Екологія водоростей

Екологiя водоростей РЕФЕРАТ «ЕКОЛОГІЯ ВОДОРОСТЕЙ» ЗМІСТ Роздiл 1. Фактори, що впливають на розподiл водоростей Роздiл 2. Екологiчнi групи 2. 1 Планктоннi водоростi 2. 3 Наземнi водоростi 2. 5 Водоростi гарячих джерел 2. 6 Водоростi снiгу i льоду 2. 7 Водоростi солоних водойм 2. 8 Свердлувальнi i туфоутворюючi водоростi РОЗДІЛ 1. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗПОДІЛ ВОДОРОСТЕЙ Для водоростей як фототрофних органiзмiв першою умовою iснування є наявнiсть свiтла, джерел вуглецю та мiнеральних речовин, а основним середовищем життя для них служить вiльна вода. Однак це справедливо не для всiх, а тiльки для бiльшостi водоростей i не вичерпує всього рiзноманiття спостерiгаються у них способiв харчування та мiсць поселення. водоростей i їх пристосованiсть до рiзних екологiчних умов воiстину величезнi. На склад i розподiл водоростей по окремим водоймам, на його змiну в однiєї водойми впливає великий комплекс факторiв. Першорядне значення з фiзичних факторiв мають свiтловий режим, температура води, а для глибоких водойм - вертикальна стiйкiсть водних мас. З хiмiчних факторiв основне значення мають солонiсть води та вмiст у нiй поживних речовин, в першу чергу солей фосфору, азоту, а для деяких видiв також залiза i кремнiю. Вплив освiтленостi як екологiчного чинника наочно проявляється у вертикальному i сезонному розподiлi фiтопланктону. У морях i озерах фiтопланктон iснує лише у верхньому шарi води. Нижня межа його в морських, бiльш прозорих водах знаходиться на глибинi 40-70 м i лише в небагатьох мiсцях досягає 100-120 м (Середземне море, тропiчнi води Свiтового океану). У озерних, значно менш прозорих водах фiтопланктон iснує зазвичай у верхнiх шарах, на глибинi 10-15 м, а у водах з дуже малою прозорiстю зустрiчається на глибинi до 2-3 м. Температура води - найважливiший фактор загального географiчного розподiлу фiтопланктону i сезонних циклiв його, але дiє цей фактор у багатьох випадках не прямо, а опосередковано. Багато водоростей здатнi переносити великий дiапазон коливань температури (еврiтермнi види) i зустрiчаються в планктонi рiзних географiчних широт i в рiзнi сезони року! Однак зона температурного оптимуму, в межах якого спостерiгається найбiльша продуктивнiсть, для кожного виду звичайно обмежена невеликими вiдхиленнями температури. Одним з найважливiших факторiв у розподiлi водоростей є загальна солонiсть води. Основну масу природних басейнiв складають басейни морськi iз середньою солонiстю 35 г солей на 1 л води i басейни прiсноводнi, в яких мiститься солей приблизно 0,01-0,5 г на 1 л води. Це визначає подiл водоростей на морськi i прiсноводнi, i лише дуже небагато з них можуть жити як в однiй, так i в iншiй водi. Однак водоростi можуть жити не тiльки у водоймах. При наявностi хоча б перiодичного зволоження багато хто з них успiшно розвиваються на рiзних наземних предметах - скелях, корi дерев i т. д. Цiлком сприятливим середовищем для розвитку водоростей служить також товща ґрунтового шару. Нарештi, вiдомi й такi угруповання, якi характеризуються рiзко вiдмiнними екологiчними особливостями, що виходять за рамки звичайних умов, нормально властивих всюди поширеним водним та позаводним мiсцепроживанням. Деякi з них становлять великий iнтерес. 2. 