Значення та охорона лiсiв
Вступ
Землю тонким шаром – вiд декiлькох мiлiметрiв до десяткiв метрiв. У зв'язку з тим, що живi органiзми розмiщенi у тонкому приповерхневому шарi, вони легкодоступнi для прямого та опосередкованого впливу людини. Жива речовина бiосфери має величезну хiмiчну активнiсть, зумовлену бiологiчним обмiном речовин. У процесi фотосинтезу за рiк наземною та водною рослиннiстю акумулюється величезна енергiя Сонця, пов'язується 35 млрд. т вуглецю, фiксується 44 млрд. т азоту, видiляється декiлька десяткiв мiльярдiв тон кисню тощо.
До бiологiчних (бiотичних) ресурсiв належать ресурси рослинного i тваринного свiтiв. Рослиннi ресурси представленi на територiях та акваторiях вищими рослинами, грибами, мохами, лишайниками, водоростями, що використовуються або можуть бути використанi для потреб суспiльства. Господарське значення мають лiсовi, степовi, лучнi, болотнi та воднi рослиннi ресурси.
Нинi дослiджено, названо та визначено понад 1,5 млн.. видiв рослин i тварин, але вченi вважають, що iснують ще 5–10 млн.. недослiджених видiв, особливо у тропiчних лiсах, морях та океанах. Усi види живих iстот у сукупностi називаються бiотою. Найважливiшою її властивiстю є здатнiсть до самовiдновлення на основi обмiну речовин. У сприятливих умовах органiзми бiосфери здатнi за короткий час заповнити всю планету.
Природнi умови України сприяють розвитку багатої та рiзноманiтної флори. Тут росте майже 5 тис. видiв рослин природної флори та близько 1 тис. видiв культурної та заносної флори, яка розподiлена досить нерiвномiрно. Найбагатша флора Криму та Карпат (майже 2 тис. видiв), у Полiссi та лiсостеповiй зонi налiчують лише 1600–1700 видiв, а у степу їх ще менше – майже 1 тис. На територiї України є 45 тис. видiв тварин, з яких 17 видiв – земноводнi, 20 – плазунiв, майже 400 – птахи, 200 – риби.
Використання людиною бiосфери почалося з моменту її виникнення та безперервно посилювалося зi збiльшенням чисельностi й потреб людства. Найпоширенiшi два види застосування живих органiзмiв та вироблених ними продуктiв:
– безпосереднє використання – як їжа, сировина, будiвельнi матерiали;
– опосередковане – як джерела кисню для дихання та технологiчних процесiв, зв'язування вуглекислоти, регуляцiї стоку, захисту полiв вiд дiї вiтру, естетичних потреб тощо.
– основа сiльського та лiсового господарств;
– ресурси для медицини;
– пряма користь, яка виявляється в тому, що рослинний покрив є фактором запобiгання ерозiї, збереження орного шару ґрунту, забезпечення iнфiльтрацiї та поповнення запасiв ґрунтових вод, зменшення поверхневого стоку, пiдтримки кругообiгу бiогенiв в екосистемах. Бiота безперервно вiдтворює деревину, диких звiрiв та птахiв, рибу та iн.;
– можливостi для вiдпочинку, задоволення естетичних i наукових потреб;
– комерцiйний стимулятор спортивного бiзнесу, обслуговування туристiв тощо.
того, дуже важливими є санiтарно-гiгiєнiчна, бальнеологiчна та рекреацiйна функцiї лiсiв. Для лiсiв характерний найвищий рiвень утворення бiомаси – на сьогоднi вони створюють близько 92% усiєї бiомаси сушi. Цiннiсть лiсiв полягає в тому, що вони є вiдновлювальними ресурсами i виробляють майже двi третини органiчної речовини, що створюється на Землi.
Лiсовi ресурси
– це сукупнiсть матерiальних благ лiсу, якi можна використовувати без шкоди навколишньому середовищу з найбiльшою господарською ефективнiстю. Усi компоненти лiсових ресурсiв залежно вiд їх призначення й особливостей застосування об'єднують в такi групи:
– ресурси недеревного походження (гриби, ягоди, плоди, горiхи, лiкарськi ресурси, кормовi й технiчнi ресурси недеревної рослинностi тощо);
– ресурси тваринного походження (корисна та шкiдлива лiсова фауна, яйця, мед, роги диких копитних та iн.);
– багатоаспектнi кориснi функцiї лiсу та його позитивний вплив на природне середовище.
1. 1 Вплив антропогенних факторiв на лiси
Вплив антропогенних факторiв на лiси виявляється як прямо (знищення пiд час вирубки, будiвництва, створення водосховищ, вiдкритих розробок корисних копалин, пожеж тощо), так i опосередковано, тобто внаслiдок змiни екологiчних умов (у процесi зрошення, осушення, засолення ґрунтiв, забруднення середовища шкiдливими хiмiчними речовинами тощо). У господарсько-освоєних лiсах порушуються природнi лiсорослиннi умови, вiдбувається змiна всiх компонентiв та зв'язкiв ландшафтiв. Змiнюється температурний режим, зменшується на 5–10% вiдносна вологiсть, збiльшується швидкiсть вiтру.
