може квалiфiкуватися як становлення постнекласичної науки. М. Кисельов (1998) зазначає, що дослiдження екологiчних систем, якi є нерiвноважними, складно-динамiчними, комплексними, зi складним переплетiнням соцiально-полтичних, економiчних, технологiчних та природних виявiв, потребує орiєнтаiї на статистичнiсть, нелiнiйнiсть, полiварiантнiсть, полiсемантичнiсть, плюральнiсть. Отже, об"єктивiзм, однозначнiсть, аналiтичнiсть, жорстке квалiфiкування, що є вимогами класичного природознавства втрачають свою вагомiсть. Загальновiдомо, що в вiтчизнянiй науковiй традицiї, починаючи з В. Вернадського, предметом екологiї вважається бiосфера. А засади концепцiї бiосфери, вiдповiдно, розглядаються як методологiчнi i свiтогяднi орiєнтацiї екологiчного пiзнання. За наведеними в сучасних методологiчних дослiдженнях мiркуваннями, в екологiї iснує розбiжнiсть мiж визначенням поняття бiосфери класичною екологiєю i сучасним станом iснування людини i природного довкiлля як єдиної системи, вiдсутнє чiтке визначення мiсця i ролi людини в бiосферi як глобiльнiй екосистемi. Так, А. Буровський вважає, що класичнi бiолого-екологiчнi уявлення про бiосферу приводять до погляду, що на Землi в даний момент iснує бiосфера, в межах якої виникло, функцiонує i розвивається людство. Насправдi, з появою людини i розвитком культури бiосферна стадiя розвитку ландшафтної оболонки Землi закiнчилась. Сукупнiсть людських культур створює нову якiсть ландшафтної оболонки, яку дослiдник визначає як антропогеосферу. Ця об”єктна реальнiсть вiдображається пiзнавальними особливостями постнекласичної екологiї, що працює з категорiями, пов”язаними з суб”єктивнiстю. Тому, в свiтлi постнекласичної науки дихотомiя природнє - штучне, природне - культурне виглядає анахронiзмом. Класичне екологiчне бачення, на думку дослiдника, не вiдповiдає реальнiй ситуацiї тому, що Земля вивчається так, мов би людина на нiй не iснує, або її дiяльнiсть - лише шкiдливий фактор. В той час, як з розвитком суспiльства планету Земля творить культура, яка й робить антропогеосферу бiльш рiзноманiтною порiвняно з бiосферою. Отже , з точки зору постнекласичної науки, в якiй дослiдник розглядається як частина того, що вiн пiзнає, фiлософськi i свiтогляднi орiєнтацiї стають тим, що визначає отримання вченим самого об”єктивного знання. На методологiчнiй обмеженостi концепцiй класичної екологiї наголошує i М. Рац. Повертаючись до бiосферної концепцiї i теорiї бiотичної регуляцiї довкiлля, вiн доводить, що вони не можуть вважатися сучасною екологiчною парадигмою, бо є результатом використання класичних пiдходiв i уявлень бiоекологiї для вивчення свiту людини. В дiйсностi природа живе в свiтi мислення i дяльностi. Дослiдник вважає, що кiнець кiнцем, екологiчна проблема постає перед нами не в зв”язку iз стосунками людини i природи, а в зв”язку з зiткненням рiзних людських iнтересiв i рiзних позицiй щодо можливостей використання територiй i матерiалiв. Тому екологiчна ситуацiя розкривається як ситуацiя конфiлiкту мiж представниками рiзних позицiй. Потреба розробки сучасної екологiї на нових концептуальних засадах висловлюється i в зв”язку з невiдповiднiстю теоретико-методологiчних орiєнтацiй теорiї бiотичної регуляцiї довкiлля екологiчнiй реальностi. На думку В. Алексенка, недостатньо обгрунтованим є положення цiєї теорiї про необхiднiсть стабiльностi планетарних умов, незмiнностi складу i властивостей бiосфери. І тому не можна вважати причиною екологiчної кризи глобальну бiотичну кризу. Як вважає дослiдник, погляди на бiосферу як стабiльну систему призводять до вiдродження атмосфери мальтузiанства в ставленнi до людини, вiдроджують тезу про необхiднiсть значного скорочення населення. Не виводить за межi класичних екологiчних уявлень i теорiя компенсацiї бiотою негативних людських впливiв, тому що базується на уявленнi про бiосферу як стiйку систему. З таких позицiй антропогеннi впливи вважаються зовнiшнiми по вiдношенню до бiосфери, що давно не вiдповiдає рельностi. Бiльш евристичним в методологiчному смислi дослiдник вважає принцип коеволюцiї всiх форм планетного життя. Про що свiдчать наведенi точки зору i мiркування? Перш за все, про потребу i вiдповiдне намагання оцiнити сучасну екологiю в межах методологiчної концепцiї постнекласичної науки. Крiм того, про реальну методологiчну i свiтоглядну обмеженiсть класичних екологiчних уявлень. Очевидно, що сучасна екологiя вийшла за межi класичної науки, оскiльки екологiчна реальнiсть потребує усвiдомлення на нових засадах, в межах нової форми наукової рацiональностi - рацiональностi постнекласичної науки. І хоча є проблематичною наукова достатнiсть введеного термiну “антропогеосфера” i тези про життя природи виключно в сферi “культури” i “мислення” - як сучасних еквiвалентiв поняття бiосфери в постнекласичнiй екологiї (живе, бiологiчне - iснує, та й людина загалом не перестала бути живою!), незаперечуваним є те, що предметнiсть, методологiчнi i свiтогяднi засади екологiї потребують оцiнки