1 Планктоннi водоростi Фiтопланктоном називають сукупнiсть свободноплавающiх (у товщi води) дрiбних, переважно мiкроскопiчних, рослин, основну масу яких складають водоростi. Вiдповiдно кожен окремий органiзм зi складу фiтопланктону називають фiтопланктером. вiдростки, перетинки. В iнших видiв вiдбувається накопичення в тiлi речовин з питомою вагою менше одиницi, наприклад крапель жиру, газових вакуолей i т. д. Полегшується маса клiтини також шляхом зменшення її розмiрiв: розмiри клiтин в планктонних видiв, як правило, помiтно менше, нiж у близькоспорiднених донних водоростей. води вище +70, +80 ° С), заморних (заражених сiрководнем), чистих Прильодовиково водах, що не мiстять мiнеральних поживних речовин. Вiдсутня живої фiтопланктон також у печерних озерах i на великих глибинах водойм, де бракує сонячної енергiї для фотосинтезу. Загальне число видiв фiтопланктону у всiх морських i внутрiшнiх водоймищах досягає 300. Морський фiтопланктон складається в основному з дiатомових i перiдiнiєвих водоростей. Дуже рiзноманiтний у морському фiтопланктонi складу джгутикових форм пiрофiтових водоростей, особливо з класу перiдiней. Характерною морфологiчною особливiстю представникiв морського фiтопланктону є формування у них рiзного роду виростiв: щетинок i гострих шипiв у дiатомових, комiрцiв, лопатей та парашутiв у перiдiней. Схожi освiти зустрiчаються i в прiсноводних видiв, але там вони вираженi значно слабше. Передбачається, що подiбнi вирости сприяють ширяння вiдповiдних органiзмiв. За iншими уявленнями вирости типу шипiв i рогоподiбних утворень сформувалися як захисне пристосування вiд виїдання фiтопланктеров рачками та iншими представникiв i зоопланктону. Прiсноводний фiтопланктон вiдрiзняється вiд типово морського величезною рiзноманiтнiстю зелених i синьо-зелених водоростей. Особливо численнi серед зелених одноклiтиннi i колонiальнi вольвоксовi i протококковi. Однiєю з iстотних особливостей прiсноводного фiтопланктону є велика кiлькiсть в ньому тимчасово планктонних водоростей. Ряд видiв, яких прийнято вважати типово планктонними, в ставках i озерах мають донну або перифiтон (прикрiплення до якого-небудь предмету) фазу у своєму життєвому циклi. У залежностi вiд мiсця зростання серед бентосних водоростей рiзняться: 1) епiлети, якi ростуть на поверхнi твердого грунту (скелi, камiння i т. д.); 2) епiпелети, що населяють поверхню пухких грунтiв (пiсок, мул); 3) епiфiти, що живуть на поверхнi iнших водоростей; 4) ендолiти, або свердлувальнi водоростi, впроваджуються у вапняний субстрат (скелi, раковини молюскiв, панцирi ракоподiбних); 6) паразити, що живуть в слоевища iнших водоростей, хлоропласти в клiтках не вираженi. Інодi водоростi, якi ростуть на предметах, введених у воду людиною (судна, плоти, буї), вiдносять до перифiтон. Видiлення цiєї групи обгрунтовують тим, що входять до її складу органiзми (водоростi) живуть на предметах, здебiльшого перебувають у русi або обтiчних водою. Крiм того, цi органiзми вiддаленi вiд дна i, отже, знаходяться в умовах iншого свiтлового та температурного режимiв, в iнших умовах надходження бiогенних речовин, джерелом яких є доннi вiдкладення. Інодi видiлення перифiтон обгрунтовують ще й практичними мiркуваннями: це обростання, якi можуть завдавати практичний збиток - зменшувати швидкiсть суден, засмiчувати водозабiрнi отвори i трубопроводи. Мiж епiлiтами, епiпелiтами i епiфiтами часто немає рiзкої межi, особливо це вiдноситься до мiкроскопiчним бентосних водоростей. Правда, iснують види, якi живуть тiльки на iнших водоростях, i притому лише на певному виглядi. Наприклад, полiсiфонiя шерстиста росте виключно на аскофiллумi вузлуватому. розмiрами їхнiх слоєвищ i слоєвища господаря. Коли в якостi епiфiтах росте велика водорiсть, слань господаря рветься пiд дiєю хвиль i течiї. Існує певний зв'язок мiж розмiрами водоростей, розмiром частинок грунту, до яких вони прикрiплюються, i iнтенсивнiстю руху води. На пiску i мулi здатне рости вiдносно невелике число макроскопiчно водоростей. В умовах руху води в морях до цього добре пристосованi, наприклад, деякi види роду халiмеда: їх тонкi ризоїди цементують пiсок при пiдставi слоєвища в щiльну масу. Як правило, чим