У процесi вирубки з лiсових ґрунтiв виноситься величезна кiлькiсть азоту, фосфору, кальцiю та iн., формуються одновiковi, одновидовi деревостої, розвиваються лiсовi монокультури. Пiд час створення завалiв з сухих дерев пiдвищується пожежна небезпека. Загалом сучаснi тенденцiї в змiнi екологiчного становища характеризуються погiршенням ґрунтово-клiматичних умов, що стають несприятливiшими для розвитку високостовбурних порiд дерев.
В Європi до початку перiоду землеробства лiси займали вiл 70 до 80% територiї. Із середини XIX ст. i до кiнця 80-х рокiв XX ст., коли людина почала активно використовувати викопне паливо, розмiри площ лiсiв на планетi зменшилися на 15%. У лiсах Землi часто спостерiгаються пожежi, якi майже у 97% випадкiв вiдбуваються унаслiдок дiї людини.
Потреби людства перевищили можливостi лiсiв. За останнi пiвстолiття загальна площа лiсiв iстотно скоротилася, i найбiльших втрат зазнали країни, що розвиваються. Передбачається зменшення лiсiв на одну особу з нинiшнiх 0,56 га до 0,38 у 2050 р.*142
У цiй цифрi враховується як зростання чисельностi населення, так i перетворення частини лiсiв на орнi землi. У багатьох випадках свiтовi потреби у продуктах лiсiвництва – паперi, лiсоматерiалах, дровах – якi збiльшуються, вже перевищують можливостi сталої лiсозаготiвлi.
У бiльшостi європейських країн кiлькiсть лiсiв, на якi не впливала дiяльнiсть людей, становить не бiльше 1%, за винятком Росiї та пiвнiчних країн (пiвнiчна частина Швецiї, Фiнляндiї та Норвегiї). Близько 7% територiй лiсових угiдь в Європi перебуває пiд охороною, а майже 3% є заповiдними територiями, що суворо охороняються.
Україна належить до малолiсних i лiсодефiцитних країн. За даними державного облiку лiсiв станом на 2000 p., площа земель лiсового фонду України становила 10,8 млн. га, iз них укритих лiсовою рослиннiстю – 9,4 млн. га. Лише з 1880 до 1924 р. в Українi було розкорчовано 2 млн. га лiсiв, її лiсистiсть зменшилася за цей час на 5%. Нинi частка вкритих лiсовою рослиннiстю земель у загальнiй площi територiї країни становить 15,6% за оптимальної 25–30%, а в бiльшостi степових районiв не перевищує 1,9–4,8%. Це значно менше, нiж лiсистiсть бiльшостi розвинених країн свiту (Угорщина – 18%, Францiя – 27,8, Румунiя – 28,1, Польща – 28,7, Нiмеччина – 29, США – 32,7, Болгарiя – 34,4%). Оптимальною вважається така лiсистiсть, коли лiси, як найскладнiше i найпотужнiше рослинне угруповання, найбiльш позитивно впливають на клiмат, ґрунти, ерозiйнi процеси, а також дають господарству необхiдну кiлькiсть деревини. За сучасними оцiнками, з метою досягнення оптимальних показникiв лiсистостi потрiбно збiльшити розмiри площi лiсiв в Українi щонайменше на 2–2,5 млн.. га*143
. Запаси деревини в Українi становлять майже 1,3 млрд. м3
. За приблизними розрахунками, лiси України здатнi створювати близько 100 млн. т органiчних речовин на рiк, вилучати з атмосфери понад 180 млн. т вуглекислого газу та видiляти 130 млн. т кисню. Зменшення площi лiсових насаджень рiзко вiдобразилося на їх бiопродуктивностi як вирiшального фактора регулювання бiомаси в ландшафтах. Скорочення площi лiсiв, спалювання деревини, осушення болiт, мiнералiзацiя гною, опаду, руйнування гумусу ґрунту спричинило зменшення бiомаси i пов'язаних з нею вiдтворюваних енергетичних ресурсiв на 25–30%.
Лiси в Українi розмiщенi дуже нерiвномiрно. Наприклад, у межах Українських Карпат вони займають 40,5% вiд їх площi, в Кримських горах – 32%, на Полiссi – 26,1%. У лiсостеповiй зонi цей показник дорiвнює в середньому 12,2%, а в степовiй – лише 3,8%. До найбiльш лiсистих областей належать: Закарпатська, Івано-Франкiвська, Рiвненська, Житомирська, Волинська та Чернiвецька.
1. 2 Функцiя лiсу за господарським значенням
За господарським значенням та функцiями лiси України подiляються на двi групи:
1) у цiй групi (48% площi лiсiв) розрiзняють водоохороннi, захиснi, санiтарно-гiгiєнiчнi й оздоровчi лiси, а також лiси спецiального цiльового призначення. Деревину в лiсах такої групи заготовляють пiд час здiйснення лiсогосподарських заходiв – вирубок нагляду i лiсовiдновлювальних вирубок спiлого лiсу;
2) лiси, що мають захисне та граничне експлуатацiйне призначення (52%).