в параметрах постнекласичної науки. Якщо рух до постнекласичної науки пов”язаний з включенням аксiологiчних аспектiв в наукове пiзнання, то в екологiї це,вiдповiдно, усвiдомлення природи як морально-свiтоглядної цiнностi, введення її в сферу морального вiдношення. Видатний нiмецький фiлософ О. Розеншток-Хюссi в 30-тi роки обговорював проблему становлення нової наукової рацiональностi як такої, що долає обмеженiсть декартiвського рацiоналiзму. Вiн наголошував, що захоплення класичної науки абстракцiями привело до недооцiнки “бiологiчного елементу” в природi i суспiльствi i тому не вiдповiдає дiйснiй людинi як творцю, “прискорювачу” оточуючого свiту. Оскiльки засади класичного рацiоналiзму призвели до глобальної кризовостi людського снування, сучасна людина не вiрить в надiйнiсть iснування, заснованого на абстрактному мисленнi. Вихiд з кризового стану потребує як пошуку нових засад науки i технологiї, так i переосмислення самої людини - як водночас траекту i проекту. Продуктивною для розв”язання екологiчних проблем така настанова може бути, якщо мати на увазi не просто “iсторичну складову” людського iснування, а глобальну нацiленiсть людського буття на рух вiд осмислення минулого до намагань i спроб передбачити майбутнє, що вочевидь пов”язано з вiдповiдальнiстю людини за пройдений щлях, отже - i за екологiчнi наслiдки свого iснування. Тому логiчним є рух думки вiд квалiфiкування нового типу наукової рацiональностi в екологiї до постановки проблеми етичної вiдповiдальностi людини за сучасний стан довкiлля. Дiйсно, людина вiдповiдає за те, що зробила з природою i власне з собою. Отже, пiсля обговорення таких питань, як виникнення класичної екологiї, еволюцiя її предмету, багатоманiтнiсть сучасного використання поняття екологiя ми можемо зробити певнi висновки. ВИСНОВКИ . 1. 2. Сучасний стан екологiї як науки характеризується значним розширенням її в результатi диференцiацiї i iнтеграцiї науково-екологiчного знання, зв"язку екологiї з iншими природничими i гуманiтарними науками. Новi трактування предмету екологiї можна побачити як в роботах вчених - екологiв (М. Голубець, І. Круть, Ю. Одум, М. Реймерс, Ю. Шеляг-Сосонко та iн.), так фiлософiв i методологiв екологiї (Т. Гардашук, Е. Гiрусов, М. Кисельов, В. Крисаченко, М. Моiсеев, Л. Сидоренко та iн.). Серед нових методологiчних ознак екологiї визначають: включення вiдношення людини i природи в предмет екологiї, єднiсть гуманiтарного i природничонаукового знання i пiдходiв, її iснування як загально-наукового пiдходу, переростання екологiї в рiзновид сучасної iдеологiї та сучасного свiтогляду - екологiзм. 3. Захiднi алармiсти (алармiзм - позицiя, вiдповiдно до якої людству загрожує загибель через екологiчну катастрофу), наприклад, О. Тоффлер, У. Дуглас, А. Печчеї обгрунтували розумiння сучасної екологiї як свiтогляду людства , що прагне не дiйти до екологiчної катастрофи. Продовженням цiєї лiнiї є трактування екологiї як основи сучасної iдеологiї i сучасного свiтогляду - "екологiзму", що не обмежується суто науковим дослiдженням стану довкiлля, а входить у всi сфери суспiльно-полiтичної дiяльностi, економiки, культури, етики. Захiднi дослiдники пропонують розрiзняти "екологiзм" (ekologism) та "инвайронменталiзм" (environmentalism). 4. Розширення предмету екологiї призвело до виходу науково-екологiчного пiзнання за межi природничої науки в сферу фiлософiї . Фiлософськi проблеми входять в предмет таких роздiлiв екологiї, як 5. Сучасний етап розвитку екологiї як науки можна визначити як i дiй з ними. 6. В межах сучасної екологiї здiйснюється синтез природничонаукових (бiологiчних, фiзико-хiмiчних, геологiчних, географiчних), соцiогуманiтарних i фiлософсько-свiтоглядних знань i концептуальних пiдходiв. Отже, сучасна екологiя стала метанаукою Лiтература. Одум Ю. Основы экологии. М., 1975. Дювиньо П.,Танг М. Биосфера и место в ней человека. М.:1973. Киселев Н. Н. Мировоззрение и экология. К.: 1990. Хесле В. Философия и экология. М.:1994. Кисельов М. Екологiя як чинник трансформацiї методологiї сучасної науки // Фiлософська думка. - 1998 - № 3. Булатов М. О.,Малєєв К. С., Загороднюк В. П., Солонько Л. А. Фiлософiя ноосфери. К.:1995. "Круглый стол" журнала "Вопросы философии" // Вопр. филос. - 1998. - №10. Розеншток-Хюсси О. Прощание с Декартом// Вопр. филос. -1997 - № 8. Буровский А. М. Человек из биосферы. Постнеклассическое знание versus классическая экология //Обществ. науки и современность - 1999. №3. Алексенко В. Л. Новейшие теории биотической устойчивости как отражение кризиса мировоззрения//Обществ. науки и современность. - 1999. - №3. Рац Н. В. Экология Природы или Экология Человека? // Общественные науки и современность. - 1999 - № 3. Гардашук Т. В. Сучасний екологiзм: теоретичнi засади та практичнi iмплiкацiї //Практична фiлософiя. - 2001 - №1. Кордюм В. А. Биологическая опасность - критический порог //Практична фiлософiя. - 2001 - №2. Крисаченко В. С., Хилько М.І. Екологiя, культура, полiтика. К.: 2001.