бiльше доросле слоєвище водоростi i чим сильнiше рух води, тим бiльших розмiрiв (бiльшої маси) повиннi бути каменi, на яких вони ростуть. Інакше хвилi або течiї зносять їх на великi глибини або викидаються на берег. Зачатки водоростей здатнi закрiплюватися на частинках грунту будь-якого розмiру. У мiру їх зростання вiдбувається вiдсiв i загибель тих слоєвищ, якi ростуть на недостатньо великих каменях. При зростаннi водоростей на пухких грунтах, наприклад на пiску, iснує небезпека перемiщення грунту придонними течiями, в результатi чого рослини або заносяться грунтом, або перетираються iм. Але навiть у таких мiсцях пiсок не залишається абсолютно позбавленим водоростей. У нерiвностях пiщинок живуть мiкроскопiчнi одноклiтиннi i колонiальнi види. 2. 3 Наземнi водоростi друга назва цього угруповання - повiтрянi водоростi). Цi водоростi поселяються на стовбурах дерев i чагарникiв, на мохах, валунах i скелях, у вологому тропiчному клiматi - на листi дерев i чагарникiв i надземних частинах трав'янистих рослинах, а також на парканах, стiнах будинкiв, кришках i т. п. До несприятливих умов наземних мiсцеперебувань пристосувалися порiвняно не багато водоростей, але все ж загальна кiлькiсть водоростей, здатних вести наземний спосiб життя, перевищує кiлька сотень. Наземнi мiсцеперебування заселяють мiкроскопiчнi одноклетиннi, колонiальнi i нитчастi водоростi, як правило, здатнi розвиватися в масовiй кiлькостi у виглядi порошкоподiбних або слизових нальотiв, войлокообразних мас, м'яких або твердих плiвок i скоринок. Бiльшiсть з них вiдноситься до синьо-зеленим i зеленим водоростям, значно меншим числом видiв представленi дiатомовi водоростi. На корi дерев самими звичайними поселенцями є такi повсюдно поширенi зеленi водоростi, як одноклiтинний плеврококк i нитчата трентеполiя. Перша водорiсть утворює порошкуватi яскраво-зеленi нальоти переважно бiля основи дерев i пнiв, а друга займає часом все протяг стовбура доверху, добре впадаючи в очi цегляно-червоним кольором своїх нальотiв, обумовленим скупчуються в її клiтинах помаранчевим маслом. Обидвi вони завжди займають пiвнiчну (тiньову) бiк стовбурiв. Особливо ефектнi нальоти трентеполii на бiлому тлi кори берiз. Цi водоростi, раз оселившись, вже не зникають, а зберiгаються цiлий рiк. У несприятливi перiоди, коли водоростi взимку промерзають, а влiтку часом зовсiм висихають, вони, звичайно, не живуть, а перебувають у станi анабiозу, але варто тiльки наступити сприятливим умовам, як водоростi знову починають пишну вегетацiю. У цих же умовах можуть зустрiтися види широко вiдомої хлорели, хлорококк, деяких iнших протококкових i дрiбних нитчастих зелених водоростей, але вони рiдко утворюють такi чистi порослi, як плевракокк i трентеполiя. У ще бiльш суворих умовах перебувають водоростi, що поселяються на поверхнi оголених скель, але систематичний склад їх вже iнший. Поряд з дiатомовими i деякими, переважно одноклiтинними, зеленими тут найбiльш звичайнi синьо-зеленi водоростi, що утворюють рiзноманiтнi нальоти i кiрочки. Нарештi, вельми своєрiдну групу наземних водоростевих розростань становлять види, що поселяються в печерах - на їх стiнках, склепiннях, сталактитiв i сталагмiтiв. У мiру вивчення печер, яким займається самостiйна наука спелеологiя, таких «печерних» водоростей знаходять все бiльше i бiльше, i в даний час список видiв, виявлених у цих умовах, налiчує вже понад 100 назв, що вiдносяться майже до усiх вiддiлiв водоростей. У деяких вiдносинах печери надають водоростям дуже сприятливi умови, що вiдрiзняються до того ж постiйнiстю, - такi температура i ступiнь зволоження повiтря (у багатьох дослiджених печерах вiдносна вологiсть досягає 100%). Повна вiдсутнiсть свiтла або ледь помiтнi слiди його, здавалося б, роблять печери вкрай невiдповiдними для життя водоростей, але тим не менш вони там iснують. Як i в iнших наземних мiсцепроживання, тут також переважають синьо-зеленi водоростi. 