Загальний обсяг лiсокористування в Українi становить 14,4 млн. м3, у тому числi основного користування – 6,7 млн. м3, що задовольняє потреби господарства лише на 25–27% (рис. 11. 1). У зв'язку з дефiцитом деревини щорiчна потреба в її завезеннi дорiвнює 30 млн.. м3
. Забезпеченiсть лiсом населення України становить 0,17 га на людину i є однiєю з найнижчих у Європi; забезпеченiсть деревиною становить в середньому 25 м3
на одного жителя країни*144
.
пiд час догляду за лiсом, санiтарних рубок i рубок, пов'язаних iз реконструкцiєю малоцiнних лiсових насаджень. У ст. 43 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачається застосування економiчних санкцiй у тому разi, якщо обсяги головного лiсокористування перевищують розрахункову лiсосiку.
З 80-х рокiв XX ст. основним напрямом використання лiсiв України став еколого-суспiльний, що охоплює 64,5% загальної площi наявних лiсiв (6,96 млн. га), пiдпорядковуючи в основному лiси 1-ї групи, якi виконують санiтарно-гiгiєнiчнi й оздоровчi (18,7%), захиснi (30,4%) та водоохороннi (3,6%) функцiї, а також лiси спецiального цiльового призначення (3,1%). Сюди належать й особливо захиснi дiлянки лiсiв 2-ї групи (8,7%). Іншi лiси – це лiсостани 2-ї групи, що належать до групи експлуатацiйних. їх розподiл має регiональну специфiку. Наприклад, в iндустрiальних малолiсних Донбасi, промисловому Приднiпров'ї, Причорномор'ї та Криму всi лiси виконують переважно еколого-суспiльнi функцiї.
Вiкова структура лiсових насаджень України не може забезпечити сталiсть, безперервнiсть i рiвномiрнiсть лiсокористування у зв'язку з тим, що в нiй переважають молодники та середньовiковi деревостани, а площа достигаючих, стиглих та перестiйних є меншою, нiж оптимальний рiвень. Проте за останнi 8 рокiв частка стиглих лiсiв збiльшилася з 6 до 11%*145
.
1. 3 Сучасний екологiчний стан лiсiв
лiс збереження ресурс господарський захист
Сучасний екологiчний стан лiсiв України зменшений як рiвнем та iнтенсивнiстю антропогенного впливу, так i техногенним навантаженням, яке зростає, унаслiдок чого порушуються природна стiйкiсть i середовищетвiрнi функцiї лiсових екосистем. Лише за останнє десятирiччя в Українi загинуло вiд промислових викидiв 2,5 тис. га лiсових насаджень, радiацiйного забруднення у зв'язку з аварiєю на Чорнобильськiй АБС зазнали 3,5 млн. га лiсiв, що потребує обмеження лiсокористування, удосконалення системи протипожежної безпеки лiсiв. У середньому щороку спостерiгається 3,5 тис. лiсових пожеж на площi 4 тис. га. Порушення природної стiйкостi лiсiв зумовлює збiльшення вразливостi насаджень, зростання загальної площi мiсць виникнення шкiдникiв i розповсюдження хвороб лiсу.
тощо. Як наслiдок вiдбувається процес знелiснення.
Термiн знелiснення (у результатi вирубки лiсiв) виник лише в останнi десятирiччя, але нинi вживається так само широко, як «спустелювання» або «деградацiя ґрунтiв». За визначенням ЮНЕП, знелiснення – повне знищення лiсової рослинностi та переведення земель в iнший тип господарського використання. Серед екологiчних наслiдкiв знелiсення головними вважаються такi:
– безпосереднє зменшення кiлькостi органiчної речовини, змiни кругообiгiв енергiї, води, глобальних бiохiмiчних циклiв головних бiогенних елементiв, тобто змiни хiмiчного складу атмосфери;
– помiтнi змiни клiматичних умов на локальному, регiональному та глобальному рiвнях;
– змiни бiологiчного рiзноманiття рослинного i тваринного свiтiв. Саме бiорiзноманiття є найважливiшим природним ресурсом, глобальним надбанням усього людства та нацiональним надбанням кожної держави. Збереження бiорiзноманiття, головними формами якого є генетичне, видове та екосистем-не, має ґрунтуватися на сталому (збалансованому) використаннi та вiдновленнi бiологiчних ресурсiв.
21 сiчня 1994 р. в Українi уведено в дiю Лiсовий кодекс, завдання якого полягають у регулюваннi правових вiдносин з метою забезпечення пiдвищення продуктивностi, охорони та вiдтворення лiсiв, посиленнi їх корисних властивостей, задоволеннi потреб суспiльства у лiсових ресурсах на основi їх рацiонального використання. Згiдно з цим документом, лiс – сукупнiсть землi, рослинностi (в якiй переважають дерева i чагарники), тварин, мiкроорганiзмiв та iнших природних компонентiв, що взаємопов'язанi в розвитку, впливають один на одного i на навколишнє середовище. Лiси України за призначенням i мiсце-розташуванням виконують такi функцiї: екологiчнi (водоохороннi, захиснi, санiтарно-гiгiєнiчнi, оздоровчi, рекреацiйнi); естетичнi, виховнi та iн. Вони мають обмежене експлуатацiйне значення, пiдлягають державному облiковi й охоронi.