2. 4 Грунтовi водоростi На поверхнi грунту нерiдко можна бачити неозброєним оком рiзнi розростання - шкiрястi або войлокообразнi плiвки або слизовi слоєвища синьо-зелених водоростей. Часто спостерiгається також загальне позеленiння грунту, обумовлене масовим розвитком мiкроскопiчних форм, розсiяних серед грунтових частинок. Загальна кiлькiсть виявлених в грунтi видiв водоростей наближається вже до 2000. Стосовних головним чином до синьо-зеленим, зеленим, жовто-зеленим i дiатомових водоростей. Грунт як середовище проживання характеризується цiлим рядом екологiчних особливостей. Вона подiбна як з водними, так i з повiтряними мiсцепроживанням: у грунтi є повiтря, але насичений водяними парами, що забезпечує дихання атмосферним повiтрям без загрози висихання. У грунтi значнiше i рiзкiше коливання температури в порiвняннi з водним середовищем, а на поверхнi; її характернi нестiйка вологiсть i сильна iнсоляцiя. вони, як i вищi рослини, є типовими фототрофiв. Тому основну масу водоростей, як правило, виявляють у самих верхнiх шарах грунту: при достатнiй вологостi в шарi вiд 0 до 1 i навiть до 0,2 см. З глибиною, як чисельнiсть, так i видову рiзноманiтнiсть водоростей рiзко падає. У бiльш глибокi горизонти водоростi заносяться з поверхнi шляхом вимивання, а також грунтовими тваринами, i корiнням рослин. Однак i в повнiй темрявi вони можуть залишатися живими, а в рядi випадкiв навiть розмножуватися. При неможливостi фотосинтезу водоростi переходять на харчування готовими органiчними речовинами. Правда, їх гетеротрофний зростання в темрявi йде значно повiльнiше, нiж автотрофний зростання на свiтлi. Багато водоростей, незважаючи на здатнiсть до засвоєння органiчних речовин, потребують свiтлi i в грунтi зберiгаються лише спочиваючому станi. Тому в глибоких шарах грунту виявляється порiвняно невелике число видiв, переважно одноклiтиннi зеленi i жовто-зеленi водоростi. У грунтi життя водоростей зв'язана з водними плiвками на поверхнi грунтових частинок. У зв'язку з цим грунтовi водоростi мають вiдносно дрiбнi розмiри в порiвняннi з вiдповiдними водними формами тих же видiв. Зi зменшенням розмiрiв клiтин зростають їх водоутримуюча здатнiсть i стiйкiсть проти посухи. У деяких грунтових водоростей важливим пристосуванням до захисту вiд посухи є рясне утворення слизу - слизових колонiй, чохлiв та обгорток, що складаються з гiдрофiльних полiсахаридiв, здатних швидко поглинати i утримувати велику кiлькiсть води, якi у 8-15 разiв перевищують суху масу водоростей. Крiм того, клiтиннi оболонки бiльшостi грунтових водоростей теж здатнi до ослизнення та накопичення води. Таким шляхом водоростi не тiльки запасають воду, сповiльнюючи висихання, а й швидко поглинають її при зволоженнi. починають рости вже через кiлька годин пiсля зволоження. Є багато прикладiв тривалого збереження життєздатностi водоростей. З грунтiв, що зберiгалися в сухому станi десятки рокiв, були видiленi багато видiв водоростей. Вдалося оживити гербарний примiрник синьо-зеленої водоростi носток пiсля 107 рокiв зберiгання. Точно так само грунтовi водоростi здатнi переносити рiзнi коливання температури грунту. У дослiдах багато хто з них залишалися живими при дуже високiй (до +100 ° С) i дуже низькою (до -195 ° С) температурi.) Холодостiйкiсть водоростей пiдтверджується широким розповсюдженням їх в мiсцепроживаннях з постiйною або тривалої низькою температурою. У багатьох випадках у водоростей, що живуть на поверхнi грунту, з'являються пристосування для захисту вiд надмiрного освiтлення - темнi слизовi чохли навколо клiтин. Особливо стiйкi проти ультрафiолетового опромiнення синьо-зеленi водоростi. водоростi. Завдяки перерахованим пристосуванням грунтовi водоростi здатнi iснувати навiть при вкрай несприятливих умовах середовища. Цим пояснюються широке поширення грунтових i наземних водоростей i швидкiсть їх розростання навiть при короткочасному появi необхiдних чинникiв. Грунтовi водоростi становлять великий загально ¬ бiологiчний iнтерес як органiзми незвичайною витривалостi i стiйкостi до крайнiх умов iснування. водорiсть екологiчний планктонний бентосний 2. 5 Водоростi гарячих джерел Гарячi джерела є в рiзних мiсцях земної кулi. Змiни, пов'язанi з пiдземними водами, вони можуть мати високу температуру води, що доходить iнодi майже до точки кипiння. Виявляється, i в таких умовах можуть поселяться водоростi. Нерiдко вони розростаються синьо-зеленого або коричневого кольору, плаваючими на поверхнi води, або вистилають дно i стiнки водойм. Граничну температуру води, при якiй ще вдавалося знаходити водоростi, рiзнi дослiдники вказують рiзну. Найбiльш типовими мешканцями гарячих вод, або, як їх ще називають, термофiльних (люблячими тепло) водоростями, є синьо-зеленi. У значнiй кiлькостi тут зустрiчаються також дiатомовi, але вони зазвичай туляться в бiльш холодних мiсцях по околицях водойм. Нарештi, найменше термофiльних форм серед зелених водоростей. При всiй простотi спискiв водоростей, виявлених в гарячих джерелах, все ж специфiчно термофiльних водоростей, характерною ознакою яких вважають нездатнiсть до iснування при температурi нижче + 30 ° С, не так багато. Нерiдко виявляється, що велика частина водоростевого населення гарячих джерел складається з водоростей холодних вод, лише пристосувалися до високої температури. Умови життя термофiльних водоростей вiдрiзняються рядом особливостей. Крiм того, що температура води в таких джерелах високу, вона не схильна тут рiзких коливань i навiть у зимовi мiсяцi залишається вище 0 ° С, тому водоростi вегетують цiлий рiк. Отже, єдине, до чого вони повиннi бути добре пристосованi, це до перенесення високої температури, що досягається виключно внутрiшнiми фiзiологiчними змiнами в клiтинах, так як нiякими зовнiшнiми особливостями термофiльнi водоростi не вiдрiзняються. Є лише одна вiдмiннiсть вiд водоростей холодних вод, яке кидається в очi, - це порiвняно малi розмiри їх клiтин. Нарештi, цiкавою особливiстю багатьох термофiльних водоростей є їх здатнiсть до видiлення з води вапняних i кременистих вiдкладiв. 2. 6 Водоростi снiгу i льоду Пряму протилежнiсть теплолюбним (термофiльним) водоростям становить угруповання розвиваються на поверхнi снiгу i льоду холодолюбивих, або Крiофiльнi, водоростей. У цих, здавалося б, вкрай несприятливих умовах можуть жити багато водоростей, причому вони розмножуються тут настiльки iнтенсивно, що своєю масою виразно забарвлюють поверхню снiгу i льоду. Найбiльшу популярнiсть з давнiх пiр отримало явище так званого «червоного снiгу». Головним органiзмом, викликає забарвлення снiгу, є один з видiв хламiдомонади, названий хламiдомонада снiжна. Велику частину часу ця водорiсть знаходиться в станi нерухомих кулястих клiтинок, густо заповнених червоним пiгментом гематохромом, але при вiдтаваннi верхнiх шарiв снiгу вона починає дуже швидко розмножуватися, утворюючи нерухомi дрiбнi клiтини i типовi рухливi хламiдомонади. чи iнших видiв снiгових водоростей та iнших органiзмiв. Все ж таки частiше iнших зустрiчається зелене «цвiтiння» снiгу, що викликається рiзними видами зелених водоростей. Не менш iнтенсивний розвиток водоростей спостерiгається i в льодах арктичних i антарктичних басейнiв. Це - справжня стихiя дiатомей, що розмножуються тут у величезних кiлькостях i фарбувальних