Усi лiси на територiї України становлять її лiсовий фонд, до якого належать також земельнi дiлянки, не вкритi лiсовою рослиннiстю, але наданi для потреб лiсового господарства. Землi лiсового фонду України подiляються на:
– лiсовi: а) вкритi лiсовою рослиннiстю; б) не вкритi лiсовою рослиннiстю, пiдлягають залiсненню (згарища, рiдколiсся, пустирi);
– нелiсовi: а) зайнятi спорудами ведення лiсового господарства, трасами ЛБП, пiдземними комунiкацiями тощо; б) зайнятi сiльськогосподарськими угiддями (рiлля, сiножатi, пасовища, наданi для потреб лiсового господарства); в) зайнятi болотами i водоймами в межах земельних дiлянок лiсового фонду, наданих для потреб лiсового господарства.
Усi лiси в Українi є власнiстю держави. Вiд iменi держави лiсами розпоряджається Верховна Рада України. Лiсовi ресурси – деревина, технiчна i лiкарська сировина, кормовi, харчовi та iншi продукти лiсу, що використовуються з метою задоволення потреб населення i виробництва. За значенням розрiзняють лiсовi ресурси державного i мiсцевого значень.
Лiсове законодавство України окремим роздiлом передбачає охорону i захист лiсiв. Отже, всi лiси України пiдлягають охоронi та захисту, що передбачає здiйснення комплексу заходiв, спрямованих на їх збереження вiд знищення, пошкодження, ослаблення та iншого шкiдливого впливу, захист вiд шкiдникiв i хвороб, а також рацiональне використання. Захист й охорона лiсiв мають включати певнi основнi групи заходiв.
Насамперед правильне ведення й iнтенсифiкацiя лiсового господарства, що ґрунтується на нормуваннi вирубок i повному використаннi лiсової продукцiї. Норми вирубок мають визначатися для кожного регiону з урахуванням лiсистостi та фактичної можливостi їх лiсопромислового освоєння, щоб не спричинити збезлiсення одних регiонiв й утворення перестiйних лiсiв – в iнших. Одним iз найважливiших завдань захисту лiсу є розробка оптимального вiдсотка лiсистостi диференцiйовано для рiзних природних зон.
має боротьба з лiсовими пожежами й охорона лiсiв вiд хвороб i шкiдникiв. Наприклад, у 2000 р. унаслiдок лiсових пожеж завдано збиткiв лiсовому господарству на загальну суму 1,4 млн. грн. Окрiм того, потрiбно змiнювати порiдний склад лiсiв для ефективнiшого використання потенцiйної родючостi лiсових ґрунтiв, тобто упроваджувати породи, що швидко ростуть, вiдновлювати лiси на вирубках та проводити iншi заходи. Отже, висока iнтенсивнiсть лiсового господарства – це сукупнiсть заходiв i лiсогосподарських робiт, що послiдовно здiйснюються протягом тривалого перiоду – вiд вирубки природних лiсiв до вирубки лiсiв, якi виростила людина.
у:
– уточненнi розмiрiв територiй, на яких здiйснюватимуть вiдновлення лiсiв i лiсорозведення; визначеннi способiв вiдтворення лiсiв;
– уточненнi подiлу лiсiв на групи i категорiї захищеностi. Основними формами вiдновлення лiсу є такi:
– лiсовiдновлення природне – з використанням комплексу лiсiвничих заходiв;
– штучне – висiв насiння або висаджування сiянцiв та саджанцiв, вирощених у лiсових розсадниках;
– комбiноване лiсовiдновлення – на однiй територiї поєднуються природне i штучне вiдновлення.
Окрiм лiсiв, рацiонально використовуватися й охоронятися мають ресурси недеревної рослинностi. Наприклад, трав'янистi рослиннi ресурси України представленi рослиннiстю болiт, плавнiв, прiсноводних i морських акваторiй, солонцiв i солончакiв, степовою рослиннiстю. Вони характеризуються багатством видiв, якi є цiнними кормовими (46% вiд загальної кiлькостi видiв), лiкарськими (23%), технiчними (12%), декоративними (72%), харчовими (12%), медоносними та iншими рослинами. Щороку вони виробляють майже 22 тис. т органiчної речовини. Трав'янистi рослиннi ресурси України представленi рослиннiстю:
– плавнiв (0,96 млн. га);
– прiсноводних (1,50 млн. га) i морських (0,80 млн. га) акваторiй;
– солонцiв i солончакiв (0,58 млн. га);
– степовою рослиннiстю (0,38 млн. га).
значно змiнився. Вплив господарської дiяльностi людини на степовий травостiй протягом тисячолiть здiйснювався таким чином: 1) випас худоби; 2) повне знищення цiлинної рослинностi пiд час орання; 3) сiнокiс; 4) будiвництво мiст, промислових об'єктiв, транспортних магiстралей та iн. Результатом зникнення природного рослинного покриву степу стало висушування ґрунтiв та зменшення поверхневого i пiдземного стокiв. Рiчковий стiк у степовiй зонi унаслiдок розорювання зменшився на 10–20%.