лiд у брудно-бурий або жовто-коричневий колiр на таких великих просторах, що в деяких мiсцях в лiтнiй час лише зрiдка вдається зустрiти чисто-бiлу поверхню крижаних полiв. Однак таке «цвiтiння» льоду, як показали дослiдження, на вiдмiну вiд «цвiтiння» снiгу, вiдбувається головним чином за рахунок масового розвитку водоростей не на поверхнi льоду, а на нижнiх частинах його - у заглибленнях i на виступах, занурених у морську воду. Інтенсивний розвиток дiатомей триває в Арктицi протягом всього свiтлого перiоду, а з настанням зими, коли лiд знизу починає наростати, водоростi, природно, вмерзати в його товщу. Далi, у мiру рiчного танення льоду з поверхнi вмерзлi дiатомей разом з детритом виходять на поверхню льодiв, де i дають тi бурi плiвки, якi так часто можна спостерiгати на льодах полярних басейнiв. Однак тут, у калюжах опрiснення води, водоростi вже не можуть розмножуватися i поступово вiдмирають. І все ж цi темнi плiвки мають важливе значення: вони, як i всi темнi предмети, поглинають бiльше теплових променiв, нiж навколишня їх бiла поверхня, лiд пiд ними тане швидше, i в результатi утворюються глибокi ямки з товстим шаром дiатомей на днi. Ямки можуть протавали i до кiнця, перетворюючись на канали, наскрiзь пронизують лiд. Всi цi водоростi пристосованi до життя у вкрай несприятливих умовах низьких температур. Перебуваючи в поверхневих шарах снiгу та льоду, вони пiддаються дуже сильному охолоджуванню в зимовi стужi, коли температура повiтря опускається на кiлька десяткiв градусiв нижче нуля, а в лiтнiй час живуть i розмножуються в талiй водi, тобто при температурi близько 0 ° С. І якщо снiжна хламiдомонада має стадiю спокою у виглядi округлих товстостiнних клiтин, то багато iнших водоростi, в тому числi i дiатомей, позбавленi будь-яких спецiальних пристосувань для перенесення таких низьких температур. 2. 7 Водоростi солоних водойм До числа чинникiв, що створюють особливi умови для життя водоростей, вiдноситься також пiдвищений вмiст у водi солей, властива деяким пов'язаних з морем i континентальним водойм. Кiлькiсть видiв водоростей у мiру збiльшення солоностi убуває, дуже високу солонiсть переносять тiльки деякi з них, але в цiлому Солевитривала форм чимало. водорiсть рухлива з порядку вольвоксових. Тiло дюналiелли грушоподiбної або яйцевидної форми, загострене на передньому кiнцi, де розташовуються два джгута. Виразною, вiддiльнi вiд протопласта оболонки немає - тiльки зовнiшня ущiльнена плiвка. Вмiст клiтини таке ж, як у хламiдомонад; крiм того, є ще червоний пiгмент гематохром, що маскує зелений колiр хлоропласта. При масовому розмноженнi, коли клiтини дюналiелли вiдмирають, її пiгменти повiдомляють сольовому розчину (ропi) i випадає з нього солi в пересолених водоймах характерну забарвлення - вiд рожевого до червоного. З синьо-зелених водоростей великий iнтерес представляє хлороглея сарцiноiдна, у величезнiй кiлькостi розвивається в деяких сольових озерах з високою концентрацiєю солей, зокрема в Мойнакське озерi бiля Євпаторiї. Тут вона розростається на пiдводному грядi «вапнякiв, утворюючи суцiльний шар товщиною 1до 2 см. У мiру наростання зверху окремi дiлянки цього шару вiдриваються хвилями i переганяються вiтром по всьому озеру. При цьому вони продовжують рости, а потiм хвилi викидають їх на берег, утворюючи потужнi пiдводнi i береговi вали синювато-зеленого кольору. Цi поклади, що складаються з маси слизових крупинок рiзної величини, мiсцеве населення називає «кашкою». При розгляданнi пiд мiкроскопом крупинки хлороглеї виявляються колонiями своєрiдного будови, що складаються як би з безлiчi слизових пакетiв (сарцини), мiстять численнi правильно розташованi клiтини. Пристосувавшись до настiльки незвичайних умов iснування, цi водоростi вiдiграють дуже велику роль в життi солоних водойм. Поєднання органiчної маси, утвореної водоростями, i великої кiлькостi розчинених у водi солей обумовлює ряд своєрiдних бiохiмiчних процесiв, властивих цим водойм. Зокрема, хлороглея i ряд iнших водоростей, теж розмножуються в масовiй кiлькостi, беруть участь в деяких озерах (наприклад, в Мойнакське) у процесi утворення лiкувальних грязей. Окремого розгляду заслуговують надзвичайно цiкавi i своєрiднi водоростi, що володiють здатнiстю впроваджуватися в субстрат або вiдкладати його навколо себе. І в тому i в iншому випадку життя цих водоростей зв'язана з вапном. Вони зустрiчаються як в субстратах, занурених у воду, тобто вiдносяться власне до бентосу, так i поза води, включаючись тим самим у угруповання наземних водоростей, але в обох випадках вiдрiзняються своєрiдним «активним» ставленням до субстрату. Водоростi, впроваджуються всередину вапняного субстрату, отримали назву «свердлувальних». Свердлувальнi водоростi за кiлькiстю видiв нечисленнi. Однак поширенi вони надзвичайно широко, починаючи з численних на земнiй кулi вапняних скель i закiнчуючи каменями, вапняними раковинами численних тварин, коралами, просоченими вапном великими водоростями i т. д., у прiсних i морських водах, у поверхнi води i на глибинi понад 20 м , вiд холодних морiв пiвночi до вiчно теплих морiв тропiкiв. Глибина проникнення їх може бути досить значною, до 10 мм i бiльше. У процесi життєдiяльностi свердлувальнi водоростi видiляють органiчнi кислоти, якi розчиняють перебуває пiд ними вапно. Спочатку виходить невелика ямка, яка поступово все бiльше i бiльше поглиблюється, до тих пiр, поки водорiсть цiлком не занурюється в субстрат. Однак процес на цьому не припиняється, i водорiсть проникає все далi в глиб субстрату. У результатi деякий шар вапняного породи (а тонкi раковини тварин часто i наскрiзь) виявляється пронизаним численними каналами. Іншими словами, свердлувальнi водоростi руйнують вапняний субстрат, в якому вони поселяються. Прямо протилежний процес - процес творення вапняних порiд - здiйснюють водоростi, здатнi видiляти вапно. Вони зустрiчаються у водi i в наземних мiсцях проживання, у морях i прiсних водоймах, у холодних i гарячих водах. Кiлькiсть видiленої водоростями вапна, по-рiзному. Деякi форми видiляють дуже невелика кiлькiсть вуглекислого кальцiю, який у виглядi дрiбних кристалiв розташовується мiж особинами або утворює футляри навколо клiтин i ниток. Іншi водоростi видiляють вапно настiльки рясно, що виявляються зовсiм зануреними, як би замкнутими в неї, i тодi вони вiдмирають, зберiгаючись живими лише в самих поверхневих шарах тих часом дуже потужних вiдкладiв, якi вони утворюють. вiдмирають, тому що виявляються зовсiм iзольованими вiд навколишнього середовища. Однак при досить iнтенсивному розмноженнi цi водоростi зберiгаються живими в поверхневих шарах вiдкладень, де ще можливий обмiн речовин. Інша справа - свердлувальнi водоростi. Проникаючи всередину субстрату, вони зберiгають зв'язок iз зовнiшнiм середовищем через тi канали, якi вони утворили. У цьому свердлувальнi водоростi уподiбнюються хазмолiтичними водоростям, що населяють трiщини скель. Тому тут занурення в субстрат можна розглядати як таке пристосування водоростi, яке дає їй переваги в боротьбi за iснування. Займаючи настiльки надзвичайне мiсце проживання, свердлувальнi водоростi позбавленi вiд конкуренцiї з-за мiсця з iншими, так би мовити, нормальними формами; крiм тоги, всерединi субстрату вони менш схильнi до впливу несприятливих зовнiшнiх впливiв. ЛІТЕРАТУРА 1. Водоростi. Г. С Антiпiна Петрозаводськ 1992 112 стор 2. Життя рослин 3 тому, водоростi лишайники. М. М Голлербах Москва «просвiтництво» 1977 р. 488 стор