З огляду на це, серед основних заходiв, спрямованих на збереження та вiдновлення рослинностi степiв, вирiзняють такi:
– створення природоохоронних територiй на дiлянках цiлинного степу та iн.
цiлях застосовується лише незначна частина величезної кiлькостi видiв дикорослих рослин. Основними напрямами використання їх є: виготовлення лiкарських препаратiв, отримання масел, меду та iнших продуктiв. За останнi 20–30 рокiв кiлькiсть видiв дикорослих рослин значно зменшилася, а багато видiв стали рiдкiсними та зникаючими. На радiацiйно-забруднених територiях України росте значна частина трав'янистих фiторесурсiв, серед них – 25% валових запасiв лiкарських рослин; тут зосереджено вiд 30 до 35% запасiв харчових i 15–20% пряно-ароматичних, а також майже 40% кормових трав'янистих ресурсiв. Втрати вiд зменшення обсягiв експорту лiкарських рослин в Українi становлять близько 15–20 млн. грн.
У 1999 р. був прийнятий Закон України «Про рослинний свiт», в якому визначено, що об'єкти рослинного свiту – це дикорослi та iншi судиннi рослини несiльськогосподарського призначення, мохоподiбнi, водоростi, лишайники, а також гриби на всiх стадiях розвитку й утворенi ними природнi угруповання; а природнi рослиннi ресурси – об'єкти рослинного свiту, що використовуються або можуть бути використанi населенням для потреб виробництва та iн.
Природнi рослиннi ресурси за екологiчною, господарською, науковою, оздоровчою та рекреацiйною цiннiстю подiляються на ресурси загальнодержавного та мiсцевого значення. До природних рослинних ресурсiв загальнодержавного значення належать*147
:
– об'єкти рослинного свiту в межах внутрiшнiх морських вод i територiального моря, континентального шельфу та морської економiчної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, рiчок, каналiв); природних i бiосферних заповiдникiв, нацiональних природних паркiв та iнших об'єктiв природно-заповiдного фонду (ПЗФ) загальнодержавного значення;
– рiдкiснi рослини, види яких занесенi до Червоної книги України;
– рiдкiснi й типовi природнi рослиннi угруповання, занесенi до Зеленої книги України,
Інтегрований захист рослин
– комплексне застосування методiв з метою довгострокового регулювання розвитку та поширення шкiдливих органiзмiв до невiдчутного господарського рiвня на основi прогнозу, дiї корисних органiзмiв, енергозберiгаючих i природоохоронних технологiй, що забезпечують надiйний захист рослин та екологiчну рiвновагу довкiлля. Засоби захисту рослин – це препарати, в яких мiститься одна або декiлька дiючих речовин, вони використовуються для захисту рослини або продукцiї рослинництва вiд шкiдливих органiзмiв та знищення небажаних рослин або окремих їх частин*148
.
Охорона рослинного свiту передбачає здiйснення комплексу заходiв, спрямованих на збереження просторової, видової, популяцiйної та ценотичної рiзноманiтностi й цiлiсностi об'єктiв рослинного свiту, на охорону умов їх мiсцезростання, збереження вiд знищення, пошкодження, захист вiд шкiдникiв i хвороб, а також невиснажливе використання. Українськi ботанiки першими у свiтi поставили питання про необхiднiсть охорони рослинних угруповань i розробили методологiчну основу їхньої реєстрацiї у Зеленiй книзi. Перша Зелена книга України була видана 1987 р.
У 2002 р. затвердили Положення «Про Зелену книгу України», за яким встановлюється порядок ведення цiєї книги, визначаються категорiї рiдкiсних, зникаючих i типових природних рослинних угруповань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України, а також шляхи здiйснення охорони природних рослинних угруповань, унесених до Зеленої книги України.
2. 1 Зелена книга України.
Зелена книга України є державним документом, в якому зiбранi вiдомостi про сучасний стан рiдкiсних, зникаючих i типових природних рослинних угруповань України, що потребують охорони i мають важливе значення як складова бiологiчного рiзноманiття. До Зеленої книги України вносять:
– цiннi з наукового погляду природнi рослиннi угруповання, насамперед, тi, в яких домiнують рiдкiснi, релiктовi або ендемiчнi види (таких в Українi нараховується 127);
– зональнi, найтиповiшi для України угруповання.
Природнi рослиннi угруповання, що потребують внесення до Зеленої книги України, подiляють на такi категорiї:
– корiннi рослиннi угруповання, в складi котрих переважають види рослин, внесенi до Червоної книги України, а також релiктовi й ендемiчнi види рослин;
– рослиннi угруповання, не пов'язанi з природною зональнiстю (болота, луки, воднi об'єкти), що потребують охорони з ботанiко-географiчних мiркувань;
– рослиннi угруповання, взаємопов'язанi з видами тваринного свiту, якi зникають;
– рослиннi угруповання, утворенi поширеними в минулому видами рослин, якi стали рiдкiсними пiд впливом антропогенних або стихiйних факторiв.
У межах природних рослинних угруповань, унесених до Зеленої книги України, забороняється будь-яка дiяльнiсть, що негативно впливає на їх стан i загрожує збереженню. Мiнiстерство охорони навколишнього природного середовища України забезпечує офiцiйне видання та поширення Зеленої книги України не рiдше одного разу на 10 рокiв.
Рослини найбiльш беззахиснi перед дiяльнiстю людини, тому їх охорона є комплексним мiжнародним завданням. Нинi пiд загрозою зникнення на Землi перебуває майже 20–25 тис. видiв рослин, багато з них ростуть в Українi. Лише в повоєннi роки у Донеччинi та Криму зникло понад 40 видiв рослин, у Карпатах – близько 20.
3. Використання й охорона ресурсiв тваринного свiту України
Нинi налiчується майже 2 млн. видiв тварин (рослин у 5 разiв менше). Найчисленнiшою групою є безхребетнi. Наприклад, у 1 га ґрунту лiсу середнiх широт живе 2,5 млн. особин дощового черв'яка, 6 млн. комах, 1 млн. молюскiв. На кожну людину планети припадає одних лише комах i мух не менше 200 млн., а в тайзi є райони, де на кожному гектарi живе майже 5 кг комарiв.
птахiв, звiрiв, амфiбiй, рептилiй, беруть участь у процесi формування ґрунту, розкладання тваринних залишкiв, впливають на склад повiтря, вод i ґрунтiв. Безхребетнi становлять 95–99% бiомаси тварин на Землi, їх значення в кругообiгу речовин i трансформацiї енергiї величезне.
– середовище твiрна, сутнiсть якої полягає в пiдтримцi тваринами цiлiсностi природного середовища шляхом кругообiгiв речовини й енергiї. За участю тварин формуються хiмiчний склад ґрунтових вод, багато осадових гiрських порiд (вапняки, крейда, фосфорити тощо), ґрунти, а також подiляються плоди i насiння, здiйснюється самоочищення навколишнього середовища;
– ресурсна – це ресурси тваринного свiту, як i всi бiологiчнi ресурси, що є вiдновлювальними лише кiлькiсно, а не якiсно, тобто втраченi види не вiдновлюються. Особливо вирiзняються генетичнi ресурси, тобто обсяг спадкової iнформацiї, що мiститься в живих органiзмах. їх використовує людина за допомогою селекцiї та генної iнженерiї; – естетична.
Антропогенний вплив на тварин здiйснюється двома шляхами: 1) безпосередньо шляхом знищення, 2) опосередковано в результатi змiни умов їх iснування – це розорювання великих територiй сушi, осушення болiт, спорудження гребель i каналiв, а також забруднення довкiлля (ґрунтiв, рослинностi, водойм, повiтря). Руйнування людиною мiсць мешкання тварин (бiотопiв) призвело до того, що на сьогоднi пiд загрозою знищення перебувають близько 600 видiв птахiв i 120 видiв ссавцiв, багато риб, земноводних, молюскiв, комах. Окрiм повного вимирання, поширеним явищем стало часткове вимирання, тобто рiзке зменшення чисельностi виду або його зникнення в окремих країнах та регiонах.
1) хребетнi тварини – риби, мисливськi птахи i ссавцi;
2) морськi молюски та ракоподiбнi.
На частку водних тварин припадає понад 95% усiєї бiомаси тварин, що добуваються в Українi. Виснаження ресурсiв тваринного свiту пов'язане не зi зниженням продуктивностi всiх промислових видiв без винятку, а зi зменшенням продуктивностi й навiть зникненням найцiннiших промислових видiв. Особливо помiтнi змiни у фаунi риб – групi хребетних, – що зазнає в Українi максимального антропогенного пресингу. Наприклад, iз 196 видiв, котрi мешкають у водоймах, 74 належить до категорiї зникаючих, вони також потребують негайної охорони. Нинi замiсть цiнних промислових видiв в уловах почали домiнувати малоцiннi. Основу ресурсiв мисливських ссавцiв України становлять 5 видiв, на якi припадає майже 90% усiєї бiомаси мисливських звiрiв: заєць сiрий (10 тис. т), дикий кабан (6,7 тис. т), козуля (понад 4 тис. т), благородний олень (3,4 тис. т), лось (3,7 тис т).
належать:
– правила експлуатацiї ресурсiв бiосфери (правила рибальства, мисливства, збору грибiв та ягiд тощо);
– охорона умов життєдiяльностi видiв (для риб – якостi води, для промислових тварин – якостi мисливських угiдь, для лiсiв – якостi атмосфери, рiвня ґрунтових вод тощо).
Якщо пасивної охорони недостатньо, здiйснюють комплекс вiдтворювальних заходiв. Важливе значення має охорона умов життя видiв вiд корiнного змiнення та знищення, а також охорона спадковостi всього живого на Землi вiд впливу забруднювальних мутагенних факторiв, серед яких особливо небезпечними є радiоактивнi речовини, що можуть акумулюватися в органiзмах.
3. 1 Закон «Про охорону i використання тваринного свiту»
Ще за часiв СРСР в Українi було прийнято Закон «Про охорону i використання тваринного свiту» (1981 р.), а у 2001 р. ухвалили Закон України «Про тваринний свiт», за яким передбачається збереження середовища мешкання тварин, умов розмноження та шляхiв їхньої мiграцiї. До об'єктiв тваринного свiту, на якi поширюється дiя цього нормативного документа, належать:
волi, утримуються у напiввiльних умовах або в неволi;
3) продукти життєдiяльностi диких тварин – мед, вiск та iн.
Всi вони належать до природних ресурсiв загальнодержавного значення. Об'єкти тваринного свiту в Українi можуть перебувати у державнiй, комунальнiй i приватнiй власностi, але охороняються державою незалежно вiд права власностi на них. Охорона тваринного свiту включає систему правових, органiзацiйних, економiчних, матерiально-технiчних, освiтнiх та iнших заходiв, спрямованих на збереження, вiдтворення i використання об'єктiв тваринного свiту.
3. 2 Закон «Про Червону книгу України»
У 2002 р. (ранiше у 1982 та 1992 pp.) в Українi прийняли Закон «Про Червону книгу України». Червона книга України – офiцiйний державний документ, в якому мiститься перелiк рiдкiсних i таких, що перебувають пiд загрозою зникнення, видiв тваринного i рослинного свiту в межах територiї України, її континентального шельфу та морської економiчної зони, а також узагальненi вiдомостi про сучасний стан цих видiв та заходи щодо їх збереження i вiдтворення. Об'єкти Червоної книги України належать до природних ресурсiв загальнодержавного значення й особливо охороняються на всiй територiї країни. Кабiнет Мiнiстрiв України забезпечує офiцiйне видання Червоної книги не рiдше одного разу на 10 рокiв.
Рiдкiснi та зникаючi види у Червонiй книзi України подiляються на 7 категорiй залежно вiд стану й ступеня загрози їх зникнення:
– зниклi – це види, про якi пiсля неодноразових пошукiв у типових мiсцях їх поширення немає жодної iнформацiї про наявнiсть їх у природi або спецiально створених умовах;
– зниклi в природi – види, що зникли в природi, але збереглися в спецiально створених умовах;
– зникаючi види перебувають пiд загрозою зникнення у природних умовах i збереження яких є малоймовiрним, якщо триватиме дiя факторiв, що негативно впливають на стан їх популяцiй;
– рiдкiснi види – їх популяцiї невеликi та їм загрожує небезпека;
– неоцiненi – можуть належати до категорiї зникаючих, уразливих або рiдкiсних, але ще не вiднесенi до неї;
– недостатньо вiдомi, їх не можна вiднести до жодної з перерахованих категорiй у зв'язку з браком необхiдної повної й достовiрної iнформацiї.
На сьогоднi до Червоної книги України занесено 382 види рiдкiсних тварин i тих, якi перебувають пiд загрозою знищення, що становить 1,1% вiд їхньої загальної кiлькостi. За перiод пiсля першого видання Червоної книги України кiлькiсть «червонокнижних» видiв збiльшилася у 4,5 рази. Протягом XX ст. iз територiї України зникло 6 видiв ссавцiв, багато перебуває на межi вимирання. За останнi 50 рокiв особливо постраждали рибнi ресурси: замiсть цiнних промислових видiв в уловах почали домiнувати малоцiннi.
Висновок
За роки пiсля Чорнобильської катастрофи в зонi вiдчуження на вiдкритих угiддях вiдбувається природне поновлення листяних i хвойних деревних порiд. Припинення господарської дiяльностi та полювання в зонi вiдчуження Чорнобильської АЕС сприяли вiдновленню чисельностi ссавцiв, наприклад, рисi, а, можливо, навiть хохулi звичайної. Як окремий приклад позитивних змiн усеєвропейського значення, можна навести данi про стан «червонокнижних» видiв у зонi вiдчуження Чорнобильської АЕС, де зафiксовано, що майже 23 види рослин i щонайменше 38 видiв тварин цiєї категорiї наявнi i перебувають у задовiльному станi. Зауважено, що збiльшилася кiлькiсть водних «червонокнижних» рослин – водяного горiха, альдрованди, сальвiнiї, а також хижих птахiв i ссавцiв; покращується стан видiв, на якi впливала низка негативних факторiв, зокрема, викошування i випалювання трав, розорювання ґрунтiв, застосування пестицидiв тощо. Прогноз стосовно розвитку фаунiстичних комплексiв зони вiдчуження загалом оптимiстичний.
У процесi вивчення рiдкiсних видiв тварин України також помiчено, що є тенденцiя до суттєвого i вже майже сталого зменшення чисельностi й видового багатства хижих тварин – консументiв вищих порядкiв, серед яких багато ссавцiв. На робочих нарадах у Києвi експерти Європейської економiчної комiсiї пiдсумували, що орiєнтовно 9% судинних рослин, 38,0% ссавцiв, 38,1% плазунiв i 29,4% амфiбiй перебувають у складному становищi. Передбачається, що за умов збереження темпiв зростання «червоних спискiв» у арифметичнiй прогресiї, до третього видання Червоної книги України потраплять до 5% фауни та двi третини хребетних тварин*153
.
Отже, охорона тварин полягає у здiйсненнi таких основних груп заходiв:
– заходи з охорони тварин вiд безпосереднього необмеженого знищення, в тому числi обмеження обсягу та засобiв добування промислових видiв. З метою правильного ведення промислу тварин визначається допустима норма вилучення з популяцiї певного виду, встановлюється оптимальна структура популяцiй, за якої життєздатнiсть певних видiв зберiгається на високому рiвнi та забезпечується отримання максимальної продукцiї;
– заходи з охорони тварин вiд рiзних опосередкованих впливiв, до яких належать охорона мiсць проживання видiв та боротьба зi шкiдливими видами. Це пов'язано з великим ступенем антропогенної перетвореностi сучасних ландшафтiв – знищенням лiсiв, оранням, мелiорацiєю, забрудненням. Порушення мiсць помешкань тварин вiдбувається також у результатi стихiйних лих. У такому разi їх виловлюють i випускають у безпечнi мiсця. Пiд час боротьби зi шкiдливими видами слiд пам'ятати, що в природi немає абсолютно шкiдливих та абсолютно корисних тварин; кожен вид взаємопов'язаний з iншими через ланцюги живлення, якi можуть порушитися у процесi знищення будь-якого виду. Цi питання не можна вирiшувати однозначно на користь знищення шкiдливих видiв, наприклад, хижакiв; потрiбно регулювати їх чисельнiсть.
якi мешкали тут ранiше. Цей процес має здiйснюватися на науковiй основi. Крiм того, фауна диких тварин є невичерпним джерелом для одомашнювання, наприклад, пушнi звiрi, лосi, сайгаки та iн.
Сучасний екологiчний стан лiсiв України зумовлюється як рiвнем та iнтенсивнiстю антропогенного впливу, так i техногенним навантаженням, яке збiльшується та порушує природну стiйкiсть i середовищетвiрнi функцiї лiсових екосистем. Порушення природної стiйкостi лiсiв спричинює збiльшення вразливостi насаджень i зростання загальної площi осередкiв шкiдникiв i хвороб лiсу.
Окрiм лiсiв, рацiонально використовуються й охороняються також ресурси недеревної рослинностi України, представленi рослиннiстю болiт, плавнiв, прiсноводних i морських акваторiй, солонцiв i солончакiв, степовою рослиннiстю. Вони характеризуються багатством видiв i є цiнними кормовими, лiкарськими, технiчними, декоративними, харчовими, медоносними рослинами, якi щороку виробляють майже 22 тис. т органiчної речовини. Але недеревна рослиннiсть в Українi також зазнала i зазнає неабиякого антропогенного впливу. Наприклад, у результатi iнтенсивного випасання худоби, знищення цiлинної рослинностi пiд час орання, будiвництва мiст, спорудження промислових об'єктiв, транспортних магiстралей тощо зовнiшнiй вигляд степової ландшафтної зони в межах України значно змiнився.
У зв'язку з цим у 1998 р. був прийнятий Закон України «Про захист рослин», за яким регулюються вiдносини стосовно захисту рослин вiд шкiдникiв, хвороб i бур'янiв, а також визначаються права й обов'язки пiдприємств, установ, органiзацiй та громадян, повноваження органiв виконавчої влади i посадових осiб у цiй сферi. Крiм цього, у 1999 р. ухвалили Закон України «Про рослинний свiт». Українськi ботанiки першими в свiтi порушили питання про необхiднiсть охорони рослинних угруповань та розробили методологiчну основу їхньої реєстрацiї у виглядi Зеленої книги. Перша Зелена книга України була видана у 1987 р. Положення про цю книгу, затверджене 2002 р., встановлює порядок її ведення, визначає категорiї рiдкiсних, зникаючих i типових природних рослинних угруповань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України, а також шляхи здiйснення охорони природних рослинних угруповань, унесених до Зеленої книги України. Незважаючи на те, що об'єкти тваринного свiту в Українi можуть мати рiзнi форми власностi, вони перебувають пiд охороною держави незалежно вiд права власностi на них. При цьому охорона тваринного свiту передбачає систему правових, органiзацiйних, економiчних, матерiально-технiчних, освiтнiх та iнших заходiв, спрямованих на збереження, вiдтворення i використання об'єктiв тваринного свiту. Варто також зауважити, що за роки незалежностi України прийнято низку законiв i постанов, що є суттєвим кроком на шляху створення юридичних засад з метою припинення подальшої деградацiї рослинного i тваринного свiту України та сприяння його вiдтворенню.
2. Звiт про пiдсумки роботи Мiнекоресурсiв України щодо виконання програми дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України i результати соцiально-економiчного розвитку в галузi охорони навколишнього природного середовища в 2003 р. та прiоритетнi завдання на 2004 p. – К., 2004. – 36 с.
3. Лiсовий кодекс України вiд 21 сiчня 1994 р. // Голос України. – 1994. – 13 квiтня. – №68 (818).
4. Мельник Л. Т. Екологiчна економiка. – Суми: Унiверситет, книга, 2003. – 346 с.
5. Реймерс Я. Ф., Яблоков А. М. Словарь терминов и понятий, связанных с охраной живой природы. – М.: Наука 1982. – 144 с.
6. Стан свiту – 2000: Доповiдь Інституту всесвiтнього спостереження про прогрес до сталого суспiльства. – К.: Інтел-сфера, 2000. – 285 с.
|
